Оповідь про Велику Перемогу і про товариша Сталіна – ставленика світового єврейства
Навіщо Медведєву Комісія з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду Росії
статті про українську політику і не тільки
Показ дописів із міткою історія. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою історія. Показати всі дописи
25.07.11
21.04.11
Депутати погано знають історію, або продажна підстилка Кремля
Прийнята постанова Верховної Ради №7405 засвідчила не лише відсутність елементарних знань з історії, але й початок офіційного курсу на вибіркове засудження злочинів проти людства - тільки нацистських, але не комуністичних.
05.04.11
Нинішня влада – значною мірою криміналізований уламок КПРС
Політолог, історик Олександр Палій в УНІАН відповів на запитання, які поставили йому студенти Інституту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка.
31.03.11
Підручник з історії від Табачника. Версія 2011.
Найсуттєвіші зміни у новому підручнику стосуються Великої Вітчизняної війни - цей термін охарактеризовує зараз всю війну. Крім того, з'являється згадка про організацію "Молода гвардія".
28.03.11
Що таке "вітчизняна" війна і чим вона відрізняється від "не вітчизняної"? (ФОТО)
Як один з інструментів стимулювання імперської свідомості росіян і поправлення (а)морального стану своїх п'ятих колон у колишніх колоніях чинне керівництво Росії використовує щодо подій Другої Світової війни на радянсько-німецькому фронті сталінське кліше "Велика Вітчизняна війна".
25.02.11
РПЦ МП з`явилася тільки 1943 року з благословення Сталіна
Ідея «русского міра» – переважання національного початку над духовним – а це єресь... РПЦ МП з`явилася тільки в 1943 році з благословення Сталіна...
Думаю, це показує низький рівень культури людини, якщо вона ставиться без належного шанування до президента своєї країни.
З іншого боку, якщо президент хоче, щоб його поважали як президента, то він зобов`язаний поважати і захищати права громадян.
Думаю, це показує низький рівень культури людини, якщо вона ставиться без належного шанування до президента своєї країни.
З іншого боку, якщо президент хоче, щоб його поважали як президента, то він зобов`язаний поважати і захищати права громадян.
21.02.11
Книга "Окупанти без маски"
У книзі, укладеній інформаційно-аналітичною групою Народного руху України, опублікована « Записка об использовании специальных агентурно-боевых групп по ликвидации подполья ОУН и его вооруженных банд в Западніх областях Украинской ССР».
Ю.Зайцев заявив, що публікація надзвичайно вагома, бо науковцям доводиться здобувати таку інформацію по краплинах, бо її знищували, щоб народ ніколи не довідався про це. Він зацитував з «Окупантів без маски» мовою оригіналу: «Специальные агентурно-боевые группы успешно действуют тогда, когда они подбираются из местных жителей или бывших участников подполья ОУН, отлично знающих местные особенности и обычаи, условия жизни, язык, правила общения и поведения среди оуновского подполья и его вооруженных банд, знающих практику и методы работы СБ, а также не расшифрованных своими связями как с органами МГБ, так и советскими органами вообще».
Історик вважає, що ідея запровадження таких методів боротьби з оунівським підпіллям належить міністра внутрішніх справ, наркому Рясному. «20 вересня 1944 року він написав доповідну записку секретарю ЦК КПУ Коротченку, і запропонував сформувати нові загони на базі повстанської дивізії Ковпака, якою командував генерал-майор Вершигора. Це було сприйнято. Весь особовий склад дивізії був влитий в загони НКВД, і в такі спеціальні групи.
Зрозуміло, що туди долучалися люди, які схибили, яких піймало НКВД. У зв’язку з тим, що ці люди блискуче знали і умови перебування, і мову, і стосунки, перебували в тих же криївках, в яких були раніше, до зради, од того, як здалися, надзвичайно ускладнювалася боротьба із ними».
Ю.Зайцев додав: «Ця позиція дістала схвалення Хрущова. Він 15 травня 1945 року як перший секретар ЦК Компартії України заявив, що вважає правильним створення спецгруп з колишніх бандитів».
Старший науковий співробітник Інституті українознавства ім. І.Крип'якевича зазначив:
«Презентована книга розповідає, перш за все, про ті спецгрупи, які займалися ліквідацією активістів повстанського руху, і керівництва повстанських рухом, і майже не дає відомостей про те, що ці групи витворяли з місцевим населенням. Маю на увазі звичайні бандитські формування, які видаючи себе за членів Української повстанської армії, грабували, вбивали, палили оселі, кидали людей в криниці, розбивали дітям голови об одвірки. Все це потім приписувалося УПА».
Ю.Зайцев додав: «Маю відомості про групу з 35 осіб, керівник – Орел, це був Борис Коряков. Така група була створена начальником відділу боротьби з бандитизмом у Рівненській області, майором Гавриловим. Діяла з травня 1944 до квітня 1945 року. За цей час, за звітом НКВД, вона знищила 526 повстанців, і затримала 140 осіб».
Історик повідомив про масштаби роботи спецгруп: «На 20 червня 1945 року у Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Рівненській, Станіславській, Тернопільській і Чернівецькій областях діяло 157 спецгруп, в яких налічувалося 1808 осіб. Це – величезна сила. Їх злодійства приписувалися УПА».
На думку Ю.Зайцева, історики мають значно глибше дослідити це питання, і доносити його до громадськості, бо «люди, зокрема на Сході країни майже не знають про це».
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
18.02.11
Чим більше народ пам’ятає про свою історію - тим більший потенціал існування нації
Пам’ять про наших пращурів часто підтримує нас у тяжкі хвилини. Парадокс людського існування: ми отримуємо життєву енергію від своїх давно померлих родичів – так, як бачимо світло від давно згаслих зірок, що прямує до нас крізь століття…
Ми згадуємо сімейні перекази, що дідові – на фронті під Смоленськом, на цілині чи в сибірському таборі – було набагато важче, ніж нам зараз. І проблеми, які здавалися непереборними, відступають на другий план…
А в час, коли здається, що увесь світ проти тебе, ми згадуємо, що маминій бабусі завжди щастило, навіть в часи Голодомору. І віра, що щаслива зірка прабабусі світить і нам, дозволяє жити далі, щодня радіючи своєму рідкісному талану.
Пам’ять про славних прадідів великих підтримує так само і нації – в тяжкі часи, епохи змін чи випробувань. Дає їм сили триматися, виживати, розвиватися і творити свою історію.
Тобто національна пам’ять – це своєрідний акумулятор життєвих сил народу. Що більше народ пам’ятає про свою історію, тим більший потенціал існування нації.
Як не прикро, ми не знаємо своєї історії. Справжньої, а не придуманої нам у Відні, Варшаві чи Москві. Або просто бездумно відтворюємо міфи, нав’язані нам чужою пропагандою: "агресивний блок НАТО", "меншовартість української культури", "великий менеджер Сталін".
Чи не тому інколи здається, що в України немає перспектив, що вона приречена назавжди плентатися в хвості "старшого брата"?
Але як інакше може виглядати нація, позбавлена живильних струмів своєї нації?
Саме тому питання відновлення історичної справедливості – це не забаганка політиків, які, мовляв, не хочуть вирішувати соціальних проблем. Це внесок у майбутнє.
Ми також можемо зробити свій маленький внесок у майбутнє нашої країни – підтримавши своїми підписами ініціативу Віктора Ющенка та низки відомих культурних діячів зі встановлення пам’ятника козацькому гетьману, меценату, поету і національному герою України Іванові Мазепі у Полтаві.
І, можливо, наші нащадки, дивлячись на цей пам’ятник, знаходитимуть в образі Івана Мазепи, рівного за своїм значенням Джорджу Вашингтону, Симону Болівару чи Богданові Хмельницькому, сили для того, щоб не скоритися і йти у майбутнє далі. І дякуватимуть нам за підтримку акумулятора нації в дієздатному стані…
Ірина Ванникова
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
17.02.11
Суд ніколи не зможе змінити історію
Як повідомляє прес-служба партії, це заявив голова політради «Нашої України» Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО з приводу сьогоднішнього пікетування активістами партії Вищого адміністративного суду України, де відбудуться слухання у справі щодо скасування указу Президента про присвоєння головнокомандувачу Української повстанської армії Роману Шухевичу звання “Герой України”.
Зокрема, В.НАЛИВАЙЧЕНКО запевнив, що усі три тисячі представників «Нашої України» у місцевих радах спільно з громадськістю будуть протидіяти будь-яким спробам влади поставити під сумнів подвиг героїв визвольного руху та фальшувати українську історію.
«Ми не допустимо заперечення історичної правди та зневаження героїв, які боролися за незалежність України» – наголосив він.
«У кожної нації найпершими героями є ті, хто боролися за її незалежність. Саме тому головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич, який очолював боротьбу українців за свою незалежну державу проти двох найстрашніших в історії людства тоталітарних режимів, є героєм нашої держави» – зазначив В.НАЛИВАЙЧЕНКО.
На думку політика, жодні замовні судові рішення, спрямовані на скасування указу екс-Президента України Віктора ЮЩЕНКА про присвоєння Р.Шухевича звання “Герой України”, не здатні змінити історичної правди.
«На нашому боці не лише історична правда, а й право» – наголосив В. НАЛИВАЙЧЕНКО. За його словами, ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду, за висновками юристів «Нашої України», є неправосудною навіть за суто формальними ознаками. Вона не відповідає жодному із конституційних критеріїв правосуддя та прийнята з порушенням положень чинного законодавства України.
«Боротись треба не з національними героями, а зі спробами уславляти катів України, зокрема Сталіна, чому потурає теперішня влада» – підкреслив лідер «Нашої України».
Прес-служба партії також повідомляє, сьогодні народні депутати від «Нашої України» Андрій ПАРУБІЙ, Зіновій ШКУТЯК та Володимир В’ЯЗІВСЬКИЙ, а також активісти партії, взяли участь у пікетуванні ВАСУ під час засідання суду у справі щодо скасування указу Президента про присвоєння Р.Шухевичу звання “Герой України”.
Як повідомив юрист «Нашої України» В’ячеслав МАРТИНЮК, який представляє у суді сторону Президента України (2005-2010) В.ЮЩЕНКА, ВАСУ розглядатиме цю справу як суд першої інстанції, й рішення у даній справі буде остаточним і оскарженню не підлягатиме. При цьому він наголосив, що позивач, який вимагає скасування президентського указу, не має на це законних підстав. «Наша позиція виграшна. Особа, яка звернулася до суду, не має жодних правових підстав для такого звернення. Її права жодним чином не порушено, а звертатися до ВАСУ може лише особа, чиї права порушено. Таким чином, ми очікуємо, що суд має ухвалити рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову», - сказав він.
При цьому адвокат зауважив, що судова влада останнім часом стає все більш залежною від вказівок Адміністрації Президента.
Як повідомляв УНІАН, 21 квітня 2010 року Донецький апеляційний адміністративний суд за позовом професора Донецького державного медичного університету Анатолія СОЛОВЙОВА визнав незаконним Указ екс-Президента України В.ЮЩЕНКА від 12 жовтня 2007 року про присвоєння головнокомандуючому УПА Р.Шухевичу звання «Герой України».
На постанову Донецького апеляційного адмінсуду до Вищого адміністративного суду України було подано близько десяти касаційних скарг, зокрема, від В.ЮЩЕНКА і сина Р.Шухевича.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
15.02.11
Презентація книги «Страсті за Бандерою»
Як наголосила під час презентації книги Олена Мовчан - головний редактор видавництва «Грані-Т», в якому вийшла збірка – це видання є відповіддю на суспільне замовлення.
«Кожне суспільство має потребу в фахових публічних дискусіях, адже це – один зі шляхів самоаналізу і самоосмислення. І кожне суспільство має потребу в оприлюдненні ходу подій в цій дискусії і матеріалів дискусії. Таким чином, видавництво «Грані-Т» книгою «Страсті за Бандерою» фактично здійснило суспільне замовлення», - зазначила Олена Мовчан на презентації, яка відбулася 14 лютого у конференц-залі ZAXID.NET . За її словами, до цієї книги увійшли матеріали трьох дискусій навколо фігури Степана Бандери.
«Для когось ця книга буде «за-бандерівською», хтось побачить її все-таки як «протибандерівську». Але і упорядники книги, і редакція видавництва не стали ні на чий бік, книга є абсолютно неупередженою, жодна стаття не є цензурованою», - додала вона.
Як пояснив під час презентації один із упорядників «Страстей за Бандерою», політичний експерт Ігор Балинський, ця книга не покликана бути глибоким історичним дослідженням, а насамперед фіксує образ Степана Бандери, яким він є у сучасній медіа-дискусії.
«Це є медіа-дискусія, всі тексти з’являлися в медіа, вони викликали шалені конфліктні ситуації. Направду посеред тих текстів, напевне, зібрана вся палітра медіа-дискусій навколо образу Степана Бандери за останні два роки», - зазначив Ігор Балинський.
Інший упорядник книги, історик Ярослав Грицак, визнав, що жодна книжка не давалася йому так тяжко і водночас так романтично, як «Страсті за Бандерою». «Від самого початку до самого кінця всі автори і упорядники сварилися між собою, не перестаючи. Так, як вони сваряться тут, так вони сварилися між собою в листуванні», - зазначив він.
За його словами, в українській історії немає іншої такої постаті, крім Бандери, яка б так сильно і так глибоко-емоційно ділила не лише суспільство, але й істориків.
«За цю книжку нас б’ють, били і, напевне, будуть бити з усіх сторін – і зліва, і справа, і ті, хто за Бандеру, і ті, хто проти Бандери», - додав Ярослав Грицак, водночас запевняючи, що упорядники отримали нульовий гонорар за роботу над цією книгою, тому говорити про якусь фінансову зацікавленість упорядників не йдеться.
Водночас також присутній на презентації історик Володимир В’ятрович наголосив, що дискусія в книзі відбувається не навколо самого Степана Бандери, а навколо уявлень про нього, і хоч вона може викликати в читача враження, що біографія Бандери уже добре вивчена, насправді це далеко не так.
Своєю чергою історик Василь Расевич висловив сподівання, що книга «Страсті за Бандерою» допоможе покласти край використанню та інструменталізації образу Бандери, до яких сьогодні вдаються як його прихильники, так і його противники.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
14.02.11
Створення історичної пам'яті у нації - загроза для нинішньої влади.
Колишній керівник Інституту національної пам'яті Ігор Юхновський вважає, що мета нинішньої влади - знищити інститут.
"Зустрівши загальний опір громадськості, вони мусили щось видумати. Розцінили старих працівників інституту як націоналістів та придумали як їх замінити на своїх. Здається, ця зміна і зроблена для того, щоб всіх звільнити та нових набрати", - сказав Юхновський Gazeta . ua .
"70 працівників, які там будуть числитися, не зможуть виховувати в людях національну пам'ять.
Зараз Інституту немає. Є ліквідаційна комісія, яка описує майно", - додав він.
Юхновський зазначив, що після звільнення колишніх керівників установи, працівники думають не про роботу, а про виживання.
"Якщо немає керівників, то хто буде боротися? Ті люди, які працювали в інституті, намагаються підшукати собі роботу. Вони знаходять у вкрай поганому стані. Говорити про великі наміри та нові ідеї не доводиться. Зараз в Інституті говориться про збереження куска хліба, а не про національну пам'ять", - сказав він.
Юхновський вважає, що першочергова задача Інституту - створення історичної пам'яті у нації.
"Я намагався зробити цей інститут впливовим, поставити його на ноги. А що з ним буде тепер, я зрозуміти не можу", - сказав він.
"Треба на круглих столах та конференціях обговорювати важливі питання. Так створюється загальновизнана історична пам'ять. Пізніше вона стане національною й консолідує усе суспільство.
Таких круглих столів треба робити цілу серію, окремо по кожній важливій темі. Наприклад, була Друга світова війна, нищення українців у 20-30 роках, створення незалежної країни. Все це треба обговорювати з найбільшою кількістю громадських діячів. А оформлювати та підсумовувати ці дискусії має невелика кількість людей з Інституту національної пам'яті", - додав Юхновський.
Як відомо, нещодавно Кабмін перевів Український інститут національної пам'яті у сферу управління уряду.
В уряді заявляють, що не мають намірів знижувати статус установи. При цьому штатний розклад зменшили на третину.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.istpravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Україну лихоманить від утопічного "Руского міра"
"Проблема українців в тім, що двадцять років тому їм була нав'язана "концепція Грушевського": "помилкова, заснована не на історії, не на фактах, а на міфах про існування якогось окремого українського народу зі своєю державністю", – заявив якось російський історик Олександр Колпакіді.
На початку 90-тих років у Верховній Раді йшли гарячі дискусії, відверте протистояння між депутатами від Народної Ради і комуністичною групою 239 з приводу того, якими мають бути символи української держави.
Комуністи і ще радянськомислячі депутати ніяк не могли сприйняти український національний синьо-жовтий прапор, герб тризуб та гімн "Ще не вмерла Україна", називаючи ті символи не інакше як "бандерівські".
Тож було проведено українськими істориками в ЗМІ роз’яснення про те, що синьо-жовтий прапор українці використовували ще далеко до бандерівців, тризуб був знаком Київської держави ще за часів Володимира Великого, а гімн "Ще не вмерла" має велике об’єднавче значення, бо написаний двома українцями зі Заходу і Сходу...
В результаті певних компромісів всі ці державні символи були узаконені Конституцією.
Тепер ні в кого в Україні не виникає сумнівів, заперечень чи протестів щодо українських символів, завдяки яким нас впізнають у всьому світі.
Тобто, українське суспільство сприйняло символи, які є правдивими з точки зору історичної правди. І хоча нам далеко ще до інформаційного суспільства, поінформованість людей є чи не найважливішим у прийнятті рішень українцями на ту чи іншу користь політичної ідеології.
Вже певний час Україну лихоманить від так званого "Руского міра". На боці тих, хто пропагує даний утопічний проект є все: великі гроші, головні телевізійні канали, переважна більшість друкованої продукції, ФМ радіостанції, проросійська "сліпа" влада, добре підготовлені провокатори і професійні пропагандисти російської ідеї, без яких не обходиться ні один прямий ефір в політичних ток-шоу.
Цей натиск російської ідеї в Україні такий сильний, що якби такий "шторм" пронісся Європою, якоюсь з її країн, то залишив бо по собі одне каміння. А українська нація, українська держава витримують, і не тільки витримають, а й переможуть у тій боротьбі.
Підстави так вважати є, бо подібні "шторми" носилися Україною не один раз, і кожного разу, як би не було важко, українці давали собі раду та добивалися свого. Інколи показували чудеса відваги і мужності.
"Костянтин Цмоць ("Модест"), діючи підпільно під час німецької окупації виконував найвідповідальніші завдання Головного Проводу ОУН як член головної референтури Служби безпеки.
Про його дивовижну холоднокровність, витримку й обережність розповідають легенди. Він мав вроджений талант конспіратора… Костянтину Цмоцю в грудні 1942 доручили небезпечну операцію – звільнити з німецької катівні видатних діячів ОУН – Грицая ("Перебийноса") та Ярослава Старука ("Стяга").
Роман Шухевич розробив план, який Цмоць із групою оунівців, перевдягнених у німецьку форму СД, провів блискуче. Подібну вдалу акцію він повторив у квітні 1943 року, вирвавши із Дрогобицької в’язниці видатного військового діяча ОУН Олексу Гасина ("Лицаря"), згодом начальника головного штабу УПА.
Ця операція виявилася хрестоматійною: "німецький офіцер" – Костянтин Цмоць з кількома військовими, пред’явивши начальникові в’язниці "відповідні документи" жадав передати вищевказану особу для невідкладного перевезення до Берліна. "Злочинця" під конвоєм посадили в автомобіль – і пам’ятай як звали", – розповіла про свого родича Марія Герета.
А ось розповідь українського повстанця пана Броцка з села Липівки Львівської області: "…одного разу потрібно було передати повстанцям дуже важливу інформацію про дислокацію енкавидистів. Біля лісу у формі воїна УПА стояв зі "шмайсером" чоловік, з яким я привітався – "Слава Україні!".
Відповідь була – "Героям Слава!". Але коли я підійшов ближче, то почув як енкавидист, який сидів у кущах, мовив "таваріщ камандір".
Броцко зрозумів, що попав у халепу і почав тікати, за ним вискочив енкавидист і взявся стріляти в спину. З опаленим від куль волоссям Броцку вдалося втекти.
За звичкою комуністи і сьогодні полюбляють вигукувати нібито бандерівці стріляли їм в спини. Як бачимо, усе було навпаки.
Стара радянська ("єдіний совєцкій народ") і сьогоднішня московська ("рускій народ – "Рускій мір") пропаганда має підґрунтя в Україні тому, що поки немає можливостей в достатній мірі поінформувати українців про боротьбу українського народу за свою свободу і незалежність.
Російський історик Олександр Колпакіді, мабуть, є послідовником ще одного руського історика Погодіна, який вважав, що коли монголо-татари напали на Русь, то всі русичі-українці повтікали в ті місця, де є зараз Москва.
Та саме Михайло Грушевський заперечив таку монополію на давньоруську спадщину, правонаступником якої, за його визначенням, стала "українсько-руська народність". Адже саме вона створила у свій час Київську державу.
Михайло Грушевський заперечував також, що держава є вищим щаблем розвитку етносу. Історію народу він пропонував вивчати як первісну щодо історії держави, оскільки розвиток останньої зумовлений економічними, культурними і національними чинниками.
Михайло Грушевський вважав очевидним той факт, що Київська держава, її право, побут, культура були творінням передусім українського народу.
Він вказував, що Погодін перебільшував наслідки татаро-монгольської навали на Київську Русь.
Вона, звичайно, завдала величезних збитків, але до повного запустіння не призвела.
Подібних і навіть спустошливіших набігів місцеве населення зазнавало й раніше. Проте, як тільки загроза минала, воно поверталося зі своїх сховищ і життя продовжувалось.
Олександр Колпакіді кривить душею, коли резюмує, що ідея державності є ідеєю передовсім Грушевського. Той був радше народником, вважаючи, що саме люди творять державу, а не навпаки, як це прийнято в Росії.
А взагалі то, ідея державності у наших українських предків виникнула дуже давно – набагато раніше за появу Москви.
Одне слово "Рускій мір" в Україні зазнає поразки, навіть при поганій інформованості про переваги вступу України в НАТО і ЄС, про правдиву історичну правду, генетично, на свідомому і на підсвідомому рівні, українці нізащо не позбудуться української ідеї бути вільними серед вільних, бути єдиним українським народом і мати свою українську державу.
Слава Україні!
Юрій Сидоренко
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
10.02.11
Спільний підручник історії - підрив українського суверенітету?
Формат майбутніх навчальних посібників з історії для вчителів України і Росії поки тільки обговорюється.
Про це власному кореспонденту УНІАН в РФ повідомив керівник Центру історії Росії, України і Білорусі Інституту загальної історії РАН Олександр ШУБІН в ході міжнародно-практичної конференції в Москві.
«У якому форматі подаватимуться спірні питання історії, поки обговорюється. При цьому історики двох країн не припиняють обговорення і фактичної сторони історичних сюжетів, які будуть представлені у посібниках. І тут немає консолідованої російської точки зору, як і немає консолідованої української точки зору», - сказав О.ШУБІН.
Він припустив, що, можливо, українські авторитетні історики запропонують свою версію трактування деяких історичних фактів, а російські - свою. Можливо, за словами О.ШУБІНА, доцільно перерахувати і альтернативні точки зору з вказівкою авторів, якщо буде написано синтетичний текст.
«Це з'ясується у процесі роботи, і зараз цього ніхто не знає. Робота триває зараз на рівні зустрічей істориків двох країн, підбору авторських колективів», - сказав він, додавши, що будуть залучені історики, які давно працюють над цією проблематикою.
О.ШУБІН наголосив, що створення навчальних посібників - абсолютно правильна ідея, оскільки вчитель зможе самостійно розібратися у запропонованому матеріалі. «Далі вчитель використовує цей матеріал так, як вважає за потрібне, залежно від своїх уявлень, своєї позиції, навчальних планів. Ніякого підриву українського суверенітету в цьому немає», - вважає він.
За словами О.ШУБІНА, у цих посібниках буде «багато цікавого з напрацювань українських і російських істориків».
Відповідаючи на запитання, як, наприклад, трактуватиметься діяльність Івана Мазепи або Степана Бендери, він сказав: «Це великі історичні фігури. Потрібно розповісти, як діяли ці люди, якими мотивами вони та їх супротивники керувалися. Завдання посібника – дати матеріал для роздумів, а не виставити оцінки історичним особам».
Як повідомляв УНІАН, 13 травня 2010 року міністр освіти України Дмитро ТАБАЧНИК заявив, що Україна і РФ до кінця 2010 року підготують спільний навчальний посібник для вчителів історії. «У нас є цікаві напрацювання про створення спільного навчального посібника для вчителів історії і суспільствознавства. У нас досить різні програми, і я розумію, що це достатньо манілівська ідея створити спільний підручник, тому ми почнемо з навчального посібника для вчителів», - сказав Д.ТАБАЧНИК. При цьому він відзначив, що у посібнику буде викладено різні точки зору на «якісь складні процеси». За його словами, це дасть можливість вчителям краще розуміти один одного.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
02.02.11
Про дружбу Адольфа Гітлера і Йосипа Сталіна. Частина 2 (ФОТО)
"Після трупи поляків вантажили на автомобіль і відправляли у лісопарк". Під час поховання тіла посипали якимось білим порошком, щоб вони швидше розкладалися. Кат стріляв ззаду, але не у потилицю, а у основу черепа знизу-вгору. Куля проходила скрізь перші хребці і виходила через око. Так було менше крові".
Продовження. Початок матеріалу читайте у першій частині розслідування:
Про дружбу Адольфа Гітлера і Йосипа Сталіна. Частина 1
24 квітня 1940-го року до Харкова прибув черговий транспорт із Старобільська. 260 осіб. Ночі вже були короткі. А треба було встигнути за ніч. Перевірити папери. Зв'язати руки. Штовхнути у звукоізольовану камеру. В середньому, на всю "процедуру" витрачали 1 хвилину 48 секунд. Кати називали це просто - "робота".
Муміфіковані зв’язані руки польського офіцера. Жахливу знахідку зробили під час ексгумації в Харкові, у середині 1990-х. Фото: Музей Катинський
У червні 1990-го року ще було кого допитувати, ветеран НКВД Мітрофан Сиромятніков давав пояснення слідству: "Приблизно у травні 1940-го року у внутрішню тюрму НКВД почали прибувати великі групи польських військовослужбовців. У тюрмі вони знаходилися небагато часу: день-два, а інколи і декілька годин, після чого їх відправляли у підвал НКВД і розстрілювали. Після розстрілів трупи поляків вантажили на автомобіль і відправляли у лісопарк, у вказане мною місце поховань". Колишній старший по корпусу Сиромятніков повідомив і інші подробиці: як у вантажівки складували суворо по 25 тіл, як під час поховання тіла посипали якимось білим порошком, щоб вони швидше розкладалися. Пізніше ексгумація їх могил у Харкові відкрила спеціальний "харківський" спосіб розстрілів. Кат стріляв ззаду, але не у потилицю, а у основу черепа знизу-вгору. Куля проходила скрізь перші хребці і виходила через око. Так було менше крові. Кати переймалися чистотою у приміщенні.
Харків, 6-й квартал Лісопарку. Могила № 7. Тут були поховані близько 100 офіцерів. З 75 могил "спецоб’єкту НКВД" у 15 були поховані бранці Старобільського табору. Решту заповнили тілами радянських громадян
25 квітня до заґратованого вагону завели майора Людвіка Домоня, голову Культурно-просвітницької комісії Старобільського табору і "заклятого ворога радянської влади", чи як там писав Берія Сталіну? Через якийсь час вагон зупинився на пару годин в одному з тупиків Харківського вокзалу... і поїхав далі. З 3895 бранців Старобільського табору уціліло 78. Домонь якимсь дивом був серед них.
У червні 1969 року кілька допитливих піонерів розкопали одну з могил шукаючи красивих ґудзиків. Начальник УКГБ по Харківській області П. Фещенко мусив доповідати про випадок секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту. Архів СБУ
***
Одна з перших директив Лаврентія Берія щодо облаштування таборів для військовополонених поляків стосувалося створення агентурної мережі.
Директива датована 19 вересня 1939 року - більшість польських офіцерів іще була на волі, а про них уже "потурбувалися". Першим параграфом вона передбачала створення двох типів агентури: звичайних стукачів-інформаторів, які б "повідомляли про настрої" серед однополчан, і агентів впливу: "...Агентури, яка, зовнішньо залишаючись на позиціях боротьби за "відновлення" Польщі, повинна проникати у всі антирадянські угрупування, що складаються серед військовополонених, головним чином зі складу колишніх членів польських контреволюційних політичних партій, офіцерства і воєнного чиновництва". І ще трохи далі: "(...) оперативні працівники Особливих відділів повинні всебічно ознайомитися із військовополоненими, яких реєструють, і намічати серед них найбільш відповідні кандидатури для вербування".
Багато хто з розстріляних поляків мали з при собі листи і листівки від рідних, адресовані у Старобільськ
Ситуація з Домонем, в контексті як згаданої директиви Берія, так і документів "Справи Культпросвіткомісії" видавалася не досить прозорою. Прихильники версії його співпраці із НКВД могли б послатися на те, що своєму порятунку Людвік Домонь зобов'язаний 5 відділу Головного управляння держбезпеки НКВД СРСР. Саме з цього відомства надходив запит щодо Домоня і відповідні розпорядження щодо того, щоб зберегти життя йому і убезпечити від виселення його родину.
Одночасно із розстрілами в Харкові, Катині і Калинині, НКВД здійснило іще одну масштабну репресивну акцію: всіх найближчих родичів розстріляних офіцерів (до яких могли дотягнутися руки чекістів) виселили до Сибіру чи Північного Казахстану. Щодо "Домонь Галини Адамівни, яка проживає у Львові на Стрийській вулиці, 44, кв. 3 (чоловік - майор Генштабу кол. Польської армії, знаходиться у Старобільському таборі НКВД)" репресій не застосовували.
Зацитований список з 8 прізвищ заступник Берія Мєркулов надіслав на початку квітня 1940 року наркому внутрішніх справ УРСР Сєрову. Але в тому списку були згадані як родичі тих, хто однозначно співпрацював із НКВД, так і тих, хто однозначно з ними не співпрацював. Серед останніх, наприклад, був генерал Єжи Волковицький. Герой Цусими, саме він, колишній мічман російського імператорського флоту, запропонував прийняти нерівний бій з японцями, а потім затопити ескадру. Волковицький став у таборах головним підбурьовачем і натхненником "антирадянських елементів" серед військовополонених поляків. Але у тій "охоронній грамоті" була і його дружина Седонія.
Однозначно підтвердити підозри або розсіяти сумніви міг би один документ - агентурні матеріали за розробкою "Фанатики". З назвою потрапили влучно і не без своєрідної чекістської вишуканості.
Та агентурна розробка згадується у матеріалах справи Культпросвіткомісії. Цілком імовірно, вона таким собі ящиком Пандори досі лежить на полиці якогось з архівів. Cвідчення чиєїсь слабкості. Інвентар чужих гріхів.
Домоня і його товаришів по зброї енкаведисти прозвали фанатиками
Мені був потрібний "адвокат диявола" - людина яка б могла аргументовано заперечити або підтвердити мої сумніви щодо причин, які врятували життя нашого героя. Ця невдячна справа дісталася доктору Славоміру Кальбарчику з польського Інституту національної пам'яті.
"А пан хіба забув "список Мєркулова"? - доктор Кальбарчик потягнувся за товстелезним томом матеріалів і відкрив потрібну сторінку.
Наприклад, щодо ротмістра, літератора, імпресіоніста і графа Юзефа Гуттен-Чапського почала бити на сполох його аристократична рідня, здається, в Італії. Німецька амбасада звернулася до союзників. І це врятувало автора сюрреалістичного образу "години папуги" як і кілька десятків інших бранців: бо ж як не зробити приємність друзям з відомства Ріббентропа! Подібний запит на вимогу родичів інших офіцерів зробило Литовське дипломатичне представництво. Іще кілька десятків поляків німецького походження НКВД вирішило приберегти як туза в рукаві - а раптом на щось згодиться? Але найбільша частина уцілілих - то був список Мєркулова: 258 чоловік.
Граф Юзеф Чапський (ліворуч) стане по звільненню уповноваженим генерала Владислава Андерса (праворуч) у пошуках зниклих соратників
У тому списку дивним чином знаходяться поруч прізвища аж надто різних людей. Наприклад, один з них, бранець Старобільську, полковник Зигмунт Берлінг пізніше дезертує з армії Андерса, буде заочно засуджений польовим трибуналом до розстрілу, і у 1943-му створюватиме польську дивізію імені Косцюшко під радянським військовим керівництвом. Надлояльна до СРСР особистість. Інший тип - уже згаданий генерал Єжи Волковицький. Отже, той список включав і тих, хто погодився на співпрацю із НКВД, і їх антиподів. 258 чоловік різних політичних уподобань, офіцерських рангів, і рівня співпраці із Особливим відділом свого табору. Якби їх підбором займався ярмарковий папуга - і йому навряд чи вдалося зробити ще більш випадкову вибірку. Саме з цим суржиком змішався Домонь. Список Меркулова був формальною підставою його порятунку. Але його причин цей документ жодним чином не пояснював. На щастя, збереглися й інші документи.
Трофімов, Єфімов, Єгоров. Прізвища членів опергрупи НКВД поруч одне з одним мали дещо анекдотичний вигляд - як Петров, Іванов, Сидоров. Вони були відкомандировані до Старобільську нібито для допомоги табірній адміністрації у оперативній роботі. Насправді то була іще й форма контролю за нею. Ця трійка доповідатиме Берії: "...До того ж т. Кіршин не користується авторитетом серед співробітників табору і з перших днів скомпрометував себе фактом полюбовництва з однією із медичних співробітниць табору". Але його головна провина полягала у тому, що він проґавив створення Культпросвіткомісії: "...комісар табору бездіяльністю надав можливість антирадянському активу військовополонених взяти ініціативу у свої руки".
Саме зі змісту цієї доповідної записки слідує, що органи відреагували на створення КПК майже через місяць після початку її роботи. До того ж комісар Кіршин поставився до всієї цієї історії досить поблажливо. Принаймні, в тому сенсі, що замість покарання провадив з учасниками КПК "виховні бесіди".
"Не встигли ми почати вилучення намічених до арешту учасників організації, - йдеться у записці - як комісар Кіршин, діючи на власний розсуд, пішов до бараків військовополонених і у розмовах з окремими активістами підпілля почав "викривати" їхню діяльність, доводячи нелегальний, антирадянський характер їх роботи і т.п., тим самим вибовкнув нашу поінформованість про наявність організації і надав можливість учасникам організації приготуватися".
Отже, Домонь до створення комісії і самого арешту із енкаведистами не співпрацював. На організаторів, здається, вийшли вже після гучного святкування військовополоненими поляками Дня незалежності. Проте... Могли ж Домоня завербували в процесі слідства?
Людвік Домонь. Табірне фото. Національний музей у Кельцах. Публікується вперше
***
Усіх уцілілих в Старобільському, Козелецькому і Осташковському таборах згодом звезли до четвертого - Юхновського табору. З майже 15 тисяч лишилося 395 душ. Влітку 1940-го їх переводять з Юхновського табору до Грязовецького. Саме там трапився інцидент, до якого Домонь, на думку табірної адміністрації, був певним чином дотичний.
19 серпня у Грязовцю трапилася групова бійка між 19-20-річними підхорунжими. Конфлікт виник у черзі до табірного "ларька" і мав як суто побутові причини, так і елемент антисемітизму. Словом, не поділили місце у черзі. А анкетні данні одного з учасників були використані у якості аргументів кому, де і чому не варто ходити... І почалося! Ідіотизм і хлоп'яцтво, звичайно, але начальник Особливого відділу Грязовецького табору старший лейтенант держбезпеки Г. Ейльман мусив все це розслідувати, а про результати доповідати у Москву.
У тій бійці йому ввижалися більш глибинні причини: "Частково з матеріалів розслідування, а головним чином з агентурних даних, встановлено, що бійка між військовополоненими поляками і євреями має не випадковий характер, а є результатом прихованого нацьковування, організовуваного старшими за рангом військовополоненими, зокрема генералом кол. польської армії Волковицьким, полковником Грабицьким і майором Домонь, колишнім керівником ОЗОН [політична партія у міжвоєнній Польщі] в м. Львові, який подібну діяльність провадив іще у Старобільському таборі, про що велося там же слідство. Ці військовополонені, виявляючи у таборі вкрай реакційні погляди, підкорили своєму впливові частину націоналістично налаштованих підхорунжих (...), з якими Волковицький, Грабицкий, і особливо Домонь неодноразово провадили бесіди...".
Далі Ейльман повідомляв, що у таборі відбулося розшарування на польських націоналістів і на частину більш лояльну до СРСР, що у тій, другій групі переважали євреї і білоруси. Вони старанно вивчали сталінський "Короткий курс історії ВКП(б)", відвідували лекції і політзаняття, організовані політвідділом табору. Далі знову цитата: "Прагнучи зірвати ці заходи і відволікти основну масу військовополонених від політмасової роботи, реакційно налаштовані підхорунжі за вказівкою Волковицького, Грабицького і Домонь паралельно влаштовували свої збіговиська зі співами патріотичних пісень, гумористичними вечорами і т.д., аж до того, що переписували прізвища військовополонених, які відвідували лекції і доповіді [організовані комісаром]. Нами встановлені факти, коли підхорунжі поляки з числа наближених до генерала Волковицького погрожували окремим військовполоненим розправою у "майбутній Польщі" за то, що вони вивчають історію ВКП(б)...".
Врешті-решт подальші дії групи Волковицького-Грабицького-Домоня викликали занепокоєння вже у начальника Управління НКВД по Вологодській області майора держбезпеки Петра Кондакова. Ця трійця була постійним головним болем табірної адміністрації: різні петиції, підбурення антирадянських настроїв, організація голодування на знак протесту проти заборони листування із рідними. Щодо них Кондаков писав безпосередньо Лаврентію Павловичу: "З метою припинення контреволюційної діяльності серед військовополонених у таборі вважаю за необхідне вилучити з табору керуюче ядро у особі військовополонених - генерала Волковицького, полковника Грабицького, майорів Домонь, Ліс (...) про що і прошу Ваших указівок". Замість Берія відповів Мєркулов: вилучення недоцільне, посильте режим і культурно-масову роботу!
З тієї відповіді Мєркулова можна було б витлумачити пречудову історію про те, що між Волковицьким і Ко та вищим керівництвом НКВД була укладена якась таємна угода з такою собі охоронною грамотою у змісті... Прихильники конспірології були б у захваті. Але скоріше, з боку Кондакова то була елементарна спроба перестрахуватися, а заступник наркома, скажімо так, мав підстави не робити зайвих рухів...
Адже збереглися свідчення і з іншої сторони.
Дії Волковицького із почтом підхорунжих та "з ними одного майору - такого собі пана Д..., пройдохи і смутної слави політика озонового зі Львова, який в таборі хотів грати роль духовного керманича, і котрий тільки й провадив інтриги проти низки офіцерів та весь час каламутив воду (...) призвели до розділу на дві групи" - Вітольд Кончковські, автор цієї неприємної для нашого героя характеристики, належав до кола табірних лібералів. Те, що Домонь і його коло вважали патріотизмом, Кончковські або Чапські дещо алергічно сприймали як зоологічний націоналізм. Отже, йшлося про те, що полонені поляки були розділені на правих і лібералів. Третю групу (десь з 50 осіб) складали вже згадані прихильники комуністичної ідеї. І правих і лібералів об'єднувало хіба те, що тих останніх вони всі вважали за зрадників. А Мєркулов про все це знав і міг не хвилюватися.
Доктор Кальбарчик нарешті не втримався від коментаря: "Я думаю, що Домоня намагалися, не вербуючи, використовувати "в сліпу", тобто без його згоди. Його могли використовувати як магніт, до якого притягувалися інші незадоволені. А десь поблизу мав крутитися справжній інформатор. І ситуація опинялася під контролем. Бо ті повідомлення (насамперед доповідні записки енкаведистів) - це дуже серйозне свідчення того, що Домонь з НКВД не співпрацював: про "своїх" у таких виразах не пишуть".
Мені було важливо почути це від іншої людини. Якби Домонь був агентом НКВД - текст повідомлення був би іншим. Скоріше, Домоня не називали б на прізвище. Можливо, згадувалося якесь псевдо - наприклад, агент "Львів'янин", а його дії висвітлювались як вдалі оперативні заходи, які дозволили виявити значну групу антирадянські налаштованих елементів. Все це відводило від Домоня підозри у співпраці з НКВД, але жодним чином не пояснювало його щасливу долю.
***
У цьому хорі різних голосів не вистачало тільки одного - голосу самого Домоня: а що він сам думав про свій дивовижний порятунок?
Андерс і Домонь. Десь у Палестині. Національний музей у Кельцах. Публікується вперше
Треба було спробувати знайти його архів. Точно відомо, що подальша кар'єра Домоня була пов'язана з армією Андерса, яку створили з колишніх польських в'язнів ГУЛАГу у 1941 році. І що у битві при Монте-Казіно підполковник Домонь отримав два поранення, а відтак - найвищу військову нагороду Польщі - Virtuti Militari. Знав я і те, що архів армії Андерса зберігається у Лондоні, в Польському інституті - музеї Сікорського.
Зателефонував туди: "Чи є якісь матеріали про Домоня?" - "Так, щось було, приїжджайте!".
Лондон. Прінцес Ґейт, 20. Старий аристократичний дім у дипломатичному кварталі. Пані Ядвіга Ковальська, заступник директора архіву, притягла мені купу папок: "Оце записки Чапського, як уповноваженого Андерса у пошуках зниклих офіцерів. Поки пан подивиться це, я пошукаю в інших колекціях, а потім подивимося фотоархів, бо я сама вашого Домоня не впізнаю".
В руках я тримав скарб (як для дослідника, звичайно): списки радянських таборів, листи до радянських посадовців, звіти до Андерса і Сікорського, реляції колишніх полонених. Усю інформацію про пошуки зниклих соратників Чапській узагальнив у записці складеній як польською, так і російською:
Записка Чапського щодо зниклих соратників від 2 лютого 1942 року. Польський інститут – Музей Сікорського у Лондоні
"Опитуючи тисячі військовополонених, що поверталися із всіх таборів і в'язниць СРСР, ми все ж таки не отримали жодних достовірних даних про їх місце перебування, окрім чуток з других рук: про пересилку на Колиму через бухту Находка 6-12 тисяч офіцерів і унтерофіцерів у 1940-му році; про концентрацію більш ніж на 5000 офіцерів у копальнях Землі Франца-Йосифа; про заслання на Нову Землю, Камчатку, Чукотку; про те, що у 180 км від Пьострой Дресви працювало влітку 1941-го року 630 чоловік офіцерів, бранців з Козельську; (...) про те, що польські військовополонені офіцери були вивезені на величезних баржах (1700-2000 чоловік) на буксирі на північні острови, і що три такі баржі затонули у Баренцевому морі".
Чапський визнавав, що для жодного з тих повідомлень не було достатньо підтверджень. Але був цілком переконаний, що про долю бранців радянське керівництво не могло не знати: "Ми знаємо, з якою точністю був кожний військовополонений зареєстрований, як "справи" кожного з нас із чисельними допитами були збережені у особливих папках (...), отже жоден з нас, військовополонених ані на хвилину не припускає, що місце перебування 15 000 військовополонених може бути невідомим вищим інстанціям НКВД". Чапський мав рацію. Але відповідь Сталіна відома...
4 грудня 1941 року. Сталін та Молотов зустрічаються із Сікорським та Андерсом вперше по відновленню дипломатичних стосунків між польським і радянським урядами. Андерс нещодавно випущений з Луб’янки і погано приховує своє ставлення: "Де наші солдати?", Сталін відповідає: "Втекли в Маньчжурію"
Я теж не отримав бажаної відповіді: передивився сотні документів і хіба з півтисячі фотографій, але єдине, що вдалося знайти - то службовий формуляр Домоня. Він дійсно якийсь час мешкав у Британії, а потім повернувся у Польщу і помер у Катовіцах у 1977 році. І то був важливий для подальших пошуків слід!
Одночасно я отримав інформацію, що у Вроцлаві зберігається рукопис книжки Людвіка Домоня. Книжка була присвячена битві при Монте-Казіно. Зовсім не те, що мені потрібно. Але це означало, що Домонь був людиною "писучою" і його архів може бути цікавим. Мій дзвінок трохи заскочив пані Богну Шклярчик, голову осередку Федерації родин катинських у Катовіцах: "Ні, про Домоня нічого не чула, але можу попитати в муніципалітеті".
Прохання іноземця, який цікавиться долею уцілілих у Катинській трагедії, викликав у старшої пані ентузіазм однаково гідний як подиву, так і вдячності. Але і у Катовіцах пошуки виявилися марними...
Монастир Монте-Казіно блокував шлях до Риму. Вранці 18 травня 1944 року над його руїнами здійнявся польський прапор. 18-м львівським піхотним батальйоном командував уже підполковник Домонь
Час від часу я закидав у пошуковець запит "Домонь". Як правило, без корисного результату. Як раптом, пошук видав посилання на статтю у якійсь газеті в Кельцах. Йшлося про рідного брата Людвіка Домоня - Владислава. Свій Virtuti Militari він отримав за бої на Вестерплятте. З якоїсь дивної примхи колега-журналіст перелічив імена всіх нині живих його нащадків - сина і онуків.
"У онуків має бути Facebook" - подумав я і через кілька хвилин писав листа.. внучатій племінниці Домоня. А за кілька днів отримав відповідь від її батька: так, частина архіву стрия у мене, частина - у тутешньому музею. Хвала фейсбуку!
***
Світ оповитий павутинням наших шляхів, які з'єднують точки на географічній карті у історію. То як дві паралельні лінії. Одна - то події: народження - навчання - війна за незалежність - студентство - служба - родина - знову війна - полон - "година папуги" - армія Андерса - нові звитяги - еміграція. Друга - то місця і країни: Очесенки і Гори Свентокшиські - Вільно і Варшава - Львів і Тернополь - Харків і Старобільськ - Юхнов і Грязовець - Москва - Куйбишев - Чкалов - Тоцкое - Бухара - Іран - Ірак - Палестина - Єгипет - Італія - Англія - Аргентина. Одисей міг би Домоню позаздрити.
На початку 13-річної еміграції. Іще в формі. Національний музей у Кельцах. Публікується вперше
Тягар чужих спогадів був згромаджений на столі переді мною: альбоми, фотографії, рукописи і... вірші. Не Міцкевич, звичайно, писалося радше для себе: "Чого вмирали? - постає питання. За те, щоб нас продали в Тегерані? А потім - в Ялті, а по ній - в Потсдамі?". Той вірш був присвячений "великій трійці". І називався "Прокляття", адже з позиції Домоня - Рузвельт і Черчиль виявилися продовжувачами справи Гітлера і Сталіна. Його коханий край був тепер розділений, з санкції союзників і ніби друзів. Милий йому Львів - тепер інша країна. Домонь був сам-один і без нічого.
Родина - там, куди дороги нема. А він мусив зняти мундир з коштовними орденами і лагодити чужі годинники, чи протирати гальби за барною стійкою.
Свій архів Домонь упорядковував за кільканадцять місяців до смерті у 1977-му. Щось він уже не пам'ятав, щось не хотів пам'ятати. Початок війни, оборону Львова, і перші дні полону - розписує хіба не по хвилинах. Далі - скупий на подробиці. Так, створили Культурно-просвітницьку комісію.
Так, таємно. Так, до складу увійшли ті, ті і ті (список). Вибори і збори відбувались так-то. В травні 1940-го одним з останніх транспортів був вивезений з Старобільська до Юхнова... Все.
Сторінка спогадів про Старобільський табір і Культпросвіткомісію. Національний музей у Кельцах
"Чи розповідав стрий [дядько], чому врятувався? - перепитав пан Анджей, - Так. Була розмова.
Взагалі батько з стриєм уникали говорити у моїй присутності про табори. Батько пережив німецькі, стрий - радянські. А раптом, щось не те на вулиці чи в школі скажу? Небезпечно було говорити тоді про це. Коли у 1958 році стрий повернувся, його зустрів відповідний чиновник, вони підписали певні папери. Такою була умова повернення.
Але та розмова трапилася, коли мені вже було років 25. Стрий казав, що він якось примудрився обманути слідчих. І навіть розповідав якісь подробиці. А я, курче, не пам'ятаю ніц! То ж було років 35 тому! Якби я знав, що це може бути важливо!".
Як не дивно, натяк на можливу причину дивовижного спасіння майора Домоня міститься у документах НКВД. Там Домонь проходить як майор Генерального штабу. Але він ніколи не служив при Генштабі.
Можливо, Домонь випадково обмовився про нього, побачив зацікавлення слідчих і на тому зіграв - радянська розвідка особливо цікавилася такими джерелами інформації. А коли розібралися - "година папуги" вже минула.
***
Дослідницька поїздка автора здійснена за фінансової підтримки Стипендіального фонду Музею історії Польщі. Автор дякує за сприяння Посольству Республіки Польща в Києві, а також Інституту Польському - Музею Сікорського в Лондоні та Національному Музею в Кельцах за гостинність і надані матеріали.
Олександр Зінченко
Історик, журналіст (Київ)
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.istpravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Підписатися на:
Дописи (Atom)