У Тернополі відкрили перший в світі пам'ятник Соломії Крушельницькій у повний зріст.
Як стало відомо, участь у церемонії відкриття взяли внучатий племінник оперної прими, Народний артист України Мирослав Скорик, міський голова Тернополя Роман Заставний, голова облдержадміністрації Михайло Цимбалюк, голова обласної ради Олексій Кайда, голова благодійного фонду ім. С. Крушельницької Марта Подкович.
У своїх виступах вони відзначили значущість нинішньої події в житті міста і величину досягнень С. Крушельницької, яка прославляла за кордоном свою рідну державу.
Цимбалюк також повідомив, що у всіх школах області в цьому році буде проведений урок С. Крушельницької.
Пам'ятник заввишки 3,8 м, важить 3,5 т. Фігура співачки вилита з бронзи. Автори композиції - скульптор Володимир Стасюк (Рівне), архітектор Ізабелла Ткачук, які працювали спільно з тернопільськими художниками Данилом Чепілем та Анатолієм Водоюяном.
У прес-службі міської ради запевнили, що монумент С. Крушельницькійв Тернополі став першою і єдиною в світі парковою скульптурою прими в повний зріст.
Зараз є тільки бюст співачки у Львові та Мілані, де вона виступала в театрі Ла Скала.
***
Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявінци, тепер Бучацького району Тернопільської області, в сім'ї священика.
У 1893 закінчила Львівську консерваторію. Восени в 1893 році Соломія поїхала вчитися до Італії, а з 1894 року виступала у Львівській опері, завойовуючи симпатії глядачів.
У другій половині 1890 почалися її тріумфальні виступи на сценах театрів світу: Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі.
У 1920 році С. Крушельницька в зеніті слави залишає оперну сцену, виступивши останній раз в неаполітанському театрі в улюблених операх Лорелея і Лоенгрін. Далі своє життя присвятила камерній концертній діяльності, пісні виконувала на 8 мовах. Здійснила турне по Україні, Європі, Америці.
У 1929 році в Римі відбувся останній гастрольний концерт С. Крушельницької. У післявоєнний період С. Крушельницька стала професором Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. У 1951 році їй присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.
Померла співачка 16 листопада 1952. Поховали її у Львові на Личаківському кладовищі поряд з могилою Івана Франка.
Нагадаємо, 8 липня, у Тернополі встановили пам'ятник Папі Римському Іоанну Павлу II.
Джерела: http://ua.korrespondent.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
статті про українську політику і не тільки
23.08.10
ЗМІ: Зниклий головред харківської газети готував розгромну статтю про головного податківця області
Пошуки харківського журналіста і редактора газети Василя Климентьєва через 10 днів після його зникнення не принесли значних результатів, пише ТСН.ua.
10 днів пройшло з моменту зникнення головного редактора харківської газети Новий стиль Василя Климентьєва, який писав переважно про корупцію в прокуратурі, міліції і податковій інспекції.
Пошуки Климентьєва досі не принесли яких-небудь значних результатів. Немає жодних доказів того, живий він чи мертвий. Прокуратура розглядає близько 10 версій. Можливість того, що Климентьєв сам ініціював своє зникнення, слідчі відкидають, натомість зникнення журналіста через професійну діяльність є одним з варіантів.
"Версія професійної діяльності кореспондента, можу підтвердити, одна з тих, які ми озвучили. Дійсно кореспондент - я вивчив матеріали, які він писав, - дійсно вони такі, що хвилюють громадськість у питанні боротьби зі злочинністю в регіоні", - зазначив заступник міністра внутрішніх справ України Леонід Зима.
Як виявилося, остання розгромна стаття Климентьєва мала бути про головного податківця Харківщини – Станіслава Денисюка. Начебто йому належать 30 гектарів заповідної землі на березі мальовничого озера, с трьома бунгало, кипарисами і причалом для катерів.
Климентьєв навіть потайки вже зробив фото розкішного маєтку, але надрукувати матеріал так і не встиг.
"Це мав бути матеріал про скромного чиновника Станіслава Денисюка, головного податківця Харківської області. Людина має 30 га заповідної землі на березі печенізького озера", - розповів заступник головного редактора газети "Новий стиль" Петро Матвієнко.
Колега Василя Климентьєва по гострих статтях, кореспондент видання "Україна кримінальна" Сергій Єрмаков, у викрадення і розправу посадовця над журналістом не вірить. Він вважає, що Климентьєва могли налякати, і він міг "залягти на дно".
Сам Станіслав Денисюк через прес-службу коментувати будь-що в цій справі відмовився.
Нагадаємо, раніше в МВС повідомили, що з заявою про зникнення журналіста звернулися до міліції його родичі 12 серпня в 22.30. Працівники міліції встановили, що 11 серпня В. Климентьєв виїхав з дому з невідомим чоловіком на автомобілі "БМВ" сріблястого кольору в невідомому напрямку. 15 серпня слідчий відділ Дзержинського райвідділу Харківського міського управління міліції порушив кримінальну справу за ст.115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство). В даний час відпрацьовуються різні версії зникнення, у тому числі пов'язані з виконанням професійних обов'язків.
17 серпня на Печенізькому водосховищі (річка Сіверський Донець) в човні відпочиваючі знайшли мобільний телефон, що належав Климентьєву. З 18-го числа міліціонери, кінологи і водолази обстежують прилеглу територію. За надання достовірної інформації, яка допоможе встановленню місця знаходження головного редактора "Нового стилю", гарантується анонімність і грошова винагорода у розмірі 20 тисяч гривень.
Міжнародна громадська організація Репортери без кордонів закликає провести ретельне і прозоре розслідування зникнення головного редактора харківської газети Новий стиль Василя Климентьєва.
Джерела: http://ua.korrespondent.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
10 днів пройшло з моменту зникнення головного редактора харківської газети Новий стиль Василя Климентьєва, який писав переважно про корупцію в прокуратурі, міліції і податковій інспекції.
Пошуки Климентьєва досі не принесли яких-небудь значних результатів. Немає жодних доказів того, живий він чи мертвий. Прокуратура розглядає близько 10 версій. Можливість того, що Климентьєв сам ініціював своє зникнення, слідчі відкидають, натомість зникнення журналіста через професійну діяльність є одним з варіантів.
"Версія професійної діяльності кореспондента, можу підтвердити, одна з тих, які ми озвучили. Дійсно кореспондент - я вивчив матеріали, які він писав, - дійсно вони такі, що хвилюють громадськість у питанні боротьби зі злочинністю в регіоні", - зазначив заступник міністра внутрішніх справ України Леонід Зима.
Як виявилося, остання розгромна стаття Климентьєва мала бути про головного податківця Харківщини – Станіслава Денисюка. Начебто йому належать 30 гектарів заповідної землі на березі мальовничого озера, с трьома бунгало, кипарисами і причалом для катерів.
Климентьєв навіть потайки вже зробив фото розкішного маєтку, але надрукувати матеріал так і не встиг.
"Це мав бути матеріал про скромного чиновника Станіслава Денисюка, головного податківця Харківської області. Людина має 30 га заповідної землі на березі печенізького озера", - розповів заступник головного редактора газети "Новий стиль" Петро Матвієнко.
Колега Василя Климентьєва по гострих статтях, кореспондент видання "Україна кримінальна" Сергій Єрмаков, у викрадення і розправу посадовця над журналістом не вірить. Він вважає, що Климентьєва могли налякати, і він міг "залягти на дно".
Сам Станіслав Денисюк через прес-службу коментувати будь-що в цій справі відмовився.
Нагадаємо, раніше в МВС повідомили, що з заявою про зникнення журналіста звернулися до міліції його родичі 12 серпня в 22.30. Працівники міліції встановили, що 11 серпня В. Климентьєв виїхав з дому з невідомим чоловіком на автомобілі "БМВ" сріблястого кольору в невідомому напрямку. 15 серпня слідчий відділ Дзержинського райвідділу Харківського міського управління міліції порушив кримінальну справу за ст.115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство). В даний час відпрацьовуються різні версії зникнення, у тому числі пов'язані з виконанням професійних обов'язків.
17 серпня на Печенізькому водосховищі (річка Сіверський Донець) в човні відпочиваючі знайшли мобільний телефон, що належав Климентьєву. З 18-го числа міліціонери, кінологи і водолази обстежують прилеглу територію. За надання достовірної інформації, яка допоможе встановленню місця знаходження головного редактора "Нового стилю", гарантується анонімність і грошова винагорода у розмірі 20 тисяч гривень.
Міжнародна громадська організація Репортери без кордонів закликає провести ретельне і прозоре розслідування зникнення головного редактора харківської газети Новий стиль Василя Климентьєва.
Джерела: http://ua.korrespondent.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Архієпископ УПЦ МП демонстративно покинув зал після слів голови Львівської облради
Голова Львівської обласної ради Мирослав Сеник вважає гідними звання українських церков Українську православну церкву Київського патріархату і Українську греко-католицьку церкву.
Таку точку зору висловив Сеник у Львові під час урочистої академії, присвяченої Дню Незалежності України.
"Ми повинні підтримувати своє, національне - церкву. А такими церквами я вважаю Греко-католицьку церкву і Православну церкву Київського патріархату", - сказав Сеник.
Після даної заяви архієпископ Львівський і Галицький УПЦ Московського патріархату Августин демонстративно залишив засідання академії.
До нього приєдналися інші представники УПЦ МП і члени делегації Римо-католицької церкви.
"Коли шанована людина, представник львів'ян, дозволяє собі переступити рубіж тактовності і взаємоповаги - за цією межею немає співпраці, немає розвитку Львівського регіону, України, нації, піднесення культури та відродження цінностей", - прокоментував ситуацію один з учасників академії.
Нагадаємо, що більшість жителів Львівського регіону сповідує греко-католицьку віру, але в області також багато католиків та православних - Київського та Московського патріархатів.
Джерела: http://ua.korrespondent.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Таку точку зору висловив Сеник у Львові під час урочистої академії, присвяченої Дню Незалежності України.
"Ми повинні підтримувати своє, національне - церкву. А такими церквами я вважаю Греко-католицьку церкву і Православну церкву Київського патріархату", - сказав Сеник.
Після даної заяви архієпископ Львівський і Галицький УПЦ Московського патріархату Августин демонстративно залишив засідання академії.
До нього приєдналися інші представники УПЦ МП і члени делегації Римо-католицької церкви.
"Коли шанована людина, представник львів'ян, дозволяє собі переступити рубіж тактовності і взаємоповаги - за цією межею немає співпраці, немає розвитку Львівського регіону, України, нації, піднесення культури та відродження цінностей", - прокоментував ситуацію один з учасників академії.
Нагадаємо, що більшість жителів Львівського регіону сповідує греко-католицьку віру, але в області також багато католиків та православних - Київського та Московського патріархатів.
Джерела: http://ua.korrespondent.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Бандера став почесним громадянином міста на Прикарпатті
Провідник Організації українських націоналістів Степан Бандера став почесним громадянином міста Долина Івано-Франківської області (посмертно).
Про це повідомили в Долинській міській раді, яка 21 серпня провела урочисте засідання, присвячене Дню міста.
На порядок денний було винесено два питання: про присвоєння звання Почесний громадянин міста Долина і доповідь міського голови з нагоди Дня міста.
Депутати міськради, заслухавши звіт міського голови Володимира Гаразд про роботу міської ради за 2009-2010 роки, проголосували за присвоєння звання Почесний громадянин міста Долина громадському діячеві, який присвятив своє життя на чужині українській справі, вихованню молоді в українському дусі, Омеляну Ковалю, українському композитору, диригентові і хореографові Василю Верховинцю (посмертно), українському архітектору, педагогу, підприємцю, громадському діячеві Івану Левинському (посмертно), доктору технічних наук, професору, заслуженому діячу у сфері нафтової промисловості Еммануїлу Чекалюку (посмертно) та українському політичному діячеві, ідеологові українського націоналістичного руху ХХ століття, голові Проводу ОУН Степану Бандері (посмертно).
У роботі сесії взяли участь керівники Долинської райдержадміністрації.
Як повідомлялося, 15 березня в Закарпатській області Степану Бандері і Роману Шухевичу присвоїли звання Почесний громадянин міста Хуст.
30 квітня Тернопільська міська рада присвоїла звання Почесний громадянин міста Тернополя Бандері та Шухевичу.
6 травня Івано-Франківська міська рада присвоїла звання Почесного громадянина міста Івано-Франківська Бандері та Шухевичу.
7 травня Львівська міськрада присвоїла звання Почесного громадянина міста Львова Шухевичу і Бандері.
Джерела: http://ua.korrespondent.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це повідомили в Долинській міській раді, яка 21 серпня провела урочисте засідання, присвячене Дню міста.
На порядок денний було винесено два питання: про присвоєння звання Почесний громадянин міста Долина і доповідь міського голови з нагоди Дня міста.
Депутати міськради, заслухавши звіт міського голови Володимира Гаразд про роботу міської ради за 2009-2010 роки, проголосували за присвоєння звання Почесний громадянин міста Долина громадському діячеві, який присвятив своє життя на чужині українській справі, вихованню молоді в українському дусі, Омеляну Ковалю, українському композитору, диригентові і хореографові Василю Верховинцю (посмертно), українському архітектору, педагогу, підприємцю, громадському діячеві Івану Левинському (посмертно), доктору технічних наук, професору, заслуженому діячу у сфері нафтової промисловості Еммануїлу Чекалюку (посмертно) та українському політичному діячеві, ідеологові українського націоналістичного руху ХХ століття, голові Проводу ОУН Степану Бандері (посмертно).
У роботі сесії взяли участь керівники Долинської райдержадміністрації.
Як повідомлялося, 15 березня в Закарпатській області Степану Бандері і Роману Шухевичу присвоїли звання Почесний громадянин міста Хуст.
30 квітня Тернопільська міська рада присвоїла звання Почесний громадянин міста Тернополя Бандері та Шухевичу.
6 травня Івано-Франківська міська рада присвоїла звання Почесного громадянина міста Івано-Франківська Бандері та Шухевичу.
7 травня Львівська міськрада присвоїла звання Почесного громадянина міста Львова Шухевичу і Бандері.
Джерела: http://ua.korrespondent.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
"Злодії у владі"
Нинішні керівники Аграрного фонду спродали зернотрейдерам за заниженими цінами весь недоторканний запас продовольчого зерна - 1,137 млн. тонн. Через чиновницький умисел над Україною, на тлі підупалої якості врожаю, раптово нависла продовольча небезпека
"Злодії у владі"... Цього вислову не знайдете ні у "Словнику злодійського жаргону", ні в "Тюремній енциклопедії". Зі "злодіями у законі" простіше. Кримінальний авторитет, котрий вирішив стати "законником", навіть із поручницькими "малявами" мусить пройти своєрідне горнило. І лише після "екзамену" його коронують.
Чинна влада "коронувала" своїх висуванців - двох Олександрів: Маренця із Лавринчуком - на хлібні (дохідні) посади в Аграрному фонді. Це - державна спеціалізована бюджетна установа, уповноважена реалізовувати цінову політику в агропромисловому секторі економіки. Чи могли передбачити "поручителі", що обидва "професіонали" зазіхнуть на найбільшу святиню - загальнонаціональний "общак"? Більше того, спустошивши його, хвалькувато брехатимуть президенту, уряду, усім нам, що "ситуація під контролем" і в АФ достатньо коштів і запасів, аби втримати ціну на хліб.
Насправді ж, Аграрний фонд бідніший від конторської миші. Його керівники так хвацько торгували, що тепер нічим здачу давати. Виручених коштів, зважаючи на сьогоднішні ціни, вистачить для закупівлі хіба що 684 тис. тонн. А щоб повернутися на здану ними висхідну позицію - визначений законом незнижуваний запас в обсязі 1,2 млн. тонн "продоволки", треба додатково майже півмільярда бюджетних коштів.
Я вже мовчу про 4-4,5 млн. тонн, які мріє засипати в агрофондівські засіки президент. Із нового врожаю АФ спромігся закупити лише... 33 тис. тонн зерна. Такі дії чиновників розцінюю як державний злочин.
Новому керівництву Аграрного фонду у спадщину дісталося за описом 1,55 млн. тонн зерна. Багато це чи мало? За Законом "Про державну підтримку сільського господарства України", "з метою забезпечення продовольчої безпеки Аграрний фонд формує державний інтервенційний фонд, який стосовно кожного об’єкта державного цінового регулювання не може бути меншим, ніж 20% обсягів їх річного внутрішнього споживання за попередній маркетинговий період". Тобто інтервенційні запаси повинні становити не менш як 1,2 млн. тонн зерна. Це - НЗ, на який не поширюється хлібосольне "хлеба горбушку - и ту пополам". Це, як співав Висоцький, "на случай ядерной войны". Чіпати зась!
А от ту зайвину, якщо можна її так назвати, - 350 тис. тонн - дирекція АФ могла реалізувати. Звісно, за середньозваженими цінами, що склалися протягом трьох попередніх торгових сесій на Аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах. Але не нижче від ціни закупівлі, з урахуванням витрат за зберігання зерна, його перевезення, навантаження-розвантаження. Власне, на це спрямована і постанова Кабміну №98 від 3 лютого 2010 року "Про реалізацію зерна державного інтервенційного фонду". Якщо керуватися нею, то ціна за тонну пшениці першого класу мала становити 1574 грн., другого - 1491, ходового третього - 1313, жита першого класу - 1177 грн., другого - 1075 і третього класу - 937 грн.
Не знаю, як керівництво АФ трактувало зміни до цієї постанови, внесені наступною, за №333 від 28 квітня 2010 року: "Дозволити Аграрному фонду здійснювати у 2010 році в установленому порядку реалізацію (виділено мною. - В.Ч.) зерна державного інтервенційного фонду", від яких цін воно "танцювало". Факт той, що начальство фонду ніяк не могло визначити мінімальні та максимальні інтервенційні ціни на об’єкти державного цінового регулювання на нинішній маркетинговий рік і тричі їх коригувало. Хоча, як на мене, формула, за якою обчислюють згадувані ціни, зрозуміла і найтупішому. Лише підставляй відповідні величини - і матимеш непогрішний результат.
Якими показниками оперували в АФ, можна лише здогадуватися. Якщо у другому кварталі ціна реалізації тонни пшениці першого класу з усім маркетинговим ланцюжком становила 1607 грн., АФ продавав її за... 1210 грн. Збитки на тонні - 397 грн.! І так - по кожній позиції, по кожному класу зерна. Самі мінуси! Пшениця другого класу - мінус 338 грн., третього - мінус 227, жито першого класу - мінус 311, другого - мінус 297, третього класу - мінус 252 грн.
Не виключаю, що горе-продавці діяли за вигідною формулою: державі - збитки, навар - у кишеню. До такого висновку підштовхують і свідомі маніпуляції з мінімальними та максимальними інтервенційними цінами. Відповідно до наказу МінАП від 23 лютого 2010 року, мінімальна ціна тонни пшениці першого класу становила 1501 грн., максимальна - 1851, третього класу - відповідно 1251 і 1543 грн.
А згідно з наказом від 4 червня 2010 року пшениця першого класу вже скотилася до 1320 грн. (мінімальна ціна) і 1584 грн. (максимальна), третього класу - відповідно 1150 і 1320 грн. За третім наказом Міністерства аграрної політики від 21 липня "продоволка" знову раптово подорожчала, перекривши навіть лютневі котирування. Відтак, мінімальна вартість пшениці першого класу підскочила до 1520 грн., максимальна - до 1824, третього класу - відповідно до 1300 і 1520 грн. за тонну.
Бог з нею, тією хитромудрою формулою: не петраєш у ній - читай Закон "Про державну підтримку сільського господарства України". У ньому чітко сказано: "Розмір мінімальної інтервенційної ціни окремого об’єкта державного цінового регулювання не може змінюватися протягом встановленого періоду державного цінового регулювання щодо такого об’єкта..." Уточнюю: може - якщо це пов’язано із форс-мажорними обставинами, різкими ціновими коливаннями і рішення тоді приймає МінАП. Чи були вагомі підстави так різко "відкочувати" ціни на такий короткий термін - півтора місяця?
Не було! Якщо не враховувати, що саме у цей період - із 4 червня по 21 липня - Аграрний фонд активно спродував задешево "золотий" їстівний запас країни. І не згадувані 350 тис. тонн, на які мав повне право, а недоторканні 1,137 млн. тонн. Та навіть і з тими 350 тис. могли так легковажити лише люди несповна розуму. Бо ще восени через засуху аграрії змушені були перенести строки сівби озимих на жовтень. Перезимівля принесла майже 7 млрд. грн. збитків. Уже тоді погода попереджала: прибережіть зерно! Можуть настати і гірші часи... Але "синоптикам" з АФ видніше, і вони продовжували збувати збіжжя навіть тоді, коли зернова проблема в країні оголилася до непристойності!
Ви запитаєте: а що, попередні керівники Аграрного фонду не продавали зерна? Продавали! Торік АФ реалізував 2,3 млн. тонн. Але й доведене "до двору" завдання з формування державного продовольчого резерву виконав вповні: закупив за заставними цінами 1 млн. тонн і 286 тис. - за форвардними контрактами.
Втім, фонд не обмежував своєї діяльності куцим гаслом "купи-продай". Він надав сільгосптоваровиробникам позик на суму 753,6 млн. грн. під заставу 1 млн. тонн зерна, реалізував 10 тис. тонн солярки, пекарням - 428 тис. тонн пшеничного та 69,4 тис. тонн житнього борошна. Можуть похвалитися хоч дещицею із цього переліку нинішні керівники АФ?
Я готовий спростувати ще один закид. Мовляв, цьогорічний розпродаж зерна пов’язаний із "освіженням" запасів. Після трьох-чотирьох років зберігання збіжжя треба оновлювати... У тому-то й річ, що нинішня дирекція Аграрного фонду у першу чергу продавала минулорічні намолоти, які ще не встигли й злежатися. Причому пшеницю першого та другого класів, без якої не сформуєш помольних партій для випічки соціальних сортів хліба!
І після цього урядовці запевняють: ціну утримаємо! Не дамо... Знаєте, кого вони мені нагадують? Приреченого Чапаєва в однойменному фільмі... Останні кадри із підбадьорливими словами Василя Івановича: "Врешь! Не возьмешь…"
Знаєте, може "взяти". Причому, за живе. Це ще зараз ми на аграрному коні. Гарцюємо: зерна вистачить! Давайте потерпимо ще місяць-два. Коли пекарі спечуть із нового урожаю коровай, отоді й дізнаємося: задовольняє їх якість цьогорічного борошна чи "сильну" пшеницю доведеться імпортувати? Не опинитися б під копитом...
А тепер - власне інтрига. Як ви гадаєте, кому продав Аграрний фонд високоякісне зерно?
Потерпілій від повеней Західній Україні? Жителям Чернівецької області, від чийого імені голова облдержадміністрації Михайло Папієв прохав виділити з Аграрного фонду чи Держрезерву 20-25 тис. тонн продовольчого зерна? Регіонам, де основна маса збіжжя через несприятливі погодні умови не відповідає стандартним параметрам продовольчого зерна?
Ні перше, ні друге, ні третє! А четверте - комерційним фірмам! 90% зерна із проданих 1,137 млн. тонн стали власністю семи зернотрейдерів - компаній "Агропродекспорт", "Інтертрейдінг Україна", "Імперо-Фудз", "Волари-Експорт", "Українські аграрні інвестиції", "КийАгроПродукт" і "Сєрна".
"А що ж залишилося у схронах АФ?" - запитаєте ви. Майже стільки ж, скільки мали право продати, - десь у межах 350 тис. тонн! І ними відомство думає упокорювати цінові стрибки на хлібобулочні вироби?!
Власне, керівництво фонду свято вірить у те, що оборудку з продовольчим запасом воно провело тишком-нишком, і продовжує оперувати неіснуючими обсягами. Генеральний директор АФ Олександр Маренець зі своїм заступником Олександром Лавринчуком буквально тиждень тому запевняли, що фонд має достатні залишки зерна урожаїв 2007-2009 років в обсязі 1,1 млн. тонн і в найближчі два-три місяці сформує необхідний запас.
Цими жданиками нехай годують президента, прем’єра, аграрного міністра, якому підзвітні, а також маленьких і середніх українців, до осель яких разом із подорожчанням газу та комунальних послуг постукає і здорожений хлібець. Можливо, вони ще вірять, я - ні! Бо працівники Держказначейства, котрі скрупульозно відстежують фінансові потоки, підтвердили: саме у згадуваний півторамісячний період торгів на рахунки Аграрного фонду надійшло 1,233 млрд. грн. Перелік компаній-покупців, обсяги, суми... За пшеницю - 1,128 млрд., що відповідає 1 млн. 1,452 тис. тонн, і 105 млн. грн. - за жито, що еквівалентно 136 тис. тонн. Разом - 1,137 млн. тонн.
Ну, добре: "попартизанили" хлопці злегка... А що ж далі? А далі - повна пітьма! Керівництво Аграрного фонду так захопилося "продажним" бізнесом, що прогавило істотні зміни у законодавстві.
Якби чиновники вчасно врегульовували власну нормативну базу, то АФ не шукав би сьогодні п’ятий кут. Приміром, фонд до останнього жив за постановою Кабміну №139 від 11 лютого 2010 року "Про закупівлю Аграрним фондом послуг", що дозволяла йому придбавати зерно без проведення тендерів.
Але Закон "Про здійснення державних закупівель", який діє із 30 липня ц.р., цей привілей анулював. Тобто АФ мусить формувати державний інтервенційний фонд, оплачувати зберігання зерна виключно за тендерними процедурами.
А ви спробуйте закупити в одного учасника 5 млн. тонн продовольчого зерна! Це - більш як третина зернового експорту України. Та АФ певен, що саме стільки продасть йому ТОВ "Хліб Інвестбуд" навзамін 7 млрд. бюджетних гривень. Щоправда, ця компанія вигулькнула якось зненацька, без конкуренції та альтернативи. І хоча АФ офіційно оголосив її переможцем торгів, в Мінекономіки уточнили: конкурс триватиме згідно із законом...
Однак виграти тендер - це ще не означає, що до кінця року покупець здереться на маківку зернової гори обсягом у 5 млн. тонн і переможно питиме шампанське. Навіть якщо ТОВ і згребе докупи цю масу, треба забезпечити її схоронність на сертифікованих складах. Чи є такі у київського ТОВ "Хліб Інвестбуд"?
По-перше, його ніхто не знає на внутрішньому ринкові зерна. По-друге, мої колеги з ІА "АПК-Інформ" ретельно перелопатили базу даних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за п’ять років. І якби компанія перемістила за межі України хай навіть пару мішків із зерном, вона точно "засвітилася" б. А якщо мене немає ні тут, ні там, то де я? Одне слово, цей скороспілий тендер скидається на чергову аферу, що остаточно дестабілізує ринок зерна.
І насамкінець - про персоналії. Без них ніяк! Держава мусить знати зернових героїв! І міністр аграрної політики - передусім, оскільки за керівний кістяк відповідає особисто він.
Так от, 17 травня Кабмін призначив генеральним директором Аграрного фонду Олександра Маренця. До речі, це вже третє його входження у цю структуру. Перше, 2006 року, на посаді першого заступника, закінчилося звільненням, яке напряму пов’язують із зникненням з Аграрного фонду 2,5 тис. тонн цукру. Але Олександр Юрійович, на думку наближених, лише статист.
Головний же генератор - Олександр Лавринчук. Важливість його персони підкреслюють і охоронці, що невідлучно слідують за заступником генерального директора. Річ у тому, що життя Олександра Володимировича кілька разів намагалися вкоротити. Думаю, не через сумлінне виконання ним обов’язків державного службовця...
За наказом Аграрного фонду від 30 березня ц.р. Олександр Лавринчук як заступник генерального директора тимчасово виконував обов’язки генерального. Але після двох тижнів приставка т.в.о. йому набридла, і він власноруч видав наказ: "...приступаю до виконання обов’язків генерального директора Аграрного фонду…" Причому заднім числом.
Я не проти, аби Лавринчук фігурував першим. Але не самозванцем! За субординацією, на вакантну посаду виконуючого обов’язки генерального директора АФ призначає лише Кабмін. Вищий орган управління призначає генерального директора і звільняє. Отже, із 8 квітня по 17 травня ц.р. Олександр Володимирович виконував обов’язки генерального директора АФ незаконно. Відповідно, накази та розпорядження за його підписом за цей період незаконні.
Власне, хто і якою мірою винен у спустошенні державних гамазеїв, визначати не мені. У кримінальному світі простіше. Траплялися випадки, коли "злодія у законі" коронували і розвінчували в один і той же день. Можливо, для когось це і щастя: умент стати елітою і... трупом. Наша ж влада до "своїх" злодіїв по-материнськи поблажлива.
Володимир Чопенко
Джерела: http://news.finance.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
"Злодії у владі"... Цього вислову не знайдете ні у "Словнику злодійського жаргону", ні в "Тюремній енциклопедії". Зі "злодіями у законі" простіше. Кримінальний авторитет, котрий вирішив стати "законником", навіть із поручницькими "малявами" мусить пройти своєрідне горнило. І лише після "екзамену" його коронують.
Чинна влада "коронувала" своїх висуванців - двох Олександрів: Маренця із Лавринчуком - на хлібні (дохідні) посади в Аграрному фонді. Це - державна спеціалізована бюджетна установа, уповноважена реалізовувати цінову політику в агропромисловому секторі економіки. Чи могли передбачити "поручителі", що обидва "професіонали" зазіхнуть на найбільшу святиню - загальнонаціональний "общак"? Більше того, спустошивши його, хвалькувато брехатимуть президенту, уряду, усім нам, що "ситуація під контролем" і в АФ достатньо коштів і запасів, аби втримати ціну на хліб.
Насправді ж, Аграрний фонд бідніший від конторської миші. Його керівники так хвацько торгували, що тепер нічим здачу давати. Виручених коштів, зважаючи на сьогоднішні ціни, вистачить для закупівлі хіба що 684 тис. тонн. А щоб повернутися на здану ними висхідну позицію - визначений законом незнижуваний запас в обсязі 1,2 млн. тонн "продоволки", треба додатково майже півмільярда бюджетних коштів.
Я вже мовчу про 4-4,5 млн. тонн, які мріє засипати в агрофондівські засіки президент. Із нового врожаю АФ спромігся закупити лише... 33 тис. тонн зерна. Такі дії чиновників розцінюю як державний злочин.
Новому керівництву Аграрного фонду у спадщину дісталося за описом 1,55 млн. тонн зерна. Багато це чи мало? За Законом "Про державну підтримку сільського господарства України", "з метою забезпечення продовольчої безпеки Аграрний фонд формує державний інтервенційний фонд, який стосовно кожного об’єкта державного цінового регулювання не може бути меншим, ніж 20% обсягів їх річного внутрішнього споживання за попередній маркетинговий період". Тобто інтервенційні запаси повинні становити не менш як 1,2 млн. тонн зерна. Це - НЗ, на який не поширюється хлібосольне "хлеба горбушку - и ту пополам". Це, як співав Висоцький, "на случай ядерной войны". Чіпати зась!
А от ту зайвину, якщо можна її так назвати, - 350 тис. тонн - дирекція АФ могла реалізувати. Звісно, за середньозваженими цінами, що склалися протягом трьох попередніх торгових сесій на Аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах. Але не нижче від ціни закупівлі, з урахуванням витрат за зберігання зерна, його перевезення, навантаження-розвантаження. Власне, на це спрямована і постанова Кабміну №98 від 3 лютого 2010 року "Про реалізацію зерна державного інтервенційного фонду". Якщо керуватися нею, то ціна за тонну пшениці першого класу мала становити 1574 грн., другого - 1491, ходового третього - 1313, жита першого класу - 1177 грн., другого - 1075 і третього класу - 937 грн.
Не знаю, як керівництво АФ трактувало зміни до цієї постанови, внесені наступною, за №333 від 28 квітня 2010 року: "Дозволити Аграрному фонду здійснювати у 2010 році в установленому порядку реалізацію (виділено мною. - В.Ч.) зерна державного інтервенційного фонду", від яких цін воно "танцювало". Факт той, що начальство фонду ніяк не могло визначити мінімальні та максимальні інтервенційні ціни на об’єкти державного цінового регулювання на нинішній маркетинговий рік і тричі їх коригувало. Хоча, як на мене, формула, за якою обчислюють згадувані ціни, зрозуміла і найтупішому. Лише підставляй відповідні величини - і матимеш непогрішний результат.
Якими показниками оперували в АФ, можна лише здогадуватися. Якщо у другому кварталі ціна реалізації тонни пшениці першого класу з усім маркетинговим ланцюжком становила 1607 грн., АФ продавав її за... 1210 грн. Збитки на тонні - 397 грн.! І так - по кожній позиції, по кожному класу зерна. Самі мінуси! Пшениця другого класу - мінус 338 грн., третього - мінус 227, жито першого класу - мінус 311, другого - мінус 297, третього класу - мінус 252 грн.
Не виключаю, що горе-продавці діяли за вигідною формулою: державі - збитки, навар - у кишеню. До такого висновку підштовхують і свідомі маніпуляції з мінімальними та максимальними інтервенційними цінами. Відповідно до наказу МінАП від 23 лютого 2010 року, мінімальна ціна тонни пшениці першого класу становила 1501 грн., максимальна - 1851, третього класу - відповідно 1251 і 1543 грн.
А згідно з наказом від 4 червня 2010 року пшениця першого класу вже скотилася до 1320 грн. (мінімальна ціна) і 1584 грн. (максимальна), третього класу - відповідно 1150 і 1320 грн. За третім наказом Міністерства аграрної політики від 21 липня "продоволка" знову раптово подорожчала, перекривши навіть лютневі котирування. Відтак, мінімальна вартість пшениці першого класу підскочила до 1520 грн., максимальна - до 1824, третього класу - відповідно до 1300 і 1520 грн. за тонну.
Бог з нею, тією хитромудрою формулою: не петраєш у ній - читай Закон "Про державну підтримку сільського господарства України". У ньому чітко сказано: "Розмір мінімальної інтервенційної ціни окремого об’єкта державного цінового регулювання не може змінюватися протягом встановленого періоду державного цінового регулювання щодо такого об’єкта..." Уточнюю: може - якщо це пов’язано із форс-мажорними обставинами, різкими ціновими коливаннями і рішення тоді приймає МінАП. Чи були вагомі підстави так різко "відкочувати" ціни на такий короткий термін - півтора місяця?
Не було! Якщо не враховувати, що саме у цей період - із 4 червня по 21 липня - Аграрний фонд активно спродував задешево "золотий" їстівний запас країни. І не згадувані 350 тис. тонн, на які мав повне право, а недоторканні 1,137 млн. тонн. Та навіть і з тими 350 тис. могли так легковажити лише люди несповна розуму. Бо ще восени через засуху аграрії змушені були перенести строки сівби озимих на жовтень. Перезимівля принесла майже 7 млрд. грн. збитків. Уже тоді погода попереджала: прибережіть зерно! Можуть настати і гірші часи... Але "синоптикам" з АФ видніше, і вони продовжували збувати збіжжя навіть тоді, коли зернова проблема в країні оголилася до непристойності!
Ви запитаєте: а що, попередні керівники Аграрного фонду не продавали зерна? Продавали! Торік АФ реалізував 2,3 млн. тонн. Але й доведене "до двору" завдання з формування державного продовольчого резерву виконав вповні: закупив за заставними цінами 1 млн. тонн і 286 тис. - за форвардними контрактами.
Втім, фонд не обмежував своєї діяльності куцим гаслом "купи-продай". Він надав сільгосптоваровиробникам позик на суму 753,6 млн. грн. під заставу 1 млн. тонн зерна, реалізував 10 тис. тонн солярки, пекарням - 428 тис. тонн пшеничного та 69,4 тис. тонн житнього борошна. Можуть похвалитися хоч дещицею із цього переліку нинішні керівники АФ?
Я готовий спростувати ще один закид. Мовляв, цьогорічний розпродаж зерна пов’язаний із "освіженням" запасів. Після трьох-чотирьох років зберігання збіжжя треба оновлювати... У тому-то й річ, що нинішня дирекція Аграрного фонду у першу чергу продавала минулорічні намолоти, які ще не встигли й злежатися. Причому пшеницю першого та другого класів, без якої не сформуєш помольних партій для випічки соціальних сортів хліба!
І після цього урядовці запевняють: ціну утримаємо! Не дамо... Знаєте, кого вони мені нагадують? Приреченого Чапаєва в однойменному фільмі... Останні кадри із підбадьорливими словами Василя Івановича: "Врешь! Не возьмешь…"
Знаєте, може "взяти". Причому, за живе. Це ще зараз ми на аграрному коні. Гарцюємо: зерна вистачить! Давайте потерпимо ще місяць-два. Коли пекарі спечуть із нового урожаю коровай, отоді й дізнаємося: задовольняє їх якість цьогорічного борошна чи "сильну" пшеницю доведеться імпортувати? Не опинитися б під копитом...
А тепер - власне інтрига. Як ви гадаєте, кому продав Аграрний фонд високоякісне зерно?
Потерпілій від повеней Західній Україні? Жителям Чернівецької області, від чийого імені голова облдержадміністрації Михайло Папієв прохав виділити з Аграрного фонду чи Держрезерву 20-25 тис. тонн продовольчого зерна? Регіонам, де основна маса збіжжя через несприятливі погодні умови не відповідає стандартним параметрам продовольчого зерна?
Ні перше, ні друге, ні третє! А четверте - комерційним фірмам! 90% зерна із проданих 1,137 млн. тонн стали власністю семи зернотрейдерів - компаній "Агропродекспорт", "Інтертрейдінг Україна", "Імперо-Фудз", "Волари-Експорт", "Українські аграрні інвестиції", "КийАгроПродукт" і "Сєрна".
"А що ж залишилося у схронах АФ?" - запитаєте ви. Майже стільки ж, скільки мали право продати, - десь у межах 350 тис. тонн! І ними відомство думає упокорювати цінові стрибки на хлібобулочні вироби?!
Власне, керівництво фонду свято вірить у те, що оборудку з продовольчим запасом воно провело тишком-нишком, і продовжує оперувати неіснуючими обсягами. Генеральний директор АФ Олександр Маренець зі своїм заступником Олександром Лавринчуком буквально тиждень тому запевняли, що фонд має достатні залишки зерна урожаїв 2007-2009 років в обсязі 1,1 млн. тонн і в найближчі два-три місяці сформує необхідний запас.
Цими жданиками нехай годують президента, прем’єра, аграрного міністра, якому підзвітні, а також маленьких і середніх українців, до осель яких разом із подорожчанням газу та комунальних послуг постукає і здорожений хлібець. Можливо, вони ще вірять, я - ні! Бо працівники Держказначейства, котрі скрупульозно відстежують фінансові потоки, підтвердили: саме у згадуваний півторамісячний період торгів на рахунки Аграрного фонду надійшло 1,233 млрд. грн. Перелік компаній-покупців, обсяги, суми... За пшеницю - 1,128 млрд., що відповідає 1 млн. 1,452 тис. тонн, і 105 млн. грн. - за жито, що еквівалентно 136 тис. тонн. Разом - 1,137 млн. тонн.
Ну, добре: "попартизанили" хлопці злегка... А що ж далі? А далі - повна пітьма! Керівництво Аграрного фонду так захопилося "продажним" бізнесом, що прогавило істотні зміни у законодавстві.
Якби чиновники вчасно врегульовували власну нормативну базу, то АФ не шукав би сьогодні п’ятий кут. Приміром, фонд до останнього жив за постановою Кабміну №139 від 11 лютого 2010 року "Про закупівлю Аграрним фондом послуг", що дозволяла йому придбавати зерно без проведення тендерів.
Але Закон "Про здійснення державних закупівель", який діє із 30 липня ц.р., цей привілей анулював. Тобто АФ мусить формувати державний інтервенційний фонд, оплачувати зберігання зерна виключно за тендерними процедурами.
А ви спробуйте закупити в одного учасника 5 млн. тонн продовольчого зерна! Це - більш як третина зернового експорту України. Та АФ певен, що саме стільки продасть йому ТОВ "Хліб Інвестбуд" навзамін 7 млрд. бюджетних гривень. Щоправда, ця компанія вигулькнула якось зненацька, без конкуренції та альтернативи. І хоча АФ офіційно оголосив її переможцем торгів, в Мінекономіки уточнили: конкурс триватиме згідно із законом...
Однак виграти тендер - це ще не означає, що до кінця року покупець здереться на маківку зернової гори обсягом у 5 млн. тонн і переможно питиме шампанське. Навіть якщо ТОВ і згребе докупи цю масу, треба забезпечити її схоронність на сертифікованих складах. Чи є такі у київського ТОВ "Хліб Інвестбуд"?
По-перше, його ніхто не знає на внутрішньому ринкові зерна. По-друге, мої колеги з ІА "АПК-Інформ" ретельно перелопатили базу даних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за п’ять років. І якби компанія перемістила за межі України хай навіть пару мішків із зерном, вона точно "засвітилася" б. А якщо мене немає ні тут, ні там, то де я? Одне слово, цей скороспілий тендер скидається на чергову аферу, що остаточно дестабілізує ринок зерна.
І насамкінець - про персоналії. Без них ніяк! Держава мусить знати зернових героїв! І міністр аграрної політики - передусім, оскільки за керівний кістяк відповідає особисто він.
Так от, 17 травня Кабмін призначив генеральним директором Аграрного фонду Олександра Маренця. До речі, це вже третє його входження у цю структуру. Перше, 2006 року, на посаді першого заступника, закінчилося звільненням, яке напряму пов’язують із зникненням з Аграрного фонду 2,5 тис. тонн цукру. Але Олександр Юрійович, на думку наближених, лише статист.
Головний же генератор - Олександр Лавринчук. Важливість його персони підкреслюють і охоронці, що невідлучно слідують за заступником генерального директора. Річ у тому, що життя Олександра Володимировича кілька разів намагалися вкоротити. Думаю, не через сумлінне виконання ним обов’язків державного службовця...
За наказом Аграрного фонду від 30 березня ц.р. Олександр Лавринчук як заступник генерального директора тимчасово виконував обов’язки генерального. Але після двох тижнів приставка т.в.о. йому набридла, і він власноруч видав наказ: "...приступаю до виконання обов’язків генерального директора Аграрного фонду…" Причому заднім числом.
Я не проти, аби Лавринчук фігурував першим. Але не самозванцем! За субординацією, на вакантну посаду виконуючого обов’язки генерального директора АФ призначає лише Кабмін. Вищий орган управління призначає генерального директора і звільняє. Отже, із 8 квітня по 17 травня ц.р. Олександр Володимирович виконував обов’язки генерального директора АФ незаконно. Відповідно, накази та розпорядження за його підписом за цей період незаконні.
Власне, хто і якою мірою винен у спустошенні державних гамазеїв, визначати не мені. У кримінальному світі простіше. Траплялися випадки, коли "злодія у законі" коронували і розвінчували в один і той же день. Можливо, для когось це і щастя: умент стати елітою і... трупом. Наша ж влада до "своїх" злодіїв по-материнськи поблажлива.
Володимир Чопенко
Джерела: http://news.finance.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Хто в Києві господар?
Мер української столиці Леонід Черновецький - людина дуже цікава. Раніше він захоплювався бізнесом, а зараз - спортом, написанням книжок, співом, релігією і багато ін. Правда, до своєї безпосередньої роботи він ставиться дещо прохолодніше - останнім часом мер місяцями не виходить з відпусток. Але святе місце порожнім не буває.
Те, що людина дуже любить відпочивати - саме по собі нормально. Хто ж не любить? Крім того, Леонід Черновецький свого часу дуже добре попрацював, створивши власний бізнес і ставши одним з найбагатших людей країни.
Але соціально-економічне навантаження, яким наділили його кияни, все ж пред'являє низку обмежень - як за тривалістю відпочинку, так і за ситуаціями, коли можна вдаватися до неробства. І саме з цим у столичного мера ще в 2009 році почалися деякі складнощі.
Протягом минулого року Черновецький офіційно був у відпустці з 19 лютого до 10 березня, а потім - з 27 березня до 6 квітня (проте у зв'язку з хворобою продовжив відпустку до 8 травня). Крім того, він відпочивав 24-31 липня, 15-22 серпня, 19-23 жовтня і з 29 грудня по 15 січня.
Та неофіційно його відсутність тривала набагато довше - кілька разів відпустка закінчувалася, проходили дні і тижні, а мера в Києві ніхто не бачив. В цілому, можна сміливо сказати, що як мінімум півроку столицею управляли його заступники.
Все б нічого, але для міста і його жителів це створювало певні труднощі. Місцева преса, наприклад, не раз писала, що за відсутності мера його вічні займаються розпилюванням столичної нерухомості.
Але будинки і земельні ділянки - справа для простого обивателя далека. Серйозно земляки стали лаяти Черновецького взимку, коли київські дороги, площі і двори покрилися товстим шаром льоду із складною конфігурацією поверхні.
Для автомобілістів до щоденної уранішньої програми увійшли вправи з ломом і лопатою, а пішоходам довелося освоювати акробатичні навики для пересування по вулицях. На слизьких дорогах билися машини, на неприбраних тротуарах - носи. Ось тоді-то кияни серйозно зацікавилися, де їх мер і чим він займається.
Але Черновецький тієї зими пропав безслідно. В інтернеті стали з'являтися думки, що він, мабуть, знаходиться на Багамах: нічим іншим його байдужість до обмерзання міста пояснити було не можна.
Інші злі язики стверджували, що градоначальник десь в Ізраїлі, поправляє психічне здоров'я, яке похитнулося внаслідок надмірного захоплення речовинами, що розширюють свідомість.
З'явився мер лише після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах. Причому посприяли виходу Черновецького з відпускної млості самі регіонали.
Соратники Януковича - люди прості, з шахт, автобаз і заводів. Сорбонн і Кембриджів не кінчали, тому їм добре довелося почухати потилиці, аби придумати, що робити з таким явищем природи, як Леонід Черновецький. З одного боку, ворогом його не назвеш - він регіоналам ніколи особливо не заважав. З іншого боку, в союзники його теж не запишеш. Він взагалі, можна сказати, з якогось паралельного світу.
Найпростіше було б його катапультувати з крісла мера і спробувати посадити туди свою людину - в рамках побудови вертикалі влади, так би мовити. Проте в цьому випадку довелося б проводити нові вибори з неочевидним результатом - на регіоналів у киян стійка алергія.
Якби на виборах столичного градоначальника переміг якого-небудь Тігіпка або, не дай Боже, Тимошенко, неприємностей в столиці було б не уникнути. Одного дня безконтрольна столиця обернулася для Януковича і його команди Майданом, який і понині сниться біло-блакитним в найстрашніших кошмарах.
Тому рішення було вибране дуже непогане. Зміст переговорів "регіонали-мер", звичайно, є таємним, але, судячи з результату, про їх суть неважко здогадатися. Швидше за все, Черновецькому сказали, що або він вилітає до всіх бісів з мерії з подальшими неприємностями, або віддає пост свого першого зама людині з Партії регіонів, а сам, формально залишаючись мером, займається чим завгодно, лише не містом.
Реалізований був саме другий варіант. 17 червня міністр ЖКГ Олександр Попов був звільнений зі своєї посади і переведений на роботу в мерію - першим замом Черновецького. А сам градоначальник на початку липня вийшов у відпустку, де перебуває і понині.
Про ступінь його залученості до управління столицею можна судити з одного лише факту: Попов абсолютно не в курсі, де знаходиться його формальний начальник, і навіть не цікавиться цим. Спілкування їхнє зводиться до двох телефонних дзвінків на тиждень. Все.
Тим часом Попов поміняв начальників майже всіх департаментів столичної мерії, влада в столиці остаточно перейшла в руки Партії регіонів. Причому, треба сказати, вулиці стали чистішими, подекуди в місті почався ремонт доріг, а старим керівництвом мерії і його справами з розподілу нерухомості зацікавилися слідчі.
Таке влаштовує майже всіх: Черновецького ніхто не чіпає, він може і далі ніжитися на сонці або милуватися гірськими схилами. Янукович і його соратники можуть не хвилюватися за спокій в столиці, у жителів з'явилася надія на те, що якась подібність порядку в міському господарстві буде наведена.
Невдоволені лише політично активні громадяни, які хотіли б вибрати собі градоначальника самостійно. Проте зараз в Україні склалася така ситуація, що їх думка для влади означає не більше, ніж для Кремля думка москвичів, невдоволених Юрієм Лужковим.
Регіонали не приховують, що мають намір зберегти таку ситуацію ще на два роки - до наступних виборів мера Києва. А там, дивись, вертикаль окріпне, українська суверенна демократія підросте - і Попов зможе позбавитися від набридлої приставки "заступник".
Ось тоді в Києві і з'явиться справжній господар.
P.S. Під час написання цієї замітки в одному з районів Києва двічі вимикалася електрика.
Іван Яковина
Джерела: http://news.finance.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Те, що людина дуже любить відпочивати - саме по собі нормально. Хто ж не любить? Крім того, Леонід Черновецький свого часу дуже добре попрацював, створивши власний бізнес і ставши одним з найбагатших людей країни.
Але соціально-економічне навантаження, яким наділили його кияни, все ж пред'являє низку обмежень - як за тривалістю відпочинку, так і за ситуаціями, коли можна вдаватися до неробства. І саме з цим у столичного мера ще в 2009 році почалися деякі складнощі.
Протягом минулого року Черновецький офіційно був у відпустці з 19 лютого до 10 березня, а потім - з 27 березня до 6 квітня (проте у зв'язку з хворобою продовжив відпустку до 8 травня). Крім того, він відпочивав 24-31 липня, 15-22 серпня, 19-23 жовтня і з 29 грудня по 15 січня.
Та неофіційно його відсутність тривала набагато довше - кілька разів відпустка закінчувалася, проходили дні і тижні, а мера в Києві ніхто не бачив. В цілому, можна сміливо сказати, що як мінімум півроку столицею управляли його заступники.
Все б нічого, але для міста і його жителів це створювало певні труднощі. Місцева преса, наприклад, не раз писала, що за відсутності мера його вічні займаються розпилюванням столичної нерухомості.
Але будинки і земельні ділянки - справа для простого обивателя далека. Серйозно земляки стали лаяти Черновецького взимку, коли київські дороги, площі і двори покрилися товстим шаром льоду із складною конфігурацією поверхні.
Для автомобілістів до щоденної уранішньої програми увійшли вправи з ломом і лопатою, а пішоходам довелося освоювати акробатичні навики для пересування по вулицях. На слизьких дорогах билися машини, на неприбраних тротуарах - носи. Ось тоді-то кияни серйозно зацікавилися, де їх мер і чим він займається.
Але Черновецький тієї зими пропав безслідно. В інтернеті стали з'являтися думки, що він, мабуть, знаходиться на Багамах: нічим іншим його байдужість до обмерзання міста пояснити було не можна.
Інші злі язики стверджували, що градоначальник десь в Ізраїлі, поправляє психічне здоров'я, яке похитнулося внаслідок надмірного захоплення речовинами, що розширюють свідомість.
З'явився мер лише після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах. Причому посприяли виходу Черновецького з відпускної млості самі регіонали.
Соратники Януковича - люди прості, з шахт, автобаз і заводів. Сорбонн і Кембриджів не кінчали, тому їм добре довелося почухати потилиці, аби придумати, що робити з таким явищем природи, як Леонід Черновецький. З одного боку, ворогом його не назвеш - він регіоналам ніколи особливо не заважав. З іншого боку, в союзники його теж не запишеш. Він взагалі, можна сказати, з якогось паралельного світу.
Найпростіше було б його катапультувати з крісла мера і спробувати посадити туди свою людину - в рамках побудови вертикалі влади, так би мовити. Проте в цьому випадку довелося б проводити нові вибори з неочевидним результатом - на регіоналів у киян стійка алергія.
Якби на виборах столичного градоначальника переміг якого-небудь Тігіпка або, не дай Боже, Тимошенко, неприємностей в столиці було б не уникнути. Одного дня безконтрольна столиця обернулася для Януковича і його команди Майданом, який і понині сниться біло-блакитним в найстрашніших кошмарах.
Тому рішення було вибране дуже непогане. Зміст переговорів "регіонали-мер", звичайно, є таємним, але, судячи з результату, про їх суть неважко здогадатися. Швидше за все, Черновецькому сказали, що або він вилітає до всіх бісів з мерії з подальшими неприємностями, або віддає пост свого першого зама людині з Партії регіонів, а сам, формально залишаючись мером, займається чим завгодно, лише не містом.
Реалізований був саме другий варіант. 17 червня міністр ЖКГ Олександр Попов був звільнений зі своєї посади і переведений на роботу в мерію - першим замом Черновецького. А сам градоначальник на початку липня вийшов у відпустку, де перебуває і понині.
Про ступінь його залученості до управління столицею можна судити з одного лише факту: Попов абсолютно не в курсі, де знаходиться його формальний начальник, і навіть не цікавиться цим. Спілкування їхнє зводиться до двох телефонних дзвінків на тиждень. Все.
Тим часом Попов поміняв начальників майже всіх департаментів столичної мерії, влада в столиці остаточно перейшла в руки Партії регіонів. Причому, треба сказати, вулиці стали чистішими, подекуди в місті почався ремонт доріг, а старим керівництвом мерії і його справами з розподілу нерухомості зацікавилися слідчі.
Таке влаштовує майже всіх: Черновецького ніхто не чіпає, він може і далі ніжитися на сонці або милуватися гірськими схилами. Янукович і його соратники можуть не хвилюватися за спокій в столиці, у жителів з'явилася надія на те, що якась подібність порядку в міському господарстві буде наведена.
Невдоволені лише політично активні громадяни, які хотіли б вибрати собі градоначальника самостійно. Проте зараз в Україні склалася така ситуація, що їх думка для влади означає не більше, ніж для Кремля думка москвичів, невдоволених Юрієм Лужковим.
Регіонали не приховують, що мають намір зберегти таку ситуацію ще на два роки - до наступних виборів мера Києва. А там, дивись, вертикаль окріпне, українська суверенна демократія підросте - і Попов зможе позбавитися від набридлої приставки "заступник".
Ось тоді в Києві і з'явиться справжній господар.
P.S. Під час написання цієї замітки в одному з районів Києва двічі вимикалася електрика.
Іван Яковина
Джерела: http://news.finance.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Держава Україна: дорослий тінейджер
Корумпована, економічно закута і фінансово нестабільна країна з низьким рівнем людського розвитку - такою бачить Україну світ після 19 років незалежності. Одна її частина ностальгує за СРСР, інша - наполегливо називає себе європейцями і бажає негайно вступити до Євросоюзу.
За 19 років Україна набула всіх зовнішні атрибутів незалежної держави. Залишилося наповнити їх сенсом.
Відповідає країні і портрет її громадянина: українці - серед найбільш нещасливих людей в Європі й найбільш нещасливих у світі (73-е місце в рейтингу з 155 країн). А згідно з опитуваннями, проведеними Центром ім. Разумкова, щасливими в нашій країні почувають себе лише 3,8%. Причин на того багато, одна з них - 78% українців, за статистикою ООН, живуть за межею бідності. При цьому переважна більшість громадян України ніяк не впливають на центральну і місцеву владу, чекають від держави соціального захисту і лише 12,3% вважають, що їх життя залежить від них самих.
Список проблем, що хвилюють "середньостатистичного українця", протягом останніх 19 років мінявся разом з країною. Якщо в ранні 90-ті головною проблемою для більшості громадян був дефіцит, то в кінці 90-х на перший план вийшли заборгованості по пенсіях і зарплатах. Після того, як їх удалося ліквідувати, українців стали непокоїти низькі доходи і високе безробіття. Проте з суспільно-політичних проблем найголовнішою 56,6% співвітчизників вважають все-таки байдужість влади до думки громадян.
Сфера обслуговування
Здавалося б, формально Україна - "країна перемоги демократії": створені всі необхідні для незалежної держави структури і інститути, в країні із завидною регулярністю відбуваються різні вибори, в яких бере участь безліч кандидатів і партій. Проте ці партії, які повинні б відстоювати інтереси частини суспільства, що симпатизує їм, перетворилися на "сферу обслуговування" інтересів певних груп. Що автоматично позначилося і на якості роботи українського парламенту.
"З кожною каденцією парламент стає гіршим, тому що він втратив функції представництва суспільних інтересів і став реалізовувати інтереси кланів", - говорить директор політичних програм Центру ім. Разумкова Юрій Якименко. І ставить всім гілкам української влади спільний діагноз: політична корупція. З ним згоден і директор соціологічних програм Центру ім. Разумкова Андрій Биченко: держапарат в цілому значно більше зайнятий задоволенням своїх інтересів, ніж відповідальністю перед громадянами, які з часів розпаду СРСР так і не зрозуміли, що влада повинна служити їм, а не навпаки.
Ринкові плани
Українська економіка перестала бути плановою, але не до кінця стала ринковою: вже немає соціалістичного планування, та влада все ще регулює ціни. Причинами "недорозвиненого" стану економіки, на думку директора економічних програм Центру ім. Разумкова Василя Юрчишина, є те, що за 19 років в країні не сформована надійна податкова система і центральний банк, до якого була б довіра.
Укупі з відсутністю верховенства права і незахищеним інститутом власності це і виливається в невтішні для України позиції в світових рейтингах, складених міжнародними організаціями: за легкістю ведення бізнесу країна знаходиться на 142-му місці з 183, за простотою сплати податків - на 181-му з 183, а за фінансовою стабільністю займає останнє, 55-е місце. "Всі країни, які переходили від планової економіки до ринкової, пережили шок. Ми цей шок розтягнули на десятки років", - констатує Биченко.
"Половинчасто" оцінює Юрчишин і стан експорту, відзначаючи його "вузьку спрямованість як по структурі, так і по регіонах". Таке ж подвійне ставлення викликають у нього і проекти реформ, де разом з намірами розвивати ринкову економіку в проект податкового кодексу закладається посилення адміністрування. "Я не бачу закладеної там ідеології: чи то це лібералізація, чи то посилення податкової адміністрації і надання їй каральних функцій", - говорить він.
Народжені в СРСР
В цих умовах жителі України стали більше покладатися в ухваленні життєвих рішень на себе. За даними Центру ім. Разумкова, більше чверті громадян вважає, що вони сильно впливають на своє життя. "В багатьох аспектах особисті досягнення відбуваються не завдяки, а всупереч державі", - підтверджує це Юрчишин. Проте в той же час 96,3% населення вважає, що для успішного розвитку країни необхідні державні гарантії соціального захисту!
Биченко бачить в цьому "спадщину" СРСР: "Суспільство мало навчитися жити в кардинально інших умовах, де кожен громадянин повинен робити свій вибір, коли немає генсека ЦК або царя".
Виявляється така "незрілість" і в неготовності приймати "непопулярні рішення": за відсутності "гідного" кандидата на виборах українці частіше голосують за "менше зло", ніж "проти всіх".
Суспільство досі не навчило владу відповідати за свої рішення. Проте Якименко відзначає на цьому шляху помітний прогрес: на його думку, паростки цивільного суспільства закладаються завдяки не лише громадським організаціям, але і соціальним мережам. А ще експерт упевнений в тому, що впливати на ситуацію в країні в критичні моменти може малий і середній бізнес: "Якщо буде великий тиск, вони можуть зробити те ж саме, що зробили в 2004-му - підтримати рух громадського опору".
Втім, остаточно "забути" про роль громадської думки влада не зможе, упевнений Якименко: "Все-таки владі інколи доводиться йти на вибори. Люди підуть на дільниці і кидатимуть бюлетені". Також експерт вважає, що "зариватися до кінця" владі не дає і міжнародне співтовариство, яке "заставляє хоч би формально відповідати на якісь питання і створювати якесь враження", - як мінімум, щоб уникнути блокування іноземних рахунків і проблем з візами. А чи привчать громадяни України владу зважати на їхню думку - залежить лише від них самих.
3 вересня 2003 р.
Леонід Кучма, президент України:
Російські інтелігенти діляться на тих, хто бажає нам успіху у відновленні і розвитку українства, і на тих, хто не бажає нам цього. Це вони сьогодні пишуть, що Україна є "молодшою сестрою" Росії, а її незалежність - так, непорозуміння.
6 грудня 2003 р.
Леонід Кравчук, президент України:
Україна вибрала демократичний шлях розвитку. Безповоротність розпаду Союзу, потреба в зближенні із Заходом усвідомлювали і в Москві. Інакше чим пояснити той факт, що Росія визнала незалежність України в першій десятці країн, навіть випередивши США?
23 серпня 2009 р.
Віктор Ющенко, президент України:
Відновлення нашої держави 24 серпня 1991 року - найбільша перемога нашого народу. Підірвавши комуністичну тоталітарну імперію, вона змінила обличчя всієї Європи і всього світу.
16 липня 2010 р.
Віктор Янукович, президент України:
У складі Радянського Союзу, хай і в умовах обмеженого суверенітету, Україна заклала основи економічної і культурної потужності.
Ніна Кур’ята
Джерела: http://news.finance.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
За 19 років Україна набула всіх зовнішні атрибутів незалежної держави. Залишилося наповнити їх сенсом.
Відповідає країні і портрет її громадянина: українці - серед найбільш нещасливих людей в Європі й найбільш нещасливих у світі (73-е місце в рейтингу з 155 країн). А згідно з опитуваннями, проведеними Центром ім. Разумкова, щасливими в нашій країні почувають себе лише 3,8%. Причин на того багато, одна з них - 78% українців, за статистикою ООН, живуть за межею бідності. При цьому переважна більшість громадян України ніяк не впливають на центральну і місцеву владу, чекають від держави соціального захисту і лише 12,3% вважають, що їх життя залежить від них самих.
Список проблем, що хвилюють "середньостатистичного українця", протягом останніх 19 років мінявся разом з країною. Якщо в ранні 90-ті головною проблемою для більшості громадян був дефіцит, то в кінці 90-х на перший план вийшли заборгованості по пенсіях і зарплатах. Після того, як їх удалося ліквідувати, українців стали непокоїти низькі доходи і високе безробіття. Проте з суспільно-політичних проблем найголовнішою 56,6% співвітчизників вважають все-таки байдужість влади до думки громадян.
Сфера обслуговування
Здавалося б, формально Україна - "країна перемоги демократії": створені всі необхідні для незалежної держави структури і інститути, в країні із завидною регулярністю відбуваються різні вибори, в яких бере участь безліч кандидатів і партій. Проте ці партії, які повинні б відстоювати інтереси частини суспільства, що симпатизує їм, перетворилися на "сферу обслуговування" інтересів певних груп. Що автоматично позначилося і на якості роботи українського парламенту.
"З кожною каденцією парламент стає гіршим, тому що він втратив функції представництва суспільних інтересів і став реалізовувати інтереси кланів", - говорить директор політичних програм Центру ім. Разумкова Юрій Якименко. І ставить всім гілкам української влади спільний діагноз: політична корупція. З ним згоден і директор соціологічних програм Центру ім. Разумкова Андрій Биченко: держапарат в цілому значно більше зайнятий задоволенням своїх інтересів, ніж відповідальністю перед громадянами, які з часів розпаду СРСР так і не зрозуміли, що влада повинна служити їм, а не навпаки.
Ринкові плани
Українська економіка перестала бути плановою, але не до кінця стала ринковою: вже немає соціалістичного планування, та влада все ще регулює ціни. Причинами "недорозвиненого" стану економіки, на думку директора економічних програм Центру ім. Разумкова Василя Юрчишина, є те, що за 19 років в країні не сформована надійна податкова система і центральний банк, до якого була б довіра.
Укупі з відсутністю верховенства права і незахищеним інститутом власності це і виливається в невтішні для України позиції в світових рейтингах, складених міжнародними організаціями: за легкістю ведення бізнесу країна знаходиться на 142-му місці з 183, за простотою сплати податків - на 181-му з 183, а за фінансовою стабільністю займає останнє, 55-е місце. "Всі країни, які переходили від планової економіки до ринкової, пережили шок. Ми цей шок розтягнули на десятки років", - констатує Биченко.
"Половинчасто" оцінює Юрчишин і стан експорту, відзначаючи його "вузьку спрямованість як по структурі, так і по регіонах". Таке ж подвійне ставлення викликають у нього і проекти реформ, де разом з намірами розвивати ринкову економіку в проект податкового кодексу закладається посилення адміністрування. "Я не бачу закладеної там ідеології: чи то це лібералізація, чи то посилення податкової адміністрації і надання їй каральних функцій", - говорить він.
Народжені в СРСР
В цих умовах жителі України стали більше покладатися в ухваленні життєвих рішень на себе. За даними Центру ім. Разумкова, більше чверті громадян вважає, що вони сильно впливають на своє життя. "В багатьох аспектах особисті досягнення відбуваються не завдяки, а всупереч державі", - підтверджує це Юрчишин. Проте в той же час 96,3% населення вважає, що для успішного розвитку країни необхідні державні гарантії соціального захисту!
Биченко бачить в цьому "спадщину" СРСР: "Суспільство мало навчитися жити в кардинально інших умовах, де кожен громадянин повинен робити свій вибір, коли немає генсека ЦК або царя".
Виявляється така "незрілість" і в неготовності приймати "непопулярні рішення": за відсутності "гідного" кандидата на виборах українці частіше голосують за "менше зло", ніж "проти всіх".
Суспільство досі не навчило владу відповідати за свої рішення. Проте Якименко відзначає на цьому шляху помітний прогрес: на його думку, паростки цивільного суспільства закладаються завдяки не лише громадським організаціям, але і соціальним мережам. А ще експерт упевнений в тому, що впливати на ситуацію в країні в критичні моменти може малий і середній бізнес: "Якщо буде великий тиск, вони можуть зробити те ж саме, що зробили в 2004-му - підтримати рух громадського опору".
Втім, остаточно "забути" про роль громадської думки влада не зможе, упевнений Якименко: "Все-таки владі інколи доводиться йти на вибори. Люди підуть на дільниці і кидатимуть бюлетені". Також експерт вважає, що "зариватися до кінця" владі не дає і міжнародне співтовариство, яке "заставляє хоч би формально відповідати на якісь питання і створювати якесь враження", - як мінімум, щоб уникнути блокування іноземних рахунків і проблем з візами. А чи привчать громадяни України владу зважати на їхню думку - залежить лише від них самих.
3 вересня 2003 р.
Леонід Кучма, президент України:
Російські інтелігенти діляться на тих, хто бажає нам успіху у відновленні і розвитку українства, і на тих, хто не бажає нам цього. Це вони сьогодні пишуть, що Україна є "молодшою сестрою" Росії, а її незалежність - так, непорозуміння.
6 грудня 2003 р.
Леонід Кравчук, президент України:
Україна вибрала демократичний шлях розвитку. Безповоротність розпаду Союзу, потреба в зближенні із Заходом усвідомлювали і в Москві. Інакше чим пояснити той факт, що Росія визнала незалежність України в першій десятці країн, навіть випередивши США?
23 серпня 2009 р.
Віктор Ющенко, президент України:
Відновлення нашої держави 24 серпня 1991 року - найбільша перемога нашого народу. Підірвавши комуністичну тоталітарну імперію, вона змінила обличчя всієї Європи і всього світу.
16 липня 2010 р.
Віктор Янукович, президент України:
У складі Радянського Союзу, хай і в умовах обмеженого суверенітету, Україна заклала основи економічної і культурної потужності.
Ніна Кур’ята
Джерела: http://news.finance.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Андрухович підмітав місто і «вичавлював із себе совок»
Сьогодні івано-франківці намагалися позбутися радянського мислення.
Як передає кореспондент УНІАН, зокрема, на вулиці Незалежності молодь провела акцію «Вичави з себе совок».
Майже два десятки волонтерів, серед яких були відомі письменники та журналісти у вишиванках і спеціальній уніформі, прибрали вулицю міста від сміття, після чого зібрали в одну купку пластмасові лопатки для побутових відходів («совки») і під оплески переїхали їх катком.
На думку організаторів акції, у такий спосіб мешканці Івано-Франківська позбулися «совкового» та радянського типу мислення.
В акції також взяли участь депутати обласної та Івано-Франківської міської ради, письменники Тарас ПРОХАСЬКО та Юрій АНДРУХОВИЧ.
Проте, на думку відомого письменника Ю.АНДРУХОВИЧА «ніякими такими заходами нічого не зміниться».
«До проблеми «совка» треба ставитися серйозніше, - сказав він журналістам. - Ми в ньому живемо. Бо ми живемо ще досі не в Україні, а в Радянському Союзі. І прибиранням вулиць ми цю владу не змінимо».
Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Як передає кореспондент УНІАН, зокрема, на вулиці Незалежності молодь провела акцію «Вичави з себе совок».
Майже два десятки волонтерів, серед яких були відомі письменники та журналісти у вишиванках і спеціальній уніформі, прибрали вулицю міста від сміття, після чого зібрали в одну купку пластмасові лопатки для побутових відходів («совки») і під оплески переїхали їх катком.
На думку організаторів акції, у такий спосіб мешканці Івано-Франківська позбулися «совкового» та радянського типу мислення.
В акції також взяли участь депутати обласної та Івано-Франківської міської ради, письменники Тарас ПРОХАСЬКО та Юрій АНДРУХОВИЧ.
Проте, на думку відомого письменника Ю.АНДРУХОВИЧА «ніякими такими заходами нічого не зміниться».
«До проблеми «совка» треба ставитися серйозніше, - сказав він журналістам. - Ми в ньому живемо. Бо ми живемо ще досі не в Україні, а в Радянському Союзі. І прибиранням вулиць ми цю владу не змінимо».
Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
На злобу дня нинішнього і завтрашнього
З одного боку, здається, в Україні на 19-ому році її незалежності ніби нічого страшного не сталося. Одна з політичних сил перемогла на президентських виборах; зрозуміло, що до перемоги її привело розчарування виборців діяльністю попередньої влади. Так само зрозуміло, що розчарування новою владою в майбутньому теж неминуче, бо до перемоги вона прийшла на хвилі соціального популізму, брехні і проросійських гасел. Тому, здається, що майбутній електоральний результат цієї влади на виборах є цілком прогнозованим.
Виглядає: сиди, кури бамбук і чекай, коли вони програють.
Чому ж насправді в суспільстві стільки тривоги?
Перша відповідь лежить на поверхні: "поки сонце зійде - роса очі виїсть". Оборудки Партії Регіонів у міжнародній сфері (політикою це назвати язик не повертається) можуть призвести Україну до беззастережної васальної залежності від Росії; а рішення в сфері економічній ставлять її перед реальною загрозою втрати суверенності, або остаточно закріплять кланово-олігархічну модель влади, яка не дає країні жодної позитивної перспективи. Це дуже реальний результат, і через це - потужне джерело тривоги. Але не єдине.
Бо "оптичний" обман полягає в ілюзії щодо того, що нові демократичні вибори їх виженуть з влади. Тому що нових демократичних виборів нинішньою владою не передбачається. Тобто, обман полягає в тому, що Партія Регіонів прийшла до влади завдяки демократичному процесу, користуючись чи навіть зловживаючи правами опозиції, а перше, що вони роблять при владі - це нищать той самий демократичний процес. Вони плюють на Конституцію і закон, вони підминають під себе суди і пресу, вони нищать опозицію і громадянські свободи. А потім, зламавши опір, вони щораз дужче залазять в нашу кишеню: збільшують податки, штрафи і тарифи. Тобто проблема полягає в тому, що ми будували - і не могли інакше - демократичний процес, в якому опозиція потрібна як інструмент. А новій владі демократичний процес не потрібен - він "мешает жить".
Обман полягає в тому, що вони брутально зупинили еволюцію політичної системи України в європейському напрямку, тобто в напрямку цивілізованості в первинному значенні цього слова - коли електоральна конкуренція партій як зародок конкуренції ідеологій (архаїчно - поки що - уособлених в партійних лідерах як протагоністах цих ідей). Нова влада хоче установити в Україні одне єдине правило, майже як у генералісимуса Франко: своїм друзям - все, а ворогам - написаний ними Закон.
Мусимо чітко усвідомити: в Україні будується авторитарна модель управління. Отже (як наслідок, бо так за своєю природою передбачає авторитарна модель), основний політичний конфлікт відбувається не в площині партій, а знову постає у формі протистояння влади (гримучої, у нас, суміші бюрократії та вузької групи олігархів) і суспільства.
На жаль, демократичний політикум за інерцією продовжує псевдо-політичне протистояння, імітуючи бурхливу діяльність. Виникають нові партії, точніше, нові "персональні проекти", йде запекла боротьба за опозицію, без розуміння того, що при авторитаризмі нема місця опозиції. Опозиція - це явище виключно політичної демократії, натомість в авторитарних режимах є дисиденти, а серед нинішнього політикуму бажаючих зайняти цю вакантну нішу щось не видно.
Що робити?
Треба вольовим зусиллям перебороти апатію. Домінуючим нині суспільним настроєм є якраз апатія ("пропало все": тобто не варто старатися, бо все одно з цього нічого не вийде); суспільство розгублене: не ясно, що робиться - припомаджений американськими політтехнологами свіжий президент, що, будучи в якості кандидата, виглядав на одного з політичних лідерів, обійнявши посаду, кардинально змінив образ. Дехто і далі пасивно очікує - а, може, пронесе, а, може, це якесь непорозуміння, що само по собі розсмокчеться. І цей настрій апатії і очікування (іншими словами - страху і злості) є дуже на руку нинішній владі, і вона всіляко старається його посилити. Наше завдання - шляхом соціальної активності людей на найнижчому рівні, шляхом маленьких перемог цю апатію подолати.
Друге. Відмовитися від ілюзій. Ілюзій того, що збережеться демократичний процес, міжпартійна конкуренція, що опозиція може бути дієвим інструментом зміни влади. Ілюзії того, що шляхом політичної конкуренції наших партій чи блоків ми зможемо взяти владу і змінити напрям розвитку Україну.
Авторитаризм долається тільки "посполитим рушенням" всього народу: потрібна критична маса людей, що активно не приймають авторитарний режим, і нова якість цих людей. Це мають бути дієві та спроможні люди, що усвідомлюють свої інтереси - і особисті (власні), і групові (інтереси своїх спільнот), і політичні (в тому числі на державному рівні). Приклади таких "посполитих рушень" усі пам'ятають - і це не тільки Майдан, це і масовий народний рух на зламі 80-х і 90-х, який зробив вирішальний внесок у здобуття незалежності. І це не тільки Україна - це і оксамитові революції Східної Європи, і повалення ГКЧП в Москві і багато інших прикладів.
Чи такі люди, спільноти, ініціативи можливі в Україні? Не тільки можливі, вони вже є. І кожен їх знає: це, наприклад, харківські зелені активісти і студенти "антитабачної" кампанії, акція проти недемократичного Закону «Про збори громадян» і кампанія «Стоп цензурі». Це і тисячі інших: байкери, і кондомініуми, сільський самозахист і ситуативна спілка мешканців одного під'їзду для встановлення кодового замка.
Проблема в тому, що учасники цього соціального мережива не пов'язані вищою загальною ідеєю, не свідомі того, який небезпечним для авторитарної влади потенціалом творення вони володіють. Бо своєю самореалізацією вони невпинно витісняють владу з цілих сегментів суспільного життя - авторитарна влада живиться ідеєю незамінимості не лише в політиці, а й у готуванні борщу чи зачатті дітей.
Проблема в тому, що нема взаємної довіри між цими активістами, немає досвіду взаємодопомоги, зате є негативний досвід використання громадських активностей в політичних цілях. Як долати цей негативний досвід? Рецепт простий - творити горизонтальні мережі за принципом полілідерства.
Творити саме мережі, а не альтернативну владній піраміду. Творити громадянське суспільство, а не його бутафорний сурогат. Іншими словами, треба творити живильний розчин спонтанної соціальної активності, множити самоорганізацію. Зрештою, це ж нам властиво - бо така природа українського народу, природа цивілізованої людини загалом.
Зрозуміло, що рано чи пізно цей рух мусить отримати і політичний вектор, і своїх лідерів. Але це будуть інші лідери, бо нова еліта прийде саме знизу, спонтанно вибрана конкуренцією соціальної дії і успішністю такої дії. Горизонтальні мережі, як трава крізь асфальт, зсередини зруйнують вертикальну піраміду авторитарної влади. Ці мережі, що охоплять країну від Ужгорода до Луганська, надійно зшиють її проти всякого розколу. Такий процес спільної громадянської діяльності витворить з населення модерну націю, витворить з електорату народ.
Самоорганізація стане основою нового процесу: боротьби за встановлення народом як єдиним джерелом влади обов'язкових для всіх правил співіснування в державі. Кульмінаційним етапом цього процесу стане скликання установчих зборів - Конституційної Асамблеї, яка напише нову Конституцію України, де знайдуть закріплення нові відносини, що складуться у суспільстві. І треба зазначити, що своїми діями - спробами відмінити політреформу, неконституційним узаконенням коаліції "тушок" тощо - нинішня влада, максимально делегітимізуючи себе як правову систему, робить все, щоб цей кульмінаційний момент наблизити.
Вибори до Конституційної Асамблеї будуть позапартійними, партіям буде заборонено брати участь у виборчому процесі, політикам та чиновникам - заборонено обиратися до неї, а її делегатам - заборонено протягом десяти років брати участь у будь-яких гілках влади. До такої Асамблеї народ до неї обере найдостойніших - справжню і жертовну еліту, яка напише правила для всіх і змусить владу їх дотримуватися.
Саме у цьому: самоорганізації, встановленні правил і, відповідно, встановленні влади народу полягає нині українська справа.
Тарас Стецьків, народний депутат України
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Виглядає: сиди, кури бамбук і чекай, коли вони програють.
Чому ж насправді в суспільстві стільки тривоги?
Перша відповідь лежить на поверхні: "поки сонце зійде - роса очі виїсть". Оборудки Партії Регіонів у міжнародній сфері (політикою це назвати язик не повертається) можуть призвести Україну до беззастережної васальної залежності від Росії; а рішення в сфері економічній ставлять її перед реальною загрозою втрати суверенності, або остаточно закріплять кланово-олігархічну модель влади, яка не дає країні жодної позитивної перспективи. Це дуже реальний результат, і через це - потужне джерело тривоги. Але не єдине.
Бо "оптичний" обман полягає в ілюзії щодо того, що нові демократичні вибори їх виженуть з влади. Тому що нових демократичних виборів нинішньою владою не передбачається. Тобто, обман полягає в тому, що Партія Регіонів прийшла до влади завдяки демократичному процесу, користуючись чи навіть зловживаючи правами опозиції, а перше, що вони роблять при владі - це нищать той самий демократичний процес. Вони плюють на Конституцію і закон, вони підминають під себе суди і пресу, вони нищать опозицію і громадянські свободи. А потім, зламавши опір, вони щораз дужче залазять в нашу кишеню: збільшують податки, штрафи і тарифи. Тобто проблема полягає в тому, що ми будували - і не могли інакше - демократичний процес, в якому опозиція потрібна як інструмент. А новій владі демократичний процес не потрібен - він "мешает жить".
Обман полягає в тому, що вони брутально зупинили еволюцію політичної системи України в європейському напрямку, тобто в напрямку цивілізованості в первинному значенні цього слова - коли електоральна конкуренція партій як зародок конкуренції ідеологій (архаїчно - поки що - уособлених в партійних лідерах як протагоністах цих ідей). Нова влада хоче установити в Україні одне єдине правило, майже як у генералісимуса Франко: своїм друзям - все, а ворогам - написаний ними Закон.
Мусимо чітко усвідомити: в Україні будується авторитарна модель управління. Отже (як наслідок, бо так за своєю природою передбачає авторитарна модель), основний політичний конфлікт відбувається не в площині партій, а знову постає у формі протистояння влади (гримучої, у нас, суміші бюрократії та вузької групи олігархів) і суспільства.
На жаль, демократичний політикум за інерцією продовжує псевдо-політичне протистояння, імітуючи бурхливу діяльність. Виникають нові партії, точніше, нові "персональні проекти", йде запекла боротьба за опозицію, без розуміння того, що при авторитаризмі нема місця опозиції. Опозиція - це явище виключно політичної демократії, натомість в авторитарних режимах є дисиденти, а серед нинішнього політикуму бажаючих зайняти цю вакантну нішу щось не видно.
Що робити?
Треба вольовим зусиллям перебороти апатію. Домінуючим нині суспільним настроєм є якраз апатія ("пропало все": тобто не варто старатися, бо все одно з цього нічого не вийде); суспільство розгублене: не ясно, що робиться - припомаджений американськими політтехнологами свіжий президент, що, будучи в якості кандидата, виглядав на одного з політичних лідерів, обійнявши посаду, кардинально змінив образ. Дехто і далі пасивно очікує - а, може, пронесе, а, може, це якесь непорозуміння, що само по собі розсмокчеться. І цей настрій апатії і очікування (іншими словами - страху і злості) є дуже на руку нинішній владі, і вона всіляко старається його посилити. Наше завдання - шляхом соціальної активності людей на найнижчому рівні, шляхом маленьких перемог цю апатію подолати.
Друге. Відмовитися від ілюзій. Ілюзій того, що збережеться демократичний процес, міжпартійна конкуренція, що опозиція може бути дієвим інструментом зміни влади. Ілюзії того, що шляхом політичної конкуренції наших партій чи блоків ми зможемо взяти владу і змінити напрям розвитку Україну.
Авторитаризм долається тільки "посполитим рушенням" всього народу: потрібна критична маса людей, що активно не приймають авторитарний режим, і нова якість цих людей. Це мають бути дієві та спроможні люди, що усвідомлюють свої інтереси - і особисті (власні), і групові (інтереси своїх спільнот), і політичні (в тому числі на державному рівні). Приклади таких "посполитих рушень" усі пам'ятають - і це не тільки Майдан, це і масовий народний рух на зламі 80-х і 90-х, який зробив вирішальний внесок у здобуття незалежності. І це не тільки Україна - це і оксамитові революції Східної Європи, і повалення ГКЧП в Москві і багато інших прикладів.
Чи такі люди, спільноти, ініціативи можливі в Україні? Не тільки можливі, вони вже є. І кожен їх знає: це, наприклад, харківські зелені активісти і студенти "антитабачної" кампанії, акція проти недемократичного Закону «Про збори громадян» і кампанія «Стоп цензурі». Це і тисячі інших: байкери, і кондомініуми, сільський самозахист і ситуативна спілка мешканців одного під'їзду для встановлення кодового замка.
Проблема в тому, що учасники цього соціального мережива не пов'язані вищою загальною ідеєю, не свідомі того, який небезпечним для авторитарної влади потенціалом творення вони володіють. Бо своєю самореалізацією вони невпинно витісняють владу з цілих сегментів суспільного життя - авторитарна влада живиться ідеєю незамінимості не лише в політиці, а й у готуванні борщу чи зачатті дітей.
Проблема в тому, що нема взаємної довіри між цими активістами, немає досвіду взаємодопомоги, зате є негативний досвід використання громадських активностей в політичних цілях. Як долати цей негативний досвід? Рецепт простий - творити горизонтальні мережі за принципом полілідерства.
Творити саме мережі, а не альтернативну владній піраміду. Творити громадянське суспільство, а не його бутафорний сурогат. Іншими словами, треба творити живильний розчин спонтанної соціальної активності, множити самоорганізацію. Зрештою, це ж нам властиво - бо така природа українського народу, природа цивілізованої людини загалом.
Зрозуміло, що рано чи пізно цей рух мусить отримати і політичний вектор, і своїх лідерів. Але це будуть інші лідери, бо нова еліта прийде саме знизу, спонтанно вибрана конкуренцією соціальної дії і успішністю такої дії. Горизонтальні мережі, як трава крізь асфальт, зсередини зруйнують вертикальну піраміду авторитарної влади. Ці мережі, що охоплять країну від Ужгорода до Луганська, надійно зшиють її проти всякого розколу. Такий процес спільної громадянської діяльності витворить з населення модерну націю, витворить з електорату народ.
Самоорганізація стане основою нового процесу: боротьби за встановлення народом як єдиним джерелом влади обов'язкових для всіх правил співіснування в державі. Кульмінаційним етапом цього процесу стане скликання установчих зборів - Конституційної Асамблеї, яка напише нову Конституцію України, де знайдуть закріплення нові відносини, що складуться у суспільстві. І треба зазначити, що своїми діями - спробами відмінити політреформу, неконституційним узаконенням коаліції "тушок" тощо - нинішня влада, максимально делегітимізуючи себе як правову систему, робить все, щоб цей кульмінаційний момент наблизити.
Вибори до Конституційної Асамблеї будуть позапартійними, партіям буде заборонено брати участь у виборчому процесі, політикам та чиновникам - заборонено обиратися до неї, а її делегатам - заборонено протягом десяти років брати участь у будь-яких гілках влади. До такої Асамблеї народ до неї обере найдостойніших - справжню і жертовну еліту, яка напише правила для всіх і змусить владу їх дотримуватися.
Саме у цьому: самоорганізації, встановленні правил і, відповідно, встановленні влади народу полягає нині українська справа.
Тарас Стецьків, народний депутат України
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Банковій не подобаються "голі дівки" Поплавського
Заступник глави адміністрації президента Ганна Герман вважає Вєрку Сєрдючку талантом і "хірургом" української культури.
Про це вона заявила в суботу під час відкриття Музею Тараса Шевченка в Каневі.
"Сєрдючка - вона як хірург. Вона показує негативні явища. Вона це висміює, тому вона - це талант.
Цей хлопець (Андрій Данилко) зробив колосальну річ - він показав нас у правдивому дзеркалі. Він сказав: дивіться, які ми несимпатичні. Давайте щось робити з цим", - сказала Герман.
У той же час, на її думку, співак Михайло Поплавський - "культивує негативні явища в культурі".
"Поплавський - навпаки. Він культивує кичугу, голих дівок. То страхіття", - зазначила заступник глави адміністрації президента.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це вона заявила в суботу під час відкриття Музею Тараса Шевченка в Каневі.
"Сєрдючка - вона як хірург. Вона показує негативні явища. Вона це висміює, тому вона - це талант.
Цей хлопець (Андрій Данилко) зробив колосальну річ - він показав нас у правдивому дзеркалі. Він сказав: дивіться, які ми несимпатичні. Давайте щось робити з цим", - сказала Герман.
У той же час, на її думку, співак Михайло Поплавський - "культивує негативні явища в культурі".
"Поплавський - навпаки. Він культивує кичугу, голих дівок. То страхіття", - зазначила заступник глави адміністрації президента.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Янукович назвав Шевченка культовою постаттю Російської імперії
Президент Віктор Янукович взяв участь у відкритті оновленого будинку-музею Тараса Шевченка в Каневі.
Про це повідомила прес-служба глави держави.
У своїй промові з нагоди відкриття музею він заявив: "Ми зібралися у найсвятішому місці України - біля могили нашого пророка, визнаного усім світом геніального поета і художника, провісника українського національного відродження".
"Сім довгих років музей був вилучений із культурного і духовного життя України і включно до березня цього року - ми з вами бачили це у Шевченкові дні. Дивитися на це не можна було далі", - наголосив Янукович.
"Тоді я і прийняв - саме тут, на цьому місці - рішення про невідкладне завершення робіт і відкриття музею саме до Дня Незалежності", - сказав він.
Крім того, у своїй промові Янукович назвав Шевченка "улюбленцем відомих мистецьких салонів і другом найдостойніших інтелектуалів та митців тогочасної Росії".
"І навіть довгі роки заслання не применшили його органічної шляхетності та вишуканості. В останні роки життя він став найвизначнішою, як нині кажуть, культовою постаттю в Російській імперії. За спогадами сучасників, людиною номер один", - сказав президент.
Також Янукович разом із присутніми оглянув оновлений музей, йдеться у повідомленні.
"Перед урочистим відкриттям музею президент покладав квіти до могили Кобзаря на Чернечій горі", - зазначили у прес-службі.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це повідомила прес-служба глави держави.
У своїй промові з нагоди відкриття музею він заявив: "Ми зібралися у найсвятішому місці України - біля могили нашого пророка, визнаного усім світом геніального поета і художника, провісника українського національного відродження".
"Сім довгих років музей був вилучений із культурного і духовного життя України і включно до березня цього року - ми з вами бачили це у Шевченкові дні. Дивитися на це не можна було далі", - наголосив Янукович.
"Тоді я і прийняв - саме тут, на цьому місці - рішення про невідкладне завершення робіт і відкриття музею саме до Дня Незалежності", - сказав він.
Крім того, у своїй промові Янукович назвав Шевченка "улюбленцем відомих мистецьких салонів і другом найдостойніших інтелектуалів та митців тогочасної Росії".
"І навіть довгі роки заслання не применшили його органічної шляхетності та вишуканості. В останні роки життя він став найвизначнішою, як нині кажуть, культовою постаттю в Російській імперії. За спогадами сучасників, людиною номер один", - сказав президент.
Також Янукович разом із присутніми оглянув оновлений музей, йдеться у повідомленні.
"Перед урочистим відкриттям музею президент покладав квіти до могили Кобзаря на Чернечій горі", - зазначили у прес-службі.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Соціологія: "Партія регіонів" втрачає рейтинг
В разі проведення найближчим часом виборів до Верховної Ради до її складу можуть пройти до шести політичних сил.
Про це свідчать дані загальнонаціонального опитування Центру Разумкова, повідомляє прес-служба організації.
За Партію регіонів проголосували б 27,6% виборців, які планують взяти участь у виборах, за БЮТ - 13,7%, за партію "Сильна Україна" - 12,1%, за "Фронт змін" - 5,3%, за КПУ - 3,5%, за ВО "Свобода" - 2,8%.
1,8% виборців збираються проголосувати за Блок Литвина, по 1,2% - за партії "Громадянська позиція" та "Наша Україна".
Такі партії і блоки, як Блок Черновецького, "Єдиний центр", "За Україну", "Народна самооборона", НРУ, ПСПУ, СПУ, УНП, ХДС підтримали б не більше 0,5% респондентів.
За інші політичні сили (яких не було у запропонованому соціологами списку) голосували б 1,7% опитаних, проти всіх - 11,2%, не визначилися - 15,6%.
У травні 2010 рівень підтримки провідних політичних сил становив, відповідно: Партії регіонів - 41,5%, БЮТ - 14,9%, "Сильної України" - 9,1%, "Фронту змін" - 4%, КПУ - 3,5%, ВО "Свобода" - 2,8%.
Опитування проводилося з 10 по 15 серпня 2010 року в усіх регіонах України. Опитано 2009 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки - 2,3%.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це свідчать дані загальнонаціонального опитування Центру Разумкова, повідомляє прес-служба організації.
За Партію регіонів проголосували б 27,6% виборців, які планують взяти участь у виборах, за БЮТ - 13,7%, за партію "Сильна Україна" - 12,1%, за "Фронт змін" - 5,3%, за КПУ - 3,5%, за ВО "Свобода" - 2,8%.
1,8% виборців збираються проголосувати за Блок Литвина, по 1,2% - за партії "Громадянська позиція" та "Наша Україна".
Такі партії і блоки, як Блок Черновецького, "Єдиний центр", "За Україну", "Народна самооборона", НРУ, ПСПУ, СПУ, УНП, ХДС підтримали б не більше 0,5% респондентів.
За інші політичні сили (яких не було у запропонованому соціологами списку) голосували б 1,7% опитаних, проти всіх - 11,2%, не визначилися - 15,6%.
У травні 2010 рівень підтримки провідних політичних сил становив, відповідно: Партії регіонів - 41,5%, БЮТ - 14,9%, "Сильної України" - 9,1%, "Фронту змін" - 4%, КПУ - 3,5%, ВО "Свобода" - 2,8%.
Опитування проводилося з 10 по 15 серпня 2010 року в усіх регіонах України. Опитано 2009 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки - 2,3%.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
У Києві буде салют у 20 залпів. Хоча Незалежності лише 19
Святкування дня незалежності в Києві завершиться феєрверком.
Як повідомляє сайт КМДА, у зв'язку з покращенням погодних умов на переважній території країни, Міністерством оборони України прийнято рішення про дозвіл на проведення святкових феєрверків у 9-ти українських містах.
У столиці салютуватимуть 20 залпами з 5-ти позицій: Володимирської гірки, майданчика біля музею Великої Вітчизняної війни, парку Перемога (Дніпровський район), проспекту Маяковського (Деснянський район), стадіону Національного університету оборони України.
Разом з тим, Київська міська державна адміністрація наголошує на необхідності дотримання правил протипожежної безпеки під час святкових і вихідних днів та закликає киян не використовувати самостійно пожежонебезпечні піротехнічні засоби.
Джерела: http://kiev.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Як повідомляє сайт КМДА, у зв'язку з покращенням погодних умов на переважній території країни, Міністерством оборони України прийнято рішення про дозвіл на проведення святкових феєрверків у 9-ти українських містах.
У столиці салютуватимуть 20 залпами з 5-ти позицій: Володимирської гірки, майданчика біля музею Великої Вітчизняної війни, парку Перемога (Дніпровський район), проспекту Маяковського (Деснянський район), стадіону Національного університету оборони України.
Разом з тим, Київська міська державна адміністрація наголошує на необхідності дотримання правил протипожежної безпеки під час святкових і вихідних днів та закликає киян не використовувати самостійно пожежонебезпечні піротехнічні засоби.
Джерела: http://kiev.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Медведєв і Путін задоволені українською "політичною стабільністю"
Президент Росії Дмитро Медведєв привітав президента Віктора Януковича з Днем Незалежності України.
Про це повідомляє прес-служба російського посольства в Україні.
"Росію й Україну пов'язують багатовікові традиції добросусідства, спільні духовні корені, славні сторінки спільної історії", - йдеться у вітанні.
Медведєв також відзначив "взаємний настрій на конструктивне вирішення всіх без винятку питань на принципах рівноправності і врахування інтересів один одного".
"Перед нами - ціла низка амбітних завдань, в тому числі щодо вдосконалення інвестиційного співробітництва, надання нового імпульсу гуманітарним контактам, подальшому зміцненню прикордонних і міжрегіональних зв'язків", - заявив російський президент.
"Серйозну віддачу очікуємо від складення потенціалів Росії і України в наукомістких галузях і промисловій кооперації", - йдеться в привітання.
"Упевнений, майбутні двосторонні заходи за нашої участі дозволять ще більш зміцнити позитивну динаміку російсько-українських відносин - на благо громадян наших країн, в інтересах стабільності і безпеки на Європейському континенті", - заявив Медведєв.
Крім того, поздоровлення направив також прем'єр Росії Володимир Путін.
"Росіяни і українці об'єднані багатовіковими узами дружби, добросусідства та взаємовиручки, які витримали не одне суворе випробування. Щиро раді тому, що Україна зустрічає своє свято в обстановці політичної стабільності і економічного зростання", - заявив він.
"Останнім часом зроблено багато чого для відновлення і зміцнення взаємовигідного двостороннього партнерства", - зазначив Путін.
"Подальше нарощування практичної взаємодії безсумнівно відповідає корінним інтересам громадян Росії і України", - йдеться у повідомленні.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це повідомляє прес-служба російського посольства в Україні.
"Росію й Україну пов'язують багатовікові традиції добросусідства, спільні духовні корені, славні сторінки спільної історії", - йдеться у вітанні.
Медведєв також відзначив "взаємний настрій на конструктивне вирішення всіх без винятку питань на принципах рівноправності і врахування інтересів один одного".
"Перед нами - ціла низка амбітних завдань, в тому числі щодо вдосконалення інвестиційного співробітництва, надання нового імпульсу гуманітарним контактам, подальшому зміцненню прикордонних і міжрегіональних зв'язків", - заявив російський президент.
"Серйозну віддачу очікуємо від складення потенціалів Росії і України в наукомістких галузях і промисловій кооперації", - йдеться в привітання.
"Упевнений, майбутні двосторонні заходи за нашої участі дозволять ще більш зміцнити позитивну динаміку російсько-українських відносин - на благо громадян наших країн, в інтересах стабільності і безпеки на Європейському континенті", - заявив Медведєв.
Крім того, поздоровлення направив також прем'єр Росії Володимир Путін.
"Росіяни і українці об'єднані багатовіковими узами дружби, добросусідства та взаємовиручки, які витримали не одне суворе випробування. Щиро раді тому, що Україна зустрічає своє свято в обстановці політичної стабільності і економічного зростання", - заявив він.
"Останнім часом зроблено багато чого для відновлення і зміцнення взаємовигідного двостороннього партнерства", - зазначив Путін.
"Подальше нарощування практичної взаємодії безсумнівно відповідає корінним інтересам громадян Росії і України", - йдеться у повідомленні.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Уперше відбувся молодіжний квест "Луцьк – місто героїв"
У Луцьку з нагоди відзначення Дня міста вперше відбувся молодіжний квест «Луцьк – місто героїв».
Як передає кореспондент УНІАН, в цій інтелектуально-динамічній грі взяло участь 12 команд, загалом близько 60 учасників, які змагалися за право бути кращими серед краєзнавців міста.
За словами організаторів квесту, його маршрут проходив через 11 пунктів, на кожному з яких були завдання. Загалом, він охоплював два пам’ятники – Михайла Грушевського та генерал-хорунжого Армії УНР Олекси Алмазова, а також вулиці, які були перейменовані на честь українських героїв – Степана Бандери, Романа Шухевича та ін.
Вік учасників становив від 16 до 25 років.
Переможцем стала команда лучан «Могули», яка подолала весь маршрут за рекордно короткий час – 1 год 15 хв. Друге та третє місця розділили команди «Сало в шоколаді» та «Сусідки». Переможці отримали унікальне видання «Літопис УПА».
Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Як передає кореспондент УНІАН, в цій інтелектуально-динамічній грі взяло участь 12 команд, загалом близько 60 учасників, які змагалися за право бути кращими серед краєзнавців міста.
За словами організаторів квесту, його маршрут проходив через 11 пунктів, на кожному з яких були завдання. Загалом, він охоплював два пам’ятники – Михайла Грушевського та генерал-хорунжого Армії УНР Олекси Алмазова, а також вулиці, які були перейменовані на честь українських героїв – Степана Бандери, Романа Шухевича та ін.
Вік учасників становив від 16 до 25 років.
Переможцем стала команда лучан «Могули», яка подолала весь маршрут за рекордно короткий час – 1 год 15 хв. Друге та третє місця розділили команди «Сало в шоколаді» та «Сусідки». Переможці отримали унікальне видання «Літопис УПА».
Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Українська молодь Москви проведе флеш-моб «Дев‘ятнадцять»
24 серпня українська молодь Москви проведе на вулицях російської столиці флеш-моб під назвою «Дев‘ятнадцять».
Як повідомили власному кореспонденту УНІАН у РФ організатори акції, учасники флеш-мобу у народному та жовто-блакитному одязі і з українською символікою (прапорами, фанатськими шаликами тощо) пройдуть місцями, пов‘язаними з Україною. Серед місць, які збирається відвідати молодь, пам‘ятний знак дружби України і Росії біля Київського вокзалу, пішохідний міст імені Богдана Хмельницького, пам‘ятники Лесі Українці, Тарасу Шевченку і Миколі Гоголю, а також Культурний центр України в Москві.
Учасники акції випустять у небо сині та жовті повітряні кульки, а також покладуть до пам‘ятників жовто-блакитні квіти.
Літературна частина свята включатиме виконання Гімну України та патріотичних віршів про Україну біля пам‘ятника Тарасу Шевченку, а також народних пісень на Старому Арбаті.
Також на вулицях пройде міні-опитування москвичів на тему знання України і розуміння української мови. «Хто правильно вимовить слово «паляниця», той отримає від нас невеликий подарунок», - повідомили організатори.
Крім того, учасники акції виготовлять велику листівку «З днем народження, Україно!», на якій усі бажаючі напишуть свої побажання.
Молодь також відвідає концерт капели бандуристів ім. Платона Майбороди у Культурному центрі України,
Також молоді люди частуватимуться тортом з написом «З днем народження, Україно!», на якому запалять 19 свічок.
Організатором акції виступає Український молодіжний клуб.
Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Як повідомили власному кореспонденту УНІАН у РФ організатори акції, учасники флеш-мобу у народному та жовто-блакитному одязі і з українською символікою (прапорами, фанатськими шаликами тощо) пройдуть місцями, пов‘язаними з Україною. Серед місць, які збирається відвідати молодь, пам‘ятний знак дружби України і Росії біля Київського вокзалу, пішохідний міст імені Богдана Хмельницького, пам‘ятники Лесі Українці, Тарасу Шевченку і Миколі Гоголю, а також Культурний центр України в Москві.
Учасники акції випустять у небо сині та жовті повітряні кульки, а також покладуть до пам‘ятників жовто-блакитні квіти.
Літературна частина свята включатиме виконання Гімну України та патріотичних віршів про Україну біля пам‘ятника Тарасу Шевченку, а також народних пісень на Старому Арбаті.
Також на вулицях пройде міні-опитування москвичів на тему знання України і розуміння української мови. «Хто правильно вимовить слово «паляниця», той отримає від нас невеликий подарунок», - повідомили організатори.
Крім того, учасники акції виготовлять велику листівку «З днем народження, Україно!», на якій усі бажаючі напишуть свої побажання.
Молодь також відвідає концерт капели бандуристів ім. Платона Майбороди у Культурному центрі України,
Також молоді люди частуватимуться тортом з написом «З днем народження, Україно!», на якому запалять 19 свічок.
Організатором акції виступає Український молодіжний клуб.
Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Бідність серед освічених - український феномен
Кожна третя родина в Україні може вважатися бідною – такими є результати дослідження Інституту демографії Національної академії наук України.
Звісно, критерії української бідності є дещо іншими, аніж у африканських чи азійських країнах, кажуть дослідники. Вони вказують на суто український феномен – бідність серед працюючих осіб із вищою освітою.
Одна із трьох українських родин не може забезпечити середні стандарти рівня життя – каже Людмила Черенько, керівник дослідження рівня життя в Україні, проведеного Інститутом демографії НАН. Саме неможливістю задовольнити базові середні потреби українські науковці вимірюють бідність.
За словами пані Черенько, в Україні небагато сімей потерпають від нестачі найнеобхіднішого – їжі, а от із іншими базовими потребами – у житлі, медичному обслуговуванні та освіті – існують проблеми.
“Щодо харчів, то це, переважно, не є проблемним питанням – ми не в Африці. Частка родин, які не можуть хоча б раз на тиждень купувати м’ясо, рибу чи свіжі овочі-фрукти, не перевищує 10%. Але, коли ми говоримо про житлову проблему, то тут родини розподіляються на кілька груп.
Домогосподарства із дітьми дуже потерпають від малої житлової площі. Що ж до сільського населення, то воно потерпає від відсутності зручностей у житлі. Пенсіонерські домогосподарства дуже добре забезпечені житлом. Але якщо ми переходимо до питань медицини, то тут уже пенсіонери частіше скаржаться на те, що вони не можуть дозволити собі ліки чи вчасне і якісне медичне обслуговування. І, звісно, сім’ї із дітьми турбує проблема якісної середньої та доступність будь-якої вищої і професійної освіти.”
Крім того, за словами Людмили Черенько, бідність по-українськи має і свій феномен – якщо у світі малі доходи мають, переважно, люди без роботи чи із низькою кваліфікацією, то в Україні навіть вища освіта і стабільна робота не гарантують того рівня доходів, який дозволив би достойно утримувати родину, особливо якщо у ній є діти.
Низький рівень оплати кваліфікованої праці призводить до масової трудової міграції, яка, разом із високим рівнем смертності та низьким рівнем народжуваності, призвела до того, що за роки незалежності населення України скоротилося із 52 до 46 мільйонів – каже експерт Інституту демографії.
“До чого призводять низькі стандарти оплати праці? Ми бачимо трудову міграцію – масштабну і нелегальну, особливо у західних та східних регіонах. Люди, які у своїй країні не можуть заробити не на розкіш, а на нормальне існування, звичайно, шукають способи працювати за кордоном. Ми багато говоримо про виплати при народженні, але ж після того, як дитині виповнилося 3 роки, її теж треба якось утримувати, і не просто утримувати – а навчати. Далі треба вирішувати проблему розширення житлової площі при розширенні сім’ї. Навіть до фінансової кризи, коли все було нормально із житловими кредитами, ми робили підрахунки, які показали, що середній українській родині, аби придбати житло в кредит, треба впродовж 50 років віддавати всі гроші, не залишаючи нічого навіть на хліб та воду”, - каже вона.
За даними Державного комітету статистики, нині найпоширеніша в Україні зарплата складає від 2 до 2,5 тисяч гривень.
З іншого боку, за даними міжнародних фінансових організацій, грошові перекази українських заробітчан своїм родичам із країн ЄС та Росії у 2009 році склали 4,7 мільярдів доларів, тобто 5% від ВВП країни, при тому, що середня сума переказу складає від 100 до 300 доларів на місяць.
Анастасія Зануда
Джерела: http://www.bbc.co.uk/ http://article-blogger.blogspot.com/
Звісно, критерії української бідності є дещо іншими, аніж у африканських чи азійських країнах, кажуть дослідники. Вони вказують на суто український феномен – бідність серед працюючих осіб із вищою освітою.
Одна із трьох українських родин не може забезпечити середні стандарти рівня життя – каже Людмила Черенько, керівник дослідження рівня життя в Україні, проведеного Інститутом демографії НАН. Саме неможливістю задовольнити базові середні потреби українські науковці вимірюють бідність.
За словами пані Черенько, в Україні небагато сімей потерпають від нестачі найнеобхіднішого – їжі, а от із іншими базовими потребами – у житлі, медичному обслуговуванні та освіті – існують проблеми.
“Щодо харчів, то це, переважно, не є проблемним питанням – ми не в Африці. Частка родин, які не можуть хоча б раз на тиждень купувати м’ясо, рибу чи свіжі овочі-фрукти, не перевищує 10%. Але, коли ми говоримо про житлову проблему, то тут родини розподіляються на кілька груп.
Домогосподарства із дітьми дуже потерпають від малої житлової площі. Що ж до сільського населення, то воно потерпає від відсутності зручностей у житлі. Пенсіонерські домогосподарства дуже добре забезпечені житлом. Але якщо ми переходимо до питань медицини, то тут уже пенсіонери частіше скаржаться на те, що вони не можуть дозволити собі ліки чи вчасне і якісне медичне обслуговування. І, звісно, сім’ї із дітьми турбує проблема якісної середньої та доступність будь-якої вищої і професійної освіти.”
Крім того, за словами Людмили Черенько, бідність по-українськи має і свій феномен – якщо у світі малі доходи мають, переважно, люди без роботи чи із низькою кваліфікацією, то в Україні навіть вища освіта і стабільна робота не гарантують того рівня доходів, який дозволив би достойно утримувати родину, особливо якщо у ній є діти.
Низький рівень оплати кваліфікованої праці призводить до масової трудової міграції, яка, разом із високим рівнем смертності та низьким рівнем народжуваності, призвела до того, що за роки незалежності населення України скоротилося із 52 до 46 мільйонів – каже експерт Інституту демографії.
“До чого призводять низькі стандарти оплати праці? Ми бачимо трудову міграцію – масштабну і нелегальну, особливо у західних та східних регіонах. Люди, які у своїй країні не можуть заробити не на розкіш, а на нормальне існування, звичайно, шукають способи працювати за кордоном. Ми багато говоримо про виплати при народженні, але ж після того, як дитині виповнилося 3 роки, її теж треба якось утримувати, і не просто утримувати – а навчати. Далі треба вирішувати проблему розширення житлової площі при розширенні сім’ї. Навіть до фінансової кризи, коли все було нормально із житловими кредитами, ми робили підрахунки, які показали, що середній українській родині, аби придбати житло в кредит, треба впродовж 50 років віддавати всі гроші, не залишаючи нічого навіть на хліб та воду”, - каже вона.
За даними Державного комітету статистики, нині найпоширеніша в Україні зарплата складає від 2 до 2,5 тисяч гривень.
З іншого боку, за даними міжнародних фінансових організацій, грошові перекази українських заробітчан своїм родичам із країн ЄС та Росії у 2009 році склали 4,7 мільярдів доларів, тобто 5% від ВВП країни, при тому, що середня сума переказу складає від 100 до 300 доларів на місяць.
Анастасія Зануда
Джерела: http://www.bbc.co.uk/ http://article-blogger.blogspot.com/
На Львівщині відкрили пам’ятник жертвам терору і депортації українців Холмщини
22 серпня у Львівській області поблизу с.Тудорковичі Сокальського району відкрили «Пам’ятник жертвам терору і депортації українців Холмщини в 1938-1947 рр.».
Про це ZAXID.NET повідомили у Львівській ОДА.
Священики різних конфесій відслужили панахиду за невинно убієнними та освятили пам’ятний хрест жертвам терору та депортації.
Заступник голови Львівської ОДА Ліляна Гримська у своєму виступі зазначила, що у житті нашого народу було багато трагічних подій, які хвилюють кожного з нас, зачіпають найбільш вразливі струни душі. "Великою трагедією було примусове виселення українців з їх споконвічних земель – Надсяння, Підляшшя, Любачівщини, Лемківщини, Холмщини, - підкреслила Л.Гримська. – І цей пам’ятник не дасть забути ці сторінки нашої історії. Тут кожен перехожий пам’ятатиме про українські села, храми, кладовища, історичні пам’ятки, про полеглих героїв, які залишились там на малій Батьківщині".
Голова Сокальської РДА Микола Мисак, виступаючи, підкреслив, що цей пам’ятний знак буде нагадувати усім нам, які злочини чинилися проти українського народу і що ті страшні часи терору та знищення більше ніколи не повинні повторитися.
Спорудження пам’ятника розпочалося у 2007 році до 60-річчя операції "Вісла" з ініціативи автора проекту Володимира Бойчука, який з допомогою однодумців з Львівського СКТ "Холмщина" підшукав місце, зібрав кошти та організував будівництво. Пам’ятний хрест споруджений за підтримки Львівської обласної та Сокальської районної адміністрації, Львівської обласної та Сокольської районної ради, на пожертви діаспори та спонсорів.
Операція "Вісла" – злочинний захід етнічної чистки, здійснений польським комуністичним режимом у 1947-му році проти українського населення на історичних українських землях, що відійшли до Польщі після Другої світової війни. Полягав у примусовій депортації (виселенні) українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині.
Джерела: http://www.zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це ZAXID.NET повідомили у Львівській ОДА.
Священики різних конфесій відслужили панахиду за невинно убієнними та освятили пам’ятний хрест жертвам терору та депортації.
Заступник голови Львівської ОДА Ліляна Гримська у своєму виступі зазначила, що у житті нашого народу було багато трагічних подій, які хвилюють кожного з нас, зачіпають найбільш вразливі струни душі. "Великою трагедією було примусове виселення українців з їх споконвічних земель – Надсяння, Підляшшя, Любачівщини, Лемківщини, Холмщини, - підкреслила Л.Гримська. – І цей пам’ятник не дасть забути ці сторінки нашої історії. Тут кожен перехожий пам’ятатиме про українські села, храми, кладовища, історичні пам’ятки, про полеглих героїв, які залишились там на малій Батьківщині".
Голова Сокальської РДА Микола Мисак, виступаючи, підкреслив, що цей пам’ятний знак буде нагадувати усім нам, які злочини чинилися проти українського народу і що ті страшні часи терору та знищення більше ніколи не повинні повторитися.
Спорудження пам’ятника розпочалося у 2007 році до 60-річчя операції "Вісла" з ініціативи автора проекту Володимира Бойчука, який з допомогою однодумців з Львівського СКТ "Холмщина" підшукав місце, зібрав кошти та організував будівництво. Пам’ятний хрест споруджений за підтримки Львівської обласної та Сокальської районної адміністрації, Львівської обласної та Сокольської районної ради, на пожертви діаспори та спонсорів.
Операція "Вісла" – злочинний захід етнічної чистки, здійснений польським комуністичним режимом у 1947-му році проти українського населення на історичних українських землях, що відійшли до Польщі після Другої світової війни. Полягав у примусовій депортації (виселенні) українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині.
Джерела: http://www.zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Підписатися на:
Дописи (Atom)