Підсумки року Януковича: "незалежна" держава без Конституції, з нелегітимним керівництвом та законами

Ну от і прожили ми цілий рік із новообраним президентом.

Чи отримали українці "покращення життя вже сьогодні"? Чи "почув кожного" новообраний керманич?

На ці питання кожен має свою відповідь. Єдине, що можна впевнено стверджувати – жити стало веселіше!

Отже, що відбулось за останній рік?

Після оголошення перемоги Віктора Януковича, його політична сила відразу ж взялася за створення чіткої владної вертикалі.

Так було доведено, що президентська посада, навіть після політ реформ, була й залишається найголовнішою – чого так і не усвідомив його попередник.

Але зміцнення влади відбувалось почасту в неконституційний спосіб.

Так, не фракціями, а "тушками", була створена "більшість". Без подання коаліції президентом було внесено на голосування уряд. Незаконно перенесено місцеві вибори…

Незаконність дій усередині влади призвели до зростання незаконності зовні.

Почався перерозподіл власності на користь наближених до нової влади: рейдерські захоплення підприємств із використанням силових органів влади, незаконна забудова, знищення парку Горького в Харкові, під загрозою знищення опинились десятинна церква в Києві, Херсонес у Севастополі…

На міжнародній арені відбулась масштабна здача національних інтересів.

Продовжено перебування Чорноморського флоту Росії на території Севастополя, скасовано курс на членство в НАТО, згортання демократичних свобод автоматично заблокували перспективи членства в ЄС, філія іноземної церкви (УПЦ МП) отримала державну підтримку та преференції…

І от у такій нелегітимній і незаконно сформованій системі нова влада взялась за реформи.
Першою прогриміла так звана "судова реформа". Її суть полягала у відстороненні від впливу на судову систему Верховного суду – адже його очолює ставленик БЮТу Василь Онопенко. Судова влада остаточно втратила будь-які натяки на свою незалежність.

Далі взялись за нищення української освіти та культури.

Ревізія та переписування української історії, скасування квот української музики на радіо, обов'язкового українського дубляжу, зовнішнього незалежного оцінювання, дванадцятирічного навчання, введення обов'язкової дошкільної освіти, платних послуг у ВНЗ, русифікація учбових закладів, ліквідація їх автономності. І, як кульмінація, – спроба введення двомовності.

Паралельним процесом ішло продовження процесу узурпації влади правлячою партією.

Для цього наспіх ухвалили закон про місцеві вибори, яким і завершили ліквідацію незалежного місцевого самоврядування, призначивши потрібних мерів та депутатів.

Завершився процес узурпації влади відміною Конституції й проведенням так званої адміністративної реформи.

Під прикриттям цієї реформи були перерозподілені впливи в уряді та на місцях і остаточно усунено від влади "неугодних".

Після цього влада відчула впевненість у проведенні так званих "непопулярних реформ", конче необхідних для наповнення кишень тих, хто вгніздився на владному Олімпі.

Податковий кодекс, Житловий кодекс, Трудовий кодекс, пенсійна реформа, земельна реформа – покликані запрягти український народ у економічне ярмо та позбавити можливості самостійно заробляти.

Розпочатий ще весною наступ на громадянські свободи сьогодні переріс у репресії.

Спроба обмеження права на зібрання законодавчо продовжилась неформальними шляхами. Ми знову зіткнулись з відвертою цензурою та згортанням свободи слова, катуваннями, зростанням смертності у відділках.

Отже, за рік правляча партія зуміла створити "незалежну" державу без Конституції, з нелегітимним керівництвом та нелегітимними законами. Що ж чекає на нашу країну в другому році правління партії "будівельників"?

Туніс, Єгипет, Ємен… Продовжимо логічний ряд?

Дмитро Сінченко, Рух державотворців

---

реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/

Конституцією слід або керуватися, або відмінити

28 липня 2010 року Рада директорів Міжнародного валютного фонду своїм рішенням схвалила нову Програму співробітництва МВФ з Україною, спрямовану на подолання економічної кризи та проведення в Україні структурних реформ.

Вона була ухвалена на підставі Меморандуму від 16 липня 2010 року, підписаного прем'єром Миколою Азаровим, міністром фінансів Федором Ярошенком та головою Нацбанку Володимиром Стельмахом.

Зокрема, Україна взяла на себе такі зобов'язання:

"Для вирішення структурних проблем системи пенсійного забезпечення ми до кінця вересня 2010 року подамо на розгляд до ВР законопроект, який планується ввести в дію до кінця грудня 2010 року (структурний маяк), що передбачатиме:

– підвищення мінімального необхідного страхового періоду з 5 до 15 років;

– поступове підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років, із щорічним підвищенням на 6 місяців кожного року, починаючи з 2010 року, маючи на меті вирівняти пенсійний вік для всіх працюючих;

– подовження на 10 років робочого стажу, необхідного для отримання пенсійних виплат у повному обсязі".

Однак така Пенсійна реформа, шляхом підвищення мінімального страхового періоду, підвищення пенсійного віку, збільшення на 10 років робочого стажу – є антиконституційною.

Обґрунтування антиконституційності положень пенсійної реформи

Стаття 12 закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": "Право на пенсію за віком мають: чоловіки – після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років".

26-а стаття того ж закону: "Умови призначення пенсії за віком. 1. Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками – 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років".

Відповідно до закону "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні":

– "Держава гарантує кожному … громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, подання різних видів допомоги шляхом: … забезпечення пенсіями й допомогою …" (стаття 1);

– "Громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року" (стаття 10);

– " Громадяни похилого віку мають право на матеріальне забезпечення згідно з чинним законодавством. Це право гарантується виплатою пенсій, різних видів допомоги …" (стаття 17).

Правовий статус віку, строку трудового, страхового стажу, необхідних для призначення та одержання пенсій громадянами України

Очевидно, що законодавчо визначене право громадян України на пенсійне забезпечення, яке, безумовно, включає в себе вікові рамки виходу на пенсію, мінімальні строки трудового, страхового стажу, необхідні для призначення та отримання пенсії, – є органічною складовою конституційного права громадян на соціальний захист, визначеного 46-ю статтею Конституції:

"Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, … старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення …".

Такий висновок є абсолютно коректним у контексті правової позиції Конституційного суду, який у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року в справі N 1-21/2005, про рівень пенсії й щомісячного довічного грошового утримання, прямо зазначає, що:

"Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Згідно з 46-ю статтею Конституції, це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, у разі досягнення особою передбаченого законом віку … Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати … загальні умови їх призначення …" – ідеться у 5-му пункті рішення.

Зміст та неправові наслідки збільшення віку та розміру стажу

Очевидно, запланована пенсійна реформа, що спирається на програму співробітництва України та МВФ та передбачає збільшення віку та строку трудового, страхового стажу, необхідних для призначення та отримання пенсії громадянами України, – супроводжуватиметься звуженням змісту та обсягу існуючих прав.

Ці права визначені, зокрема, і не тільки, законами "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку", "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Такий висновок прямо випливає із цитованого вище рішення КСУ, у якому буквально витлумачується таке:

"Зміст прав і свобод людини – це умови й засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування й розвитку. Обсяг прав людини – це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.

Звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ, чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики", – 4-й пункт.

Якщо суттєве покращення матеріального благополуччя внаслідок пропонованих урядом додаткових десяти років праці можна лише прогнозувати, то вже сьогодні, без глибоких теоретичних досліджень та жодного розумного сумніву, з достатньою долею вірогідності можна стверджувати, що при існуючому в Україні рівні смертності та тривалості життя для мільйонів громадян України – пенсія не тільки "звузить", а повністю втратить будь-який зміст.

Це щодо наслідків Програми в частині "звуження змісту" права на пенсійне забезпечення.

Щодо "звуження обсягу" права на пенсійне забезпечення, то "підвищення мінімального необхідного страхового періоду з 5 до 15 років, поступове підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років, із щорічним підвищенням на 6 місяців кожного року, починаючи з 2010 року, маючи на меті вирівняти пенсійний вік для всіх працюючих, а також подовження на 10 років робочого стажу, необхідного для отримання пенсійних виплат у повному обсязі" – є нічим іншим, як "зменшенням вимірюваних показників використання" права на пенсійне забезпечення, як це кваліфікується в рішенні Конституційного суду від 11 жовтня 2010 року.

Відповідно до норми 22-ї статті Конституції: "Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права й свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод".

Висновок у досліджуваній справі цілком співзвучний із рішенням КС від 22 травня 2008 року у справі N 1-28/2008, щодо предмета та змісту закону про держбюджет:

"5.1. У Конституції України Україну проголошено соціальною й правовою державою (стаття 1), в основу правового регулювання бюджетних відносин закладено принцип справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами (частина перша статті 95).

Держава відповідальна перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобов'язана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина. Закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції і повинні відповідати їй, частина друга 8-ї статті.

… 7.1. Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя 22-ї статті).

… Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій 22-ї статті Конституції України, КС дав у рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, справа про постійне користування земельними ділянками, згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. … Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку.

Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними".

При цьому Конституційний суд зазначив, що "загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена" (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини)".

У прямому причинно-наслідковому зв'язку з підписаною урядом Програмою співробітництва України з МВФ та відповідним Меморандумом, принаймні, у частині пенсійної реформи – перебуває потенційне "звуження змісту та обсягу" прав громадян України на пенсійне забезпечення.

А це кваліфікує підписані кабміном міжнародні документи (договори) – як неконституційні.

Висновок

Умови призначення пенсії, що визначені 12-ю статтею закону "Про пенсійне забезпечення", та 26-ю статтею закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" – є складовими гарантованого статтею 46 Конституції України "права на соціальний захист".

Ці умови є тими нормами, звуження змісту та обсягу яких не допускається при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів відповідно до статті 22 Конституції.

Андрій Ільків, адвокат, Львів

---

реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/

Янукович показав нардепам, "хто в домі господар"?

Президент Віктор Янукович вимагав, щоб зміни до Конституції були попередньо проголосовані 300 голосами.

Про це йдеться у статті "Дзеркала тижня".

Як відомо, у п`ятницю Верховна Рада попередньо схвалила законопроект про внесення змін до Конституції, які передбачають проведення чергових парламентських виборів у жовтні 2012 року і президентських - в березні 2015 року.

За процедурою зміни до Конституції мають прийматися після позитивного висновку Конституційного Суду, попереднього схвалення Верховною Радо простою більшістю у 226 голосів та остаточного затвердження конституційною більшістю у 300 голосів на наступній сесії парламенту.

"Вже у вівторок поінформовані джерела повідомили, що Віктор Федорович поставив умову: у п`ятницю за проект конституційних змін має бути подано не менше трьох сотень голосів", - йдеться у статті.

"З одного боку, це було перевіркою на покірність. З іншого - можливістю режимові продемонструвати всім свою силу. З третього - такий результат давав підстави з упевненістю вважати, що 2011-го чинна Рада без проблем узаконить ці конституційні зміни. А можливо, і не тільки ці", - пише видання.

"Депутатам через довірених осіб озвучили волю господаря: буде 300 голосів - будуть вам вибори 2012-го. Не буде - готуйтеся до березня 2011-го", - зазначає автор матеріалу.

Газета також пише, що "згідно з твердженнями обізнаних осіб із партії влади, відповідальним за виконання завдання призначили першого віце-прем`єра Андрія Клюєва, головного куратора парламенту".

"Подейкували, що успіх наміру істотно підвищував шанси Андрія Петровича пройти постноворічний "прем`єрський кастинг", - йдеться у статті.

Як відомо, за ці зміни проголосували 305 депутатів. Зокрема, від Партії регіонів - 179, БЮТ-Батьківщина - 10, НУНС - 41, комуністів - 26, Блок Литвина - 20, позафракційні - 29.

---

реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/

Демократія в Україні після і до реформи

Переваги парламентської форми правління наочно та переконливо демонструються багатьма державами, котрим вдалося створити дієвий та ефективний механізм здійснення державної влади, що здатна оперативно реагувати на виклики часу, ухвалювати оптимальні рішення та відповідально ставитися до виконання покладених на неї функцій і повноважень.

Конституційна реформа 2004 року мала забезпечити вихід України з політичної та економічної кризи, сприяти її подальшому демократичному поступу.

Та через низку суб‘єктивних та об‘єктивних чинників скористатися перевагами парламентсько-президентської форми правління не вдалося. Ба більше, сталося істотне зниження рівня керованості політичними, економічними і соціальними процесами в державі.

Такий перебіг державотворчих процесів був спричинений не лише власне внесенням змін до Конституції, але й обумовлений неналежним виконанням конституційних положень, нерозумінням сутності змін, низьким рівнем усвідомлення головних здобутків конституційної реформи, незавершеністю її перетворень, а найголовніше - відсутністю політичної волі до її реалізації.

Головна перевага конституційної реформи полягала у тому, що вона відкривала значні можливості для політичної структуризації парламенту і мала б сприяти структуризації усього суспільства, а також формуванню механізму справжньої політичної конкуренції, боротьби різних програм, ідей, поглядів, підходів до визначення стратегічних напрямків розвитку держави і суспільства.

Крім того, формування уряду коаліцією депутатських фракцій мало підвищити рівень політичної відповідальності і самого уряду, і парламенту. Верховна Рада, сформувавши уряд, мусила б піклуватися про підвищення якості законодавчого забезпечення його діяльності, тісніше співробітничати з ним.

Проте взаємодія між законодавчою та виконавчою владами, а також главою держави істотно послабилася, а за деякими напрямками навіть була зведена нанівець.

Це було обумовлене низкою причин, серед яких доречно вказати й головні вади конституційної реформи.

Про-перше, штучне "приниження" ролі глави держави у механізмі призначення прем‘єр-міністра та формуванні уряду до суто технічної (з огляду на його всенародне обрання це виглядало як мінімум нелогічним).

По-друге, "дуалізм" виконавчої влади - коли частина міністрів і органів державної виконавчої влади орієнтувалася на прем‘єр-міністра, а інша - на президента держави.

По-третє, послаблення гарантій незалежності суддів Конституційного Суду, що призвело до надмірної політизації ситуації навколо єдиного органу конституційної юрисдикції.

Та все ж головною вадою конституційної реформи стало те, що вона неадекватно відображала реальний стан політичної багатоманітності та багатопартійності в Україні.

Парламентська, як і парламентсько-президентська республіка може функціонувати ефективно лише за умови наявності справжніх та розвинених політичних партій.

Натомість Україна мала переважно імітацію свободи політичної діяльності, відсутність внутрішньопартійної демократії (про що свідчить тривала незмінюваність керівництва багатьох партій, ухвалення рішень та формування виборчих списків партійними лідерами одноосібно чи у вузькому колі наближених осіб, тобто з порушенням демократичних процедур тощо).

Спроба зробити головний акцент на відповідальності парламенту за стан справ у державі з самого початку була приречена. Адже у більшості парламентських партій відсутня внутрішньопартійна демократія. В умовах імітації дискусій та виборності, та з огляду на домінування формалізму й демагогії, можна без перебільшення стверджувати, що справжніх політичних партій в Україні немає.

А відсутність таких партій унеможливлює ефективне функціонування парламентської чи навіть парламентсько-президентської республіки. Апріорі не можуть стати провідниками демократичних перетворень в загальнодержавному масштабі ті політики, котрі вже звикли керувати своєю політичною силою за допомогою недемократичних методів.

Отже є всі підстави стверджувати, що в українських реаліях та за існуючого рівня політико-правової культури будь-яке удосконалення конституційної моделі владних відносин, навіть за умови чіткого та повного розмежування функцій, повноважень і сфер відання в межах парламентсько-президентської (чи парламентської) республіки, не мало реальної перспективи.

І саме так буде до того часу, доки не почне функціонувати система внутрішньопартійної демократії, сутністю якої є реальна виборність та періодична змінюваність керівних органів, а також колективне ухвалення найважливіших партійних рішень.

За таких умов марно було плекати надію на використання усіх переваг парламентської форми правління, яка з понівеченим "демократичним компонентом" політичної системи виявилася неефективною та безпорадною.

Отже, навіть за умови дотримання у 2004 році встановленої процедури внесення конституційних змін і розробки більш вдалого механізму взаємодії органів державної влади, а також повного та чіткого розмежування їх повноважень, обрана модель навряд чи змогла б забезпечити належне функціонування державного апарату та дати можливість українській політичній еліті скористатися усіма можливими перевагами парламентсько-президентської форми правління.

1 жовтня 2010 Конституційний Суд оголосив Рішення у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України, згідно з пунктом 1 якого визнав таким, що не відповідає Конституції закон про внесення змін до неї від 8 грудня 2004 року (№ 2222-IV) у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

Для ухвалення такого рішення КСУ мав достатньо правових підстав.

Порушення доволі складного, але демократичного порядку внесення змін до Конституції не могло і не повинно було залишатися поза увагою як інституцій громадянського суспільства, так і єдиного органу конституційної юрисдикції, оскільки насправді не можна побудувати дійсно демократичну державу, порушуючи демократичні принципи та демократичні процедури.

Проте громадянське суспільство доволі швидко подарувало можновладцям таке собі "нав'язування" політичної реформи у неконституційний спосіб, а Конституційний Суд виявив певну непослідовність, одного разу уже відмовивши у відкритті провадження за конституційним поданням 102 народних депутатів щодо конституційності закону № 2222-IV.

Втім згодом, наче оговтавшись від сплячки, порушив провадження у справі про додержання процедури внесення змін до Основного Закону України.

Відповідно до пункту 2 Рішення КСУ у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції, закон № 2222-IV втрачає чинність з дня ухвалення Судом рішення. Такий підхід і саме така логіка обумовлена вимогами частини 2 статті 152 Конституції, згідно з якою "закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність".

Це положення слід розуміти таким чином, що з цього дня усі органи державної влади та їх посадові особи мають діяти відповідно до тих повноважень, які їм надавала перша редакція Основного Закону (тобто до внесення змін).

При цьому слід розуміти, що усі зазначені органи та посадовці є легітимними, оскільки вони формувалися (обиралися, призначалися) у порядку, визначеному діючою на той час редакцією Конституції та відповідно до чинного законодавства.

Так, наприклад, Верховна Рада, вибори до складу якої відбулися 30 вересня 2007, є легітимним органом. Оскільки термін повноважень Верховної Ради, передбачений у статті 76 початкової редакції Конституції складає чотири роки, то ця вимога має поширюватися й на парламент цього скликання.

Посилання ж деяких політиків та фахівців на досвід 1996, коли після ухвалення Конституції і парламент, і глава держави продовжували виконання своїх повноважень, видається не зовсім коректним.

Нинішня ситуація кардинальним чином відрізняється від тодішньої. По-перше, терміни повноважень Верховної Ради і президента, передбачені Конституцією на день її ухвалення в 1996 році, повністю збігалися з термінами, на які вони обиралися у 1994 році.

По-друге, в Перехідних положеннях визначався рік і місяць проведення чергових парламентських і президентських виборів.

Зараз немає і не повинно бути жодних перехідних положень, а терміни повноважень парламенту до і після припинення дії конституційних змін не співпадають.

Так само легітимним є й Кабінет Міністрів України. Однак після визнання неконституційним закону № 2222-IV і припинення його повноважень, і призначення його нового складу має відбуватися відповідно до того порядку, який передбачено у першій редакції Конституції.

Тобто, якщо 29 вересня 2010 року президент не мав права припинити повноваження прем'єр-міністра, а лише міг ініціювати розгляд у парламенті питання про відповідальність уряду (згідно частини 1 статті 87 Конституції зі змінами 2004 року), то після ухвалення Рішення КСУ, глава держави може навіть без будь-яких консультацій, на власний розсуд припинити повноважень прем'єра та прийняти рішення про його відставку.

У такому разі увесь склад Кабінету Міністрів має піти у відставку. А президент після прийняття відставки має дати йому доручення виконувати свої обов'язки до початку роботи нового складу Кабінету Міністрів.

Разом з тим якщо до 30 вересня 2010 року до повноважень президента України належало право не лише призначати третину складу Конституційного Суду, але й право звільнити призначеного ним суддю КСУ, то після ухвалення згадуваного Рішення глава держави уже не має права звільняти суддів Конституційного Суду (пункт 22 частини 1 статті 85 Конституції).

Віктор Колісник, доктор юридичних наук. професор, Харків

---

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/

Українській вікіконституціоналізм або скільки можна редагувати?

Ось уже 14 років, з часу прийняття Конституції України, вона постійно перебуває в центрі політичної боротьби. Її постійно хочуть змінити, "покращити", відреагувати, внести поправки, прийняти нову редакцію, але... не виконувати.

І, здається, самою відміною політреформи цей процес не завершиться. Адже кожна політична партія в Україні має власний проект омріяної конституції, яка "всіх ощасливить" і "вирішить усі проблеми", - і який вона обов'язково буде намагатися втілити в життя після здобуття влади.

Навіть владний політичний клас, представник якого - президент України, отримавши після рішення Конституційного Суду просто колосальні повноваження, хоче все ж таки змінити чинну Конституцію.

Ця традиція/звичка постійного редагування конституції не є суто українською особливістю. Вона поширена і в іншій частині світу - Латинській Америці. Для позначення такого явища навіть вигадали спеціальний термін - вікіконституціоналізм.

Його автор Лансберг-Родрігес вважає, що цей термін добре відображає процес постійного переписування конституції країни на користь чинного голови держави і виконавчої влади в цілому, що, врешті-решт, призводить до втрати "інституційної легітимності, пам'яті, набутих способів взаємодії і необхідного мандату для самостійного управління".

Тим самим підкреслюється схожість цих конституційних процесів на постійні редагування статей у Вікіпедії, вільній Інтернет-енциклопедії, де кожен охочий може долучитися і змінити, покращити існуючі статті.

Щоправда тут існує значна відмінність. У Вікіпедії це можуть зробити усі бажаючи і це призводить до покращення наявного матеріалу, а щодо конституцій це право монополізують представники влади або й сам голова держави. Постійні переписування мають руйнівні наслідки для більшості громадян, для їх прав і свобод, для конституційної системи стримування і противаг, адже здійснюються вони правлячою меншістю у її ж інтересах.

У Латинські Америці такий вікіконституціоналізм став на перепоні поступальному розвитку більшості країн регіону. Так, Домініканська республіка за час своєї незалежності (з 1821 року) мала 32 конституції, Венесуела - близько 26, Гаїті - 24, Еквадор - 20, а Болівія близько 17. В цілому ж половина з 21 країни регіону за свою незалежну історію мала більш ніж 10 конституцій.

У нас так само складається парадоксальна ситуація - замість гри за створеними і чинними конституційними правилами, кожна група, яка приходить до влади, намагається змінити правила гри і тим самим отримати або закріпити свою перемогу.

Чи можлива в таких умовах навіть обмежена, буржуазна демократія? Відповідь в більшості випадків негативна, адже демократія потребує сталості, принаймні, дотримання чітких процедур і гри за правилами, які існують і вже зрозумілі для більшості населення. Навіть, якщо ці правила на думку когось є недосконалими, щось там "розбалансовують", "заважають проводити реформи".

Це правила, яких слід дотримуватись. Адже "погані" правила кращі за відсутність будь-яких правил. І першими хто постраждає від їх відсутності будуть самі громадяни, бо ж відсутність стійких правил - це прямий шлях до безвідповідальної диктатури і корупції.

Олексій Якубін

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/

Узурпація права

В Україні діє Конституція в редакції 1996 року.

Скасування політреформи-2004 слід було очікувати. Оскільки однією із причин виникнення системних соціально-політичних криз в Україні в період з 2005 по 2010 рік - була саме Конституція.

Відсутність балансу між гілками влади породжувала виникнення конфліктів навіть у рядах провладної коаліції. Це не давало можливості налагодити ефективну роботу державного механізму.

Очевидно, що таку Конституцію потрібно було змінювати.

Але чи варто було повертатись до Основного закону в редакції 1996 року?

Не зайвим буде нагадати, що основною причиною проведення так званої політичної реформи і внесення змін до Конституції в 2004 році - було небажання наділяти майбутнього президента України надто великими повноваженнями, з метою недопущення узурпації влади в країні однією особою.

До речі, саме Партія регіонів була основним ініціатором проведення конституційної реформи, оскільки не мала на той час реальних шансів провести свого кандидата на посаду президента України.

Сьогодні ситуація змінилась.

Віктор Янукович - президент України. І йому потрібні відповідні повноваження для того, щоб управляти країною. А Конституція в редакції 2004 року створювала формальні перешкоди. У зв'язку із цим у вищих ешелонах влади було прийнято рішення через КС скасувати зміни до Основного закону, і повернутись до зразку 1996 року.

Обґрунтованим таке рішення можна назвати хіба що з точки зору політичної доцільності.

Але якщо виходити з того, що Україна є правовою й демократичною державою, то дії влади й рішення Конституційного cуду - є протиправними.

І це викликає серйозне занепокоєння.

Нова Конституція діяла протягом останніх п'яти років, і практично ніхто не заперечував проти її легітимності. На її основі приймались закони, видавались укази президента, взагалі, уся країна жила відповідно до норм нової Конституції.

Тепер рішенням КС Конституцію зразка 2004 року визнано нелегітимною. А це тягне за собою нелегітимність усіх законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих на її основі, а також рішень та розпоряджень посадових осіб, прийнятих за період з 2005 по 2010 роки.

У зв'язку із цим потрібно проводити реституцію. Тобто повертатись до того стану, який був до 2004 року.

Якщо навіть закони не можна переглянути й привести у відповідності до Конституції, то як бути з відповідними рішеннями органів державної влади й місцевого самоврядування, які вже виконані? Як скасувати призначення посадових осіб, які відбувались за період дії нової Конституції? Як повернути кошти, які були затрачені на виконання законів та підзаконних актів, прийнятих на основі нелегітимної Конституції? І хто має відповідати за збитки, завдані державі у зв'язку із прийняттям протиправних рішень?

Відповіді на ці та багато інших питань, пов'язаних із визнанням нелегітимним закону про внесення змін до Конституції, у рішенні КС немає. Про що думали судді, приймаючи таке рішення, сказати важко.

Але очевидно, що це рішення виконати буде неможливо.

Тим більше, якщо виходити з 5-ї статті Основного закону, де встановлено, що право визначати й змінювати конституційний лад належить виключно народові України, і не може бути узурповане державою або її органами, то КС взагалі не мав права приймати такого рішення. Оскільки повернення до Конституції 1996 року - це є фактично зміна конституційного ладу.

Скасувати внесені до Конституції зміни КС мав право лише до введення їх у дію. І тоді це рішення було б юридично обґрунтованим, і не мало б тих негативних юридичних наслідків, пов'язаних зі скасуванням нормативного акту, який введено в дію.

Враховуючи те, що право визначати й змінювати конституційний лад належить виключно народові України, то приймати Конституцію або вносити зміни до неї можна було лише шляхом проведення всенародного референдуму.

У зв'язку із цим можна стверджувати, що процес формування Конституції в Україні не завершився. І не завершиться до того часу, поки текст Основного закону не буде затверджено на референдумі.

Відповідно до 1-ї статті закону "Про референдуми", рішення, прийняті на референдумі, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень, прийнятих ВР, президентом України, іншими органами влади.

У зв'язку із цим твердження про те, що лише Верховна Рада має право приймати Конституцію, або вносити зміни до неї, є безпідставним.

Верховна Рада є представницьким органом українського народу. А як відомо, представник не може мати більше прав, ніж той, кого він представляє. Якщо представник починає діяти всупереч інтересам того, кого він представляє, то останній відкликає в нього довіреність, і позбавляє недобросовісного представника права представляти його інтереси. Цей принцип діє і в приватному праві, коли представник діє на шкоду інтересам особи, яку він представляє, і в публічному праві, коли народ позбавляє мандата представницький орган, який діє не в інтересах народу.

Отже, після прийняття Радою в 1996 році Конституції мав відбутись всенародний референдум, і лише референдум мав визнати її легітимність.

Тоді б ні ВР у 2004-му, ні Конституційний cуд у 2010 році - не могли б скасувати Основний закон.

Отже, цілком очевидно, що Україні потрібна нова Конституція. Вона має забезпечити баланс між гілками влади та створити реальні механізми контролю за діями влади з боку народу.

Лише в цьому випадку вищі посадові особи не будуть зловживати владою й будуть діяти в інтересах народу, що має сприяти становленню й розвитку України як правової демократичної держави.

Олег Березюк, Українське юридичне Товариство

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/

Олександр Палій: Влада буде змушена вдатися до репресій

Кандидат політичних наук, експерт з питань зовнішньої політики, колишній працівник Дипломатичної академії при МЗС Олександр Палій відповів на запитання УНІАН.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД ДЕГРАДУВАВ ОСТАТОЧНО

Пане Олександре, Конституційний суд скасував політреформу від 2004 року. Є багато різних думок, як країна житиме після цієї акції. А що ви думаєте з цього приводу?

Після такого рішення мають відбутися вибори президента й парламенту. Адже цей президент не отримував відповідних повноважень від народу. Тому якщо сьогоднішній глава держави намагатиметься грати за ново-старими повноваженнями, це означатиме цілковиту узурпацію влади.

Правові наслідки скасування політреформи (а підстави для нього були) можуть стосуватися виключно наступного президента й наступного парламенту. Ані нинішній президент, ані нинішній парламент не отримували від народу того обсягу повноважень, які вони хочуть привласнити.

Треба чітко розуміти, що в країні є стаття 5 Конституції, по суті, найважливіша з усього, що є в Конституції. Там записано що, по-перше, джерелом влади й суверенітету є народ (а не Конституційний суд чи президент), і по-друге, ніхто без народу не має права змінювати конституційний лад. А саме це влада намагається зробити через Конституційний суд, в обхід волі народу.

І що з цього випливає?

З’явиться президент, який буде узурпатором, і з’являється уряд, який також не представляє волевиявлення народу, що мало місце на попередніх виборах 2007 року. А отже, сьогоднішня влада є незаконною, а це, у свою чергу, означає, що таке рішення матиме наслідки з боку міжнародної спільноти, але передусім з боку нашого населення. Нульова легітимність влади дасть змогу ще дужче тиснути на владу з боку народу. Протестні настрої отримають моральний ґрунт – саме те, що нинішня опозиція розгубила у 2005-2006 роках. Влада буде просто змушена вдаватися до репресій, закручування гайок. Рано чи пізно різьба зірветься і весь політичний режим, який сьогодні утворився, з тріском рухне. Це дуже передбачуваний наслідок.

Українці – народ специфічний. Їх потрібно довго дратувати, аби отримати такі речі, яким потім дивується світ. Як от, наприклад, Коліївщина, Хмельниччина, Помаранчевий Майдан і так далі. У перспективі не важко передбачити, чим закінчиться правління сьогоднішньої верхівки. Тут головне – питання часу та їхнього нахрапу.

КС скасував рішення п’ятирічної давності. Так узагалі можна дійти до абсурду, коли одного прекрасного дня нам скажуть, що Союз не розпався і ми взагалі живемо в не незалежній Україні…

Так, очевидно, КС після рішення щодо «тушок» (про те,що до прараламнтської коаліції можна входити не лише фракціями, а й на основі індивідуального членства. – Авт.) може прийняти будь-яке рішення. Сьогодні КС – деградований орган. Хоча в законі написано, що суд має перевіряти рішення органів влади на відповідність інтересам незалежності України.

ДВОМОВНІСТЬ – РЕЗУЛЬТАТ ГЕНОЦИДУ

У новому законопректі про мови від комуністів, «регіоналів» і литвинівців є така теза: двомовність – це найбільше надбання українського народу…

Двомовність утворилася в нас у результаті геноциду, масового винищення саме україномовного населення.

За даними істориків, за часів Хмельницького в Гетьманщині було заледве кількасот росіян – переважно купців та втікачів. Коли говорять, що російська мова зародилася в нас, це неправда. Російська мова народилася, звичайно, в Росії – але під впливом церковнослов’янської, яка по суті є давньою болгарською чи македонською (південнослов’янською, а не східнослов’янською). Через нашу голову, за допомогою і під впливом Київської церкви й влади, ця староболгарська мова адаптувалася в Росії.

За переписом 1926 року на території Великої України було вісім відсотків росіян, 2,6 мільйона з-поміж 29 мільйонів населення УСРР, а якщо взяти разом з тодішньою Західною Україною, то росіян було близько шести відсотків. Далі були масові переселення з винищенням українського населення.

Росіянам в Україні подекуди теж діставалося від радянської влади, але вони розглядалися швидше як тріски, що летять, коли рубали «український ліс» з метою позбавити Україну можливості відродитися.

У світі дуже мало мов, які б зазнавали таких нищівних репресій як українська. Реально ще тридцять років тому за українську мову на вулицях Києва можна було потрапити в буцегарню, і людей, які мовчки клали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку, цілими групами забиралися в міліцію, і вони отримували тюремні терміни. Я вже не кажу про тридцяті роки, коли люди «шостим відчуттям» бачили, що, зрікшись себе, ти матимеш більше шансів вижити фізично… Так утворено двомовність, і казати, що це «велике надбання» – вершина цинізму.

У чималої частини українців уже сформувалася адекватна думка, що цей закон спрямовано на знищення не лише української мови, а й самої України в Україні.

Гадаю, це спроба загнати українську мову, яка після геноциду пробивається крізь асфальт, у гетто і в остаточному рахунку – знищити.

ВЛАДА САМА СОБІ ДАЛА НАЗВУ – «ТУШКИ-КРОВОСІСІ»

Щодня з’являються повідомлення, що СБУ нишпорить за журналістами, громадськими діячами…

Наше СБУ перетворюється на «міністерство співбесід»... Але це не найгірше. Розумні країни навпаки по-різному підживлюють своє громадянське суспільство. Наприклад, у Швеції будь-який громадський рух у кількості більш як сім осіб отримує державне фінансування.

Це все робиться тому, що суспільство, у якому є довіра між людьми, у якому люди вміють взаємодіяти, – значно ефективніше. А суспільство, яке атомізоване (ним, можливо, легше керувати), неефективне, не може створювати дійові підприємства, у корені руйнується продуктивна здатність людей вірити одне одному і взаємодіяти.

СБУ сьогодні намагаються взяти все під контроль, усе розпорошити.

Хорошковський, який очолює СБУ, у прямому ефірі хвалиться, що в нас тісні зв’язки, традиції з ФСБ Росії, КДБ Білорусі… Знаєте, це не зовсім ті зразки, на які треба рівнятися. Бо та країна, з тим репресивним апаратом винищила від третини до половини українського населення протягом того страшного ХХ століття. На що рівнятися?!

Той факт, що попередній президент Ющенко призначив Хорошковського першим заступником СБУ, свідчить: насправді в Україні досі ніякої демократичної і української влади не було.

Нинішня «еліта» створилася з уламків комсомолу, КДБ і криміналу, з окремими вкрапленнями бізнесменів. Останню частину я вважаю найздоровішою.

Сьогоднішню владу слід визначати так, як вона сама себе назвала, «тушки-кровосісі» ("кровосісі" – слово Азарова. – Авт.). А що таке тушки й кровососи? Це упирі.

Влада повністю вичавлює сили з нашої країни й паралізує будь-яку ініціативу народу тиском і своєю деморалізацією. Що таке тиск на малий і середній бізнес? Це тиск на Україну. Бо українці здавна не надто пафосно ставилися до грошей, а більше інструментально, і не робили їх самоціллю, що часто буває у великому бізнесі. Тому українці – це, як казали більшовики, «куркульська» нація, нація середнього і дрібного бізнесу. Тому цей Податковий кодекс, що б’є по малому бізнесу – свідомо антиукраїнський, призначений на те, щоб ще більше депресувати Україну, змусити до нової хвилі еміграції. Мільйони людей уже й так будують чужі країни замість того, щоб будувати єдину свою. У результаті таких дій влади країна перебуває в летаргійному сні. Тому нині громадянам не залишається нічого іншого, ніж бити в дзвони.

ПОЗИЦІЯ ТАБАЧНИКА – ЦЕ І ПОЗИЦІЯ ЯНУКОВИЧА

Можливо, президент не знає, як діють його підлеглі?

Гадаю, без Януковича ці речі не відбуваються. Про Януковича не говорять як про надто інтелектуальну людину, проте, як на мене, у нього більше простацького розуму, ніж, наприклад, у екс-президента Ющенка. Принаймні, хапальні рефлекси в нього розвинені. Про що свідчить, зокрема, і скасування конституційної реформи.

Поки що позиція Табачника – це і позиція Януковича. Тим більше що нині Янукович може вигнати Табачника в будь-який момент, ні з ким не радячись. Але не виганяє.

Навіщо Янукович обрав саме таке позиціонування? Україна тим і багата, що не питала в приходьків, звідки вони. У нас не було й немає, навіть попри старання табачників, жодних ксенофобій. Чи президент не відчуває абсолютно жодного зв’язку з Україною, яка дала йому все?

Не знаю. Кажуть, КДБ свого часу серйозно попрацювало і з ув’язненими, і зі священиками. Деякі з «колишніх» кадебістів навіть публічно в пресі хвалилися, як вони в радянські атеїстичні часи фінансували Афон. Не хотілося б думати, але не можна виключати, що президент зараз у якійсь глибокій психологічній залежності. Особливо неприємно мене вразили дії міліції з блокування приїзду вірян УПЦ КП на свято Хрещення Київської Русі. Чи так може робити українська влада і влада, яка перед камерами хрестить собі лоба?

Між тим, час від часу лунають правильні речі з боку президента, наприклад, щодо боротьби з корупцією. Один віце-прем’єр сказав, на мій погляд, цікаві й правильні слова, що, мовляв, робити з чиновництвом в Україні. Адже з такою якістю і швидкістю рішень у бізнесі, як у нас у держапараті, компанія вже давно б прогоріла. Але на практиці бачимо все навпаки – іде покривання корупції. Чи заяви щодо «європейського вибору»... Це все такий камуфляж, який насправді свідчить лише про те, що влада хоче, аби її приймали в Європі, незважаючи на страусячі туфлі, на минуле сьогоднішніх можновладців, на фальсифікації, з усім їхнім багажем за плечима.

Не треба бути наївним, сьогоднішній владі насправді не потрібен ніякий ЄС… Подивіться на британський кабінет міністрів: там найбагатший міністр має 9,5 мільйони фунтів. Для наших урядовців це – мізер «на насіння». Питається, чи потрібна їм та Європа, де міністри їздять на велосипедах і заробляють ті гроші за все життя, які наші витрачають на один концерт попси з «гопца-дріца-гопца-ца»? Тому у влади європейський вибір більше на язиці, як не на ділі.

Ющенку закидали, що оточення неправильно інформує його про реальний стан речей в Україні чи він сам не хотів знати правди. На вашу думку, з Януковичем інша ситуація, він у курсі всього, що відбувається?

Мені здається, що на початку свого правління Ющенко більш адекватно дивився на світ, ніж наприкінці. Наостанок для колишнього президента стало важливішим, аби навколо була комфортна для вух і очей ситуація, ніж знати, що відбувається насправді й реально керувати процесами.

Мені здається, Янукович у курсі більшості з того, що відбувається. І це власне, гірше, бо якщо він розуміє антидержавні речі й не намагається їм зашкодити, то, відповідно, й вина його зростає.

Як вам ідея щодо від’єднання Криму й Донбасу?

Наша земля, буде сказано без зайвого пафосу, полита українською кров’ю. А що ми зробимо з нашою князівською історією, з князем Ігорем, коли наші князі приєднували ці дикі землі? Що ми зробимо з козаками, які 1500-го заснували місто, яке нині зветься Маріуполь? А що з запорізькою слободою Олександрійською на місці сьогоднішнього Донецька? Не варто бездумно повторювати, що ці землі «колонізовані» за часів Російської імперії. Вони були українськими ще тоді, як Росія не називалася Росією.

Тому ми просто не можемо залишити українську територію. Зрештою, на Донбасі живуть сотні тисяч українських патріотів… Ми що, їх залишимо й скажемо: нехай над вами панує інша держава? Гадаю, це не прийнятно і не гуманно.

ДЛЯ НИХ БУВ БИ ЗОРЯНИЙ ЧАС, ЯКБИ ЇМ ДОЗВОЛИЛИ РЕПРЕСУВАТИ УКРАЇНСЬКИХ ПАТРІОТІВ

А чи гуманно це щодо іншої, більшої частини країни, яка не голосує за таку владу, але мусить з нею миритися, тому що інша частина густіше заселена?

Кажуть, «кого Бог любить, того й карає». Ці слова й утішають мене в сьогоднішній ситуації.

Можливо, випробування сьогоднішньою владою нам і дано, щоб зрозуміти більше. Ситі суспільства, як правило, небагато щось розуміють у загальній своїй масі. Я не кажу про їхні еліти й добре розвинені державні апарати.

До нашої ситуація ставлюся, як до уроку, дуже складного, загрозливого. У якому чесні й порядні люди просто змушені боротися за свою країну. Тому, відверто кажучи, дивуюся сподіванням Табачника, який каже, що наша студентська молодь виступить проти «націоналізму», маючи на увазі, український патріотизм. Це називається судити про молодь за своєю викривленою зіпсованістю.

Зрадники – завжди слабкіші люди. А молодь за своєю природою хоче рости прямо.

Гадаєте, зараз зоряний час людей штибу Табачника, Колесніченка?

Для них був би зоряний час, якби їм дозволили репресувати українських патріотів.

Мені здається, люди, які отримали від України все й ненавидять її, найбільше бояться навіть не України, а того, що раптом Бог таки існує.

Розумію, чому такі люди не хочуть визнавати Голодомор геноцидом. Бо інстинктивно усвідомлюють, якби не геноцид, їм би не вдалося видерти й виточити в цієї країни те, що в них вийшло.

Вас звільнили з Міністерства закордонних справ. За що?

Там була показова історія. 11 березня – у день утворення «коаліції тушок» – я був у прямому ефірі на «5 каналі» з Ганною Герман. Я тоді сказав, що президент Янукович починає свою діяльність з клятвопорушення. Після цього Герман мене запитала, чи знаю я в якій країні живу. На що я відповів, що я живу у своїй країні, на відміну від такого уряду. Вочевидь, після цього влада вирішила мені довести, що я вже живу не у своїй» країні.

Я зрозумів, що люди, які наплювали на Конституцію, зрештою, можуть скасувати Дипломатичну академію при МЗС (де Палій працював. – Авт.), або й Академію наук. Я не хотів підставляти під удар тих, хто не зголошувався до цього й пішов.

КОЛИ ЛЮДИ ДИВЛЯТЬСЯ НА ТАКУ ВЛАДУ, ЇМ ДУЖЕ ВАЖКО СТАВАТИ КРАЩИМИ

Як експерт оцініть, які народні настрої щодо нинішньої ситуації?

На мій погляд, можливо, трішки оптимістичний, у народі помалу накипає. Є багато точкових протестів, наприклад, екологічних у Києві, захист мера в Кам’янці-Подільському, які дуже добре характеризують ситуацію. Люди відчувають особисту загрозу від такого урядування.

За офіційними даними Держкомстату України, за перше півріччя цього року злочинність зросла на 28,2 % з тяжких і особливо тяжких злочинів, які в принципі завжди реєструвалися, тож цей факт не можна списати на хиби попередньої статистики.

Гадаю, ці дані показово характеризує якість управління. Згадайте, у Києві під час Помаранчевої революції було постійно на 300-350 тисяч людей більше, ніж зазвичай. При цьому зменшення злочинності було на третину. Тобто це свідчило про те, що був зовсім інший моральний клімат. А коли люди дивляться на таку владу, їм дуже важко ставати кращими. Тобто людям фактично відкритим текстом кажуть: зроби те й те і станеш владою, зрадь свій народ – і станеш владою.

Тому, звісно, ці мотивації підривають моральні устої в нашому суспільстві.

ТІ ХТО КАЖЕ, ЩО МАЙДАН НЕМОЖЛИВИЙ, – ПОМИЛЯЮТЬСЯ

Яке місце зараз займає опозиція у відносинах влада – народ?

Є така точка найгіршого, від якої може бути лише рух уперед.

Насправді потенціал народу набагато вищий, ніж це сьогодні показує спотворена постгеноцидна політична верхівка. Гадаю, найважливішими є ті процеси, які відбуваються в самому суспільстві – на рівні самоорганізації, у тому числі й намагання працювати в різних політичних проектах або намагання створити щось інше. Гадаю, саме в таких місцях народжується майбутнє країни.

Навряд чи хто скаже, де кристалізується нове ядро, тому що процеси відбувають по всьому суспільству.

Політологи, які кажуть, що сьогодні Майдан неможливий, – судять швидше по собі. Це звичайна помилка оцінювання. Вони бачать, що не вийшли на Майдан через свої сили чи проблеми, тому думають, що всі такі.

ГОЛОВНА ФУНКЦІЯ ЧФ – ЗБЕРЕЖЕННЯ МОЖЛИВОСТІ ВІДОКРЕМЛЕННЯ КРИМУ

Що сьогодні відбувається з Чорноморським флотом РФ у Криму?

Навіть проросійські чиновники в Севастополі кажуть, що ЧФ РФ не фінансує ту сферу, яку зобов’язаний фінансувати. Але найбільша проблема – зараз готуються угоди до підписання про поведінку росіян у випадках форс-мажорних ситуацій. Боюся, аби не прописали ситуації, коли ЧФ зможе діяти будь-де на території України, а не лише в місцях свого базування. Президент Янукович заявив про готовність України надати свої бази для ремонту та обслуговування кораблів Чорноморського флоту Росії. Що це означає? І які це бази?

По території України вже шпигуни ходять вільно, нам не вистачало, щоб ще й іноземні підрозділи ходили вільно. А така загроза є.

Ще Росія планує серйозно переозброїти ЧФ. Ідеться про те, що в Крим щороку надходитимуть один-два російські кораблі, фактично все, що виробляє для надводного флоту російська суднобудівна промисловість.

Для чого?

ЧФ жодної бойової функції не виконує. Єдина його функція полягає в політичному тиску на Україну й збереженні можливості відокремлення Криму від України. Іншої бойової функції цей флот останні роки не виконував і не виконує. Якщо в замкненому турецькими протоками Чорному морі є Болгарія, Румунія і Туреччина, котрі є членами НАТО, то запитання – що на цьому морі збирається робити ЧФ Росії?

Розмовляла Оксана Климончук

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/

Експерт: Україна будує "керовану демократію"

На тлі того, що офіційний Вашингтон утримується від коментарів щодо скасування політреформи 1994 року в Україні, американські експерти досить активні у своїх оцінках.

Коментарі стосовно посилення повноважень Віктора Януковича досить різні, від застережень узурпації влади до оптимістичних прогнозів. Скасування політреформи, мовляв, позитивно вплине на швидке здійснення програми реформ в Україні.

Експерт Трансатлантичного центру університету Джона Хопкінса у Вашингтоні Тарас Кузьо зауважує, що реакція Заходу є в цілому досить обережною щодо останнього рішення Конституційного суду, оскільки це внутрішній документ держави і коментарі щодо цього можуть вважатися втручанням у внутрішні справи. Водночас пан Кузьо вважає, що останнє рішення КС підірвало до нього довіру:

"Якщо правда те, що вони кажуть, що Конституція була ухвалена не конституційно у грудні 2004 року, це означає, що Конституційний Суд за останні 5 років ігнорував ситуацію в Україні, і держава жила без Конституції або за нелегітимної Конституції. Тоді три виборчі процеси, які відбулися за ці роки, були незаконними, і зараз президент і парламент є не чинними. Ми маємо повний конституційний хаос. Отже, те, що Конституційний Суд дозволив жити ці роки в анархії ще більше вплине на те, що українці дивитимуться на суди і закон як на жарт".

Експерт Атлантичної Ради Адріан Каратницький тим часом вважає, що всі політичні сили України після 2004 року боролися за повернення президентських повноважень, і лише тому, що деякі з них опинилися в опозиції, вони критично оцінюють скасування політ реформи.

Він також каже, що оптимістично дивиться на те, що саме за Віктора Януковича відбулось скасування політреформи і чинний президент отримав більше повноважень

"Саме тому, що він вже має ці важливі повноваження, думаю це не було зроблено для власного прославляння, а, насамперед, задля того, аби рухатися швидко в сфері економічних реформ, аби не мати протистоянь з питань економіки. Якщо президент буде керувати економічними реформами, він матиме великий вплив в державі. Відповідальність, отже, сконцентрована в одних руках і всі знають куди дзвонити - приймальня президента України".

Водночас деякі американські експерти сумніваються, що нинішній президент виконає передвиборчі обіцянки і реформуватиме економіку. Це стосуватиметься і інших обіцянок, вважають оглядачі. Пан Кузьо згадує, що під час виборів 2010 року лунала думка, що у разі перемоги Віктор Янукович, мовляв, будуватиме багатовекторну політику. Тарас Кузьо каже, що ніколи не вірив в це, оскільки, за його словами, Віктор Янукович і Леонід Кучма "не з одного тіста":

"Кучма є таким собі українським Берлусконі, корумпованим, але в принципі патріотичним українцем, не думаю, що це стосується Януковича, до того ж Кучма ніколи не був лідером політичної партії, тоді як Віктор Янукович є лідером найбільш проросійської партії. Кучма і Янукович - різні і за особистісними характеристиками, і за соціальним походженням. Ми також маємо іншу Росію сьогодні, яка вимагає набагато більше від України, ніж робила за часи Кучми. Росія вимагала проросійських посадовців, зокрема на посадах силових структур і міністра освіти. Як ще пояснити такі одіозні фігури в Кабміні, як Хорошковський чи Табачник, які шкодять репутації Януковича на Заході ".

Експерт Дон Дженсен з університету Джона Хопкінса наголошує на небезпеці концентрації влади в одній політичній групі:

"Нова влада за Януковича намагається сконцентрувати владу, послабити опозицію, підірвати політичні інституції, Конституцію. І як виглядає, влада в Києві дуже швидко наближається до путінської Росії, до так званої керованої демократії. Демократія і порядок не є одним і тим самим, як вважають на Банковій в Києві. З таким підходом буде важче просувати про європейську політику. А Київ каже, що це головний головний зовнішній пріоритет" .

Росія ще більше скористається збільшенням повноважень українського президента, аби тиснути на Київ і заважати євроінтеграції, вважає експерт.

Коментуючи збільшення повноважень, отриманих президентом Януковичем, деякі американські експерти зауважують, що концентрація влади в Росії супроводжується поширенням ідеї модернізації російської економіки і інноваційних технології. Чи це працює чи ні - це інше питання, кажуть експерти, втім російському суспільству пропонується ідея модернізації. Українська влада, за словами деяких оглядачів, поки не має активної реформаторської риторики, а перед суспільством багато викликів. За цих умов концентрація влади в руках одного лише президента не матиме позитивного ефекту, вважає Олександр Мотиль, професор політології Рутгерського університету в Ньюарку, Нью Джерсі. Він називає правління Віктора Януковича "султанізмом" і стверджує, що такий режим за нинішніх викликів є неефективним і нестабільним.

Тим часом секретар Венеціанської комісії Томас Маркерт в інтерв’ю УНІАН заявив, що дуже незвично, аби зміни до Конституції скасовувалися після такого тривалого періоду часу. За його словами, повернення Конституції 96 -го року створило проблему легітимності нинішньої влади. За словами чільного представника Венеціанської комісії, Конституції і 94-го, і 96-го мали свої вади, а отже " ідеальним рішенням було б схвалення третього варіанту".

Наталка Хижняк, Вашингтон

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://www.bbc.co.uk/ http://article-blogger.blogspot.com/

Виправлення помилок чи конституційний переворот?

Передісторія

Не є секретом, що всі попередні спроби прийняти або змінити український Основний Закон зрештою завершувалися політичними компромісами.

Конституційний Договір 1995 року між Верховною Радою та президентом став тимчасовим виходом із тупикової ситуації, що склалася у відносинах цих двох владних інститутів.

Конституцію 1996 року приймали в безпрецедентних умовах, під загрозою проведення ініційованого главою держави референдуму, тому процес її ухвалення у другому та третьому читаннях відбувся за 24 години безперервної роботи - з усіма відповідними наслідками.

Конституційні зміни 2004 року так само вносилися в критичних умовах і стали предметом торгу між опозицією та владою.

Зрозуміло, такі методи ухвалення найважливішого суспільного документу аж ніяк йому не личили і згодом давали знати про себе різноманітними юридичними колізіями та боротьбою органів влади за повноваження.

Однак фактична зміна Конституції, яка відбулася 30 вересня цього року, вийшла за будь-які рамки пристойності, ставши результатом не компромісу, а грубого порушення змістової та процедурної складових процесу внесення змін до Основного Закону та використання важливого органу державної влади для досягнення політичних цілей.

Рішення Конституційного Суду України (КСУ) продемонструвало не лише глибокий рівень юридичного цинізму, а й повну політичну безвідповідальність представників нинішньої владної команди, що ініціювали весь процес "відкату" Конституції.

Так, 8 грудня 2004 року за прийняття законопроекту "Про внесення змін до Конституції України" № 4180, який в результаті став законом № 2222-IV, голосували 59 із 61 депутатів з фракції Регіонів.

У 2010 році, після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича, абсолютна більшість представників Партії регіонів виступила за необхідність визнання цього закону неконституційним у зв'язку з процедурними порушеннями, а сьогодні всі вони вітають відповідне рішення КСУ, яке закріпило їх прагнення.

При цьому практично ніхто не вважає за потрібне пояснити, чому ПР так радикально змінила свою позицію або ж визнати свою помилку шестирічної давнини.

Так само на 180 градусів змінив свою позицію і сам КСУ. У своєму рішенні від 5 лютого 2008 року він відмовив у відкритті конституційного провадження за поданням 102 народних депутатів щодо неконституційності того самого закону № 2222-IV.

Тоді судді обґрунтували свою позицію тим, що з набуттям чинності цього закону 1 січня 2006 року його положення стали положеннями Конституції, а сам він вичерпав свою функцію.

Іншими словами, КСУ не міг розглядати відповідність Конституції її ж положень і так само не міг визнати неконституційним закон, який фактично перестав функціонувати.

Цієї позиції дотримується і переважна більшість українських експертів у галузі права, які відразу ж поставили під сумнів правомірність відкриття конституційного провадження за поданням 252 депутатів, внесеного до КСУ 13 липня цього року.

Проте цього разу КСУ не лише погодився розглянути це подання, а й задовольнив його. Причина цього проста й очевидна: КСУ - не владний інститут, який має свою послідовну позицію щодо найважливіших питань конституційно-правових відносин, а набір суддів, чиї погляди обумовлює та політична сила, яка чинить на них найбільший вплив.

Саме тому рішення КСУ від 30 вересня не стало несподіванкою для будь-кого, достатньою мірою зацікавленого в політичному розвиткові України.

Питання було лише в тому, яке формулювання обере КСУ: чи просто констатує неконституційність закону № 2222-IV і залишить нормативні прогалини в Основному Законі, чи прийме рішення про відновлення дії Конституції зразка 1996 року.

Перший варіант створював би багато труднощів конституційно-правового характеру, проте був би юридично коректнішим, у той час як друга опція була відверто нелегальною, однак значно простішою для втілення.

Зміст рішення

Рішення КСУ щодо відповідності Конституції закону № 2222-IV містить три основні положення.

По-перше, КСУ визнав згаданий закон неконституційним у зв'язку з порушеннями процедурних вимог при його розгляді та прийнятті Верховною Радою.

По-друге, КСУ постановив, що вищевказаний закон втрачає свою чинність з дня ухвалення відповідного рішення, тобто з 30 вересня. Зрештою, КСУ зобов'язав органи державної влади привести нормативно-правові акти у відповідність до Конституції редакції 1996 року.

Усі три зазначені пункти рішення КСУ викликали дуже багато критики. З одного боку, мало хто має сумніви, в тому, що закон № 2222-IV ухвалювали з порушенням процедури, адже його остаточну версію не було направлено на розгляд КСУ, як того вимагає Конституція.

У той же час, згідно юридичної логіки та вищезгаданого рішення КСУ 2008 року, визнавати цей закон неконституційним можна було лише до часу його вступу в силу, тобто до 1 січня 2006 року.

Після цієї дати положення закону стали частиною Конституції і перестали бути предметом розгляду КСУ.

Своєю чергою, положення про те, що закон № 2222-IV втрачає свою чинність з дати винесення відповідного рішення КСУ просто позбавлено сенсу. Якщо закон визнається неконституційним через порушення процедури його прийняття, він втрачає силу з часу свого прийняття, в даному разі - з 8 грудня 2004 року.

Утім, винісши саме таке рішення, КСУ значно полегшив роботу органам державної влади, оскільки в разі якби закон № 2222-IV було визнано недійсним з часу його прийняття, усі найважливіші владні інститути втратили б легітимність і позбулися б нормативних основ свого функціонування.

Найбільше суперечок викликав третій пункт рішення КСУ. Зобов'язавши органи державної влади привести нормативно-правові акти у відповідність до Конституції 1996 року, КСУ, на думку багатьох, вийшов за межі своїх повноважень. Іншими словами, він перейняв на себе функції Верховної Ради, яка єдина має право визначати зміст Основного Закону.

Крім того, формулювання рішення КСУ залишає відкритим запитання з приводу того, чи означає воно автоматичне відновлення дії Конституції редакції 1996 року, чи потребує внесення відповідних змін до Конституції Верховною Радою.

Як не дивно, відповідь на це питання КСУ помістив у мотивувальну частину свого рішення. У ній він постановив, що визнання закону № 2222-IV неконституційним веде до відновлення дії попередньої редакції норм Конституції, які було змінено.

Згідно логіки рішення КСУ, таке положення мало би бути висновком, а отже - міститися в резолютивній частині. Тим не менше, КСУ чомусь вирішив інакше і прийняв механізм відновлення дії норм попередньої редакції за даність. Більше того, він не вказав жодної норми Конституції чи закону, з якої можна було б зробити такий висновок.

Причина цього може полягати в тому, що такої норми просто немає. Таким чином, найважливіший пункт рішення КСУ став результатом волюнтаристського трактування норм законодавства, що мало своїм прямим наслідком уже згадуване перевищення повноважень КСУ - тобто включення до їх складу права змінювати Конституцію України.

Можливі наслідки

Правові та політичні наслідки рішення КСУ, як і його зміст, стали предметом бурхливих дискусій серед політиків та експертів. Представники влади одразу ж після виголошення рішення КСУ заявили про повернення дії Конституції зразка 1996 року, висловивши своє задоволення таким результатом.

У той же час, відсутність у КСУ повноважень встановлювати зміст Конституції дали підстави представникам опозиції та деяким експертам говорити про неможливість повернення до Конституції редакції 1996 року за рішенням КСУ.

Разом з тим, якою б не була реакція представників експертного середовища, прерогативу трактувати рішення КСУ міцно закріпила за собою саме правляча команда.

В умовах відсутності конституційної більшості, підконтрольної Партії регіонів, представники влади дали зрозуміти, що не будуть ініціювати внесення змін до Основного Закону, вважаючи, що позиція КСУ є вичерпною і не потребує подальшого втручання парламенту.

Це підтвердив і президент Віктор Янукович, який у своєму зверненні розцінив рішення КСУ як автоматичне відновлення дії Конституції зразка 1996 року.

Відповідно, за такого розвитку подій парламент буде змушений внести зміни до цілої низки законів, які приймали на основі конституційних змін 2004 року, аби привести їх у відповідність до Конституції редакції 1996 року.

Однак викликає сумніви, чи такі законодавчі зміни будуть послідовними. Іншими словами - чи будуть змінені всі необхідні закони, а не лише ті, зміна яких буде вигідна владній команді.

Показово, що вже в день оприлюднення рішення КСУ Міністр юстиції Олександр Лавринович заявив про готовність внести до Верховної Ради нову редакцію закону "Про Кабінет Міністрів України", підтвердивши своїми словами, що представники правлячої коаліції знали рішення КСУ значно заздалегідь.

Рішення КСУ так само дало підстави говорити про втрату легітимності найважливіших владних інституцій, які формувалися за Конституцією зразка 2006 року. Ситуація ускладнюється й тим, що КСУ не передбачив жодних перехідних положень щодо повноважень і терміну каденції основних органів державної влади.

Зокрема, рішення КСУ, напевно, має вести до необхідності перепризначення Кабінету Міністрів згідно з нормами Конституції 1996 року. Представники владної коаліції, втім, так не вважають, заявляючи, що всі органи державної влади в Україні зберегли свою легітимність.

Зрештою, невирішеним лишається питання часу проведення майбутніх виборів. Представники експертного середовища переконані, що термін повноважень діючої Верховної Ради, згідно рішення КСУ, має становити не п'ять, а чотири роки, а наступні чергові вибори до парламенту мають відбутися в 2011 році.

Проте існують великі сумніви з приводу того, чи до думок експертів будуть прислухатися.

Представники Партії регіонів уже висловили свою позицію з цього питання, заявивши, що наступні парламентські вибори відбудуться в 2012 році.

Це свідчить про культуру вибіркового дотримання Основного Закону в рядах владної команди, навіть у випадку, якщо вона зробила все для того, аби прийняти саме таку його редакцію.

Висновки

Для багатьох рішення КСУ від 30 вересня цього року стало підтвердженням політичної заангажованості та некваліфікованості цього органу. Тривогу викликає й той факт, що рішення, яке порушує найважливіші принципи українського законодавства та виходить за межі повноважень відповідної владної інституції, може стати прецедентом для подальшого використання органів державної влади в політичних цілях.

За таких умов багато чого залежить від того, як себе поведуть представники ключових органів державної влади.

Владна команда вже дала зрозуміти, як вона трактує рішення КСУ; якщо ця позиція не зміниться, то її представники повинні будуть неухильно дотримуватися нової редакції Основного Закону, зокрема, привести усі важливі закони у відповідність до неї, сформувати Кабінет Міністрів за новими правилами та змінити час проведення наступних президентських і парламентських виборів.

Поза тим, право творення Конституції все ще лишається в руках українського парламенту. Тому найбільш ефективним і легітимним способом виходу із ситуації стали б розробка та внесення Верховною Радою повторних змін до Конституції, з урахуванням думок експертів і представників опозиції та дотриманням усіх процедурних вимог. Хоча в такий сценарій віриться дуже мало.

Олексій Сидорчук, аналітик Фонду "Демократчні ініціативи" імені Ілька Кучеріва

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/

Рішення КС ставить під сумнів легітимність президента, - політолог

Рішення Конституційного Суду України визнати неконституційним Закон України «Про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року», дозволяє підняти питання щодо легітимності діючого Президента, уряду і Верховної Ради. У цьому переконаний політолог Анатолій Романюк.

Політолог наголосив, що скасування політреформи 2004 року означає початок чергових конституційно-політичних проблем і політичної нестабільності, які, можливо, не до кінця прораховані Партією регіонів і тими депутатами, що зверталися до КС з проханням скасувати політичну реформу.

«На думку багатьох експертів, таке рішення Конституційного Суду ставить питання, наскільки легітимними були дії і Президента України, і уряду, і парламенту від моменту вступу в дію змін до Конституції з 1 вересня 2006 року. В тому числі виникає питання, наскільки легітимним може бути діючий Президент, діюча Верховна Рада і діючий уряд, оскільки вони сформовані і діяли у відповідності до тих змін», - зазначив Анатолій Романюк у коментарі для ZAXID.NET .

«Політичні події, що відбулися у часовому проміжку від вступу в дію змін до Конституції України і їх скасування, можуть бути потрактовані, як неконституційні і нелегітимні. Відповідно, виникають питання і щодо рішень, які приймав Президент у цей період. На ці питання Конституційний Суд не дає відповіді, а вони будуть виникати щодня, бо мають під собою основу, закладену сьогоднішнім рішенням», - зазначив фахівець.

Виходячи із цього, на думку Анатолія Романюка, з боку Конституційного Суду кращим рішенням було б таке, яким визнається порушення процедури при прийнятті змін до Основного Закону наприкінці 2004 року, але самі зміни не скасовуються, а приймається звернення до Верховної Ради з проханням врегулювати ці проблеми через внесення нових змін до Конституції.

Водночас політолог не вважає, що сьогоднішнє рішення КС здатне повернути Україні політичне обличчя часів президентства Леоніда Кучми.

«Ми не можемо повернутися в ту систему, яка була тоді – в силу багатьох причин. Реальне політичне життя залежить не тільки від Конституції, але й від практики. До 1 вересня 2006 року більшість в парламенті формував Президент під себе, а від 1 вересня 2006 до сьогодні вона формувалася самими партіями, які йшли на компроміси, домовлялися між собою – і цього досвіду неможливо викинути», - зазначив він.

«Не можна чисто механічно перенести нинішню Верховну Раду у тодішні умови. Парламент уже відчув свою силу», - додав Анатолій Романюк.

Як інформував ZAXID.NET , сьогодні Конституційний Суд України оголосив своє рішення, за яким Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року визнано невідповідним до Основного Закону. Відтак, Конституційну реформу 2004 року було скасовано.

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://www.zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/