Брати-росіяни не відстають від нас у мазохізмі. Навіщо їм Севастополь? Правильно – як символ, «місто російської слави». От тут і виникає питаннячко: а яка «російська слава» була у Севастополі?..
Уся історія з Харківським пактом, його ратифікацією і всіма супутніми ґешефтами між Януковичем і Путіним–Медведєвим насправді доводить, що українці та росіяни є істинно спорідненими народами. Їх поріднив Леопольд. Не той, за словами Януковича, «шкодливий» кіт, який закликав «давайте жити дружно». А Леопольд фон Захер-Мазох, який народився під Львовом, від прізвища якого й утворили слово «мазохізм», – «насолода від фізичного чи душевного болю».
Українці мучаться, але віддають
Для українців мазохізм – абсолютно звичний стан душі. Чи не головне питання української культури та ментальності карбовано висловив Тарас Шевченко: «О, Боже мій милий! За що ти караєш її молоду?»
В одному з посібників з історії авторові зустрів просто архетипічні слова: «Нападники зусібіч приходили на нашу рідну українську землю, гнали українців у полон і гнобили їх. Але національний дух все одно продовжував жевріти під сподом».
Українці обпікали п’яти тими жевріючими жаринами, мучилися – і в страшних муках жертвували незалежністю, державністю та іншими святими речами.
Уявляю, як ридав останній гетьман України Кирило Разумовський, уклінно благаючи матушку-імператрицю скасувати гетьманство як інститут. Бо придворна кар’єра була під загрозою.
Страшенно мучилися Грушевський, Винниченко, Петлюра, Скоропадський, у міжусобицях профукуючи нетривкі державні утворення в Україні і втікаючи потім (майже всі) за кордон.
Мучилися уже за новітнього часу наші можновладці, віддаючи сусідові ядерне озброєння та ріжучи на металобрухт стратегічні бомбардувальники.
Не знаю, чи мучилися Янукович з Азаровим, віддаючи збагачений уран, фактично даруючи Росії десятки тисяч гектарів узбережжя в Севастополі, ставлячи по суті хрест на повноцінній європейській інтеграції (про євроатлантичну й казати поготів), готуючись до здачі ядерної, авіаційної та інших галузей промисловості? Навряд.
Зате мучиться як мінімум пів-України – та вдіяти поки що нічого не може.
Хто бачив ту “російську славу” в Севастополі?
Але і брати-росіяни не відстають від нас у мазохізмі. Їм навіщо Севастополь потрібен? Правильно – як символ, «місто російських моряків і російської слави».
От тут і виникає питаннячко: а яка «російська слава» була у Севастополі?
У 1854–1855 роках англо-франко-турецькі війська жорстоко бомбардували Севастополь, а в сутичках далекобійною нарізною стрілецькою зброєю здалеку вистрілювали захисників і 30 серпня 1855 року вступили у димучі руїни Севастополя. Кораблі Чорноморського флоту були затоплені біля входу в Севастопольську бухту.
У 1856 році був підписаний кабальний для Росії Паризький мирний договір, за яким вона позбулася Південної Бессарабії, гирла річки Дунай і фортеці Карс у Закавказзі.
У 1918 році «місто російської слави» захопили німці. І на початку літа зажадали, щоб ескадра бойових кораблів, яка знаходилася в Новоросійському порту, згідно з умовами Брестського мирного договору, повернулася до Севастополя. Російські судна встигли втекти з Севастополя перед самим приходом кайзерівців. Інакше німці погрожували захопити й Новоросійськ.
Половина колишнього імператорського Чорноморського флоту Росії, який довгі роки був окрасою Севастополя, була затоплена 18 червня 1918 року на рейді Новоросійська... До речі, залишки тодішнього ЧФ у листопаді 1920 року пішли до міста Бізерту (Туніс).
Окупували німці Севастополь і в 1942 році, щоправда після справді героїчної оборони.
Сьогоднішня сторінка «слави» Севастополя і його флоту – це набір напівіржавих бляшанок, переважна більшість із яких експлуатується по 25–30 років і ризикувала просто не дійти до Новоросійська, який начебто планували новою базою ЧФ. Як зазначають військові експерти, цей, з дозволу сказати, флот і поряд не стоїть з нинішнім турецьким.
За кількістю "крилатих ракет у першому залпі" турецькі ВМС перевершують ЧФ майже в три рази, "двом російським човнам протистоять одинадцять турецьких", "ВМС Туреччини на сьогодні мають 72 бойових кораблі й підводні човни, 52 катери; Чорноморський флот Росії – 39 бойових кораблів і підводних човнів, 9 катерів".
Так що споглядання і минулої, і нинішньої «слави» ЧФ у Севастополі здатне принести росіянам-патріотам хіба що тяжкі моральні муки. Так само, як споглядання текстів Харківського пакту та супутніх угод викликає яскраві мазохістичні почуття в патріота-українця.
Невже Захер-Мазох поріднив нас навіки?
статті про українську політику і не тільки
