Діячі Партії регіонів, що спеціалізуються на українофобському "культуртрегерстві", неодноразово заявляли, що виступають проти "фальсифікації історії". При цьому не приминали її фальсифікувати.
Показовою стала історія з фотовиставкою "Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН-УПА".
Фальсифікація починалася з назви: до чого євреї до польсько-українського конфлікту на Волині 1943-44 років, якщо фашисти на той час уже вбили євреїв Волині або відправили їх концтабори.
Робота з фотодокументами - дуже складна справа, що вимагає тривалих перевірок. Але хіба провокаторам до перевірок?
Саме тому на виставкових фото були зображені жертви погрому у Львові 1941 року, підписані як жертви ОУН-УПА. Між тим, погроми в липні 1941 у Львові здійснювалися в той час, як близько 300 чільних членів ОУН були заарештовані німцями за оголошення Акту відновлення Державності 30 червня 1941 року. І крім того - яка УПА в 1941 році? Вона ж бо виникла в 42-му. І до чого Львів до конфлікту на Волині?
Як "жертв ОУН-УПА" фальсифікатори представили фото польських професорів, хоча в самій Польщі історики довели неучасть українців у цьому злочині.
За фото "жертв ОУН-УПА" видали відому фотографію розстріляних енкаведистами у Львівській тюрмі 1941 року.
В 1941 німецькі окупаційні війська, заставши сліди злочинів, з пропагандистською метою відчинили в'язниці і дозволили громадянам серед вимордуваних до невпізнання тіл розшукувати і хоронити своїх близьких.
Тіла із слідами жахливих мордувань виносили з камер, підвалів, виймали зі свіжозасипаних ям на подвір'ях в'язниць, розкладали рядами.
Тепер новітні "гебельси" видають фото цих жертв радянських карателів за жертв ОУН. При тому, що серед тисяч замордованих, вочевидь, були й оунівці.
На фотовиставці історики зафіксували прямі фальсифікації чисел жертв, коли дані Колесниченка перевищували тут же наведені дані польської організації.
Примітно, що у Польщі провокація не пройшла. Фотовиставка "Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН-УПА" в Українському домі в Києві є "гострою маніпуляцією", заявила аташе з питань науки і культури посольства Польщі в Україні Ольга Гнатюк: "Не можна все без розбору вкидати під таке гасло "Волинська різанина", просто заради цього слова "різанина". Це робиться задля того, щоб викликати гострі емоції".
Тож, тепер ця виставка демонструватиметься по всій Україні, зокрема в жовтні в Севастополі.
Щоправда, автори змушені були змінити початкову назву виставки - тепер вона називатиметься "Украинские праведники. "Волынская резня": жертвы ОУН-УПА". Однак, навряд це зніме "гостро-маніпулятивний" характер виставки.
Крім того, на виставці вочевидь не буде фото жертв замордованих поляками українців, яких теж були тисячі в 1943-44 роках.
Між тим, і українцям, і полякам потрібна правда про цей конфлікт, як і взагалі про всю історію.
Адже, як сказав один мудрець, хто знає історію свого народу, вже не може бути дурнем.
Правда, яку сьогодні визнає і польська, і українська сторони, полягає в тому, що в липні 1943 року на Волині почався кривавий міжетнічний конфлікт. У сутички польських та українських повстанців було втягнуто цивільне населення сіл, у яких базувалися ті й інші повстанські загони, а також саме цивільне населення з "загонів самооборони".
І вояки УПА, і польської Армії Крайової брали участь як у захисті "своїх" сіл, так і в нападах на ворогуючі, хоча були й загони, що самоусувалися від сутичок. Усе це супроводжувалося убивствами не лише озброєних ворогів, а й цивільних з обох сторін.
За польськими підрахунками, під час цієї трагедії з польського боку загинуло щонайменше 35 тисяч осіб, з українського - до кількох тисяч.
Відомо, що СРСР і Німеччина через своїх агентів розпалювали національні суперечності та заохочували взаємну різанину українців і поляків. І СРСР, і Німеччина, які вели між собою запеклу боротьбу, були одночасно зацікавлені у взаємному ослабленні українського і польського народів.
Звичайно, українці можуть згадати, що трагедія відбувалася на споконвічних стародавніх українських землях Волині, щодо яких польські організації прямо заявляли про намір після війни приєднати їх до Польщі.
Крім того, німці на Волині ставили на поляків, діючи за принципом розділяй і володарюй, і формували з них поліцію, яку самі поляки розглядали як засіб приєднання Волині.
У міжвоєнний період на Волинь почали масово завозити польських "осадників" - колоністів, серед яких солдатів у відставці, офіцерів польської армії, які відзначилися в польсько-українській та радянсько-польській війнах, цивільних добровольців-переселенців з числа поляків, яким польська влада безкоштовно роздавала землі, всіляко підкреслюючи вищість колоністів над місцевим населенням.
Зрештою, чи багато знайдеться святих людей серед будь-якої національності, які стійко і щиро стримаються від помсти, коли більшості їхніх братів і сестер навколо здається, що підстав мститися більше ніж досить?
Проте, мусимо визнати. Це може бути лише поясненням, а не виправданням. Каятися є за що і українцям, і полякам. І вони каються.
Під час одного телеефіру, за лаштунками, у приватній бесіді польський режисер Кшиштоф Зануссі сказав, що визнає, скільки несправедливостей зробили поляки українцям і від них просить вибачення. У відповідь автор теж попросив вибачення за ті несправедливості, які вчинили українці полякам.
Українці й поляки каються за гріхи, бо спільний погляд у майбутнє будується на взаємному прощенні.
А дехто за свої не кається. Зокрема, Вадим Колесниченко, один з організаторів виставки, виправдовує "радянського партизана" Кононова, якого латвійський і європейський суд засудили за геноцид і злочини проти людства.
"Радянський партизан" з друзями убив 9 латишів, за те, що вони нібито були німецькими поліцаями.
Причому зі страчених 3 були жінками. Коли одна жінка ("поліцай" на 9-му місяці вагітності) намагалася вибратися з палаючого будинку, люди Кононова заштовхали її всередину.
А нардеп-регіонал тим часом "выразил глубокое сожаление по поводу такого решения Европейского суда и назвал его политизированным и предвзятым. На фоне того, что нацизм во многих странах Европы снова поднимает голову, такой вердикт выглядит, по крайней мере, странно". Воістину, не те називають нацизмом.
Поляків і українців на Волині загинули кількадесят тисяч. Це дуже багато - десь стільки ж, скільки щодня гинуло українців в голодний 1933 рік. Якби організатори провокації хотіли задокументувати жертв Голодомору, вчиненого СРСР в Україні, для самого паперу на таку виставку довелося б вирубати чималий ліс.
З тієї ж серії провокацій і заява архієпископа Тульчинського і Брацлавського Московського патріархату Йонафана, який нещодавно заявив, що "нам, потомкам і спадкоємцям українських козаків варто покаятися за свою далеку і тяжку історію", маючи на увазі єврейські погроми під час Визвольної війни Богдана Хмельницького.
При цьому сам архієпископ - "потомок і спадкоємець" - родом з Росії.
Що ж, каятися корисно. Питання в іншому: ви десь чули заклики Московського патріархату до російського народу покаятися за всі ті злочини й геноциди, до яких причетна Росія і російський народ? Не кажу про ХVII століття, але хоча б за ХХ? Чи, може, злочинці прилетіли з інших планет?
Справжня мета таких провокацій - спровокувати міжетнічні конфлікти, розпалити міжнаціональну ворожнечу, загострити українсько-польські та українсько-єврейські стосунки, ізолювати й дискредитувати Україну, позбавити її міжнародної підтримки й погіршити перспективи її інтеграції у світ.
"Блаженні миротворці"... Іноді здається, що діячі в рясах і без, які за першим порухом з Кремля організовують провокації проти тієї землі, яка їх прийняла й годує, ще більше ніж України бояться того, що Бог справді є.
На щастя, на міжнародному рівні усе це не зажди діє. Дурних не так багато. Щойно в Ялті президент Польщі Броніслав Коморовський, заявив: "Ми не можемо прийняти ідею про те, що Європа втомилася від розширення, що їй не треба продовжувати розширення, що потрібно не поспішати, почекати".
Олександр Палій, історик, політолог, кандидат політичних наук
