Рано чи пізно, але у Страсбурзі в майбутньому ще буде розглядатися питання Голодомору в Україні і все-таки буде визнано геноцидом масове знищення українських людей засобами штучного голоду. Таку думку сьогодні, 29 квітня, у коментарі ЗІКу висловив літературознавець, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік Національної академії наук України Микола Жулинський.
Він вважає, що рішення ПАРЄ про невизнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу є результатом зовнішньої політики нинішнього українського керівництва, яка найяскравіше виразилася в підписанні угоди про перебування російського Чорноморського флоту в Україні.
Крім того, як зазначив Жулинський, ні для кого не є секретом, що російська делегація дуже активно працювала з депутатами Європарламенту щодо цього питання.
Микола Жулинський звернув увагу на одну важливу деталь в резолюції ПАРЄ – Парламентська асамблея звернулася до країн колишнього Радянського Союзу, щоб вони відкрили свої архіви. Це звернення стосується, насамперед, Російської Федерації, яка досі не відкриває архівів, пов’язаних з Голодомором в Україні.
«І якщо ця рекомендація буде сприйнята і російські архіви будуть відкриті, то я переконаний, що в нас будуть дуже серйозні аргументи для того, щоб уже при новій владі знову повернутися до цієї проблеми. Тоді можна буде вимагати перегляду цього рішення ПАРЄ і прийняття справедливої резолюції, в якій було б визнано, що це був геноцид українського народу, запланований і здійснений комуністичним режимом», – вважає Жулинський.
Він наголосив, що можна ставити знак рівності між тими жертвами, які були в Україні і в інших республіках Радянського Союзу, як це зараз робить ПАРЄ.
«Справді, голод був і на Кубані, але там постраждало, насамперед українське населення. Був голод і в Казахстані, хоча там були інші причини. Але якщо подивитися на методи комуністичної влади в Україні і в інших республіках, ми побачимо, що це була зовсім інша політика», – зазначив Жулинський.
статті про українську політику і не тільки
