В УНІАН глава УГКЦ Блаженніший Святослав дав свою першу прес-конференцію. На ній він розповів про пріоритети церкви на найближчі десять років.
статті про українську політику і не тільки
Показ дописів із міткою греко-католицька церква. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою греко-католицька церква. Показати всі дописи
28.03.11
Владика Святослав - глава Української греко-католицької церкви (ФОТО)
– Коли ви вийдете з храму, вам в обличчя війне подих весни. Сьогодні ми пережива-ємо весну нашої церкви, яка у своєму воскресінні починає молодіти Духом Святим, – так Блаженніший Святослав говорив до своїх вірних у першій промові як глава Української греко-католицької церкви.
22.02.11
Єпископ УПЦ МП Євлогій обкурився?
Кілька місяців тому неформальний лідер московсько-радикальної партії в УПЦ МП Агафангел Одеський намагався зірвати побудову греко-католицького храму в Одесі. Тепер на "уніатів" визвірився ще один єпископ УПЦ Московського Патріархату Євлогій Сумський і Охтирський.
Таке враження, що у Патріарха Кирила винайшли-таки машину часу, телепортували Євлогія кудись в 17-те століття, і саме "звідтам" не по-християнському агресивний владика написав гарячкового листа сумському міському голові з прокльонами на адресу "папєжників".
Є і інше враження: московські батюшки настільки охміліли від особлової прихильності до них Віктора Федоровича, що геть втратили розум.
Судіть, словом, самі, чи на тверезу голову строчив своє звернення єпископ Євлогій. Цитую за порталом РІСУ:
"Грандіозна будівля зводиться для релігійної громади, яка налічує нині кілька десятків осіб, переважно переселенців із західних областей України. Для Сумщини ця конфесія ніколи не була характерною. З історії заселення Сумщини відомо, що переселенці з Правобережжя, які заснували наше місто, шукали порятунку від католицької експансії, що насаджувалась там уніатами вогнем і мечем. І от, через триста п'ятдесят років уніати прийшли до наших домівок, щоб уже тут, де ніколи не було унії, будувати храми, користуючись релігійною необізнаністю пересічних городян, залучати їх до конфесії, яка стала причиною страждань їхніх далеких предків...
Не влаштовує владику Євлогія і те, що греко-католицький храм планують побудувати на вулиці 20 років Перемоги, яка до всього іншого, ще й знаходиться на перетині із вулицею Кірова. "До мене звертаються ветерани Великої Вітчизняної війни, яких непокоїть, що на вулиці на честь 20-РІЧЧЯ ПЕРЕМОГИ будуть зводити храм конфесії, представники якої свого часу благословили вояків сумнозвісної дивізії СС "Галичина", що за віросповіданням у більшості були греко-католики. Цей історичний факт, який добре пам'ятають сивочолі ветерани, що воювали на фронтах війни проти цієї та інших есесівських дивізій, сумчани трактують як наругу над пам'яттю загиблих захисників вітчизни. Меморіал Вічної слави по вул. Кірова є особливим місцем для багатьох сумчан, і височенна споруда уніатського храму, яку планується збудувати майже поруч, викликає протест переважної більшості сумчан", – сказано у зверненні.
Олег Медведєв
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://blogs.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
10.02.11
10 років з Патріархом УГКЦ Любомиром Гузаром (ФОТО)
Патріарх Української греко-католицької церкви Блаженніший Любомир Гузар по десятиліттю свого патріаршества вирішив залишити престол глави УГКЦ.
Годі й перелічити всі глибокі, вражаючі моменти, сподівання, звершення, можливо, і розчарування, які були в цьому десятилітті. Так, Блаженнішому Любомиру довелося пережити багато розчарувань разом зі своєю паствою.
Гімназист української гімназії у Зальцбургу, Австрія
Патріаршество Блаженнішого почалося дуже святочно – буквально через місяць (21 лютого) після обрання його Синодом главою УГКЦ Папа Іван Павло ІІ номінував його Кардиналом. Ці урочистості були оточені аурою підготовки до паломництва в Україну Івана Павла ІІ, про яке було оголошено ще восени 2000 року. І перші місяці первоієраршого служіння Кардинала Любомира були дуже пов’язані з підготовкою до візиту, із самим візитом, а потім і з плодами цієї унікальної події, яка зібрала найбільше число українців на одному місці за всю історію України і своєю чистотою і піднесеністю багатьом показала місце України на карті світу.
Сім`я Гузарів у Зальцбургу (1944 р.)
Блаженніший під час мільйонного зібрання вірних у Львові 27 червня, коли були беатифіковані нові мученики, на початку Папської літургії перед Богом, перед Вселенським Архієреєм приніс слово-вибачення за всі гріхи Української греко-католицької церкви, які могли були бути в історії. Щоб таким чином нове тисячоліття, яке починалося, розпочати з цих двох жестів: покаяння, прохання прощення, з одного боку, з другого – євхаристії, тобто вдячності за різні ласки від Бога.
Будинок Гузарів у Галичі
Цей візит відбувався в непростий час. Пам’ятаймо, що наприкінці двотисячного року було вбито Георгія Гонгадзе. Навесні 2001 року спалахнули бурхливі протести проти методів управління адміністрації президента Кучми. Тому провести цей візит було досить непросто, тим більше, що проти нього категорично виступав Московський патріархат.
У Києві після цього візиту настоятелями Києво-Печерської лаври пересвячувалася земля, де ступала нога Івана Павла ІІ.
І ці прикрі події показують, як першоієрарх УГКЦ справді любить мир. Любомирство – це знамено його патріаршества. Це не лише абстрактна любов і мрія про мир – це непросте чекання, глибока витримка, що дає змогу патріархові майже в унікальний спосіб відрізняти плідне зерно від полови, принципово важливі речі від суєти.
Ієрей Любомир з родиною, Нью-Йорк, США (1960 р.)
У 2002 році Блаженніший очолював інавгурацію Українського католицького університету і став його великим канцлером. Цією символічною посадою він є гарантом місії цього першого Католицького університету на теренах колишнього Радянського Союзу.
Наступні роки позначені поглядом на Київ. Це погляд непросто географічний, а прозріння крізь нашу християнську історію на українській землі, яка променіла з Київських гір. У 2003 році інтенсифікується підготовка до переїзду, до повернення глави церкви до древньої столиці нашого християнства.
Згодом політична ситуація в Україні вкотре загострилася, і в час фальсифікованих виборів, Помаранчевої революції голос Блаженнішого лишався рівним, без екзальтації. І не один з його текстів у ті доленосні дні став словом, під яким підписувалися різні глави церков, закликаючи український народ до консолідації і мирного розв’язання Помаранчевої революції. У цей час Україна та світ мали нагоду послухати й побачити, як архіпастиреві від Бога дано знаходити слова, які підкреслюють принципи й моральні засади, без упадання в пафосний моралізм, слова, що поєднують, а не розділяють.
Блаженніший – єдиний архієрей, якому вдалося протягом усього періоду його правління церквою дуже чітко висловлювати церковний принцип щодо політики: церква покликана просвітлювати своїх вірних і суспільство щодо моральних засад, але вона не повинна нав’язувати своїй пастві кандидатів чи поодинокі партії. Жоден першоієрарх у такій послідовності не висловлювався і не діяв протягом цього десятиліття, як Блаженніший Любомир. У цих напружених моментах його слово мали особливий авторитет, тому що Україна вже пізнавала й полюбила стиль Любомира Гузара. Це стиль доброти, яка випливає з внутрішньої якості, у якій цілісно поєднуються глибина і легкість.
Україна, яка схильна до смутку, дуже потребувала церковного провідника, який би вмів її потішити.
2005 рік – центральний для патріаршества Блаженнішого не лише хронологічного, а й ще тому, що в тому ж році на свято Преображення Господнього він офіційно переїхав до Києва, перевозячи сюди головний престол УГКЦ.
Я мав щасливу нагоду бути з Блаженнішим по дорозі з Галичини, а точніше – з Унівського монастиря, де встановлював тоді польський міністр закордонних справ Адам Ротфельд пам’ятну дошку братам Андрею і Климентію Шептицьким, за те, що студити в цьому монастирі спасли його дитиною, як єврея… Ось коли ми їхали, я мав нагоду зрозуміти, наскільки відсутність зору ставала реальним хрестом для Блаженнішого. На одній заправці я запитав його: «Як властиво є з Вашим зором?» Він відповів: «От на асфальті бачу, що є біла лінія, бачу, що є різниця між чорним і білим, а ось вашого обличчя не бачу». Від тоді зір і здоров’я тільки погіршувалися. Якщо подумати, що в такому важкому стані Блаженніший приймав такий великий виклик, як переїзд до Києва, і ще п’ять років спокійно, без нарікань, завше випромінюючи енергію, провадив свою паству, можна оцінити його внутрішню цілісність і спосібність безпристрасно йти за Господнім покликанням.
Родинне фото, Детройт, США (1964 р.)
В’їзд до Києва був дуже делікатним моментом, бо в провокативний спосіб організувалися “протестні акції”, які супроводжувалися глумливими гаслами, блюзнірським скандуванням, під час самої Літургії в цей прекрасний серпневий день. Саме тоді легкість і гумор Блаженнішого виявилися як такий символ його святості. Сьогодні давно зникла пам`ять про ці прикрі моменти й Греко-католицька церква служить своїм вірним у столиці й у всіх областях України. Пам’ятаю, як академік Іван Дзюба прокоментував мені важливість переїзду Глави УГКЦ до Києва. Мене здивувала категоричність патріарха українського інтелектуального життя: “Те, як Любомир Гузар переїхав до Києва, є черговим доказом того, що він наймудріша постать в Україні”.
Велику працю провів Блаженніший, консолідуючи Синод УГКЦ. Церква має глобальний статус і різноманітність єпархій і екзархатів (у Бразилії, Аргентині, Австралії, дев’ять у Північній Америці й два в Західній Європі, разом з душпастирськими точками в різних країнах Азії і навіть у Африці). Своїми візитами на різних континентах Блаженніший об’єднував церкву й з кращого боку представляв Україну.
Останніми роками в час світової економічної кризи й нових політичних викликів в Україні голос Блаженнішого постійно звучав у тонко висловлених, зрівноважених, але все-таки проникливих посланнях на всі найболючіші соціальні теми. У цьому він виявився плідним послідовником Митрополита Андрея Шептицького, спадщину якого він докладно вивчав у своїй докторській праці сорок років тому. Митрополит Андрей передовсім обрав пастирські послання як жанр висловлення в доступний спосіб часом непростих богословських тез й принципів.
Уже з 2009 року Патріарх публічно оголосив підготовку всієї Церкви до моменту його відходу від верховного управління, висловлюючи своє бажання передати «теплою рукою» патріарший жезл. Мабуть, на рівні єпископату такі розмови почалися ще раніше, проте для багатьох цей акорд наприкінці десятилітнього періоду вносить певний дисонанс, мовляв, як може в такий критичний час винятковий капітан відходити від керма ковчега. Цей акорд звучить дуже правдиво й автентично. Рішення Блаженнішого в спокійний спосіб передати відповідальність, яку нести йому фізично просто важко, а часом і неможливо, є виявом здорового, тверезого реалізму, який будується на найосновнішому принципі його життя. Блаженніший жив і керував церквою, і сьогодні передає цей провід з великою вірою до Бога, до Церкви, до людей і до свого наступника.
Любомир Гузар як правдивий монах давно позбувся загальнолюдських прив’язань до матеріального, до слави, і тому добровільно передає свою владу. Цим він дав усім нам чіткий приклад, які мають схильність посягати на владу чи нагромаджувати її. Це приклад не лише для перших осіб у державі, політиків, маєтних людей і успішних підприємців, а й примір для кожного, бо кожен з нас має своє маленьке царство й спокусу в ньому царювати, панувати над іншими. Кожного з нас спокушають ілюзії щодо нашої сили.
Відпускаючи свідомо й шляхетно владу Патріарха, авторитет Блаженнішого тільки зростає. Тому останній акорд десятилітнього патріаршества може бути в Божих очах не лише прелюдією нової мелодії нового першоієрарха, тобто це не буде просто повторення вже відіграних нот Блаженнішого.
Патріарх, який у будь-який момент міг знайти неочікуваний і творчий поворот слова, крок чи поставу, яка відкривала двері в стіні, вікно з темряви до світла мабуть, ще не раз нас дивуватиме й надихатиме.
Отець Борис Ґудзяк, ректор Українського католицького університету
Родинні фото Гузарів надані прес-службою УГКЦ
Фото УНІАН
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Любомир Гузар йде у відставку
Предстоятель Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар йде у відставку.
"Папа Римський прийняв відставку, про яку Блаженніший давно просив за станом здоров'я", - сказало Kyiv Post джерело в греко-католицькій церкві.
За словами співрозмовника, офіційне оголошення про відставку очікується тільки 10 лютого.
Любомир Гузар. Фото credo - ua . org
77-річний кардинал очолює українських греко-католиків з 2001 року.
Незважаючи на те, що титул предстоятеля дається довічно, Гузар кілька років просив Папу Римського про відставку у зв'язку з погіршенням здоров'я.
Після відставки на його місце буде призначений тимчасовий адміністратор, а нового голову церкви оберуть протягом двох місяців на зборах Священного Синоду, на який з'їдуться єпископи з усього світу.
Українська греко-католицька церква - найбільша з східно-католицьких церков. Вона налічує близько 5,5 мільйонів віруючих.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
11.10.10
Глава УГКЦ: Кандидати намагаються використовувати Церкву в своїх політичних цілях
"Кандидати шукають собі виборців серед церковних людей, оскільки усвідомлюють, що з середовища всіх громадських установ саме Церква користується найбільшою довірою. Вони також часто звертаються до священиків, представляючи себе віруючими людьми, навіть якщо їх ніхто не бачив у церкві на богослужіннях", - заявив глава УГКЦ.
На його думку, кандидати намагаються схилити священнослужителів до участі у передвиборчій агітації.
"Знаючи, якою авторитетною для людей є позиція священика, кандидати просять його замовити за них добре слово перед прихожанами, а ще краще - з амвона закликати їх молитися за того чи іншого кандидата як за надійну людину. Високо цінуються фотографії з групою мирян, ще більше - зі священиком, і найбільше - з якимось єпископом ", - констатував Гузар.
Глава УГКЦ зазначив, що подібні дії не можуть викликати схвалення.
"Що можна сказати про такі заходи? На жаль, все це межує з використанням Церкви в своїх політичних цілях. Не можна допустити, щоб підтримку в такій формі мав кандидат, який є дійсно віруючим, послідовно активним у церковній громаді членом, але і це не завжди доречно ", - вважає кардинал.
Нагадаємо, місцеві вибори в Україні призначені на 31 жовтня.
| Джерела: http://ua.korrespondent.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
04.10.10
Писарчук не отримував благословення від УГКЦ на вибори, – о. Павло Дроздяк
Секретар Львівської архиєпархії УГКЦ о. Павло Дроздяк спростував інформацію про те, що голова ЛОО Партії регіонів Петро Писарчук отримав благословення на вибори в Архикатедральному соборі Святого Юра.
У коментарі РІСУ, о. Павло Дроздяк пояснив, що ніякого благословення в церкві Юра представників Партії регіонів на вибори не було. Він зазначив, що молебень, який замовили попередньо, дійсно відбувся, адже в церкві кожен може замовити молебень чи Службу Божу. Проте попередньо представники партії хотіли, аби молебень відбувся на площі перед собором. "Їм у цьому відмовили", — зазначив о. Павло.
Молебень відслужив о. Андрій Корчагін.
Нагадаємо, на офіційному сайті Петра Писарчука 30 вересня з’явилась новина про те, що "молебень на вірне служіння Україні за участю представників партій та організацій, які підтримують кандидатуру народного депутата України Петра Писарчука на виборах на посаду міського голови Львова, відбувся сьогодні в Архикатедральному соборі Святого Юра. Участь у молебні також взяли кандидати у депутати до органів місцевого самоврядування Львівщини від Партії регіонів.
Отець Андрій Дикий подарував Петрові Писарчуку раритетний "Новий заповіт", виданий 1913 року перекладу П. Куліша. А опісля молебню відбулося освячення присутніх.
"Моя бабця завжди мені говорила: "Без Бога не дійдеш до порога". Тому, я думаю, що кожному з нас зрозуміло, що без Божої ласки і благословення нічого в цьому житті не зробиш. Я прожив багато років, і в правдивості цієї бабусиної науки переконався", - наголосив Петро Писарчук після молебню.
Петро Писарчук повідомив, що міська ТВК уже зареєструвала його кандидатом на посаду міського голови Львова.
"Хотілось би, щоби всі, хто стояв у храмі, почули отця, який нас благословив. Тому що служити людям з брехнею і неправдою – великий гріх, і нічого з цього не вийде. Якщо ми не тільки формально будемо відвідувати храми, але й будемо будувати храм у своєму серці, то все у нас буде добре. З Богом йдемо на суд людський", - зазначив Петро Писарчук".
Натомість о. Павло Дроздяк уточнив, що "вказане видання "Нового Завіту" Петру Писарчуку подарували його ж однопартійці, однак, перед молебнем попросили отця вручити народному депутату цей їх подарунок".
У коментарі РІСУ, о. Павло Дроздяк пояснив, що ніякого благословення в церкві Юра представників Партії регіонів на вибори не було. Він зазначив, що молебень, який замовили попередньо, дійсно відбувся, адже в церкві кожен може замовити молебень чи Службу Божу. Проте попередньо представники партії хотіли, аби молебень відбувся на площі перед собором. "Їм у цьому відмовили", — зазначив о. Павло.
Молебень відслужив о. Андрій Корчагін.
Нагадаємо, на офіційному сайті Петра Писарчука 30 вересня з’явилась новина про те, що "молебень на вірне служіння Україні за участю представників партій та організацій, які підтримують кандидатуру народного депутата України Петра Писарчука на виборах на посаду міського голови Львова, відбувся сьогодні в Архикатедральному соборі Святого Юра. Участь у молебні також взяли кандидати у депутати до органів місцевого самоврядування Львівщини від Партії регіонів.
Отець Андрій Дикий подарував Петрові Писарчуку раритетний "Новий заповіт", виданий 1913 року перекладу П. Куліша. А опісля молебню відбулося освячення присутніх.
"Моя бабця завжди мені говорила: "Без Бога не дійдеш до порога". Тому, я думаю, що кожному з нас зрозуміло, що без Божої ласки і благословення нічого в цьому житті не зробиш. Я прожив багато років, і в правдивості цієї бабусиної науки переконався", - наголосив Петро Писарчук після молебню.
Петро Писарчук повідомив, що міська ТВК уже зареєструвала його кандидатом на посаду міського голови Львова.
"Хотілось би, щоби всі, хто стояв у храмі, почули отця, який нас благословив. Тому що служити людям з брехнею і неправдою – великий гріх, і нічого з цього не вийде. Якщо ми не тільки формально будемо відвідувати храми, але й будемо будувати храм у своєму серці, то все у нас буде добре. З Богом йдемо на суд людський", - зазначив Петро Писарчук".
Натомість о. Павло Дроздяк уточнив, що "вказане видання "Нового Завіту" Петру Писарчуку подарували його ж однопартійці, однак, перед молебнем попросили отця вручити народному депутату цей їх подарунок".
| Джерела: http://www.zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
24.09.10
УГКЦ мусить змінюватися через заробітчан, - владика
«Проблема трудової міграції українців в країни Європи змушує УГКЦ змінювати свої підходи до душпастирства і будувати нову, живу Церкву», – заявив владика, єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ Йосиф Мілян.
"Досі наше душпастирство базувалося, якщо так можна висловитися, на принципі існування "канонічної території", тобто предметом зацікавлення священика були люди, які проживали на чітко окресленій території. На практиці усе душпастирство зосереджувалося на людях, які приходили до храму. Сьогодні реальність спонукає нас будувати живу Церкву, тобто таку, основою якої є люди, розсіяні по цілому світі. Це – позитивний виклик для нашої Церкви", - зазначив владика Йосип Мілян на панельному засіданні міжнародної дискусії "Перспективи євродіалогу в міграційній сфері: роль Церкви, що відбулося 24 вересня в ЛНУ ім. І. Франка.
Владика Йосип Мілян наголосив, що згідно з даними Державного інституту статистики, впродовж останніх трьох років з України виїхало близько 1,5 млн людей, причому 60% із них становлять вихідці із західних областей України. "Коли взяти до уваги, що греко-католики у західних областях України – особливо в Івано-Франківській, Тернопільській та Львівській – становлять більшість, а усіх греко-католиків у світі є понад 5 млн, то можемо не без підстав припустити, що 1/3 всіх вірних УГКЦ перебуває в еміграції", - зазначив Йосип Мілян.
Владика Йосиф Мілян також звернув увагу на соціально-правовий статус українських заробітчан за кордоном і способи – часто нелегальні – якими вони потрапляють до європейських країн. "Ці способи мені особисто нагадують шлях України в Європу: людина ставить перед собою мету потрапити в Європу, і на цьому шляху всі засоби виправдані", - сказав він.
Утім, владика Йосип Мілян зазначив, що, на його думку, сама по собі еміграція не є негативним явищем, а лише має певні негативні риси, яких треба позбуватися.
На важливості ролі Церкви у житті українських трудових мігрантів під час дискусії наголосила також кандидат соціологічних наук Інституту Народознавства України НАН України Оксана Іванкова-Стецюк. За її словами, участь у церковній спільноті не лише сприяє духовному зростанню заробітчан і комунікації між членами спільноти, а й допомагає українцям зберегти за кордоном свою ідентичність і формує для них сприятливе середовище для інтеграції у нове суспільство.
"Церковна громада є тим чинником, що перетворює гетто на діаспору. Вона є тим домом, де мігрант може знайти спокій і затишок", - зазначила науковець.
"Досі наше душпастирство базувалося, якщо так можна висловитися, на принципі існування "канонічної території", тобто предметом зацікавлення священика були люди, які проживали на чітко окресленій території. На практиці усе душпастирство зосереджувалося на людях, які приходили до храму. Сьогодні реальність спонукає нас будувати живу Церкву, тобто таку, основою якої є люди, розсіяні по цілому світі. Це – позитивний виклик для нашої Церкви", - зазначив владика Йосип Мілян на панельному засіданні міжнародної дискусії "Перспективи євродіалогу в міграційній сфері: роль Церкви, що відбулося 24 вересня в ЛНУ ім. І. Франка.
Владика Йосип Мілян наголосив, що згідно з даними Державного інституту статистики, впродовж останніх трьох років з України виїхало близько 1,5 млн людей, причому 60% із них становлять вихідці із західних областей України. "Коли взяти до уваги, що греко-католики у західних областях України – особливо в Івано-Франківській, Тернопільській та Львівській – становлять більшість, а усіх греко-католиків у світі є понад 5 млн, то можемо не без підстав припустити, що 1/3 всіх вірних УГКЦ перебуває в еміграції", - зазначив Йосип Мілян.
Владика Йосиф Мілян також звернув увагу на соціально-правовий статус українських заробітчан за кордоном і способи – часто нелегальні – якими вони потрапляють до європейських країн. "Ці способи мені особисто нагадують шлях України в Європу: людина ставить перед собою мету потрапити в Європу, і на цьому шляху всі засоби виправдані", - сказав він.
Утім, владика Йосип Мілян зазначив, що, на його думку, сама по собі еміграція не є негативним явищем, а лише має певні негативні риси, яких треба позбуватися.
На важливості ролі Церкви у житті українських трудових мігрантів під час дискусії наголосила також кандидат соціологічних наук Інституту Народознавства України НАН України Оксана Іванкова-Стецюк. За її словами, участь у церковній спільноті не лише сприяє духовному зростанню заробітчан і комунікації між членами спільноти, а й допомагає українцям зберегти за кордоном свою ідентичність і формує для них сприятливе середовище для інтеграції у нове суспільство.
"Церковна громада є тим чинником, що перетворює гетто на діаспору. Вона є тим домом, де мігрант може знайти спокій і затишок", - зазначила науковець.
| Джерела: http://www.zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
17.09.10
Бронзового Леніна переплавлять на єпископа (ФОТО)
В Ужгороді пам‘ятник Леніну хочуть переплавити на пам‘ятник місцевому священику і поставити його у центрі міста.
Бронзовий "вождь світового пролетаріату" зберігається на території Ужгородського автотранспортного підприємства у залізному гаражі з 1991 року. Дуже ймовірно, що невдовзі з нього таки зроблять пам’ятник єпископу Андрію Бачинському.
Хто такий Андрій Бачинський
Висвячений на греко-католицького священика в 1756 році, Андрій Бачинський служив на території сучасного Закарпаття, у парафіях у Гайдудорозі та Мукачеві у 18-му столітті. Згодом його було призначено єпископом Мукачівської греко-католицької єпархії. Керуючи єпархією близько чотирьох десятиліть, він проявив себе як просвітник та організатор шкільництва. Під його керівництвом центр єпархії було переміщено з Мукачева до Ужгорода, де священник-просвітитель заснував найбагатшу на той час бібліотеку. Він є також засновником Теологічної семінарії, яка діє і донині.
Три роки тому нинішній єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії, якій Рим надав особливий статус самостійності, владика Мілан Шашік звернувся до ужгородської міської влади з проханням допомогти церкві брухтом кольорових металів, аби встановити священику-просвітителю пам’ятник на площі його імені біля Кафедрального собору, збудованого у 17-му столітті. У крипті під собором поховане і тіло Андрія Бачинського.
Канцлер Мукачівської Греко-католицької єпархії отець Петро Береш каже, що Владика Андрій Бачинський багато зробив для цього міста.
"Врешті відразу після смерті владики Андрія Бачинського у 1809 році говорилося про те, щоб виготовити йому пам’ятник як культурному і релігійному діячеві нашого Закарпаття. Він дуже дбав про школи, то би було вшанування пам’яті для нього".
Метал знайшла місцева влада
І ось днями метал для пам’ятника знайшовся. Секретар Ужгородської міської ради Юліана Бедь розповідає, що прохання Мукачівської греко-католицької єпархії розглядали депутати міської ради на сесії 27 серпня.
"Вони просили передати металобрухт від пам’ятників минулої епохи Єпархіальному управлінню господарчого використання металу у виготовленні пам’ятника єпископу Андрію Бачинському, який буде розміщений в Ужгороді на площі Бачинського. Депутати підтримали це рішення, проголосували, ні в кого не виникло абсолютно ніяких…сумнівів. Це безкоштовна була передача греко-католицькій громаді".
Минулого року інший пам'ятник Леніну – на Львівщині – замінили на бронзову Матір-Україну. Натомість на Луганщині комуністи подали аж три заявки на встановлення нових пам'ятників "вождю світового пролетаріату".
Сам факт передачі тритонної статуї Леніна на потреби церкви закарпатці оцінюють по-різному.
Що робити з пам’ятниками минулого?
Одні кажуть, що не можна знищувати один пам’ятник, незалежно від того, що він символізує, тому що для когось цей пам’ятник є частиною його життя.
"Все ж таки колись ходили біля нього з прапорами, ходили при кожній нагоді класти до нього квіти, як сьогодні до пам’ятника Шевченку. Тому краще було б зробити в Ужгороді музей пам’ятників радянської епохи, куди б ходили люди", - каже історик, кандидат наук Андрій Головач.
А його колега, туризмознавець, громадський діяч і викладач Ужгородського університету Олександр Коваль вважає, що, можливо, з моральної сторони це рішення правильне, бо метал має функціонувати, а не іржавіти.
"З іншого боку, з позиції туризму, кращим місцем для нього було б місце у тому ж парку Бордоському, якби мерія зробила там архітектурну зону, куди можна звезти з усієї області подібні скульптури, пам’ятники, що символізують колишню епоху. Вона, та епоха, була. Сусідні країни ставлять такі пам’ятники, а ми їх нищимо".
Переставити Леніна в інше місце хотів би і Михайло Галін – керівник Закарпатського єврейського товариства "Хесед Шпіра".
"Якщо згадати історію, то всілякі в нас були королі, але це не значить, що зараз ми повинні все переплавити. Ленін - це також історія. Шкода просто взяти й переплавити".
Комуністи називають це блюзнірством
Керівництво ж єпархії не вбачає у такому кроці нічого крамольного. Отець Петро Береш нагадує про ті часи, коли просто з дзвонів церковних робилися різні речі. Навіть ті самі пам’ятники Володимиру Іллічу Леніну. Врешті ніхто не знає, з якого металу зроблений наш пам’ятник Леніну.
Має свою точку зору на цю ситуацію і Комуністична партія україни, але почути її виявилося непросто.
"Я поки що не маю таких… щоб я там узагальнив і дав на радіо, телебачення і так далі. Не маю права поки що. В понеділок приходьте, він буде на роботі, перший секретар Облкому. Подзвоніть у суботу. Ну, уявляєте собі, якщо я зараз ляпну, і пішло… Я не хочу свої висновки давати за партійну організацію. Я один її представляти, ні з ким не… Це серйозне питання, розумієте, тут треба подумати і правильно сказати. Я вже знаю, вже і з ЦК дзвонили мені сьогодні", - сказав виконувач обов’язків першого секретаря Закарпатського обкому Компартії України Володимир Алексій.
Його ж однопартієць Іван Мигович назвав цей крок ужгородської влади блюзнірством і намаганням діючого міського голови Сергія Ратушняка підняти свій рейтинг у очах вірників-католиків напередодні місцевих виборів.
Скільки б не коштував метал, з якого відлито Леніна, який уже ось два десятиліття лежить нерухомо на зберіганні у місцевому автотранспортному підприємстві, за словами очевидця демонтажу ужгородського пам’ятника Леніну Федора Коваля, який і досі працює на підприємстві, наявність статуї на складі регулярно контролює Служба Безпеки України:
"Наприклад, коли з’являлись у газеті повідомлення про ліквідацію КТП, завжди приходила безпека і дивилася, чи є він на місці, чи нема, чи не пропав".
Кирило і Мефодій із трьох Леніних
Скульптор Василь Роман, який ось вже понад рік працює над ескізом пам’ятнику єпископу Андрію Бачинському, каже, що переплавка статуй вождя на пам’ятники релігійним діячам не нова для Закарпаття. За його словами, пам’ятник просвітителям Кирилу і Мефодію, що увінчує центральну площу Мукачева, свого часу було виготовлено аж із трьох подібних, але менших статуй:
"У Львів відвезли трьох Ленінів. Там була комічна історія на перевалі. Цигак Василь Степанович вів Колхіду (тоді ще була Колхіда, машина така), і Леніни стирчали, руки стирчали. І на перевалі його зупинили хлопці з автоматами, тоді були якісь моменти, що з автоматами стояли: "Що везете?" "Подарунок Львову від Закарпаття. Леніна". Так його мало там не те, що завернули… Він якось віджартувався. А приїхали в Мукачево Кирило і Мефодій. І ніхто в цьому не відчуває якогось гріха чи крамоли".
У будь-якому разі, переконаний скульптор, вождь Ленін не стане єпископом Бачинським. Бо все це лише метал, який у руках митця є просто інструментом.
"Місто жертвує той бронзовий еквівалент. Це не є перероблення пам’ятника в пам’ятник. Та бронза піде еквівалентом за ту, з якої нам віділлють пам’ятник. В думках тих, хто переробляв пам’ятники, воно по інерції так і виглядає, починаючи від римлян, які просто переписували на стелах написи. Це робилося при наших батьках, коли з надмогильних плит мостилися дороги. Це робилося людьми, які зараз скажуть, що з Леніна – не дай Боже! Можемо говорити, що Ленін відлитий, ймовірно, з церковних дзвонів, утварі церковної, посуду. Можемо інакше говорити, що, дякуючи Бачинському, Леніна не стане. Він знову стане бронзою".
Після того як цей матеріал був вже готовий, стало відомо, що до ужгородської міськради звернувся хтось із київських комуністів і попросив не віддавати пам'ятник. Натомість цей чоловік зголосився купити єпархії необхідну кількість бронзи на пам'ятник єпископу, а пам'ятник Леніну він хоче забрати собі, щоб зберегти його як витвір скульптурного мистецтва.
Таку пропозицію міськрада розгляне на своєму засіданні у п'ятницю, 17 вересня.
Олександр Попович, Ужгород
Цей пам‘ятник Леніну повалили 19 років тому
Бронзовий "вождь світового пролетаріату" зберігається на території Ужгородського автотранспортного підприємства у залізному гаражі з 1991 року. Дуже ймовірно, що невдовзі з нього таки зроблять пам’ятник єпископу Андрію Бачинському.
Хто такий Андрій Бачинський
Висвячений на греко-католицького священика в 1756 році, Андрій Бачинський служив на території сучасного Закарпаття, у парафіях у Гайдудорозі та Мукачеві у 18-му столітті. Згодом його було призначено єпископом Мукачівської греко-католицької єпархії. Керуючи єпархією близько чотирьох десятиліть, він проявив себе як просвітник та організатор шкільництва. Під його керівництвом центр єпархії було переміщено з Мукачева до Ужгорода, де священник-просвітитель заснував найбагатшу на той час бібліотеку. Він є також засновником Теологічної семінарії, яка діє і донині.
Три роки тому нинішній єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії, якій Рим надав особливий статус самостійності, владика Мілан Шашік звернувся до ужгородської міської влади з проханням допомогти церкві брухтом кольорових металів, аби встановити священику-просвітителю пам’ятник на площі його імені біля Кафедрального собору, збудованого у 17-му столітті. У крипті під собором поховане і тіло Андрія Бачинського.
Канцлер Мукачівської Греко-католицької єпархії отець Петро Береш каже, що Владика Андрій Бачинський багато зробив для цього міста.
"Врешті відразу після смерті владики Андрія Бачинського у 1809 році говорилося про те, щоб виготовити йому пам’ятник як культурному і релігійному діячеві нашого Закарпаття. Він дуже дбав про школи, то би було вшанування пам’яті для нього".
 |
Єпископ Мілан Шашік - ініціатор встановлення пам’ятника єпископу Андрію Бачинському. |
Метал знайшла місцева влада
І ось днями метал для пам’ятника знайшовся. Секретар Ужгородської міської ради Юліана Бедь розповідає, що прохання Мукачівської греко-католицької єпархії розглядали депутати міської ради на сесії 27 серпня.
"Вони просили передати металобрухт від пам’ятників минулої епохи Єпархіальному управлінню господарчого використання металу у виготовленні пам’ятника єпископу Андрію Бачинському, який буде розміщений в Ужгороді на площі Бачинського. Депутати підтримали це рішення, проголосували, ні в кого не виникло абсолютно ніяких…сумнівів. Це безкоштовна була передача греко-католицькій громаді".
Минулого року інший пам'ятник Леніну – на Львівщині – замінили на бронзову Матір-Україну. Натомість на Луганщині комуністи подали аж три заявки на встановлення нових пам'ятників "вождю світового пролетаріату".
Сам факт передачі тритонної статуї Леніна на потреби церкви закарпатці оцінюють по-різному.
Що робити з пам’ятниками минулого?
Одні кажуть, що не можна знищувати один пам’ятник, незалежно від того, що він символізує, тому що для когось цей пам’ятник є частиною його життя.
"Все ж таки колись ходили біля нього з прапорами, ходили при кожній нагоді класти до нього квіти, як сьогодні до пам’ятника Шевченку. Тому краще було б зробити в Ужгороді музей пам’ятників радянської епохи, куди б ходили люди", - каже історик, кандидат наук Андрій Головач.
А його колега, туризмознавець, громадський діяч і викладач Ужгородського університету Олександр Коваль вважає, що, можливо, з моральної сторони це рішення правильне, бо метал має функціонувати, а не іржавіти.
"З іншого боку, з позиції туризму, кращим місцем для нього було б місце у тому ж парку Бордоському, якби мерія зробила там архітектурну зону, куди можна звезти з усієї області подібні скульптури, пам’ятники, що символізують колишню епоху. Вона, та епоха, була. Сусідні країни ставлять такі пам’ятники, а ми їх нищимо".
Переставити Леніна в інше місце хотів би і Михайло Галін – керівник Закарпатського єврейського товариства "Хесед Шпіра".
"Якщо згадати історію, то всілякі в нас були королі, але це не значить, що зараз ми повинні все переплавити. Ленін - це також історія. Шкода просто взяти й переплавити".
 |
Поки що пам’ятник Леніну лежить у цьому гаражі. |
Комуністи називають це блюзнірством
Керівництво ж єпархії не вбачає у такому кроці нічого крамольного. Отець Петро Береш нагадує про ті часи, коли просто з дзвонів церковних робилися різні речі. Навіть ті самі пам’ятники Володимиру Іллічу Леніну. Врешті ніхто не знає, з якого металу зроблений наш пам’ятник Леніну.
Має свою точку зору на цю ситуацію і Комуністична партія україни, але почути її виявилося непросто.
"Я поки що не маю таких… щоб я там узагальнив і дав на радіо, телебачення і так далі. Не маю права поки що. В понеділок приходьте, він буде на роботі, перший секретар Облкому. Подзвоніть у суботу. Ну, уявляєте собі, якщо я зараз ляпну, і пішло… Я не хочу свої висновки давати за партійну організацію. Я один її представляти, ні з ким не… Це серйозне питання, розумієте, тут треба подумати і правильно сказати. Я вже знаю, вже і з ЦК дзвонили мені сьогодні", - сказав виконувач обов’язків першого секретаря Закарпатського обкому Компартії України Володимир Алексій.
Його ж однопартієць Іван Мигович назвав цей крок ужгородської влади блюзнірством і намаганням діючого міського голови Сергія Ратушняка підняти свій рейтинг у очах вірників-католиків напередодні місцевих виборів.
Скільки б не коштував метал, з якого відлито Леніна, який уже ось два десятиліття лежить нерухомо на зберіганні у місцевому автотранспортному підприємстві, за словами очевидця демонтажу ужгородського пам’ятника Леніну Федора Коваля, який і досі працює на підприємстві, наявність статуї на складі регулярно контролює Служба Безпеки України:
"Наприклад, коли з’являлись у газеті повідомлення про ліквідацію КТП, завжди приходила безпека і дивилася, чи є він на місці, чи нема, чи не пропав".
Кирило і Мефодій із трьох Леніних
Скульптор Василь Роман, який ось вже понад рік працює над ескізом пам’ятнику єпископу Андрію Бачинському, каже, що переплавка статуй вождя на пам’ятники релігійним діячам не нова для Закарпаття. За його словами, пам’ятник просвітителям Кирилу і Мефодію, що увінчує центральну площу Мукачева, свого часу було виготовлено аж із трьох подібних, але менших статуй:
"У Львів відвезли трьох Ленінів. Там була комічна історія на перевалі. Цигак Василь Степанович вів Колхіду (тоді ще була Колхіда, машина така), і Леніни стирчали, руки стирчали. І на перевалі його зупинили хлопці з автоматами, тоді були якісь моменти, що з автоматами стояли: "Що везете?" "Подарунок Львову від Закарпаття. Леніна". Так його мало там не те, що завернули… Він якось віджартувався. А приїхали в Мукачево Кирило і Мефодій. І ніхто в цьому не відчуває якогось гріха чи крамоли".
 |
Скульптор Василь Роман: пам’ятник священику буде тут. |
У будь-якому разі, переконаний скульптор, вождь Ленін не стане єпископом Бачинським. Бо все це лише метал, який у руках митця є просто інструментом.
"Місто жертвує той бронзовий еквівалент. Це не є перероблення пам’ятника в пам’ятник. Та бронза піде еквівалентом за ту, з якої нам віділлють пам’ятник. В думках тих, хто переробляв пам’ятники, воно по інерції так і виглядає, починаючи від римлян, які просто переписували на стелах написи. Це робилося при наших батьках, коли з надмогильних плит мостилися дороги. Це робилося людьми, які зараз скажуть, що з Леніна – не дай Боже! Можемо говорити, що Ленін відлитий, ймовірно, з церковних дзвонів, утварі церковної, посуду. Можемо інакше говорити, що, дякуючи Бачинському, Леніна не стане. Він знову стане бронзою".
Після того як цей матеріал був вже готовий, стало відомо, що до ужгородської міськради звернувся хтось із київських комуністів і попросив не віддавати пам'ятник. Натомість цей чоловік зголосився купити єпархії необхідну кількість бронзи на пам'ятник єпископу, а пам'ятник Леніну він хоче забрати собі, щоб зберегти його як витвір скульптурного мистецтва.
Таку пропозицію міськрада розгляне на своєму засіданні у п'ятницю, 17 вересня.
Олександр Попович, Ужгород
| Джерела: http://www.bbc.co.uk/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Любомир Гузар: Ну який мені брат Путін чи Медвєдєв? (ФОТО)
Невже хтось сподівався, що ми візьмемо коси, сокири й підемо на вулицю?.. Ну що я можу сказати Агафангелу? Тут не треба бути аналітиком, аби зрозуміти, що діється…
Голова Української греко-католицької церкви Блаженіший Любомир Гузар відповів на запитання УНІАН.
НАРОД МАЄ РОЗУМІТИ, ЩО САМЕ ВІН Є ВІДПОВІДАЛЬНИМ ЗА ТЕ, ЯКОЮ НАША ДЕРЖАВА
Блаженіший, УГКЦ завжди відігравала в Україні своєрідну державотворчу роль, в усі часи відстоювала національні інтереси українців. Яку сьогодні вона займає позицію?
Ми впродовж дуже довгого часу були під різними окупаціями. Відповідно, нарід був позбавлений політичного проводу і церква заступала йому справжніх політичних провідників, була духовним пристановищем не тільки для релігійних потреб, а й свого роду заступником у широкополітичних справах.
Майже в кожній з окупацій, які ми пережили більш як за двісті років, окупанти були неприхильні для нашого загалу. А церква була пристановищем, де вони могли, скажімо, бути собою, бути українцями.
Сьогодні ми є в іншій ситуації – після багатьох років маємо свою державу, свій уряд. Тому нам належить ще навчитися бути у своїй державі. Це держава, не проти якої ми боронимо нарід, але яку ми хочемо розбудувати, бо це є держава нашого народу.
Сьогоднішній владний провід має свої труднощі, більшість носіїв влади виростали в комуністичному середовищі. Тому вони також, зі свого боку, повинні вчитися, як ставитися до церкви. Особливо до церкви, яка є дуже виразно українською церквою, державотворчою. Церквою, якій дуже болить, аби держава була своя і щоб у цій державі люди добре почувалися.
Одне слово, є ситуація, я б сказав, до великої міри нова, у якій ми мусимо віднайтися, водночас продовжувати те, що ми робили впродовж десятиліть.
Що ми можемо зробити? Перш за все, мусимо вчити людей любити світ, свою державу, незважаючи на недосконалості, незважаючи на те, що наша держава має пройти дуже тяжкий шлях розвитку.
Не треба чекати, що все само стане добре, треба виховати нарід, дати йому зрозуміти, що він є відповідальний за те, якою має ця держава бути. Виховати щирої любові до рідного. У цьому, дякувати Богу, маємо багато прикладів з минулого церковного й народного життя, де наші діди, прадіди були готові дуже багато чим пожертвувати, часом і своїм життям. Задля того, щоб існувала своя держава.
Треба виховати нарід так, щоб він не лише користав з держави, а й думав, як найкраще може послужити своїй державі, навіть якщо це вимагає певної жертви.
СЬОГОДНІШНІ ВИКЛИКИ ВІДКРИВАЮТЬ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ РОСТУ
Але за нинішньої влади українцям не так просто бути собою, почуватися власне українцями…
Звісно, це велике випробування. Це нагода усвідомити собі, хто я є, яке моє життєве завдання щодо тої спільноти, у якій я народився. Сьогодні, коли нас поставили на різні випробування, зокрема щодо заперечення українського, кожен повинен сказати, хто він є, що це значить і на що я готовий, аби поправити ситуацію. Хоча сама ситуація є негативна. Треба її розглядати як нагоду рости…
Так, люди реагують на це все недостатньо. Тобто користають, але не ростуть. Вживають, використовують, але не розвиваються – внутрішньо. Така, на жаль, уже людська природа, що ми розвиваємося краще, коли є якесь протистояння.
Ми повинні розуміти, що більшість сьогоднішніх можновладців почали свою кар’єру за радянських часів. Дуже важко, аби ці люди так просто змінилися. Як то кажуть, чим котел накипів – у яких обставинах виросла людина, до чого призвичаїлася. Тому сьогодні варто говорити про підростаюче покоління. Те, що сьогодні відбувається, для молоді – виклик.
Московська церква в особі одеського митрополита Агафангела обурюється бажанням вірних греко-католицької церкви побудувати собі храм у Одесі. Днями Ви написали відкритого листа Віктору Януковичу з закликом не допустити розпалювання міжконфесійної ворожнечі. Чи маєте вже якийсь відгук на нього?
Мені прочитали, бо сам я не дуже добре бачу, слова пані Ганни Герман (заступника глави Адміністрації президента). Вона сказала, що влада не почувається компетентною, бо вона бачить цю ситуацію як просто суперечку між церквами.
Щиро надіюся, що скорше чи пізніше, а чим скорше, тим краще, хтось компетентний уважніше погляне на цю ситуацію, і то очами громадянина, а не політика.
ЯКЩО ВЛАДА ПРИЙМЕ ДЛЯ НАС НЕПРИХИЛЬНЕ РІШЕННЯ, ТО ХАЙ БИ ГІДНО ЙОГО ПОЯСНИЛА
А яке Ваше передчуття, на чий бік стане місцева влада Одеси: на ваш чи Московського патріархату?
Представники нашої церкви за кілька останніх років пройшли вже через різні поневіряння. Зараз лишається дві справи. Перша – громадські слухання: сусіди мають висловити свою точку зору про користь чи навпаки, якщо постане такий храм. Хоча, як нам відомо, такої процедури здебільшого не проводять… Після цього має бути остаточне рішення міської влади.
Яким воно буде? Дуже важко передбачити. Влада може послухати якихось противників на громадських слуханнях і відмовити, а може й застановитися, і подумати над тим, якою вона хоче бути в очах порядних людей. Не думаю, що наші люди вже геть такі приголомшені, що не можуть оцінити дії влади.
Я не кажу, що влада обов’язково повинна ставати на чийсь бік, нехай просто слідує закону. Якщо вона прийме для нас неприхильне рішення, то хай би могла його гідно пояснити.
НУ ЩО Я МОЖУ СКАЗАТИ АГАФАНГЕЛУ? ТУТ НЕ ТРЕБА БУТИ АНАЛІТИКОМ, АБИ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ДІЄТЬСЯ
А що б Ви сказали Агафангелу на його «протести»?
Боже милий, ну що йому сказати? Він має певну формацію: колись був членом парламенту від комуністичної партії. Це і є його історія, він має певний духовний розвиток, настанови…
Мені не подобається те, що він робить. Але я не беруся його судити. Не беруся називати його нашим ворогом, а намагаюся зрозуміти. Це для мене не є якийсь надзвичайний випадок. Гадаю, тут не треба бути великим психологом чи аналітиком, аби зрозуміти, що тут діється.
Володимир Гундяєв (глава Російської православної церкви), коли приїжджає в Україну, любить розповідати, що ми з росіянами «єдиний народ»…
Так, ми багато разів це чули, він на цьому дуже наполягає…
Я себе так ось запитую, ну який мені брат Іван Грозний чи Петро І, або Катерина ІІ, або навіть теперішні Медведєв чи Путін? Ну які вони мені брати?
То є сусіди. Вони є синами свого народу – так, як ми є синами нашого народу. Вони люблять свій нарід, ми – свій… Тим більше, якщо згадати, що вони впродовж століть діяли супроти нашого народу…
Твердити про «єдиний народ» – дуже й дуже, так би мовити, натягувати дійсність, це якось навіть смішно звучить.
МИ МАЛИ РЕЖИМИ, ЯКІ НАМАГАЛИСЯ ТРИМАТИ ЛЮДЕЙ У СТРАХУ, АЛЕ ВСІ ВОНИ ПРОГРАЛИ
Сьогодні СБУ взялася за істориків, учора переслідувала ректорів. Що від такого органу варто очікувати завтра, на Вашу думку?
Така політика є надзвичайно короткозора. Хто за цим стоїть – той не дивиться в майбутнє, а тільки на сьогоднішнє, шукає миттєву вигоду. У тих людей слабоньке знання історії.
У ХХ столітті ми вже мали ленінізм, сталінізм, гітлеризм… Усі вони робили одне й те саме, і всі вони програли. Вони не розуміють людської істинної природи, тому втрачають. Людей можна тимчасово застрашити, але скорше чи пізніше людина усвідомлює, що стається і набирає достатньої відваги, аби протидіяти. Навіть у найгірших обставинах зростають дисиденти, і короткозорі владні апарати програють. Представники влади, які так поводяться, здається, не мають сильної інтелектуальної формації.
ЯКБИ Я ЗУСТРІВСЯ З ЯНУКОВИЧЕМ, Я Б СКАЗАВ ЙОМУ ЩОСЬ ТАКЕ, ЩО Б ЙОМУ ДОПОМОГЛО
Якби Ви зустрілися з Януковичем, що б Ви йому сказали?
Я ніколи з ним не бачився, лише якось принагідно привітався.
Я був би радий почути, що б він казав. Мені, не знаючи людини, важко уявити, що йому сказати.
Проте, коли б я краще його зрозумів і міг щось сказати, то хотів би сказати щось позитивне, таке, що на мою думку, було б йому справді корисне. Дуже легко ганити когось. Бо всі ми є тільки люди і кожного з нас можна за щось ганити. Але існує християнська чеснота − второпність, мете якої є допомагати людям, коли і якщо їм цього потрібно.
Віктор Янукович завжди відвідує церкву лише однієї конфесії. Може, Ви запросите його до греко-католицької церкви на якесь свято?
Мене дуже разить, коли політики прибігають на пару хвилин на богослужіння, покрасуються перед камерами й ідуть. Я завжди кажу: «Якщо хочете помолитися з нами, то будь ласка, але ось цих гостинних нападів під час літургії не потрібно».
Наскільки я знаю, здається, на Великдень Віктор Федорович пішов до Лаври, і там від початку й до кінця перебув службу. Мені це сподобалося. Нехай собі йде до тої конфесії, яку вважає за свою.
Цілком іншою справою є трактування державою всіх церков та релігійних організацій. Тут уже не сміє бути приватних переконань чи вузькополітичних міркувань. Усі ми маємо Конституцією запевнені рівні права, і Віктор Янукович, як президент, як гарант Конституції не може цим легковажити. Молитва президента в Успенському соборі Печерської лаври в День незалежності в супроводі найвищих посадових осіб залишила всіх нас другорядними громадянами, а таке ставлення не обіцяє кращої майбутності. Чи такою має бути «нова країна»?
НЕВЖЕ ХТОСЬ СПОДІВАВСЯ, ЩО МИ ВІЗЬМЕМО КОСИ, СОКИРИ Й ПІДЕМО НА ВУЛИЦЮ?
Чи можна щось зробити з людьми, які є політично несвідомі, неукраїноментальні? От, скажімо, письменник Юрій Андрухович пропонує дати можливість Донбасу й Криму від’єднатися, якщо в них буде така бажання…
Я чув про це. Я не в захопленні від такої ідеї. Треба людей виховувати. Подумати, чому вони такі, які вони є… Якась причина повинна на це бути.
Показати їм, чим корисно для них жити в Україні. У цьому питанні держава мусить працювати, мати якесь бачення цього: відкривати школи, здійснювати відповідні програми.
Наведу приклад. Десь п’ять років тому я був гостем німецького бундестагу з нагоди чергової річниці закінчення Другої світової війни. Багато речей навкруги, які я мав нагоду побачити, зрозумів. Зрозумів, що Німеччина дуже змінилася з часів Гітлера. А ми не забуваймо, що багато німців уважали Гітлера своїм «спасителем», який рятував їхню національну гордість і тільки завдяки д-у-ж-е послідовній виховній політиці Німеччина змінилася. Тому сьогодні в Німеччині Гітлер неможливий. Нарід змінився! Але це не прийшло само від себе.
Ми повинні прийняти факт, що є такі групи населення, які мають за собою особливу, відмінну від загалу історію, і допомогти їм зрозуміти, що значить бути громадянином України.
УГКЦ закидають, що вона веде себе пасивно: не реагує на висловлювання Кирила (Гундяєва), тобто що вона не бореться, не відстоює державні цінності…
А на що сподівалися? що ми візьмемо коси, сокири й підемо на вулицю, як багато хто собі уявляє? Для багатьох це, може, і було б нашою активністю, бо іншої вони собі не можуть уявити. Патріарх Кирил є предстоятелем для певної групи віруючих, і ми це цілком шануємо. Ми не стараємося будувати ідентичності нашої церкви на засадах протистояння. Нам такого способу ідентифікації не потрібно. Ми не хочемо бути політичними агентами, хочемо бути собою, церквою. Бути церквою – це найкраще служіння для народу.
Якщо буде сильна добра церква, а це не так легко і просто здійснити, але саме про це ми дбаємо, тоді ми найкраще послужимо розвиткові України. А поза тим ми хочемо для інших бути добрими сусідами.
Розмовляла Оксана Климончук
Голова Української греко-католицької церкви Блаженіший Любомир Гузар відповів на запитання УНІАН.
НАРОД МАЄ РОЗУМІТИ, ЩО САМЕ ВІН Є ВІДПОВІДАЛЬНИМ ЗА ТЕ, ЯКОЮ НАША ДЕРЖАВА
Блаженіший, УГКЦ завжди відігравала в Україні своєрідну державотворчу роль, в усі часи відстоювала національні інтереси українців. Яку сьогодні вона займає позицію?
Майже в кожній з окупацій, які ми пережили більш як за двісті років, окупанти були неприхильні для нашого загалу. А церква була пристановищем, де вони могли, скажімо, бути собою, бути українцями.
Сьогодні ми є в іншій ситуації – після багатьох років маємо свою державу, свій уряд. Тому нам належить ще навчитися бути у своїй державі. Це держава, не проти якої ми боронимо нарід, але яку ми хочемо розбудувати, бо це є держава нашого народу.
Сьогоднішній владний провід має свої труднощі, більшість носіїв влади виростали в комуністичному середовищі. Тому вони також, зі свого боку, повинні вчитися, як ставитися до церкви. Особливо до церкви, яка є дуже виразно українською церквою, державотворчою. Церквою, якій дуже болить, аби держава була своя і щоб у цій державі люди добре почувалися.
Одне слово, є ситуація, я б сказав, до великої міри нова, у якій ми мусимо віднайтися, водночас продовжувати те, що ми робили впродовж десятиліть.
Що ми можемо зробити? Перш за все, мусимо вчити людей любити світ, свою державу, незважаючи на недосконалості, незважаючи на те, що наша держава має пройти дуже тяжкий шлях розвитку.
Не треба чекати, що все само стане добре, треба виховати нарід, дати йому зрозуміти, що він є відповідальний за те, якою має ця держава бути. Виховати щирої любові до рідного. У цьому, дякувати Богу, маємо багато прикладів з минулого церковного й народного життя, де наші діди, прадіди були готові дуже багато чим пожертвувати, часом і своїм життям. Задля того, щоб існувала своя держава.
Треба виховати нарід так, щоб він не лише користав з держави, а й думав, як найкраще може послужити своїй державі, навіть якщо це вимагає певної жертви.
СЬОГОДНІШНІ ВИКЛИКИ ВІДКРИВАЮТЬ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ РОСТУ
Але за нинішньої влади українцям не так просто бути собою, почуватися власне українцями…
Так, люди реагують на це все недостатньо. Тобто користають, але не ростуть. Вживають, використовують, але не розвиваються – внутрішньо. Така, на жаль, уже людська природа, що ми розвиваємося краще, коли є якесь протистояння.
Ми повинні розуміти, що більшість сьогоднішніх можновладців почали свою кар’єру за радянських часів. Дуже важко, аби ці люди так просто змінилися. Як то кажуть, чим котел накипів – у яких обставинах виросла людина, до чого призвичаїлася. Тому сьогодні варто говорити про підростаюче покоління. Те, що сьогодні відбувається, для молоді – виклик.
Московська церква в особі одеського митрополита Агафангела обурюється бажанням вірних греко-католицької церкви побудувати собі храм у Одесі. Днями Ви написали відкритого листа Віктору Януковичу з закликом не допустити розпалювання міжконфесійної ворожнечі. Чи маєте вже якийсь відгук на нього?
Мені прочитали, бо сам я не дуже добре бачу, слова пані Ганни Герман (заступника глави Адміністрації президента). Вона сказала, що влада не почувається компетентною, бо вона бачить цю ситуацію як просто суперечку між церквами.
Щиро надіюся, що скорше чи пізніше, а чим скорше, тим краще, хтось компетентний уважніше погляне на цю ситуацію, і то очами громадянина, а не політика.
ЯКЩО ВЛАДА ПРИЙМЕ ДЛЯ НАС НЕПРИХИЛЬНЕ РІШЕННЯ, ТО ХАЙ БИ ГІДНО ЙОГО ПОЯСНИЛА
А яке Ваше передчуття, на чий бік стане місцева влада Одеси: на ваш чи Московського патріархату?
Яким воно буде? Дуже важко передбачити. Влада може послухати якихось противників на громадських слуханнях і відмовити, а може й застановитися, і подумати над тим, якою вона хоче бути в очах порядних людей. Не думаю, що наші люди вже геть такі приголомшені, що не можуть оцінити дії влади.
Я не кажу, що влада обов’язково повинна ставати на чийсь бік, нехай просто слідує закону. Якщо вона прийме для нас неприхильне рішення, то хай би могла його гідно пояснити.
НУ ЩО Я МОЖУ СКАЗАТИ АГАФАНГЕЛУ? ТУТ НЕ ТРЕБА БУТИ АНАЛІТИКОМ, АБИ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ДІЄТЬСЯ
А що б Ви сказали Агафангелу на його «протести»?
Боже милий, ну що йому сказати? Він має певну формацію: колись був членом парламенту від комуністичної партії. Це і є його історія, він має певний духовний розвиток, настанови…
Мені не подобається те, що він робить. Але я не беруся його судити. Не беруся називати його нашим ворогом, а намагаюся зрозуміти. Це для мене не є якийсь надзвичайний випадок. Гадаю, тут не треба бути великим психологом чи аналітиком, аби зрозуміти, що тут діється.
Володимир Гундяєв (глава Російської православної церкви), коли приїжджає в Україну, любить розповідати, що ми з росіянами «єдиний народ»…
Я себе так ось запитую, ну який мені брат Іван Грозний чи Петро І, або Катерина ІІ, або навіть теперішні Медведєв чи Путін? Ну які вони мені брати?
То є сусіди. Вони є синами свого народу – так, як ми є синами нашого народу. Вони люблять свій нарід, ми – свій… Тим більше, якщо згадати, що вони впродовж століть діяли супроти нашого народу…
Твердити про «єдиний народ» – дуже й дуже, так би мовити, натягувати дійсність, це якось навіть смішно звучить.
МИ МАЛИ РЕЖИМИ, ЯКІ НАМАГАЛИСЯ ТРИМАТИ ЛЮДЕЙ У СТРАХУ, АЛЕ ВСІ ВОНИ ПРОГРАЛИ
Сьогодні СБУ взялася за істориків, учора переслідувала ректорів. Що від такого органу варто очікувати завтра, на Вашу думку?
Така політика є надзвичайно короткозора. Хто за цим стоїть – той не дивиться в майбутнє, а тільки на сьогоднішнє, шукає миттєву вигоду. У тих людей слабоньке знання історії.
У ХХ столітті ми вже мали ленінізм, сталінізм, гітлеризм… Усі вони робили одне й те саме, і всі вони програли. Вони не розуміють людської істинної природи, тому втрачають. Людей можна тимчасово застрашити, але скорше чи пізніше людина усвідомлює, що стається і набирає достатньої відваги, аби протидіяти. Навіть у найгірших обставинах зростають дисиденти, і короткозорі владні апарати програють. Представники влади, які так поводяться, здається, не мають сильної інтелектуальної формації.
ЯКБИ Я ЗУСТРІВСЯ З ЯНУКОВИЧЕМ, Я Б СКАЗАВ ЙОМУ ЩОСЬ ТАКЕ, ЩО Б ЙОМУ ДОПОМОГЛО
Якби Ви зустрілися з Януковичем, що б Ви йому сказали?
Я ніколи з ним не бачився, лише якось принагідно привітався.
Я був би радий почути, що б він казав. Мені, не знаючи людини, важко уявити, що йому сказати.
Проте, коли б я краще його зрозумів і міг щось сказати, то хотів би сказати щось позитивне, таке, що на мою думку, було б йому справді корисне. Дуже легко ганити когось. Бо всі ми є тільки люди і кожного з нас можна за щось ганити. Але існує християнська чеснота − второпність, мете якої є допомагати людям, коли і якщо їм цього потрібно.
Віктор Янукович завжди відвідує церкву лише однієї конфесії. Може, Ви запросите його до греко-католицької церкви на якесь свято?
Наскільки я знаю, здається, на Великдень Віктор Федорович пішов до Лаври, і там від початку й до кінця перебув службу. Мені це сподобалося. Нехай собі йде до тої конфесії, яку вважає за свою.
Цілком іншою справою є трактування державою всіх церков та релігійних організацій. Тут уже не сміє бути приватних переконань чи вузькополітичних міркувань. Усі ми маємо Конституцією запевнені рівні права, і Віктор Янукович, як президент, як гарант Конституції не може цим легковажити. Молитва президента в Успенському соборі Печерської лаври в День незалежності в супроводі найвищих посадових осіб залишила всіх нас другорядними громадянами, а таке ставлення не обіцяє кращої майбутності. Чи такою має бути «нова країна»?
НЕВЖЕ ХТОСЬ СПОДІВАВСЯ, ЩО МИ ВІЗЬМЕМО КОСИ, СОКИРИ Й ПІДЕМО НА ВУЛИЦЮ?
Чи можна щось зробити з людьми, які є політично несвідомі, неукраїноментальні? От, скажімо, письменник Юрій Андрухович пропонує дати можливість Донбасу й Криму від’єднатися, якщо в них буде така бажання…
Я чув про це. Я не в захопленні від такої ідеї. Треба людей виховувати. Подумати, чому вони такі, які вони є… Якась причина повинна на це бути.
Показати їм, чим корисно для них жити в Україні. У цьому питанні держава мусить працювати, мати якесь бачення цього: відкривати школи, здійснювати відповідні програми.
Наведу приклад. Десь п’ять років тому я був гостем німецького бундестагу з нагоди чергової річниці закінчення Другої світової війни. Багато речей навкруги, які я мав нагоду побачити, зрозумів. Зрозумів, що Німеччина дуже змінилася з часів Гітлера. А ми не забуваймо, що багато німців уважали Гітлера своїм «спасителем», який рятував їхню національну гордість і тільки завдяки д-у-ж-е послідовній виховній політиці Німеччина змінилася. Тому сьогодні в Німеччині Гітлер неможливий. Нарід змінився! Але це не прийшло само від себе.
Ми повинні прийняти факт, що є такі групи населення, які мають за собою особливу, відмінну від загалу історію, і допомогти їм зрозуміти, що значить бути громадянином України.
УГКЦ закидають, що вона веде себе пасивно: не реагує на висловлювання Кирила (Гундяєва), тобто що вона не бореться, не відстоює державні цінності…
А на що сподівалися? що ми візьмемо коси, сокири й підемо на вулицю, як багато хто собі уявляє? Для багатьох це, може, і було б нашою активністю, бо іншої вони собі не можуть уявити. Патріарх Кирил є предстоятелем для певної групи віруючих, і ми це цілком шануємо. Ми не стараємося будувати ідентичності нашої церкви на засадах протистояння. Нам такого способу ідентифікації не потрібно. Ми не хочемо бути політичними агентами, хочемо бути собою, церквою. Бути церквою – це найкраще служіння для народу.
Якщо буде сильна добра церква, а це не так легко і просто здійснити, але саме про це ми дбаємо, тоді ми найкраще послужимо розвиткові України. А поза тим ми хочемо для інших бути добрими сусідами.
Розмовляла Оксана Климончук
| Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
14.09.10
У Львові занепокоєні прихильністю Януковича до одної релігійної конфесії
Представники Львівської обласної та міської організацій Республіканської Християнської партії (РХП) виступили на підтримку звернення Синоду Єпископів УГКЦ до Президента України Віктора Януковича щодо дискримінації церков в Україні.
Відповідне звернення зачитав сьогодні, 14 вересня, під час прес-конференції у Львові голова ЛОО Республіканської Християнської партії Мирослав Глубіш.
У зверненні зазначено:
"Львівська обласна та міська організації Республіканської Християнської партії повністю підтримують звернення Синоду Єпископів УГКЦ до Президента України Віктора Януковича з приводу заяви прес-служби Одеської єпархії УПЦ, яка виступила проти будівництва греко-католицького храму в Одесі.
Ми протестуємо проти повернення до риторики 1946 року та розпалювання міжконфесійної ворожнечі.
Московський патріархат ніколи не засудив кривавих злочинів комуністичного режиму, не покаявся у співпраці з радянською владою, у здійснених нею репресіях проти УГКЦ та інших християнських церков, метою яких було утвердження монополії Російської Православної Церкви на теренах СРСР.
Демонстрування Президентом України виняткової прихильності лише до однієї релігійної конфесії, згортання екуменічного діалогу та ініціатив стосовно об’єднання церков у єдину Київську Церкву свідчать про загрозливі тенденції протекціонізму. Тим більше загрозливі з огляду на те, що УПЦ має з боку Московського Патріархату щораз менші перспективи автономії. Навпаки, відбувається посилення підпорядкування УПЦ іноземній церкві, яка дозволяє собі виконувати роль одного з інструментів ідеологічного впливу на народ України.
РХП підтримує УГКЦ та інші церкви в Україні. Ми готові стати на захист свободи віросповідання і міжконфесійної злагоди.
Закликаємо представників усіх християнських церков провести у Львові Хресну ходу на підтримку вірян Одесько-Кримського Екзархату УГКЦ та їхнього законного права – мати власний храм в місті Одесі".
Мирослав Глубіш зазначив, що звернення буде скеровано Президентові України Віктору Януковичу.
Натомість голова ЛМО Республіканської Християнської партії Богдан Панкевич наголосив, що це звернення партії аж ніяк не спрямоване проти УПЦ МП, а на захист усіх християн та віруючих людей.
Коментуючи заяву прес-служби Одеської єпархії УПЦ, Богдан Панкевич наголосив: "Львів і Одеса – міста, які завжди мали своє обличчя, навіть за радянських часів. Тут завжди була мультиконфесійність. Тому це (заява прес-служби Одеської єпархії УПЦ,–ZAXID.NET) удар по всьому, що досягнуло наше суспільство за роки демократії, за роки злагоди... Ми готові захищати права представників будь-яких конфесій та віросповідань", – додав він.
Як інформував ZAXID.NET , 13 вересня глава УГКЦ звернувся до Президента України Віктора Януковича щодо ситуації яка склалась в Одесі: 1 вересня було поширено офіційне звернення прес-служби Одеської єпархії з благословення Владики Одеського та Ізмаїльського Агафангела (Саввіна), в якому одеське представництво УПЦ закликало владу не допустити будівництва єдиного у місті греко-католицького храму.
Відповідне звернення зачитав сьогодні, 14 вересня, під час прес-конференції у Львові голова ЛОО Республіканської Християнської партії Мирослав Глубіш.
У зверненні зазначено:
"Львівська обласна та міська організації Республіканської Християнської партії повністю підтримують звернення Синоду Єпископів УГКЦ до Президента України Віктора Януковича з приводу заяви прес-служби Одеської єпархії УПЦ, яка виступила проти будівництва греко-католицького храму в Одесі.
Ми протестуємо проти повернення до риторики 1946 року та розпалювання міжконфесійної ворожнечі.
Московський патріархат ніколи не засудив кривавих злочинів комуністичного режиму, не покаявся у співпраці з радянською владою, у здійснених нею репресіях проти УГКЦ та інших християнських церков, метою яких було утвердження монополії Російської Православної Церкви на теренах СРСР.
Демонстрування Президентом України виняткової прихильності лише до однієї релігійної конфесії, згортання екуменічного діалогу та ініціатив стосовно об’єднання церков у єдину Київську Церкву свідчать про загрозливі тенденції протекціонізму. Тим більше загрозливі з огляду на те, що УПЦ має з боку Московського Патріархату щораз менші перспективи автономії. Навпаки, відбувається посилення підпорядкування УПЦ іноземній церкві, яка дозволяє собі виконувати роль одного з інструментів ідеологічного впливу на народ України.
РХП підтримує УГКЦ та інші церкви в Україні. Ми готові стати на захист свободи віросповідання і міжконфесійної злагоди.
Закликаємо представників усіх християнських церков провести у Львові Хресну ходу на підтримку вірян Одесько-Кримського Екзархату УГКЦ та їхнього законного права – мати власний храм в місті Одесі".
Мирослав Глубіш зазначив, що звернення буде скеровано Президентові України Віктору Януковичу.
Натомість голова ЛМО Республіканської Християнської партії Богдан Панкевич наголосив, що це звернення партії аж ніяк не спрямоване проти УПЦ МП, а на захист усіх християн та віруючих людей.
Коментуючи заяву прес-служби Одеської єпархії УПЦ, Богдан Панкевич наголосив: "Львів і Одеса – міста, які завжди мали своє обличчя, навіть за радянських часів. Тут завжди була мультиконфесійність. Тому це (заява прес-служби Одеської єпархії УПЦ,–ZAXID.NET) удар по всьому, що досягнуло наше суспільство за роки демократії, за роки злагоди... Ми готові захищати права представників будь-яких конфесій та віросповідань", – додав він.
Як інформував ZAXID.NET , 13 вересня глава УГКЦ звернувся до Президента України Віктора Януковича щодо ситуації яка склалась в Одесі: 1 вересня було поширено офіційне звернення прес-служби Одеської єпархії з благословення Владики Одеського та Ізмаїльського Агафангела (Саввіна), в якому одеське представництво УПЦ закликало владу не допустити будівництва єдиного у місті греко-католицького храму.
Слідкувати за новими дописами
| Джерела: http://www.zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Підписатися на:
Дописи (Atom)