Про це в середу пише Остров.
Так компанія "Arzinger" представила плакат, на якому зображений лего-чоловічок, схожий на Януковича, який тисне руку робітнику.
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
статті про українську політику і не тільки
01.10.10
Янукович став лего-чоловічком (ФОТО)
Одна з донецьких компаній зобразила на своєму презентаційному матеріалі чоловічка з конструктора "Лего", схожого на президента Віктора Януковича.
Про це в середу пише Остров.
Так компанія "Arzinger" представила плакат, на якому зображений лего-чоловічок, схожий на Януковича, який тисне руку робітнику.
Матеріал представлений на III Міжнародному інвестиційному саміті Donbass Investment Destination "Державно-приватне партнерство в контексті нової економічної політики Україна", в якому також бере участь сам Янукович.
Про це в середу пише Остров.
Так компанія "Arzinger" представила плакат, на якому зображений лего-чоловічок, схожий на Януковича, який тисне руку робітнику.
70 відсотків опитаних – проти закону про двомовність
Понад 70 відсотків відвідувачів сайту unian.net, що взяли участь в опитуванні УНІАН, виступають проти ухвалення закону, покликаного запровадити в Україні українсько-російську двомовність.
Майже 28 відсотків такий законодавчий акт підтримують. Запитання на веб-сторінці сформульовано таким чином: «Чи підтримуєте Ви закон про двомовність?»
Відповіді:
Так, однозначно - 26,1%
Загалом так, але є сумніви – 1,7%
Ні, у жодному разі – 69,7%
Ні, хоча про це варто подумати – 1,7%
Не знаю – 0,2%
Мене це не стосується – 0,4%
Свій варіант – 0,2%.
Усього в голосуванні взяло участь 3210 користувачів Інтернету (станом на 29 вересня, 15.00).
З власних відповідей можемо процитувати такі: “Додайте англійську”; “Це повна ж...а”; “Тільки в Криму як в автономії”; “Тільки моральний виродок може чинити цьому опір” (надійшло з РФ); “У Криму має бути тримовність – із кримськотатарською мовою”; “Відповідно до Хартії в Криму всіх чиновників треба зобов’язати знати три мови”.
Майже 28 відсотків такий законодавчий акт підтримують. Запитання на веб-сторінці сформульовано таким чином: «Чи підтримуєте Ви закон про двомовність?»
Відповіді:
Так, однозначно - 26,1%
Загалом так, але є сумніви – 1,7%
Ні, у жодному разі – 69,7%
Ні, хоча про це варто подумати – 1,7%
Не знаю – 0,2%
Мене це не стосується – 0,4%
Свій варіант – 0,2%.
Усього в голосуванні взяло участь 3210 користувачів Інтернету (станом на 29 вересня, 15.00).
З власних відповідей можемо процитувати такі: “Додайте англійську”; “Це повна ж...а”; “Тільки в Криму як в автономії”; “Тільки моральний виродок може чинити цьому опір” (надійшло з РФ); “У Криму має бути тримовність – із кримськотатарською мовою”; “Відповідно до Хартії в Криму всіх чиновників треба зобов’язати знати три мови”.
| Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Журналісти стали в чергу до СБУ (ФОТО)
Акцію проти дій СБУ, спрямованих на згорнення демократії, провели в середу журналісти та громадські діячі.
Поштовхом для неї стали випадки, коли спецслужба стала перевіряти роботу журналістів, істориків та громадських організацій.
Зокрема, нещодавно СБУ разом із податковою навідалося додому до директора Інституту масової інформації Вікторії Сюмар.
Окрім руху "Стоп цензурі", в акції взяли участь представники організації "Демократичний альянс", до якої неодноразово приходили співробітники спецслужби.
Акцію протесту було проведено у вигляді живої черги до приймальні громадян СБУ, де учасники заходу подали до глави Служби безпеки Валерія Хорошковського стандартний запит визначеного змісту:
"Я, такий-то такий-то, за фахом журналіст. Працюючи журналістом я регулярно висвітлюю питання діяльності чинної влади, у тому числі досить критично.
Також критично про чинну владу я висловлююся на вулиці, в Інтернеті, у спілкуванні з друзями та знайомими. Крім того я спілкуюся з іноземними журналістами, політиками та представниками закордонних дипломатичних місій в Україні.
Хочу поцікавитися, чи підпадаю я до сфери інтересів Служби Безпеки України як людина, яка може становити загрозу національній безпеці та обороні України?
Прошу також дати відповідь на питання, чи збирала протягом останнього року щодо мене Служба Безпеки України будь-які дані, проводила оперативні заходи, прослуховувала мої телефони, організовувала стеження?
У випадку якщо такі дії щодо мене вчинювалися і в результаті не було порушено кримінальної справи - прошу повідомити мене, яка саме інформація про мене і коли збиралася.
Прошу цю заяву розглядати як інформаційний запит про доступ до інформації про мене".
Тепер за законом кожен автор звернення має отримати аргументовану відповідь від СБУ.
Поштовхом для неї стали випадки, коли спецслужба стала перевіряти роботу журналістів, істориків та громадських організацій.
Зокрема, нещодавно СБУ разом із податковою навідалося додому до директора Інституту масової інформації Вікторії Сюмар.
Окрім руху "Стоп цензурі", в акції взяли участь представники організації "Демократичний альянс", до якої неодноразово приходили співробітники спецслужби.
Акцію протесту було проведено у вигляді живої черги до приймальні громадян СБУ, де учасники заходу подали до глави Служби безпеки Валерія Хорошковського стандартний запит визначеного змісту:
"Я, такий-то такий-то, за фахом журналіст. Працюючи журналістом я регулярно висвітлюю питання діяльності чинної влади, у тому числі досить критично.
Також критично про чинну владу я висловлююся на вулиці, в Інтернеті, у спілкуванні з друзями та знайомими. Крім того я спілкуюся з іноземними журналістами, політиками та представниками закордонних дипломатичних місій в Україні.
Хочу поцікавитися, чи підпадаю я до сфери інтересів Служби Безпеки України як людина, яка може становити загрозу національній безпеці та обороні України?
Прошу також дати відповідь на питання, чи збирала протягом останнього року щодо мене Служба Безпеки України будь-які дані, проводила оперативні заходи, прослуховувала мої телефони, організовувала стеження?
У випадку якщо такі дії щодо мене вчинювалися і в результаті не було порушено кримінальної справи - прошу повідомити мене, яка саме інформація про мене і коли збиралася.
Прошу цю заяву розглядати як інформаційний запит про доступ до інформації про мене".
Тепер за законом кожен автор звернення має отримати аргументовану відповідь від СБУ.
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Андрій Курков: Я не бачу при владі людей, які вміють думати
Розмова з Андрієм Курковим була невимушена і проста: він вміє про все розповідати, як про цікаву життєву історію. Тому навіть те, як він перераховує свої переклади, свої мандри за кордоном та описує увагу іноземців до його текстів, не виглядає самохизуванням, а сприймається, як належне.
Пане Андрію, пару років тому в кількох інтерв'ю у вас питали, як ви ставитесь до того, що вас на Батьківщині так мало знають. От зараз, мені здається, ситуація трошки виправляється. Говорять багато про Ваші дитячі книжки, вас стали вважати своїм усі письменники...
- Ну, з письменниками я завжди приятелював, письменницька молода гвардія дуже симпатична.
В Україні завжди всі трималися більш-менш разом, тобто ніякої війни чи конкуренції не було, і ми з радістю зустрічаємося. Єдине, що я пам'ятаю, як потоваришував зі Шкляром зі сварки.
Я прийшов на "Останню барикаду" багато років тому, в Києві. Перед тим він десь виступив проти мене в пресі, я виступив проти нього в пресі, проти "Елементаля".
Отож, заходжу я на "Барикаду", а мені кажуть: ось Шкляр сидить. Ну, і хтось каже: "Та випийте горілки". Я кажу: "Ні, треба спочатку виясніть отношенія".
Ну, ми і з'ясовували відносини, і він каже: "Ну, навіщо тобі бути українським письменником, залишайся російським, як Гоголь". Якось ми так нормально поговорили, випили горілки і потоваришували.
Але моє спостереження правильне: справді зараз в Україні і критика, і читачі більше Вас знають?
- Можна сказати й так, але я думаю, що половина цього знання - це не про мене як про письменника, а як про публічну постать. З коментарів, з телебачення, з радіо...
Серед списку мов, якими Вас перекладено, фігурує, зокрема, китайська мова.
- І китайська, і турецька, і японська...
А власне китайська - це підсвідоме намагання підготуватися до того часу, коли Китай підкорить весь світ? Чи як вас туди занесло?
- Це не мене занесло, заносить мої книжки, а потім в деякі країни я за книжками їду.
В Китай мене не запрошували. Але ні, китайці будуть в Росії, вони заберуть Далекий Схід - до Уралу. Я думаю, що Путін сам розуміє і розмовляє вже так дружньо з китайцями, тому що він думає, що якщо Росія об'єднається з Китаєм, то легше буде протистояти американському впливу.
Lemberger: Пане Андрію, скажіть, будь ласка, які книжки читають Ваші діти? Чи є в них улюблені? І як Ви, як батько, впливаєте на їх вибір: рекомендуєте, радите, підсовуєте щось обережно чи вони дають собі раду самі?
- Ой, ну, ви знаєте, мої казки вони читали. У мене діти 7, 11 і 13 років. Донька, якій 13 років, може читати трьома мовами: російською, українською і англійською. Вона влітку прочитала в Англії якийсь підлітковий роман про вампірів, з радістю, потім я їй підсунув три книжки, які вона забракувала.
А переклад з французької "Завтра - це кайф" Фаїзи Ґен, якій було 19 років, коли вона це написала, в "Кальварії" вийшла книжка - дочка це проковтнула. А хлопці не дуже читають, тобто, якщо їх змусити - читають, але добровільно не йдуть на це.
Ви розповідаєте про Україну світові. Чи не помічали ви, коли вдруге приїжджали до якоїсь країни, що вже люди знають про Україну більше?
- Більше знали про Україну після і під час Помаранчевої революції, бо була велика зацікавленість.
Більше людей стало купувати книжки українських авторів, у тому числі й моїх, і більше приходити на зустрічі.
Потім, десь під кінець 2005 року, цей інтерес згас. Але в принципі, є досить велика аудиторія людей, які цікавляться Східною Європою, і ми зараз - нормальна частина Східної Європи, не зовсім нормальної. Так що все йде добре.
Але є люди, які за вашими художніми творами реконструювали собі нашу дійсність?
- Є люди, які приїжджають, щоб їх поводили по місцях дій романів. У мене три дні тому були гості зі Швейцарії, з проханням показати їм Гідропарк і ресторан "Очеретяний кіт".
Бувають регулярно групи з Австрії, Німеччини, які приїжджають ходити по вулицях моїх романів, і це не тільки зі мною так... Зараз, наприклад, по романах Стіг Ларссон є вже офіційна екскурсія, так що це нормальний процес.
У вас це поки що неофіційні екскурсії?
- Ні, не офіційні. До мене звертаються, і якщо я в Києві, то я показую.
Питання з зали: Чи можлива творчість без штучних збудників?
- Що таке штучні збудники? Алкоголь - це натуральний збудник, зовсім не штучний. Штучний збудник - це коли тебе дратує політик і ти не можеш його вимкнути, тому що він скрізь. Якщо його можна вимкнути, то це вже натуральний збудник.
Тобто, може статися, що коли у вас буде нестача творчих сил - ви увімкнете радіо або відкриєте сайт "Української правди", почитаєте про політиків, збудитеся і напишете?
- Може, таке може бути.
Як багато ви працюєте?
- Поки не було дітей, я з 5 ранку до 11 писав прозу, потім перерва, потім писав статті, сценарії... Розумієте, справа в тому, що я дуже багато в поїздках. Цього року з січня по червень я був удома тільки два тижні.
У дорозі виходить більше, ніж вдома, писати. Бо я навчився їздити всюди з ноутбуком, пишу в готелях, і в потягах, і в літаках.
А коли я вже вчетверте переписував "Садівника з Очакова"... Було досить важко, тому що я хотів написати короткий роман і без політики. А мені легше писати великі і з політикою. І тому довелося багато працювати, багато змінювати, і ось нарешті я сьогодні вранці у Львові вперше побачив цю книжку на стенді "Фоліо"...
То я її все літо писав, десь по 12-14 годин на день виходило. Коли я починав писати цей роман - у мене виходило по 3-4 сторінки на день, а коли я вже його дописував, у червні-липні і на початку серпня, на день виходило десь по 15-20 сторінок.
Питання з зали: Про що ця книжка?
- Це пригодницька мелодрама, сучасна дія якої відбувається в Києві, Ірпені і в Очакові. Один з головних героїв випадково дізнається, як можна потрапити в Очаків 1957 року. Він туди йде, і закохується там в одну заміжню жінку, яка торгує рибою на базарі... Ну, і далі дізнаєтеся з книжки...
Ольга: Андрію, ви багато подорожуєте, зустрічаєтесь з українцями закордоном, вашими українськими та іноземними читачами. Є різниця між питаннями, які вам ставлять іноземні та українські читачі?
- Різниця є, можна навіть по країнах відрізняти: коли виступаєш десь в Америці чи в Канаді, то більшість питань будуть не по тексту книжок, а по контексту країни, з якої приїхав автор. У Німеччині буде більше запитань майже фізіологічного кшталту.
Пам'ятаю, коли в мене вже було більш як 300 авторських вечорів німецькою мовою в Німеччині, Швейцарії і Австрії, то перші запитання були щодо "Пікніка на льоду" "Чому я не описую, коли і як ходить Міша в туалет". Ну, а в Україні ніколи не буває питань про Україну, бо в Україні всі про Україну все знають.
- Це не зовсім так. Є перший варіант "Нічного молочника", який вийшов у "Фоліо" і в "Амфорі" російською. Потім я був ним незадоволений. Переписав. Скоротив, змінив трошки фінал і видав російською мовою у видавництві "Альтер-Прес", українською в "Нора-Друк". І цей вже другий варіант пішов на переклад іноземними мовами, в тому числі і французькою.
Питання з зали: Який відсоток ваших фінансових надходжень - від гонорарів за книжки, а який - від іншого?
- Приблизний відсоток роялті для письменників, які продаються, більш-менш однаковий - десь від 5% до 10% вартості книжки. Але в мене приблизно 90% прибутку - саме від продажу книжок, і з цього 95-99% - з-за кордону. Тобто, тільки на продажі книжок з України чи з Росії я б, як письменник, не вижив, мені б довелось шукати ще де заробляти гроші.
А співвідношення продажів в Україні і в Росії?
- Приблизно однакове. Тому що для російського ринку я - іноземець, тому критика про мене майже не пише. Колись вони були ображені, що серед російськомовних письменників у мене найбільші тиражі за кордоном, але далеко не найбільші тиражі в Росії. Тому мене якось там ігнорували, потім писали, що я спеціально пішов на експорт.
Потім мене якось визнали, і книжки зараз видаються, але видаються, скажімо, тиражами 5 тисяч примірників. Я кажу про сьогодення, тому що років 10-15 тому були інші тиражі, але зараз у мене перевидається тільки "Пікнік на льоду" російською мовою, а інші книжки - ось, перший тираж іще досі продається.
Влад Краснодемський: Чи правда, що Курков, єдиний із Шевченківського комітету, обурився пропозицією Олеся Довгого дати його дідові - бездарному поетові Олексію Довгому премію Шевченка у 100 тисяч гривень, за що обіцяв відплатити кожному з членів по 200 тисяч? І що Курков це зробив, не побоявшись корупційної комітетської мафії Матіос-Жулинський і прочія? Бажано, щоб відповідь була детальною.
- Детально я не можу, бо це, по-перше, неетично, це внутрішні справи. Я вважаю Жулинського і Марію Матіос нормальними людьми, зовсім не корумпованими. Ось.
Ситуація була така, я справді єдиний публічно виступив проти цього і в кінці кінців, як ви знаєте, не дали. Потім на мене обіцяли подати в суд, але не подали.
А якісь непублічні вияви незгоди були?
- Ні, всі мовчали.
Ц: Андрей, есть ли шанс у Шкляра получить премию при нынешнем составе комитета?
- У Шкляра завжди є шанс отримати премію. "Чорний ворон" - дуже гарний роман, набагато кращий від "Елементалу". Але про цей комітет мені важко сказати.
Сергій: Андрей, может ли среди современных украинских писателей родиться нобелевский лауреат по литературе? Складывается впечатление, что коммерческий успех книги настолько важен, что изначально писатели не заинтересованы создавать высококлассные книги, а настроены на выпуск серии бестселлеров сомнительного качества. Претензии не к Вам лично, а в целом к тому, что сейчас продается.
- По-перше, не треба писати висококласну літературу, щоб стати лауреатом Нобелівської премії.
По-друге, в Україні може народитися письменник, який може стати англійським лауреатом Нобелівської премії, чи швейцарським, чи швецьким. Тому що на премію висуває держава чи державні інституції.
У нас держава може висунути, знову ж таки, Мушкетика чи Сизоненка. Я думаю, що там їх не сприймуть члени Нобелівського комітету.
Питання з зали: Чому в Україні до антологій та шкільних програм потрапляють одні письменники, а реально читають інших?
- Тому що вони п'ють в різних компаніях. Тому що для того, щоб вкласти свої п'ять копійок чи два вірша в антологію чи в хрестоматію, чи у шкільний підручник, то треба просто пити з редактором чи з упорядником.
І в підручниках з української літератури - 90% невідомих вам прізвищ. Це люди, які пишуть, яких видають ось в таких от хрестоматіях. У них може навіть не бути книжок інколи.
Lana: Я запитаю дурне питання - ви любите сіль? :)
- Сіль? Окремо від помідорів ні.
Viktor: Скажите, Вы еврей?
- Єщьо нєт. Але перший раз виступав у травні в Ізраїлі. В мене три книжки вийшло на івриті.
Andriy: П. Андрію, доброго дня! Ваші романи не назвеш аполітичними, так само, як і публічні висловлювання.
Питання№1: Наскільки ви зараз цікавитесь політикою, політиками?
Питання№2: Щоб порушити письменницьку "мовчанку", українські прозові автори витрачають ен років. І мова не тільки про Андруховича, Забужко чи, скажімо, Тараса Прохаська, мова загалом про кількість, яка мала би приводити багато справді ефективних прийомів до автоматизму і переходити в якість.
Чому, з вашої точки зору, так нечасто і мало виходить? Чому донині відсутнє просте замовлення на українську (зокрема україномовну) белетристику в серйозному обсязі? Питання до вас, бо ви детективіст.
- Я не детективіст. У мене є одна повість, яка написана в рамках цього жанру.
Попит є великий. Бо я їжджу по Україні, і на зустрічі приходять, особливо в університетах, купа людей - на молодих українських письменників, купують книжки.
Проблема в іншому - чому мало пишуть письменники. Мабуть тому, що вони змушені багато займатися самою промоцією: поїздками, виступами публічними. Тому що в нас нема інфраструктури для промоції української книжки або пропаганди просто читання.
У нас література не пов'язана з офіційним суспільним процесом - ані з освітнім, ані з інформаційним, ані з Міністерством культури.
Третє питання, що є письменники, які не можуть тут прожити на гонорари і змушені їхати, отримувати гранти, писати за кордоном, а потім повертатись. Челноками такими творчими вести своє життя. І це теж відволікає від творчості і від елементу стабільності в роботі.
Лика: Ваше мнение о сегодняшней ситуации в Украине и прогнозы на ближайшие выборы.
- Ну, по-перше, ви знаєте, що скоро країну будуть перейменовувати, тому що хтось будує нову країну. В нас країна перестала бути політичною країною, вона тепер якась економічна. І тепер прийшли до влади люди, які вміють будувати бізнес. Для чого в Україні будується бізнес? А згадайте, для чого в Україні створювалися банки? Щоб продати їх іноземцям.
Тобто, є небезпека, що у нас будується новий бізнес, великий, який потім буде проданий. Я не бачу, чесно кажучи, при владі людей, які вміють думати, я не знаю, хто з них читає книжки, але те, що відбувається зараз, трохи лякає.
Наприклад, перша моя реакція на інтерв'ю Юрка Андруховича була негативна і трохи агресивна. Але потім я подумав, що якщо у нас будується нова країна з новою назвою, то треба переїжджати з Києва до Львова або за кордон.
Справа в тому, що коріння цієї ситуації лежить далеко в 2001 році, бо у нас більше ста партій зареєстровано, серед яких нема ідеологічних. У нас давно політика стала кооперативним явищем. Де збираються представники бізнесу, які йдуть в депутати захищати свій бізнес. Тепер це дійшло до свого апофеозу.
Я нічого не можу сказати про ідеологію Партії регіонів, так само, як я зараз вже не можу сказати нічого про ідеологію колишньої помаранчевої влади. Тому що все, що було декларовано, залишилося декларованим і не зачіпало реальності.
Вони подарували владу, навіть допомогли, щоб прийшла влада, яка навіть ніяких декларацій ідеологічних не висуває... Вони просто обіцяють краще життя вже завтра.
Vrangel: Как нам всем, живущим сейчас в смутное время распада и предательства, избавиться от украинства и европейства - этих уродливых проявлений западничества?
Когда мы перестанем отказываться от своего первородства русского человека за чечевичную похлебку украинства? Согласны ли Вы, что только Единая Русская Православная Церковь и Единое Русское Государство выведут нас на Истинный Путь?
- Чечевичная похлебка - це російська страва, а не українська. Я можу згадати маленький вірш російського поета Вагінова у відповідь.
Снова на родине я. Ем чечевичную кашу.
Моря Балтийского шум. Тихая поступь ветров.
Но не откроет мне дверь насурмленная Маша.
Стаи белых людей лошадь грызут при луне.
Тобто він нас запрошує туди, де "лошадь гризут при луне". Я туди не хочу.
Справа в тому, що православ'я допомагає і Росії, і Україні знаходитись в такому стані, в якому ми зараз знаходимось. Я не буду якось пропагувати одну церкву, принижувати іншу, це неетично, але...
Артем Захарченко
Фото Олег Романенко
| Джерела: http://life.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Москаль про паспортну ідею Могильова: "дурний, дурний, але хитрий"
Депутат НУНС Геннадій Москаль критикує ідею глави МВС Анатолія Могильова про єдиний паспорт.
Про це йдеться в коментарі Москаля.
"Цю ідею можна прокоментувати українською приказкою: "дурний, дурний, але хитрий", - зазначив Москаль.
Він пояснив це тим, що внутрішній паспорт видається з 16 років.
"Сьогодні такий паспорт мають 37 млн. громадян. А закордонний паспорт мають тільки до 30% населення. Це означає, що всім українцям треба буде видати нові паспорти?", - зазначив Москаль.
Він також нагадав, що якщо громадянин хоче отримати закордонний паспорт протягом місяця, це буде коштувати 364 гривні, протягом 10 днів -870 гривень, а протягом 3 днів - 1214 гривень.
"От і помножте ці суми на 37 млн. громадян, яким треба буде видати нові паспорти "від Могильова" взамін сьогоднішніх паспортів громадянина України. Якщо згадати, що видачею паспортів у нас займається МВС, ви зрозумієте, що пан Могильов не дбає про добробут українців і їм рухають не реформи, а чисто меркантильні інтереси", - зазначив депутат.
Він також підрахував, що якщо поліграф-комбінат "Україна" випускає бланки паспортів громадянина України по 3,6 гривні, то вартість самого бланку закордонного паспорту, якщо отримувати його протягом місяця, складає від 150 гривень до 525 гривень.
"Як може один і той же документ так зростати в ціні? Це вже спекуляція! За часів Радянського Союзу міністра Могильова і його компанію притягли б до відповідальності за спекуляцію. Куди дивиться Антимонопольний комітет? Куди дивиться Михайло Бродський? Адже за 1214 гривень можна купити цілу машину секонд-хенду!", - обурився Москаль.
"Закордонний паспорт має 32 сторінки. Якщо людина багато їздить за кордон, то їй доведеться його часто міняти: один раз "поїхав-приїхав" - це вже 4 відмітки прикордонників і якщо додати ще візу - вже 1 сторінка паспорту використана", - зазначив він.
"До того ж людині за законом дозволяється мати 2 закордонні паспорти. А паспорт громадянина України - один на все життя. Навіщо тоді міняти два документи на один? Щоб зробити в країні повний бардак?" - наголосив Москаль.
Про це йдеться в коментарі Москаля.
"Цю ідею можна прокоментувати українською приказкою: "дурний, дурний, але хитрий", - зазначив Москаль.
Він пояснив це тим, що внутрішній паспорт видається з 16 років.
"Сьогодні такий паспорт мають 37 млн. громадян. А закордонний паспорт мають тільки до 30% населення. Це означає, що всім українцям треба буде видати нові паспорти?", - зазначив Москаль.
Він також нагадав, що якщо громадянин хоче отримати закордонний паспорт протягом місяця, це буде коштувати 364 гривні, протягом 10 днів -870 гривень, а протягом 3 днів - 1214 гривень.
"От і помножте ці суми на 37 млн. громадян, яким треба буде видати нові паспорти "від Могильова" взамін сьогоднішніх паспортів громадянина України. Якщо згадати, що видачею паспортів у нас займається МВС, ви зрозумієте, що пан Могильов не дбає про добробут українців і їм рухають не реформи, а чисто меркантильні інтереси", - зазначив депутат.
Він також підрахував, що якщо поліграф-комбінат "Україна" випускає бланки паспортів громадянина України по 3,6 гривні, то вартість самого бланку закордонного паспорту, якщо отримувати його протягом місяця, складає від 150 гривень до 525 гривень.
"Як може один і той же документ так зростати в ціні? Це вже спекуляція! За часів Радянського Союзу міністра Могильова і його компанію притягли б до відповідальності за спекуляцію. Куди дивиться Антимонопольний комітет? Куди дивиться Михайло Бродський? Адже за 1214 гривень можна купити цілу машину секонд-хенду!", - обурився Москаль.
"Закордонний паспорт має 32 сторінки. Якщо людина багато їздить за кордон, то їй доведеться його часто міняти: один раз "поїхав-приїхав" - це вже 4 відмітки прикордонників і якщо додати ще візу - вже 1 сторінка паспорту використана", - зазначив він.
"До того ж людині за законом дозволяється мати 2 закордонні паспорти. А паспорт громадянина України - один на все життя. Навіщо тоді міняти два документи на один? Щоб зробити в країні повний бардак?" - наголосив Москаль.
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Великі перегони регіонального розливу
Місцеві вибори – не лише календарне свято народного суверенітету. Це також час загострення народних ілюзій щодо зміни «влади» і ще більше щодо можливості «впливу» на власне життя і «ситуацію» в регіоні, місті, містечку і навіть на селі. Справді, люди обирають найближчу ланку владного механізму і, на відміну від парламентських чи президентських виборів, відчувають близькість (власну причетність) до претендентів не лише через телевізійний екран чи участь в агітаційних мітингах. Більше того, подеколи просто «тануть» від «панібратства» і «сусідства» майбутніх зверхників.
Натомість, фактично місцеві вибори – це найелементарніша межа розподілу влади в країні як ресурсу. Ресурсу і для діючої влади, і для опозиції. Але цим формулюванням, цією «священною тайною» не користуються і не гендлюють у публічних дебатах навіть найзапекліші опоненти.
Окрім того, святковість місцевих виборів обумовлена також їхньою спорідненістю з різдвяним розпродажем або днем відкритих дверей у політичних брендових магазинах. До речі, забігаючи наперед, нинішні зміни в законодавстві посилюють цю аналогію. Мажоритарний аспект місцевих виборів, очевидно, може стати хай не значним, але донором оновлення для політичного класу.
Жовтневий «бюлевтерій» в Україні має низку особливостей. Безумовно, «жовтневого» пострілу «Аврори» (кому б він не належав) очікувати не доводиться. Проте…
По-перше, ці вибори таки відбудуться. Політичний стоп-кран ліквідовано, але переваги і втрати від цього відновлення руху ще доведеться проаналізувати окремо.
По-друге, вибори відбуватимуться за новою виборчою системою. І якщо давати оцінку перевагам і недолікам нового законодавства в цій статті ми не ставимо за мету, то все ж кортить зауважити, що позитивний момент у цій законодавчій зміні має місце. Повернення, хоч і часткове, є важливою перешкодою до остаточної «емансипації» та «консервації» політичних евпатридів.
По-третє, в жовтні місяці країна вперше (за тривалий час) проводитиме самостійні місцеві вибори, тобто вибори до місцевих органів влади, роз’єднані з загальнонаціональними виборами до парламенту. Цей аспект має кілька особливостей. Ширше на них зупинятися в даному випадку ми так само не будемо. Але побіжно зазначимо найважливіше. Ця «самостійність» у поєднанні зі змішаним виборчим законодавством стає важливим випробуванням для політичних сил. Наразі очевидно, що загальнонаціональну виборчу кампанію до місцевих органів влади проводять лише кілька політичних сил – Партія регіонів, «Сильна Україна», частково «Фронт змін». Решта політичних гравців «маргіналізуються» та «локалізуються». А це має важливе значення не лише для політичних результатів, а й для відповідного партійного середовища. Щоправда наслідки цього факту даватимуть про себе знати дещо пізніше.
По-четверте, у виборчій кампанії не братиме участь Київ. Це, передусім, незвично з точки зору того, що столиця не тільки «законодавець політичної моди», а й одна з небагатьох стартових площадок (поруч з прем’єрським кріслом і титулом лідера опозиції) для розгортання більш широкомасштабних політичних акцій. Позитиви і негативи цього явища також можуть стати предметом окремого розгляду. Зазначимо лише те, що найбільш незацікавленими в цьому, очевидно, є самі кияни. Натомість, найбільш зацікавленою стороною є нинішня партія влади. Цілком ймовірно, що за інших обставин вони отримали б у Києві замість можливості виправити ситуацію та підкорегувати авторитет президента (зусиллями Попова), «киплячого претендента» у мерське крісло в особі Юлії Тимошенко, яка (а) «взяла б Київ» не згірше того, як Ольга взяла Чернігів, (б) при наявності Попова, отримала б додаткові сприятливі умови для себе – конфлікт.
Що очікувати від результатів місцевих виборів? Звісно, з одного боку питання надто риторичне. З іншого, якщо уникати конкретних відсоткових прогнозів, можна окреслити низку ймовірних перспектив.
Для діючої влади місцеві вибори – передусім прагнення поліпшити своє становище: (а) щодо концентрації влади (аж до можливості «отрешать» у зв’язку з недовірою); (б) щодо розподілу портфелів (т. зв. «стандартна тактика командної справедливості»).
Проте насправді «проголошені» діючою владою місцеві вибори можуть перетворитися для Партії регіонів у вимушену гру в російську рулетку. Чому? По-перше, очевидно, що «добра воля» на «волевиявлення» стала значною мірою відкупною для Заходу. І вже потім, очевидно, збагнули, що за наявного паралічу опозиції, цей мінус можна перетворити у «жирний» плюс (наприклад, у поєднанні з конституційними змінами).
По-друге, регіональний політажіотаж вже має ознаки накопичення критичної маси невдоволених серед «політичної челяді» нинішньої влади. Отже, цілком ймовірно, що, якщо до сьогодні ми не дочекалися повторення «помаранчевого канібалізму» в середовищі діючої влади, то місцеві вибори можуть прискорити цей процес. Принаймні вже вчора для цього були створені всі необхідні передумови всередині Партії регіонів.
По-третє, серед «регіонівських» кандидатів так багато «одіозних» осіб і «неоднозначних» обставин, що постає загроза в деяких випадках «залишитися з носом», що одразу бальзамуватиме рани хворої опозиції.
По-четверте, невтішні економічні прогнози, які завжди приходять в Україну з осінніми дощами, помножені на домінування «регіоналів» на місцевих політичних Олімпах, можуть вкрай підірвати їх рейтинг, що й без того падає.
Для «діючої» опозиції місцеві вибори – це передусім яка-неяка мобілізація. Проте найважливішим все ж таки є те, що 31 жовтня (з об’єктивних причин) стане іспитом на професійну придатність претендентів на владу. Щоправда попередні тести засвідчують невисокі та надто локалізовані успіхи. Звичайно, повторимося, є надія, що Віктор Андрійович таки не виріс з шинелі Петлюри, а Юлія Володимирівна на зразок Коновальця кине гасло (і скористається шансом) – мовляв, «шлях до вільного Львова [читай – України] йде через вільний Київ». Але це, наразі, історія з віддаленою перспективою.
У цілому ж, підсумовуючи, є підозра, що після місцевих виборів електоральна географія України не зазнає кардинальних змін (принаймні не в сенсі фактичних результатів, а фактичних настроїв).
Проте, за нинішніх умов, це не саме втішне і обнадійливе сподівання.
І на завершення. Які висновки можна зробити вже сьогодні? 1 листопада в Україні з’явиться три категорії політсил: «Великі переможці» (серед них найдорожчі місця поки що скупила Партія регіонів), «Великі переможені» (серед яких, ймовірно, опиниться чимало «старих» партій з гучними для України назвами) і «Переможці-новачки» («свіжа» і «розбавлена» кров регіональних еліт).
І для них усіх буде одна спільна ознака: чи утвердивши корпоративну владу, чи втративши її залишки, чи очманівши від її наявності, кожен з них стоятиме перед одним і тим самим викликом – що далі? Стратегій «мирного часу» жоден з них не має і, очевидно, не задумувався над цим питанням.
Чи стане це електоральним уроком для нинішніх мисливців за мандатами покаже майбутнє. Натомість сьогодення вимагає від виборців замислитися над тим, кого вони обирають.
Олег Проценко, Центр політичного консалтингу
Натомість, фактично місцеві вибори – це найелементарніша межа розподілу влади в країні як ресурсу. Ресурсу і для діючої влади, і для опозиції. Але цим формулюванням, цією «священною тайною» не користуються і не гендлюють у публічних дебатах навіть найзапекліші опоненти.
Окрім того, святковість місцевих виборів обумовлена також їхньою спорідненістю з різдвяним розпродажем або днем відкритих дверей у політичних брендових магазинах. До речі, забігаючи наперед, нинішні зміни в законодавстві посилюють цю аналогію. Мажоритарний аспект місцевих виборів, очевидно, може стати хай не значним, але донором оновлення для політичного класу.
Жовтневий «бюлевтерій» в Україні має низку особливостей. Безумовно, «жовтневого» пострілу «Аврори» (кому б він не належав) очікувати не доводиться. Проте…
По-перше, ці вибори таки відбудуться. Політичний стоп-кран ліквідовано, але переваги і втрати від цього відновлення руху ще доведеться проаналізувати окремо.
По-друге, вибори відбуватимуться за новою виборчою системою. І якщо давати оцінку перевагам і недолікам нового законодавства в цій статті ми не ставимо за мету, то все ж кортить зауважити, що позитивний момент у цій законодавчій зміні має місце. Повернення, хоч і часткове, є важливою перешкодою до остаточної «емансипації» та «консервації» політичних евпатридів.
По-третє, в жовтні місяці країна вперше (за тривалий час) проводитиме самостійні місцеві вибори, тобто вибори до місцевих органів влади, роз’єднані з загальнонаціональними виборами до парламенту. Цей аспект має кілька особливостей. Ширше на них зупинятися в даному випадку ми так само не будемо. Але побіжно зазначимо найважливіше. Ця «самостійність» у поєднанні зі змішаним виборчим законодавством стає важливим випробуванням для політичних сил. Наразі очевидно, що загальнонаціональну виборчу кампанію до місцевих органів влади проводять лише кілька політичних сил – Партія регіонів, «Сильна Україна», частково «Фронт змін». Решта політичних гравців «маргіналізуються» та «локалізуються». А це має важливе значення не лише для політичних результатів, а й для відповідного партійного середовища. Щоправда наслідки цього факту даватимуть про себе знати дещо пізніше.
По-четверте, у виборчій кампанії не братиме участь Київ. Це, передусім, незвично з точки зору того, що столиця не тільки «законодавець політичної моди», а й одна з небагатьох стартових площадок (поруч з прем’єрським кріслом і титулом лідера опозиції) для розгортання більш широкомасштабних політичних акцій. Позитиви і негативи цього явища також можуть стати предметом окремого розгляду. Зазначимо лише те, що найбільш незацікавленими в цьому, очевидно, є самі кияни. Натомість, найбільш зацікавленою стороною є нинішня партія влади. Цілком ймовірно, що за інших обставин вони отримали б у Києві замість можливості виправити ситуацію та підкорегувати авторитет президента (зусиллями Попова), «киплячого претендента» у мерське крісло в особі Юлії Тимошенко, яка (а) «взяла б Київ» не згірше того, як Ольга взяла Чернігів, (б) при наявності Попова, отримала б додаткові сприятливі умови для себе – конфлікт.
Що очікувати від результатів місцевих виборів? Звісно, з одного боку питання надто риторичне. З іншого, якщо уникати конкретних відсоткових прогнозів, можна окреслити низку ймовірних перспектив.
Для діючої влади місцеві вибори – передусім прагнення поліпшити своє становище: (а) щодо концентрації влади (аж до можливості «отрешать» у зв’язку з недовірою); (б) щодо розподілу портфелів (т. зв. «стандартна тактика командної справедливості»).
Проте насправді «проголошені» діючою владою місцеві вибори можуть перетворитися для Партії регіонів у вимушену гру в російську рулетку. Чому? По-перше, очевидно, що «добра воля» на «волевиявлення» стала значною мірою відкупною для Заходу. І вже потім, очевидно, збагнули, що за наявного паралічу опозиції, цей мінус можна перетворити у «жирний» плюс (наприклад, у поєднанні з конституційними змінами).
По-друге, регіональний політажіотаж вже має ознаки накопичення критичної маси невдоволених серед «політичної челяді» нинішньої влади. Отже, цілком ймовірно, що, якщо до сьогодні ми не дочекалися повторення «помаранчевого канібалізму» в середовищі діючої влади, то місцеві вибори можуть прискорити цей процес. Принаймні вже вчора для цього були створені всі необхідні передумови всередині Партії регіонів.
По-третє, серед «регіонівських» кандидатів так багато «одіозних» осіб і «неоднозначних» обставин, що постає загроза в деяких випадках «залишитися з носом», що одразу бальзамуватиме рани хворої опозиції.
По-четверте, невтішні економічні прогнози, які завжди приходять в Україну з осінніми дощами, помножені на домінування «регіоналів» на місцевих політичних Олімпах, можуть вкрай підірвати їх рейтинг, що й без того падає.
Для «діючої» опозиції місцеві вибори – це передусім яка-неяка мобілізація. Проте найважливішим все ж таки є те, що 31 жовтня (з об’єктивних причин) стане іспитом на професійну придатність претендентів на владу. Щоправда попередні тести засвідчують невисокі та надто локалізовані успіхи. Звичайно, повторимося, є надія, що Віктор Андрійович таки не виріс з шинелі Петлюри, а Юлія Володимирівна на зразок Коновальця кине гасло (і скористається шансом) – мовляв, «шлях до вільного Львова [читай – України] йде через вільний Київ». Але це, наразі, історія з віддаленою перспективою.
У цілому ж, підсумовуючи, є підозра, що після місцевих виборів електоральна географія України не зазнає кардинальних змін (принаймні не в сенсі фактичних результатів, а фактичних настроїв).
Проте, за нинішніх умов, це не саме втішне і обнадійливе сподівання.
І на завершення. Які висновки можна зробити вже сьогодні? 1 листопада в Україні з’явиться три категорії політсил: «Великі переможці» (серед них найдорожчі місця поки що скупила Партія регіонів), «Великі переможені» (серед яких, ймовірно, опиниться чимало «старих» партій з гучними для України назвами) і «Переможці-новачки» («свіжа» і «розбавлена» кров регіональних еліт).
І для них усіх буде одна спільна ознака: чи утвердивши корпоративну владу, чи втративши її залишки, чи очманівши від її наявності, кожен з них стоятиме перед одним і тим самим викликом – що далі? Стратегій «мирного часу» жоден з них не має і, очевидно, не задумувався над цим питанням.
Чи стане це електоральним уроком для нинішніх мисливців за мандатами покаже майбутнє. Натомість сьогодення вимагає від виборців замислитися над тим, кого вони обирають.
Олег Проценко, Центр політичного консалтингу
| Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Янукович попросив Близнюка не стояти в нього за спиною: "У мене руки неспокійні"
Президент Віктор Янукович зробив зауваження губернатору Донецької області Анатолію Близнюку під час засідання Міжнародного інвестиційного саміту в Донецьку.
Про це пише "Остров".
"Коли хтось стоїть за спиною, у мене руки завжди неспокійні", - звернувся Янукович до Блюзнюка, який єдиний з усіх спікерів саміту стояв позаду президента.
Про це пише "Остров".
"Коли хтось стоїть за спиною, у мене руки завжди неспокійні", - звернувся Янукович до Блюзнюка, який єдиний з усіх спікерів саміту стояв позаду президента.
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Лесь Подерв’янський: Перевиховати совків неможливо – це знав ще Мойсей
В Україні нічого не можна передбачити напевне... Не тільки Андрухович вважає, що Криму й Донбасу треба дати можливість самовизначитися... Перед донецькими я не збираюся танцювати гопака...
Художник, драматург і просто цікава людина Лесь Подерв’янський відповів на запитання УНІАН.
В УКРАЇНІ, НА ВІДМІНУ ВІД РОСІЇ, НІЧОГО НЕ МОЖНА ПЕРЕДБАЧИТИ НАПЕВНЕ
Пане Лесю, коли в Запоріжжі ставили пам’ятник Сталіну, ви сказали, що сьогоднішня влада – холуї, бо вона дозволяє таке робити. Чи змінилася ваша думка?
Думка не змінилася. Країна, у якій в ХХІ сторіччі ставлять такі пам`ятники, не має жодного шансу – це очевидно і не потребує будь-яких пояснень.
Суспільство «проковтнуло» пам’ятник Сталіну, а також фактично «проковтнуло» Табачника, Солдатенка, зрештою усіх їх разом. Про що це свідчить?
Взагалі-то я намагаюсь бути обережним у визначеннях і пророцтвах. В Україні, на відміну від Росії, ніколи нічого не можна передбачити напевне. Сьогодні так, а завтра дивишся – і зовсім інакше. Моє суб`єктивне відчуття – що все це не надовго.
ПЕРЕВИХОВАТИ СОВКІВ НЕМОЖЛИВО – ЦЕ ЗНАВ ЩЕ МОЙСЕЙ
Як би ви охарактеризували типового виборця нинішнього президента?
Янукович – це тип совкового начальника. Якби йому хтось сказав, що він просто менеджер у масштабах країни, якого наймають на п`ять років, – він би дуже здивувався.
Насправді він думає, що він тепер велике цабе, яке має їздити на великій чорній машині по перекритих для нього дорогах, і бажано, щоб народ ще й стояв обабіч і кланявся. Усе совкове начальство поводилося так.
Відповідно, прошарок, який голосує за такого начальника – це совки, котрі саме для цього його і обирають. А совку притаманна повна безвідповідальність за свою долю і перекладання всіх проблем на начальство. Слова «свобода», «свобода вибору», «відповідальність за своє життя» для цих людей – незрозумілі ієрогліфи. Ментально вони продовжують жити в країні, якої 20 років уже не існує.
Чи можливо таких людей перевиховати?
Перевиховати таких людей неможливо. Це знав ще Мойсей.
НЕ ТІЛЬКИ АНДРУХОВИЧ ВВАЖАЄ, ЩО КРИМУ Й ДОНБАСУ ТРЕБА ДАТИ МОЖЛИВІСТЬ САМОВИЗНАЧИТИСЯ
Юрій Андрухович каже, що Донбасу і Криму треба дати можливість від’єднатися, якщо вони цього забажають. Як вам така ідея.
Не він один так вважає. Але небезпека в тому, що коли ти даєш кацапові відкусити палець, він відгризає руку.
Що внутрішньо потрібно сказати собі, аби було легше пережити сьогоднішню владу? Що сказали собі ви?
Нічого особливого. За будь-якої влади треба залишатися самим собою. Щоб зранку ти міг із задоволенням привітатися з “персонажем”, який дивиться на тебе з дзеркала. Я сорок років прожив у совку, у мене неабиякий досвід.
ПЕРЕД ДОНЕЦЬКИМИ Я НЕ ЗБИРАЮСЯ ТАНЦЮВАТИ ГОПАКА
Чи б знайшли ви спільну мову з Табачником?
Я не спілкуюся з людьми штибу Табачника.
Коли готувала запитання, поцікавилася у своєї колеги (вона старша від мене віком і посадою), чи варто задавати вам запитання про Андруховича. Вона сказала, що ми повинні доводити донецьким та іншим, що вони нам не чужі, тобто не відштовхувати їх від нас... А як гадаєте ви?
Не знаю, може, хтось хоче покласти їх у своє ліжко й танцювати перед ними гопака, але це точно не я. Я не мати Тереза, і всіх любити не збираюся.
ОПОЗИЦІЯ НІКОЛИ НЕ ОБ’ЄДНАЄТЬСЯ, ПОКИ ЇЇ НЕ ПЕРЕДУШАТЬ
Якою вам видається сьогоднішня опозиція?
Це типова українська опозиція: «три гетьмани» і таке інше... Вони ніколи не об`єднаються, поки їх усіх не передушать.
Якою уявляєте Україну в найближчі, скажімо, десять років?
Можу повторити: у цій країні нічого передбачити неможливо.
Що вас найбільше дратує в людях?
Мене дратують ідіоти. Як на мене, їх забагато.
Яка ваша життєва філософія?
Мені близькі ті вчення, які направлені на самовдосконалення особистості.
Ви були назвали міністра культури Кулиняка «невнятним мужиком», а от “регіонали” хочуть його змістити, мовляв, він не зовсім виконує обіцянки ПР (не скасовує наказ про обов’язкове дублювання фільмів українською мовою). Може, він не такий уже й поганий міністр?
Я б не втягувався в дискусію щодо особистості міністра, бо вважаю саме міністерство совковим анахронізмом.
ЛЮДИНА МОЖЕ ЖИТИ В КОСМОСІ Й ПОМЕРТИ НА ЗОЛОТОМУ УНІТАЗІ
Без яких речей ви б не змогли жити?
Занадто пафосно було б робити завчасні висновки. Ти не довідаєшся, які це речі, доки не будеш їх позбавлений. Людина, як тарган, пристосовується до всього: живе навіть у тюрмі, чи на острові, чи в космосі… Або помирає, сидячи на золотому унітазі.
Чи часто у вас виникає бажання когось побити?
Я займаюсь кунг-фу 35 років і тому принципово не можу собі це дозволити.
Чим сьогодні займається Лесь Подерв’янський?
Тим самим, чим і завжди: пише картини, пише тексти, тренується, вештається з друзями… Взагалі живе так, як йому подобається.
Підготувала Оксана Климончук
Художник, драматург і просто цікава людина Лесь Подерв’янський відповів на запитання УНІАН.
В УКРАЇНІ, НА ВІДМІНУ ВІД РОСІЇ, НІЧОГО НЕ МОЖНА ПЕРЕДБАЧИТИ НАПЕВНЕ
Пане Лесю, коли в Запоріжжі ставили пам’ятник Сталіну, ви сказали, що сьогоднішня влада – холуї, бо вона дозволяє таке робити. Чи змінилася ваша думка?
Суспільство «проковтнуло» пам’ятник Сталіну, а також фактично «проковтнуло» Табачника, Солдатенка, зрештою усіх їх разом. Про що це свідчить?
Взагалі-то я намагаюсь бути обережним у визначеннях і пророцтвах. В Україні, на відміну від Росії, ніколи нічого не можна передбачити напевне. Сьогодні так, а завтра дивишся – і зовсім інакше. Моє суб`єктивне відчуття – що все це не надовго.
ПЕРЕВИХОВАТИ СОВКІВ НЕМОЖЛИВО – ЦЕ ЗНАВ ЩЕ МОЙСЕЙ
Як би ви охарактеризували типового виборця нинішнього президента?
Янукович – це тип совкового начальника. Якби йому хтось сказав, що він просто менеджер у масштабах країни, якого наймають на п`ять років, – він би дуже здивувався.
Насправді він думає, що він тепер велике цабе, яке має їздити на великій чорній машині по перекритих для нього дорогах, і бажано, щоб народ ще й стояв обабіч і кланявся. Усе совкове начальство поводилося так.
Відповідно, прошарок, який голосує за такого начальника – це совки, котрі саме для цього його і обирають. А совку притаманна повна безвідповідальність за свою долю і перекладання всіх проблем на начальство. Слова «свобода», «свобода вибору», «відповідальність за своє життя» для цих людей – незрозумілі ієрогліфи. Ментально вони продовжують жити в країні, якої 20 років уже не існує.
Чи можливо таких людей перевиховати?
Перевиховати таких людей неможливо. Це знав ще Мойсей.
НЕ ТІЛЬКИ АНДРУХОВИЧ ВВАЖАЄ, ЩО КРИМУ Й ДОНБАСУ ТРЕБА ДАТИ МОЖЛИВІСТЬ САМОВИЗНАЧИТИСЯ
Не він один так вважає. Але небезпека в тому, що коли ти даєш кацапові відкусити палець, він відгризає руку.
Що внутрішньо потрібно сказати собі, аби було легше пережити сьогоднішню владу? Що сказали собі ви?
Нічого особливого. За будь-якої влади треба залишатися самим собою. Щоб зранку ти міг із задоволенням привітатися з “персонажем”, який дивиться на тебе з дзеркала. Я сорок років прожив у совку, у мене неабиякий досвід.
ПЕРЕД ДОНЕЦЬКИМИ Я НЕ ЗБИРАЮСЯ ТАНЦЮВАТИ ГОПАКА
Чи б знайшли ви спільну мову з Табачником?
Я не спілкуюся з людьми штибу Табачника.
Коли готувала запитання, поцікавилася у своєї колеги (вона старша від мене віком і посадою), чи варто задавати вам запитання про Андруховича. Вона сказала, що ми повинні доводити донецьким та іншим, що вони нам не чужі, тобто не відштовхувати їх від нас... А як гадаєте ви?
Не знаю, може, хтось хоче покласти їх у своє ліжко й танцювати перед ними гопака, але це точно не я. Я не мати Тереза, і всіх любити не збираюся.
ОПОЗИЦІЯ НІКОЛИ НЕ ОБ’ЄДНАЄТЬСЯ, ПОКИ ЇЇ НЕ ПЕРЕДУШАТЬ
Якою вам видається сьогоднішня опозиція?
Це типова українська опозиція: «три гетьмани» і таке інше... Вони ніколи не об`єднаються, поки їх усіх не передушать.
Якою уявляєте Україну в найближчі, скажімо, десять років?
Можу повторити: у цій країні нічого передбачити неможливо.
Що вас найбільше дратує в людях?
Мене дратують ідіоти. Як на мене, їх забагато.
Яка ваша життєва філософія?
Мені близькі ті вчення, які направлені на самовдосконалення особистості.
Ви були назвали міністра культури Кулиняка «невнятним мужиком», а от “регіонали” хочуть його змістити, мовляв, він не зовсім виконує обіцянки ПР (не скасовує наказ про обов’язкове дублювання фільмів українською мовою). Може, він не такий уже й поганий міністр?
Я б не втягувався в дискусію щодо особистості міністра, бо вважаю саме міністерство совковим анахронізмом.
ЛЮДИНА МОЖЕ ЖИТИ В КОСМОСІ Й ПОМЕРТИ НА ЗОЛОТОМУ УНІТАЗІ
Без яких речей ви б не змогли жити?
Чи часто у вас виникає бажання когось побити?
Я займаюсь кунг-фу 35 років і тому принципово не можу собі це дозволити.
Чим сьогодні займається Лесь Подерв’янський?
Тим самим, чим і завжди: пише картини, пише тексти, тренується, вештається з друзями… Взагалі живе так, як йому подобається.
Підготувала Оксана Климончук
| Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Підписатися на:
Дописи (Atom)