Македонська православна церква є однією з найстаріших у Європі. Але, як українська церква – македонська є невизнаною у православному світі.
Територія сучасної Республіки Македонія за свою історію стільки разів ставала частиною якоїсь іншої держави, що схоже на те, що афоризм "гордіїв вузол" здобув собі синонім, і зветься він "македонський вузол".
Частиною цього "вузла" є й церковне життя Македонії.
Виникнення християнства на цих землях відносять до 3 століття та пов’язують із місіонерською діяльністю апостола Павла.
А розвитку православ’я македонці завдячують всесвітньо відомим братам Кирилу та Мефодію, які почали перекладати з грецької на старослов’янську мову богословські книжки. Діяльність братів згодом продовжили їхні учні Климент та Наум.
Климент заснував перший слов’янський університет в місті Охрид, а сам став першим слов’янським єпископом.
З того часу Охрид почав відігравати роль одного із найважливіших релігійних центрів. Саме в часи Климента Охридська архієпископія здобула незалежність від Константинополя та почався розквіт македонської церкви.
Пізніше Охридська архієпископія двічі потрапляла в залежність від новоутвореної Сербської, а між цими періодами від Болгарської православних церков.
Церква за Османської імперії
Але найбільші випробування для македонського православ’я почалися з чотирнадцятого століття, коли ці землі на п’ять віків потрапили під панування Османської імперії.
Для збереження своєї віри православні македонці за великі гроші викуповували у турків дозволи на будівництво храмів. Самі храми мали бути нижчими від мечетей, через що будувалися трохи вкопаними в землю.
Але всупереч непомірним податкам, стислому часу, який відводився на будівництво, насильницькій ісламізації македонська православна церква у той період вижила, і як не дивно, примножилась багатьма новими храмами.
Але македонці ніколи не відмовлялися від ідеї самостійності своєї церкви і боролися за неї протягом майже 18 століть.
20 століття
Наступні три спроби її отримати прийшлися вже на 20 століття.
Автокефалія була проголошена на соборі в Охриді 1967 року. Це були часи федеративної Югославії.
Сербський Синод не визнав самостійності і не визнає її до сьогодні, вважаючи македонську церкву розкольницькою.
Генеральний секретар Архієпископату Македонської православної церкви, професор Богословського Факультету Димитар Белчовски в інтерв’ю Бі-Бі-Сі пояснює:
"Самі канони говорять, що адміністративний поділ у державі повинен стосуватися і церкви. Якщо маєш нову державу, нормальною є зміна і церковної адміністрації, юрисдикції. А відтак з точки зору канонічних, еклезіологічних, історичних та будь-яких інших аспектів ми не маємо жодних перепон."
У 2002 році македонські священики доклали максимум зусиль аби вирішити всі спірні питання з Сербською православною церквою, але два з них, до того ж найважливіших, досі залишаються відкритими.
Це статус Македонської церкви та її ім’я.
Сербський Синод продовжує називати її Охридською архієпископією зі статусом автономії.
Пересічні македонці кажуть, що Сербія ніколи не погодиться на автокефалію Македонської православної церкви:
"Ніколи! Ніколи! Це все залежить від сербів! Дуже розумно вони чинять, брати наші! Вони хочуть все!", - каже Горан.
"Вони не можуть вирішити те питання між собою, владики наші, а ми що можемо? Ми приходимо, молимося за здравіє, як будь-які громадяни, а все інше – то політика. Для нас неважливо, в яку православну церкву ми ходимо!", - твердить Мар’я.
"Два гострі каменя борошна не змелють. Ми більше шануємось з росіянами, ніж з сербами, вони нам нічого не дають. Хочуть все принизити, все хочуть по-своєму," - каже Зорка.
Останнім часом проте спостерігається деяке покращення стосунків з Сербським патріархатом, що підтверджує присутність Македонського архієпископа Стефана на інтронізації нового сербського патріарха Іринея на початку цього року.
Патріарх Іриней сказав тоді, що немає проблем, яких не можна було б вирішити з Македонською церквою. Також всі крапки над «і» допоміг би розставити новий Вселенський собор, який востаннє скликався у 13 столітті, і про який все голосніше говорять в церковних колах.
Але професор богослов'я Белчовски песимістичний у своїх прогнозах:
"З мінімальною доброю волею і християнським ставленням наші проблеми добре вирішувані. Проблема не в тому, що хтось не визнає самостійності церкви, проблема в тому, що не визнають нас як націю і як державу. До нас як до нації можна застосувати ембарго, та перешкодити фізичним зв’язкам. Але неможливо заборонити та поставити кордони духовним зв’язкам, тому що вони не поширюються фізичними горизонтальними шляхами, а йдуть вертикально до Бога."
статті про українську політику і не тільки
