Переорієнтація зовнішньополітичного курсу на позаблоковість не дає Україні надійних гарантій незалежності, суверенітету, територіальної цілісності, по суті перетворюючи країну на буферну зону. До такого висновку прийшли експерти з консорціуму незалежних аналітичних центрів, які провели моніторинг перших 100 днів діяльності нової влади.
"Зміцнюється ситуація обмеженості простору політико-дипломатичного маневру, невизначеності щодо забезпечення національної безпеки; по суті країна перетворюється на буферну зону, об'єкт зовнішніх впливів", - зазначають вони.
Експерти також вважають, що зовнішня політика перейшла в "ручний", закритий режим, їй вистачає стратегічних підходів. Аналітики також констатують, що за 100 днів президентства Януковича не було встановлено контактів з громадськістю, експертами.
До того ж експерти підкреслили, що новій владі в зовнішній політиці вдалося уникнути протистояннь між державними інституціями, що дуже послабляло позиції країни на світовій арені.
При цьому аналітики називають небезпечною асиметрію міжнародних контактів керівництва країни.
"Перевага надається розвитку відносин з Росією, — відзначають вони. – Перегляд на користь Росії деяких спірних питань, беззастережне приєднання до російського бачення моделі забезпечення європейської безпеки укріплюють проросійську складову зовнішньої і внутрішньої політики України".
Все це, підкреслюють експерти, загрожує країні втратою самостійності в ухваленні важливих зовнішньополітичних рішень.
Дослідження, опубліковане в "Дзеркалі тижня", було проведене 40 провідними українськими експертами з Інституту цивільного суспільства, Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, Інституту євроатлантичної співробітництва, Центру політико-правових реформ, Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, багатьох громадських організацій.
Дослідження здійснено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".
статті про українську політику і не тільки
12.06.10
''Дорогами минулого'': від Вісли до Колими
У Союзі Українців Британії в Лондоні нещодавно відбулася презентація автобіографічної книги 84-річної Іванни Мащак "Дорогами Минулого".
Акція Вісла, радянська в’язниця з тортурами і майже 10 років на Колимі - ось лише деякі факти з життя Іванни Мащак, яка живе в Лондоні.
Презентація книги Іванни Мащак відбулася в дуже гарному будинку Союзу українців Британії в престижному західно-лондонському районі Нотінґ Гіл.
Авторку книжки Іванну Мащак лондонські українці знають особисто – її, невеличку на зріст, називають в українських колах Лондона «наша Ася».
Якщо ж хтось не знає Іванну Мащак особисто, то до отримання україномовної британської газети «Українська думка» пані Мащак докладає власних рук – у буквальному розумінні. Маючи вже за 80 років, вона приходить у редакцію газети і загортає кожен примірник передплатникам у конверт своїми руками.
Книга "Дорогами Минулого", що її видано київським видавництвом "Купола", є автобіографічною.
Іванна Мащак народилася в Польщі на південно-східних етнічних українських землях. Була з молоду активісткою української громади.
Пережила акцію «Вісла» після війни, коли українців Польщі щойно встановлена комуністами влада виселила на щойно забрані у німців балтійські терени. Але й там вона не затрималася.
За звинуваченнями у співпраці з УПА (хоча членом Української повстанської армії вона не була) Іванну Мащак польська комуністична влада передала владі радянській.
Судили її в Києві. Вирок – 10 років таборів. Іванну Мащак відправили на Колиму.
Найважчою була Колима...
Що було найважче в той і без того дуже важкий час?
"Найважчою була Колима. Але я думаю, що скоріше перед тим це була тюрма. Бо все ж таки в тюрмі були і слідства, а слідства – це важка справа. Бо вони не були легкі, це не були тільки питання, це були і знущання. Слідства були найтяжчим таким переходом до таборів. Ну, і друге – це була розлука з родиною. Тому, що я не мала жодного контакту, адже мої батьки спочатку не знали, де я є. Аж, напевно, на Колимі після кількох років я встановила контакт з батьками. Так що це було найтяжче. Найтяжче й важке то були в’язниця і Колима," - розповідає Іванна Мащак.
Її заарештували в 1948-му році. Від 48-го року до 54-го її батьки абсолютно нічого про неї не знали, і вона не знала, що з батьками.
Коли читаєш «Дорогами минулого», то в табірній частині вражає той глибокий конфлікт між політичними в’язнями і, як їх називає пані Мащак, «урками», які нападали на політичних, відбирали їжу, одяг, часто били їх. Навіть могли вбити чи просто програти чиєсь життя.
І як табірна радянська влада не могла нічого з цим вдіяти, або робила вигляд, що не може. Тим більше, що «урки» офіційно називали політичних «врагамі народа». Ну, і важкі робочі табірні будні на промкомбінаті і жіночому таборі політв’язнів у Хеніканджі, де була праця на шурфі «Восточний» на півночі.
І. Мащак: Я не пробула цілих 10 років тому, що прийшла хрущовська амністія, і мене звільнили скоріше, але я працювала на різних фізичних роботах – і вирубка ліса, і будова доріг, і копальні, і шурфи. Так що я весь час була на фізичних роботах.
Книга «Дорогами минулого» рясно ілюстрована особистими фотографіями і документами.
Цікаво, що один політв’язень вже після виходу з таборів прислав картку пані Мащак зі словами: «Згадуй інколи і наше минуле. Дай Боже, щоб воно ніколи не повторилося.» На зворотній стороні поштівки зображено картину Рєпіна «Бурлаки на Волзі»…
Але як вдалося вистояти в таборах і не зламатися?
"Я думаю, це впертість моя. Я хотіла вижити і все. Ну, і вдалося мені," - каже пані Мащак.
Після таборів Іванна Мащак повертається до Польщі і після якогось часу опиняється у Британії.
"Вражає молодість"
Але, що вражає найбільше людей в ній?
«Її молодість», - каже Людмила Пекарська з Союзу українців Британії:
«Не дивлячись на те, що в липні їй буде 85 років, мене вражає її внутрішня або душевна молодість. Знаєте, вона настільки сучасна людина. Я думаю, що ви мене розумієте. В неї є такий дух, сила, подивишся на неї – така тендітна, маленька, скромна жінка, а усередині має такий от дух, силу, і головне, що вона дуже сучасна».
У приміщенні Союзу українців Британії виставлені також і малюнки Іванни Мащак. Вона художник-аматор.
Причому, почала малювати порівняно недавно, а до цього ніколи тримала пензля в своїх руках.
Картини, акварелі Іванни Мащак дуже колоритні, - ділиться враженнями Аріана Войтко, оглядач лондонської газети «Українська думка» з питань культури.
«На них дуже яскраві кольори, червоні, рожеві, блакитні, зелені. Коли я прочитала її книжку, я зрозуміла, чому в неї такі кольори. Тому, вона так багато часу провела в сталінських таборах, і це була чорна смуга її життя. В таборах був тільки сірий і чорний одяг, і ця людина настільки заскучала за звичайними нормальними кольорами життя, що коли вона повернулася додому і коли пройшов якийсь час, то ця туга за соковитими життєвими кольорами вибухнула у прекрасну палітру барв».
Іванна Мащак ніколи в Україні не жила. Окрім того страшного суду в Києві з вироком у 10 років Колими, її фактично з Україною більше нічого не пов’язує, фізично не пов’язує, але Україна...
«…завжди в серці. І тепер кожна невдача в Україні – це переживання, і пригноблення, але Україна у мене в серці була, є і, мабуть, буде», - каже в інтерв’ю Бі-Бі-Сі Іванна Мащак.
«То вже, знаєте… Немає виходу іншого. Це – моя батьківщина, навіть якщо я на неї практично не жила. Але так то є».
Акція Вісла, радянська в’язниця з тортурами і майже 10 років на Колимі - ось лише деякі факти з життя Іванни Мащак, яка живе в Лондоні.
Презентація книги Іванни Мащак відбулася в дуже гарному будинку Союзу українців Британії в престижному західно-лондонському районі Нотінґ Гіл.
Авторку книжки Іванну Мащак лондонські українці знають особисто – її, невеличку на зріст, називають в українських колах Лондона «наша Ася».
Якщо ж хтось не знає Іванну Мащак особисто, то до отримання україномовної британської газети «Українська думка» пані Мащак докладає власних рук – у буквальному розумінні. Маючи вже за 80 років, вона приходить у редакцію газети і загортає кожен примірник передплатникам у конверт своїми руками.
Книга "Дорогами Минулого", що її видано київським видавництвом "Купола", є автобіографічною.
Іванна Мащак народилася в Польщі на південно-східних етнічних українських землях. Була з молоду активісткою української громади.
Пережила акцію «Вісла» після війни, коли українців Польщі щойно встановлена комуністами влада виселила на щойно забрані у німців балтійські терени. Але й там вона не затрималася.
За звинуваченнями у співпраці з УПА (хоча членом Української повстанської армії вона не була) Іванну Мащак польська комуністична влада передала владі радянській.
Судили її в Києві. Вирок – 10 років таборів. Іванну Мащак відправили на Колиму.
Найважчою була Колима...
Що було найважче в той і без того дуже важкий час?
"Найважчою була Колима. Але я думаю, що скоріше перед тим це була тюрма. Бо все ж таки в тюрмі були і слідства, а слідства – це важка справа. Бо вони не були легкі, це не були тільки питання, це були і знущання. Слідства були найтяжчим таким переходом до таборів. Ну, і друге – це була розлука з родиною. Тому, що я не мала жодного контакту, адже мої батьки спочатку не знали, де я є. Аж, напевно, на Колимі після кількох років я встановила контакт з батьками. Так що це було найтяжче. Найтяжче й важке то були в’язниця і Колима," - розповідає Іванна Мащак.
Її заарештували в 1948-му році. Від 48-го року до 54-го її батьки абсолютно нічого про неї не знали, і вона не знала, що з батьками.
Коли читаєш «Дорогами минулого», то в табірній частині вражає той глибокий конфлікт між політичними в’язнями і, як їх називає пані Мащак, «урками», які нападали на політичних, відбирали їжу, одяг, часто били їх. Навіть могли вбити чи просто програти чиєсь життя.
І як табірна радянська влада не могла нічого з цим вдіяти, або робила вигляд, що не може. Тим більше, що «урки» офіційно називали політичних «врагамі народа». Ну, і важкі робочі табірні будні на промкомбінаті і жіночому таборі політв’язнів у Хеніканджі, де була праця на шурфі «Восточний» на півночі.
І. Мащак: Я не пробула цілих 10 років тому, що прийшла хрущовська амністія, і мене звільнили скоріше, але я працювала на різних фізичних роботах – і вирубка ліса, і будова доріг, і копальні, і шурфи. Так що я весь час була на фізичних роботах.
Книга «Дорогами минулого» рясно ілюстрована особистими фотографіями і документами.
Цікаво, що один політв’язень вже після виходу з таборів прислав картку пані Мащак зі словами: «Згадуй інколи і наше минуле. Дай Боже, щоб воно ніколи не повторилося.» На зворотній стороні поштівки зображено картину Рєпіна «Бурлаки на Волзі»…
Але як вдалося вистояти в таборах і не зламатися?
"Я думаю, це впертість моя. Я хотіла вижити і все. Ну, і вдалося мені," - каже пані Мащак.
Після таборів Іванна Мащак повертається до Польщі і після якогось часу опиняється у Британії.
"Вражає молодість"
Але, що вражає найбільше людей в ній?
«Її молодість», - каже Людмила Пекарська з Союзу українців Британії:
«Не дивлячись на те, що в липні їй буде 85 років, мене вражає її внутрішня або душевна молодість. Знаєте, вона настільки сучасна людина. Я думаю, що ви мене розумієте. В неї є такий дух, сила, подивишся на неї – така тендітна, маленька, скромна жінка, а усередині має такий от дух, силу, і головне, що вона дуже сучасна».
У приміщенні Союзу українців Британії виставлені також і малюнки Іванни Мащак. Вона художник-аматор.
Причому, почала малювати порівняно недавно, а до цього ніколи тримала пензля в своїх руках.
Картини, акварелі Іванни Мащак дуже колоритні, - ділиться враженнями Аріана Войтко, оглядач лондонської газети «Українська думка» з питань культури.
«На них дуже яскраві кольори, червоні, рожеві, блакитні, зелені. Коли я прочитала її книжку, я зрозуміла, чому в неї такі кольори. Тому, вона так багато часу провела в сталінських таборах, і це була чорна смуга її життя. В таборах був тільки сірий і чорний одяг, і ця людина настільки заскучала за звичайними нормальними кольорами життя, що коли вона повернулася додому і коли пройшов якийсь час, то ця туга за соковитими життєвими кольорами вибухнула у прекрасну палітру барв».
Іванна Мащак ніколи в Україні не жила. Окрім того страшного суду в Києві з вироком у 10 років Колими, її фактично з Україною більше нічого не пов’язує, фізично не пов’язує, але Україна...
«…завжди в серці. І тепер кожна невдача в Україні – це переживання, і пригноблення, але Україна у мене в серці була, є і, мабуть, буде», - каже в інтерв’ю Бі-Бі-Сі Іванна Мащак.
«То вже, знаєте… Немає виходу іншого. Це – моя батьківщина, навіть якщо я на неї практично не жила. Але так то є».
У Сімферополі масово святкують День Росії
Автопробіги під прапорами РФ і мітинги, присвячені святкуванню Дня Росії, проходять у столиці Криму – Сімферополі та інших містах АР.
У Сімферополі колона з 30 машин, прикрашених прапорами Росії, Андріївськими стягами і символікою організатора акції – суспільно-політичного руху «Російська єдність» кілька разів проїхала центральними вулицями міста. Автомобілі сигналили, з відкритих вікон машин лунали записи військових і патріотичних пісень.
«Росія – це не тільки контур на карті, це і ми з вами – люди, які вважають себе частиною російського світу, а сьогоднішній день – святом», – сказав, виступаючи на мітингу після автопробігу, один з організаторів заходу Сергій Веселовський.
«Ми хочемо жити разом з Росією. Україна, Росія і Білорусія довго жили разом, були союзниками. Упевнений, якщо ми продовжимо свої зусилля, нас чекає перемога», – сказав, виступаючи на мітингу, депутат Верховної Ради Криму Віктор Панов.
За словами організаторів акції, автопробіги і мітинги проходять також у Севастополі, Феодосії, Бахчисараї, Ялті та інших містах Кримського півострова.
Увечері на головній площі Сімферополя – площі Леніна – відбудеться концерт з нагоди Дня Росії та завершення Міжнародного фестивалю «Велике російське слово», який проходить у Криму з 6 червня.
У Сімферополі колона з 30 машин, прикрашених прапорами Росії, Андріївськими стягами і символікою організатора акції – суспільно-політичного руху «Російська єдність» кілька разів проїхала центральними вулицями міста. Автомобілі сигналили, з відкритих вікон машин лунали записи військових і патріотичних пісень.
«Росія – це не тільки контур на карті, це і ми з вами – люди, які вважають себе частиною російського світу, а сьогоднішній день – святом», – сказав, виступаючи на мітингу після автопробігу, один з організаторів заходу Сергій Веселовський.
«Ми хочемо жити разом з Росією. Україна, Росія і Білорусія довго жили разом, були союзниками. Упевнений, якщо ми продовжимо свої зусилля, нас чекає перемога», – сказав, виступаючи на мітингу, депутат Верховної Ради Криму Віктор Панов.
За словами організаторів акції, автопробіги і мітинги проходять також у Севастополі, Феодосії, Бахчисараї, Ялті та інших містах Кримського півострова.
Увечері на головній площі Сімферополя – площі Леніна – відбудеться концерт з нагоди Дня Росії та завершення Міжнародного фестивалю «Велике російське слово», який проходить у Криму з 6 червня.
Яценюк: позаблоковий статус України вигідний, в першу чергу, Росії
Лідер партії «Фронт змін», народний депутат Арсеній ЯЦЕНЮК вважає, що Україні потрібно прийняти нову військову доктрину.
Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив, виступаючи на круглому столі у Києві на тему «Безпека: чия відповідальність?».
За словами А.ЯЦЕНЮКА, членство України у НАТО чи в іншій військовій організації не може розглядатися тільки з військової точки зору.
«Те, що новий уряд України і новий Президент України задекларували так званий позаблоковий статус, для мене він дещо дивний», - сказав А.ЯЦЕНЮК.
На його думку, прийняття рішення про позаблоковий чи нейтральний статус України «є нічим іншим як виконанням передвиборчих обіцянок» Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА.
Також він зазначив, що позаблокова держава повинна витрачати на свою оборону 4% ВВП, тоді як Україна витрачає максимум 1%. «Це стосується тільки мілітарного аспекту. А що робити з тим комплексом речей і з тими загрозами, які є сьогодні перед Україною? І ми можемо ми їх подолати? Ще раз підкреслюю – ні», - заявив А.ЯЦЕНЮК.
На його думку, позаблоковий статус України вигідний, в першу чергу, Російській Федерації, яка таким чином вирішує свою зовнішньополітичну проблему – запобігання розширенню НАТО.
У зв’язку з цим А.ЯЦЕНЮК вважає, що Україні потрібна нова військова доктрина, яка має прийматися Радою національної безпеки та оборони і давати відповіді на загрози для України. «Вважаю за необхідне, по-перше, прийняти нову військову доктрину, якої поки що немає в Україні, по-друге, чітко визначити загрози, які є сьогодні для України. По-третє, чітко усвідомити, що з цими загрозами Україна не в стані самостійно впоратись», - сказав А.ЯЦЕНЮК.
Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив, виступаючи на круглому столі у Києві на тему «Безпека: чия відповідальність?».
За словами А.ЯЦЕНЮКА, членство України у НАТО чи в іншій військовій організації не може розглядатися тільки з військової точки зору.
«Те, що новий уряд України і новий Президент України задекларували так званий позаблоковий статус, для мене він дещо дивний», - сказав А.ЯЦЕНЮК.
На його думку, прийняття рішення про позаблоковий чи нейтральний статус України «є нічим іншим як виконанням передвиборчих обіцянок» Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА.
Також він зазначив, що позаблокова держава повинна витрачати на свою оборону 4% ВВП, тоді як Україна витрачає максимум 1%. «Це стосується тільки мілітарного аспекту. А що робити з тим комплексом речей і з тими загрозами, які є сьогодні перед Україною? І ми можемо ми їх подолати? Ще раз підкреслюю – ні», - заявив А.ЯЦЕНЮК.
На його думку, позаблоковий статус України вигідний, в першу чергу, Російській Федерації, яка таким чином вирішує свою зовнішньополітичну проблему – запобігання розширенню НАТО.
У зв’язку з цим А.ЯЦЕНЮК вважає, що Україні потрібна нова військова доктрина, яка має прийматися Радою національної безпеки та оборони і давати відповіді на загрози для України. «Вважаю за необхідне, по-перше, прийняти нову військову доктрину, якої поки що немає в Україні, по-друге, чітко визначити загрози, які є сьогодні для України. По-третє, чітко усвідомити, що з цими загрозами Україна не в стані самостійно впоратись», - сказав А.ЯЦЕНЮК.
Підписатися на:
Дописи (Atom)