Мені здається, все гранично зрозуміло. Янукович на посаді президента продовжує діяти на знищення в Україні всього українського. У цьому він і справді "тому що послідовний". Він - послідовний очільник окупаційної влади. А отже - прибічник її окупаційних символів. Та й чого б йому було не підписувати того, за що раніше проголосував відданий йому парламент? Усе логічно: відданий президентові парламент проголосував - президент підписав.
статті про українську політику і не тільки
Показ дописів із міткою Андрухович. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Андрухович. Показати всі дописи
19.01.11
Андрухович: 22 січня - для влади поле чергового експерименту із теорії та практики залякування?
Про це він заявив у коментарі сайту «Політична думка».
За словами Ю.АНДРУХОВИЧА, вчорашня акція протесту підприємців проти політичних репресій біля Адміністрації Президента України відбулась без інцидентів, бо влада злякалася.
«У владного переляку очі були завеликі. Влада, однак, своїми діями - і попередніми, й особливо останніми - сама загнала себе в ситуацію, коли їй залишається боятися. І, звичайно ж, наганяти страх на своїх опонентів. Що більше страху влада нажене, то більше й сама боїться. Тут існує пряма пропорційність», - вважає письменник.
Коментуючи заяву міністра внутрішніх справ Анатолія МОГИЛЬОВА про можливі кровопролиття під час мітингу опозиції в День Соборності України, Ю.АНДРУХОВИЧ сказав, що це «гра нервів» з боку влади.
«Усілякі заяви про "кровопролиття" є, на мій погляд, проявом цієї гри нервів з боку влади. Звичайно ж, від усього цього робиться, м`яко кажучи, досить незатишно. Бо справді незатишно жити у країні, в яку повернувся страх. Його тут уже років 20 як не було. Маю все ж велику надію на те, що мирне зібрання громадян з нагоди Дня Соборності 22 січня не стане для влади полем чергового експерименту із теорії та практики залякування», - сказав Ю.АНДРУХОВИЧ.
Професор політології Рутгерського університету (США) Олександр МОТИЛЬ також вважає, що, прогнозуючи кровопролиття під час мітингу 22 січня, в День Соборності, коли плануються акції протесту на захист прав і свобод в Україні за участі опозиції та учасників податкового Майдану, Міністерство внутрішніх справ України хоче передовсім налякати учасників мітингу.
За його словами, такі заяви робляться для того, аби створити привід для можливої провокації з боку самого МВС.
Експерт також переконаний, що це робиться для того, щоб «створити виправдання для можливого застосування насильства нібито для «запобігання» кровопролиття».
Як повідомляв УНІАН, 14 січня під час Години питань до уряду у Верховній Раді А.МОГИЛЬОВ заявив, що в МВС мають інформацію про те, що 22 січня в Києві планується «кровопролиття». Міністр наголосив, що всі порушення фіксуватимуться, а винні відповідатимуть перед законом.
Колишній прем`єр-міністр України, лідер партії “Батьківщина” Юлія ТИМОШЕНКО також назвала провокацією влади заяву А.МОГИЛЬОВА про можливість кровопролиття під час святкування Дня Соборності. За її словами, такі заяви робляться з метою налякати людей, щоб вони не прийшли на святкування Дня Соборності.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://bit.ly/g2MrVi http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
12.01.11
Кляті Андруховичі
Нещодавно Ганна Герман, заступник голови адміністрації президента України, коментуючи інтерв'ю відомого українського письменника Юрія Андруховича німецькому виданню Frankfurter Rundschau, сказала, що зі значно більшим задоволенням читала нові романи пана Юрія, ніж слухала політичні заяви.
Відверто кажучи, далеко не завжди згідний із тими думками, що час від часу висловлює для закордонної преси патріарх "Бу-Ба-Бу", у тому числі й роздуми про "сексапільність" і "елегантність" Путіна.
Проте не погодитись з тим, що Україна під покровительством "Донецького братства" стає все ближчою до статусу "failed state", що президент та його команда послідовно "мавпують" методи Путіна по роботі з опозицією та вибудовуванню вертикалі влади – доволі складно.
Милостива пані Герман таки заявила, що "кожен має право говорити все, що йому спаде на думку. У нас демократична держава – усі мають право вибору". То чом би самій Ганні Миколаївні не звертати уваги на думку якогось-там Андруховича?
Напевно, причина в тому, що заступниці голови АП ім'я Андруховича добре відоме, з-поміж такої мізерної кількості інших. Адже пані Герман щиро вважає, що "в Україні дуже мало добрих прозаїків. Вони зроблять більшу користь державі, якщо будуть добре писати й просувати свої твори, зокрема, на Заході".
Цікаво, що потрібно розуміти під категорією "добрий"? Як полярне до категорії "злий"? Якщо так, то за якими критеріями пані Ганна вирішує, хто добрий письменник, а хто – злий? По забарвленню піднебіння? За рівнем прихильності до гаранта?
Якщо ж під добрим варто розуміти того, хто пише якісні тексти, то, як на мене, регіоналка Герман дуже сильно помиляється. Напевно, робота в АП забирає багато сил, і зовсім не залишає часу для прочитання хорошої української літератури.
В іншому випадку, пані Герман знала б, що в нас доволі хороших письменників: Тарас Прохасько, Андрій Курков, Юрій Винничук, Кость Москалець, Олег Лишега, Василь Ґабор, Галина Пагутяк, Олександр Денисенко, Євген Пашковський, Василь Шевчук, Микола Рябчук, Олег Говда, Петро Яценко, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Тимофій Гаврилів, Емма Андієвська, Марія Матіос, Ніна Бічуя, Андрій Содомора й ще багато інших.
Звісно, добра частина з них не лише прозаїки, а й есеїсти, поети, публіцисти, музиканти, літературознавці, драматурги, журналісти...
Словом, як порядні інтелектуали, люди багатогранні та всебічно обдаровані.
Коли ж ці імена нічогісінько не скажуть пані Герман, то цілком зрозуміло, чому Чехов став українським поетом.
Хоча ні, справа, очевидно в тім, що міністр Табачник розпорядився вилучити всіх сучасних живих письменників зі шкільної програми, тому про них і не варто говорити, поки вони живі. Потрібно зовсім трохи почекати й значної частини з них таки не стане. Як-от Олеся Ульяненка... А потім – і після їхньої смерті почекати ще 10 років, за які можна вигадати нову причину, котра чітко пояснюватиме, чому їх не можна включати до підручників з української літератури.
Напевне, варто було б взяти приклад із соратниці Ганни Миколаївни, Олени Бондаренко, котра у своєму блозі на УП склала перелік рекомендованої літератури Мустафі Наєму, який, на її думку, "к сожалению, себя ограничивает в чтении" – і ретельно підібрати для шановної пані Герман хорошу українську прозу.
Схоже на те, що не лише в уряді працюють професіонали своєї справи, а й у президентській канцелярії.
Усі на своїх місцях і країна йде правильним шляхом, міжнародний імідж України – пречудовий, розвиток культури – захмарний, поступ в економіці – небачений, рівень добробуту населення – високий, як ніколи, усе реформується, реорганізується, модернізується, і лише кляті Андруховичі сунуть свої 5 копійок куди не треба, намагаючись розхитати стабільний човен української демократії.
Ну, майже по Піддерев'янському.
Але, як зазначає пані Ганна: "Президент має обов'язок здійснити свої реформи й діяти чітко, жорстко і цілеспрямовано. Незважаючи на будь-які оцінки його опонентів, до яких відносить себе від самого початку й Андрухович".
Те, що вина за всі негаразди в країні, за спробу її розколоти – цілком і повністю лежить на плечах цих всюдисущих, малограмотних диверсантів Андруховичів і їм подібних, ще у вересні цього року повідомив міністр тоді лише освіти й науки, а тепер ще й молоді та спорту ДмитроТабачник: "Розколоти країну Андруховичу і компанії буде вкрай складно".
Так-так, це все кляті Андруховичі зробили все можливе, щоб президент забув привітати тернополян із Днем міста, греко-католиків з Різдвом, це вони дозволяють гарантові відвідувати літургії в храмах лише "правильної" конфесії.
Зрозуміло, що жителям Тернополя й греко-католикам України ані тепло, ані холодно від того, що Янукович не привітав їх. Просто якось вони можуть забути, що в країні є влада, і що її розпорядження варто виконувати.
У регіоналів можуть виникнути серйозні проблеми з легітимацією влади. Адже число незадоволених діями президента та його свити кожного дня зростає.
Як і число клятих Андруховичів, що мають свою думку, і не збираються прогинатися під чиновниками типу Герман-Табачників.
У випадку, якщо влада продовжуватиме спроби заткнути рота письменникам чи вичавити останні соки із простих громадян, замість того щоб зайнятися реальними реформами – то почнуть з'являтися й ті, хто почне опонувати владі більш радикальними методами, ніж українські письменники. Або – влада сама виховає таких, котрі займатимуться провокаціями й видаватимуть себе за опозиціонерів, щоб можна було розпочати репресії по-масштабніше.
Пали Рейхстаг, я плачý!
Тільки не варто забувати, що з такими вихованцями завжди існує загроза прорахунку, як колись в американців трапилося з "Алькаїдою".
Назарій Заноз
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
11.01.11
Герман натякнула, що Андруховичу краще писати, ніж говорити
Заступник глави адміністрації президента Ганна Герман вважає, що не варто "ставити власній державі палиці в колеса і змушувати світ дивитися на Україну, як на Білорусь".
Про це вона сказала Gazeta.ua, коментуючи заяву письменника Юрія Андруховича про те, що Віктор Янукович є "пародією" на російського прем'єра Володимира Путіна.
Герман зазначила, що з великим задоволенням читала б нові романи Андруховича, ніж слухала його політичні заяви.
"В Україні дуже мало хороших прозаїків, вони зроблять велику користь державі, якщо будуть добре писати і просувати свої твори, зокрема, на Заході", - сказала вона.
Водночас вона підкреслила, що це рішення кожного - "ангажуватися в політику".
"Кожен має право говорити все, що йому заманеться... У нас демократична держава - всі мають право вибору", - сказала Герман.
Разом з тим вона додала, що, "незважаючи ні на що, незважаючи на те, що хтось намагається Віктору Януковичу перешкодити, що хтось хоче, щоб на Україну світ дивився як на Білорусь, ми зобов'язані працювати для України".
"Президент зобов'язаний здійснити свої реформи і діяти чітко, жорстко і цілеспрямовано.
Незважаючи на будь-які оцінки його опонентів, до яких відносить себе і Андрухович", - зазначила Герман.
"Я думаю, що ми повинні допомагати Україні, допомагати, щоб світ підтримував нас у її реформах, в її устремлінні вперед, а не ставити власній державі палиці в колеса. Врешті-решт, це - вибір кожного, кожен обирає своє... Ми ж обираємо працю на користь України і реформи", - додала заступник глави адміністрації президента.
Як відомо,в інтерв'ю німецькій газеті Frankfurter Rundschau Андрухович заявив, що розчарований політикою Януковича і назвав його "пародією" на Путіна.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
10.01.11
Андрухович назвав Януковича пародією на Путіна
Письменник Юрій Андрухович розчарований політикою Віктора Януковича і вважає його пародією на Путіна.
Про це він сказав у інтерв’ю німецькій газеті Frankfurter Rundschau, повідомляє Німецька хвиля.
"З політичної точки зору, Україна сьогодні не є європейської країною. Ми знову десь у Євразії.
Перспективи погані. Можновладці повторюють мантру про європейську інтеграцію, але в реальності вони роблять дещо зовсім інше", - зазначив Андрухович.
Івано-франківський письменник радить Європейському Союзу "скористатися риторикою правлячої групи, щоб здійснювати тиск" і "поводитися з Україною як з Білоруссю".
На запитання, чи є президент Янукович українським Путіним, який "стабілізує Україну" за прикладом Росії, Андрухович відповів: "Путін елегантний, хитрий, спортивний, сексапільний".
"Янукович – це пародія на Путіна. Але він хоче скопіювати ідеї вертикалі влади та так званої суверенної демократії. Свобода слова існує як і в Росії лише в інтернеті, юстиція повністю втратила самостійність", - додав він.
Зміни, що сталися за рік після приходу до влади в Україні Януковича, Андрухович загалом оцінив песимістично.
"Я очікував режиму а-ля Кучма, але сталося гірше. Янукович та його соратники не мають зв’язку з Україною. Країна для них – лише інструмент, щоб ставати ще багатшими та впливовими… Я побоююся, що Україна на шляху до failed state (держави, що не відбулася – прим.ред.), яка більше не може виконувати свої функції", - сказав він.
"Єдина надія полягає в тому, що для можновладців залишається важливою західна перспектива. У них банківські рахунки на Заході й вони хочуть проводити відпустки на Сардинії. Саме на це треба тиснути", - вважає Андрухович.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
28.10.10
Табачник відправив Андруховича, Забужко і Жадана шляхом Достоєвського
Жодного українського письменника минулого чи сучасності з Толстим чи Достоєвським “навіть порівняти неможливо”. Саме таке заявив міністр освіти Дмитро Табачник в інтерв`ю Zaxid.net, відповідаючи на питання, чи не є його заява про те, що в навчальних закладах не повинні вивчати творів сучасних українських письменників помстою за виступи проти Табачника Сергія Жадана, Юрія Андруховича та Оксани Забужко.
Міністр підтвердив, що “в жодному підручнику перелічених вами трьох письменників немає в обов’язковому шкільному курсі. В додатковому – є, в нормативному підручнику – ні”. На його думку, це цілком відповідає світовій практиці й не є позбавленням дітей можливості “знайомитися з моральними авторитетами”.
“Толстой і Достоєвський були моральними авторитетами для суспільства останньої чверті XIX – початку XX століття. Є вони моральними авторитетами і сьогодні”, - пояснив свою позицію Табачник. “Але ж за життя їх не вивчали в гімназичному курсі, і це не завадило ані суспільству «знайомитися з моральними авторитетами», ані самим авторитетам набути світового значення”. На додачу до цього міністр порекомендував: “Нехай Забужко, Андрухович і Жадан йдуть тим самим шляхом. Я не буду втручатися в програму по літературі. Але я висловив свою власну думку, і зараз кажу: підручники з літератури старших класів і без того надзвичайно переобтяжені, щоб вписувати у програму кожного охочого українського літератора”.
Втім варто нагадати, що принаймні один зі згаданої міністром трійці – Сергій Жадан ще в 2007-му році "воював" з міністерством освіти, вимагаючи виключення зі шкільної хрестоматії української літератури своїх поезій. “Як на мене, це доволі стрьомна ідея – включати письменників, які активно пишуть, до шкільної програми”, - пояснював свою точку зору Жадан, - “Це просто відбиває інтерес у школярів до читання літератури загалом... Я хочу щоб мене читали, а не вивчали”. До того ж письменник обурювався тим, що чиновники міносвіти “не попереджають авторів, коли беруть їхні твори, вони зовсім не радяться, що брати і як брати. А коли їм на це вказуєш, то ведуть себе цілковито по-хамськи і звинувачують тебе в неадекватності...”
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
13.10.10
Андрухович: Цю владу треба скидати
Відомий український письменник Юрій Андрухович упевнений, що нинішню владу треба скидати. Таку думку він висловив у відповіді молодій поетесі Богдані Матіяш. "Цю владу треба скидати, інакше вона щодня і далі кошмаритиме нас якимись черговими "законами про мови". Тобто я від цих кошмарів волів би звільнитися комплексно, усунувши цю владу від влади. Це, на жаль, з кожним днем виглядає все нереальніше", - вважає письменник.
Андрухович не думає, що інтелігенція, зокрема в письменники можуть якось вплинути на рішення народних обранців, наприклад звернувшись до них з листом, інформує ТСН.
"...Цей лист мав би починатися словами: "Шановні народні депутати"... А які вони мені "шановні"? Зовсім ні, навіть навпаки. Ані Єфремов, ані Гриневецький, ані тим більше Симоненко, ані всі-всі-всі – як можна звертатися до них "шановні", якщо вони вороги всього українського й агентурні шавки сусідньої країни? Чесно було б, якщо вже до них звертатися, почати того листа словами: "Нікчемні покидьки народні депутати". Тільки от вони його, того листа, й читати не захочуть після такого чесного вступного акорду.", - написав Андрухович.
Письменник запевнив, що якщо ж він виступить у такому листі підписантом, то "це для "них" буде лише додатковим подразником, аби зробити все по-своєму".
Також письменник навів ще одну тактику – "намагатися вплинути на монаршого самодержця всія України через авторитетних для нього аксакалів-колаборантів на зразок Бориса Олійника чи Івана Драча".
"Це – їхній шанс виправдати в очах українського народу своє... гаразд – не прислужництво, свою, м’яко кажучи, співпрацю. Хай доведуть, що вони на неї погодилися з вищих міркувань", - пише письменник.
Він робить висновок, що акції проти прийняття Радою закону про мови, якщо не вплинуть на депутатів, то допоможуть сконсолідувати суспільство. "Протестувати, ... звичайно ж, треба. І якомога масовіше. Навряд чи це вплине на "них", але дай Боже, сконсолідує "нас".
Нагадаємо, раніше письменник неодноразово критикував Януковича та його владну команду. Зокрема, в одному з інтерв'ю він заявляв, що їхня політика веде Україну в глухий кут і зізнався, що йому снився сон про те, що він повинен застрелити Януковича.
Також Андрухович заявляв, що президент може зробити державною в Україні не російську мову, а "мову попси і блатняка".
Нагадаємо, сьогодні, 7 жовтня у Львові під стінами облдержадміністрації відбулася акція протесту проти утисків української мови та русифікації, які очікуються після впровадження законопроекту про мови в Україні.
Андрухович не думає, що інтелігенція, зокрема в письменники можуть якось вплинути на рішення народних обранців, наприклад звернувшись до них з листом, інформує ТСН.
"...Цей лист мав би починатися словами: "Шановні народні депутати"... А які вони мені "шановні"? Зовсім ні, навіть навпаки. Ані Єфремов, ані Гриневецький, ані тим більше Симоненко, ані всі-всі-всі – як можна звертатися до них "шановні", якщо вони вороги всього українського й агентурні шавки сусідньої країни? Чесно було б, якщо вже до них звертатися, почати того листа словами: "Нікчемні покидьки народні депутати". Тільки от вони його, того листа, й читати не захочуть після такого чесного вступного акорду.", - написав Андрухович.
Письменник запевнив, що якщо ж він виступить у такому листі підписантом, то "це для "них" буде лише додатковим подразником, аби зробити все по-своєму".
Також письменник навів ще одну тактику – "намагатися вплинути на монаршого самодержця всія України через авторитетних для нього аксакалів-колаборантів на зразок Бориса Олійника чи Івана Драча".
"Це – їхній шанс виправдати в очах українського народу своє... гаразд – не прислужництво, свою, м’яко кажучи, співпрацю. Хай доведуть, що вони на неї погодилися з вищих міркувань", - пише письменник.
Він робить висновок, що акції проти прийняття Радою закону про мови, якщо не вплинуть на депутатів, то допоможуть сконсолідувати суспільство. "Протестувати, ... звичайно ж, треба. І якомога масовіше. Навряд чи це вплине на "них", але дай Боже, сконсолідує "нас".
Нагадаємо, раніше письменник неодноразово критикував Януковича та його владну команду. Зокрема, в одному з інтерв'ю він заявляв, що їхня політика веде Україну в глухий кут і зізнався, що йому снився сон про те, що він повинен застрелити Януковича.
Також Андрухович заявляв, що президент може зробити державною в Україні не російську мову, а "мову попси і блатняка".
Нагадаємо, сьогодні, 7 жовтня у Львові під стінами облдержадміністрації відбулася акція протесту проти утисків української мови та русифікації, які очікуються після впровадження законопроекту про мови в Україні.
| Джерела: http://www.zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
04.10.10
Як вплинути на процес ухвалення закону про мови
Богдана Матіяш, дуже молода і дуже талановита поетка, написала мені, що хоч вона й страшенно далека від політики, але стояти осторонь не хоче. Ідеться, звісно, про мовний законопроект і яким би чином узяти участь у протесті проти нього, поки він ще не став законом. «А чи не мали би письменники, – запитує Богдана, – якось приєднатися до протесту, якимось листом хай же, як більше немає чим?»
Я відповів їй приблизно так. Я не вірю в те, що черговий лист певної письменницької спільноти якось змінить ситуацію. Ми вперше маємо владу, яка цілковито ігнорує те, що їй хочеться проігнорувати, слугуючи досконалим прикладом старої приказки «Говори до гори, а гора горою».
Починаючи з 1 жовтня ця влада, до того ж, фактично опинилася в руках однієї самодержавної людини, глухої і некомпетентної.
Та й як почати цього листа, до кого в ньому звертатися? Позаяк формально законопроект має розглядатись у Верховній Раді, то, значить, до депутатів. Тобто цей лист мав би починатися словами: «Шановні народні депутати»... А які вони мені «шановні»? Зовсім ні, навіть навпаки. Ані Єфремов, ані Гриневецький, ані тим більше Симоненко, ані всі-всі-всі – як можна звертатися до них «шановні», якщо вони вороги всього українського й агентурні шавки сусідньої країни? Чесно було б, якщо вже до них звертатися, почати того листа словами: «Нікчемні покидьки народні депутати». Тільки от вони його, того листа, й читати не захочуть після такого чесного вступного акорду. Якщо ще й до того ж я виступлю в такому листі підписантом, то це для «них» буде лише додатковим подразником, аби зробити все по-своєму. Ми з «ними» у своїх почуттях взаємні.
Далі я написав Богдані про те, що в захисників мови, себто у противників законопроекту, себто у «нас», має бути одна-єдина, хоч і пристосуванська, тактика: намагатися вплинути на монаршого самодержця всія України через авторитетних для нього аксакалів-колаборантів на зразок Бориса Олійника чи Івана Драча. Це – їхній шанс виправдати в очах українського народу своє... гаразд – не прислужництво, свою, м’яко кажучи, співпрацю. Хай доведуть, що вони на неї погодилися з вищих міркувань. Усе одно доля законопроекту вирішуватиметься вже не в парламенті, як і доля будь-якого іншого рішення. Тобто інші варіанти все одно нічого не дадуть. Усе залежатиме від перебігу думальних процесів, настрою, волі і, можливо, хвилинної примхи однієї-однісінької людини на ймення Віктор Фьодорич.
А назагал, звичайно, цю владу треба скидати, інакше вона щодня і далі кошмаритиме нас якимись черговими «законами про мови». Тобто я від цих кошмарів волів би звільнитися комплексно, усунувши цю владу від влади. Це, на жаль, з кожним днем виглядає все нереальніше. Проте не завжди так буде. І, як на моє відчуття, не те що «не завжди», а дуже навіть недовго.
Протестувати ж у понеділок (і головне – не тільки в понеділок, а й потім, і щодня, і перманентно), звичайно ж, треба. І якомога масовіше. Навряд чи це вплине на «них», але дай Боже, сконсолідує «нас».
Юрій Андрухович
Я відповів їй приблизно так. Я не вірю в те, що черговий лист певної письменницької спільноти якось змінить ситуацію. Ми вперше маємо владу, яка цілковито ігнорує те, що їй хочеться проігнорувати, слугуючи досконалим прикладом старої приказки «Говори до гори, а гора горою».
Починаючи з 1 жовтня ця влада, до того ж, фактично опинилася в руках однієї самодержавної людини, глухої і некомпетентної.
Та й як почати цього листа, до кого в ньому звертатися? Позаяк формально законопроект має розглядатись у Верховній Раді, то, значить, до депутатів. Тобто цей лист мав би починатися словами: «Шановні народні депутати»... А які вони мені «шановні»? Зовсім ні, навіть навпаки. Ані Єфремов, ані Гриневецький, ані тим більше Симоненко, ані всі-всі-всі – як можна звертатися до них «шановні», якщо вони вороги всього українського й агентурні шавки сусідньої країни? Чесно було б, якщо вже до них звертатися, почати того листа словами: «Нікчемні покидьки народні депутати». Тільки от вони його, того листа, й читати не захочуть після такого чесного вступного акорду. Якщо ще й до того ж я виступлю в такому листі підписантом, то це для «них» буде лише додатковим подразником, аби зробити все по-своєму. Ми з «ними» у своїх почуттях взаємні.
Далі я написав Богдані про те, що в захисників мови, себто у противників законопроекту, себто у «нас», має бути одна-єдина, хоч і пристосуванська, тактика: намагатися вплинути на монаршого самодержця всія України через авторитетних для нього аксакалів-колаборантів на зразок Бориса Олійника чи Івана Драча. Це – їхній шанс виправдати в очах українського народу своє... гаразд – не прислужництво, свою, м’яко кажучи, співпрацю. Хай доведуть, що вони на неї погодилися з вищих міркувань. Усе одно доля законопроекту вирішуватиметься вже не в парламенті, як і доля будь-якого іншого рішення. Тобто інші варіанти все одно нічого не дадуть. Усе залежатиме від перебігу думальних процесів, настрою, волі і, можливо, хвилинної примхи однієї-однісінької людини на ймення Віктор Фьодорич.
А назагал, звичайно, цю владу треба скидати, інакше вона щодня і далі кошмаритиме нас якимись черговими «законами про мови». Тобто я від цих кошмарів волів би звільнитися комплексно, усунувши цю владу від влади. Це, на жаль, з кожним днем виглядає все нереальніше. Проте не завжди так буде. І, як на моє відчуття, не те що «не завжди», а дуже навіть недовго.
Протестувати ж у понеділок (і головне – не тільки в понеділок, а й потім, і щодня, і перманентно), звичайно ж, треба. І якомога масовіше. Навряд чи це вплине на «них», але дай Боже, сконсолідує «нас».
Юрій Андрухович
| Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
21.09.10
Конституцію України мають написати Ліна Костенко, Забужко і Андрухович, – нардеп
Конституційна асамблея, що прийматиме нову редакцію українського Основного Закону, повинна складатися не з політиків, а з відомих громадських і культурних діячів. Таку думку висловив народний депутат від партії «Наша Україна» Тарас Стецьків.
Стецьків заявив, що однією із головних ідей, які він відстоює у своїй політичній діяльності, є прийняття нової редакції Конституції України на "конституційних зборах". "Туди не мали би права обиратися діючі політики, діючі чиновники і діючі судді, щоб суспільство обрало моральних авторитетів в таку конституційну асамблею. Саме такі незаангажовані люди, на моє переконання, можуть написати добру Конституцію для України", - сказав депутат.
"Моральні авторитети – їх є багато в Україні: Оксана Пахльовська, Ліна Костенка, Оксана Забужко, Юрій Андрухович і так далі. Туди могли би бути обрані і священики, і діячі культури", - уточнив Стецьків.
"Моя логіка завжди полягала в тому, що політики ніколи не напишуть доброї Конституції, бо вони – заангажовані люди, вони борються за владу і завжди будуть тягнути повноваження на себе", - додав нардеп.
Як інформував ZAXID.NET , сьогодні у Львові були представлені результати експертного дослідження, згідно з яким Тараса Стецьківа було визнано найбільш корисним для рідного міста львів’янином у центральній владі.
Стецьків заявив, що однією із головних ідей, які він відстоює у своїй політичній діяльності, є прийняття нової редакції Конституції України на "конституційних зборах". "Туди не мали би права обиратися діючі політики, діючі чиновники і діючі судді, щоб суспільство обрало моральних авторитетів в таку конституційну асамблею. Саме такі незаангажовані люди, на моє переконання, можуть написати добру Конституцію для України", - сказав депутат.
"Моральні авторитети – їх є багато в Україні: Оксана Пахльовська, Ліна Костенка, Оксана Забужко, Юрій Андрухович і так далі. Туди могли би бути обрані і священики, і діячі культури", - уточнив Стецьків.
"Моя логіка завжди полягала в тому, що політики ніколи не напишуть доброї Конституції, бо вони – заангажовані люди, вони борються за владу і завжди будуть тягнути повноваження на себе", - додав нардеп.
Як інформував ZAXID.NET , сьогодні у Львові були представлені результати експертного дослідження, згідно з яким Тараса Стецьківа було визнано найбільш корисним для рідного міста львів’янином у центральній владі.
| Джерела: http://www.zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
20.09.10
Андрухович відмовився від видавництва, яке друкує книги Табачника
Про це розповів сам письменник під час презентації своєї книги "Моя остання територія" в суботу в рамках Форуму видавців у Львові, повідомляє Zaxid.net.
"Я позавчора розмовляв з директором одного з видавництв і він сказав мені, що книжки Табачника чудово продаються і є однією з найуспішніших позицій в його видавництві", - зазначив письменник.
"При чому, тут, на Заході, значно краще (продаються), ніж там, на Сході. Тобто на Заході Табачника люблять більше, ніж на Сході. Видавець чує нюхом, що народ буде купувати книжки цього автора і видає його, а мені це може не подобатись і я в цього видавця більше не видаюсь, бо звик до прискіпливого відбору", - додав Юрій Андрухович.
Письменник навів приклад із німецьким видавництвом, в якому також виходять його книжки: "Складно сказати, що це видавництво витримує якусь ідеологічну лінію чи партійну, але жоден момент непорядності серед авторів там не може бути".
"Якщо такий з'являється, то інші автори влаштовують демарш. Тому що там є філософія не отримання грошового прибутку за книжки, а творення певного середовища, хай не однодумців, але людей, які себе взаємодоповнюють і які несуть один перед одним відповідальність за те, що вони роблять", - розповів письменник.
"Оцей приклад мене свого часу вразив і я подумав, чому б це не почати прищеплювати в нас, чому все виправдовувати тільки тим, що от, видавець, молодчина, досяг комерційного успіху і йому, власне кажучи, начхати що він видав під обкладинкою, а головне - комерційний успіх", - додав Юрій Андрухович.
| Джерела: http://life.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Андрухович бажає владі не дожити до закінчення Чорноморських угод
Письменник Юрій Андрухович хотів би, щоб діюча українська влада не дожила до закінчення угоди про оренду Севастополя для Чорноморського флоту РФ. Про це сам письменник заявив під час круглого столу «Пострадянська літературна мапа: редагування кордонів та легенд», що пройшов в рамках львівського Форуму видавців.
«До 2042 року вони уклали договір про оренду для Чорноморського флоту. Тобто люди, політики, підписують якісь папери, які за строком своєї тривалості далеко переходять за межі їхнього фізичного життя. Вони повмирають до цього 2042 року», - сказав Ю. Андрухович.
«Це песимістично, насправді. Я хотів би, щоб вони, якби, раніше…», - додав він під оплески присутніх.
Окрім того, Юрій Андрухович пояснив, що говорячи про відділення Криму від України, він мав на увазі лише один із можливих сценаріїв розвитку подій.
«Я б цього краще взагалі не зачіпав, тому що так багато непорозуміння навколо того, що я просто висловився в такий спосіб, що будь-яка система, якщо ця система жива, якщо вона хоче якось розвиватися, рости, чи хоче просто жити, вона повинна займатися саморефлексією, трошки думати, моделювати варіанти свого розвитку. Я натякнув на те, щоб не відкидати один із варіантів», - пояснив письменник.
«Ясно, що я не виступаю за введення надзвичайних станів, введення військ або позбавлення мешканців Криму виборчого права», - додав він, - «Я запропонував серед можливих варіантів майбутнього не відкидати теж варіант, коли мешканці цього регіону або за референдумом, плебісцитом – не знаю, як це назвати – ще раз подумають і висловляться з цього приводу, з ким вони більше хочуть бути, куди їх тягне».
Як інформував ZAXID.NET , в липні в одному із своїх інтерв’ю Юрій Андрухович заявив, що Крим і Донбас політично є частиною російської нації, тому потрібно дати можливість цим регіонам відділитися від України.
«До 2042 року вони уклали договір про оренду для Чорноморського флоту. Тобто люди, політики, підписують якісь папери, які за строком своєї тривалості далеко переходять за межі їхнього фізичного життя. Вони повмирають до цього 2042 року», - сказав Ю. Андрухович.
«Це песимістично, насправді. Я хотів би, щоб вони, якби, раніше…», - додав він під оплески присутніх.
Окрім того, Юрій Андрухович пояснив, що говорячи про відділення Криму від України, він мав на увазі лише один із можливих сценаріїв розвитку подій.
«Я б цього краще взагалі не зачіпав, тому що так багато непорозуміння навколо того, що я просто висловився в такий спосіб, що будь-яка система, якщо ця система жива, якщо вона хоче якось розвиватися, рости, чи хоче просто жити, вона повинна займатися саморефлексією, трошки думати, моделювати варіанти свого розвитку. Я натякнув на те, щоб не відкидати один із варіантів», - пояснив письменник.
«Ясно, що я не виступаю за введення надзвичайних станів, введення військ або позбавлення мешканців Криму виборчого права», - додав він, - «Я запропонував серед можливих варіантів майбутнього не відкидати теж варіант, коли мешканці цього регіону або за референдумом, плебісцитом – не знаю, як це назвати – ще раз подумають і висловляться з цього приводу, з ким вони більше хочуть бути, куди їх тягне».
Як інформував ZAXID.NET , в липні в одному із своїх інтерв’ю Юрій Андрухович заявив, що Крим і Донбас політично є частиною російської нації, тому потрібно дати можливість цим регіонам відділитися від України.
| Джерела: http://www.zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
23.08.10
Андрухович підмітав місто і «вичавлював із себе совок»
Сьогодні івано-франківці намагалися позбутися радянського мислення.
Як передає кореспондент УНІАН, зокрема, на вулиці Незалежності молодь провела акцію «Вичави з себе совок».
Майже два десятки волонтерів, серед яких були відомі письменники та журналісти у вишиванках і спеціальній уніформі, прибрали вулицю міста від сміття, після чого зібрали в одну купку пластмасові лопатки для побутових відходів («совки») і під оплески переїхали їх катком.
На думку організаторів акції, у такий спосіб мешканці Івано-Франківська позбулися «совкового» та радянського типу мислення.
В акції також взяли участь депутати обласної та Івано-Франківської міської ради, письменники Тарас ПРОХАСЬКО та Юрій АНДРУХОВИЧ.
Проте, на думку відомого письменника Ю.АНДРУХОВИЧА «ніякими такими заходами нічого не зміниться».
«До проблеми «совка» треба ставитися серйозніше, - сказав він журналістам. - Ми в ньому живемо. Бо ми живемо ще досі не в Україні, а в Радянському Союзі. І прибиранням вулиць ми цю владу не змінимо».
Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
Як передає кореспондент УНІАН, зокрема, на вулиці Незалежності молодь провела акцію «Вичави з себе совок».
Майже два десятки волонтерів, серед яких були відомі письменники та журналісти у вишиванках і спеціальній уніформі, прибрали вулицю міста від сміття, після чого зібрали в одну купку пластмасові лопатки для побутових відходів («совки») і під оплески переїхали їх катком.
На думку організаторів акції, у такий спосіб мешканці Івано-Франківська позбулися «совкового» та радянського типу мислення.
В акції також взяли участь депутати обласної та Івано-Франківської міської ради, письменники Тарас ПРОХАСЬКО та Юрій АНДРУХОВИЧ.
Проте, на думку відомого письменника Ю.АНДРУХОВИЧА «ніякими такими заходами нічого не зміниться».
«До проблеми «совка» треба ставитися серйозніше, - сказав він журналістам. - Ми в ньому живемо. Бо ми живемо ще досі не в Україні, а в Радянському Союзі. І прибиранням вулиць ми цю владу не змінимо».
Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/
18.08.10
Андрухович: У мене нема позиції відділити Донбас і Крим
Письменник Юрій Андрухович стверджує, що не закликав відділити Крим і Донбас від України.
Про це він сказав в інтерв'ю Бі-Бі-Сі.
"...Немає в мене такої позиції, як просто взяти й відділити Донбас і Крим. Я таких слів не казав. Я казав, що може є сенс в них запитати і дати можливість про це подумати, чи не варто їм відділитися. Це ж все-таки дуже суттєва різниця", - сказав Андрухович.
"Але давайте спочатку зробимо так, щоб у Києві влада змінилася, щоб знову перемогли проукраїнські політики. А тоді будемо журитися тим, як далі працювати чи не працювати з цими регіонами. Це все, що я хотів запропонувати", - додав він.
Андрухович також підкреслив, що його останні заяви "не є якимось політичним проектом чи початком якоїсь там кампанії".
"Це думка, висловлена під час інтерв'ю, приватна думка окремої людини, яка, безумовно, визнає право мешканців, згаданих двох регіонів - Донбасу і Криму - голосувати так, як вони вважають за потрібне і правильне. Я визнаю це право і думаю, що нічого унікального в цій позиції немає", - сказав він.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
Про це він сказав в інтерв'ю Бі-Бі-Сі.
"...Немає в мене такої позиції, як просто взяти й відділити Донбас і Крим. Я таких слів не казав. Я казав, що може є сенс в них запитати і дати можливість про це подумати, чи не варто їм відділитися. Це ж все-таки дуже суттєва різниця", - сказав Андрухович.
"Але давайте спочатку зробимо так, щоб у Києві влада змінилася, щоб знову перемогли проукраїнські політики. А тоді будемо журитися тим, як далі працювати чи не працювати з цими регіонами. Це все, що я хотів запропонувати", - додав він.
Андрухович також підкреслив, що його останні заяви "не є якимось політичним проектом чи початком якоїсь там кампанії".
"Це думка, висловлена під час інтерв'ю, приватна думка окремої людини, яка, безумовно, визнає право мешканців, згаданих двох регіонів - Донбасу і Криму - голосувати так, як вони вважають за потрібне і правильне. Я визнаю це право і думаю, що нічого унікального в цій позиції немає", - сказав він.
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
16.08.10
Андрухович поскаржився Європі на "цербера" СБУ і "поліцейський режим"
Український письменник Юрій Андрухович зі сторінок впливової німецької газети просить Європу пильнувати наступ диктатури в Україні.
Про це йдеться на шпальтах видання "Франкфуртер Альгемайне Цайтунґ", повідомляє "Німецька хвиля".
В Україні стрілки годинника ніби рухаються назад: менше ніж за півроку після президентських виборів від демократичного прориву в країні не залишилося й сліду, вважає Андрухович.
"Сьогоднішня Україна є змістовним навчальним посібником на тему "неміцність демократії або як нас знову ведуть до диктатури", - пише він.
Як зазначає автор, сьогодні в Україні чутно реванш. "Людина, яка уособлює "образу 2004-го року", насолоджується помстою повною мірою, вважає письменник.
"Оскільки Віктор Янукович здобув у другому турі лише 49% голосів, усім "наївним" здавалося, що новий президент буде таким же нездатним на перевтілення думок у дії, як і його попередник. Однак з'ясувалося, що Конституція - не така вже й недоторканна, а головним елементом для реалізації рішень є кількість "своїх суддів" у Конституційному Суді", - пише Андрухович.
"Вже до середини березня новий президент несподівано накопичив у руках всю повноту влади і розгорнув країну на 180 градусів. Сьогодні він має парламентську більшість, необхідну для реалізації його указів та ігнорування думок", - продовжує автор.
"Колись існувала непогана країна, яка подавала надії і стукалася у двері Європи. Де вона поділася?", - запитує Андрухович.
Він зазначає, що дедалі частіше тепер в Україні можна почути про "профілактичні бесіди" з журналістами та громадськими діячами, про акуратні, поки що, спроби вербування і залякування, а також про укладання "списків лояльних".
"Хай там як, СБУ перетворюється на політичного цербера, а держава - на поліцейський режим. Ми повернулися у минуле, іноді виникає відчуття, що за вікном знову 1970-ті роки", заявляє відомий письменник.
І нічого нового в цьому немає, упевнений автор, наводячи за приклад "путінську Росію".
"Одне неясно: нащо Януковичу Європа? Навіщо всі ці ігри в інтеграцію з незмінними євробалачками?", - не розуміє Андрухович.
При цьому він звертається до європейців із закликом не спускати очей з України.
Насамкінець Андрухович сподівається: "Цього не може бути, щоб така анахронічна, успадкована від Сталіна система перемогла у довгій історичній перспективі".
Про це йдеться на шпальтах видання "Франкфуртер Альгемайне Цайтунґ", повідомляє "Німецька хвиля".
В Україні стрілки годинника ніби рухаються назад: менше ніж за півроку після президентських виборів від демократичного прориву в країні не залишилося й сліду, вважає Андрухович.
"Сьогоднішня Україна є змістовним навчальним посібником на тему "неміцність демократії або як нас знову ведуть до диктатури", - пише він.
Як зазначає автор, сьогодні в Україні чутно реванш. "Людина, яка уособлює "образу 2004-го року", насолоджується помстою повною мірою, вважає письменник.
"Оскільки Віктор Янукович здобув у другому турі лише 49% голосів, усім "наївним" здавалося, що новий президент буде таким же нездатним на перевтілення думок у дії, як і його попередник. Однак з'ясувалося, що Конституція - не така вже й недоторканна, а головним елементом для реалізації рішень є кількість "своїх суддів" у Конституційному Суді", - пише Андрухович.
"Вже до середини березня новий президент несподівано накопичив у руках всю повноту влади і розгорнув країну на 180 градусів. Сьогодні він має парламентську більшість, необхідну для реалізації його указів та ігнорування думок", - продовжує автор.
"Колись існувала непогана країна, яка подавала надії і стукалася у двері Європи. Де вона поділася?", - запитує Андрухович.
Він зазначає, що дедалі частіше тепер в Україні можна почути про "профілактичні бесіди" з журналістами та громадськими діячами, про акуратні, поки що, спроби вербування і залякування, а також про укладання "списків лояльних".
"Хай там як, СБУ перетворюється на політичного цербера, а держава - на поліцейський режим. Ми повернулися у минуле, іноді виникає відчуття, що за вікном знову 1970-ті роки", заявляє відомий письменник.
І нічого нового в цьому немає, упевнений автор, наводячи за приклад "путінську Росію".
"Одне неясно: нащо Януковичу Європа? Навіщо всі ці ігри в інтеграцію з незмінними євробалачками?", - не розуміє Андрухович.
При цьому він звертається до європейців із закликом не спускати очей з України.
Насамкінець Андрухович сподівається: "Цього не може бути, щоб така анахронічна, успадкована від Сталіна система перемогла у довгій історичній перспективі".
Андрухович: ситуація в Україні клінічна
Поет Андрухович вважає, що президент Янукович відновлює для виборців Донбасу і Криму їхнє радянське минуле, яке їм буцімто зруйнували "прокляті америкоси і бандерівці", а відтак ситуація у країні є "клінічна" і цим не слід легковажити.
Юрій Андрухович - відомий український поет і письменник, автор кількох поетичних збірок і художніх романів.
Письменник досить часто виступає в українській та закордонній пресі із публіцистичними статтями. Одне із його інтерв'ю спричинило дискусію у літературних і Клацнути політичних колах в Україні. Він висловив думку про роль Донбасу і Криму у визначенні майбутнього України. Юрій Андрухович сказав, що можливо варто було б, щоб ці регіони мали право визначитися з відділенням від України і приєднанням до Росії.
Світлана Пиркало, яка розмовляла із Юрієм Андруховичем, почала розмову саме із цієї теми. Що мав на увазі письменник?
Юрій Андрухович: Це не є якимось політичним проектом чи початком якоїсь там кампанії. Це думка, висловлена під час інтерв’ю, приватна думка окремої людини, яка, безумовно, визнає право мешканців, згаданих двох регіонів – Донбасу і Криму - голосувати так, як вони вважають за потрібне і правильне. Я визнаю це право і думаю, що нічого унікального в цій позиції немає.
Я сумніваюся в іншому. Я сумніваюся у праві оцими своїми голосуваннями змінювати долі і життя людей в інших регіонах нашої країни і впливати на курс цієї країни в цілому. На жаль, ситуація така, що саме в цих регіонах сконцентровано саме той електорат, який у своїх рішеннях керується думкою Москви, а не своєї власної столиці.
Я хотів би помилятися у цій своїй позиції, і тому я висловив таку пропозицію - звернутися до мешканців цих двох регіонів з якимось плебісцитом чи референдумом. Визначтеся тепер, будь-ласка, чи ви хочете й далі жити в Україні, чи можливо вас це не влаштовує і ви пошукаєте волі, про яку ви мрієте і яку ви для себе хочете.
Бі-Бі-Сі: Слухач із Луганська пише: "Пане Андруховичу, вважаю вашу "ініціативу" обговорення про розділ України, роздачу її областей сусідам, замовленою провокацією. Я народився в Луганську, вся моя рідня говорила українською мовою і їхні батьки теж. Були школи українські, після війни стали множитися і російські, радіо говорило українською, музика транслювалася українською на дев’яносто відсотків. Всі, хто вчився в російських школах, в побуті говорили на суржику, це в шістдесятих. Але там Україна була завжди і є зараз". Ще один допис на сайт з Харкова: "Крим необхідно віддати татарам і тільки татарам, вигнати звідти всяких росіян і українців, а заразом і донецьких". Ярослав Замуцький із Дніпропетровська: "На Донбасі живуть такі ж самі українці, можливо, вони мають дещо іншу позицію, дещо інші політичні погляди"…
Юрій Андрухович: Я мав на увазі принципові, засадничі речі, а саме, буття нації в своїй національній державі. У цих регіонах люди мають принципово інше, відмінне ставлення до того, як має рухатися ця держава і з ким вона має бути разом, ніж, наприклад, мешканці заходу, центру України, значною мірою мешканці столиці. Не треба применшувати значення цих розбіжностей. Якщо ми й далі будемо закривати очі на справжній стан речей, то ми нікуди рухатися не будемо. Тобто, не можна легковажити дуже серйозними викликами, які перед нами стоять.
По-друге, немає в мене такої позиції, як просто взяти й відділити Донбас і Крим. Я таких слів не казав. Я казав, що може є сенс в них запитати і дати можливість про це подумати, чи не варто їм відділитися. Це ж все-таки дуже суттєва різниця.
Але давайте спочатку зробимо так, щоб у Києві влада змінилася, щоб знову перемогли проукраїнські політики. А тоді будемо журитися тим, як далі працювати чи не працювати з цими регіонами. Це все, що я хотів запропонувати.
Бі-Бі-Сі: Ви нещодавно написали статтю у німецьку газету "Frankfurter Allgemeine Zeitung" про Україну, про те, що в Україні фактично "окупаційна влада", але все одно ви закликали Захід давати знати цій владі, що вони про неї думають, бо ніби то для неї це важливо.
Юрій Андрухович: Принаймні дуже пильно спостерігати.
Бі-Бі-Сі: Ця стаття не залишилася без уваги, більшість наших слухачів написали, що згодні з нею, менше - що ні. Ви знаєте, що президент Янукович незабаром їде до Німеччини, має там бути з державним візитом, 30 серпня має зустрічатися з Ангелою Меркель. Ви під візит цю статтю підгадали, чи так випадково вийшло?
Юрій Андрухович: Ні. Власне кажучи, я не знаю, чи маю право якось тут ділитися редакційною кухнею цієї газети, але насправді ця стаття, на мій погляд, в них перележала, бо я її подав у перших днях липня. Я навіть вже думав, що вони справді притримують її до дня візиту Віктора Януковича. Але бачите, так не склалося. Можливо, якось на обговорення виставили, поки ще залишається кілька тижнів.
Бі-Бі-Сі: Як ми чули з новин, німецька економіка почала зростати, найбільше за останні три місяці від часу об’єднання зі Східною Німеччиною у 1990 році. Ви пам’ятаєте, які були протести, яке було незадоволення після об’єднання двох Німеччин. Як у західній, більш "цивілізованій", розвиненій країні, дивилися зверхньо на східних німців. Східні німці також дивилися зверхньо на західних. Багато хто казав, що це об’єднання не спрацює, але, як ми бачимо, уже зараз Німеччина одна країна…
Юрій Андрухович: Ні, тут суттєва різниця. Я вже здогадуюся про аналогію…
Бі-Бі-Сі: ...Так, в чому різниця між Донеччиною і Галичиною? Вони теж дивляться один на одного вовком…
Юрій Андрухович: Категорично інша справа. Мешканці східної Німеччини ніколи, ніхто з них, навіть у якійсь маячні, чи нападі марення, не вимагав би, скажімо, об’єднуватися з Варшавою, чи з Москвою, чи з Лондоном. Безумовно, йшлося тільки про єдину німецьку державу як найвищу цінність. Були, безумовно, дискусії, на тому рівні, як же ж її збалансувати, що з нею робити.
А тут, в нашому випадку, заперечується принципова можливість існування такої от незалежної держави. А 1991 рік, наш вихід з Радянського Союзу, оцінюється як привнесений ззовні розвал. От була така прекрасна країна, яку якісь там америкоси з піндосами розвалили, і 91-ий рік розцінюється як величезна помилка народу України. Згадувався конституційний термін "український народ", але там, в регіоні про який ми говоримо, там "народ України" і так далі. Тобто, це базові поняття, це дуже важлива розбіжність, я хочу повторити, що не можна нехтувати цим моментом. Тому що ми багато років намагаємося не ображати цей регіон - Донбас, поводитися лагідно і поступово вичавлювати з них рабів, по крапельці, і робити там якусь таку тиху, повзучу українізацію. Але з роками це завершується все більшим і більшим крахом, тому що ось у цьому, власне, і виявляється зневага до тих людей, в тому, що їх мають за якихось ковбасників, яких тільки ціни на ковбасу цікавлять, які ніби не мають жодних ідеологічних ідеалів. Але вони їх мають, і цей ідеал – Росія, буття разом з нею. І хоч сто разів їхній Віктор Федорович буде піднімати ціну на газ, вони будуть любити його й далі і за нього голосувати, тільки тому, що він забезпечує дружні, як їм здається, відносини з Росією. Він відновлює те дороге радянське, що в них було і що зруйнували ці прокляті нацики, америкоси і бандерівці. Це дуже складна, клінічна ситуація, відвертатися від неї не можна.
Бі-Бі-Сі: Давайте подивимося, яка є альтернатива. Ось ви говорите про Росію, я чула інші думки, що в Донбасі донецька свідомість, радянська свідомість, а не російська…
Юрій Андрухович: Яка різниця радянська чи російська?
Бі-Бі-Сі: Яка різниця радянська чи українська свідомість? Ви ж не скажете, що в Україні зовсім не лишилося спадку Радянського Союзу? Куди не глянь, що на Галичині лишився весь цей "совок", що у Макіївці!
Юрій Андрухович: Оце й весь спадок, радянсько-російський. Він в Україні, на її території, але це руїни імперії, а ці руїни зараз ожили і вони зростаються, вони починають відбудовуватися повним ходом, наприклад, пам’ятник Сталіну в Запоріжжі.
Я думаю над своїм життям, я вважаю себе досі молодим. Мені 51-ий, і в мене вже є внучка, так ось мої діти навчалися вже в нормальних школах, де вони добре вивчали українську історію, українську мову та літературу. І який це жах усвідомлювати, що онука буде це все знову вивчати так, як я свого часу! Це просто поставити хрест на власному житті.
Бі-Бі-Сі: Слухачка із Кривого Рогу каже, що її доньці скоро три роки і вона побоюється, що у цьому місті у неї не буде можливості вчити її бути українкою, говорити і думати українською мовою.
Юрій Андрухович: Я так розумію, що декларованого права вибору української мови реально у неї немає. На мене накинулися читачі за те, що я якось сказав про допомогу цим нашим українцям – допомогти їм звідти просто емігрувати, в більш благополучні у мовно-культурному сенсі регіони. Звичайно, це все дурниця, те, що я сказав про масову еміграцію, але знак запитання лишається.
Бі-Бі-Сі: Як ви можете визначити – хто такий українець?
Юрій Андрухович: Що західніше, то більше толерантності, то більше терпимості, елементарних навичок громадянського співжиття. Що східніше, то більше агресії та нетерпимості й намагання наполягти на своєму. Ти або нагнув, або тебе нагнули, на жаль, отака ось психологія.
Бі-Бі-Сі: Але ж нетерпимість і в Галичині існує, і на Сході!..
Юрій Андрухович: Звичайно існує, я говорю про пропорції, про рівень присутності. Галичина як така, не існуватиме без великої України, я зараз не економіку маю на увазі, а ідею. Галичина – як своєрідний локомотив проекту Україна і проекту "українська незалежність". Тому вона найзахідніший своєрідний агент впливу. Тобто, нам потрібно мати оцю свою Україну зі столицею в Києві, і тільки тоді Галичина відчуває себе повноцінною. Тобто, тут зовсім інше явище.
Бі-Бі-Сі: Один з наших слухачів, Ігор, він молодий письменник, запитує, як йому починати, в нього багато творів. Запитує, що йому робити?
Юрій Андрухович: До останнього часу, може півтора-два роки тому я дуже часто відповідав на це запитання від початківців. Я відповідав так: ваша ситуація зараз набагато сприятливіша ніж та, коли я і моє покоління були на вашому місці, були початківцями. Ми починали в умовах радянської системи, де видавництва були частиною ідеологічного апарату, пробиватися в друк було неймовірно складно ще й тому, що кількість видавництв була суворо регламентована. Якщо ти молодий письменник з Івано-Франківська, ти міг би податися або до комсомольського видавництва в Києві, або до регіонального видавництва в Ужгороді. У вас зараз, насправді, розгалуджена, велетенська кількість приватних видавництв в усіх куточках країни. Робіть так, як герой Джека Лондона: скопіюйте свої твори десятки разів і розішліть на всі ці адреси, і чекайте відповідей, бо герой Джека Лондона дочекався. Якщо ваші твори чогось варті, ви обов’язково чогось дочекаєтесь також.
Але я це казав два роки тому. Я маю таке враження, що в нас "бабахнула" криза і загалом це все ж вдарило по видавничій справі, і тому я б зараз вже б не наважився таку пораду формулювати. Я не знаю, чим дихають і чим перебиваються сьогодні наші видавці. Ось невдовзі буде форум книговидавців у Львові, я постараюся якось краще це зрозуміти.
Була така ситуація, в мене налагодилися відносини з харківським видавництвом "Фоліо", я видав у ньому свою останню на сьогоднішній день книжку "Таємниця", і я був задоволений своєю співпрацею, все йшло начебто добре, аж коли мені довелося оголосити свій власний бойкот. Після того, як вони почали публікувати твори Дмитра Табачника.
Бі-Бі-Сі: Андрій з США пише, що проголосувавши у другому турі за Тимошенко, чи готові ви нести відповідальність за газовий зашморг на шиї України, за недостворений БЮТ, за святкування дня комсомолу, за всі афери і інтриги, яка каже слухач, пані екс-прем’єрки?
Юрій Андрухович: То може я б узагалі взяв би на себе відповідальність за все на світі? Я все-таки вважаю, що коли в другому турі віддавав свій голос за Тимошенко, я не помилявся. Я розумію, що це був вибір за критерієм меншого зла. Є така можливість, це вже залежить від якості філософської дискусії, можливо кожен наш вибір є насправді вибором меншого зла.
А щодо цього вибору, то за умови перемоги Тимошенко була б неоднозначна ситуація. Там були б кращі шанси на майбутнє, а тут зараз вельми й вельми понуро й проблематично все виглядає.
Бі-Бі-Сі: Радіослухачка Леся запитує, чи підтримує вашу ідею хтось з інтелігенції, тому що думка не є поодинокою, а чути лише критику.
Юрій Андрухович: Я навпаки здивований тим, що останніми днями, в якихось коментах, на різних там сайтах, я знайшов досить багато підтримки. Я підозрюю, що її досить багато й з Донбасу та з Криму, тому що багато цих коментів російською мовою написані. Можливо слід взяти на озброєння якомусь прозахідному політику, майбутньому українському, який завдяки цьому може несподівано багато голосів "скосити" на Донбасі і в Криму. Ну добре, політика справа цинічна й брехлива, а справа поета говорити те, що він думає. Ось я так і намагаюся.
Бі-Бі-Сі: В нашій країні поети є соціальними й політичними коментаторами…
Юрій Андрухович: …Не тільки у нас. Поет, літератор – це рефлексія розуму. Розум не може не реагувати на суспільство і на політичні речі, це зрозуміло.
Бі-Бі-Сі: Дмитро з Донбасу запитує, чи були ви комсомольцем?
Юрій Андрухович: Був, але я був саботажним комсомольцем, тримаючи дулю в кишені, бо країна вся як така була невільною. Слава Богу, що зараз не всі зобов’язані бути комсомольцями, я вважаю це до певної міри прогресом. Але так як воно все розвивається, я не виключаю можливості, що через рік-два у нас уся молодь в обов’язковому порядку буде якимось "регіонівськими комсомольцями", наприклад.
Бі-Бі-Сі: Ви зараз в Берліні, передача лунає із Лондона, а ось Арсен зі Львова пише, що голосував за Януковича…
Юрій Андрухович: Слава Богу, що Львів дуже плюралістичний. Якби стільки людей в Донецьку проголосували за Ющенка, скільки у Львові за Януковича, то у нас були б підстави для об’єднання країни, насправді.
Бі-Бі-Сі: Багато хто критикує сам той факт, що люди поза межами України говорять про Україну, мовляв, про Україну можна говорити, якщо ти справді там живеш і живеш цим життям. А ви багато часу проводите за кордоном.
Юрій Андрухович: Україна – це страшенно важлива тема, не тільки для європейської дискусії, що таке Європа, що з нею відбувається, куди вона рухається… Україна насправді є темою глобальною, тобто це, на жаль, я мушу вжити це слово, на сьогоднішній день, на цю хвилину, це є полігон, на якому випробовується можливість повернення від зародкової первинної демократії назад, до тоталітаризму і диктатури. І ось у цьому сенсі ми є страшенно важливою країною, про яку дуже навіть варто і необхідно багато дискутувати.
Юрій Андрухович - відомий український поет і письменник, автор кількох поетичних збірок і художніх романів.
Письменник досить часто виступає в українській та закордонній пресі із публіцистичними статтями. Одне із його інтерв'ю спричинило дискусію у літературних і Клацнути політичних колах в Україні. Він висловив думку про роль Донбасу і Криму у визначенні майбутнього України. Юрій Андрухович сказав, що можливо варто було б, щоб ці регіони мали право визначитися з відділенням від України і приєднанням до Росії.
Світлана Пиркало, яка розмовляла із Юрієм Андруховичем, почала розмову саме із цієї теми. Що мав на увазі письменник?
Юрій Андрухович: Це не є якимось політичним проектом чи початком якоїсь там кампанії. Це думка, висловлена під час інтерв’ю, приватна думка окремої людини, яка, безумовно, визнає право мешканців, згаданих двох регіонів – Донбасу і Криму - голосувати так, як вони вважають за потрібне і правильне. Я визнаю це право і думаю, що нічого унікального в цій позиції немає.
Я сумніваюся в іншому. Я сумніваюся у праві оцими своїми голосуваннями змінювати долі і життя людей в інших регіонах нашої країни і впливати на курс цієї країни в цілому. На жаль, ситуація така, що саме в цих регіонах сконцентровано саме той електорат, який у своїх рішеннях керується думкою Москви, а не своєї власної столиці.
Я хотів би помилятися у цій своїй позиції, і тому я висловив таку пропозицію - звернутися до мешканців цих двох регіонів з якимось плебісцитом чи референдумом. Визначтеся тепер, будь-ласка, чи ви хочете й далі жити в Україні, чи можливо вас це не влаштовує і ви пошукаєте волі, про яку ви мрієте і яку ви для себе хочете.
Бі-Бі-Сі: Слухач із Луганська пише: "Пане Андруховичу, вважаю вашу "ініціативу" обговорення про розділ України, роздачу її областей сусідам, замовленою провокацією. Я народився в Луганську, вся моя рідня говорила українською мовою і їхні батьки теж. Були школи українські, після війни стали множитися і російські, радіо говорило українською, музика транслювалася українською на дев’яносто відсотків. Всі, хто вчився в російських школах, в побуті говорили на суржику, це в шістдесятих. Але там Україна була завжди і є зараз". Ще один допис на сайт з Харкова: "Крим необхідно віддати татарам і тільки татарам, вигнати звідти всяких росіян і українців, а заразом і донецьких". Ярослав Замуцький із Дніпропетровська: "На Донбасі живуть такі ж самі українці, можливо, вони мають дещо іншу позицію, дещо інші політичні погляди"…
Юрій Андрухович: Я мав на увазі принципові, засадничі речі, а саме, буття нації в своїй національній державі. У цих регіонах люди мають принципово інше, відмінне ставлення до того, як має рухатися ця держава і з ким вона має бути разом, ніж, наприклад, мешканці заходу, центру України, значною мірою мешканці столиці. Не треба применшувати значення цих розбіжностей. Якщо ми й далі будемо закривати очі на справжній стан речей, то ми нікуди рухатися не будемо. Тобто, не можна легковажити дуже серйозними викликами, які перед нами стоять.
По-друге, немає в мене такої позиції, як просто взяти й відділити Донбас і Крим. Я таких слів не казав. Я казав, що може є сенс в них запитати і дати можливість про це подумати, чи не варто їм відділитися. Це ж все-таки дуже суттєва різниця.
Але давайте спочатку зробимо так, щоб у Києві влада змінилася, щоб знову перемогли проукраїнські політики. А тоді будемо журитися тим, як далі працювати чи не працювати з цими регіонами. Це все, що я хотів запропонувати.
Бі-Бі-Сі: Ви нещодавно написали статтю у німецьку газету "Frankfurter Allgemeine Zeitung" про Україну, про те, що в Україні фактично "окупаційна влада", але все одно ви закликали Захід давати знати цій владі, що вони про неї думають, бо ніби то для неї це важливо.
Юрій Андрухович: Принаймні дуже пильно спостерігати.
Бі-Бі-Сі: Ця стаття не залишилася без уваги, більшість наших слухачів написали, що згодні з нею, менше - що ні. Ви знаєте, що президент Янукович незабаром їде до Німеччини, має там бути з державним візитом, 30 серпня має зустрічатися з Ангелою Меркель. Ви під візит цю статтю підгадали, чи так випадково вийшло?
Юрій Андрухович: Ні. Власне кажучи, я не знаю, чи маю право якось тут ділитися редакційною кухнею цієї газети, але насправді ця стаття, на мій погляд, в них перележала, бо я її подав у перших днях липня. Я навіть вже думав, що вони справді притримують її до дня візиту Віктора Януковича. Але бачите, так не склалося. Можливо, якось на обговорення виставили, поки ще залишається кілька тижнів.
Бі-Бі-Сі: Як ми чули з новин, німецька економіка почала зростати, найбільше за останні три місяці від часу об’єднання зі Східною Німеччиною у 1990 році. Ви пам’ятаєте, які були протести, яке було незадоволення після об’єднання двох Німеччин. Як у західній, більш "цивілізованій", розвиненій країні, дивилися зверхньо на східних німців. Східні німці також дивилися зверхньо на західних. Багато хто казав, що це об’єднання не спрацює, але, як ми бачимо, уже зараз Німеччина одна країна…
Юрій Андрухович: Ні, тут суттєва різниця. Я вже здогадуюся про аналогію…
Бі-Бі-Сі: ...Так, в чому різниця між Донеччиною і Галичиною? Вони теж дивляться один на одного вовком…
Юрій Андрухович: Категорично інша справа. Мешканці східної Німеччини ніколи, ніхто з них, навіть у якійсь маячні, чи нападі марення, не вимагав би, скажімо, об’єднуватися з Варшавою, чи з Москвою, чи з Лондоном. Безумовно, йшлося тільки про єдину німецьку державу як найвищу цінність. Були, безумовно, дискусії, на тому рівні, як же ж її збалансувати, що з нею робити.
А тут, в нашому випадку, заперечується принципова можливість існування такої от незалежної держави. А 1991 рік, наш вихід з Радянського Союзу, оцінюється як привнесений ззовні розвал. От була така прекрасна країна, яку якісь там америкоси з піндосами розвалили, і 91-ий рік розцінюється як величезна помилка народу України. Згадувався конституційний термін "український народ", але там, в регіоні про який ми говоримо, там "народ України" і так далі. Тобто, це базові поняття, це дуже важлива розбіжність, я хочу повторити, що не можна нехтувати цим моментом. Тому що ми багато років намагаємося не ображати цей регіон - Донбас, поводитися лагідно і поступово вичавлювати з них рабів, по крапельці, і робити там якусь таку тиху, повзучу українізацію. Але з роками це завершується все більшим і більшим крахом, тому що ось у цьому, власне, і виявляється зневага до тих людей, в тому, що їх мають за якихось ковбасників, яких тільки ціни на ковбасу цікавлять, які ніби не мають жодних ідеологічних ідеалів. Але вони їх мають, і цей ідеал – Росія, буття разом з нею. І хоч сто разів їхній Віктор Федорович буде піднімати ціну на газ, вони будуть любити його й далі і за нього голосувати, тільки тому, що він забезпечує дружні, як їм здається, відносини з Росією. Він відновлює те дороге радянське, що в них було і що зруйнували ці прокляті нацики, америкоси і бандерівці. Це дуже складна, клінічна ситуація, відвертатися від неї не можна.
Бі-Бі-Сі: Давайте подивимося, яка є альтернатива. Ось ви говорите про Росію, я чула інші думки, що в Донбасі донецька свідомість, радянська свідомість, а не російська…
Юрій Андрухович: Яка різниця радянська чи російська?
Бі-Бі-Сі: Яка різниця радянська чи українська свідомість? Ви ж не скажете, що в Україні зовсім не лишилося спадку Радянського Союзу? Куди не глянь, що на Галичині лишився весь цей "совок", що у Макіївці!
Юрій Андрухович: Оце й весь спадок, радянсько-російський. Він в Україні, на її території, але це руїни імперії, а ці руїни зараз ожили і вони зростаються, вони починають відбудовуватися повним ходом, наприклад, пам’ятник Сталіну в Запоріжжі.
Я думаю над своїм життям, я вважаю себе досі молодим. Мені 51-ий, і в мене вже є внучка, так ось мої діти навчалися вже в нормальних школах, де вони добре вивчали українську історію, українську мову та літературу. І який це жах усвідомлювати, що онука буде це все знову вивчати так, як я свого часу! Це просто поставити хрест на власному житті.
Бі-Бі-Сі: Слухачка із Кривого Рогу каже, що її доньці скоро три роки і вона побоюється, що у цьому місті у неї не буде можливості вчити її бути українкою, говорити і думати українською мовою.
Юрій Андрухович: Я так розумію, що декларованого права вибору української мови реально у неї немає. На мене накинулися читачі за те, що я якось сказав про допомогу цим нашим українцям – допомогти їм звідти просто емігрувати, в більш благополучні у мовно-культурному сенсі регіони. Звичайно, це все дурниця, те, що я сказав про масову еміграцію, але знак запитання лишається.
Бі-Бі-Сі: Як ви можете визначити – хто такий українець?
Юрій Андрухович: Що західніше, то більше толерантності, то більше терпимості, елементарних навичок громадянського співжиття. Що східніше, то більше агресії та нетерпимості й намагання наполягти на своєму. Ти або нагнув, або тебе нагнули, на жаль, отака ось психологія.
Бі-Бі-Сі: Але ж нетерпимість і в Галичині існує, і на Сході!..
Юрій Андрухович: Звичайно існує, я говорю про пропорції, про рівень присутності. Галичина як така, не існуватиме без великої України, я зараз не економіку маю на увазі, а ідею. Галичина – як своєрідний локомотив проекту Україна і проекту "українська незалежність". Тому вона найзахідніший своєрідний агент впливу. Тобто, нам потрібно мати оцю свою Україну зі столицею в Києві, і тільки тоді Галичина відчуває себе повноцінною. Тобто, тут зовсім інше явище.
Бі-Бі-Сі: Один з наших слухачів, Ігор, він молодий письменник, запитує, як йому починати, в нього багато творів. Запитує, що йому робити?
Юрій Андрухович: До останнього часу, може півтора-два роки тому я дуже часто відповідав на це запитання від початківців. Я відповідав так: ваша ситуація зараз набагато сприятливіша ніж та, коли я і моє покоління були на вашому місці, були початківцями. Ми починали в умовах радянської системи, де видавництва були частиною ідеологічного апарату, пробиватися в друк було неймовірно складно ще й тому, що кількість видавництв була суворо регламентована. Якщо ти молодий письменник з Івано-Франківська, ти міг би податися або до комсомольського видавництва в Києві, або до регіонального видавництва в Ужгороді. У вас зараз, насправді, розгалуджена, велетенська кількість приватних видавництв в усіх куточках країни. Робіть так, як герой Джека Лондона: скопіюйте свої твори десятки разів і розішліть на всі ці адреси, і чекайте відповідей, бо герой Джека Лондона дочекався. Якщо ваші твори чогось варті, ви обов’язково чогось дочекаєтесь також.
Але я це казав два роки тому. Я маю таке враження, що в нас "бабахнула" криза і загалом це все ж вдарило по видавничій справі, і тому я б зараз вже б не наважився таку пораду формулювати. Я не знаю, чим дихають і чим перебиваються сьогодні наші видавці. Ось невдовзі буде форум книговидавців у Львові, я постараюся якось краще це зрозуміти.
Була така ситуація, в мене налагодилися відносини з харківським видавництвом "Фоліо", я видав у ньому свою останню на сьогоднішній день книжку "Таємниця", і я був задоволений своєю співпрацею, все йшло начебто добре, аж коли мені довелося оголосити свій власний бойкот. Після того, як вони почали публікувати твори Дмитра Табачника.
Бі-Бі-Сі: Андрій з США пише, що проголосувавши у другому турі за Тимошенко, чи готові ви нести відповідальність за газовий зашморг на шиї України, за недостворений БЮТ, за святкування дня комсомолу, за всі афери і інтриги, яка каже слухач, пані екс-прем’єрки?
Юрій Андрухович: То може я б узагалі взяв би на себе відповідальність за все на світі? Я все-таки вважаю, що коли в другому турі віддавав свій голос за Тимошенко, я не помилявся. Я розумію, що це був вибір за критерієм меншого зла. Є така можливість, це вже залежить від якості філософської дискусії, можливо кожен наш вибір є насправді вибором меншого зла.
А щодо цього вибору, то за умови перемоги Тимошенко була б неоднозначна ситуація. Там були б кращі шанси на майбутнє, а тут зараз вельми й вельми понуро й проблематично все виглядає.
Бі-Бі-Сі: Радіослухачка Леся запитує, чи підтримує вашу ідею хтось з інтелігенції, тому що думка не є поодинокою, а чути лише критику.
Юрій Андрухович: Я навпаки здивований тим, що останніми днями, в якихось коментах, на різних там сайтах, я знайшов досить багато підтримки. Я підозрюю, що її досить багато й з Донбасу та з Криму, тому що багато цих коментів російською мовою написані. Можливо слід взяти на озброєння якомусь прозахідному політику, майбутньому українському, який завдяки цьому може несподівано багато голосів "скосити" на Донбасі і в Криму. Ну добре, політика справа цинічна й брехлива, а справа поета говорити те, що він думає. Ось я так і намагаюся.
Бі-Бі-Сі: В нашій країні поети є соціальними й політичними коментаторами…
Юрій Андрухович: …Не тільки у нас. Поет, літератор – це рефлексія розуму. Розум не може не реагувати на суспільство і на політичні речі, це зрозуміло.
Бі-Бі-Сі: Дмитро з Донбасу запитує, чи були ви комсомольцем?
Юрій Андрухович: Був, але я був саботажним комсомольцем, тримаючи дулю в кишені, бо країна вся як така була невільною. Слава Богу, що зараз не всі зобов’язані бути комсомольцями, я вважаю це до певної міри прогресом. Але так як воно все розвивається, я не виключаю можливості, що через рік-два у нас уся молодь в обов’язковому порядку буде якимось "регіонівськими комсомольцями", наприклад.
Бі-Бі-Сі: Ви зараз в Берліні, передача лунає із Лондона, а ось Арсен зі Львова пише, що голосував за Януковича…
Юрій Андрухович: Слава Богу, що Львів дуже плюралістичний. Якби стільки людей в Донецьку проголосували за Ющенка, скільки у Львові за Януковича, то у нас були б підстави для об’єднання країни, насправді.
Бі-Бі-Сі: Багато хто критикує сам той факт, що люди поза межами України говорять про Україну, мовляв, про Україну можна говорити, якщо ти справді там живеш і живеш цим життям. А ви багато часу проводите за кордоном.
Юрій Андрухович: Україна – це страшенно важлива тема, не тільки для європейської дискусії, що таке Європа, що з нею відбувається, куди вона рухається… Україна насправді є темою глобальною, тобто це, на жаль, я мушу вжити це слово, на сьогоднішній день, на цю хвилину, це є полігон, на якому випробовується можливість повернення від зародкової первинної демократії назад, до тоталітаризму і диктатури. І ось у цьому сенсі ми є страшенно важливою країною, про яку дуже навіть варто і необхідно багато дискутувати.
04.08.10
Андруховичу наснилося, що він має застрелити Януковича. Бо боятися вже запізно
Український письменник Юрій Андрухович зізнався, що йому часто снилося, що він повинен... застрелити президента Віктора Януковича. Але пообіцяв цього не робити, бо він "мирно налаштована людина".
Про це Юрій Андрухович розповів в інтерв'ю польській газеті Rzeczpospolita.
Відповідаючи на запитання, чи хвилюють його швидкі кроки України у бік Росії, письменних заявив: "Це риторичне запитання. Очевидно, що хвилюють. Кожен із цих кроків робиться без озирання у минуле. Ці кроки ведуть українську державність у глухий кут. Я, наприклад, ніколи не думав, що у моїй душі народяться майже терористичні схильності. Що мені буде снитися, як я повинен застрелити Януковича. У мене був період, коли мені снилися такі сни".
Водночас Андрухович запевнив, що він - "мирно налаштована людина, яка не ставить насилля вище за всі інші методи боротьби", пише ТСН.
На запитання "що ви думаєте про Януковича, чи згідні ви з думкою, що він - маріонетка Москви", Юрій Андрухович відповів: "Певною мірою так, але це складніша справа. Якщо він і не є маріонеткою, то точно наслідником, таким собі епігоном Москви. Для Януковича ідеальною є така система, яку створив у Росії Володимир Путін. Ми наближаємося до цього швидким кроком".
Також Юрій Андрухович переконаний, що запізно боятися того, що Україна перестане бути українською, що зникне її мова і культура. "Запізно боятися. Маємо справу із реальністю", - наголосив Юрій Андрухович.
Про це Юрій Андрухович розповів в інтерв'ю польській газеті Rzeczpospolita.
Відповідаючи на запитання, чи хвилюють його швидкі кроки України у бік Росії, письменних заявив: "Це риторичне запитання. Очевидно, що хвилюють. Кожен із цих кроків робиться без озирання у минуле. Ці кроки ведуть українську державність у глухий кут. Я, наприклад, ніколи не думав, що у моїй душі народяться майже терористичні схильності. Що мені буде снитися, як я повинен застрелити Януковича. У мене був період, коли мені снилися такі сни".
Водночас Андрухович запевнив, що він - "мирно налаштована людина, яка не ставить насилля вище за всі інші методи боротьби", пише ТСН.
На запитання "що ви думаєте про Януковича, чи згідні ви з думкою, що він - маріонетка Москви", Юрій Андрухович відповів: "Певною мірою так, але це складніша справа. Якщо він і не є маріонеткою, то точно наслідником, таким собі епігоном Москви. Для Януковича ідеальною є така система, яку створив у Росії Володимир Путін. Ми наближаємося до цього швидким кроком".
Також Юрій Андрухович переконаний, що запізно боятися того, що Україна перестане бути українською, що зникне її мова і культура. "Запізно боятися. Маємо справу із реальністю", - наголосив Юрій Андрухович.
Герман закликала Андруховича йти на Схід
Заступник глави адміністрації президента України Ганна Герман cкритикувала письменника Юрія Андруховича за "популяризацію ідеї" про "від'єднання від України Криму і Донбасу".
Ганна Герман твердить, що через свої публікації на Заході ідею "про можливість порушити кордони соборної України знаний літератор почав, свідомо чи мимоволі, пропагувати уже в Європі".
На запитання Бі-Бі-Сі, чи варто було їй, як високопосадовцю, вступати в полеміку з людиною творчої професії, від якої очікують неординарних ідей та дискусійних кроків, пані Герман сказала, що вважала за потрібне висловитися тоді, коли ідеї пана Андруховича з’явилися на сторінках закордонної преси, а саме в інтерв’ю польській Жеч Посполитій.
Ганна Герман: Я завжди вважала, що змагатися треба позитивом. Треба більше говорити з людьми, треба йти на Схід, треба поширювати українську ідею. Треба дуже тяжко працювати. …Любити Україну можна різними мовами, і я не вважаю, що люди, які живуть у Донбасі чи Одесі люблять Україну менше, ніж ті, що живуть у Львові. У них своє бачення України. А для того, щоб це бачення було приблизно однаковим – треба дуже багато працювати. І це не дається за один місяць чи рік. Це не дається навіть за 20 років.
Бі-Бі-Сі: Мер Москви Юрій Лужков неодноразово робив заяви про єдність Криму і Росії. Чи вартo було б українському керівництву зробити заяву і з цього приводу?
Ганна Герман: Я вже казала, що звідки б не надходили такі заяви, чи вони надходять від Андруховича, чи вони надходять від Лужкова, вони повинні бути оцінені з однаковою принциповістю. Між Україною і Росією є договір, який гарантує Україні територіальну цілісність у нинішніх кордонах.
Юрій Андрухович: Герман треба сприймати з точністю до навпаки
Бі-Бі-Сі звернулася за реакцією Юрія Андруховича, який не сподівався, що його висловлювання спричинять таку палку дискусію, і не сприймає щирості заяв пані Герман:
Юрій Андрухович: Що стосується пані Герман, то вона службово зобов’язана якось на це реагувати. Зрештою, пані Герман - це така собі обманна конструкція у сьогоднішній системі влади. Її роль напевно полягає у тому, щоб проукраїнську частину нашої громадськості якось заспокоювати, якимось позитивним меседжом, який треба сприймати з точністю до навпаки. Наприклад, коли вона каже, що Семиноженко отримує посаду, щоб якось зрівноважити антиукраїнську діяльність Табачника, то закінчується це звільненням Семиноженка. Або коли вона каже, що у Запоріжжі пам’ятник Сталіну поставлять лише за умови загальноміського референдуму, то наступного дня ставлять пам’ятник Сталіну. От десь у такому контексті її реакцію слід і сприймати.
Бі-Бі-Сі: Як ви ставитеся до закиду, що слід більше працювати для подолання розбіжностей між Заходом і Сходом України?
Юрій Андрухович: Більше працювати - це дуже гарне гасло. Я думаю, що це ні до чого не зобов’язує: давайте єднайтеся, давайте більше працювати на об’єднання т.д. Це триває уже понад 20 років. І на мій погляд цей розкол він лише поглиблюється. …Я висловив своє припущення про теоретичну можливість - у якомусь майбутньому - переконатися, наскільки ці регіони хочуть бути разом з Україною. Історія незалежної України свідчить про протилежне, що особливо ці два регіони: Крим і Донбас хочуть бути разом із Росією. Це для них пріоритет. А ось уже незалежна Україна, чи залежна для них це уже другорядне. Першорядне, саме для них, це – разом з Росією. Ось на цьому моменті я хотів наголосити.
Ганна Герман твердить, що через свої публікації на Заході ідею "про можливість порушити кордони соборної України знаний літератор почав, свідомо чи мимоволі, пропагувати уже в Європі".
На запитання Бі-Бі-Сі, чи варто було їй, як високопосадовцю, вступати в полеміку з людиною творчої професії, від якої очікують неординарних ідей та дискусійних кроків, пані Герман сказала, що вважала за потрібне висловитися тоді, коли ідеї пана Андруховича з’явилися на сторінках закордонної преси, а саме в інтерв’ю польській Жеч Посполитій.
Ганна Герман: Я завжди вважала, що змагатися треба позитивом. Треба більше говорити з людьми, треба йти на Схід, треба поширювати українську ідею. Треба дуже тяжко працювати. …Любити Україну можна різними мовами, і я не вважаю, що люди, які живуть у Донбасі чи Одесі люблять Україну менше, ніж ті, що живуть у Львові. У них своє бачення України. А для того, щоб це бачення було приблизно однаковим – треба дуже багато працювати. І це не дається за один місяць чи рік. Це не дається навіть за 20 років.
Бі-Бі-Сі: Мер Москви Юрій Лужков неодноразово робив заяви про єдність Криму і Росії. Чи вартo було б українському керівництву зробити заяву і з цього приводу?
Ганна Герман: Я вже казала, що звідки б не надходили такі заяви, чи вони надходять від Андруховича, чи вони надходять від Лужкова, вони повинні бути оцінені з однаковою принциповістю. Між Україною і Росією є договір, який гарантує Україні територіальну цілісність у нинішніх кордонах.
Юрій Андрухович: Герман треба сприймати з точністю до навпаки
Бі-Бі-Сі звернулася за реакцією Юрія Андруховича, який не сподівався, що його висловлювання спричинять таку палку дискусію, і не сприймає щирості заяв пані Герман:
Юрій Андрухович: Що стосується пані Герман, то вона службово зобов’язана якось на це реагувати. Зрештою, пані Герман - це така собі обманна конструкція у сьогоднішній системі влади. Її роль напевно полягає у тому, щоб проукраїнську частину нашої громадськості якось заспокоювати, якимось позитивним меседжом, який треба сприймати з точністю до навпаки. Наприклад, коли вона каже, що Семиноженко отримує посаду, щоб якось зрівноважити антиукраїнську діяльність Табачника, то закінчується це звільненням Семиноженка. Або коли вона каже, що у Запоріжжі пам’ятник Сталіну поставлять лише за умови загальноміського референдуму, то наступного дня ставлять пам’ятник Сталіну. От десь у такому контексті її реакцію слід і сприймати.
Бі-Бі-Сі: Як ви ставитеся до закиду, що слід більше працювати для подолання розбіжностей між Заходом і Сходом України?
Юрій Андрухович: Більше працювати - це дуже гарне гасло. Я думаю, що це ні до чого не зобов’язує: давайте єднайтеся, давайте більше працювати на об’єднання т.д. Це триває уже понад 20 років. І на мій погляд цей розкол він лише поглиблюється. …Я висловив своє припущення про теоретичну можливість - у якомусь майбутньому - переконатися, наскільки ці регіони хочуть бути разом з Україною. Історія незалежної України свідчить про протилежне, що особливо ці два регіони: Крим і Донбас хочуть бути разом із Росією. Це для них пріоритет. А ось уже незалежна Україна, чи залежна для них це уже другорядне. Першорядне, саме для них, це – разом з Росією. Ось на цьому моменті я хотів наголосити.
03.08.10
Андрухович назвав зникнення української мови реальністю
Український письменник Юрій Андрухович переконаний, що запізно боятися того, що Україна перестане бути українською, що зникне її мова і культура. «Запізно боятися. Маємо справу із реальністю», - наголосив Юрій Андрухович у інтерв’ю польській газеті "Rzeczpospolita".
"Це не відбувається лише при владі Януковича. Цей процес сягає корінням другої половини ХХ ст. і початку ХХІ. Різниця лише у тому, що під час президентства Віктора Ющенка протягом п’яти років були якісь дії, спрямовані на порятунок української мови", - пояснив Юрій Андрухович.
На запитання, що після приходу до влади проросійського президента Віктора Януковича він говорив, що Україну "зайняли окупанти", Юрій Андрухович додав: "Це не лише моє переконання. Багато людей в Україні думає так само. Про це говорять написи на івано-франківських парканах: "Скажи "ні" внутрішній окупації".
Нагадаємо, раніше Юрій Андрухович заявив, що Крим і Донбас політично є частиною російської нації, тому потрібно дати можливість цим регіонам відокремитися від України.
"Це не відбувається лише при владі Януковича. Цей процес сягає корінням другої половини ХХ ст. і початку ХХІ. Різниця лише у тому, що під час президентства Віктора Ющенка протягом п’яти років були якісь дії, спрямовані на порятунок української мови", - пояснив Юрій Андрухович.
На запитання, що після приходу до влади проросійського президента Віктора Януковича він говорив, що Україну "зайняли окупанти", Юрій Андрухович додав: "Це не лише моє переконання. Багато людей в Україні думає так само. Про це говорять написи на івано-франківських парканах: "Скажи "ні" внутрішній окупації".
Нагадаємо, раніше Юрій Андрухович заявив, що Крим і Донбас політично є частиною російської нації, тому потрібно дати можливість цим регіонам відокремитися від України.
29.07.10
Дати Донбасу можливість відокремитися – означає віддати його Росії. Відповідь Андруховичу
Ампутація чи лікування?
«Якщо ще колись станеться таке диво, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то потрібно буде дати можливість Криму і Донбасу відокремитися. Зараз вони цього не зроблять, тому що сьогодні їхні люди сидять при владі в Києві. Але я майже не вірю в те, що помаранчеві коли-небудь прийдуть до влади " (UNIAN).
Не подумайте, що цю думку висловив якийсь українофоб. Ні, то сказав якраз патріот, наш популярний письменник Юрій Андрухович в інтерв’ю Оксані Климончук (УНІАН). Думку відразу ж підхопили інші інтернет-видання і понесли у світ до мільйонів читачів.
Який викид щедрості! – здивується десь далеко стороння людина. А хтось ближчий і здивується, і вельми втішиться: о, нарешті самі шароварники визнали, що заковтнули не своє! Може, й похвалить автора. Одначе той має свій аргумент: «Я ніколи не підраховував спеціально, але, як то кажуть, на око – наш проукраїнський політикум без цих двох регіонів на кожних виборах мав би десь понад сімдесят відсотків. Тобто була б така міцна проукраїнська більшість у парламенті, міцна проукраїнська влада і західний вектор був би поза дискусій».
Дати можливість відокремитись – насправді означає віддати Росії. Тут і захотілося втрутитись: так-так, ви-но почніть, пане, знову віддавати – це комусь вельми сподобається, і на черзі постануть Дніпропетровськ, Харків, Одеса... (а є ще західні сусіди!). Бо, відомо, апетит приходить під час їди, бо ніякого швидкого розмежування в ментальності наших громадян не відбудеться. Росія недарма віками розселяла в Україні свій етнос. До того ж не забувайте: у названих регіонах є ще й українські села, де живе наша культура і певною мірою історична пам’ять. Перефразувавши Тараса Шевченка, скажу: «Ви на сторожі коло НИХ поставте слово!» А щодо Криму зокрема, де проживає близько півмільйона українців, то врахуйте ще історичну пам’ять татар: вони зовсім не хочуть повертатися до Росії. От лише українців там стало менше: з 1989 по 2001 рік їх число скоротилося на 2,4 відсотка.
Кажете, віддати… Та ми вже, як той казав, навіддавалися – на всі боки. Не буду тут перераховувати втрачені землі з українським етнічним населенням і тим самим викликати в когось гіркоту від поразки, а в когось радість від перемоги. Лише додам: берегти треба також безлюдні території. Он сьогодні Румунія вже почала розвідувальні роботи на дільниці нафтогазоносного Черноморського шельфу, яку відсудила в України, бо наші високовладні «лохи», укладаючи угоду раніше, погодились винести «за дужки» спірне територіальне питання.
Для подальшої нашої розмови вважаю за потрібне навести деякі офіційні дані щодо проблемного Донецького регіону. За Всеукраїнським переписом 2001 року, на Донеччині українці складали переважну більшість населення – 56,9%. Українську мову вважали рідною 24,1% населення області, що на 6,5 відсоткового пункту менше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 74,9%. Порівняно з минулим переписом населення цей показник зріс на 7,2 відсоткового пункту. 41,2% українців вважали рідною мову своєї національності, російську – 58,7%, іншу – 0,1%. І 98,6% росіян вважали рідною мову своєї національності, українську – 1,3%, іншу – 0,1%.
Отже, тут бачимо не лише наслідки вікового імперського гніту, а й неефективність нашої «незалежної» влади з самого початку, коли за якихось два роки показник рідномовних українців зменшився на 6,5 відсоткового пункту. Одначе навіть ці показники наочно переконують нас у наявності оптимістичної перспективи, альтернативної державній чи офіційній двомовності, тим більше, повному зросійщенню Донбасу або виокремленню його з України. Маю на увазі вже випробуване в інших країнах національне відродження, що обов’язково означає натуралізацію зросійщених українців на їхній історичній Батьківщині, повернення їм рідної мови тощо. Базові умови для цього достатні – слово за державою.
Не обійшов увагою письменник і роль президента Віктора Ющенка: «У результаті політичної боротьби з нього зробили націоналістичного монстра, а для донецьких він узагалі став якимось фашистом, нациком. Тобто навіть настільки компромісний, об’єднавчий варіант не спрацював». З приводу цього можу зауважити: Віктор Ющенко сам дозволив таким себе зробити. Як я вже не раз наголошував, так буває завжди, коли супротивника не перемагаєш, а тільки дражниш, коли своїми мікродозами насправді робиш корисне йому щеплення проти української національної ідеї.
З донецькими «друзями» В.Ющенко тільки ще не родичався – настільки мав люб’язні стосунки, а от системно й постійно з регіоном не працював. Іноді його президентство виглядало як аматорське заняття, коли не хочеш і знати, що тобі замилюють очі, коли віддаєш супротивникові ініціативу, коли зникає почуття обов’язку. Напевне, багатьох нас неприємно вразило повідомлення про те, що 17 квітня 2008 року учні Донецької гімназії №70, ошатно вбрані, в урочистому хвилюванні кілька годин марно прочекали на президента, який мав провести для них важливий урок, побесідувати з випускниками. Як зазначає Kompromat.ua (переклад – О.П.), «Прогулявши урок з євроінтеграції, Віктор Ющенко скоротив своє відставання від графіка і розпочав Всеукраїнську нараду «З любов’ю і турботою про дітей: рік національного усиновлення» із запізненням на 2 години». Далі президент відвідав спортивний стадіон, де пробув «рівно 7 хвилин. Після чого сів за кермо, запросив до себе в машину Ріната Ахметова і поїхав на високій швидкості. Зі стадіону президент з Ахметовим виїхали близько 18.00. З Донецька Віктор Ющенко вилетів близько 21.00. Де перебував глава держави три години по закінченні офіційної програми візиту в Донецьк?.. За інформацією джерел «Острова», цей час Віктор Андрійович прогостював удома в Ріната Леонідовича».
Зважаючи на безсумнівний патріотизм, літературний талант і незалежну світоглядну позицію Юрія Андруховича, я можу прийняти лише як фігуральний вислів його твердження: «Бо ж не може насправді претендувати на кращу долю народ, який воліє стояти раком на городах замість того, щоб читати книжки»… Так, українці сьогодні мало читають, але не через городи. Завдяки тим городам вони себе годують. І не вина пересічного українця в тім, що на його душу мало припадає книжок…
Думки Юрія Андруховича прозвучали в супроводі цікавих рефлексій, викликаних політичними подіями в Україні, а також деяких історичних узагальнень, оригінальних метафор, але не з усіма ними можна погодитися. Заперечуючи йому, я, проте, знаю: наш письменник не має нічого спільного з особами, що навмисне запускають у народ провокації з надією, що ті приживуться і почнуть зомбувати людські голови. Юрій Андрухович не такий: він просто помилився. Замість того, щоб вирішити проблему, він захотів її позбутися в ось такий інстинктивний спосіб. Замість лікування він обрав ампутацію. Схоже, не витримали нерви.
Коли йдеться про захист наших національних інтересів, ми ніколи не повинні привселюдно висловлювати свої страхи, сумніви, безвихідь, готовність поступитися. Пригадую, як Леонід Кравчук колись безпорадно розводив руками на тему перебування російського Чорноморського флоту в Україні: а як ми, мовляв, його виведемо?.. Така демонстрована світу безпорадність в устах президента не додає авторитету ні йому, ні очолюваній ним країні. Бо є міжнародні суди, є зрештою сама ПОЗИЦІЯ, співмірна твоєму статусу.
Як ми вже звикли поступатися!.. Поступилися ядерною зброєю, вітчизняним іменем у громадянських документах, національними інтересами, правом на самостійні рішення і людське життя… Одне слово, поступаємося державною незалежністю і власною свободою. Але, що важливо, поступається не український народ, поступається завжди його владна верхівка. У тім ви самі переконаєтеся, якщо порозмовляєте на цю тему з українцями Сходу і Заходу.
У відвертих зізнаннях Юрія Андруховича я бачу щирий біль за долю України, в основному почуваюся його однодумцем, але пораду ось так «відокремлювати» вважаю наївною і небезпечною.
Олекса Палійчук, Київ
«Якщо ще колись станеться таке диво, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то потрібно буде дати можливість Криму і Донбасу відокремитися. Зараз вони цього не зроблять, тому що сьогодні їхні люди сидять при владі в Києві. Але я майже не вірю в те, що помаранчеві коли-небудь прийдуть до влади " (UNIAN).
Не подумайте, що цю думку висловив якийсь українофоб. Ні, то сказав якраз патріот, наш популярний письменник Юрій Андрухович в інтерв’ю Оксані Климончук (УНІАН). Думку відразу ж підхопили інші інтернет-видання і понесли у світ до мільйонів читачів.
Який викид щедрості! – здивується десь далеко стороння людина. А хтось ближчий і здивується, і вельми втішиться: о, нарешті самі шароварники визнали, що заковтнули не своє! Може, й похвалить автора. Одначе той має свій аргумент: «Я ніколи не підраховував спеціально, але, як то кажуть, на око – наш проукраїнський політикум без цих двох регіонів на кожних виборах мав би десь понад сімдесят відсотків. Тобто була б така міцна проукраїнська більшість у парламенті, міцна проукраїнська влада і західний вектор був би поза дискусій».
Дати можливість відокремитись – насправді означає віддати Росії. Тут і захотілося втрутитись: так-так, ви-но почніть, пане, знову віддавати – це комусь вельми сподобається, і на черзі постануть Дніпропетровськ, Харків, Одеса... (а є ще західні сусіди!). Бо, відомо, апетит приходить під час їди, бо ніякого швидкого розмежування в ментальності наших громадян не відбудеться. Росія недарма віками розселяла в Україні свій етнос. До того ж не забувайте: у названих регіонах є ще й українські села, де живе наша культура і певною мірою історична пам’ять. Перефразувавши Тараса Шевченка, скажу: «Ви на сторожі коло НИХ поставте слово!» А щодо Криму зокрема, де проживає близько півмільйона українців, то врахуйте ще історичну пам’ять татар: вони зовсім не хочуть повертатися до Росії. От лише українців там стало менше: з 1989 по 2001 рік їх число скоротилося на 2,4 відсотка.
Кажете, віддати… Та ми вже, як той казав, навіддавалися – на всі боки. Не буду тут перераховувати втрачені землі з українським етнічним населенням і тим самим викликати в когось гіркоту від поразки, а в когось радість від перемоги. Лише додам: берегти треба також безлюдні території. Он сьогодні Румунія вже почала розвідувальні роботи на дільниці нафтогазоносного Черноморського шельфу, яку відсудила в України, бо наші високовладні «лохи», укладаючи угоду раніше, погодились винести «за дужки» спірне територіальне питання.
Для подальшої нашої розмови вважаю за потрібне навести деякі офіційні дані щодо проблемного Донецького регіону. За Всеукраїнським переписом 2001 року, на Донеччині українці складали переважну більшість населення – 56,9%. Українську мову вважали рідною 24,1% населення області, що на 6,5 відсоткового пункту менше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 74,9%. Порівняно з минулим переписом населення цей показник зріс на 7,2 відсоткового пункту. 41,2% українців вважали рідною мову своєї національності, російську – 58,7%, іншу – 0,1%. І 98,6% росіян вважали рідною мову своєї національності, українську – 1,3%, іншу – 0,1%.
Отже, тут бачимо не лише наслідки вікового імперського гніту, а й неефективність нашої «незалежної» влади з самого початку, коли за якихось два роки показник рідномовних українців зменшився на 6,5 відсоткового пункту. Одначе навіть ці показники наочно переконують нас у наявності оптимістичної перспективи, альтернативної державній чи офіційній двомовності, тим більше, повному зросійщенню Донбасу або виокремленню його з України. Маю на увазі вже випробуване в інших країнах національне відродження, що обов’язково означає натуралізацію зросійщених українців на їхній історичній Батьківщині, повернення їм рідної мови тощо. Базові умови для цього достатні – слово за державою.
Не обійшов увагою письменник і роль президента Віктора Ющенка: «У результаті політичної боротьби з нього зробили націоналістичного монстра, а для донецьких він узагалі став якимось фашистом, нациком. Тобто навіть настільки компромісний, об’єднавчий варіант не спрацював». З приводу цього можу зауважити: Віктор Ющенко сам дозволив таким себе зробити. Як я вже не раз наголошував, так буває завжди, коли супротивника не перемагаєш, а тільки дражниш, коли своїми мікродозами насправді робиш корисне йому щеплення проти української національної ідеї.
З донецькими «друзями» В.Ющенко тільки ще не родичався – настільки мав люб’язні стосунки, а от системно й постійно з регіоном не працював. Іноді його президентство виглядало як аматорське заняття, коли не хочеш і знати, що тобі замилюють очі, коли віддаєш супротивникові ініціативу, коли зникає почуття обов’язку. Напевне, багатьох нас неприємно вразило повідомлення про те, що 17 квітня 2008 року учні Донецької гімназії №70, ошатно вбрані, в урочистому хвилюванні кілька годин марно прочекали на президента, який мав провести для них важливий урок, побесідувати з випускниками. Як зазначає Kompromat.ua (переклад – О.П.), «Прогулявши урок з євроінтеграції, Віктор Ющенко скоротив своє відставання від графіка і розпочав Всеукраїнську нараду «З любов’ю і турботою про дітей: рік національного усиновлення» із запізненням на 2 години». Далі президент відвідав спортивний стадіон, де пробув «рівно 7 хвилин. Після чого сів за кермо, запросив до себе в машину Ріната Ахметова і поїхав на високій швидкості. Зі стадіону президент з Ахметовим виїхали близько 18.00. З Донецька Віктор Ющенко вилетів близько 21.00. Де перебував глава держави три години по закінченні офіційної програми візиту в Донецьк?.. За інформацією джерел «Острова», цей час Віктор Андрійович прогостював удома в Ріната Леонідовича».
Зважаючи на безсумнівний патріотизм, літературний талант і незалежну світоглядну позицію Юрія Андруховича, я можу прийняти лише як фігуральний вислів його твердження: «Бо ж не може насправді претендувати на кращу долю народ, який воліє стояти раком на городах замість того, щоб читати книжки»… Так, українці сьогодні мало читають, але не через городи. Завдяки тим городам вони себе годують. І не вина пересічного українця в тім, що на його душу мало припадає книжок…
Думки Юрія Андруховича прозвучали в супроводі цікавих рефлексій, викликаних політичними подіями в Україні, а також деяких історичних узагальнень, оригінальних метафор, але не з усіма ними можна погодитися. Заперечуючи йому, я, проте, знаю: наш письменник не має нічого спільного з особами, що навмисне запускають у народ провокації з надією, що ті приживуться і почнуть зомбувати людські голови. Юрій Андрухович не такий: він просто помилився. Замість того, щоб вирішити проблему, він захотів її позбутися в ось такий інстинктивний спосіб. Замість лікування він обрав ампутацію. Схоже, не витримали нерви.
Коли йдеться про захист наших національних інтересів, ми ніколи не повинні привселюдно висловлювати свої страхи, сумніви, безвихідь, готовність поступитися. Пригадую, як Леонід Кравчук колись безпорадно розводив руками на тему перебування російського Чорноморського флоту в Україні: а як ми, мовляв, його виведемо?.. Така демонстрована світу безпорадність в устах президента не додає авторитету ні йому, ні очолюваній ним країні. Бо є міжнародні суди, є зрештою сама ПОЗИЦІЯ, співмірна твоєму статусу.
Як ми вже звикли поступатися!.. Поступилися ядерною зброєю, вітчизняним іменем у громадянських документах, національними інтересами, правом на самостійні рішення і людське життя… Одне слово, поступаємося державною незалежністю і власною свободою. Але, що важливо, поступається не український народ, поступається завжди його владна верхівка. У тім ви самі переконаєтеся, якщо порозмовляєте на цю тему з українцями Сходу і Заходу.
У відвертих зізнаннях Юрія Андруховича я бачу щирий біль за долю України, в основному почуваюся його однодумцем, але пораду ось так «відокремлювати» вважаю наївною і небезпечною.
Олекса Палійчук, Київ
Підписатися на:
Дописи (Atom)