У райвідділі міліції помер ще один киянин

У Солом’янському районному управлінні міліції Києва помер затриманий 29-річний наркотично залежний чоловік.

Про це УНІАН повідомили у Відділі зв’язків з громадськістю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.

За даними правоохоронців, чоловіка було затримано 11 липня після заяви його матері про зберігання сином у квартирі наркотичних засобів.

Працівникам міліції, які прибули на місце виклику, заявниця у присутності сина показала місце, де той зберігає наркотики. Слідчо-оперативна група вилучила наркотичну речовину.

У ході попередньої перевірки встановлено, що молодик раніше вже неодноразово притягався до кримінальної відповідальності. Останній раз він звільнився у січні цього року. За словами матері, син тривалий час є наркотично залежним, від лікування відмовляється, ніде не працює.

О 15.00 наряд патрульної служби доставив молодика до чергової частини районного управління, де стосовно нього складено протокол про адміністративне правопорушення «Незаконне виготовлення, придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту в невеликих розмірах».

Приблизно о 15.30 до інспектора-чергового чергової частини звернувся затриманий і повідомив, що йому стало зле. Працівник міліції відразу викликав карету швидкої медичної допомоги. Лікарі зробили затриманому внутрішньом’язову ін’єкцію, встановили діагноз - «абстинентний синдром» та рекомендували викликати кардіологічну бригаду, що черговий терміново і зробив, поінформували у ГУ МВС в Києві.

Медики-кардіологи зробили затриманому кардіограму та внутрішньом’язову ін’єкцію, після чого він самостійно зайшов до кімнати для затриманих.

При цьому правоохоронці зазначили, що як перша, так і друга бригада медпрацівників “не знайшли необхідним відреагувати на прохання працівника міліції госпіталізувати хворого”.

О 18.10 інспектор-черговий чергової частини звернув увагу, що стан здоров’я затриманого погіршується і знову викликав спеціалізовану медичну бригаду. Під час надання хворому допомоги він втратив свідомість й помер на руках у лікарів. Ані їхні реанімаційні заходи, ані дії реанімаційної бригади, яка була викликана кардіологами позитивного результату не дали, повідомили у ВЗГ ГУМВС України в м. Києві.

Що відомі українці кажуть про Кирила, «грязь Москви» і Мазепу

На прохання, чи радше на вимогу, московського патріарха Кирила, який незабаром знову навідається в Україну, столичну вулицю Івана Мазепи Київрада перейменувала на Лаврську. Але не всю. Частину залишила за Мазепою – ту, що від станції метро «Арсенальна» до площі Слави, тобто п’ятнадцять будинків, наче насміхаючись над видатним українським гетьманом.

Постанову приймали за ініціативою Віталія Журавського, який належить до «молодої команди» Черновецького, проте «команда» голосувала за неї не в повному складі. Вирішальними стали голоси трьох депутатів від Блоку Кличка. Зокрема, за перейменування голосував такий собі Валерій Карпунцов, який вважається близьким до боксера. Хоча сам Кличко перед засідання обіцяв, що вони не підтримуватимуть це рішення, але, як нам пояснили в його команді пізніше, Віталій є «європейським політиком, тому не заперечував тим, хто хоче проголосувати за перейменування, бо вони є людьми дуже віруючими» (тільки дивно, причому тут віра). Карпунцов не заперечує проти вулиці Мазепи в Києві. Навпаки – він пообіцяв, що особисто ініціюватиме, аби вулицю Московську перейменували на Івана Мазепи.
– Льогко! Ось побачите! – пообіцяв він.

…Ми люди довірливі й терплячі, тож почекаємо, коли депутат виконає обіцянку. А поки що ми запитали у відомих українців, що для них означає ім’я гетьмана Мазепи. І чи вправі політик сусідньої країни, яким є Кирило, ініціювати перейменування вулиць у нашому місті.
Дмитро Павличко, громадський діяч, поет:

БАГАТО ХТО З НАС ПРОЙШОВ ШЛЯХ МАЗЕПИ

Для мене Іван Мазепа означає більше, ніж просто політичний діяч, повстанець. Він фактично перший з усіх українських гетьманів поставив питання так просто і ясно за Українську незалежну, відірвану від Московської імперії державу. Та Мазепа був людиною складною. Він довго виношував цей план.

Ми всі подібні до Мазепи, бо ми так само були в тяжких обставинах: коли були комуністами, коли були радянськими письменниками, ми всі були мазепинцями, ми всі чекали моменту, коли можна буде сказати «Слава Україні! Слава державі!»

Я себе саме до таких відношу, тому для мене Мазепа – це глибоко трагічна людина, яка була змушена на певний час коритися во ім’я того, щоб приготуватися до повстання.

Чому Мазепа програв? Тому що за тих часів Україна вже була розділена. Богдан Хмельницький виграв, бо за його часів уся українська земля була в одній юрисдикції – польській Речі Посполитій. І Хмельницький підняв усі регіони України – від Чорного моря до Холма.

Розумієте, Мазепа своєю діяльністю як повстанець залишив глибокий слід... Коли мені було п’ять років, я одягнув мазепинку. Я і досі ходжу в мазепинці. Вважаю, що сьогоднішня молодь має теж носити її. Мазепинка – це українська шапка, яку носили також в Українській повстанській армії.
Коли я був більш впливовою особою, я звертався і до Кравчука, і до Кучми, і до Ющенка одягнути українську армію в мазепинку, яка має свою історію…

Погляньте на французів, німців, поляків. Кожна армія має однакові черевики, однакові шинелі, карабіни, але в усіх різні шапки. Ми цього не зробили, ми ходимо в цих ганебних кашкетах, які нагадують мені Радянську імперію, радянських кагебістів.

Сергій Жадан, письменник:

ГЛАМУРНЕ ПРАВОСЛАВ’Я ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА ЕФЕКТИВНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ЧИННИК

Безвідносно до того, хто такий Мазепа і що таке Січневе повстання, глибоке занепокоєння викликає факт спайки церкви з новою владою, фактично перетворення церковних інституцій на такий собі інститут політруків, коли при кожному міністрові, бургомістрові чи просто клерку стоїть батюшка й підказує, що і як робити.

Оце впадання в релігійний екстаз, за яким бачиться цинічна робота на публіку, дуже насторожує. Гламурне православ’я, яке намагаються втюхати довірливому суспільству, поступово перетворюється на ефективний чинник формування політичних процесів. І це не може не викликати нормальний, природній спротив.

Євген Сверстюк, дисидент:

ПЕТРО ГЛУМИВСЯ НАД ВІРОЮ, ТОМУ ЗАСЛУЖИВ АНАФЕМИ

Ідеться не про те, хто для мене особисто Мазепа… Найпростіше я б міг сказати, що він є національний герой, авторитет. Безсумнівно, він – один з найбільших українських гетьманів, видатна постать в українській історії, чи не найбільш відома у світі. І цього було б досить.
Але сьогодні варто говорити не про це, а про нахабство людини з чужої країни, яка пропонує нам змінювати назви вулиць.

Хочу торкнутися хамської традиції силоміць накидати своє в чужому краї, яка трималася на насильстві, терору й танках. Кремль досі ревниво ставиться до того, що звільнені від нього народи повертаються до своєї пам’яті й самоповаги. Очевидно, у Москві збереглося якесь делікатне відомство, яке хворобливо переживає таке очищення сусідніх народів.

Власне, якщо говорити про Мазепу з погляду церкви, то це ім’я, за яке молиться Православна церква України чотири століття, тому що в кожній літургії промовляється молитва за творців і благотворителів храму цього. І в численних храмах, які побудував Мазепа, – це є молитва за Мазепу. У молитві не повинне вимовлятися конкретне ім’я.

Мені пригадується одна конфіскована при совєтах публікація про візит в Україну останнього царя Миколи ІІ, який був добре обізнаний з іконописом, церковним живописом. В одній з церков Києва він побачив портрет Мазепи й запитав відомого історика Яворницького: «Чи моляться за Мазепу в церкві?» «Моляться, як належиться в літургії за строїтелів і благотворителів храму цього», – відповів Яворницький. «А чи проголошують анафему Мазепі?» «Проголошують, як було наказано». На цьому й закінчилася розмова. Але очевидно, вона мала б мати продовження, оскільки в християн є навіть молитва за ворогів, за тих, хто вас гонить, але в християнській традиції немає прокляття. Тим більше що анафема на Мазепу має суто політичний характер.

Колись, у давні темні роки, у церкві були прийняті анафеми на людей, котрі виступали проти християнської віри, руйнували основи церкви. У цьому розумінні до Мазепи не могло бути жодних питань... Навпаки, питання були до Петра І, який влаштовував свого роду сатанинську євхаристію в середовищі своїх приближених. Висміював православне духовенство, організовував всєшутейші собори, коли під час п’яних оргій надягали церковні шати й пили з церковних чаш. Це справді був глум над вірою, і за це, звичайно, можна було б ставити питання про анафему на Петра І. Але раби не можуть ставити такого питання – ні тоді, ні в совєцькі часи, ні тепер.

Перейменування вулиці – це пробна куля, кинута в Україну з метою первірити, наскільки українці здатні обурюватися й відстоювати свою честь. Гадаю, у цьому вся суть цієї акції...

Для будь-якої країни образа національного героя має викликати хвилю обурення. Тим більше що ми знаємо: Кирил є спеціалістом з зовнішньополітичних питань. У цій частині він має великі заслуги від совєцької влади. Він аж ніяк не виступає як духовний пастор...

Досить порівняти його приїзд із візитом Івана Павла ІІ, який виявив пошану до цієї землі тим, що поцілував її в аеропорту і тим, що розмовляв з нами українською мовою і нагадував нам нашу славну історію, наші славні традиції, імена.

Був також візит Вселенського Патріарха, який відправив у Софійському соборі літургію і якоюсь мірою повернув нас до пам’яті про нашу матірну церкву, до її традицій, за якими живемо більш як тисячу років.

Словом, такі візити є великим святом, духовним святом. Вони покликані дати народові позитивний заряд. Але візит Кирила починається з ноздрьовської ідеї – перейменувати українську вулицю… Це, звичайно дратує і ображає. Я вже не кажу, що «Лаврська» – це чисто совєтська назва.

Перейменування за совєцьким зразком. Якщо назва духовна, то має бути духовна. Наприклад, у нас є Трьохсвятительська, Воскресенська, Воздвиженська, Спаська. А що таке «Лаврська»? Це не українська традиція.

Сергій Архипчук, режисер, засновник фестивалю «Мазепа-фест»:

КИРИЛ – ЦЕ ТАКИЙ СОБІ ШОУМЕН ВІД РОСІЙСЬКОЇ ВЛАДИ

Комусь не хочеться, аби була Україна, не те що вулиця Мазепи в Києві чи пам’ятник гетьману в Полтаві.

Має бути Російська монархічна імперія в новітньому поданні, а Україна й усе українське заважає, як і заважало всю історію. Якби українське їм не заважало, то не були б убиті Євген Коновалець і Степан Бандера... Власне, це є неспокоєм для наших сусідів.

І наш слово промовляє «брат»-корупціонер, шестьорка, холуй (більшість депутатів ВР, Київради, чиновники Полтави). Це ціла армія, тьма байдужих людей.

Звісно, якби не було Голодомору, то дух опору був би набагато сильніший. Можливо, не такий, як у німців, але хоча б як у греків.

Мазепа для мене – особистість, яка постійно вимагає пізнання, вивчення, осмислення… Але мова про інше…

Зграя кагебістів, які донедавна вели холодну війну з Америкою, зараз не мають чим зайнятися. У них є асистенти у вигляді міністрів, прем’єр-міністрів і навіть президентів. Одним з проектів є московський патріархат, який активно працює в Донецьку, Луганську, Криму.

Що я відчуваю, коли приїжджає Кирил? Що тут можна відчувати, це такий собі шоумен від московської церкви. Товариш Кирил так само, як і товариш Табачник, грають свою роль. Адже скільки було супостатів – Урицький, Косіор, Петровський, Сталін… Їх вони не проклинають, а не дає їм душевного спокою український гетьман… Мазепа для них – як кістка в горлі.

Нещодавно побачив просто разючий приклад ідіотизму – у науковій установі Криму - у Нікитському ботанічному саду відновили пам’ятник Молотову. Поруч з пам’ятником Леніну стоїть Молотов...

«Чому?» – запитую в екскурсовода. «Бо колись сад носив його ім’я», – каже він. А якщо під час окупації щось десь носило ім’я Гітлера чи ще когось, то, виходить, їм теж треба ставити пам’ятник?

Зараз у Полтаві відновлюють двоголового орла, у Харкові ставлять дошку на честь Погромника і Чорносотенця.

А те, що перейменували вулицю, пояснити просто: відбулося ідеальне зцілення чухраїнця, малороса і хохла Придурченка, про якого співав Едуард Драч.

Ганна Герман, заступник глави АП:

НЕ ТРЕБА СПЕКУЛЮВАТИ ФАКТАМИ В ПОЛІТИЧНИХ ІГРАХ

У Києві вулиці мають носити ті імена, як це хочуть кияни і Київська міська рада, а не я.
Мазепа для мене – історична фігура. Така, як усі інші історичні фігури. Я не здатна підносити чи применшувати роль українських історичних фігур, бо вважаю, що так ми не повинні робити. Є історичні факти і на них треба дивитися з висоти вічності, а не намагатися спекулювати ними в нинішніх політичних іграх.

Брати Капранови, громадські діячі, книговидавці:

ПЕТРО РОЗІРВАВ ПЕРЕЯСЛАВСЬКУ УГОДУ І ЗРАДИВ

Мазепа – найзагадковіший, найромантичніший можновладець у нашій історії. Це чи не один з унікальних випадків, коли владою була наділена людина культурна, талановита, обдарована. Причому він у всьому був майже досконалий.

Нас захоплює таке унікальне поєднання.

Назви вулиць одухотворяють місто. Звісно, можна назвати, як в Америці, - Перша, Друга вулиця. Наприклад, у Миколаєві було свого часу дванадцять Продольних, сімнадцять Поперечних і кілька Слобідських. Місто з такими назвами вулиць втрачає душу...

Нам особисто не байдуже, хто створюватиме ауру, душу міста: Якір, Чубар і решта катів чи справжні генії і патріоти. Для того, щоб Київ був справжньою столицею, він повинен наповнитися аурою великих людей.

А те, що перейменували… Ну що тут скажеш, крім – раби, підніжки, грязь Москви. Це все, що можна сказати про тих, хто перейменували цю вулицю.

Завдання сьогоднішньої інтелігенції – розповідати всім, хто такий Мазепа, що він – ніякий не зрадник, розірвати словосполучення «зрада» і «Мазепа». Це і є наше завдання. Бо насправді Мазепа нікого не зраджував. Переяславську угоду, якою б вона не була, розірвав Петро за власною ініціативою. Там було написано, що Московія має захищати Україну, і перш за все від поляків. ї

Коли поляки попередили про можливість війни, Мазепа звернувся до Петра. Той відмовив йому у військовій допомозі, сказав, хай викручувався як може. Цим самим розірвав Переяславську угоду. Мазепі більшого нічого не залишалося, як послухатися Петра І й «викручуватися».
Оксана Климончук

В Одесі відзначили перемогу над московськими окупаційними військами

Урочисте покладання квітів до пам’ятника Богдану Хмельницькому, приурочене 351-річниці перемоги українського козацького війська під проводом гетьмана Івана Виговського під Конотопом, і засідання «круглого столу» з цієї нагоди провели сьогодні в Одесі активісти облорганізації Всеукраїнського об’єднання ветеранів, козацького товариства «Січ», краєзнавці, викладачі вишів, письменники і представники низки громадських організацій.

Як передає кореспондент УНІАН, за словами керівника об’єднання ветеранів Віктора МАСТЕРЕНКА, «блискуча козацька перемога під Конотопом над московськими окупаційними військами 10 липня 1659 року є однією із славних сторінок історії України і назавжди залишиться у вдячній пам’яті нащадків. Бо козаки проявили взірці мужності у битві за визволення народу від іноземного гніту».

Історичні передумови, що призвели до битви під Конотопом, висвітлив доцент Одеського Аграрного університету Геннадій ЧЕКАНОВИЧ, наголосивши, що «при всіх недоліках, незавершеності і неповноті військово-політичний договір 1654 року відкривав певні перспективи для розвитку і співіснування двох сусідніх народів, дозволяв вирішити низку завдань в руслі історичного прогресу».

На численних політичних інтригах московського уряду, що передували зіткненню військ Української держави та Московського царства, акцентував увагу присутніх Заслужений працівник культури України Тарас МАКСИМ’ЮК, зауваживши, що «московський уряд розглядав договір 1654 року як тимчасовий і після смерті Б.Хмельницького посилив тиск на козацьку Україну, активно підтримуючи за спиною законного українського уряду групу опозиційних авантюристів з числа козацької старшини».

Про втрачені можливості для розвитку Української держави після доленосної перемоги та її значення для відродження національної свідомості громадян і патріотичного виховання молоді нагадав у своєму виступі краєзнавець Олег ОЛІЙНИКІВ.

Учасники «круглого» стола ухвалили рішення - заснувати обласний літературний конкурс, присвячений темі Конотопської битви. Напрацювати умови конкурсу доручено комісії під керівництвом Г.ЧЕКАНОВИЧА.

Телебачення зробило Януковичу "ведмежу послугу"?

Демонстрація українськими телеканалами компліментарного фільму про Віктора Януковича під час його 60-літнього ювілею є елементом культу особи, який пародійно виглядає в сучасному світі, вважають медіа-експерти.

На 60-й ювілей президента України Віктора Януковича, який відгуляв його великим фуршетом у резиденції «Залісся», в ефір українського телебачення потрапив телефільм "Президент. Початок шляху". Медіа-експерти вважають, що його поява на екрані має замовний характер, а сам фільм розцінюють як типову пропаганду. В добу Інтернету та інших цифрових інформаційних технологій телепоказ фільму про Януковича є "демонстрацією рабської відданості", яка не може викликати нічого іншого, крім сміху, сказала Deutsche Welle науковий директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар. Вона назвала підтримку глави держави саме в такий спосіб виявом "глибокого радянського комплексу" причетних до цього осіб, рівно як і у самого ювіляра.

На думку Сюмар, це кардинально суперечить щоденному проголошенню новою владою своєї відданості курсу на євроінтеграцію: "Це абсолютно не європейський стандарт. В Європі такий культ особистості позитивно сприйматися не може. Це швидше, рух на схід. І на схід, не в бік Росії, а в бік Казахстану і Туркменістану". Висвітлення діяльності керівників держави у суцільно "рожевих" тонах є притаманним, зокрема і Азербайджану, де на державному телебаченні у день народження Гейдара Алієва - батька чинного президента Ільхама Алієва – демонструються телефільми, що вихваляють «геніального політика і загальнонаціонального лідера».

Подібні вияви пострадянських комплексів, за словами Сюмар, унаочнюють світоглядний та психологічний стан бізнесовий та політичних "еліт", які "залишилися навіть не у вчорашньому, а в позавчорашньому дні". Експерт сказала, що масова демонстрація фільму про Януковича явно була не випадковим збігом, а акцією, ретельно розробленою та спланованою чиновниками президентської адміністрації, які відповідають за інформаційну політику.