Перша моя реакція на інтерв'ю Юрка Андруховича була негативна і трохи агресивна. Але потім я подумав, що якщо у нас будується нова країна з новою назвою, то треба переїжджати з Києва до Львова або за кордон.
Розмова з Андрієм Курковим була невимушена і проста: він вміє про все розповідати, як про цікаву життєву історію. Тому навіть те, як він перераховує свої переклади, свої мандри за кордоном та описує увагу іноземців до його текстів, не виглядає самохизуванням, а сприймається, як належне.
Пане Андрію, пару років тому в кількох інтерв'ю у вас питали, як ви ставитесь до того, що вас на Батьківщині так мало знають. От зараз, мені здається, ситуація трошки виправляється. Говорять багато про Ваші дитячі книжки, вас стали вважати своїм усі письменники...
- Ну, з письменниками я завжди приятелював, письменницька молода гвардія дуже симпатична.
В Україні завжди всі трималися більш-менш разом, тобто ніякої війни чи конкуренції не було, і ми з радістю зустрічаємося. Єдине, що я пам'ятаю, як потоваришував зі Шкляром зі сварки.
Я прийшов на "Останню барикаду" багато років тому, в Києві. Перед тим він десь виступив проти мене в пресі, я виступив проти нього в пресі, проти "Елементаля".
Отож, заходжу я на "Барикаду", а мені кажуть: ось Шкляр сидить. Ну, і хтось каже: "Та випийте горілки". Я кажу: "Ні, треба спочатку виясніть отношенія".
Ну, ми і з'ясовували відносини, і він каже: "Ну, навіщо тобі бути українським письменником, залишайся російським, як Гоголь". Якось ми так нормально поговорили, випили горілки і потоваришували.
Але моє спостереження правильне: справді зараз в Україні і критика, і читачі більше Вас знають?
- Можна сказати й так, але я думаю, що половина цього знання - це не про мене як про письменника, а як про публічну постать. З коментарів, з телебачення, з радіо...
Серед списку мов, якими Вас перекладено, фігурує, зокрема, китайська мова.
- І китайська, і турецька, і японська...
А власне китайська - це підсвідоме намагання підготуватися до того часу, коли Китай підкорить весь світ? Чи як вас туди занесло?
- Це не мене занесло, заносить мої книжки, а потім в деякі країни я за книжками їду.
В Китай мене не запрошували. Але ні, китайці будуть в Росії, вони заберуть Далекий Схід - до Уралу. Я думаю, що Путін сам розуміє і розмовляє вже так дружньо з китайцями, тому що він думає, що якщо Росія об'єднається з Китаєм, то легше буде протистояти американському впливу.
Але китайці до України якщо дійдуть, то тільки масовими китайськими рестораціями. А в принципі, у нас їм не дуже добре, бо ми самі по собі дешева робоча сила. Навіщо нам ще дешевша? Тим більше, що вони зараз вимагають в Китаї все більшу і більшу платню.
Lemberger: Пане Андрію, скажіть, будь ласка, які книжки читають Ваші діти? Чи є в них улюблені? І як Ви, як батько, впливаєте на їх вибір: рекомендуєте, радите, підсовуєте щось обережно чи вони дають собі раду самі?
- Ой, ну, ви знаєте, мої казки вони читали. У мене діти 7, 11 і 13 років. Донька, якій 13 років, може читати трьома мовами: російською, українською і англійською. Вона влітку прочитала в Англії якийсь підлітковий роман про вампірів, з радістю, потім я їй підсунув три книжки, які вона забракувала.
А переклад з французької "Завтра - це кайф" Фаїзи Ґен, якій було 19 років, коли вона це написала, в "Кальварії" вийшла книжка - дочка це проковтнула. А хлопці не дуже читають, тобто, якщо їх змусити - читають, але добровільно не йдуть на це.
Ви розповідаєте про Україну світові. Чи не помічали ви, коли вдруге приїжджали до якоїсь країни, що вже люди знають про Україну більше?
- Більше знали про Україну після і під час Помаранчевої революції, бо була велика зацікавленість.
Більше людей стало купувати книжки українських авторів, у тому числі й моїх, і більше приходити на зустрічі.
Потім, десь під кінець 2005 року, цей інтерес згас. Але в принципі, є досить велика аудиторія людей, які цікавляться Східною Європою, і ми зараз - нормальна частина Східної Європи, не зовсім нормальної. Так що все йде добре.
Але є люди, які за вашими художніми творами реконструювали собі нашу дійсність?
- Є люди, які приїжджають, щоб їх поводили по місцях дій романів. У мене три дні тому були гості зі Швейцарії, з проханням показати їм Гідропарк і ресторан "Очеретяний кіт".
Бувають регулярно групи з Австрії, Німеччини, які приїжджають ходити по вулицях моїх романів, і це не тільки зі мною так... Зараз, наприклад, по романах Стіг Ларссон є вже офіційна екскурсія, так що це нормальний процес.
У вас це поки що неофіційні екскурсії?
- Ні, не офіційні. До мене звертаються, і якщо я в Києві, то я показую.
Питання з зали: Чи можлива творчість без штучних збудників?
- Що таке штучні збудники? Алкоголь - це натуральний збудник, зовсім не штучний. Штучний збудник - це коли тебе дратує політик і ти не можеш його вимкнути, тому що він скрізь. Якщо його можна вимкнути, то це вже натуральний збудник.
Я думаю, що збуджувати себе треба, коли в тебе вже імпотенція якась, а якщо імпотенції нема, творчої чи іншої, то хочеш - пий чай з травами... Але взагалі, в принципі треба тверезо дивитися на життя. Бо збудження змінює, викривлює реальність.
Тобто, може статися, що коли у вас буде нестача творчих сил - ви увімкнете радіо або відкриєте сайт "Української правди", почитаєте про політиків, збудитеся і напишете?
- Може, таке може бути.
Як багато ви працюєте?
- Поки не було дітей, я з 5 ранку до 11 писав прозу, потім перерва, потім писав статті, сценарії... Розумієте, справа в тому, що я дуже багато в поїздках. Цього року з січня по червень я був удома тільки два тижні.
У дорозі виходить більше, ніж вдома, писати. Бо я навчився їздити всюди з ноутбуком, пишу в готелях, і в потягах, і в літаках.
А коли я вже вчетверте переписував "Садівника з Очакова"... Було досить важко, тому що я хотів написати короткий роман і без політики. А мені легше писати великі і з політикою. І тому довелося багато працювати, багато змінювати, і ось нарешті я сьогодні вранці у Львові вперше побачив цю книжку на стенді "Фоліо"...
То я її все літо писав, десь по 12-14 годин на день виходило. Коли я починав писати цей роман - у мене виходило по 3-4 сторінки на день, а коли я вже його дописував, у червні-липні і на початку серпня, на день виходило десь по 15-20 сторінок.
Питання з зали: Про що ця книжка?
- Це пригодницька мелодрама, сучасна дія якої відбувається в Києві, Ірпені і в Очакові. Один з головних героїв випадково дізнається, як можна потрапити в Очаків 1957 року. Він туди йде, і закохується там в одну заміжню жінку, яка торгує рибою на базарі... Ну, і далі дізнаєтеся з книжки...
Ольга: Андрію, ви багато подорожуєте, зустрічаєтесь з українцями закордоном, вашими українськими та іноземними читачами. Є різниця між питаннями, які вам ставлять іноземні та українські читачі?
- Різниця є, можна навіть по країнах відрізняти: коли виступаєш десь в Америці чи в Канаді, то більшість питань будуть не по тексту книжок, а по контексту країни, з якої приїхав автор. У Німеччині буде більше запитань майже фізіологічного кшталту.
Пам'ятаю, коли в мене вже було більш як 300 авторських вечорів німецькою мовою в Німеччині, Швейцарії і Австрії, то перші запитання були щодо "Пікніка на льоду" "Чому я не описую, коли і як ходить Міша в туалет". Ну, а в Україні ніколи не буває питань про Україну, бо в Україні всі про Україну все знають.
Ольга: Чому "Нічний молочник" має різні закінчення російською та французькою мовами?
- Це не зовсім так. Є перший варіант "Нічного молочника", який вийшов у "Фоліо" і в "Амфорі" російською. Потім я був ним незадоволений. Переписав. Скоротив, змінив трошки фінал і видав російською мовою у видавництві "Альтер-Прес", українською в "Нора-Друк". І цей вже другий варіант пішов на переклад іноземними мовами, в тому числі і французькою.
Питання з зали: Який відсоток ваших фінансових надходжень - від гонорарів за книжки, а який - від іншого?
- Приблизний відсоток роялті для письменників, які продаються, більш-менш однаковий - десь від 5% до 10% вартості книжки. Але в мене приблизно 90% прибутку - саме від продажу книжок, і з цього 95-99% - з-за кордону. Тобто, тільки на продажі книжок з України чи з Росії я б, як письменник, не вижив, мені б довелось шукати ще де заробляти гроші.
А співвідношення продажів в Україні і в Росії?
- Приблизно однакове. Тому що для російського ринку я - іноземець, тому критика про мене майже не пише. Колись вони були ображені, що серед російськомовних письменників у мене найбільші тиражі за кордоном, але далеко не найбільші тиражі в Росії. Тому мене якось там ігнорували, потім писали, що я спеціально пішов на експорт.
Потім мене якось визнали, і книжки зараз видаються, але видаються, скажімо, тиражами 5 тисяч примірників. Я кажу про сьогодення, тому що років 10-15 тому були інші тиражі, але зараз у мене перевидається тільки "Пікнік на льоду" російською мовою, а інші книжки - ось, перший тираж іще досі продається.
Влад Краснодемський: Чи правда, що Курков, єдиний із Шевченківського комітету, обурився пропозицією Олеся Довгого дати його дідові - бездарному поетові Олексію Довгому премію Шевченка у 100 тисяч гривень, за що обіцяв відплатити кожному з членів по 200 тисяч? І що Курков це зробив, не побоявшись корупційної комітетської мафії Матіос-Жулинський і прочія? Бажано, щоб відповідь була детальною.
- Детально я не можу, бо це, по-перше, неетично, це внутрішні справи. Я вважаю Жулинського і Марію Матіос нормальними людьми, зовсім не корумпованими. Ось.
Ситуація була така, я справді єдиний публічно виступив проти цього і в кінці кінців, як ви знаєте, не дали. Потім на мене обіцяли подати в суд, але не подали.
А якісь непублічні вияви незгоди були?
- Ні, всі мовчали.
Ц: Андрей, есть ли шанс у Шкляра получить премию при нынешнем составе комитета?
- У Шкляра завжди є шанс отримати премію. "Чорний ворон" - дуже гарний роман, набагато кращий від "Елементалу". Але про цей комітет мені важко сказати.
Мене замінили на Сизоненка, тому Шкляра, як кандидата, треба замінити на Мушкетика. Якщо ви зрозуміли, що я маю на увазі. Ну, між мною і Сизоненком така ж сама різниця в якості і віці, як між Мушкетиком і Шкляром.
Сергій: Андрей, может ли среди современных украинских писателей родиться нобелевский лауреат по литературе? Складывается впечатление, что коммерческий успех книги настолько важен, что изначально писатели не заинтересованы создавать высококлассные книги, а настроены на выпуск серии бестселлеров сомнительного качества. Претензии не к Вам лично, а в целом к тому, что сейчас продается.
- По-перше, не треба писати висококласну літературу, щоб стати лауреатом Нобелівської премії.
По-друге, в Україні може народитися письменник, який може стати англійським лауреатом Нобелівської премії, чи швейцарським, чи швецьким. Тому що на премію висуває держава чи державні інституції.
У нас держава може висунути, знову ж таки, Мушкетика чи Сизоненка. Я думаю, що там їх не сприймуть члени Нобелівського комітету.
Питання з зали: Чому в Україні до антологій та шкільних програм потрапляють одні письменники, а реально читають інших?
- Тому що вони п'ють в різних компаніях. Тому що для того, щоб вкласти свої п'ять копійок чи два вірша в антологію чи в хрестоматію, чи у шкільний підручник, то треба просто пити з редактором чи з упорядником.
І в підручниках з української літератури - 90% невідомих вам прізвищ. Це люди, які пишуть, яких видають ось в таких от хрестоматіях. У них може навіть не бути книжок інколи.
Lana: Я запитаю дурне питання - ви любите сіль? :)
- Сіль? Окремо від помідорів ні.
Viktor: Скажите, Вы еврей?
- Єщьо нєт. Але перший раз виступав у травні в Ізраїлі. В мене три книжки вийшло на івриті.
Andriy: П. Андрію, доброго дня! Ваші романи не назвеш аполітичними, так само, як і публічні висловлювання.
Питання№1: Наскільки ви зараз цікавитесь політикою, політиками?
Питання№2: Щоб порушити письменницьку "мовчанку", українські прозові автори витрачають ен років. І мова не тільки про Андруховича, Забужко чи, скажімо, Тараса Прохаська, мова загалом про кількість, яка мала би приводити багато справді ефективних прийомів до автоматизму і переходити в якість.
Чому, з вашої точки зору, так нечасто і мало виходить? Чому донині відсутнє просте замовлення на українську (зокрема україномовну) белетристику в серйозному обсязі? Питання до вас, бо ви детективіст.
- Я не детективіст. У мене є одна повість, яка написана в рамках цього жанру.
Попит є великий. Бо я їжджу по Україні, і на зустрічі приходять, особливо в університетах, купа людей - на молодих українських письменників, купують книжки.
Проблема в іншому - чому мало пишуть письменники. Мабуть тому, що вони змушені багато займатися самою промоцією: поїздками, виступами публічними. Тому що в нас нема інфраструктури для промоції української книжки або пропаганди просто читання.
У нас література не пов'язана з офіційним суспільним процесом - ані з освітнім, ані з інформаційним, ані з Міністерством культури.
Третє питання, що є письменники, які не можуть тут прожити на гонорари і змушені їхати, отримувати гранти, писати за кордоном, а потім повертатись. Челноками такими творчими вести своє життя. І це теж відволікає від творчості і від елементу стабільності в роботі.
Лика: Ваше мнение о сегодняшней ситуации в Украине и прогнозы на ближайшие выборы.
- Ну, по-перше, ви знаєте, що скоро країну будуть перейменовувати, тому що хтось будує нову країну. В нас країна перестала бути політичною країною, вона тепер якась економічна. І тепер прийшли до влади люди, які вміють будувати бізнес. Для чого в Україні будується бізнес? А згадайте, для чого в Україні створювалися банки? Щоб продати їх іноземцям.
Тобто, є небезпека, що у нас будується новий бізнес, великий, який потім буде проданий. Я не бачу, чесно кажучи, при владі людей, які вміють думати, я не знаю, хто з них читає книжки, але те, що відбувається зараз, трохи лякає.
Наприклад, перша моя реакція на інтерв'ю Юрка Андруховича була негативна і трохи агресивна. Але потім я подумав, що якщо у нас будується нова країна з новою назвою, то треба переїжджати з Києва до Львова або за кордон.
Справа в тому, що коріння цієї ситуації лежить далеко в 2001 році, бо у нас більше ста партій зареєстровано, серед яких нема ідеологічних. У нас давно політика стала кооперативним явищем. Де збираються представники бізнесу, які йдуть в депутати захищати свій бізнес. Тепер це дійшло до свого апофеозу.
Я нічого не можу сказати про ідеологію Партії регіонів, так само, як я зараз вже не можу сказати нічого про ідеологію колишньої помаранчевої влади. Тому що все, що було декларовано, залишилося декларованим і не зачіпало реальності.
Вони подарували владу, навіть допомогли, щоб прийшла влада, яка навіть ніяких декларацій ідеологічних не висуває... Вони просто обіцяють краще життя вже завтра.
Vrangel: Как нам всем, живущим сейчас в смутное время распада и предательства, избавиться от украинства и европейства - этих уродливых проявлений западничества?
Когда мы перестанем отказываться от своего первородства русского человека за чечевичную похлебку украинства? Согласны ли Вы, что только Единая Русская Православная Церковь и Единое Русское Государство выведут нас на Истинный Путь?
- Чечевичная похлебка - це російська страва, а не українська. Я можу згадати маленький вірш російського поета Вагінова у відповідь.
Снова на родине я. Ем чечевичную кашу.
Моря Балтийского шум. Тихая поступь ветров.
Но не откроет мне дверь насурмленная Маша.
Стаи белых людей лошадь грызут при луне.
Тобто він нас запрошує туди, де "лошадь гризут при луне". Я туди не хочу.
Справа в тому, що православ'я допомагає і Росії, і Україні знаходитись в такому стані, в якому ми зараз знаходимось. Я не буду якось пропагувати одну церкву, принижувати іншу, це неетично, але...
Артем Захарченко
Фото Олег Романенко
