Розслідування вбивства стало головною справою життя батька... Слідчі визнавали, що це вбивство, але потім це формулювання зникло. Зачепили «поважну особу»?...
Леопольд Табурянський
З кандидатом у президенти України 1991 року Леопольдом Табурянським у нас в різні роки двічі планувалося інтерв`ю. Перший раз наприкінці 90-х, коли, працюючи, в бізнес-виданні, ми робили серію нарисів про 10-річчя закону про кооперацію, фактичний старт українського бізнесу. Леопольд Табурянський був засновником першого в Україні виробничого кооперативу в Дніпропетровську, і ми планували опублікувати його розповідь. (Пізніше, в період Лазаренка, компанію розтягли на шматки, але, проте, читачам було б цікаво, як все починалося). Не пам`ятаю у зв`язку з чим моя поїздка до Дніпропетровська зірвалася.
Удруге я мала зустрітися з Леопольдом Табурянським під час акцій опозиції в 1999 році. У Дніпропетровську саме він був натхненником акції. І тоді теж щось не склалося. Потім я чула, що Табурянський відійшов від активних справ, про те, що його підкосила смерть сина. Я зустрічала в газетах історію про те, що його сина – Руслана Табурянського – убили і що слідство затягують.
Але наше третє інтерв`ю з Леопольдом Івановичем все-таки відбулося. Він сам приїхав до Києва.
Він справді пережив смерть сина, яку вважає вбивством. Але, всупереч поголосу, не відійшов від справ. Розслідування цього вбивства стало головною справою його життя.
Руслан Табурянський
Переді мною лежать сотні електронних і паперових сторінок, свідчення свідків, висновки паталогоанатомій, висновки психологічної експертизи, довідки з прокуратури, газетні публікації, фотографії, офіційні й неофіційні листи. Це розслідування могло б стати найгучнішим і найуспішнішим в історії нашої прокуратури. Адже батько убитої дитини, народний депутат України першого скликання Леопольд Табурянський, загалом, зробив за правоохоронців практично весь обсяг роботи, який можна було зробити, окрім тих слідчих дій, на які потрібна санкція прокуратури. Їм залишився невеликий відрізок фінішної прямої, і справу можна було передавати до суду. Це якби ми жили в правовій країні...
Кому – неспростовні докази, а кому – непотрібні зачіпки
28 червня 1994 року студент Київського національного економічного університету Руслан Табурянський був знайдений повішеним у своїй квартирі. Він жив у службовій квартирі батька, який закінчив свою каденцію народного депутата України і в той період був у Дніпропетровську.
Табурянский-старший не зміг додзвонитися до Руслана увечері і підняв на ноги своїх друзів, які першими побачили Руслана. За кілька годин батько з другим своїм сином теж примчали до Києва.
– Мене вразило, що Руслан, який був дуже сором`язливою дитиною, був абсолютно голим. По-друге, він не висів, а стояв у коморі розміром метр на півтора на півзігнутих ногах. По-третє, в квартирі на стінах і в коморі були сліди крові. Коли ми привезли Руслана до Дніпропетровська, за три години до похорону я запросив експерта – патологоанатома медсанчастини №56 заводу «Південмаш» Мечислава Седлецького, - розповідає Леопольд Іванович. – Ми зняли грим і виявили те, що чомусь не змогла або не захотіла при первинному огляді виявити офіційна експертиза: два сильні темно-лилові сліди від удару. Перший – у скроневій частині, другий – у паховій ділянці.
Далі, у самовбивць слід від зашморгу на шиї чітко видно в передній частині, але потім у потиличній він пропадає. Цей слід від зашморгу називається странгуляційна борозна. Незамкнута странгуляційна борозна – ознака того, що людина пішла з життя добровільно. У випадку з Русланом експерт показав, що петля має замкнутий, завершений вигляд довкола шиї. Якщо петля затягнута вкругову, значить, людину душили.
Замкнута странгуляційна борозна при «самоповішенні» - це ще більш кричущий факт, ніж два постріли різними патронами при самогубстві. У нашій політичній історії були й такі «випадки».
Чомусь при першому огляді співробітники прокуратури і МВС не звернули на це уваги. Пізніше (це я прочитала в матеріалах справи) на офіційному допиті в прокуратурі Седлецький підтвердить те, що сказав при приватному огляді. А при ексгумації експертиза підтвердила сліди ударів.. (Сім`я двічі ховала Руслана).
– У мене є фотографії кімнати, зроблені під час огляду міліції, там чітко видно, що була відкрита коробка моєї бритви, Руслан не голився. І у ванній кімнаті висів розтягнутий шнур, саме їм, швидше за все, придушували мого сина, – припускає Табурянський.
Вже, поховавши тіло, Леопольд Табурянський приїхав до Києва. Цілих дев`ять днів прокуратура не хотіла відкривати справу. Чи то боялася розголосу. Адже відкрити справу – це фактично визнати, що в будинку, який охороняється і в якому живуть, зокрема, співробітники болгарського посольства, можливе вбивство. Чи то не хотіла працювати. Леопольд Табурянський, який завжди критикував з парламентської трибуни владу, не був у неї у фаворі.
Але завдяки наполегливості батька справа таки була відкрита. Цікаво, що спочатку вона була відкрита з формулюванням «за фактом вбивства». Надія Скрипка, яку запросили на огляд понятою, розповідала Табурянському, що, розмовляючи між собою, слідчі визнавали, що це вбивство. Але з часом це формулювання зникло, і тепер справа розслідується за фактом самогубства.
Я переглядаю свідчення свідків однокурсників і викладачів Руслана.
«Хлопчик – радість. Світле дитя. Його всі любили. Він постійно був кому-небудь потрібний. На перервах його постійно оточували однокурсники.Висновок про те, що він покінчив життя самогубством – абсурдний». Це рядки із свідчень викладача Рудометкіною. Вони містяться в другому томі справи. Цей том містить свідчення ще сімдесяти студентів, кожний з яких в чомусь повторює ці слова. «Руслан був оптиміст», «він був найжиттєрадісною людиною на потоці», «він завжди жартував». І закінчуються однаково: «У версію самогубства не вірю». Прочитуючи матеріали справи і характеристики Руслана, я думала, що так легко і радісно могла йти через життя тільки щаслива дитина, а так легко здобувати любов навколишніх міг тільки той, кого в дитинстві дуже любили.
«Я обожнював його з самого народження», – неначе почувши мої думки, розповідає батько Руслана.
Він згадує, як, відвідавши сина за десять днів до вбивства, він складав речі в тій самій коморі.
Неначе з передчуття, він перебирав речі в коморі і охайно складав миючі засоби, серед яких, – мило. Ще тоді він почув, що син говорить по телефону з якимсь викладачем – Леонідом О. Тим самим, який пізніше стане головним підозрюваним в справі про вбивство хлопчика.
– Чому він дзвонить, синку?
– Пропонує допомогу в навчанні, він усім хлопчикам її пропонує.
– Я можу з ним поговорити?
– Звичайно.
Леопольд Табурянський побачився з викладачем, який жив неподалік на вулиці Старонаводницькій.
Той повторив сказане Русланом, що, мовляв, хоче допомогти студентам, оскільки всім допомагає. На що батько дуже попросив його надалі не дзвонити і допомогу не пропонувати.
Так от, мило в коморі. Пізніше, за наполяганням Табурянського, буде проведений хімічний аналіз мила. Мило, яке принесли вбивці, відрізнялося від того, що було в коморі.
Більше того, на мотузку були сліди двох мил. Де, коли, хто намилював собі мотузок різним милом?
Цікаво, що кінці мотузка були акуратно складені у відрі для сміття. Дивна педантичність, як для самогубства.
Пізніше (вже покійний) Владислав Кононенко, керівник кафедри судово-медичної експертизи Харківської медичної академії післядипломної освіти, той «найбільш авторитетний» судмедексперт країни, зробив висновок, що став остаточним.
– Хрящі гортані та під`язикової кістки цілі.
Річ у тому, що хрящі гортані і під`язикова кістка – перше, що легко ламається при самоповішенні.
(Висновки з його підписом зберігаються у Леопольда Табурянського). Те, що вони залишилися цілі, свідчить, що зашморг просто вільно затягувався під вагою (вже безсилого?) тіла.
Таким бачив свого викладача Руслан Табурянський
Табурянський зустрічався і довго розмовляв з однокурсниками. Деякі з них, за словами батька (їх імена є в справі), стверджують, що той самий викладач, з яким зустрівся батько, Леонід О., особливо ставився до Руслана. Є свідчення студентки, що Леонід О. дзвонив до неї додому і, дізнавшись, що Руслан з товаришем там, вимагав, щоб поверталися до себе додому. Одна з них пише, що він буквально переслідував Руслана. Усе це є в матеріалах допиту батька.
І ще: у паперах Руслана батько знайшов його олівцеві карикатури. На малюнку Руслана в пляшку лізе якесь чотириноге страховище, з людським обличчям в окулярах, і підпис англійською: «Вбити О».
Володимир Стретович: у справу про вбивство Руслана втрутилася третя сила
За минулі шістнадцять років в країні змінилися три президенти, п`ять разів змінювалися генпрокурори, змінювалися слідчі, ця справа чотири рази закривалася і поновлювалася. За цей час Леонід О. став керівником однієї з академій МАУП. Пережив смерть дружини. Вона з випадкового збігу померла саме за кілька днів до того, як мала йти на допит у прокуратурі. Нібито задихнулася від невеликої пожежі, що виникла в квартирі.
З 2002 року цією справою ретельно займається народний депутат України Володимир Стретович. Він написав численні депутатські запити, останній з яких датований 1 жовтня 2010 роком, вимагаючи продовження справи. Ось що він сказав у коментарі УНІАН:
– Коли в 1994 році я дізнався про те, що в Києві вбили фактично дитину, сина народного депутата України, був дуже схвильований. Не тому, що сини народних депутатів кращі за синів простих людей, а тому, що як повинен розперезатися кримінал, щоб не боятися навіть людей з можливостями народних депутатів. Це були саме вибори до парламенту.
Потім, коли я обрався, то поцікавився, що сталося у Табурянського. Мені сказали щось незрозуміле, ніби самогубство. У 2002 році, коли я очолив Комітет боротьби з корупцією і організованою злочинністю, до мене прийшов Леопольд Табурянський, приніс документи справи. Я заглибився в цю тему. І головне, що впадало в очі: за всі попередні роки слідство не спробувало встановити, чия кров була в кімнаті, де знайшли Руслана. У матеріалах справи легко читалося, що Руслана спочатку «відключили», а потім повісили. Це для досвідченого слідчого завдання навіть не середньої складності. А ще карикатури на викладача... Цей викладач не тільки мав нетрадиційну орієнтацію. Докладне досьє на підозрюваного, яке зміг роздобути Табурянський, говорить про дуже цікаві повороти його людської, наукової і, пробачте, чоловічої біографії, що тільки підтверджувало версію батька.
За моїм наполяганням, слідство було відновлене. Я особисто ходив на прийом до генпрокурора. Тоді слідчий Печерської прокуратури Владислав Збаранський приніс мені довідку, що є персона, підозрювана в злочині, але не хоче здавати аналіз крові.
У цей же період до мене підходили народні депутати України і цікавилися підозрюваним: навіщо ти чіпаєш таку поважану людину, що ти до нього маєш? Я відповідаю: нічого особистого, але він підозрюється скоєнні злочину. Я дуже радив їм поставити себе на місце батька, що втратив дитину.
Ймовірний вбивця зрозумів, що за ним йде серйозне полювання, круг звужувався, і за дверима було вже чути дзенькіт наручників. І він почав діяти через впливових друзів, раптом я дізнаюся, що справа закрита, що слідчого звільнили. Я дізнався, що підозрюваний так і не здав кров. Ймовірно, в слідство втрутилася третя сила, і слідство не завершилося, а підозрюваного вбивцю не довели до суду.
Ще за два роки я знову подав депутатський запит, був у генпрокурора, мені пообіцяли все вирішити. Але в 2008 році вже інший заступник генпрокурора Сергій Винокуров підписує відмову від слідства, говорить, все правильно, там самогубство.
Але у мене таке відчуття, що це неправда. Я не знаю, чому Генпрокуратура і МВС так ігнорували цю справу. Я думаю, що серед високопоставлених працівників прокуратури є «товариші за нещастям» з цим викладачем, ось вони і «відмивають» підозрюваного.
Я не можу знайти інших причин, чому прокуратура на «біле» каже «чорне», на «чорне» - «біле». З моменту скоєння злочину пройшло більше десяти років. Підозрюваний може стати вільним від слідства за терміном давності. Поки не пізно, ми зобов`язані сказати, що є таке зло. Що дітей крадуть і в них витягують органи, що їх ґвалтують, що їх можуть отруїти, що коїться зло. А наша Феміда в особі прокуратури і міліції закриває очі.
До речі, версію кругової поруки правоохоронців підтвердив і Леопольд Табурянський.
– Працюючи над справою, я зв`язувався з різними співробітниками СБУ. Це були і високі чини у відставці, які пішли з КДБ України після ГКЧП, і нинішні працівники СБУ. Так от вони розповіли мені, що послугами молодих хлопчиків користуються і народні депутати, і люди з Адміністрації президента, і люди з Кабміну, і з МВС і Генпрокуратури. Є просто послуги хлопчиків за викликом, а є «ексклюзивна послуга», коли вподобаного хлопчка просто привозять до клієнта або ж «організовують» зустріч. Якщо такий хлопець відмовляється вступити в зв`язок, його можуть зґвалтувати і вбити. За неофіційною статистикою, у 80% випадках це вбивство маскують під самоповішення. Факт зґвалтування Руслана не встановлений: ті, хто робив розтин, або не захотіли це досліджувати, або не захотіли розголошувати. Але навіть первинні результати експертизи були змінені. В акті про смерть чітко видно виправлення і затерті місця, де поверх витравленого тексту написаний новий. Якийсь час цією справою займалося СБУ, але потім капітана Суворова, який цим займався, звільнили з органів.
Хроніка закриття і відновлення справи:
20 квітня 1995 року справа закрита.
За п`ять років Леопольд Табурянський, добиваючись відкриття справи, 150 разів їздив за маршрутом Дніпропетровськ – Київ.
19 грудня 2000 року Генпрокуратура відмінила ухвалу про припинення справи від 20.04.95 як винесену передчасно і необґрунтовано. Ось виписка з ухвали прокуратури, підписана Михайлом Потебеньком:
«Відповідно до висновків судових експертиз кров у коридорі не належить Табурянському, а іншій особі чоловічої статі (том 3, стр.197, 206), кров у коморі може належати Табурянському тільки в результаті змішування з кров`ю іншої особи» (том 3, стор. 197).
В ухвалі Генпрокуратури сказано, що «в справі не виконані всі необхідні і можливі слідчі дії для всестороннього, повного і об`єктивного дослідування всіх обставин смерті Р.Табурянського».
Цією ж ухвалою прокуратурі Печерського району наказано встановити, ким залишені сліди крові в квартирі, де знайдений труп Руслана Табурянського, ким залишено мило в квартирі потерпілого, яке, за словами батька, не належить синові. При перевірці всіх осіб на предмет причетності до смерті Р.Табурянського і тих, хто перебували в квартирі, взяти зразки крові».
10 квітня 2003 року досудове слідство зупинене.
26 червня 2003 року досудове слідство відновлене.
У цей період Леоніда О. почали допитувати як свідка. У цей період пройшла очна ставка Леопольда Табурянського з паном Леонідом О. Після запитання, чи правда, що він був депортований з Нікарагуа за те, що згвалтував дитину, Леонід О. сповз із стільця і сказав, що йому зле. Очну ставку продовжити не вдалося. 9 вересня його викликали до прокуратури, зобов`язавши наступного дня здати відбитки пальців і зразки крові. Він відмовився здавати кров. Цікаво, чи всі підозрювані можуть «відмовитися» здати кров?
10 вересня 2003 року Печерська прокуратура зупинила провадження попереднього слідства.
25 листопада 2003 року досудове слідство відновлене.
30 грудня 2004 року Печерською прокуратурою справа була закрита через відсутність події злочину.
1 лютого 2005 року Генпрокуратура повторно відмінила ухвалу від 30.12.2004 про закриття справи, встановивши, що досудове слідство проводилося поверхнево і неповно.
В ухвалі Генпрокуратури від 1 лютого сказано, що в ході слідства «не спростовані підозри Леопольда Табурянського щодо причетності до смерті сторонніх осіб, не встановлена приналежність крові стороннім особам, оскільки сліди виявленої крові в квартирі, на стінах, в коморі і коридорі не належать Р.Табурянському.
Слідством не вжито заходів щодо встановлення осіб, які могли залишити сліди крові. Не призначено судово-імунологічну експертизу крові Леоніда О. Предметно не опитані члени слідчо-оперативної групи, які виїжджали на місце події. Не встановлена приналежність мила, яке виявлене в квартирі, де проживав Табурянський Р.Л. Під час досудового слідства не виконана вказівка щодо можливого перебування в квартирі Леоніда О. перед тим, як був виявлений труп Табурянського Р.Л. Крім того, в ухвалі про закриття кримінальної справи не вказано про зібрані докази під час судового слідства, немає посилань на висновки судових експертиз щодо причин смерті і на одержані фактичні дані в результаті проведення конкретних слідчих дій, не визначені мотиви самогубства Р.Табурянського».
Здавалося, що в 2005 році справа зрушить. Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, бойовий товариш Табурянського, яким бував у нього вдома, з яким вони разом брали участь в акції «Україна без Кучми», спочатку із співчуттям поставився до справи. Але той самий Луценко, який заради свого сина мало не вчепився в горлянку німецькому поліцейському в аеропорту у Франкфурті-на-Майні, не зміг (або не захотів) проконтролювати розслідування. Два слідчі МВС узялися за справу, вважаючи її перспективною. Але раптом слідство різко сповільнилося. Коли Табурянський запитав, чому вони далі не розслідують, і висловив готовність доплачувати співробітникам МВС за розслідування, то почув від слідчих: не було команди рити.
15 вересня 2008 року справа закрита.
З останньої ухвали Генпрокуратури:
«Відповісти на запитання, ким залишені сліди, перекопійовані на дактилоплівку номер 2, не видається можливим унаслідок непридатності даних слідів для ідентифікації за ними особи».
Що це за клан такий?
МВС і прокуратура нібито конкуруючі правоохоронні структури. Буквально у п`ятницю слухала бідкання заступника генпрокурора Рената Кузьміна про те, як браві слідчі прокуратури звільняють з в`язниць незаконно посаджених жертв МВС. Але такі кримінальні справи, як педофілія і ґвалтівні дії над молодими людьми, стрімко зближує дві ці «озброєні корпорації» в боротьбі проти потерпілих. Вони миють одна одній руки і копіюють відписки одна одної, показуючи, що «немає складу злочину». Я зустрічала ці відписки Генпрокуратури в матеріалах справи Руслана Табурянського. «Немає можливості встановити, хто був у квартирі і чия там кров, справа зупиняється у зв`язку з відсутністю події злочину». Тобто злочину не було, оскільки ми не знаємо, хто там був. Гідна тріада: прокуратура, МВС, ґвалтівники.
– Я Руслана не поверну, – чую голос Леопольда Табурянського, який майже зривається. – Але я ось що хочу сказати. Я був кандидатом у президенти. Я той, хто організував перший справжній виробничий кооператив. Ми мільйон рублів на початку 90-х виділили на добродійність. Ми організовували тренажерні зали і будували дитячі майданчики. Я в Дніпропетровську воював і воюю з бандами. Вони мене ненавидять. Я в Дніпропетровську був один, як мене називала влада, «паршивий кооператор», хто пройшов до парламенту з першого туру і набрав близько 70%. Усі – Кучма, Яцуба, Пустовойтенко – вийшли в другий тур. І якщо я, відома людина, сімнадцятий рік не можу добитися розслідування, що чекає просту людину? Я виріс на шахтах Кривбасу, де завжди видно, хороша людина чи ні. І якщо генпрокурор тричі відміняючи ухвалу про закриття справи, знову потім іде в цій колії нічогонероблення. Що це за люди? Що це за клан такий? І як жити в такій країні?
...Руслана убили просто тому, що хтось вирішив, що може одержати все. А вбивця на волі просто тому, що хтось, якась третя, чи то зовнішня сила, чи то внутрішня, впливає на правоохоронні органи, які покривають убивцю.
На останньому телеефірі один з народних депутатів переконував, що не треба настроювати людей проти міліції, вони плід цього суспільства, вони – це теж ми.
Вони - не ми. Ті, хто до них звертався, ті, чиїх дітей ґвалтують і вбивають у відділках, себе з ними не ототожнюють. Те саме з прокуратурою. Вони не розкрили жодної гучної справи. Вони – умільці по частині самогубств, де самовбивці по два рази дострілюються і досамовішаються.
Олена Мігачова
