Спробуємо зробити інформаційний простір чистішим!

Ліна Костенко образилася на те, що у львівській кав'ярні не так відгукнулися про її книжку... Е! Вона просто не пробувала опублікувати статтю на УП чи іншому потужному сайті, а потім почитати форум. От де загартовуєшся!

Колеги-публіцисти у більшості зізнаються, що давно припинили цікавитися думкою читачів – адже для того, щоб знайти цю саму думку, доводиться колупатися у купі сміття, часто доволі смердючого.

Президент відповідатиме за рішення, на які не впливає і за людей, від яких залежить

Маємо погану звичку – готуватися до ефірів. Тому отримавши запрошення на інтернет-марафон з приводу підсумків першого року Януковича, сіли пригадувати – чим запам’яталися ці 365 днів особисто нам.

Пам’ятаєте геніальний теле-вислів Таїсії Повалій 2004 року (цитуємо по пам’яті): "Люди стали жити краще, тільки вони цього ще не помічають"?

Сьогоднішня влада, схоже, сама повірила у згадану тезу і тепер азартно жонглює процентами, коефіцієнтами, інфляцією, ВВП та іншими цифрами, намагаючись математично усе це довести – може, так люди помітять, що жити стало краще?

Подяка Азарову за Податковий кодекс, зростання цін, інфляцію...

"У нього є лічильна машинка, він весь час рахує, він неначе бере участь в управлінні країною... Хлопчику десять років, і він такий здібний".
Михайло Жванецький

Чого боїться влада?

І все-таки, чому Янукович одразу не розігнав підприємницький майдан?..

Як очевидці, не можемо сказати, що ті, хто був на головному майдані України на другий день протесту, зранку 23 листопада, випромінювали впевненість у перемозі.

Серед кількох сотень демонстрантів-вахтовиків основною емоцією було скоріш здивування.

І дійсно. Напередодні зібралося понад десяток тисяч людей. Підприємці самі дещо здивувалися такій своїй кількості. Колона демонстрантів піднялася аж до Банкової й наглухо заповнила цю далеко не найвужчу вулицю Києва. Тоді відсутність агресії силовиків була зрозумілою – влада розгубилася, бо людей зібралося більше ніж очікували.

Але ж увечері більшість роз'їхалася по домівках. А ті, що лишилися, легко могли стати здобиччю чергової частини сусіднього РВВС. Тим більше вночі.

Але не стали.

Щось поламалося у владному механізмі. Каток, яким так упевнено чавили будь-які надії на діалог із суспільством, раптом зупинився. Зупинився й заглух, розпускаючи навколо себе характерний запах.

І тоді у всіх, хто стояв під трибуною сама собою визріла думка: нас злякалися.

Чим іще можна було пояснити цей дивний факт? Бажанням влади дотриматися закону?

Спочатку можна було припустити, що наметове містечко не розганяють, бо на Печерських пагорбах мають якийсь інший, ефективний план дій. Деякий час ми навіть чекали на появу альтернативного мітингу: "за кодекс". За аналогією 2004-го року.

Завсідники політичних телеефірів переповідали: депутат на прізвисько Сесєтов – той, який Розмахуй – хвалився в кулуарах, що може вивести стільки людей, скільки треба – хоч десять тисяч, хоч двадцять. Та й підвладні ЗМІ почали було в один голос протиставляти підприємцям пенсіонерів та бюджетників.

Але з альтернативним мітингом якось не склалося.

Потім з'явилося "рішення суду" про заборону акції. Проте виконувати його чомусь зовсім не поспішали.

З телеекранів, зі шпальт газет, у радіо ефірах – влада впевнено випромінювала переляк і розгубленість, не бачені із часів Помаранчевої революції.

Але ж хіба можна порівняти тодішній і теперішній майдани за масштабами?

Цікаво, що у Франції буквально в ті самі дні демонстранти перекидали машини й збиралися запалити нафтосховища. Там насильство і справді вихлюпнулося на вулиці, однак Саркозі не злякався.

А тут мирні люди мирно скандують попід сценою, жодного порушення порядку, не те, що пляшки з бензином – а з урядових будівель відверто тхне лайном...

Хоча саме порівняння осінніх подій в Україні та Франції може прояснити нам справжні причини переляку вітчизняних очільників.

Адже там, у Франції, і протестувальники, і урядовці, у глибині душі розуміли: як не крути, а пенсійний вік підвищити доведеться. Просто через те, що інакше пенсії не буде чим платити. І тому коли влада проявила твердість, протести швидко згорнулися.

У нас, в Україні, усі теж однаково розуміли ситуацію – звісно, за винятком кількох відморожених урядовців, авторів Податкового кодексу.

Для всіх інших суть податкових новацій була очевидною – з обох сторін протистояння.

Візьмемо для прикладу істоту з біологічного виду "депутат, народний, звичайний". Звісно, їм начхати на малий і середній бізнес – не той масштаб. Але створення податкового гестапо й надання йому права на знищення будь-якого, навіть дуже великого підприємства, було прописане в кодексі дуже прозоро.

Поставимо себе на їхнє місце. Адже депутатська психологія – штука не хитра.

Що страшніше – не проголосувати, і потрапити під прес всевладного фюрера вже зараз, чи добровільно покласти весь власний бізнес у податкові лещата, і бути абсолютно залежним від сваволі того ж-таки фюрера в майбутньому?

Людям із примітивним світоглядом завтрашні страхи здаються меншими за сьогоднішні. Отже, Розмахуй подав знак, і картки дисципліновано проголосували. Але навряд чи результати волевиявлення додали оптимізму народним обранцям.

І тут раптом – Майдан.

Справжній подарунок. Бо туди вийшли люди боронити своє. Ну й за компанію їхнє, депутатське, майбутнє.

Тому кожен із наших повноважних іуд тихенько радів і тайкома крутив дулі в напрямку Банкової.

Правдивість подібного припущення підтверджується тим фактом, що вже на четверний день до мітингувальників приєдналися і профспілки, і УСППівці, можновладні керівники яких так дружно голосували за кодекс.

А тепер розглянемо інші категорії державних гвинтиків – судових виконавців чи міліціонерів, які повинні були розганяти підприємницький майдан.

Попри досить специфічні уяви про мораль та абсолютно заслужену всенародну ненависть, не з іншої ж планети прилетіли до нас ці персонажі! На кожного з них удома чекали родичі й знайомі. А серед них багато хто працює на базарах як спрощенці – самі знаєте, із чого живуть зараз українці.

Чи кинулися б міліціонери виконувати накази начальства? Чи пішли б із кийками на підприємців?

З тих самих причин "в молоко" влучили спроби нацькувати на протестувальників пенсіонерів та бюджетників – попри те, що українські політологи передрікали успіх подібному сценарію. Попри те, що так упевнено брехав Розмахуй стосовно десятитисячного альтернативного мітингу. Не зібралися пенсіонери під гасла "Податковий кодекс це – високі соціальні стандарти" або "Спрощенці – вороги держави".

Людей по обидві сторони барикад об'єднувала Правда.

Одна на всіх. І була вона явно сильнішою за будь-які накази начальства й рішення судів.

Саме в цей момент влада відчула, що втрачає контроль. Що кожен гвинтик державної машини буде ухилятися від виконання розпоряджень і саботувати будь-які рішення. Що відморозків, готових за командою "фас" кинутися на майдан, можна перерахувати по пальцях.

І влада злякалася.

Якщо розглядати події податкової революції-2010 із ракурсу правди, можна дійти дуже цікавих висновків.

Правда виявилася сильнішою за страх. Вона не тільки привезла мітингувальників до Києва. Вона вивела людей на вулиці в сотнях міст і містечок – що було значно важливішим. Вона примусила страйкувати ринки й магазини – підприємства, для яких Щоденна Виручка – сенс життя й справжнє божество.

Саме через відчуття спільної правди озброєні кийками міліціонери відповідали на вітання мітингувальників розгубленими посмішками. Саме через неї судові виконавці, замість застосувати силу, миролюбно йшли з вечірнього майдану.

І влада не просто зрозуміла це.

Подальші її дії показали, що фактор правди був дуже ретельно врахований при розробці сценарію згортання протестів. Голосування в Раді, підпис президента, залп салюту й ліквідація наметового містечка – усе протягом кількох годин.

Усе для того, щоб не встигла з'явитися й зміцніти в людях Нова Правда, щоб не здетонувала вона знову через київський майдан на всю країну.

Зате тепер ми знаємо, що сниться їм у страшних снах. Що примушує приходити із придуркуватими посмішками на майдан і прилюдно виставляти себе блазнями.

Правда – категорія суб'єктивна.

Найчастіше, у кожного – своя, індивідуальна. Але якщо її відчує не одна людина, якщо вона резонує в душах кількох – тоді правда стає спільною. І тоді вже вона, а не страх і не накази начальства починають керувати нашими діями.

Дивно виголошувати такі речі в теперішні "прагматичні" часи, коли слово "совість" перетворилося на архаїзм. Проте інших причин успіху Майдану-2010 ми не бачимо.

Та й 2004-го була та сама історія.

Бо на Майдані була правда. Одна на всіх. Та, яку визнають своєю донеччани й галичани, підприємці й держслужбовці, студенти й міліціонери. І саме вона зруйнувала раптом "міцну вертикаль", якою так пишалися на Банковій.

Влада раптом вислизнула з рук посадовців і почала невпинно дрейфувати в бік Майдану. Може, саме тому президент із прем'єром прийшли до наметового містечка – шукати власні зниклі повноваження?..

Зараз дуже важливо правильно оцінити цей дивовижний ефект. Особливо враховуючи, що попереду – пік громадської боротьби за власну країну.

Ми з вами – прості громадяни. А на їхньому боці озброєні до зубів професійні вбивці всіх рівнів.

У нас нема зброї, яка б перевершила їхню зброю. У нас нема сили, щоб пересилити їхню силу.

Але в нас є шанс на правду.

На спільну для всіх правду, яка змусить зброю опуститися, а ментів та сбушників бодай на хвилину перетворить на людей.

І щоб скористатися цим шансом, треба братися до роботи кожному, хто може дотягнутися до мікрофона, або має досить сили, щоб тиснути кнопки клавіатури. Кожному, хто вважає цю країну своєю Батьківщиною й хоче, щоб його діти й онуки жили тут.

Бо свою правду знає кожен. А от знайти спільну – випадає одиницям. Тим більше – одну для всієї країни.

Правда – категорія предметна. Часто вона виливається в просту фразу, почуття, дію.

Правда – категорія миттєва. Вона повинна народжуватися щодня, бо правди "другої свіжості" не буває.

І тому до щоденного пошуку цієї – спільної, української щоденної правди – треба взятися всім і кожному.

А ти шукаєш свою власну українську правду?

Брати Капранови

---

реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/

Закон про мови: вихід є!

Осінній наступ влади на державну мову ризикує вилитися у великі заворушення. Попри всі намагання пояснити депутатам, що державна мова - не привід для спекуляцій, а інструмент побудови держави, напруга не зменшується.

Ситуація вперто прямує в глухий кут.

У таких випадках фахівці радять звернутися до більш досвідчених людей та пошукати прикладів для наслідування. Може, знайдеться десь країна, яка розв'язала мовне питання, не порушивши прав національних меншин й одночасно не руйнуючи національну єдність?

Ми озирнулися навкруги, і досить швидко знайшли такий приклад.

На північ він нашої з вами Батьківщини лежить велика країна, яку населяють більше сотні різних національностей. Проте всі вони живуть мирно, не дискримінуючи одна одну й не маючи мовних конфліктів.

Саме тому, у відповідь на заяву депутата Єфремова про відсутність альтернатив його законопроекту "Про мови", ми висуваємо законопроект, позичений у Росії. А точніше, перекладений українською майже дослівно.

Пропонуємо внести його до Верховної Ради як компромісний. Переваг - безліч!

1) Він задовольнить усі сторони. Адже в Росії з мовами все гаразд - і в нас так буде.

2) Ми матимемо повну підтримку цього закону з боку Кремля.

3) Крім того, він забезпечить таку модну зараз уніфікацію законодавства з Російською Федерацією.

Ще раз нагадуємо - це всього лише переклад російського закону про державну мову, у чому кожен бажаючий може переконатися, порівнявши тексти. Отже:

Закон України "Про державну мову" (проект)

Цей закон спрямований на забезпечення використання державної мови України на всій території України, забезпечення права громадян України на користування державною мовою України, захист і розвиток мовної культури.

Стаття 1. Українська мова як державна мова України

1. Відповідно до Конституції державною мовою України на всій її території є українська мова.

2. Статус української мови як державної передбачає обов'язковість використання української мови в сферах, визначених цим законом, іншими законами України та іншими нормативними правовими актами України, її захист і підтримку, а також забезпечення права громадян України на користування державною мовою.

3. Порядок затвердження норм сучасної української літературної мови при її використанні як державної мови України, правил української орфографії та пунктуації визначається урядом України.

4. Державна мова України є мовою, що сприяє взаєморозумінню, зміцненню міжнаціональних зв'язків народів України в єдиній багатонаціональній державі.

5. Захист і підтримка української мови як державної мови України сприяють примноженню й взаємозбагаченню духовної культури народів України.

6. При використанні української мови як державної не допускається використання слів і виразів, які не відповідають нормам сучасної української літературної мови, за винятком іноземних слів, що не мають загальновживаних аналогів в українській мові.

7. Обов'язковість використання української мови як державної мови України не повинна тлумачитися як заперечення або применшення права на користування мовами народів України.

Стаття 2. Законодавство України про державну мову України

Законодавство України про державну мову ґрунтується на Конституції, загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, міжнародних договорах України, і складається із цього закону, інших законів України та інших нормативних правових актів України, що регулюють проблеми мови.

Стаття 3. Сфери використання державної мови України

1. Державна мова України підлягає обов'язковому використанню:

1) у діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, організацій усіх форм власності, у тому числі в діяльності з ведення діловодства;

2) у найменуваннях органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, організацій усіх форм власності;

3) при підготовці й проведенні виборів і референдумів;

4) у конституційному, цивільному, кримінальному, адміністративному судочинстві, судочинстві в арбітражних судах, діловодстві у федеральних судах, судочинстві й діловодстві в мирових, третейських та інших судах України;

5) при офіційному опублікуванні міжнародних договорів України, а також законів та інших нормативних правових актів;

6) у взаєминах органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, організацій усіх форм власності й громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, громадських об'єднань;

7) при написанні назв географічних об'єктів, нанесенні написів на дорожні знаки;

8) при оформленні документів, що засвідчують особу громадянина України, за винятком випадків, передбачених законодавством України, виготовлення бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, оформленні документів про освіту, що видаються освітніми установами, які мають державну акредитацію, а також інших документів, оформлення яких, відповідно до законодавства України, здійснюється державною мовою України, при оформленні адрес відправників та одержувачів телеграм і поштових відправлень, що пересилаються в межах України, поштових переказів грошових коштів;

9) у діяльності загальноукраїнських, регіональних і муніципальних організацій телерадіомовлення, редакцій загальноукраїнських, регіональних і муніципальних періодичних друкованих видань, за винятком діяльності організацій телерадіомовлення й редакцій періодичних друкованих видань, заснованих спеціально для здійснення теле- та (або) радіомовлення або видання друкованої продукції мовами народів України або іноземними мовами, а також за винятком випадків, якщо використання лексики, що не відповідає нормам української мови як державної мови України, є невід'ємною частиною художнього задуму;

10) у рекламі;

11) в інших сферах, визначених законами України.

2. У разі застосування в сферах, зазначених у частині 1 цієї статті, поряд із державною мовою України мов народів України або іноземних мов, тексти українською мовою й мовами народів України або іноземними мовами, якщо інше не встановлено законодавством України, повинні бути ідентичними за змістом і технічним оформленням, виконані розбірливо. Звукова інформація (у тому числі в аудіо-та аудіовізуальних матеріалах, теле- і радіопрограмах) українською мовою й зазначена інформація мовами народів України або іноземними мовами, якщо інше не встановлено законодавством України, також повинна бути ідентичною за змістом, звучанням і способам передачі.

3. Положення частини 2 цієї статті не поширюються на фірмові найменування, товарні знаки, знаки обслуговування, а також теле- та радіопрограми, аудіо- та аудіовізуальні матеріали, друковані видання, призначені для вивчення мов народів України або іноземних мов.

Стаття 4. Захист та підтримка державної мови України

З метою захисту та підтримки державної мови України органи державної влади в межах своєї компетенції:

1) забезпечують функціонування державної мови України на всій території України;

2) розробляють і приймають закони та інші нормативні правові акти України, розробляють і реалізують спрямовані на захист і підтримку державної мови відповідні цільові програми;

3) вживають заходів, спрямованих на забезпечення права громадян України на користування державною мовою України;

4) вживають заходів щодо вдосконалення системи освіти та системи підготовки фахівців у області української мови й викладачів української мови як іноземної мови, а також здійснюють підготовку науково-педагогічних кадрів для освітніх установ із навчанням українською мовою за межами України;

5) сприяють вивченню української мови за межами України;

6) здійснюють державну підтримку видання словників і граматик української мови;

7) здійснюють контроль за дотриманням законодавства України про державну мову України;

8) приймають інші заходи щодо захисту й підтримки державної мови.

Стаття 5. Забезпечення права громадян України на користування державною мовою

1. Забезпечення права громадян України на користування державною мовою України передбачає:

1) отримання освіти українською мовою в державних і муніципальних освітніх установах;

2) отримання інформації українською в органах державної влади, інших державних установах, органах місцевого самоврядування, організаціях усіх форм власності;

3) отримання інформації українською мовою через загальноукраїнські, регіональні та муніципальні засоби масової інформації. Це положення не поширюється на засоби масової інформації, засновані спеціально для здійснення теле- та (або) радіомовлення, або видання друкованої продукції мовами народів України або іноземними мовами.

2. Особам, що не володіють державною мовою України, при реалізації та захисті їхніх прав та законних інтересів на території України у випадках, передбачених законами, забезпечується право на користування послугами перекладачів.

Стаття 6. Відповідальність за порушення законодавства України про державну мову України

1. Прийняття законів та інших нормативних правових актів України, рішень місцевих органів влади, спрямованих на обмеження використання української мови як державної мови України, а також інші дії та порушення, що перешкоджають здійсненню права громадян на використання державної мови, тягнуть за собою відповідальність, установлену законодавством України.

2. Порушення цього закону тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством України.

Стаття 7. Набуття чинності цього закону

Цей закон набирає чинності із дня його офіційного опублікування.

Президент України Віктор Янукович.

Брати Капранови

---

реклама: | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/

---

---

Міністерство торгівлі освітою: Іду на виручку!

Чи знаєте ви, що Москва відмовилася від планів перевести школярів на електронні підручники?

Причина - відсутність сертифікату безпеки на рідери і те, що їхній дисплей є чорно-білим.

Але що нам Москва? Українські школярі вже качають підручники з інтернету і не потребують жодних сертифікатів.

Особисто ми схитрували - син вступив до коледжу і позбавився клопоту з десятикласними підручниками. Але не всім так пощастило.

Звісно, аборигени українського нету назвуть питання надуманим - які проблеми у тому, щоб скачати підручник? Але враховуючи те, що в Україні налічується 29 804 населених пункти, з яких лише 1 344 є містами з відповідними інформаційними можливостями, ситуація виглядає не настільки простою.

Уявіть себе мешканцем села Правдюки на Сумщині, де живе три сотні людей. Уявіть, що вам вдалося навіть скачати дитині перші параграфи десятикласних підручників - що ви далі з ними робитимете?

Якщо вдома комп'ютера немає?

Звісно, доведеться роздрукувати. Ті, хто працює в офісах, зробить це безкоштовно, а точніше, перекладе витрати на начальство. Ну а решта? Решта вимушена буде іти до комп'ютерного салону та платити 50 копійок за друковану сторінку. Сорок сторінок - двадцять гривень. І це тільки перші параграфи з одного предмету. А предметів - зовсім не один і навіть не два.

Якщо хтось не знає - держава гарантує нашим дітям безкоштовні підручники. Чудовий привід для масових позовів до Міносвіти.

Нам скажуть - нічого страшного. Кілька місяців протримаємося, а там вже й підручники підвезуть.

Надрукують.

Підвезуть, погодимося ми. Надрукують.

Але що це будуть підручники? Для 10 класу за 12-річною програмою? Але ж дітей перевели на 11-річку!

Ви розумієте, що відбулося? Хай навіть підручники і надрукують, але закінчивши за ними 10-й клас наші діти за один наступний рік повинні будуть засвоїти програму 11 та 12 класів з алгебри, фізики, хімії, біології...

Навіть якщо ці підручники - склепані за два місяці перехідні, все одно десятикласникам доведеться за два роки вивчити трирічну програму!

Ну гаразд, ми згущаємо фарби. Врешті-решт ідеться лише про десятикласників. Ну, напружаться хлопці й дівчата, їм корисно.

У дев'ятикласників же підручники є. І у восьмикласників.

Є. Але стривайте. Це ж ті самі підручники за програмою 12-річки. А вчитимуться вони 11 років. Здогадалися, про що ми?

Вірно. Наші великомудрі депутати, проголосувавши за перехід на 11-річку в одну секунду ,залишили без підручників усіх школярів усіх класів за винятком одинадцятого! Оце так фокус!

Однак і це ще не все. В законі міститься норма про обов'язкову дошкільну освіту. Тобто старші групи дитячих садків мають навчати дітей за освітньою програмою. А де, скажіть, ці підручники для дошкільнят?

Далі будьмо уважні! Дев'ятикласники, які вже провчилися вісім років за 12-річкою, на останні три роки потребуватимуть спеціальних підручників, які враховують цей стрибок. Так само, як і восьмикласники, які по-старому провчилися сім років. І семикласники, і шестикласники...

На якому сайті їх скачати? Ну хоч би перші параграфи?

А на які гроші друкувати ці перехідні підручники для всіх цих класів і коли це буде зроблено? Де в бюджеті відповідний рядок?

Відповідь - сміх. Звісно, ніхто нічого не друкуватиме, тут ви маєте рацію. Наших дітей вчитимуть "на колінці". Тут - читати, тут - не читати, тут велика жирна пляма - рибу загортали. А цього в підручнику немає, пишіть конспекти.

І скажіть, кому і нащо це потрібно? Аби не так, як у Ющенка? Так 12-річку ж підписував іще Кучма!

Але проблеми школярів - ніщо у порівнянні з проблемами батьків дошкільнят. Адже віддати дитину до садка віднині обов'язково. Але де він, той садок? Якщо шкільна мережа в Україні здебільшого збереглася, то у будинках колишніх дитсадків давно вже оселилися податкові інспекції, банки, офіси. Закладів дошкільної освіти навіть для добровільного відвідування не вистачало, а зараз страшно собі уявити, що робиться.

Згадайте, до речі, як поступово і повільно робилася попередня реформа. Нова 12-річна програма вводилася рік за роком, починаючи з першого класу. Другий клас ще вчився одинадцять років, а молодші на рік діти, першокласники - вже дванадцять. Тому жодних перехідних програм не знадобилося. І нові підручники друкувалися кожен раз для одного класу - а значить був час вивірити, внести корективи.

Тепер запитаємо себе - куди спішимо? Чому 11-річну реформу голоснули перед самим початком навчального року буквально у силовому режимі? Ну добре, депутати у нас здебільшого не привчені думати, але куди дивилося міністерство? Вони ж мають досвід попередньої реформи і повинні мати хоч якусь клепку в голові!

Це питання хвилює не тільки нас. Багато гіпотез довелося чути - від відсутності призовників до впливу Росії і нових підручників з історії.

Проте тут ми маємо іншу версію, значно більш реалістичну. Рік тому, проаналізувавши стан української вищої освіти, ми прийшли до висновку: замість освіти в країні функціонує система торгівлі дипломами з усіма ознаками організованого злочинного угрупування.

І школярі для цієї системи - основне пальне. Бо вони несуть туди гроші з бюджету та батьківських кишень.

Отже, що відбулося у нашій системі освіти разом з переходом на 12-річку? З чим насправді боролися депутати та міністерські чиновники цього літа?

А відбувся 2012-й рік. Рік без випускних балів і молоді зі стрічками через плече. Рік без купань у фонтанах та останніх дзвінків. Без абітурієнтів та призовників.

Бо ж останній 11-й клас мав випуститися 2011-го, а перший 12-й - аж у 2013-му.

З точки зору 90-х, коли планувався перехід на 12-річку, в цьому не було жодної трагедії. Адже щороку в Україні випускається зі школи близько 200 тисяч хлопців. А до армії забирають лише 50 тисяч. Отже призов можна забезпечити за рахунок 19-ти, 20-ти (і так далі) -річних.

І з абітурієнтами теж нічого страшного. В кінці 90-х в Україні налічувалося трошки більше мільйона студентів, а значить - близько 200 тисяч першокурсників. У той самий час зі школи щороку виходило 400 тисяч. А це означає, що ті, хто не вступить 2011-го, просто отримають додатковий шанс 2012-го. Їм пощастить.

Однак за 10 років картина кардинально змінилася. Якщо до Збройних сил призивають все менше й менше через набір контрактників, то кількість студентів дедалі більшає.

А тепер увага - цифра, яка вразить вас так само, як і нас. Тобто наповал.

Кількість студентів в Україні сьогодні складає майже 2,5 мільйони. Тобто у перерахунку на першокурсників - понад 400 тисяч. А незалежне тестування тим часом пройшло 430 тисяч бажаючих.

Що це означає? По-перше, те, що буквально всі, хто має бажання, отримують сьогодні студентський квиток. А по-друге, те, що у вишів зник абітурієнтський резерв. І 2012-го року вони залишаться без першокурсників.

Ви уявляєте весь масштаб проблеми?

Ні, ви не уявляєте цього масштабу. Це гірше за календар Майя. Бо чотириста тисяч першокурсників за рік приносять до кас ВНЗ понад ДВА МІЛЬЯРДИ ГРИВЕНЬ - хто з батьківської кишені, а хто з бюджету. І за час навчання ця сума складає близько восьми мільярдів. Тобто втративши один рік набору, наша система осві..., ой, пробачте, торгівлі дипломами втрачає ОДИН МІЛЬЯРД ДОЛАРІВ США!!!

А тепер замисліться над цією цифрою. Згадайте, що ректори наших вишів їздять на "Бентлі", тоді коли викладачі отримують 800 гривень. Вгадайте, хто з них більше постраждає від недоотримання такої гігантської суми?

Отож.

Уявіть себе очільником вищого навчального закладу. Чітко знаючи свою частину у розподілі майбутнього мільярда, чи сиділи б ви, склавши руки і чекали на страшне майбутнє? Певно, що ні.

Набравши повну валізу аргументів, разом з колегами, такими самими ректорами ви би поїхали до рідного міністерства, щоб урятувати себе від реформи.

Можете не сумніватися, що приблизно так воно і відбулося.

Треба сказати, що на початку обговорювалися більш гуманні проекти порятунку - найздібнішу частину десятикласників хотіли виділити у окремі класи, навчити два роки по прискореній програмі і випустити все-таки у дві тисячі дванадцятому. Пів-випуску - краще, ніж жодного.

Але тут, на щастя, змінилася влада, усі рішення попередньої оголосили шкідливими - і вперед! Чому б це погоджуватися на половину, коли можна отримати все?

В результаті закон "Про внесення змін до законодавчих актів України з питань загальної, середньої та дошкільної освіти (щодо організації навчально-виховного процесу)" підтримало 248 народних депутатів з 426, що зареєструвалися в залі.

Ми не знаємо, яка система краща - дванадцятирічна шкільна чи одинадцятирічна вкупі з обов'язковим роком у дитсадку. Ми знаємо тільки те, що в освіті не можна робити різких перелаштувань на ходу. Будь-яка зміна має бути обґрунтована методистами, психологами, соціологами.

Ми знаємо - в результаті "реформи" не тільки десятикласники, але всі без виключення школярі в Україні залишилися без підручників.

Ми розуміємо, їх тепер вчитимуть за системою "зліт-посадка", як сталінських льотчиків перед війною.

Ми знаємо, що в результаті отримаємо більш як чотири мільйони неуків - тобто усіх школярів, що потрапили під ніж останньої реформи. І саме вони визначатимуть майбутнє України 2030-2050.
І нам стає страшно.

Бо зробити з цим вже нічого не можна. Часу на розробку перехідних програм немає. Так само, як і грошей на друк нових та зовсім нових підручників.

Отже на наших очах відбувся злочин. Злочин проти наших дітей. Дарма що він не передбачений Кримінальним кодексом. Дарма, що його освятила Верховна Рада та підписав президент. Все одно, натиснувши кнопки під час голосування, усі двісті сорок вісім депутатів перетворилися на злочинців. Разом із Міністром торгівлі освітою та всіма, хто стояв за підготовкою цього закону.

Звісно, тепер вони робитимуть все, щоб приховати результати своєї діяльності. Нам регулярно доповідатимуть про підвищення середнього балу складання ЗНО - тести поступово спрощуватимуться і опускатимуться до рівня випускників.

Кількість абітурієнтів, які вступили у виші, невпинно зростатиме і невдовзі таки перетне межу у сто відсотків. Середнім школам дадуть фінансову самостійність і вони органічно увіллються до лав торгівців освітою. Вища школа теж не скаржитиметься - неуки платять стільки ж, скільки й ерудити.

Залишається спитати, а як на це реагуватимемо ми? Ми з вами - батьки, майбутні роботодавці чи то колеги цих випускників? Ми, громадяни України, з чиїх кишень витягують зовсім не маленькі гроші на освіту, а натомість всучують завідомо гнилий товар - прикрашених атестатами неуків, ледацюг і пофігістів.

І нарешті, як бути із законами, написаними та проголосованими злочинцями - тими, хто остаточно виставив освіту на панель, зробив з неї повію, слухняну рабиню песиголових торгівців дипломами?

Брати Капранови

---

Слідкувати за новими дописами

Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/

Дюжина ножів у спину Януковичу

Наш телевізор не показує "Інтер". Не знаємо причини - чи то щось із антеною, чи локальні перешкоди, але картинка пливе і звук скреготить. Воно, звісно, не біда - каналів зараз вистачає, всі показують одне й те саме, так що "Інтером" більше "Інтером" менше...

З іншого боку, густий антиукраїнський дух, який уперто розповсюджує найбільший канал України, для нас особисто є неприємним, тому у відсутності "Інтера" в нашій хаті є навіть своєрідний позитив. Атмосфера чистіша.

Мабуть, саме через це ми пропустили удар. Інформаційний. І якби не дзвоники журналістів з проханням прокоментувати ролики до Дня незалежності, то певно, й не дізналися б про шикарний, просто неймовірний проект цього самого "Інтера". І не відчули б катарсису.

Чотирнадцять національностей вітають Україну з Днем народження (цікаво, до речі, що їх перелік не збігається з переліком сумнозвісної Хартії мов нацменшин).

Усі, звісно, встигли побачити ці ролики та оцінити їх - і окрім кримських російських екстремістів та хронічних дописувачів інтернет-форумів ніхто не виявив негативу. Швидше - шок.
Настільки несподіваною здалася сама постановка питання - адже Україна традиційно представляється у нас, як країна, де живуть українці та росіяни, до речі, тим самим "Інтером" представляється. І тут раптом: роми, угорці, вірмени... І всі говорять українською. Що це? Утопія?

Звісно, знімаємо капелюха перед авторами і виконавцями проекту. Дяка вам, шановні, від усього українського народу! Хай там пишуть на форумах - і про те, що цигани співають сидячи, і про те, що росіяни виглядають карикатурно - але усі ми знаємо, чого варті найняті коментатори.

Тактовність, іронія, почуття міри, музичний та художній смак, який продемонстрували автори проекту, мабуть, довго ще слугуватимуть еталоном у висвітленні національних питань в Україні.

Можна довго хвалити кожен ролик, який відштовхується від банального сприйняття національних рис на рівні - вірмени-шевці, білоруси-бульбаші, поляки-католики, євреї-хедер - а зрештою переходить на вищий рівень естетичного осмислення, не порушуючи однак законів жанру.

Проте окремо хочеться подякувати за образ росіян. І не тому, що "ховали тещу - порвали два баяни". А тому, що це, мабуть, вперше на "Інтері" ми бачимо не радянсько-бандитсько-спецназівське обличчя братнього народу, а людський, трохи смішній, однак тому і симпатичний образ живої людини.

Вперше "Інтер" змалював нам росіянина, не як москаля, а як по-справжньому самобутню людину, яка живе своїм життям, але при цьому цінує і шанує Україну. Ми довго жили в Росії, об'їздили усі регіони, маємо там багато друзів і можемо підтвердити - вони й справді такі.

За межами Кремля живуть нормальні люди, які не вписуються у стандарти українського та російського телепоказів. Ми чули, як вони співають у природних умовах, як веселяться і як сумують.

Мабуть, тому і обурилися кримські шовіністи - аж надто не вписується картинка у експортований Кремлем образ. Але є у нас для них і хороша новина. Тельняшка та капітанський кашкет на головному персонажі вдягнуті не просто так. Вони символізують Російський Чорноморський флот як невід'ємну частину росіян в Україні. На цьому пропонуємо дискусію закрити.

Ролики на "Інтері" є свідченням революції у свідомості українців, як об'єднавчої нації для всіх, хто живе на території України.

І особливо приємно відчувати, що у цій революції є і крапля нашої праці - вже кілька років у своїх статтях ми намагаємося переконати читачів: Україна не складається виключно з українців та росіян. У нас живуть болгари, кримські татари, гагаузи, румуни... І кожен з цих народів заслуговує на підтримку своєї мови та культури.

Усі вони разом з нами складають єдиний український народ. І тільки сильна українська мова, сильна велика культура дозволить зберегти національні скарби, розсипані українськими степами, горами та лісами. Вже другий рік ми проводимо на "Країні мрій" фестивалі національних літератур, де уруми, греки, азербайджанці, кримські татари читають тексти рідними мовами і в перекладі українською. І бачимо, як від здивування слухачі поступово змінюється на захоплення - наприклад, як під час цьогорічного виступу ромської поетки Наталі Варакути.

І от раптом - такий подарунок. І від кого? Від каналу, якого у нашому телевізорі не існує!

Але серед позитивних емоцій, які охоплюють душу, коли переглядаєш ролики, візьме та й проскочить паскудна думка: "А чи самі вони розуміють, що роблять?"

Чи усвідомлює керівництво каналу, що проект до Дня незалежності - гострий ніж у спину національній та мовній політиці теперішньої влади?

Адже усвідомлення України як багатонаціональної держави ставить хрест на двомовності. Субтитри, якими супроводжуються діалоги українських громадян у роликах, затверджують роль державної мови як мови міжнаціонального спілкування.

А виконання Гімну російською (хай і не без огріхів у перекладі) та, скажімо, їдиш (тут ми, на жаль, переклад не змогли оцінити) назавжди ховає міф про особливість статусу російської мови в Україні.

Чи розуміють вони, що після цих роликів доведеться відмовитися від викоханого гасла "Дві мови - одна держава"? Хоч би через те, що мови - не дві.

Здається, ми вкотре наштовхнулися на філософську категорію, яку можна назвати "сила правди". Це ефект, з яким стикається будь-яка по-справжньому талановита людина, коли береться за теми, більші за себе.

Коли велич матеріалу затягує і примушує писати та знімати правду незалежно від політичної позиції замовника. І піддавшись "силі правди" автори ще раз підтвердили свій талант. За що їм іще раз дякуємо.

Тільки от залишається незрозумілим - лагодити вдома антену чи ні.

Брати Капранови

---

Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/

Півострів $вободи. Територія, вільна від донецьких

Усі намагання збагнути логіку дій "нової" української влади заводять у глухий кут.
Ну чим, скажіть, не догодили коаліції Білик з Могилевською, що їх планують викинути з радіоефірів, знявши квоту на українських виконавців?

Чим завинив найзавзятіший бойовик партії Шуфрич, що його відсунули від корита?
Що за трилер відбувається навколо Податкового кодексу?

Навіщо потрібен цирк із 11-12-річним шкільним навчанням та підручниками в інтернеті попараграфно? Суцільні загадки.

Єдине, у чому згодні критики - донецькі намагаються підгорнути все під себе. Навіть не зазираючи до біографії нового міністра, прокурора чи директора можна вгадати: народився або працював на Донбасі.

Нашестя донецьких на керівні посади має настільки масовий характер, що ми починаємо жалкувати - ну чого ж це свого часу бабуся, тікаючи від НКВД, так недалекоглядно перебралася до Молдови, а не на шахти!?

Бо якби купалися не у Дністрі, а у благословенних водах Сіверського Донця, мали б тепер реальні шанси на посаду - адже нас, донецьких, мало, а крісел багато!..

Однак не поспішайте з висновками, любі друзі. Адже у надрах Кабміну зріє документ, який має на меті суттєво обмежити вплив висуванці шахтарського краю. І розробляється він на виконання доручення президента Януковича. Ви вже заінтриговані?

Коридорами урядових будинків подорожує стос паперів із усною вказівкою: "Терміново узгодити. Це - політичне рішення". І зветься він "Закон України Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим".

Дозвольте процитувати цей вікопомний документ:

"Члени Ради міністрів АРК призначаються на посаду Верховною Радою АРК за поданням Голови Ради міністрів АРК".

Цікаво? Дуже цікаво. Хоч би тому що склад Ради міністрів, не планується узгоджувати з Києвом.
Уважний перегляд статей Закону чітко дає зрозуміти: для Сімферополя Київ більше не столиця. Вони самі призначатимуть собі міністрів, самі звільнятимуть їх. Президент України у проекті перетворюється на клоуна, який лише погоджує кандидатуру Голови Ради міністрів, але не може його звільнити, до того ж зобов'язаний затвердити відставку місцевого Уряду, якщо її підтримали 2/3 депутатів ВР Криму.

Але найсмішніше, що згідно законопроекту Верховна Рада України позбавлена навіть цього задоволення. Для кримської влади її взагалі не існує.

От і скажіть нам, будь ласка, як цей документ вписується у концепцію "усьо буде Донбас"? Де ж тут примат інтересів шахтарського земляцтва?

Законопроект чітко оголошує Крим територією, вільною від донецьких. А заразом і від київських. Нема чого їм влазити у внутрішні справи суверенної, тобто, пробачте, автономної республіки.

Крим остаточно перетворюється на острів. І не через прогнози метеорологів про підвищення рівня води у Чорному морі. А через законопроект, підготований Кабміном України на доручення Президента України.

Що це? Невеличкий сувенір Путіну на честь чергової зустрічі без краваток? А може, ознака глибинних процесів, що відбуваються у владних коридорах?

І тут нам чомусь пригадався план порятунку України від українців - той самий, що його 2004-го року ухвалили на берегах славної річки Сіверський Донець у місті Сєвєродонецьку. Пам'ятаєте цей доленосній з'їзд?

Для тих, у кого слабка політична пам'ять нагадаємо. З'їзд у Сєвєродонецьку вирішив, що у випадку програшу Януковича вони ініціюватимуть зміну адміністративно-територіального устрою нашої держави. Тобто розколють Україну.

І знаєте, що? Попри всі розмови, попри шість років, що минули звідтоді, рішень з'їзду ніхто не відміняв! Звісно, Янукович вимушений був проголосити пріоритет соборності України.

Але бугор не може відмінити рішення сходки. Це знає навіть Лавринович.

Згадайте-но перші лави сєвєродонецьких "заколотників". Чи не ці самі обличчя ми сьогодні спостерігаємо на Банковій, Грушевського, Інститутській?

Ну а тепер розглянемо дії нинішньої влади через призму її ж таки рішень шестирічної давнини. Вам не здається, що картинка починає прояснюватися?

Чи ж не з Сєвєродонецька ростуть ноги "політичного рішення" відшвартувати Крим від України за допомогою "Закону про Раду міністрів Автономної Республіки Крим"?

А з іншого боку зверніть увагу на проект "Закону про всеукраїнський референдум"? Нагадаємо, що у цьому дітищі "нових господарів" України закладено механізм територіальних змін через "ратифікаційний" референдум.

Уявіть собі: підпише наш Президент з якимось сусідом угоду про відторгнення частини території. У повній тиші підпише, днів за десять підготовки - пам'ятаєте, як це нещодавно було? Потім референдумом швиденько затвердять - і все. "Прощавайте, ждіте волі! Гей на коні, всі у путь!" Хто може завадити вільному волевиявленню на підконтрольних територіях?

От усі зараз накинулися на Андруховича. Але ж він лише письменницьким нюхом вловив думки влади. З невеличкою поправкою - йдеться не тільки про Крим і Донбас, але й про Одесу, Харків, Миколаїв, Запоріжжя. Втім, для справжнього інтелектуала це не так важливо - одною областю більше, одною менше.

Чи то візьмемо новонароджений і підписаний "Закон про судоустрій і статус суддів". Той самий, в якому "у судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин...".

Цитований абзац поки що не підкріплений процесуально, і ми все-таки сподіваємося, що слово "поряд" не перетвориться на "або", і означатиме не більше, ніж можливість перекладу. Бо розкол судової системи за мовною ознакою - давно відома у світі хвороба. Подивіться на досвід Бельгії чи тої самої Канади. Спитайте фламандськомовних бельгійців про їх сумний досвід судових баталій на території франкомовної Валлонії - вони розкажуть багато цікавого.

Розмежування судової системи за мовно-територіальним принципом - один з найефективніших важелів розколу країни. У цьому ви переконаєтеся, просто погугливши світову мережу за відповідною темою.
Або навіть звернемо увагу на реформи Міністерства торгівлі освітою. Молоді спеціалісти, які навчалися своєю національною мовою і не володіють при цьому державною, зможуть повноцінно працювати або у межах місцевого мовного анклаву, або подадуться за кордон - туди, де панує їхня мова. Результат - мовне кріпацтво. Фахівці "прив'язуються" до свого регіону, втрачаючи конвертованість та можливість вільного пересування в межах країни.

Багато відкриттів робиш, розглядаючи дії чинної влади через призму Сєвєродонецька-2004. Але все-таки не може не виникнути питання.

Навіщо сьогодні, у 2010-му, повертатися у 2004 рік? До чого тут Сєвєродонецьк?

Розуміємо, що тоді, у часи Помаранчевої революції, перелякані депутати голосували за розкол, бо боялися відплати за свої "художества". Але ж безкарність, яку забезпечили їм переможці, ба навіть ордени, даровані найбільш одіозним діячам виборчого безприділу, мала переконати - ворон ворону ока не виклює.

Тому для розуміння справжніх мотивів владних рішень давайте згадаємо, хто у нас сьогодні при владі. Не за прізвищами, а з світоглядом.

Здебільшого це вихованці радянського агітпропу з бандитським досвідом дев'яностих. Тобто - бізнесмени за родом занять та марксисти за вихованням.

А як нас вчив великий Маркс (у переказі Леніна)? За кожною дією треба шукати економічний інтерес.

Тому давайте разом проаналізуємо події останніх років у цьому ракурсі.

Криза світової економіки, яка найбільше окошилася на Україні, дала всім зрозуміти - наша країна збудована за принципом країни-корпорації. Кілька стратегічних виробників вивозять на експорт метал, хімію, зброю, трошки зерна... На виручену валюту через кордон завозиться все, що потрібно для внутрішнього споживання - електроніка, одяг, цукор, скло, мило, книжки... Кількістю побільше та ціною подешевше.

Оце і все. Внутрішнє виробництво майже відсутнє. Нащо виробляти самим, якщо можна привезти готове?

Далі - дуже просто. Стратегічні підприємства платять податки, які ідуть на забезпечення пенсіонерів, міліціонерів, вчителів та лікарів. Але через те, що залізорудні поклади розташовані по території України нерівномірно, регіони поділяються на донорські та дотаційні.

Тобто метал виробляють у Дніпропетровську, а пенсіонери живуть скрізь - зокрема у сусідньому Кіровограді. От і платять олігархи кіровоградським бабусям та закарпатським лікарям практично зі своєї кишені.

І скажіть нам, як марксист марксистам. Воно їм треба?

Ні, ми серйозно. Якщо економіка країни не замкнена в одну систему, а працює за принципом: вивіз-отримав валюту-закупив-завіз - кому потрібні дотаційні області? Значно вигідніше жити собі окремим регіоном-заводом. Як те ж таки Придністров'я.

Пам'ятаєте героїв фільму "Кіндза-дза": "Скрипаль не потрібен".

Українській владі не потрібні регіони, з яких нема що експортувати. Вони каменем вантажем на шиї олігархів, вимагають дотацій, соціальних виплат та такого іншого.

Якщо влада і далі розвиватиме модель країни-корпорації, то відокремлення від неефективних територій - усіх цих києвів, хмельницьких, ужгородів та чернівців - значно підвищить прибутковість того, що залишиться.

Не сумнівайтеся, що мешканці Донеччини, якщо їм це докладно пояснити, із задоволенням проголосують на "ратифікаційному" референдумі "За". Нам більше залишиться!

Звісно, ми з вами розуміємо, що "більше залишиться" зовсім не їм - про це свідчить досвід того ж таки Придністров'я. Більше залишиться господарям заводів - але це вже буде після плебісциту. А проте купка власників країни-корпорації, підбиваючи баланс, отримають зайві нулі перед комою - те, що раніше так чи інакше перераховувалося як субвенції слабким регіонам. Хіба не варта шкурка вичинки?

Однак найперспективніше те, що проект має дуже прозорі зовнішньополітичні перспективи. Північний сусіда підтримає розкол України так само, як він це робив уже в Абхазії, Осетії і тому ж таки Придністров'ї.

Росія дуже затишно почуватиметься у оточенні напів-бандитських псевдодержав, які натомість регулярно купують газ і не викаблучуються. З пацанами, які сидять на металі, домовлятися значно простіше, ніж зі справжніми державними діячами, які рано чи пізно з'являються на чолі економічно суверенних країн.

Тож не дивно, що пілотним проектом розколу нашої країни стає Крим. Географічно зручний та ідеологічно оброблений. Бо якщо завтра Януковича виженуть, і Україна спробує скасувати закон "Про Раду міністрів АРК" - це без сумнівів буде розцінено як акт агресії проти мирного кримського населення.

От тоді вже можете не сумніватися - Російський Чорноморський флот зуміє захистити демократію та самостійність Криму від зазіхань київських бандерівців. За абхазько-осетинським зразком.

Якщо ж хтось загрожуватиме економічними санкціями проти "Півострова $вободи" - як то перекриття газу, електрики чи водоводу, у Росії вистачить сил взяти під охорону комунікації та продуктопроводи аж до самих витоків Дніпра.

Не вірите?

Брати Капранови

---

Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/