Форумчани "Української правди" частенько закидають нам як авторам статей за те, що ми не відповідаємо на відгуки, які вони залишають під публікацією. Що можемо сказати у своє виправдання?
Ми уважно читаємо усі дописи, включно з найдошкульнішими. Але на жаль, відповідати кожному коментатору є надвеликим навантаженням навіть для двох пар рук. Відбирати ж для діалогу якусь окрему групу і тим самим відкидати всіх інших ми вважаємо непристойним... Тому ми завжди воліли спілкувалися з читачами виключно за допомогою самого тексту статей.
Але цього року, їдучі поїздом "Львів-Луганськ", ми почули, що провідник відмовляється обслуговувати пасажирів, які звертаються до нього українською. Обґрунтовано було це дуже просто: "Говорітє по русскі, я із Луганска!"
Безпосередність працівника "Укрзалізниці" вразила не тільки нас. До честі пасажирів, вони зреагували адекватно: викликали наряд міліції і в такий простий спосіб забезпечили свої права споживачів.
Але ми згадали, що саме такого штибу риторикою завалені форуми наших статей, проте до інтернету міліцію не викличеш. Слава Богу, що це так, проте прості тези на формі вимагають таких самих простих антитез. А типові питання, які подорожують з дискусії в дискусію, наводять на думку про те, що потрібні типові відповіді, щоб не ходити по колу вічно.
От і ми вирішили проаналізувати найбільш популярні і, так би мовити, лапідарні питання, які звучать сьогодні не тільки на форумах, але й у теле-радіо ефірі, газетах, у магазинах, поїздах і просто на вулицях. Бо кожного разу шукати оригінальну відповідь на чергове "Говорітє по русскі" - дарма праця.
Віримо, що робота ця придасться не тільки нам, але й багатьом іншим працівникам слова, звільнивши їхній час і думки для справжньої творчості та конструктивного спілкування з колегами - як однодумцями так і опонентами.
Тим, хто хоче глибше зануритися в теорію, рекомендуємо нашу статтю "Востаннє про мовне питання", яка присвячена державній мові як інструменту державного управління.
А зараз на спокуту гріха неучасті у форумних обговореннях пропонуємо вашій увазі перелік найтиповіших питань стосовно української мови в Україні. Нижче кожного питання ми розмістили таку ж просту і зрозумілу відповідь. А ще нижче підкріпили все це додатковими аргументами. Вийшов такий собі мовний перекладанець (російською - "слойка").
Отже, смачного!
* А чєво ето ви па-украінскі разгаваріваєтє?
Я не хочу калічити мову Пушкіна своїм суржиком.
(Варіант: А хіба це заборонено?)
У приватному спілкуванні кожен говорить так, як йому зручніше. Ну а оскільки українську у школі вчать усі - є велика вірогідність, що саме вона буде зрозумілою в розмові з незнайомою людиною.
* Стара бабуся не може написати заяву до собесу, то що, їй на старості українску вчити?
Державні органи приймають листи будь-якою мовою. Бабуся може писати кримсько-татарською, їдишем, угорською чи іншою мовою народів України.
Це чиновник має зрозуміти, що пише бабуся, за це він і гроші отримує. А от відповідь бабусі прийде українською - бо державну мову у нас вчать у школі і прочитати старенькій зможе будь-хто молодший за віком.
До речі, іспит з української є обов'язковим навіть при прийнятті іноземцями громадянства України. Не вірите? Спитайте у паспортному столі.
* Більшість людей в Україні розмовляє російською, і українська державна мова порушує їхні права.
Останній перепис свідчить, що 67% населення України вважає українську - рідною мовою. Соціологія ж твердить, що більшість все-таки знає дві мови і використовує їх залежно від ситуації.
Держава не примушує людей розмовляти між собою державною мовою - тим більше якщо йдеться про спілкування в родині, на вулиці, в транспорті. Але держслужбовці повинні спілкуватися однією мовою між собою - інакше це буде не система управління, а базар. Кожен зможе сказати, що не виконує закон, бо "нє панімєт".
Держава говорить з громадянами державною мовою - вона не дівчина за викликом і не може підлаштовуватися під мовні звички кожного. Знання державної мови забезпечує школа, і це знання потрібне перш за все для спілкування з державою.
* Культурна людина завжди говорить тою мовою, якою говорить співрозмовник.
Не зовсім так - навіть найкультурніше людина не знає всіх мов. Культурна людина для спілкування вибирає мову, яку знає вона і співрозмовник. А оскільки громадяни України гарантовано вчать у школі державну мову, культурна людина перш за все буде використовувати саме її - так більше шансів, що зрозуміють дійсно усі.
Інакше вийде, що кримський татарин, який працює провідником поїзду Київ-Сімферополь буде розносити чай тільки братам-татарам та вченим тюркологам. Смішно? Та не зовсім - адже до влади у країні прийшли подібні провідники, і вони користуються відповідною логікою.
* Депутат чи міністр в ефірі повинен відповідати на запитання слухача тією мовою, якою його запитали?
Якщо депутат присутній у ефірі представляє владу (оголошено, що він - депутат) - має використовувати державну мову, щоб бути зрозумілим всім слухачам. Те саме стосується держслужбовців.
Якщо можновладець присутній в ефірі, як приватна особа - аматор кицьок чи то чудовий сім'янин - і він не зацікавлений, щоб його розуміли всі, він може говорити будь-як.
Щоправда, у цивілізованих країнах - наприклад, Росії, - такому депутату підсадили б перекладача, бо там закон дозволяє використовувати в ефірі інші мови тільки за умови, що забезпечено переклад російською. Те саме стосується виступів у Думі - татари можуть говорити татарською, але має бути російський синхрон.
* Я не українець, а єврей (румун, гагауз, угорець), тому говоріть зі мною російською.
Я хочу допомогти вам вдосконалити знання державної мови. Говоритиму повільніше, і наше спілкування буде не тільки приємним, але й корисним.
Усі громадяни України незалежно від національності чи місця проживання мають розуміти державну мову, щоб нормально спілкуватися з державою. Тому тим, хто погано розуміє українською варто вдосконалюватися. Державна мова є МОВОЮ МІЖНАЦІОНАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ для багатонаціональної України. Це - одна з функцій державної мови.
* Чому б не зробити в Україні дві державні мови? Як у Канаді (Фінляндії, Бельгії), або й більше як у Сінгапурі чи Індії.
Нам ментально ближчий досвід Росії. Зокрема у мовному питанні. Росія має великий та успішний стаж життя як багатонаціональна країна. Державна мова в Росії одна - і жодних мовних проблем.
Про негаразди ж багатомовних держав гудять усі ЗМІ.
І справді - якщо ми не маємо сталого офіційного погляду на мовну політику, варто вчитися у тих, хто має більшу практику і ближчий нам ментально. Наприклад Росія, чи то Польща.
Що ж до Канади та інших багатомовних країн, їх можна поділити на дві категорії:
- країни з фіктивною двомовністю, як Фінляндія, де другу державну шведську ніхто не знає;
- країни з загрозою сепаратизму територіального (Канада, Індія) чи культурно-інформаційного (Бельгія та Сінгапур).
У монолітній державі не може бути двух рівноправних державних мов, так само, як двох армій, двох поліцій тощо - це не наша вигадка, а закон природи (докладніше у нашій статті).
* А чому тоді в деяких країнах немає державної мови, але є офіційна, а іноді й не одна?
По перше, незрозуміло, чим відрізняється офіційна мова від державної? А по-друге, чи варто брати приклад з таких країн? Існують країни, де й столиці немає, або є одночасно дві чи три.
На жаль, нам не вдалося знайти готової теорії державної мови. Хто знайде - підкажіть. На наше переконання, державна мова - це такий самий державний інструмент, як валюта, військо і т.ін.
Так само, як обіг кількох валют у банках України (зокрема кредитування у доларах та євро) призвів до банківської кризи 2008-2009, офіційний обіг кількох мов призводить до інформаційної та територіальної кризи.
Аби цього не сталося, потрібен добрий закон про державну мову. Наприклад, такий, як у Росії.
Треба перекласти його і прийняти - успішний досвід не гріх і запозичити, а заразом убезпечимося від претензій з півночі.
* Навіщо потрібне українське дублювання іноземних фільмів? Усі знають російську.
По-перше, російську знають далеко не всі, особливо серед молоді. По-друге, дублювання - це робочі місця для тисяч людей. Ви хочете, щоб гроші отримували тільки російські перекладачі, актори та режисери, а наші були безробітними?
Уся загальнодоступна інформація повинна бути державною мовою. Цим гарантується вільний доступ кожного громадянина до цієї інформації, бо всі громадяни вчать у школі державну мову.
* Але українські переклади - неякісні. Хай спочатку навчаться як слід перекладати, а тоді вже лізуть.
По-перше, російські переклади теж неякісні, українські сьогодні є кращими. По-друге, де ж перекладачі навчаться добре працювати, якщо не будуть перекладати? Мова, як і кохання, вдосконалюється на практиці.
Українська школа перекладу має давні традиції і високий авторитет. Біда в тому, що останнім часом вона не була затребувана. Для того, щоб забезпечити високий рівень, потрібна практика - в кіно, телебаченні, книжках. Навіть неозброєним оком помітно, як зростає якість - навіть такого одіозного явища, як субтитри.
Треба враховувати також, що більшість "російськомовних" українців абсолютно безпідставно вважають, що спілкуються російською. З точки зору письменного росіянина - це смішний і дикуватий суржик. Тому російський переклад, зроблений в Україні, завжди буде гіршим за російський переклад, зроблений в Росії.
* Чи можна людині, неатестованій у школі з державної мови, складати іспити до ВНЗ іншою мовою?
Якщо людина не здатна вивчити українську, вона навряд чи зможе засвоїти програму ВНЗ. Розумові здібності не дозволять. Тож краще й не пробувати
Неатестація з державної мови - нонсенс. Якщо іноземець не складе іспит з державної мови, він не зможе отримати український паспорт, за законом, звісно. Держава безкоштовно навчає громадян державній мові і за це вимагає, щоб вони її знали.
Інакше колись громадяни скажуть: "Не зрозумів рішення суду. Не зрозумів попередження міліціонера. Не зрозумів вимог податківця." Усе справедливо.
* Треба знати багато мов. У Європі усі знають кілька мов.
За межами туристичних гетто люди здебільшого знають одну, рідну мову. Неодноразово переконувалися у цьому особисто.
Більше за те - пересічна людина не може досконало знати багато мов, фахівці твердять, що у випадку побутової двомовності, страждають обидві мови - обмежується словниковий запас, зникають нюанси, пропадають рідковживані слова.
* Російську мову в Україні утискають.
Це чиста спекуляція. Більшість газет, журналів, книжок, телепрограм доступні виключно російською. Швидше українська мова утискається, бо українських книжок, журналів та газет - абсолютна меншість.
За великим рахунком, усі ЗМІ, які мають статус загальнодержавних - газети, журнали, радіо, телебачення та т. ін. - повинні були б мати повноцінну версію державною мовою.
Регіональні ЗМІ - інша справа, вони можуть виходити тільки мовою місцевої громади, в Болграді - болгарською, у Закарпатті - угорською і т.д.
* Україна ратифікувала Хартію мов нацменшин. Треба її ввести як закон, і все буде вирішено.
Хартія мов нацменшин гарантує ОДНУ газету місцевою мовою, ОДНУ радіостанцію та ОДНУ телепрограму. У нас, здається, тут все гаразд і без хартії. До того ж наш сусіда - Росія - не ратифікувала цю Хартію. Чому? Треба замислитися, бо росіяни мають великий досвід життя у багатонаціональній державі.
У преамбулі Хартії сказано: "...охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх".
Тому Хартія не дає права не знати державної мови. Знати державну мову відповідно до Хартії мають усі. Хартія спрямована на захист дійсно слабких мов. А російська в Україні не є слабкою.
Слабкою, на жаль, є українська. І саме вона потребує законодавчої підтримки.
* Почєму моєво рєбьонка заставляют говоріть по-украінскі?
А чому вашу дитину примушують говорити англійською на уроках англійської? Чи то німецькою? Українська школа навчає дітей українській мові. Українську мову неможливо вивчити, якщо не говорити нею, - втім, так само, як і будь-яку іншу мову.
У списку прав людини немає такого права - ПРАВА НЕ ЗНАТИ. Знати державну мову - обов'язок громадянина. А ваша дитина - майбутній громадянин. Для того, щоб мову знати, її треба вивчити.
* Я не можу віддати дитину до російської школи, бо поруч немає. Їй доводиться вчитися в українській.
Українська школа дає не гірші знання, ніж російська. А російська мова вивчається і в українських школах. Крім того її повно у телевізорі, газетах і т.ін. Тож російська мова вашої дитини не постраждає.
На жаль, жодна держава у світі не може відкрити для кожної людини окрему школу -комусь завжди не вистачить. У місцях компактного проживання відкриваються національні школи.
Цю систему треба вдосконалювати, але не варто віддавати на відкуп місцевим радам чи батьківським зборам - у таких складних питаннях, як освіта, медицина, юриспруденція не можна вирішувати голосуванням. Держава - складний механізм і вимагає щоденної кропіткої роботи з удосконалення.
* На фіга ви все це пишете? Все одно зараз введуть другу державну або регіональні мови і алєс. Усі будуть говорити російською, а ви хоч встрельтеся.
Закони існування держави і мови - штука об'єктивна. Вони не залежать ані від нас, ані від можновладців. Президент чи Рада можуть завтра запросто відмінити другий закон Ньютона. У них розуму вистачить - бо вони не думають про наслідки. А наслідком введення другої мови буде розкол України на дві різні держави. Давайте називати речі своїми іменами.
Колись люди щиро вірили, що Земля пласка і палили на багатті всіх, хто вважав інакше. Незнання законів існування держави не звільняє від їх виконання, а порушення карається найвищою мірою - зникненням цієї самої держави.
До речі, зверніть увагу - найбільше мовних протестів відбувається у регіонах, де державної мови днем з вогнем не знайдеш: у Криму, Донецьку, Луганську, Одесі.
Стає зрозумілим, що боротьба точиться не за можливість використовувати та вивчати російську - з цим там усе гаразд. Вони борються за право ігнорувати українську і заявляти, як той проводник:
"Я з Луганська (Криму, Одеси), тому зі мною говоріть російською."
На жаль, прагнення ігнорувати державну мову підриває основу управління країною. Закони і розпорядження влади повинні бути одні на всіх.
* І всьо равно нє заставітє! Я буду говоріть по-русскі!
Та облиште! Янукович вивчив українську мову, і нічого. Невже ви гірші за Януковича?
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
статті про українську політику і не тільки
19.08.10
Герман: "Моя роль досить скромна"
Заступник глави адміністрації президента Ганна Герман заявляє, що будь-який контроль над президентом Віктором Януковичем не можливий.
Про це вона заявила в інтерв'ю "ЛІГАБізнесІнформ", відповідаючи на запитання, як складаються їй відносини з главою адміністрації президента Сергієм Льовочкіним і чи справді між ними йде боротьба за контроль над "доступом до президента".
"У нас із главою адміністрації рівні, дружні й конструктивні відносини. Будь-які спекуляції на цю тему, які з'являються в пресі, не мають під собою підстав", - запевнила Герман.
"Розмови про можливість якого б то не було контролю над президентом може вести лише той, хто не знає президента. Я хотіла б припинити цю тему раз і назавжди", - заявила Герман.
За її словами, її роль у нинішній інформаційній політиці держави "досить скромна".
"Я намагаюся стояти на варті демократії. Дещо вдається, дещо - ні. Але я не зійду з цього шляху. Ми не зійдемо", - підкреслила Герман.
"Щодо кола обов'язків, то воно дуже широке. Я багато уваги приділяю питанням гуманітарної політики, захисту прав людини. Хотіла б, щоб влада була теплою з людьми, щоб ми не перестали відчувати болю й турбот простої людини", - додала вона.
На запитання, чому на сайті президента "такий убогий" розділ "Адміністрація президента" - навіть списку заступників глави АП, начальників управлінь і радників, біографій немає - Герман пообіцяла: "Днями ви отримаєте там таку інформацію".
А на запитання, як вона дивиться на те, що щоб створити спеціальну сторінку на сайті глави держави, присвячену деклараціям про доходи керівників Адміністрації президента, і рекомендувати це ж усім центральним органам влади, Герман сказала:
"Вся ця інформація є в податкових органах. Коли приходять запити від ЗМІ - ми даємо всю додаткову інформацію. Але я не бачу нічого неможливого в тому, щоб була й така сторінка".
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це вона заявила в інтерв'ю "ЛІГАБізнесІнформ", відповідаючи на запитання, як складаються їй відносини з главою адміністрації президента Сергієм Льовочкіним і чи справді між ними йде боротьба за контроль над "доступом до президента".
"У нас із главою адміністрації рівні, дружні й конструктивні відносини. Будь-які спекуляції на цю тему, які з'являються в пресі, не мають під собою підстав", - запевнила Герман.
"Розмови про можливість якого б то не було контролю над президентом може вести лише той, хто не знає президента. Я хотіла б припинити цю тему раз і назавжди", - заявила Герман.
За її словами, її роль у нинішній інформаційній політиці держави "досить скромна".
"Я намагаюся стояти на варті демократії. Дещо вдається, дещо - ні. Але я не зійду з цього шляху. Ми не зійдемо", - підкреслила Герман.
"Щодо кола обов'язків, то воно дуже широке. Я багато уваги приділяю питанням гуманітарної політики, захисту прав людини. Хотіла б, щоб влада була теплою з людьми, щоб ми не перестали відчувати болю й турбот простої людини", - додала вона.
На запитання, чому на сайті президента "такий убогий" розділ "Адміністрація президента" - навіть списку заступників глави АП, начальників управлінь і радників, біографій немає - Герман пообіцяла: "Днями ви отримаєте там таку інформацію".
А на запитання, як вона дивиться на те, що щоб створити спеціальну сторінку на сайті глави держави, присвячену деклараціям про доходи керівників Адміністрації президента, і рекомендувати це ж усім центральним органам влади, Герман сказала:
"Вся ця інформація є в податкових органах. Коли приходять запити від ЗМІ - ми даємо всю додаткову інформацію. Але я не бачу нічого неможливого в тому, щоб була й така сторінка".
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Прощання з імперією. Роздуми з нагоди Дня Незалежності
Що означає для кожного з нас сьогодні День Незалежності?
Перші відповіді, котрі приходять на думку - вихідний день, військовий парад, святковий концерт чи феєрверк - є занадто поверховими, хоча й містять у собі дещицю правди.
На мою гадку, для кожного громадянина України День Незалежності має насамперед стати днем іспиту власного сумління, днем міркувань про долю своєї Батьківщини й своєї спільноти. Цього дня ми просто не можемо заслонитися буденними клопотами від болючих, а часто й дуже гірких роздумів про минуле, сучасне й майбутнє нашого народу.
Успішно скласти свій іспит сумління перед Україною та причаститися духом її свободи - найважливішою складовою нашої незалежності - можуть не лише учасники визвольних змагань 1940-50 років та дисидентського руху 1950-80 років, а й усі ті громадяни України, котрі впродовж періоду поневолення відстоювали свою національну, культурну та релігійну ідентичність наперекір наказам комуністичної влади.
Для мільйонів таких українців-патріотів День Незалежності завжди буде найбільшим святом, що символізує здійснення їхніх найсокровенніших прагнень.
Однак, на жаль, мільйони інших громадян України досі не відважуються відверто відповісти на просте запитання - якщо ми святкуємо День Незалежності, то залежності від кого ж нам довелося позбуватися 19 років тому?
Бо якщо вони врешті-решт визнають, що Україна 24 серпня 1991 року здобула незалежність від колоніальної імперії під назвою СРСР, то постануть перед ще важчим запитанням - а яку роль відігравали вони в тій імперії?
Чи були присланими для русифікації краю колоністами з російської глибинки, які вселилися в будинки знищених голодоморами, чи висланих у Сибір мешканців України, без жодних докорів сумління присвоївши собі їхнє майно? Чи місцевими колаборантами зі злочинним комуністичним режимом, які добровільно зрікалися своєї національної ідентичності та позбавляли неї своїх дітей, щоб заслужити ласку на службі окупантів?
Для цих "псевдоукраїнців" День Незалежності є щорічним нагадуванням про власні гріхи та злочини, вчинені проти українського народу. Тож марно чекати від них вияву якихось патріотичних почуттів.
Як на мене, усі ці противники української незалежності мали б покаятися в гріхах супроти України та її народу, та пройти люстрацію, перш ніж отримати право українського громадянства та можливість стати до керма української держави.
На жаль, сьогодні каяття вимагають від борців за волю України. А деякі високопоставлені державні службовці мають нахабство заявляти про неможливість вшанування будь-кого з тих, хто боровся проти СРСР - тобто за державну самостійність України.
Разюче дискримінуються в юридичному статусі та соціальному забезпеченні ветерани українських визвольних змагань, порівняно з їхніми "колегами"-енкаведистами, винними в масових злочинах не лише проти українського, але й кримськотатарського, румунського, польського, німецького мирного населення України.
Колишні секретарі та інструктори незчисленних райкомів, міськкомів, обкомів та центральних органів КПРС, котрі впродовж десятиліть боролися із самою ідеєю самостійності української держави, отримують від цієї ж держави щомісячні пенсії в 5-10 тисяч гривень. У той час як молоді державні службовці, від результатів діяльності яких залежить добробут української держави, отримують жалюгідні 800-1000 гривень на місяць.
Тож святкування 19-ої річниці Незалежності України не сміє стати для нас приводом для самозаспокоєння.
Колишня московська метрополія та її агенти впливу в нашій державі, намагаючись відновити імперський статус Росії, усі ці роки ведуть невщухаючу політичну, економічну, інформаційну та культурну війну проти України та її незалежності.
І найбільшим пріоритетом у цій війні для ворогів України є не захоплення територій чи газових трубопроводів, а тотальне знищення української національної ідентичності. Усе решта, як вважають у Москві, додасться автоматично.
Московський посол у Києві Зурабов публічно заявляє, що немає окремої відмінної від російської української нації, московський патріарх Кирило щорічно вояжує українськими землями, проголошуючи їх складовою частиною буцімто "єдінава русскава міра". Московські підспівувачі у ВР та уряді, а також у регіональних органах влади ведуть щоденний наступ на позиції української мови й української культури. Вони з усіх сил намагаються побудувати Україну без українців і не для українців.
І все ж війна Росії з українством, що виявила свою неефективність впродовж останніх двох століть, і за часів Російської імперії, і в СРСР, не має шансів бути успішною вже в незалежній Україні.
Вона суттєво відрізняється, наприклад, від набагато успішнішого німецького "культуркампфу", який заохочував не-німців стати членами німецької нації не стільки нав'язуванням їм високо розвинутої німецької культури, скільки впровадженням високого життєвого рівня та зразкового урядування.
Російський "культуркампф" в Україні сьогодні полягає в нещадній боротьбі з українством шляхом нав'язування попсової бездуховної псевдокультури - шоу та мильних серіалів, розрахованих на дуже недалеких людей, зневажання всього українського та оспівування псевдо подвигів російських силовиків, "голубих мундирів" за словами М. Лермонтова.
Українська культура, незважаючи на несприятливі умови свого розвитку, цілком спроможна витримати натиск цієї навали бездуховності.
Водночас пам'ятаємо, що єдиний надійний захист нашої землі від поглинання агресивним північним сусідом - українська культура - у свою чергу потребує нашої щоденної підтримки.
Наш опір русифікації України повинен мати виважений і системний характер, змушуючи чиновників звертатися до нас державною мовою, ігноруючи нахабних північних культуртрегерів та бойкотуючи штамповані ними твори.
Поставмо собі за принцип споживати тільки той культурний продукт, котрий створений з урахуванням інтересів та духовних потреб громадян України, плекає українські традиції та матеріально підтримує українських митців. Хай кожен із нас візьме собі за звичку щодня купити українську газету, щотижня - український журнал, щомісяця - українську книжку, не забуваючи відвідувати час від часу українські вистави, концерти чи кінофільми.
Нас - десятки мільйонів, і ми спроможні витворити потужне культурне середовище та створити культурні цінності, гідні великої європейської нації.
А з Російською імперією, її кагебістськими вождями та їхніми малоросійськими прихвоснями ми без жалю прощаємося словами великого російського поета Михайла Лермонтова:
Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ.
Володимир Старик, голова товариства "Український Народний Дім в Чернівцях"
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Перші відповіді, котрі приходять на думку - вихідний день, військовий парад, святковий концерт чи феєрверк - є занадто поверховими, хоча й містять у собі дещицю правди.
На мою гадку, для кожного громадянина України День Незалежності має насамперед стати днем іспиту власного сумління, днем міркувань про долю своєї Батьківщини й своєї спільноти. Цього дня ми просто не можемо заслонитися буденними клопотами від болючих, а часто й дуже гірких роздумів про минуле, сучасне й майбутнє нашого народу.
Успішно скласти свій іспит сумління перед Україною та причаститися духом її свободи - найважливішою складовою нашої незалежності - можуть не лише учасники визвольних змагань 1940-50 років та дисидентського руху 1950-80 років, а й усі ті громадяни України, котрі впродовж періоду поневолення відстоювали свою національну, культурну та релігійну ідентичність наперекір наказам комуністичної влади.
Для мільйонів таких українців-патріотів День Незалежності завжди буде найбільшим святом, що символізує здійснення їхніх найсокровенніших прагнень.
Однак, на жаль, мільйони інших громадян України досі не відважуються відверто відповісти на просте запитання - якщо ми святкуємо День Незалежності, то залежності від кого ж нам довелося позбуватися 19 років тому?
Бо якщо вони врешті-решт визнають, що Україна 24 серпня 1991 року здобула незалежність від колоніальної імперії під назвою СРСР, то постануть перед ще важчим запитанням - а яку роль відігравали вони в тій імперії?
Чи були присланими для русифікації краю колоністами з російської глибинки, які вселилися в будинки знищених голодоморами, чи висланих у Сибір мешканців України, без жодних докорів сумління присвоївши собі їхнє майно? Чи місцевими колаборантами зі злочинним комуністичним режимом, які добровільно зрікалися своєї національної ідентичності та позбавляли неї своїх дітей, щоб заслужити ласку на службі окупантів?
Для цих "псевдоукраїнців" День Незалежності є щорічним нагадуванням про власні гріхи та злочини, вчинені проти українського народу. Тож марно чекати від них вияву якихось патріотичних почуттів.
Як на мене, усі ці противники української незалежності мали б покаятися в гріхах супроти України та її народу, та пройти люстрацію, перш ніж отримати право українського громадянства та можливість стати до керма української держави.
На жаль, сьогодні каяття вимагають від борців за волю України. А деякі високопоставлені державні службовці мають нахабство заявляти про неможливість вшанування будь-кого з тих, хто боровся проти СРСР - тобто за державну самостійність України.
Разюче дискримінуються в юридичному статусі та соціальному забезпеченні ветерани українських визвольних змагань, порівняно з їхніми "колегами"-енкаведистами, винними в масових злочинах не лише проти українського, але й кримськотатарського, румунського, польського, німецького мирного населення України.
Колишні секретарі та інструктори незчисленних райкомів, міськкомів, обкомів та центральних органів КПРС, котрі впродовж десятиліть боролися із самою ідеєю самостійності української держави, отримують від цієї ж держави щомісячні пенсії в 5-10 тисяч гривень. У той час як молоді державні службовці, від результатів діяльності яких залежить добробут української держави, отримують жалюгідні 800-1000 гривень на місяць.
Тож святкування 19-ої річниці Незалежності України не сміє стати для нас приводом для самозаспокоєння.
Колишня московська метрополія та її агенти впливу в нашій державі, намагаючись відновити імперський статус Росії, усі ці роки ведуть невщухаючу політичну, економічну, інформаційну та культурну війну проти України та її незалежності.
І найбільшим пріоритетом у цій війні для ворогів України є не захоплення територій чи газових трубопроводів, а тотальне знищення української національної ідентичності. Усе решта, як вважають у Москві, додасться автоматично.
Московський посол у Києві Зурабов публічно заявляє, що немає окремої відмінної від російської української нації, московський патріарх Кирило щорічно вояжує українськими землями, проголошуючи їх складовою частиною буцімто "єдінава русскава міра". Московські підспівувачі у ВР та уряді, а також у регіональних органах влади ведуть щоденний наступ на позиції української мови й української культури. Вони з усіх сил намагаються побудувати Україну без українців і не для українців.
І все ж війна Росії з українством, що виявила свою неефективність впродовж останніх двох століть, і за часів Російської імперії, і в СРСР, не має шансів бути успішною вже в незалежній Україні.
Вона суттєво відрізняється, наприклад, від набагато успішнішого німецького "культуркампфу", який заохочував не-німців стати членами німецької нації не стільки нав'язуванням їм високо розвинутої німецької культури, скільки впровадженням високого життєвого рівня та зразкового урядування.
Російський "культуркампф" в Україні сьогодні полягає в нещадній боротьбі з українством шляхом нав'язування попсової бездуховної псевдокультури - шоу та мильних серіалів, розрахованих на дуже недалеких людей, зневажання всього українського та оспівування псевдо подвигів російських силовиків, "голубих мундирів" за словами М. Лермонтова.
Українська культура, незважаючи на несприятливі умови свого розвитку, цілком спроможна витримати натиск цієї навали бездуховності.
Водночас пам'ятаємо, що єдиний надійний захист нашої землі від поглинання агресивним північним сусідом - українська культура - у свою чергу потребує нашої щоденної підтримки.
Наш опір русифікації України повинен мати виважений і системний характер, змушуючи чиновників звертатися до нас державною мовою, ігноруючи нахабних північних культуртрегерів та бойкотуючи штамповані ними твори.
Поставмо собі за принцип споживати тільки той культурний продукт, котрий створений з урахуванням інтересів та духовних потреб громадян України, плекає українські традиції та матеріально підтримує українських митців. Хай кожен із нас візьме собі за звичку щодня купити українську газету, щотижня - український журнал, щомісяця - українську книжку, не забуваючи відвідувати час від часу українські вистави, концерти чи кінофільми.
Нас - десятки мільйонів, і ми спроможні витворити потужне культурне середовище та створити культурні цінності, гідні великої європейської нації.
А з Російською імперією, її кагебістськими вождями та їхніми малоросійськими прихвоснями ми без жалю прощаємося словами великого російського поета Михайла Лермонтова:
Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ.
Володимир Старик, голова товариства "Український Народний Дім в Чернівцях"
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Що робити? Завдання націонал-демократії
Говорити про націонал-демократію в Україні напередодні 19-тої річниці її незалежності - усе одне що казати про міфічного птаха пануклюмуса із планети Zеtа жовтого карлика №2 сузір'я Гончих Псів - результат буде один і той же. І одне, і інше в однаковій мірі є неіснуючим і нереальним.
Своїм послідовним шляхом брехні й зрад, розпочатим ще "героїчним подвигом" Степана Хмари з повернення на батьківщину з ізраїльського "вигнання" Юхима Звягільського в березні 1997-го, українська націонал-демократія нарешті остаточно й переконливо себе знищила.
Через це тепер й утворилася певна електоральна ніша. Бо хоч цю ідею й підтримує багато хто, але реально обирати ні з кого.
Ситуація дещо нагадує середину 90-х з ідеєю соціал-демократії. Тоді ця електоральна ніша так нічим заповненою і не була, незважаючи на всі потуги в цьому напрямку СДПУ(о).
Чи не чекає подібне й ідею націонал-демократії?
Якщо говорити про залишки розбитих демократів - то очевидно що так. А ось чим буде заповнена сама ідея, чи вона загине, чи буде розвиватися далі, і в який саме бік - питання вже зовсім інше.
Ідея націонал-соціалізму
В інтернеті іноді обзивають нацистами навіть за вживання української мови. Куди вже там до ідеї націонал-соціалізму? Проте, щоб рухатися далі, для початку варто хоча б спробувати розібратися із цими термінами й поняттями.
Поняття націонал-соціалізму набуло аж настільки негативного забарвлення через аналогію з партією, що привела Гітлера до влади - націонал-соціалістичною демократичною робітничою партією.
Правда дивно, що інші слова, що ввійшли в її назву - демократія й робітники - такого недоброго відтінку не мають.
Тим більше, що демократія й справді майже завжди вироджується в тоталітаризм - тоді, коли стає владою лише більшості, коли не врівноважується ідеєю захисту прав меншості й прав громадянина.
"Більшість" зазвичай гірше орієнтується в реаліях життя, ніж невелика група більш освічених і інформованих. Саме цей аргумент переважно й використовують для обґрунтування необхідності елітарного аристократичного правління.
Але таке правління майже завжди породжує деспотію. Маніпулюючи цією необізнаною масою, виникає спокуса її руками знищити спершу одних незгідних, потім - інших, і так - аж до тих пір, поки не зостануться одні лишень покірні раби.
Про ніякий позитивний розвиток такої держави вже не йдеться. Що й підтвердила, зокрема, історія російського царату.
Проте, на відміну від спадкового аристократичного правління, демократія володіє певним механізмом оновлення - процедурою виборів.
Саме вони й стають останньою перешкодою на шляху тоталітаризму. І тому запобігти виникненню диктатури може лише така демократія, яка визнає права меншості й права громадянина, у тому числі - і право вибору влади.
Що ж стосується германського нацизму, то насправді його ідеологією був не стільки націонал-соціалізм, як расизм - найбільшого знищення зазнали народи, що на думку ідеологів Гітлера не належали до арійської раси - слов'яни, цигани, євреї.
Саму ж ідею національного соціалізму на сьогодні ми бачимо частково реалізованою в країнах північної Європи - Швеції, Норвегії, Фінляндії.
Для України вона теж не нова - націонал-соціалістами були Винниченко й Грушевський, націонал-соціалізм був ідеологією й ОУН.
Проте, навіть будучи захищеною від небезпеки переродження в нацизм принципом захисту прав і свобод громадянина, у сучасних умовах ідея національного соціалізму навряд чи підійде нашій країні.
Будь-який соціалізм у своїй основі завжди несе загрозу підпорядкування інтересів громадянина інтересам соціуму. А тому - і зупинки розвитку людини, а згодом - і цього ж соціуму.
Принципи соціал-дарвінізму
Але, тільки замислившись над ідеєю розвитку людини, ми тут же зіткнемося з іншою, не менш спірною ідеологію - соціал-дарвінізму. Виник він у свій час як спроба застосувати закони еволюції до людського суспільства, за що й був гнівно засуджений марксизмом-ленінізмом.
Тоді його оголосили злочинним дітищем капіталізму, що зводить усі прагнення людини до її примітивних тваринних інстинктів - і відправили на смітник. І хоч ці закиди в цілому й вірні, проте не варто передчасно викидати те, на чому ще можна повчитися. Хоча б заради того, щоб не повторювати старих помилок.
Так, скажімо, ідея розвитку людини декларувалася й у нацистській Німеччині, і в сталінській Росії. Але й в одному, і в іншому випадку основна умова еволюції була порушена - наявність природного, а не штучного, добору.
У будь-якому тоталітарному суспільстві такий добір здійснює інша людина. По суті - чиновник, що в масі своїй переважно знаходиться далеко не на найвищій стадії розвитку. Що він може "відібрати", зрозуміло - в усякому разі не кращих за себе. Усі ж "занадто розумні" прямим ходом відправляються в табори.
Завдання лібералізму
Захистом від переродження демократії чи аристократії в тоталітаризмом стає не лише захист прав громадянина, але й наявність достатньо вільного суспільства.
Зокрема, той самий, дещо призабутий тепер, принцип верховенства права, по суті, означає зверхність природних прав громадянина - його волі й свободи - над штучними, створеними іншими людьми, законами.
Проте цей рівень "суспільної свободи" не повинен породжувати й того звіриного суспільства, стурбованого лише власним виживанням, загрозою виникнення якого так переконливо лякали нас колись ідеологи більшовизму.
Будь-яка свобода здебільшого означає свободу лише для тих, у кого більше грошей. А тому в результаті призводить до ще більшого накопичення капіталу в одних, і зубожіння інших.
Тому проблема необхідності розвитку всього суспільства ставить суперечливе завдання. З одного боку - зібрати максимум коштів для підтримки найбідніших верств, з іншого - забезпечити його прогресивний розвиток незважаючи на перше.
Тобто, з одного боку, необхідно щоб окремі громадяни були максимально розвинутими, багатими, сильними. З іншого - щоб цей їхній розвиток не відбувався за рахунок ущемлення інших громадян.
Зазвичай таке протиріччя в країнах західної Європи вирішують певним компромісом - "відбираючи" в більш забезпечених стільки коштів, щоб, не знищуючи цілком їхнього розквіту, забезпечувати притому потреби інших.
Через це в Європі в результаті виборів здебільшого й відбувається почергова зміна ідеологій - соціалістичних на ліберальні й навпаки; чергуються періоди накопичення капіталу і його споживання.
Що робити?
За таких умов, найпершими завданнями націонал-демократії мало б стати те щоб:
- створити повноцінну ідеологію розвитку людини й суспільства;
- сформувати принципи й механізми побудови державної влади;
- закласти основи відкритої процедури лобіювання законів;
- врегулювати фінансову діяльність політичних партій.
Щодо останнього, то за зразок можна взяти США - внески не більші 2000 від фізичних, або 10000 від юридичних осіб. Ще й звітність можна ввести, наприклад, в інтернеті. А тоді вже можна казати про завдання й в інших сферах нашого життя:
1. У сфері держуправління:
- запропонувати ефективну систему прийняття й виконання управлінських рішень;
- створити засоби громадського нагляду за їхнім виконанням;
- закласти механізми контролю за фінансуванням цих проектів;
- ввести залежність оплати чиновників від результатів їхньої діяльності;
- створити інститут державної (пере)підготовки чиновників і управлінців, плюс тести чи екзамени.
2. У царині народовладдя:
- віддати контрольні функції народу, а не партіям. Скажімо, увівши палату представників;
- гарантувати право кожного громадянина на інформацію про діяльність органів влади й зарплату кожного чиновника, прийняті судові рішення;
- заборонити чиновникам призначати зарплати самим собі: Або своїм наступникам, або через представників народу;
- реформувати систему відносин із владою. Органи міліції, прокуратури й суди мають служити людям, а не навпаки.
3. На ниві гарантування розвитку людини:
- забезпечити права громадянина: на охорону здоров'я, освіту, роботу, свободу слова й свободу вибору;
- відновити право на житло. Повернути систему гуртожитків хоча б для малозабезпечених, випускників інтернатів, звільнених із місць позбавлення волі.
Ігор Лубківський
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Своїм послідовним шляхом брехні й зрад, розпочатим ще "героїчним подвигом" Степана Хмари з повернення на батьківщину з ізраїльського "вигнання" Юхима Звягільського в березні 1997-го, українська націонал-демократія нарешті остаточно й переконливо себе знищила.
Через це тепер й утворилася певна електоральна ніша. Бо хоч цю ідею й підтримує багато хто, але реально обирати ні з кого.
Ситуація дещо нагадує середину 90-х з ідеєю соціал-демократії. Тоді ця електоральна ніша так нічим заповненою і не була, незважаючи на всі потуги в цьому напрямку СДПУ(о).
Чи не чекає подібне й ідею націонал-демократії?
Якщо говорити про залишки розбитих демократів - то очевидно що так. А ось чим буде заповнена сама ідея, чи вона загине, чи буде розвиватися далі, і в який саме бік - питання вже зовсім інше.
Ідея націонал-соціалізму
В інтернеті іноді обзивають нацистами навіть за вживання української мови. Куди вже там до ідеї націонал-соціалізму? Проте, щоб рухатися далі, для початку варто хоча б спробувати розібратися із цими термінами й поняттями.
Поняття націонал-соціалізму набуло аж настільки негативного забарвлення через аналогію з партією, що привела Гітлера до влади - націонал-соціалістичною демократичною робітничою партією.
Правда дивно, що інші слова, що ввійшли в її назву - демократія й робітники - такого недоброго відтінку не мають.
Тим більше, що демократія й справді майже завжди вироджується в тоталітаризм - тоді, коли стає владою лише більшості, коли не врівноважується ідеєю захисту прав меншості й прав громадянина.
"Більшість" зазвичай гірше орієнтується в реаліях життя, ніж невелика група більш освічених і інформованих. Саме цей аргумент переважно й використовують для обґрунтування необхідності елітарного аристократичного правління.
Але таке правління майже завжди породжує деспотію. Маніпулюючи цією необізнаною масою, виникає спокуса її руками знищити спершу одних незгідних, потім - інших, і так - аж до тих пір, поки не зостануться одні лишень покірні раби.
Про ніякий позитивний розвиток такої держави вже не йдеться. Що й підтвердила, зокрема, історія російського царату.
Проте, на відміну від спадкового аристократичного правління, демократія володіє певним механізмом оновлення - процедурою виборів.
Саме вони й стають останньою перешкодою на шляху тоталітаризму. І тому запобігти виникненню диктатури може лише така демократія, яка визнає права меншості й права громадянина, у тому числі - і право вибору влади.
Що ж стосується германського нацизму, то насправді його ідеологією був не стільки націонал-соціалізм, як расизм - найбільшого знищення зазнали народи, що на думку ідеологів Гітлера не належали до арійської раси - слов'яни, цигани, євреї.
Саму ж ідею національного соціалізму на сьогодні ми бачимо частково реалізованою в країнах північної Європи - Швеції, Норвегії, Фінляндії.
Для України вона теж не нова - націонал-соціалістами були Винниченко й Грушевський, націонал-соціалізм був ідеологією й ОУН.
Проте, навіть будучи захищеною від небезпеки переродження в нацизм принципом захисту прав і свобод громадянина, у сучасних умовах ідея національного соціалізму навряд чи підійде нашій країні.
Будь-який соціалізм у своїй основі завжди несе загрозу підпорядкування інтересів громадянина інтересам соціуму. А тому - і зупинки розвитку людини, а згодом - і цього ж соціуму.
Принципи соціал-дарвінізму
Але, тільки замислившись над ідеєю розвитку людини, ми тут же зіткнемося з іншою, не менш спірною ідеологію - соціал-дарвінізму. Виник він у свій час як спроба застосувати закони еволюції до людського суспільства, за що й був гнівно засуджений марксизмом-ленінізмом.
Тоді його оголосили злочинним дітищем капіталізму, що зводить усі прагнення людини до її примітивних тваринних інстинктів - і відправили на смітник. І хоч ці закиди в цілому й вірні, проте не варто передчасно викидати те, на чому ще можна повчитися. Хоча б заради того, щоб не повторювати старих помилок.
Так, скажімо, ідея розвитку людини декларувалася й у нацистській Німеччині, і в сталінській Росії. Але й в одному, і в іншому випадку основна умова еволюції була порушена - наявність природного, а не штучного, добору.
У будь-якому тоталітарному суспільстві такий добір здійснює інша людина. По суті - чиновник, що в масі своїй переважно знаходиться далеко не на найвищій стадії розвитку. Що він може "відібрати", зрозуміло - в усякому разі не кращих за себе. Усі ж "занадто розумні" прямим ходом відправляються в табори.
Завдання лібералізму
Захистом від переродження демократії чи аристократії в тоталітаризмом стає не лише захист прав громадянина, але й наявність достатньо вільного суспільства.
Зокрема, той самий, дещо призабутий тепер, принцип верховенства права, по суті, означає зверхність природних прав громадянина - його волі й свободи - над штучними, створеними іншими людьми, законами.
Проте цей рівень "суспільної свободи" не повинен породжувати й того звіриного суспільства, стурбованого лише власним виживанням, загрозою виникнення якого так переконливо лякали нас колись ідеологи більшовизму.
Будь-яка свобода здебільшого означає свободу лише для тих, у кого більше грошей. А тому в результаті призводить до ще більшого накопичення капіталу в одних, і зубожіння інших.
Тому проблема необхідності розвитку всього суспільства ставить суперечливе завдання. З одного боку - зібрати максимум коштів для підтримки найбідніших верств, з іншого - забезпечити його прогресивний розвиток незважаючи на перше.
Тобто, з одного боку, необхідно щоб окремі громадяни були максимально розвинутими, багатими, сильними. З іншого - щоб цей їхній розвиток не відбувався за рахунок ущемлення інших громадян.
Зазвичай таке протиріччя в країнах західної Європи вирішують певним компромісом - "відбираючи" в більш забезпечених стільки коштів, щоб, не знищуючи цілком їхнього розквіту, забезпечувати притому потреби інших.
Через це в Європі в результаті виборів здебільшого й відбувається почергова зміна ідеологій - соціалістичних на ліберальні й навпаки; чергуються періоди накопичення капіталу і його споживання.
Що робити?
За таких умов, найпершими завданнями націонал-демократії мало б стати те щоб:
- створити повноцінну ідеологію розвитку людини й суспільства;
- сформувати принципи й механізми побудови державної влади;
- закласти основи відкритої процедури лобіювання законів;
- врегулювати фінансову діяльність політичних партій.
Щодо останнього, то за зразок можна взяти США - внески не більші 2000 від фізичних, або 10000 від юридичних осіб. Ще й звітність можна ввести, наприклад, в інтернеті. А тоді вже можна казати про завдання й в інших сферах нашого життя:
1. У сфері держуправління:
- запропонувати ефективну систему прийняття й виконання управлінських рішень;
- створити засоби громадського нагляду за їхнім виконанням;
- закласти механізми контролю за фінансуванням цих проектів;
- ввести залежність оплати чиновників від результатів їхньої діяльності;
- створити інститут державної (пере)підготовки чиновників і управлінців, плюс тести чи екзамени.
2. У царині народовладдя:
- віддати контрольні функції народу, а не партіям. Скажімо, увівши палату представників;
- гарантувати право кожного громадянина на інформацію про діяльність органів влади й зарплату кожного чиновника, прийняті судові рішення;
- заборонити чиновникам призначати зарплати самим собі: Або своїм наступникам, або через представників народу;
- реформувати систему відносин із владою. Органи міліції, прокуратури й суди мають служити людям, а не навпаки.
3. На ниві гарантування розвитку людини:
- забезпечити права громадянина: на охорону здоров'я, освіту, роботу, свободу слова й свободу вибору;
- відновити право на житло. Повернути систему гуртожитків хоча б для малозабезпечених, випускників інтернатів, звільнених із місць позбавлення волі.
Ігор Лубківський
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
"Стірол" продали росіянам?
Концерн "Стирол" 18 серпня відвідали нові акціонери з Росії та України.
Про це повідомив ряд ЗМІ Горлівки з посиланням на мера міста Івана Сахарчука.
"Хто саме викупив акції "Стиролу", поки не знаю. Відомо лише, що 4 представники російських фірм, і 2 - українських", - цитують мера регіональні ЗМІ.
Як повідомили агентству "Інтерфакс-Україна" в міській раді Горлівки, 20 серпня глава правління "Стиролу" Сергій Павлючук виступить на сесії міськради, де надасть інформацію про можливу зміну власника, а також відповість на питання депутатів з приводу дотримання підприємством вимог охорони навколишнього середовища.
У той же час сам Павлючук сказав агентству, що поки не може коментувати слова мера, так як сам не має в своєму розпорядженні всією повнотою інформації.
Співвласник "Стиролу" народний депутат Микола Янковський також не став коментувати агентству повідомлення міського голови Горлівки і додав, що знаходиться у відпустці.
Видання звернулося в Антимонопольний комітет України з метою дізнатися: чи отримував комітет які-небудь заявки на концентрацію акцій "Стиролу".
"Комітет, на жаль, не може оголосити інформацію з даного приводу, так як сторони, скориставшись наданим законодавством правом, позначили всі дані як конфіденційні", - повідомили в АМК у відповідь на запит агентства.
В кінці червня - початку серпня про нібито переговори, що ведуться з продажу "Стиролу" повідомляли представники українських інвестиційних компаній, називаючи в якості можливих покупців російські компанії і українського бізнесмена Дмитра Фірташа.
Однак ця інформація не отримала офіційного підтвердження.
ВАТ "Концерн "Стирол"- один з найбільших в Україні виробників азотних мінеральних добрив, полістиролів і лікарських препаратів.
Підприємство в першому півріччі 2010 року не випускало аміачну селітру, тоді як за аналогічний період 2009 року виробило 127,4 тис. тонн цього продукту.
Випуск аміаку за цей період зріс на 37,9% - до 315 тис. тонн, тоді як виробництво карбаміду скоротилося на 46,1% - до 150,1 тис. тонн.
Станом на лютий 2010 року Dotterbloem Holding BV належало 57,6% акцій "Стиролу", Friston LLP - 11,3023%, депутату Верховної Ради від Партії регіонів Миколі Янковському - близько 14%.
Джерела: http://www.epravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це повідомив ряд ЗМІ Горлівки з посиланням на мера міста Івана Сахарчука.
"Хто саме викупив акції "Стиролу", поки не знаю. Відомо лише, що 4 представники російських фірм, і 2 - українських", - цитують мера регіональні ЗМІ.
Як повідомили агентству "Інтерфакс-Україна" в міській раді Горлівки, 20 серпня глава правління "Стиролу" Сергій Павлючук виступить на сесії міськради, де надасть інформацію про можливу зміну власника, а також відповість на питання депутатів з приводу дотримання підприємством вимог охорони навколишнього середовища.
У той же час сам Павлючук сказав агентству, що поки не може коментувати слова мера, так як сам не має в своєму розпорядженні всією повнотою інформації.
Співвласник "Стиролу" народний депутат Микола Янковський також не став коментувати агентству повідомлення міського голови Горлівки і додав, що знаходиться у відпустці.
Видання звернулося в Антимонопольний комітет України з метою дізнатися: чи отримував комітет які-небудь заявки на концентрацію акцій "Стиролу".
"Комітет, на жаль, не може оголосити інформацію з даного приводу, так як сторони, скориставшись наданим законодавством правом, позначили всі дані як конфіденційні", - повідомили в АМК у відповідь на запит агентства.
В кінці червня - початку серпня про нібито переговори, що ведуться з продажу "Стиролу" повідомляли представники українських інвестиційних компаній, називаючи в якості можливих покупців російські компанії і українського бізнесмена Дмитра Фірташа.
Однак ця інформація не отримала офіційного підтвердження.
ВАТ "Концерн "Стирол"- один з найбільших в Україні виробників азотних мінеральних добрив, полістиролів і лікарських препаратів.
Підприємство в першому півріччі 2010 року не випускало аміачну селітру, тоді як за аналогічний період 2009 року виробило 127,4 тис. тонн цього продукту.
Випуск аміаку за цей період зріс на 37,9% - до 315 тис. тонн, тоді як виробництво карбаміду скоротилося на 46,1% - до 150,1 тис. тонн.
Станом на лютий 2010 року Dotterbloem Holding BV належало 57,6% акцій "Стиролу", Friston LLP - 11,3023%, депутату Верховної Ради від Партії регіонів Миколі Янковському - близько 14%.
Джерела: http://www.epravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Європу непокоїть доля українських телеканалів
Депутат Європейського парламенту Павел Коваль стурбований спробами обмежити діяльність телеканалів ТВі і 5 каналу.
Про це йдеться у листі депутата, адресованому главі адміністрації президента Сергію Льовочкіну, повідомляє прес-служба ТВі з посиланням на УНІАН.
"Я глибоко стурбований останньою інформацією про спроби обмежити діяльність телеканалів ТВі і 5-го каналу", - підкреслив Коваль.
Як пише депутат, інші члени Європарламенту повідомили його про "факт використання української юридичної системи для обмеження діяльності цих каналів".
"Якщо це дійсно так, це може зашкодити іміджу України у Європейському Союзі", - заявив Коваль.
Він нагадує, що образ України після останніх президентських виборів дуже позитивний в очах спостерігачів з країн ЄС, просуваються переговори стосовно зони вільної торгівлі та безвізового режиму.
Крім того він повідомив, що в Європі президент Віктор Янукович розглядається як лідер, який дотримується законів і бажає приєднання України до ЄС.
"Для Києва дуже важливо підтримувати і зміцнювати свою позицію у спільній Європі. Разом з тим для того, щоб це сталося, необхідно забезпечити існування вільних медіа в Україні", - підкреслив євродепутат.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це йдеться у листі депутата, адресованому главі адміністрації президента Сергію Льовочкіну, повідомляє прес-служба ТВі з посиланням на УНІАН.
"Я глибоко стурбований останньою інформацією про спроби обмежити діяльність телеканалів ТВі і 5-го каналу", - підкреслив Коваль.
Як пише депутат, інші члени Європарламенту повідомили його про "факт використання української юридичної системи для обмеження діяльності цих каналів".
"Якщо це дійсно так, це може зашкодити іміджу України у Європейському Союзі", - заявив Коваль.
Він нагадує, що образ України після останніх президентських виборів дуже позитивний в очах спостерігачів з країн ЄС, просуваються переговори стосовно зони вільної торгівлі та безвізового режиму.
Крім того він повідомив, що в Європі президент Віктор Янукович розглядається як лідер, який дотримується законів і бажає приєднання України до ЄС.
"Для Києва дуже важливо підтримувати і зміцнювати свою позицію у спільній Європі. Разом з тим для того, щоб це сталося, необхідно забезпечити існування вільних медіа в Україні", - підкреслив євродепутат.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Україна не проміняє Зміїний на просте добросусідство - МЗС
Україна зацікавлена в хороших відносинах з Румунією, але не піде на односторонні поступки Бухаресту.
Про це заявив директор департаменту інформаційної політики МЗС Олег Волошин в четвер, повідомляє "Інтерфакс-Україна".
"Ми вважаємо, що у нас повинні бути добрі стосунки з усіма нашими сусідами. Румунія - наш північний сусід, це країна Євросоюзу і наш партнер", - сказав він.
Разом з тим, чиновник зазначив, що жодним чином ніхто в українській владі не збирається йти на якісь односторонні поступки.
"Ми дуже хочемо, щоб нарешті в Бухаресті зрозуміли, що кордони, які існують, ніколи не будуть змінені. Це кордони, які ми вважаємо об'єктивними і природними", - підкреслив Волошин.
Представник МЗС запевнив, що українська сторона готова всіляко задовольняти культурно-гуманітарні права румунських меншин в Україні.
Як відомо, в останні роки періодично піднімається тема проходження лінії кордону між Україною та Румунією
Спочатку Бухарест ініціював розгляд справи про розподіл лінії кордону з Україною в районі чорноморського шельфу в Міжнародному суді ООН в Гаазі.
В результаті судової тяжби в кінці 2009 року суд не поставив під сумнів приналежність острова Зміїний Україні, однак і не визнав право української сторони на територіальні води в тому обсязі, яким володіють острівні держави.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це заявив директор департаменту інформаційної політики МЗС Олег Волошин в четвер, повідомляє "Інтерфакс-Україна".
"Ми вважаємо, що у нас повинні бути добрі стосунки з усіма нашими сусідами. Румунія - наш північний сусід, це країна Євросоюзу і наш партнер", - сказав він.
Разом з тим, чиновник зазначив, що жодним чином ніхто в українській владі не збирається йти на якісь односторонні поступки.
"Ми дуже хочемо, щоб нарешті в Бухаресті зрозуміли, що кордони, які існують, ніколи не будуть змінені. Це кордони, які ми вважаємо об'єктивними і природними", - підкреслив Волошин.
Представник МЗС запевнив, що українська сторона готова всіляко задовольняти культурно-гуманітарні права румунських меншин в Україні.
Як відомо, в останні роки періодично піднімається тема проходження лінії кордону між Україною та Румунією
Спочатку Бухарест ініціював розгляд справи про розподіл лінії кордону з Україною в районі чорноморського шельфу в Міжнародному суді ООН в Гаазі.
В результаті судової тяжби в кінці 2009 року суд не поставив під сумнів приналежність острова Зміїний Україні, однак і не визнав право української сторони на територіальні води в тому обсязі, яким володіють острівні держави.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
"Мерседес" не поверне Мін'юсту мільйон
Компанія, що продала Мін'юсту "Мерседес", не має наміру розривати угоду.
Про це пише "Комсомольська правда в Україні".
"Навіщо купувати автомобіль - щоб від нього потім відмовлятися? - оторопів начальник відділу "Бутік Mercedes-Benz" Олег Стогній у розмові з "Комсомолкою". - У нас ще ніколи не було випадку, щоб клієнт повертав авто через кілька днів після покупки".
"Закон про захист прав споживачів дає два тижні на повернення товарів, якщо в них збережено товарний вид і ними не користувалися. Угоду на "Мерседес" уклали 3 серпня, і двотижневих термін уже минув", - заявив виданню юрист Національної колегії адвокатів Олександр Моценко.
У самому Мін'юсті ситуацію не коментують і пропонують писати запит.
Як відомо, днями підприємство "Інформаційний центр", що знаходиться в структурі Мін'юсту, витратило півтора мільйони гривень на три автомобілі. Два з них придбані за середньою ціною - 277 тисяч гривень і 274 тисячі гривень, а от третє авто - "Мерседес" - "потягнуло" на мільйон гривень.
Міністр Олександр Лавринович рекомендував генеральному директорові "Інформаційного центру" Віталієві Добжанському повернути автомобіль.
Джерела: http://www.expres.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це пише "Комсомольська правда в Україні".
"Навіщо купувати автомобіль - щоб від нього потім відмовлятися? - оторопів начальник відділу "Бутік Mercedes-Benz" Олег Стогній у розмові з "Комсомолкою". - У нас ще ніколи не було випадку, щоб клієнт повертав авто через кілька днів після покупки".
"Закон про захист прав споживачів дає два тижні на повернення товарів, якщо в них збережено товарний вид і ними не користувалися. Угоду на "Мерседес" уклали 3 серпня, і двотижневих термін уже минув", - заявив виданню юрист Національної колегії адвокатів Олександр Моценко.
У самому Мін'юсті ситуацію не коментують і пропонують писати запит.
Як відомо, днями підприємство "Інформаційний центр", що знаходиться в структурі Мін'юсту, витратило півтора мільйони гривень на три автомобілі. Два з них придбані за середньою ціною - 277 тисяч гривень і 274 тисячі гривень, а от третє авто - "Мерседес" - "потягнуло" на мільйон гривень.
Міністр Олександр Лавринович рекомендував генеральному директорові "Інформаційного центру" Віталієві Добжанському повернути автомобіль.
Джерела: http://www.expres.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Дорога на дачу Януковича з'їсть 3/4 столичного бюджету?
Ремонт президентської траси буде коштувати лише ледь дешевше, ніж передбачено на ремонт усіх доріг Києва цього року.
Про це пише "Газета по-киевски".
Суму, виділену на ремонт дороги "державного значення" Київ-Вишгород-Десна до Нових Петровців вже озвучував голова "Укравтодору" Володимир Демишкан - вона обійдеться майже в 50 млн грн.
Для порівняння: на цей рік у бюджеті міста передбачено 69 млн грн на ремонт дорожнього покриття.
Видання відзначає, що на ділянці біля "Межигір'я" працює 50 одиниць техніки, а на Обухівській, по якій їздить прем'єр Азаров - 90.
"На вигляд обидві траси №1 виглядають ідеально рівними і, на перший погляд, здається, що тут використано якусь особливу технологію укладання. За словами Георгія Глинського, гендиректора "Київавтодору", такий ремонт (асфальтобетоном) зараз часто проводиться в Києві і по всій Україні", пише видання.
Асфальтобетон - не найдорожча технологія і матеріали укладання. Крім нього в будівництві доріг використовують цементобетон, холодний асфальт (його можуть класти навіть узимку, стійкий до перепаду температур) і ЛМА (лужно-мастичний асфальт).
Утім, робітники на дорозі до Вишгорода розповіли, що на двокілометровій ділянці дороги поруч з резиденцією президента буде насправді використана супертехнологія, про яку їхнє начальство не каже.
Уже у вівторок там поклали новий асфальт, щоправда, поки тільки нижній шар. Через пару тижнів покладуть верхній і дорогу покриють ЛЕМсом - спеціальним захисним шаром.
Джерела: http://www.expres.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це пише "Газета по-киевски".
Суму, виділену на ремонт дороги "державного значення" Київ-Вишгород-Десна до Нових Петровців вже озвучував голова "Укравтодору" Володимир Демишкан - вона обійдеться майже в 50 млн грн.
Для порівняння: на цей рік у бюджеті міста передбачено 69 млн грн на ремонт дорожнього покриття.
Видання відзначає, що на ділянці біля "Межигір'я" працює 50 одиниць техніки, а на Обухівській, по якій їздить прем'єр Азаров - 90.
"На вигляд обидві траси №1 виглядають ідеально рівними і, на перший погляд, здається, що тут використано якусь особливу технологію укладання. За словами Георгія Глинського, гендиректора "Київавтодору", такий ремонт (асфальтобетоном) зараз часто проводиться в Києві і по всій Україні", пише видання.
Асфальтобетон - не найдорожча технологія і матеріали укладання. Крім нього в будівництві доріг використовують цементобетон, холодний асфальт (його можуть класти навіть узимку, стійкий до перепаду температур) і ЛМА (лужно-мастичний асфальт).
Утім, робітники на дорозі до Вишгорода розповіли, що на двокілометровій ділянці дороги поруч з резиденцією президента буде насправді використана супертехнологія, про яку їхнє начальство не каже.
Уже у вівторок там поклали новий асфальт, щоправда, поки тільки нижній шар. Через пару тижнів покладуть верхній і дорогу покриють ЛЕМсом - спеціальним захисним шаром.
Джерела: http://www.expres.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
НБУ й собі купив іномарок на 2 мільйони
Нацбанк закупив дев'ять іномарок на загальну суму 1,81 млн грн.
Про це "proUA" повідомили в Міністерстві економіки.
Національний банк за результатами тендера 3 серпня уклав контракт із ТОВ фірма "Атлант-М Алексєєвка" на постачання автомобілів Skoda Octavia A5.
Нагадаємо, цього тижня стало відомо про покупку "Мерседесу" держпідприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції.
Після чого міністр Олександр Лавринович нібито розпорядився повернути автомобіль продавцеві, однак в автомобільній фірмі стверджують, що машину повернути назад неможливо.
Також повідомлялося про покупку Львівською облрадою іномарки за 290 тис грн і придбання управлінням МВС Південно-Західної залізниці двох "Тойот-камрі" по 320 тис грн за штуку.
Держпідприємство "Донецька залізниця" у липні придбало позашляховик RX 350 Luxury за ціною 652 тис. грн.
Джерела: http://www.expres.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це "proUA" повідомили в Міністерстві економіки.
Національний банк за результатами тендера 3 серпня уклав контракт із ТОВ фірма "Атлант-М Алексєєвка" на постачання автомобілів Skoda Octavia A5.
Нагадаємо, цього тижня стало відомо про покупку "Мерседесу" держпідприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції.
Після чого міністр Олександр Лавринович нібито розпорядився повернути автомобіль продавцеві, однак в автомобільній фірмі стверджують, що машину повернути назад неможливо.
Також повідомлялося про покупку Львівською облрадою іномарки за 290 тис грн і придбання управлінням МВС Південно-Західної залізниці двох "Тойот-камрі" по 320 тис грн за штуку.
Держпідприємство "Донецька залізниця" у липні придбало позашляховик RX 350 Luxury за ціною 652 тис. грн.
Джерела: http://www.expres.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Демократія сильніша
Попри те, що під час виборчої кампанії Віктор Янукович публічно обіцяв бути гарантом свободи слова, в Україні зі зміною влади продовжується системний наступ на засоби масової інформації та журналістів.
Історія з відбором ліцензій у "5 каналу" та ТВІ, ситуація на ТРК "Чорноморська" - усе це є підтвердженням цілеспрямованого переформатування медійного простору країни на користь партії влади.
Позиція зрозуміла: створивши в неконституційний спосіб коаліцію в парламенті та сформувавши в такий самий спосіб уряд і всю вертикаль виконавчої влади, взявши під свій контроль суди, - тепер вони готові забрати в нас одну з фундаментальних свобод, яку гарантує нам Конституція.
Свободу слова.
Знаково, що активним учасником у цих подіях виступає служба безпеки України та її очільник, який водночас є одним із найбільших медіамагнатів країни, а також членом Вищої ради юстиції - органу, від якого безпосередньо залежить доля суддів, які розглядають справу частот.
На тлі антидемократичного закону про місцеві вибори, який позбавляє українців права вільно обирати і бути обраним до органів місцевого самоврядування, дії чинної влади дозволяють зробити висновок - в країні хочуть установити владу однієї партії - Партії регіонів. За прикладом "Єдиної Росії" у наших сусідів.
Очевидно варто нагадати тим, хто забув: у нашій новітній історії всі спроби згорнути конституційні свободи в країні закінчувалися поразкою тих, хто ініціював ці ганебні процеси.
Щоразу, раніше чи пізніше, перемагала правда і Конституція. Згадайте бодай результати референдуму Леоніда Кучми 2000 року.
Подібні ігри "в боротьбу з демократією" коштували Україні надто дорого.
Це й завдання прямої шкоди міжнародному іміджу нашої країни, що стримувало іноземні інвестиції й загрожувало ізоляцією вищого держкерівництва. І втрачені роки не проведених системних реформ, що лише поглиблювало соціально-економічну деградацію, і викликало суспільний спротив владі.
Сьогодні ситуація розвивається за схожим сценарієм.
Ми вже маємо негативну реакцію авторитетної міжнародної організації "Репортери без кордонів", посла Франції в Україні Жака Фора, колишнього президента Польщі Леха Валенси, двох провідних політичних установ США - Національного демократичного та Міжнародного республіканського інститутів. Не складно спрогнозувати із цього приводу реакцію Європейського союзу, ОБСЄ, Ради Європи. Зрештою - урядів провідних країн Заходу.
Невже діючій владі немає чим зайнятися окрім як боротьбою з демократією?
Держбюджет прийнятий з дефіцитом у 150 мільярдів гривень, Пенсійний фонд фактично банкрут. На часі здорожчання продуктів і світова продовольча криза. В країні десятки тисяч кілометрів автодоріг, які потребують негайного ремонту, тисячі шкіл, які не готові до початку нового навчального року.
Дорожчає газ і комунальні послуги, а зарплати і пенсії залишаються жалюгідними.
Країні мов повітря потрібен нормальний Податковий кодекс, який стимулюватиме ріст економіки.
Натомість уряд ще щільніше хоче закрутити гайки малому й середньому бізнесу, запровадити додаткові податкові перевірки й навіть обшуки в помешканнях платників податків.
Якість життя погіршується. Невже влада думає, що люди це мовчки проковтнуть?
Демократія сильніша від жадоби необмеженої влади. Вона рано чи пізно, але завжди карала того, хто нею користався у своїх неправедних цілях.
Україна - не виняток.
Тимур Нагалевський, політичний оглядач
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Історія з відбором ліцензій у "5 каналу" та ТВІ, ситуація на ТРК "Чорноморська" - усе це є підтвердженням цілеспрямованого переформатування медійного простору країни на користь партії влади.
Позиція зрозуміла: створивши в неконституційний спосіб коаліцію в парламенті та сформувавши в такий самий спосіб уряд і всю вертикаль виконавчої влади, взявши під свій контроль суди, - тепер вони готові забрати в нас одну з фундаментальних свобод, яку гарантує нам Конституція.
Свободу слова.
Знаково, що активним учасником у цих подіях виступає служба безпеки України та її очільник, який водночас є одним із найбільших медіамагнатів країни, а також членом Вищої ради юстиції - органу, від якого безпосередньо залежить доля суддів, які розглядають справу частот.
На тлі антидемократичного закону про місцеві вибори, який позбавляє українців права вільно обирати і бути обраним до органів місцевого самоврядування, дії чинної влади дозволяють зробити висновок - в країні хочуть установити владу однієї партії - Партії регіонів. За прикладом "Єдиної Росії" у наших сусідів.
Очевидно варто нагадати тим, хто забув: у нашій новітній історії всі спроби згорнути конституційні свободи в країні закінчувалися поразкою тих, хто ініціював ці ганебні процеси.
Щоразу, раніше чи пізніше, перемагала правда і Конституція. Згадайте бодай результати референдуму Леоніда Кучми 2000 року.
Подібні ігри "в боротьбу з демократією" коштували Україні надто дорого.
Це й завдання прямої шкоди міжнародному іміджу нашої країни, що стримувало іноземні інвестиції й загрожувало ізоляцією вищого держкерівництва. І втрачені роки не проведених системних реформ, що лише поглиблювало соціально-економічну деградацію, і викликало суспільний спротив владі.
Сьогодні ситуація розвивається за схожим сценарієм.
Ми вже маємо негативну реакцію авторитетної міжнародної організації "Репортери без кордонів", посла Франції в Україні Жака Фора, колишнього президента Польщі Леха Валенси, двох провідних політичних установ США - Національного демократичного та Міжнародного республіканського інститутів. Не складно спрогнозувати із цього приводу реакцію Європейського союзу, ОБСЄ, Ради Європи. Зрештою - урядів провідних країн Заходу.
Невже діючій владі немає чим зайнятися окрім як боротьбою з демократією?
Держбюджет прийнятий з дефіцитом у 150 мільярдів гривень, Пенсійний фонд фактично банкрут. На часі здорожчання продуктів і світова продовольча криза. В країні десятки тисяч кілометрів автодоріг, які потребують негайного ремонту, тисячі шкіл, які не готові до початку нового навчального року.
Дорожчає газ і комунальні послуги, а зарплати і пенсії залишаються жалюгідними.
Країні мов повітря потрібен нормальний Податковий кодекс, який стимулюватиме ріст економіки.
Натомість уряд ще щільніше хоче закрутити гайки малому й середньому бізнесу, запровадити додаткові податкові перевірки й навіть обшуки в помешканнях платників податків.
Якість життя погіршується. Невже влада думає, що люди це мовчки проковтнуть?
Демократія сильніша від жадоби необмеженої влади. Вона рано чи пізно, але завжди карала того, хто нею користався у своїх неправедних цілях.
Україна - не виняток.
Тимур Нагалевський, політичний оглядач
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Прес-секретар Януковича відповів прес-секретарю Ющенка
Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ володіє усім необхідним обсягом інформації про ситуацію в Україні та за кордоном.
Про це УНІАН заявив керівник прес-служби Президента України Денис ІВАНЕСКО, коментуючи заяву прес-секретаря колишнього глави держави Віктора ЮЩЕНКА Ірини ВАННИКОВОЇ.
“Це, напевно, за часів ЮЩЕНКА Ірина ВАННИКОВА могла за бажанням подавати Президенту ту інформацію, яку вона вважала за потрібне. Тепер вона судить інших по собі. Тому вважає, що така практика вибіркового інформування Президента, яка була за неї, збереглася досі”, - зазначив Д.ІВАНЕСКО.
За його словами, Президент України В.ЯНУКОВИЧ “володіє усією необхідною інформацією, яку отримує з кількох незалежних джерел, в тому числі й щодо заяв стосовно ситуації зі свободою слова”.
“Тому обмежити главу держави в інформації неможливо”, - підкреслив керівник прес-служби Президента.
Як повідомляв УНІАН, речник екс-Президента В.ЮЩЕНКА І.ВАННИКОВА заявила, що чинного Президента України В.ЯНУКОВИЧА “відгороджують” від інформації про події в країні.
Вона також висловила переконання, що “інформаційний голод навколо Президента В.ЯНУКОВИЧА є спланованою політикою”.
Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це УНІАН заявив керівник прес-служби Президента України Денис ІВАНЕСКО, коментуючи заяву прес-секретаря колишнього глави держави Віктора ЮЩЕНКА Ірини ВАННИКОВОЇ.
“Це, напевно, за часів ЮЩЕНКА Ірина ВАННИКОВА могла за бажанням подавати Президенту ту інформацію, яку вона вважала за потрібне. Тепер вона судить інших по собі. Тому вважає, що така практика вибіркового інформування Президента, яка була за неї, збереглася досі”, - зазначив Д.ІВАНЕСКО.
За його словами, Президент України В.ЯНУКОВИЧ “володіє усією необхідною інформацією, яку отримує з кількох незалежних джерел, в тому числі й щодо заяв стосовно ситуації зі свободою слова”.
“Тому обмежити главу держави в інформації неможливо”, - підкреслив керівник прес-служби Президента.
Як повідомляв УНІАН, речник екс-Президента В.ЮЩЕНКА І.ВАННИКОВА заявила, що чинного Президента України В.ЯНУКОВИЧА “відгороджують” від інформації про події в країні.
Вона також висловила переконання, що “інформаційний голод навколо Президента В.ЯНУКОВИЧА є спланованою політикою”.
Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Уряд підсумовує дискусію про податки. А вона була?
В Україні завершується громадське обговорення проекту податкового кодексу.
Мінфін разом з податковою влаштовували спеціальні круглі столи у кількох регіонах, збирали пропозиції поштою і через Інтернет. Це сталося після того, як спроба ухвалити кодекс на початку літа провалилася.
У серпні представили новий проект. А 19 серпня міністр фінансів та голова податкової влаштовують велике зібрання, де спробують підбити підсумок обговоренню цього документа.
Коли прем‘єр Микола Азаров презентував проект податкового кодексу на засіданні уряду, він сказав, що Україна має реальну можливість "отримати економічну конституцію держави". На цей документ, за словами прем‘єра, країна очікувала всі роки її незалежності, тобто майже два десятиліття.
Слухаючи промову Азарова, представники парламентсько-урядової коаліції, сформованої Партією регіонів, тоді ще сподівалися, що податковий кодекс вдасться ухвалити влітку, тобто Клацнути до депутатських канікул. Однак проект цього документу Клацнути наразився на критику не лише опозиції, Клацнути експертів, громадських організацій, представників малого та середнього бізнесу, а й президента. Після того, як кодекс пройшов перше читання у парламенті, Клацнути Віктор Янукович сказав, що його потрібно доопрацювати.
На початку серпня новий проект надрукували в Урядовому кур‘єрі, і уряд запросив громаду до дискусії. Однак кореспонденти розповідають, що обговорення кодексу в регіонах перетворилося на формальність.
На офіційному форумі Міністерства фінансів спеціальна тема "Проект податкового кодексу" протягом двох тижнів зібрала 53 відповіді. Це непоганий показник для форуму невеличкого українського райцентру. Але чи це досить для сайту Мінфіну? На інших майданчиках, наприклад, на популярних інтернет-порталах, проект податкового кодексу збирав у десятки разів більше відгуків. Тож чи врахує Кабінет міністрів думку громадськості?
Політичні оглядачі, що стежать за цим процесом, - скептичні. Вони стверджують, що проект кодексу доопрацьовується зовсім не в тих кабінетах, де збирають громадську думку.
Економічні експерти також бачать у документі бажання його авторів врахувати передусім позиції різних груп впливу великого бізнесу. Втім, багато хто наголошує, що навіть у такому вигляді кодекс буде кращим за сотні податкових законів і нормативних актів, що часто суперечать один одному.
Джерела: http://www.bbc.co.uk/ http://article-blogger.blogspot.com/
Мінфін разом з податковою влаштовували спеціальні круглі столи у кількох регіонах, збирали пропозиції поштою і через Інтернет. Це сталося після того, як спроба ухвалити кодекс на початку літа провалилася.
У серпні представили новий проект. А 19 серпня міністр фінансів та голова податкової влаштовують велике зібрання, де спробують підбити підсумок обговоренню цього документа.
Коли прем‘єр Микола Азаров презентував проект податкового кодексу на засіданні уряду, він сказав, що Україна має реальну можливість "отримати економічну конституцію держави". На цей документ, за словами прем‘єра, країна очікувала всі роки її незалежності, тобто майже два десятиліття.
Слухаючи промову Азарова, представники парламентсько-урядової коаліції, сформованої Партією регіонів, тоді ще сподівалися, що податковий кодекс вдасться ухвалити влітку, тобто Клацнути до депутатських канікул. Однак проект цього документу Клацнути наразився на критику не лише опозиції, Клацнути експертів, громадських організацій, представників малого та середнього бізнесу, а й президента. Після того, як кодекс пройшов перше читання у парламенті, Клацнути Віктор Янукович сказав, що його потрібно доопрацювати.
На початку серпня новий проект надрукували в Урядовому кур‘єрі, і уряд запросив громаду до дискусії. Однак кореспонденти розповідають, що обговорення кодексу в регіонах перетворилося на формальність.
На офіційному форумі Міністерства фінансів спеціальна тема "Проект податкового кодексу" протягом двох тижнів зібрала 53 відповіді. Це непоганий показник для форуму невеличкого українського райцентру. Але чи це досить для сайту Мінфіну? На інших майданчиках, наприклад, на популярних інтернет-порталах, проект податкового кодексу збирав у десятки разів більше відгуків. Тож чи врахує Кабінет міністрів думку громадськості?
Політичні оглядачі, що стежать за цим процесом, - скептичні. Вони стверджують, що проект кодексу доопрацьовується зовсім не в тих кабінетах, де збирають громадську думку.
Економічні експерти також бачать у документі бажання його авторів врахувати передусім позиції різних груп впливу великого бізнесу. Втім, багато хто наголошує, що навіть у такому вигляді кодекс буде кращим за сотні податкових законів і нормативних актів, що часто суперечать один одному.
Джерела: http://www.bbc.co.uk/ http://article-blogger.blogspot.com/
Табачник закриє 83 ВУЗи, а решті дозволить лупити за науку три шкури?
Міністерство освіти й науки підготувало нову редакцію закону "Про вищу освіту", яка передбачає нові вимоги до вузів. 83 вузам, які не відповідають цим вимогам, загрожує закриття
У 2011 році українські вузи вперше зіткнуться з масовим недобором студентів. Якщо у 2010 році в Україні налічувалося 359 тисяч абітурієнтів, то у 2011-му число випускників шкіл скоротиться майже вдвічі - до 195 тисяч, повідомляє ТСН. У такій ситуації українські вузи неодмінно зіткнуться з масовим недобором студентів.
Під цим приводом Міністерство освіти та науки й зайнялося зміною структури управління вищою освітою, що спричинить закриття значної кількості вузів.
Серед іншого, Міністерством освіти підготовлена нова редакція закону "Про вищу освіту", в якій будуть обумовлені нові вимоги до вузів. Згідно з нововведеннями, щоб стати класичним університетом, ВУЗ повинен мати не менше 8 тисяч студентів денної форми навчання, коледж - 1 тисячу студентів.
На даний момент цим вимогам відповідають тільки 60 державних вузів, 157 ж мають більше 500 студентів, 88 - менше 500 студентів. Навіть якщо врахувати, що до їх числа потраплять 5 коледжів мистецтва, до яких не пред'являтимуться ці вимоги, 83 вузи підлягають закриттю. Тому результатом прийняття нової редакції цього закону може стати злиття вузів.
Як відомо, міністр освіти Дмитро Табачник вважає, що навчання у вищих навчальних закладах не може коштувати менше ніж 8-9 тисяч гривень на рік. У Міносвіти кажуть, що в новому законі про вищу освіту має бути визначено, що питання встановлення плати за освіту є компетенцією автономії вузів.
Джерела: http://www.expres.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
У 2011 році українські вузи вперше зіткнуться з масовим недобором студентів. Якщо у 2010 році в Україні налічувалося 359 тисяч абітурієнтів, то у 2011-му число випускників шкіл скоротиться майже вдвічі - до 195 тисяч, повідомляє ТСН. У такій ситуації українські вузи неодмінно зіткнуться з масовим недобором студентів.
Під цим приводом Міністерство освіти та науки й зайнялося зміною структури управління вищою освітою, що спричинить закриття значної кількості вузів.
Серед іншого, Міністерством освіти підготовлена нова редакція закону "Про вищу освіту", в якій будуть обумовлені нові вимоги до вузів. Згідно з нововведеннями, щоб стати класичним університетом, ВУЗ повинен мати не менше 8 тисяч студентів денної форми навчання, коледж - 1 тисячу студентів.
На даний момент цим вимогам відповідають тільки 60 державних вузів, 157 ж мають більше 500 студентів, 88 - менше 500 студентів. Навіть якщо врахувати, що до їх числа потраплять 5 коледжів мистецтва, до яких не пред'являтимуться ці вимоги, 83 вузи підлягають закриттю. Тому результатом прийняття нової редакції цього закону може стати злиття вузів.
Як відомо, міністр освіти Дмитро Табачник вважає, що навчання у вищих навчальних закладах не може коштувати менше ніж 8-9 тисяч гривень на рік. У Міносвіти кажуть, що в новому законі про вищу освіту має бути визначено, що питання встановлення плати за освіту є компетенцією автономії вузів.
Джерела: http://www.expres.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
КВУ: новий закон про місцеві вибори - злочин проти виборця
Голова правління Комітету виборців України Олександр ЧЕРНЕНКО вважає новий закон про місцеві вибори «злочином проти виборця».
Як повідомили УНІАН у прес-службі телеканалу ТВі, про це він сказав в ефірі телеканалу.
«Це найгірший закон про вибори, починаючи з 96-го року», – заявив він.
На думку О.ЧЕРНЕНКА, ухваливши цей закон, «влада парканом відгородилася від громадськості» як української, так і міжнародної. «Це вже інша справа, коли газ перекриють… Коли це вдарить по кишені тих, хто при владі, тоді вже будуть реагувати», – вважає він.
Водночас Голова правління КВУ не вважає нинішню ситуацію в Україні диктатурою або авторитарним режимом, однак констатує, що «…спостерігається велике бажання певних владних осіб іти по цьому шляху. І це – небезпечно».
Також О.ЧЕРНЕНКО вважає, що не варто розглядати місцеві вибори крізь призму того, що Партія регіонів візьме владу на місцях. «Це буде кілька тисяч локальних змагань… Конкурують на місцях між собою фінансово-економічні місцеві угруповання, назвемо їх кланами. Вони намагатимуться максимально не допустити опозицію», – зазначив Голова КВУ, наголосивши, що «внутрішня конкуренція дуже сильно проявиться на місцевих виборах».
Крім того, О.ЧЕРНЕНКО прогнозує, що на місцевих виборах журналісти будуть «більше заангажовані», хоча зароблятимуть менше. «Гроші платити не будуть. Власник конкретного місцевого ЗМІ має конкретні економічні інтереси. Тож даватиме свій ресурс як внесок у (виборчу - УНІАН) кампанію», – сказав він.
У контексті розмови про місцеві вибори він прокоментував ситуацію, що склалася довкола ТРК «Чорноморська» у Криму. За словами О.ЧЕРНЕНКА, вона «нагадує «розборку» дев’яностих». «Те, що це робиться грубо, без красивого прикриття, доказує, що мало часу до виборів», – підкреслив Голова КВУ.
Як повідомляв УНІАН, 11 серпня Комітет з моніторингу свободи преси у Криму звернувся до Президента Віктора ЯНУКОВИЧА з листом, у якому висловив занепокоєння тиском, що чиниться на найбільшу і найстарішу у Криму приватну телерадіокомпанію ТРК «Чорноморська», та закликав взяти під контроль ситуацію довкола каналу.
Комітет розцінює як загрозу свободі слова арешт майна ТРК, який, за словами керівників телерадіокомпанії, здійснений на підставі кримінальної справи, до якої канал не має відношення.
Комітет вважає, що спроби обмежити чи ускладнити діяльність телеканалу напередодні місцевих виборів можуть «суттєво вплинути на право кримчан і севастопольців отримувати всю повноту інформації для того, щоб зробити усвідомлений вибір».
«Залишаючись однією з найпопулярніших в Криму телерадіокомпаній, «Чорноморка» посідала особливе місце на політизованому ринку кримських мас-медій. Часто критично висвітлюючи дії влади України, Автономної республіки Крим і Севастополя, ця телерадіокомпанія таким чином забезпечувала повноту всього політичного спектру думок в регіоні», - йдеться у повідомленні.
Комітет з моніторингу свободи преси у Криму також звернувся з проханням про підтримку до українських і міжнародних правозахисних організацій.
Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Як повідомили УНІАН у прес-службі телеканалу ТВі, про це він сказав в ефірі телеканалу.
«Це найгірший закон про вибори, починаючи з 96-го року», – заявив він.
На думку О.ЧЕРНЕНКА, ухваливши цей закон, «влада парканом відгородилася від громадськості» як української, так і міжнародної. «Це вже інша справа, коли газ перекриють… Коли це вдарить по кишені тих, хто при владі, тоді вже будуть реагувати», – вважає він.
Водночас Голова правління КВУ не вважає нинішню ситуацію в Україні диктатурою або авторитарним режимом, однак констатує, що «…спостерігається велике бажання певних владних осіб іти по цьому шляху. І це – небезпечно».
Також О.ЧЕРНЕНКО вважає, що не варто розглядати місцеві вибори крізь призму того, що Партія регіонів візьме владу на місцях. «Це буде кілька тисяч локальних змагань… Конкурують на місцях між собою фінансово-економічні місцеві угруповання, назвемо їх кланами. Вони намагатимуться максимально не допустити опозицію», – зазначив Голова КВУ, наголосивши, що «внутрішня конкуренція дуже сильно проявиться на місцевих виборах».
Крім того, О.ЧЕРНЕНКО прогнозує, що на місцевих виборах журналісти будуть «більше заангажовані», хоча зароблятимуть менше. «Гроші платити не будуть. Власник конкретного місцевого ЗМІ має конкретні економічні інтереси. Тож даватиме свій ресурс як внесок у (виборчу - УНІАН) кампанію», – сказав він.
У контексті розмови про місцеві вибори він прокоментував ситуацію, що склалася довкола ТРК «Чорноморська» у Криму. За словами О.ЧЕРНЕНКА, вона «нагадує «розборку» дев’яностих». «Те, що це робиться грубо, без красивого прикриття, доказує, що мало часу до виборів», – підкреслив Голова КВУ.
Як повідомляв УНІАН, 11 серпня Комітет з моніторингу свободи преси у Криму звернувся до Президента Віктора ЯНУКОВИЧА з листом, у якому висловив занепокоєння тиском, що чиниться на найбільшу і найстарішу у Криму приватну телерадіокомпанію ТРК «Чорноморська», та закликав взяти під контроль ситуацію довкола каналу.
Комітет розцінює як загрозу свободі слова арешт майна ТРК, який, за словами керівників телерадіокомпанії, здійснений на підставі кримінальної справи, до якої канал не має відношення.
Комітет вважає, що спроби обмежити чи ускладнити діяльність телеканалу напередодні місцевих виборів можуть «суттєво вплинути на право кримчан і севастопольців отримувати всю повноту інформації для того, щоб зробити усвідомлений вибір».
«Залишаючись однією з найпопулярніших в Криму телерадіокомпаній, «Чорноморка» посідала особливе місце на політизованому ринку кримських мас-медій. Часто критично висвітлюючи дії влади України, Автономної республіки Крим і Севастополя, ця телерадіокомпанія таким чином забезпечувала повноту всього політичного спектру думок в регіоні», - йдеться у повідомленні.
Комітет з моніторингу свободи преси у Криму також звернувся з проханням про підтримку до українських і міжнародних правозахисних організацій.
Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Підписатися на:
Дописи (Atom)