Попри спроби чинної влади переконати міжнародну громадськість в тому, що свобода слова в Україні є, а опозиція ледь не займає весь ефір на ТБ – останні моніторинги новин показують абсолютно зворотне.
статті про українську політику і не тільки
Показ дописів із міткою опозиція. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою опозиція. Показати всі дописи
25.03.11
Нинішня влада – це не лише нездари в політиці та економіці, а ще й нікчеми в акторстві
Інтимним бажанням кожної влади є здобуття першості й встановлення рекордів. Причому, не суттєво, про яку галузь ідеться. Головне – рекорд і першість за будь-яку ціну.
22.02.11
Обов'язком Міністерства закордонних справ є боротьба з опозицією
Обов'язок Міністерства закордонних справ протидіяти спробам опозиції дискредитувати Україну за кордоном.
Про це заявив міністр Костянтин Грищенко в ефірі Шустер Live.
"Нічого дивного в тому, що я опублікував свою статтю у відповідь на статтю Юлії Тимошенко немає", - заявив він.
"Коли хтось намагається принижувати мою державу, то мій прямий обов'язок - його захистити і донести засновану на фактах позицію, яка б сприяла формуванню позитивного іміджу нашої України", - зазначив Грищенко.
Міністр заявив, що спроби опозиції використовувати міжнародні майданчики для політичної боротьби істотно шкодять українським інтересам.
"Українська влада готова до діалогу з опозицією, але я розраховую на те, що за кордоном ми будемо спільно - і влада і опозиція - просувати національні інтереси України", - зазначив він.
Як відомо, 10 лютого Грищенко у статті "Погана порада Юлії Тимошенко" у газеті Moscow Times відповів лідеру "Батьківщини".
У своєму матеріалі міністр зосередив увагу на "революційності" українського опозиційного політика та нездатності Тимошенко провести реформи.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
16.02.11
7 умов для успішної революції
Видавалась беззаперечною повна атрофація протестних інстинктів у суспільства. Український люд був абсолютно готовим до безперешкодного поглинання новим правлячим режимом. Саме це і спокусило владу на безоглядний, переважно абсурдний та нахабний у своїх проявах наступ на всіх фронтах.
Усе, що робиться можновладцями, можна було б робити в режимі soft power. Щоб і результату досягти, і витримати формальні пристойності. Усі б усе розуміли, однак звинуватити владу ні в чому б не змогли.
Замість того, щоб зі спокоєм удава почати ласувати меланхолійним і паралізованим суспільством, яке вже капітулювало на милість нового володаря, все почали робити з підкресленою і показною бравадою та неймовірним гуркотом.
Це стало системною та далекосяжною помилкою влади, яка заклала під себе міну з часовим механізмом.
Об’єктивні закони природи спрацювали. Інтенсивність докладених зусиль викликала зворотно спрямовану динамічно зростаючу протидію. Ще не пройшов рік президентства, а Україна вже мала визрілу у суспільних нетрях загальнонаціональну акцію протесту підприємців.
Журналісти кооперуються для захисту своїх прав і наводять приклади зухвалого тиску на свободу слова. На шпальтах солідних експертних видань спокійно обговорюється тема соціального вибуху, для якого в Україні вимальовуються усі необхідні підстави.
Щоб спокійно і невимушено говорити на цю тему, не треба шукати далеких аналогій та глибоко аналізувати статистичні показники. Варто принаймні порівняти країну з вибухлими недавно Тунісом і Єгиптом.
Взяти хоча б звіт Світового банку щодо рівня ВВП на душу населення у 2009-2010 роках. Зі своїм 135-тим місцем Україна опинилася на 12 позицій нижче за Туніс та і на 12 щаблів вище за Єгипет.
Тобто, посередині між ними.
За рейтингом найкращих країн світу від американського "Newsweek", що формувався за науково верифікованими показниками, Україна на 49-ому місці і випередила Туніс на 16 позицій, а Єгипет на 25.
Однак такий відрив не повинен заспокоювати українське керівництво.
Значною мірою вищий статус України зумовлений суттєво кращим освітнім рівнем, аніж у названих державах півночі Африки, та порівняно вищим рівнем політичних свобод.
Слід врахувати, що у цих обчисленнях бралися до уваги, наприклад, і показники гендерної рівності. Куди ж тут ісламським країнам до європейської України…
Отже, українське випередження названих революційних країн у цьому рейтингу значною мірою умовне.
Експерти не раз вказували на те, що Україна стабільно виїжджає завдяки освіченості і у розрахунку індексу розвитку людського потенціалу, що проводиться ООН.
Інакше у неї були б значно гірші позиції у цих поважних рейтингах. Без урахування освітніх показників, країна стрімко скотилася б у таблиці до вкрай соціально нестабільних держав.
Враховуючи нахрап, з яким влада будує нову політичну реальність в Україні на тлі погіршення соціально-економічного клімату, надалі державу чекає прогнозоване скочування у провідних світових рейтингах, що відображають рівень життя.
Чого кращого можна очікувати, коли у жовтні 2010 року оонівська Міжнародна організація праці внесла Україну до списку держав з високим рівнем соціального занепокоєння. До прикладу переддефолтову Грецію, з усіма масовими акціями протесту і безладами, було зараховано до держав з середнім (!) рівнем соціального занепокоєння.
Про стрімке зростання частоти критичних заяв західних високопосадовців щодо політичного пресингу влади в Україні годі й говорити. Вони не затихають наче кулеметна черга.
Можливо українські керманичі заспокоюють себе досвідом Росії і Білорусі? Мовляв, там керманичі встигли закрутити гайки ще до того, як суспільство прокинулося.
Однак тотожностей не буде. Ну хоча б тому, що бажаючи зробити все якнайшвидше, суспільство розбудили значно раніше, ніж Януковичу вдалося завершити монтування авторитаризму.
Це вже доконаний факт. І хоча чинити системний опір зухвалим вчинкам влади поки що ніяк, суспільство постійно сигналізує про кожну свавільну витівку можновладців. Відтак, робимо висновок: первинні захисні функції суспільного організму активні.
За таких обставин безоглядне, невпинне і примітивно нахабне продавлювання владою своїх інтересів закономірно призведе до масового суспільного спротиву.
Підприємницький майдан далеко не єдиний тривожний симптом для Банкової. Там безсумнівно знають, що рейтинги опозиційних політичних сил, нехай не так стрімко, але зростають, а у Партії регіонів знижуються.
Відомо, що у базових для Віктора Януковича регіонах суттєво зросла кількість виборців, що мають намір голосувати проти всіх, або які не визначилися.
У Криму, наприклад, сумарний показник одних та інших останнім часом сягав позначки у 40-50%.
Це закономірний результат того, як на останніх місцевих виборах "донецькі" просто розчавили місцеву кримську еліту. Навіть тотально лояльні до Януковича кримчани не зрозуміли такого свавілля.
Усе переконливо свідчить – існує неабияка ймовірність масштабного соціального вибуху, що може призвести до дочасного припинення повноважень правлячого режиму. Автор не має жодних ілюзій, вони добровільно не підуть. Ніхто бавитися у демократичні вибори не стане.
Ось тут виникає перше важливе питання, чи готові опоненти сьогоднішньої влади, немов відчайдухи серфінгісти, у будь-який момент підхопити хвилю, яку вони так чекали, і яка несподівано, немов манна небесна, наблизилася до них?
Хаотичний і некерований масовий вибух матиме ознаки приречених селянських повстань, яким для успіху бракувало організованості, плану дій та формалізованих вимог. Пустити все на самоплив, означатиме змарнувати шанс, подарований долею.
За незмінності владного курсу, причини для масових невдоволень наростатимуть за принципом снігового кому. Постає друге питання, який саме привід виступить каталізатором для вибухової реакції?
Це може бути:
- акт надмірного застосування безпрецедентних репресивних заходів щодо однієї особи чи групи осіб;
- нарощення адміністративного тиску та фальсифікація результатів виборчого процесу;
- чергова кулуарна (без участі громадян) законодавча пролонгація терміну повноважень або суттєве збільшення повноважень для владних інституцій;
- прийняття нормативного акту, що суттєво обмежуватиме права значної частини суспільства.
Суть третього важливого питання полягає в тому, чи буде в опозиції готовим на такий випадок план розв’язання конфліктної ситуації, а фактично – сценарій усунення правлячого режиму та демократичної зміни влади?
Відсутність такого плану може затягнути час, породити розбіжності серед опозиційних лідерів, а відтак загасити імпульс акцій протесту. У таких випадках основний порятунок влади у затягуванні часу, нівелюванні запалу, у розрахунку на зневіру протестантів і відповідно затухання протестів.
Необхідно мати чітке уявлення про те, у який спосіб надалі відбуватиметься управління державою.
Відповідно постає четверте питання: або в існуючому конституційному полі відбуваються нові вибори органів влади з подальшою зміною чи збереженням форми державного правління, або ж має бути створена перехідна тимчасова адміністрація для формування нового конституційного ладу в країні.
Для цього, наприклад, може бути створена конституційна асамблея, члени якої після напрацювання необхідних рішень, не матимуть права протягом певного часу бути обраними або призначеними до органів представницької чи державної влади.
Це певний запобіжний захист від прийняття рішень під себе. Склад такого органу слід напрацювати та узгодити заздалегідь, щоб не витрачати зайвий час на консультації у відповідальний період.
Однак найскладніше криється у п’ятому і чи не найголовнішому питанні. Ймовірний підйом різношерстої української громадськості на захист своїх прав може відбуватися зі своєю мотиваційною специфікою у різних регіонах.
Немає жодних сумнівів, що східняк підніметься проти цієї влади лише через соціальні утиски, наприклад, високі тарифи чи ціни, а може й низьку зарплату. Аграрника з центральної України, окрім соціальних питань, може підштовхнути до дій і політичний пресинг. Галичанину буде достатньо утисків українського культурного простору.
Суть проблеми сучасного українського соціуму у жорсткій регіональній диференціації зовнішньополітичної лояльності
Одні цивілізаційно прагнуть на Захід, інші – на Схід. Крізь цю призму кожен бачить вирішення жмуту решти питань: економічних, культурних, політичних. Одні вважають, що проблеми розтануть неначе сніг зі вступом до ЄС, інші міркують, що питання вирішаться з відродженням Союзу республік.
Спрямованих на Європу громадян можуть підбадьорювати результати соціологічних досліджень. Ніхто із соціологів не сперечатиметься, що є чітка тенденція: зі зменшенням віку респондентів, зростає їх проєвропейська орієнтація.
Ця тенденція характерна не лише для молоді Києва чи Львова, а й для мешканців східних та південних міст держави. Молодий юнак, байдуже – з Рівного він чи з Запоріжжя, бажає носити Levi’s та мріє злітати зі своєю дівчиною на вихідних до Барселони, а освіту здобути десь у Лондоні.
Тож згодом дилема цивілізаційного вибору може вирішитися сама по собі. Але це може статися лише згодом...
Принагідно згадаємо тут про міністра освіти Табачника, який без зайвих сум’ять лобіює проросійський тренд в освіті. Так ось, якщо хтось думає, що це акт помсти, то глибоко помиляється. Це ніщо інше, як завбачливе проектування через молоді уми майбутнього – васального майбутнього України. Але зараз не про нього і не про це.
До початку масового спротиву сьогоднішньому політичному режиму, елітні загони його опонентів мають напрацювати солідний доробок не бутафорних, а справді системних перетворень.
Пропозиція, за якою мають піти мільйони, передусім повинна відповісти, як вирішити мегапроблему цивілізаційної різновекторності суспільства. Бо ж цілком очевидно, не стане Партії регіонів, східноукраїнський електорат знайде собі іншого поводиря до Росії. Західняки, натомість, не перестануть прагнути повернутися у Європу.
Беручи до уваги цю відправну точку, протестуюче суспільство повинно бачити реальні, а не абстрактні завдання, зрозумілі, а не складні механізми їх досягнення.
Жодних обтічностей, жодної патетики, жодного лукавства. Майже впевнений, що серед українців знайдеться достатньо світлих голів, що можуть виписати, якщо не ідеальну, то ефективну Програму системних перетворень в країні.
Далі напрошується шосте питання: широкий загал, що становитиме соціальну протестну базу, не так цікавитиме суть пропонованих змін. В це громадськість вникатиме поверхово. Зрештою, сьогодні претензії викликає не так саме законодавство, як практика його вибіркового застосування.
Усіх турбують гарантії справедливої і рівної реалізації права, коли будуть забезпечені вплив громадськості на можновладців та функціонуюча система відповідальності перед законом, в незалежності від статків і статусу.
Адже зараз закон стосується лише плебея. Натомість сучасного українського патриція обмежує лише власна фантазія.
Як тільки знову почнеться кумівство, "любі друзі" чи "любі мої", іншими словами корупція і показові покарання лише опонентів, запрацює такий близький для усієї тутешньої еліти закон Франсиско Франко "Своїм – все, ворогам – закон!", черговий Український Шанс буде згаяно.
І не треба кивати лише на корумповану до останньої молекули громадськість. Моральне право на проступки їй дала показна зверхність можновладця над законом і здоровим глуздом.
Ще одне. Ніхто не скасовував фактор особистості в розвитку історії. Впевнений, щоб втілити системні перетворення, а відтак вивести державу на світ Божий, потрібне виконання сьомої умови – усвідомлена політична воля до реальних змін щонайменше у лідера, якого винесе нова суспільна протестна хвиля.
Якнайкращим кредо для такого лідера мають слугувати слова Блаженнійшого Любомира Гузара: "Політика – це не професія, а завдання". Тобто, політика не нагода заробити, а можливість допомогти народові і державі.
Михайло Басараб
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
14.02.11
Головний ворог України, та як його перемогти
Українці скрізь шукають ворогів. Ми вважаємо, що в усіх наших бідах і нещастях винні ляхи, жиди або москалі. Винні всі – тільки не ми.
І мало хто замислюється над тим , що й поляки, і євреї, і росіяни мають сьогодні власні держави, які досить успішно розвиваються й забезпечують достойне життя своїм громадянам. Разом із тим українці роз'їжджають по світу в пошуках кращої долі.
Поки українці будуть бідкатись й шукати ворогів, може статися так, що вже скоро не буде ані України, ані українців.
Це досить песимістичний прогноз, але він не такий далекий від реальності.
Крім зовнішніх, в українців є й внутрішні "вороги".
Майже відразу після обрання для нас стають поганими й президент, і народні депутати. Щоб переконатись в правильності цього твердження, достатньо проаналізувати результати соціологічних досліджень щодо довіри народу до вищих органів влади.
Чому так відбувається?
Чи може бути так, щоб усі навколо були погані, а лише ми хороші? Де шукати причини всіх наших бід і поневірянь? Чому наша держава, наш парламент і наш президент – не є нашими?
Щоб дати відповіді на всі ці питання, слід звернути увагу на те, як у країні проводяться вибори вищих органів державної влади.
Не секрет, що під час виборів широко використовуються заборонені законом методи впливу на волевиявлення громадян. З одного боку, політики шляхом підкупу виборців ведуть незаконну агітацію. З іншого – сприяють їм у цьому й самі виборці, які за гроші або інші матеріальні блага віддають за них свої голоси.
Обидві сторони усвідомлюють, що вони діють незаконно. Але разом із тим одні дають гроші, а інші їх беруть. І так діє абсолютна більшість громадян України.
У результаті більшість у Верховній Раді складають політики, які стали депутатами лише завдяки тому, що вели нечесну виборчу кампанію й порушували закон. І Адже більшість українців вважає нормою те, що можна за гроші продавати свої голоси.
Ну і як можна сподіватись на те, що обрані в такий спосіб депутати будуть дбати про інтереси народу та поважати закон?
Політики, які під час виборчої кампанії витрачали гроші на підкуп виборців, вважають, що вони вже з усіма розрахувалися й нікому нічого не вині. Звичайно, що після обрання такі депутати починають думати як повернути витрачені на виборчу кампанію кошти. І геть забувають, для чого їх туди було обрано.
Зрозуміло, що такі депутати будуть брати гроші за сприяння в призначенні на посади чиновників. А враховуючи те, що офіційні зарплати в державних службовців невисокі, то заплатити за посаду може лише той чиновник, який бере хабарі.
У результаті виходить замкнене коло.
Корумповані політики задля обрання дають хабарі корумпованим виборцям. Корумповані чиновники за призначення на посаду дають хабарі корумпованим політикам. У кінцевому результаті більше всіх від такої системи страждають і корумповані, і не корумповані виборці. Адже корумповані чиновники покривають свої збитки за рахунок усіх громадян.
Наша трагедія полягає в тому, що таку систему підтримує більшість українців. Хоча потерпає від неї й корумпована більшість, і не корумпована меншість.
Виникає питання: а що робити меншості, яка йде на вибори й голосує за своїх кандидатів, спираючись на свої політичні переконання? Що робити людям, які вважають, що народний депутат України – це не ворог народу й не корупціонер, а обраний людьми представник громади, який має відстоювати інтереси своїх виборців у вищому законодавчому органі країни?
І, що робити тим, хто думає, що чиновник не є бюрократом, основним завданням якого є створювати людям штучні проблеми та брати за їх вирішення хабарі? Ця категорія людей дивиться на чиновника іншими очима. Вони очікують, що це має бути висококваліфікований державний службовець, який на своїй посаді має допомагати громадянам у вирішені їх проблем.
Звичайно, що такі громадяни не продають свої голоси на виборах, не дають хабарі чиновникам і не хочуть бачити у вищих органах влади корумпованих політиків.
Нажаль таких громадян в Україні поки що меншість.
А в умовах демократії все вирішує більшість.
Який може бути вихід для людей, які сьогодні знаходяться в меншості, але не хочуть жити в умовах беззаконня й корупції?
Вибір тут невеликий.
Можна, емігрувати й шукати кращої долі за межами України, залишивши на поталу долі країну, своїх рідних і близьких. Інший вихід полягає в тому, щоб знайти однодумців і спільними зусиллями боротись за зміну життя в Україні на краще.
На сьогоднішній день уже багато хто виїхав за межі країни. Але в Україні все ще залишились люди, які вірять у краще майбутнє. Вони готові застосувати всі свої сили й знання для розбудови власної держави.
Ці люди не підтримують владу, яка з порушенням усіх юридичних норм і принципів змінює Конституцію.
Вони засуджують будь-які дії влади, які руйнують основи демократії та порушують принципи правової держави й громадянського суспільства.
Але разом із тим вони не радіють із того, що представники нинішньої влади роблять помилки.
Оскільки це завдає шкоди – і українській державі, і українському народу.
Ці люди мають значний життєвий досвід і знання, та готові застосувати їх для розбудови України. Але діють вони неорганізовано. Аналізуючи публікації в ЗМІ, можна зробити висновок, що в Україні достатньо фахівців, які знають, як потрібно розвивати ту чи іншу галузі народного господарства.
Вони знають як реформувати правоохоронні органи й судову систему так, щоб вони діяли в інтересах суспільства й захищали права людей.
Таких людей в Україні достатньо. Єдина проблема – поки що вони неорганізовані.
Хоча слід сподіватись, що в умовах інформаційного суспільства ці люди досить швидко знайдуть один одного, організуються й запропонують країні шляхи виходу із кризи й розбудови держави.
Очевидно, що перебування поза межами влади не буде сприяти реалізації їх ідеї. Але можна сподіватись, що із часом вони все таки ляжуть на благодатний ґрунт.
В Україні має з'явитись нова політична сила, опозиційність якої, у відношеннях із владою, буде конструктивною. Опозиція повинна не просто критикувати владу, а пропонувати реальні шляхи вирішення тієї чи іншої проблеми.
Лише конструктивний підхід, а не жорстке протистояння в діяльності влади й опозиції – сприятимуть розвиткові української держави й суспільства та забезпечувати благо українського народу.
Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
10.02.11
Пеня для української влади
У мене абсолютно конкретне запитання до "непорушного правлячого блоку комуністів з капіталістами-олігархами" в "нашому" парламенті: чому це громадянам України за затримку хоча б на один день комунальних платежів нараховується пеня, а на затримку заробітної платні тим же громадянам на цілі місяці нашій "рідній" владі пеня не нараховується?
Гей ви там, "наверху", ану швиденько відповідати платнику податків, який на свої гроші утримує вас, "п’явок людських і кровососів".
Це за наші декілька мільярдів утримується вся ця, прости господи, "Верховна зрада", президент, кабмін з вертольотами, віллами, туристичними поїздками по всьому світу, закамуфльованими "для дурних" під державні візити.
Хоча б один з цих візитів щось простому народові приніс? Може ви щось про рівень їх ефективності чули? Якщо, не брати, звичайно, для прикладу зустрічей з керівниками "братньої Монголії" з її нікому не потрібними тугриками.
Це я не просто так, так би мовити, абстрактно.
Ось минулого місяця вчителям Києва зарплату виплатили не повністю. Обіцяли доплатити в цьому місяці. Але ось уже час платити комунальні платежі, але з чого? Зарплату знову не виплачують. І прокуратура тут мовчить. Руки мабуть не доходять, бо треба "пресувати" опозицію.
Зараз справжнім злочинцям просто рай. Ну куди міліції ловити бандитів. Коли треба допитувати "Свободу" чи "Тризуб імені Бандери", або переслідувати письменницю, лауреата Шевченківської премії Матіос.
Та я ще раз запитую, чому панові Табачнику не нараховується пеня за кожний день затримки платні вчителям? Я до вас звертаюся.
Хоча до кого звертатися? Це ж який рівень загальної дебільності треба мати, щоб повірити у повну маячню про те, що "тушки" переходять з однієї фракції до іншої просто так, або хоча б з ідейних міркувань.
Уже у Штатах народний депутат Доній озвучив і таксу за такий перехід до "непорушного блоку комуністів і олігархів-капіталістів". Тим, кому затримують зарплату і нараховують пеню, було дуже цікаво прочитати, що ця сума досягла астрономічних 10 мільйонів доларів.
Та за таку суму не те що з фракції в фракцію перейдуть, рідну маму разом з Батьківщиною продадуть. Ось де непочатий край роботи для прокуратури. Та тут хіба що хробаку не зрозуміло, що треба робити. На всіх "перебіжчиків" треба відкрити карну справу.
Хтось ці мільйони, коли мільйонам українців ні на що жити, брав і хтось їм давав. Отже, злочинцями є той, хто хабар отримав і той, хто його давав. А мільйонні доларові хабарі – це найвища міра покарання з конфіскацією майна.
А далі слідство і "нерушимий блок комуністів з олігархами-капіталістами" знімає депутатську недоторканість з "тушок" і вони стрункими рядами відправляються туди "де Макар телят не пас".
А тепер останнє запитання, так би мовити, до широкого загалу. Ви вірите, що пеню почнуть нараховувати різного роду табачникам?
І вони ще дивуються, що арешти опозиціонерів в усьому світі класифікують як політичні репресії.
А як вони всі ці дії можуть кваліфікувати, коли на їхніх очах десятки людей переходять у парламенті з фракції у фракцію, отримуючи за це величезні хабарі, але ані їх, ані тих, хто ці хабарі дає, ніхто не переслідує.
Жодної ж кримінальної справи, незважаючи на те, що обвинувачення в корупції у Верховній Раді прозвучало з "розцінками на увесь світ" так і не заведено.
Геополітичний час цокає дуже швидко. Звичайно, "для дуже дурних" комунальні платежі спочатку підвищують до захмарних висот, а потім за вчасні платежі знижують на декілька відсотків.
Але всі ці дії дійсно для зовсім уже "ніяких" людей, які взагалі нічого не здатні второпати.
Але крім людського осуду і горя у світі існує ще й геостратегічна "пеня" для влади, яку не купиш за 10 мільйонів доларів. Ця "пеня" вже нараховується і скоро її неминуче прийдеться платити.
Петро Масляк
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
19.01.11
Регіонали збираються звезти до Києва близько 20 тис. осіб?
У акції 22 січня мають намір взяти участь представники партій "Батьківщина", "Свобода", "Конгрес українських націоналістів", УНА-УНСО, "Народний рух".
Про це розповіло газеті "Комерсант-Україна" джерело в координаційній раді з підготовки проведення акції 22 січня.
"Але це – попередній список, по суті, запрошуються всі охочі патріоти", - підкреслив він.
Співрозмовник видання також повідомив, що ведучими заходу будуть поет Дмитро Павличко і голова Республіканської християнської партії Микола Поровський.
Виступи зі сцени будуть поділені нарівно між представниками партій і громадських організацій.
Неузгодженими поки залишаються деталі акції.
"Прихильники Юлі (Тимошенко) переживають, що активісти "Свободи" будуть заважати їй виступати, скандуючи ім'я свого лідера (Олега Тягнибока)", - розповіли в оргкомітеті.
Крім того, один із опозиційних депутатів на умовах анонімності сказав газеті, що Партія регіонів має намір завадити опозиції провести мітинг і 22 січня планує організувати на Софійській площі альтернативну акцію.
"Вони збираються подати заявку на той же день і час, що й ми, для того, щоб у суду з'явилася можливість заборонити наш захід. Для цього "регіонали" збираються звезти до Києва близько 20 тис. осіб", - сказав співрозмовник видання.
Однак опитані газетою представники Партії регіонів цю інформацію спростували.
"Ми обов'язково будемо святкувати День соборності, але винятково в рамках заходів, запланованих державними органами. Жодних заявок на проведення акцій на Софійській площі ми подавати не будемо, і звозити до Києва людей ніхто не збирається", - заявив заступник голови ПР із питань ідеології, нардеп Володимир Демидко.
"Все це – качка, нічого подібного Партія регіонів не планує", - додав голова запорізької обласної організації ПР, голова Запорізької обласної державної адміністрації Борис Петров.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://bit.ly/gQiE78 http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
14.01.11
Світовий конгрес українців закликає міжнародне співтовариство засудити антидемократичний тиск на опозицію
Світовий конгрес українців закликає міжнародне співтовариство засудити "антидемократичний тиск на політичну опозицію в Україні".
Відповідне звернення було спрямоване 12 січня до низки міжнародних інституцій, повідомляє "Інтерфакс-Україна".
Зокрема, воно спрямоване верховному комісару ООН з прав людини Наванатем Піллай (Navanethem Pillay); директору Бюро демократичних інституцій і прав людини ОБСЄ Джанезу Ленарчику (Janez Lenarcic); голові підкомітету Європарламенту з питань прав людини Хейді Хауталі (Heidi Hautala); комісару Ради Європи з прав людини Томасу Гаммарбергу (Thomas Hammarberg).
Також звернення спрямоване голові комітету Європарламенту з питань співпраці з Україною Павелу Ковалю (Pawel Kowal); генеральному секретарю міжнародної правозахисної організації "Міжнародна амністія Салілу Шетті (Salil Shetty).
"Світовий конгрес українців закликає міжнародне співтовариство й свої тридцятимільйонні організації засудити неприпустимий антидемократичний тиск, який здійснюється на політичних опонентів в Україні", - заявив президент Світового конгресу українців Євген Чолій.
Світовий конгрес українців називає себе міжнародною координаційною надбудовою українських громад діаспори. Він представляє інтереси понад 20 млн українців і об’єднує українські організації з 32-х країн світу.
Конгрес заснований в 1967 році. Він був визнаний неурядовою організацією в Економічній і Соціальній Раді ООН у 2003 році.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
11.11.10
У Європі кажуть, що успіху України заважає не опозиція, а влада
"Абсолютною нісенітницею" вважають у Європейській народній партії заяви, що українська опозиція перешкоджає успіху влади на саміті Україна - ЄС 22 листопада.
Про це сказали євродепутати від Німеччини Ельмар Брок і Міхаель Ґалер "Deutsche Welle", коментуючи відповідну заяву глави адміністрації президента Сергія Льовочкіна.
"Українська опозиція навпаки наполягає на тому, щоб переговори з ЄС якомога швидше просувалися", - заявив Брок.
"До того ж, у Європейському парламенті є широка більшість, яка виступає за те, щоб якомога швидше й у конструктивний спосіб досягти позитивного вирішення українських питань", - додав він.
У свою чергу, Ґалер підкреслює, що ЄС веде переговори не з українською опозицією, а з українським керівництвом.
"Якщо український уряд дійсно хоче досягти успіху, а не лише декларує наміри, він не повинен шукати якихось причин для затягування переговорів з ЄС", - каже він.
Водночас, німецький євродепутат заявив, що сама правляча в Україні Партія регіонів залучає численні українські посольства до активного впливу на депутатів Європарламенту, аби досягти перенесення ухвалення критичної резолюції щодо України на час після саміту.
"Вони хочуть переносити це голосування далі й далі, вони не зацікавлені в тому, щоб Європейський парламент ухвалив критичну резолюцію щодо політичного становища в Україні", - сказав Ґалер.
Під "вони" євродепутат мав на увазі зокрема соціалістів у Європарламенті, які в середу, 10 листопада, сприяли другому перенесенню ухвалення резолюції щодо України.
Ґалер говорить про таке собі "компанійство між" європейськими соціалістами й Партією регіонів України. У жовтні ці політичні сили досягли письмового узгодження про плани щодо розбудови співпраці.
Як відомо, на засіданні Європейського парламенту у середу ухвалення критичної резолюції щодо України, заплановану на 11 листопада, було перенесене на період з 22 по 25 листопада.
У Європейській народній партії наголошують на тому, що традиційно ухвалення перед самітами ЄС з керівництвами інших країн Європейський парламент чітко окреслює свої позиції щодо двосторонніх відносин.
До рішення про перенесення питання резолюції по Україні Сергій Льовочкін звинуватив опозицію в намаганні зробити "все можливе для того, щоб саміт Україна-ЄС був неуспішним".
До Європейській народній партії, яка є найбільш чисельною в Європарламенті, на правах спостерігача входить опозиційна українська партія "Батьківщина".
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
20.10.10
Азаров - про опозицію: чим би дитина не тішилась – аби не ниділа
Прем`єр-міністра Микола АЗАРОВ рахує, що опозиційна фракція БЮТ ініціює в парламенті питання про його відставку для того, щоб зайвий раз привернути до себе увагу.
Як передає кореспондент УНІАН, про це глава уряду заявив сьогодні на брифінгу.
«Чимось треба перед виборами привертати до себе увагу. Є така теорія інформаційних мотивів. БЮТ, оскільки він перебуває зараз у стадії кризи, хоче відвернути увагу від свого власного стану і спровокувати таку кризу у владі. Однак не вдасться їм це зробити. Як сьогодні цей інформаційний мотив створено, так він і помре спокійно, без жодних результатів», - сказав М.АЗАРОВ.
Він не виключив, що опозиція і надалі використовуватиме своє право на кожній сесії Верховної Ради порушувати питання про недовіру уряду.
«Чим би дитина не тішилася – аби не ниділа», - сказав М.АЗАРОВ.
Крім того, він відзначив, що обговорення у парламенті питання про відставку уряду дозволить власті зайвий раз розповісти, як працював попередній склад Кабінету міністрів і порівняти роботу уряду лідера БЮТ Юлії ТИМОШЕНКО і діючого уряду.
Як повідомляв УНІАН, учора, 18 жовтня, на засіданні Погоджувальної ради керівництва Верховної Ради перший заступник голови фракції БЮТ Андрій КОЖЕМ’ЯКІН заявив, що фракція БЮТ розпочинає збір 150 підписів народних депутатів, необхідних для відставки уряду.
Він відзначив, що у відставку має піти нинішній уряд, «дії якого призвели до зростання напруження у суспільстві через складну економічну ситуацію, провал економіки в країні і фактично зрив бюджетного процесу».
Також А.КОЖЕМ’ЯКІН наполягає на тому, щоб у п`ятницю, під час Години питань до уряду, парламент заслухав не лише віце-прем`єр-міністра України Сергія ТІГІПКА, а й прем`єр-міністра України М.АЗАРОВА.
Як передає кореспондент УНІАН, про це глава уряду заявив сьогодні на брифінгу.
«Чимось треба перед виборами привертати до себе увагу. Є така теорія інформаційних мотивів. БЮТ, оскільки він перебуває зараз у стадії кризи, хоче відвернути увагу від свого власного стану і спровокувати таку кризу у владі. Однак не вдасться їм це зробити. Як сьогодні цей інформаційний мотив створено, так він і помре спокійно, без жодних результатів», - сказав М.АЗАРОВ.
Він не виключив, що опозиція і надалі використовуватиме своє право на кожній сесії Верховної Ради порушувати питання про недовіру уряду.
«Чим би дитина не тішилася – аби не ниділа», - сказав М.АЗАРОВ.
Крім того, він відзначив, що обговорення у парламенті питання про відставку уряду дозволить власті зайвий раз розповісти, як працював попередній склад Кабінету міністрів і порівняти роботу уряду лідера БЮТ Юлії ТИМОШЕНКО і діючого уряду.
Як повідомляв УНІАН, учора, 18 жовтня, на засіданні Погоджувальної ради керівництва Верховної Ради перший заступник голови фракції БЮТ Андрій КОЖЕМ’ЯКІН заявив, що фракція БЮТ розпочинає збір 150 підписів народних депутатів, необхідних для відставки уряду.
Він відзначив, що у відставку має піти нинішній уряд, «дії якого призвели до зростання напруження у суспільстві через складну економічну ситуацію, провал економіки в країні і фактично зрив бюджетного процесу».
Також А.КОЖЕМ’ЯКІН наполягає на тому, щоб у п`ятницю, під час Години питань до уряду, парламент заслухав не лише віце-прем`єр-міністра України Сергія ТІГІПКА, а й прем`єр-міністра України М.АЗАРОВА.
| Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
19.10.10
Регіони заховали свій мовний проект, щоб насолити опозиції
Проект закону про мови опозиція використовує як мобілізаційний ресурс перед місцевими виборами.
Про це заявив на прес-конференції у Харкові народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко, повідомляє УНІАН.
"Сьогодні ми на час виборчої кампанії не розглядаємо цей законопроект", - заявив він.
"Згідно з тим планом, який потрапив мені до рук, помаранчевими силами закон про мови повинен був використовуватися як мобілізаційний ресурс для сил опозиції під час виборчої кампанії.
Враховуючи це й проаналізувавши ситуацію, ми припинили будь-які дії з пропаганди та просування під час виборів цього законопроекту", - сказав Колесніченко.
Він зазначив, що приводів для мобілізації електорату на сьогодні немає, а тому коаліція переграла своїх політичних опонентів.
"Усі акції, котрі ведуться по Західній Україні, можливо, вони й тут ведуться, з дискредитації цього законопроекту, вони провалюються. Гроші витрачаються, а мобілізувати ресурс немає приводу.
Довкола чого: закон не внесений, закон не розглядається. У цьому випадку це вийшла політична багатоходова комбінація, і в цьому випадку ми своїх опонентів переграли", - вважає Колесніченко.
Він додав, що коаліція планує розглянути проект закону про мови у першому читанні в листопаді.
"Ми плануємо цей законопроект, незважаючи, що цей законопроект ще не розглянув профільний комітет, у листопаді вносити. Ми його будемо розглядати у першому читанні після виборів. Ми в патовій ситуації. У серпні наступного року Україна має звітувати перед Радою Європи по виконання Хартії регіональних мов", - сказав Колесніченко.
Про це заявив на прес-конференції у Харкові народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко, повідомляє УНІАН.
"Сьогодні ми на час виборчої кампанії не розглядаємо цей законопроект", - заявив він.
"Згідно з тим планом, який потрапив мені до рук, помаранчевими силами закон про мови повинен був використовуватися як мобілізаційний ресурс для сил опозиції під час виборчої кампанії.
Враховуючи це й проаналізувавши ситуацію, ми припинили будь-які дії з пропаганди та просування під час виборів цього законопроекту", - сказав Колесніченко.
Він зазначив, що приводів для мобілізації електорату на сьогодні немає, а тому коаліція переграла своїх політичних опонентів.
"Усі акції, котрі ведуться по Західній Україні, можливо, вони й тут ведуться, з дискредитації цього законопроекту, вони провалюються. Гроші витрачаються, а мобілізувати ресурс немає приводу.
Довкола чого: закон не внесений, закон не розглядається. У цьому випадку це вийшла політична багатоходова комбінація, і в цьому випадку ми своїх опонентів переграли", - вважає Колесніченко.
Він додав, що коаліція планує розглянути проект закону про мови у першому читанні в листопаді.
"Ми плануємо цей законопроект, незважаючи, що цей законопроект ще не розглянув профільний комітет, у листопаді вносити. Ми його будемо розглядати у першому читанні після виборів. Ми в патовій ситуації. У серпні наступного року Україна має звітувати перед Радою Європи по виконання Хартії регіональних мов", - сказав Колесніченко.
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Образ майбутнього – прапор опозиції
Приводом для написання цього матеріалу стали блискучі, як на мій погляд, статті Дмитра Видріна про "таблетки влади та опозиції".
Відразу зауважу, давайте не будемо переходити на особистості, зокрема на не однозначну політичну фігуру автора статей. Втім, чи можуть бути особистості однозначні, та й яке це має значення в нашому випадку?
Закон Архімеда не перестав би бути законом , якби його відкрив хтось інший.
Автор давно займається різними аспектами та технологічними підходами побудови образу майбутнього України, в першу чергу, його системно-структурними та економічними рисами в межах тематики можливого проекту "Держава Україна". Як на мене, Дмитру Видріну вдалось вийти ледь не на філософські узагальнення та висновки в цій проблемі.
Чого лише вартий абзац (мовою оригіналу): "Вообще-то украинские реформы должны были начинаться с экспертной дискуссии: какой тип личности мы хотим иметь своей целью, какого уровня "человеческого капитала" мы планируем достигнуть, какой способ производства может этому служить и какие новые виды общностей при этом будут создаваться; а не с того, какой должен быть налоговый кодекс, каковы функции ЖКХ и какова должна быть численность персонала того или иного ведомства".
Як на мене, це абсолютно вірно, тільки про що тут дискутувати? Дійсно український інтерес полягає в інтелектуалізації промисловості, нарощуванні ВВП за рахунок інноваційної складової, створення робочих місць нової якості та покращення, на цій основі, інтелектуального та морального рівня соціальних форм життя.
Звичайно, цей інтерес не співпадає з інтересами ані східних, ані західних сусідів тож такі "дискусії" і нав'язуються.
Що ж до можливості саме такого реформування діючою владою,...то це неможливо в принципі. Система не може сама себе реформувати, в ній не закладено такого потенціалу. Всі сили, що задіяні в системі влади, включаючи нашу формальну опозицію, "за деревами лісу не бачать" і не здатні піднятися до проектного мислення.
Головна ж заслуга автора в цих роботах, як на мене, полягає в тому, що він нагадав про "самий унікальний за своєю ефективністю інструмент реформ - образ майбутнього".
В зв'язку з цим, дозволю собі ще одну цитату мовою оригіналу: "Я говорил, что важнейшим инструментом реформ является образ будущего. И в этом плане настоящая оппозиция всегда имеет шанс победить самую мощную власть. Мощную власть не положишь на лопатки теми же шашками. Но вполне можно опрокинуть, создав альтернативный и более убедительный, более красочный образ будущего".
Такий інструмент абсолютно не властивий владі, а теперішній і поготів. Образ майбутнього - це інструмент опозиції, у якої тимчасово "розв'язані руки" та, за логікою опозиційної діяльності, має бути значно вищий владного інтелектуальний потенціал.
На жаль, наша опозиція починає розуміти це тільки зараз. Принаймні Юлія Тимошенко впродовж останніх місяців постійно акцентує увагу на необхідності створення такого образу у вигляді детального проекту "Нової країни" чи проекту "Україна 3-го тисячоліття".
Але одна справа розуміти та говорити про необхідність, а зовсім інша - вміти зробити саме те, що треба. Лякає те , що вже "піариться" з красивими назвами те, чого ще немає. Тобто є реальна небезпека "заговорити" на "академічних" форумах за "круглими столами" цю конкретну та абсолютно робочу ідею.
Чув, що планується створення чергового інтернет-сайту для цього.
Мене, людину з минулого тисячоліття, дивує та забавляє бажання сучасної молодої людини розпочинати будь-яку справу зі створення нового сайту. Чи мало вже є "ідеальних", "красивих", "реальних" та інших Україн?
Як правило, відкриттям таких сайтів всі "справи" і завершуються.
Певна складність і пікантність ситуації полягає в тому, що ніхто в Україні подібних проектів ніколи не робив і наша "академічна" наука нічим допомогти не зможе, хіба що зашкодити.
В нашому випадку задача не політологічна і взагалі не наукова, а суто інженерно-технологічна з проектування та побудови нової збалансованої, і саме тому ефективної державної системи.
Тому, я б починав, вибачте за анахронізм, з чистого аркуша паперу, бажано великого формату, та графічної побудови функціональної моделі системи "Держава Україна". Функціональна модель системи є обов'язковою основою для будь-яких подальших ефективних маніпуляцій щодо реформування та вдосконалення цієї системи.
За необхідності можуть будуватися інші моделі цієї системи: структурно-елементна, технологічна, потоків перетворення та системи в надсистемі. То вже рутинні технологічні кроки, які повинні виконуватися обмеженим колом фахівців згідно технології аналізу та вдосконалення технічних та організаційних систем.
В той же час ніякі фахівці, навіть Нобелевські лауреати, не здатні врахувати та об'єктивно оцінити все розмаїття елементів та факторів, які утворюють та забезпечують функціонування такої складної організаційної системи як "Держава".
Справа в тім, що всі оцінювання, згідно технології, експертні, а експертні оцінки завжди тим більш достовірні, чим ширша вибірка експертів.
Тож дійсно, найширше залучення "всіх верств" населення в якості саме експертів до всенародного оцінювання основних параметрів майбутньої системи, саме в процесі проектування, може стати запорукою її подальшої життєздатності.
І тут, дійсно, неоціненно велику роль може відіграти новий спеціальний інтернет-ресурс.
Більше того, таке широке звернення до народу, як до фактичного співавтора проекту, дасть, щонайменше, три дуже позитивних та корисних для опозиції результати:
- найбільш достовірну та легітимізовану оцінку параметрів нової системи;
- створення у широкого загалу людей відчуття власної авторської приналежності та довіри до результатів;
- пропагандистсько-агітаційний ефект для політичної сили, яка організує та проводить таку роботу.
Вважаю за необхідне також застерегти можливих майбутніх модераторів цього проекту від форми спілкування з громадськістю, на кшталт: "Давайте ваші пропозиції".
Спілкування повинно бути, на мій погляд, виключно у вигляді відповідей на запитання модераторів.
Такий собі постійно діючий всенародний "референдум" з дуже конкретними експертними запитаннями.
Таких запитань мають бути сотні, а може й тисячі.
Результатом такого проектування має стати функціонально обґрунтована та технологічно орієнтована на задоволення потреб людей організаційна структура системи "Держава Україна" з кількісним та якісним визначенням всіх державних інституцій.
Таким чином, ми отримаємо дійсно картину "ідеальної країни майбутнього". Чим не мета? Чим не програма дій для будь-якої розумної опозиційної політичної сили.
Далі - програми переводу окремих елементів системи (галузей економіки та сфер суспільного життя) з сучасного неефективного в робочий стан в межах нової більш ефективної державної системи.
Це вже справа техніки та доброї політичної волі.
Механізмом же реалізації такої волі повинні бути нова Конституція та набір необхідних законів, які б у повній мірі забезпечували впровадження в життя всіх положень нової організаційної структури, безумовно, з урахуванням необхідних умов та термінів перехідних періодів.
Прийнявши результати такої проектної роботи як програмові засади, будь-яка розумна опозиційна сила може переконливо показати як 47 мільйонів людей на території розміром 603 тисячі квадратних кілометрів можуть розумно та ефективно реорганізувати своє життя на ниві здорового глузду, зробивши ці тези прапором своєї виборчої кампанії.
І тільки опозиційна сила, яка зможе протиставити таку інтелектуальну, моральну та водночас абсолютно реальну, бо створену спільно з народом, програму, може здолати "бульдозерну" владу.
Але якщо робити все з розумом, на совість та красиво, як стверджує Видрін, (пробачимо йому дещо барсько-менторський тон, думаю, він може це собі дозволити).
Олександр Гнєдаш, аналітик
Відразу зауважу, давайте не будемо переходити на особистості, зокрема на не однозначну політичну фігуру автора статей. Втім, чи можуть бути особистості однозначні, та й яке це має значення в нашому випадку?
Закон Архімеда не перестав би бути законом , якби його відкрив хтось інший.
Автор давно займається різними аспектами та технологічними підходами побудови образу майбутнього України, в першу чергу, його системно-структурними та економічними рисами в межах тематики можливого проекту "Держава Україна". Як на мене, Дмитру Видріну вдалось вийти ледь не на філософські узагальнення та висновки в цій проблемі.
Чого лише вартий абзац (мовою оригіналу): "Вообще-то украинские реформы должны были начинаться с экспертной дискуссии: какой тип личности мы хотим иметь своей целью, какого уровня "человеческого капитала" мы планируем достигнуть, какой способ производства может этому служить и какие новые виды общностей при этом будут создаваться; а не с того, какой должен быть налоговый кодекс, каковы функции ЖКХ и какова должна быть численность персонала того или иного ведомства".
Як на мене, це абсолютно вірно, тільки про що тут дискутувати? Дійсно український інтерес полягає в інтелектуалізації промисловості, нарощуванні ВВП за рахунок інноваційної складової, створення робочих місць нової якості та покращення, на цій основі, інтелектуального та морального рівня соціальних форм життя.
Звичайно, цей інтерес не співпадає з інтересами ані східних, ані західних сусідів тож такі "дискусії" і нав'язуються.
Що ж до можливості саме такого реформування діючою владою,...то це неможливо в принципі. Система не може сама себе реформувати, в ній не закладено такого потенціалу. Всі сили, що задіяні в системі влади, включаючи нашу формальну опозицію, "за деревами лісу не бачать" і не здатні піднятися до проектного мислення.
Головна ж заслуга автора в цих роботах, як на мене, полягає в тому, що він нагадав про "самий унікальний за своєю ефективністю інструмент реформ - образ майбутнього".
В зв'язку з цим, дозволю собі ще одну цитату мовою оригіналу: "Я говорил, что важнейшим инструментом реформ является образ будущего. И в этом плане настоящая оппозиция всегда имеет шанс победить самую мощную власть. Мощную власть не положишь на лопатки теми же шашками. Но вполне можно опрокинуть, создав альтернативный и более убедительный, более красочный образ будущего".
Такий інструмент абсолютно не властивий владі, а теперішній і поготів. Образ майбутнього - це інструмент опозиції, у якої тимчасово "розв'язані руки" та, за логікою опозиційної діяльності, має бути значно вищий владного інтелектуальний потенціал.
На жаль, наша опозиція починає розуміти це тільки зараз. Принаймні Юлія Тимошенко впродовж останніх місяців постійно акцентує увагу на необхідності створення такого образу у вигляді детального проекту "Нової країни" чи проекту "Україна 3-го тисячоліття".
Але одна справа розуміти та говорити про необхідність, а зовсім інша - вміти зробити саме те, що треба. Лякає те , що вже "піариться" з красивими назвами те, чого ще немає. Тобто є реальна небезпека "заговорити" на "академічних" форумах за "круглими столами" цю конкретну та абсолютно робочу ідею.
Чув, що планується створення чергового інтернет-сайту для цього.
Мене, людину з минулого тисячоліття, дивує та забавляє бажання сучасної молодої людини розпочинати будь-яку справу зі створення нового сайту. Чи мало вже є "ідеальних", "красивих", "реальних" та інших Україн?
Як правило, відкриттям таких сайтів всі "справи" і завершуються.
Певна складність і пікантність ситуації полягає в тому, що ніхто в Україні подібних проектів ніколи не робив і наша "академічна" наука нічим допомогти не зможе, хіба що зашкодити.
В нашому випадку задача не політологічна і взагалі не наукова, а суто інженерно-технологічна з проектування та побудови нової збалансованої, і саме тому ефективної державної системи.
Тому, я б починав, вибачте за анахронізм, з чистого аркуша паперу, бажано великого формату, та графічної побудови функціональної моделі системи "Держава Україна". Функціональна модель системи є обов'язковою основою для будь-яких подальших ефективних маніпуляцій щодо реформування та вдосконалення цієї системи.
За необхідності можуть будуватися інші моделі цієї системи: структурно-елементна, технологічна, потоків перетворення та системи в надсистемі. То вже рутинні технологічні кроки, які повинні виконуватися обмеженим колом фахівців згідно технології аналізу та вдосконалення технічних та організаційних систем.
В той же час ніякі фахівці, навіть Нобелевські лауреати, не здатні врахувати та об'єктивно оцінити все розмаїття елементів та факторів, які утворюють та забезпечують функціонування такої складної організаційної системи як "Держава".
Справа в тім, що всі оцінювання, згідно технології, експертні, а експертні оцінки завжди тим більш достовірні, чим ширша вибірка експертів.
Тож дійсно, найширше залучення "всіх верств" населення в якості саме експертів до всенародного оцінювання основних параметрів майбутньої системи, саме в процесі проектування, може стати запорукою її подальшої життєздатності.
І тут, дійсно, неоціненно велику роль може відіграти новий спеціальний інтернет-ресурс.
Більше того, таке широке звернення до народу, як до фактичного співавтора проекту, дасть, щонайменше, три дуже позитивних та корисних для опозиції результати:
- найбільш достовірну та легітимізовану оцінку параметрів нової системи;
- створення у широкого загалу людей відчуття власної авторської приналежності та довіри до результатів;
- пропагандистсько-агітаційний ефект для політичної сили, яка організує та проводить таку роботу.
Вважаю за необхідне також застерегти можливих майбутніх модераторів цього проекту від форми спілкування з громадськістю, на кшталт: "Давайте ваші пропозиції".
Спілкування повинно бути, на мій погляд, виключно у вигляді відповідей на запитання модераторів.
Такий собі постійно діючий всенародний "референдум" з дуже конкретними експертними запитаннями.
Таких запитань мають бути сотні, а може й тисячі.
Результатом такого проектування має стати функціонально обґрунтована та технологічно орієнтована на задоволення потреб людей організаційна структура системи "Держава Україна" з кількісним та якісним визначенням всіх державних інституцій.
Таким чином, ми отримаємо дійсно картину "ідеальної країни майбутнього". Чим не мета? Чим не програма дій для будь-якої розумної опозиційної політичної сили.
Далі - програми переводу окремих елементів системи (галузей економіки та сфер суспільного життя) з сучасного неефективного в робочий стан в межах нової більш ефективної державної системи.
Це вже справа техніки та доброї політичної волі.
Механізмом же реалізації такої волі повинні бути нова Конституція та набір необхідних законів, які б у повній мірі забезпечували впровадження в життя всіх положень нової організаційної структури, безумовно, з урахуванням необхідних умов та термінів перехідних періодів.
Прийнявши результати такої проектної роботи як програмові засади, будь-яка розумна опозиційна сила може переконливо показати як 47 мільйонів людей на території розміром 603 тисячі квадратних кілометрів можуть розумно та ефективно реорганізувати своє життя на ниві здорового глузду, зробивши ці тези прапором своєї виборчої кампанії.
І тільки опозиційна сила, яка зможе протиставити таку інтелектуальну, моральну та водночас абсолютно реальну, бо створену спільно з народом, програму, може здолати "бульдозерну" владу.
Але якщо робити все з розумом, на совість та красиво, як стверджує Видрін, (пробачимо йому дещо барсько-менторський тон, думаю, він може це собі дозволити).
Олександр Гнєдаш, аналітик
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
17.10.10
Янукович остаточно відібрав у опозиції права
Президент Віктор Янукович підписав закон про внесення змін до регламенту Верховної Ради.
Про це повідомляє прес-служба глави держави.
Згідно із цим законом, "мінімальна кількість депутатів для формування депутатської фракції має становити не менше ніж 15". Депутат, якого виключено чи який вийшов зі складу депутатської фракції, є позафракційним.
Також, згідно із законом, позафракційні депутати можуть об'єднуватися у депутатську групу.
Законом встановлюється, що Верховна Рада розглядає питання про надання згоди на призначення прем'єр-міністра не пізніше ніж у п'ятиденний строк з дня внесення відповідного подання президентом.
Зокрема, "кандидатура прем'єр-міністра попередньо розглядається на засіданні комітету, до предмета відання якого належить таке питання, який надає Верховній Раді своє рішення не пізніш як у чотириденний строк з дня внесення відповідного подання президентом".
Відповідно до закону, рішення про надання згоди на призначення кандидата на посаду прем'єр-міністра вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини депутатів від конституційного складу Верховної Ради.
Новим регламентом суттєво обмежено права опозиції - вона більше не має права на "день опозиції".
Про це повідомляє прес-служба глави держави.
Згідно із цим законом, "мінімальна кількість депутатів для формування депутатської фракції має становити не менше ніж 15". Депутат, якого виключено чи який вийшов зі складу депутатської фракції, є позафракційним.
Також, згідно із законом, позафракційні депутати можуть об'єднуватися у депутатську групу.
Законом встановлюється, що Верховна Рада розглядає питання про надання згоди на призначення прем'єр-міністра не пізніше ніж у п'ятиденний строк з дня внесення відповідного подання президентом.
Зокрема, "кандидатура прем'єр-міністра попередньо розглядається на засіданні комітету, до предмета відання якого належить таке питання, який надає Верховній Раді своє рішення не пізніш як у чотириденний строк з дня внесення відповідного подання президентом".
Відповідно до закону, рішення про надання згоди на призначення кандидата на посаду прем'єр-міністра вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини депутатів від конституційного складу Верховної Ради.
Новим регламентом суттєво обмежено права опозиції - вона більше не має права на "день опозиції".
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
04.10.10
Лузери
В Україні термін "опозиція" вже давно ввійшов у топовий список політичного лексикону. Його можна почути усюди: починаючи з трибуни Верховної Ради й закінчуючи лавками вітчизняних заполітизованих бабусь.
Проблема в тому, що насправді ж сутність опозиційності в українських реаліях скоріше нагадує "розмінну монету", ніж політичну диспозицію. Ось і зараз, традиційно для України поствиборної, опозиційна тематика стала актуальною.
Просто сама опозиція, мабуть, ще не здогадується, що дійшла до політичної "точки біфуркації".
Незалежно від типу політичної системи, опозиційність, як один із видів політичної діяльності, направлена на виокремлення суспільно-політичної, економічної та іншої альтернативи, яку відстоює певна політична сила.
Перш за все варто зазначити, що в країнах Європи феномен опозиційності суто історичний і ґрунтується на багатовіковій традиції демократії. Відповідно, і сама політична система обумовлює її формат та сутність.
В Україні ж ані традицій, ані політичної системи, у її глобальному й демократичному вимірі, не існує.
Вітчизняна опозиція не є продуктом жодної соціальної групи або певної частини суспільства. Вона є вираженням інших, відмінних від владних, бізнес-інтересів.
Дана теза підтверджується тим, що якщо західні політичні сили, при всіх їхніх недоліках, все-таки є продуктом суспільної активності населення, громадянського суспільства, то в Україні треба бути сліпим, щоб не помітити - на зорі незалежності ніякої суспільної активності не було.
Відповідно, політичні сили формувалися за іншим принципом.
За яким? Правильно, комерційним. Оскільки саме процеси приватизації домінували в Україні паралельно політичним подіям.
З того ж самого європейського досвіду, формування влади є продуктом створення політичного суспільного консенсусу.
В Україні ж опозиція є наслідком політичного лузерства. Саме така трактовка дислокації української опозиційності є максимально об'єктивною. Це напряму випливає з величезної прірви між суспільством та політичними партіями.
Відповідно, ідея про захист опозицією суспільних інтересів є нічим іншим, як політичним міфом. Їхня бутафорська активна діяльність - лише питання політичного виживання перед черговими виборами.
Однак, подібні правила "гри" діяли за часів президента Ющенка, де чергування влади та опозиції між "помаранчевими" та "біло-блакитними" було повсякденною справою. Існування реальної можливості потрапити до влади не вимагало від "сьогоднішніх" опозиціонерів жодного креативу.
Адже в українських реаліях спокуса політичного успіху надто велика.
У період правління Кучми опозиційність взагалі виходила з формату політичної логіки. Вона відігравала роль "вітринної", бо з великого політичного "пірога" завжди можна було знайти й частинку для себе. А оскільки серед тодішньої політичної еліти "випадкових людей" не було, опозицію формували вчорашні улюбленці Леоніда Даниловича, котрі й підняли бунт проти колишнього патрона в 2004-му році.
Не важко здогадатися, що ані суспільних інтересів, ані ідеологічних принципів у такому підході немає.
Фактично, до Януковича опозиція жила доволі передбачено. Або жити за загальними правилами й чекати своєї черги за владою, розкручуючи одну й ту саму тематику - при Ющенко. Або домовлятися за васально-ленними принципами - при Кучмі.
З точки зору державних інтересів жодна із цих схем користі країні не приносила. Опозиційність для Україні так і залишилася "справою тих, хто програв", а не варіантом політичної діяльності.
Сьогодні, виходячи із внутрішньої й зовнішньої політики Януковича, стає зрозумілим, що стара тактична схема для опозиції користі не дасть.
По-перше, самі регіонали не мають на меті створювати умови для опозиціонерів.
Отримавши владу, сторінка в українській історії за принципом "пост здав - пост прийняв" вже перегорнута. Регіонали й самі мають внутрішню опозицію, з котрою треба шукати компроміс. До того ж, зараз вони реалізують стратегію масового реваншу після 5 років політичних домовленостей та тактичних сценаріїв.
По-друге, сама сучасна опозиція вже не має права на політичне маневрування, враховуючи 5 років перебування у владі. Ані суспільство, ані потенційні конкуренти Тимошенко вже не дозволять обертатися назад.
Треба шукати нову парадигму.
А де ж її знайти, коли і влада розмахнутися не дає, і внутрішньої стабільності немає, і нових ідей, як таких, придумати важко?
Політичний бліцкриг, котрий намагалася реалізувати Тимошенко в перші тижні після інавгурації Януковича - самопроголошення себе лідером опозиції, спроба створити Комітет захисту України - себе не виправдав. А зростаючи амбіції потенційних колег серйозно підірвали авторитет самої Тимошенко.
Зрозуміти Яценюка, Гриценка, Тягнибока та інших можна. Дійсно, навіщо кидатися під політичний каблук леді Ю, коли і свої політичні сили є, і потенціал якийсь-то вони собі вже навигадували, та ще й сили випробували під час останніх виборів?
Ось тільки кооперація для опозиції - питання дійсно стратегічне.
Адже протистояти ресурсу регіоналів наодинці важкувато. Ну це, звичайно, якщо на меті серйозні завдання. А якщо вистачить і декількох мандатів у регіонах, то і язиком поплескати буде достатньо, використовуючи старі ідеологічні та культурно-історичні методи. Це ще раз до питання про "суспільну значимість опозиційності" в Україні.
Та й сама Юлія Володимирівна продовжує у своїй діяльності користуватися категоріями "ми"-"вони", навіть не замислюючись, що опозиція 2004-го, 2006-го - і 2010 - це зовсім інші політичні виміри.
Тут уже немає балансу між помаранчевим президентом і біло-блакитним урядом. Так само тут немає на горизонті парламентських виборів. А місцеві перегони - це скоріше пролонгація діяльності місцевих еліт, але ніяк не мобілізація електоральних настроїв.
Дробіння призвело до того, що Тимошенко вже кооперується зі "старою гвардією" у вигляді Луценка, що для Юрія Віталійовича, безумовно, є одним з єдиних варіантів залишитися у великій політиці.
Для Тимошенко ж - створення ілюзії політичного лідерства.
Відносно самостійні опозиціонери, на кшталт ВО "Свобода", "Фронту змін" та "Громадянської позиції", хоч нічого поки не пропонуючи, все-таки мають більший потенціал, ніж Тимошенко.
І вони це добре розуміють.
За умов подібної політичної діяльності, яка направлена виключно на блокування трибуни й порівняння діяльності двох урядів, рейтинг БЮТ скоріше нагадує великий сніжний ком, котрий у спекотну погоду потихеньку, але плавиться. Врятувати його зможе тільки похолодання політичної арени.
Ось вам і внутрішній конфлікт інтересів серед опозиції: Тимошенко мріє про фіаско "нової генерації", яка у свою чергу мріє зайняти електоральне поле БЮТ.
Для країни насправді й перше, і друге є абсолютно безперспективним.
Як би там усі не кричали про демократичність і свободу політичної діяльності, а від опозиції народ чекає двох речей: об'єктивної критики й, що найголовніше, альтернативи.
І саме тут виникають проблеми.
Сучасна опозиція звикла діяти в іншому ключі. Критика для неї є синонімом саботування й нагнітання суспільного антагонізму на культурно-ідеологічному ґрунті, що насправді жодної перспективи країні не дає. А коли мова йде про альтернативу, то тут взагалі глобальна проблема.
Альтернативу можна виокремити тільки в одному випадку. Коли в тебе є концептуальний погляд на речі, практично принциповий, і ти можеш його обґрунтувати, виходячи з реального життя.
Такі принципи - це не дилема, на якій мові вести документацію й із ким дружити на зовнішній арені. Це не питання куди витрачати взяті в МВФ кредити. І це не питання в кого в лавах більше олігархів.
Зараз складно моделювати, однак виникають сумніви щодо діяльності Тимошенко на посаді президента в сферах пенсійного забезпечення та оподаткування. Не можна стверджувати, що її рішення комплексно відрізнялися б від рішень Януковича. Тому сьогоднішні спекуляції навколо пенсійного віку та Податкового кодексу - у жодному разі не конструктивна опозиційність. Бо немає альтернативи.
Безумовно, так само діяли регіонали, коли голосували за підвищення соціальних стандартів. Однак зараз уже інші реалії.
Після перебування у владі ти вже не можеш казати, що ти зробив би інакше, бо ти не зробив.
Вихід один - формувати загальнонаціональну альтернативу.
І бажано починати її формувати разом із суспільством. Саме тут генерується багато альтернатив, котрі так і залишаються проектами, припадаючи пилом у державних кабінетах.
Суспільні організації завжди виступали інструментом для політичних сил, яким користувалися тоді, коли це було вигідно. Сьогодні опозиції треба опанувати нові механізми співпраці із громадянським суспільством, який би породив ту саму альтернативу. Хто перший це зрозуміє, той і виведе політичну діяльність на якісно новий рівень. І матиме реальні, а не тактично вигідні шанси для політичного майбутнього.
Суспільної користі від сучасних інструментів політичної боротьби побачити важко. Усі вони ведуть до наростання конфліктності й суспільної агресії.
Нова опозиція може з'явитися тільки на ґрунті національного консенсусу й імпонуватиме всій Україні, а не її окремим регіоном.
Політичні війни за західний або східний електорат - це шлях у безодню.
Реальна ж опозиція, формуючи альтернативу, має стати загальнонаціональною силою, а не регіональним довгограючим політичним проектом, який переживатиме все нову й нову політичну кризу через нездатність запропонувати щось нове для держави.
Віталій Філіповський, політичний аналітик
Проблема в тому, що насправді ж сутність опозиційності в українських реаліях скоріше нагадує "розмінну монету", ніж політичну диспозицію. Ось і зараз, традиційно для України поствиборної, опозиційна тематика стала актуальною.
Просто сама опозиція, мабуть, ще не здогадується, що дійшла до політичної "точки біфуркації".
Незалежно від типу політичної системи, опозиційність, як один із видів політичної діяльності, направлена на виокремлення суспільно-політичної, економічної та іншої альтернативи, яку відстоює певна політична сила.
Перш за все варто зазначити, що в країнах Європи феномен опозиційності суто історичний і ґрунтується на багатовіковій традиції демократії. Відповідно, і сама політична система обумовлює її формат та сутність.
В Україні ж ані традицій, ані політичної системи, у її глобальному й демократичному вимірі, не існує.
Вітчизняна опозиція не є продуктом жодної соціальної групи або певної частини суспільства. Вона є вираженням інших, відмінних від владних, бізнес-інтересів.
Дана теза підтверджується тим, що якщо західні політичні сили, при всіх їхніх недоліках, все-таки є продуктом суспільної активності населення, громадянського суспільства, то в Україні треба бути сліпим, щоб не помітити - на зорі незалежності ніякої суспільної активності не було.
Відповідно, політичні сили формувалися за іншим принципом.
За яким? Правильно, комерційним. Оскільки саме процеси приватизації домінували в Україні паралельно політичним подіям.
З того ж самого європейського досвіду, формування влади є продуктом створення політичного суспільного консенсусу.
В Україні ж опозиція є наслідком політичного лузерства. Саме така трактовка дислокації української опозиційності є максимально об'єктивною. Це напряму випливає з величезної прірви між суспільством та політичними партіями.
Відповідно, ідея про захист опозицією суспільних інтересів є нічим іншим, як політичним міфом. Їхня бутафорська активна діяльність - лише питання політичного виживання перед черговими виборами.
Однак, подібні правила "гри" діяли за часів президента Ющенка, де чергування влади та опозиції між "помаранчевими" та "біло-блакитними" було повсякденною справою. Існування реальної можливості потрапити до влади не вимагало від "сьогоднішніх" опозиціонерів жодного креативу.
Адже в українських реаліях спокуса політичного успіху надто велика.
У період правління Кучми опозиційність взагалі виходила з формату політичної логіки. Вона відігравала роль "вітринної", бо з великого політичного "пірога" завжди можна було знайти й частинку для себе. А оскільки серед тодішньої політичної еліти "випадкових людей" не було, опозицію формували вчорашні улюбленці Леоніда Даниловича, котрі й підняли бунт проти колишнього патрона в 2004-му році.
Не важко здогадатися, що ані суспільних інтересів, ані ідеологічних принципів у такому підході немає.
Фактично, до Януковича опозиція жила доволі передбачено. Або жити за загальними правилами й чекати своєї черги за владою, розкручуючи одну й ту саму тематику - при Ющенко. Або домовлятися за васально-ленними принципами - при Кучмі.
З точки зору державних інтересів жодна із цих схем користі країні не приносила. Опозиційність для Україні так і залишилася "справою тих, хто програв", а не варіантом політичної діяльності.
Сьогодні, виходячи із внутрішньої й зовнішньої політики Януковича, стає зрозумілим, що стара тактична схема для опозиції користі не дасть.
По-перше, самі регіонали не мають на меті створювати умови для опозиціонерів.
Отримавши владу, сторінка в українській історії за принципом "пост здав - пост прийняв" вже перегорнута. Регіонали й самі мають внутрішню опозицію, з котрою треба шукати компроміс. До того ж, зараз вони реалізують стратегію масового реваншу після 5 років політичних домовленостей та тактичних сценаріїв.
По-друге, сама сучасна опозиція вже не має права на політичне маневрування, враховуючи 5 років перебування у владі. Ані суспільство, ані потенційні конкуренти Тимошенко вже не дозволять обертатися назад.
Треба шукати нову парадигму.
А де ж її знайти, коли і влада розмахнутися не дає, і внутрішньої стабільності немає, і нових ідей, як таких, придумати важко?
Політичний бліцкриг, котрий намагалася реалізувати Тимошенко в перші тижні після інавгурації Януковича - самопроголошення себе лідером опозиції, спроба створити Комітет захисту України - себе не виправдав. А зростаючи амбіції потенційних колег серйозно підірвали авторитет самої Тимошенко.
Зрозуміти Яценюка, Гриценка, Тягнибока та інших можна. Дійсно, навіщо кидатися під політичний каблук леді Ю, коли і свої політичні сили є, і потенціал якийсь-то вони собі вже навигадували, та ще й сили випробували під час останніх виборів?
Ось тільки кооперація для опозиції - питання дійсно стратегічне.
Адже протистояти ресурсу регіоналів наодинці важкувато. Ну це, звичайно, якщо на меті серйозні завдання. А якщо вистачить і декількох мандатів у регіонах, то і язиком поплескати буде достатньо, використовуючи старі ідеологічні та культурно-історичні методи. Це ще раз до питання про "суспільну значимість опозиційності" в Україні.
Та й сама Юлія Володимирівна продовжує у своїй діяльності користуватися категоріями "ми"-"вони", навіть не замислюючись, що опозиція 2004-го, 2006-го - і 2010 - це зовсім інші політичні виміри.
Тут уже немає балансу між помаранчевим президентом і біло-блакитним урядом. Так само тут немає на горизонті парламентських виборів. А місцеві перегони - це скоріше пролонгація діяльності місцевих еліт, але ніяк не мобілізація електоральних настроїв.
Дробіння призвело до того, що Тимошенко вже кооперується зі "старою гвардією" у вигляді Луценка, що для Юрія Віталійовича, безумовно, є одним з єдиних варіантів залишитися у великій політиці.
Для Тимошенко ж - створення ілюзії політичного лідерства.
Відносно самостійні опозиціонери, на кшталт ВО "Свобода", "Фронту змін" та "Громадянської позиції", хоч нічого поки не пропонуючи, все-таки мають більший потенціал, ніж Тимошенко.
І вони це добре розуміють.
За умов подібної політичної діяльності, яка направлена виключно на блокування трибуни й порівняння діяльності двох урядів, рейтинг БЮТ скоріше нагадує великий сніжний ком, котрий у спекотну погоду потихеньку, але плавиться. Врятувати його зможе тільки похолодання політичної арени.
Ось вам і внутрішній конфлікт інтересів серед опозиції: Тимошенко мріє про фіаско "нової генерації", яка у свою чергу мріє зайняти електоральне поле БЮТ.
Для країни насправді й перше, і друге є абсолютно безперспективним.
Як би там усі не кричали про демократичність і свободу політичної діяльності, а від опозиції народ чекає двох речей: об'єктивної критики й, що найголовніше, альтернативи.
І саме тут виникають проблеми.
Сучасна опозиція звикла діяти в іншому ключі. Критика для неї є синонімом саботування й нагнітання суспільного антагонізму на культурно-ідеологічному ґрунті, що насправді жодної перспективи країні не дає. А коли мова йде про альтернативу, то тут взагалі глобальна проблема.
Альтернативу можна виокремити тільки в одному випадку. Коли в тебе є концептуальний погляд на речі, практично принциповий, і ти можеш його обґрунтувати, виходячи з реального життя.
Такі принципи - це не дилема, на якій мові вести документацію й із ким дружити на зовнішній арені. Це не питання куди витрачати взяті в МВФ кредити. І це не питання в кого в лавах більше олігархів.
Зараз складно моделювати, однак виникають сумніви щодо діяльності Тимошенко на посаді президента в сферах пенсійного забезпечення та оподаткування. Не можна стверджувати, що її рішення комплексно відрізнялися б від рішень Януковича. Тому сьогоднішні спекуляції навколо пенсійного віку та Податкового кодексу - у жодному разі не конструктивна опозиційність. Бо немає альтернативи.
Безумовно, так само діяли регіонали, коли голосували за підвищення соціальних стандартів. Однак зараз уже інші реалії.
Після перебування у владі ти вже не можеш казати, що ти зробив би інакше, бо ти не зробив.
Вихід один - формувати загальнонаціональну альтернативу.
І бажано починати її формувати разом із суспільством. Саме тут генерується багато альтернатив, котрі так і залишаються проектами, припадаючи пилом у державних кабінетах.
Суспільні організації завжди виступали інструментом для політичних сил, яким користувалися тоді, коли це було вигідно. Сьогодні опозиції треба опанувати нові механізми співпраці із громадянським суспільством, який би породив ту саму альтернативу. Хто перший це зрозуміє, той і виведе політичну діяльність на якісно новий рівень. І матиме реальні, а не тактично вигідні шанси для політичного майбутнього.
Суспільної користі від сучасних інструментів політичної боротьби побачити важко. Усі вони ведуть до наростання конфліктності й суспільної агресії.
Нова опозиція може з'явитися тільки на ґрунті національного консенсусу й імпонуватиме всій Україні, а не її окремим регіоном.
Політичні війни за західний або східний електорат - це шлях у безодню.
Реальна ж опозиція, формуючи альтернативу, має стати загальнонаціональною силою, а не регіональним довгограючим політичним проектом, який переживатиме все нову й нову політичну кризу через нездатність запропонувати щось нове для держави.
Віталій Філіповський, політичний аналітик
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Підписатися на:
Дописи (Atom)