Сьогодні під час засідання сесії Львівської обласної ради представники ЛОО ВО «Свобода» подарували голові Львівської обласної державної адміністрації Василю Горбалю квиток до Севастополя та матроску.
"Свободівці" поставили свій подарунок на стіл, за яким сидить Василь Горбаль. Голова Львівської ОДА ніяк на це не зреагував.
Нагадаємо, таким чином "свободівці" висловили протест проти голосування народного депутата від Партії регіонів, голови Львівської ОДА Василя Горбаля за ратифікацію угоди про продовження перебування ЧФ РФ на території України.
Нагадаємо, сьогодні Львівська обласна рада розглядає питання висловлення недовіри голові Львівської ОДА Василю Горбаля.
статті про українську політику і не тільки
18.05.10
Голові Львівської ОДА згадали все: від ОУН до Сталіна
Під час сесії Львівської обласної ради 18 травня представники Народного Руху України роздають присутнім листівки, у яких голові Львівської ОДА Василю Горбалю нагадують про його «ганебні голосування».
Зокрема у листівці наголошено: «передусім, варто відмітити, що В. Горбаль не є прихильником відміни депутатської недоторканості. Тому за включення до порядку денного проекту Закону про внесення зміни до Конституції України щодо обмеження депутатської недоторканності (№1375, №1375-1) не голосував».
«Економічні погляди нового очільника ОДА, незважаючи на досвід роботи в фінансовому секторі, не дозволили йому голосувати за вступ до СОТ, (проект Закону про ратифікацію протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі від 01.04.2008 №0041).
Засудження військової інтервенції Російської Федерації на територію Грузії (№3053) В.Горбаль не схвалив, а от на догоду Кремлю Постанову ВРУ про засудження військової агресії Грузії проти народу Південної Осетії (№3070), навпаки, підтримав.
Логічним для Горбаля є встановлення в місті Запоріжжі пам'ятника Сталіну, як і святкування року ветеранів Великої Вітчизняної війни у 2010 р.: Закон "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" новоспечений голова ОДА не підтримав, як не підтримав і внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за публічне заперечення Голодомору 1932 - 1933 років в Україні», – написано на листівці.
«Чомусь незрозуміло, як керівник Львівської області не зміг проголосувати за відзначення державними нагородами України (посмертно) видатних українських музичних діячів Володимира Івасюка та Ігоря Білозіра.
Наприкінці, пропонуємо тим, хто ще вагається у політичній оцінці Голови ОДА В.Горбаля врахувати той факт, що за проект Закону про визнання Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії воюючою стороною у Другій світовій війні № 1404 від 30.01.2008 він також не проголосував», – йдеться на листівці.
Зокрема у листівці наголошено: «передусім, варто відмітити, що В. Горбаль не є прихильником відміни депутатської недоторканості. Тому за включення до порядку денного проекту Закону про внесення зміни до Конституції України щодо обмеження депутатської недоторканності (№1375, №1375-1) не голосував».
«Економічні погляди нового очільника ОДА, незважаючи на досвід роботи в фінансовому секторі, не дозволили йому голосувати за вступ до СОТ, (проект Закону про ратифікацію протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі від 01.04.2008 №0041).
Засудження військової інтервенції Російської Федерації на територію Грузії (№3053) В.Горбаль не схвалив, а от на догоду Кремлю Постанову ВРУ про засудження військової агресії Грузії проти народу Південної Осетії (№3070), навпаки, підтримав.
Логічним для Горбаля є встановлення в місті Запоріжжі пам'ятника Сталіну, як і святкування року ветеранів Великої Вітчизняної війни у 2010 р.: Закон "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" новоспечений голова ОДА не підтримав, як не підтримав і внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за публічне заперечення Голодомору 1932 - 1933 років в Україні», – написано на листівці.
«Чомусь незрозуміло, як керівник Львівської області не зміг проголосувати за відзначення державними нагородами України (посмертно) видатних українських музичних діячів Володимира Івасюка та Ігоря Білозіра.
Наприкінці, пропонуємо тим, хто ще вагається у політичній оцінці Голови ОДА В.Горбаля врахувати той факт, що за проект Закону про визнання Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії воюючою стороною у Другій світовій війні № 1404 від 30.01.2008 він також не проголосував», – йдеться на листівці.
Дело: Україна може втратити частину Азовського моря і Керченської протоки
Вчора Україна і Росія підписали угоду про демаркацію українсько-російського сухопутного кордону. Дело пише, що домовленість про демаркацію сухопутного кордону з Росією змусить Україну поступитися в суперечці про морський кордон.
Видання пише, що міністри закордонних справ України і Росії Костянтин Грищенко і Сергій Лавров підписали угоду про демаркацію (встановлення кордону на місцевості) українсько-російського сухопутного кордону. Це головний документ, підписаний під час візиту до Києва президента Росії Дмитра Медведєва.
Дело зазначає, що завдяки політичному рішенню, яке країни не могли узгодити понад десять років, почнеться останній етап формалізації міждержавного кордону на сухопутній ділянці - встановлення прикордонних знаків.
Разом з тим укладена домовленість буде мати ще один серйозний наслідок: Україна, найімовірніше, відмовиться від своєї вимоги - зберегти водний кордон в Азовському морі і Керченській протоці по лінії адміністративного поділу між союзними республіками за часів СРСР.
Впевненість у цьому висловила експерт з питань міжнародної безпеки Галина Яворська. За її словами, питання демаркації сухопутного кордону (встановлення кордону на місцевості) та делімітації водного кордону (встановлення кордону на карті) дві країни завжди розглядали нерозривно.
"Якщо є угода про демаркацію сухопутного кордону, значить, є домовленість і з делімітації водного кордону. А ця домовленість можлива тільки в одному випадку - якщо Україна відмовиться від свого головного козиря на переговорах: збереження кордону по лінії адміністративного поділу між республіками в Радянському Союзі" , - заявила вона.
Яворська підсумувала, що якщо Росія погодилася на демаркацію, це означає, що Україна погодилася на російський варіант проходження кордону в Азовському морі і Керченській протоці, який змістить кордони на захід - ближче до України.
Заступник голови парламентського комітету у закордонних справах Тарас Чорновіл висловив тривогу щодо ситуації з підписанням договору про делімітацію кордону в Азовському морі і Керченській протоці. "У нас залишається незакінченою делімітація Азовського моря і Керченської протоки. Там з'явилися дуже і дуже погані натяки з боку Росії, яка не хоче визнавати міжреспубліканські адміністративні кордони часів Союзу, за якими пролягла межа", - зазначив він.
Екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко підтвердив Делу, що проведення водного кордону в Азовському морі і Керченській протоці на основі адміністративного поділу між РРФСР і УРСР було ключовою вимогою України на всіх раундах переговорів двох держав. У такому разі приблизно 2 / 3 акваторії Азовського моря перебувало б під юрисдикцією України, як і судноплавний Керч-Єнікальський канал Керченської протоки, що відкриває шлях до Азова.
Натомість Київ був готовий йти на низку поступок з питань судноплавства (безкоштовне проходження російських суден через канал), екологічної безпеки, використання протоки оборонними відомствами тощо. Однак Росія повністю відкидає такий принцип поділу. "Російська Федерація не може погодитися з тим, щоб Україна контролювала канал", - зазначив Огризко.
За словами Яворської, Росія наполягає, що законодавство СРСР не передбачало розмежування внутрішніх вод і, відповідно, адміністративна межа по воді не проходила. Звідси пропозиція Кремля: провести кордон по так званій модифікованій серединній лінії. Ця лінія базується на основі рівного віддалення від берегів двох країн, але при цьому враховує острова, геологічні структури та інше.
Для України це означає істотний зсув водного кордону з Росією на захід від лінії адміністративного поділу між колишніми союзними республіками. При цьому вододіл Азовського моря і Керченської протоки зміститься як по воді, так і по дну - це означає, що на користь Москви зміниться доступ країн до покладів нафти і газу.
Газета зазначає, що за таким же принципом раніше була проведена делімітація кордону між Росією і Казахстаном в Каспійському морі. Як сказано в аналітичній статті російського Інституту держави і права, цей принцип дозволив істотно збільшити ресурсний потенціал російської зони надрокористування, "оскільки дає право посилатися на особливі обставини, а також приводити аргументи і доводи, які обґрунтовують належність одній зі сторін дна водоймища, його окремих районів, відкритих чи запропонованих родовищ, що виходять за серединну лінію ".
У даний час Керч-Єнікальський канал перебуває на балансі Керченського морського торгового порту. Лоцманську проводку судів здійснює держпідприємство Дельта-Лоцман. Загальний дохід від використання іноземними кораблями каналу складає $ 80-100 млн.
Видання пише, що міністри закордонних справ України і Росії Костянтин Грищенко і Сергій Лавров підписали угоду про демаркацію (встановлення кордону на місцевості) українсько-російського сухопутного кордону. Це головний документ, підписаний під час візиту до Києва президента Росії Дмитра Медведєва.
Дело зазначає, що завдяки політичному рішенню, яке країни не могли узгодити понад десять років, почнеться останній етап формалізації міждержавного кордону на сухопутній ділянці - встановлення прикордонних знаків.
Разом з тим укладена домовленість буде мати ще один серйозний наслідок: Україна, найімовірніше, відмовиться від своєї вимоги - зберегти водний кордон в Азовському морі і Керченській протоці по лінії адміністративного поділу між союзними республіками за часів СРСР.
Впевненість у цьому висловила експерт з питань міжнародної безпеки Галина Яворська. За її словами, питання демаркації сухопутного кордону (встановлення кордону на місцевості) та делімітації водного кордону (встановлення кордону на карті) дві країни завжди розглядали нерозривно.
"Якщо є угода про демаркацію сухопутного кордону, значить, є домовленість і з делімітації водного кордону. А ця домовленість можлива тільки в одному випадку - якщо Україна відмовиться від свого головного козиря на переговорах: збереження кордону по лінії адміністративного поділу між республіками в Радянському Союзі" , - заявила вона.
Яворська підсумувала, що якщо Росія погодилася на демаркацію, це означає, що Україна погодилася на російський варіант проходження кордону в Азовському морі і Керченській протоці, який змістить кордони на захід - ближче до України.
Заступник голови парламентського комітету у закордонних справах Тарас Чорновіл висловив тривогу щодо ситуації з підписанням договору про делімітацію кордону в Азовському морі і Керченській протоці. "У нас залишається незакінченою делімітація Азовського моря і Керченської протоки. Там з'явилися дуже і дуже погані натяки з боку Росії, яка не хоче визнавати міжреспубліканські адміністративні кордони часів Союзу, за якими пролягла межа", - зазначив він.
Екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко підтвердив Делу, що проведення водного кордону в Азовському морі і Керченській протоці на основі адміністративного поділу між РРФСР і УРСР було ключовою вимогою України на всіх раундах переговорів двох держав. У такому разі приблизно 2 / 3 акваторії Азовського моря перебувало б під юрисдикцією України, як і судноплавний Керч-Єнікальський канал Керченської протоки, що відкриває шлях до Азова.
Натомість Київ був готовий йти на низку поступок з питань судноплавства (безкоштовне проходження російських суден через канал), екологічної безпеки, використання протоки оборонними відомствами тощо. Однак Росія повністю відкидає такий принцип поділу. "Російська Федерація не може погодитися з тим, щоб Україна контролювала канал", - зазначив Огризко.
За словами Яворської, Росія наполягає, що законодавство СРСР не передбачало розмежування внутрішніх вод і, відповідно, адміністративна межа по воді не проходила. Звідси пропозиція Кремля: провести кордон по так званій модифікованій серединній лінії. Ця лінія базується на основі рівного віддалення від берегів двох країн, але при цьому враховує острова, геологічні структури та інше.
Для України це означає істотний зсув водного кордону з Росією на захід від лінії адміністративного поділу між колишніми союзними республіками. При цьому вододіл Азовського моря і Керченської протоки зміститься як по воді, так і по дну - це означає, що на користь Москви зміниться доступ країн до покладів нафти і газу.
Газета зазначає, що за таким же принципом раніше була проведена делімітація кордону між Росією і Казахстаном в Каспійському морі. Як сказано в аналітичній статті російського Інституту держави і права, цей принцип дозволив істотно збільшити ресурсний потенціал російської зони надрокористування, "оскільки дає право посилатися на особливі обставини, а також приводити аргументи і доводи, які обґрунтовують належність одній зі сторін дна водоймища, його окремих районів, відкритих чи запропонованих родовищ, що виходять за серединну лінію ".
У даний час Керч-Єнікальський канал перебуває на балансі Керченського морського торгового порту. Лоцманську проводку судів здійснює держпідприємство Дельта-Лоцман. Загальний дохід від використання іноземними кораблями каналу складає $ 80-100 млн.
Політичний скандал в університеті «Україна» «заминають»
Резонанс навколо виключення 36 студентів закарпатської філії університету «Україна» змусив керівництво вишу «зам’яти» скандал. Про це пише в сьогоднішньому номері «Україна молода».
Як повідомила минулого тижня ВО «Свобода», у хустській філії університету «Україна» було оголошено про виключення 36 студентів, які брали участь в опозиційних акціях протесту в Києві проти перебування флоту Росії в Севастополі.
У повідомленні «свободівці» додали, що студенти є активістами Молодіжної громадської організації «Сокіл» і неодноразово брали участь у різноманітних заходах, займаючи активну громадську позицію: «На 19-му році незалежності ті, хто вболівають за долю України, й надалі зазнають репресій зі сторони влади та освітянського керівництва».
До слова, скандал навколо університету «Україна» не став несподіванкою. Ще за попереднього очільника Міносвіти Івана Вакарчука відомство мало чимало претензій до цього вишу, окремі філії якого навіть були закриті через незадовільну якість послуг. Тепер як бачимо, господарі «України» знайшли оригінальний спосіб прислужуватися Табачнику і КО – виключати студентів за політичні погляди.
Ось за яких обставин, за словами організатора поїздки до столиці, четвертокурсника факультету іноземних мов Василя Куса, керівництво філії «України» повідомило про свій намір: «Я організував групу студентів, щоб поїхати в Київ на мітинг, спрямований проти дій Януковича. Після повернення до мене підійшли з ректорату і повідомили, що виключать разом з іншими студентами».
Підтвердив сказане у коментарі «УМ» і голова Закарпатської організації ВО «Свобода» Олег Куцин. За його словами, лише розголос допоміг уникнути розправи над студентами. «Тиск на цих дітей був шалений. Відтак ми звернулися не тільки до мера міста, а й до Служби безпеки з вимогою втрутитися і припини протиправні дії керівництва філії «України». Лише після цього адміністрація ВНЗ «дала задній хід», заявивши, що інформація про виключення цих студентів є «непорозумінням». Звідки йшла ініціатива не допустити студентів до участі в акціях протесту, здогадатися неважко. Утім сумнівно, щоб вказівка зверху була у письмовому вигляді.
Отож, виключивши студентів, керівництво ВНЗ не руками міністра Табачника, а власними пішло б на відверте порушення Конституції, 34 стаття якої гарантує «кожній людині право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань». Можливо, саме тому погрози за використання конституційного права згодом і назвали «непорозумінням».
Як повідомила минулого тижня ВО «Свобода», у хустській філії університету «Україна» було оголошено про виключення 36 студентів, які брали участь в опозиційних акціях протесту в Києві проти перебування флоту Росії в Севастополі.
У повідомленні «свободівці» додали, що студенти є активістами Молодіжної громадської організації «Сокіл» і неодноразово брали участь у різноманітних заходах, займаючи активну громадську позицію: «На 19-му році незалежності ті, хто вболівають за долю України, й надалі зазнають репресій зі сторони влади та освітянського керівництва».
До слова, скандал навколо університету «Україна» не став несподіванкою. Ще за попереднього очільника Міносвіти Івана Вакарчука відомство мало чимало претензій до цього вишу, окремі філії якого навіть були закриті через незадовільну якість послуг. Тепер як бачимо, господарі «України» знайшли оригінальний спосіб прислужуватися Табачнику і КО – виключати студентів за політичні погляди.
Ось за яких обставин, за словами організатора поїздки до столиці, четвертокурсника факультету іноземних мов Василя Куса, керівництво філії «України» повідомило про свій намір: «Я організував групу студентів, щоб поїхати в Київ на мітинг, спрямований проти дій Януковича. Після повернення до мене підійшли з ректорату і повідомили, що виключать разом з іншими студентами».
Підтвердив сказане у коментарі «УМ» і голова Закарпатської організації ВО «Свобода» Олег Куцин. За його словами, лише розголос допоміг уникнути розправи над студентами. «Тиск на цих дітей був шалений. Відтак ми звернулися не тільки до мера міста, а й до Служби безпеки з вимогою втрутитися і припини протиправні дії керівництва філії «України». Лише після цього адміністрація ВНЗ «дала задній хід», заявивши, що інформація про виключення цих студентів є «непорозумінням». Звідки йшла ініціатива не допустити студентів до участі в акціях протесту, здогадатися неважко. Утім сумнівно, щоб вказівка зверху була у письмовому вигляді.
Отож, виключивши студентів, керівництво ВНЗ не руками міністра Табачника, а власними пішло б на відверте порушення Конституції, 34 стаття якої гарантує «кожній людині право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань». Можливо, саме тому погрози за використання конституційного права згодом і назвали «непорозумінням».
На прес-конференції з Медведєвим Янукович знову заплутався в словах
17 травня Президент Віктор Янукович у ході зустрічі з російським колегою Дмитром Медведєвим переплутав слово "делімітація", вимовляючи її як "демілітація". Це відбулося після засідання міждержавної україно-російської комісії.
Янукович сказав, що є дуже принципові питання, над якими доведеться ще попрацювати.
"Наприклад, демілітація нашого кордону", - сказав Янукович.
При цьому він підкреслив, що сторони не змогли прийти до рішення цього питання через брак часу на підготовку.
"Але ми будемо над цим питанням працювати, і думаю, що найближчим часом його допрацюємо", - сказав він.
Конфузи в публічних висловлюваннях Януковича вже не раз смішили громадськість.
Так, будучи кандидатом у Президенти України, Віктор Янукович під час візиту до Сімферополя назвав Антона Чехова "великим українським письменником".
14 січня минулого року, виступаючи на мітингу перед жителями Балаклії Харківської області, лідер Партії регіонів Віктор Янукович переплутав назву міста, в яке він приїхав.
Звертаючись до учасників мітингу, замість "Балаклія" кандидат у президенти сказав "Балаклава".
Раніше він називав поетесу Анну Ахматову Ахметовою, поета Павла Безпощадного - Безсмертним, письменника Гулака-Артемовського - Артемівським (за аналогією з шампанським), плутав діяча міжнародного робочого руху Августа Бебеля з одеським письменником Ісааком Бабелем, Косово - з Чорногорією, а Стокгольм - з Гельсінкі.
Обмовки Януковича послужили приводом для порівняння з американським президентом Джорджем Бушем-молодшим, відомим помилками і неточностями у своїх промовах і заявах. Буш-молодший, у свою чергу, плутав Австралію з Австрією і Росію з Грузією у своїх промовах.
Янукович сказав, що є дуже принципові питання, над якими доведеться ще попрацювати.
"Наприклад, демілітація нашого кордону", - сказав Янукович.
При цьому він підкреслив, що сторони не змогли прийти до рішення цього питання через брак часу на підготовку.
"Але ми будемо над цим питанням працювати, і думаю, що найближчим часом його допрацюємо", - сказав він.
Конфузи в публічних висловлюваннях Януковича вже не раз смішили громадськість.
Так, будучи кандидатом у Президенти України, Віктор Янукович під час візиту до Сімферополя назвав Антона Чехова "великим українським письменником".
14 січня минулого року, виступаючи на мітингу перед жителями Балаклії Харківської області, лідер Партії регіонів Віктор Янукович переплутав назву міста, в яке він приїхав.
Звертаючись до учасників мітингу, замість "Балаклія" кандидат у президенти сказав "Балаклава".
Раніше він називав поетесу Анну Ахматову Ахметовою, поета Павла Безпощадного - Безсмертним, письменника Гулака-Артемовського - Артемівським (за аналогією з шампанським), плутав діяча міжнародного робочого руху Августа Бебеля з одеським письменником Ісааком Бабелем, Косово - з Чорногорією, а Стокгольм - з Гельсінкі.
Обмовки Януковича послужили приводом для порівняння з американським президентом Джорджем Бушем-молодшим, відомим помилками і неточностями у своїх промовах і заявах. Буш-молодший, у свою чергу, плутав Австралію з Австрією і Росію з Грузією у своїх промовах.
Таємні руки Москви
Newsweek опублікував статтю "Російське повернення боргу", присвячену політиці Москви на пострадянському просторі. На думку автора, після епохи "оксамитових революцій" Росія відновлює контроль в ближньому зарубіжжі, добиваючись зміни нелояльних до неї лідерів. Як випливає із статті, в рамках цієї політики Москва ставить своїм першочерговим завданням прибрати президентів Грузії і Білорусії Михайла Саакашвілі і Олександра Лукашенка.
"Переживши хвилю 'кольорових революцій', які привели до влади прозахідних лідерів, Кремль нарешті повертає собі своє", - відзначає Newsweek, нагадуючи, що вже цього року Росія отримала "два скальпи - президента України Віктора Ющенка і президента Киргизії Курманбека Бакієва".
"Хоча було б перебільшенням говорити, що Москва стала єдиним архітектором українських президентських виборів лютого і киргизького безладного перевороту квітня цього року, очевидно, вона зіграла в цих подіях ключову роль", - йдеться в статті. У Киргизії Москва підтримала опозицію, а в Україні дала зрозуміти виборцям, що перемога Віктора Януковича відкриє нову еру дешевого газу і зростаючої торгівлі. "Більше того, стратегічні перемоги цього року надихнули Кремль на подальшу зміну режимів у регіоні, який росіяни називають ближнім зарубіжжям", - пише журнал.
На думку видання, тепер першочерговим завданням Кремля стає зміна президента Грузії Михайла Саакашвілі, якого вважають "перешкодою на шляху нормалізації двосторонніх відносин", і відхід президента Білорусії Олександра Лукашенка, останніми кроками якого стала вимога платити за перебування на території республіки російських баз, а також надання притулку поваленому киргизькому президенту Курманбеку Бакієву.
Втім, на думку Newsweek, "в порівнянні з епохою Путіна" сьогоднішня Росія діє гнучкіше, більшою мірою в стилі реальної дипломатії. Як приклад таких відносин журнал називає нещодавню поїздку до Москви на 65-ліття Перемоги Ніно Бурджанадзе, а також часті візити в російську столицю іншого лідера опозиції Зураба Ногаїделі. Що стосується Білорусії, то, за версією Newsweek, Москва готова зробити ставку на Андрія Саннікова - колишнього заступника глави МЗС, який перейшов в опозицію і очолив громадянську кампанію "Європейська Білорусія".
В самій Грузії публікація в Newsweek, в якій згадується Ніно Бурджанадзе, викликала новий сплеск полеміки про "руку Москви". "Природно, Кремль проявляє цікавість до Ніно Бурджанадзе і Зураба Ногаїделі саме з тією метою, аби з їх допомогою спробувати дестабілізувати обстановку в країні", - сказав депутат від правлячої партії "Єдиний національний рух" Нугзар Циклаурі.
У свою чергу білоруський опозиціонер Андрій Санніков підтвердив неодноразові контакти з представниками МЗС Росії і Держдуми. Що ж до взаємин з Росією в разі обрання його президентом, то він вважає, що "Союзна держава - це фікція, яка плутає все у відносинах Москви і Мінська, а російська військова база на території Білорусії має бути предметом переговорів".
"Переживши хвилю 'кольорових революцій', які привели до влади прозахідних лідерів, Кремль нарешті повертає собі своє", - відзначає Newsweek, нагадуючи, що вже цього року Росія отримала "два скальпи - президента України Віктора Ющенка і президента Киргизії Курманбека Бакієва".
"Хоча було б перебільшенням говорити, що Москва стала єдиним архітектором українських президентських виборів лютого і киргизького безладного перевороту квітня цього року, очевидно, вона зіграла в цих подіях ключову роль", - йдеться в статті. У Киргизії Москва підтримала опозицію, а в Україні дала зрозуміти виборцям, що перемога Віктора Януковича відкриє нову еру дешевого газу і зростаючої торгівлі. "Більше того, стратегічні перемоги цього року надихнули Кремль на подальшу зміну режимів у регіоні, який росіяни називають ближнім зарубіжжям", - пише журнал.
На думку видання, тепер першочерговим завданням Кремля стає зміна президента Грузії Михайла Саакашвілі, якого вважають "перешкодою на шляху нормалізації двосторонніх відносин", і відхід президента Білорусії Олександра Лукашенка, останніми кроками якого стала вимога платити за перебування на території республіки російських баз, а також надання притулку поваленому киргизькому президенту Курманбеку Бакієву.
Втім, на думку Newsweek, "в порівнянні з епохою Путіна" сьогоднішня Росія діє гнучкіше, більшою мірою в стилі реальної дипломатії. Як приклад таких відносин журнал називає нещодавню поїздку до Москви на 65-ліття Перемоги Ніно Бурджанадзе, а також часті візити в російську столицю іншого лідера опозиції Зураба Ногаїделі. Що стосується Білорусії, то, за версією Newsweek, Москва готова зробити ставку на Андрія Саннікова - колишнього заступника глави МЗС, який перейшов в опозицію і очолив громадянську кампанію "Європейська Білорусія".
В самій Грузії публікація в Newsweek, в якій згадується Ніно Бурджанадзе, викликала новий сплеск полеміки про "руку Москви". "Природно, Кремль проявляє цікавість до Ніно Бурджанадзе і Зураба Ногаїделі саме з тією метою, аби з їх допомогою спробувати дестабілізувати обстановку в країні", - сказав депутат від правлячої партії "Єдиний національний рух" Нугзар Циклаурі.
У свою чергу білоруський опозиціонер Андрій Санніков підтвердив неодноразові контакти з представниками МЗС Росії і Держдуми. Що ж до взаємин з Росією в разі обрання його президентом, то він вважає, що "Союзна держава - це фікція, яка плутає все у відносинах Москви і Мінська, а російська військова база на території Білорусії має бути предметом переговорів".
Росія продовжує політику компрометації України
Щоб, фігурально висловлюючись, легко взяти Україну в одноосібну сферу впливу – політичного, військового, економічного – перш за все, потрібно збанкротити країну в очах світової громадськості. У головах політичного істеблішменту і керманичів світового бізнесу необхідно виставити Україну безнадійно відсталою країною, мало не «четвертого світу». Тоді від неї відвернеться Європа, Америка, навіть Азія і Африка. І Росії випаде добродійна місія узяти під піклування суміжну територію, населену напівтубільцями, напівідіотами, які не вміють жити і розвиватися самостійно без підтримки великодушних, цивілізованих сусідів.
Росія в конфіденційній доповіді «Програма ефективного використання на системній основі зовнішньополітичних чинників в цілях довгострокового розвитку Російської Федерації» заявила про зрушення в бік прагматичної зовнішньої політики, націленої на налагодження тісніших зв`язків з США і Європою.
У доповіді, крім усього іншого, даються оцінки взаєминам Москви з колишніми радянськими республіками. У ній звучить заклик скористатися світовою фінансовою кризою для здобуття промислових і енергетичних активів у Прибалтиці, Білорусії, Україні і Центральній Азії – скрізь, де російський вплив є болісним політичним питанням.
Для РФ важливо створити у світової спільноти стійку думку: Росія – надійна, стабільна країна, а Україна зовсім навпаки. Як сказав Володимир Путін на прощання президентові Джорджу Бушу: «Ти ж розумієш, Джордж, що Україна – це навіть не держава!»
За останні два тижні відбулися події, які інакше як розв`язуванням інформаційної війни проти нашої країни не назвеш. Судіть самі.
Напередодні святкувань з нагоди 65-х роковин Перемоги Запорізька обласна організація Комуністичної партії України при мовчазному схваленні керівництва країни, яке нещодавно оселилося в президентському комплексі в Києві, встановила в Запоріжжі пам`ятник Йосипу Сталіну. Президентська адміністрація на вулиці Банковій уважно прислухається до настроїв і найменших рухів тіла своїх великих друзів у московському Кремлі. В оточеному міліцією районі Запоріжжя перед відкриттям пам`ятника Сталіну відбувся парад ветеранів Союзу радянських офіцерів.
Але, абсолютно несподівано для підбадьорених українських сталіністів у той самий час, коли світові информагенства поширювали сенсаційну новину з України, президент Росії Дмитро Медведєв заявляє, що плакати із зображенням Йосипа Сталіна і іншої символіки сталінізму в Росії не будуть розвішувати: "У жодному разі не можна казати, про те, що сталінізм повертається в наш побут.
Цього немає, і не буде. І в цьому нинішня державна ідеологія і моя оцінка як президента", - сказав, як викарбував, Дмитро Медведєв в інтерв`ю газеті "Известия". Погодьтеся, тимчасовий плакат з намальованим лицем вождя Сталіна – це не бронзовий генералісимус, відлитий на століття у виробничо-художньому комбінаті столиці України. Такий вийшов нонсенс! Збіг це, чи продумана операція?
Месидж №1. Президент Росії Дмитро Медведєв, безперечно, європеєць і цивілізований керівник, а українці з їх новою владою – комуністичні мракобіси.
Поїхали далі. У Голосіївському районі Києва був викрадений, потім жорстоко вбитий (розчленований) колишній учень Любавичської єшиви, 25-річний єврей Ар’є-Лейб Місінзов. Ця інформація про «відродження націонал-фашизму в Україні» з`явилася у ряді ізраїльських ЗМІ.
Про трагічну подію повідомив рабин Яків Зільберман. За його словами, він був викликаний правоохоронними органами для впізнання тіла свого колишнього учня. У міліції йому повідомили, що Ар’є-Лейб був викрадений неонацистами в день народження Гітлера (20 квітня), його утримували в полоні, катували, після чого по-звірячому вбили.
Всі, які живуть в Україні, її громадяни і громадяни інших держав, на підставі чималого життєвого досвіду знають, що ніяких нацистських організацій, здатних убити і розчленувати нещасного єврея, в Україні немає. Максимум, на що здатні антисеміти місцевого розливу, по-хуліганськи набити фізіономію.
Але так думають в Україні. А для цивілізованого заходу вже маємо месидж №2. Україна і українці вражені ксенофобією, людиноненависництвом, антисемітизмом, що навіть терор палестинських арабів проти ізраїльтян тьмяніє на тлі звірячого розчленування молодого єврея в Києві. Питання, чи не операція це спецслужб, яка провокує проти України світову громадську думку?
Ланцюг подій продовжується. У Німеччині під заборону потрапляє продукція десятків птахоферм, які постачають на ринок курячі яйця. Рішення було ухвалене у зв`язку з підозрами в тому, що використаний фермерами комбікорм містить діоксин.
За даними влади, діоксин може міститися в кормовій кукурудзі, купленій в Україні.
Дві з половиною тонни (одна контейнерна упаковка, нікчемна кількість!) української кукурудзи спочатку купили Нідерланди, і тільки тоді «отруєна українська кукурудза» потрапила до Німеччини. Питання, коли і ким зерно було отруєне? Лабораторний аналіз показав, що кількісний склад діоксину в яйцях не шкідливий, якщо їх у міру. Але Україні вже потрібно відбілювати свою репутацію експортера харчових товарів.
Месидж №3. Люди, якщо не хочете вмирати, не їжте продукти харчування з України!
Поїхали до Праги. "Не їжджу празькими трамваями, бо в них їздять брудні українські заробітчани", – заявив чеський політик, заступник голови партії "Справи громадські" Ярослав Шкарка. Празька газета Hospodarske noviny попросила потенційного законодавця прокоментувати власний вислів. "З українськими заробітчанами, - сказав Ярослав Шкарка, - я дещо перебільшив, але наполягаю, що і вони повинні одягатися чисто".
Ні слова про те, що в забруднених комбінезонах в празьких трамваях деколи їздять і чеські робітники.
Месидж №4. Навіть наш поважаний міністр освіти і науки Дмитро Табачник заявив: «Галичани нещодавно навчилися мити руки». Але до авторитетної думки нашого науковця в Європі прислухатися не будуть. Українці були дикунами, і залишилися неумитими. Гігієнічніше не матиме з ними справи, і, взагалі, бажано не пускати до Європи.
Далі можна чекати появи нових месиджів дикої, немитої України. Можливо, буде підпалено синагогу, а за підпалом спаплюжено надгробки на єврейському кладовищі. Дуже можливо, постраждає від «рук українських нацистів» чорношкірий або жовтошкірий представник людства. А в біопаливі на основі вирощеного в Україні рапсу під мікроскопом виявлять сліди крові немовлят, трупами яких удобрялися поля. І, взагалі, українські націоналісти на сніданок з`їдають по одному учневі з російських шкіл в Україні, нанизаних на шампури грузинських шашликів. При цьому не сумнівайтеся, «українські нацисти» і «українські людоїди» будуть спіймані, жваво відрапортує наша міліція. Без зайвої юридичної тяганини засуджені і покарані. Довго паритися нашим, швидким на розправу суддям, не доведеться.
І подумають європейці, Господи, позбав нас від України! А на Росію, з її гуманною місією політичного і економічного шефства над Україною, стануть молитися, бажаючи імперії довгих років праведного життя. Як належне, сприймаючи відродження васальних утворень по периметру Росії, зокрема, кривавими акціями (Грузія, Киргизія), але також і за допомогою організованими спецслужбами і їх агентами в Україні і Європі антиукраїнськів месиджів інформаційної холодної війни.
Росія в конфіденційній доповіді «Програма ефективного використання на системній основі зовнішньополітичних чинників в цілях довгострокового розвитку Російської Федерації» заявила про зрушення в бік прагматичної зовнішньої політики, націленої на налагодження тісніших зв`язків з США і Європою.
У доповіді, крім усього іншого, даються оцінки взаєминам Москви з колишніми радянськими республіками. У ній звучить заклик скористатися світовою фінансовою кризою для здобуття промислових і енергетичних активів у Прибалтиці, Білорусії, Україні і Центральній Азії – скрізь, де російський вплив є болісним політичним питанням.
Для РФ важливо створити у світової спільноти стійку думку: Росія – надійна, стабільна країна, а Україна зовсім навпаки. Як сказав Володимир Путін на прощання президентові Джорджу Бушу: «Ти ж розумієш, Джордж, що Україна – це навіть не держава!»
За останні два тижні відбулися події, які інакше як розв`язуванням інформаційної війни проти нашої країни не назвеш. Судіть самі.
Напередодні святкувань з нагоди 65-х роковин Перемоги Запорізька обласна організація Комуністичної партії України при мовчазному схваленні керівництва країни, яке нещодавно оселилося в президентському комплексі в Києві, встановила в Запоріжжі пам`ятник Йосипу Сталіну. Президентська адміністрація на вулиці Банковій уважно прислухається до настроїв і найменших рухів тіла своїх великих друзів у московському Кремлі. В оточеному міліцією районі Запоріжжя перед відкриттям пам`ятника Сталіну відбувся парад ветеранів Союзу радянських офіцерів.
Але, абсолютно несподівано для підбадьорених українських сталіністів у той самий час, коли світові информагенства поширювали сенсаційну новину з України, президент Росії Дмитро Медведєв заявляє, що плакати із зображенням Йосипа Сталіна і іншої символіки сталінізму в Росії не будуть розвішувати: "У жодному разі не можна казати, про те, що сталінізм повертається в наш побут.
Цього немає, і не буде. І в цьому нинішня державна ідеологія і моя оцінка як президента", - сказав, як викарбував, Дмитро Медведєв в інтерв`ю газеті "Известия". Погодьтеся, тимчасовий плакат з намальованим лицем вождя Сталіна – це не бронзовий генералісимус, відлитий на століття у виробничо-художньому комбінаті столиці України. Такий вийшов нонсенс! Збіг це, чи продумана операція?
Месидж №1. Президент Росії Дмитро Медведєв, безперечно, європеєць і цивілізований керівник, а українці з їх новою владою – комуністичні мракобіси.
Поїхали далі. У Голосіївському районі Києва був викрадений, потім жорстоко вбитий (розчленований) колишній учень Любавичської єшиви, 25-річний єврей Ар’є-Лейб Місінзов. Ця інформація про «відродження націонал-фашизму в Україні» з`явилася у ряді ізраїльських ЗМІ.
Про трагічну подію повідомив рабин Яків Зільберман. За його словами, він був викликаний правоохоронними органами для впізнання тіла свого колишнього учня. У міліції йому повідомили, що Ар’є-Лейб був викрадений неонацистами в день народження Гітлера (20 квітня), його утримували в полоні, катували, після чого по-звірячому вбили.
Всі, які живуть в Україні, її громадяни і громадяни інших держав, на підставі чималого життєвого досвіду знають, що ніяких нацистських організацій, здатних убити і розчленувати нещасного єврея, в Україні немає. Максимум, на що здатні антисеміти місцевого розливу, по-хуліганськи набити фізіономію.
Але так думають в Україні. А для цивілізованого заходу вже маємо месидж №2. Україна і українці вражені ксенофобією, людиноненависництвом, антисемітизмом, що навіть терор палестинських арабів проти ізраїльтян тьмяніє на тлі звірячого розчленування молодого єврея в Києві. Питання, чи не операція це спецслужб, яка провокує проти України світову громадську думку?
Ланцюг подій продовжується. У Німеччині під заборону потрапляє продукція десятків птахоферм, які постачають на ринок курячі яйця. Рішення було ухвалене у зв`язку з підозрами в тому, що використаний фермерами комбікорм містить діоксин.
За даними влади, діоксин може міститися в кормовій кукурудзі, купленій в Україні.
Дві з половиною тонни (одна контейнерна упаковка, нікчемна кількість!) української кукурудзи спочатку купили Нідерланди, і тільки тоді «отруєна українська кукурудза» потрапила до Німеччини. Питання, коли і ким зерно було отруєне? Лабораторний аналіз показав, що кількісний склад діоксину в яйцях не шкідливий, якщо їх у міру. Але Україні вже потрібно відбілювати свою репутацію експортера харчових товарів.
Месидж №3. Люди, якщо не хочете вмирати, не їжте продукти харчування з України!
Поїхали до Праги. "Не їжджу празькими трамваями, бо в них їздять брудні українські заробітчани", – заявив чеський політик, заступник голови партії "Справи громадські" Ярослав Шкарка. Празька газета Hospodarske noviny попросила потенційного законодавця прокоментувати власний вислів. "З українськими заробітчанами, - сказав Ярослав Шкарка, - я дещо перебільшив, але наполягаю, що і вони повинні одягатися чисто".
Ні слова про те, що в забруднених комбінезонах в празьких трамваях деколи їздять і чеські робітники.
Месидж №4. Навіть наш поважаний міністр освіти і науки Дмитро Табачник заявив: «Галичани нещодавно навчилися мити руки». Але до авторитетної думки нашого науковця в Європі прислухатися не будуть. Українці були дикунами, і залишилися неумитими. Гігієнічніше не матиме з ними справи, і, взагалі, бажано не пускати до Європи.
Далі можна чекати появи нових месиджів дикої, немитої України. Можливо, буде підпалено синагогу, а за підпалом спаплюжено надгробки на єврейському кладовищі. Дуже можливо, постраждає від «рук українських нацистів» чорношкірий або жовтошкірий представник людства. А в біопаливі на основі вирощеного в Україні рапсу під мікроскопом виявлять сліди крові немовлят, трупами яких удобрялися поля. І, взагалі, українські націоналісти на сніданок з`їдають по одному учневі з російських шкіл в Україні, нанизаних на шампури грузинських шашликів. При цьому не сумнівайтеся, «українські нацисти» і «українські людоїди» будуть спіймані, жваво відрапортує наша міліція. Без зайвої юридичної тяганини засуджені і покарані. Довго паритися нашим, швидким на розправу суддям, не доведеться.
І подумають європейці, Господи, позбав нас від України! А на Росію, з її гуманною місією політичного і економічного шефства над Україною, стануть молитися, бажаючи імперії довгих років праведного життя. Як належне, сприймаючи відродження васальних утворень по периметру Росії, зокрема, кривавими акціями (Грузія, Киргизія), але також і за допомогою організованими спецслужбами і їх агентами в Україні і Європі антиукраїнськів месиджів інформаційної холодної війни.
Українська діаспора в Росії заявляє про жорсткий політичний тиск
Українська діаспора в Росії заявляє про політичний тиск на український культурний рух у РФ.
Про це власному кореспонденту УНІАН у РФ повідомили у Раді керівників українських громадських організацій Росії.
Зокрема, керівники організацій діаспори стверджують, що під жорстким тиском з боку органів державної влади Російської Федерації українські культурно-освітні організації Росії опинилися починаючи з кінця 2004 року.
«У Москві, Санкт-Петербурзі, Сургуті, Воронежі та Уфі почалася справжня зачистка українського культурного руху», – йдеться у заяві.
У документі, зокрема, згадують про «зачистку» Бібліотеки української літератури в Москві, переслідування її провідних працівників у 2006–2007 роках; закриття Українського освітнього центру в Москві при середній школі № 124 у 2008 році; а також оголошення персоною нон-грата активіста українського культурно-освітнього руху в Росії, творця Бібліотеки української літератури в Москві Юрія КОНОНЕНКА у 2009 році.
Також у заяві зазначається, що з 2009 року почалася тотальна перевірка міністерством юстиції РФ діяльності Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (ФНКА), Об’єднання українців Росії (ОУР) із подальшим призупиненням їх діяльності, а в подальшому це переросло в судове переслідування ФНКА та УОР тим же Міністерством юстиції РФ з метою ліквідації цих об’єднань українців у Росії.
Останню справу – з переслідування і ліквідації Федеральної національно-культурної автономії українців Росії – у діаспорі називають показовою. Представники діаспори стверджують, що для того, аби мати підстави для подання позовної заяви про ліквідацію ФНКА, Мін’юст РФ у лютому виніс попередження організації, в якому також звинуватив голову ОРУ Валерія СЕМЕНЕНКА (він також є представником ФНКА у суді) в участі у засіданнях Української всесвітньої координаційної ради, Всесвітнього конгресу українців «з питань стану української нації».
«Лідери вказаних організацій (ФНКА, ОУР – УНІАН) виступають з позиції націоналізму і сепаратизму… Діяльність В.СЕМЕНЕНКА… спрямована на пропаганду вищості української нації», – цитуються в заяві документи Мін’юсту РФ.
В українській діаспорі також зазначають, що Мін’юст РФ вказує на три випадки порушень законодавства В.СЕМЕНЕНКОМ: участь у програмі на «Радіо Свобода», організація і проведення у 2009 році у Москві міжнародної науково-практичної конференції «Україністика в Росії: історія, стан, тенденції розвитку», а також керівництво заходами, присвяченими пам’яті жертв Голодомору, які були організовані в підтримку акції «Незгасима свічка» і документально-художньої виставки «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу», що була відкрита 25 листопада 2009 року у Києві.
На підставі цих фактів, Мін’юст РФ зробив висновок, що «…діяльність «Федеральної національно-культурної автономії українців Росії» спрямована на дискредитацію політичного курсу, який проводиться керівництвом Росії, з міжнаціональної єдності, і своєю діяльністю несе загрозу існуючому конституційному устрою…».
Попередження Мін’юсту здивувало керівництво ФНКА занадто вільним тлумаченням законодавства, безпідставними закидами щодо дій, яких не було, поданням звинувачень без усякої перевірки. З огляду на це, Автономія подала позов про скасування попередження. Однак Тверський районний суд м. Москви 12 травня 2009 р. відмовив Автономії в задоволенні позову.
«Очевидно, що Тверський районний суд м. Москви керується не доведеними фактами, не принципами права і не законами Російської Федерації, а політичною доцільністю», – вважають в українській діаспорі у РФ.
Автономія обіцяє подати касаційну скаргу на рішення суду, але не має упевненості в незаангажованості суду.
Натомість у діаспорі впевнені в існуванні скоординованої політичної кампанії зачистки українського культурно-освітнього та громадського руху в Росії.
«Змушені визнати, що, на превеликий жаль, в Росії спостерігається політизація всього комплексу питань, що стосуються української гуманітарної сфери, – це стало особливо помітним, починаючи з 2005 року. Це проявляється в тиску, який чиниться на українські організації в цілому, і на окремих активістів, в цензурі культурних заходів українських громад», – ідеться в заяві.
В діаспорі підкреслюють, що українські культурно-освітні та громадські організації Росії мають виключно культурно-освітній характері і їхніми членами є люди з абсолютно різними політичними поглядами та переконаннями або і взагалі без таких.
«Спроба “політичної зачистки” українського руху та українських організацій Росії дають підстави вважати, що всі слова представників російської влади про стратегічне партнерство Росії та України, а також про братерство російського та українського народів є лише ритуальною риторикою і не відповідають їхнім справжнім планам та намірам», – зазначається у Заяві Ради керівників українських громадських організацій Росії .
Про це власному кореспонденту УНІАН у РФ повідомили у Раді керівників українських громадських організацій Росії.
Зокрема, керівники організацій діаспори стверджують, що під жорстким тиском з боку органів державної влади Російської Федерації українські культурно-освітні організації Росії опинилися починаючи з кінця 2004 року.
«У Москві, Санкт-Петербурзі, Сургуті, Воронежі та Уфі почалася справжня зачистка українського культурного руху», – йдеться у заяві.
У документі, зокрема, згадують про «зачистку» Бібліотеки української літератури в Москві, переслідування її провідних працівників у 2006–2007 роках; закриття Українського освітнього центру в Москві при середній школі № 124 у 2008 році; а також оголошення персоною нон-грата активіста українського культурно-освітнього руху в Росії, творця Бібліотеки української літератури в Москві Юрія КОНОНЕНКА у 2009 році.
Також у заяві зазначається, що з 2009 року почалася тотальна перевірка міністерством юстиції РФ діяльності Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (ФНКА), Об’єднання українців Росії (ОУР) із подальшим призупиненням їх діяльності, а в подальшому це переросло в судове переслідування ФНКА та УОР тим же Міністерством юстиції РФ з метою ліквідації цих об’єднань українців у Росії.
Останню справу – з переслідування і ліквідації Федеральної національно-культурної автономії українців Росії – у діаспорі називають показовою. Представники діаспори стверджують, що для того, аби мати підстави для подання позовної заяви про ліквідацію ФНКА, Мін’юст РФ у лютому виніс попередження організації, в якому також звинуватив голову ОРУ Валерія СЕМЕНЕНКА (він також є представником ФНКА у суді) в участі у засіданнях Української всесвітньої координаційної ради, Всесвітнього конгресу українців «з питань стану української нації».
«Лідери вказаних організацій (ФНКА, ОУР – УНІАН) виступають з позиції націоналізму і сепаратизму… Діяльність В.СЕМЕНЕНКА… спрямована на пропаганду вищості української нації», – цитуються в заяві документи Мін’юсту РФ.
В українській діаспорі також зазначають, що Мін’юст РФ вказує на три випадки порушень законодавства В.СЕМЕНЕНКОМ: участь у програмі на «Радіо Свобода», організація і проведення у 2009 році у Москві міжнародної науково-практичної конференції «Україністика в Росії: історія, стан, тенденції розвитку», а також керівництво заходами, присвяченими пам’яті жертв Голодомору, які були організовані в підтримку акції «Незгасима свічка» і документально-художньої виставки «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу», що була відкрита 25 листопада 2009 року у Києві.
На підставі цих фактів, Мін’юст РФ зробив висновок, що «…діяльність «Федеральної національно-культурної автономії українців Росії» спрямована на дискредитацію політичного курсу, який проводиться керівництвом Росії, з міжнаціональної єдності, і своєю діяльністю несе загрозу існуючому конституційному устрою…».
Попередження Мін’юсту здивувало керівництво ФНКА занадто вільним тлумаченням законодавства, безпідставними закидами щодо дій, яких не було, поданням звинувачень без усякої перевірки. З огляду на це, Автономія подала позов про скасування попередження. Однак Тверський районний суд м. Москви 12 травня 2009 р. відмовив Автономії в задоволенні позову.
«Очевидно, що Тверський районний суд м. Москви керується не доведеними фактами, не принципами права і не законами Російської Федерації, а політичною доцільністю», – вважають в українській діаспорі у РФ.
Автономія обіцяє подати касаційну скаргу на рішення суду, але не має упевненості в незаангажованості суду.
Натомість у діаспорі впевнені в існуванні скоординованої політичної кампанії зачистки українського культурно-освітнього та громадського руху в Росії.
«Змушені визнати, що, на превеликий жаль, в Росії спостерігається політизація всього комплексу питань, що стосуються української гуманітарної сфери, – це стало особливо помітним, починаючи з 2005 року. Це проявляється в тиску, який чиниться на українські організації в цілому, і на окремих активістів, в цензурі культурних заходів українських громад», – ідеться в заяві.
В діаспорі підкреслюють, що українські культурно-освітні та громадські організації Росії мають виключно культурно-освітній характері і їхніми членами є люди з абсолютно різними політичними поглядами та переконаннями або і взагалі без таких.
«Спроба “політичної зачистки” українського руху та українських організацій Росії дають підстави вважати, що всі слова представників російської влади про стратегічне партнерство Росії та України, а також про братерство російського та українського народів є лише ритуальною риторикою і не відповідають їхнім справжнім планам та намірам», – зазначається у Заяві Ради керівників українських громадських організацій Росії .
Якщо Москва активно співпрацювала з Гітлером, то причому тут Бандера?
Останнім часом з вуст нинішніх політиків від влади тільки й чути про колабораціонізм С.Бандери, Р.Шухевича та ветеранів УПА з нацистами напередодні й під час Другої світової війни. Окремі вітчизняні діячі дозволяють собі без жодних аргументів звинувачувати їх у всіх гріхах, забуваючи, що саме ці люди під блакитно-жовтими прапорами боролися за незалежність України, помирали від куль окупантів зі словами на вустах: «Ще не вмерла України». Нині ж блакитно-жовті стяги майорять над усіма державними установами, а українці щоранку прокидаються під музику національного гімну «Ще не вмерла України». Справді, поки що не вмерла, але з такою поведінкою наших державних мужів, від якої країну «кидає» з одного боку в інший, може дуже наблизитися до цього.
Для мене як історика не стала несподіванкою резолюція Європарламенту щодо України, де у 20-у пункті між іншим теперішньому президентові рекомендується відібрати звання Героя України в С.Бандери за співпрацю з нацистами (пункт прийняли після активного лобіювання польських парламентарів). У резолюції мене як історика здивувало, що нам про колабораціонізм розказують представники тих країн, лідери яких у десятки разів більше за С.Бандеру співпрацювали з Гітлером. Причому не цуралися схвалювати знищення інших суверенних країн.
Хотілося б нагадати Великобританії та Франції про їхню співпрацю з Гітлером, а Польщі й Росії, крім того, ще й про тероризм їхніх національних героїв. Я не збираюся викладати якийсь сенсаційний матеріал – це знає кожен історик чи любитель історії, тим паче що ця інформація є в шкільних підручниках (яких поки що не переписали за вказівкою Д.Табачника), студентських посібниках зі світової історії. Ці факти просто дещо “призабуваються” з кон’юнктурних міркувань.
Пілсудський влаштовував терор Москві
Розпочнемо з тероризму, який так люблять поляки й росіяни приписувати лідерам українського національного руху. Це слово останні десятиріччя для багатьох асоціюється зі страшними терактами у світі (США, Росії, Ізраїлі), тому не дивно, що люди сприймають тероризм Бандери з позицій сьогодення, забуваючи, що тогочасні реалії і ситуація у світі істотно відрізнялися від теперішніх. Обивателям вистачає того, що вони чують від своїх політичних лідерів, які вміло користуються такою необізнаністю, щоб навішати ярлик на державного діяча. Насправді ж у той час тероризмом не гребувало багато відомих політиків.
Скажімо, польському національному героєві Юзефу Пілсудському, який повернув Польщі державність, наші сусіди наставили пам’ятників не менше, ніж комуністи Леніну в радянській Україні. Та на зорі своєї політичної діяльності Пілсудський не цурався індивідуального терору. На початку ХХ століття він зі своїми однопартійцями з Польської Партії Соціалістичної (створеної 1890 року ним же) здійснили ряд терористичних актів проти представників царської влади. Окрім того, польські соціалісти, щоб поповнити партійну казну, грабували банки, поштові потяги тощо. У цих не зовсім демократичних і – головне – зовсім не гуманних заходах Пілсудський прославився як добрий організатор. А перед тим, у 1887 році, царський уряд відправив його на 5 років у заслання до Сибіру (відбував у Керенську й Тунці) за підготовку замаху на тодішнього російського імператора Олександра III.
Восени 1930 року Пілсудський своїм наказом розпорядився провести акції «пацифікації» щодо українського населення Галичини, яке прагнуло створити власну державу й вимагало рівних прав із полякам. Цілком гуманістичною назвою (пацифікація перекладається з латини як «умиротворення», «замирення») прикривалися жорстокі репресії проти українців, жертвами яких стали сотні людей. У січні 1932 року на спеціальному засіданні Ради Ліги Націй було ухвалене рішення, що засуджувало такі дії польського уряду щодо українського населення. До слова нагадаю: на Нюрнберзькому процесі дії Бандери і УПА не були кваліфіковані як співпраця з нацистами – це питання навіть не розглядалося. Не йдеться про це й у жодному з 42 томів, на які так люблять посилатися українські комуністи.
Співпрацював Пілсудський і з нацистським режимом. Так, 26 січня 1934 року в Берліні було підписано «Декларацію про невикористання сили між Польщею та Німеччиною».
Після його смерті у 1935 році дружні відносини двох держав не завершилися: 31 січня 1938 року Варшаву відвідав керівник нацистської поліції генерал Далюге, у вересні 1938 – генерал Заморський (начальник польської поліції) був запрошений друзями-нацистами на з’їзд Націонал-соціалістичної партії Німеччини, який проходив у Нюрнберзі. 15 грудня Варшаву відвідав міністр юстиції Німеччини Герман Франк, а 18 лютого 1939 року – керівник СС і головний шеф гестапо Генріх Гіммлер.
Така співпраця напередодні Другої світової війни була невипадковою, адже полякам пощастило взяти участь у розчленуванні Чехословаччини, яка стала жертвою так званої “Мюнхенської змови”. Німці “великодушно” дозволили Польщі анексувати Тєшинську область і частину Словаччини. Це вже потім, після 1 вересня 1939 року, польський уряд став активно проповідувати антинацистські ідеї.
Комуністичний терор
Кілька слів про ставлення до терору російських політиків. Вождь пролетаріату й засновник СРСР Володимир Ульянов-Ленін підтримував масовий терор, будучи противником терору індивідуального, який, вважав він, не є ефективним у боротьбі за ідеї марксизму. Так, у 23-у номері газети «Іскра» від 1 серпня 1902 року Ленін писав (мовою оригіналу): «Нисколько не отрицая в принципе насилия и террора, мы требовали работы над подготовкой таких форм насилия, которые бы рассчитывали на непосредственное участие массы и обеспечивали бы это участие». В одній із подальших статей - «Новые задачи и новые силы» - він уточнив: «Необходимо слияние на деле террора с восстанием массы».
А ось що він писав у інструкції, розробленій восени 1905 року, з промовистою назвою «Задачи отрядов революционной армии»: «Начинать нападения при благоприятных условиях, не только право, но прямая обязанность всякого революционера», який має повне право на «убийство шпионов, полицейских, жандармов, взрывы полицейских участков, освобождение арестованных, отнятие правительственных денежных средств и обращение их на нужды восстания..., немедленное разжигание революционной страсти толпы».
Як бачимо, «дєдушка» Ленін закликав здобувати владу теж не зовсім гуманними методами. Та чи здобув би він її в інший спосіб? Навряд...
Його спадкоємець Йосип Сталін політичну кар’єру теж розпочав із терору: він активно «бомбив» банки й поштові установи царської Росії на Кавказі. Найбільшої слави серед своїх побратимів-однопартійців Джугашвілі здобув після організації пограбування Державного банку на Ервінській площі в Тифлісі (нині – Тбілісі) у червні 1907 року. Безпосереднім виконавцем акту стала група Камо, що складалася зі злодіїв-рецидивістів.
Дивно, але факт: такі не зовсім приємні деталі з біографій всесвітньо відомих борців за ідеї пролетаріату не заважають російським політикам виділяти чималі кошти на утримання забальзамованого тіла Леніна в Мавзолеї в центрі Москви, а російському народові – вважати Сталіна одним із великих росіян.
До слова, терор, влаштований згаданими більшовицькими “вождями”, зокрема й в Україні, був набагато кривавішим і масштабнішим, ніж дії Бандери й Шухевича, які боролися за право народу мати свою державу й проти тих, хто грубо ігнорував таке право українців.
Європа і німці
А тепер – про співпрацю з Гітлером провідних європейських країн. Ось приклад чистого колабораціонізму Великобританії і Франції: проводячи так звану політику «умиротворення» Гітлера напередодні Другої світової війни, лідери цих держав дозволили безперешкодно 12 березня 1938 року приєднати до Німеччини Австрію. Ця подія увійшла в історію як аншлюс Австрії. Жодна з європейських країн навіть не відреагувала на загарбницькі дії фюрера. Більше того, за день до аншлюсу (11 березня) міністр закордонних справ Великобританії Є.Галіфакс запевнив у Лондоні свого колегу Ріббентропа, що вони не втручатимуться в австрійське питання, а міністр фінансів Д.Саймон пізніше цинічно заявив, що англійці взагалі ніколи не давали гарантій допомоги Австрії. Аналогічним чином повелися і США: державний секретар К.Хел повідомив, що це питання «не стосується Сполучених Штатів».
Недостатньо «замиривши» фюрера, великі європейські держави, які тепер ухвалюють резолюції, де засуджують співпрацю з нацистами українських патріотів, наприкінці вересня 1938 року підписали з Гітлером «Мюнхенську угоду», за якою «демократично» розділили територію суверенної держави Чехословаччини.
СРСР і нацистська Німеччина: об’єднані паради, спільні навчання НКВД і гестапо, взаємна любов вожді.
У свою чергу, Радянський Союз, правонаступницею якого себе оголосила Російська Федерація, розпочав Другу світову війну саме як союзник нацистської Німеччини. Незадовго до початку війни ці дві країни підписали пакт Ріббентропа – Молотова (23 серпня 1939 року), яким розділили між собою сфери впливу в Східній Європі.
За день до цієї історичної події Гітлер на нараді військових командуючих заявив: «Ще восени 1938 року я вирішив іти разом зі Сталіним… Сталін і я – єдині, хто дивляться в майбутнє. Так, я найближчими тижнями на німецько-радянському кордоні подам руку Сталіну й разом з ним приступлю до нового поділу світу. Генерал-полковник Браухіч (головнокомандувач сухопутних військ) обіцяв мені війну з Польщею закінчити протягом декількох тижнів… Несчасних хробаків Даладьє (прем’єр-міністр Франції) і Чемберлена (прем’єр-міністр Великобританії) я побачив ще у Мюнхені, вони надто бояться, щоб атакувати нас».
Показово, що після підписання договору Сталін у Москві під час невеличкого фуршету підіймав тости за Адольфа Гітлера: «Я знаю, как сильно германская нация любит своего Вождя, и поэтому мне хочется выпить за его здоровье». Факт співпраці СРСР із Німеччиною вже у 1989 році визнала Верховна Рада тоді ще Радянського Союзу, і урядовці вибачилися перед світом за свою поведінку. Утім, правлячий нині у РФ тандем Медведєв – Путін, схоже, не вважає ці факти співпрацею з нацистами й активно відстоює сталінську позицію, згідно з якою пакт нібито підписувався, щоб відкласти початок війни.
Як наслідок, згідно з даними дослідження Всеросійського центру вивчення суспільної думки 57% росіян не бачать нічого страшного в цьому договорі (тобто у співпраці СРСР із фашистською Німеччиною).
У рамках співпраці СРСР і Німеччина активно обмінювалися досвідом роботи спецслужб – НКВД і гестапо, для їх спільних навчань у м.Закопане навіть було створено навчальний центр. Під час бойових дій проти Польщі командири передових частин нацистської і радянської армій здійснювали обмін спеціальними офіцерами зв’язку. Після капітуляції Польщі союзники 22 вересня 1939 року в місті Бресті провели спільний парад. Можливо, комусь не подобається слово “парад”? Тоді нехай буде військова маніфестація (саме так пише у своїх мемуарах комбриг Семен Кривошеїн, який командував на цьому заході радянськими окупаційними військами, а ось генерал Гейнц Гудеріан, командир німецьких частин, у своїх спогадах називає цю акцію парадом).
А судді хто?
Історики й політики пояснюють співпрацю з Гітлером намаганням захистити свої держави від неминучої війни. Що ж, це їхнє право. Поляки впевнені, що терористичні акти Пілсудського проти царської Росії були спрямовані на здобуття польської державності, яка була знищена після Третього поділу Польщі. Нинішні лідери російських і українських комуністів Г.Зюганов і П.Симоненко не бачать нічого крамольного в терористичних актах Сталіна й підтримці таких дій Леніним, бо вважають, що в такий спосіб вони ефективно боролися з ненависним їм буржуазно-капіталістичним ладом. Я не маю наміру критикувати такі методи боротьби і співпраці, бо вони на той час були поширені в Європі, і кожен виходив зі своїх інтересів, переслідував певні цілі. Та чи мають право, з огляду на це, російські діячі, а подекуди і європейські політики звинувачувати в тероризмі Бандеру, який боровся за незалежність України тими ж методами, що й Пілсудський і Сталін свого часу? Чи є морально виправданими закиди щодо співпраці лідерів ОУН і УПА з Гітлером, коли в «суддів» самих рильце в пушку?
Підсумовуючи сказане, виділю кілька пунктів, які дуже рекомендував би в майбутньому брати до уваги європейським і українським політикам.
Наступного разу, коли Європарламент надумає писати резолюцію щодо України і забажає включити туди якісь пункти історії, що не влаштовують наших сусідів - поляків чи росіян, - євродепутатам як людям цивілізованим і толерантним слід розглядати історичні події чи постаті не лише з позицій інших держав, будь то Польща, РФ чи ще хтось, а брати до уваги й позицію українських науковців, політиків, громади. А найкраще – створити групу з відомих іноземних істориків, які б вивчили різні точки зору і зробили об’єктивні висновки. Принаймні так робиться в цивілізованому світі.
Інакше не варто порушувати питання героїзації історичних постатей (пам’ятаючи стару армійську приказку: «Іншою стороною героїзму є чийсь злочин»), бо у біографіях героїв кожної країни за бажанні можна знайти багато темних і неприємних сторінок.
Для мене як історика не стала несподіванкою резолюція Європарламенту щодо України, де у 20-у пункті між іншим теперішньому президентові рекомендується відібрати звання Героя України в С.Бандери за співпрацю з нацистами (пункт прийняли після активного лобіювання польських парламентарів). У резолюції мене як історика здивувало, що нам про колабораціонізм розказують представники тих країн, лідери яких у десятки разів більше за С.Бандеру співпрацювали з Гітлером. Причому не цуралися схвалювати знищення інших суверенних країн.
Хотілося б нагадати Великобританії та Франції про їхню співпрацю з Гітлером, а Польщі й Росії, крім того, ще й про тероризм їхніх національних героїв. Я не збираюся викладати якийсь сенсаційний матеріал – це знає кожен історик чи любитель історії, тим паче що ця інформація є в шкільних підручниках (яких поки що не переписали за вказівкою Д.Табачника), студентських посібниках зі світової історії. Ці факти просто дещо “призабуваються” з кон’юнктурних міркувань.
Пілсудський влаштовував терор Москві
Розпочнемо з тероризму, який так люблять поляки й росіяни приписувати лідерам українського національного руху. Це слово останні десятиріччя для багатьох асоціюється зі страшними терактами у світі (США, Росії, Ізраїлі), тому не дивно, що люди сприймають тероризм Бандери з позицій сьогодення, забуваючи, що тогочасні реалії і ситуація у світі істотно відрізнялися від теперішніх. Обивателям вистачає того, що вони чують від своїх політичних лідерів, які вміло користуються такою необізнаністю, щоб навішати ярлик на державного діяча. Насправді ж у той час тероризмом не гребувало багато відомих політиків.
Скажімо, польському національному героєві Юзефу Пілсудському, який повернув Польщі державність, наші сусіди наставили пам’ятників не менше, ніж комуністи Леніну в радянській Україні. Та на зорі своєї політичної діяльності Пілсудський не цурався індивідуального терору. На початку ХХ століття він зі своїми однопартійцями з Польської Партії Соціалістичної (створеної 1890 року ним же) здійснили ряд терористичних актів проти представників царської влади. Окрім того, польські соціалісти, щоб поповнити партійну казну, грабували банки, поштові потяги тощо. У цих не зовсім демократичних і – головне – зовсім не гуманних заходах Пілсудський прославився як добрий організатор. А перед тим, у 1887 році, царський уряд відправив його на 5 років у заслання до Сибіру (відбував у Керенську й Тунці) за підготовку замаху на тодішнього російського імператора Олександра III.
Восени 1930 року Пілсудський своїм наказом розпорядився провести акції «пацифікації» щодо українського населення Галичини, яке прагнуло створити власну державу й вимагало рівних прав із полякам. Цілком гуманістичною назвою (пацифікація перекладається з латини як «умиротворення», «замирення») прикривалися жорстокі репресії проти українців, жертвами яких стали сотні людей. У січні 1932 року на спеціальному засіданні Ради Ліги Націй було ухвалене рішення, що засуджувало такі дії польського уряду щодо українського населення. До слова нагадаю: на Нюрнберзькому процесі дії Бандери і УПА не були кваліфіковані як співпраця з нацистами – це питання навіть не розглядалося. Не йдеться про це й у жодному з 42 томів, на які так люблять посилатися українські комуністи.
Співпрацював Пілсудський і з нацистським режимом. Так, 26 січня 1934 року в Берліні було підписано «Декларацію про невикористання сили між Польщею та Німеччиною».
Після його смерті у 1935 році дружні відносини двох держав не завершилися: 31 січня 1938 року Варшаву відвідав керівник нацистської поліції генерал Далюге, у вересні 1938 – генерал Заморський (начальник польської поліції) був запрошений друзями-нацистами на з’їзд Націонал-соціалістичної партії Німеччини, який проходив у Нюрнберзі. 15 грудня Варшаву відвідав міністр юстиції Німеччини Герман Франк, а 18 лютого 1939 року – керівник СС і головний шеф гестапо Генріх Гіммлер.
Така співпраця напередодні Другої світової війни була невипадковою, адже полякам пощастило взяти участь у розчленуванні Чехословаччини, яка стала жертвою так званої “Мюнхенської змови”. Німці “великодушно” дозволили Польщі анексувати Тєшинську область і частину Словаччини. Це вже потім, після 1 вересня 1939 року, польський уряд став активно проповідувати антинацистські ідеї.
Комуністичний терор
Кілька слів про ставлення до терору російських політиків. Вождь пролетаріату й засновник СРСР Володимир Ульянов-Ленін підтримував масовий терор, будучи противником терору індивідуального, який, вважав він, не є ефективним у боротьбі за ідеї марксизму. Так, у 23-у номері газети «Іскра» від 1 серпня 1902 року Ленін писав (мовою оригіналу): «Нисколько не отрицая в принципе насилия и террора, мы требовали работы над подготовкой таких форм насилия, которые бы рассчитывали на непосредственное участие массы и обеспечивали бы это участие». В одній із подальших статей - «Новые задачи и новые силы» - він уточнив: «Необходимо слияние на деле террора с восстанием массы».
А ось що він писав у інструкції, розробленій восени 1905 року, з промовистою назвою «Задачи отрядов революционной армии»: «Начинать нападения при благоприятных условиях, не только право, но прямая обязанность всякого революционера», який має повне право на «убийство шпионов, полицейских, жандармов, взрывы полицейских участков, освобождение арестованных, отнятие правительственных денежных средств и обращение их на нужды восстания..., немедленное разжигание революционной страсти толпы».
Як бачимо, «дєдушка» Ленін закликав здобувати владу теж не зовсім гуманними методами. Та чи здобув би він її в інший спосіб? Навряд...
Його спадкоємець Йосип Сталін політичну кар’єру теж розпочав із терору: він активно «бомбив» банки й поштові установи царської Росії на Кавказі. Найбільшої слави серед своїх побратимів-однопартійців Джугашвілі здобув після організації пограбування Державного банку на Ервінській площі в Тифлісі (нині – Тбілісі) у червні 1907 року. Безпосереднім виконавцем акту стала група Камо, що складалася зі злодіїв-рецидивістів.
Дивно, але факт: такі не зовсім приємні деталі з біографій всесвітньо відомих борців за ідеї пролетаріату не заважають російським політикам виділяти чималі кошти на утримання забальзамованого тіла Леніна в Мавзолеї в центрі Москви, а російському народові – вважати Сталіна одним із великих росіян.
До слова, терор, влаштований згаданими більшовицькими “вождями”, зокрема й в Україні, був набагато кривавішим і масштабнішим, ніж дії Бандери й Шухевича, які боролися за право народу мати свою державу й проти тих, хто грубо ігнорував таке право українців.
Європа і німці
А тепер – про співпрацю з Гітлером провідних європейських країн. Ось приклад чистого колабораціонізму Великобританії і Франції: проводячи так звану політику «умиротворення» Гітлера напередодні Другої світової війни, лідери цих держав дозволили безперешкодно 12 березня 1938 року приєднати до Німеччини Австрію. Ця подія увійшла в історію як аншлюс Австрії. Жодна з європейських країн навіть не відреагувала на загарбницькі дії фюрера. Більше того, за день до аншлюсу (11 березня) міністр закордонних справ Великобританії Є.Галіфакс запевнив у Лондоні свого колегу Ріббентропа, що вони не втручатимуться в австрійське питання, а міністр фінансів Д.Саймон пізніше цинічно заявив, що англійці взагалі ніколи не давали гарантій допомоги Австрії. Аналогічним чином повелися і США: державний секретар К.Хел повідомив, що це питання «не стосується Сполучених Штатів».
Недостатньо «замиривши» фюрера, великі європейські держави, які тепер ухвалюють резолюції, де засуджують співпрацю з нацистами українських патріотів, наприкінці вересня 1938 року підписали з Гітлером «Мюнхенську угоду», за якою «демократично» розділили територію суверенної держави Чехословаччини.
СРСР і нацистська Німеччина: об’єднані паради, спільні навчання НКВД і гестапо, взаємна любов вожді.
У свою чергу, Радянський Союз, правонаступницею якого себе оголосила Російська Федерація, розпочав Другу світову війну саме як союзник нацистської Німеччини. Незадовго до початку війни ці дві країни підписали пакт Ріббентропа – Молотова (23 серпня 1939 року), яким розділили між собою сфери впливу в Східній Європі.
За день до цієї історичної події Гітлер на нараді військових командуючих заявив: «Ще восени 1938 року я вирішив іти разом зі Сталіним… Сталін і я – єдині, хто дивляться в майбутнє. Так, я найближчими тижнями на німецько-радянському кордоні подам руку Сталіну й разом з ним приступлю до нового поділу світу. Генерал-полковник Браухіч (головнокомандувач сухопутних військ) обіцяв мені війну з Польщею закінчити протягом декількох тижнів… Несчасних хробаків Даладьє (прем’єр-міністр Франції) і Чемберлена (прем’єр-міністр Великобританії) я побачив ще у Мюнхені, вони надто бояться, щоб атакувати нас».
Показово, що після підписання договору Сталін у Москві під час невеличкого фуршету підіймав тости за Адольфа Гітлера: «Я знаю, как сильно германская нация любит своего Вождя, и поэтому мне хочется выпить за его здоровье». Факт співпраці СРСР із Німеччиною вже у 1989 році визнала Верховна Рада тоді ще Радянського Союзу, і урядовці вибачилися перед світом за свою поведінку. Утім, правлячий нині у РФ тандем Медведєв – Путін, схоже, не вважає ці факти співпрацею з нацистами й активно відстоює сталінську позицію, згідно з якою пакт нібито підписувався, щоб відкласти початок війни.
Як наслідок, згідно з даними дослідження Всеросійського центру вивчення суспільної думки 57% росіян не бачать нічого страшного в цьому договорі (тобто у співпраці СРСР із фашистською Німеччиною).
У рамках співпраці СРСР і Німеччина активно обмінювалися досвідом роботи спецслужб – НКВД і гестапо, для їх спільних навчань у м.Закопане навіть було створено навчальний центр. Під час бойових дій проти Польщі командири передових частин нацистської і радянської армій здійснювали обмін спеціальними офіцерами зв’язку. Після капітуляції Польщі союзники 22 вересня 1939 року в місті Бресті провели спільний парад. Можливо, комусь не подобається слово “парад”? Тоді нехай буде військова маніфестація (саме так пише у своїх мемуарах комбриг Семен Кривошеїн, який командував на цьому заході радянськими окупаційними військами, а ось генерал Гейнц Гудеріан, командир німецьких частин, у своїх спогадах називає цю акцію парадом).
А судді хто?
Історики й політики пояснюють співпрацю з Гітлером намаганням захистити свої держави від неминучої війни. Що ж, це їхнє право. Поляки впевнені, що терористичні акти Пілсудського проти царської Росії були спрямовані на здобуття польської державності, яка була знищена після Третього поділу Польщі. Нинішні лідери російських і українських комуністів Г.Зюганов і П.Симоненко не бачать нічого крамольного в терористичних актах Сталіна й підтримці таких дій Леніним, бо вважають, що в такий спосіб вони ефективно боролися з ненависним їм буржуазно-капіталістичним ладом. Я не маю наміру критикувати такі методи боротьби і співпраці, бо вони на той час були поширені в Європі, і кожен виходив зі своїх інтересів, переслідував певні цілі. Та чи мають право, з огляду на це, російські діячі, а подекуди і європейські політики звинувачувати в тероризмі Бандеру, який боровся за незалежність України тими ж методами, що й Пілсудський і Сталін свого часу? Чи є морально виправданими закиди щодо співпраці лідерів ОУН і УПА з Гітлером, коли в «суддів» самих рильце в пушку?
Підсумовуючи сказане, виділю кілька пунктів, які дуже рекомендував би в майбутньому брати до уваги європейським і українським політикам.
Наступного разу, коли Європарламент надумає писати резолюцію щодо України і забажає включити туди якісь пункти історії, що не влаштовують наших сусідів - поляків чи росіян, - євродепутатам як людям цивілізованим і толерантним слід розглядати історичні події чи постаті не лише з позицій інших держав, будь то Польща, РФ чи ще хтось, а брати до уваги й позицію українських науковців, політиків, громади. А найкраще – створити групу з відомих іноземних істориків, які б вивчили різні точки зору і зробили об’єктивні висновки. Принаймні так робиться в цивілізованому світі.
Інакше не варто порушувати питання героїзації історичних постатей (пам’ятаючи стару армійську приказку: «Іншою стороною героїзму є чийсь злочин»), бо у біографіях героїв кожної країни за бажанні можна знайти багато темних і неприємних сторінок.
Влада Сомалі вимагає від Росії пояснень
Перехідний уряд Сомалі зажадав від Росії пояснити, чому російські моряки залишили судно, на якому перебували 10 піратів, дрейфувати в Аденській затоці без навігаційного устаткування. Як вважає влада країни, такі дії звели до мінімуму вірогідність виживання людей.
"Ми хочемо одержати від Росії роз`яснення щодо смерті наших громадян. Вони бандити, це безперечно, але рішення про їх долю мав ухвалити суд. Кинути їх у міжнародних водах було не єдиною альтернативою", - заявив агентству Reuters чиновник Міністерства інформації Сомалі Абдірасак Аден.
На думку деяких фахівців, такі дії російських моряків суперечили даним Росією зобов`язанням зберегти піратам життя і право громадян Сомалі на справедливий суд.
"Складно чекати, що хтось зможе досягти берега без навігаційного устаткування. Якщо пірати справді були залишені в морі без достатнього запасу продовольства і навігаційного устаткування в 300 морських милях від узбережжя, то Росії знову не вдалося виконати взяті на себе зобов`язання і запобігти результату, який було легко передбачати", - цитує експерта з правових питань з Найробі РосБізнесКонсалтинг.
Як повідомляв УНІАН, танкер "Московський університет" з 23 трьома російськими моряками на борту був захоплений піратами в Аденській затоці 5 травня. На допомогу до них вирушив великий протичовновий корабель "Маршал Шапошников", і вже вранці 6 травня стало відомо, що танкер звільнено, убитий один пірат, ще десять затримані. Того ж дня повідомлялося, що російська влада має намір переправити десятьох затриманих до Москви і там судити їх за піратство. Проте пізніше інформація була переглянута: захоплених піратів посадили в надувний човен і пустили у відкрите море, відібравши зброю і засоби навігації.
"Ми хочемо одержати від Росії роз`яснення щодо смерті наших громадян. Вони бандити, це безперечно, але рішення про їх долю мав ухвалити суд. Кинути їх у міжнародних водах було не єдиною альтернативою", - заявив агентству Reuters чиновник Міністерства інформації Сомалі Абдірасак Аден.
На думку деяких фахівців, такі дії російських моряків суперечили даним Росією зобов`язанням зберегти піратам життя і право громадян Сомалі на справедливий суд.
"Складно чекати, що хтось зможе досягти берега без навігаційного устаткування. Якщо пірати справді були залишені в морі без достатнього запасу продовольства і навігаційного устаткування в 300 морських милях від узбережжя, то Росії знову не вдалося виконати взяті на себе зобов`язання і запобігти результату, який було легко передбачати", - цитує експерта з правових питань з Найробі РосБізнесКонсалтинг.
Як повідомляв УНІАН, танкер "Московський університет" з 23 трьома російськими моряками на борту був захоплений піратами в Аденській затоці 5 травня. На допомогу до них вирушив великий протичовновий корабель "Маршал Шапошников", і вже вранці 6 травня стало відомо, що танкер звільнено, убитий один пірат, ще десять затримані. Того ж дня повідомлялося, що російська влада має намір переправити десятьох затриманих до Москви і там судити їх за піратство. Проте пізніше інформація була переглянута: захоплених піратів посадили в надувний човен і пустили у відкрите море, відібравши зброю і засоби навігації.
Підписатися на:
Дописи (Atom)