ПТН - ПНХ: жовтня 2010

30.10.10

Чи є в України Америка?

Про такі складні речі, як Національна стратегія безпеки чи оборонний і безпековий перегляд, можна прочитати масу публікацій із сотнями цифр. А можна глянути на карикатуру і все зрозуміти.

Новину про те, що 80 британських палубних літаків Harrier, відомих своїм вертикальним злетом, будуть списані з авіаносців миттєво, мій улюблений карикатурист провідної британської газети змалював так: одягнений у військову форму чільний офіцер читає в кріслі ранкову газету з заголовком про списання "Харієрів" і...підскакує десь на метр. Звісно, вертикально :)!

Сказати, що британські збройні сили були заскочені оголошеннями уряду про скорочення, навряд чи можна. Хоча на виступі прем'єра Девіда Камерона перед Постійними Об'єднаними Штабами в Норвуді поблизу Лондона лунали гострі репліки, однак все ж було зрозуміло, що Британія не має наміру відмовлятися від амбіцій бути глобальним гравцем і надалі хоче мати четверту у світі (після США, Росії та Китаю) за потужністю військову міць.

Тобто військо - разом з цілою країною - теж має затягнути паски на тлі скорочення бюджетних видатків коаліційним урядом консерваторів і ліберальних демократів. Але тягар скорочення для збройних сил - 8%, при тому що інші бюджетні установи мають скоротити видатки на 15-20-25%.

Перегляд стратегії британської оборони та безпеки важливий світові не конкретним цифрами - хоча й вони мають велике значення. Цікаві тенденції і бачення (хтось любить слово "візії"!), на які наштовхує цей перегляд, відомий як "ревю". І тут є кілька цікавих моментів.

По-перше, на 40% будуть скорочені танки "Челенджер-2", і на 35% - важка артилерія. Тобто - прощавайте, традиційні війни 20-го століття! Натомість, багато пишуть про нові виклики - зокрема кібернетичну безпеку або ж боротьбу з тероризмом.

По-друге, скорочення військового персоналу означатиме, що в найближче десятиліття максимально за кордоном може бути дислоковано 30 тисяч британських вояків - а це лише дві третини від кількості британського контингенту, який брав участь у вторгненні до Іраку. І хоча 10-тисячний контингент в Афганістані скорочуватися через брак фінансів не буде, однак нових "іраків" та "афганістанів" найближчим десятиліттям навряд чи варто очікувати.

Тобто, мабуть, і британська дипломатія гарно попрацювала над тим, що тепер можна, принаймні на рівні перегляду стратегії, гарантувати недопущення (навіть потенційних) воєн серйозних масштабів. Та й Барак Обама, мабуть, недарма Нобелівську премію миру отримав (як дехто каже, "авансом") - вже самою своєю стриманістю позиціонуючись як "анти-Буш".

Третій цікавий аспект - до 2020 року буде виведено 20 тисяч британських вояків з території Німеччини. Тобто значення "старого континенту" - Європи - у військовому плані падає. Може, й справді розширення Європейського союзу та НАТО прибирають у Європи славу континенту міжусобиць і головного театру двох світових воєн.

По-четверте, Британія буде робити більший акцент на так званій "м'якій силі" - себто на недопущенні військового конфлікту дипломатичними шляхами; на гарному іміджі, привабливих речах "made in Britain". І справді, що краще - один "Харієр" чи ще один мільйон проданих в Африці чи Штатах компактів британця Елтона Джона? Один "Торнадо" чи додатковий мільйон "Гаррі Поттерів" британки Джоан Роулінг, виданих у Латинській Америці? Один винищувач "Тайфун" чи ще один мільйон азійців, які дивляться кожного вікенду "Манчестер Юнайтед" чи "Ліверпуль" по телевізору?

Ну, й нарешті ще один момент. Якщо країна не має ворогів, але має глобальні амбіції - які, можливо, дещо перевищують фізичний потенціал збройних сил, - тоді важливо мати... Америку. Одним з аргументів, чому треба - незважаючи на фінансову скруту - мати сучасну потужну армію 21-го століття - був такий: щоб тебе серйозно сприймали США!

Тобто країни старої континентальної Європи, які були в НАТО, та ті, які стали членами НАТО нещодавно, переважно сприймають членство в альянсі як американську безпекову парасольку, тобто певною мірою розслабляючись у військовому плані. І видатки на оборону падають, і переоснащення війська ведеться повільно. Британія ж, навпаки, робить усе, щоб її Вашингтон таки сприймав серйозно у військовому плані.

Але, маючи такого союзника, як Америка, Британія може спокійно зайнятися переоснащенням, взяти "безпековий тайм-аут", враховуючи нові сутужні фінансові реалії і виклики нового століття. Тобто маючи Америку, Британія може миттєво списати свій флагман - авіаносець HMS Ark Royal і, можливо, ще один. Тобто може так статися, що три роки, а то і довше, Британія буде взагалі без авіаносця! Окрім того, нова палубна авіація з'явиться, вочевидь, лише десь до 2020-го року.

Все це можливо лише тоді, коли є гарант, який підстрахує, не дасть нікому тебе образити. І такою країною для Британії є Америка. Ну, і НАТО, звичайно. Але насамперед все ж таки Америка.

І тут подумалось - а чи має Америку Україна? "Українська Америка", як видається, мала би бути геополітичною надпотугою, повинна була б мати важелі впливу на країни, з якими в України можуть виникнути проблеми. "Українська Америка" мали би на 100% бути відданою незалежності України та її територіальній цілісності, повинна була би мати інтерес в тому, щоб Україна і всередині була нормальною країною. Тут, мабуть, можна вгадати з одного разу - "українською Америкою" може бути лише... Америка!

Ростислав Хотин, Редактор Української Служби Бі-Бі-Сі, Лондон

Підписатися на нові дописи

Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

Право на мирні зібрання

Кожна місцева рада мріє стати законодавцем. Ото б вони наприймали... Та руки короткі. От і пишуть частенько всяку нісенітницю про масові заходи. Та від лірики перейдемо до справи. Себто викладення питання по суті.

Право громадян на проведення мирних зборів гарантовано частиною першою 39-ї статті 39 Конституції України: "Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї й проводити збори, мітинги й походи, демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщають органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування". Подібні положення містить також стаття 10 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.

Згідно частини другої статті 39 Основного закону обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону й лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігти заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, або захисту прав і свобод інших людей.

Ключовими є слова "відповідно до закону" та "судом".

Зауважимо, на даний час відповідного закону України, який би регулював порядок проведення мирних зборів, Верховною Радою не прийнято. Не існує й іншого нормативно-правого акту, який мав би силу закону та врегульовував зазначене питання.

Тому вищезазначені положення Конституції мають застосовуватися як норми прямої дії, на що вказує її 8-а стаття. Саме до такого висновку прийшов Конституційний суд ще в 2001 році, у своєму рішенні №4-рп/2001 від 19 квітня, надаючи офіційне тлумачення 39-й статті Основного закону.

Наголошу, указ президії ВР СРСР "Про порядок організації й проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій у СРСР" не є нормативним актом, що має силу закону згідно тоді діючий Конституції УРСР.

Відповідно до 3-ї статті закону "Про правонаступництво України", до ухвалення нових законів в Україні діють закони й інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, або президією Верховної Ради УРСР. У той же час правонаступництво щодо актів президії ВР СРСР зазначений закон не передбачає.

Тому акти президії Верховної Ради СРСР не є діючими на території України.

Саме із цієї причини свого часу МВС України часів президентства Леоніда Кучми зверталося до КСУ, намагаючись отримати "потрібні роз'яснення". Тоді суд уникнув прямої відповіді, запропонувавши читати Конституцію.

Нормотворчість із питання проведення мирних зборів органами місцевого самоврядування порушує статтю 19 Основного закону - "органи державної влади, місцевого самоврядування діють лише на підставі, у межах повноважень і в спосіб, що передбачений Конституцією та законами України".

Будь-які "місцеві положення про вуличні заходи" є нікчемними та такими, що не можуть породжувати правових відносин.

Про це потрібно чітко заявляти в суді, якщо до нього дійде справа.

Не варто ходити по управлінням внутрішньої політики та вишукувати різні положення! Подали заяву до проведення заходу та отримали на копії заяви відповідний вхідний штамп про її прийняття.

Взяли зазначену копію заяви на відповідні мирні збори. І показуйте її всім міліціонерам разом з 39-ю статтею Конституції.

У випадку, якщо заяву відмовляються прийняти, вимагайте - але ввічливо, і спокійним голосом, бо ще борони Боже, викличуть міліцію та скажуть, що Ви на них напали! - у працівників канцелярії скласти акт про це, а подію зафіксуйте на диктофон чи відеокамеру та занесіть заяву до іншого органу влади. Не хоче приймати міськрада, занесіть в облраду, не приймає в облрада - напишіть скаргу в прокуратуру та повідомте про масовий захід безпосередньо міліцію.

Хоча випадків такого "кругового неприйняття заяви про масовий захід" на практиці ще не зустрічалося.

У заяві про проведення масового заходу, згідно 39-ї статті Конституції, має міститися наступна інформація:

1) кому адресована заява;

2) від кого надійшла - точне зазначення повної назви організації або прізвища, імені по-батькові громадянина, адреса місцезнаходження (проживання), контактний телефон;

3) дата та час проведення масового заходу, його місце проведення або маршрут руху учасників;

4) форма: пікет, мітинг, демонстрація тощо, та мета заходу. Мета має відповідати нормам Конституції, наприклад, мета "вибити всіх комуністів або воїнів УПА" - не пройде;

5) орієнтовна кількість осіб;

6) інформація про організаторів заходу: прізвище, ім'я, по-батькові, адреса проживання, контактний телефон.

Заява має бути підписана організаторами (організатором), які мають бути повнолітніми, та містити дату підписання заяви. У випадку, якщо захід організовує громадська організація, заяву підписує її керівник.

Звичайно, у випадку звернення органу місцевого самоврядування до суду, потрібно буде доводити своє право. Але й орган місцевого самоврядування має посилатися на відповідні обставини: запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров'я населення, або прав чи свобод інших людей.

Коли саме подавати заяву - справа вашої тактики.

Зауважимо, у випадку, якщо заява подана заздалегідь, наприклад, за 10 днів - орган місцевого самоврядування має багато часу, аби підготуватися та звернутися до суду. Особливо це стосується проведення пікетів.

У випадку, якщо подати заяву про проведення масових мирних зборів впритул до кінцевої дати, наприклад, концерту на дев'яте травня на людній площі міста, - то це місце вже може бути зайняте. І орган місцевого самоврядування заборонить проведення заходу через суд на законних підставах, не допускаючи порушення прав інших людей!

Тож у питанні строків подачі заяви необхідно конкретно оцінювати обставини справи. Загальні рекомендації "на всі випадки життя" тут не даси.

Боріться й поборете.

На останок, ще наголошення. Попередьте прихильників вашої ідеї, аби вони обов'язково брали із собою на масові збори документ, що посвідчує особу, особливо, якщо проходить пікет проти мера, були тверезі, не брали із собою холодної зброї чи предметів, що її імітують - ножі, кастети тощо, газових балончиків, пістолетів з гумовими кулями тощо. Краще озбройтесь диктофоном і відеокамерою!

Не сперечайтеся з міліцією занадто емоційно - за це можна отримати адмінарешт за злісну непокору працівнику міліції. Якщо міліція Вас хапає, не чиніть фізичного спротиву. Краще потім напишіть усі свої зауваження в протоколі про Ваше адмінзатримання, обов'язково зазначивши свідків протиправних дій міліції.

У випадку наявності рішення суду про заборону проведення Ваших мирних зборів - виконайте зазначене рішення суду!

І точно знайте ще до початку "гострого" масового заходу, кому з юридичного цеху ви будете дзвонити, раптом що!

Пам'ятайте, організатор несе відповідальність не лише за себе, а й за своїх прихильників, яких він запросив.

Валерій Буняк, адвокат

Підписатися на нові дописи

Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

Дякуємо, Вікторе Федоровичу, або Про руйнацію стабільності для синекури

У природі розумність і адекватність ходу речей наявна: спочатку процес посадки, а потім процес збору врожаю.

У людському суспільстві навпаки: спочатку вони збирають урожаї з державних ланів, а потім їх саджають.

Зворотність процесів не заперечує адекватності того, що відбувається. Головне тут - добряче унавозити лан політичною волею.

Отже, вперше в українській історії політичної волі вистачило, аби визнати ці процеси адекватними й почати втілювати їх на нашому городі.

Вперше діюча влада намагається посадити своїх попередників із формулюванням "за незаконний збір державних урожаїв". Вперше вона відкрито їх у цьому звинувачує.

Раніше це робили тільки претенденти на престол! Коли вони ставали владою, вони забували про своїх обіцянки пересаджати крадіїв та злочинців із влади попередньої. Так робив Кучма щодо Кравчука і його пташенят. Так робив Ющенко відносно Кучми і його орлят.

Можливо, зараз це - політичні репресії влади проти опозиції. Можливо - ці люди не винні. Це має визначити суд.

Але Янукович, розуміє він це чи ні, здійснив сміливий крок.

Він створив прецедент.

Цей прецедент сформував нові правила гри. Насамперед, для нього самого. Бо, по логіці, перші наступні під подібні звинувачення - він і його команда. Це дуже сміливий крок. Респект йому.

Вперше влада оголила тили й спалила за собою мости. Порушила затишний поміжсобойчик. Вона пішла ва-банк.

Стримуючий чинник тільки один. По нових правилах, ті хто прийдуть після них, будуть їх саджати.

Якщо, звісно, буде за що. Можливо цей страх завадить остаточно розбеститися "пустотливим рученятам".

Бо лише сліпий, Віктор Федорович, та його соціологи - не бачать стрімкого падіння рейтингу популярності Януковича та його "надії та опори" Партії регіонів. Багато хто з тих, хто підтримав "порядок і стабільність", зовсім не ототожнювали їх із довічною російською орендою Севастополя, приватизацією стратегічних галузей у правильні "братські" руки, космічного росту цін і обкладення червоними прапорцями їхнього невеличкого бізнесу.

Тому вже через чотири роки команді Януковича доведеться піти. Якщо вони, звісно, не витягнуть із рукава у велику політику Тимошенко, як колись Ющенко витягнув самого Януковича. Бо Тимошенко - єдиний політичний супротивник, якого Віктор Федорович завжди зможе перемогти. До того ж вона нищить і паплюжить усе живе й конкурентноздатне в демократичному опозиційному стані.

А головним надбанням карних справ проти колишніх можновладців є їхній профілактичний ефект від хірургічного втручання. Сподіваюся, що вони неначе сапою прошарують бур'яни на нашому політичному полі.

Бо в обоймі української політики деякі люди смердять десятиріччями. Вони перебігають із партії в партію, із фракції у фракцію, довічно переобираються до Верховної Ради, де потихеньку вибивають пільги для власного бізнесу, та заробляють на чималеньку пенсію...

А чого вони суттєвого зробили для України? За двадцять-то років синекурної стабільності для себе.

Ці люди завжди знали, що наступна влада можливо забере в них бізнес, але не свободу. Не прогонить їх із політичного бізнесу, не відніме останній шмат хлібу. Що вони, перебуваючи на периферії цього політичного бізнесу, як курочка по зернятку, дочекаються свого шансу знову вилізти на Олімп, і красти з новим потужним розмахом.

Ось цю стабільність, усупереч обіцянкам, і почав руйнувати Віктор Федорович.

Прийшли у владу вовки із чужого лісу. Вони нічого гарного не спроможні зробити для країни, але стабільність зруйнують.

Це вже добре.

Бо кому вона потрібна та, гальмівна для розвитку суспільства, стабільність?

Сергій Левитаненко

Підписатися на нові дописи

Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

У Януковича вважають, що українські журналісти - армія ворога?

Депутат-регіонал Олена Бондаренко вважає, що влада програє інформаційну війну через журналістів, підготовлених на західних грантах.

Про це Бондаренко сказала в інтерв'ю газеті "Київський телеграф".
"Якщо наші факультети журналістики, курси та журналістські програми навчання і далі будуть фінансуватися соросоподобними, то ми і далі будемо програвати інформаційні війни", - сказала Бондаренко.

"Тому що навчати журналістів за чужі гроші рівносильно зрощувати іноземної армії у власній державі", - додала вона.

Депутат-регіонал скептично відгукнулася про західні фонди, які діють в Україні.

"Очевидно наступне: коли якась держава відкриває в Україні фонди, організації, рухи, починає роздачу грантів, то вона, перш за все, переслідує свої цілі", - зазначила Бондаренко.

"Всі ці жалісливі декларації про нібито безкорисливу допомогу в розвитку української демократії з боку численних грантоїдів і їхніх покровителів - лише маскування справжнього бажання контролювати Україну", - додала вона.

На думку Бондаренко, західні фонди "намагаються профінансувати такі моделі розвитку подій, які вигідні їхнім державам".

"Ми повинні самостійно пройти шлях демократизації, без сторонньої допомоги, інакше ці зовні зрежисовані експерименти з експорту демократії для нас погано закінчаться", - додала Бондаренко.

На її думку, у світі не існує "по-справжньому вдалих прикладів насильницької "демократизації".

Бондаренко додала, що СБУ повинна присікати таку діяльність західних фондів.

"Такому втручанню повинна протистояти держмашина з сильною професійною Службою безпеки", - сказала Бондаренко.

Підписатися на нові дописи

Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

Історик: Якби ОУН перемогла, то її політику сприйняли б і на Заході, і на Сході України

У законі про українського партизана підкреслювалося, що воїн УПА – лицар і чесний вояк, який бореться з кожним окупантом України. Це було головним завданням УПА...

Протягом майже 50 років ОУН та її військова організація – УПА нещадно переслідувалися радянською владою. Ніякі здобутки Української армії у війні проти німців не бралися до уваги, за членами УПА міцно закріпилося означення "націоналісти", "фашисти", "убивці". На жаль, ця ідеологічна лінія активно підтримується й нинішньою владою.

Насправді, чимало людей і досі мало що знають про цю сторінку історії України. Для невеличкого лікнепу звернімося до авторитетного вченого, доктора історичних наук Володимира Сергійчука.

Пане Сергійчуку, чи вважаєте ви воїнів УПА героями України?

Звичайно. Вони боролися за самостійну Україну.

А з якою метою формувалися перші загони УПА?

Організатор перших збройних відділів на Поліссі – Тарас Бульба-Боровець. У своїх працях він зазначав, що перші повстання відділів майбутньої УПА влаштовувала заснована на Поліссі в 1933 році революційна організація української демократичної молоді, розчарована в "соціалізмі на практиці". З початком війни "Поліська Січ" очистила Полісся від комуністів і допомагала населенню організувати свою власну адміністрацію, налагоджувати господарство і школи. У вересні 1942 року командування УПА ухвалило закон українського партизана. У ньому підкреслювалося, що український партизан не бандит, а лицар і чесний вояк, який боротиметься з кожним окупантом України. Саме це було першочерговим завданням Української повстанської армії.

Чи вважали себе українські повстанці спадкоємцями козаччини?

УПА було засновано під впливом козацької ідеї, що ширилася серед відродженого українського війська. Повстанці були впевнені, що борються за ті самі ідеї, за які боролися запорозькі козаки – християнську віру, життя й волю народу. УПА фактично стала другою Запорозькою Січчю. Вона перейняла й продовжило суворі звичаї лицарської зброї, дружбу до загину, звитягу найвищого злету, любов до рідного народу й високі християнські моральні чесноти. Україну вони знаходили в людині, родині, спільноті, традиціях минулого і в уявному майбутньому. Крім того, повстанці залучили до співпраці і безпосередніх спадкоємців Січі – кубанське козацтво, закликавши його до братерства.

Якою була діяльність та плани ідеологічного осередку УПА?

Перш за все, ідеологи УПА намагалися встановити контакт з поневоленими народами, які проживали на території України. Готуючи свої звернення до них, ідеологи УПА враховували історичні особливості їхнього розвитку, намагалися нагадати про ті найболючіші моменти в житті тієї чи іншої нації, аби викликати усвідомлення необхідності боротьби. Не меншої ваги провідники ОУН надавали залучення до спільного повстання своїх сусідніх народів, насамперед білорусів.

Там, де не було можливості розгортати збройне підпілля, ставилося завдання вести націоналістичну пропаганду або ж чинити саботаж відновленню радянського життя. Поширювалася "ідея Української Національної Революції під охороною нашої зброї".

Чи могла б у разі своєї перемоги ОУН об’єднати всю Україну?

Так. ОУН була більш сконсолідована й дисциплінована, ніж наші демократи. Політику соціальних перетворень, рівноправності націй Української держави, яка проводилася на благо всіх громадян, народ сприйняв би як на заході, так і на сході. До ОУН, УПА українці приходили не тільки з УРСР, але й з Кубані, Поволжя та інших регіонів українського розселення.

Чи правда, що намагаючись дискредитувати радянські війська, УПА вбивала мирне населення й підкидала фальшиві докази?

Такого не було. Навпаки, так вчиняло НКВД. Але українські повстанці мирних жителів не убивали.
А які здобутки УПА у війні проти німців?

За роки війни воїни Української повстанської армії знищили щонайменше 10 тис. німців. Ця цифра більш-менш реальна, на відміну від того, що заявляли про свої здобутки радянські партизани.

Писали, що знищили півмільйона. А коли кинулися рахувати, то виявилося, що це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності.

Чи вважаєте ви, що УПА необхідно відзначати 9 травня разом з ветеранами радянських військ, як це практикувала попередня влада?

Це день скорботи за жертвами війни. Це свято не принесло Україні свободи, якої добивалися воїни УПА. Але, безумовно, у цей день потрібно згадувати всіх загиблих у цій безглуздій війні.

Розмовляла Руслана Ільченко, студентка КНУ ім. Шевченка

Підписатися на нові дописи

Джерела:
http://www.unian.net/
http://article-blogger.blogspot.com/

29.10.10

100053267.35706690.1288375911.73a7b7d12cf1c8c20abe84fe18c608a2

28.10.10

Донецька міськрада просить захистити Табачника

Донецька міськрада ухвалила рішення про підтримку політики міністра освіти Дмитра Табачника.

Про це повідомляє офіційний сайт міського глави і міськради Донецька.

"Рішення було прийнято з метою утвердження європейських стандартів у вітчизняній освіті і підтримки пріоритетів громадянського суспільства", - йдеться у повідомленні.

Міськрада звернувся до президента Віктора Януковича і прем'єра Миколи Азарова з проханням "надати підтримку політиці Міносвіти і починань Дмитра Табачника, захистивши його від несправедливих нападок і надавши міністру можливість спокійно займатися своїми прямими обов'язками".

Підписатися на нові дописи

Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

Жива громада проти мертвого федерального регіону

Чергові вибори - і в українському повітрі знов тхне "федералізацією". Раніше джерелом цього смороду була Партія регіонів, ще в опозиції. Тепер регіонали при владі, а Конституційний суд повернув конституційний лад до зразка 1996 року. Тож "федералізація" для них не на часі.

Натомість про неї заговорили маргінальні політики з Росії, на кшталт Затуліна, та України - Маркова й Костусєва. Їхня мета - зробити владу в Україні неконтрольованою громадянами, з домінуючими відцентровими тенденціями.

Проте між ідеями унітарно-централізованої та федерально-децентралізованої України народжується нова концепція - унітарної України, що складалася б з автономних громад.

Державний устрій - тема, яка в політиці обговорюється мало не щодня. При цьому мало хто реально уявляє собі, наскільки та чи інша форма правління, або адміністративно-територіального устрою позначаться на його, звичайного громадянина, житті.

Дискусії про те, якою Україні потрібно бути - парламентсько-президентською чи президентсько-парламентською республікою, - точаться за правилом гойдалок. Мовляв, якщо неефективна одна з моделей, давайте повернемося до колишньої.

"Ефект метелика" - ось яку технологію від виборів до виборів використовують наші політики.

Український політикум ніби нездатний вийти із замкнутого кола вибору між "поганим" варіантом і "ще гіршим".

Я пропоную по-новому поглянути на так звану проблему "федералізації України", яка ось уже 6 років товчеться в засобах масової інформації.

Чому б не синтезувати дві ідеї? І витворити нову концепцію розвитку місцевого самоврядування, яка дійсно може примирити дві протиборчі програми - унітарного або федеративного устрою України?

Виклик часу

Європейські політологи, зокрема, Юрген Хабермас, сумніваються в тому, що в сучасних умовах національна держава є функціональною, що вона здатна відповідати на кинуті часом виклики.

Що може стати основою ідентичності в "пост-державному", як його називають фахівці, світі? Європа традиційно шукає вихід із кризи в інтеграції, Російська Федерація - у пошуку внутрішніх і зовнішніх ворогів, США - у зовнішній експансії.

Американський політолог Елвін Тоффлер ще в 1980-і роки передрікав перерозподіл владних повноважень від традиційної держави - до місцевого самоврядування та наднаціональних інституцій.

Основа такої концепції - рівень проблеми зумовлює адміністративний рівень її вирішення.

І от у цих умовах розмивання повноважень національної держави, деякі політики намагаються маніпулювати ідеями регіоналізації та інтеграції, з метою посилення своєї держави й ослаблення сусідніх держав. Особливо активно ця технологія сьогодні використовується щодо України.

"Сцилла й Харибда" української історії

Історію української держави можна порівняти зі спробами грецьких мореплавців оминути Сциллу та Харибду - двох чудовиськ, що знищують морські кораблі. Роль цих чудовиськ у нашій історії грають централізація й децентралізація.

Уперше із проблемою централізації влади зіткнулися на нашій землі правителі Київської Русі в Х столітті.

В умовах, коли держава створювалася шляхом приєднання племінних земель, коли місцеві регіональні еліти чинили опір київським князям, перед центром постало питання про централізацію влади.

Старий "земельний" поділ знищувався, замість нього утвердився адміністративний поділ на регіони.

Незабаром нова тенденція стала домінуючою - зміцніли нові регіональні клани, і держава розпалася. Сточена, ніби термітами, боярами-олігархами Київська Русь була підкорена більш "унітарними" сусідніми державами.

Аналогічна ситуація склалася в середині XVII століття у Війську Запорозькому.

Народжена волею козацьких та сільських громад, ця держава стала ефективним поєднанням місцевого самоврядування та сильної центральної влади гетьмана. На жаль, авторитет центру тримався на авторитеті особистості. І після смерті Богдана Хмельницького до влади прийшли старшинські клани й розтерзали Україну на частини.

Знову сусідні держави скористалися "федералізацією" країни й швидко показали олігархам-старшинам належне їм в унітарних державах місце.

До початку ХХ століття в Україні не склалося місцевої традиції регіонального представництва.

Київсько-руські, литовсько-польські й козацькі регіони були знищені. А нові імперські форми місцевого самоврядування створювались з метою контролю центру над губерніями. Тому важливим було питання зміни адміністративного устрою країни. На жаль, цю проблему не змогли вирішити ані Центральна Рада, ані гетьман Скоропадський, ані Директорія.

Радянська влада рішуче взялася за перекроювання адміністративної карти шостої частини суходолу.

Історичні регіони були остаточно роздерті, та так, що від них не залишилося й сліду. Приміром, українське Поділля входить до складу чотирьох областей України, але в жодній із них подільські землі не становлять більше двох третин території.

Цілеспрямоване знищення регіонів, формальне надання СРСР статусу федерації - закріпили по суті унітарну форму державного устрою Радянського Союзу.

Такий псевдо-федеративний устрій досі практикується в Російській "Федерації". Ми навмисне взяли назву в лапки, оскільки "федеральною" не можна назвати державу, у якій навіть мера столиці знімають із посади, бо "втратив довіру президента".

І тепер російські політики, займаючись зміцненням вертикалі влади у своїй країні, переконують українців зайнятися "федералізацією" України.

Що ж насправді стоїть за цією пропагандою?

Що таке федералізація?

Директор Інституту країн СНД, одіозний російський політик Костянтин Затулін заявив, що "федералізм більш затребуваний в Україні, а не в Росії". При цьому він обмовився, що метою федералізації є "залучення регіональних еліт до управління країною через федеративну республіку". Це означає, що регіональні олігархічні клани, які домагаються в Україні децентралізації влади, самовільно чи мимоволі діють в інтересах чужої держави.

При цьому задумайтеся - у чому логіка збільшення повноважень регіонів?

Хоч одну скільки-небудь важливу проблему здатна вирішити обласна влада? Адже вона все одне перенаправляє вирішення питань на рівень місцевих громад. Так навіщо тоді нам посилений повноваженнями важіль у руках "місцевих еліт"?

При тому, що населення українських регіонів (областей) не є історично сформованими спільнотами, як, наприклад, у Німеччині. Український випадок - це скоріше французька схема, коли різні землі були об'єднані під владою монарха в централізовану державу. Однак потім у Франції сталася Велика революція, і регіони були розділені на дрібні громади-департаменти. Відтоді, як історично сформована регіональна система була зруйнована, унітарність Франції ставиться під сумнів лише маргіналами-сепаратистами.

Українські області, нагадаємо, є не історичними регіонами - вони були створені штучно. Отже, області не можуть стати основою федерального устрою.

Відновлювати ж старовинні землі-полки-губернії - те саме, що намагатись воскресити мертвого. Для цього треба бути Богом, а не людиною - а "богів" серед українських політиків, погодьтесь, не видно.

Автономні громади

Неефективність успадкованої від СРСР адміністративної системи очевидна. Центр не може, та й не повинен вирішувати всі проблеми місцевих громад. Децентралізація влади, а правильніше сказати, сфер відповідальності, між центром і громадою - повинна відбутися в найближчому майбутньому.

Але основою її має стати не обласний поділ країни, а поділ на цілком відчутні громадянами сільські, селищні, міські громади.

Концепція Костянтина Затуліна, підхоплена в Україні маргінальними представниками олігархічних кланів, несе в собі загрозу розпаду країни. Українська Федерація - це один з актів "югославського сценарію", написаного сьогодні вже для нашої країни. Сценарію, який у кульмінації буде супроводжуватися пострілами та вибухами громадянської війни.

Безсумнівно, українські громадяни не будуть мати механізмів впливу на органи влади "федеральних регіонів", як не мають їх зараз на обласні органи влади.

Безсумнівно, вигоду від федералізації за таким сценарієм отримає лише жменька представників регіональних еліт.

У той же час автономізація - збільшення повноважень органів місцевого самоврядування, сільських, селищних, міських громад - уже незабаром дасть можливість членам цих громад відчути на собі відповідальність за свій рідний дім, за вулицю, населений пункт.

І найголовніше, такий процес зв'яже інтереси органів місцевого самоврядування - з місцевим населенням. А не з обласним або державним центром, як це відбувається в даний момент.

Навіщо нам обласні ради?

Взагалі не зрозуміло - навіщо існують такі органи, як обласна рада? Що вирішує, наприклад, Одеська облрада? Навіщо взагалі держбюджет, а фактично - громадянин, що сплачує податки, фінансує діяльність такої установи?

Питань до облрад безліч. А відповідь залишається одна: ця ланка представницької влади неефективна, її слід скасувати. Як в принципі слід було б учинити й з облдержадміністраціями, абсолютно не пов'язаними з населенням підвідомчого ним регіону.

Висновок простий.

Перспектива України - в побудові системи самоорганізованих автономних громад.

Така система може стати рятівним маяком, який виведе державу з-під загрози з боку Сцилли та Харибди, і зробить унітарну Україну ефективним інструментом забезпечення прав і свобод українських громадян.

Ідея такого устрою не нова - вона обґрунтована усією історією України. Вона відповідає на виклики часу й щодалі отримує нових прихильників. Прихильників, свідомих того, що саме сильна унітарна держава плюс автономізація місцевих громад - перспектива України.

"Федерастів" зараз чутно по всій Україні. Оплачені "експерти" пропагують ідею федералізації, а маргінальні олігархи з піною у рота доводять її "кончу необхідність". Але тенденції розвитку громадської свідомості для "федерастів" несприятливі.

Фактично сформована громадянська нація - показник цього хоча б сучасна підтримка Віктора Януковича як президента всієї України. Практично усвідомлена приналежність українців до місцевих громад - цей рівень масової свідомості очевидно із часом ще посилюватиметься.

Час грає не на користь "федерастів".

Ще кілька десятиліть, і Україна, навіть без реформ, стане унітарною державою автономних громад.

Андрій Юсов

Підписатися на нові дописи

Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

Горбаль розуміє, що адмінресурс на Галичині - справа безперспективна?

Застосування жорсткого адміністративного ресурсу у Львівській області з боку чинного губернатора Василя ГОРБАЛЯ навряд можливе, оскільки стиль ведення його попередніх виборчих кампаній свідчить про неприйняття використання невмотивовано жорстких дій щодо опонентів.

Як повідомили УНІАН у прес-службі Агентства моделювання ситуацій, так прокоментував передвиборну ситуацію у Львові заступник директора АМС Олексій ГОЛОБУЦЬКИЙ.

«Всі ті неадекватно жорсткі дії навколо тервиборчкомів у Львові, про які повідомлялося, однозначно не ініційовані губернатором ГОРБАЛЕМ. Він як людина, що провела не одну кампанію, розуміє всю безперспективність жорсткого використання адмінресурсу на Галичині. Переконаний, що його команда має намір максимально йти від невмотивованого пресингу на опонентів на всіх рівнях, включаючи і процес підрахунку голосів. Для «регіоналів» існував шанс зіграти свою контргру на загостренні протистояння між традиційно сильними націонал-демократичними партіями у регіоні, проте події навколо ТВК могли змішати карти технологів ГОРБАЛЯ», - відзначає експерт.

На думку О.ГОЛОБУЦЬКОГО, мотивація виборця на майбутніх місцевих виборах досить висока, відповідно, ціна перемоги на виборах буде також високою.

«Ставка деяких політтехнологів на невисоку явку виборців виявилася помилковою, щонайменше, у ряді регіонів. Проте дії технологів з мінімізації явки або із запровадження спецтехнологій при підрахунку голосів матимуть зворотний ефект», - вважає О.ГОЛОБУЦЬКИЙ.

Підписатися на нові дописи

Джерела:
http://www.unian.net/
http://article-blogger.blogspot.com/

Табачник відправив Андруховича, Забужко і Жадана шляхом Достоєвського

Жодного українського письменника минулого чи сучасності з Толстим чи Достоєвським “навіть порівняти неможливо”. Саме таке заявив міністр освіти Дмитро Табачник в інтерв`ю Zaxid.net, відповідаючи на питання, чи не є його заява про те, що в навчальних закладах не повинні вивчати творів сучасних українських письменників помстою за виступи проти Табачника Сергія Жадана, Юрія Андруховича та Оксани Забужко.

Міністр підтвердив, що “в жодному підручнику перелічених вами трьох письменників немає в обов’язковому шкільному курсі. В додатковому – є, в нормативному підручнику – ні”. На його думку, це цілком відповідає світовій практиці й не є позбавленням дітей можливості “знайомитися з моральними авторитетами”.

“Толстой і Достоєвський були моральними авторитетами для суспільства останньої чверті XIX – початку XX століття. Є вони моральними авторитетами і сьогодні”, - пояснив свою позицію Табачник. “Але ж за життя їх не вивчали в гімназичному курсі, і це не завадило ані суспільству «знайомитися з моральними авторитетами», ані самим авторитетам набути світового значення”. На додачу до цього міністр порекомендував: “Нехай Забужко, Андрухович і Жадан йдуть тим самим шляхом. Я не буду втручатися в програму по літературі. Але я висловив свою власну думку, і зараз кажу: підручники з літератури старших класів і без того надзвичайно переобтяжені, щоб вписувати у програму кожного охочого українського літератора”.

Втім варто нагадати, що принаймні один зі згаданої міністром трійці – Сергій Жадан ще в 2007-му році "воював" з міністерством освіти, вимагаючи виключення зі шкільної хрестоматії української літератури своїх поезій. “Як на мене, це доволі стрьомна ідея – включати письменників, які активно пишуть, до шкільної програми”, - пояснював свою точку зору Жадан, - “Це просто відбиває інтерес у школярів до читання літератури загалом... Я хочу щоб мене читали, а не вивчали”. До того ж письменник обурювався тим, що чиновники міносвіти “не попереджають авторів, коли беруть їхні твори, вони зовсім не радяться, що брати і як брати. А коли їм на це вказуєш, то ведуть себе цілковито по-хамськи і звинувачують тебе в неадекватності...”

Підписатися на нові дописи

Джерела:
http://www.unian.net/
http://article-blogger.blogspot.com/

Правила і "поняття" місцевих виборів

Донецькі комуністи звинуватили Партію регіонів у тому ж, у чому її звинувачує опозиція: у створенні перешкод для участі у виборах тих кандидатів, які не є висуванцями "регіоналів", а також у намірах сфальсифікувати результати виборів.

Комуністи, які мають на Донбасі набагато помітнішу підтримку, ніж у інших областях, стали, фактично, чи не найзапеклішими опонентами Партії регіонів на батьківщині президента.

Комуністи: від союзників такого не чекали

"На першому етапі формування територіальних виборчих комісій Партія регіонів захопила більшість, у тому числі ввівши до комісій людей, які формально не є членами цієї партії. Комуністи, як члени коаліції спочатку не звернули на це увагу, бо ж ми вважали, що це наші союзники", - сказав Бі-Бі-Сі керівник обласної організації Компартії Микола Кравченко. Далі, каже він, ці союзники почали знімати з виборів у мажоритарних округах висуванців КПУ, а також не допустили комуністів до членства у комісіях.

Тепер донецькі комуністи обіцяють акції протесту, а після виборів - ініціювання референдуму про нелегітимність обласної і міської Рад, просять допомоги ОБСЄ, Ради Європи, преси і президента.

Один із лідерів Компартії вважає, що такі дії політичних союзників - це місцева ініціатива тих, кого називають "донецькими" у значно ширшому розумінні, ніж територіальна приналежність.

"Мені здається, що президент розбереться з тими, хто намагається зробити з нього "чисто донецького" президента. Замість того, щоб працювати на імідж президента і об'єднувати Україну, вони діють так, щоб повісити на нього певні ярлики", - каже Микола Кравченко.

Поки що донецькі комуністи утримуються від закликів до центральних органів партії вийти із пропрезидентської більшості, але кажуть, що робитимуть висновки після 31 жовтня, коли матимуть інформацію з усієї України. Хоча і зараз, зізнається Микола Кравченко, від однопартійців в інших областях доводиться чути подібні приклади.

Опозиція: популярних політиків зніматимуть із виборів

Один із лідерів партії "Батьківщина" і заступник голови парламенту Микола Томенко каже, що після того, як Партія регіонів одержала контроль над виборчими комісіями, втілюється інший план - не допустити до балотування кандидатів, які можуть скласти конкуренцію висуванцям "регіоналів" у мажоритарних округах і на посади мерів міст.

"Розпочався процес (і як ми поінформовані, в останній тиждень він набере масового характеру) планового зняття із реєстрації найпопулярніших місцевих політиків. Якщо за даними внутрішніх соціологічних досліджень висуванці Партії регіонів не можуть розраховувати на перемогу, аналізуються списки, визначаються популярні політики-опоненти, і саме вони зніматимуться із реєстрації", - твердить Микола Томенко.

Поки що масових прикладів зняття із реєстрації списків тих чи інших партій, кандидатів у депутати у мажоритарних округах чи кандидатів на посади міського голови, як про це заявляє Микола Томенко, немає. Хоча, порівнюючи ці факти із попередніми виборчими кампаніями, їх помітно більше, і тенденція цілком явна: не зареєстровані або зняті кандидати представляють різні політичні сили, але тільки не Партію регіонів.

Механізм зняття із реєстрації - передбачуваний: опонентом подається скарга до виборчої комісії на порушення виборчого законодавства, комісія скаргу розглядає і більшістю голосів ухвалює рішення.

У Кременчуку на Полтавщині так зняли кандидата від "Батьківщини", депутата парламенту і президента футбольного клубу "Ворскла" Олега Бабаєва, якого називають головним конкурентом чинного міського голови - Миколи Глухова.

Невмотивованим називає "Фронт змін" зняття свого кандидата на посаду мера у Комсомольську Полтавської області Сергія Перепела.

Були також зняті із реєстрації кандидати на посаду міського голови у Бердянську - Петро Гончарук (громадська організація "Єдиний Бердянськ") та у Мелітополі - Олександр Волков ("Народна Самооборона").

Виборчі комісії як вершителі долі виборів

Саме виборчі комісії сьогодні стали головними вершителями долі виборів, каже голова Комітету виборців України Олександр Черненко, оскільки вони за новим законом про вибори місцевих органів влади одержали значні права.

"І нерівне представництво у комісіях, і упереджене ставлення цих комісій під час реєстрації кандидатів - є в нормах закону. І це було закладено ще на етапі його ухвалення. Зараз формально виконується закон, його буква, але ми розуміємо, що це далеко від стандартів демократичних виборів, тому що немає пропорційного представництва: ні в комісії, ні під час виборчого процесу.

Тому якщо Комуністична партія дуже переймається тим, що її дискримінують, то навіщо вона голосувала за закон про вибори, який дозволяє таку дискримінацію?", - сказав Олександр Черненко в інтерв'ю Бі-Бі-Сі.

Повернутися у виборчий бюлетень кандидати можуть, оскарживши у суді рішення виборчої комісії.

Однак той таки новий закон про вибори суттєво ускладнив систему оскарження.

Президент Віктор Янукович за десять днів до виборів закликав губернаторів та інших керівників областей створювати рівні умови для ведення виборчої кампанії усіма політичними силами. І визнав, що випадки втручання влади у виборчий процес є.

Віктор Янукович пообіцяв "блискавичну" реакцію у разі, як державний чиновник втручатиметься у вибори чи заважатиме агітації будь-якої політичної сили. Президент демонструє, що може вплинути виключно на своїх підлеглих - чиновників. А політична боротьба, мовляв, це справа партій. Так само у Віктора Януковича чи його адміністрації є залізний аргумент: вони не втручаються у роботу виборчих комісій, а лише забезпечують вільні вибори і вільне волевиявлення громадян.

Але ж зараз проблема не у тому, чи вільно виборець зможе кинути бюлетень у виборчу скриньку. А у правилах (чи поняттях?), які є реаліями цьогорічної виборчої кампанії.

Світлана Дорош

Підписатися на нові дописи

Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

27.10.10

Експерт заспокоїв: із кораблів ЧФ РФ на щось здатні менше половини

Експерти вважають, що чисельність кораблів Чорноморського флоту РФ в Україні не буде зростати.

Як передає кореспондент УНІАН, про це йшлося на прес-конференції на тему “Нові аспекти перебування ЧФ РФ на території України та активізація міжнародних процесів в регіоні”.

“Щодо питання про нібито збільшення кількості кораблів ЧФ РФ в Україні, то це абсолютна фікція, оскільки фактично відбуватиметься не збільшення, а зменшення чисельного складу ЧФ РФ”, - сказав директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень Сергій ТОЛСТОВ.

За його словами, на сьогодні близько 120 з 300 кораблів Чорноморського флоту можуть виконувати бойові та допоміжні завдання. Експерт зазначив, що більшість кораблів ЧФ, які стоять на причалах у Севастополі, відпрацюють свій технічний ресурс до 2015-2017 років.

“Якщо йдеться про плани, озвучені військовим керівництвом Військово-морського флоту Росії, то йдеться про будівництво від 10 до 20 кораблів класу “корвет” або “фрегат”, які будуть розміщуватися на ЧФ або шляхом переведення з інших флотів, або шляхом побудови на верфях, які Росія зараз має у Сєвєродвінську”, - сказав С.ТОЛСТОВ.

Щодо програми будівництва російських військових кораблів на Миколаївському суднобудівному заводі, то експерт зауважив, що поки що це питання перебуває у стадії розгляду. Він також відзначив, що Чорноморський флот на сьогодні має певний дефіцит крейсерів і кораблів більш потужного класу.

“Таким чином, про збільшення кількості кораблів ЧФ мова не йде”, - зазначив С.ТОЛСТОВ.

Директор інформаційно-аналітичного центру “Перспектива” Павло РУДЯКОВ, у свою чергу, сказав, що Росія зараз не має кораблів, які б могли посилити Чорноморський флот. “Мені здається, що якогось безпосереднього, прямого впливу на загальну ситуацію в регіоні і взагалі на проблему перебування ЧФ в Україні збільшення чисельності плавзасобів не матиме”, - сказав він.

Експерт наголосив, що збільшення кількісного складу ЧФ Росії - це поки що ідея російського політичного і військового керівництва. “Я думаю, що згодом, причому це буде у короткостроковій перспективі протягом 2-3 років, зміниться ця концепція і буде йти процес не збільшення, а зменшення кількісного складу плавзасобів у рамках ЧФ, але, можливо, буде поставлено завдання підвищення ефективності цього складу”, - додав П.РУДЯКОВ.

Підписатися на нові дописи

Джерела:
http://www.unian.net/
http://article-blogger.blogspot.com/

Кілька застережень "на полях" сьогоднішніх протестів

Панів Табачника, Колесніченка, Єфремова та іже з ними треба буде нагородити орденом Степана Бандери, якщо такий з`явиться. Адже стільки, скільки зробили вони для підйому патріотичних настроїв у суспільстві, не зробив останнім часом ніхто.

Щоправда, як і багато інших явищ, і це разом з позитивом несе в собі деякі ризики.

Якщо подивитися, до чого зараз апелюють оборонці української культури, то матимемо вже усталений набір: мова, історія, можливо інформаційний простір. Це природно, і викликано, насамперед, діями влади, яка, у свою чергу, часто лише ретранслює побажання Кремля.

І заяви російських гостей в Україні, і дії їхніх місцевих партнерів свідчать: Росія як у внутрішній політиці, так і у планах щодо найближчих сусідів, майже не відійшла від ідеології, сформульованої графом Уваровим ще у 19 столітті: "Православие, самодержавне, народность".

Спроби адаптувати її до сучасних умов не викликають довіри, і є лише тінню минулого. Як, власне, і сама російська держава у її сучасному вигляді.

З іншого боку, протиставляти цьому трохи осучаснений український порядок денний, взятий із того ж 19, або хай навіть 20 століття неправильно з кількох причин.

По-перше, неможливо не враховувати те, як вплинула на Україну індустріалізація за останні півтори сотні років. Україна радикально змінилася з часів , приміром, Кирило-Мефодіївського товариства. Сюди приїхала маса людей - не українців за походженням. І не всі вони, між іншим, підтримують Януковича і те, що робить він або його міністри з депутатами.

Небезпечно, якщо боротьба, спрямована на захист української мови та історії, буде загострюватися і відштовхне людей, які не налаштовані до України вороже. Цього, можливо, й хотіли б ініціатори мовних та всіх інших провокацій.

Друге, і найголовніше.

В коментарях до статей з приводу, скажімо, тієї чи іншої історично-культурно-мовної акції нерідко можна прочитати щось на кшталт: "Куди вони нас тягнуть? Це знову про "співочу націю", "козацьку славу" тощо? Ми таке вже проходили". Найприкріше, що автори таких дописів, що не викликають в цілому симпатії, мають рацію.

Адже асоціативний ряд, який можна скласти спираючись на заявлені гасла та ідеї, до болю знайомий: мова Шевченка та Франка, борці за Україну усіх часів, українська традиція тощо. Все це важливо, але вже, будемо відверті, замало.

Влада Януковича схожа на якесь історичне непорозуміння. І якщо її представники взялися утверджувати в Україні ідеологію, що хибує на анахронізм, то перемагати її можна застосовуючи сучасні погляди. Цим також можна здобути значно більше прихильників своїх акцій.

І хоч "українського дива" в останні двадцять років не сталося, принаймні необхідно заявляти як мету, що Україна і українське - це проект майбутнього, а не минулого. Що Україна матиме перспективу в інтелектуальній та технологічній сферах - там де розвивається сьогодні увесь світ.

Потрібно просто закарбувати це на рівні свідомості.

Інакше може статися те, що більш-менш притомна частина суспільства, не зваблена продовольчими пайками, буде й надалі спостерігати за суперечкою двох відносно невеликих, але активних груп, не стаючи рішуче на бік жодної.

Ми ризикуємо просто зійти на черговий виток внутрішнього протистояння. Хтось, не виключено, зробить на цьому кар'єру. І що далі? По новому колу?

Хоча, за великим рахунком, те, що сьогодні робиться в Україні не вкладається в жодні рамки. Це світогляд "бєспрєдєла", порушення будь-яких людських норм життя і позбавлення перспективи всіх, хто живе в державі. Незалежно від того, якою мовою вони розмовляють, чули вони щось про Холодний Яр, Базар, Крути, чи ні.

Адже наступ на українську мову відбувається не стільки тому, що її ненавидять (хоч в окремих випадках так і є), а тому, що таким є рівень культури цих людей.

Саме тому українцям потрібно не дозволяти загнати себе в усталене річище суперечок, а показати, що вони мають свій перспективний порядок денний, відстоюють не тільки національні, але загальнолюдьскі принципи.

А політичні неандертальці, які застрягли в минулому, в ньому і залишаться. Так неодмінно станеться - в цьому немає жодних сумнівів.

Євген Булавка

Підписатися на нові дописи

Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

Cтатті про українську політику і не тільки

30.10.10

Чи є в України Америка?

Право на мирні зібрання

Дякуємо, Вікторе Федоровичу, або Про руйнацію стабільності для синекури

У Януковича вважають, що українські журналісти - армія ворога?

Історик: Якби ОУН перемогла, то її політику сприйняли б і на Заході, і на Сході України

29.10.10

28.10.10

Донецька міськрада просить захистити Табачника

Жива громада проти мертвого федерального регіону

Горбаль розуміє, що адмінресурс на Галичині - справа безперспективна?

Табачник відправив Андруховича, Забужко і Жадана шляхом Достоєвського

Правила і "поняття" місцевих виборів

27.10.10

Експерт заспокоїв: із кораблів ЧФ РФ на щось здатні менше половини

Кілька застережень "на полях" сьогоднішніх протестів

Анекдоти

підтримайте блог