Сьогодні у центрі Львова відбувся мітинг освітян з вимогою збільшити у державному бюджеті видатки на галузь освіти.
статті про українську політику і не тільки
Показ дописів із міткою вища освіта. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою вища освіта. Показати всі дописи
21.03.11
Законспіроване державне замовлення
Подейкують, що начальник департаменту вищої освіти профільного міністерства вже має на руках драфт державного замовлення на 2011 рік. Зі слів очевидців, воно має бути ще цікавішим за минулорічне, якого досі в очі не бачив ані жоден освітній експерт, ані жоден член профільного парламентського комітету, який "за ідеєю" мав би контролювати формування документу ще на етапі його обґрунтування.
Схоже, процес відсторонення громади від контролю над доленосними рішеннями чиновника і надалі прогресуватиме, якщо гласність і прозорість у цій сфері лишатиметься "на папері" або в межах, ним дозволених.
Схоже, процес відсторонення громади від контролю над доленосними рішеннями чиновника і надалі прогресуватиме, якщо гласність і прозорість у цій сфері лишатиметься "на папері" або в межах, ним дозволених.
13.03.11
Меморіальна дошка Табачника на "інституті українофобії"
28.02.11
Міністерство освіти прямо погрожує окремим університетам і ректорам
Міносвіти погрожує університетам скороченням фінансування.
Про це заявив ректор Українського католицького університету отець Борис Ґудзяк.
"Річний термін роботи нового керівництва проявив тенденцію, абсолютно не зрозумілу з точки зору потреб й інтересів вищої освіти", - зазначив він.
Про це заявив ректор Українського католицького університету отець Борис Ґудзяк.
"Річний термін роботи нового керівництва проявив тенденцію, абсолютно не зрозумілу з точки зору потреб й інтересів вищої освіти", - зазначив він.
14.01.11
Для народних депутатів коледж від університету відрізняється кількістю стільців?
В Україні планується процес укрупнення вищих навчальних закладів.
Як передає кореспондент УНІАН, зокрема, на прес-конференції в Києві член парламентського комітету з питань науки та освіти Максим ЛУЦЬКИЙ поінформував, що його комітет планує сьогодні розглянути та внести для розгляду на цій сесії проект закону про вищу освіту, в якому планується передбачити систему укрупнення ВНЗ.
За словами М.ЛУЦЬКОГО, в проекті закону пропонується в залежності від кількості студентів давати визначення навчального закладу – університет, академія, коледж чи професійний коледж. «Це дуже непростий законопроект, не всі його сприймають, але у нас немає іншого шляху, необхідно укрупнювати навчальні заклади», - сказав депутат.
Він зауважив, що не може бути такого, щоб існувало п’ять національних гуманітарних, п’ять національних технічних університетів тощо.
Також М.ЛУЦЬКИЙ розповів, що в законопроекті, одним з авторів якого він є, планується закріпити на законодавчому рівні зовнішнє незалежне оцінювання. Зокрема, пропонуватиметься, щоб вступ до вишів проводився на базі результатів ЗНО, атестату та вступних іспитів на рівній основі.
Законопроект передбачає і розширення автономії національних вищих закладів, в тому числі й у фінансовому плані.
У свою чергу екс-міністр науки та освіти України Станіслав НІКОЛАЄНКО запропонував профільному комітету ВР не передбачати чітку кількість студентів для визначення класифікації ВНЗ. «Не пишіть у закон, що класичний університет – це 10 тисяч студентів. Бо по цій класифікації ні Сорбона, ні Лондонський університет, ні Кембридж, ні Гарвард не потраплять у класифікацію класичних університетів», - сказав він.
Як компроміс С.НІКОЛАЄНКО запропонував написати: «як правило, становить таку-то кількість».
Також С.НІКОЛАЄНКО вважає, що було б доцільніше зробити незалежну оцінку якості надання освітніх послуг вищими навчальними закладами і забрати ліцензії у тих, які не відповідають високим стандартам. Він застеріг, що непродумані кроки щодо закриття чи укрупнення університетів можуть викликати студентські страйки, як це було, наприклад, у Сумах кілька років тому.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
11.01.11
Табачник хоче грандіозно скоротити держзамовлення у ВНЗ
Міносвіти хоче скоротити держзамовлення у вищих навчальних закладах.
Про це заявив віце-спікер Микола Томенко на брифінгу у вівторок.
"6 січня 2011 року Міносвіти звернулося до всіх керівників вищих навчальних закладів з листом щодо необхідності зменшити державне замовлення на підготовку бакалаврів у порівнянні з 2010 роком на 42%, а молодшого спеціаліста на 10%", - сказав він.
На переконання віце-спікера, скорочення держзамовлення призведе до чергового сплеску корупції.
"Що насправді буде відбуватися? Коли вам скажуть, що ви вполовину менше отримаєте держзамовлення, тоді ректори пакують мішки з пропозиціями, їдуть у Міносвіти і випрошують, щоб їм зберегли держзамовлення. Тобто корупція у сфері держзамовлення повертається в освітню сферу", - зазначив Томенко.
Він наполягає на заслуховуванні у Верховній Раді міністра освіти Дмитра Табачника щодо цього питання одразу після відкриття наступної сесії.
"Я переконаний, що парламент зобов’язаний викликати міністра освіти. Ми повинні почути, що чекає на школярів і студентів у наступному навчальному році. Я буду наполягати, щоб 4 лютого, у п’ятницю, ми слухали міністра освіти і науки", - сказав віце-спікер.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
01.12.10
Відкритий острівець закритого суспільства
Соціально-психологічний факультет Житомирського Державного Університету імені Івана Франка до Дня студента презентував cистему "Універсум", якою відкрив себе для всесвітньої мережі.
Ніби то й рядова подія в масштабах України, однак наштовхує на глибокі роздуми.
"Комп'ютерна система управління навчальним процесом "Універсум", розроблена Олександром Музикою та Юрієм Оснадчуком, існує вже 8 років. Покращується, удосконалюється, робить навчання зручним, а планування швидшим.
Студенти вже звикли користуватися індивідуальними сторінками: переглядають навчальний план, розклад занять, власний рейтинг навчання, працюють з електронною літературою та навчально-методичним забезпеченням. Викладачі мають можливість переглянути навантаження, зареєструвати теми курсових та дипломних, створити звіт.
Відтепер усі переваги програми – удома на дивані. Вона буде високошвидкісним помічником у навчанні студентам-заочникам, студентам з особливими потребами. І що головне, завдяки СУНП "Універсум" українські студенти будуть на одній інформаційно-комп'ютерній хвилі зі своїми ровесниками з Польщі, Німеччини, США та інших розвинених країн".
Принаймні, саме так презентують цю подію місцеві ЗМІ.
Та виникає одне логічне питання: "А чому цю систему не запровадили на рівні всього університету, а лише на рівні окремого факультету?"
Відповідаючи на це, декан дипломатично зазначив, що соціально-психологічний факультет буде її тестувати, і якщо вона позитивно себе зарекомендує, буде запроваджена й на рівні всього навчального закладу.
Однак з офіційної інформації відомо, що система існує вже 8 років. Невже цього замало, аби завершити її тестування?
Чи може, проблема в іншому?..
Будь-які зміни середньостатистичною людиною сприймаються з пересторогою. Люди підсвідомо бояться змін. І тим паче, бояться відкритості. І керівництво університету, і міста, та й усієї держави – звикло здійснювати управління "в ручному режимі", вирішуючи всі питання "за закритими дверима".
Ця традиція сягає і радянського, і дорадянського періоду, і стосується всіх сфер життя. І в першу чергу – економіки.
Саме закритість та безсистемність роботи будь-якої структури викликають корупцію та зловживання.
Ми не знаємо, як використовуються наші податки.
Ми не знаємо, як здійснюється працевлаштування чиновників.
Ми не знаємо, як приймаються судові рішення.
Ми не знаємо, як відбувається вступ до вищих навчальних закладів. Точніше, здогадуємось, однак не бачимо цього. І тому нічого не можемо довести.
І вся владна вертикаль – від дрібного чиновника до найвищого посадовця – будь-якими способами блокує зростання прозорості.
Ми не отримуємо відповідей на звернення до органів влади, нас ніхто не інформує про те, хто й що збирається збудувати під нашим вікном, журналістам будь-якими способами закривають рота, а депутати гальмують прийняття законів, які б сприяли громадянам у доступі до інформації.
Відкритість є передумовою відповідальності. Прозорість є головною умовою інвестиційної привабливості.
Соціально-психологічний факультет випереджає у своєму розвитку консервативну решту університету. І це не дивно. Ректор навіть не користується персональним комп'ютером.
Вони звикли працювати за старими методами.
Вони проти запровадження зовнішнього незалежного оцінювання.
Вони ніколи не зміняться.
Змінювати необхідно їх самих.
Дмитро Сінченко
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
10.09.10
Міністерство торгівлі освітою: Іду на виручку!
Чи знаєте ви, що Москва відмовилася від планів перевести школярів на електронні підручники?
Причина - відсутність сертифікату безпеки на рідери і те, що їхній дисплей є чорно-білим.
Але що нам Москва? Українські школярі вже качають підручники з інтернету і не потребують жодних сертифікатів.
Особисто ми схитрували - син вступив до коледжу і позбавився клопоту з десятикласними підручниками. Але не всім так пощастило.
Звісно, аборигени українського нету назвуть питання надуманим - які проблеми у тому, щоб скачати підручник? Але враховуючи те, що в Україні налічується 29 804 населених пункти, з яких лише 1 344 є містами з відповідними інформаційними можливостями, ситуація виглядає не настільки простою.
Уявіть себе мешканцем села Правдюки на Сумщині, де живе три сотні людей. Уявіть, що вам вдалося навіть скачати дитині перші параграфи десятикласних підручників - що ви далі з ними робитимете?
Якщо вдома комп'ютера немає?
Звісно, доведеться роздрукувати. Ті, хто працює в офісах, зробить це безкоштовно, а точніше, перекладе витрати на начальство. Ну а решта? Решта вимушена буде іти до комп'ютерного салону та платити 50 копійок за друковану сторінку. Сорок сторінок - двадцять гривень. І це тільки перші параграфи з одного предмету. А предметів - зовсім не один і навіть не два.
Якщо хтось не знає - держава гарантує нашим дітям безкоштовні підручники. Чудовий привід для масових позовів до Міносвіти.
Нам скажуть - нічого страшного. Кілька місяців протримаємося, а там вже й підручники підвезуть.
Надрукують.
Підвезуть, погодимося ми. Надрукують.
Але що це будуть підручники? Для 10 класу за 12-річною програмою? Але ж дітей перевели на 11-річку!
Ви розумієте, що відбулося? Хай навіть підручники і надрукують, але закінчивши за ними 10-й клас наші діти за один наступний рік повинні будуть засвоїти програму 11 та 12 класів з алгебри, фізики, хімії, біології...
Навіть якщо ці підручники - склепані за два місяці перехідні, все одно десятикласникам доведеться за два роки вивчити трирічну програму!
Ну гаразд, ми згущаємо фарби. Врешті-решт ідеться лише про десятикласників. Ну, напружаться хлопці й дівчата, їм корисно.
У дев'ятикласників же підручники є. І у восьмикласників.
Є. Але стривайте. Це ж ті самі підручники за програмою 12-річки. А вчитимуться вони 11 років. Здогадалися, про що ми?
Вірно. Наші великомудрі депутати, проголосувавши за перехід на 11-річку в одну секунду ,залишили без підручників усіх школярів усіх класів за винятком одинадцятого! Оце так фокус!
Однак і це ще не все. В законі міститься норма про обов'язкову дошкільну освіту. Тобто старші групи дитячих садків мають навчати дітей за освітньою програмою. А де, скажіть, ці підручники для дошкільнят?
Далі будьмо уважні! Дев'ятикласники, які вже провчилися вісім років за 12-річкою, на останні три роки потребуватимуть спеціальних підручників, які враховують цей стрибок. Так само, як і восьмикласники, які по-старому провчилися сім років. І семикласники, і шестикласники...
На якому сайті їх скачати? Ну хоч би перші параграфи?
А на які гроші друкувати ці перехідні підручники для всіх цих класів і коли це буде зроблено? Де в бюджеті відповідний рядок?
Відповідь - сміх. Звісно, ніхто нічого не друкуватиме, тут ви маєте рацію. Наших дітей вчитимуть "на колінці". Тут - читати, тут - не читати, тут велика жирна пляма - рибу загортали. А цього в підручнику немає, пишіть конспекти.
І скажіть, кому і нащо це потрібно? Аби не так, як у Ющенка? Так 12-річку ж підписував іще Кучма!
Але проблеми школярів - ніщо у порівнянні з проблемами батьків дошкільнят. Адже віддати дитину до садка віднині обов'язково. Але де він, той садок? Якщо шкільна мережа в Україні здебільшого збереглася, то у будинках колишніх дитсадків давно вже оселилися податкові інспекції, банки, офіси. Закладів дошкільної освіти навіть для добровільного відвідування не вистачало, а зараз страшно собі уявити, що робиться.
Згадайте, до речі, як поступово і повільно робилася попередня реформа. Нова 12-річна програма вводилася рік за роком, починаючи з першого класу. Другий клас ще вчився одинадцять років, а молодші на рік діти, першокласники - вже дванадцять. Тому жодних перехідних програм не знадобилося. І нові підручники друкувалися кожен раз для одного класу - а значить був час вивірити, внести корективи.
Тепер запитаємо себе - куди спішимо? Чому 11-річну реформу голоснули перед самим початком навчального року буквально у силовому режимі? Ну добре, депутати у нас здебільшого не привчені думати, але куди дивилося міністерство? Вони ж мають досвід попередньої реформи і повинні мати хоч якусь клепку в голові!
Це питання хвилює не тільки нас. Багато гіпотез довелося чути - від відсутності призовників до впливу Росії і нових підручників з історії.
Проте тут ми маємо іншу версію, значно більш реалістичну. Рік тому, проаналізувавши стан української вищої освіти, ми прийшли до висновку: замість освіти в країні функціонує система торгівлі дипломами з усіма ознаками організованого злочинного угрупування.
І школярі для цієї системи - основне пальне. Бо вони несуть туди гроші з бюджету та батьківських кишень.
Отже, що відбулося у нашій системі освіти разом з переходом на 12-річку? З чим насправді боролися депутати та міністерські чиновники цього літа?
А відбувся 2012-й рік. Рік без випускних балів і молоді зі стрічками через плече. Рік без купань у фонтанах та останніх дзвінків. Без абітурієнтів та призовників.
Бо ж останній 11-й клас мав випуститися 2011-го, а перший 12-й - аж у 2013-му.
З точки зору 90-х, коли планувався перехід на 12-річку, в цьому не було жодної трагедії. Адже щороку в Україні випускається зі школи близько 200 тисяч хлопців. А до армії забирають лише 50 тисяч. Отже призов можна забезпечити за рахунок 19-ти, 20-ти (і так далі) -річних.
І з абітурієнтами теж нічого страшного. В кінці 90-х в Україні налічувалося трошки більше мільйона студентів, а значить - близько 200 тисяч першокурсників. У той самий час зі школи щороку виходило 400 тисяч. А це означає, що ті, хто не вступить 2011-го, просто отримають додатковий шанс 2012-го. Їм пощастить.
Однак за 10 років картина кардинально змінилася. Якщо до Збройних сил призивають все менше й менше через набір контрактників, то кількість студентів дедалі більшає.
А тепер увага - цифра, яка вразить вас так само, як і нас. Тобто наповал.
Кількість студентів в Україні сьогодні складає майже 2,5 мільйони. Тобто у перерахунку на першокурсників - понад 400 тисяч. А незалежне тестування тим часом пройшло 430 тисяч бажаючих.
Що це означає? По-перше, те, що буквально всі, хто має бажання, отримують сьогодні студентський квиток. А по-друге, те, що у вишів зник абітурієнтський резерв. І 2012-го року вони залишаться без першокурсників.
Ви уявляєте весь масштаб проблеми?
Ні, ви не уявляєте цього масштабу. Це гірше за календар Майя. Бо чотириста тисяч першокурсників за рік приносять до кас ВНЗ понад ДВА МІЛЬЯРДИ ГРИВЕНЬ - хто з батьківської кишені, а хто з бюджету. І за час навчання ця сума складає близько восьми мільярдів. Тобто втративши один рік набору, наша система осві..., ой, пробачте, торгівлі дипломами втрачає ОДИН МІЛЬЯРД ДОЛАРІВ США!!!
А тепер замисліться над цією цифрою. Згадайте, що ректори наших вишів їздять на "Бентлі", тоді коли викладачі отримують 800 гривень. Вгадайте, хто з них більше постраждає від недоотримання такої гігантської суми?
Отож.
Уявіть себе очільником вищого навчального закладу. Чітко знаючи свою частину у розподілі майбутнього мільярда, чи сиділи б ви, склавши руки і чекали на страшне майбутнє? Певно, що ні.
Набравши повну валізу аргументів, разом з колегами, такими самими ректорами ви би поїхали до рідного міністерства, щоб урятувати себе від реформи.
Можете не сумніватися, що приблизно так воно і відбулося.
Треба сказати, що на початку обговорювалися більш гуманні проекти порятунку - найздібнішу частину десятикласників хотіли виділити у окремі класи, навчити два роки по прискореній програмі і випустити все-таки у дві тисячі дванадцятому. Пів-випуску - краще, ніж жодного.
Але тут, на щастя, змінилася влада, усі рішення попередньої оголосили шкідливими - і вперед! Чому б це погоджуватися на половину, коли можна отримати все?
В результаті закон "Про внесення змін до законодавчих актів України з питань загальної, середньої та дошкільної освіти (щодо організації навчально-виховного процесу)" підтримало 248 народних депутатів з 426, що зареєструвалися в залі.
Ми не знаємо, яка система краща - дванадцятирічна шкільна чи одинадцятирічна вкупі з обов'язковим роком у дитсадку. Ми знаємо тільки те, що в освіті не можна робити різких перелаштувань на ходу. Будь-яка зміна має бути обґрунтована методистами, психологами, соціологами.
Ми знаємо - в результаті "реформи" не тільки десятикласники, але всі без виключення школярі в Україні залишилися без підручників.
Ми розуміємо, їх тепер вчитимуть за системою "зліт-посадка", як сталінських льотчиків перед війною.
Ми знаємо, що в результаті отримаємо більш як чотири мільйони неуків - тобто усіх школярів, що потрапили під ніж останньої реформи. І саме вони визначатимуть майбутнє України 2030-2050.
І нам стає страшно.
Бо зробити з цим вже нічого не можна. Часу на розробку перехідних програм немає. Так само, як і грошей на друк нових та зовсім нових підручників.
Отже на наших очах відбувся злочин. Злочин проти наших дітей. Дарма що він не передбачений Кримінальним кодексом. Дарма, що його освятила Верховна Рада та підписав президент. Все одно, натиснувши кнопки під час голосування, усі двісті сорок вісім депутатів перетворилися на злочинців. Разом із Міністром торгівлі освітою та всіма, хто стояв за підготовкою цього закону.
Звісно, тепер вони робитимуть все, щоб приховати результати своєї діяльності. Нам регулярно доповідатимуть про підвищення середнього балу складання ЗНО - тести поступово спрощуватимуться і опускатимуться до рівня випускників.
Кількість абітурієнтів, які вступили у виші, невпинно зростатиме і невдовзі таки перетне межу у сто відсотків. Середнім школам дадуть фінансову самостійність і вони органічно увіллються до лав торгівців освітою. Вища школа теж не скаржитиметься - неуки платять стільки ж, скільки й ерудити.
Залишається спитати, а як на це реагуватимемо ми? Ми з вами - батьки, майбутні роботодавці чи то колеги цих випускників? Ми, громадяни України, з чиїх кишень витягують зовсім не маленькі гроші на освіту, а натомість всучують завідомо гнилий товар - прикрашених атестатами неуків, ледацюг і пофігістів.
І нарешті, як бути із законами, написаними та проголосованими злочинцями - тими, хто остаточно виставив освіту на панель, зробив з неї повію, слухняну рабиню песиголових торгівців дипломами?
Брати Капранови
Причина - відсутність сертифікату безпеки на рідери і те, що їхній дисплей є чорно-білим.
Але що нам Москва? Українські школярі вже качають підручники з інтернету і не потребують жодних сертифікатів.
Особисто ми схитрували - син вступив до коледжу і позбавився клопоту з десятикласними підручниками. Але не всім так пощастило.
Звісно, аборигени українського нету назвуть питання надуманим - які проблеми у тому, щоб скачати підручник? Але враховуючи те, що в Україні налічується 29 804 населених пункти, з яких лише 1 344 є містами з відповідними інформаційними можливостями, ситуація виглядає не настільки простою.
Уявіть себе мешканцем села Правдюки на Сумщині, де живе три сотні людей. Уявіть, що вам вдалося навіть скачати дитині перші параграфи десятикласних підручників - що ви далі з ними робитимете?
Якщо вдома комп'ютера немає?
Звісно, доведеться роздрукувати. Ті, хто працює в офісах, зробить це безкоштовно, а точніше, перекладе витрати на начальство. Ну а решта? Решта вимушена буде іти до комп'ютерного салону та платити 50 копійок за друковану сторінку. Сорок сторінок - двадцять гривень. І це тільки перші параграфи з одного предмету. А предметів - зовсім не один і навіть не два.
Якщо хтось не знає - держава гарантує нашим дітям безкоштовні підручники. Чудовий привід для масових позовів до Міносвіти.
Нам скажуть - нічого страшного. Кілька місяців протримаємося, а там вже й підручники підвезуть.
Надрукують.
Підвезуть, погодимося ми. Надрукують.
Але що це будуть підручники? Для 10 класу за 12-річною програмою? Але ж дітей перевели на 11-річку!
Ви розумієте, що відбулося? Хай навіть підручники і надрукують, але закінчивши за ними 10-й клас наші діти за один наступний рік повинні будуть засвоїти програму 11 та 12 класів з алгебри, фізики, хімії, біології...
Навіть якщо ці підручники - склепані за два місяці перехідні, все одно десятикласникам доведеться за два роки вивчити трирічну програму!
Ну гаразд, ми згущаємо фарби. Врешті-решт ідеться лише про десятикласників. Ну, напружаться хлопці й дівчата, їм корисно.
У дев'ятикласників же підручники є. І у восьмикласників.
Є. Але стривайте. Це ж ті самі підручники за програмою 12-річки. А вчитимуться вони 11 років. Здогадалися, про що ми?
Вірно. Наші великомудрі депутати, проголосувавши за перехід на 11-річку в одну секунду ,залишили без підручників усіх школярів усіх класів за винятком одинадцятого! Оце так фокус!
Однак і це ще не все. В законі міститься норма про обов'язкову дошкільну освіту. Тобто старші групи дитячих садків мають навчати дітей за освітньою програмою. А де, скажіть, ці підручники для дошкільнят?
Далі будьмо уважні! Дев'ятикласники, які вже провчилися вісім років за 12-річкою, на останні три роки потребуватимуть спеціальних підручників, які враховують цей стрибок. Так само, як і восьмикласники, які по-старому провчилися сім років. І семикласники, і шестикласники...
На якому сайті їх скачати? Ну хоч би перші параграфи?
А на які гроші друкувати ці перехідні підручники для всіх цих класів і коли це буде зроблено? Де в бюджеті відповідний рядок?
Відповідь - сміх. Звісно, ніхто нічого не друкуватиме, тут ви маєте рацію. Наших дітей вчитимуть "на колінці". Тут - читати, тут - не читати, тут велика жирна пляма - рибу загортали. А цього в підручнику немає, пишіть конспекти.
І скажіть, кому і нащо це потрібно? Аби не так, як у Ющенка? Так 12-річку ж підписував іще Кучма!
Але проблеми школярів - ніщо у порівнянні з проблемами батьків дошкільнят. Адже віддати дитину до садка віднині обов'язково. Але де він, той садок? Якщо шкільна мережа в Україні здебільшого збереглася, то у будинках колишніх дитсадків давно вже оселилися податкові інспекції, банки, офіси. Закладів дошкільної освіти навіть для добровільного відвідування не вистачало, а зараз страшно собі уявити, що робиться.
Згадайте, до речі, як поступово і повільно робилася попередня реформа. Нова 12-річна програма вводилася рік за роком, починаючи з першого класу. Другий клас ще вчився одинадцять років, а молодші на рік діти, першокласники - вже дванадцять. Тому жодних перехідних програм не знадобилося. І нові підручники друкувалися кожен раз для одного класу - а значить був час вивірити, внести корективи.
Тепер запитаємо себе - куди спішимо? Чому 11-річну реформу голоснули перед самим початком навчального року буквально у силовому режимі? Ну добре, депутати у нас здебільшого не привчені думати, але куди дивилося міністерство? Вони ж мають досвід попередньої реформи і повинні мати хоч якусь клепку в голові!
Це питання хвилює не тільки нас. Багато гіпотез довелося чути - від відсутності призовників до впливу Росії і нових підручників з історії.
Проте тут ми маємо іншу версію, значно більш реалістичну. Рік тому, проаналізувавши стан української вищої освіти, ми прийшли до висновку: замість освіти в країні функціонує система торгівлі дипломами з усіма ознаками організованого злочинного угрупування.
І школярі для цієї системи - основне пальне. Бо вони несуть туди гроші з бюджету та батьківських кишень.
Отже, що відбулося у нашій системі освіти разом з переходом на 12-річку? З чим насправді боролися депутати та міністерські чиновники цього літа?
А відбувся 2012-й рік. Рік без випускних балів і молоді зі стрічками через плече. Рік без купань у фонтанах та останніх дзвінків. Без абітурієнтів та призовників.
Бо ж останній 11-й клас мав випуститися 2011-го, а перший 12-й - аж у 2013-му.
З точки зору 90-х, коли планувався перехід на 12-річку, в цьому не було жодної трагедії. Адже щороку в Україні випускається зі школи близько 200 тисяч хлопців. А до армії забирають лише 50 тисяч. Отже призов можна забезпечити за рахунок 19-ти, 20-ти (і так далі) -річних.
І з абітурієнтами теж нічого страшного. В кінці 90-х в Україні налічувалося трошки більше мільйона студентів, а значить - близько 200 тисяч першокурсників. У той самий час зі школи щороку виходило 400 тисяч. А це означає, що ті, хто не вступить 2011-го, просто отримають додатковий шанс 2012-го. Їм пощастить.
Однак за 10 років картина кардинально змінилася. Якщо до Збройних сил призивають все менше й менше через набір контрактників, то кількість студентів дедалі більшає.
А тепер увага - цифра, яка вразить вас так само, як і нас. Тобто наповал.
Кількість студентів в Україні сьогодні складає майже 2,5 мільйони. Тобто у перерахунку на першокурсників - понад 400 тисяч. А незалежне тестування тим часом пройшло 430 тисяч бажаючих.
Що це означає? По-перше, те, що буквально всі, хто має бажання, отримують сьогодні студентський квиток. А по-друге, те, що у вишів зник абітурієнтський резерв. І 2012-го року вони залишаться без першокурсників.
Ви уявляєте весь масштаб проблеми?
Ні, ви не уявляєте цього масштабу. Це гірше за календар Майя. Бо чотириста тисяч першокурсників за рік приносять до кас ВНЗ понад ДВА МІЛЬЯРДИ ГРИВЕНЬ - хто з батьківської кишені, а хто з бюджету. І за час навчання ця сума складає близько восьми мільярдів. Тобто втративши один рік набору, наша система осві..., ой, пробачте, торгівлі дипломами втрачає ОДИН МІЛЬЯРД ДОЛАРІВ США!!!
А тепер замисліться над цією цифрою. Згадайте, що ректори наших вишів їздять на "Бентлі", тоді коли викладачі отримують 800 гривень. Вгадайте, хто з них більше постраждає від недоотримання такої гігантської суми?
Отож.
Уявіть себе очільником вищого навчального закладу. Чітко знаючи свою частину у розподілі майбутнього мільярда, чи сиділи б ви, склавши руки і чекали на страшне майбутнє? Певно, що ні.
Набравши повну валізу аргументів, разом з колегами, такими самими ректорами ви би поїхали до рідного міністерства, щоб урятувати себе від реформи.
Можете не сумніватися, що приблизно так воно і відбулося.
Треба сказати, що на початку обговорювалися більш гуманні проекти порятунку - найздібнішу частину десятикласників хотіли виділити у окремі класи, навчити два роки по прискореній програмі і випустити все-таки у дві тисячі дванадцятому. Пів-випуску - краще, ніж жодного.
Але тут, на щастя, змінилася влада, усі рішення попередньої оголосили шкідливими - і вперед! Чому б це погоджуватися на половину, коли можна отримати все?
В результаті закон "Про внесення змін до законодавчих актів України з питань загальної, середньої та дошкільної освіти (щодо організації навчально-виховного процесу)" підтримало 248 народних депутатів з 426, що зареєструвалися в залі.
Ми не знаємо, яка система краща - дванадцятирічна шкільна чи одинадцятирічна вкупі з обов'язковим роком у дитсадку. Ми знаємо тільки те, що в освіті не можна робити різких перелаштувань на ходу. Будь-яка зміна має бути обґрунтована методистами, психологами, соціологами.
Ми знаємо - в результаті "реформи" не тільки десятикласники, але всі без виключення школярі в Україні залишилися без підручників.
Ми розуміємо, їх тепер вчитимуть за системою "зліт-посадка", як сталінських льотчиків перед війною.
Ми знаємо, що в результаті отримаємо більш як чотири мільйони неуків - тобто усіх школярів, що потрапили під ніж останньої реформи. І саме вони визначатимуть майбутнє України 2030-2050.
І нам стає страшно.
Бо зробити з цим вже нічого не можна. Часу на розробку перехідних програм немає. Так само, як і грошей на друк нових та зовсім нових підручників.
Отже на наших очах відбувся злочин. Злочин проти наших дітей. Дарма що він не передбачений Кримінальним кодексом. Дарма, що його освятила Верховна Рада та підписав президент. Все одно, натиснувши кнопки під час голосування, усі двісті сорок вісім депутатів перетворилися на злочинців. Разом із Міністром торгівлі освітою та всіма, хто стояв за підготовкою цього закону.
Звісно, тепер вони робитимуть все, щоб приховати результати своєї діяльності. Нам регулярно доповідатимуть про підвищення середнього балу складання ЗНО - тести поступово спрощуватимуться і опускатимуться до рівня випускників.
Кількість абітурієнтів, які вступили у виші, невпинно зростатиме і невдовзі таки перетне межу у сто відсотків. Середнім школам дадуть фінансову самостійність і вони органічно увіллються до лав торгівців освітою. Вища школа теж не скаржитиметься - неуки платять стільки ж, скільки й ерудити.
Залишається спитати, а як на це реагуватимемо ми? Ми з вами - батьки, майбутні роботодавці чи то колеги цих випускників? Ми, громадяни України, з чиїх кишень витягують зовсім не маленькі гроші на освіту, а натомість всучують завідомо гнилий товар - прикрашених атестатами неуків, ледацюг і пофігістів.
І нарешті, як бути із законами, написаними та проголосованими злочинцями - тими, хто остаточно виставив освіту на панель, зробив з неї повію, слухняну рабиню песиголових торгівців дипломами?
Брати Капранови
Слідкувати за новими дописами
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
03.09.10
"Студентський захист": Табачник затіяв обговорення, щоб відвернути увагу
Міністерство освіти і науки України не відмовилося від ідеї повернути вступні іспити у вищі навчальні заклади. Про це УНІАН повідомив координатор громадської ініціативи «Студентський захист» Андрій ЧЕРНИХ, посилаючись на Розпорядження Кабінету міністрів України від 27 серпня 2010 року №1728-р «Про затвердження плану заходів щодо розвитку вищої освіти на період до 2015 року».
Зокрема, в цьому документі профільним відомствам доручається в 2011 році “удосконалити умови прийому до вищих навчальних закладів з урахуванням результатів зовнішнього незалежного оцінювання, середнього бала шкільного атестата та оцінок вищого навчального закладу”.
“Таким чином, очевидно, що Міністерство освіти і науки України не залишає ідею повернення до системи вступних іспитів, і анонсоване проведення публічного обговорення проекту Умов вступу до вищих навчальних закладів на 2011 рік та проект основних змін до Умов вступу в 2011 році, опублікований МОН, є “ширмою” для оголошення вже прийнятого рішення керівництвом МОН та ректорами вузів щодо запровадження вступних іспитів до вузів”, – заявив А.ЧЕРНИХ.
“Останнє рішення Уряду та анонсовані зміни до Умов вступу до вищих навчальних закладів свідчать про відсутність чіткого бачення в Міністерстві освіти і науки України організації вступної кампанії в 2011 році”, - зазначив А.ЧЕРНИХ.
Крім того, згідно з цим планом заходів, уряд доручив “підготувати пропозиції щодо оптимізації мережі державних вищих навчальних закладів шляхом централізації управління ними, утворення багатопрофільних регіональних університетів”.
Як повідомляв УНІАН, за інформацією газети “Сегодня”, Міносвіти винесло на громадське обговорення проект нових Умов прийому у вищі навчальні заклади. Обговорення продовжиться до 25 вересня. За даними газети, з проекту зникла норма про проведення вступного іспиту до вишу як третьої складової прийому на навчання, є тільки тести і середній бал шкільного атестата, як було і цього року.
Зокрема, в цьому документі профільним відомствам доручається в 2011 році “удосконалити умови прийому до вищих навчальних закладів з урахуванням результатів зовнішнього незалежного оцінювання, середнього бала шкільного атестата та оцінок вищого навчального закладу”.
“Таким чином, очевидно, що Міністерство освіти і науки України не залишає ідею повернення до системи вступних іспитів, і анонсоване проведення публічного обговорення проекту Умов вступу до вищих навчальних закладів на 2011 рік та проект основних змін до Умов вступу в 2011 році, опублікований МОН, є “ширмою” для оголошення вже прийнятого рішення керівництвом МОН та ректорами вузів щодо запровадження вступних іспитів до вузів”, – заявив А.ЧЕРНИХ.
“Останнє рішення Уряду та анонсовані зміни до Умов вступу до вищих навчальних закладів свідчать про відсутність чіткого бачення в Міністерстві освіти і науки України організації вступної кампанії в 2011 році”, - зазначив А.ЧЕРНИХ.
Крім того, згідно з цим планом заходів, уряд доручив “підготувати пропозиції щодо оптимізації мережі державних вищих навчальних закладів шляхом централізації управління ними, утворення багатопрофільних регіональних університетів”.
Як повідомляв УНІАН, за інформацією газети “Сегодня”, Міносвіти винесло на громадське обговорення проект нових Умов прийому у вищі навчальні заклади. Обговорення продовжиться до 25 вересня. За даними газети, з проекту зникла норма про проведення вступного іспиту до вишу як третьої складової прийому на навчання, є тільки тести і середній бал шкільного атестата, як було і цього року.
| Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
19.08.10
Табачник закриє 83 ВУЗи, а решті дозволить лупити за науку три шкури?
Міністерство освіти й науки підготувало нову редакцію закону "Про вищу освіту", яка передбачає нові вимоги до вузів. 83 вузам, які не відповідають цим вимогам, загрожує закриття
У 2011 році українські вузи вперше зіткнуться з масовим недобором студентів. Якщо у 2010 році в Україні налічувалося 359 тисяч абітурієнтів, то у 2011-му число випускників шкіл скоротиться майже вдвічі - до 195 тисяч, повідомляє ТСН. У такій ситуації українські вузи неодмінно зіткнуться з масовим недобором студентів.
Під цим приводом Міністерство освіти та науки й зайнялося зміною структури управління вищою освітою, що спричинить закриття значної кількості вузів.
Серед іншого, Міністерством освіти підготовлена нова редакція закону "Про вищу освіту", в якій будуть обумовлені нові вимоги до вузів. Згідно з нововведеннями, щоб стати класичним університетом, ВУЗ повинен мати не менше 8 тисяч студентів денної форми навчання, коледж - 1 тисячу студентів.
На даний момент цим вимогам відповідають тільки 60 державних вузів, 157 ж мають більше 500 студентів, 88 - менше 500 студентів. Навіть якщо врахувати, що до їх числа потраплять 5 коледжів мистецтва, до яких не пред'являтимуться ці вимоги, 83 вузи підлягають закриттю. Тому результатом прийняття нової редакції цього закону може стати злиття вузів.
Як відомо, міністр освіти Дмитро Табачник вважає, що навчання у вищих навчальних закладах не може коштувати менше ніж 8-9 тисяч гривень на рік. У Міносвіти кажуть, що в новому законі про вищу освіту має бути визначено, що питання встановлення плати за освіту є компетенцією автономії вузів.
Джерела: http://www.expres.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
У 2011 році українські вузи вперше зіткнуться з масовим недобором студентів. Якщо у 2010 році в Україні налічувалося 359 тисяч абітурієнтів, то у 2011-му число випускників шкіл скоротиться майже вдвічі - до 195 тисяч, повідомляє ТСН. У такій ситуації українські вузи неодмінно зіткнуться з масовим недобором студентів.
Під цим приводом Міністерство освіти та науки й зайнялося зміною структури управління вищою освітою, що спричинить закриття значної кількості вузів.
Серед іншого, Міністерством освіти підготовлена нова редакція закону "Про вищу освіту", в якій будуть обумовлені нові вимоги до вузів. Згідно з нововведеннями, щоб стати класичним університетом, ВУЗ повинен мати не менше 8 тисяч студентів денної форми навчання, коледж - 1 тисячу студентів.
На даний момент цим вимогам відповідають тільки 60 державних вузів, 157 ж мають більше 500 студентів, 88 - менше 500 студентів. Навіть якщо врахувати, що до їх числа потраплять 5 коледжів мистецтва, до яких не пред'являтимуться ці вимоги, 83 вузи підлягають закриттю. Тому результатом прийняття нової редакції цього закону може стати злиття вузів.
Як відомо, міністр освіти Дмитро Табачник вважає, що навчання у вищих навчальних закладах не може коштувати менше ніж 8-9 тисяч гривень на рік. У Міносвіти кажуть, що в новому законі про вищу освіту має бути визначено, що питання встановлення плати за освіту є компетенцією автономії вузів.
Джерела: http://www.expres.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
18.08.10
Говард Еверсон: Чим краще освічені люди, тим менше вони піддаються контролю
У США в тестах для вступу до коледжів перевіряються здібності. Мета таких тестів - не перевірка того, чого дитину навчили, а виявлення того, якою буде успішність цієї молодої людини, якщо її приймуть до університету. Уряд в такі тести взагалі не втручається.
Вступна кампанія - 2010, яка більше скидалася на облогу ВУЗів, закінчилась скандалами. Здається, Міністерство освіти та науки робило все можливе, аби не дати абітурієнтам та їхнім батькам розслабитися хоча б на мить. Два останні роки у багатьох талановитих дітей була можливість потрапити до ВУЗу саме завдяки своїм знанням.
Цього ж літа вітчизняні можновладці змішали все, що могли: тести, атестати, додаткові творчі завдання... Таким чином "відкрита й прозора" вступна кампанія винесла на берег не кращих із кращих.
Наприкінці липня, перед початком вступної кампанії, у Києві перебував доктор Говард Еверсон, професор та старший науковий співробітник Центру поглиблених педагогічних досліджень Університету міста Нью-Йорк.
Говард Еверсон був заступником голови Ради Коледжів, яка є однією з двох компаній у США, що проводять незалежне тестування при вступі до вищих учбових закладів. Нині доктор Еверсон викладає тестування й оцінювання. "Українська правда. Життя" зустрілася з ним, щоб дізнатися про систему освіти в США, їхній досвід з тестування та про роль вищої освіти взагалі.
Участь у розмові взяла також Ольга Айвазовська, керівник громадської мережі "Опора", що вже третій рік поспіль слідкує за проведенням вступних кампаній в Україні.
- Пане Еверсон, українські чиновники часто-густо, посилаючись на закордонні системи освіти, виривають з контексту певні деталі і таким чином спотворюють загальне уявлення, вдаються до маніпуляцій. Розкажіть, будь ласка, про американську систему освіти взагалі.
- Дошкільна освіта в США не є обов'язковою. І не завжди у вас є доступ до неї. Щось на кшталт дитячих садочків у нас завжди було, але це можна назвати скоріше дошкільним доглядом, а не дошкільною освітою. Зараз ми рухаємося до більш системної дошкільної освіти.
До початкової школи американські діти йдуть десь з 6 років. По закінченні початкової школи їм близько 12-13 років. Потім йдуть 4 класи середньої школи. Таким чином діти закінчують школу в 17-18 років.
Середня школа є обов'язковою, у більшості штатів. Але, що важливо розуміти, закони щодо освіти в усіх штатах різні. У більшості штатів діти повинні відвідувати школу до 16 років.
Потім, за законом, вони можуть залишити школу - можливо, вони не отримають атестат про середню освіту, але вони мають таке право. Втім більшість учнів цього не роблять, оскільки інакше вони не знайдуть собі роботу і не матимуть якихось перспектив у житті.
- Які є перспективи у дітей після школи?
- Вони можуть піти або працювати, або ж до армії, або ж приєднатися до Корпусу миру волонтером. Але все це вільний вибір, це не є обов'язковим.
- Скільки молодих людей виявляють бажання здобути вищу освіту?
- Я б сказав, що таких 60%. Через ту систему освіти, що є в США, то майже всі вони кудись вступлять.
- Яка система вступу до вищого учбового закладу в Штатах?
- У нас є так звані технічні коледжі - два роки навчання після школи. Також є 4-річні коледжи відкритого доступу. Ви подаєте заявку і майже всі приймаються. І є більш конкурентні коледжі та університети, де вже йде відбір.
Для американців коледж та університет - це одне й те саме, але є різниця у вченому ступені. Університети пропонують вищий ступінь. Це не європейська система освіти, в якій університет іде після коледжу.
У Штатах більшість подає документи переважно до університетів, де для вступу вимагають оцінки шкільного атестату (середній бал) та бали за тестування.
- Чи є незалежне тестування обов'язковим?
- Можна сказати, що й так. Якщо університети вимагають, щоб студенти подали такі бали, отже ви маєте скласти тести.
Окрім шкільного атестату та результатів тестування необхідно подати рекомендаційні листи від вчителів. І можливо, в заявці треба буде написати мотиваційне есе. Хоча це вимагають не всі університети.
- Хто проводить тестування і наскільки воно незалежне?
- Дуже незалежне. Існує дві організації, які проводять тестування взагалі і повністю його контролюють. Це Рада коледжів та Американська комісія тестування для вступу до вищих навчальних закладів. Студенти можуть вибирати ті чи інші тести, а потім подають бали.
За тестування платять учні та батьки. Вартість - не надто висока. Оскільки студенти можуть складати тести кілька разів, то тоді це обійдеться дорожче. Я не можу сказати, скільки точно коштує таке тестування, але приблизно 30 доларів - дешевше, ніж підручники.
- Чи проводять в університетах при вступі співбесіди?
- Це залежить від університету та спеціалізації, але більшість не проводять - через високу кількість абітурієнтів.
У нас у Штатах проблема в тому, що абітурієнтів набагато більше, ніж місць для навчання. Тож університети і коледжи просто не можуть собі дозволити проводити співбесіду, оскільки це буде надто дорого - в першу чергу для самого університету.
А якщо ще зважити на географічний розмах Штатів, коли абітурієнту доведеться їхати, приміром, з Нью-Йорка до Каліфорнії - то це буде дуже дорого.
- Складається враження, що у вашій системі майже немає лакун для корупції.
- У такій системі вступу корупції немає взагалі, як і в системі вищої освіти. Підкупити професора неможливо!
- Як ви думаєте, як так склалося?
- Думаю, це культурна традиція. Професори взагалі відстоюють свою незалежність. Ніхто не може вказувати професору, що йому робити. Це одна з найбільш незалежних професій в країні.
- А яка зарплатня у професора?
- Думаю, їм дуже добре платять. Нам сплачують за 10 місяців (за академічний рік), від 6 до 10 тисяч доларів на місяць. Але якщо у вас є репутація, авторитет, то може бути набагато більше.
Втім у порівнянні з тим, що більшість професорів могли б заробляти у приватних компаніях, в бізнесі, це, звичайно, низький дохід.
- Але чи це той рівень доходу, що не потребує хабарів?
- Хабарі - це взагалі така річ, про яку ніхто не заїкається. Коли я вперше почав приїжджати сюди (в Україну та Грузію), розповіді про хабарі були для мене шоком. Я думаю, що це частина культури. Можна пропонувати хабар суддям, поліцейському, але вчителю?!
- Чи мали місце в історії освіти США революційні зміни? Коли суспільство, приміром, розуміло, що система освіти потребує змін.
- Наша система освіти - це історія повільних, поступових змін. Так склалося через те, що система освіти в Штатах контрольована більш на місцевому рівні - за стан освіти відповідають міста, регіони, штати. А єдиний приклад необхідності радикальних змін - це часи після Другої світової війни.
Коли з війни повернулися молоді військові, їм потрібно було здобувати освіту, щоб якось пристосовуватися до життя і знаходити собі роботу. У цей час відбулося зростання вищої освіти: збільшилася кількість вищих закладів та кількість абітурієнтів.
До речі, у нас немає міністра освіти, немає централізованого контролю - це і добре, і погано. Це добре, тому що уряд не може диктувати своїх вимог. І погано, тому що зміни відбуваються дуже повільно - лише за домовленості та кооперації університетів (у нас є Рада коледжів та інші спілки та асоціації вищих учбових закладів).
- Щодо нинішнього стану вищої освіти. Чи є зараз необхідність реорганізації освіти? Нині у книжках та пресі чути нарікання, що дітей вчать завчати знання замість того, щоб вчити вчитися?
- Так, усе більше і більше. На Заході та в США обговорюється те, що в зв'язку з нещодавнім вибухом обсягу знань та наявної інформації, розвитком інформаційного суспільства необхідно навчатися протягом життя. Дітей від початку треба навчати тому, що є такий термін - навчання протягом всього життя.
- Як до цього пристосовується ваша система освіти?
- Університети намагаються допомогти вчителям початкової і середньої школи переходити до тієї моделі викладання, щоб навчати дітей не лише якомусь предмету... Крім того, відбувається багато тренінгів і навчання саме на робочому місці.
- Повертаючись до теми тестування. Поясніть, будь ласка, на що більше скеровані тести - на виявлення знання конкретних дат, фактів чи на виявлення взагалі логіки розуміння історичного процесу?
- Це залежить від того, для чого призначені тести - яким чином будуть використовуватись результати тестування, тобто яким чином їх будуть використовувати школа, уряд чи якась агенція, і які рішення будуть прийняті на основі результатів тестування.
В США є два основні підходи чи методи тестування. Перше - тестування з метою виявлення рівня навчання в школі, і ми називаємо це "підзвітностями шкіл", або перевіркою рівня навчання в певних школах. У такому випадку перевіряють, чому дітей навчили в школі.
Упродовж 10-20 років проводились дискусії з приводу того, що рівень початкової і середньої освіти в США не на належному рівні і це дуже турбувало. Тому саме уряд на федеральному рівні, на рівні штатів вирішив впровадити тестування з метою перевірки рівня викладання, щоб покращити рівень навчання в середній школі.
Це - нова форма тестування. А більш стара форма - це тести для вступу до коледжів, в яких перевіряються здібності. Мета таких тестів - не перевірка того, чого дитину навчили, а виявлення того, якою буде успішність цієї молодої людини, якщо її приймуть до університету. Уряд в такі тести взагалі не втручається.
- Ми обговорювали тему есеїв - підозру про їхню справжність, що їх можуть писати певні компанії на замовлення. Якою є їх вага при вступі?
- Важко сказати, якою є їхня вага, тому що різні університети або вимагають написати есе, або ні. Потім вони (есе) розглядаються на засіданні різних комітетів. Тому формально немає показників, яку вагу вони мають при вступі. Це може бути по-різному в різних закладах.
Потрібно також відрізняти мотиваційне есе від завдання з письма. Наприклад, такий факт: кілька років тому до тесту SAT було додано ще один розділ з письма, в який входить саме написання есе. Це не мотиваційне есе. Його було введено, оскільки університети сказали: ми хочемо подивитись, як майбутній студент вміє писати в кімнаті під час тестування, спонтанно.
Ольга Айвазовська: У нас є таке завдання в тесті з української мови. А мотиваційні листи подаються разом із резюме?
- Так, їх можна надіслати з дому. Але тут є проблема: невідомо, хто цей лист написав - можливо, мама чи батько.
Ганна Гошко: За кілька днів, коли ви були в Україні, зустрічались з ректорами під час круглих столів, чи встигли ви скласти собі якесь враження про систему освіти в Україні?
- Про якість освіти я знаю небагато, я не міг цього побачити. Але я бачу, що країна зробила значний прогрес за останні 3-4 роки. Те, що ви зробили у впровадженні тестування за цей час - це величезний крок, тому що в порівнянні з системою в США - а нам вже більше 100 років - і те, що вдалось зробити за короткий час - це складає приємне враження.
Те, що ми наразі бачимо (різноманітні питання щодо тестування) - це болі або проблеми зростання, болі росту. Це правильно, коли люди запитують - чи правильно використовують тести, чи з тією метою. Адже тестування завжди викликає протиріччя.
Однак позитивні наслідки - такі, як покращення життя суспільства - вони є довгостроковими. Зі світового досвіду ми бачимо, що тестування має довгострокові позитивні наслідки тому, що тестування є більш об'єктивним і справедливим, воно допомагає визначати більш талановитих молодих людей і загалом в довгій перспективі, в майбутньому йде покращення всього суспільства. Це дуже демократичний інструмент.
- Але у нас він замішаний на дещо іншому. Мотивація - не просто визначити талановитих дітей, а дати їм можливість потрапити до вишів, адже є проблеми корупції.
- У нас була така ж історія в США. Тільки це була не корупція, а елітарність. Вишів було мало, вони були елітними, і вступити можна було лише в тому випадку, якщо твої батьки належали до вищих прошарків суспільства. Тому запровадження тестування надало можливість спробувати вступати всім.
Одна з найбільших переваг тестування - те, що воно привносить науковий елемент у вищу освіту. Результати тестів можна аналізувати, використовувати в статистичних та інших освітніх дослідженнях, і це сприяє науковим засадам вищої освіти.
Важливу роль відіграють також медіа, адже вони можуть просити, щоб їм надали дані про тестування, статистичні показники, і тоді можуть інтерпретувати ці дані та робити їх відкритими для громадськості, щоб потім громадське обговорення цих питань було не просто філософським, а ґрунтувалось на якихось конкретних даних.
Ольга Айвазовська: Наприклад, минулого року робилось дослідження. Взяли оцінки зі шкіл, результати тестування та опитування з вишів за результатами першої сесії. Завданням було дізнатись, чи відповідають результати тестування рівню знань після першої сесії.
Дослідження показало, що минулого року середній бал атестату нічого не підвищував, золота медаль нічого не відігравала. Тому дослідження показало, що тестування є потрібним і правильним.
Таким чином можна досліджувати, наскільки якісно і коректно проводиться оцінювання в школах та вищих навчальних закладах. Єдина проблема - що через тестування не можна оцінити якість навчання в школі. Для цього проводились інші дослідження, які перевіряли, наскільки поточні оцінки збігались з оцінками за підсумками року.
Ганна Гошко: Проблема й у тому, що вчителі також не завжди зацікавлені в тому, щоб дати реальний зріз. Іноді вони допомагають дітям під час тестів.
Ольга Айвазовська: Вчителі інколи виправдовують себе тим, що ставлять вищі оцінки, щоб до них не було претензій, що вони погано вчили.
- Експерти з освіти в США стверджують, що якщо система тестів досконала та ефективна, то вона сприяє покращенню середньої освіти. Але тільки за умови, якщо самі тести професійні.
Ольга Айвазовська: У нас склалось так, що перше завдання тестів - надати можливість талановитим дітям вступити до вишів без коштів. А друге - покращити якість середньої освіти. Перше склалось, а друге поки що ні, бо не було жодних дій чи аналізу Міністерства освіти, які б дали рішення, що ж не так - програма, підручники... Тобто, на цьому рівні поки що тихо.
Більше того, щоб особливо не нервуватись, Міністерство освіти відмовилось від моніторингу якості освіти в школі.
- Можливо, це також добре, адже якщо тести не дуже узгоджені з тим, що викладається в школах..
- Ні, це були не тести, а різні контрольні.
- Тоді це справді дуже політичне рішення.
- Ще хотілось би поцікавитись, які критерії оцінювання мотиваційного есе і наскільки об'єктивними вони є?
- По-перше, дуже багато проблем з тим, хто саме писав, та тим, що абітурієнти пишуть те, що ви хочете почути. І дуже важко дізнатись, що саме мотивує людей насправді. Студенти в Україні є більш мотивованими - вони стоять у чергах на спеці, їх же щось мотивує, то вони дуже мотивовані.
Ганна Гошко: А який мотив у американських підлітків здобувати вищу освіту?
- Багато речей. Це вплив батьків. В Америці всім ясно, що чим краща твоя освіта, тим краща в тебе робота, і тим більше грошей ти заробляєш. Іноді можна побачити, що мотивація студентів не дуже висока через те, що навчання в університеті дуже відрізняється від навчання в середній школі - в університетах набагато складніше, а вони не звикли до такої інтенсивності навчання.
Навчання в коледжі вже стає частиною американської культури. З минулого покоління, в мої роки, до коледжу йшли не всі, але зараз більшість випускників ідуть.
Багато студентів навчаються не стаціонарно. Це ще й через те, що навчання дуже дороге. Мені здається, більше, ніж у вас. Якщо ви йдете до приватного ВУЗу - наприклад, Університет міста Нью-Йорк - то це 50 тисяч доларів на рік. Якщо це державний університет, то десь 20 тисяч на рік. Це дуже дорого.
Проблема ще й в тому, що уряд мало підтримує родини людей, які здобувають вищу освіту: якщо ви сплачуєте за навчання, у вас немає ніяких податкових пільг.
Ольга Айвазовська: Чому освіта така дорога? Це через високі зарплати викладачів, чи там значна матеріальна база? Студенти ще ж багато платять за гуртожитки.
- Це комбінація різних факторів. Переважно тому, що підтримка уряду є дуже малою в порівнянні з інфляцією витрат, які йдуть взагалі на забезпечення вищої освіти. Окрім того, університети дуже гарні та технологічно обладнані найкращою технікою.
Зараз багато хто розмірковує над тим, наскільки це економічно вигідно. У вас є система, що студенти отримують стипендію. У нас такого взагалі немає. Ми тільки платимо, працюємо і сплачуємо. Тому є багато студентів, які не навчаються на повний день і працюють.
Ольга Айвазовська: Тобто освіта в США - це дуже хороший бізнес.
- Я б не сказав. Витрати на утримання університетів дуже високі і плата за навчання не покриває цього утримання. Університети самі знаходяться в боргах і тому вимушені звертатися до уряду по допомогу.
- Часто говорять про те, що американська освіта в середній школі занадто ліберальна. У нас треба знати велику кількість формул напам'ять, великий об'єм знань, а в американській освіті не обов'язково знати скільки буде 2+2 напам'ять, але розуміти, як знайти шлях до цієї інформації.
- Я б не так на це подивився. Взагалі рівень середньої освіти не на такому рівні, як в інших країнах. Система освіти взагалі будується на принципі відвідування: якщо ви відвідуєте школу, то незалежно від того, які у вас знання або здобутки, ви переходите з класу в клас.
Слово ліберальна тут має дещо інше значення. Я б сказав, що освіта занадто легка, і це ускладнює проблеми у вищій освіті, тому що коли студенти починають навчатися на першому курсі, їм складно, адже вони не звикли до цього, школа їх не підготувала.
Ганна Гошко: Чи батьки зациклені на успішності своєї дитини, на оцінках? Чи для американців це не важливо?
- Якщо батьки мають гарну освіту, то вони приділяють увагу оцінкам дитини, якщо вони не мають, то їм байдуже.
Зараз відбувається великий розрив у суспільстві між тими, хто має гарний, високий рівень освіти, і тими, у кого рівень освіти низький. Наприклад, якщо ми подивимось на покоління, кому зараз 40-50 років, то побачимо: якщо вони мали високий рівень освіти, їхні діти мають ще вищий, а ті, хто мали низький рівень освіти, можливо, ще й гіршу отримують. Цей розрив збільшується.
- Поясніть, будь ласка, якщо навчання таке дороге і зараз, у кризові роки, воно не гарантує роботу, чому інтерес до навчання все одно зростає? Адже на освіті можна зекономити 100 тисяч доларів.
- Незважаючи на кризу, якщо у вас є диплом університету, у вас буде краща робота. Наразі дуже мало роботи, яку можна здобути без диплома про вищу освіту. Ручної праці не так вже й багато.
У компаніях все частіше вимагають диплом. Є приклади, коли секретарка має три вищі освіти. Сьогодні диплом про вищу освіту - це майже те саме, що й атестат про середню освіту.
- У такому разі чи не породжує це ситуацію, коли диплом стає просто корочкою для отримання нормальної роботи?
- Так, саме цей процес і турбує нас.
- Освіта знову стає елітарною: якщо ви не зможете заплатити за корочку, ви не зможете отримати роботу навіть секретарем.
- Я думаю, що в Штатах буде щось змінюватися. Треба переглядати умови роботи, якість середньої освіти, доступ до вищої освіти більшої категорії осіб, зокрема, і тих, які не можуть її оплатити, але можуть бути конкурентними на ринку праці.
У Сполучених Штатах зміни відбуваються дуже повільно. Частково через це ми маємо кризу, адже система реагує не дуже швидко. Дехто каже, що у нас має бути міністр освіти, який би ухвалював певні рішення. Але коли ми вивчаємо досвід країн, в яких є Міністерства освіти, і бачимо, як ці зміни дестабілізують ситуацію, вносять певний хаос, протиріччя... ми не знаємо, чи це гарна ідея.
Що мене змушує бути оптимістом, так це те, що така країна, як Україна, її радянська історія... все це з часом зробить країну більш демократичною. Це станеться. Чим краще освічені люди, тим менше вони піддаються контролю. А ми це знаємо, бо досліджували таку ситуацію в усіх країнах.
І саме тому Китай посилює контроль над інформацією, тому що влада не хоче втрачати контроль над людьми.
Система вищої освіти - це дуже добре, тому що з нею суспільство зміцнюється.
Джерела: http://life.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Вступна кампанія - 2010, яка більше скидалася на облогу ВУЗів, закінчилась скандалами. Здається, Міністерство освіти та науки робило все можливе, аби не дати абітурієнтам та їхнім батькам розслабитися хоча б на мить. Два останні роки у багатьох талановитих дітей була можливість потрапити до ВУЗу саме завдяки своїм знанням.
Цього ж літа вітчизняні можновладці змішали все, що могли: тести, атестати, додаткові творчі завдання... Таким чином "відкрита й прозора" вступна кампанія винесла на берег не кращих із кращих.
Наприкінці липня, перед початком вступної кампанії, у Києві перебував доктор Говард Еверсон, професор та старший науковий співробітник Центру поглиблених педагогічних досліджень Університету міста Нью-Йорк.
Говард Еверсон був заступником голови Ради Коледжів, яка є однією з двох компаній у США, що проводять незалежне тестування при вступі до вищих учбових закладів. Нині доктор Еверсон викладає тестування й оцінювання. "Українська правда. Життя" зустрілася з ним, щоб дізнатися про систему освіти в США, їхній досвід з тестування та про роль вищої освіти взагалі.
Участь у розмові взяла також Ольга Айвазовська, керівник громадської мережі "Опора", що вже третій рік поспіль слідкує за проведенням вступних кампаній в Україні.
- Пане Еверсон, українські чиновники часто-густо, посилаючись на закордонні системи освіти, виривають з контексту певні деталі і таким чином спотворюють загальне уявлення, вдаються до маніпуляцій. Розкажіть, будь ласка, про американську систему освіти взагалі.
- Дошкільна освіта в США не є обов'язковою. І не завжди у вас є доступ до неї. Щось на кшталт дитячих садочків у нас завжди було, але це можна назвати скоріше дошкільним доглядом, а не дошкільною освітою. Зараз ми рухаємося до більш системної дошкільної освіти.
До початкової школи американські діти йдуть десь з 6 років. По закінченні початкової школи їм близько 12-13 років. Потім йдуть 4 класи середньої школи. Таким чином діти закінчують школу в 17-18 років.
Середня школа є обов'язковою, у більшості штатів. Але, що важливо розуміти, закони щодо освіти в усіх штатах різні. У більшості штатів діти повинні відвідувати школу до 16 років.
Потім, за законом, вони можуть залишити школу - можливо, вони не отримають атестат про середню освіту, але вони мають таке право. Втім більшість учнів цього не роблять, оскільки інакше вони не знайдуть собі роботу і не матимуть якихось перспектив у житті.
- Які є перспективи у дітей після школи?
- Вони можуть піти або працювати, або ж до армії, або ж приєднатися до Корпусу миру волонтером. Але все це вільний вибір, це не є обов'язковим.
- Скільки молодих людей виявляють бажання здобути вищу освіту?
- Я б сказав, що таких 60%. Через ту систему освіти, що є в США, то майже всі вони кудись вступлять.
- Яка система вступу до вищого учбового закладу в Штатах?
- У нас є так звані технічні коледжі - два роки навчання після школи. Також є 4-річні коледжи відкритого доступу. Ви подаєте заявку і майже всі приймаються. І є більш конкурентні коледжі та університети, де вже йде відбір.
Для американців коледж та університет - це одне й те саме, але є різниця у вченому ступені. Університети пропонують вищий ступінь. Це не європейська система освіти, в якій університет іде після коледжу.
У Штатах більшість подає документи переважно до університетів, де для вступу вимагають оцінки шкільного атестату (середній бал) та бали за тестування.
- Чи є незалежне тестування обов'язковим?
- Можна сказати, що й так. Якщо університети вимагають, щоб студенти подали такі бали, отже ви маєте скласти тести.
Окрім шкільного атестату та результатів тестування необхідно подати рекомендаційні листи від вчителів. І можливо, в заявці треба буде написати мотиваційне есе. Хоча це вимагають не всі університети.
- Хто проводить тестування і наскільки воно незалежне?
- Дуже незалежне. Існує дві організації, які проводять тестування взагалі і повністю його контролюють. Це Рада коледжів та Американська комісія тестування для вступу до вищих навчальних закладів. Студенти можуть вибирати ті чи інші тести, а потім подають бали.
За тестування платять учні та батьки. Вартість - не надто висока. Оскільки студенти можуть складати тести кілька разів, то тоді це обійдеться дорожче. Я не можу сказати, скільки точно коштує таке тестування, але приблизно 30 доларів - дешевше, ніж підручники.
- Чи проводять в університетах при вступі співбесіди?
- Це залежить від університету та спеціалізації, але більшість не проводять - через високу кількість абітурієнтів.
У нас у Штатах проблема в тому, що абітурієнтів набагато більше, ніж місць для навчання. Тож університети і коледжи просто не можуть собі дозволити проводити співбесіду, оскільки це буде надто дорого - в першу чергу для самого університету.
А якщо ще зважити на географічний розмах Штатів, коли абітурієнту доведеться їхати, приміром, з Нью-Йорка до Каліфорнії - то це буде дуже дорого.
- Складається враження, що у вашій системі майже немає лакун для корупції.
- У такій системі вступу корупції немає взагалі, як і в системі вищої освіти. Підкупити професора неможливо!
- Як ви думаєте, як так склалося?
- Думаю, це культурна традиція. Професори взагалі відстоюють свою незалежність. Ніхто не може вказувати професору, що йому робити. Це одна з найбільш незалежних професій в країні.
- А яка зарплатня у професора?
- Думаю, їм дуже добре платять. Нам сплачують за 10 місяців (за академічний рік), від 6 до 10 тисяч доларів на місяць. Але якщо у вас є репутація, авторитет, то може бути набагато більше.
Втім у порівнянні з тим, що більшість професорів могли б заробляти у приватних компаніях, в бізнесі, це, звичайно, низький дохід.
- Але чи це той рівень доходу, що не потребує хабарів?
- Хабарі - це взагалі така річ, про яку ніхто не заїкається. Коли я вперше почав приїжджати сюди (в Україну та Грузію), розповіді про хабарі були для мене шоком. Я думаю, що це частина культури. Можна пропонувати хабар суддям, поліцейському, але вчителю?!
- Чи мали місце в історії освіти США революційні зміни? Коли суспільство, приміром, розуміло, що система освіти потребує змін.
- Наша система освіти - це історія повільних, поступових змін. Так склалося через те, що система освіти в Штатах контрольована більш на місцевому рівні - за стан освіти відповідають міста, регіони, штати. А єдиний приклад необхідності радикальних змін - це часи після Другої світової війни.
Коли з війни повернулися молоді військові, їм потрібно було здобувати освіту, щоб якось пристосовуватися до життя і знаходити собі роботу. У цей час відбулося зростання вищої освіти: збільшилася кількість вищих закладів та кількість абітурієнтів.
До речі, у нас немає міністра освіти, немає централізованого контролю - це і добре, і погано. Це добре, тому що уряд не може диктувати своїх вимог. І погано, тому що зміни відбуваються дуже повільно - лише за домовленості та кооперації університетів (у нас є Рада коледжів та інші спілки та асоціації вищих учбових закладів).
- Щодо нинішнього стану вищої освіти. Чи є зараз необхідність реорганізації освіти? Нині у книжках та пресі чути нарікання, що дітей вчать завчати знання замість того, щоб вчити вчитися?
- Так, усе більше і більше. На Заході та в США обговорюється те, що в зв'язку з нещодавнім вибухом обсягу знань та наявної інформації, розвитком інформаційного суспільства необхідно навчатися протягом життя. Дітей від початку треба навчати тому, що є такий термін - навчання протягом всього життя.
- Як до цього пристосовується ваша система освіти?
- Університети намагаються допомогти вчителям початкової і середньої школи переходити до тієї моделі викладання, щоб навчати дітей не лише якомусь предмету... Крім того, відбувається багато тренінгів і навчання саме на робочому місці.
- Повертаючись до теми тестування. Поясніть, будь ласка, на що більше скеровані тести - на виявлення знання конкретних дат, фактів чи на виявлення взагалі логіки розуміння історичного процесу?
- Це залежить від того, для чого призначені тести - яким чином будуть використовуватись результати тестування, тобто яким чином їх будуть використовувати школа, уряд чи якась агенція, і які рішення будуть прийняті на основі результатів тестування.
В США є два основні підходи чи методи тестування. Перше - тестування з метою виявлення рівня навчання в школі, і ми називаємо це "підзвітностями шкіл", або перевіркою рівня навчання в певних школах. У такому випадку перевіряють, чому дітей навчили в школі.
Упродовж 10-20 років проводились дискусії з приводу того, що рівень початкової і середньої освіти в США не на належному рівні і це дуже турбувало. Тому саме уряд на федеральному рівні, на рівні штатів вирішив впровадити тестування з метою перевірки рівня викладання, щоб покращити рівень навчання в середній школі.
Це - нова форма тестування. А більш стара форма - це тести для вступу до коледжів, в яких перевіряються здібності. Мета таких тестів - не перевірка того, чого дитину навчили, а виявлення того, якою буде успішність цієї молодої людини, якщо її приймуть до університету. Уряд в такі тести взагалі не втручається.
- Ми обговорювали тему есеїв - підозру про їхню справжність, що їх можуть писати певні компанії на замовлення. Якою є їх вага при вступі?
- Важко сказати, якою є їхня вага, тому що різні університети або вимагають написати есе, або ні. Потім вони (есе) розглядаються на засіданні різних комітетів. Тому формально немає показників, яку вагу вони мають при вступі. Це може бути по-різному в різних закладах.
Потрібно також відрізняти мотиваційне есе від завдання з письма. Наприклад, такий факт: кілька років тому до тесту SAT було додано ще один розділ з письма, в який входить саме написання есе. Це не мотиваційне есе. Його було введено, оскільки університети сказали: ми хочемо подивитись, як майбутній студент вміє писати в кімнаті під час тестування, спонтанно.
Ольга Айвазовська: У нас є таке завдання в тесті з української мови. А мотиваційні листи подаються разом із резюме?
- Так, їх можна надіслати з дому. Але тут є проблема: невідомо, хто цей лист написав - можливо, мама чи батько.
Ганна Гошко: За кілька днів, коли ви були в Україні, зустрічались з ректорами під час круглих столів, чи встигли ви скласти собі якесь враження про систему освіти в Україні?
- Про якість освіти я знаю небагато, я не міг цього побачити. Але я бачу, що країна зробила значний прогрес за останні 3-4 роки. Те, що ви зробили у впровадженні тестування за цей час - це величезний крок, тому що в порівнянні з системою в США - а нам вже більше 100 років - і те, що вдалось зробити за короткий час - це складає приємне враження.
Те, що ми наразі бачимо (різноманітні питання щодо тестування) - це болі або проблеми зростання, болі росту. Це правильно, коли люди запитують - чи правильно використовують тести, чи з тією метою. Адже тестування завжди викликає протиріччя.
Однак позитивні наслідки - такі, як покращення життя суспільства - вони є довгостроковими. Зі світового досвіду ми бачимо, що тестування має довгострокові позитивні наслідки тому, що тестування є більш об'єктивним і справедливим, воно допомагає визначати більш талановитих молодих людей і загалом в довгій перспективі, в майбутньому йде покращення всього суспільства. Це дуже демократичний інструмент.
- Але у нас він замішаний на дещо іншому. Мотивація - не просто визначити талановитих дітей, а дати їм можливість потрапити до вишів, адже є проблеми корупції.
- У нас була така ж історія в США. Тільки це була не корупція, а елітарність. Вишів було мало, вони були елітними, і вступити можна було лише в тому випадку, якщо твої батьки належали до вищих прошарків суспільства. Тому запровадження тестування надало можливість спробувати вступати всім.
Одна з найбільших переваг тестування - те, що воно привносить науковий елемент у вищу освіту. Результати тестів можна аналізувати, використовувати в статистичних та інших освітніх дослідженнях, і це сприяє науковим засадам вищої освіти.
Важливу роль відіграють також медіа, адже вони можуть просити, щоб їм надали дані про тестування, статистичні показники, і тоді можуть інтерпретувати ці дані та робити їх відкритими для громадськості, щоб потім громадське обговорення цих питань було не просто філософським, а ґрунтувалось на якихось конкретних даних.
Ольга Айвазовська: Наприклад, минулого року робилось дослідження. Взяли оцінки зі шкіл, результати тестування та опитування з вишів за результатами першої сесії. Завданням було дізнатись, чи відповідають результати тестування рівню знань після першої сесії.
Дослідження показало, що минулого року середній бал атестату нічого не підвищував, золота медаль нічого не відігравала. Тому дослідження показало, що тестування є потрібним і правильним.
Таким чином можна досліджувати, наскільки якісно і коректно проводиться оцінювання в школах та вищих навчальних закладах. Єдина проблема - що через тестування не можна оцінити якість навчання в школі. Для цього проводились інші дослідження, які перевіряли, наскільки поточні оцінки збігались з оцінками за підсумками року.
Ганна Гошко: Проблема й у тому, що вчителі також не завжди зацікавлені в тому, щоб дати реальний зріз. Іноді вони допомагають дітям під час тестів.
Ольга Айвазовська: Вчителі інколи виправдовують себе тим, що ставлять вищі оцінки, щоб до них не було претензій, що вони погано вчили.
- Експерти з освіти в США стверджують, що якщо система тестів досконала та ефективна, то вона сприяє покращенню середньої освіти. Але тільки за умови, якщо самі тести професійні.
Ольга Айвазовська: У нас склалось так, що перше завдання тестів - надати можливість талановитим дітям вступити до вишів без коштів. А друге - покращити якість середньої освіти. Перше склалось, а друге поки що ні, бо не було жодних дій чи аналізу Міністерства освіти, які б дали рішення, що ж не так - програма, підручники... Тобто, на цьому рівні поки що тихо.
Більше того, щоб особливо не нервуватись, Міністерство освіти відмовилось від моніторингу якості освіти в школі.
- Можливо, це також добре, адже якщо тести не дуже узгоджені з тим, що викладається в школах..
- Ні, це були не тести, а різні контрольні.
- Тоді це справді дуже політичне рішення.
- Ще хотілось би поцікавитись, які критерії оцінювання мотиваційного есе і наскільки об'єктивними вони є?
- По-перше, дуже багато проблем з тим, хто саме писав, та тим, що абітурієнти пишуть те, що ви хочете почути. І дуже важко дізнатись, що саме мотивує людей насправді. Студенти в Україні є більш мотивованими - вони стоять у чергах на спеці, їх же щось мотивує, то вони дуже мотивовані.
Ганна Гошко: А який мотив у американських підлітків здобувати вищу освіту?
- Багато речей. Це вплив батьків. В Америці всім ясно, що чим краща твоя освіта, тим краща в тебе робота, і тим більше грошей ти заробляєш. Іноді можна побачити, що мотивація студентів не дуже висока через те, що навчання в університеті дуже відрізняється від навчання в середній школі - в університетах набагато складніше, а вони не звикли до такої інтенсивності навчання.
Навчання в коледжі вже стає частиною американської культури. З минулого покоління, в мої роки, до коледжу йшли не всі, але зараз більшість випускників ідуть.
Багато студентів навчаються не стаціонарно. Це ще й через те, що навчання дуже дороге. Мені здається, більше, ніж у вас. Якщо ви йдете до приватного ВУЗу - наприклад, Університет міста Нью-Йорк - то це 50 тисяч доларів на рік. Якщо це державний університет, то десь 20 тисяч на рік. Це дуже дорого.
Проблема ще й в тому, що уряд мало підтримує родини людей, які здобувають вищу освіту: якщо ви сплачуєте за навчання, у вас немає ніяких податкових пільг.
Ольга Айвазовська: Чому освіта така дорога? Це через високі зарплати викладачів, чи там значна матеріальна база? Студенти ще ж багато платять за гуртожитки.
- Це комбінація різних факторів. Переважно тому, що підтримка уряду є дуже малою в порівнянні з інфляцією витрат, які йдуть взагалі на забезпечення вищої освіти. Окрім того, університети дуже гарні та технологічно обладнані найкращою технікою.
Зараз багато хто розмірковує над тим, наскільки це економічно вигідно. У вас є система, що студенти отримують стипендію. У нас такого взагалі немає. Ми тільки платимо, працюємо і сплачуємо. Тому є багато студентів, які не навчаються на повний день і працюють.
Ольга Айвазовська: Тобто освіта в США - це дуже хороший бізнес.
- Я б не сказав. Витрати на утримання університетів дуже високі і плата за навчання не покриває цього утримання. Університети самі знаходяться в боргах і тому вимушені звертатися до уряду по допомогу.
- Часто говорять про те, що американська освіта в середній школі занадто ліберальна. У нас треба знати велику кількість формул напам'ять, великий об'єм знань, а в американській освіті не обов'язково знати скільки буде 2+2 напам'ять, але розуміти, як знайти шлях до цієї інформації.
- Я б не так на це подивився. Взагалі рівень середньої освіти не на такому рівні, як в інших країнах. Система освіти взагалі будується на принципі відвідування: якщо ви відвідуєте школу, то незалежно від того, які у вас знання або здобутки, ви переходите з класу в клас.
Слово ліберальна тут має дещо інше значення. Я б сказав, що освіта занадто легка, і це ускладнює проблеми у вищій освіті, тому що коли студенти починають навчатися на першому курсі, їм складно, адже вони не звикли до цього, школа їх не підготувала.
Ганна Гошко: Чи батьки зациклені на успішності своєї дитини, на оцінках? Чи для американців це не важливо?
- Якщо батьки мають гарну освіту, то вони приділяють увагу оцінкам дитини, якщо вони не мають, то їм байдуже.
Зараз відбувається великий розрив у суспільстві між тими, хто має гарний, високий рівень освіти, і тими, у кого рівень освіти низький. Наприклад, якщо ми подивимось на покоління, кому зараз 40-50 років, то побачимо: якщо вони мали високий рівень освіти, їхні діти мають ще вищий, а ті, хто мали низький рівень освіти, можливо, ще й гіршу отримують. Цей розрив збільшується.
- Поясніть, будь ласка, якщо навчання таке дороге і зараз, у кризові роки, воно не гарантує роботу, чому інтерес до навчання все одно зростає? Адже на освіті можна зекономити 100 тисяч доларів.
- Незважаючи на кризу, якщо у вас є диплом університету, у вас буде краща робота. Наразі дуже мало роботи, яку можна здобути без диплома про вищу освіту. Ручної праці не так вже й багато.
У компаніях все частіше вимагають диплом. Є приклади, коли секретарка має три вищі освіти. Сьогодні диплом про вищу освіту - це майже те саме, що й атестат про середню освіту.
- У такому разі чи не породжує це ситуацію, коли диплом стає просто корочкою для отримання нормальної роботи?
- Так, саме цей процес і турбує нас.
- Освіта знову стає елітарною: якщо ви не зможете заплатити за корочку, ви не зможете отримати роботу навіть секретарем.
- Я думаю, що в Штатах буде щось змінюватися. Треба переглядати умови роботи, якість середньої освіти, доступ до вищої освіти більшої категорії осіб, зокрема, і тих, які не можуть її оплатити, але можуть бути конкурентними на ринку праці.
У Сполучених Штатах зміни відбуваються дуже повільно. Частково через це ми маємо кризу, адже система реагує не дуже швидко. Дехто каже, що у нас має бути міністр освіти, який би ухвалював певні рішення. Але коли ми вивчаємо досвід країн, в яких є Міністерства освіти, і бачимо, як ці зміни дестабілізують ситуацію, вносять певний хаос, протиріччя... ми не знаємо, чи це гарна ідея.
Що мене змушує бути оптимістом, так це те, що така країна, як Україна, її радянська історія... все це з часом зробить країну більш демократичною. Це станеться. Чим краще освічені люди, тим менше вони піддаються контролю. А ми це знаємо, бо досліджували таку ситуацію в усіх країнах.
І саме тому Китай посилює контроль над інформацією, тому що влада не хоче втрачати контроль над людьми.
Система вищої освіти - це дуже добре, тому що з нею суспільство зміцнюється.
Джерела: http://life.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Підписатися на:
Дописи (Atom)