«Ці вибори мають стати черговим кроком в утвердженні демократії в Україні, тому вони мають пройти вільно», - наголосив президент України Віктор Янукович під час зустрічі з міністром внутрішніх справ Анатолієм Могильовим. Віктор Янукович також наголосив на неприпустимості будь-якого адміністративного тиску.
Міністр висловив при цьому думку про недоцільність участі працівників міліції у виборах до місцевих рад. “Основна роль міліції буде в тому, щоб забезпечити дотримання законів і прав в процесі підготовки до виборів та під час голосування», - запевнив Президента Анатолій Могильов, - повідомили ZAXID.NET у прес-службі Глави держави.
Президент України підтримав думку про те, що участь співробітників МВС, СБУ, прокуратури, податкової служби у виборах є недоречною. «Служба в правоохоронних органах, служіння Закону, охорона правопорядку мають бути поза політикою», - наголосив Президент України.
Нагадаємо, як інформував ZAXID.NET , начальник головного управління МВС України у Львівській області Богдан Щур буде балотуватися у обласну раду за списками Партії регіонів. До Рівненської обласної ради також від Партії регіонів балотуватиметься начальник Управління Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області Олег Сало.
Рада Національної спілки письменників України прийняла Звернення до депутатів Верховної Ради, в якому йдеться про те, що новоспечений антиконституційний за своєю суттю законопроект «Про мови в Україні», який фактично закріпить панівний статус російської мови, провокує в суспільстві ще більший розкол. Письменники називають цей законопроект «інструментом для остаточного знищення української мови» і закликають народних обранців зробити все можливе, щоб антиукраїнський задум не став законом, що неминуче перетворить Україну на Малоросію.
Про це ZAXID.NET повідомили в прес-службі Володимира Яворівського.
«За роки нашої незалежності спокійних часів майже не було. Кожен день готував нам якісь неприємні несподіванки. Але за останні 5 – 6 місяців керманичами держави було здано національних інтересів більше, як за десятиліття всіма попередніми президентами. Фактично здано Крим, Міністром освіти призначено «україножера» - ставленика Росії, свідомо «кастровано» нашу історію. А зараз робиться замах на найсвятіше, що у нас є, - мову. Втрачається вона дуже швидко, а відроджувати її - болісний і тривалий процес», – заявив голова Спілки письменників України, народний депутат Верховної Ради України Володимир Яворівський.
«Сьогодні в нашій державі діє закон, прийнятий ще за комуністів і, як виявляється, він значно кращий і прогресивніший за той, який нещодавно внесли коаліціянти. Згідно з цим законопроектом, українська мова лише фіктивно залишиться державною», - сказав Володимир Яворівський. Він розповів присутнім, що раніше були зарєестрованні й інші «мовні» законопроекти. Наприклад, за авторства Павла Мовчана і Володимира Яворівського, але свого часу іх притримали, бо розгляд цих законопроектів дуже «детонує» Верховну Раду.
Нагадаємо, у 2001 році з допомогою Віктора Медведчука український парламент ратифікував «Європейську хартію мов або мов меншин», яка не мала офіційного перекладу. На замовлення Комітету ВР з питань культури і духовності Міністерством закордонних справ був наданий офіційний переклад «Хартії». Автори внесеного антиукраїнського законопроекту опираються на старий неофіційний і безграмотний переклад «Хартії».
«На жаль, ми, депутати, не маємо можливості подати законопроект щодо офіційно перекладеного тексту «Хартії». Його може внести тільки Президент України або ж Уряд. На 4-й день приходу до влади Віктора Януковича поданий раніше Ющенком законопроект щодо «Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов» був відкликаний. Однак я переконаний, що у Верховній Раді навіть серед «регіоналів» є люди, для яких українська мова – свята. Тому треба піднімати громадськість, бо може статися непоправне», – зазначив Володимир Яворівський.
Насамкінець голова Спілки письменників сказав, що особисто проконтролює дії місцевих організацій НСПУ стосовно того, що конкретно зроблено для збереження української мови. Серед запланованих заходів - тематичні публікації у місцевій пресі, збір підписів під зверненням до російськомовних письменників, розповсюдження інформаційних листівок.
«Господар заводів, газет, пароплавів...», медійний і футбольний магнат Петро Димінський знову намагається повернутися в реальну політику на гребені осінніх виборів до місцевих рад. Оскільки ніхто із сил національно-демократичного спектру не погодився стати «паровозиком» для Петра Петровича, йому не залишилося нічого іншого, як упасти в обійми Партії регіонів.
Либонь, усвідомлюючи, що імідж у нього далекий від ідеалу, Петро Димінський останніми роками воліє залишатися за кулісами великої гри, тому його не побачиш нині у партійних списках чи серед кандидатів на міського голову, на сторінках газет чи телевізійних екранах. Він тішить себе амбіціями дорости колись до статусу «сірого кардинала» галицького політикуму.
Позаяк ці претензії все ніяк не вдається зреалізувати, то вони поступово переростають у певний комплекс, роблячи одного з найбагатших львів'ян вкрай неперебірливим у виборі політичних союзників.
Якщо проаналізувати послідовність альянсів, у які вступав Димінський бодай за 5-6 останніх років, отримаємо вкрай різношерсту ідеологічну масу, де не траплялися хіба що комуністи. Натомість об'єднує ці проекти лише одне – жоден із них не став успішним. Димінський проявив себе як фатально нефартовий партнер. А всі його зусилля, спрямовані на те, аби здобути вплив та авторитет у Львові, дуже нагадують спроби розвести багаття з мокрого хмизу – диму виходить багато, а тепла жодного.
У велику політику Петро Петрович потрапив у 2002 році, коли був обраний депутатом Верховної Ради по Дрогобицькому мажоритарному округу. Будучи на той час співвласником тамтешнього нафтопереробного комплексу «Галичина», він зумів застосувати усі важелі для забезпечення перемоги. Свою першу і єдину парламентську каденцію Петро Димінський розпочав у фракції «Наша Україна», продовжив у «Регіонах України», а закінчив спробою потрапити на виборах 2006 року у список Юлії Тимошенко. Однак у БЮТ його не взяли, тож Димінському довелося в авральному порядку організовувати разом зі своїми донецькими й кривбаськими бізнес-партнерами блок «Еко+25%». Проголосувало за нього навіть не піввідсотка українських виборців.
Намагання Димінського у тому ж таки 2006 році вставити свої пудові п'ять копійок у процес виборів львівського мера теж мали безуспішні наслідки. Богдан Федоришин, на якого спочатку робив ставку Димінський, помер від серцевого нападу незадовго до виборів. Натомість інший фаворит олігарха – екс-мер Львова Василь Куйбіда – програв вибори Андрію Садовому. Того ж року підтримуваний Димінським голова Львівської обласної ради Михайло Сендак змушений був під тиском депутатів і обставин піти у відставку.
Фіаско 2006 року спонукало Петра Димінського шукати нових політичних партнерів. Певний час це місце пророкували Всеукраїнському об'єднанню «Свобода» Олега Тягнибока. Однак, сам Тягнибок публічно намагався усіляко відмежуватися від надто вже контроверсійної постаті власника ФК «Карпати». При цьому, за даними аналітиків, Димінський все ж зробив доволі привабливу пропозицію лідеру «Свободи» на ці вибори. Кандидати від «Свободи», за версією олігарха, мали б відіграти роль тарана для атаки на позиції Андрія Садового з правого флангу. Чи погодився лідер націоналістів на таку гру стане зрозумілим вже у найближчі дні, коли завершиться висунення кандидатів і вони виступлять з першими своїми заявами.
Відтак Петро Димінський у вже звичній для себе манері шарпнувся в цілковито протилежний бік, пішовши на стрімке зближення з Партією регіонів. Наприкінці 2009 року стали помітними й перші кроки, зроблені назустріч один одному, Петром Димінським і його тезком, лідером львівських регіоналів Петром Писарчуком.
До того вони не надто шанували один одного, але піти на мирову їх змусила близькість місцевих виборів, які спочатку заповідалися на весну, а вже потім були перенесені на осінь 2010 року. На відміну від усіх попередніх протеже Димінського його грошей на виборчу кампанію Петро Писарчук не потребував. Але йому бракувало іншої валюти – медіа-ресурсу. Із газетою «Україна і Час» можна було ходити агітувати хіба що по ринку «Південний», а новий медійний проект Писарчука - «Інформатор» - рік тому лише спинався на ноги. Водночас Димінський міг похвалитися потужним регіональним інформагентством, своїми людьми на місцевому телебаченні і двома телекомпаніями з правом трансляцій на цьому ТБ. Нині саме з цього набору інформаційних інструментів Писарчука й Димінського змонтували новий телеканал ZIK, який виник у львівському телепросторі з 1 вересня й покликаний стати потужним рупором виборчої кампанії Петра Писарчука зокрема і Партії регіонів загалом.
Зрештою, Петро Димінський і без того подав ще декілька промовистих знаків лояльності стосовно ПР, які були з вдячністю прийняті і відзначені. Маючи вкрай низьку популярність, відчуваючи помітний кадровий голод у Львові та й усьому регіоні, Партія регіонів рада була й тому, що змогла опертися в обласній та деяких низових радах бодай на жменьку депутатів, орієнтованих безпосередньо на Димінського. Саме вони відіграли важливу роль у тому, що ще навесні депутатам Львівської облради не вдалося проголосувати за недовіру новопризначеному голові облдержадміністрації Василеві Горбалю. Перші винагороди не змусили себе довго чекати.
Згадуваний уже Михайло Сендак улітку очолив Дрогобицьку райдержадміністрацію. Решта людей Димінського або активно вливається у виборчі списки Партії регіонів або робить ставку на адмінресурс, балотуючись за «мажоритаркою».
Зрозуміло, що затрачені на нинішню кампанію зусилля і кошти Петро Петрович спробує компенсувати собі певними економічними вигодами. Перелік цих вигод Петро Димінський уже попередньо обговорював 9 вересня під час аудієнції у голови Львівської облдержадміністрації Василя Горбаля. Як стверджує джерело серед обласних чиновників, пріоритети Димінського особливо не змінилися, хіба що до них додався ще аеропорт. А поза тим у колі його традиційних зацікавлень – стадіон «Україна» з прилеглою територією, спорткомплекс «Спартак», низка будівель і земельних ділянок у Львові. Кілька років тому на рівні обласної ради уже гуляла ініціатива усе це перефутболити у статутний фонд «Карпат», але її вчасно заблокували на рівні міста. Не слід відкидати варіанту, що подібна спроба буде повторена й після виборів 31 жовтня.
Програма-максимум регіоналів на жовтневих місцевих виборах умовно складається з двох частин – провести свою людину на голову обласної ради (серед найімовірніших кандидатів усе той же Сендак або ж іще один представник команди Димінського Ігор Держко) і поставити свого мера у Львові (тут уся надія на Петра Писарчука). Перша частина цього завдання ще хоч якось корелюється з реальністю: прогнозовано облрада буде доволі розрізненою, значний прошарок у ній посідатимуть обрані в мажоритарних округах депутати від бізнесу, котрі є найбільш чутливими до тиску влади, тобто можливі різні колізії; але друга – це фактично зі сфери фантастики. Навіть, якщо Димінський запише в члени Партії регіонів увесь склад «Карпат» з Батіштою включно. Хіба що центральна влада включить адміністративні методи для боротьби з лідером виборчих перегонів Андрієм Садовим.
Вельми показовими можна вважати кадри з трансляцій останніх матчів «Карпат», де камера вихоплює, як Димінський сидить у своїй президентській ложі в повній самотності. «Димінський і порожнеча», - пожартував коментатор. Приблизно такий самий вакуум виник довкола нього й у Львові. Уродженець Кривбасу він так і не зумів інтегруватися у культуру, стиль, життєвий триб міста Лева. Та особливо й не намагався, вважаючи, що гроші за будь-яких обставин сильніші за дух. Реакція була відповідною: будь-який проект з присутністю Димінського сприймається львів'янами як чужий їм за духом, а нинішній союз із Писарчуком – і поготів. Стосовно нього класичні закони фізики не спрацьовують. У цьому випадку мінус на мінус дає не плюс, а подвоєний мінус.
Голова Львівської міської організації партії «Наша Україна» Олекса Луців публічно викликає міністра освіти та науки Дмитра Табачника «на бій кулаками в спортивній формі і за участі об’єктивних незалежних суддів».
Про це Олекса Луців зазначив у відкритому листі до Президента України Віктора Януковича, прем’єр-міністра України Миколи Азарова та голови ВР України Володимира Литвина.
Відкритий лист подаємо повнотекстово:
"Маститий українофоб Дмитро Табачник от уже більше року пише антиукраїнські дописи в російській пресі. Він відкрито принижує честь та гідність усіх етнічних українців, а особливо він з лютою ненавистю відкликається про галичан, буковинців, волинян та закарпатців.
Жителів цих регіонів України він називає "втікачами-прибульцями" (стаття в Тижневику "2000" №37 17-23 вересня). В цій статті він принижує працьовитий люд цих регіонів, повідомляючи про те, що їх "годують" офіси з Донецька, Дніпропетровська, Харкова, Запоріжжя, Одеси та Криму. Це нахабна брехня, бо ці регіони в Галичині бізнесу практично не ведуть.
Відразу ж після призначення п. Табачника міністром освіти і науки України, країною покотилася хвиля протестів наукової еліти, усієї інтелігенції, студентства і усього прогресивного люду України.
Пообіцявши не принижувати жителів західних областей України, я так розумію, Табачник виклопотав для себе ще якийсь час перебування на посаді міністра.
В народі кажуть: скільки вовка не годуй, він все одно до лісу тікає.
Люта ненависть до усього українського засліплює очі та знесилює розум. Дмитро Табачник з новою силою паплюжить українців та все українство. В своїх описах він звертається до уявних націоналістів.
Націоналісти мають свої обличчя та прізвища. Борись з особами, а не з народом.
Розуміючи, що п. Табачник не зупиниться в своїх нападках на мій український народ, розуміючи, що Табачник на посаді міністра освіти і науки нівечить дитячі душі школярів та студентів, звертаюсь до Вас, пане Президенте Янукович, пане Прем’єр-міністре Азаров, пане Голово Верховної Ради Литвин, вжити невідкладних заходів з усунення п. Табачника з посади Міністра. В разі не виконання моєї вимоги я публічно викликаю п. Табачника на бій кулаками в спортивній формі і за участі об’єктивних незалежних суддів. Бій повинен тривати за домовленими правилами аж до втрати одним із учасників усіх сил.
Я переконаний, що п. Табачник уникатиме відкритого бою, але про це повинен знати весь український народ.
Голова Львівської міської організації партії "Наша Україна"
У Тернополі оновлять Музей політв’язнів та репресованих, що на вулиці Коперніка. Про це йшлося сьогодні, 27 вересня, під час робочої наради керівництва міста та області.
Як повідомили власкору ZAXID.NET в прес-службі Тернопільської ОДА, там облаштують музейний дворик, де колись був в’язничний майданчик, заборонять паркування приватного автотранспорту, вирішать питання водовідведення у приміщеннях самого музею, завершать формування музейної експозиції, друк поліграфічної продукції, яка стосується діяльності музейної установи, нададуть музейній установі додаткових приміщень для зберігання фондів.
"Влада докладе максимум зусиль, для того, аби цей музей був гідним пам’яті тих мучеників та героїв, які боролися і каралися за волю й незалежність України. Думаю, що у цій справі байдужих не буде. Всі служби, причетні до реалізації проекту реконструкції музею політв’язнів, повинні попрацювати, аби в стислі терміни реалізувати намічене", - зазначив голова Тернопільської ОДА Михайло Цимбалюк.
Гостями п'ятничної програми Бі-Бі-Сі, в якій ішлося про політичну сатиру, були відомий карикатурист газети "Дзеркало Тижня", переможець багатьох міжнародних конкурсів карикатури Олег Смаль та Гарік Бірча, один із авторів сценарію сатиричного фільму "Недоторкані" і актор, що втілював у цьому фільмі "Ющенка".
Сомалійські пірати звільнили грецьке судно MG Lugela з українським екіпажем, яке вони захопили у суботу поблизу берегів Сомалі.
Як повідомили Українській службі Бі-Бі-Сі у Міністерстві закордонних справ, у неділю вночі пірати залишили судно, на борту якого - 12 громадян України.
За словами власників судна, екіпаж закрився в машинному відділенні судна і пірати були змушені залишили судно, тому що не змогли захопити заручників.
Представник МЗС повідомив, що зараз судно прямує до берегів Індії, як і було заплановано.
Військово-морські сили ЄС, задіяні в операції “Аталанта” в рамках боротьби з піратством біля Сомалі, повідомили у суботу, що пірати захопили грецьке судно MV Lugela з українським екіпажем.
Судно було захоплене на відстані 900 морських миль від східного узбережжя Сомалі.
За даними ВМС ЄС, після того, як судно надіслано сигнал про допомогу зранку у суботу, зв’язку з ним не було.
MV Lugela, за повідомленнями, везе сталеві дроти та інші вироби із сталі.
Головне завдання європейських сил біля Сомалі – супроводжувати торгівельні судна, які везуть гуманітарну допомогу в рамках Продовольчої програми ООН, а також судна Африканського Союзу в Сомалі.
Минулого року сомалійські пірати захопили близько 70 суден і отримали 50 мільйонів доларів викупу.
В понеділок почалося висунення кандидатів у депутати на місцевих виборах 31 жовтня. Деякі члени ЦВК та громадські організації кажуть, що у складі виборчих комісій більшість належить провладним партіям.
Згідно з планом ЦВК, висунення кандидатів має завершитися до 3 жовтня.
На місцевих виборах обиратимуться депутати до Верховної Ради Криму і місцевих рад, а також сільські, селищні і міські голови.
Згідно з новим законом, вибори відбудуться за мажоритарно-пропорційною системою: 50% депутатів обиратимуться за партійними списками, 50% – в мажоритарних округах. Участь у місцевих виборах блоків партій не передбачена.
Депутатів Верховної Ради Криму, обласних, районних і міських рад обиратимуть за змішаною системою. Сільські та селищні ради сформують після голосування за мажоритарною системою.
Право висувати кандидатів мають лише місцеві організації політичних партій.
Тим часом лідер "Народної самооборони" Юрій Луценко повідомив цими вихідними, що кандидати на виборах від його партії будуть іти за списками партії "Батьківщина" Юлії Тимошенко.
Рівні можливості
На минулому тижні чотири члени Центральної виборчої комісії заявили про те, що на виборах до місцевих органів влади не всі політичні сили отримують рівні можливості. У відкритому листі до президента Віктора Януковича члени ЦВК вказали, що склад територіальних виборчих комісій надає переваги провладним партіям.
Ці дані у інтерв'ю Українській службі Бі-Бі-Сі підтвердила голова громадської моніторингової організації "Опора" Ольга Айвазовська. В ефірі програми "Ранок з Бі-Би-Сі" вона повідомила, що загалом 53% членів територіальних виборчих комісій - це представники партій, що підтримують владу.
О. Айвазовська: Перша проблема - це виборче законодавство, яке дійсно надало право коаліційним парламентським політичним партіям підготувати по три подання. Тобто, по три члени територіальної виборчої комісії було сформовано від Комуністичної партії, Народної партії, яка входить в Блок Литвина (а зараз, нагадую, Блок Литвина складається тільки з цієї політичної партії тому, що партія "Трудова Україна", яка йшла з ними на вибори, зараз перейменована в "Сильну Україну", яку очолює Тігіпко, і вони окремо ідуть на ці вибори) і, крім того, Партія регіонів.
Тобто, ці три політичні сили згідно закону мали право на подання трьох кандидатур до членів територіальних виборчих комісій, що вони й зробили. Інші дві фракції (нагадую, це блокові фракції) "Наша Україна – Народна самооборона", в яку входять 9 політичних сил, 9 політичних партій, отже, кожна з них готувала подання, і членам ЦВК потрібно було вибрати. А в кого їх взяти, в якої з політичних сил? І "Наша Україна – Народна самооборона" і БЮТ, до якого входять 3 політичних сили, теж готували подання таким чином.
Відповідно, загалом 53% членів територіальних виборчих комісій - це представники провладних політичних сил.
Бі-Бі-Сі: А що якщо говорити про ті партії, які не входять до парламенту, але які йдуть на вибори? Скільки їх, цих партій?
О. Айвазовська: Ті, які не входять до парламенту, а загалом подання готували 74 політичних партії, мали право подати тільки одну кандидатуру. Відповідно, 53%, яких я назвала (а це майже 6 тисяч членів територіальних виборчих комісій з 10700 – це дуже велике число), - це коаліційні провладні. І ще можна говорити про відсутність корпоративної культури між ними.
Тобто, блокові політичні сили між собою жодним чином не могли поділити місця. Але загалом кількість членів – це одна справа. Тому що дійсно такий у нас закон, такий його прийняли і за такий проголосували парламентарі. Інше питання – це керівництво територіальних виборчих комісій. А там загалом набагато гірша ситуація. Тому, що 1042 керівника територіальних виборчих комісій представляють саме ці три провладні політичні сили, а менше 500 – це опозиційні.
Бі-Бі-Сі: Що це означає?
О. Айвазовська: Це означає те, що територіальні виборчі комісії сформовані з серйозною перевагою в бік коаліційних провладних політичних сил. А так як їхні повноваження доволі таки серйозні, і ці ТВК створені не тільки на ці місцеві вибори, а будуть працювати протягом 5 років на інших місцевих виборах, будуть встановлювати результати і оголошувати волевиявлення – це серйозна проблема.
Гостями п'ятничної програми Бі-Бі-Сі, в якій ішлося про політичну сатиру, були відомий карикатурист газети "Дзеркало Тижня", переможець багатьох міжнародних конкурсів карикатури Олег Смаль та Гарік Бірча, один із авторів сценарію сатиричного фільму "Недоторкані" і актор, що втілював у цьому фільмі "Ющенка".
Гарік Бірча і Олег Смаль у студії Бі-Бі-Сі
У розмові, яку вела Світлана Пиркало, йшлося про те чи торкнулися зміни у суспільстві політичної карикатури й сатири взагалі? Як себе зараз почувають сатирики в Україні? Що є припустимим, а що ні, і чи має бути межа свободи для сатириків?
Бі-Б-Сі: Пане Смаль, ви карикатурист, якого багато хто знає в Україні, ви ще й переможець багатьох міжнародних конкурсів? Наскільки ця професія прибуткова?
Олег Смаль: Так, я перемагав у деяких країнах, але не так багато, як хотілося б. Дійсно є чимало конкурсів, які дають відносно непогані гроші. Взагалі я більше зосереджений на внутрішньому карикатурному ринку, що може і не зовсім правильно.
Бі-Бі-Сі: Гаріку, розкажіть трохи про себе, що і де ви робите?
Гарік Бірча: Я займаюся акторською діяльністю, яка сьогодні поширилася не тільки на мережі телевізорів, але і на всесвітню мережу Інтернет. Я маю на увазі проект “Недоторкані”, який має шалений успіх.
Бі-Б-Сі: Це був проект для телеканалу ТРК „Україна”, але він на ньому так і не вийшов, чи вам пояснили чому?
Гарік Бірча: Так, цей політично-сатиричний серіал знімався на замовлення ТРК „Україна”. А чому він не вийшов в ефір – є декілька причин, проте нам їх не пояснювали… Але мені здається, що якби він вийшов в ефір, то результати виборів могли б бути іншими. Принаймні, нам сказали, що один із політичних діячів так вважає.
Бі-Б-Сі: “Гумору зараз стало менше, гумористична програма “95-й квартал” припинила своє існування, часто показують старі записи, в яких висміюють попередню владу, – дописує наш слухач на сайт. - Жартам на владу, мабуть, поставлено жорстку заборону, хоча приводів для гумору хоч відбавляй”. Наскільки ви погоджуєтесь з цією думкою слухача, чи дійсно не можна сьогодні висміювати нинішню владу?
Олег Смаль: Мені, чесно кажучи, все одно, я почав активно малювати карикатури ще з горбачовських часів, і ні на день не припиняв малювати. Але я стежу за ринком карикатури і бачу, що деякі мої колеги мають добру інтуїцію, відчувають, коли треба малювати, а коли ні. Досить легко можна було малювати Ющенка і Тимошенко, тому що карикатуристи не дуже їх боялися. А от коли дивляться на Віктора Федоровича, то все ж таки вирішують, що може і не варто малювати у цей політичний момент … Ніякої цензури при цьому немає, це все інтуїція. Спинний мозок сам підказує, і ніяких вказівок тут не треба.
Бі-Б-Сі: Як думаєте, чому люди займаються такою самоцензурою замість того, щоб піддаватися творчим поривам?
Олег Смаль: Я думаю, що просто страшно, є певний генетичний страх. Людей так само можна виховати, вивести по Дарвіну таку собі м’ясомолочну породу, і люди будуть боятися.
Бі-Бі-Сі: Вважається, що влада не любить сатиру. Чи це дійсно завжди так, може є такий соціальний устрій, коли влада вважає, що її потрібно критикувати?
Олег Смаль: Нормальна влада не повинна надто звертати увагу на карикатури і не казитись через це. Карикатури – це просто невід’ємний елемент культури та преси. Але в нас чомусь так історично склалося, що карикатура на високопосадовця – це майже державний злочин. Знову ж таки, генетично сформувалося: якщо намалював щось на політика, який при владі, – то відразу поїдеш на Соловки чи далі.
Бі-Бі-Сі: Гаріку, ви часто були на телебаченні, брали участь в різних проектах, не лише у “Недоторканих”. Як поставився Ющенко до вашого персонажа Андрія Вікторовича, якого ви зіграли у цьому фільмі?
Гарік Бірча: Я дійсно беру участь у різних проектах: вони гумористичні, але зараз не пов’язані з політичною сатирою, і не через якусь цензуру, а просто попит став трохи менший. Тоді, раніше, відкрили всі шлюзи, і той же “95-й квартал”, ми та інші гумористи дуже завзято почали висміювати владу, або просто звертати увагу на політику з точки зору гумору. А зараз цензури немає, але перший невеличкий дзвіночок, мені здається, є. Бо прем’єр Микола Азаров сказав, що тепер все: на телебаченні або у пресі не буде жартів чи комічних історій про політику.
Бі-Бі-Сі: А як він збирається цього домогтися, він пояснив?
Гарік Бірча: Я не знаю, я чув, що він просто сказав, що такого не буде, дав таку вказівку. Мені здається, що це прояв слабкості нашої влади, бо якщо людина має почуття гумору, то вона може сміятися з себе.
Бі-Бі-Сі: А були такі політики, які сміялися і сприймали сатиру?
Гарік Бірча: Так, і я повинен зараз сказати величезний комплімент попередньому президенту. Якраз був фінал КВК 2005 року, в якому брала участь моя команда, і Віктор Андрійович був присутнім у залі. Під час гри була пародія у моєму виконанні на нього. Я можу сказати, що він дуже добре реагував: сміявся до сліз, також сміялась його дружина, люди поруч з ним (в тому числі Віталій Кличко). Після гри він навіть привітав всю нашу команду з чемпіонством, мені особисто потиснув руку, сказав, що цьому народному артистові треба вже давати якесь звання.
Бі-Бі-Сі: А ви чули якусь реакцію від прототипів Джулії Володимирівни і Федора Вікторовича?
Гарік Бірча: Розкрию маленький секрет - у Верховній Раді, здається, ходили такі чутки, що, мовляв, якщо ти не бачив “Недоторканих”, то ти вважаєшся людиною, так би мовити, неінтелігентною. Юлія Володимирівна, я думаю, це бачила, досить спокійно реагувала, так само як і Віктор Федорович. Тобто, ніхто не говорив, що це страшний серіал, або що наші пародії різкі чи неможливі, і їх треба заборонити – про таке мова не йшла.
Але стосовно того, що зараз менше жартують з політиків, і вони самі про це говорять, то це не дуже добре. Тим більше, що ми нікого не збираємось ображати, навіть допомагаємо їм бути такими, аби ними пишалися. Вони самі винні, якщо іноді заплямовують свій імідж.
Бі-Бі-Сі: Наскільки ефективно робити політичну сатиру на конкретних персонажів, чи не легше сатирикам говорити про узагальненого бюрократа, депутата? Чи у такому випадку буде втрата адресності політичної сатири?
Олег Смаль: Я вважаю, що політична карикатура має бути конкретною. Радянський досвід показує, що малювання бюрократів, котиків, зайчиків – ніякої користі не дає. А коли карикатура чіпляє конкретну персону - це краще, навіть якщо світ від цього не стане аж набагато ліпшим.
Бі-Бі-Сі: Останнім часом політики або просто діячі, коли озвучують конкретні звинувачення - не називають імен, кажучи: винні, мовляв, ті люди, яких ви всі прекрасно знаєте, і ви самі знаєте, хто стоїть за злочинами. Це така мода зараз, чи страх називати речі своїми іменами?
Олег Смаль: Все-таки дуже багато страху у нашій країні. От якщо говорити про історію карикатури, був один карикатурист в часи наполеонівських війн, він малював карикатури на Наполеона, і був підрозстрільним ворогом. Але у той же час він малював такі ж карикатури на короля Георга – і в Англії це було чомусь можливо. Хотілося б, щоб і у нас це було можливим, а не лише епізодично, раз у п’ятирічку.
Гарік Бірча: Я згоден, що у нас цей страх на генетичному рівні, мені навіть мої родичі казали: ти дивись там обережно, бо може бути всяке – ти ж знаєш історію. Так от я з цього приводу хочу сказати, що узагальнений образ українського політика або чиновника - це може і цікаво… Але коли ти вживаєш такий прийом як пародія – можна не називати імені політика, а голосом передати, хто він є, і з цього посміятися, зробити пародію такою, щоб вона не ображала людину. Коли це робиться професійно, і ми натякаємо нашим політикам на певні конкретні недоліки (яких вони і не помічали) – ми хочемо зробити їх кращими. Тому політики мають ставитися до цього з гумором і розумінням.
Бі-Бі-Сі: Тобто ви як дзеркало суспільства ?
Олег Смаль: Так, я думаю, що люди, які ідуть у політику - вони, як актори, ідуть на сцену. Вони вже не зовсім люди, вони символізують якісь державні дії, політику. І якщо в них кидають камінь – це не означає, що його кидають у конкретного Віктора Федоровича і Віктора Андрійовича, бо кидають у політику загалом.
Бі-Бі-Сі: Гаріку, ви казали, що один із персонажів вашого серіалу казав, що якби його показали в ефірі, то результати виборів були б іншими. Не хочете поділитися, хто це був, і чому він так казав?
Гарік Бірча: Я казав, що це не один із наших персонажів, а це один з політиків. На жаль, я його імені не знаю - чесно кажу. Бо всі три персонажі, яких ми висвітлювали у своєму серіалі, вони спокійно на це відреагували, і ніякого тиску з їх боку не було.
Бі-Бі-Сі: Але ж серіал не вийшов в ефір, то, мабуть, певний тиск був?
Гарік Бірча: Це питання до керівництва, можливо, вони спілкувалися з кимось. На диску, який продавався просто на розкладках з дисками, було написано: дивіться цей серіал, його не показують, бо він може вплинути на хід виборів. Але це, мабуть, був рекламний трюк.
Бі-Бі-Сі: Багато політиків дають поживу для сатири: і в Україні, і за кордоном. Як ви вважаєте, наскільки такі жарти шкодять політикові, його політиці, яку він намагається проводити?
Гарік Бірча: Мені здається, це не повинно відображатися ніяк на роботі політика. Інша річ, що деякі політики, часом наш президент, інколи потрапляють у кумедні ситуації – це може статися з кожним. Наприклад, давайте пригадаємо, коли зустрічали президента Росії Медвєдева, подув сильний вітер, і на Януковича впав вінок. Але це могло статися і з Медвєдєвим! На мій погляд, рівень самооцінки людини, поваги до самої себе виявляється у реакції на таке.
Бі-Бі-Сі: За твердженням деяких телеканалів, із адміністрації президента сказали не показувати ці кадри в ефірі. І можливо, цей аспект став важливішим у тій історії: не те, що впав вінок, а те, що були спроби не допустити його показу.
Гарік Бірча: Ну, це кумедна річ виникла: відбулось, то й відбулось, я до цього спокійно ставлюсь, наприклад.
Бі-Бі-Сі: А чи має право сатирик на знущання з політиків? Тобто привселюдно змішати його з якоюсь неприємною субстанцією, без жодного раціонального зерна, якщо просто йому цей політик не подобається?
Гарік Бірча: Я вважаю, що людина має право сказати, що їй не подобається цей політик. А казати, що він дурень - це вже образа.
Бі-Бі-Сі: Тобто ви вважаєте, що навіть у сатирі потрібно дотримуватися певних етичних стандартів?
Олег Смаль: Я теж погоджусь з цим, цензури не має бути, але повинна бути внутрішня культура. Не можна переходити на якийсь зоологічний, примітивний гумор. Наприклад, я завжди, коли малював, думав, чи міг би я це показати батькам, чи не було б соромно за свої карикатури.
