Можливо, воно так і виглядає з першого погляду, зважаючи на те, скільки осіб у світі користується російською сьогодні. Але невідомо, скільки б ним користувалися, якби не заборонялася й вільно розвивалася українська мова.
Чия древніша, мудріша й благодатніша
Складна доля української мови. Уже не одне століття її нещадно принижують, забороняють, нищать.
А вона живе, наповнює собою інші наріччя. Хоч ті вдають, що це нібито не так, що ніякої української мови не існує.
Але те все роблять чужинці.
Між тим чуємо новину. Наша рідна українська влада підготувала новий законопроект "Про мови", яким буде значно обмежено використання української мови.
Втім, не чекаючи його прийняття, з телеекранів уже прибирають дубляж українською іноземних фільмів, значно звужується її використання в державному діловодстві, в освітніх програмах. Уже очевидно, що в хронології нищення української мови з'явиться новий пункт із прізвищами нинішніх керманичів України.
Чому ж так не подобається Януковичу, Табачнику та іншим панам із Партії регіонів українська мова?
1. Перебуваючи під впливом московської пропаганди, вони, очевидно, також вважають, що української мови ніколи не існувало, що це наріччя російської мови. Отже, на території колишнього СРСР мусить бути одна мова - російська.
Чи справді так?
Почнемо з елементарного.
Щоранку слухач російськомовного радіо чи телеканалу слухає погоду, наприклад: "Сегодня пасмурно", - чує він і навіть не підозрює, що російська тут - лише вимова.
А слова українські: "сего дня (а не етого дня) пасмо в небі (а не прядь)".
У "колыбели" спокійно сопе "потомок". Слово "колыбель", колиска, теж вважається російським, але чи зуміють росіяни розтлумачити його походження?
Тим часом первинно це колиба - чи не найперше й найпростіше житло древніх русів-українців.
Намет, який будувався у формі кола за допомогою восьми довгих жердин, що зв'язані вверху, покритий шкірами тварин. І до сьогодні в Прикарпатті колиба це солідна споруда з дерева, що будується у формі восьмикутника з пірамідальним верхом. Класично, як і в давнину, без вікон і з отвором уверху для виходу диму.
Інше означене слово "потомок" - це той, хто появився на світ "по тому", після своїх батьків і дідів. Російською він мав би бути "затемок".
Українські основи просто випирають у російській мові.
Ім'я Володимир прочитано із древніх літописів, де зазвичай наші літописці користувалися так званим економним письмом, і пропускали очевидні літери - Владімір. Тим не менше чомусь у зменшувальному варіанті в них не Влад, а наш Володя (володар).
І таких прикладів, які доводять, що саме російська мова є наріччям української, а не навпаки, хоч гатку гати.
Цікаво, що за царату тогочасна наука визнавала, звідки насправді основи російської освіти, а отже, і мови.
Ключевський писав, що "русский народ вступает на русскую равнину из одного его угла, со склонов Карпат".
Підручник з історії "Элементарный курс для средних учебных заведений и городских училищ", виданий у петроградській друкарні Тремке й Тюссо в 1915 році, наголошував на такому: "Книжное образование сделало некоторые успехи, особенно со времени пріезда въ Москву западно-русскихъ ученыхъ после присоединенія Малороссіи...
Вызванные въ Москву ученые монахи изъ Кіева обучали въ училище, писали проповеди и поученія, переводили на русскій языкъ разныя сочиненія. Изъ Малороссіи же распространялись по Россіи и печатныя книги духовнаго и светскаго содержанія".
Відомий російський вчений Ніколай Трубецкой додавав: "та культура, которая со времен Петра живет и развивается в России, является органическим и непосредственным продолжением не московской, а киевской, украинской культуры". Але особливо вартий уваги ось такий його висновок: "Таким образом, украинизация оказывается мостом к европеизации".
Чи не тому нас так нахабно навертають до російської мови, щоб не допустити європеїзації України?..
2. Стверджується також, що російський язик "вєлік, могуч" і "общєдоступний", а українська мова ні.
Можливо воно так і виглядає з першого погляду, зважаючи на те, скільки осіб у світі користується російським язиком сьогодні. Ми ж продемонструємо на конкретних фактах, яка із цих мов насправді велика, могутня, а головне правдива та мудра.
У нас тиждень починається понеділком і закінчується неділею. Творці російської мови забажали по-іншому розпочинати свій тиждень - воскресєнієм. Але як тоді сюди тулиться "понєдєльнік" від нашого "по неділі"?
Ми починаємо сьогоднішній день сніданком (після сну дання), а росіяни - завтраком, тобто їдять те, що мали б їсти завтра. Ми маємо власні назви місяців, росіяни - запозичені.
Ми маємо нареченого й наречену - тобто тих, кого нарекли один одному батьки (і Бог). У Росії - це жєніх і нєвєста. "Жєніх" - той, хто вступає в спілку з жінкою, хоч вона ще не повинна бути жінкою.
Та це "не повинно" перекреслюється словом "нєвєста". Справа в тому, що в праукраїнській мові слово "веста" означало юну неодружену дівчину. У нас воно з якоїсь причини забулось, але через тірсенів (росенів-етрусків) у римлян стало позначати богиню священного родинного вогнища Весту.
Жрицями Вести були весталки, якими ставали дівчатка 6-10 років. Ці юні леді мали зберігати цноту до 30 років і лише потім могли віддатися чоловікові, тобто стати не вестами.
Українська мова, мабуть, єдина, яка має таке поняття як родина. Тобто не просто сім'я - батько, мати й діти (в росіян - сємья, в англійців - фемелі, у німців - фаміліє), а в значно ширшому розумінні: родичі по батькові, по матері, племінники, внуки. Це теж, між іншим, засвідчує глибоку древність української мови.
Росіяни заявляють, що українського народу, як і мови, ніколи не було, і бути не може. Але чомусь ми маємо власне прізвище, тобто, предками звані, а росіяни натомість носять фамілію, запозичивши це слово в німців.
Доречно тепер запитати: якщо українського народу й мови ніколи не було, звідки тоді в росіян взялися Ковальови, Кожухови, Путіни, Пузакови, Алейнікови, Суворови, Пугачови, Швєцови, Затуліни? Адже слова коваль, кожух, пута, пузо, олія, суворий, пугач, швець, затула - зовсім не з російського словника?
3. Московське духовенство заявляє, що російська мова благодатніша за українську.
А що кажуть самі слова? В українському селі Терпіння, що в Запорізькій області, з-під землі б'ють цілющі джерела. Московська церква їх облагородила, попи вмонтували над ними лики святих і навіюють усім, що лікувальна дія джерел залежатиме від них. Хоча підземні джерела, звісно, не знали й не хочуть знати ніякої релігії й ніяких святих.
Однак вчитаймося в головну табличку: "Цєлєбниє істочнікі". І порівняймо з нашим "Цілющі джерела".
Яку інформацію несе людині "цєлєбний"? "Це лєбе", виявляється, нічого немає до російської мови.
Це мішанина українського й німецького, у якій "лебен" означає життя. Тим часом "цілюща" - це те, що зцілює нас, оздоровлює, робить нас цілими.
Інший приклад: хворий українець іде до лікаря в заклад де лікують - лікарню. Логічний семантичний ряд, що дає відповідь, у кого й де хворий може отримати медичну допомогу. Тим часом, больной росіянин іде до врача (?) у больніцу - заклад, де не лікують, а боліють.
Українці прощаються словом "бувай!", тобто, щоб ти був живий і здоровий. Росіянин каже "пока!" Хотілося б знати, який зміст, яке побажання висловлюється цим словом? Яку енергетику отримує той, кому воно адресоване?
2500 років тому великий китайський мудрець Конфуцій наголошував: "Якщо мова є неправильна, то вона не означає того, що має означати. Коли ж вона не означає того, що має означати, то не буде зроблене те, що має бути зроблене. А тоді моральність і всяке мистецтво почнуть занепадати, справедливість зійде на манівці - і всі впадуть у стан безладного хаосу".
У ХІХ столітті видатний український мовознавець Олександр Потебня в "Естетиці словесної творчості", писав, що денаціоналізація "зводиться на погане виховання, на моральну хворобу: на неповне користування наявними засобами сприйняття, на послаблення енергії думки, на мерзоту спустошення на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості, на дезорганізацію суспільства, спідлення".
Весь світ визнав, що українська мова то є особлива величина.
Арабський мандрівник і вчений Ельвія Челебі ще в ХVІ столітті зазначав, що "українці стародавній народ, а мова їх багатша й всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська й усілякі інші".
В 1685 році в Единбурзі вийшла книжка Alexander'a Tyler'a під назвою Memorires of the Life and Actions of John III present King of Poland, у якій багато приділено уваги "нації козаків". Серед іншого можна було прочитати таке: "Мова українців відзначається особливою делікатністю й багатством на здрібнілі (демінутивні) звороти, як також манерами чепурної й елегантної речи".
Тарас Шевченко справедливо називав українську мову "Господа слово". Бо ця мова творилася за законами творення світу - природно й гармонійно. Це, справді, відображення суті Всевишнього, мова душі й серця всього людства.
У кожний архетип українського слова вкладено відповідний астральний і світоглядний задум, відповідну життєву та моральну силу. У ньому віковічна мудрість нашого роду.
Українська мова не потребує якихось додаткових прикрас чи запозичень ззовні.
Ось як про неї сказав в одному інтерв'ю український поет, єврей за національністю Мойсей Фішбейн: "Українська мова - божиста, богодана, богообрана".
Чи зрозуміють це колись українські державці?
Сергій Піддубний, дослідник української історії та мови
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
