Місцеві вибори стали першими в країні після того, як Партія регіонів прийшла до влади. Навіть більше - за відносно короткий період часу зосередила в своїх руках не лише законодавчу та виконавчу гілки влади, але й замкнула на собі органи правопорядку та судову систему, охрестивши такий крок вельми необхідним й бажаним для держави сьогодні словом "реформа".
Вибори ж 31 жовтня давали можливість для владної партії здійснити апробацію системи, яку вона вибудовує, визначити її "надійність", симптоми та тенденції, а також промоніторити наскільки суспільство готове "проковтнути" те, до чого його сьогодні підводять.
Окрім того, місцеві вибори дали можливість не лише здійснити ротацію місцевих еліт, але й замкнути ці еліти на собі, взяти під контроль місцеві органи влади, вибудувати всещаблеву вертикаль й забезпечити "стабільність влади"...
Відповідно, вибори мали стати тестом на демократичність в умовах намагання забезпечити "штучну стабілізацію зверху".
Власне, розмови про фальсифікації та зловживання адміністративним ресурсом характерні чи не для кожної виборчої кампанії в Україні. Однак, вперше, починаючи з 2005 року (а відтоді країна пережила 3 виборчі кампанії), вибори не були наскільки дезорганізованими та брудними...
Обумовленість вибору
Перше, що доцільно зауважити, полягає в тому, що влада ще далеко до старту перегонів попіклувалася, щоб завчасно забезпечити собі необхідний для перемоги плацдарм.
Дату виборів відтермінували, а завдяки новому закону, прийнятому безпосередньо напередодні старту кампанії, Партія регіонів за посередництва вигідних для себе правил гри та адмінресурсу вийшла "в дамки" ще навіть не розпочавши грати.
Хоча, за великим рахунком, результати виборів визначалися саме грою...
Згодом влада, посилаючись на певні невідповідності міжнародному праву, здійснила жест доброї волі - закон дещо підкорегували й злощасну норму про обмеження участі у виборах партій, осередки яких зареєстровані менше аніж рік, було скасовано.
Водночас, допустивши їх до участі, влада домоглася роздрібнення голосів опонентів.
За допомогою простого розрахунку, Партія регіонів отримала можливість долучити в свої списки окремих "сильних" особистостей, здатних забезпечити партії результат якщо не за списком, то в мажоритарних округах.
Окрім того, кожна з опозиційних політичних сил зазнала значних кадрових, а відповідно й фінансових втрат. Бажаючи бути обраними й не маючи практичної можливості це зробити, значна частина потенційних кандидатів почали шукати шляхи вирішення означеної дилеми. Не важко здогадатися, до якої політичної сили це їх привело...
На тих хто встояв, почався чинитися банальний тиск. Кандидатів змушували зніматися з перегонів, залякували, виносили попередження. Окремих арештовували...
Ще однією особливістю останньої виборчої кампанії стала поява так званих "клонів" політичних партій. Найбільше це вдарило по "Батьківщині", чию організацію "підмінили" одразу в кількох областях та районах. Окремих суб'єктів взагалі не допустили до перегонів.
Для зручності виборця влада практично у всіх областях попіклувалася про перші місця у виборчих бюлетенях. У тих районах, де перше місце здобули опозиційні політичні сили, а такі були, хоча й у мізерній кількості, партіям довелося продиратися у ТВК практично крізь вікна...
Власне, члени ТВК також були провладно орієнтовані, що давало цілком обґрунтовані підстави вести мову про можливу необ'єктивність та зловживання в рішеннях комісій.
Відповідним чином й були утворені дільничні виборчі комісії. ДВК у багатьох випадках були сформовані непрофесійно, неорганізовано, а члени комісій часто-густо виявилися просто некомпетентними. Про що вести мову, якщо непоодинокими були випадки, коли на відповідальні в комісіях посади призначалися особи, які лише нещодавно досягли повноліття.
Останній тиждень кампанії пройшов у призмі скандалу навколо виявлення сотень тисяч "зайвих" бюлетенів, що в значній мірі поставило під сумнів вільне волевиявлення та правдивість самих результатів голосування.
В першу чергу, безвідповідально було здійснено вибір самих друкарень. Друк бюлетенів довірили установам, які не лише не мали відповідного досвіду, але й значного досвіду в цілому. Як і виробничих можливостей, належного технічного оснащення та кадрів.
Результат - значна кількість граматичних помилок, невключення в бюлетень окремих кандидатів, тотальна нестача бюлетенів як таких та їх друк нашвидкуруч в останні дні вже в будь-яких можливих друкарнях.
Що стосується зайвих, упакованих та готових до відправлення бюлетенів, то їх наче ліквідували. Однак, при цьому жодної кримінальної справи так і не було порушено, винних не покарано, а саму появу бюлетенів списано на банальну випадковість, яку офіційно пояснили "технічним та технологічним браком".
Не менш цікаво й те, що кількість бюлетенів, яка мала б бути відправлена на дільниці, визначалася не методом перерахунку, а зважування! Як наслідок, визначити достеменно скільки бюлетенів отримали дільниці за фактом практично нереально.
Схоже, що дехто виявив бажання діяти старими методами, незважаючи на те, що умови та середовище, порівняно з 2002 роком таки змінилося. Та зрештою залишилося невідомим, скільки "зайвих" бюлетенів таки було видруковано й якою мірою ними вдалося скористатися.
Хоча в будь-якому випадку вибори не обійшлися без вкидання бюлетенів, продажу голосів, фальсифікування самих протоколів. В черговий раз нагадали про себе й так звані "каруселі".
Окрім того, місцеві вибори відбувалися в умовах різкого пониження позицій України в рейтингу країн за рівнем свободи слова. Протягом останніх п'яти років спостерігався очевидний прогрес, однак тепер Україна зрівнялася з Іраком й посідає почесне 141 місце.
Вибори...
Явка виборців. Місцеві вибори вперше з часу здобуття незалежності не були прив'язані до виборів парламентських. Традиційно ж місцеві вибори викликають у виборця значно менший інтерес, аніж вибори загальнонаціональні.
До цього варто також додати й розчарування самого виборця - у владі, опозиції, можливості щось змінити. Відповідно, зменшення явки було очікуваним.
Явка виборців виявилася найнижчою.
Постійні маніпуляції, очікувані фальсифікації та подекуди величезні черги на дільницях, викликані неорганізованістю роботи членів ДВК, не лише посилювали апатію та зневіру в силі свого голосу, але й відкидали бажання проголосувати навіть у тих, хто таки наважився прийти на дільницю.
Хоча, як відомо, чим менша явка, тим більше можливостей для спотворення волевиявлення...
"Не підтримую жодного". Варто зауважити й те, що характерною особливістю цих виборів стала й значна кількість виборців, які не підтримали жодного кандидата чи політичну партію.
В середньому по Україні даний показник попередньо становить близько семи відсотків.
Закономірно, що найбільша кількість тих, хто не підтримав жодного кандидата в Центральній Україні - регіоні багато в чому визначальному для України з точки зору електоральних симпатій та тенденцій як таких.
Дещо менші показники "противсіхів" на заході та сході, що обумовлено психологічними аспектами, - голосуванням за "своїх", обрання "меншого зла" чи "кращого серед гірших".
На відміну від тих, хто на вибори взагалі не з'явився, даний сегмент електорату свою позицію висловив у більш активний спосіб, позбавивши можливості не лише сфальшувати свої голоси, але й засвідчивши таким чином особисте невдоволення тим "меню", яке було запропоновано.
Власне, цих 7% і є та частина електорату, з якою рано чи пізно доведеться рахуватися й яка з легкістю може трансформуватися у більш активні форми висловлення власної позиції.
Що стосується політичних партій, то перемогу на виборах очікувано здобула Партія регіонів. Разом з тим, блискавичною й абсолютною її назвати не можна. До попередньо запланованих відсотків партія не дотягла...
Водночас, представництво в усіх обласних радах Регіони здобули. До, прикладу, якщо на Західній Україні електоральні здобутки ПР були завжди аж занадто скромними, то за результатами осінніх виборів, регіонали впевнено подолали 3%-вий бар'єр, набираючи в середньому від 6 до 8%.
Доволі показовою в цьому ракурсі є Івано-Франківська область, у якій в обласній раді ще чинного скликання немає жодного представника ПР. Тепер регіонали можуть розраховувати мінімум на 4-рьох депутатів, до яких долучаться регіонали-мажоритарники, кількість яких вже сягає 5-ти.
Допомагатимуть регіоналам й мажоритарники, що пройшли в раду від "Відродження" губернатора Вишиванюка, який хоч і очолив список партії влади на місцевих виборах, однак протягнув до ради цілу когорту близьких до себе осіб.
Додали, як уже зазначалося, регіонали й у Центральній Україні. Водночас, партія дещо втратила в Харківській, Запорізькій, Одеській областях, в яких непогані результати отримали комуністи, "Сильна Україна", "Фронт змін", "Батьківщина".
Друге місце за попередніми результатами отримала "Батьківщина", для якої ця кампанія видалася надзвичайно складною. Партія була змушена витрачати час на судову тяганину та вирішувати численні внутрішні проблеми.
Переживши своєрідну "кризу жанру", "Батьківщина" таки втримала за собою статус головної опозиційної сили. Однак, отриманий партією відсоток голосів - це, за великим рахунком, здобуток не так політичної сили, як самої Тимошенко, її особистого рейтингу та колишніх заслуг.
Риторика ж партії як така не змінилася, а на одному лідері далеко не заїдеш. "Україна третього тисячоліття" ж на даний момент більше схожа на вже реалізований партією "Український прорив".
Щоправда, куди і що прорвало залишилось таємницею...
"Батьківщина" пройшла трьохвідсоткові бар'єри, отримала перемогу у Волинській, Чернігівській, Рівненській областях, посіла другі місця в Центральній Україні. Однак, в Західній Україні, яка для даної політичної сили є одним із фундаментальних регіонів, партія не отримала жодної перемоги.
На виборах ж до Тернопільської міськради партія взагалі посідає наразі 7 місце. Водночас, не в останню чергу завдяки політиці влади, "Батьківщині" вдалося дещо зміцнити свої позиції на сході.
Замикає трійку лідерів, судячи із попередніх результатів, "Фронт змін". Арсеній Яценюк набирає близько 7%, що після розчарування на останніх президентських виборах є доволі хорошим результатом.
На відміну від президентської кампанії, Яценюк вже нікому не оголошував війну, не проголошував в гонитві за східними виборцями орієнтацію на різноманітні союзи з Росією, змінив колірну гаму кампанії на більш лагідні тони й закликав виборця змінити власне майбутнє.
Йому вдалося перехопити частину електорату "Батьківщини", "Нашої України", тих виборців, які розчарувалися в опозиційних політичних силах, не хочуть голосувати за владу й не готові голосувати за "Свободу".
Хороший результат та перспективу проходження в майбутній парламент отримали й комуністи, до основної маси електорату якого, окрім стабільних прихильників, кількість яких поволі зменшується, вдалося долучити й частину розчарованого електорату Партії регіонів.
Не даремно ж останнім часом партія так активно мітингувала проти соціальних ініціатив коаліції, частиною якої вона якраз і являється. Основна електоральна база комуністів - традиційно Східна та Південна Україна, де партія розташувалася на 3-4 позиціях, набираючи від 6 до 9% та близько 5,5% в середньому по Україні.
Трьохвідсотковий бар'єр подолала загалом по країні й "Сильна Україна". Однак, 4,3-4,5%, які вона отримала, це далеко не 13,05%, які мав Тігіпко на початку року.
Варто зауважити, що кампанія даної політичної сили базувалася на особистості її лідера. За великим рахунком й технологія ведення кампанії в багатьох аспектах була схожою на президентську кампанію теперішнього віце-прем'єра.
Основний акцент було зроблено на білбордах, телевізійній рекламі, образі Тігіпка як сильного лідера, реформатора. Втім, перебування Тігіпка в уряді значно погіршило реформаторський імідж очільника "Сильної України".
Для ознайомлення виборця з місцевими лідерами партією було організовано так званий праймеріз. Однак спроба спроектувати образ "сильного" Тігіпка на місцевих лідерів виявилась неефективною й дала результат лише в окремих регіонах.
Найкращі результати за попередніми підсумками голосування партія отримала в Одеській, рідній Дніпропетровській, Київській, Харківській, Хмельницькій областях. Найгірший - на Західній Україні, за винятком хіба що Закарпаття.
Прогнозованим тріумфом завершилися й місцеві вибори для "Свободи", яка в нових політичних умовах все більше перебирає на себе роль головної опозиційної політичної сили в країні, захисника й борця за національні інтереси. Особливо це стосується Західної України, де "Свобода" здобула беззаперечну перемогу, отримавши в середньому 25-30% голосів.
Загалом по Україні результати "Свободи" не такі вражаючі, але успіх - беззаперечний. Партія вперше набирає близько 5% й має всі шанси розраховувати на представництво у парламенті.
Свободівці перехопили електорат "Нашої України", "Батьківщини", інших національно-демократичних сил, партія ідентифікувала себе чи не як єдина націоналістична в країні.
Доволі показовим є приклад виборів до Івано-Франківської міської ради, де з 30 депутатів-мажоритарників 24 представлятимуть "Свободу". До них необхідно додати ще 9-10 депутатів, які партія проведе по списку.
Таким чином, "Свобода" отримала "прапор" й нести його для даної політичної сили стане своєрідним тестом на профпридатність.
Ще однією несподіванкою виборчої кампанії став успіх партії "Удар" Кличка. Про 3% на рівні країни, звичайно, мова не йде, однак проект Кличка здобув доволі непогані результати в Центральній та Західній Україні.
Новонароджена партія, позбавлена за великим рахунком пізнаваних регіональних лідерів, не провівши серйозної передвиборчої кампанії, отримала підтримку. Не виключено, що успіх "Удару" - це більше успіх Кличка-спортсмена, а не політика.
Окрім того, судячи з реакції, виборець схвально віднісся й до самої назви політичної сили. Можна припустити, що виборець, голосуючи за "Удар", висловлював в такий спосіб власний протест та розчарування в дихотомічних політичних силах.
Не можна не відзначити й поразку інших національно-демократичних сил. Заборона блокування, роздрібненість та нездатність перехопити виборця у більш рейтингових політичних сил з кожною виборчою кампанією все більше наближають ці політичні сили до відходу в небуття.
Схоже, переважній більшості з них в нових політичних умовах все більше загрожує якщо не ліквідація, то влиття в більш популярні, хоча й менш ідейні політичні сили, що в будь-якому випадку буде ідентичним політичній смерті.
Судячи з результатів місцевих виборів, парламентські вибори в країні вже наступного року стають все реальнішими. Якщо Партія регіонів таки наважиться на подібний крок, цьому вочевидь протидіятиме Володимир Литвин, "Народна партія" якого, як і сам Литвин, країні можуть виявитися просто непотрібними.
Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
