зафолловити у Твіттеріпідписатися на RSS

Cтатті про українську політику і не тільки

04.10.10

НАТО нагородило українського офіцера за службу в Іраку

Українського офіцера Сергія Грабського нагороджено медаллю НАТО за особисті заслуги та професіоналізм, проявлені при виконанні завдань у Республіці Ірак.

Як повідомили УНІАН у Департаменті преси та інформації Міністерства оборони України, зокрема, згідно з рішенням Генерального секретаря НАТО Андерса Фог Расмуссена, офіцера Збройних Сил України нагороджено медаллю Організації Північноатлантичного договору За особливі заслуги.

Грабський у період з лютого 2009 року по березень 2010 року проходив військову службу на посаді головного радника-інструктора Національного оперативного центру прем’єр-міністра Республіки Ірак у складі Тренувальної місії.

Урочиста церемонія вручення нагороди відбулась днями у Києві. Її вручив офіцеру заступник начальника Генерального штабу ЗСУ віце-адмірал Ігор Кабаненко.

На церемонії вручення також були присутні представники Об’єднаного оперативного командування Збройних сил України, Управління євроатлантичної інтеграції Генерального штабу ЗС України, а також Офісу зв’язку НАТО в Україні Марчін Кожієл і полковник Даріус Адомайтіс.

Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://ua.korrespondent.net/
http://article-blogger.blogspot.com/

Українців «розвели» московські політтехнологи, - Оксана Забужко

Українська письменниця Оксана Забужко переконана, що українців «розвели» московські політтехнологи. Так Оксана Забужко відповіла на запитання про те, що після її заклику голосувати проти всіх кандидатів на останніх президентських виборах, на Галичині багато хто змінив ставлення до неї.

«Це не була риторика перед парламентськими виборами, це був крик. Я не бачу жодних підстав, щоб змінити свою позицію, але думаю, що ця позиція потребує обґрунтування, бо навіть за минулі півроку в Україні слабо зрозуміли, як нас «розвели» московські політтехнологи. Тобто як зіграли з нами в оті самі наперстки, як виставлялася оця вся комбінація, при якій має вийти два кандидати, обоє на гачку у Кремля — однакові», - пояснила Оксана Забужко під час творчого вечора у Львові, пише Vlaskor.net.

Оксана Забужко продовжила: «Кажуть, не однакові. Минуло вже півроку і досі «розведені» й ошукані українці, досі хохли тягають один одного за чуби в боротьбі, хто ж би був меншим злом. Меншого зла не буває. І це правда. Я це сказала тоді перед тим самим другим туром, це є правда. Те, чого я не сказала за 5 хвилин ефіру, я обов'язково мушу написати. Написати статтю більшого формату для того, щоб пояснити те, що я побачила наживо, чітко, і усвідомила для себе у 2008 році. Все те, що відбувалося у цій грі в наперстки між Кремлем і тими людьми, котрі чомусь у нас називаються політиками, вона дуже чітко підтверджувала те, про що я писала у вірші «Диптих 2008 року». Тому я кажу – вимикайте телевізор, читайте хороші книжки і більше спілкуйтеся з власними дітьми».
Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://www.zaxid.net/
http://article-blogger.blogspot.com/

Україна - це догниваюча, сповільненої дії УРСР, - Оксана Забужко

Українська письменниця Оксана Забужко переконана, що «Україна — дім без господаря». «Україна вже 20 років без господаря. Це догниваюча, сповільненої дії УРСР. Тут ніхто нічого не реформував, не будував, не перебудовував. Це УРСР конаюча сьогодні природнім темпом», - зазначила Оксана Забужко під час творчого вечора у Львові у межах Міжнародного літературного фестивалю.

Оксана Забужко прокоментувала пропозицію міністра освіти та науки Дмитра Табчника вилучити зі шкільної програми твори тих українських письменників, що нині живі. «Він зробив цю заяву не першою на своєму міністерському посту. Це була спроба особистої помсти мені. І це було підверстано в абсолютно абсурдне пояснення, що живих письменників не повинно бути в програмі», - наголосила Оксана Забужко, пише Vlaskor.net.

«Моя реакція була перевірена, оскільки я відреагувала на цей лист виключно сміхом і глумом. Це такий момент, коли можна протистояти, будь-якими спробами, навіть нахамити, тому що не страшні ці люди, вони смішні. Вони заповняють порожнечу. Україна — дім без господаря. Україна вже 20 років без господаря. Це догниваюча, сповільненої дії УРСР. Тут ніхто нічого не реформував, не будував, не перебудовував. Це УРСР конаюча сьогодні природнім темпом. Це все метастази отої великої ракової хвороби, котра називалась УРСРом, котра ніколи не була вилікувана в Україні хірургічним втручанням, як це було в країнах Балтії, не кажучи вже про країни Східної Європи. Те, що сьогодні відбувається — це відхилення, це наш невивчений урок», - додала Оксана Забужко.
Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://www.zaxid.net/
http://article-blogger.blogspot.com/

Страх як рушійна сила від Миколи Азарова (ФОТО)

Щорічні заходи Віктора Пінчука як в Ялті, так і в Давосі перетворилися на оглядини, де верхній ешелон політиків намагається показати себе з кращого боку.

Результат від цих спроб сподобатися виходить різний. Хтось запам'ятовується як мамонт радянської епохи, у когось кидається в очі закомплексованість та месіанство, а хтось вражає своєю самозакоханістю, якої не стає менше навіть після політичних невдач.

Прем'єр-міністр Микола Азаров став другим високопосадовцем України, який представив своє бачення шляху розвитку держави перед європейськими гостями в Ялті.

Азаров прибув о дев'ятій ранку та одразу попрямував у меморіальний кабінет Вінстона Черчіля в Лівадійському палаці. Тут він закрився з Леонідом Кучмою, Віктором Пінчуком і віце-прем'єром Андрієм Клюєвим.

Це могло виглядати як підготовка Азарова до виступу, але насправді за зачиненими дверима явно вирішувався якесь конкретне бізнес-питання. Тому що п'ятим учасником наради був... керівник російського "Внешторгбанку" Андрій Костін.

Презентація програми реформ від Азарова запам'яталася традиційною згадкою про попередників.

- Нас упрекают, что мы медленно проводим реформы. Да мы всего шесть месяцев у власти! А учитывая, какое нам досталось наследие, надо сказать спасибо, что мы из этой ситуации выбрались!

Другим учасником панелі разом з Азаровим був директор-розпорядник Міжнародного валютного фонду Домінік Строс-Кан, який похвалив нинішню владу.

- В Україні все добре. Цього домігся український уряд. Всі цілі виконано, і українська економіка повертається на свій шлях...

Насправді одна з умов Меморандуму між Україною та Фондом не виконана. За домовленістю з МВФ, в Україні починаючи з 1 жовтня 2010 року мало бути запроваджено стягнення пені з населення за невчасно заплачені комунальні платежі. Однак влада вирішила поки не повідомляти цю радісну новину виборцям.

Єдине публічне запитання Азарову в Ялті встиг поставити американський економіст Андерс Аслунд.

- Головна проблема України - це корупція, і бізнесмени кажуть, що нічого не змінилося. Що ви плануєте зробити, щоб знищити корупцію в Україні?

Відповідь Азарова дуже показово розкрила його внутрішній світогляд. Прем'єр-міністр почав не з того, що буде створено рівні правила для всіх включно з "єнакіївськими". Не з того, що міліціонери та податківці будуть каратися без черги. Азаров говорив не про це - він говорив про страх.

- Борьба с коррупцией - это не только аресты коррупционеров, - сказав Азаров. - За первые восемь месяцев у нас очень серьезно проводится работа по криминальному преследованию чиновников самого высшего уровня...

Прем'єр не уточнював, що клієнти СБУ та прокуратури переважно представляють опозицію.

- Почитайте нашу прессу, вы увидите, что еженедельно задерживаются или мэр, или заместитель министра, или руководитель департамента. Один из трех вечных инстинктов - это страх, и он должен работать, - поділився Азаров своїми думками. - Каждый должен знать, что рано или поздно наступит ответственность.

Цей пасаж українського прем'єра викликав пожвавлення в залі - у Європі таке можна почути не часто.

Хоча про "інстинкт страху" Азаров згадав у першу чергу, але все ж, вважає він, головним є спрощення ведення бізнесу.

- У нас есть воля. Мы в десять раз сократим количество регламентов, регламентирующих бизнес. Это нам в наследство досталось, - не забув він посварити попередників. - Если, например, нужно клеить обои - для чего тут получать разрешение?

- И мы прекрасно понимаем, что сокращение налогов - это не главное для привлекательного инвестиционного климата - провадив далі Азаров.

Головне, на думку Азарова - це суди, захист прав власності та зменшення ролі держави.

Єдиним представником влади, який зміг вести діалог англійською мовою, була перша заступник глави адміністрації президента Ірина Акімова.

Азаров з кам'яним виразом обличчя вислухав запитання Акімової до директора-розпорядника МВФ про глобальні виклики та його відповідь. Після чого український прем'єр підвівся... і пішов.

Він поспішав - і на заваді не стало бажання іноземних гостей поставити йому ще чимало запитань.

Як виявилося, Азаров полишив панель, бо його викликав Янукович. Кращої ілюстрації на тему "служити начальнику, а не суспільству" годі було шукати.

Уже за відсутності Азарова колишній віце-прем'єр Григорій Немиря виконав "домашнє завдання" - причиною всіх бід в Україні він традиційно назвав головного ворога Юлії Тимошенко.

- Наш уряд має виплатити 5,4 мільярда доларів компанії РосУкрЕнерго, один з засновників якої, пан Фірташ, знаходиться в цьому залі. Чи це становить загрозу для подальшої програми співпраці України з МВФ? - запитав Немиря у Строс-Кана.

МВФівський чиновник рекомендував розраховуватися з Фірташем не грошима, а натуроплатою.

- Я закликав би уряд розв'язати проблему безготівково, бо інакше це призведе до труднощів бюджетного балансу.
Фірташ, не приховуючись, займався лобізмом в кулуарах форуму. Тепер - з керівником представництва МВФ

Сам Фірташ після закінчення виступу не став коментувати журналістам випад Немирі на його адресу.

- Без комментариев. Мне его просто жалко, - сказав Фірташ, який підійшов до Олени Пінчук, - Дайте я поговорю с девушкой...

- Дмитрий Васильевич только начинает входить в общественную жизнь, а вы его сейчас испугаете, - заступилася донька Кучми за товариша.

Команда "молодих реформаторів"

На свою панель "Модернізація України" приїхав віце-прем'єр Борис Колесніков. Уродженець Донецька Григорій Немиря поставився до нього значно привітніше:

- Землякам привет! - звернувся він до Колеснікова

- О, звезды оппозиции! - відповів той.

Колесніков розцілувався із супутницею американського лобіста Брюса Джексона і розповів, як провів вечір напередодні. Виявилося, що він разом з Тігіпком обговорював дії влади, яка відмовляється приймати заявки на відшкодування ПДВ.

- Мы с Сергеем проводили совещание вместе с Министерством финансов. Я им говорю: "Вот смотрите, когда проверка пришла на предприятие, и если вас не пустили, то на следующий день вы уже штурмуете со спецназом. Но если вы не принимаете отчеты по НДС, что делать? По вашей логике, я как бизнесмен должен звонить Могилеву и вызывать "Беркут" и тоже вместе со спецназом заставить вас взять отчет по НДС?

Віце-прем'єр українського уряду не стримував себе в характеристиках.

- Меня больше всего интересует, а как избавиться от банды налоговиков!

Борис Колесніков разом з Владиславом Каськівим мали представляти команду "молодих реформаторів" на панелі Ялтинського форуму.

Один з пріоритетів - проведення зимової Олімпіади. За кошти держави, зазначив віце-прем'єр, мають будуватися лише об'єкти для проведення змагань з некомерційних видів спорту.

- Никто, кроме Виктора Михайловича, не захочет прыгать с трамплина или проехаться по бобслейной трассе, - звернувся чомусь Колесніков до Пінчука, який сидів у першому ряді. - Поэтому мы их построим за деньги государства. А все остальное - это бизнес, будем привлекать инвесторов...

Колесніков також анонсував, що через скасування транспортного збору збільшиться акциз на бензин, який буде спрямований на будівництво доріг.

- Так мы аккумулируем 4 миллиарда долларов в год. 1 миллиард тратим на эксплуатацию дорог, 3 миллиарда - это ресурс, за счет которого будем строить 700 километров новых дорог ежегодно. Эта программа начнет работать со следующего года.

Усі автошляхи, обіцяє Колесніков, будуть безкоштовні.

- Мы не предусматриваем строительство платных дорог.

Колесніков пообіцяв, що пільги більше не будуть надаватися окремим територіям чи підприємствам. За інформацією джерел "Української правди", через це він вступив у конфлікт з першим віце Андрієм Клюєвим, який наполягав на відродження "вільних економічних зон".

- Никаких льготных окон, форточек, дверей и ворот не будет, - заявив Колесніков. - Иначе мы создаем недобросовестную конкуренцию. Льготы могут быть только отраслевые. Гостиницы получили льготы? Только все гостиницы! Легкая промышленность? Только вся получит!
Колесніков обіцяє другий Сінгапур на місці України. Фото: YES, Сергій Іллін

Керівник Міжнародного фонду "Відродження" Євген Бистрицький перевів увагу на інші дії влади:

- Звичайно, технологічна модернізація - це все добре. Але велика технологія складається також з модерної людини. Я хочу запитати, чи пов'язуєте ви технологічну революцію з демократизацією? Щоб не переслідувати журналістів, ректорів університетів?

Тут Колесніков покликав у помічники Йосипа Сталіна. Це вже не вперше серед членів нинішньої команди. Раніше класика тоталітаризму в частині "Жить стало лучше, жить стало веселее" цитував Микола Азаров.

- Что касается современного человека. В 1935 году, когда СССР купил по всему миру самую лучшую технику и стал сам производить. А потом Сталин говорит: "А на ней же некому работать! И сейчас кадры решают все". Так вот, сейчас действительно "кадры решают все".

- Качество образования - это огромная проблема, - визнав Колесніков, але тут же похвалився: - Я открою небольшой секрет - в этом году два украинских вуза войдут в 500 лучших вузов мира из шанхайского рейтинга.

Загалом за рівнем амбіційних задач, які він виголошує, нинішній Колесніков схожий на Ющенка в перші місяці президентства, коли тому здавалося, що висловлені ним ідеї вже втілюються в життя.

- ...Вчера у нас были переговоры с одной из компаний в области программного обеспечения.

Украина к началу учебного года получит полный спектр компьютерных учебников. Это будет преподавание по компьютеру, - поділився Колесніков свіжими новаціями влади.

- Если школьник заболел, то он может включить компьютер, и преподаватель прочитает ему лекцию. На что министры - известные троечники сказали: "А что, после этого нельзя будет говорить учителю, что меня не было на уроке, поэтому я не знаю предмет?"

Однак і наступ на демократію Колесніков також прокоментував.

- Что касается свободы слова, то без нее Украины вообще быть не может. Кто считает по-другому - это позавчерашний день. Потому все общественные организации должны этому вопросу уделять огромное внимание. Только, пожалуйста, с фактами! - закликав він.
Таке враження, що Колесніков не читає новини в інтернеті, якщо він досі вимагає доказів згортання демократії.

- Если это факт, то чиновник должен быть наказан за любое покушение на свободу слова. А если это не факт, то давайте примем британский закон о покушении на репутацию. Спасибо.
Ще трохи попсувати настрій Колеснікову вдалося політологу Олексію Гараню.

- Мы видим на бигбордах "Строим новую страну". Страна - это не только экономика и демократия. Страна - это язык, история, культура. У нас на рынке 80% книг - на русском, 60% - газет на русском и 90% - журналов. Сейчас в Верховной Раде лежит проект закона, который сделает русский язык вторым государственным. Не тот язык надо защищать, не русский!

Україномовний Гарань увійшов у смак - звертаючись до Колеснікова російською, він показував, що статусу цієї мови нічого не загрожує.

- Я не хочу вернуться в советское время, когда я не мог говорить по-украински! - закликав політолог Колеснікова. - У меня к вам огромная просьба, даже мольба - не убивать украинский язык! Давайте обсуждать закон после выборов в спокойной обстановке!

- Я понимаю, что мы находимся во дворце Романовых, поэтому столько пафоса, - відчувалося, що Колеснікова зачепило за живе.

- Мы никого не убиваем. Цифры, которые вы сказали - это рынок, который реально отражает потребности в литературе, - заявив віце-прем'єр. А если вы хотите, чтобы рыночная доля украинского была 50 на 50, надо сделать маркетинговую программу, чтобы сделать украинский язык модным и популярным. И не надо демагогии, "патриотично-непатриотично". Так сложилось!...

- Так поддержите! - вигукнув Гарань до Колеснікова.

Урядовець почав говорити ще більш збуджено.

- Мы поддержим! Без эмоций, давайте предложения: как мы должны поддержать украинский язык? А вы хотите пафос! Пока не будет инвестиций в развитие украинского языка - не будет украинского языка!

Однак від закону про мови Колесніков так і не відмовився. Розрядити ситуацію спробував Владислав Каськів, якому після всього сказаного могло бути небезпечно приїжджати до себе на батьківщину - на Тернопільщину.

- В рамках національних проектів буде розповсюджено 1,5 мільйона нетбуків для школярів, в них буде українська операційна система, побудована на новій освітній методології, - розповів Каськів ще одну фантастичну історію. - Цей проект набагато значиміший, ніж політичні декларації.
Литвин пояснює Гараню політичну кухню

Уже по закінченні панелі Олексій Гарань продовжив свою лобістську кампанію по недопущенню ухвалення закону про мови. В коридорі він знайшов спікера парламенту Володимира Литвина і пішов проводжати його до машини.

- Я думаю, що до виборів ухвалити нереально, бо залишилося два сесійних тижні, а це ж два читання, - визнав Литвин. - А після виборів закон втратить сенс.

Виїзна сесія українського парламенту

Сам Литвин у Ялті побував на панелі разом з Арсенієм Яценюком і Сергієм Тігіпком на тему майбутнього України. Спікер виклав свою думку про багатополюсний світ та глобалізацію, сенс якої складно було зрозуміти навіть українською мовою, не кажучи про переклад для аудиторії англійською.

У форматі питання-відповідь панель перетворилася на майданчик з обміну дрібними ударами між політичними конкурентами.

- Яка назва цієї дискусії? - англійською поцікавився Арсеній Яценюк у модератора.

- Назва "Які зміни потрібні України?" - відповіла Христя Фрилянд.

- Українці добре знають: єдиний шанс домогтися змін - це партія "Фронт змін". Це партія, де я є лідером... - зайнявся Яценюк саморекламою.
Арсеній Яценюк знову обіцяє стати президентом

Наймолодший кандидат у президенти, який зазнав фіаско під час минулих виборів, тепер виступив за перетворення України у парламентсько-президентську республіку. Хоча, знову повторив Яценюк в кулуарах, він збирається бути президентом в 2015-2025 роках.

- Які головні проблеми в Україні? Політична і економічна корупція. Місця в списку продаються. Партії показали першу п'ятірку - там ті, хто в тюрмі не сиділи - а інші що? Подивіться на решту депутатів? Народу за них соромно! - активно жестикулюючи, виголошував Яценюк

Почувши цю заяву, Литвин не втратив нагоди познущатися з молодшого колеги, за яким також числяться політичні "гріхи".

- Якщо ми говоримо про політичну корупцію, тоді я запитаю в експертів: а де представники перших п'ятірок тих партій та блоків, які прийшли до Верховну Раду? Чи несуть вони відповідальність перед виборцями за тих, кого вони затягнули у Верховну Раду? - апелював спікер.

Випад був адресований лідеру "Фронту змін", який обрався в складі першої п'ятірки блоку НУНС, але згодом створив свій політичний проект. Яценюк закусив губи...

Експерт Ігор Коліушко запитав, коли в Україні з'являться партії, які не змінюватимуть свої погляди залежно від того, при владі вони чи в опозиції. Цю репліку Литвин чомусь сприйняв на власну адресу, бо відповідь його була сповнена образи.

- Тоді, коли українські політологи та експерти перестануть обслуговувати тих, хто може більше заплатити, - заявив спікер та з нервовим надривом у голосі визнав: - Ми закликаємо, щоб не було продажних політиків - і всі продаємося!

Ще одним парадоксом були слова віце-прем'єра Сергія Тігіпка. Для початку він запевнив, що скасування політичної реформи... не матиме суттєвих наслідків.

- З вчорашнім рішенням КС нічого серйозно не змінилося. Нам все одно потрібно мати стабільну більшість у парламенті. З 2004 року це ніколи не вдавалось!

Потім, будучи частиною влади, Тігіпко поскаржився на цю саму владу.

- Я зустрічатимусь зі своїми однопартійцями в Криму. Я знаю, що вони казатимуть: "Влада на нас тисне". 17 осіб знялися з виборчих дільниць, тому що просто бояться. Про це знають всі в Криму! Буде дуже погано, якщо ми повернемося на п'ять років назад.
Сергій Тігіпко: учасник влади і водночас її жертва. Фото: YES, Сергій Іллін

До всього іншого Тігіпко активно виступив на захист демократії - хоча, за словами речників Банкової, тут в Україні все гаразд.

- Нам треба абсолютно конкретно думати, щоб Україна і далі просувалася демократичним шляхом. Це критично для нас! Треба слідкувати за тим, щоб гарно проходили вибори, щоб не було утиску преси, поправляти регіональних лідерів, які в деяких регіонах перетискають...

- Якщо вас влада тисне, переходьте до нас в опозицію. У нас весело! - засміявся Яценюк своїм характерним низьким сміхом.

- Перейти в опозицію - річ немудра, - відмовився від пропозиції Тігіпко. - В опозиції добре говорити, але там немає чого робити.

- До влади ідуть все життя, тоді як в опозицію потрапляють за один день! - почулося із залу.
Кому саме належала ця фраза, роздивитися не вдалося. Але без сумніву, саме вона пояснює поведінку всіх героїв - та мотиви їхніх подальших кроків.

Сергій Лещенко

Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

Фанати "Карпат" протестують проти "Партії районів" (ФОТО)

Під час матчу Карпати - Металіст на стадіоні "Україна" львівські фанати виставили банер з написом: "Йдіть в сраку Зі своєю Партією районів!"

Так уболівальники відреагували на те, що спортивний директор Карпат Степан Юрчишин і генеральний директор клубу Ігор Дедишин потрапили до списків Партії регіонів на виборах до Львівської обласної та міської рад, - повідомляє Спорт-Експрес.

Нагадаємо, у коментарі ZAXID.NET генеральний директор ФК "Карпати" Ігор Дедишин, що став кандидатом №2 у виборчому списку Львівської міської організації Партії регіонів до Львівської міської ради, заявив 29 вересня, що не має наміру вступати до лав Партії регіонів. Також, за його словами, до Партії регіонів не вступив і Степан Юрчишин, який балотується до Львівської облради.

Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://www.zaxid.net/
http://article-blogger.blogspot.com/

Фарисейство і колода в оці

Діячі Партії регіонів, що спеціалізуються на українофобському "культуртрегерстві", неодноразово заявляли, що виступають проти "фальсифікації історії". При цьому не приминали її фальсифікувати.

Показовою стала історія з фотовиставкою "Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН-УПА".

Фальсифікація починалася з назви: до чого євреї до польсько-українського конфлікту на Волині 1943-44 років, якщо фашисти на той час уже вбили євреїв Волині або відправили їх концтабори.

Робота з фотодокументами - дуже складна справа, що вимагає тривалих перевірок. Але хіба провокаторам до перевірок?

Саме тому на виставкових фото були зображені жертви погрому у Львові 1941 року, підписані як жертви ОУН-УПА. Між тим, погроми в липні 1941 у Львові здійснювалися в той час, як близько 300 чільних членів ОУН були заарештовані німцями за оголошення Акту відновлення Державності 30 червня 1941 року. І крім того - яка УПА в 1941 році? Вона ж бо виникла в 42-му. І до чого Львів до конфлікту на Волині?

Як "жертв ОУН-УПА" фальсифікатори представили фото польських професорів, хоча в самій Польщі історики довели неучасть українців у цьому злочині.

За фото "жертв ОУН-УПА" видали відому фотографію розстріляних енкаведистами у Львівській тюрмі 1941 року.

В 1941 німецькі окупаційні війська, заставши сліди злочинів, з пропагандистською метою відчинили в'язниці і дозволили громадянам серед вимордуваних до невпізнання тіл розшукувати і хоронити своїх близьких.

Тіла із слідами жахливих мордувань виносили з камер, підвалів, виймали зі свіжозасипаних ям на подвір'ях в'язниць, розкладали рядами.

Тепер новітні "гебельси" видають фото цих жертв радянських карателів за жертв ОУН. При тому, що серед тисяч замордованих, вочевидь, були й оунівці.

На фотовиставці історики зафіксували прямі фальсифікації чисел жертв, коли дані Колесниченка перевищували тут же наведені дані польської організації.

Примітно, що у Польщі провокація не пройшла. Фотовиставка "Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН-УПА" в Українському домі в Києві є "гострою маніпуляцією", заявила аташе з питань науки і культури посольства Польщі в Україні Ольга Гнатюк: "Не можна все без розбору вкидати під таке гасло "Волинська різанина", просто заради цього слова "різанина". Це робиться задля того, щоб викликати гострі емоції".

Тож, тепер ця виставка демонструватиметься по всій Україні, зокрема в жовтні в Севастополі.

Щоправда, автори змушені були змінити початкову назву виставки - тепер вона називатиметься "Украинские праведники. "Волынская резня": жертвы ОУН-УПА". Однак, навряд це зніме "гостро-маніпулятивний" характер виставки.

Крім того, на виставці вочевидь не буде фото жертв замордованих поляками українців, яких теж були тисячі в 1943-44 роках.

Між тим, і українцям, і полякам потрібна правда про цей конфлікт, як і взагалі про всю історію.

Адже, як сказав один мудрець, хто знає історію свого народу, вже не може бути дурнем.

Правда, яку сьогодні визнає і польська, і українська сторони, полягає в тому, що в липні 1943 року на Волині почався кривавий міжетнічний конфлікт. У сутички польських та українських повстанців було втягнуто цивільне населення сіл, у яких базувалися ті й інші повстанські загони, а також саме цивільне населення з "загонів самооборони".

І вояки УПА, і польської Армії Крайової брали участь як у захисті "своїх" сіл, так і в нападах на ворогуючі, хоча були й загони, що самоусувалися від сутичок. Усе це супроводжувалося убивствами не лише озброєних ворогів, а й цивільних з обох сторін.

За польськими підрахунками, під час цієї трагедії з польського боку загинуло щонайменше 35 тисяч осіб, з українського - до кількох тисяч.

Відомо, що СРСР і Німеччина через своїх агентів розпалювали національні суперечності та заохочували взаємну різанину українців і поляків. І СРСР, і Німеччина, які вели між собою запеклу боротьбу, були одночасно зацікавлені у взаємному ослабленні українського і польського народів.

Звичайно, українці можуть згадати, що трагедія відбувалася на споконвічних стародавніх українських землях Волині, щодо яких польські організації прямо заявляли про намір після війни приєднати їх до Польщі.

Крім того, німці на Волині ставили на поляків, діючи за принципом розділяй і володарюй, і формували з них поліцію, яку самі поляки розглядали як засіб приєднання Волині.

У міжвоєнний період на Волинь почали масово завозити польських "осадників" - колоністів, серед яких солдатів у відставці, офіцерів польської армії, які відзначилися в польсько-українській та радянсько-польській війнах, цивільних добровольців-переселенців з числа поляків, яким польська влада безкоштовно роздавала землі, всіляко підкреслюючи вищість колоністів над місцевим населенням.

Зрештою, чи багато знайдеться святих людей серед будь-якої національності, які стійко і щиро стримаються від помсти, коли більшості їхніх братів і сестер навколо здається, що підстав мститися більше ніж досить?

Проте, мусимо визнати. Це може бути лише поясненням, а не виправданням. Каятися є за що і українцям, і полякам. І вони каються.

Під час одного телеефіру, за лаштунками, у приватній бесіді польський режисер Кшиштоф Зануссі сказав, що визнає, скільки несправедливостей зробили поляки українцям і від них просить вибачення. У відповідь автор теж попросив вибачення за ті несправедливості, які вчинили українці полякам.

Українці й поляки каються за гріхи, бо спільний погляд у майбутнє будується на взаємному прощенні.

А дехто за свої не кається. Зокрема, Вадим Колесниченко, один з організаторів виставки, виправдовує "радянського партизана" Кононова, якого латвійський і європейський суд засудили за геноцид і злочини проти людства.

"Радянський партизан" з друзями убив 9 латишів, за те, що вони нібито були німецькими поліцаями.

Причому зі страчених 3 були жінками. Коли одна жінка ("поліцай" на 9-му місяці вагітності) намагалася вибратися з палаючого будинку, люди Кононова заштовхали її всередину.

А нардеп-регіонал тим часом "выразил глубокое сожаление по поводу такого решения Европейского суда и назвал его политизированным и предвзятым. На фоне того, что нацизм во многих странах Европы снова поднимает голову, такой вердикт выглядит, по крайней мере, странно". Воістину, не те називають нацизмом.

Поляків і українців на Волині загинули кількадесят тисяч. Це дуже багато - десь стільки ж, скільки щодня гинуло українців в голодний 1933 рік. Якби організатори провокації хотіли задокументувати жертв Голодомору, вчиненого СРСР в Україні, для самого паперу на таку виставку довелося б вирубати чималий ліс.

З тієї ж серії провокацій і заява архієпископа Тульчинського і Брацлавського Московського патріархату Йонафана, який нещодавно заявив, що "нам, потомкам і спадкоємцям українських козаків варто покаятися за свою далеку і тяжку історію", маючи на увазі єврейські погроми під час Визвольної війни Богдана Хмельницького.

При цьому сам архієпископ - "потомок і спадкоємець" - родом з Росії.

Що ж, каятися корисно. Питання в іншому: ви десь чули заклики Московського патріархату до російського народу покаятися за всі ті злочини й геноциди, до яких причетна Росія і російський народ? Не кажу про ХVII століття, але хоча б за ХХ? Чи, може, злочинці прилетіли з інших планет?

Справжня мета таких провокацій - спровокувати міжетнічні конфлікти, розпалити міжнаціональну ворожнечу, загострити українсько-польські та українсько-єврейські стосунки, ізолювати й дискредитувати Україну, позбавити її міжнародної підтримки й погіршити перспективи її інтеграції у світ.

"Блаженні миротворці"... Іноді здається, що діячі в рясах і без, які за першим порухом з Кремля організовують провокації проти тієї землі, яка їх прийняла й годує, ще більше ніж України бояться того, що Бог справді є.

На щастя, на міжнародному рівні усе це не зажди діє. Дурних не так багато. Щойно в Ялті президент Польщі Броніслав Коморовський, заявив: "Ми не можемо прийняти ідею про те, що Європа втомилася від розширення, що їй не треба продовжувати розширення, що потрібно не поспішати, почекати".

Олександр Палій, історик, політолог, кандидат політичних наук
Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

МВС знову накупило машин. Тепер на 40 мільйонів

МВС знову поповнило свій автопарк майже на сорок мільйонів гривень.

Про це повідомляє портал державних закупівель.

Зокрема МВС купило 12 автомобілів Toyota Camry у ТОВ "ВіДі Автострада" за 5 315 040 гривень.

Таким чином кожне авто коштує понад 440 тисяч. Тоді як автосалонах найдорожчий варіант авто коштує 390 тисяч гривень.

Також МВС закупило 19 одиниць автомобілів SsangYong Actyon у ІП "ТД "Автоцентр Харків" за / 3 936 800 грн.

Крім того закуплено 141 автомобіль Daewoo Lanos за 11 702 718 грн, 239 машин ВАЗ-2107 та 239 автомобілів ВАЗ-2107 на суму 11 938 050 гривень у ТОВ "Український автомобільний холдинг".

Крім автомобілів МВС також поповнило автобусний парк. Так закуплено 15 одиниць мікроавтобусів Hyundai Н1 та 49 мікроавтобусів спеціального призначення ГАЗ-322132-288с.

Траспорт придбано у ТОВ "Український автомобільний холдинг" за 3 900 000 грн та ІП "ТД "Автоцентр Харків" за 6 466 680 грн.

Ще 36 автобусів марок "Богдан", "Антон" і ПАЗ закуплено в ІП "ТД "Автоцентр Харків" на 2 300 000 грн та ТОВ "АЗ "АнтоРус" за 7,5 мільйонів.

Крім того закуплено 1 автомобіль асенізаційний за 193 000 гривень та автомобіль медичної допомоги на базі ГАЗ-32214 за 158 000 грн.
Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

Мінськ закликав Росію змиритися з тим, що Білорусь - незалежна держава

У парламенті Білорусі вважають, що Росії і її керівництву необхідно позбутися імперського мислення та визнати для себе, що Білорусь є суверенною і незалежною державою.

"З Росією ніхто не збирається змагатися. Просто поважайте незалежність і думку кожної окремої держави", - заявив у понеділок, 4 жовтня, білоруський депутат Геннадій Давидько, коментуючи останні висловлювання президента РФ Дмитра Медведєва про Білорусь і її президента.

Давидько зазначив, що "історично склалося, що Російська імперія завжди мислила глобально, щоб якомога більше захопити територій, збирати данину і так далі". "Цей великодержавний шовінізм присутній і сьогодні, вони (в Росії) не можуть визнати, що Білорусь - це самостійна, незалежна держава", - цитує депутата interfax.by.

"Наш президент - людина принципова, послідовна і образи не прощає. Коли ображають президента - ображають наш народ", - заявив депутат. За його словами, ситуація останні три місяці викликає відчуття тривоги. "Коли сваряться в сім'ї, сім'я на межі розпаду - це завжди дуже гірко, і тут, напевно, потрібен хтось третій, який міг би поговорити і з однією стороною, і з іншою", - зазначив Давидько.

Парламентарій наголосив, що "коли говорять про роль нахлібника - це завжди дуже прикро". "Найголовніше, що багато росіян так вважають, але не тому що таке є насправді, а тому що їх змушують так думати через засоби масової інформації", - сказав депутат.

Віце-спікер нижньої палати парламенту Білорусі Віктор Гумінський коментувати висловлювання Медведєва не став. Проте зазначив, що Лукашенко "прямо, відкрито, чесно, нічого не приховуючи" охарактеризував відносини двох країн останнім часом. "Мабуть, настав час назвати речі своїми іменами", - зазначив віце-спікер.

Нагадаємо, 3 жовтня президент РФ Дмитро Медведєв у своєму відеоблозі звинуватив президента Білорусі Олександра Лукашенка в тому, що той намагається зробити Росію одним з головних ворогів своєї країни. Глава Кремля наголосив, що білоруський лідер у своїх висловлюваннях виходить далеко за рамки не тільки дипломатичних правил, а й елементарної людської пристойності.

Раніше президент Білорусі Олександр Лукашенко звинуватив Москву в розв'язуванні інформаційної війни проти білоруської влади напередодні президентських виборів.

Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://ua.korrespondent.net/
http://article-blogger.blogspot.com/

Як вплинути на процес ухвалення закону про мови

Богдана Матіяш, дуже молода і дуже талановита поетка, написала мені, що хоч вона й страшенно далека від політики, але стояти осторонь не хоче. Ідеться, звісно, про мовний законопроект і яким би чином узяти участь у протесті проти нього, поки він ще не став законом. «А чи не мали би письменники, – запитує Богдана, – якось приєднатися до протесту, якимось листом хай же, як більше немає чим?»

Я відповів їй приблизно так. Я не вірю в те, що черговий лист певної письменницької спільноти якось змінить ситуацію. Ми вперше маємо владу, яка цілковито ігнорує те, що їй хочеться проігнорувати, слугуючи досконалим прикладом старої приказки «Говори до гори, а гора горою».

Починаючи з 1 жовтня ця влада, до того ж, фактично опинилася в руках однієї самодержавної людини, глухої і некомпетентної.

Та й як почати цього листа, до кого в ньому звертатися? Позаяк формально законопроект має розглядатись у Верховній Раді, то, значить, до депутатів. Тобто цей лист мав би починатися словами: «Шановні народні депутати»... А які вони мені «шановні»? Зовсім ні, навіть навпаки. Ані Єфремов, ані Гриневецький, ані тим більше Симоненко, ані всі-всі-всі – як можна звертатися до них «шановні», якщо вони вороги всього українського й агентурні шавки сусідньої країни? Чесно було б, якщо вже до них звертатися, почати того листа словами: «Нікчемні покидьки народні депутати». Тільки от вони його, того листа, й читати не захочуть після такого чесного вступного акорду. Якщо ще й до того ж я виступлю в такому листі підписантом, то це для «них» буде лише додатковим подразником, аби зробити все по-своєму. Ми з «ними» у своїх почуттях взаємні.

Далі я написав Богдані про те, що в захисників мови, себто у противників законопроекту, себто у «нас», має бути одна-єдина, хоч і пристосуванська, тактика: намагатися вплинути на монаршого самодержця всія України через авторитетних для нього аксакалів-колаборантів на зразок Бориса Олійника чи Івана Драча. Це – їхній шанс виправдати в очах українського народу своє... гаразд – не прислужництво, свою, м’яко кажучи, співпрацю. Хай доведуть, що вони на неї погодилися з вищих міркувань. Усе одно доля законопроекту вирішуватиметься вже не в парламенті, як і доля будь-якого іншого рішення. Тобто інші варіанти все одно нічого не дадуть. Усе залежатиме від перебігу думальних процесів, настрою, волі і, можливо, хвилинної примхи однієї-однісінької людини на ймення Віктор Фьодорич.

А назагал, звичайно, цю владу треба скидати, інакше вона щодня і далі кошмаритиме нас якимись черговими «законами про мови». Тобто я від цих кошмарів волів би звільнитися комплексно, усунувши цю владу від влади. Це, на жаль, з кожним днем виглядає все нереальніше. Проте не завжди так буде. І, як на моє відчуття, не те що «не завжди», а дуже навіть недовго.

Протестувати ж у понеділок (і головне – не тільки в понеділок, а й потім, і щодня, і перманентно), звичайно ж, треба. І якомога масовіше. Навряд чи це вплине на «них», але дай Боже, сконсолідує «нас».

Юрій Андрухович
Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://unian.net/
http://article-blogger.blogspot.com/

Супротивники двомовності в Україні влаштували Раді протест

Близько 100 осіб біля стін Верховної Ради протестують проти ухвалення нового закону про мови, яким може бути значно розширене функціонування російської мови.

Як повідомляє "Інтерфакс-Україна", в акції протесту в понеділок уранці беруть участь представники громадської компанії "Новий громадянин", "Руху добровольців "Простір свободи", громадського руху "Українська відсіч".

Люди стоять із плакатами "Хочеш двомовність, вивчи українську", "Займіться нашою платоспроможністю, а не російськомовністю", "Справжнє мовне питання - де дешевий газ", "Депутати, не забирайте рідну мову в українських дітей".

Організатори акції також принесли пташині клітки, у яких лежать українські книги.

Учасники акції заявили, що якщо буде законодавчо закріплена "україно-російська двомовність", українська мова швидко зникне зі шкіл і вузів, телебачення й кінотеатрів, книгарень і органів влади.

При цьому протестувальники закликають владу вирішувати невідкладні соціальні проблеми в державі.

Як відомо, 7 вересня цього року у Верховній Раді зареєстровано проект закону про мови в Україні, яким пропонується закріпити за українською мовою статус державної, а російській надати вільне функціонування практично в усіх сферах діяльності.

Автори документа - лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов, лідер фракції Компартії України Петро Симоненко і член фракції Блоку Литвина Сергій Гриневецький.
Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

Лузери

В Україні термін "опозиція" вже давно ввійшов у топовий список політичного лексикону. Його можна почути усюди: починаючи з трибуни Верховної Ради й закінчуючи лавками вітчизняних заполітизованих бабусь.

Проблема в тому, що насправді ж сутність опозиційності в українських реаліях скоріше нагадує "розмінну монету", ніж політичну диспозицію. Ось і зараз, традиційно для України поствиборної, опозиційна тематика стала актуальною.

Просто сама опозиція, мабуть, ще не здогадується, що дійшла до політичної "точки біфуркації".

Незалежно від типу політичної системи, опозиційність, як один із видів політичної діяльності, направлена на виокремлення суспільно-політичної, економічної та іншої альтернативи, яку відстоює певна політична сила.

Перш за все варто зазначити, що в країнах Європи феномен опозиційності суто історичний і ґрунтується на багатовіковій традиції демократії. Відповідно, і сама політична система обумовлює її формат та сутність.

В Україні ж ані традицій, ані політичної системи, у її глобальному й демократичному вимірі, не існує.

Вітчизняна опозиція не є продуктом жодної соціальної групи або певної частини суспільства. Вона є вираженням інших, відмінних від владних, бізнес-інтересів.

Дана теза підтверджується тим, що якщо західні політичні сили, при всіх їхніх недоліках, все-таки є продуктом суспільної активності населення, громадянського суспільства, то в Україні треба бути сліпим, щоб не помітити - на зорі незалежності ніякої суспільної активності не було.

Відповідно, політичні сили формувалися за іншим принципом.

За яким? Правильно, комерційним. Оскільки саме процеси приватизації домінували в Україні паралельно політичним подіям.

З того ж самого європейського досвіду, формування влади є продуктом створення політичного суспільного консенсусу.

В Україні ж опозиція є наслідком політичного лузерства. Саме така трактовка дислокації української опозиційності є максимально об'єктивною. Це напряму випливає з величезної прірви між суспільством та політичними партіями.

Відповідно, ідея про захист опозицією суспільних інтересів є нічим іншим, як політичним міфом. Їхня бутафорська активна діяльність - лише питання політичного виживання перед черговими виборами.

Однак, подібні правила "гри" діяли за часів президента Ющенка, де чергування влади та опозиції між "помаранчевими" та "біло-блакитними" було повсякденною справою. Існування реальної можливості потрапити до влади не вимагало від "сьогоднішніх" опозиціонерів жодного креативу.

Адже в українських реаліях спокуса політичного успіху надто велика.

У період правління Кучми опозиційність взагалі виходила з формату політичної логіки. Вона відігравала роль "вітринної", бо з великого політичного "пірога" завжди можна було знайти й частинку для себе. А оскільки серед тодішньої політичної еліти "випадкових людей" не було, опозицію формували вчорашні улюбленці Леоніда Даниловича, котрі й підняли бунт проти колишнього патрона в 2004-му році.

Не важко здогадатися, що ані суспільних інтересів, ані ідеологічних принципів у такому підході немає.

Фактично, до Януковича опозиція жила доволі передбачено. Або жити за загальними правилами й чекати своєї черги за владою, розкручуючи одну й ту саму тематику - при Ющенко. Або домовлятися за васально-ленними принципами - при Кучмі.

З точки зору державних інтересів жодна із цих схем користі країні не приносила. Опозиційність для Україні так і залишилася "справою тих, хто програв", а не варіантом політичної діяльності.

Сьогодні, виходячи із внутрішньої й зовнішньої політики Януковича, стає зрозумілим, що стара тактична схема для опозиції користі не дасть.

По-перше, самі регіонали не мають на меті створювати умови для опозиціонерів.

Отримавши владу, сторінка в українській історії за принципом "пост здав - пост прийняв" вже перегорнута. Регіонали й самі мають внутрішню опозицію, з котрою треба шукати компроміс. До того ж, зараз вони реалізують стратегію масового реваншу після 5 років політичних домовленостей та тактичних сценаріїв.

По-друге, сама сучасна опозиція вже не має права на політичне маневрування, враховуючи 5 років перебування у владі. Ані суспільство, ані потенційні конкуренти Тимошенко вже не дозволять обертатися назад.

Треба шукати нову парадигму.

А де ж її знайти, коли і влада розмахнутися не дає, і внутрішньої стабільності немає, і нових ідей, як таких, придумати важко?

Політичний бліцкриг, котрий намагалася реалізувати Тимошенко в перші тижні після інавгурації Януковича - самопроголошення себе лідером опозиції, спроба створити Комітет захисту України - себе не виправдав. А зростаючи амбіції потенційних колег серйозно підірвали авторитет самої Тимошенко.

Зрозуміти Яценюка, Гриценка, Тягнибока та інших можна. Дійсно, навіщо кидатися під політичний каблук леді Ю, коли і свої політичні сили є, і потенціал якийсь-то вони собі вже навигадували, та ще й сили випробували під час останніх виборів?

Ось тільки кооперація для опозиції - питання дійсно стратегічне.

Адже протистояти ресурсу регіоналів наодинці важкувато. Ну це, звичайно, якщо на меті серйозні завдання. А якщо вистачить і декількох мандатів у регіонах, то і язиком поплескати буде достатньо, використовуючи старі ідеологічні та культурно-історичні методи. Це ще раз до питання про "суспільну значимість опозиційності" в Україні.

Та й сама Юлія Володимирівна продовжує у своїй діяльності користуватися категоріями "ми"-"вони", навіть не замислюючись, що опозиція 2004-го, 2006-го - і 2010 - це зовсім інші політичні виміри.

Тут уже немає балансу між помаранчевим президентом і біло-блакитним урядом. Так само тут немає на горизонті парламентських виборів. А місцеві перегони - це скоріше пролонгація діяльності місцевих еліт, але ніяк не мобілізація електоральних настроїв.

Дробіння призвело до того, що Тимошенко вже кооперується зі "старою гвардією" у вигляді Луценка, що для Юрія Віталійовича, безумовно, є одним з єдиних варіантів залишитися у великій політиці.

Для Тимошенко ж - створення ілюзії політичного лідерства.

Відносно самостійні опозиціонери, на кшталт ВО "Свобода", "Фронту змін" та "Громадянської позиції", хоч нічого поки не пропонуючи, все-таки мають більший потенціал, ніж Тимошенко.
І вони це добре розуміють.

За умов подібної політичної діяльності, яка направлена виключно на блокування трибуни й порівняння діяльності двох урядів, рейтинг БЮТ скоріше нагадує великий сніжний ком, котрий у спекотну погоду потихеньку, але плавиться. Врятувати його зможе тільки похолодання політичної арени.

Ось вам і внутрішній конфлікт інтересів серед опозиції: Тимошенко мріє про фіаско "нової генерації", яка у свою чергу мріє зайняти електоральне поле БЮТ.

Для країни насправді й перше, і друге є абсолютно безперспективним.

Як би там усі не кричали про демократичність і свободу політичної діяльності, а від опозиції народ чекає двох речей: об'єктивної критики й, що найголовніше, альтернативи.

І саме тут виникають проблеми.

Сучасна опозиція звикла діяти в іншому ключі. Критика для неї є синонімом саботування й нагнітання суспільного антагонізму на культурно-ідеологічному ґрунті, що насправді жодної перспективи країні не дає. А коли мова йде про альтернативу, то тут взагалі глобальна проблема.

Альтернативу можна виокремити тільки в одному випадку. Коли в тебе є концептуальний погляд на речі, практично принциповий, і ти можеш його обґрунтувати, виходячи з реального життя.

Такі принципи - це не дилема, на якій мові вести документацію й із ким дружити на зовнішній арені. Це не питання куди витрачати взяті в МВФ кредити. І це не питання в кого в лавах більше олігархів.

Зараз складно моделювати, однак виникають сумніви щодо діяльності Тимошенко на посаді президента в сферах пенсійного забезпечення та оподаткування. Не можна стверджувати, що її рішення комплексно відрізнялися б від рішень Януковича. Тому сьогоднішні спекуляції навколо пенсійного віку та Податкового кодексу - у жодному разі не конструктивна опозиційність. Бо немає альтернативи.

Безумовно, так само діяли регіонали, коли голосували за підвищення соціальних стандартів. Однак зараз уже інші реалії.

Після перебування у владі ти вже не можеш казати, що ти зробив би інакше, бо ти не зробив.
Вихід один - формувати загальнонаціональну альтернативу.

І бажано починати її формувати разом із суспільством. Саме тут генерується багато альтернатив, котрі так і залишаються проектами, припадаючи пилом у державних кабінетах.

Суспільні організації завжди виступали інструментом для політичних сил, яким користувалися тоді, коли це було вигідно. Сьогодні опозиції треба опанувати нові механізми співпраці із громадянським суспільством, який би породив ту саму альтернативу. Хто перший це зрозуміє, той і виведе політичну діяльність на якісно новий рівень. І матиме реальні, а не тактично вигідні шанси для політичного майбутнього.

Суспільної користі від сучасних інструментів політичної боротьби побачити важко. Усі вони ведуть до наростання конфліктності й суспільної агресії.

Нова опозиція може з'явитися тільки на ґрунті національного консенсусу й імпонуватиме всій Україні, а не її окремим регіоном.

Політичні війни за західний або східний електорат - це шлях у безодню.

Реальна ж опозиція, формуючи альтернативу, має стати загальнонаціональною силою, а не регіональним довгограючим політичним проектом, який переживатиме все нову й нову політичну кризу через нездатність запропонувати щось нове для держави.

Віталій Філіповський, політичний аналітик
Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/