Міносвіти погрожує університетам скороченням фінансування.
Про це заявив ректор Українського католицького університету отець Борис Ґудзяк.
"Річний термін роботи нового керівництва проявив тенденцію, абсолютно не зрозумілу з точки зору потреб й інтересів вищої освіти", - зазначив він.
статті про українську політику і не тільки
Показ дописів із міткою Борис Ґудзяк. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Борис Ґудзяк. Показати всі дописи
13.02.11
Академічна свобода для українських вишів
За словами Гудзяка, після певних напрацювань документ буде винесено на обговорення. Він наголосив, що до питання академічної свободи необхідно підходити з відповідальністю.
Борис Гудзяк також поінформував, що раніше за активної участі УКУ було видано документ щодо ставлення вишів до політичних лідерів та партій, а також документ щодо того, як слід приймати вишам грошові пожертви, «аби не продати університет».
Довiдка
Академічна свобода у широкому значенні - це свобода здійснювати свою академічну діяльність у рамках, що визначені етичними правилами академічної спільноти і міжнародними практиками, без будь-якого зовнішнього тиску.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
10.02.11
10 років з Патріархом УГКЦ Любомиром Гузаром (ФОТО)
Патріарх Української греко-католицької церкви Блаженніший Любомир Гузар по десятиліттю свого патріаршества вирішив залишити престол глави УГКЦ.
Годі й перелічити всі глибокі, вражаючі моменти, сподівання, звершення, можливо, і розчарування, які були в цьому десятилітті. Так, Блаженнішому Любомиру довелося пережити багато розчарувань разом зі своєю паствою.
Гімназист української гімназії у Зальцбургу, Австрія
Патріаршество Блаженнішого почалося дуже святочно – буквально через місяць (21 лютого) після обрання його Синодом главою УГКЦ Папа Іван Павло ІІ номінував його Кардиналом. Ці урочистості були оточені аурою підготовки до паломництва в Україну Івана Павла ІІ, про яке було оголошено ще восени 2000 року. І перші місяці первоієраршого служіння Кардинала Любомира були дуже пов’язані з підготовкою до візиту, із самим візитом, а потім і з плодами цієї унікальної події, яка зібрала найбільше число українців на одному місці за всю історію України і своєю чистотою і піднесеністю багатьом показала місце України на карті світу.
Сім`я Гузарів у Зальцбургу (1944 р.)
Блаженніший під час мільйонного зібрання вірних у Львові 27 червня, коли були беатифіковані нові мученики, на початку Папської літургії перед Богом, перед Вселенським Архієреєм приніс слово-вибачення за всі гріхи Української греко-католицької церкви, які могли були бути в історії. Щоб таким чином нове тисячоліття, яке починалося, розпочати з цих двох жестів: покаяння, прохання прощення, з одного боку, з другого – євхаристії, тобто вдячності за різні ласки від Бога.
Будинок Гузарів у Галичі
Цей візит відбувався в непростий час. Пам’ятаймо, що наприкінці двотисячного року було вбито Георгія Гонгадзе. Навесні 2001 року спалахнули бурхливі протести проти методів управління адміністрації президента Кучми. Тому провести цей візит було досить непросто, тим більше, що проти нього категорично виступав Московський патріархат.
У Києві після цього візиту настоятелями Києво-Печерської лаври пересвячувалася земля, де ступала нога Івана Павла ІІ.
І ці прикрі події показують, як першоієрарх УГКЦ справді любить мир. Любомирство – це знамено його патріаршества. Це не лише абстрактна любов і мрія про мир – це непросте чекання, глибока витримка, що дає змогу патріархові майже в унікальний спосіб відрізняти плідне зерно від полови, принципово важливі речі від суєти.
Ієрей Любомир з родиною, Нью-Йорк, США (1960 р.)
У 2002 році Блаженніший очолював інавгурацію Українського католицького університету і став його великим канцлером. Цією символічною посадою він є гарантом місії цього першого Католицького університету на теренах колишнього Радянського Союзу.
Наступні роки позначені поглядом на Київ. Це погляд непросто географічний, а прозріння крізь нашу християнську історію на українській землі, яка променіла з Київських гір. У 2003 році інтенсифікується підготовка до переїзду, до повернення глави церкви до древньої столиці нашого християнства.
Згодом політична ситуація в Україні вкотре загострилася, і в час фальсифікованих виборів, Помаранчевої революції голос Блаженнішого лишався рівним, без екзальтації. І не один з його текстів у ті доленосні дні став словом, під яким підписувалися різні глави церков, закликаючи український народ до консолідації і мирного розв’язання Помаранчевої революції. У цей час Україна та світ мали нагоду послухати й побачити, як архіпастиреві від Бога дано знаходити слова, які підкреслюють принципи й моральні засади, без упадання в пафосний моралізм, слова, що поєднують, а не розділяють.
Блаженніший – єдиний архієрей, якому вдалося протягом усього періоду його правління церквою дуже чітко висловлювати церковний принцип щодо політики: церква покликана просвітлювати своїх вірних і суспільство щодо моральних засад, але вона не повинна нав’язувати своїй пастві кандидатів чи поодинокі партії. Жоден першоієрарх у такій послідовності не висловлювався і не діяв протягом цього десятиліття, як Блаженніший Любомир. У цих напружених моментах його слово мали особливий авторитет, тому що Україна вже пізнавала й полюбила стиль Любомира Гузара. Це стиль доброти, яка випливає з внутрішньої якості, у якій цілісно поєднуються глибина і легкість.
Україна, яка схильна до смутку, дуже потребувала церковного провідника, який би вмів її потішити.
2005 рік – центральний для патріаршества Блаженнішого не лише хронологічного, а й ще тому, що в тому ж році на свято Преображення Господнього він офіційно переїхав до Києва, перевозячи сюди головний престол УГКЦ.
Я мав щасливу нагоду бути з Блаженнішим по дорозі з Галичини, а точніше – з Унівського монастиря, де встановлював тоді польський міністр закордонних справ Адам Ротфельд пам’ятну дошку братам Андрею і Климентію Шептицьким, за те, що студити в цьому монастирі спасли його дитиною, як єврея… Ось коли ми їхали, я мав нагоду зрозуміти, наскільки відсутність зору ставала реальним хрестом для Блаженнішого. На одній заправці я запитав його: «Як властиво є з Вашим зором?» Він відповів: «От на асфальті бачу, що є біла лінія, бачу, що є різниця між чорним і білим, а ось вашого обличчя не бачу». Від тоді зір і здоров’я тільки погіршувалися. Якщо подумати, що в такому важкому стані Блаженніший приймав такий великий виклик, як переїзд до Києва, і ще п’ять років спокійно, без нарікань, завше випромінюючи енергію, провадив свою паству, можна оцінити його внутрішню цілісність і спосібність безпристрасно йти за Господнім покликанням.
Родинне фото, Детройт, США (1964 р.)
В’їзд до Києва був дуже делікатним моментом, бо в провокативний спосіб організувалися “протестні акції”, які супроводжувалися глумливими гаслами, блюзнірським скандуванням, під час самої Літургії в цей прекрасний серпневий день. Саме тоді легкість і гумор Блаженнішого виявилися як такий символ його святості. Сьогодні давно зникла пам`ять про ці прикрі моменти й Греко-католицька церква служить своїм вірним у столиці й у всіх областях України. Пам’ятаю, як академік Іван Дзюба прокоментував мені важливість переїзду Глави УГКЦ до Києва. Мене здивувала категоричність патріарха українського інтелектуального життя: “Те, як Любомир Гузар переїхав до Києва, є черговим доказом того, що він наймудріша постать в Україні”.
Велику працю провів Блаженніший, консолідуючи Синод УГКЦ. Церква має глобальний статус і різноманітність єпархій і екзархатів (у Бразилії, Аргентині, Австралії, дев’ять у Північній Америці й два в Західній Європі, разом з душпастирськими точками в різних країнах Азії і навіть у Африці). Своїми візитами на різних континентах Блаженніший об’єднував церкву й з кращого боку представляв Україну.
Останніми роками в час світової економічної кризи й нових політичних викликів в Україні голос Блаженнішого постійно звучав у тонко висловлених, зрівноважених, але все-таки проникливих посланнях на всі найболючіші соціальні теми. У цьому він виявився плідним послідовником Митрополита Андрея Шептицького, спадщину якого він докладно вивчав у своїй докторській праці сорок років тому. Митрополит Андрей передовсім обрав пастирські послання як жанр висловлення в доступний спосіб часом непростих богословських тез й принципів.
Уже з 2009 року Патріарх публічно оголосив підготовку всієї Церкви до моменту його відходу від верховного управління, висловлюючи своє бажання передати «теплою рукою» патріарший жезл. Мабуть, на рівні єпископату такі розмови почалися ще раніше, проте для багатьох цей акорд наприкінці десятилітнього періоду вносить певний дисонанс, мовляв, як може в такий критичний час винятковий капітан відходити від керма ковчега. Цей акорд звучить дуже правдиво й автентично. Рішення Блаженнішого в спокійний спосіб передати відповідальність, яку нести йому фізично просто важко, а часом і неможливо, є виявом здорового, тверезого реалізму, який будується на найосновнішому принципі його життя. Блаженніший жив і керував церквою, і сьогодні передає цей провід з великою вірою до Бога, до Церкви, до людей і до свого наступника.
Любомир Гузар як правдивий монах давно позбувся загальнолюдських прив’язань до матеріального, до слави, і тому добровільно передає свою владу. Цим він дав усім нам чіткий приклад, які мають схильність посягати на владу чи нагромаджувати її. Це приклад не лише для перших осіб у державі, політиків, маєтних людей і успішних підприємців, а й примір для кожного, бо кожен з нас має своє маленьке царство й спокусу в ньому царювати, панувати над іншими. Кожного з нас спокушають ілюзії щодо нашої сили.
Відпускаючи свідомо й шляхетно владу Патріарха, авторитет Блаженнішого тільки зростає. Тому останній акорд десятилітнього патріаршества може бути в Божих очах не лише прелюдією нової мелодії нового першоієрарха, тобто це не буде просто повторення вже відіграних нот Блаженнішого.
Патріарх, який у будь-який момент міг знайти неочікуваний і творчий поворот слова, крок чи поставу, яка відкривала двері в стіні, вікно з темряви до світла мабуть, ще не раз нас дивуватиме й надихатиме.
Отець Борис Ґудзяк, ректор Українського католицького університету
Родинні фото Гузарів надані прес-службою УГКЦ
Фото УНІАН
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
09.08.10
Уряд провокує нетолерантні моделі вирішення мовного питання, – заява УКУ
Український католицький університет поширив заяву з приводу Постанови № 642 Кабінету міністрів України від 28 липня 2010 року «Про внесення змін до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів», відповідно до якої було скасовано норму про обов’язковий екзамен з української мови за професійним спрямуванням при вступі до аспірантури та складання кандидатського іспиту з української мови для здобуття наукового ступеня кандидата наук. «Уряд провокує недіалогічні кола нашого суспільства на обстоювання крайнощів і нетолерантних моделей вирішення мовного питання», – підкреслюється в заяві.
Про це повідомили в УКУ.
Подаємо заяву повнотекстово:
"Спільнота Українського католицького університету висловлює свою рішучу незгоду з Постановою № 642 Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року, відповідно до якої було скасовано норму про обов’язковий екзамен з української мови за професійним спрямуванням при вступі до аспірантури та складання кандидатського іспиту з української мови для здобуття наукового ступеня кандидата наук.
Це – не спалах емоцій, а принципова позиція. Надворі ХХІ століття. В Європі відбувається реформування сфери наукових досліджень і програм докторської підготовки, створення системи навчання впродовж життя і забезпечення сталого розвитку університетів в нових суспільно-економічних умовах; в Америці шукають оптимальну формулу для більш демократичного і справедливого доступу до якісної освіти соціально змарґіналізованих груп своїх громадян; в Росії створюються федеральні дослідницькі університети і консолідуються ресурси для здійснення наукового прориву. Погляд у майбутнє.
А в Україні Міністерство освіти і науки, яке за означенням – згідно з Конституцією і логікою речей – мало би забезпечувати українській мові статус універсальної комунікативної системи на території держави Україна, повертає нас у ХІХ століття і переймається тим, щоб українська мова, бува, не подорослішала настільки, щоб нею можна було елегантно описати будь-який фізичний факт, технологічний процес чи культурний феномен.
Ми не входимо тут у дискусію, чи скасовані Дмитром Табачником положення були в сучасних умовах найефективнішими засобами забезпечення наукового престижу української мови. Ми піднімаємо цей голос протесту, бо вбачаємо в діях керівництва Міністерства повне ігнорування цієї теми як проблеми, яку потрібно системно вирішувати. Замість того, щоб запропонувати альтернативні розв’язки, належно обговорити їх з академічною громадою й експертами, Міністерство поводиться як володар істини в останній інстанції. І тим самим демонструє, що для нього пошанування української мови не є ані справою національної гідності й честі, ані вимогою національної безпеки. Кабінет міністрів, в обов’язки якого входить і одне, і друге, своєю підтримкою цього рішення виразно знехтував державними пріоритетами. Замість втілювати мудру й виважену державницьку політику у мовній сфері, він пішов на поводі у політичних фігур, мовна позиція яких визначається виразною українофобією.
Український католицький університет має моральне право вимагати адекватної оцінки мовної ситуації в освітній сфері, оскільки в ньому, крім української, звучать різні мови: англійська, німецька, італійська, російська, польська. В Університеті активно реалізовуються програми, спрямовані на міжнаціональне порозуміння й пошану до мов меншин. Проте ми виходимо з переконання, що в українській вищій школі необхідною передумовою наукової кар’єри має бути належне знання української мови. Будь-яка інша позиція розминається зі здоровим глуздом і суперечить Конституції України та правам людини.
Згадана Постанова Кабінету Міністрів України не є випадковим епізодом у нормотворчій діяльності чинного Уряду. Їй передували накази Міністерства освіти і науки України № 243 від 26 березня 2010 року, № 259 від 29 березня 2010 року, а також Постанова самого Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 року. Усі ці документи об’єднує одне: методичне пониження статусу української мови, звуження поля її застосування у сфері вищої освіти. Причому аргументація деяких із цих змін – "оптимізувати фінансові витрати вищих навчальних закладів" – не витримує жодної критики. Воістину, скільки коштів можна було б вивільнити для потреб людства, якби ООН прийняло рішення про оптимізацію фінансових витрат і перехід національних систем освіти на мову есперанто!
Згадані Постанови Кабінету міністрів України разом із наказами Міністерства освіти і науки України серйозно викривлюють мовні баланси в нашій державі та віддаляють нас від точки бажаної гармонії. В результаті Уряд провокує недіалогічні кола нашого суспільства на обстоювання крайнощів і нетолерантних моделей вирішення мовного питання. Втім, інтелектуальне середовище завжди вирізняла здатність піднятися над етнічними бар’єрами і подивитися на будь-яку ситуацію неупереджено. Тому ми закликаємо ректорів вищих навчальних закладів України, зокрема її південно-східних регіонів, зайняти чітку громадянську позицію і висловитися за гідне місце української мови у сфері підготовки наукових кадрів для навчальних закладів вищої освіти.
Ректор Українського католицького університету, о. д-р Борис Ґудзяк".
Про це повідомили в УКУ.
Подаємо заяву повнотекстово:
"Спільнота Українського католицького університету висловлює свою рішучу незгоду з Постановою № 642 Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року, відповідно до якої було скасовано норму про обов’язковий екзамен з української мови за професійним спрямуванням при вступі до аспірантури та складання кандидатського іспиту з української мови для здобуття наукового ступеня кандидата наук.
Це – не спалах емоцій, а принципова позиція. Надворі ХХІ століття. В Європі відбувається реформування сфери наукових досліджень і програм докторської підготовки, створення системи навчання впродовж життя і забезпечення сталого розвитку університетів в нових суспільно-економічних умовах; в Америці шукають оптимальну формулу для більш демократичного і справедливого доступу до якісної освіти соціально змарґіналізованих груп своїх громадян; в Росії створюються федеральні дослідницькі університети і консолідуються ресурси для здійснення наукового прориву. Погляд у майбутнє.
А в Україні Міністерство освіти і науки, яке за означенням – згідно з Конституцією і логікою речей – мало би забезпечувати українській мові статус універсальної комунікативної системи на території держави Україна, повертає нас у ХІХ століття і переймається тим, щоб українська мова, бува, не подорослішала настільки, щоб нею можна було елегантно описати будь-який фізичний факт, технологічний процес чи культурний феномен.
Ми не входимо тут у дискусію, чи скасовані Дмитром Табачником положення були в сучасних умовах найефективнішими засобами забезпечення наукового престижу української мови. Ми піднімаємо цей голос протесту, бо вбачаємо в діях керівництва Міністерства повне ігнорування цієї теми як проблеми, яку потрібно системно вирішувати. Замість того, щоб запропонувати альтернативні розв’язки, належно обговорити їх з академічною громадою й експертами, Міністерство поводиться як володар істини в останній інстанції. І тим самим демонструє, що для нього пошанування української мови не є ані справою національної гідності й честі, ані вимогою національної безпеки. Кабінет міністрів, в обов’язки якого входить і одне, і друге, своєю підтримкою цього рішення виразно знехтував державними пріоритетами. Замість втілювати мудру й виважену державницьку політику у мовній сфері, він пішов на поводі у політичних фігур, мовна позиція яких визначається виразною українофобією.
Український католицький університет має моральне право вимагати адекватної оцінки мовної ситуації в освітній сфері, оскільки в ньому, крім української, звучать різні мови: англійська, німецька, італійська, російська, польська. В Університеті активно реалізовуються програми, спрямовані на міжнаціональне порозуміння й пошану до мов меншин. Проте ми виходимо з переконання, що в українській вищій школі необхідною передумовою наукової кар’єри має бути належне знання української мови. Будь-яка інша позиція розминається зі здоровим глуздом і суперечить Конституції України та правам людини.
Згадана Постанова Кабінету Міністрів України не є випадковим епізодом у нормотворчій діяльності чинного Уряду. Їй передували накази Міністерства освіти і науки України № 243 від 26 березня 2010 року, № 259 від 29 березня 2010 року, а також Постанова самого Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 року. Усі ці документи об’єднує одне: методичне пониження статусу української мови, звуження поля її застосування у сфері вищої освіти. Причому аргументація деяких із цих змін – "оптимізувати фінансові витрати вищих навчальних закладів" – не витримує жодної критики. Воістину, скільки коштів можна було б вивільнити для потреб людства, якби ООН прийняло рішення про оптимізацію фінансових витрат і перехід національних систем освіти на мову есперанто!
Згадані Постанови Кабінету міністрів України разом із наказами Міністерства освіти і науки України серйозно викривлюють мовні баланси в нашій державі та віддаляють нас від точки бажаної гармонії. В результаті Уряд провокує недіалогічні кола нашого суспільства на обстоювання крайнощів і нетолерантних моделей вирішення мовного питання. Втім, інтелектуальне середовище завжди вирізняла здатність піднятися над етнічними бар’єрами і подивитися на будь-яку ситуацію неупереджено. Тому ми закликаємо ректорів вищих навчальних закладів України, зокрема її південно-східних регіонів, зайняти чітку громадянську позицію і висловитися за гідне місце української мови у сфері підготовки наукових кадрів для навчальних закладів вищої освіти.
Ректор Українського католицького університету, о. д-р Борис Ґудзяк".
Підписатися на:
Дописи (Atom)