Львівська мисткиня Анна Атоян, знана з ностальгійно-іронічних батиків, джерелом натхнення до свого нового проекту « De марш ентузіастів?», що його можна побачити у травневому Львові обрала книжку «Радянські тканини 1920-1930-х років».
Анна Атоян тиражує одні й ті ж світлини (деякі – зі свого родинного архіву), обмежуючись лише зміною ідеологічно-свідомого гардеробу героїв у щонайабсурдніших ситуаціях. Мистецтвознавці жартують, що відвідини цієї виставки особливо рекомендовані в якості антидоту для «обтяжених ностальгією» за країною, яку ми втратили.
«Бронебійно-абсурдна заідеологізованість усіх оцих сюжетів з дружніми тракторами-танками-літаками, гламурними корівниками, елегантними елеваторами, естетичними кузнями та іншими атрибутами «щасливого» радянського життя-буття спровокували Анну поглянути на агресивну молодість країни Рад у сатирично-фантасмагоричному форматі соц-арту», – коментує проект Анни Атоян історик мистецтв Наталія Космолінська, зазначаючи, що такий відвертий стьоб з нашого зовсім «свіженького» минулого, яке ще залишається складовою більшості біографій мешканців пострадянського простору, можливо, настрашить або шокує. Хоча насправді це вельми серйозний і відважний крок авторки від романтичної міфологізації історії до її критичного аналізу, коли мистецький проект перетворюється на серйозне дослідження співвідношень досвіду конкретного індивідуума з соціальним та історичним контекстом доби.
статті про українську політику і не тільки
30.04.10
1 травня «Свобода» відпочиває, а 9 - планує зірвати парад ветеранів у центрі Львова
ЛМО ВО «Свобода» не планує проводити жодних заходів у Львові 1 травня. Про це сьогодні, 30 квітня, повідомив голова ЛМО Іван Гринда.
«Нас більше турбують заходи на 9 травня. На цьому ми сконцентруємо свою увагу», – повідомив Гринда.
Він наголосив, що «Свобода» планує «жорстко реагувати на походи у центральній частині міста». «Ми не знаємо, як це буде – парад ветеранів чи це буде парад компартії. Ми побачимо, хто це буде відповідно реакція буде жорстка», – сказав Гринда.
Нагадаємо, на 9 травня у Львові вперше планується проведення пішої ходи ветеранів від Оперного театру до пам’ятника Королю Данилу разом з військовим оркестром з нагоди 65-ї річниці Перемоги.
«Нас більше турбують заходи на 9 травня. На цьому ми сконцентруємо свою увагу», – повідомив Гринда.
Він наголосив, що «Свобода» планує «жорстко реагувати на походи у центральній частині міста». «Ми не знаємо, як це буде – парад ветеранів чи це буде парад компартії. Ми побачимо, хто це буде відповідно реакція буде жорстка», – сказав Гринда.
Нагадаємо, на 9 травня у Львові вперше планується проведення пішої ходи ветеранів від Оперного театру до пам’ятника Королю Данилу разом з військовим оркестром з нагоди 65-ї річниці Перемоги.
У Львові буде Меморіальний комплекс "Територія терору"
У Львові буде Меморіальний комплекс тоталітарних режимів «Територія терору». Виконавчий комітет Львівської міської ради 30 квітня погодив концепцію створення у Львові Меморіального музейного комплексу тоталітарних режимів «Територія терору».
"На території Львова упродовж Другої світової війни загинули сотні тисяч людей, величезна кількість людей депортована в Сибір чи в табори нацистської Німеччини. Частина з них пройшли "Пересильну тюрму №25". Зараз це частина проспекту Чорновола, неподалік пам’ятника Голокосту. Перед цим тут було львівське єврейське гетто, третє за розміром у Європі", – розповів директор ЛКП "Меморіальний музей жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" Тарас Чолій.
Разом з тим, він зазначив, що в Україні не знайдеться жодного пам’ятника сотням тисяч осіб, вивезеним в табори ГУЛАГу.
Ділянка, на якій запропоновано збудувати Меморіальний музейний комплекс тоталітарних режимів "Територія терору", зараз перебуває в оренді до 2014. "Власники автостоянки, яка там розміщена, усвідомлюють значення цієї території. Достеменно невідомо, чи на цій території є захоронення, бо, як кажуть джерела, там ще є захоронені останки 450 осіб", – сказав Тарас Чолій.
Минулого року, з його слів, там проходили пошукові роботи. Їх продовжать після вирішення всіх питань з орендарями землі.
"Над проектом концепції працювала велика група істориків, архітекторів, дизайнерів тощо. Радились з багатьма громадськими організаціями, зі спілками політв’язнів та репресованих, братством ОУН-УПА, з експертами Центру міської історії Центрально-Східної Європи тощо. Ми вирішили підійти до цієї території по-сучасному, з новим способом подачі інформації. Музей присвячений жертвам Янівського концтабору, Львівського гетто, тюрми на Лонцького. Таких музеїв ніколи не буде замало... Ми також будемо намагатися залучити на цей проект міжнародні кошти, адже йдеться про інтерпретацію історії не лише з точки зору українців, але й поляків, євреїв", – каже Тарас Чолій.
Він додає, що такого меморіалу на території України і Львова немає. Разом з тим, за його інформацією, відповідну ухвалу про будівництво меморіального комплексу на цьому місті було прийнято Львівською міською радою попереднього скликання ще 2003 року.
Як розповів один з авторів проекту концепції, член архітектурно-проектного бюро Громів Остап Гром, є кілька елементів, які дають змогу якісно реалізувати проект: близьке до центру міста розташування, залізнична колія поблизу, історія, близькість до меморіалу Голокосту.
"Проект не передбачає капітального будівництва, там будуть експозиційні павільйони каркасного типу, які будуть відтворювати "Пересильну в’язницю №25". Також там заплановано спорудити "Стіну пам’яті" з граніту. Це буде сучасний музей під відкритим небом. Окрім того, буде використано нові методи комунікації – всі екскурсії будуть супроводжуватися аудіорядами, буде використовуватись підсвітка", – каже Остап Гром.
Крім того, концепція передбачає можливість розташування автостоянки на два місця для екскурсійних автобусів та 10 місць – для легкових автомобілів.
"На території Львова упродовж Другої світової війни загинули сотні тисяч людей, величезна кількість людей депортована в Сибір чи в табори нацистської Німеччини. Частина з них пройшли "Пересильну тюрму №25". Зараз це частина проспекту Чорновола, неподалік пам’ятника Голокосту. Перед цим тут було львівське єврейське гетто, третє за розміром у Європі", – розповів директор ЛКП "Меморіальний музей жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" Тарас Чолій.
Разом з тим, він зазначив, що в Україні не знайдеться жодного пам’ятника сотням тисяч осіб, вивезеним в табори ГУЛАГу.
Ділянка, на якій запропоновано збудувати Меморіальний музейний комплекс тоталітарних режимів "Територія терору", зараз перебуває в оренді до 2014. "Власники автостоянки, яка там розміщена, усвідомлюють значення цієї території. Достеменно невідомо, чи на цій території є захоронення, бо, як кажуть джерела, там ще є захоронені останки 450 осіб", – сказав Тарас Чолій.
Минулого року, з його слів, там проходили пошукові роботи. Їх продовжать після вирішення всіх питань з орендарями землі.
"Над проектом концепції працювала велика група істориків, архітекторів, дизайнерів тощо. Радились з багатьма громадськими організаціями, зі спілками політв’язнів та репресованих, братством ОУН-УПА, з експертами Центру міської історії Центрально-Східної Європи тощо. Ми вирішили підійти до цієї території по-сучасному, з новим способом подачі інформації. Музей присвячений жертвам Янівського концтабору, Львівського гетто, тюрми на Лонцького. Таких музеїв ніколи не буде замало... Ми також будемо намагатися залучити на цей проект міжнародні кошти, адже йдеться про інтерпретацію історії не лише з точки зору українців, але й поляків, євреїв", – каже Тарас Чолій.
Він додає, що такого меморіалу на території України і Львова немає. Разом з тим, за його інформацією, відповідну ухвалу про будівництво меморіального комплексу на цьому місті було прийнято Львівською міською радою попереднього скликання ще 2003 року.
Як розповів один з авторів проекту концепції, член архітектурно-проектного бюро Громів Остап Гром, є кілька елементів, які дають змогу якісно реалізувати проект: близьке до центру міста розташування, залізнична колія поблизу, історія, близькість до меморіалу Голокосту.
"Проект не передбачає капітального будівництва, там будуть експозиційні павільйони каркасного типу, які будуть відтворювати "Пересильну в’язницю №25". Також там заплановано спорудити "Стіну пам’яті" з граніту. Це буде сучасний музей під відкритим небом. Окрім того, буде використано нові методи комунікації – всі екскурсії будуть супроводжуватися аудіорядами, буде використовуватись підсвітка", – каже Остап Гром.
Крім того, концепція передбачає можливість розташування автостоянки на два місця для екскурсійних автобусів та 10 місць – для легкових автомобілів.
У Росії вбито власника музею імені Сталіна
У Волгограді убитий місцевий підприємець Василь Бухтеєнко. Замах на бізнесмена було скоєно опівдні, 30 квітня, на тенісному корті.
Про це повідомляють місцеві ЗМІ.
Як повідомили журналістам співробітники правоохоронних органів, троє невідомих використовували електрошокер для того, щоб здійснити напад на бізнесмена. Після чого йому нанесли удар по голові.
У даний час на місці події працює слідчо-оперативна група. За даним фактом порушено кримінальну справу за статтею 105 частина 1 КК РФ (вбивство).
Василь Бухтеєнко - відомий у Росії підприємець, власник газети Городянин, готелю, кафе Сталінград на Мамаєвому кургані й музею імені Сталіна, який також розташований на Мамаєвому кургані.
Про це повідомляють місцеві ЗМІ.
Як повідомили журналістам співробітники правоохоронних органів, троє невідомих використовували електрошокер для того, щоб здійснити напад на бізнесмена. Після чого йому нанесли удар по голові.
У даний час на місці події працює слідчо-оперативна група. За даним фактом порушено кримінальну справу за статтею 105 частина 1 КК РФ (вбивство).
Василь Бухтеєнко - відомий у Росії підприємець, власник газети Городянин, готелю, кафе Сталінград на Мамаєвому кургані й музею імені Сталіна, який також розташований на Мамаєвому кургані.
Тернопільська міськрада присвоїла звання «Почесний громадянин міста Тернополя» Бандері та Шухевичу
Сьогодні, 30 квітня, 34-а сесія Тернопільської міськради вирішила за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежність Української держави присвоїти звання «Почесний громадянин міста Тернополя» Степану Бандері – Герою України, провідникові ОУН (посмертно) та Роману Шухевичу – Герою України, Головнокомандувачеві УПА, генерал-хорунжому (посмертно).
Про це повідомили у прес-службі Тернопільської міськради.
Депутати також прийняли звернення до Верховної Ради, в якому, зокрема, йдеться про вимогу скасування ратифікованої угоди щодо пролонгації терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.
Про це повідомили у прес-службі Тернопільської міськради.
Депутати також прийняли звернення до Верховної Ради, в якому, зокрема, йдеться про вимогу скасування ратифікованої угоди щодо пролонгації терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.
Українці не ідентифікують себе з росіянами, – соцдослідження
Мешканці України ідентифікують себе українцями. Такі результати дослідження «Ідентичності та постави у сучасній Україні», які проводили у межах програми дослідження сучасної історії України імені Петра Яцика, 1-10 березня цього року.
Про це повідомив 30 квітня на прес-конференції у Львові професор, директор Програми дослідження сучасної історії України імені Петра Яцика Ярослав Грицак.
"Перше запитання мало 28 людських ознак, серед них людина могла вибрати кілька, які б мали найкраще її описати. Ознаки стосувалися віку, релігійності, національності, політичної сфери, ґендеру, регіональності, соціально-класового/професійного статусу. Загалом в Україні, окрім сходу (де на першому місці - "мешканець свого міста") відповіли, що основна ідентичність для них є "громадянин України" – 67,9%, зокрема центр – 74,4%, захід – 84,5%, схід – 49,8%, південь – 69,7%, на другому місці - "українець" (на сході – четверте місце)", - зазначила професор Наталія Черниш.
Як повідомив кандидат соціологічних наук Віктор Сусак, центр репрезентувався Вінницькою, Житомирською, Київською (разом з Києвом), Кіровоградською, Полтавською, Сумською, Хмельницькою, Черкаською, Чернігівською областями, захід – Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька; схід – Донецька, Луганська, Харківська, Південь – Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим. Цей поділ зроблений у відповідності до традиції, закладеної такими відомими соцдослідженнями як "Моніторинг українського суспільства" та "Європейське соціальне дослідження".
"Опитування проводили під час президентських виборів. Мета дослідження – вивчення регіоналізму в Україні. 1-10 березня проводилося загальноукраїнське опитування. Вибіркова сукупність обсягом 2000 респондентів репрезентує доросле населення України віком від 18 р. та старші. Гранична помилка складає +/- 2,19%", - зазначив Ярослав Грицак.
"Ці результати нам показали, що немає російської та радянської ідентичності. Це означає, що навіть в таких регіонах як східний і південний, дуже незначний відсоток людей ідентифікує себе з росіянами. Це дуже добра відповідь була б Москві, яка висуває прагнення захистити російське населення в Україні. Це дуже добра ознака. Як би ми не назвали цей патріотизм – лінивим чи безхребетним, чи сильним біля телевізора – люди все одно цей патріотизм є. І такого не було в 1994 році і в пізніші роках", - зазначила Наталія Черниш, додавши, що регіоналізм в Україні на 8 місці, лише на сході – шосте місце займає. – Серед цього переліку немає ідентичності політичної. Багато ідентичності ґендерної, яка стоїть на третьому-шостому місцях, це говорить про те, що пошуки ідентичності тривають, тому що найлегше про себе відповісти, що ти чоловік чи жінка – це видимо".
"Щодо сходу там справа з пошуком ідентичності з 1994 року і дотепер, низькі відсотки ідентичності, вони не досягають 50% по жодній з категорії. На сході найменш визначені ідентичності", - зазначила професор.
Про це повідомив 30 квітня на прес-конференції у Львові професор, директор Програми дослідження сучасної історії України імені Петра Яцика Ярослав Грицак.
"Перше запитання мало 28 людських ознак, серед них людина могла вибрати кілька, які б мали найкраще її описати. Ознаки стосувалися віку, релігійності, національності, політичної сфери, ґендеру, регіональності, соціально-класового/професійного статусу. Загалом в Україні, окрім сходу (де на першому місці - "мешканець свого міста") відповіли, що основна ідентичність для них є "громадянин України" – 67,9%, зокрема центр – 74,4%, захід – 84,5%, схід – 49,8%, південь – 69,7%, на другому місці - "українець" (на сході – четверте місце)", - зазначила професор Наталія Черниш.
Як повідомив кандидат соціологічних наук Віктор Сусак, центр репрезентувався Вінницькою, Житомирською, Київською (разом з Києвом), Кіровоградською, Полтавською, Сумською, Хмельницькою, Черкаською, Чернігівською областями, захід – Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька; схід – Донецька, Луганська, Харківська, Південь – Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим. Цей поділ зроблений у відповідності до традиції, закладеної такими відомими соцдослідженнями як "Моніторинг українського суспільства" та "Європейське соціальне дослідження".
"Опитування проводили під час президентських виборів. Мета дослідження – вивчення регіоналізму в Україні. 1-10 березня проводилося загальноукраїнське опитування. Вибіркова сукупність обсягом 2000 респондентів репрезентує доросле населення України віком від 18 р. та старші. Гранична помилка складає +/- 2,19%", - зазначив Ярослав Грицак.
"Ці результати нам показали, що немає російської та радянської ідентичності. Це означає, що навіть в таких регіонах як східний і південний, дуже незначний відсоток людей ідентифікує себе з росіянами. Це дуже добра відповідь була б Москві, яка висуває прагнення захистити російське населення в Україні. Це дуже добра ознака. Як би ми не назвали цей патріотизм – лінивим чи безхребетним, чи сильним біля телевізора – люди все одно цей патріотизм є. І такого не було в 1994 році і в пізніші роках", - зазначила Наталія Черниш, додавши, що регіоналізм в Україні на 8 місці, лише на сході – шосте місце займає. – Серед цього переліку немає ідентичності політичної. Багато ідентичності ґендерної, яка стоїть на третьому-шостому місцях, це говорить про те, що пошуки ідентичності тривають, тому що найлегше про себе відповісти, що ти чоловік чи жінка – це видимо".
"Щодо сходу там справа з пошуком ідентичності з 1994 року і дотепер, низькі відсотки ідентичності, вони не досягають 50% по жодній з категорії. На сході найменш визначені ідентичності", - зазначила професор.
У Севастополі відзначили 92-у річницю підняття прапорів УНР на кораблях ЧФ
У Севастополі напередодні ввечері біля пам'ятників Гетьману Петру Сагайдачному і Тарасу Шевченку відбулися заходи, присвячені 92-ій річниці підняття прапорів Української Народної Республіки на кораблях Чорноморського флоту.
Кілька десятків ветеранів українських Військово-морських Сил, активістів Севастопольської міської організації Союзу офіцерів України, представників громадськості та духовенства біля пам'ятника Петру Сагайдачному (район Омега-2 А) провели мітинг з нагоди цієї річниці.
Священики УПЦ КП та УГКЦ відслужили молебень, після цього було покладено квіти до пам'ятника легендарному гетьману. Потім подібний мітинг відбувся біля пам'ятника Тарасу Шевченку, розташованому на площі перед будівлею Гагарінської райдержадміністрації.
Громадський правопорядок під час заходів забезпечували представники УМВС України в місті Севастополі.
Як повідомлялося, вранці 29 квітня на кораблях і в берегових частинах ВМС України на честь річниці відбувся урочистий підйом Державного прапора України та військово-морського прапора. Крім того, у зв'язку з річницею проведено мітинги особового складу.
Кілька десятків ветеранів українських Військово-морських Сил, активістів Севастопольської міської організації Союзу офіцерів України, представників громадськості та духовенства біля пам'ятника Петру Сагайдачному (район Омега-2 А) провели мітинг з нагоди цієї річниці.
Священики УПЦ КП та УГКЦ відслужили молебень, після цього було покладено квіти до пам'ятника легендарному гетьману. Потім подібний мітинг відбувся біля пам'ятника Тарасу Шевченку, розташованому на площі перед будівлею Гагарінської райдержадміністрації.
Громадський правопорядок під час заходів забезпечували представники УМВС України в місті Севастополі.
Як повідомлялося, вранці 29 квітня на кораблях і в берегових частинах ВМС України на честь річниці відбувся урочистий підйом Державного прапора України та військово-морського прапора. Крім того, у зв'язку з річницею проведено мітинги особового складу.
У Львові відбувся марш пам'яті воїнів дивізії Галичина
У середу, 28 квітня, у Львові відбувся марш пам'яті воїнів дивізії СС Галичина. За різними даними, участь у марші взяли від тисячі до двох тисяч осіб.
Учасники акції пройшлися вулицями міста, в руках вони несли прапори, на щитах - золотих левів - символіку воїнів Галичини, а також величезний банер Не для ката - наша хата. Більшість учасників маршу прийшли у вишиванках, вони скандували Слава Україні! Слава нації! Україна - понад усе.
Від пам'ятника Степану Бандері колона пройшла до центру міста, поклавши квіти до пам'ятника репресованим та пам'ятника Тарасу Шевченку. Після цього біля пам'ятника відбувся мітинг. Як повідомляється, акція була організована автономними націоналістами, без участі будь-яких партій чи організацій.
***
14-а гренадерська дивізія СС Галичина (1-а українська) також відома під скороченою назвою - дивізія СС Галичина - одна з дивізій Ваффен-СС нацистської Німеччини під час Другої Світової війни, набрана з українських добровольців.
Набиралася з жителів дистрикту Галичина Генерал-губернаторства. Надлишок добровольців (на 1 червня 1943 записалося понад 80 тисяч) дозволив сформувати ще й 5, 6, 7 і 8-й добровільні полки і 204-й батальйон поліції і СД, частина з яких була пізніше використана для відтворення дивізії після її знищення під Бродами в липні 1944 року.
Учасники акції пройшлися вулицями міста, в руках вони несли прапори, на щитах - золотих левів - символіку воїнів Галичини, а також величезний банер Не для ката - наша хата. Більшість учасників маршу прийшли у вишиванках, вони скандували Слава Україні! Слава нації! Україна - понад усе.
Від пам'ятника Степану Бандері колона пройшла до центру міста, поклавши квіти до пам'ятника репресованим та пам'ятника Тарасу Шевченку. Після цього біля пам'ятника відбувся мітинг. Як повідомляється, акція була організована автономними націоналістами, без участі будь-яких партій чи організацій.
***
14-а гренадерська дивізія СС Галичина (1-а українська) також відома під скороченою назвою - дивізія СС Галичина - одна з дивізій Ваффен-СС нацистської Німеччини під час Другої Світової війни, набрана з українських добровольців.
Набиралася з жителів дистрикту Галичина Генерал-губернаторства. Надлишок добровольців (на 1 червня 1943 записалося понад 80 тисяч) дозволив сформувати ще й 5, 6, 7 і 8-й добровільні полки і 204-й батальйон поліції і СД, частина з яких була пізніше використана для відтворення дивізії після її знищення під Бродами в липні 1944 року.
Корреспондент про харківські домовленості: Україна уклала не дуже вдалу угоду
Журнал Корреспондент за допомогою експертів з'ясував, що газових знижок, причому навіть великих, від Росії можна було б домогтися, не подовжуючи оренду для ЧФ, не закріплюючи на десятиліття вплив Кремля на українській території і не відмовляючись від вступу до НАТО.
Як пише видання, російські та українські експерти вважають, що в результаті Україна уклала не дуже вдалу угоду. На думку провідного експерта російського Центру політичної кон'юнктури Дмитра Абзалова, ціну в $ 330 українська економіка не витримала б. "Знижка на газ була неминуча. Це розуміли в Москві. Справа була тільки в ціні питання", - заявив експерт Корреспонденту. На його думку, росіяни пішли б і на менші поступки з боку офіційного Києва, якщо б на цьому наполягала українська делегація.
Критикує договір і екс-міністр фінансів України Віктор Пинзеник, який впевнений, що знижка - насправді не знижка. Адже знижену ціну на російський газ Україна отримає за рахунок орендної плати за ЧФ у Криму. "Знижка - це коли, наприклад, на базарі вам продають м'ясо не за 50 грн., а за 40. Але якщо вам кажуть, що ми вам продамо за 40, але віддайте куртку, це не знижка", - пояснює він.
Пинзеник, втім, не поспішає вішати всіх собак на нинішнього Президента. Він упевнений, що на газовий ешафот його вивела Тимошенко, яка в 2009 році уклала дуже невдалий контракт на постачання російського палива. Лідер БЮТ, будучи тоді прем'єром, встановила базову ціну для розрахунків у розмірі $ 450 за 1 тис. куб. м - це дуже багато, це середньоєвропейська ціна. Фактична ж ціна вираховується за складною формулою і в I кварталі становила $ 305 за тис. кубів.
Як пише видання, пояснити, звідки з'явилася така захмарна цифра, Тимошенко жодного разу до ладу не змогла. Пинзеник у свою чергу заявив, що це ціна на газ на кордоні Італії, а не на кордоні України з Росією чи Білоруссю, як записано в документах. "Відрізняються ці дві ціни на величину транзиту. Але ми ж не купуємо газ на кордоні з Італією. Ми купуємо його на 2,5 тис. км ближче. Потрібно було зняти вартість транзиту", - говорить він. За його підрахунками, на різниці базових цін Україна втрачає близько $ 4 млрд. щороку.
До того ж, зазначає журнал, у контракті Тимошенко при європейській ціні на газ встановлена далеко не європейська ставка на його транзит. Наприклад, Австрія бере близько $ 6 за кожні 100 км. транзиту, Словаччина - $ 4,7, а Україна - всього $ 2,04. Навіть при словацькій ставці Київ ще в минулому році отримав би базову ціну на газ у $ 332,5. У підсумку на транзит країна недоотримує ще $ 4 млрд. Сьогодні саме на таку суму Росія готова дати Україні знижку за договором Януковича - Медведєва.
У результаті, зазначає Пинзеник, навіть враховуючи минулорічний невигідний контракт, у Януковича залишався простір для маневру - варто було лише підчистити те, що пропустила Тимошенко. Однак Україна пішла іншим шляхом. Причому, навіть продовживши оренду для ЧФ, явно продешевила. З 2017 щорічна плата росіян за кримські бази фіксується в розмірі $ 100 млн. плюс десятирічна газова знижка. Оренда для РФ до 2017-го становить $ 97,75 млн. на рік, причому ці гроші не потрапляють в український бюджет, а просто списувалися і списуються з майже $ 2 млрд. держборгу України перед Росією, що з'явився в 90-х роках минулого століття.
Але навіть $ 100 млн. - це не ринкова ціна, впевнені аналітики. Наприклад, американці за оренду своєї бази на японській Окінаві платять по $ 29,5 тис. за 1 га на рік, у той час як РФ в Криму орендує кілька ділянок загальною площею 18,2 га за ціною $ 5,4 тис. за 1 га . Анатолій Кінах у 2006 році, коли він був секретарем РНБО, озвучив орієнтовну ринкову суму оренди для ЧФ - $ 1,8 млрд. на рік.
Як пише видання, російські та українські експерти вважають, що в результаті Україна уклала не дуже вдалу угоду. На думку провідного експерта російського Центру політичної кон'юнктури Дмитра Абзалова, ціну в $ 330 українська економіка не витримала б. "Знижка на газ була неминуча. Це розуміли в Москві. Справа була тільки в ціні питання", - заявив експерт Корреспонденту. На його думку, росіяни пішли б і на менші поступки з боку офіційного Києва, якщо б на цьому наполягала українська делегація.
Критикує договір і екс-міністр фінансів України Віктор Пинзеник, який впевнений, що знижка - насправді не знижка. Адже знижену ціну на російський газ Україна отримає за рахунок орендної плати за ЧФ у Криму. "Знижка - це коли, наприклад, на базарі вам продають м'ясо не за 50 грн., а за 40. Але якщо вам кажуть, що ми вам продамо за 40, але віддайте куртку, це не знижка", - пояснює він.
Пинзеник, втім, не поспішає вішати всіх собак на нинішнього Президента. Він упевнений, що на газовий ешафот його вивела Тимошенко, яка в 2009 році уклала дуже невдалий контракт на постачання російського палива. Лідер БЮТ, будучи тоді прем'єром, встановила базову ціну для розрахунків у розмірі $ 450 за 1 тис. куб. м - це дуже багато, це середньоєвропейська ціна. Фактична ж ціна вираховується за складною формулою і в I кварталі становила $ 305 за тис. кубів.
Як пише видання, пояснити, звідки з'явилася така захмарна цифра, Тимошенко жодного разу до ладу не змогла. Пинзеник у свою чергу заявив, що це ціна на газ на кордоні Італії, а не на кордоні України з Росією чи Білоруссю, як записано в документах. "Відрізняються ці дві ціни на величину транзиту. Але ми ж не купуємо газ на кордоні з Італією. Ми купуємо його на 2,5 тис. км ближче. Потрібно було зняти вартість транзиту", - говорить він. За його підрахунками, на різниці базових цін Україна втрачає близько $ 4 млрд. щороку.
До того ж, зазначає журнал, у контракті Тимошенко при європейській ціні на газ встановлена далеко не європейська ставка на його транзит. Наприклад, Австрія бере близько $ 6 за кожні 100 км. транзиту, Словаччина - $ 4,7, а Україна - всього $ 2,04. Навіть при словацькій ставці Київ ще в минулому році отримав би базову ціну на газ у $ 332,5. У підсумку на транзит країна недоотримує ще $ 4 млрд. Сьогодні саме на таку суму Росія готова дати Україні знижку за договором Януковича - Медведєва.
У результаті, зазначає Пинзеник, навіть враховуючи минулорічний невигідний контракт, у Януковича залишався простір для маневру - варто було лише підчистити те, що пропустила Тимошенко. Однак Україна пішла іншим шляхом. Причому, навіть продовживши оренду для ЧФ, явно продешевила. З 2017 щорічна плата росіян за кримські бази фіксується в розмірі $ 100 млн. плюс десятирічна газова знижка. Оренда для РФ до 2017-го становить $ 97,75 млн. на рік, причому ці гроші не потрапляють в український бюджет, а просто списувалися і списуються з майже $ 2 млрд. держборгу України перед Росією, що з'явився в 90-х роках минулого століття.
Але навіть $ 100 млн. - це не ринкова ціна, впевнені аналітики. Наприклад, американці за оренду своєї бази на японській Окінаві платять по $ 29,5 тис. за 1 га на рік, у той час як РФ в Криму орендує кілька ділянок загальною площею 18,2 га за ціною $ 5,4 тис. за 1 га . Анатолій Кінах у 2006 році, коли він був секретарем РНБО, озвучив орієнтовну ринкову суму оренди для ЧФ - $ 1,8 млрд. на рік.
Опитування: Більшість одеських студентів виступають проти російської як другої державної
34,9% одеських студентів, опитаних Одеською філією інституту Горшеніна, висловилися за те, що єдиною державною мовою в країні повинна бути українська. Ще 25% виступають за українську як єдину державну і російську як офіційну мову в окремих регіонах.
Про це йшла мова в ході прес-конференції, присвяченій результатам соціологічного опитування Самоідентифікація одеського студентства.
Згідно з опитуванням, 34,9% студентів одеських вузів вважають, що українська мова повинна бути державною. Крім того, кожен четвертий опитаний (25%) виступає за те, що українська має бути державною, а російська може бути офіційною у деяких регіонах країни.
Думки, що в Україні повинні бути державними дві мови, дотримуються 29,9% респондентів.
4,6% опитаних студентів вважають, що російська має бути державною, а українська офіційною у деяких регіонах.
Водночас, 2,4% респондентів зазначили, що російська має бути державною, а українська - використовуватися виключно на побутовому рівні, а 3,2% не змогли дати відповіді на дане питання.
Доцент кафедри соціології Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені Іллі Мечникова Олена Фостачук повідомила, що останнім часом спостерігається тенденція зростання прихильності до української культури та мови. "Схожі дослідження проводилися і в 2000 році, і в 2005-2006 роках, тому про зростання тенденції можна говорити з впевненістю", - наголосила вона.
Начальник управління молодіжної та сімейної політики Одеської міськради Андрій Юсов заявив, що його дивують такі результати опитування, оскільки Одеса є російськомовним містом.
Як повідомлялося, 109 квітня в Раді був зареєстрований законопроект, що припускає використання російської мови в судочинстві. Авторами проекту закону є депутати фракції Партії регіонів Сергій Ківалов і Вадим Колесніченко.
Про це йшла мова в ході прес-конференції, присвяченій результатам соціологічного опитування Самоідентифікація одеського студентства.
Згідно з опитуванням, 34,9% студентів одеських вузів вважають, що українська мова повинна бути державною. Крім того, кожен четвертий опитаний (25%) виступає за те, що українська має бути державною, а російська може бути офіційною у деяких регіонах країни.
Думки, що в Україні повинні бути державними дві мови, дотримуються 29,9% респондентів.
4,6% опитаних студентів вважають, що російська має бути державною, а українська офіційною у деяких регіонах.
Водночас, 2,4% респондентів зазначили, що російська має бути державною, а українська - використовуватися виключно на побутовому рівні, а 3,2% не змогли дати відповіді на дане питання.
Доцент кафедри соціології Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені Іллі Мечникова Олена Фостачук повідомила, що останнім часом спостерігається тенденція зростання прихильності до української культури та мови. "Схожі дослідження проводилися і в 2000 році, і в 2005-2006 роках, тому про зростання тенденції можна говорити з впевненістю", - наголосила вона.
Начальник управління молодіжної та сімейної політики Одеської міськради Андрій Юсов заявив, що його дивують такі результати опитування, оскільки Одеса є російськомовним містом.
Як повідомлялося, 109 квітня в Раді був зареєстрований законопроект, що припускає використання російської мови в судочинстві. Авторами проекту закону є депутати фракції Партії регіонів Сергій Ківалов і Вадим Колесніченко.
Експерти розвінчують міф про найдешевший газ у Європі для України
Завдяки знижкам Президент України Віктор Янукович і прем'єр Микола Азаров обіцяють піднімати економіку, проте така дешевизна, кажуть експерти, є лише міфом, передає Deutsche Welle.
Зараз, відзначає видання, з урахуванням скасованого РФ мита, тисяча кубометрів імпортованого газу коштує близько $ 230, чим пишаються українські чиновники, адже менше платить тільки Білорусь і Молдова.
Проте харківська перемога може вже скоро лопнути, як мильна бульбашка, пише DW. Так, президент Міжнародного енергетичного клубу Олександр Тодійчук спростував те, що завдяки новим угодам Україна отримала найдешевший газ в Європі.
Адже контрактні умови залишаються кабальними, Росія лише відмовляється від мит на газ, констатує експерт.
"Базова ціна при визначенні формули ціни для України складає $ 450. Тоді як для інших європейських країн вона становить $ 360, $ 380 і навіть $ 280. Тільки почне швидко зростати ціна на нафту, в Україні вона буде зростати значно швидше, ніж у країнах Європейського союзу", - попереджає Тодійчук.
При цьому експерт говорить, що вже через кілька років наданої знижки у $ 100 може виявитися мало і ціна знову буде найвищою в Європі. Більше того, зазначає Тодійчук, ніщо не заважає Росії в будь-який момент повернути газові мита.
Тоді українська промисловість втратить конкурентоспроможність остаточно, якщо не буде суттєвої модернізації виробництва, передає DW і нагадує, що ціни на газ розраховуються за умовами десятирічного контракту, підписаного минулого року прем'єрами Тимошенко і Путіним.
У той же час експерт київського центру Номос Михайло Гончар припускає, що цей контракт може бути розірваний у будь-який момент однією зі сторін, адже таких прецедентів в російсько-українських газових відносинах більш ніж достатньо.
Гончар наводить приклад попереднього контракту, за яким Україна отримувала середньоазіатський газ через посередника RosUkrEnergo.
"Цей контракт був укладений на 25 років, але проіснував менше чотирьох. Саме це дає підстави для оптимізму, що ці контракти також протягнуть недовго", - говорить експерт.
Видання зазначає, що скільки б не проіснували нинішні угоди, експерти переконані: без масштабної програми енергозбереження Україна буде залишатися на "газовому гачку" у північного сусіда.
Тодійчук також переконаний, що за наявності політичної волі Україна могла б за 5-7 років повністю відмовитися від використання російського газу, використовуючи власні ресурси.
Зараз, відзначає видання, з урахуванням скасованого РФ мита, тисяча кубометрів імпортованого газу коштує близько $ 230, чим пишаються українські чиновники, адже менше платить тільки Білорусь і Молдова.
Проте харківська перемога може вже скоро лопнути, як мильна бульбашка, пише DW. Так, президент Міжнародного енергетичного клубу Олександр Тодійчук спростував те, що завдяки новим угодам Україна отримала найдешевший газ в Європі.
Адже контрактні умови залишаються кабальними, Росія лише відмовляється від мит на газ, констатує експерт.
"Базова ціна при визначенні формули ціни для України складає $ 450. Тоді як для інших європейських країн вона становить $ 360, $ 380 і навіть $ 280. Тільки почне швидко зростати ціна на нафту, в Україні вона буде зростати значно швидше, ніж у країнах Європейського союзу", - попереджає Тодійчук.
При цьому експерт говорить, що вже через кілька років наданої знижки у $ 100 може виявитися мало і ціна знову буде найвищою в Європі. Більше того, зазначає Тодійчук, ніщо не заважає Росії в будь-який момент повернути газові мита.
Тоді українська промисловість втратить конкурентоспроможність остаточно, якщо не буде суттєвої модернізації виробництва, передає DW і нагадує, що ціни на газ розраховуються за умовами десятирічного контракту, підписаного минулого року прем'єрами Тимошенко і Путіним.
У той же час експерт київського центру Номос Михайло Гончар припускає, що цей контракт може бути розірваний у будь-який момент однією зі сторін, адже таких прецедентів в російсько-українських газових відносинах більш ніж достатньо.
Гончар наводить приклад попереднього контракту, за яким Україна отримувала середньоазіатський газ через посередника RosUkrEnergo.
"Цей контракт був укладений на 25 років, але проіснував менше чотирьох. Саме це дає підстави для оптимізму, що ці контракти також протягнуть недовго", - говорить експерт.
Видання зазначає, що скільки б не проіснували нинішні угоди, експерти переконані: без масштабної програми енергозбереження Україна буде залишатися на "газовому гачку" у північного сусіда.
Тодійчук також переконаний, що за наявності політичної волі Україна могла б за 5-7 років повністю відмовитися від використання російського газу, використовуючи власні ресурси.
У Росії багато незадоволених угодою про ЧФ, бо це старий іржавий символ, що не має практичного значення, – російський політолог
Ані військового, ані міжнародно-політичного значення ЧФ для Росії не має і не мав. У нинішньому його стані, особливо в порівнянні з військово-морськими силами інших ключових гравців у регіоні – США та Туреччини, Чорноморський флот Росії не може бути серйозним військовим фактором. Про це в інтерв’ю «Фокусу» заявив російський політолог Станіслав Белковський.
За його словами, своє справжнє ставлення до флоту Москва продемонструвала тим, що навіть не змогла укомплектувати його особовий склад: чисельність моряків ЧФ (трохи більше 16 тисяч) істотно поступається мінімально допустимій (25 тисяч).
«Флот не є важелем впливу на внутрішню політику країни. Він лише сприяє консолідації антиросійськи налаштованих політичних сил України – це його єдина політична функція», – зазначив Белковський.
Він повідомив, що для Росії флот має економічне і символічне значення. Економічне полягає в тому, що нова база поблизу Новоросійська коштувала б, за різними підрахунками, від 5 до 10 млрд доларів.
Белковський переконаний, що внаслідок Харківських угод у «Газпрому» жодних фінансових втрат не буде: 4 млрд доларів на рік йому компенсує федеральний бюджет через відповідне зниження експортних мит на газ. Тому за виконання контракту стануть розраховуватися російські платники податків, а не «Газпром».
За словами Белковського, у Росії багато представників правлячої еліти вважають, що ці домовленості російській стороні невигідні, оскільки вона віддає реальні живі гроші, а купує старий іржавий символ, що не має практичного значення.
«На мій погляд, точно так само, тільки з протилежним знаком, вважає Янукович з компанією: придбали реальний грошовий виграш, а пожертвували символом», – зазначив російський політолог.
На його думку, «Україна показала, що готова тепер іти на поступки у важливих символічних питаннях, які раніше вважалися «священними коровами».
«Розмови про те, що Україна віддала Росії частину своєї території, не мають під собою ні фактичної, ні юридичної основи. Російська еліта не претендує на Крим і розглядає його як базу відпочинку, але не як майбутню частину Росії. Зате Крим претендує на Росію – в тому сенсі, що багато кримчан вважають себе росіянами і в глибині душі сподіваються, що рано чи пізно бабуся-Росія «забере їх звідси», – зазначив Белковський.
«Зараз цим надіям дана додаткова їжа. Збутися їм, звичайно, не судилося, але і шансів стати реальною частиною України, а не штучно приробленими до неї анклавом, у Криму стало ще менше, ніж було. Хоча, треба зазначити, що за роки незалежності Київ не зробив майже нічого, щоб інтегрувати автономію», – додав російський політолог.
За його словами, своє справжнє ставлення до флоту Москва продемонструвала тим, що навіть не змогла укомплектувати його особовий склад: чисельність моряків ЧФ (трохи більше 16 тисяч) істотно поступається мінімально допустимій (25 тисяч).
«Флот не є важелем впливу на внутрішню політику країни. Він лише сприяє консолідації антиросійськи налаштованих політичних сил України – це його єдина політична функція», – зазначив Белковський.
Він повідомив, що для Росії флот має економічне і символічне значення. Економічне полягає в тому, що нова база поблизу Новоросійська коштувала б, за різними підрахунками, від 5 до 10 млрд доларів.
Белковський переконаний, що внаслідок Харківських угод у «Газпрому» жодних фінансових втрат не буде: 4 млрд доларів на рік йому компенсує федеральний бюджет через відповідне зниження експортних мит на газ. Тому за виконання контракту стануть розраховуватися російські платники податків, а не «Газпром».
За словами Белковського, у Росії багато представників правлячої еліти вважають, що ці домовленості російській стороні невигідні, оскільки вона віддає реальні живі гроші, а купує старий іржавий символ, що не має практичного значення.
«На мій погляд, точно так само, тільки з протилежним знаком, вважає Янукович з компанією: придбали реальний грошовий виграш, а пожертвували символом», – зазначив російський політолог.
На його думку, «Україна показала, що готова тепер іти на поступки у важливих символічних питаннях, які раніше вважалися «священними коровами».
«Розмови про те, що Україна віддала Росії частину своєї території, не мають під собою ні фактичної, ні юридичної основи. Російська еліта не претендує на Крим і розглядає його як базу відпочинку, але не як майбутню частину Росії. Зате Крим претендує на Росію – в тому сенсі, що багато кримчан вважають себе росіянами і в глибині душі сподіваються, що рано чи пізно бабуся-Росія «забере їх звідси», – зазначив Белковський.
«Зараз цим надіям дана додаткова їжа. Збутися їм, звичайно, не судилося, але і шансів стати реальною частиною України, а не штучно приробленими до неї анклавом, у Криму стало ще менше, ніж було. Хоча, треба зазначити, що за роки незалежності Київ не зробив майже нічого, щоб інтегрувати автономію», – додав російський політолог.
Завтра на горі Маківці отабориться десант молодих українських патріотів
1-4 травня організація української молоді «Спадщина» проведе на горі Маківка ювілейний військово-патріотичний табір, присвячений 95-річчю перемоги легіону Січових cтрільців у боях із армією Російської імперії, відколи Маківка стала символом слави української зброї.
Молоді патріоти відзначать 20-річчя відновлення з ініціативи членів «Спадщини» пам’ятної могили на честь героїв Маківки і 20-річчя проведення організацією військово-патріотичних таборів. Сьогодні тут є пам’ятна могила з хрестом, але в процесі облаштування під’їзду до неї було знищено більшість зелених насаджень, тож колись густо зелена гора нині виглядає дуже непривабливо. Протягом ближчого часу ОУМ «Спадщина» має на меті відновити зелену «корону» славної Маківки.
Під час травневого таборування «спадщанці» приберуть територію, вшанують пам’ять героїв Маківки і всіх, хто загинув за волю України урочистим вечором та смолоскипною ходою.
Молоді патріоти відзначать 20-річчя відновлення з ініціативи членів «Спадщини» пам’ятної могили на честь героїв Маківки і 20-річчя проведення організацією військово-патріотичних таборів. Сьогодні тут є пам’ятна могила з хрестом, але в процесі облаштування під’їзду до неї було знищено більшість зелених насаджень, тож колись густо зелена гора нині виглядає дуже непривабливо. Протягом ближчого часу ОУМ «Спадщина» має на меті відновити зелену «корону» славної Маківки.
Під час травневого таборування «спадщанці» приберуть територію, вшанують пам’ять героїв Маківки і всіх, хто загинув за волю України урочистим вечором та смолоскипною ходою.
Жовківські депутати порадили мешканцям Запоріжжя не ганьбити себе пам’ятником Сталіну
Депутати Жовківської районної ради (Львівська область) написали листа мешканцям міста Запоріжжя, в якому висловилися проти зведення пам’ятника Сталіну.
У цьому листі, зокрема, мова йде про те, що Сталін був катом українського народу, що жовківчани просять мешканців Запоріжжя не ганьбити славне ім’я запорожців таким негідним вчинком.
У цьому листі, зокрема, мова йде про те, що Сталін був катом українського народу, що жовківчани просять мешканців Запоріжжя не ганьбити славне ім’я запорожців таким негідним вчинком.
У «Тюрмі на Лонцького» поглянуть на Другу світову війну з українського боку
У неділю, 2 травня, в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (вул. С. Бандери, 1, вхід з вул. К. Брюллова) відбудеться перегляд та обговорення фільму «У рамках долі».
Молодий талановитий львівський режисер та кліпмейкер Тарас Химич, який цього тижня фільмував «Тюрму на Лонцького» для свого нового кінотвору про події вересня 1939 року, поділиться із відвідувачами щонедільного музейного кінолекторію попереднім набутком – документально-історичною стрічкою про історії дивізії «Галичина», сценарій до якого режисер створив разом із Любомиром Соломченкoм, Остапом Сокальчуком. Консультантами фільму виступили директор музею 1-ї УД УНА у Львові Ігор Федик, автор книги «То Баттле» Майкл Джемс Мельник (Англія), доктор історичних наук Рудольф Грасмук (Австрія), учасник подій Леонід Муха, заслужений працівник культури України Богуслав Любів.
Знята 2009 року стрічка «В рамках долі» стала першим українським документальним фільмом, що показує повну хроніку діяльності Першої української дивізії «Галичина». Назва фільму натякає на те, що дивізія весь час діяла у вузьких рамках обставин, і вибір був дуже невеликим. Навіть про рішення піти у дивізію учасники подій розповідають, як про вибір між радянськими і німецькими військами, залишитися поза війною ці хлопці не могли.
Фільм побудований таким чином, що глядач ніби проходить з режисером всю хронологію подій, від зародження дивізії до останнього дня її існування. Численні інтерв’ю очевидців та учасників, фотохроніка подій (Україна, Австрія, Словаччина) дають об’ємну картину і розкривають історію з різних сторін. Учасники подій дають відповідь на питання, чому вони пішли воювати і яку ціль насправді переслідували. Очевидці з різних країн розповідають як про воєнні події, так і життєво-романтичні історії. Головна ідея фільму – показати, що таке дивізія «Галичина», з позицій незалежного спостерігача.
«Цей фільм – відеоісторія. Я просто розповідаю історію цієї дивізії. Я хочу, щоб за цими подіями ми побачили долі 16-17 річних хлопців, які там воювали. На жаль, сьогодні тема подається або пафосно, або критично, але в обох випадках дуже поверхнево. Я хочу, щоб глядач зрозумів, що дивізія «Галичина» – це передусім долі людей – 40 тисяч дивізійників. Я вважаю, що хороший документальний фільм має зацікавити глядача і наштовхнути на роздуми, а не дати відповіді на всі запитання», – каже режисер Тарас Химич.
Початок перегляду о 13.00, вхід – вільний.
Молодий талановитий львівський режисер та кліпмейкер Тарас Химич, який цього тижня фільмував «Тюрму на Лонцького» для свого нового кінотвору про події вересня 1939 року, поділиться із відвідувачами щонедільного музейного кінолекторію попереднім набутком – документально-історичною стрічкою про історії дивізії «Галичина», сценарій до якого режисер створив разом із Любомиром Соломченкoм, Остапом Сокальчуком. Консультантами фільму виступили директор музею 1-ї УД УНА у Львові Ігор Федик, автор книги «То Баттле» Майкл Джемс Мельник (Англія), доктор історичних наук Рудольф Грасмук (Австрія), учасник подій Леонід Муха, заслужений працівник культури України Богуслав Любів.
Знята 2009 року стрічка «В рамках долі» стала першим українським документальним фільмом, що показує повну хроніку діяльності Першої української дивізії «Галичина». Назва фільму натякає на те, що дивізія весь час діяла у вузьких рамках обставин, і вибір був дуже невеликим. Навіть про рішення піти у дивізію учасники подій розповідають, як про вибір між радянськими і німецькими військами, залишитися поза війною ці хлопці не могли.
Фільм побудований таким чином, що глядач ніби проходить з режисером всю хронологію подій, від зародження дивізії до останнього дня її існування. Численні інтерв’ю очевидців та учасників, фотохроніка подій (Україна, Австрія, Словаччина) дають об’ємну картину і розкривають історію з різних сторін. Учасники подій дають відповідь на питання, чому вони пішли воювати і яку ціль насправді переслідували. Очевидці з різних країн розповідають як про воєнні події, так і життєво-романтичні історії. Головна ідея фільму – показати, що таке дивізія «Галичина», з позицій незалежного спостерігача.
«Цей фільм – відеоісторія. Я просто розповідаю історію цієї дивізії. Я хочу, щоб за цими подіями ми побачили долі 16-17 річних хлопців, які там воювали. На жаль, сьогодні тема подається або пафосно, або критично, але в обох випадках дуже поверхнево. Я хочу, щоб глядач зрозумів, що дивізія «Галичина» – це передусім долі людей – 40 тисяч дивізійників. Я вважаю, що хороший документальний фільм має зацікавити глядача і наштовхнути на роздуми, а не дати відповіді на всі запитання», – каже режисер Тарас Химич.
Початок перегляду о 13.00, вхід – вільний.
Що залишилося за кадром севастопольської кризи
Таємниці і дійсність «Севастопольської» дипломатії
Участь в акціях протесту проти угод про продовження перебування Чорноморського Флоту РФ в Севастополі зуміла, хай ненадовго, об`єднати розрізнені сили української опозиції. Що й казати, Севастополь – куди масштабніший об`єкт, ніж, наприклад, міністр освіти й науки Дмитро Табачник зі всіма своїми ініціативами. Об`єднання опозиції – безперечний плюс, але протрималося воно, на жаль, недовго.
Дуже вже різні мотиви рухали опозиційними вождями. Не обійшлося й без порядної дози лицемірства.
Коли Володимир Путін нагадує, що ще недавно, будучи прем`єром, Юлія Володимирівна анітрохи не заперечувала проти обговорення різних варіантів збереження ЧФ у Криму, а Юлія Тимошенко запевняє, що нічого подібного не було і бути не могло, то в ситуації «слово проти слова» конкретно з цього питання дещо більше довіри особисто в мене викликає Путін.
Зовсім не тому, що Володимир Володимирович – такий вже непохитний правдолюб, або Юлія Володимирівна – вже така невиправна брехуха. У жодному випадку! Але саме в питанні про передвиборчі переговори путінська версія куди точніше вкладається в загальний контекст подій минулого року.
Ще восени, наводячи численні свідоцтва того, що Москва і конкретно Путін на виборах Президента України підтримують кандидата Тимошенко, автор цих рядків констатував: «нинішня неймовірна лояльність з боку московських ‘дуумвірів’ і російських ЗМІ чимось компенсується. Причому на умовах не тільки досить жорстких, але – враховуючи всі попередні взаємні ‘розводки’ – і якимсь чином серйозно гарантованих. І ми знову-таки не маємо анінайменшого уявлення – чим саме».
Одкровення Путіна підіймають (можливо, лише частково) завісу над предметом переговорів. А хитровивернутий і зав`язаний вузлом, що не розплітається, подвійний формат угоди «флот на газ» – дає уявлення про моделі вирішення проблеми гарантій.
Немає сенсу особливо поширюватися про суть і характер харківських угод щодо ЧФ. За тиждень усі доводи сторін були сказані і переказані багато разів. Що дійсно дивно – це вдавати, що угоди ці пролунали раптово, як грім серед ясного неба. Юридично харківська змова стала не бездоганним і не неминучим, але, однак, цілком закономірним наслідком «пакту Лазаренка-Черномирдіна» від 28 травня 1997 року, і газового «пакту Путіна-Тимошенко» від 19 січня 2009 – підсумку зимової «газової війни».
Від обох цих документів магістральні шляхи майже невідворотно вели до «Харкова», і рух лише прискорювала бурхлива активність наших видатних підприємців і влади в особі Кучми, Марчука, Лазаренка, Пустовойтенка, Ющенка, Кінаха, Януковича, Тимошенко та інших. Зазначте: останні двоє прем`єрствували, змінюючи один одного, сім останніх вирішальних років.
Севастополь - як дзеркало «еліт»
Біда – не в тому, що Чорноморський Флот залишається в Севастополі. Флот там базувався з моменту заснування міста в 1783 році, у тому числі й усі 19 років незалежності України. І хоча регулярні спроби якось його там потіснити (зокрема, «маячня» 2005-2006 рр. і далі) ніякого ефекту не мали, але навряд чи завдана ЧФ шкода набагато перевершує політичну, економічну, фінансову і навіть екологічну шкоду, якої країна тоді ж зазнала від нашої власної політичної і бізнес-еліти.
Справжня біда - в наслідках, що виникають з обставин і механізму появи цього рішення. Перш за все, мова якраз про них – про «еліти». Справа в тому, що головне завдання і влади, й опозиції, і взагалі всього «політичного класу» країни - полягає зовсім не в тому, щоб ЧФ неодмінно залишив севастопольські бухти – в 2017, 2042 або в будь-якому іншому році. І не в тому, щоб він залишився там навіки.
Головне завдання «еліт» – така організація економічної діяльності держави і політичного розвитку суспільства, щоб:
а) ЧФ залишив Севастополь або залишився там – залежно ВИКЛЮЧНО від того, яким буде чітко висловлене рішення народу України – безпосередньо (на референдумі), або в особі своїх представників (депутатів, Президента) – які чітко артикулюють при балотуванні свою позицію з даного питання.
б) щоб БУДЬ-ЯКЕ рішення народу України було виконане.
Уточнюю: щоб воно могло бути виконане практично. Тому що за нинішнього стану наших справ, рішення, наприклад, про виведення ЧФ, виконане не було б, причому без жодних наслідків для тих, хто його не виконав.
Практично все, що відбувалося і відбувається навколо обговорення угод щодо ЧФ і протестів проти цих угод, - не наближає названу мету, але, навпаки, її віддаляє.
Перше, що викликає неприйняття – кулуарність УСІХ рішень, що ухвалювалися по Севастополю. Вони ВСІ були «пактами» і «змовами». Народ – як у широкому загальнонаціональному аспекті, так і в аспекті вузькому – власне, жителів міста-героя Севастополя ніхто і ніколи нічого не питав. І те, що нинішнє рішення севастопольцями всіляко вітається – випадковий збіг. Рішення могли бути якими завгодно, у тому числі й прямо протилежними. З іншого боку, Тимошенко у разі своєї перемоги запросто могла б реалізувати договір хоч би й про безстрокове продовження перебування ЧФ у Криму, причому набагато спокійніше – оскільки лідерові регіоналів, у разі його програшу, було б «не по іміджу» проти такого договору виступати.
Так само - і владу й опозицію рівною мірою - не цікавить думка з питання про ЧФ і народу України в цілому. Що, до речі, є зрозумілим – так набагато простіше й набагато спокійніше віщати від його, народу, імені.
Севастополь - як каталізатор «векторності» та рейтингів
Не стільки угода щодо флоту і продавлювання її ратифікації у ВР, скільки те, як це відбувалося, а також супутні обставини, що визначилися по ходу, – все це стало свого роду демонстрацією залежності нової влади від московських «дуумвірів». Всупереч поширеним кліше, сам по собі цей факт зовсім не означає автоматично загрози незалежності й суверенітету країни. Варто пригадати білоруського «бацьку» Лукашенка, який уже стільки років балансує на дроті «єдиної союзної держави», викликаючи страшне роздратування вже третього російського президента.
Ставати «губернатором Малоросії» і т.п. Янукович не хотів і не хоче. Ще в 2003-2004 рр. в середовищі регіоналів існував жарт про прийдешнє перетворення Росії на «сировинний придаток при Януковичі». Проте в ході подій навколо севастопольської угоди з`ясувалася одна принципово важлива річ.
Була продемонстрована не тільки залежність Януковича від Кремля, але також і його незалежність від інших зовнішніх чинників. У перші ж години американські і європейські політичні інституції, з НАТО включно, гранично ясно дали зрозуміти, що ця проблема їх на цьому етапі не цікавить.
Це вже саме по собі означає багато поганого. І не дарма «вірні соратники» по опозиції який місяць поспіль не втомлюються переводити стрілки: «ось, мовляв, до якої ганьби ‘країну Майдану’ довів Ющенко!!! – і як він розчарував Європу і Штати!». Робилося це так наполегливо і настирливо, що навіть Віктор Андрійович, який не розуміється на піарі й апаратних іграх, помітив і образився. Як сказано, єднання не протрималося й кількох годин.
У всій цій бурі і в усьому цьому балагані акцій протесту й імітації протестних акцій, Юлія Тимошенко вирішувала свої особисті політичні проблеми. Пристрасність її філіпік «зрадникам», так само як і яєчні залпи її соратників у залі засідань Ради, аніскільки не завадили ратифікації угоди (чи було це взагалі завданням?), зате небезуспішно мікшували і персональну відповідальність Юлії Володимирівни за січневі контракти, і спогади про Павла Івановича, який підписав «пакт» 1997 року.
І Бог би з ними – і з сан-франциським в`язнем, і з його ученицею, і з рейтинговими й іміджевими ігрищами. Коли Сімон де Монфор у 1265 році вперше призвав до Лондона виборних представників від міст і п`яти портів, - він і не думав, що увійде до історії, як засновник найдавнішого європейського парламенту. Монфор намагався (до речі, невдало) вирішити свої тактичні завдання - не дуже пристойні і не цілком законні. Отже непристойність і очевидна корисливість лютих атак леді Ю в історичній перспективі може, суто гіпотетично, виявитися чим-небудь доленосним або хоч би корисним. А може і не виявитися.
Але що абсолютно точно – так це те, що тут і зараз реальні наслідки конвульсійних метань що нашої Пасіонарії, яка програла вибори, не корисні і шкідливі, при тому, що її мотиви прості й очевидні. Мета: підім`яти під себе все, що претендує хоч на дещицю рейтингу (до Тягнибока й Гриценка включно), а потім «не києм, то палицею» добиватися виборів або хоч би референдуму – в ілюзорному сподіванні, що вже за ним уже точно будуть вибори.
Про цілі в цьому випадку ще можна сперечатися, а ось методи порочні, хоч би тому, що не дають результатів узагалі, або дають результати негативні.
Небезпеки позиціонування «останньої битви»
У перших рядках огляду Табачник згадувався не випадково. Саме постійні атаки на нього (навіть постанова ВР з вимогою відставки!) дозволили главі АП утриматися на посаді в 1994-1996 рр. Так і зараз нападки загрожують Табачнику тим менше, чим вони регулярніші й лютіші. Зате вони стимулюють появу все нових і все більш радикальних ініціатив міністра освіти й науки, до чого сам Дмитро Володимирович і за характером, і через різноманітні зигзаги своєї кар`єри був категорично не схильний.
На наступному рівні той самй механізм діє й відносно Віктора Януковича. Лють опонентів (хай хоч і тільки вербальна) не сприяє бажанню шукати компроміси, але служить поясненням, якщо не виправданням дрейфу зовнішньої політики нової влади у прямо зворотному напрямку. Крім того – що вже зовсім погано – все це розв`язує владі руки в політиці внутрішній. Вожді опозиції декларують своє ставлення до Януковича практично так само, як свого часу описували взаємини «людей похилого віку» у МХАТі: вони не хочуть один одному ніяких дрібних побутових неприємностей, а хочуть вони один одному тільки одного – смерті. У нашому випадку, зрозуміло, політичної. Але якщо жодне інше рішення, окрім відставки Януковича, вождів опозиції не влаштує, то йому тим більше немає ніякого сенсу ці «інші рішення» шукати.
Особливо враховуючи, що у вирішальний день 27 квітня опозиція продемонструвала лише здатність влаштовувати балаган і «брати на понт», - а не силу, яка примусила б із нею рахуватися.
Гротескові форми протесту, які підходять скоріше для теле-піар-шоу, ніж для реальної протидії, могли б іще отримати суспільне схвалення, якби принесли перемогу. Проте цього не сталося і, таким чином, у підсумку опозиція дискредитує себе набагато більше, ніж влада. Це дуже погано.
Крім того, - повторюся, - наші справи, як виявилось, на нинішньому етапі абсолютно не цікавлять ключових гравців Заходу. Дуже характерно у цьому відношенні, що на спільній з Путіним прес-конференції (26.04) італійський прем`єр Берлусконі вже у вступному слові заявив про необхідність продовжити роботу над «Південним потоком» саме для того, щоб Європа не залежала більше від «України - країни, де немає достатньої політичної стабільності». Крім економічних і енергетичних проблем у майбутньому, це означає, що на якийсь час фактично відпали і «західні» стримуючі чинники.
Наслідки політики, яку провадить Янукович його команда в умовах відсутності як внутрішніх, так і зовнішніх стримуючих чинників, видаються по-справжньому тривожними. Проте, дуже помиляється Віктор Федорович, висловивши (у ПАРЄ) надію, що тепер почнеться заспокоєння.
Це взагалі їх загальна помилка – і влади, й опозиції. Вони поводяться так, наче «все це» може «ось-ось закінчитися». І цей настрій значною мірою визначає радикалізм методів і прийомів. Наче всі пішли в «останній і рішучий бій».
Влада – сподіваючись, що ще одне, ну, два зусилля, - ще з кимось про щось домовитися, і продавити це «щось» через Раду і припиниться, нарешті, вся ця морока, яка відволікає солідних людей від серйозних справ. Опозиція – в аналогічному сподіванні, що ще можна все якось переграти. Що ще один мітинг, ще один, ну – два дотепні заходи - і трагічна помилка (програш на виборах) нарешті, виправиться.
Ці розрахунки і ці надії невірні й ілюзорні. Але хоча вожді опозиції зараз абсолютно марно розтрачують сили й рейтинги в надії чи то наздогнати, чи то втримати потяг, що пішов, проте з цього зовсім не випливає, що ті з них, хто раніше інших усвідомить, що нинішній етап уже завершився, не зможуть на новому етапі завдати владі багато нового клопоту.
Насправді все тільки-тільки починається. За всієї умовності історичних паралелей, становлення нашої партійно-політичної системи знаходиться десь на рівні Британії епохи реставрації Стюартів після першої англійської революції 1640-1660 рр. І це дуже круто. За 20 років ми пройшли шлях, на який британцям з часів першого парламенту Сімона де Монфора знадобилося цілих чотири століття!
Отже попереду не такий уже й довгий шлях. Я ж кажу, - все найцікавіше тільки починається.
Участь в акціях протесту проти угод про продовження перебування Чорноморського Флоту РФ в Севастополі зуміла, хай ненадовго, об`єднати розрізнені сили української опозиції. Що й казати, Севастополь – куди масштабніший об`єкт, ніж, наприклад, міністр освіти й науки Дмитро Табачник зі всіма своїми ініціативами. Об`єднання опозиції – безперечний плюс, але протрималося воно, на жаль, недовго.
Дуже вже різні мотиви рухали опозиційними вождями. Не обійшлося й без порядної дози лицемірства.
Коли Володимир Путін нагадує, що ще недавно, будучи прем`єром, Юлія Володимирівна анітрохи не заперечувала проти обговорення різних варіантів збереження ЧФ у Криму, а Юлія Тимошенко запевняє, що нічого подібного не було і бути не могло, то в ситуації «слово проти слова» конкретно з цього питання дещо більше довіри особисто в мене викликає Путін.
Зовсім не тому, що Володимир Володимирович – такий вже непохитний правдолюб, або Юлія Володимирівна – вже така невиправна брехуха. У жодному випадку! Але саме в питанні про передвиборчі переговори путінська версія куди точніше вкладається в загальний контекст подій минулого року.
Ще восени, наводячи численні свідоцтва того, що Москва і конкретно Путін на виборах Президента України підтримують кандидата Тимошенко, автор цих рядків констатував: «нинішня неймовірна лояльність з боку московських ‘дуумвірів’ і російських ЗМІ чимось компенсується. Причому на умовах не тільки досить жорстких, але – враховуючи всі попередні взаємні ‘розводки’ – і якимсь чином серйозно гарантованих. І ми знову-таки не маємо анінайменшого уявлення – чим саме».
Одкровення Путіна підіймають (можливо, лише частково) завісу над предметом переговорів. А хитровивернутий і зав`язаний вузлом, що не розплітається, подвійний формат угоди «флот на газ» – дає уявлення про моделі вирішення проблеми гарантій.
Немає сенсу особливо поширюватися про суть і характер харківських угод щодо ЧФ. За тиждень усі доводи сторін були сказані і переказані багато разів. Що дійсно дивно – це вдавати, що угоди ці пролунали раптово, як грім серед ясного неба. Юридично харківська змова стала не бездоганним і не неминучим, але, однак, цілком закономірним наслідком «пакту Лазаренка-Черномирдіна» від 28 травня 1997 року, і газового «пакту Путіна-Тимошенко» від 19 січня 2009 – підсумку зимової «газової війни».
Від обох цих документів магістральні шляхи майже невідворотно вели до «Харкова», і рух лише прискорювала бурхлива активність наших видатних підприємців і влади в особі Кучми, Марчука, Лазаренка, Пустовойтенка, Ющенка, Кінаха, Януковича, Тимошенко та інших. Зазначте: останні двоє прем`єрствували, змінюючи один одного, сім останніх вирішальних років.
Севастополь - як дзеркало «еліт»
Біда – не в тому, що Чорноморський Флот залишається в Севастополі. Флот там базувався з моменту заснування міста в 1783 році, у тому числі й усі 19 років незалежності України. І хоча регулярні спроби якось його там потіснити (зокрема, «маячня» 2005-2006 рр. і далі) ніякого ефекту не мали, але навряд чи завдана ЧФ шкода набагато перевершує політичну, економічну, фінансову і навіть екологічну шкоду, якої країна тоді ж зазнала від нашої власної політичної і бізнес-еліти.
Справжня біда - в наслідках, що виникають з обставин і механізму появи цього рішення. Перш за все, мова якраз про них – про «еліти». Справа в тому, що головне завдання і влади, й опозиції, і взагалі всього «політичного класу» країни - полягає зовсім не в тому, щоб ЧФ неодмінно залишив севастопольські бухти – в 2017, 2042 або в будь-якому іншому році. І не в тому, щоб він залишився там навіки.
Головне завдання «еліт» – така організація економічної діяльності держави і політичного розвитку суспільства, щоб:
а) ЧФ залишив Севастополь або залишився там – залежно ВИКЛЮЧНО від того, яким буде чітко висловлене рішення народу України – безпосередньо (на референдумі), або в особі своїх представників (депутатів, Президента) – які чітко артикулюють при балотуванні свою позицію з даного питання.
б) щоб БУДЬ-ЯКЕ рішення народу України було виконане.
Уточнюю: щоб воно могло бути виконане практично. Тому що за нинішнього стану наших справ, рішення, наприклад, про виведення ЧФ, виконане не було б, причому без жодних наслідків для тих, хто його не виконав.
Практично все, що відбувалося і відбувається навколо обговорення угод щодо ЧФ і протестів проти цих угод, - не наближає названу мету, але, навпаки, її віддаляє.
Перше, що викликає неприйняття – кулуарність УСІХ рішень, що ухвалювалися по Севастополю. Вони ВСІ були «пактами» і «змовами». Народ – як у широкому загальнонаціональному аспекті, так і в аспекті вузькому – власне, жителів міста-героя Севастополя ніхто і ніколи нічого не питав. І те, що нинішнє рішення севастопольцями всіляко вітається – випадковий збіг. Рішення могли бути якими завгодно, у тому числі й прямо протилежними. З іншого боку, Тимошенко у разі своєї перемоги запросто могла б реалізувати договір хоч би й про безстрокове продовження перебування ЧФ у Криму, причому набагато спокійніше – оскільки лідерові регіоналів, у разі його програшу, було б «не по іміджу» проти такого договору виступати.
Так само - і владу й опозицію рівною мірою - не цікавить думка з питання про ЧФ і народу України в цілому. Що, до речі, є зрозумілим – так набагато простіше й набагато спокійніше віщати від його, народу, імені.
Севастополь - як каталізатор «векторності» та рейтингів
Не стільки угода щодо флоту і продавлювання її ратифікації у ВР, скільки те, як це відбувалося, а також супутні обставини, що визначилися по ходу, – все це стало свого роду демонстрацією залежності нової влади від московських «дуумвірів». Всупереч поширеним кліше, сам по собі цей факт зовсім не означає автоматично загрози незалежності й суверенітету країни. Варто пригадати білоруського «бацьку» Лукашенка, який уже стільки років балансує на дроті «єдиної союзної держави», викликаючи страшне роздратування вже третього російського президента.
Ставати «губернатором Малоросії» і т.п. Янукович не хотів і не хоче. Ще в 2003-2004 рр. в середовищі регіоналів існував жарт про прийдешнє перетворення Росії на «сировинний придаток при Януковичі». Проте в ході подій навколо севастопольської угоди з`ясувалася одна принципово важлива річ.
Була продемонстрована не тільки залежність Януковича від Кремля, але також і його незалежність від інших зовнішніх чинників. У перші ж години американські і європейські політичні інституції, з НАТО включно, гранично ясно дали зрозуміти, що ця проблема їх на цьому етапі не цікавить.
Це вже саме по собі означає багато поганого. І не дарма «вірні соратники» по опозиції який місяць поспіль не втомлюються переводити стрілки: «ось, мовляв, до якої ганьби ‘країну Майдану’ довів Ющенко!!! – і як він розчарував Європу і Штати!». Робилося це так наполегливо і настирливо, що навіть Віктор Андрійович, який не розуміється на піарі й апаратних іграх, помітив і образився. Як сказано, єднання не протрималося й кількох годин.
У всій цій бурі і в усьому цьому балагані акцій протесту й імітації протестних акцій, Юлія Тимошенко вирішувала свої особисті політичні проблеми. Пристрасність її філіпік «зрадникам», так само як і яєчні залпи її соратників у залі засідань Ради, аніскільки не завадили ратифікації угоди (чи було це взагалі завданням?), зате небезуспішно мікшували і персональну відповідальність Юлії Володимирівни за січневі контракти, і спогади про Павла Івановича, який підписав «пакт» 1997 року.
І Бог би з ними – і з сан-франциським в`язнем, і з його ученицею, і з рейтинговими й іміджевими ігрищами. Коли Сімон де Монфор у 1265 році вперше призвав до Лондона виборних представників від міст і п`яти портів, - він і не думав, що увійде до історії, як засновник найдавнішого європейського парламенту. Монфор намагався (до речі, невдало) вирішити свої тактичні завдання - не дуже пристойні і не цілком законні. Отже непристойність і очевидна корисливість лютих атак леді Ю в історичній перспективі може, суто гіпотетично, виявитися чим-небудь доленосним або хоч би корисним. А може і не виявитися.
Але що абсолютно точно – так це те, що тут і зараз реальні наслідки конвульсійних метань що нашої Пасіонарії, яка програла вибори, не корисні і шкідливі, при тому, що її мотиви прості й очевидні. Мета: підім`яти під себе все, що претендує хоч на дещицю рейтингу (до Тягнибока й Гриценка включно), а потім «не києм, то палицею» добиватися виборів або хоч би референдуму – в ілюзорному сподіванні, що вже за ним уже точно будуть вибори.
Про цілі в цьому випадку ще можна сперечатися, а ось методи порочні, хоч би тому, що не дають результатів узагалі, або дають результати негативні.
Небезпеки позиціонування «останньої битви»
У перших рядках огляду Табачник згадувався не випадково. Саме постійні атаки на нього (навіть постанова ВР з вимогою відставки!) дозволили главі АП утриматися на посаді в 1994-1996 рр. Так і зараз нападки загрожують Табачнику тим менше, чим вони регулярніші й лютіші. Зате вони стимулюють появу все нових і все більш радикальних ініціатив міністра освіти й науки, до чого сам Дмитро Володимирович і за характером, і через різноманітні зигзаги своєї кар`єри був категорично не схильний.
На наступному рівні той самй механізм діє й відносно Віктора Януковича. Лють опонентів (хай хоч і тільки вербальна) не сприяє бажанню шукати компроміси, але служить поясненням, якщо не виправданням дрейфу зовнішньої політики нової влади у прямо зворотному напрямку. Крім того – що вже зовсім погано – все це розв`язує владі руки в політиці внутрішній. Вожді опозиції декларують своє ставлення до Януковича практично так само, як свого часу описували взаємини «людей похилого віку» у МХАТі: вони не хочуть один одному ніяких дрібних побутових неприємностей, а хочуть вони один одному тільки одного – смерті. У нашому випадку, зрозуміло, політичної. Але якщо жодне інше рішення, окрім відставки Януковича, вождів опозиції не влаштує, то йому тим більше немає ніякого сенсу ці «інші рішення» шукати.
Особливо враховуючи, що у вирішальний день 27 квітня опозиція продемонструвала лише здатність влаштовувати балаган і «брати на понт», - а не силу, яка примусила б із нею рахуватися.
Гротескові форми протесту, які підходять скоріше для теле-піар-шоу, ніж для реальної протидії, могли б іще отримати суспільне схвалення, якби принесли перемогу. Проте цього не сталося і, таким чином, у підсумку опозиція дискредитує себе набагато більше, ніж влада. Це дуже погано.
Крім того, - повторюся, - наші справи, як виявилось, на нинішньому етапі абсолютно не цікавлять ключових гравців Заходу. Дуже характерно у цьому відношенні, що на спільній з Путіним прес-конференції (26.04) італійський прем`єр Берлусконі вже у вступному слові заявив про необхідність продовжити роботу над «Південним потоком» саме для того, щоб Європа не залежала більше від «України - країни, де немає достатньої політичної стабільності». Крім економічних і енергетичних проблем у майбутньому, це означає, що на якийсь час фактично відпали і «західні» стримуючі чинники.
Наслідки політики, яку провадить Янукович його команда в умовах відсутності як внутрішніх, так і зовнішніх стримуючих чинників, видаються по-справжньому тривожними. Проте, дуже помиляється Віктор Федорович, висловивши (у ПАРЄ) надію, що тепер почнеться заспокоєння.
Це взагалі їх загальна помилка – і влади, й опозиції. Вони поводяться так, наче «все це» може «ось-ось закінчитися». І цей настрій значною мірою визначає радикалізм методів і прийомів. Наче всі пішли в «останній і рішучий бій».
Влада – сподіваючись, що ще одне, ну, два зусилля, - ще з кимось про щось домовитися, і продавити це «щось» через Раду і припиниться, нарешті, вся ця морока, яка відволікає солідних людей від серйозних справ. Опозиція – в аналогічному сподіванні, що ще можна все якось переграти. Що ще один мітинг, ще один, ну – два дотепні заходи - і трагічна помилка (програш на виборах) нарешті, виправиться.
Ці розрахунки і ці надії невірні й ілюзорні. Але хоча вожді опозиції зараз абсолютно марно розтрачують сили й рейтинги в надії чи то наздогнати, чи то втримати потяг, що пішов, проте з цього зовсім не випливає, що ті з них, хто раніше інших усвідомить, що нинішній етап уже завершився, не зможуть на новому етапі завдати владі багато нового клопоту.
Насправді все тільки-тільки починається. За всієї умовності історичних паралелей, становлення нашої партійно-політичної системи знаходиться десь на рівні Британії епохи реставрації Стюартів після першої англійської революції 1640-1660 рр. І це дуже круто. За 20 років ми пройшли шлях, на який британцям з часів першого парламенту Сімона де Монфора знадобилося цілих чотири століття!
Отже попереду не такий уже й довгий шлях. Я ж кажу, - все найцікавіше тільки починається.
Бандеру хочуть зробити почесним громадянином Львова
У Львівській міській раді пропонують присвоїти Степану Бандері звання «Почесний громадянин міста». З такою ініціативою виступив керівник фракції «Реформи і Порядок» у міськраді Олег Бас.
Як повідомили у прес-служб фракції, «Реформи і Порядок» запропонувала ухвалити рішення про присвоєння Бандері статусу громадянина Львова. Це має стати відповіддю Донецькому суду, який позбавив Бандеру звання «Героя України», оскільки не вважає його громадянином України.
«Своєю чергою, Львів мусить підтвердити, що для нашого міста ця людина залишається героєм. Сподіваюсь, що така позиція знайде підтримку і в нашому місті, і по всій Україні. В нинішні скрутні часи, коли під загрозою національна ідея, нівелювати значення Степана Бандери, його внесок у боротьбу за незалежність України просто неприпустимо», - зазначив Олег Бас.
Нагадаємо, Івано-Франківська міська організація ВО "Свобода" ініціювала надати Степану Бандері та Роману Шухевичу звання "Почесний громадянин Івано-Франківська". Таку пропозицію озвучено під час зустрічі з журналістами 29 квітня 2010 року за участі депутатів Івано-Франківської міської ради.
Як повідомили у прес-служб фракції, «Реформи і Порядок» запропонувала ухвалити рішення про присвоєння Бандері статусу громадянина Львова. Це має стати відповіддю Донецькому суду, який позбавив Бандеру звання «Героя України», оскільки не вважає його громадянином України.
«Своєю чергою, Львів мусить підтвердити, що для нашого міста ця людина залишається героєм. Сподіваюсь, що така позиція знайде підтримку і в нашому місті, і по всій Україні. В нинішні скрутні часи, коли під загрозою національна ідея, нівелювати значення Степана Бандери, його внесок у боротьбу за незалежність України просто неприпустимо», - зазначив Олег Бас.
Нагадаємо, Івано-Франківська міська організація ВО "Свобода" ініціювала надати Степану Бандері та Роману Шухевичу звання "Почесний громадянин Івано-Франківська". Таку пропозицію озвучено під час зустрічі з журналістами 29 квітня 2010 року за участі депутатів Івано-Франківської міської ради.
Семиноженко доручив скасувати український дубляж?
Віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Володимир СЕМИНОЖЕНКО доручив Міністерству культури та туризму розглянути законність наказу цього міністерства від 18 січня 2008 р. щодо обов’язковості дублювання фільмів українською мовою. Про це він заявив під час круглого столу в Кабінеті міністрів України.
Віце-прем’єр міністр також не виключив можливості скасування цього наказу у разі визнання його таким, що суперечить нормам українського законодавства.
В свою чергу народний депутат України Ірина БЕРЕЖНА (Партія регіонів) зазначила, що скасування подібного наказу не суперечитиме нормам українського законодавства, зокрема рішенню Конституційного суду щодо дублювання чи субтитрування фільмів державною мовою.
В той же час, на думку адвоката Ореста ДАНИЛЕВИЧА, наказ Міністерства культури і туризму від 18 січня 2008 р. спрямований на встановлення певних технічних вимог до фільмокопій та правил розповсюдження фільмів, а, отже, не виходить за межі компетенції Мінкульту, визначеної першою частиною статті 14 Закону України „Про кінематографію”.
За словами О.ДАНИЛЕВИЧА, основним каменем спотикання, що дуже турбує деяких дистриб’юторів, які працюють через російських посередників є норма вищезгаданого наказу, що Держкіно вправі відмовити у виданні прокатного посвідчення «якщо фільм не дубльований (озвучений, субтитрований) українською мовою на фільмокопії мови оригіналу".
«Треба звернути увагу, що такі вимоги діють у всьому цивілізованому світі. У світовій практиці дублювання, озвучення та субтитрування фільмів проводиться виключно на фільмокопіях оригіналу фільму, що забезпечує повноцінну передачу та автентичне сприйняття задуму авторів твору», - зазначив адвокат.
Він також додав, що згадана норма наказу повністю відтворює зміст норми постанови Кабінету міністрів України від 16 січня 2006 року, яка була визнана Вищим адміністративним судом України такою, що відповідає законодавству України.
Як повідомляв УНІАН, Кабінет міністрів України своєю постановою від 16 січня 2006 р. встановив, що для отримання дозволу на прокат фільму кінопрокатники мають дублювати чи субтитрувати його державною мовою. Пізніше дане рішення було оскаржене в суді, проте Вищий апеляційний суд повністю підтвердив законність даної постанови та її вимоги щодо обов’язковості дублювання чи субтитрування українською мовою.
24 грудня 2007 року Конституційний Суд України ухвалив рішення стосовно офіційного тлумачення положень ст. 14 Закону України «Про кінематографію». Згідно з цим рішенням, усі іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні обов’язково мають бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою.
Відповідно до наказу міністерства культури від 18 січня 2008 року, Держслужба кінематографії при Мінкультури не має права видавати прокатну ліцензію, «якщо фільм не дубльований державною мовою на фільмокопії мови оригіналу».
Віце-прем’єр міністр також не виключив можливості скасування цього наказу у разі визнання його таким, що суперечить нормам українського законодавства.
В свою чергу народний депутат України Ірина БЕРЕЖНА (Партія регіонів) зазначила, що скасування подібного наказу не суперечитиме нормам українського законодавства, зокрема рішенню Конституційного суду щодо дублювання чи субтитрування фільмів державною мовою.
В той же час, на думку адвоката Ореста ДАНИЛЕВИЧА, наказ Міністерства культури і туризму від 18 січня 2008 р. спрямований на встановлення певних технічних вимог до фільмокопій та правил розповсюдження фільмів, а, отже, не виходить за межі компетенції Мінкульту, визначеної першою частиною статті 14 Закону України „Про кінематографію”.
За словами О.ДАНИЛЕВИЧА, основним каменем спотикання, що дуже турбує деяких дистриб’юторів, які працюють через російських посередників є норма вищезгаданого наказу, що Держкіно вправі відмовити у виданні прокатного посвідчення «якщо фільм не дубльований (озвучений, субтитрований) українською мовою на фільмокопії мови оригіналу".
«Треба звернути увагу, що такі вимоги діють у всьому цивілізованому світі. У світовій практиці дублювання, озвучення та субтитрування фільмів проводиться виключно на фільмокопіях оригіналу фільму, що забезпечує повноцінну передачу та автентичне сприйняття задуму авторів твору», - зазначив адвокат.
Він також додав, що згадана норма наказу повністю відтворює зміст норми постанови Кабінету міністрів України від 16 січня 2006 року, яка була визнана Вищим адміністративним судом України такою, що відповідає законодавству України.
Як повідомляв УНІАН, Кабінет міністрів України своєю постановою від 16 січня 2006 р. встановив, що для отримання дозволу на прокат фільму кінопрокатники мають дублювати чи субтитрувати його державною мовою. Пізніше дане рішення було оскаржене в суді, проте Вищий апеляційний суд повністю підтвердив законність даної постанови та її вимоги щодо обов’язковості дублювання чи субтитрування українською мовою.
24 грудня 2007 року Конституційний Суд України ухвалив рішення стосовно офіційного тлумачення положень ст. 14 Закону України «Про кінематографію». Згідно з цим рішенням, усі іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні обов’язково мають бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою.
Відповідно до наказу міністерства культури від 18 січня 2008 року, Держслужба кінематографії при Мінкультури не має права видавати прокатну ліцензію, «якщо фільм не дубльований державною мовою на фільмокопії мови оригіналу».
Держдума РФ може ввести додаткові обмеження на проведення мітингів
Фракції російських партій Справедлива Росія, Єдина Росія і ЛДПР внесли до Держдуми РФ законопроект, що вводить додаткові обмеження на проведення мітингів, пікетів та акцій протесту.
Як повідомляє РІА Новини, серед іншого поправки до закону Про зборах, мітингах, демонстраціях, ходах і пікетуваннях стосуються акцій з використанням автотранспорту. Згідно з документом, "інформація про те, чи будуть використовуватися транспортні засоби, має міститися у повідомленні про проведення публічного заходу".
Крім того, згідно запропонованої процедури, організатором масового заходу не може бути особа, громадська організація, політична партія або її регіональне відділення, якщо в момент подачі заявки вони вважаються схильними адміністративному покаранню.
Термін розгляду заявок від організаторів пропонують змінити з трьох календарних днів на три робочих дні. При цьому попередню агітацію людям дозволять вести тільки після того, як на проведення акції буде видано офіційний дозвіл.
Нагадаємо, 20 березня в десятках великих міст Російської Федерації пройшов так званий День гніву. Тільки в Москві міліція затримала тоді близько 60 протестуючих.
Як повідомляє РІА Новини, серед іншого поправки до закону Про зборах, мітингах, демонстраціях, ходах і пікетуваннях стосуються акцій з використанням автотранспорту. Згідно з документом, "інформація про те, чи будуть використовуватися транспортні засоби, має міститися у повідомленні про проведення публічного заходу".
Крім того, згідно запропонованої процедури, організатором масового заходу не може бути особа, громадська організація, політична партія або її регіональне відділення, якщо в момент подачі заявки вони вважаються схильними адміністративному покаранню.
Термін розгляду заявок від організаторів пропонують змінити з трьох календарних днів на три робочих дні. При цьому попередню агітацію людям дозволять вести тільки після того, як на проведення акції буде видано офіційний дозвіл.
Нагадаємо, 20 березня в десятках великих міст Російської Федерації пройшов так званий День гніву. Тільки в Москві міліція затримала тоді близько 60 протестуючих.
Семиноженко: Дубляж фільмів українською мовою не приніс жодної користі
Віце-прем'єр з гуманітарних питань Володимир Семиноженко заявив, що обов'язковий дубляж фільмів українською мовою не приніс користі ні українському кінематографу, ні глядачеві, ні українській мові, й закликав делікатно виправити ситуацію, що склалася.
"Норма про дубляж фільмів, яка була свого часу введена, фактично нічого не принесла ні українському кінематографу, ні українському глядачеві, ні українській мові", - сказав він у четвер, 29 квітня, в Києві під час круглого столу, присвяченого розвитку вітчизняного кінематографу.
За словами віце-прем'єра, після введення обов'язкового дубляжу кількість якісних фільмів в українському прокаті зменшилася, а стали переважати фільми, які можна назвати "фаст-фудами".
Крім того, Семиноженко зазначив, що так звана українізація кінематографу привела до збільшення на українському ринку фільмів російського виробництва.
"Необхідні делікатні кроки з виправлення ситуації, що склалася", - заявив він.
Віце-прем'єр наголосив, що мова йде про створення ефективної державної політики у сфері кінематографії.
За словами Семиноженка, підсумком круглого столу мають стати відповідні рекомендації уряду, розробка нового законодавства.
"Ми все зробимо, щоб підтримати українське кіно", - запевнив віце-прем'єр.
У державному бюджеті України на 2010 рік на розвиток кінематографу передбачено 24 млн грн. Для порівняння: в Росії – $ 250 млн.
Як повідомлялося, 24 квітня в Одесі народний депутат від Партії регіонів Олексій Костусєв офіційно передав голові правозахисного громадського руху „Русскоязычная Украина” Вадиму Колесниченку 30 тисяч підписів на підтримку звернення про скасування обов'язкового українського дубляжу кінофільмів.
"Норма про дубляж фільмів, яка була свого часу введена, фактично нічого не принесла ні українському кінематографу, ні українському глядачеві, ні українській мові", - сказав він у четвер, 29 квітня, в Києві під час круглого столу, присвяченого розвитку вітчизняного кінематографу.
За словами віце-прем'єра, після введення обов'язкового дубляжу кількість якісних фільмів в українському прокаті зменшилася, а стали переважати фільми, які можна назвати "фаст-фудами".
Крім того, Семиноженко зазначив, що так звана українізація кінематографу привела до збільшення на українському ринку фільмів російського виробництва.
"Необхідні делікатні кроки з виправлення ситуації, що склалася", - заявив він.
Віце-прем'єр наголосив, що мова йде про створення ефективної державної політики у сфері кінематографії.
За словами Семиноженка, підсумком круглого столу мають стати відповідні рекомендації уряду, розробка нового законодавства.
"Ми все зробимо, щоб підтримати українське кіно", - запевнив віце-прем'єр.
У державному бюджеті України на 2010 рік на розвиток кінематографу передбачено 24 млн грн. Для порівняння: в Росії – $ 250 млн.
Як повідомлялося, 24 квітня в Одесі народний депутат від Партії регіонів Олексій Костусєв офіційно передав голові правозахисного громадського руху „Русскоязычная Украина” Вадиму Колесниченку 30 тисяч підписів на підтримку звернення про скасування обов'язкового українського дубляжу кінофільмів.
В Україні досі зберігаються таємниці репресивного режиму СРСР: доступу до архівів немає, – правозахисник Захаров
В Україні таке законодавство, яке працює на збереження таємниць репресивного режиму. Тобто всю інформацію щодо репресій в СРСР отримати досі не можна. Про це, 29 квітня, у коментарі ЗІКу повідомив співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров.
За його словами, в Україні є великий архівний фонд, який містить 1,5 млн архівних справ різного напряму. Найбільше справ зберігається в архіві СБУ.
Як зазначив Захаров, уже давно є доступ до архівних справ реабілітованих – з дозволу самого репресованого або його нащадків. Не було доступу до архівно-кримінальних справ не реабілітованих. Але рік тому такий дозвіл з’явився. ПАроте виявилось, що це питання на практиці остаточно не вирішено – в деяких регіональних архівах дають доступ до таких справ, а в деяких – ні.
«Не дозволяється знімати копії з процесуальних документів. Йдеться про вирок, про обвинувачувальний висновок, протоколи допитів та інші документи. Ця заборона обґрунтовується тим, що документи зберігають імена тих, хто причетний до репресій. І тут насправді є велике питання, оскільки кожна жертва має право знати, як її переслідували, хто і як, так би мовити, розбив її життя. Якщо не жертва, то її нащадки мають право це знати», – наголосив Євген Захаров.
На його думку, якщо порівнювати ці цінності – право знати, як діяв репресивний режим, і право зберігати в таємниці імена агентів, які здійснювали репресії, – то тут має переважати право знати.
Євген Захаров вважає, що в Україні занадто довгий термін засекречування інформації – 75 років, тоді як у світі це 30-40 років. Це, безперечно, також треба змінювати.
Крім того, за словами правозахисника, в українському законодавстві не працює відомий принцип про те, що засекречується інформація, а не документ в цілому.
«Тобто якщо є якась секретна інформація, яку не можна надати, наприклад, імена секретних агентів, які стежили, скажімо, за В’ячеславом Чорноволом, бо багато з них можуть бути ще живі, тоді має бути механізм, щоб документи цієї справи можна було видати його родичам, але імена агентів там були б закриті», – пояснив Захаров.
Він зазначив, що минулого року був прорив в роботі СБУ з архівами, коли оприлюднювалось багато важливих документів. Важливо, щоб цей процес продовжувався, тому що кількість людей, які бажають подивитись на ці архівні документи і дізнатися про долю своїх рідних, кожного року зростає.
За його словами, в Україні є великий архівний фонд, який містить 1,5 млн архівних справ різного напряму. Найбільше справ зберігається в архіві СБУ.
Як зазначив Захаров, уже давно є доступ до архівних справ реабілітованих – з дозволу самого репресованого або його нащадків. Не було доступу до архівно-кримінальних справ не реабілітованих. Але рік тому такий дозвіл з’явився. ПАроте виявилось, що це питання на практиці остаточно не вирішено – в деяких регіональних архівах дають доступ до таких справ, а в деяких – ні.
«Не дозволяється знімати копії з процесуальних документів. Йдеться про вирок, про обвинувачувальний висновок, протоколи допитів та інші документи. Ця заборона обґрунтовується тим, що документи зберігають імена тих, хто причетний до репресій. І тут насправді є велике питання, оскільки кожна жертва має право знати, як її переслідували, хто і як, так би мовити, розбив її життя. Якщо не жертва, то її нащадки мають право це знати», – наголосив Євген Захаров.
На його думку, якщо порівнювати ці цінності – право знати, як діяв репресивний режим, і право зберігати в таємниці імена агентів, які здійснювали репресії, – то тут має переважати право знати.
Євген Захаров вважає, що в Україні занадто довгий термін засекречування інформації – 75 років, тоді як у світі це 30-40 років. Це, безперечно, також треба змінювати.
Крім того, за словами правозахисника, в українському законодавстві не працює відомий принцип про те, що засекречується інформація, а не документ в цілому.
«Тобто якщо є якась секретна інформація, яку не можна надати, наприклад, імена секретних агентів, які стежили, скажімо, за В’ячеславом Чорноволом, бо багато з них можуть бути ще живі, тоді має бути механізм, щоб документи цієї справи можна було видати його родичам, але імена агентів там були б закриті», – пояснив Захаров.
Він зазначив, що минулого року був прорив в роботі СБУ з архівами, коли оприлюднювалось багато важливих документів. Важливо, щоб цей процес продовжувався, тому що кількість людей, які бажають подивитись на ці архівні документи і дізнатися про долю своїх рідних, кожного року зростає.
Зараз іде повний відкат від політики Ющенка, потім буде відкат від Януковича, – Курков про Голодомор
Ми ввійшли в маятникову фазу української історії. Тобто в нас зараз іде повний відкат від того, що проголошував Ющенко. Це означає, що потім буде повний відкат від того, що робить зараз Янукович. Тому найближчих 20 років у світі нас не сприйматимуть серйозно і будуть більше довіряти тій інформації про Україну, яка надходить від країн з більш стабільною політикою, зокрема від Росії. Про це, 29 квітня, ЗІКу повідомив письменник Андрій Курков, коментуючи вчорашнє рішення ПАРЄ про невизнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу.
За словами Куркова, в Європі про Україну замало знають. По-друге, Захід отримує інформацію про Україну не стільки з України, скільки від її сусідів, а особливо від Росії. І тільки політична воля і репутація українських політиків може змінити ставлення західних політиків до української історії.
Андрій Курков припускає, що питання Голодомору тепер будуть порушувати лише ті люди, які були найбільш затятими прихильниками Ющенка. Всі інші це питання відкладуть на майбутнє. Тобто будуть казати, що нехай в далекому майбутньому історики його вирішують.
На думку письменника, питання Голодомору педалює негативну тенденцію в українському суспільстві: «Ющенко цим питанням впроваджував українському народу ментальність жертви. Але це питання потрібно вирішувати не на емоційному рівні, а на науковому рівні. А якщо воно виноситься на всенародне обговорення і його подають спочатку з одним знаком, а потім з другим знаком – це теж не нормально».
Андрій Курков вважає, що питання Голодомору потрібно залишити історикам, а не робити політичні гасла. «Коли немає концепції для розвитку України в майбутньому, тоді починають шукати ворога і створювати жертв», – зазначив письменник.
За словами Куркова, в Європі про Україну замало знають. По-друге, Захід отримує інформацію про Україну не стільки з України, скільки від її сусідів, а особливо від Росії. І тільки політична воля і репутація українських політиків може змінити ставлення західних політиків до української історії.
Андрій Курков припускає, що питання Голодомору тепер будуть порушувати лише ті люди, які були найбільш затятими прихильниками Ющенка. Всі інші це питання відкладуть на майбутнє. Тобто будуть казати, що нехай в далекому майбутньому історики його вирішують.
На думку письменника, питання Голодомору педалює негативну тенденцію в українському суспільстві: «Ющенко цим питанням впроваджував українському народу ментальність жертви. Але це питання потрібно вирішувати не на емоційному рівні, а на науковому рівні. А якщо воно виноситься на всенародне обговорення і його подають спочатку з одним знаком, а потім з другим знаком – це теж не нормально».
Андрій Курков вважає, що питання Голодомору потрібно залишити історикам, а не робити політичні гасла. «Коли немає концепції для розвитку України в майбутньому, тоді починають шукати ворога і створювати жертв», – зазначив письменник.
Важливо, щоб українці самі визнали Голодомор геноцидом, – Євген Сверстюк
Для України важливо, щоб український народ зрозумів і визнав, що Голодомор був геноцидом. А визнання в світі залежатиме від того, наскільки авторитетним буде голос України. Про це сьогодні, 29 квітня, ЗІКу повідомив український письменник і літературознавець Євген Сверстюк, коментуючи вчорашнє рішення ПАРЄ про невизнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу.
«Але я не думаю, що це буде впливати на наше юридично визначене поняття про голодомор», – зазначив Євген Сверстюк.
Письменник та громадський діяч Іван Драч у коментарі ЗІКу висловив думку, що причина такого рішення ПАРЄ полягала в тому, що українські дипломатичні служби були не готовими і недостатньо попрацювали в цьому плані. Крім того, на ПАРЄ вплинув виступ українського Президента, який сказав, що визнавати Голодомор геноцидом «несправедливо», а також тиск російської делегації.
«Ми переконані, що це був геноцид. Я можу про своє село сказати, де більш як 300 людей загинуло від голоду. Так що це правда є», – зазначив Іван Драч і додав, що ті українці, які були переконані, що це був геноцид, не змінюватимуть своєї думки.
«Ми просто далі будемо продовжувати ту роботу, яку ми робили. І врешті-решт я думаю, що прийде такий час, коли все це буде визнано», – зазначив Іван Драч.
«Але я не думаю, що це буде впливати на наше юридично визначене поняття про голодомор», – зазначив Євген Сверстюк.
Письменник та громадський діяч Іван Драч у коментарі ЗІКу висловив думку, що причина такого рішення ПАРЄ полягала в тому, що українські дипломатичні служби були не готовими і недостатньо попрацювали в цьому плані. Крім того, на ПАРЄ вплинув виступ українського Президента, який сказав, що визнавати Голодомор геноцидом «несправедливо», а також тиск російської делегації.
«Ми переконані, що це був геноцид. Я можу про своє село сказати, де більш як 300 людей загинуло від голоду. Так що це правда є», – зазначив Іван Драч і додав, що ті українці, які були переконані, що це був геноцид, не змінюватимуть своєї думки.
«Ми просто далі будемо продовжувати ту роботу, яку ми робили. І врешті-решт я думаю, що прийде такий час, коли все це буде визнано», – зазначив Іван Драч.
Ще одна райрада Волині обурена харківськими угодами
28 квітня, Рожищенська райрада засудила продовження терміну базування Чорноморського флоту Російської федерації у Криму. Про це повідомили в РДА.
На сесію прибули 25 депутатів з 46-ти. Основним на порядку денному було питання про звернення депутатів Рожищенської районної ради Волинської області до Верховної Ради України з приводу продовження терміну базування Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України.
Розгляд питання ініційований фракцією БЮТ.
24 депутати підтримали звернення, один – утримався.
На сесію прибули 25 депутатів з 46-ти. Основним на порядку денному було питання про звернення депутатів Рожищенської районної ради Волинської області до Верховної Ради України з приводу продовження терміну базування Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України.
Розгляд питання ініційований фракцією БЮТ.
24 депутати підтримали звернення, один – утримався.
Резолюція ПАРЄ не містить остаточної юридичної оцінки Голодомору, – В’ятрович
Резолюція ПАРЄ не містить остаточної юридичної оцінки Голодомору. Поряд з тим Рада Європи вчергове класифікує його злочином проти людства, засуджує тоталітарний сталінський режим та застерігає спроби його реабілітації. Для України це проміжне рішення і донесення історичної правди не можна припиняти, – переконаний історик Володимир В’ятрович. Про це повідомив прес-центр ЦДВР.
Екс-директор архіву СБУ роз’яснює, що рішення стало результатом політичного компромісу, адже за основу взяли проект політичної комісії, а не юридичної, яка рекомендувала чітко класифікувати події в Україні як геноцид.
«Водночас така позиція Ради Європи чітко сигналізує Україні – донесення історичної правди про Голодомор-геноцид 1932-1933 років в Україні не можна припиняти.
Дослідження мають продовжуватися істориками, а їх результати не повинні стати залежними від політичної кон’юнктури», – переконаний В’ятрович.
Екс-директор архіву СБУ роз’яснює, що рішення стало результатом політичного компромісу, адже за основу взяли проект політичної комісії, а не юридичної, яка рекомендувала чітко класифікувати події в Україні як геноцид.
«Водночас така позиція Ради Європи чітко сигналізує Україні – донесення історичної правди про Голодомор-геноцид 1932-1933 років в Україні не можна припиняти.
Дослідження мають продовжуватися істориками, а їх результати не повинні стати залежними від політичної кон’юнктури», – переконаний В’ятрович.
Україна зможе вимагати від ПАРЄ перегляду рішення щодо Голодомору, коли Росія відкриє свої архіви, – Жулинський
Рано чи пізно, але у Страсбурзі в майбутньому ще буде розглядатися питання Голодомору в Україні і все-таки буде визнано геноцидом масове знищення українських людей засобами штучного голоду. Таку думку сьогодні, 29 квітня, у коментарі ЗІКу висловив літературознавець, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік Національної академії наук України Микола Жулинський.
Він вважає, що рішення ПАРЄ про невизнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу є результатом зовнішньої політики нинішнього українського керівництва, яка найяскравіше виразилася в підписанні угоди про перебування російського Чорноморського флоту в Україні.
Крім того, як зазначив Жулинський, ні для кого не є секретом, що російська делегація дуже активно працювала з депутатами Європарламенту щодо цього питання.
Микола Жулинський звернув увагу на одну важливу деталь в резолюції ПАРЄ – Парламентська асамблея звернулася до країн колишнього Радянського Союзу, щоб вони відкрили свої архіви. Це звернення стосується, насамперед, Російської Федерації, яка досі не відкриває архівів, пов’язаних з Голодомором в Україні.
«І якщо ця рекомендація буде сприйнята і російські архіви будуть відкриті, то я переконаний, що в нас будуть дуже серйозні аргументи для того, щоб уже при новій владі знову повернутися до цієї проблеми. Тоді можна буде вимагати перегляду цього рішення ПАРЄ і прийняття справедливої резолюції, в якій було б визнано, що це був геноцид українського народу, запланований і здійснений комуністичним режимом», – вважає Жулинський.
Він наголосив, що можна ставити знак рівності між тими жертвами, які були в Україні і в інших республіках Радянського Союзу, як це зараз робить ПАРЄ.
«Справді, голод був і на Кубані, але там постраждало, насамперед українське населення. Був голод і в Казахстані, хоча там були інші причини. Але якщо подивитися на методи комуністичної влади в Україні і в інших республіках, ми побачимо, що це була зовсім інша політика», – зазначив Жулинський.
Він вважає, що рішення ПАРЄ про невизнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу є результатом зовнішньої політики нинішнього українського керівництва, яка найяскравіше виразилася в підписанні угоди про перебування російського Чорноморського флоту в Україні.
Крім того, як зазначив Жулинський, ні для кого не є секретом, що російська делегація дуже активно працювала з депутатами Європарламенту щодо цього питання.
Микола Жулинський звернув увагу на одну важливу деталь в резолюції ПАРЄ – Парламентська асамблея звернулася до країн колишнього Радянського Союзу, щоб вони відкрили свої архіви. Це звернення стосується, насамперед, Російської Федерації, яка досі не відкриває архівів, пов’язаних з Голодомором в Україні.
«І якщо ця рекомендація буде сприйнята і російські архіви будуть відкриті, то я переконаний, що в нас будуть дуже серйозні аргументи для того, щоб уже при новій владі знову повернутися до цієї проблеми. Тоді можна буде вимагати перегляду цього рішення ПАРЄ і прийняття справедливої резолюції, в якій було б визнано, що це був геноцид українського народу, запланований і здійснений комуністичним режимом», – вважає Жулинський.
Він наголосив, що можна ставити знак рівності між тими жертвами, які були в Україні і в інших республіках Радянського Союзу, як це зараз робить ПАРЄ.
«Справді, голод був і на Кубані, але там постраждало, насамперед українське населення. Був голод і в Казахстані, хоча там були інші причини. Але якщо подивитися на методи комуністичної влади в Україні і в інших республіках, ми побачимо, що це була зовсім інша політика», – зазначив Жулинський.
Мазохізм двох братніх народів і “російська слава” в Севастополі
Брати-росіяни не відстають від нас у мазохізмі. Навіщо їм Севастополь? Правильно – як символ, «місто російської слави». От тут і виникає питаннячко: а яка «російська слава» була у Севастополі?..
Уся історія з Харківським пактом, його ратифікацією і всіма супутніми ґешефтами між Януковичем і Путіним–Медведєвим насправді доводить, що українці та росіяни є істинно спорідненими народами. Їх поріднив Леопольд. Не той, за словами Януковича, «шкодливий» кіт, який закликав «давайте жити дружно». А Леопольд фон Захер-Мазох, який народився під Львовом, від прізвища якого й утворили слово «мазохізм», – «насолода від фізичного чи душевного болю».
Українці мучаться, але віддають
Для українців мазохізм – абсолютно звичний стан душі. Чи не головне питання української культури та ментальності карбовано висловив Тарас Шевченко: «О, Боже мій милий! За що ти караєш її молоду?»
В одному з посібників з історії авторові зустрів просто архетипічні слова: «Нападники зусібіч приходили на нашу рідну українську землю, гнали українців у полон і гнобили їх. Але національний дух все одно продовжував жевріти під сподом».
Українці обпікали п’яти тими жевріючими жаринами, мучилися – і в страшних муках жертвували незалежністю, державністю та іншими святими речами.
Уявляю, як ридав останній гетьман України Кирило Разумовський, уклінно благаючи матушку-імператрицю скасувати гетьманство як інститут. Бо придворна кар’єра була під загрозою.
Страшенно мучилися Грушевський, Винниченко, Петлюра, Скоропадський, у міжусобицях профукуючи нетривкі державні утворення в Україні і втікаючи потім (майже всі) за кордон.
Мучилися уже за новітнього часу наші можновладці, віддаючи сусідові ядерне озброєння та ріжучи на металобрухт стратегічні бомбардувальники.
Не знаю, чи мучилися Янукович з Азаровим, віддаючи збагачений уран, фактично даруючи Росії десятки тисяч гектарів узбережжя в Севастополі, ставлячи по суті хрест на повноцінній європейській інтеграції (про євроатлантичну й казати поготів), готуючись до здачі ядерної, авіаційної та інших галузей промисловості? Навряд.
Зате мучиться як мінімум пів-України – та вдіяти поки що нічого не може.
Хто бачив ту “російську славу” в Севастополі?
Але і брати-росіяни не відстають від нас у мазохізмі. Їм навіщо Севастополь потрібен? Правильно – як символ, «місто російських моряків і російської слави».
От тут і виникає питаннячко: а яка «російська слава» була у Севастополі?
У 1854–1855 роках англо-франко-турецькі війська жорстоко бомбардували Севастополь, а в сутичках далекобійною нарізною стрілецькою зброєю здалеку вистрілювали захисників і 30 серпня 1855 року вступили у димучі руїни Севастополя. Кораблі Чорноморського флоту були затоплені біля входу в Севастопольську бухту.
У 1856 році був підписаний кабальний для Росії Паризький мирний договір, за яким вона позбулася Південної Бессарабії, гирла річки Дунай і фортеці Карс у Закавказзі.
У 1918 році «місто російської слави» захопили німці. І на початку літа зажадали, щоб ескадра бойових кораблів, яка знаходилася в Новоросійському порту, згідно з умовами Брестського мирного договору, повернулася до Севастополя. Російські судна встигли втекти з Севастополя перед самим приходом кайзерівців. Інакше німці погрожували захопити й Новоросійськ.
Половина колишнього імператорського Чорноморського флоту Росії, який довгі роки був окрасою Севастополя, була затоплена 18 червня 1918 року на рейді Новоросійська... До речі, залишки тодішнього ЧФ у листопаді 1920 року пішли до міста Бізерту (Туніс).
Окупували німці Севастополь і в 1942 році, щоправда після справді героїчної оборони.
Сьогоднішня сторінка «слави» Севастополя і його флоту – це набір напівіржавих бляшанок, переважна більшість із яких експлуатується по 25–30 років і ризикувала просто не дійти до Новоросійська, який начебто планували новою базою ЧФ. Як зазначають військові експерти, цей, з дозволу сказати, флот і поряд не стоїть з нинішнім турецьким.
За кількістю "крилатих ракет у першому залпі" турецькі ВМС перевершують ЧФ майже в три рази, "двом російським човнам протистоять одинадцять турецьких", "ВМС Туреччини на сьогодні мають 72 бойових кораблі й підводні човни, 52 катери; Чорноморський флот Росії – 39 бойових кораблів і підводних човнів, 9 катерів".
Так що споглядання і минулої, і нинішньої «слави» ЧФ у Севастополі здатне принести росіянам-патріотам хіба що тяжкі моральні муки. Так само, як споглядання текстів Харківського пакту та супутніх угод викликає яскраві мазохістичні почуття в патріота-українця.
Невже Захер-Мазох поріднив нас навіки?
Уся історія з Харківським пактом, його ратифікацією і всіма супутніми ґешефтами між Януковичем і Путіним–Медведєвим насправді доводить, що українці та росіяни є істинно спорідненими народами. Їх поріднив Леопольд. Не той, за словами Януковича, «шкодливий» кіт, який закликав «давайте жити дружно». А Леопольд фон Захер-Мазох, який народився під Львовом, від прізвища якого й утворили слово «мазохізм», – «насолода від фізичного чи душевного болю».
Українці мучаться, але віддають
Для українців мазохізм – абсолютно звичний стан душі. Чи не головне питання української культури та ментальності карбовано висловив Тарас Шевченко: «О, Боже мій милий! За що ти караєш її молоду?»
В одному з посібників з історії авторові зустрів просто архетипічні слова: «Нападники зусібіч приходили на нашу рідну українську землю, гнали українців у полон і гнобили їх. Але національний дух все одно продовжував жевріти під сподом».
Українці обпікали п’яти тими жевріючими жаринами, мучилися – і в страшних муках жертвували незалежністю, державністю та іншими святими речами.
Уявляю, як ридав останній гетьман України Кирило Разумовський, уклінно благаючи матушку-імператрицю скасувати гетьманство як інститут. Бо придворна кар’єра була під загрозою.
Страшенно мучилися Грушевський, Винниченко, Петлюра, Скоропадський, у міжусобицях профукуючи нетривкі державні утворення в Україні і втікаючи потім (майже всі) за кордон.
Мучилися уже за новітнього часу наші можновладці, віддаючи сусідові ядерне озброєння та ріжучи на металобрухт стратегічні бомбардувальники.
Не знаю, чи мучилися Янукович з Азаровим, віддаючи збагачений уран, фактично даруючи Росії десятки тисяч гектарів узбережжя в Севастополі, ставлячи по суті хрест на повноцінній європейській інтеграції (про євроатлантичну й казати поготів), готуючись до здачі ядерної, авіаційної та інших галузей промисловості? Навряд.
Зате мучиться як мінімум пів-України – та вдіяти поки що нічого не може.
Хто бачив ту “російську славу” в Севастополі?
Але і брати-росіяни не відстають від нас у мазохізмі. Їм навіщо Севастополь потрібен? Правильно – як символ, «місто російських моряків і російської слави».
От тут і виникає питаннячко: а яка «російська слава» була у Севастополі?
У 1854–1855 роках англо-франко-турецькі війська жорстоко бомбардували Севастополь, а в сутичках далекобійною нарізною стрілецькою зброєю здалеку вистрілювали захисників і 30 серпня 1855 року вступили у димучі руїни Севастополя. Кораблі Чорноморського флоту були затоплені біля входу в Севастопольську бухту.
У 1856 році був підписаний кабальний для Росії Паризький мирний договір, за яким вона позбулася Південної Бессарабії, гирла річки Дунай і фортеці Карс у Закавказзі.
У 1918 році «місто російської слави» захопили німці. І на початку літа зажадали, щоб ескадра бойових кораблів, яка знаходилася в Новоросійському порту, згідно з умовами Брестського мирного договору, повернулася до Севастополя. Російські судна встигли втекти з Севастополя перед самим приходом кайзерівців. Інакше німці погрожували захопити й Новоросійськ.
Половина колишнього імператорського Чорноморського флоту Росії, який довгі роки був окрасою Севастополя, була затоплена 18 червня 1918 року на рейді Новоросійська... До речі, залишки тодішнього ЧФ у листопаді 1920 року пішли до міста Бізерту (Туніс).
Окупували німці Севастополь і в 1942 році, щоправда після справді героїчної оборони.
Сьогоднішня сторінка «слави» Севастополя і його флоту – це набір напівіржавих бляшанок, переважна більшість із яких експлуатується по 25–30 років і ризикувала просто не дійти до Новоросійська, який начебто планували новою базою ЧФ. Як зазначають військові експерти, цей, з дозволу сказати, флот і поряд не стоїть з нинішнім турецьким.
За кількістю "крилатих ракет у першому залпі" турецькі ВМС перевершують ЧФ майже в три рази, "двом російським човнам протистоять одинадцять турецьких", "ВМС Туреччини на сьогодні мають 72 бойових кораблі й підводні човни, 52 катери; Чорноморський флот Росії – 39 бойових кораблів і підводних човнів, 9 катерів".
Так що споглядання і минулої, і нинішньої «слави» ЧФ у Севастополі здатне принести росіянам-патріотам хіба що тяжкі моральні муки. Так само, як споглядання текстів Харківського пакту та супутніх угод викликає яскраві мазохістичні почуття в патріота-українця.
Невже Захер-Мазох поріднив нас навіки?
Харківський пакт у Чехії назвали поганою новиною для інвесторів
«Новина про те, що Україна поміняла знижку на газ на 25-річне базування Чорноморського флоту РФ і через це в українському парламенті сталася бійка, - дуже погана новина для інвесторів».
Таку думку висловив посол Міністерства закордонних справ Чеської Республіки зі спеціальних доручень із питань енергетичної безпеки при Євросоюзі Вацлав БАРТУШКА в інтерв`ю газеті «Коммерсантъ», говорячи про те, як останні домовленості Києва та Москви в газовій сфері вплинуть на євроінтеграцію України.
В.БАРТУШКА на запитання «Як оцінюють у країнах Євросоюзу останні газові домовленості України та Росії?» відповів так: «Ні від кого в Євросоюзі ви не почуєте гострих слів або вироків із приводу підписаних документів. Врешті-решт, це внутрішня справа України та Росії. Навіть якщо Україна дозволить Росії розмістити російську військову базу в Києві, ніхто нічого не скаже. Україна – незалежна країна й сама вирішує, що їй робити. Більш того, Євросоюз не був готовий допомогти вам добитися нижчої ціни газу, тому ми не збираємося нікого повчати».
Але він сказав, що підписання аналогічного договору між Росією та Чехією неможливе: «Я не хочу нікого образити, але для мене, як і, я впевнений, для більшості європейців, зокрема чиновників Євросоюзу, незрозуміло, як можна змішувати знижку на газ із перебуванням військової бази на території країни. Ми живемо в світі символів. Новина про те, що Україна поміняла знижку на газ на 25-річне базування Чорноморського флоту РФ і через це в українському парламенті сталася бійка, – дуже погана новина для інвесторів».
В.БАРТУШКА навів приклад: «Минулого року The Wall Street Journal опублікувала велику статтю про Чехію. Видання написало, що ми повертаємося обличчям до Москви. Такий висновок вони зробили після того, як авіакомпанія CSA відкрила шість нових рейсів до СНД і скоротила кількість рейсів до Нью-Йорка. Через цю публікацію ми втратили західні інвестиції. Тим часом за рішенням CSA не було взагалі ніякої політики – на відміну від рішення Кабміну».
За словами В.БАРТУШКИ, «в країнах Євросоюзу в принципі неможливе підписання такої угоди. У нас рішення про ціну газу підписують компанії, приміром Gaz de France, RWE, EON. Вони – не господарі країни й не можуть поміняти перебування військової бази на території Німеччини або Франції на знижку на газ. А в Україні уряд домовляється про комерційні питання. Він бере на себе функції, яких немає у керівництва Євросоюзу. І, звичайно, все це виглядає дивно для європейського менталітету. Тому цей договір у Євросоюзі ніхто не зрозумів».
Говорячи про те, чи може підписання договору по ЧФ РФ вплинути на перспективи інтеграції України в Євросоюз, В.БАРТУШКА зазначив: «Питання не лише в цьому договорі. Україна багато років обіцяла зробити певні кроки в бік інтеграції в Євросоюз. Вона їх не зробила. Кредит довіри до України в країнах Європи вичерпано. Чехія 15 років працювала над тим, щоб вступити до Євросоюзу. Ми працювали день і ніч тільки на це. Україна нічого не зробила. Не зробила, тому що не розуміє ні того, що потрібно робити, ні того, навіщо це потрібно».
Таку думку висловив посол Міністерства закордонних справ Чеської Республіки зі спеціальних доручень із питань енергетичної безпеки при Євросоюзі Вацлав БАРТУШКА в інтерв`ю газеті «Коммерсантъ», говорячи про те, як останні домовленості Києва та Москви в газовій сфері вплинуть на євроінтеграцію України.
В.БАРТУШКА на запитання «Як оцінюють у країнах Євросоюзу останні газові домовленості України та Росії?» відповів так: «Ні від кого в Євросоюзі ви не почуєте гострих слів або вироків із приводу підписаних документів. Врешті-решт, це внутрішня справа України та Росії. Навіть якщо Україна дозволить Росії розмістити російську військову базу в Києві, ніхто нічого не скаже. Україна – незалежна країна й сама вирішує, що їй робити. Більш того, Євросоюз не був готовий допомогти вам добитися нижчої ціни газу, тому ми не збираємося нікого повчати».
Але він сказав, що підписання аналогічного договору між Росією та Чехією неможливе: «Я не хочу нікого образити, але для мене, як і, я впевнений, для більшості європейців, зокрема чиновників Євросоюзу, незрозуміло, як можна змішувати знижку на газ із перебуванням військової бази на території країни. Ми живемо в світі символів. Новина про те, що Україна поміняла знижку на газ на 25-річне базування Чорноморського флоту РФ і через це в українському парламенті сталася бійка, – дуже погана новина для інвесторів».
В.БАРТУШКА навів приклад: «Минулого року The Wall Street Journal опублікувала велику статтю про Чехію. Видання написало, що ми повертаємося обличчям до Москви. Такий висновок вони зробили після того, як авіакомпанія CSA відкрила шість нових рейсів до СНД і скоротила кількість рейсів до Нью-Йорка. Через цю публікацію ми втратили західні інвестиції. Тим часом за рішенням CSA не було взагалі ніякої політики – на відміну від рішення Кабміну».
За словами В.БАРТУШКИ, «в країнах Євросоюзу в принципі неможливе підписання такої угоди. У нас рішення про ціну газу підписують компанії, приміром Gaz de France, RWE, EON. Вони – не господарі країни й не можуть поміняти перебування військової бази на території Німеччини або Франції на знижку на газ. А в Україні уряд домовляється про комерційні питання. Він бере на себе функції, яких немає у керівництва Євросоюзу. І, звичайно, все це виглядає дивно для європейського менталітету. Тому цей договір у Євросоюзі ніхто не зрозумів».
Говорячи про те, чи може підписання договору по ЧФ РФ вплинути на перспективи інтеграції України в Євросоюз, В.БАРТУШКА зазначив: «Питання не лише в цьому договорі. Україна багато років обіцяла зробити певні кроки в бік інтеграції в Євросоюз. Вона їх не зробила. Кредит довіри до України в країнах Європи вичерпано. Чехія 15 років працювала над тим, щоб вступити до Євросоюзу. Ми працювали день і ніч тільки на це. Україна нічого не зробила. Не зробила, тому що не розуміє ні того, що потрібно робити, ні того, навіщо це потрібно».
Підприємці Львівщини заявляють про знищення середнього класу в Україні
Комітет підприємців Львівщини оприлюднив звернення до громадськості із закликом спротиву проти намагання знищити в Україні середній клас.
Про це повідомляє офіційний сайт Комітету підприємців Львівщини.
Текст звернення подаємо повністю:
«Останні зміни у державі не залишають байдужими нікого, особливо тих, хто перш за все зацікавлений у стабільності – підприємців. Ми розуміємо всю ницість політики з розпродажу батьківщини, що сталося у випадку з Чорноморським флотом. Абсолютно не сприймаємо перетворення у товар мовного питання та питання голодомору українського народу. Влада без української душі спокійно розпродає частинки цієї душі наліво і направо.
Водночас, хочемо наголосити на недолугості економічної політики, яка сьогодні вкидає державу в нове трясовиння бідності та правового хаосу.
Мова йде про заплановане фактичне знищення середнього класу!
Ми всі були свідками абсолютно непрозорого способу (одночасно і в цілому, і за основу) прийняття бюджету. Чим ж був ощасливлений український народ цього разу?
Єдині «переваги» цього бюджету у порівнянні з бюджетами-попередниками – очевидне зростання зборів з бізнесу шляхом перевірок та сплати податків наперед. Чим інакше можна пояснити збільшення плану із збору доходів для податківців аж на 61,1% ?
Як цього досягнути при планованих 3,7% зростання економіки?! Очевидно, що акцент робиться на адміністрування податків та зборів. Працівники податкової знову у примусовому порядку будуть змушені виконувати роль узаконеного рекету і процес цей уже запущено.
Механізми «прозорості прийняття рішень» нової влади наштовхують на думку, що бізнесу треба готуватися до нових випробувань. А найгірше – очевидне плановане знищення спрощеної системи оподаткування (усна та письмова творчість нового голови Держкомпідприємництва пана Бродського у цьому питанні просто вражає), причому прихильників такого кроку в уряді на сьогодні набагато більше, ніж у будь-якому попередньому. Не створивши пропозиції робочих місць, людей фактично виженуть в тінь або на вулицю! Пільги для сімейного бізнесу виглядають за таких умов нездоровим гумором!
Влада робитиме все, щоб у країні залишились лише найбагатші, а таких фактично кілька сотень привілейованих сімей, та мільйони, позбавлені грошей та права голосу.
Фактично знищується середній клас. Очевидно, що саме для людей із лише дещо вищими від мінімальних доходами (а саме таким є у нас середній клас ) стане проблемою новий податок на житлову нерухомість та земельні ділянки. Диференційовані тарифи на газ та невдовзі, як планується, на електроенергію лише доповнюють безрадісну картину псевдо-розвитку.
Саме механізм «підкилимності» став практикою влади. Чи може національний бізнес мовчки спостерігати за цим процесом і намагатися у будь-який спосіб лобіювати свої інтереси, «адаптуючи до своїх потреб» нових людей у новій владі? Частина, можливо, так. Але тоді такий бізнес не гідний свого народу.
Ми закликаємо Вас до спротиву порушенню Ваших прав і життєвих принципів усіма доступними методами в межах законодавства».
Про це повідомляє офіційний сайт Комітету підприємців Львівщини.
Текст звернення подаємо повністю:
«Останні зміни у державі не залишають байдужими нікого, особливо тих, хто перш за все зацікавлений у стабільності – підприємців. Ми розуміємо всю ницість політики з розпродажу батьківщини, що сталося у випадку з Чорноморським флотом. Абсолютно не сприймаємо перетворення у товар мовного питання та питання голодомору українського народу. Влада без української душі спокійно розпродає частинки цієї душі наліво і направо.
Водночас, хочемо наголосити на недолугості економічної політики, яка сьогодні вкидає державу в нове трясовиння бідності та правового хаосу.
Мова йде про заплановане фактичне знищення середнього класу!
Ми всі були свідками абсолютно непрозорого способу (одночасно і в цілому, і за основу) прийняття бюджету. Чим ж був ощасливлений український народ цього разу?
Єдині «переваги» цього бюджету у порівнянні з бюджетами-попередниками – очевидне зростання зборів з бізнесу шляхом перевірок та сплати податків наперед. Чим інакше можна пояснити збільшення плану із збору доходів для податківців аж на 61,1% ?
Як цього досягнути при планованих 3,7% зростання економіки?! Очевидно, що акцент робиться на адміністрування податків та зборів. Працівники податкової знову у примусовому порядку будуть змушені виконувати роль узаконеного рекету і процес цей уже запущено.
Механізми «прозорості прийняття рішень» нової влади наштовхують на думку, що бізнесу треба готуватися до нових випробувань. А найгірше – очевидне плановане знищення спрощеної системи оподаткування (усна та письмова творчість нового голови Держкомпідприємництва пана Бродського у цьому питанні просто вражає), причому прихильників такого кроку в уряді на сьогодні набагато більше, ніж у будь-якому попередньому. Не створивши пропозиції робочих місць, людей фактично виженуть в тінь або на вулицю! Пільги для сімейного бізнесу виглядають за таких умов нездоровим гумором!
Влада робитиме все, щоб у країні залишились лише найбагатші, а таких фактично кілька сотень привілейованих сімей, та мільйони, позбавлені грошей та права голосу.
Фактично знищується середній клас. Очевидно, що саме для людей із лише дещо вищими від мінімальних доходами (а саме таким є у нас середній клас ) стане проблемою новий податок на житлову нерухомість та земельні ділянки. Диференційовані тарифи на газ та невдовзі, як планується, на електроенергію лише доповнюють безрадісну картину псевдо-розвитку.
Саме механізм «підкилимності» став практикою влади. Чи може національний бізнес мовчки спостерігати за цим процесом і намагатися у будь-який спосіб лобіювати свої інтереси, «адаптуючи до своїх потреб» нових людей у новій владі? Частина, можливо, так. Але тоді такий бізнес не гідний свого народу.
Ми закликаємо Вас до спротиву порушенню Ваших прав і життєвих принципів усіма доступними методами в межах законодавства».
У львівському суді оскаржують героїзацію радянських воїнів
Координатор ГО «Гармонія та порядок» Дмитро Гудима подав до Львівського окружного адміністративного суду позов про скасування Указів Президента України про присвоєння звання «Герой України» радянським воякам-негромадянам України.
Про це повідомили 29 квітня в ГО "Гармонія і порядок".
Зокрема, ГО "Гармонія та порядок" вимагає скасування Указів про присвоєння звання Героя України таким особам:
"Бересту Олексію Прокоповичу (9 березня 1921 – 4 листопада 1970) – лейтенанту, якому звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за бойову відвагу у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над Рейхстагом, присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 6 травня 2005 року N 753/2005,
Василишину Михайлові Івановичу (1910 – 20 березня 1945) – воїну-кулеметнику, якому звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за особисту відвагу і героїзм, виявлені під час форсування р. Одер у Вісло-Одерській операції Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр., присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 3 травня 2006 року N 335/2006,
Маркус Тетяні Йосипівні (21 вересня 1921 – 29 січня 1943) – учасниці антифашистського підпілля у місті Києві у 1941 – 1943 роках
Шапіро Анатолію Павловичу (18 січня 1913 – 8 жовтня 2005, Нью-Йорк) – командиру окремого стрілецького батальйону 100-ї стрілецької дивізії, учаснику визволення концентраційного табору Освенцім 27 січня 1945 року, яким звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за особисту мужність і героїчну самопожертву, незламність духу в боротьбі з фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 21 вересня 2006 року N 768/2006,
Дерев'янку Кузьмі Миколайовичу (14 листопада 1904 – 30 грудня 1954) – генерал-лейтенантові, якому звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за мужність і самовідданість, виявлені у роки Другої світової війни 1939 – 1945 років, визначні дипломатичні заслуги у повоєнному врегулюванні міждержавних відносин присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 7 травня 2007 року N 387/2007.
Позов мотивовано тим, що дії Президента України з видання Указів про присвоєння звання Героя України особам, які не перебували у громадянстві України, є незаконними, а відповідні Укази підлягають скасуванню. До 24 серпня 1991 року особи, які постійно проживали на території України, не були та не могли бути громадянами України. Відтак, у Президента України не було правових підстав присвоювати звання Героя України О. Бересту, М. Василишину, Т. Маркус, П. Шапіро та К. Дерев'янку.
Порушення оскаржуваними Указами прав позивача обґрунтовуються тим, що позивач перебуває у громадянстві України, тобто має з нею правовий зв'язок, що знаходить вияв у їх взаємних правах та обов'язках. Від імені України виступає її Президент – глава держави, який згідно з Конституцією України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а позивач як громадянин України має право на те, щоби Президент виконував ці його обов’язки, у тому числі у сфері здійснення ним владних управлінських функцій з присвоєння звання Героя України".
ГО "Гармонія та порядок" звертається з проханням підтримати цю ініціативу, подати аналогічні позови до суду з метою сприяти наведенню ладу як в судовій практиці у "справах Героїв", так і в законодавчому регулюванні нагородної справи в Україні. "Шаблон" позову додається.
У повідомленні зазначено, що приводом для таких дій ГО "Гармонія та порядок" стало те, що 21 квітня Донецький апеляційний адміністративний суд позбавив Романа Шухевича звання Героя України, задовольнивши апеляційну скаргу професора Донецького медуніверситету Анатолія Соловйова у справі за його позовом до Президента України. Підставою для такого рішення суду, яке набрало чинності, став той факт, що Роман Шухевич ніколи не був громадянином України. Нагадаємо, що аналогічний підхід було застосовано Донецьким окружним адміністративним судом 2 квітня, коли цей суд позбавив звання Героя України Степана Бандеру, визнавши незаконним і скасувавши відповідний Указ Президента.
Довідка: відповідно до ч.1-2 ст. 6 Закону України "Про державні нагороди України" і п. 1 Статуту звання "Герой України", затвердженого Указом Президента України "Про звання Герой України" від 2 грудня 2002 року № 1114/2002, вищим ступенем відзнаки в Україні є звання Герой України, що присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення.
Про це повідомили 29 квітня в ГО "Гармонія і порядок".
Зокрема, ГО "Гармонія та порядок" вимагає скасування Указів про присвоєння звання Героя України таким особам:
"Бересту Олексію Прокоповичу (9 березня 1921 – 4 листопада 1970) – лейтенанту, якому звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за бойову відвагу у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над Рейхстагом, присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 6 травня 2005 року N 753/2005,
Василишину Михайлові Івановичу (1910 – 20 березня 1945) – воїну-кулеметнику, якому звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за особисту відвагу і героїзм, виявлені під час форсування р. Одер у Вісло-Одерській операції Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр., присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 3 травня 2006 року N 335/2006,
Маркус Тетяні Йосипівні (21 вересня 1921 – 29 січня 1943) – учасниці антифашистського підпілля у місті Києві у 1941 – 1943 роках
Шапіро Анатолію Павловичу (18 січня 1913 – 8 жовтня 2005, Нью-Йорк) – командиру окремого стрілецького батальйону 100-ї стрілецької дивізії, учаснику визволення концентраційного табору Освенцім 27 січня 1945 року, яким звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за особисту мужність і героїчну самопожертву, незламність духу в боротьбі з фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 21 вересня 2006 року N 768/2006,
Дерев'янку Кузьмі Миколайовичу (14 листопада 1904 – 30 грудня 1954) – генерал-лейтенантові, якому звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за мужність і самовідданість, виявлені у роки Другої світової війни 1939 – 1945 років, визначні дипломатичні заслуги у повоєнному врегулюванні міждержавних відносин присвоєно посмертно Указом Президента України Віктора Ющенка від 7 травня 2007 року N 387/2007.
Позов мотивовано тим, що дії Президента України з видання Указів про присвоєння звання Героя України особам, які не перебували у громадянстві України, є незаконними, а відповідні Укази підлягають скасуванню. До 24 серпня 1991 року особи, які постійно проживали на території України, не були та не могли бути громадянами України. Відтак, у Президента України не було правових підстав присвоювати звання Героя України О. Бересту, М. Василишину, Т. Маркус, П. Шапіро та К. Дерев'янку.
Порушення оскаржуваними Указами прав позивача обґрунтовуються тим, що позивач перебуває у громадянстві України, тобто має з нею правовий зв'язок, що знаходить вияв у їх взаємних правах та обов'язках. Від імені України виступає її Президент – глава держави, який згідно з Конституцією України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а позивач як громадянин України має право на те, щоби Президент виконував ці його обов’язки, у тому числі у сфері здійснення ним владних управлінських функцій з присвоєння звання Героя України".
ГО "Гармонія та порядок" звертається з проханням підтримати цю ініціативу, подати аналогічні позови до суду з метою сприяти наведенню ладу як в судовій практиці у "справах Героїв", так і в законодавчому регулюванні нагородної справи в Україні. "Шаблон" позову додається.
У повідомленні зазначено, що приводом для таких дій ГО "Гармонія та порядок" стало те, що 21 квітня Донецький апеляційний адміністративний суд позбавив Романа Шухевича звання Героя України, задовольнивши апеляційну скаргу професора Донецького медуніверситету Анатолія Соловйова у справі за його позовом до Президента України. Підставою для такого рішення суду, яке набрало чинності, став той факт, що Роман Шухевич ніколи не був громадянином України. Нагадаємо, що аналогічний підхід було застосовано Донецьким окружним адміністративним судом 2 квітня, коли цей суд позбавив звання Героя України Степана Бандеру, визнавши незаконним і скасувавши відповідний Указ Президента.
Довідка: відповідно до ч.1-2 ст. 6 Закону України "Про державні нагороди України" і п. 1 Статуту звання "Герой України", затвердженого Указом Президента України "Про звання Герой України" від 2 грудня 2002 року № 1114/2002, вищим ступенем відзнаки в Україні є звання Герой України, що присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення.
Луцька міськрада закликає Януковича відкликати свій підпис
Луцька міська рада закликає Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА відкликати свій підпис під угодою про продовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ у Криму.
Як передає кореспондент УНІАН, про це йдеться у зверненні луцьких депутатів, ухваленому сьогодні на позачерговій сесії. Його підтримали 25 депутатів із 38 присутніх в залі.
За словами авторів звернення, „події, що відбулися у Харкові 21 квітня та у Верховній Раді України 27 квітня, назавжди увійдуть в історію українського державотворення чорною сторінкою... В обмін на деяке здешевлення російського газу для українських споживачів Президент та Верховна Рада поступилися значною частиною українського суверенітету, заклали міну уповільненої дії під подальший розвиток нашої держави...”.
Крім того, підкреслюється у зверненні, „через участь кораблів Чорноморського флоту у російсько-грузинському конфлікті у серпні 2008 року був створений прецедент та виникала реальна небезпека втягнення України у збройний конфлікт. В таких умовах якнайшвидше виведення Чорноморського флоту Росії з Криму після закінчення міждержавних угод у 2017 році є одним з пріоритетів розвитку України, гарантією майбутньої стабільності нашої держави...”.
У зв’язку з цим депутати Луцької міськради закликають В.ЯНУКОВИЧА відкликати свій підпис під «ганебною угодою», а Конституційний Суд України - розглянути конституційність угоди.
Також депутати вирішили прийняти звернення до лідерів народно-демократичних сил у Верховній Раді України з пропозицією ініціювати розпуск нині діючого парламенту з огляду на останні події та прийняті рішення, які повністю дискредитували законодавчий орган.
Як передає кореспондент УНІАН, про це йдеться у зверненні луцьких депутатів, ухваленому сьогодні на позачерговій сесії. Його підтримали 25 депутатів із 38 присутніх в залі.
За словами авторів звернення, „події, що відбулися у Харкові 21 квітня та у Верховній Раді України 27 квітня, назавжди увійдуть в історію українського державотворення чорною сторінкою... В обмін на деяке здешевлення російського газу для українських споживачів Президент та Верховна Рада поступилися значною частиною українського суверенітету, заклали міну уповільненої дії під подальший розвиток нашої держави...”.
Крім того, підкреслюється у зверненні, „через участь кораблів Чорноморського флоту у російсько-грузинському конфлікті у серпні 2008 року був створений прецедент та виникала реальна небезпека втягнення України у збройний конфлікт. В таких умовах якнайшвидше виведення Чорноморського флоту Росії з Криму після закінчення міждержавних угод у 2017 році є одним з пріоритетів розвитку України, гарантією майбутньої стабільності нашої держави...”.
У зв’язку з цим депутати Луцької міськради закликають В.ЯНУКОВИЧА відкликати свій підпис під «ганебною угодою», а Конституційний Суд України - розглянути конституційність угоди.
Також депутати вирішили прийняти звернення до лідерів народно-демократичних сил у Верховній Раді України з пропозицією ініціювати розпуск нині діючого парламенту з огляду на останні події та прийняті рішення, які повністю дискредитували законодавчий орган.
Глава Тернопільської облради розповів подробиці свого затримання під стінами Ради
Голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда називає "бєспрєдєлом" його вчорашнє затримання правоохоронцями.
Сьогодні під час прес-конференції Кайда висловив переконання, що вчора в Києві його затримали як активіста ВО Свобода, який виступає проти політики нинішнього керівництва держави, зокрема і як голова облради.
"Думаю, мене ні з ким не сплутали, була дана вказівка на це затримання. Тільки правоохоронці помилочку допустили - затримали мене в той час, коли близько 5 тисяч представників Свободи ще проводили мітинг біля пам'ятника Тарасові Шевченку", - сказав Кайда.
За словами голови облради, його затримали, коли він пішов у Верховну Раду проштампувати відрядження для депутатів облради, які приїхали на виїзне засідання до Києва.
"Підійшли два" красеня ", не сержанти навіть, а капітан і старший лейтенант. Сказали, що мене підозрюють у тому, що я пошкодив вікно автомобіля, і хочуть відвести на впізнання. Коли я зауважив, що для впізнання потрібні ще хоча б дві людини приблизно такого ж зросту, зі схожою зачіскою і аналогічно одягнених, вони заявили, що це буде впізнання за гарячими слідами ", - повідомив Кайда.
За його словами, молодий водій Daewoo при впізнанні сказав, що "начебто схожий, але він не впевнений", але коли прийшов батько водія, то відразу заявив, що впізнає чоловіка, який розбив скло в автомобілі.
"Я кажу, як я міг розбити скло, якщо йшов в середині колони. А батько на це:" Ви організували похід, так? Ну, значить, це ви ". А потім ще каже міліціонерам:" Точно він, я його зі спини впізнав ", ну залізні просто аргументи. Після цього мене повезли до Шевченківського райвідділу міліції для дачі свідчень", - зазначив Кайда.
Вже звідти він повідомив про затримання голові ВО Свобода Олегу Тягнибоку, і всі учасники мітингу вирушили до райвідділу міліції.
"Незабаром мені начальник райвідділу каже - тут дзвіночки пішли, зателефонуйте по телефону своїм, щоб скасували похід до райвідділу. Я ж відповідаю - спочатку випустіть, вийду за територію райвідділу й зателефоную. Майже годину мене тримали в дільниці. Потім таки відпустили, так я зателефонував по телефону. А так я собі тільки уявляю, що б з тим райвідділом зробили 5 тисяч людей після мітингу - злі, накручені, отруєні газами ще під час ранкових подій, а тут ще й їхнього побратима забрали ", - сказав Кайда.
Він також зазначив, що зараз юристи партії "готують документи" стосовно його вчорашнього затримання. "Хоча мені важко сказати, якою буде реакція прокуратури, якщо у нас вже донецькі суди скасовують укази Президента. Розпочався бардак. Мені за 20 років політичної діяльності не раз доводилося бувати в дільницях, але такого" бєспрєдєла "не було навіть за часів Кучми", - заявив Кайда.
Як повідомлялося, у вівторок, 27 квітня, міліція затримала Кайду відразу після мітингу, на якому члени Свободи закликали людей об'єднуватися для боротьби з "антиукраїнським режимом". Після розмови в Шевченківському райвідділі внутрішніх справ Києва його відпустили.
Сьогодні під час прес-конференції Кайда висловив переконання, що вчора в Києві його затримали як активіста ВО Свобода, який виступає проти політики нинішнього керівництва держави, зокрема і як голова облради.
"Думаю, мене ні з ким не сплутали, була дана вказівка на це затримання. Тільки правоохоронці помилочку допустили - затримали мене в той час, коли близько 5 тисяч представників Свободи ще проводили мітинг біля пам'ятника Тарасові Шевченку", - сказав Кайда.
За словами голови облради, його затримали, коли він пішов у Верховну Раду проштампувати відрядження для депутатів облради, які приїхали на виїзне засідання до Києва.
"Підійшли два" красеня ", не сержанти навіть, а капітан і старший лейтенант. Сказали, що мене підозрюють у тому, що я пошкодив вікно автомобіля, і хочуть відвести на впізнання. Коли я зауважив, що для впізнання потрібні ще хоча б дві людини приблизно такого ж зросту, зі схожою зачіскою і аналогічно одягнених, вони заявили, що це буде впізнання за гарячими слідами ", - повідомив Кайда.
За його словами, молодий водій Daewoo при впізнанні сказав, що "начебто схожий, але він не впевнений", але коли прийшов батько водія, то відразу заявив, що впізнає чоловіка, який розбив скло в автомобілі.
"Я кажу, як я міг розбити скло, якщо йшов в середині колони. А батько на це:" Ви організували похід, так? Ну, значить, це ви ". А потім ще каже міліціонерам:" Точно він, я його зі спини впізнав ", ну залізні просто аргументи. Після цього мене повезли до Шевченківського райвідділу міліції для дачі свідчень", - зазначив Кайда.
Вже звідти він повідомив про затримання голові ВО Свобода Олегу Тягнибоку, і всі учасники мітингу вирушили до райвідділу міліції.
"Незабаром мені начальник райвідділу каже - тут дзвіночки пішли, зателефонуйте по телефону своїм, щоб скасували похід до райвідділу. Я ж відповідаю - спочатку випустіть, вийду за територію райвідділу й зателефоную. Майже годину мене тримали в дільниці. Потім таки відпустили, так я зателефонував по телефону. А так я собі тільки уявляю, що б з тим райвідділом зробили 5 тисяч людей після мітингу - злі, накручені, отруєні газами ще під час ранкових подій, а тут ще й їхнього побратима забрали ", - сказав Кайда.
Він також зазначив, що зараз юристи партії "готують документи" стосовно його вчорашнього затримання. "Хоча мені важко сказати, якою буде реакція прокуратури, якщо у нас вже донецькі суди скасовують укази Президента. Розпочався бардак. Мені за 20 років політичної діяльності не раз доводилося бувати в дільницях, але такого" бєспрєдєла "не було навіть за часів Кучми", - заявив Кайда.
Як повідомлялося, у вівторок, 27 квітня, міліція затримала Кайду відразу після мітингу, на якому члени Свободи закликали людей об'єднуватися для боротьби з "антиукраїнським режимом". Після розмови в Шевченківському райвідділі внутрішніх справ Києва його відпустили.
Літак президента Польщі Качинського не міг розлетітися на дрібні частинки, – Gazeta Polska
Літак президента Польщі Леха Качинського не міг розлетітися на дрібні частини внаслідок падіння з висоти кількох метрів, що ніби-то мало місце за попередньо оприлюдненою версією прокуратури Російської Федерації, яка розслідує кримінальну справу за фактом авіакатастрофи поблизу Смоленська 10 квітня. Про це у власному розслідувані причин аварії президентського літака пише Gazeta Polska.
Видання аналізує низку інших авіакатастроф Ту-154 і звертає увагу, що у жодному з цих випадків рештки літаків не були розкидані на такій значній території, як внаслідок катастрофи літака Л. Качинського (близько 600-700 метрів – УНІАН). При цьому літаки падали на землю з висоти від 1100 до 200 метрів, а літак Л. Качинського під Смоленськом нібито впав після того як зачепив дерева на висоті 6-8 метрів. За даними експертів, на яких посилається газета, у разі падіння з такої висоти вцілілий літак мав би впасти на землю та за інерцією проїхатися по ній.
«Він не встиг би перекинутися. Неможливо, аби розлетівся на дрібні частини», – цитує видання слова експерта.
Газета також зазначає, що президентський літак був обладнаний найсучаснішою технікою, в тому числі, системою TAWS (Terrain Awareness and Warning System), що попереджає про небезпеку зіткнення літака із землею. За даними Gazeta Polska, жоден літак, обладнаний цією системою, не може зазнати катастрофи. За даними видання, з кінця 1990-х років жоден літак, обладнаний системою TAWS, не зазнав катастрофи, повідомляє УНІАН.
Газета також звертає увагу на те, що 75% жертв авіакатастрофи вдалося впізнати лише після аналізу ДНК, водночас після падіння Ту-154 в Об’єднаних Арабських Еміратах у 1997 році з висоти 200 метрів один із 87 пасажирів навіть вижив.
Крім того, видання підкреслює, що, згідно з правилами авіасполучення, у випадку неможливих умов для посадки літака, диспетчери були зобов’язані закрити аеродром та відправляти літаки на інші. (Російські ЗМІ повідомляли, що диспетчери аеродрому у Смоленську «рекомендували» пілоту президентського Ту-154 через погодні умови приземлитись на іншому аеродромі, але пілоти не послухали їх – УНІАН).
«Підхід посадки не в осі злітно-посадкової смуги, висота літака – кілька метрів над землею. Що там, заради Бога, діялося?», – обурився один із експертів, з яким спілкувалися журналісти видання.
Нагадаємо, генеральний прокурор Польщі Анджей Шеремет заявляв про можливість оприлюднення записів «чорних скриньок» в четвер, 22 квітня, після повернення до Польщі польських прокурорів.
Польські слідчі також заявили, що не мають права оприлюднювати матеріали слідства без згоди російської прокуратури, котра розслідує справу.
Однак 23 квітня польські ЗМІ написали, що записи «чорних скриньок» літака можуть бути оприлюднені через три місяці.
Довідка.
Генеральна прокуратура РФ та польська військова прокуратура порушили у зв’язку із авіакатастрофою кримінальну справу за статтями щодо ненавмисного спричинення смерті людей при порушень правил безпеки польотів.
Згідно з повідомленням російської прокуратури, попередньою причиною катастрофи є те, що «літак зачепився за верхівки дерев під час заходження на посадку в умовах поганої видимості через сильний туман».
В авіакатастрофі поблизу Смоленська 10 квітня загинули усі 96 осіб, які знаходилися на борту президентського літака, серед яких президентське подружжя, керівники усіх видів Збройних сил Польщі, високопоставлені польські чиновники та політики.
Видання аналізує низку інших авіакатастроф Ту-154 і звертає увагу, що у жодному з цих випадків рештки літаків не були розкидані на такій значній території, як внаслідок катастрофи літака Л. Качинського (близько 600-700 метрів – УНІАН). При цьому літаки падали на землю з висоти від 1100 до 200 метрів, а літак Л. Качинського під Смоленськом нібито впав після того як зачепив дерева на висоті 6-8 метрів. За даними експертів, на яких посилається газета, у разі падіння з такої висоти вцілілий літак мав би впасти на землю та за інерцією проїхатися по ній.
«Він не встиг би перекинутися. Неможливо, аби розлетівся на дрібні частини», – цитує видання слова експерта.
Газета також зазначає, що президентський літак був обладнаний найсучаснішою технікою, в тому числі, системою TAWS (Terrain Awareness and Warning System), що попереджає про небезпеку зіткнення літака із землею. За даними Gazeta Polska, жоден літак, обладнаний цією системою, не може зазнати катастрофи. За даними видання, з кінця 1990-х років жоден літак, обладнаний системою TAWS, не зазнав катастрофи, повідомляє УНІАН.
Газета також звертає увагу на те, що 75% жертв авіакатастрофи вдалося впізнати лише після аналізу ДНК, водночас після падіння Ту-154 в Об’єднаних Арабських Еміратах у 1997 році з висоти 200 метрів один із 87 пасажирів навіть вижив.
Крім того, видання підкреслює, що, згідно з правилами авіасполучення, у випадку неможливих умов для посадки літака, диспетчери були зобов’язані закрити аеродром та відправляти літаки на інші. (Російські ЗМІ повідомляли, що диспетчери аеродрому у Смоленську «рекомендували» пілоту президентського Ту-154 через погодні умови приземлитись на іншому аеродромі, але пілоти не послухали їх – УНІАН).
«Підхід посадки не в осі злітно-посадкової смуги, висота літака – кілька метрів над землею. Що там, заради Бога, діялося?», – обурився один із експертів, з яким спілкувалися журналісти видання.
Нагадаємо, генеральний прокурор Польщі Анджей Шеремет заявляв про можливість оприлюднення записів «чорних скриньок» в четвер, 22 квітня, після повернення до Польщі польських прокурорів.
Польські слідчі також заявили, що не мають права оприлюднювати матеріали слідства без згоди російської прокуратури, котра розслідує справу.
Однак 23 квітня польські ЗМІ написали, що записи «чорних скриньок» літака можуть бути оприлюднені через три місяці.
Довідка.
Генеральна прокуратура РФ та польська військова прокуратура порушили у зв’язку із авіакатастрофою кримінальну справу за статтями щодо ненавмисного спричинення смерті людей при порушень правил безпеки польотів.
Згідно з повідомленням російської прокуратури, попередньою причиною катастрофи є те, що «літак зачепився за верхівки дерев під час заходження на посадку в умовах поганої видимості через сильний туман».
В авіакатастрофі поблизу Смоленська 10 квітня загинули усі 96 осіб, які знаходилися на борту президентського літака, серед яких президентське подружжя, керівники усіх видів Збройних сил Польщі, високопоставлені польські чиновники та політики.
Ухилення від енергоефективності
Але взамін наш держхолдинг досі не отримав жодних гарантій, які б в перспективі допомогли значно поліпшити його фінансовий стан і ринкові позиції.
Підписавши нові домовленості щодо газової співпраці з Росією, в яких зафіксовано тимчасове зниження вартості газу, прем'єр Микола Азаров заговорив про неминуче збільшення споживання блакитного палива українською промисловістю. Він пояснив, що істотне зменшення об'ємів споживання Україною газу було тимчасовим і зумовлено економічною кризою. "В час кризи ми втратили величезний обсяг виробництва, наприклад, торік наші хімічні заводи простоювали від трьох до шести місяців. Вочевидь, що в цих умовах Україна споживала значно менше газу, ніж за часів економічного зростання. Ми розраховуємо на збільшення споживання газу для виробництва: по-перше, зростатиме наша економіка, а по-друге, аби повною мірою підготуватися до зими, Україні потрібно буде закачати додаткові об'єми газу", - відзначив чиновник.
На думку експертів, подібні плани нині чинного уряду свідчать про відмову реалізувати програми щодо зниження енерговитратності української економіки, через що вітчизняна продукція ризикує остаточно втратити свою конкурентоспроможність на світових ринках.
"Українські компанії чутливіші до змін цін на газ, виходячи з високої енергоємності української промисловості і повсюдного використання газу в якості основного енергоресурсу. Зараз рівень споживання енергоносіїв в Україні практично в три рази вищий, ніж в країнах Євросоюзу. Тобто для виробництва одного і того ж продукту звичайна українська компанія споживає в три рази більше енергоносіїв, ніж звичайні компанії країн ЄС. Вочевидь, що потенціал для розвитку енергоефективності у вашій країні безмежний", - сказав Андерс Лунд, керівник проектів UKEEP (кредитної програми Європейського банку реконструкції і розвитку з підвищення енергоефективності в Україні).
За його словами, інвестиції в підвищення енергоефективності виробництва необхідні для того, щоб українські підприємства залишалися конкурентоздатними навіть при зростанні цін на паливо.
Але в уряді Миколи Азарова - інші інвестиційні пріоритети. Там заклопотані станом газотранспортної системи, яка вимагає ремонту для забезпечення надійності постачань російського газу в країни ЄС. "Час - найважливіший фактор. Будь-яке зволікання в питанні створення консорціуму або іншого шляху модернізації призводить до того, що Україна втрачає своє значення як транзитер газу. Ми пояснюємо: зволікання, перш за все з боку ЄС, призведе до того, що ЄС буде позбавлений надійного газотранспортного маршруту - нашої газотранспортної системи", - заявив прем'єр. Він стверджує, що ні Брюссель, ні Москва досі не дали практичної відповіді на пропозицію взяти участь в модернізації української ГТС.
"Росія поки не обговорює питання участі в модернізації газотранспортної системи України", - визнав прем'єр Росії Володимир Путін. Хоча, за його словами, така можливість не виключається. Але "питання з інвестиціями пов'язане, в першу чергу, з політичними ризиками". "Якщо політичні ризики знижуватимуться, плани Росії можуть бути скоректовані", - відзначив Володимир Путін.
Інше бачення ситуації має Брюссель. "ЄС підписав спільно з Україною декларацію 23 березня 2009 р. щодо реформування української ГТС. Там абсолютно чітко прописані всі умови і реформи, які має провести у себе Україна, аби мати можливість отримати кошти", - звертає увагу глава представництва Єврокомісії в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра.
Подібні протиріччя в поглядах на фінансування модернізації ГТС вказують на політичну ангажованість цього питання, вважають експерти. А Україні, як підрахували в "Газпромі", вже цього року слід чекати зниження доходів від транзиту через зниження вартості російського газу.
"Якщо для України ціна газу з II кварталу 2010 р. зменшиться приблизно до $230 за 1 тис. куб. м, то, за попередніми розрахунками, на $0,24 знизиться і ставка транзитного тарифу, оскільки вона прив'язана до формули ціни газу і складе близько $2,6 за транспортування 1 тис. куб. м на 100 км", - повідомив начальник управління по роботі з країнами ближнього зарубіжжя "Газпрому" Анатолій Подмишальський.
Як повідомляли "ЕІ", на 2010 р. "Газпром" заявив про плани щодо транзиту газу через територію України в об'ємі 116 млрд. куб. м. Таким чином, через зниження ставки транзиту "Нафтогаз" може втратити, за попередніми розрахунками, близько $35 млн.
Підписавши нові домовленості щодо газової співпраці з Росією, в яких зафіксовано тимчасове зниження вартості газу, прем'єр Микола Азаров заговорив про неминуче збільшення споживання блакитного палива українською промисловістю. Він пояснив, що істотне зменшення об'ємів споживання Україною газу було тимчасовим і зумовлено економічною кризою. "В час кризи ми втратили величезний обсяг виробництва, наприклад, торік наші хімічні заводи простоювали від трьох до шести місяців. Вочевидь, що в цих умовах Україна споживала значно менше газу, ніж за часів економічного зростання. Ми розраховуємо на збільшення споживання газу для виробництва: по-перше, зростатиме наша економіка, а по-друге, аби повною мірою підготуватися до зими, Україні потрібно буде закачати додаткові об'єми газу", - відзначив чиновник.
На думку експертів, подібні плани нині чинного уряду свідчать про відмову реалізувати програми щодо зниження енерговитратності української економіки, через що вітчизняна продукція ризикує остаточно втратити свою конкурентоспроможність на світових ринках.
"Українські компанії чутливіші до змін цін на газ, виходячи з високої енергоємності української промисловості і повсюдного використання газу в якості основного енергоресурсу. Зараз рівень споживання енергоносіїв в Україні практично в три рази вищий, ніж в країнах Євросоюзу. Тобто для виробництва одного і того ж продукту звичайна українська компанія споживає в три рази більше енергоносіїв, ніж звичайні компанії країн ЄС. Вочевидь, що потенціал для розвитку енергоефективності у вашій країні безмежний", - сказав Андерс Лунд, керівник проектів UKEEP (кредитної програми Європейського банку реконструкції і розвитку з підвищення енергоефективності в Україні).
За його словами, інвестиції в підвищення енергоефективності виробництва необхідні для того, щоб українські підприємства залишалися конкурентоздатними навіть при зростанні цін на паливо.
Але в уряді Миколи Азарова - інші інвестиційні пріоритети. Там заклопотані станом газотранспортної системи, яка вимагає ремонту для забезпечення надійності постачань російського газу в країни ЄС. "Час - найважливіший фактор. Будь-яке зволікання в питанні створення консорціуму або іншого шляху модернізації призводить до того, що Україна втрачає своє значення як транзитер газу. Ми пояснюємо: зволікання, перш за все з боку ЄС, призведе до того, що ЄС буде позбавлений надійного газотранспортного маршруту - нашої газотранспортної системи", - заявив прем'єр. Він стверджує, що ні Брюссель, ні Москва досі не дали практичної відповіді на пропозицію взяти участь в модернізації української ГТС.
"Росія поки не обговорює питання участі в модернізації газотранспортної системи України", - визнав прем'єр Росії Володимир Путін. Хоча, за його словами, така можливість не виключається. Але "питання з інвестиціями пов'язане, в першу чергу, з політичними ризиками". "Якщо політичні ризики знижуватимуться, плани Росії можуть бути скоректовані", - відзначив Володимир Путін.
Інше бачення ситуації має Брюссель. "ЄС підписав спільно з Україною декларацію 23 березня 2009 р. щодо реформування української ГТС. Там абсолютно чітко прописані всі умови і реформи, які має провести у себе Україна, аби мати можливість отримати кошти", - звертає увагу глава представництва Єврокомісії в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра.
Подібні протиріччя в поглядах на фінансування модернізації ГТС вказують на політичну ангажованість цього питання, вважають експерти. А Україні, як підрахували в "Газпромі", вже цього року слід чекати зниження доходів від транзиту через зниження вартості російського газу.
"Якщо для України ціна газу з II кварталу 2010 р. зменшиться приблизно до $230 за 1 тис. куб. м, то, за попередніми розрахунками, на $0,24 знизиться і ставка транзитного тарифу, оскільки вона прив'язана до формули ціни газу і складе близько $2,6 за транспортування 1 тис. куб. м на 100 км", - повідомив начальник управління по роботі з країнами ближнього зарубіжжя "Газпрому" Анатолій Подмишальський.
Як повідомляли "ЕІ", на 2010 р. "Газпром" заявив про плани щодо транзиту газу через територію України в об'ємі 116 млрд. куб. м. Таким чином, через зниження ставки транзиту "Нафтогаз" може втратити, за попередніми розрахунками, близько $35 млн.
Екс-міністри оборони бачать нові виклики для України
Колишні міністри оборони України вважають помилкою нової влади відхід від євроатлантичної інтеграції України.
Як передає кореспондент УНІАН, таку думку вони висловили сьогодні в Києві під час круглого столу на тему: “Нові безпекові виклики для України”.
Зокрема, Костянтин МОРОЗОВ, який очолював Міністерство оборони у 1991-1993 роках, висловив переконання, що інтеграція України в НАТО конче необхідна, зазначивши, що на сьогодні Україна не має жодних міжнародних гарантій безпеки.
За його словами, всі існуючі міжнародні меморандуми, угоди не дають таких гарантій, а “всі, хто стверджує зворотне, – або не володіють питанням, або лукавлять”. На переконання екс-міністра, членство в інтегрованій системі оборони дозволять Україні перерозподілити оборонні завдання, зменшать бюджетне навантаження на оборону.
При цьому К.МОРОЗОВ наголосив, що не може держава бути оборонодостатньою, маючи нейтральний чи позаблоковий статус. Крім того, на переконання екс-міністра, перебування Чорноморського флоту Росії в Криму створює загрози для України і створює перешкоди для її інтеграції в Європу.
“Інтеграція України в НАТО є передумовою євроінтеграції України... Членство в НАТО необхідне і з геополітичної точки зору, і з оборонної, і з економічної і просто – з прагматичної точки зору”, - наголосив К.МОРОЗОВ.
У свою чергу Євген МАРЧУК, який був міністром оборони у 2003-2004 роках, зауважив, що “заява нинішнього керівництва (України) про відхід від євроатлантичного напрямку - це серйозна помилка і виклик... Продовження до 42-го року перебування ЧФ Росії закриває це для України”.
“Сьогодні ми бачимо, як у форсованому стилі відбувається дезінтеграція України. До чого далі це може призвести - не хочу говорити”, - сказав він.
Думку колег підтримав і Юрій ЄХАНУРОВ (очолював Міноборони у 2007-2009 роках). “Говорити сьогодні про роботу спрямовано на євроінтеграцію не доводиться: Україна фактично від цього відмовилася”, - сказав він, зауваживши, що нова команда, пролонгуючи угоду про перебування ЧФ РФ, намагається лише переконати суспільство, що це дасть економічну вигоду. На його переконання, Україну в таку ситуацію завели не у Харкові, а ще у січні минулого року, коли були підписані “газові контракти”.
Крім того, колишній начальник Генерального штабу – головнокомандувач Збройних сил України Сергій КИРИЧЕНКО відзначив, що сьогоднішня система керування ЗСУ “адаптована вже до систем керування, які мають місце в державах-членах НАТО”, а тому ламати її не треба, лише необхідно в рази збільшити фінансування. “Якщо ми у наступному році не приймемо кардинальних змін до Збройних сил, тоді держава опиниться під величезною загрозою”, - сказав він.
Як передає кореспондент УНІАН, таку думку вони висловили сьогодні в Києві під час круглого столу на тему: “Нові безпекові виклики для України”.
Зокрема, Костянтин МОРОЗОВ, який очолював Міністерство оборони у 1991-1993 роках, висловив переконання, що інтеграція України в НАТО конче необхідна, зазначивши, що на сьогодні Україна не має жодних міжнародних гарантій безпеки.
За його словами, всі існуючі міжнародні меморандуми, угоди не дають таких гарантій, а “всі, хто стверджує зворотне, – або не володіють питанням, або лукавлять”. На переконання екс-міністра, членство в інтегрованій системі оборони дозволять Україні перерозподілити оборонні завдання, зменшать бюджетне навантаження на оборону.
При цьому К.МОРОЗОВ наголосив, що не може держава бути оборонодостатньою, маючи нейтральний чи позаблоковий статус. Крім того, на переконання екс-міністра, перебування Чорноморського флоту Росії в Криму створює загрози для України і створює перешкоди для її інтеграції в Європу.
“Інтеграція України в НАТО є передумовою євроінтеграції України... Членство в НАТО необхідне і з геополітичної точки зору, і з оборонної, і з економічної і просто – з прагматичної точки зору”, - наголосив К.МОРОЗОВ.
У свою чергу Євген МАРЧУК, який був міністром оборони у 2003-2004 роках, зауважив, що “заява нинішнього керівництва (України) про відхід від євроатлантичного напрямку - це серйозна помилка і виклик... Продовження до 42-го року перебування ЧФ Росії закриває це для України”.
“Сьогодні ми бачимо, як у форсованому стилі відбувається дезінтеграція України. До чого далі це може призвести - не хочу говорити”, - сказав він.
Думку колег підтримав і Юрій ЄХАНУРОВ (очолював Міноборони у 2007-2009 роках). “Говорити сьогодні про роботу спрямовано на євроінтеграцію не доводиться: Україна фактично від цього відмовилася”, - сказав він, зауваживши, що нова команда, пролонгуючи угоду про перебування ЧФ РФ, намагається лише переконати суспільство, що це дасть економічну вигоду. На його переконання, Україну в таку ситуацію завели не у Харкові, а ще у січні минулого року, коли були підписані “газові контракти”.
Крім того, колишній начальник Генерального штабу – головнокомандувач Збройних сил України Сергій КИРИЧЕНКО відзначив, що сьогоднішня система керування ЗСУ “адаптована вже до систем керування, які мають місце в державах-членах НАТО”, а тому ламати її не треба, лише необхідно в рази збільшити фінансування. “Якщо ми у наступному році не приймемо кардинальних змін до Збройних сил, тоді держава опиниться під величезною загрозою”, - сказав він.
У ЄЦ попереджають владу, що вона грає в «російську рулетку»
Член президії партії «Єдиний центр», народний депутат Василь ПЕТЬОВКА вважає вельми ризикованою економічну співпрацю з Росією.
Про це повідомили у прес-службі партії.
За словами депутата, «економічна співпраця з Росією схожа на гру в «російську рулетку»: здається, що шансів на успіх багато, а результат виявляється плачевним». «Більшість пропозицій із міждержавного співробітництва, які надходили з боку РФ до країн-сусідів, закінчувались для них втратою стратегічних об’єктів і навіть цілих галузей», – заявив він, коментуючи ініціативи керівника російського уряду Володимира ПУТІНА щодо об’єднання низки активів двох країн.
У цьому плані показовим політик вважає приклад кооперації Росії та Білорусі у газовій сфері. «У 2006 році Президент ЛУКАШЕНКО обміняв половину акцій компанії «Белтрансгаз», яка управляла газотранспортною системою країни, на дешевий російський газ. А вже цього року газовий монополіст «Газпром» повністю перебрав контроль над білоруською ГТС», - сказав він.
За словами представника «Єдиного центру», український досвід співпраці з Росією також не додає оптимізму. «Історія українсько-російської кооперації у виробництві військово-транспортного літака Ан-70 нагадує затяжний роман. Кілька років поспіль Україна і Росія разом його проектували, виготовляли та випробовували. На початку 2000-х росіяни відмовилася від участі в проекті на користь власного аналогу. Минулого року російська сторона знову підписала договір про співпрацю, проте конкретних зрушень не відбулося», - нагадав депутат.
В.ПЕТЬОВКА зазначив, що історія двосторонніх взаємин у будівництві Ан-148 та його модернізованої версії Ан-158 розвивається за дуже подібним сценарієм. Росіяни вже не приховують, що українські літаки є конкурентами їхнього власного проекту корпорації «Сухой», хоча Ан-158 значно економніший і місткіший. «На наш літак є вже 20 замовлень на півмільярда доларів. Відтак ініціативи російської сторони є або спробою отримати дивіденди з перспективного проекту, або нейтралізацією конкурента через його поглинання. І саме остання версія має більше підстав для існування, враховуючи пропозиції Росії з інтеграції концерну «Антонов» в російську «Об’єднану авіабудівну корпорацію», - сказав він.
Політик бачить значну загрозу того, що під ширмою створення спільного авіахолдингу Москва планує «проковтнути» український авіапром та позбутися конкурента на світовому ринку. «Українська влада повинна розуміти, що для економічної співпраці зовсім не обов’язково створювати нові корпорації чи об’єднання. Такі дії можуть відбуватися на рівні господарюючих суб’єктів і не потребують втручання держави. Потрібно домовлятися про зміст співпраці, а не її форму. Лише у такому випадку можна позбутися гіркого присмаку заполітизованості і захистити національний економічний інтерес», - наголосив В.ПЕТЬОВКА.
Про це повідомили у прес-службі партії.
За словами депутата, «економічна співпраця з Росією схожа на гру в «російську рулетку»: здається, що шансів на успіх багато, а результат виявляється плачевним». «Більшість пропозицій із міждержавного співробітництва, які надходили з боку РФ до країн-сусідів, закінчувались для них втратою стратегічних об’єктів і навіть цілих галузей», – заявив він, коментуючи ініціативи керівника російського уряду Володимира ПУТІНА щодо об’єднання низки активів двох країн.
У цьому плані показовим політик вважає приклад кооперації Росії та Білорусі у газовій сфері. «У 2006 році Президент ЛУКАШЕНКО обміняв половину акцій компанії «Белтрансгаз», яка управляла газотранспортною системою країни, на дешевий російський газ. А вже цього року газовий монополіст «Газпром» повністю перебрав контроль над білоруською ГТС», - сказав він.
За словами представника «Єдиного центру», український досвід співпраці з Росією також не додає оптимізму. «Історія українсько-російської кооперації у виробництві військово-транспортного літака Ан-70 нагадує затяжний роман. Кілька років поспіль Україна і Росія разом його проектували, виготовляли та випробовували. На початку 2000-х росіяни відмовилася від участі в проекті на користь власного аналогу. Минулого року російська сторона знову підписала договір про співпрацю, проте конкретних зрушень не відбулося», - нагадав депутат.
В.ПЕТЬОВКА зазначив, що історія двосторонніх взаємин у будівництві Ан-148 та його модернізованої версії Ан-158 розвивається за дуже подібним сценарієм. Росіяни вже не приховують, що українські літаки є конкурентами їхнього власного проекту корпорації «Сухой», хоча Ан-158 значно економніший і місткіший. «На наш літак є вже 20 замовлень на півмільярда доларів. Відтак ініціативи російської сторони є або спробою отримати дивіденди з перспективного проекту, або нейтралізацією конкурента через його поглинання. І саме остання версія має більше підстав для існування, враховуючи пропозиції Росії з інтеграції концерну «Антонов» в російську «Об’єднану авіабудівну корпорацію», - сказав він.
Політик бачить значну загрозу того, що під ширмою створення спільного авіахолдингу Москва планує «проковтнути» український авіапром та позбутися конкурента на світовому ринку. «Українська влада повинна розуміти, що для економічної співпраці зовсім не обов’язково створювати нові корпорації чи об’єднання. Такі дії можуть відбуватися на рівні господарюючих суб’єктів і не потребують втручання держави. Потрібно домовлятися про зміст співпраці, а не її форму. Лише у такому випадку можна позбутися гіркого присмаку заполітизованості і захистити національний економічний інтерес», - наголосив В.ПЕТЬОВКА.
ПАРЄ відмовилася назвати Голодомор геноцидом
Парламентська Асамблея Ради Європи схвалила резолюцію про вшанування пам’яті загиблих в результаті голоду 1932-1933 років в Україні та інших республіках колишнього Радянського Союзу.
Як передає кореспондент УНІАН, “за” проголосував 81 депутат, проти – 4 депутати, утрималися - 3.
У документі, зокрема, зазначається, що масовий голод став однією з найтрагічніших сторінок історії народів колишнього Радянського Союзу.
“Мільйони невинних людей в Білорусі, Казахстані, Молдові, Росії та Україні, які були частинами Радянського Союзу, втратили свої життя в результаті масового голоду, створеного жорстокими та навмисними діями і політикою радянського режиму”, - зазначається у резолюції.
Депутати ПАРЄ зазначили, що в Україні, яка постраждала найбільше від насильницької колективізації, Голодомор був визнаний геноцидом рішенням Верховної Ради.
Асамблея у своїй резолюції вшанувала пам’ять загиблих від голоду і засудила жорстоку політику сталінського режиму.
Крім того, депутати привітали зусилля з відновлення історичної справедливості, здійснені в країнах, жителі яких постраждали від штучного голоду.
При цьому депутати закликали країни колишнього Радянського Союзу відкрити свої архіви, а істориків - здійснювати спільні дослідницькі програми.
Депутати ПАРЄ також відкинули всі пропозиції, що стосувалися визнання Голодомору геноцидом.
Як повідомляв УНІАН, 29 січня 2009 року Політичний комітет ПАРЄ призначив Мевлюта ЧАВУШОГЛИ доповідачем з доповіді “Необхідність засудження злочину Голодомору в Україні 1932-1933 років та масового голоду на території колишнього СРСР”. Політичний комітет схвалив проект доповіді 16 грудня 2009 року.
27 квітня цього року Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ заявив депутатам ПАРЄ, що не можна визнавати Голодомор геноцидом, оскільки це була “спільна трагедія держав, що входили до СРСР”.
Як передає кореспондент УНІАН, “за” проголосував 81 депутат, проти – 4 депутати, утрималися - 3.
У документі, зокрема, зазначається, що масовий голод став однією з найтрагічніших сторінок історії народів колишнього Радянського Союзу.
“Мільйони невинних людей в Білорусі, Казахстані, Молдові, Росії та Україні, які були частинами Радянського Союзу, втратили свої життя в результаті масового голоду, створеного жорстокими та навмисними діями і політикою радянського режиму”, - зазначається у резолюції.
Депутати ПАРЄ зазначили, що в Україні, яка постраждала найбільше від насильницької колективізації, Голодомор був визнаний геноцидом рішенням Верховної Ради.
Асамблея у своїй резолюції вшанувала пам’ять загиблих від голоду і засудила жорстоку політику сталінського режиму.
Крім того, депутати привітали зусилля з відновлення історичної справедливості, здійснені в країнах, жителі яких постраждали від штучного голоду.
При цьому депутати закликали країни колишнього Радянського Союзу відкрити свої архіви, а істориків - здійснювати спільні дослідницькі програми.
Депутати ПАРЄ також відкинули всі пропозиції, що стосувалися визнання Голодомору геноцидом.
Як повідомляв УНІАН, 29 січня 2009 року Політичний комітет ПАРЄ призначив Мевлюта ЧАВУШОГЛИ доповідачем з доповіді “Необхідність засудження злочину Голодомору в Україні 1932-1933 років та масового голоду на території колишнього СРСР”. Політичний комітет схвалив проект доповіді 16 грудня 2009 року.
27 квітня цього року Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ заявив депутатам ПАРЄ, що не можна визнавати Голодомор геноцидом, оскільки це була “спільна трагедія держав, що входили до СРСР”.
Українську музику хочуть залишити без привілеїв на радіо
Народний депутат від Партії регіонів Олена Бондаренко зареєструвала у Верховній Раді проект закону, згідно з яким передбачається скасування обов'язкового надання 50% радіоефіра музиці українських авторів або виконавців.
У пояснювальній записці до законопроекту N6342 "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" зазначається, що чинна редакція закону суперечить Європейській конвенції про транскордонне телебачення, яка свідчить, що телерадіомовець має передбачати для європейських творів велику частину годин трансляції.
Автор законопроекту посилається на міжнародні правові експертизи цього закону, які свідчать, що "музичні твори українських авторів або виконавців" належать до категорії "європейські твори", тому на них не можуть бути встановлені окремі квоти.
У зв'язку з цим, законопроектом пропонується вилучити із статей 9 і 28 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" вимогу щодо дотримання телерадіоорганізаціями окремих квот на поширення музичних творів українських авторів або виконавців, а також вимога до змісту програмних концепцій телерадіоорганізацій щодо частки поширення музичних творів українських авторів або виконавців у щотижневому обсязі мовлення.
На думку О.Бондаренко, прийняття зазначених змін приведе до підвищення рівня плюралізму аудіовізуальних ЗМІ в Україні шляхом внесення різноманітності у програми українських телерадіоорганізацій.
У пояснювальній записці до законопроекту N6342 "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" зазначається, що чинна редакція закону суперечить Європейській конвенції про транскордонне телебачення, яка свідчить, що телерадіомовець має передбачати для європейських творів велику частину годин трансляції.
Автор законопроекту посилається на міжнародні правові експертизи цього закону, які свідчать, що "музичні твори українських авторів або виконавців" належать до категорії "європейські твори", тому на них не можуть бути встановлені окремі квоти.
У зв'язку з цим, законопроектом пропонується вилучити із статей 9 і 28 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" вимогу щодо дотримання телерадіоорганізаціями окремих квот на поширення музичних творів українських авторів або виконавців, а також вимога до змісту програмних концепцій телерадіоорганізацій щодо частки поширення музичних творів українських авторів або виконавців у щотижневому обсязі мовлення.
На думку О.Бондаренко, прийняття зазначених змін приведе до підвищення рівня плюралізму аудіовізуальних ЗМІ в Україні шляхом внесення різноманітності у програми українських телерадіоорганізацій.
Підписатися на:
Дописи (Atom)