зафолловити у Твіттеріпідписатися на RSS

Cтатті про українську політику і не тільки

25.03.11

Нинішня влада – це не лише нездари в політиці та економіці, а ще й нікчеми в акторстві

Інтимним бажанням кожної влади є здобуття першості й встановлення рекордів. Причому, не суттєво, про яку галузь ідеться. Головне – рекорд і першість за будь-яку ціну.

Станіславський колись сформулював один із ключових критеріїв акторської майстерності: "збреши, але так, щоб я повірив". Доводиться констатувати, що нинішня влада – це не лише нездари в політиці й унтер-пришибєєви в економіці, а ще й нікчеми в акторській справі.

Нарешті, свято прийшло й на вулицю теперішньої влади: експертне середовище в один голос визнало її аргументацію щодо соціально-економічної, гуманітарної та приватизаційної політики найбільш цинічною й непереконливою за весь час існування незалежної України.

Коли політично незаангажовані експерти в один голос стверджують, що овочі впродовж минулого року подорожчали на 40%, а керівництво уряду оприлюднює цифру 1,2%, то таку разючу відмінність можна спробувати знівелювати не з кам'яним виразом обличчя, а хіба що за рахунок неймовірної міміки і жестикуляції.

Не думаю, що нинішні можновладці не розуміють прописних істин теорії інтерпретації. Чому ж вони нехтують елементарними порадами цієї повчальної сфери знань?

Найбільш правдоподібними є два пояснення. Перше окреслив один з однодумців прем'єр-міністра: "нє царскоє ето дело – юродствовать". Друге пояснення прозаїчніше – "караул устал".

Обидві версії є вірними. Їм не лише можна вірити, а й співчувати тим, хто змушений без права на відпочинок натхненно юродствувати.

У цих словах – ні тіні сарказму. Хто мислить інакше, нехай спробує наступне:

– Поясніть 46 мільйонам, що їхній соціально-економічний дискомфорт безпідставний;

– що цілком справедливим є те, що чимало продуктів харчування в нас дорожчі, ніж у США, Німеччині й Великобританії, бо рівень життя в Україні вищий, ніж у цих країнах;

– що в 2010 році фрукти подорожчали не на 35-40%, а на 9,2%, молочні продукти – не на 100–150%, а на 25–30%, кондитерські вироби – не на 30–40%, а лише на 9,4%.

Останнім цвяхом у домовину господарсько-управлінських амбіцій команди проффесіоналів виявилося здорожчання найбільш культового продукту українців – гречки, яка зросла в ціні аж на 300%!

Гірша цінова динаміка лише в сучасній Зімбабве та в Україні зразка 1993 року.

Але істотна ремарка: у Зімбабве офіційна інфляція обчислюється мільйонами відсотків, в Україні 1993 року вона склала 10.000%, а в Україні 2010 року вона дорівнює нібито 9,1%.

Справа навіть не в кардинальній невідповідності цифр офіційного рівня інфляції та основних товарів споживчого кошика.

Сфальсифіковані інфляційні показники легітимізують повторне обкрадання народу – за рахунок ухилення від індексації зарплат бюджетників, пенсій та державної допомоги.

Зворотний бік медалі сфальсифікованих інфляційних показників – симетрично сфальсифікований рівень приросту ВВП, який за версією влади склав 4,2%. З теперішньою владою мимоволі починаєш вірити в магію цифр: у 2004 році кабмін Януковича озвучив переможні реляції про приріст ВВП на 12,6% – це рівно втричі вищий показник, ніж у 2010 році.

Тодішній "спосіб досягнення результату" був аналогічний теперішньому. А коли народ ніяковів, що озвучений рівень зростання ВВП чомусь ніяк не намазується на хліб, можновладці ображено знизували плечима. Воістину, історія любить повторюватися. Але в Україні вона повторюється настільки часто й буквально, що це вже дратує.

Справи такі кепські, що інколи владі недостатньо навіть "організаційних здібностей": до яких маніпуляцій не вдавався б Держкомстат, а все ж був змушений визнати – середня зарплата по Україні в січні цього року знизилася на 12,6% у порівнянні з груднем минулого.

Уже навіть досвідчений Держкомстат не впорюється з виконанням "рознарядки оптимізму". Тож залишається останній стратегічний ресурс – медіа-засоби з їхніми безконечними мильними операми, що покликані перемкнути громадян із реальних і своїх проблем на удавані й чужі.

Коли ж масова свідомість під впливом серіалових транквілізаторів абстрагується від повсякденної дійсності, можна ризикнути вкинути в неї "політичну новину" в дусі пріснопам'ятного совка: "Спасибо ПР родной за наше счастливое детство!"

А раптом не спротивить!..

Втім, будемо відвертими: завдання в провладних ЗМІ не із простих. Справа в тому, що солодка парочка "хліба й видовищ" результативна лише у взаємопотенціюючій єдності. Якщо ж "парафія видовищ" намагається досягти результату лише за рахунок власних можливостей, то це в абсолютній більшості випадків закінчується конфузом.

Відсутність хліба надлишком видовищ не компенсувати.

Дайте я його хоч за горло потримаю...

Видатний вільнодумець Жан Жак Руссо рекомендував вибудовувати ставлення до політичної дійсності за принципом зворотної симетрії: твердолобій владі допікати іронією, а інфантильну опозицію стимулювати нещадними інвективами.

Залишимо за дужками, чи коректно відносити Ющенка до когорти опозиціонерів, але складно відмовитись від кількох аналітичних сентенцій.

Якщо застосувати метод вільних асоціацій, то перша паралель, котра виринає зі свідомості абсолютної більшості громадян, стосується разючих метаморфоз, що трапилися із громадянською активністю Ющенка.

Ще півтора роки тому не минало й дня, щоб Віктор Андрійович не висловив своє "фе" із приводу "ручного керування економікою", "адміністративного регулювання цін", "недостатньої динаміки українізації громадського життя". Якби зазначена проблематика йому, висловлюючись терміном спікера парламенту, справді "пекла", то нині він мав би криком кричати чи навіть здійснити самоспалення.

А він немов у рот води набрав. Воістину "село неначе оніміло, неначе люди подуріли".

Реагування Ющенка на відкриття кримінальних справ проти представників попередньої влади в стилі "не варто турбуватися – ми живемо в правовій державі" взагалі знаходиться за межами здорового глузду.

Хто хоча б трохи розуміється на специфіці прийняття державних рішень в Україні, той не дасть збрехати: Луценко не міг без "підказки згори" відкривати кримінальні справи проти знакових постатей Партії регіонів, бо доведення їх до суду – прерогатива генпрокуратури. А дати гарантії, що справи не помруть на стадії їх відкриття відомством Луценка, міг лише Ющенко.

Однак із причин, про які світ згодом може дізнається, Віктор Андрійович якось раптово втратив інтерес до ідеї "бандитам – тюрми", а Луценко залишився крайнім, бо тепер Ющенко діє за принципом: я – не я, і хата не моя.

Луценку не варто плекати надії на те, що Ющенко нарешті хоча б прокоментує цю ситуацію з об'єктивістських позицій – добре вже те, що Віктор Андрійович за старою звичкою не відрекомендував Юрія Віталійовича "фашистом".

Втім, ще не вечір... Як іронізував з подібних приводів Оскар Уайльд, мораль має неймовірні глибини, тому в цій сфері ресурс падіння ніким і ніколи не буде вичерпано.

Потішні "силовики" і ряджені "фронтовики"

За незначними винятками українська політика завжди була химерним симбіозом анекдоту й трагікомедії. Але якщо влада має деякі виправдання у вигляді свого статусу, котрий об'єктивно сприяє надміру ейфорійному сприйняттю дійсності, то неадекватність відповідей опозиції викликам сьогодення справляє гнітюче враження.

Це зауваження в повній мірі стосується політичних проектів Яценюка й Тігіпка. Інтенсивні іміджеві війни, які ведуться між ними ось уже впродовж кількох місяців, нікого не повинні вводити в оману: йдеться про сіамських близнюків від політики, яких формально роз'єднали, але деякі органи життєзабезпечення при цьому залишилися спільними.

Насамперед слід зауважити їхню спорідненість із теперішньою владою за багатьма ознаками й факторами. Ця обставина пояснює, чому той, хто входить до складу теперішньої влади, часто застосовує для аналізу справ у державі більш критичну і радикальну риторику ніж його візаві з опозиції.

Схоже, така ситуація влаштовує не лише й не стільки Яценюка й Тігіпка, скільки саму владу, яка може як завгодно довго маніпулювати й буквально жонглювати цими джокерами.

Менше гламуру!

На адресу лицаря печального образу – Юлії Тимошенко – останнім часом не бракує порад. Щоправда, вони в основному іміджеві та ще необ'єктивні, бо лунають із вуст або опонентів, або просто недоброзичливців. Втім, це не означає, що імідж лідера "Батьківщини" не потребує корекції.

Якщо людина стильна – а Тимошенко належить до цієї рідкісної породи людей – то їй зовсім не обов'язково бути обличчям Луї Віттон чи іншої гламурної торгівельної марки. Це недоречно навіть із суто прагматичних міркувань: чим привабливіша форма, тим більше вона відволікає увагу від змісту.

Однак Юлія Володимирівна не має труднощів зі змістовною виразністю й переконливістю своїх меседжів...

Головне зараз – зосередження уваги на кадровій політиці, надання їй реалістичних і ефективних ознак. Без цього всі старання підуть, як вода в пісок. А політичний шлях підозріло нагадуватиме боротьбу Дон Кіхота з вітряками.

* * *

У кожнім разі той, хто приміряє не себе обладунки лідерів опозиції, має затямити: навіть якщо місце виконавців політичного покликання опозиції не є святим, впродовж тривалого часу воно не залишатиметься вакантним.

Зореслав Самчук

реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |

Підписатися на нові дописи
Джерела:
http://www.pravda.com.ua/
http://article-blogger.blogspot.com/

Немає коментарів: