Президенту Віктору Януковичу потрібно підсилити демократичні інституції та змінити свій курс.
Про це пишуть колишні посли США в Україні Стівен Пайфер та Уільям Тейлор у своїй статті "Перший рік Януковича", опублікованій у газеті "The New York Times".
На думку послів, складається враження, що Європа та США вважають, що Україна відвернулася від демократії європейського типу.
статті про українську політику і не тільки
Показ дописів із міткою демократія. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою демократія. Показати всі дописи
20.02.11
Євросоюз не може підписувати Договір про асоціацію з недемократичною Україною
У Європейського Союзу немає достатньої кількості інструментів, щоб дієво впливати на країни, які порушують демократичні стандарти.
Таку думку озвучив керівник Представництва німецького Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге в ефірі телеканалу ТВі.
"У ЄС немає багато інструментів. Що він може зробити, якщо в Україні негативні тенденції в розвитку демократії і правової держави продовжаться? Це проблема ЄС, це наша проблема, що ми не маємо інструменту, щоб зробити деякі жорсткі кроки, якщо країна, яка не один раз декларувала, що вона хоче стати членом ЄС порушує стандарти в демократії і правової держави", - сказав він.
"Ніхто не хоче зробити погану картину України в ЄС. Подивіться, хто робить критичні заяви щодо України. Це знакові фігури. Бузек (Єжи Бузек, голова Європарламенту), який завжди в інтересах України виступав, Фюле (Штефан Фюле – євро комісар з питань розширення та політики євро сусідства), який дуже довгий час протягом минулого року намагався не робити заяви. Це друзі України. У них є розчарування тим, що відбувається в Україні", - повідомив Ланге.
За його словами в таких заявах європейські політики говорять про деякі порушення стандартів, але не зазначають, що "ці порушення мають системний характер".
"Ситуація небезпечна, бо в Україні є з одного боку прогрес і є регрес… Я не сказав, що все так погано в Україні. Я не сказав, що Україна не зробила прогрес стосовно євроінтеграції. Розмови про Договір про асоціацію і про зону вільної торгівлі дуже далеко пішли. Також великий успіх України, що вона отримала дорожню карту для безвізового режиму", - вважає Ланге.
Експерт переконаний, що було правильним, не зважаючи на проблеми з демократією в Україні, з боку ЄС дати дорожню карту для безвізового режиму, але він має сумніви, чи можливим є для Євросоюзу підписувати Договір про асоціацію з недемократичними країнами.
"Це буде дилемою для Євросоюзу. Ми наближаємося до моменту, де можна підписати Договір про асоціацію. Це буде питання для Євросоюзу, чи можливо підписати таку угоду з країною, де є негативні тенденції стосовно демократії і правової держави", - вважає він.
"Для ЄС важливо, щоб не було сигналу для інших країн, що спокійно можливо підписати такі угоди і не робити демократичні умови правової держави", - уточнює Ланге.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
17.02.11
Інтернет - інструмент просування демократії
"Доступ до інтернету - невід`ємне право людини. Він повинен бути вільним і відкритим, люди повинні самі вирішувати, яку інформацію звідти черпати і якою інформацією обмінюватися. Свободу зборів, висловів і свободу користуватися онлайн-мережами я б сукупно характеризувала як свободу спілкування. США підтримують і просуватимуть цю свободу скрізь, а також закликають всі країни наслідувати наш приклад", - сказала держсекретар, виступаючи у Вашингтоні з щорічною промовою про свободу інтернету.
За її словами, інтернет відіграв істотну роль в подіях в Єгипті, де президент Хосні Мубарак під тиском кількатижневих протестів пішов у відставку. "Тільки-но там був відновлений доступ до інтернету, весь Єгипет одразу ж вийшов онлайн. Люди погоджували дії через електронну пошту, важливу роль відіграли соціальні мережі - Facebook і Twitter", - сказала держсекретар.
Цього року США мають намір активніше захищати інтернет-активістів і блоггерів, які зазнають тиску з боку можновладців. На ці цілі в 2011 році планується витратити 25 мільйонів доларів.
Держсекретар не уточнила, як саме витрачатимуться ці гроші, зазначивши лише, що вони допоможуть "обійти обмеження, встановлені мов Великий Китайський мур, в Ірані, Сірії, В`єтнамі та М’янмі, так само як нещодавно в Єгипті".
"Наступного тижня держдепартамент запускає твіттер-канали арабською і перською мовами, щоб підтримувати постійний зв`язок з арабськими країнами і Іраном і розширити присутність ресурсів, які розповідають про права і свободи людини. Також ми відкриємо акаунти для Китаю, Індії та Росії рідними мовами громадян цих країн", - цитує виступ РІА "Новости".
Вона підкреслила, що ті лідери, які зводять штучні бар`єри на шляху розвитку інтернету і інтернет-свобод, ризикують опинитися в самоізоляції і, зрештою, все одно постануть перед вибором: поглиблювати цю самоізоляцію і платити за неї дедалі більшу ціну, або послабити контроль за інтернет-простором.
Нинішній виступ Клінтон з питань свободи в інтернеті став другим. Торік держсекретар виступила з аналогічною промовою, вперше офіційно проголосивши інтернет новим інструментом просування демократії.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
21.01.11
Громадські ради, знову гра у демократію?
Начебто потрібна справа – мати ще один механізм для висловлення думки громадськості владним органам. Такий собі ще один вартовий на сторожі демократії. Бо ж, очевидно, що самих лише "демократичних" виборів для справедливої та повної репрезентативності думок людей замало.
Стара нова ініціатива
Громадські ради – не нове для України явище. Їхнє завдання – доводити до центральних органів виконавчої влади та місцевих адміністрацій думку громадськості та впливати на них задля суспільної користі.
Будь-яка цивілізована країна повинна забезпечувати громадянам право на участь у роботі державних органів поза виборами. Можливо, саме із цією метою нещодавно була прийнята постанова кабміну №996 від 3 листопада 2010 року.
Цією постановою заплановане створення протягом трьох місяців із дати її прийняття, при кожному міністерстві, центральному органі виконавчої влади та при кожній облдержадміністрації – громадської ради. Саме тому, усі ці органи зараз активно формуються.
Може скластися уявлення, що при сучасному рівні розвитку суспільних свобод це могло би бути ковтком свіжого повітря. Нагадаємо, згідно із щорічним рейтингом демократичних прав та громадянських свобод американської неурядової організації "Freedom House", Україну виключили з категорії вільних країн.
У країні, де цілеспрямовано будується жорстка вертикаль влади, громадськість, відповідно із цією постановою, теоретично могла би мати важелі впливу на владу з метою захисту своїх інтересів.
Але…
Громадські ради, насправді, уже давно існують. І ніхто із громадськості цього не помічає. Існування на папері не має сенсу.
Чи може постанова КМУ перевести формування громадських рад із площини "паперової" і теоретичної – до практичної та дієвої? Чи, насправді, це потрібне існуючій владі?
Владу всім і одразу нікому
Майже кожного дня сьогодні в Україні з'являється нова рада при якомусь органі, яка покликана захищати громадські інтереси всіх загалом і нікого конкретно. При цьому термін роботи такої ради буде два роки з моменту обрання.
Отже, саме зараз у громадськості є шанс відрядити до рад своїх найактивніших представників.
Аналіз Типового положення про громадські ради, які формуються, призводить до певних висновків.
1. Ради мають право вимагати від держорганів інформацію, необхідну для забезпечення діяльності ради, але обов'язок таку інформацію надавати в цих органів відсутній.Тому, як і раніше, вимоги таких рад до органу, при якому вона створюється, можуть бути повністю проігноровані.
2. Як самих членів рад, так і чиновників потрібно вчити, як взаємодіяти між собою задля забезпечення інтересів громадськості. Будь-яка ініціатива, як і раніше, буде дратувати чиновника, який не бажає, щоб хтось заважав йому працювати по зрозумілій йому схемі.
Доки обидві сторони не навчаться допомагати один одному й бути корисними, їхня співпраця неможлива.
3. Робота ради здійснюється через такі форми, як публічне громадське обговорення та вивчення громадської думки. Рішення громадської ради мають рекомендаційний характер і є обов'язковими для розгляду органом. Тобто орган виконавчої влади на власний розсуд може й не приймати рекомендаційну думку громадськості.
Із цього випливає, що в значенні вказаної постанови КМУ, громадськість важлива, але не серйозна, і тому її можна й не брати до уваги.
4. Найголовніше, що очевидно для того, щоб ради працювали, треба мати фінансування на їхній секретаріат. а коли фінансування відсутнє, ради вмирають, бо не мають жодних можливостей незалежно працювати на постійній основі, проводити інформування, публікувати матеріали.
Передостаннім пунктом положення про громадські ради визначено, що забезпечення секретаріату громадської ради приміщенням, засобами зв'язку, створення умов для роботи ради та проведення її засідань здійснює орган, тобто саме орган виконавчої влади, при якому вона створюється.
Про яку незалежність громадської ради йтиме мова, коли ця рада прямо залежить від органу, де вона повинна представляти громадськість?
Враховуючи це, її робота може залежати винятково від особистих якостей та ініціативи членів та голови цієї ради, а в органу виконавчої влади існує вагомий інструмент для блокування її роботи.
Сьогодні сотні людей беруть участь у створенні громадських рад в Україні, витрачають на це свій час та власні ресурси. А результат цієї роботи, виходячи із законодавства, досить примарний.
У країні із чіткою вертикаллю влади є примарна опозиція, є примарне покращення життя.
Залишається ще "створити" примарну громадськість, яка буде всім задоволена.
Можливо, це і є примарною демократією нашого майбутнього?
Сергій Жуков
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://bit.ly/f2Da3d http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
20.01.11
Про що свідчать жорсткі оцінки Заходу щодо стану демократії в Україні
Експерти сумніваються, що західні країни можуть ввести санкції стосовно керівництва України через порушення в державі демократичних норм.
Про це вони заявили в опитуванні, проведеному сайтом “Політична думка”.
Експертів попросили відповісти на запитання: “Чи свідчать жорсткі оцінки щодо стану демократії в Україні про те, що Захід не буде більше "панькатися" і з українською владою? Чи може ЯНУКОВИЧ і його соратники опинитися в “чорному списку” ЄС?”.
При цьому у повідомленні нагадується, що “Польща включила Президента Білорусі Олександра ЛУКАШЕНКА у список білоруських чиновників, яким буде заборонено в`їзд до цієї країни за репресії опозиції.
Питання про санкції проти офіційного Мінська розглядалося на засіданні Європарламенту в Брюсселі, очікується спеціальна заява про ситуацію в Білорусі верховного представника ЄС із зовнішньої політики Кетрін ЕШТОН. У чорному списку Європарламенту може опинитися й прем`єр-міністр РФ Володимир ПУТІН через причетність до справи Михайла ХОДОРКОВСЬКОГО”.
Письменник Юрій АНДРУХОВИЧ не виключив, що до Президента України чи когось із його команди західні держави можуть застосувати санкції.
“Висновки можна буде робити із того, чи західна спільнота втілить якісь заходи щодо двох наших сусідніх можновладців. Якщо вони, наприклад, застосують санкції щодо ЛУКАШЕНКА і його режиму, то це означатиме, що в них достатньо рішучості. Тобто що Україна вже в кандидатах на щось подібне. Я розумію так, що вони все ж не хочуть Україну втратити, тож і намагаються, не спалюючи мостів, усе ж таки чинити політичний тиск на нинішній режим, тримаючи його на максимально короткому повідку. Втім, поки що ми майже не відчуваємо, чи в них узагалі є хоч якийсь повідок. Але, здається, крига скресла, і Захід починає розуміти, що тут таки коїться щось вельми недобре”, - зазначив Ю.АНДРУХОВИЧ.
Директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина БЕКЕШКІНА вважає, що поки Україна залишається “напіввільною” державою, західні країни не введуть санкції проти української влади.
“Ставлення ЄС до ПУТІНА і ЛУКАШЕНКА різне, бо в Росії – нафта, від якої залежить Європа, а в Білорусі її немає. В Україні теж нафти немає, отже можна говорити про імовірність ставлення до ЯНУКОВИЧА так само, як до ЛУКАШЕНКА. А опинитися у “чорному списку” ЯНУКОВИЧ може тоді, коли Україна перетвориться на Білорусь. Поки що Україна, хоч і істотно втратила у рейтингу свободи, але все ж таки залишається напіввільною країною, на відміну від повністю не вільних Росії та Білорусі. Якщо у ЯНУКОВИЧА і оточення вистачить розуму зупинитися хоча б на такій напівдемократії і не доводити до диктатури, то санкцій не буде. Але боюся, хлопці уже відчули запах крові...”, - сказала І.БЕКЕШКІНА.
Професор політології Олексій ГАРАНЬ також не виключив, що Європейський Союз і США можуть ввести санкції стосовно українського керівництва, якщо воно не змінить свою внутрішню політику.
“Я думаю, що ЄС, США вирішують зараз дилему, бо вони пам`ятають, як було з КУЧМОЮ, який внаслідок касетного скандалу став опальною персоною для Заходу. У нього тоді залишився лише один напрямок, де його приймали, де з ним спілкувалися - це Росія. Тому очевидно, що на Заході є побоювання, аби Україна не відійшла знову в один бік. Саме тому з приходом ЯНУКОВИЧА до влади Захід приділяв достатньо уваги Україні. ЯНУКОВИЧА запрошували активно з візитами. Однак з цього нічого не вийшло, це не спрацювало, надто великий крен у бік Росії. При цьому Захід був сам зацікавлений на початку у налагодженні стосунків України з Росією. Але зараз там розуміють, що цей крен став небезпечним”, - зауважив О.ГАРАНЬ.
На його думку, найбільше демократичний світ зараз турбує побудова в Україні авторитарного режиму.
О.ГАРАНЬ констатував збільшення критичних висловлювань з боку європейських структур на адресу України. “Ми також бачимо, як Україна втрачає свої показники і статус у різних рейтингах. Показовою є заява єврокомісара з питань розширення і європейської політики сусідства Штефана ФЮЛЕ про вибіркове правосуддя в Україні, заява США про ситуацію в Україні тощо. Усе це свідчить, що критика буде лише наростати, всі уже там збагнули, хто такий ЯНУКОВИЧ, і жодних ілюзій уже не мають”, - сказав експерт.
На його думку, стосовно введення санкцій щодо української влади, то це залежить від її подальшої поведінки. “Якщо ЯНУКОВИЧ і команда і надалі нехтуватимуть законами, то я не виключаю, що Захід буде змушений жорстко реагувати. Водночас там шукатимуть шляхи уникнення в Україні сценарію, який може підштовхнути ЯНУКОВИЧА в бік Росії”.
При цьому О.ГАРАНЬ переконаний, що вплинути на українську владу можуть самі українці.
“Крім того, сподіваюся, що ЯНУКОВИЧУ має бути неприємною сама думка про санкції щодо нього та ізоляцію його на Заході. А починатимуть там з ігнорування – ЯНУКОВИЧА перестануть запрошувати у західні країни. Якщо це не допоможе, то можуть включити більш дієві заходи – позбавлення віз, блокування рахунків у банках, тобто той арсенал, який застосовується до диктаторських режимів. Гадаю, що можливість застосування таких санкцій має змусити замислитися ЯНУКОВИЧА. Захід, своєю чергою, від жорстких санкцій стримуватиме фактор Росії”, - вважає політолог.
Політичний аналітик Сергій ГРАБОВСЬКИЙ сумнівається, що західні країни введуть санкції стосовно В.ЯНУКОВИЧА чи інших українських високопосадоців.
“До жорсткої реакції з боку Заходу і Європи зокрема, думаю, ще далеко. На жаль, сучасні європейські політики, на відміну від своїх великих попередників, нездатні грати на випередження. А тому доти, доки ЯНУКОВИЧ не вдасться до таких брутальних дій, як ЛУКАШЕНКО, поки він не сфальшує відверто ще одні вибори, - боюся, нічого серйозного не станеться. Як їздив ЯНУКОВИЧ до Іспанії "лікувати коліно", так і їздитиме. Як скуповуватимуть олігархи України маєтки у Франції та на Кіпрі – так і скуповуватимуть”, - сказав С.ГРАБОВСЬКИЙ.
Доцент Києво-Могилянської академії Ігор ЛОСЄВ також вважає, що ЄС та США не можуть вплинути на українську владу.
“Я би не покладав великих сподівань на Захід, бо він є корисливим у своїх міркуваннях і часто спокійно обмінює права людини і демократію на нафту і газ. Тому не треба чекати, що Захід нам допоможе. Цілком можливо, що не допоможе...”, - зазначив він.
Водночас І.ЛОСЄВ висловив сподівання, що на команду Президента вплине народ.
“Скажімо у тій же самій комуністичній Румунії жодна із західних країн не могла вплинути на Ніколае Чаушеску. Але прийшов момент, коли на нього вплинув румунський народ. Сподіваюся, що так само відбудеться і в Україні, але не в кривавий спосіб, а більш цивілізовано. Народ має сказати своє слово”, - переконаний І.ЛОСЄВ.
Професор політології (США) Олександр МОТИЛЬ зауважив, що “Чорні списки” складає Рада Європейського Союзу, точніше міністри зовнішніх справ країн-членів. В Раді мають неабиякий вплив Німеччина, Франція, Італія, які з прихильністю ставляться до Росії і не хотітимуть ображати ПУТІНА. І навряд чи там ухвалять якісь санкції стосовно ПУТІНА та на його союзника ЯНУКОВИЧА”.
За словами політолога, ситуація з О.ЛУКАШЕНКОМ простіша, ніж з В.ПУТІНИМ. “Він самодекларований диктатор. Білорусь мала і не дуже важлива економічно для Європи, відносини Білорусі з Росією напружені. Отже Європі легко ставити заборону на ЛУКАШЕНКА”, - зауважив Р.МОТИЛЬ.
Водночас він припустив, що навіть якщо Європейський парламент рекомендує застосувати санкції до українських високопосадовців, Рада ЄС не погодиться на це.
“ЯНУКОВИЧ - самодекларований ентузіаст Європи, самоназваний «демократ». Україна важлива для Європи, а відносини України з Росією близькі. Європарламент може закликати до накладання заборони на «януковичів», але Рада ЄС навряд чи погодиться в теперішніх обставинах. Інша річ, якщо режим явно спровокує кровопролиття, хоч і тоді, скоріше, можуть занести міністра внутрішніх справ України до чорного списку, а не самого ЯНУКОВИЧА”, - вважає О.МОТИЛЬ.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://bit.ly/gH4HKO http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
13.01.11
Freedom House: Україна випала з групи «вільних країн»
БЮТ заявляє, що Україна зусиллями Президента Віктора ЯНУКОВИЧА опинилися серед 25 країн, які минулого року продемонстрували вражаючий занепад демократії.
Про це УНІАН повідомили у прес-службі БЮТ.
Зокрема, як констатують в БЮТ, у щорічному рейтингу свободи, що його укладає американська організація Freedom House, Україна випала із групи «вільних країн».
“Відтак, ЯНУКОВИЧ вже вписав своє ім’я в рейтинг ворогів свободи, і ніякі показові та пустопорожні «комісії із зміцнення» знищеної ним демократії не врятують його репутації”, - підкреслюється в повідомленні.
За словами БЮТівців, “ЯНУКОВИЧ вже забезпечив Україні останнє місце серед європейських країн в рейтингу економічних свобод (дослідження Heritage Foundation та Wall Street Journal)”.
Також В.ЯНУКОВИЧ “організував найбільший занепад демократії серед всіх країн Європи у рейтингу демократії країн світу («Democracy Index 2010», Economist Intelligence Unit, за версію видання «Економіст»)”, йдеться в повідомленні.
Крім того, зазначили в БЮТ, “персональна заслуга ЯНУКОВИЧА - падіння України на 42 сходинки в рейтингу свободи слова, що його складають "Репортери без кордонів".
“Об’єктивні міжнародні рейтинги є справедливою та адекватною оцінкою повного провалу політичного, соціального та економічного курсу ЯНУКОВИЧА”, - наголошується в повідомленні.
Що стосується рейтингу «Фрідом хаус», то, на переконання БЮТ, В.ЯНУКОВИЧ “повернув країну на десятиріччя назад, відкинувши нас в групу лише «частково вільних країн», в якій ми перебували до 2004 року”.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
11.11.10
Це багатозначне слово "до речі"
Грамотність влади - не примха суспільства. І не вигадка часу. Якщо вона мислить державною мовою, то в неї і справи державні на умі.
Коли ж слова для спілкування з народом позичає з іншого алфавіту, то українська абетка її все одно, що спецівка для брудної роботи, що маскувальний халат на час виконання службових обов'язків.
Можна було б і не звертати уваги на те, яку саме граматичну помилку допустив при написані публічного диктанту, присвяченого Дню української писемності й мови міністр освіти і науки Табачник: хто ж із нас позбавлений неточностей? Якби це не було слово "до речі".
Чому саме тут спотикнувся урядовець?
І я пригадав старого вчителя-фронтовика, який колись нас, сільських пастушків, навчав так:
- Не знаєте, як пишеться слово - разом чи окремо, перекладайте його на російську. Як у них, так і у нас...
"До речі" українською, як відомо, це - "кстати" - російською. Але водночас це якраз і той особливий виняток, коли українська не є хвостом у мови північного сусіда.
У них це поняття однослівне, у нас же, як бачимо, має два знаки сущого.
Гадаю, що в даному випадку Табачника підвела якраз саме ця "залізна логіка" - роби як у Росії і неодмінно будеш у дамках.
Крім того, це зайвий раз засвідчує і те, що проблемний для суспільства нинішній міністр освіти та науки України, схоже, мислить російською, а вже потім перекладає все для себе на "робочу" українську. Котрою, як на мене, послуговується немовби спецівкою чи маскувальним халатом.
Чи ж треба так катувати себе? Жити за одним алфавітом, а на роботі, немовби окулярами, користуватися іншою абеткою. Буцімто з примусу.
Утім, міністрові є з кого брати приклад. Уся адміністрація президента - зона донецько-московського акценту. Зателефонуйте на будь-який телефон Кабінету Міністрів, вам неодмінно скажуть: "Слушаю вас...". Навряд чи в Міжгір'ї можна почути мову Шевченка і Тичини...
Як на мене, то найстрашнішим є те, що мислити по-московському, роботи все по-кремлівському стає коронною, рефлексною звичкою нинішньої влади. Навіть на що здавалося б мастак на небилиці всякі Ганна Герман, а таки й вона не проти вдатися до наслідування прикладу путінівських варягів.
Ось у своїх знаменних листах із феофанівського куреня поблизу Пирогово, шановна пані почала стверджувати, що, мовляв, "поняття демократія не є універсальним. Його дефініція не може бути однаково придатною для всіх епох, культур і цивілізацій...".
Себто, треба її розуміти так, що в Україні утверджується своя, українська (читай - донецька) демократія. І пішли ви всі до біса з тими демократичними канонами. Ми, мовляв, "будуємо нову країну".
Почитав і спіймав себе на думці: щось подібне вже доводилося чути. Погортав свої комп'ютерні записи і знайшов. Ось повідомлення російських засобів масової інформації: "9 вересня 2010 року в Ярославлі відкрився Міжнародний політичний форум, темою якого стала "Сучасна держава: стандарти демократії і критерії ефективності".
Присутній на форумі американський чиновник Макфол прагнув переконати російську владу в користі демократії: "Демократія, - казав він, - це як у спорті конкуренція. Вона робить спортивні команди кращими, а в політиці конкуренція робить кращими уряди".
На що перший заступник глави президентської адміністрації Владислав Сурков авторитетно заявив, що "в Росії є своя демократія, і вона такої якості, якої вона є". А потім уточнив, що "в одного - хороша машина, в іншого дає збій, але все це - машини". Зберіг Сурков вірність своєму авторському поняттю "суверенної демократії": "За Конституцією ми - суверенна держава. Це і є суверенна демократія".
Увечері того ж дня московські "Ведомости" щодо цього подали таку інформацію: "Державні інформаційні агентства прибрали зі своїх сайтів повідомлення про заяву першого заступника глави кремлівської адміністрації Владислава Суркова про російську демократію, передане з Ярославського форуму.
Після цього один з організаторів форуму попросив "Відомості" зняти з сайту передруковану заяву кремлівського чиновника, пояснивши це тим, що агентство некоректно передало його слова. У чому полягала неточність, він не пояснив. Агентства вказане повідомлення офіційно не відкликали".
Виходить, уже й у Москві починають задумуватися із приводу того, що воно таке "своя особлива демократія". А ось пані Герман подібне видає як українське (читайте - донецьке) ноу-хау. В точності повторюючи постулати кремлівського дивака Суркова.
А що ж тут дивного? Той у ранзі заступника глави адміністрації президента вважає себе головним ідеологом Федерації. У Ганни Миколаївни той же статус, чому б і собі не спробувати вивести Україну на світлий шлях до демократії по-українськи (читай - по-донецьки).
Одне слово, як у тій примовці - "І задком, передком перед паном Хведорком".
Відомо, що концепція Суркова на Заході сприймається як екзотика, яка транслюється для "прикриття" авторитарних тенденцій в розвитку режиму Путіна-Медведєва.
Схоже, "сурковські" ідеї про те, як прикриваючись начебто прагненнями до демократії, влада цю саму демократію в Росії згортає, сповна оволоділа думами шанованої пані Герман. Вона й виклала їх у листах про демократію. До-речі...
Олександр Горобець
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
04.11.10
Герман думає, що світ просто не зрозумів особливостей української демократії
Україна зробить висновки з міжнародних оцінок місцевих виборів з метою розбудови та удосконалення демократії в країні.
Про це заступник глави Адміністрації Президента України Ганна ГЕРМАН заявила в інтерв’ю кореспонденту УНІАН, коментуючи, зокрема, заяву уряду США, в якій зазначається, що місцеві вибори в Україні були менш демократичними, ніж попередні президентські.
Політик підкреслила, що українська сторона повинна уважно вислуховувати, приймати і враховувати оцінки різних сторін, зокрема, стратегічних партнерів держави.
«Ми також маємо право оцінювати і їхні вибори, висловлювати свої оцінки. Але висновки ми маємо робити свої», - зауважила Г.ГЕРМАН.
За її словами, «дефініція демократії не є чимось застиглим».
«Демократія у кожній країні має свої особливості. І в Україні теж. Основне, щоб процес не стояв на місці. Основне, щоб демократія розвивалися, щоб ми прагнули більшої свободи людей, щоб ми робили все для того, щоб наступне волевиявлення було більш об’єктивним, більш переконливим. І до цього треба прагнути», - наголосила заступник глави АП.
Г.ГЕРМАН висловила переконання, що Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ «саме так дивиться на ці процеси, і саме так будуватиме українську перспективу, як перспективу розширення прав і свобод українських громадян».
«А думки треба вислуховувати усі, але завжди треба робити свій висновок, адаптуючи ситуацію до власних національних реалій, і до наших планів щодо прискорення реформ», - заявила Г.ГЕРМАН.
Вона також підкреслила, що «зараз в країні усі зусилля, усю енергію, усю стабільність влади і силу нової влади, місцевої у тому числі, треба скерувати на реалізацію президентських реформ».
«І зараз саме над цим треба думати, водночас так само, як і над висновками з того короткого шляху, який ми встигли пройти після перемоги на президентських виборах», - резюмувала Г.ГЕРМАН.
Як повідомляв УНІАН, у заяві уряду США щодо місцевих виборів в Україні, зокрема, йдеться, що вони «не відповідали рівню відвертості і чесності, встановленому останніми президентськими виборами».
Президент Європейської народної партії Вілфред МАРТЕНС також заявив, що розчарований тим, як було проведено місцеві вибори в Україні.
«За наявною на даний момент інформацією можна говорити про значний відступ від демократичних стандартів», - зазначив, зокрема, президент найбільшої європейської політичної сили.
У свою чергу Уповноважений Європейським парламентом спостерігач на місцевих виборах в Україні Павел КОВАЛЬ сказав, що у рапорті для Європарламенту особливу увагу зверне на порушення, які мали місце до виборів в Україні.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
20.10.10
Демократія в Україні після і до реформи
Конституційна реформа 2004 року мала забезпечити вихід України з політичної та економічної кризи, сприяти її подальшому демократичному поступу.
Та через низку суб‘єктивних та об‘єктивних чинників скористатися перевагами парламентсько-президентської форми правління не вдалося. Ба більше, сталося істотне зниження рівня керованості політичними, економічними і соціальними процесами в державі.
Такий перебіг державотворчих процесів був спричинений не лише власне внесенням змін до Конституції, але й обумовлений неналежним виконанням конституційних положень, нерозумінням сутності змін, низьким рівнем усвідомлення головних здобутків конституційної реформи, незавершеністю її перетворень, а найголовніше - відсутністю політичної волі до її реалізації.
Головна перевага конституційної реформи полягала у тому, що вона відкривала значні можливості для політичної структуризації парламенту і мала б сприяти структуризації усього суспільства, а також формуванню механізму справжньої політичної конкуренції, боротьби різних програм, ідей, поглядів, підходів до визначення стратегічних напрямків розвитку держави і суспільства.
Крім того, формування уряду коаліцією депутатських фракцій мало підвищити рівень політичної відповідальності і самого уряду, і парламенту. Верховна Рада, сформувавши уряд, мусила б піклуватися про підвищення якості законодавчого забезпечення його діяльності, тісніше співробітничати з ним.
Проте взаємодія між законодавчою та виконавчою владами, а також главою держави істотно послабилася, а за деякими напрямками навіть була зведена нанівець.
Це було обумовлене низкою причин, серед яких доречно вказати й головні вади конституційної реформи.
Про-перше, штучне "приниження" ролі глави держави у механізмі призначення прем‘єр-міністра та формуванні уряду до суто технічної (з огляду на його всенародне обрання це виглядало як мінімум нелогічним).
По-друге, "дуалізм" виконавчої влади - коли частина міністрів і органів державної виконавчої влади орієнтувалася на прем‘єр-міністра, а інша - на президента держави.
По-третє, послаблення гарантій незалежності суддів Конституційного Суду, що призвело до надмірної політизації ситуації навколо єдиного органу конституційної юрисдикції.
Та все ж головною вадою конституційної реформи стало те, що вона неадекватно відображала реальний стан політичної багатоманітності та багатопартійності в Україні.
Парламентська, як і парламентсько-президентська республіка може функціонувати ефективно лише за умови наявності справжніх та розвинених політичних партій.
Натомість Україна мала переважно імітацію свободи політичної діяльності, відсутність внутрішньопартійної демократії (про що свідчить тривала незмінюваність керівництва багатьох партій, ухвалення рішень та формування виборчих списків партійними лідерами одноосібно чи у вузькому колі наближених осіб, тобто з порушенням демократичних процедур тощо).
Спроба зробити головний акцент на відповідальності парламенту за стан справ у державі з самого початку була приречена. Адже у більшості парламентських партій відсутня внутрішньопартійна демократія. В умовах імітації дискусій та виборності, та з огляду на домінування формалізму й демагогії, можна без перебільшення стверджувати, що справжніх політичних партій в Україні немає.
А відсутність таких партій унеможливлює ефективне функціонування парламентської чи навіть парламентсько-президентської республіки. Апріорі не можуть стати провідниками демократичних перетворень в загальнодержавному масштабі ті політики, котрі вже звикли керувати своєю політичною силою за допомогою недемократичних методів.
Отже є всі підстави стверджувати, що в українських реаліях та за існуючого рівня політико-правової культури будь-яке удосконалення конституційної моделі владних відносин, навіть за умови чіткого та повного розмежування функцій, повноважень і сфер відання в межах парламентсько-президентської (чи парламентської) республіки, не мало реальної перспективи.
І саме так буде до того часу, доки не почне функціонувати система внутрішньопартійної демократії, сутністю якої є реальна виборність та періодична змінюваність керівних органів, а також колективне ухвалення найважливіших партійних рішень.
За таких умов марно було плекати надію на використання усіх переваг парламентської форми правління, яка з понівеченим "демократичним компонентом" політичної системи виявилася неефективною та безпорадною.
Отже, навіть за умови дотримання у 2004 році встановленої процедури внесення конституційних змін і розробки більш вдалого механізму взаємодії органів державної влади, а також повного та чіткого розмежування їх повноважень, обрана модель навряд чи змогла б забезпечити належне функціонування державного апарату та дати можливість українській політичній еліті скористатися усіма можливими перевагами парламентсько-президентської форми правління.
1 жовтня 2010 Конституційний Суд оголосив Рішення у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України, згідно з пунктом 1 якого визнав таким, що не відповідає Конституції закон про внесення змін до неї від 8 грудня 2004 року (№ 2222-IV) у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.
Для ухвалення такого рішення КСУ мав достатньо правових підстав.
Порушення доволі складного, але демократичного порядку внесення змін до Конституції не могло і не повинно було залишатися поза увагою як інституцій громадянського суспільства, так і єдиного органу конституційної юрисдикції, оскільки насправді не можна побудувати дійсно демократичну державу, порушуючи демократичні принципи та демократичні процедури.
Проте громадянське суспільство доволі швидко подарувало можновладцям таке собі "нав'язування" політичної реформи у неконституційний спосіб, а Конституційний Суд виявив певну непослідовність, одного разу уже відмовивши у відкритті провадження за конституційним поданням 102 народних депутатів щодо конституційності закону № 2222-IV.
Втім згодом, наче оговтавшись від сплячки, порушив провадження у справі про додержання процедури внесення змін до Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 Рішення КСУ у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції, закон № 2222-IV втрачає чинність з дня ухвалення Судом рішення. Такий підхід і саме така логіка обумовлена вимогами частини 2 статті 152 Конституції, згідно з якою "закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність".
Це положення слід розуміти таким чином, що з цього дня усі органи державної влади та їх посадові особи мають діяти відповідно до тих повноважень, які їм надавала перша редакція Основного Закону (тобто до внесення змін).
При цьому слід розуміти, що усі зазначені органи та посадовці є легітимними, оскільки вони формувалися (обиралися, призначалися) у порядку, визначеному діючою на той час редакцією Конституції та відповідно до чинного законодавства.
Так, наприклад, Верховна Рада, вибори до складу якої відбулися 30 вересня 2007, є легітимним органом. Оскільки термін повноважень Верховної Ради, передбачений у статті 76 початкової редакції Конституції складає чотири роки, то ця вимога має поширюватися й на парламент цього скликання.
Посилання ж деяких політиків та фахівців на досвід 1996, коли після ухвалення Конституції і парламент, і глава держави продовжували виконання своїх повноважень, видається не зовсім коректним.
Нинішня ситуація кардинальним чином відрізняється від тодішньої. По-перше, терміни повноважень Верховної Ради і президента, передбачені Конституцією на день її ухвалення в 1996 році, повністю збігалися з термінами, на які вони обиралися у 1994 році.
По-друге, в Перехідних положеннях визначався рік і місяць проведення чергових парламентських і президентських виборів.
Зараз немає і не повинно бути жодних перехідних положень, а терміни повноважень парламенту до і після припинення дії конституційних змін не співпадають.
Так само легітимним є й Кабінет Міністрів України. Однак після визнання неконституційним закону № 2222-IV і припинення його повноважень, і призначення його нового складу має відбуватися відповідно до того порядку, який передбачено у першій редакції Конституції.
Тобто, якщо 29 вересня 2010 року президент не мав права припинити повноваження прем'єр-міністра, а лише міг ініціювати розгляд у парламенті питання про відповідальність уряду (згідно частини 1 статті 87 Конституції зі змінами 2004 року), то після ухвалення Рішення КСУ, глава держави може навіть без будь-яких консультацій, на власний розсуд припинити повноважень прем'єра та прийняти рішення про його відставку.
У такому разі увесь склад Кабінету Міністрів має піти у відставку. А президент після прийняття відставки має дати йому доручення виконувати свої обов'язки до початку роботи нового складу Кабінету Міністрів.
Разом з тим якщо до 30 вересня 2010 року до повноважень президента України належало право не лише призначати третину складу Конституційного Суду, але й право звільнити призначеного ним суддю КСУ, то після ухвалення згадуваного Рішення глава держави уже не має права звільняти суддів Конституційного Суду (пункт 22 частини 1 статті 85 Конституції).
Віктор Колісник, доктор юридичних наук. професор, Харків
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
18.10.10
Демократизація чи рух по колу?
Після розпаду СРСР та утворення нових держав, почались жваві розмови щодо поступального руху від авторитарного політичного режиму до демократії. Сподівання зросли після низки кольорових революцій у Грузії, Україні та Киргизії.
Однак тепер стає зрозуміло: за винятком країн Балтії, усі інші "колеги по Імперії" так і залишились тупцювати на місці, далеко не просунувшись на шляху демократичних реформ.
Щоправда, більшість з них не можна назвати в повній мірі "авторитарними". Це гібридні режими, що перебувають у "сірій зоні" - там, де закінчується межа авторитарності, але ще не починається уявна "зона демократичності".
Що ж тоді являють собою кольорові революції? Не більше, ніж завершення циклу, який характеризується послабленням президента-патрона ("синдром хворого каченяти") та втратою підтримки з боку бізнесових і бюрократичних еліт, що гуртуються навколо нього з метою отримання "дивідендів".
Заради забезпечення спокійного майбутнього більшість з них переорієнтовуються на найбільш перспективного претендента на майбутню президентську посаду. У випадку "революційної ситуації" - це представник опозиції.
Завершальний період циклу можна умовно назвати "демократизацією". Коли ж опозиція приходить до влади, починається новий цикл, що проявляється у консолідації влади та посиленні авторитарних тенденцій.
Пострадянські альтернативи
Якщо проаналізувати майже двадцятирічний досвід 12 пострадянських республік (крім країни Балтії), то можна дійти висновку про три можливі альтернативи розвитку подій: "тихий" авторитарний режим, гібридний режим та чергування тривалих фаз спокою та циклічності та постійний рух по колу, інтенсивність якого залежать від того, наскільки часто "хворіє" діючий президент.
До першої категорії можна віднести Білорусь, Казахстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан та Азербайджан. До другої - Росію та Вірменією. До третьої - Україну, Грузію та Киргизію.
В чому причина "політичного штилю" серед перших двох груп країн?
По-перше, у більшості з зазначених випадків президенти дали чітко зрозуміти: вони не збираються йти зі своєї посади після завершення граничного терміну перебування на ній.
В цих країнах з легкістю приймали зміни до Конституції, які подовжували перебування діючого президента на посаді. У випадку смерті, чи бажання піти, знаходився наступник, якому і передавалася влада в повному обсязі.
По-друге, підтримка лідерів вказаних держав протягом усього часу залишається доволі високою. На це впливають не лише особливості політичної культури, але й банальна економічна складова: президентам вдавалося "купити" підтримку шляхом покращення рівня життя за рахунок природних ресурсів країни та дешевих поставок з "дружніх" держав.
Найменш переконливо цей аргумент можна застосувати по відношенню до Вірменії, яка не має ресурсів, а масові демонстрації протесту проти результатів президентських виборів дворічної давності дозволяють ставити найбільше знаків питання щодо майбутнього вірменського режиму.
Кольорові революції: шлях від авторитаризму до... авторитаризму?
Єдиними країнами, які протягом останнього десятиліття пережили хвилю демократичних сподівань, були Грузія, Україна та Киргизія. Тим не менше, кожна з кольорових революцій у коротко чи середньостроковій перспективі завершилась поверненням до авторитарного характеру правління.
Враховуючи циклічний характер розвитку зазначених держав, пояснення подібним процесам слід шукати у їх недалекому минулому.
Правління Георгія Шеварнадзе у Грузії за методами ведення політичних справ та "м'яким" авторитаризмом часто порівнюють з періодом "розвинутого кучмізму". Навколо нього гуртувались найбільші грузинські клани. Однак неможливість вирішити територіальні проблеми та економічна стагнація призвели до поступової втрати підтримки.
Останній термін Шеварднадзе пов'язують з часом певної "відлиги" в Грузії та посиленням опозиції, до якої переходять й недавні прибічники президента. Подібна "демократизація" є лише наслідком слабкості глави держави.
Після "революції троянд" подальшої демократизації Грузії не відбувається. За шість років на рахунку Саакашвілі відверто політичні справи Аслана Абашидзе, Іраклія Окруашвілі, Цотне Гамсахурдіа, прибічників Ігоря Гиоргадзе та Ніно Бурджанадзе, згортання свободи слова та арешт опозиційного телеканалу "Імеді", звинувачення у вбивстві Зураба Жванії, Бадра Патаркацишвілі, Валерія Гелашвілі.
Кардинально не змінюють картини і масові акції протесту та дострокові вибори 2007 року.
Саакашвілі не був достатньо слабким, щоб програти, а після війни з Росією він став ще сильнішим.
Втім, як твердять соціологічні опитування, ненадовго.
На фоні посилення активності опозиційних сил, явного перебільшення "економічного дива" та відмови балотуватися на наступних виборах, можна очікувати завершення циклу консолідації влади та чергового тимчасового періоду зростання політичної конкуренції.
В той час як "революцію троянд" ще можна було прогнозувати, те, що відбулося в оточеній "бастіонами авторитаризму" Киргизії, було достатньо неочікуваним. Однак, цілком логічним.
"Передреволюційний" Аскар Акаєв був яскравим прикладом слабкого президента: втрата довіри населення через погану економічну ситуацію в країні, посилення протиріччя між північчю та півднем, неможливість контролювати клани та бюрократію, силові структури та засоби масової інформації... Агонія Акаєва стала наслідком поляризації політичної карти країни.
Однак "Тюльпанова революція" принесла Киргизії не очікувану демократію, а лише закручування гайок та боротьбу з політичними опонентами. Через свої рішення Бакієв швидко втратив підтримку, в першу чергу, соратників з півночі. Тому, незважаючи на фантастичну (і відверто сфальсифіковану) перемогу на виборах 2009 року, доля президента була вирішена.
Малоймовірно, що ще кривавіша революція та Роза Отунбаєва будуть передвісниками "вільної Киргизії"...
Україна: "біло-блакитний" поворот
Ситуація в Україні дуже схожа на грузинський та киргизький сценарії. На жаль, "помаранчева революція" не була етапом демократизації, а лише черговим поворотом у постійному русі по колу. Причому подібна циклічність та видимі рухи до авторитаризму чи демократії супроводжували усі 19 років української історії.
Леонід Кравчук почав свій президентський шлях на хвилі всенародного піднесення та підтримки, однак швидко почав їх втрачати. Так само як втрачав контроль над урядом, парламентом та регіональними елітами. Основними причинами "синдрому хворого каченяти" у першого президента стала економічна стагнація та інституційні обмеження.
Розкол відбувається і серед еліт, що підтримували Кравчука. Частина з них перейшла на бік звільненого прем'єра Леоніда Кучми, який за українською звичкою йде в опозицію та, зрештою, стає президентом. Початок 90-тих ознаменувався шляхом змагальності та політичної конкуренції, але чи був це шлях до демократії?
Десять років України з Кучмою дозволяють розглядати задане питання виключно як риторичне. Новому президенту швидко вдалося встановити контроль над регіональним, бюрократичним та новоспеченим олігархічним "бомондом".
Посилив свої повноваження Леонід Данилович і шляхом інституційного зміцнення президентської влади у новій Конституції. Подібна "консолідація" влади навколо президента і призвела до постійно зростаючого тиску на опозиційні сили та засоби масової інформації.
Однак, особливо після переобрання на другий термін, підтримка Кучми серед населення швидко випаровується, усе серйознішими видаються претензії опозиції. Багато сил, що підтримували главу держави на виборах 1999 року, перейшли до нового "перспективного" кандидата Віктора Ющенка.
Серед найбільш відомих перебіжчиків - цукровий магнат Петро Порошенко.
Таким чином, перед виборами 2004 року, на які Кучма вирішив не балотуватись, як українське суспільство, так і "бомонд" розділився у своїх симпатіях між провладним Януковичем та опозиційним Ющенко. А багато фінансових магнатів з метою мінімізації подальших ризиків підтримували обох кандидатів.
Апогеєм змагальності та сподівань на демократію стала "помаранчева революція". Але після неї Україна знову зробила невеличкий поворот у своєму русі. Того, що відбувалося при Кучмі ми вже не бачили, однак серія арештів "біло-блакитних" конкурентів та "зменшення уваги" до них з боку ЗМІ, погодьтесь, мали місце.
Інша проблема - Ющенко досить швидко, буквально за рік почав хворіти вже неодноразово згадуваним "качиним синдромом". Причини цього були як у сфері особистих якостей президента, неспроможності контролювати "любих друзів", так і в чисто інституційних обмеженнях - з вступом в силу змін до Конституції, президент став не більше ніж "першим серед рівних" у владній ієрархії.
Віктора Андрійовича починають покидати колишні "соратники": Сергій Тарута, Віталій Гайдук, Петро Порошенко, Костянтин Жеваго.
В країні панує "демократія": "любі друзі" зосередили свою увагу та фінансову підтримку на "потенційному" президенті Тимошенко, в той час як інші, регіональні друзі, які свого часу теж пробували встановити дружні стосунки з президентом, остаточно поставили на Януковича.
Саме через слабкість Ющенка та поляризацію фінансово-промислових кланів ми мали вільні вибори та політичну конкуренцію.
Що було потім, ми пам'ятаємо - масові втечі з опозиційного корабля, перший день жовтня, який остаточно підтвердив: період демократичності - не більше, ніж черговий цикл в розвитку гібридного політичного режиму. Чи вдасться колись розімкнути коло?
Максим Колос
Однак тепер стає зрозуміло: за винятком країн Балтії, усі інші "колеги по Імперії" так і залишились тупцювати на місці, далеко не просунувшись на шляху демократичних реформ.
Щоправда, більшість з них не можна назвати в повній мірі "авторитарними". Це гібридні режими, що перебувають у "сірій зоні" - там, де закінчується межа авторитарності, але ще не починається уявна "зона демократичності".
Що ж тоді являють собою кольорові революції? Не більше, ніж завершення циклу, який характеризується послабленням президента-патрона ("синдром хворого каченяти") та втратою підтримки з боку бізнесових і бюрократичних еліт, що гуртуються навколо нього з метою отримання "дивідендів".
Заради забезпечення спокійного майбутнього більшість з них переорієнтовуються на найбільш перспективного претендента на майбутню президентську посаду. У випадку "революційної ситуації" - це представник опозиції.
Завершальний період циклу можна умовно назвати "демократизацією". Коли ж опозиція приходить до влади, починається новий цикл, що проявляється у консолідації влади та посиленні авторитарних тенденцій.
Пострадянські альтернативи
Якщо проаналізувати майже двадцятирічний досвід 12 пострадянських республік (крім країни Балтії), то можна дійти висновку про три можливі альтернативи розвитку подій: "тихий" авторитарний режим, гібридний режим та чергування тривалих фаз спокою та циклічності та постійний рух по колу, інтенсивність якого залежать від того, наскільки часто "хворіє" діючий президент.
До першої категорії можна віднести Білорусь, Казахстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан та Азербайджан. До другої - Росію та Вірменією. До третьої - Україну, Грузію та Киргизію.
В чому причина "політичного штилю" серед перших двох груп країн?
По-перше, у більшості з зазначених випадків президенти дали чітко зрозуміти: вони не збираються йти зі своєї посади після завершення граничного терміну перебування на ній.
В цих країнах з легкістю приймали зміни до Конституції, які подовжували перебування діючого президента на посаді. У випадку смерті, чи бажання піти, знаходився наступник, якому і передавалася влада в повному обсязі.
По-друге, підтримка лідерів вказаних держав протягом усього часу залишається доволі високою. На це впливають не лише особливості політичної культури, але й банальна економічна складова: президентам вдавалося "купити" підтримку шляхом покращення рівня життя за рахунок природних ресурсів країни та дешевих поставок з "дружніх" держав.
Найменш переконливо цей аргумент можна застосувати по відношенню до Вірменії, яка не має ресурсів, а масові демонстрації протесту проти результатів президентських виборів дворічної давності дозволяють ставити найбільше знаків питання щодо майбутнього вірменського режиму.
Кольорові революції: шлях від авторитаризму до... авторитаризму?
Єдиними країнами, які протягом останнього десятиліття пережили хвилю демократичних сподівань, були Грузія, Україна та Киргизія. Тим не менше, кожна з кольорових революцій у коротко чи середньостроковій перспективі завершилась поверненням до авторитарного характеру правління.
Враховуючи циклічний характер розвитку зазначених держав, пояснення подібним процесам слід шукати у їх недалекому минулому.
Правління Георгія Шеварнадзе у Грузії за методами ведення політичних справ та "м'яким" авторитаризмом часто порівнюють з періодом "розвинутого кучмізму". Навколо нього гуртувались найбільші грузинські клани. Однак неможливість вирішити територіальні проблеми та економічна стагнація призвели до поступової втрати підтримки.
Останній термін Шеварднадзе пов'язують з часом певної "відлиги" в Грузії та посиленням опозиції, до якої переходять й недавні прибічники президента. Подібна "демократизація" є лише наслідком слабкості глави держави.
Після "революції троянд" подальшої демократизації Грузії не відбувається. За шість років на рахунку Саакашвілі відверто політичні справи Аслана Абашидзе, Іраклія Окруашвілі, Цотне Гамсахурдіа, прибічників Ігоря Гиоргадзе та Ніно Бурджанадзе, згортання свободи слова та арешт опозиційного телеканалу "Імеді", звинувачення у вбивстві Зураба Жванії, Бадра Патаркацишвілі, Валерія Гелашвілі.
Кардинально не змінюють картини і масові акції протесту та дострокові вибори 2007 року.
Саакашвілі не був достатньо слабким, щоб програти, а після війни з Росією він став ще сильнішим.
Втім, як твердять соціологічні опитування, ненадовго.
На фоні посилення активності опозиційних сил, явного перебільшення "економічного дива" та відмови балотуватися на наступних виборах, можна очікувати завершення циклу консолідації влади та чергового тимчасового періоду зростання політичної конкуренції.
В той час як "революцію троянд" ще можна було прогнозувати, те, що відбулося в оточеній "бастіонами авторитаризму" Киргизії, було достатньо неочікуваним. Однак, цілком логічним.
"Передреволюційний" Аскар Акаєв був яскравим прикладом слабкого президента: втрата довіри населення через погану економічну ситуацію в країні, посилення протиріччя між північчю та півднем, неможливість контролювати клани та бюрократію, силові структури та засоби масової інформації... Агонія Акаєва стала наслідком поляризації політичної карти країни.
Однак "Тюльпанова революція" принесла Киргизії не очікувану демократію, а лише закручування гайок та боротьбу з політичними опонентами. Через свої рішення Бакієв швидко втратив підтримку, в першу чергу, соратників з півночі. Тому, незважаючи на фантастичну (і відверто сфальсифіковану) перемогу на виборах 2009 року, доля президента була вирішена.
Малоймовірно, що ще кривавіша революція та Роза Отунбаєва будуть передвісниками "вільної Киргизії"...
Україна: "біло-блакитний" поворот
Ситуація в Україні дуже схожа на грузинський та киргизький сценарії. На жаль, "помаранчева революція" не була етапом демократизації, а лише черговим поворотом у постійному русі по колу. Причому подібна циклічність та видимі рухи до авторитаризму чи демократії супроводжували усі 19 років української історії.
Леонід Кравчук почав свій президентський шлях на хвилі всенародного піднесення та підтримки, однак швидко почав їх втрачати. Так само як втрачав контроль над урядом, парламентом та регіональними елітами. Основними причинами "синдрому хворого каченяти" у першого президента стала економічна стагнація та інституційні обмеження.
Розкол відбувається і серед еліт, що підтримували Кравчука. Частина з них перейшла на бік звільненого прем'єра Леоніда Кучми, який за українською звичкою йде в опозицію та, зрештою, стає президентом. Початок 90-тих ознаменувався шляхом змагальності та політичної конкуренції, але чи був це шлях до демократії?
Десять років України з Кучмою дозволяють розглядати задане питання виключно як риторичне. Новому президенту швидко вдалося встановити контроль над регіональним, бюрократичним та новоспеченим олігархічним "бомондом".
Посилив свої повноваження Леонід Данилович і шляхом інституційного зміцнення президентської влади у новій Конституції. Подібна "консолідація" влади навколо президента і призвела до постійно зростаючого тиску на опозиційні сили та засоби масової інформації.
Однак, особливо після переобрання на другий термін, підтримка Кучми серед населення швидко випаровується, усе серйознішими видаються претензії опозиції. Багато сил, що підтримували главу держави на виборах 1999 року, перейшли до нового "перспективного" кандидата Віктора Ющенка.
Серед найбільш відомих перебіжчиків - цукровий магнат Петро Порошенко.
Таким чином, перед виборами 2004 року, на які Кучма вирішив не балотуватись, як українське суспільство, так і "бомонд" розділився у своїх симпатіях між провладним Януковичем та опозиційним Ющенко. А багато фінансових магнатів з метою мінімізації подальших ризиків підтримували обох кандидатів.
Апогеєм змагальності та сподівань на демократію стала "помаранчева революція". Але після неї Україна знову зробила невеличкий поворот у своєму русі. Того, що відбувалося при Кучмі ми вже не бачили, однак серія арештів "біло-блакитних" конкурентів та "зменшення уваги" до них з боку ЗМІ, погодьтесь, мали місце.
Інша проблема - Ющенко досить швидко, буквально за рік почав хворіти вже неодноразово згадуваним "качиним синдромом". Причини цього були як у сфері особистих якостей президента, неспроможності контролювати "любих друзів", так і в чисто інституційних обмеженнях - з вступом в силу змін до Конституції, президент став не більше ніж "першим серед рівних" у владній ієрархії.
Віктора Андрійовича починають покидати колишні "соратники": Сергій Тарута, Віталій Гайдук, Петро Порошенко, Костянтин Жеваго.
В країні панує "демократія": "любі друзі" зосередили свою увагу та фінансову підтримку на "потенційному" президенті Тимошенко, в той час як інші, регіональні друзі, які свого часу теж пробували встановити дружні стосунки з президентом, остаточно поставили на Януковича.
Саме через слабкість Ющенка та поляризацію фінансово-промислових кланів ми мали вільні вибори та політичну конкуренцію.
Що було потім, ми пам'ятаємо - масові втечі з опозиційного корабля, перший день жовтня, який остаточно підтвердив: період демократичності - не більше, ніж черговий цикл в розвитку гібридного політичного режиму. Чи вдасться колись розімкнути коло?
Максим Колос
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
16.10.10
Віце-президент США нагадав Януковичу про демократію
Віце-президент США Джозеф Байден поговорив із президентом України Віктором Януковичем про вибори в місцеві органи влади в Україні, призначені на 31 жовтня.
Ця телефонна розмова відбулася в четвер, повідомляє "Інтерфакс" із посиланням на прес-службу Білого дому.
"Віце-президент підкреслив важливість вільних і справедливих виборів і свободи преси як ознак прихильності України демократії та європейської інтеграції, а також наголосив на підтримці цих цілей адміністрацією Обами", - говориться в повідомленні.
Байден також сказав Януковичу, що "процес конституційної реформи, який почався з рішення Конституційного Суду від 1 жовтня, повинен включати стримування й противаги і виробити Конституцію для всього народу України", зазначається у повідомленні.
"Віце-президент Байден подякував президенту Януковичу за важкі економічні реформи, які він просував, і за підтримку спільного порядку денного у сфері нерозповсюдження...", - повідомляє Білий дім.
У свою чергу, Янукович погодився, що важливо провести вибори у відповідності до міжнародних стандартів.
"Це завдання для всієї виконавчої влади - зробити все необхідне, щоб вибори відбулися чесно і прозоро. Це моя принципова позиція, я в цьому особисто зацікавлений", - сказав він, повідомила прес-служба президента України о 12:45.
Раніше ж, у п'ятницю вранці, прес-служба президента повідомила лише: "Президент України Віктор Янукович провів телефонні розмови з Віце-президентом США Джозефом Байденом та директором-розпорядником Міжнародного валютного фонду Домініком Стросс-Каном".
Жодних подробиць розмов прес-служба Януковича спершу не повідомила.
Ця телефонна розмова відбулася в четвер, повідомляє "Інтерфакс" із посиланням на прес-службу Білого дому.
"Віце-президент підкреслив важливість вільних і справедливих виборів і свободи преси як ознак прихильності України демократії та європейської інтеграції, а також наголосив на підтримці цих цілей адміністрацією Обами", - говориться в повідомленні.
Байден також сказав Януковичу, що "процес конституційної реформи, який почався з рішення Конституційного Суду від 1 жовтня, повинен включати стримування й противаги і виробити Конституцію для всього народу України", зазначається у повідомленні.
"Віце-президент Байден подякував президенту Януковичу за важкі економічні реформи, які він просував, і за підтримку спільного порядку денного у сфері нерозповсюдження...", - повідомляє Білий дім.
У свою чергу, Янукович погодився, що важливо провести вибори у відповідності до міжнародних стандартів.
"Це завдання для всієї виконавчої влади - зробити все необхідне, щоб вибори відбулися чесно і прозоро. Це моя принципова позиція, я в цьому особисто зацікавлений", - сказав він, повідомила прес-служба президента України о 12:45.
Раніше ж, у п'ятницю вранці, прес-служба президента повідомила лише: "Президент України Віктор Янукович провів телефонні розмови з Віце-президентом США Джозефом Байденом та директором-розпорядником Міжнародного валютного фонду Домініком Стросс-Каном".
Жодних подробиць розмов прес-служба Януковича спершу не повідомила.
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
13.10.10
Сьогодні в Україні – криза демократії, - Гузар
«Існують дві небезпеки для справжньої демократії: перша з них — це непошанування волі народу, а друга — непошанування народом самого себе. Сьогодні в Україні існують обидві небезпеки: виборчим правом народу легковажить як влада, так і сам народ, і в цьому виявляється справжня криза демократії», - про це у статті для «Дзеркала тижня» заявляє глава Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар.
"Вибори — це один із істотних елементів народовладдя, тобто демократії. Терміном "демократія" легко зловживають — пригадуєте, як пропагандисти Радянського Союзу переконували весь світ, що ця держава найбільш демократична? І сьогодні ми не завжди правильно вживаємо цей термін. Багато держав різної політичної моделі, не виключаючи й України, подають себе як демократичні. А що, властиво, є демократією? Це такий державний устрій, за якого владу в державі здійснює народ — безпосередньо чи шляхом делегування частини влади вибраним представникам. Тому в основі народовладдя лежить свідомий, добре обґрунтований і відповідальний вибір вільних громадян. Кожне слово тут має свою вартість і сутнісне значення", - зазначає Блаженніший Любомир (Гузар) у своїй статті.
"Багато хто в народі невдоволений взагалі процесом виборів, у яких вони не бачать сенсу. Так, недавно мені довелося почути з уст одного громадянина: "Мені все одно — я не буду голосувати".
Боляче усвідомлювати, наскільки безвідповідальним є таке ставлення до виборів. Бо відчуття, що від мого вибору нічого не залежить, є наслідком не якоїсь хибності виборів узагалі, а суто людських і гріховних маніпуляцій. Але ж зловмисники маніпулюють людськими голосами саме тому, що бачать у них силу! Тому ситуацію можна виправити не бойкотом виборів, а правильним і відповідальним голосуванням за належного кандидата. За те щоб здобути виборче право, наші батьки і діди, які були свідомими громадянами, навіть жертвували своїм життям. Злегковажити цим правом сьогодні означає виявити крайню непошану до їхньої жертви, а ще — знехтувати можливістю забезпечити своїм нащадкам гідне життя", - зазначає Блаженніший Любомир.
"Якщо Церкви і релігійні організації завжди остерігають виборців, щоб не зневажали своє виборче право і не продавали свої голоси, то наскільки більшим лихом є купівля голосів! Бо це не лише прямий злочин перед законом, а й спокушання людей до гріха. Рівно ж злочинною є фальсифікація результатів голосування, яка здійснюється через лукаві маніпуляції зі складом виборчих комісій, різні "технології" накручування голосів за якусь одну партію чи кандидата, нечесний підрахунок бюлетенів тощо. Така фальсифікація спотворює не лише результати, а й сам зміст голосування. І навіть якщо комусь вона й принесе тимчасову "перемогу", на цьому позірному "успіху", очевидно, не буде спочивати Боже благословення, а відтак плоди його будуть скороминущі", - зазначає Любомир Гузар.
"Кожний кандидат намагається згуртувати довкола себе якнайбільше число виборців. Це цілком природно, бо в цьому й полягає мета всієї виборчої кампанії. Кандидати шукають собі виборців серед церковних людей, оскільки свідомі того, що з-посеред усіх суспільних установ саме Церква втішається найбільшою довірою. Вони також часто звертаються до священиків, представляючи себе віруючими людьми, навіть якщо їх ніхто не бачив у церкві на богослужіннях. Знаючи, якою авторитетною для людей є позиція священика, кандидати просять його замовити за них добре слово перед парафіянами, а ще краще — з проповідальниці закликати їх молитися за того чи іншого кандидата як за надійну людину. Високо цінуються фотографії з групою мирян, ще більше — зі священиком, і найбільше — з якимсь єпископом. Духовенство — єпископів або священиків — запрошують на свої виборчі віча чи на партійні з’їзди з проханням поблагословити і виголосити якесь привітання.
Що можна сказати про такі заходи? На жаль, усе це межує з використанням Церкви у своїх політичних цілях. Можна допустити, щоб підтримку в такій формі мав кандидат, який є справді віруючим, послідовно активним у церковній громаді членом, але і це не завжди є доречним.
Кандидати, котрі мають якесь поняття про цінність молитви, цілком природно самі моляться і прохають інших про молитву. Якщо це прохання щире і походить із правдивого внутрішнього переконання, воно заслуговує на похвалу. Цілком інакше треба розцінювати поведінку тих, хто звертається з проханням про молитву до духовенства чи чернецтва, виходячи з кон’юнктурної користі чи з суто земного уявлення, що ці люди мають якийсь особливий, майже магічний зв’язок із небом. І зовсім уже карикатурними у ставленні до Бога є твердження про якісь особливі об’явлення чи, можна б сказати, Божий перст на користь якогось кандидата. Це вже межує з заграванням із виборцями та з маніпуляцією уявою побожних, хоч і мало свідомих людей", - зазначає Блаженніший Любомир.
"Посилання на релігійні вартості ті чи інші кандидати мали б доводити відповідною поведінкою, бо саме в ній виявляється моральний характер кандидата. Не треба боятися говорити про релігійні вартості, не треба соромитися бути релігійною людиною, бо щира релігійність має дуже велику цінність, зокрема і в політичному житті. Знаємо з історії минулого століття, що після моральної руїни, яку спричинила Друга світова війна, Західна Європа економічно, політично, а головно духовно відродилася завдяки таким глибоко віруючим державним мужам, як Конрад Аденауер, Робер Шуман й Альчідо де Ґаспері. Сьогодні Україна, яка ще є у процесі відродження після безбожницького лихоліття, потребує людей саме такого формату", - резюмує Глава УГКЦ.
"Вибори — це один із істотних елементів народовладдя, тобто демократії. Терміном "демократія" легко зловживають — пригадуєте, як пропагандисти Радянського Союзу переконували весь світ, що ця держава найбільш демократична? І сьогодні ми не завжди правильно вживаємо цей термін. Багато держав різної політичної моделі, не виключаючи й України, подають себе як демократичні. А що, властиво, є демократією? Це такий державний устрій, за якого владу в державі здійснює народ — безпосередньо чи шляхом делегування частини влади вибраним представникам. Тому в основі народовладдя лежить свідомий, добре обґрунтований і відповідальний вибір вільних громадян. Кожне слово тут має свою вартість і сутнісне значення", - зазначає Блаженніший Любомир (Гузар) у своїй статті.
"Багато хто в народі невдоволений взагалі процесом виборів, у яких вони не бачать сенсу. Так, недавно мені довелося почути з уст одного громадянина: "Мені все одно — я не буду голосувати".
Боляче усвідомлювати, наскільки безвідповідальним є таке ставлення до виборів. Бо відчуття, що від мого вибору нічого не залежить, є наслідком не якоїсь хибності виборів узагалі, а суто людських і гріховних маніпуляцій. Але ж зловмисники маніпулюють людськими голосами саме тому, що бачать у них силу! Тому ситуацію можна виправити не бойкотом виборів, а правильним і відповідальним голосуванням за належного кандидата. За те щоб здобути виборче право, наші батьки і діди, які були свідомими громадянами, навіть жертвували своїм життям. Злегковажити цим правом сьогодні означає виявити крайню непошану до їхньої жертви, а ще — знехтувати можливістю забезпечити своїм нащадкам гідне життя", - зазначає Блаженніший Любомир.
"Якщо Церкви і релігійні організації завжди остерігають виборців, щоб не зневажали своє виборче право і не продавали свої голоси, то наскільки більшим лихом є купівля голосів! Бо це не лише прямий злочин перед законом, а й спокушання людей до гріха. Рівно ж злочинною є фальсифікація результатів голосування, яка здійснюється через лукаві маніпуляції зі складом виборчих комісій, різні "технології" накручування голосів за якусь одну партію чи кандидата, нечесний підрахунок бюлетенів тощо. Така фальсифікація спотворює не лише результати, а й сам зміст голосування. І навіть якщо комусь вона й принесе тимчасову "перемогу", на цьому позірному "успіху", очевидно, не буде спочивати Боже благословення, а відтак плоди його будуть скороминущі", - зазначає Любомир Гузар.
"Кожний кандидат намагається згуртувати довкола себе якнайбільше число виборців. Це цілком природно, бо в цьому й полягає мета всієї виборчої кампанії. Кандидати шукають собі виборців серед церковних людей, оскільки свідомі того, що з-посеред усіх суспільних установ саме Церква втішається найбільшою довірою. Вони також часто звертаються до священиків, представляючи себе віруючими людьми, навіть якщо їх ніхто не бачив у церкві на богослужіннях. Знаючи, якою авторитетною для людей є позиція священика, кандидати просять його замовити за них добре слово перед парафіянами, а ще краще — з проповідальниці закликати їх молитися за того чи іншого кандидата як за надійну людину. Високо цінуються фотографії з групою мирян, ще більше — зі священиком, і найбільше — з якимсь єпископом. Духовенство — єпископів або священиків — запрошують на свої виборчі віча чи на партійні з’їзди з проханням поблагословити і виголосити якесь привітання.
Що можна сказати про такі заходи? На жаль, усе це межує з використанням Церкви у своїх політичних цілях. Можна допустити, щоб підтримку в такій формі мав кандидат, який є справді віруючим, послідовно активним у церковній громаді членом, але і це не завжди є доречним.
Кандидати, котрі мають якесь поняття про цінність молитви, цілком природно самі моляться і прохають інших про молитву. Якщо це прохання щире і походить із правдивого внутрішнього переконання, воно заслуговує на похвалу. Цілком інакше треба розцінювати поведінку тих, хто звертається з проханням про молитву до духовенства чи чернецтва, виходячи з кон’юнктурної користі чи з суто земного уявлення, що ці люди мають якийсь особливий, майже магічний зв’язок із небом. І зовсім уже карикатурними у ставленні до Бога є твердження про якісь особливі об’явлення чи, можна б сказати, Божий перст на користь якогось кандидата. Це вже межує з заграванням із виборцями та з маніпуляцією уявою побожних, хоч і мало свідомих людей", - зазначає Блаженніший Любомир.
"Посилання на релігійні вартості ті чи інші кандидати мали б доводити відповідною поведінкою, бо саме в ній виявляється моральний характер кандидата. Не треба боятися говорити про релігійні вартості, не треба соромитися бути релігійною людиною, бо щира релігійність має дуже велику цінність, зокрема і в політичному житті. Знаємо з історії минулого століття, що після моральної руїни, яку спричинила Друга світова війна, Західна Європа економічно, політично, а головно духовно відродилася завдяки таким глибоко віруючим державним мужам, як Конрад Аденауер, Робер Шуман й Альчідо де Ґаспері. Сьогодні Україна, яка ще є у процесі відродження після безбожницького лихоліття, потребує людей саме такого формату", - резюмує Глава УГКЦ.
| Джерела: http://www.zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Янукович назвав причину, яка не дозволить придушити демократію в Україні
Президент Віктор Янукович заявляє, що суспільство в Україні не дозволить знищити демократію.
Про це Янукович заявив під час виступу у Французькому інституті міжнародних відносин у Парижі.
"Хочу окремо ще раз підкреслити свою відданість принципам свободи і демократії", - сказав Янукович.
"Українська специфіка і перевага полягає в тому, що наявне в Україні громадянське суспільство просто не дозволить іншого шляху, ніж демократичний", - додав він.
За словами Януковича, "останніми роками Україна переживала песимістичний, ніж оптимістичний період", коли Європа була свідком "чвар між гілками влади і окремими політиками".
Президент закликав "подивитися на Україну новими очима".
"Забути 1990-ті, коли Україна була символом бідності та нестабільності, забути останні роки, коли вона була синонімом політичного хаосу", - сказав він.
Також Янукович закликав "забути страшні моменти невизначеності, коли європейські партнери не знали, чи отримають російський газ, за який вони заплатили".
"Це нова Україна, яка навчилася поєднувати демократію та порядок", - підкреслив Янукович.
"Часи, коли словосполучення "українська демократія були синонімом політичного хаосу відійшли в минуле. Україна отримала сильну і стабільну демократично обрану владу", - зазначив Янукович.
Про це Янукович заявив під час виступу у Французькому інституті міжнародних відносин у Парижі.
"Хочу окремо ще раз підкреслити свою відданість принципам свободи і демократії", - сказав Янукович.
"Українська специфіка і перевага полягає в тому, що наявне в Україні громадянське суспільство просто не дозволить іншого шляху, ніж демократичний", - додав він.
За словами Януковича, "останніми роками Україна переживала песимістичний, ніж оптимістичний період", коли Європа була свідком "чвар між гілками влади і окремими політиками".
Президент закликав "подивитися на Україну новими очима".
"Забути 1990-ті, коли Україна була символом бідності та нестабільності, забути останні роки, коли вона була синонімом політичного хаосу", - сказав він.
Також Янукович закликав "забути страшні моменти невизначеності, коли європейські партнери не знали, чи отримають російський газ, за який вони заплатили".
"Це нова Україна, яка навчилася поєднувати демократію та порядок", - підкреслив Янукович.
"Часи, коли словосполучення "українська демократія були синонімом політичного хаосу відійшли в минуле. Україна отримала сильну і стабільну демократично обрану владу", - зазначив Янукович.
23.09.10
Янукович пояснив американській еліті, що таке "справжня демократія"
Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ пояснив американській еліті, що таке справжня демократія.
Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив під час зустрічі з представниками американським політичних та ділових кіл, що відбулася сьогодні у Нью-Йорку під егідою Атлантичної ради США.
В.ЯНУКОВИЧ наголосив, що «Україна є і буде складовою єдиного демократичного простору у Європі».
«Моя позиція з цього питання чітка і зрозуміла: жодні національні, культурні особливості, жодні політичні міркування не можуть виправдати порушень прав і свобод людини», - наголосив В.ЯНУКОВИЧ.
Президент України також висловив думку, що присутнім представникам американської еліти буде «цікаво дізнатися», як він розуміє демократію.
«З усіх визначень мені найближче таке: демократія – це стабільно функціонуючі державні інституції, широкі громадянські свободи та справедливість», - пояснив В.ЯНУКОВИЧ.
На його думку, «держава, в якій порушуються ці принципи, приречена на корупцію, хаос, правове свавілля або авторитаризм».
«З іншого боку, переконаний – основні права людини мають бути нерозривно пов’язані з обов’язком, а свободи – з відповідальністю. Влада повинна діяти прозоро, бути підзвітною громадянам», - резюмував Президент України.
Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив під час зустрічі з представниками американським політичних та ділових кіл, що відбулася сьогодні у Нью-Йорку під егідою Атлантичної ради США.
В.ЯНУКОВИЧ наголосив, що «Україна є і буде складовою єдиного демократичного простору у Європі».
«Моя позиція з цього питання чітка і зрозуміла: жодні національні, культурні особливості, жодні політичні міркування не можуть виправдати порушень прав і свобод людини», - наголосив В.ЯНУКОВИЧ.
Президент України також висловив думку, що присутнім представникам американської еліти буде «цікаво дізнатися», як він розуміє демократію.
«З усіх визначень мені найближче таке: демократія – це стабільно функціонуючі державні інституції, широкі громадянські свободи та справедливість», - пояснив В.ЯНУКОВИЧ.
На його думку, «держава, в якій порушуються ці принципи, приречена на корупцію, хаос, правове свавілля або авторитаризм».
«З іншого боку, переконаний – основні права людини мають бути нерозривно пов’язані з обов’язком, а свободи – з відповідальністю. Влада повинна діяти прозоро, бути підзвітною громадянам», - резюмував Президент України.
| Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Підписатися на:
Дописи (Atom)