І що ви думаєте? 22 червня у Львові таки буде застосовано важку політичну артилерію! Щоб остаточно викрити і поставити на місце клятих українських націоналістів, підлих наймитів Антанти, фашизму, нацизму, американського імперіалізму та світового сіоніз...
Політична партія «Наша Україна» протидіятиме будь-яким спробам влади поставити під сумнів подвиг героїв визвольного руху та фальшувати українську історію.
Як повідомляє прес-служба партії, це заявив голова політради «Нашої України» Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО з приводу сьогоднішнього пікетування активістами партії Вищого адміністративного суду України, де відбудуться слухання у справі щодо скасування указу Президента про присвоєння головнокомандувачу Української повстанської армії Роману Шухевичу звання “Герой України”.
Зокрема, В.НАЛИВАЙЧЕНКО запевнив, що усі три тисячі представників «Нашої України» у місцевих радах спільно з громадськістю будуть протидіяти будь-яким спробам влади поставити під сумнів подвиг героїв визвольного руху та фальшувати українську історію.
«Ми не допустимо заперечення історичної правди та зневаження героїв, які боролися за незалежність України» – наголосив він.
«У кожної нації найпершими героями є ті, хто боролися за її незалежність. Саме тому головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич, який очолював боротьбу українців за свою незалежну державу проти двох найстрашніших в історії людства тоталітарних режимів, є героєм нашої держави» – зазначив В.НАЛИВАЙЧЕНКО.
На думку політика, жодні замовні судові рішення, спрямовані на скасування указу екс-Президента України Віктора ЮЩЕНКА про присвоєння Р.Шухевича звання “Герой України”, не здатні змінити історичної правди.
«На нашому боці не лише історична правда, а й право» – наголосив В. НАЛИВАЙЧЕНКО. За його словами, ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду, за висновками юристів «Нашої України», є неправосудною навіть за суто формальними ознаками. Вона не відповідає жодному із конституційних критеріїв правосуддя та прийнята з порушенням положень чинного законодавства України.
«Боротись треба не з національними героями, а зі спробами уславляти катів України, зокрема Сталіна, чому потурає теперішня влада» – підкреслив лідер «Нашої України».
Прес-служба партії також повідомляє, сьогодні народні депутати від «Нашої України» Андрій ПАРУБІЙ, Зіновій ШКУТЯК та Володимир В’ЯЗІВСЬКИЙ, а також активісти партії, взяли участь у пікетуванні ВАСУ під час засідання суду у справі щодо скасування указу Президента про присвоєння Р.Шухевичу звання “Герой України”.
Як повідомив юрист «Нашої України» В’ячеслав МАРТИНЮК, який представляє у суді сторону Президента України (2005-2010) В.ЮЩЕНКА, ВАСУ розглядатиме цю справу як суд першої інстанції, й рішення у даній справі буде остаточним і оскарженню не підлягатиме. При цьому він наголосив, що позивач, який вимагає скасування президентського указу, не має на це законних підстав. «Наша позиція виграшна. Особа, яка звернулася до суду, не має жодних правових підстав для такого звернення. Її права жодним чином не порушено, а звертатися до ВАСУ може лише особа, чиї права порушено. Таким чином, ми очікуємо, що суд має ухвалити рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову», - сказав він.
При цьому адвокат зауважив, що судова влада останнім часом стає все більш залежною від вказівок Адміністрації Президента.
Як повідомляв УНІАН, 21 квітня 2010 року Донецький апеляційний адміністративний суд за позовом професора Донецького державного медичного університету Анатолія СОЛОВЙОВА визнав незаконним Указ екс-Президента України В.ЮЩЕНКА від 12 жовтня 2007 року про присвоєння головнокомандуючому УПА Р.Шухевичу звання «Герой України».
"Проблема українців в тім, що двадцять років тому їм була нав'язана "концепція Грушевського": "помилкова, заснована не на історії, не на фактах, а на міфах про існування якогось окремого українського народу зі своєю державністю", – заявив якось російський історик Олександр Колпакіді.
На початку 90-тих років у Верховній Раді йшли гарячі дискусії, відверте протистояння між депутатами від Народної Ради і комуністичною групою 239 з приводу того, якими мають бути символи української держави.
Комуністи і ще радянськомислячі депутати ніяк не могли сприйняти український національний синьо-жовтий прапор, герб тризуб та гімн "Ще не вмерла Україна", називаючи ті символи не інакше як "бандерівські".
Тож було проведено українськими істориками в ЗМІ роз’яснення про те, що синьо-жовтий прапор українці використовували ще далеко до бандерівців, тризуб був знаком Київської держави ще за часів Володимира Великого, а гімн "Ще не вмерла" має велике об’єднавче значення, бо написаний двома українцями зі Заходу і Сходу...
В результаті певних компромісів всі ці державні символи були узаконені Конституцією.
Тепер ні в кого в Україні не виникає сумнівів, заперечень чи протестів щодо українських символів, завдяки яким нас впізнають у всьому світі.
Тобто, українське суспільство сприйняло символи, які є правдивими з точки зору історичної правди. І хоча нам далеко ще до інформаційного суспільства, поінформованість людей є чи не найважливішим у прийнятті рішень українцями на ту чи іншу користь політичної ідеології.
Вже певний час Україну лихоманить від так званого "Руского міра". На боці тих, хто пропагує даний утопічний проект є все: великі гроші, головні телевізійні канали, переважна більшість друкованої продукції, ФМ радіостанції, проросійська "сліпа" влада, добре підготовлені провокатори і професійні пропагандисти російської ідеї, без яких не обходиться ні один прямий ефір в політичних ток-шоу.
Цей натиск російської ідеї в Україні такий сильний, що якби такий "шторм" пронісся Європою, якоюсь з її країн, то залишив бо по собі одне каміння. А українська нація, українська держава витримують, і не тільки витримають, а й переможуть у тій боротьбі.
Підстави так вважати є, бо подібні "шторми" носилися Україною не один раз, і кожного разу, як би не було важко, українці давали собі раду та добивалися свого. Інколи показували чудеса відваги і мужності.
"Костянтин Цмоць ("Модест"), діючи підпільно під час німецької окупації виконував найвідповідальніші завдання Головного Проводу ОУН як член головної референтури Служби безпеки.
Про його дивовижну холоднокровність, витримку й обережність розповідають легенди. Він мав вроджений талант конспіратора… Костянтину Цмоцю в грудні 1942 доручили небезпечну операцію – звільнити з німецької катівні видатних діячів ОУН – Грицая ("Перебийноса") та Ярослава Старука ("Стяга").
Роман Шухевич розробив план, який Цмоць із групою оунівців, перевдягнених у німецьку форму СД, провів блискуче. Подібну вдалу акцію він повторив у квітні 1943 року, вирвавши із Дрогобицької в’язниці видатного військового діяча ОУН Олексу Гасина ("Лицаря"), згодом начальника головного штабу УПА.
Ця операція виявилася хрестоматійною: "німецький офіцер" – Костянтин Цмоць з кількома військовими, пред’явивши начальникові в’язниці "відповідні документи" жадав передати вищевказану особу для невідкладного перевезення до Берліна. "Злочинця" під конвоєм посадили в автомобіль – і пам’ятай як звали", – розповіла про свого родича Марія Герета.
А ось розповідь українського повстанця пана Броцка з села Липівки Львівської області: "…одного разу потрібно було передати повстанцям дуже важливу інформацію про дислокацію енкавидистів. Біля лісу у формі воїна УПА стояв зі "шмайсером" чоловік, з яким я привітався – "Слава Україні!".
Відповідь була – "Героям Слава!". Але коли я підійшов ближче, то почув як енкавидист, який сидів у кущах, мовив "таваріщ камандір".
Броцко зрозумів, що попав у халепу і почав тікати, за ним вискочив енкавидист і взявся стріляти в спину. З опаленим від куль волоссям Броцку вдалося втекти.
За звичкою комуністи і сьогодні полюбляють вигукувати нібито бандерівці стріляли їм в спини. Як бачимо, усе було навпаки.
Стара радянська ("єдіний совєцкій народ") і сьогоднішня московська ("рускій народ – "Рускій мір") пропаганда має підґрунтя в Україні тому, що поки немає можливостей в достатній мірі поінформувати українців про боротьбу українського народу за свою свободу і незалежність.
Російський історик Олександр Колпакіді, мабуть, є послідовником ще одного руського історика Погодіна, який вважав, що коли монголо-татари напали на Русь, то всі русичі-українці повтікали в ті місця, де є зараз Москва.
Та саме Михайло Грушевський заперечив таку монополію на давньоруську спадщину, правонаступником якої, за його визначенням, стала "українсько-руська народність". Адже саме вона створила у свій час Київську державу.
Михайло Грушевський заперечував також, що держава є вищим щаблем розвитку етносу. Історію народу він пропонував вивчати як первісну щодо історії держави, оскільки розвиток останньої зумовлений економічними, культурними і національними чинниками.
Михайло Грушевський вважав очевидним той факт, що Київська держава, її право, побут, культура були творінням передусім українського народу.
Він вказував, що Погодін перебільшував наслідки татаро-монгольської навали на Київську Русь.
Вона, звичайно, завдала величезних збитків, але до повного запустіння не призвела.
Подібних і навіть спустошливіших набігів місцеве населення зазнавало й раніше. Проте, як тільки загроза минала, воно поверталося зі своїх сховищ і життя продовжувалось.
Олександр Колпакіді кривить душею, коли резюмує, що ідея державності є ідеєю передовсім Грушевського. Той був радше народником, вважаючи, що саме люди творять державу, а не навпаки, як це прийнято в Росії.
А взагалі то, ідея державності у наших українських предків виникнула дуже давно – набагато раніше за появу Москви.
Одне слово "Рускій мір" в Україні зазнає поразки, навіть при поганій інформованості про переваги вступу України в НАТО і ЄС, про правдиву історичну правду, генетично, на свідомому і на підсвідомому рівні, українці нізащо не позбудуться української ідеї бути вільними серед вільних, бути єдиним українським народом і мати свою українську державу.
Слава Україні!
Одеська міська рада сьогодні ухвалила рішення «Про неприпустимість героїзації осіб, які співпрацювали з гітлерівським режимом».
Як передає кореспондент УНІАН, його підтримали більшість депутатів (95 голосів - «за», 14 – утрималися).
Виступаючи на сесії, депутат-«регіонал» Геннадій ТРУХАНОВ висловив думку, що «неприпустимо вважати героями людей, які в роки Великої Вітчизняної війни співпрацювали із загарбниками». За його словами, “більшість городян негативно сприйняли укази Президента Віктора ЮЩЕНКА про присвоєння звань Героя України Степану Бандері й Роману Шухевичу”.
Підтримав його член фракції партії «Родина» Олександр КАЗАРНОВСЬКИЙ, висловивши обурення тим, що влада західноукраїнських областей перейменовують вулиці своїх міст на честь С.Бандери й Р.Шухевича. Тому проект рішення міськради, на його думку, слід було б доповнити положенням «про категоричну незгоду з цими перейменуваннями». Втім, його пропозиція не одержала підтримки депутатської більшості.
Головуючий на сесії мер Одеси Олексій КОСТУСЄВ солідаризувався з депутатами, які виступили «за відміну президентських указів про героїзацію та відновлення історичної справедливості»: «Ми не повинні бути ідеологічно беззубими, не повинні дозволяти нам нав`язувати помилкові чужі цінності. У нас є своя ідеологія, і ми за неї боротимемося».
Разом з тим мер Одеси заявив, що не вважає своєю прерогативою коментувати історичний факт підписання керівництвом гітлерівської Німеччини й комуністичного СРСР «Пакту Ріббентропа-Молотова, який ознаменувався спільним парадом військ Вермахту і РККА у Львові і Бресті».
«Наші ветерани з німцями ніколи не співпрацювали, - сказав О.КОСТУСЄВ, - вони воювали з фашистами і перемогли, слава Богу».
Колишній Президент України Віктор ЮЩЕНКО називає фарсом рішення судів щодо скасування його указів про присвоєння звання Героя України Степану Бандері та Роману Шухевичу.
Як передає кореспондент УНІАН, про це екс-президент сказав під час спілкування з журналістами в створеному ним Інституті стратегічних ініціатив.
«Це фарс тому, що не є компетенцією суду розглядати ці конституційні рішення Президента», - сказав В.ЮЩЕНКО.
На його переконання, скасувати укази глави держави може лише Конституційний суд, а не суди загальної юрисдикції. Водночас, він переконаний, що КС не може скасувати укази про присвоєння звань, оскільки прийняття подібних рішень перебуває у виключній компетенції Президента.
В.ЮЩЕНКО зауважив, що не хоче зараз згадувати кому, коли і за що надавались відповідні звання за останні 10 років.
«Я абсолютно свідомо прийняв таке (присвоєння звання Героя України С.Бандері і Р.Шухевичу – УНІАН) рішення», - сказав він. В.ЮЩЕНКО підкреслив, що формальне підтвердження, що С.Бандера і Р.Шухевич герої для української нації не потрібне. Він переконаний, що ті, хто вважав їх героями будуть так думати в будь-якому випадку. «Я хотів цей крок присвятити одному – якщо ми прагнемо порозуміння і національної єдності, ми маємо жити на правдивій історії… брехня до партнерства не приведе», - сказав В.ЮЩЕНКО.
Він зауважив, що будь-яка національна історія формується з боротьби за власну незалежність і героями, які боролись за незалежність країни. При цьому В.ЮЩЕНКО підкреслив, що рішення присвоїти Р.Шухевичу і С.Бандері звання Героя України були спрямовані не проти будь-якої іншої країни, а були спрямовані на становлення власної нації.
Біля будинку Луганської облдержадміністрації відбулася акція протесту проти скасування указу Президента про присвоєння провіднику ОУН Степанові Бандері звання Героя України.
Як передає кореспондент УНІАН, акція пройшла під гаслом: «Колишнє Бандери та Шухевича – це героїчна Україна! Колишнє президента – це тюрма. А його сьогодення – це зрада національних інтересів!»
Учасники акції направили звернення Президенту України Віктору ЯНУКОВИЧУ і голові Луганської облдержадміністрації Володимиру ПРИСТЮКУ, в якому висловили обурення з приводу відміни указу президента про присвоєння С.Бандері звання Героя України.
Найбільшими героями наші президенти вважають категорію громадян, яку можна охарактеризувати як "управлінці" - ректори, генеральні і просто директори, голови спостережних рад, начальники та інші керівники. Їх 145 із 254 нагороджених.
З нагоди скандалу з позбавленням Бандери звання Героя України, "Історична Правда" подивилася на інших українців, які отримали від президентів Кучми, Ющенка і Януковича найвищу відзнаку держави.
Ми спробували порахувати - кого ж у нас і як нагороджують.
Два варіанти Героя - за труд і за подвиг
Щороку цю найвищу в нашій країні нагороду отримують в середньому 19 українців. Найбільше Героїв роздають наприкінці каденції. Кучма в останній рік президентства нагородив 41, Ющенко - 29.
Янукович поки що обмежився вісьмома.
Останніми Кучма нагородив Віталія Кличка і Андрія Шевченка (разом із ними, щоправда, нагороду отримав і Володимир Литвин, роль якого в Помаранчевій революції і тодішній конституційній реформі так відображена в указі про нагороду за 9 грудня 2004 року - "за реформування політичної системи, утвердження ідеалів громадянської єдності і злагоди").
Після Бандери Ющенко ще встиг нагородити нардепа Григорія Омельченка і тодішнього голову "Укрспецекспорту" Сергія Бондарчука (зараз на його місце прийшов любитель парламентських бійок Дмитро Саламатін).
Загалом же за 12 років існування нагороди (запроваджена в серпні 1998 року) її отримали 254 українці, з них 27 - посмертно. Степана Бандеру наразі не виключаємо, адже суд іще не закінчився.
Орден Держави, який дається за трудові заслуги, отримали 228 нагороджених, а орден "Золота Зірка", яким відзначають героїчний вчинок - 26 осіб.
Орден Держави. Ним нагороджують Героя, котрий має "визначні трудові досягнення"
Bідзнака Героя (хоч один орден, хоч інший) виготовлена з золота. Не можна стати тричі і більше Героєм України. Можна тільки двічі - для цього треба здійснити і трудовий (отримавши орден Держави), і героїчний подвиг (отримавши Зірку).
Бандера отримав орден Держави. Як і Роман Шухевич. Хоча саме Шухевичу варто було б дати "Золоту Зірку". Очевидно, Ющенку було незручно нагороджувати націоналістів орденами у вигляді п'ятикутної зорі, і він продовжив традиційну для нашого керівництва плутанину у нагородній політиці, проігнорувавши статут високого звання Героя.
Один із власників "Золотої Зірки" (отримав у 2001-ому) - легендарний розвідник Євген Березняк (той самий "майор Вихор", який врятував для Краків від знищення фашистами) хотів відмовитися від звання Героя, коли дізнався, що його дали і Бандері.
Але потім подумав і прийняв зважене рішення - мовляв, Україна - це ж не тільки Ющенко, і "не Ющенко мені давав Героя". Логіка Березняка абсолютно правильна: Україна - це і Кучма, і Ющенко, і герої України - це і Бандера, і Березняк.
У 2002-ому від звання Героя відмовився останній командир УПА Василь Кук - він сказав Леоніду Кучмі, що не може носити це почесне звання, поки його побратими не визнані учасниками бойових дій і боротьби за незалежність України на державному рівні.
Орден "Золота Зірка". Ним нагороджують Героя, котрий здійснив "визначний геройський вчинок"
Першого Героя України (із врученням ордена Держави) отримав керівник НАНУ Борис Патон - наприкінці 1998-го. Першого героя з врученням ордена "Золота Зірка" - Олександр Галуненко, льочик-випробовувач, який встановив 263 світових авіаційних рекорди.
І хоч зараз Галуненко приділяє АНТК імені Антонова менше уваги, зосередившись на роботі депутатом у фракції Партії регіонів в Київській облраді, ніхто не звинувачує його в антиукраїнстві чи ще чомусь.
Бо Бандера і Галуненко, перепрошую за порівняння - українці. І один, й інший.
Професійні перекоси
Є у героїв і свої традиції. Зазвичай їх нагороджують у серпні, до чергової річниці незалежності, але бувають і суто професійні нагоди. Скажімо, перед Днем працівника сільського господарства - 16 листопада - нагороджують аграріїв.
Не забувають про металургів. У списку героїв є не тільки голова правління "Запоріжсталі" Віталій Сацький (нагороджений у 1999-ому), але й звичайний сталевар (з того ж підприємства) Віктор Синяков, який отримав звання у 2003-ому.
А наприкінці серпня (до Дня Шахтаря) вшановують шахтарів - не тільки керівників шахт, але й пересічних машиністів виїмкових машин чи прохідників. Скажімо, з восьми нагороджених у перший рік президентства Віктора Януковича половина - прості шахтарі.
До речі, за трудовий подвиг їм чомусь вручили не орден Держави, а Золоту Зірку. Напевно, тепер уже Януковичу стало незручно давати своїм землякам тризуб, і він пішов шляхом Ющенка, наплювавши на статут нагороди.
Щоб не псувати важкою нагородою піджак, можна обмежитися золотою мініатюрою. Її видають разом із орденом, і вона однакова для обох варіантів Героя.
Іноді звання Героя стає шляхом у велику політику. Забійник на відбійних молотках Павло Солтус отримав найвище званння у 39-річному віці в серпні 2001 року, а через шість років "регіонали" покликали його у свій список. І зрештою шахтар став нардепом - він прийшов на місце загиблого на полюванні Євгена Кушнарьова.
Натомість педагоги не можуть похвалитися таким лобі. За весь час існування нагороди її отримали тільки дві вчительки (ректорів та інших керівників не рахуємо).
Першу нагородив Кучма - вчительку початкових класів Тамару Прошкуратову з Драбівської загальноосвітньої школи (Черкащина).
Через місяць її, як і забійника Солтуса, покликали у велику політику - вона разом із Суркісом і Кравчуком (теж герой України, став ним в один день із Прошкуратовою) стала обличчям першої п'ятірки СДПУ(О), а там - і народним депутатом.
До речі, Суркісу давно пора вручити Героя - за Євро-2012.
Другого педагога нагородив Ющенко - вчительку української мови Тетяну Балагуру з Полтавського ліцею №1. Політика досягла і її - на останніх президентських виборах пані Тетяна була довіреною особою кандидата Юрія Костенка.
Давайте поглянемо, кого ж нагороджують.
Управлінці, трудящі, митці та інші герої
Я дозволив собі розбити власників найвищої нагороди на кілька груп.
Якщо комусь із читачів така систематизація видасться занадто довільною або він захоче здійснити власні підрахунки, щоб поправити автора, то повний список Героїв України (за датою нагородження) можна подивитися тут, за абеткою - отут.
Отже, найбільшими героями наші президенти вважають категорію громадян, яку можна охарактеризувати як "управлінці" - ректори, генеральні і просто директори, голови спостережних рад, начальники та інші керівники.
Усього серед 254 нагороджених - 145 управлінців. Більша половина. Для прикладу назву кілька перших-ліпших:
- Володимир Бойко (керівник Маріупольського металургійного заводу імені Ілліча),
- директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький,
- ректор Національного університету "Острозька академія" Ігор Пасічник,
- директор Інституту транспортних систем і технологій НАНУ Віктор Дзензерський,
- гендиректор с/г товариства "Нібулон" (Миколаїв) Олексій Вадатурський (отримав одразу ж після Шухевича),
- голова правління АТ "Хорольський молочноконсервний комбінат" Микола Гавриленков,
- головний хормейстер Національної опери Лев Венедиктов,
- президент НАЕК "Енергоатом" Сергій Тулуб,
- генеральний конструктор бронетанкобудування України Михайло Борисюк,
- генеральноий директор і художній керівник хору імені Верьовки Анатолій Авдієвський,
- президент Академії медичних наук Олександр Возіанов,
- голова колгоспу імені Енгельса (Луганщина) Іван Запорожець.
Кучма дав Героя 86 управлінцям - це дві третини зі 132 ним нагороджених. Ющенко дав Героя 56 управлінцям - це майже половина зі 114 ним нагороджених.
Із восьми нагороджених Януковичем - три управлінці (гендиректор "Донецьксталі" Олександр Риженков, голова правління с/г кооперативу з Хмельниччини Михайло Шаповал і директор Інституту магнетизму НАНУ Віктор Бар'яхтар).
Важливий ньюанс - із "героїзованих" науковців майже всі є управлінцями тих чи інших наукових установ. Очевидно, це специфіка нашої науки, тому я не став виділяти науковців-Героїв у окрему категорію.
Хто є хто з героїв. Підрахунок приблизний, похибка - не більше 1%
Далі у президентському рейтингу йдуть дві майже однакових за розміром групи - назвімо їх умовно "трудящі" (32 нагороджених) і "митці" (29 нагороджених).
До "трудящих" я відніс пересічних громадян, які здобули звання Героя за сумлінну працю, на кшталт згаданих вище вчительок чи шахтарів. Кілька прикладів - знову ж таки, перших-ліпших:
- доярка акціонерного товариства «Широке» (Крим) Катерина Гордєйчук,
- комбайнер сільськогосподарського товариства «Колос» (Херсонщина) Анатолій Лавриненко,
- машиніст дистрибутора конвертерного цеху "Криворіжсталі" Олександр Владимиренко,
- доктор медичних наук Григорій Бондар (Донецьк),
- бригадир прохідників шахти імені Сташкова (Дніпропетрвощина) Сергій Родітєлєв.
Сюди ж я відніс і Михайла Жара - настоятеля Свято-Вознесенського чоловічого монастиря (Буковина), який отримав звання (цитую указ) "за визначні особисті заслуги перед Україною у реалізації державної політики соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".
Цього священника УПЦ Московського патріархату, який створив дитячий притулок для сиріт, "усиновивши" більше 200 дітей, нагородив у 2008 році Ющенко. На жаль, отець Михайло, на відміну від деяких "політичних православних", не особливо охоче спілкується з пресою.
Кучма нагородив 17 трудящих, Ющенко - 11, Янукович - 4. Останній показник - це поки що 50% від усіх нагороджених четвертим президентом.
З них варто виділити забійника на відбійних молотках (на багатьох шахтах Донбасу доводиться працювати вручну, бо машиною нерентабельно) Сергія Шемука, який перевершив рекорд легендарного Олексія Стаханова, нарубавши за 8 годин зміни 170 тон вугілля.
Натомість Ющенко з симпатією ставився до "митців" (сюди я відніс усіх тих, кого можна назвати діячами культури).
Якщо Кучма нагородив 7 митців (для прикладу назвемо художницю Тетяну Яблонську, письменника Павла Загребельного і співачку Софію Ротару), то Ющенко - 21. Серед них можна згадати націонал-комуніста Бориса Олійника, Аду Роговцеву, Ніну Матвієнко, Василя Зінкевича і кілька звань, наданих посмертно - Василю Стусу, Володимиру Івасюку й Анатолію Солов'яненку.
Янукович нагородив тільки одного діяча культури - незмінну солістку Національного будинку камерної та органної музики Ольгу Басистюк-Гаптар.
В окрему групу варто винести тих, хто отримав свою нагороду за подвиг або геройський вчинок.
Ті, хто здійснив подвиг - це, власне, і є справжні Герої України, як їх визначає статут ордена "Золота Зірка".
Я зарахував до цієї групи 15 чоловік. Кучма дав нагороду двом - згаданому вище Євгенові Березняку і 25-річному молодшому сержанту 95-ої об'єднаної аеромобільної бригади Василю Мельникову, який ціною свого життя врятував студента-парашутиста на дроп-зоні в Бородянці.
Ющенко нагородив значно більше - 13 людей. З-поміж них варто відзначити тих, хто першим кинувся ліквідовувати пожежу на ЧАЕС 26 квітня 1986 року - їх п'ятеро, і всі посмертно.
Ось іще кілька з "ющенківського" списку:
- Олексій Берест, який встановив червоний прапор перемоги над Рейхстагом - його подвиг замовчувався у СРСР;
- Олекса Гірник - дисидент, який розповсюджував самвидав і вчинив самоспалення на Тарасовій горі в 1978-ому;
- Михайло Василишин - галичанин, який у лавах Червоної Армії під час форсування Одера загинув, посмертно отримавши звання Героя Радянського Союзу. Через помилку нагорода дісталася іншому Василишину, і Ющенко виправив недогляд радянської влади.
До цієї ж групи я наважився віднести і Георгія Гонгадзе, і донора з Дніпропетровська Володимира Ніколаєва, який 500 раз жертвував кров, загалом втративши 200 літрів крові і 150 літрів плазми.
Янукович за героїчний учинок наразі не нагородив нікого.
Загальні показники усіх президентів
Наступна група - спортсмени. Кучма нагородив сімох, поміж яких варто виділити Бубку, Дерюгіну, Лобановського, Клочкову, Кличка і Шевченка. Ющенко ж тільки одну спортсменку - паралімпійську чемпіонку Олену Юрковську.
Далі варто виділити групу "військових" - у випадку Кучми це переважно льотчики-випробовувачі й "перший космонавт" Леонід Каденюк.
Кучма нагородив 5 військових. Ющенко нагородив двох армійських діячів, зате знакових - радянського генерал-лейтенанта Кузьму Дерев'янка, який закінчив Другу світову, прийнявши капітуляцію Японії, і генерала-хорунжого Романа Шухевича - командира УПА. Дерев'янко і Шухевич дуже схожі у своїх військових долях і українці можуть пишатися кожним із них.
Ще є невеличка група політиків, або краще буде сказати "державних діячів" - сюди пропоную віднести керівників партій, прем'єрів, президентів тощо, нагороджених з формулюванням "за внесок у розбудову держави".
Кучма нагородив п'ятьох - Августина Волошина (президента Закарпатської України), Івана Плюща, Чорновола, Кравчука й Литвина. Я уявляю, що зараз почнеться у коментах з приводу порівняння Волошина і Литвина, але з указу слів не викинеш. Хіба що через Донецький адміністративний суд :)
Ющенко ж дав Героя тільки одній людині, яку можна назвати впливовим політиком - Степану Бандері.
Антирадянщики - від Бандери до Чорновола
Цікаво розібратися у симпатіях президентів - кого ж вони найбільше нагороджують після "обов'язкових" управлінців?
На другому місці в Кучми - трудящі (17 нагород), на третьому - спортсмени (7 нагород) і діячі культури (7 нагород).
У Ющенка ж друге місце займають діячі культури (21 нагорода), а на третьому місці - люди, які вчинили подвиг (13 нагород).
Янукович же, судячи з нагороджень першого року, наразі любить трудящих більше за всіх. Вони в нього на першому місці (4 нагороди). На другому місці - управлінці (3 нагороди), на третьому - діячі культури (1 нагорода).
Гендерний розріз найвищої нагороди держави
Якщо Бандера - яскраво антирадянський Герой, то варто також поглянути на інших Героїв, яких можна зарахувати до антирадянщиків.
Не будемо вважати ними Дмитра Павличка або Григорія Китастого з капели бандуристів (США), але й без того Бандера опинився у гідному товаристві.
Для прикладу візьмемо засновника Української Гельсінської групи і письменника-фантаста Миколу Руденка (на його честь названий один із героїв "Космічної Одісеї" Артура Кларка), Василя Стуса, обидвох Шухевичів, Олексу Гірника, директора Дударківської сільської школи під Києвом Василя Івчука, який рятував школярів під час Голодомору і був репресований у 1938-ому.
Кучма дав нагороди трьом антирадянщикам: В'ячеславу Чорноволу (посмертно), Миколі Руденку та Івану Дзюбі. Ющенко нагородив дев'ятьох: Левка Лук'яненка, Василя Стуса, Івана Хмару, Юрія Шухевича, Євгена Пронюка (нині голова Товариства репресованих і політв'язнів), Олексу Гірника, Романа Шухевича, Василя Івчука і власне Бандеру (останніх чотирьох - посмертно).
Загалом у списку Героїв 11 отримали свої відзнаки не в останню чергу за той чи інший вияв спротиву радянській владі. Це 4% від усіх нагороджених.
Без сумніву, Віктору Януковичу запропонують достатньо кандидатів, щоб розширити цей список.
Нагороджені посмертно
Юридична аргументація проти нагородження Бандери ґрунтується на тому, що він ніколи не був громадянином нинішньої держави Україна. Таким чином, створюється прецедент для позбавлення звання Героя інших. Із 27 нагороджених посмертно 14 ніколи не мали паспортів із тризубом.
"Газета по-українськи" уклала для донецького юриста Володимира Оленцевича список самозванців, які теж незаконно пролізли в Герої України - це учасники Другої Світової війни, ліквідатори аварії на ЧАЕС, діячі культури та борці за незалежність:
1. Михайло Василишин - воїн-кулеметник Другої Світової війни, загинув 1945 року.
2. Августин Волошин - політичний, культурний і релігійний діяч Закарпаття, греко-католицький священик, 1938 року - прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, у 1939 році - президент цієї держави. Помер у 1945-му у Бутирській тюрмі (Москва).
3. Олексій Берест - радянський офіцер, учасник Другої Світової війни. Під час штурму рейхстагу, спільно з М.А.Єгоровим і М.В.Кантарія за підтримки автоматників роти І.А.Сьянова виконав бойове завдання з встановлення прапора Перемоги над рейхстагом. Загинув у 1970 році, рятуючи дитину від смерті під колесами поїзда.
4. Микола Ващук - ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.
5. Василь Ігнатенко - ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.
6. Олександр Лелечко - ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.
7. Микола Тітенко - ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.
8. Володимир Тішура - ліквідатор аварії на ЧАЕС, загинув у 1986 році.
9. Олексій Гірник - пенсіонер, колишній політв'язень, здійснив політичну акцію самоспалення біля могили Тараса Шевченка біля Канева у 1978 році.
10. Кузьма Дерев'янко - радянський воєначальник, генерал-лейтенант. 1945 року підписав від Радянського Союзу Акт про капітуляцію Японії. Помер у 1954-му.
11. Василь Івчук - директор Дударківської школи в 1932-1938 роках, який рятував учнів від голодної смерті в 1932-33 роках. Розстріляний НКВС 1938 року.
12. Григорій Китастий - український музикант, колишній диригент і керівник Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США. Помер 1984 року.
13. Володимир Івасюк - поет і композитор, художник. Помер у 1979-му.
14. Роман Шухевич - головнокомандувач УПА.
Як стати Героєм України і що це дає
Звання Героя дає право не платити за комунальні послуги - замість вас це зробить держава.
Якщо заробітна плата Героя не перевищує 940 грн, він отримує право на застосування податкової соціальної пільги в розмірі 605 грн.
Завдяки Юлії Тимошенко, з 2009-го року кожен Герой має спеціальну надбавку до пенсії - 10 тисяч грн.
Юрій Шухевич (син Романа, отримав Героя у 2006 році за "громадсько-політичну і правозахисну діяльність") відмовився від цієї надбавки, тому що вважає непорядним, коли одним додають тисячі, а іншим - кілька гривень.
Як стати Героєм? Для початку треба вчинити подвиг.
Але можна обійтися й без цього. Недаремно ж 145 із 254 нагороджених є різного роду управлінцями. Якщо ж у вас нема підлеглих - теж не біда. Головне - правильно оформити документи.
Сашко Положинський не хоче бути Героєм України
Згідно з положенням про нагороду, її видає президент. А подання на нагородження мають право робити прем'єр, спікер ВР, голови судів, керівники силових структур, Генпрокурор, міністри і - увага! - будь-які місцеві органи влади.
Якщо у вас є знайомі у районній раді, нехай підготують і проведуть через сесію пакет документів, у якому буде:
а) ваша характеристика;
б) рекомендації свідків і шанованих людей.
Рекомендовані фрази, які варто вжити у пакеті документів:
- "багаторічна сумлінна праця";
- "визначний особистий внесок у зміцнення потенціалу";
- "розвиток аграрної (соціальної, культурної) сфери";
- "забезпечення стабільності (у випадку Героя України Георгія Кірпи використана шикарна фраза "забезпечення ефективного функціонування");
- "розвиток демократії та громадського сектору";
- тощо.
Після цього треба шукати знайомих у адміністрації, які б умовили президента поставити свій підпис. Інакше доведеться вчиняти бойовий чи трудовий подвиг.
Суд переніс засідання у справі щодо скасування указу президента про присвоєння Роману Шухевичу звання Героя України.
У Вищому адміністративному суді повідомили, що цю справу мала розглядати колегія суддів у складі п’яти осіб. Однак сьогодні на засідання з’явились лише 4 судді, а один захворів.
У зв’язку з тим, що колегія суддів не змогла бути у повному складі, засідання перенесли на 16 лютого.
Як відомо, позов до президента щодо скасування указу про присвоєння Шухевичу звання Героя подав донецький адвокат Володимир Оленцевич.
Він нагадав, що подав свій позов у Донецький окружний адміністративний суд ще у вересні 2008 року. 11 лютого 2009 року позов був відхилений, на що Оленцевич подав скаргу в Донецький апеляційний адмінсуд.
Однак і цей суд рішенням від 12 травня 2009 року залишив чинною постанову суду першої інстанції.
Вищий адмінсуд 12 січня розгляне позов до Президента про визнання незаконним і скасування Указу про присвоєння головнокомандуючому УПА Роману Шухевичу звання "Герой України".
Про це з посиланням на "Острів" повідомляють "Українські Новини".
Позивач у цій справі - адвокат Володимир Оленцевич - нагадав, що подав свій позов у Донецький окружний адміністративний суд понад два роки тому - у вересні 2008 року. 11 лютого 2009 року позов був відхилений, на що Оленцевич подав скаргу в Донецький апеляційний адміністративний суд.
Однак і цей суд рішенням від 12 травня 2009 року залишив чинною постанову суду першої інстанції.
"Тоді я подав касаційну скаргу у Вищий адміністративний суд України, який у вересні 2009 року відкрив провадження за моїм позовом", - сказав Оленцевич.
З його слів, тільки через рік, 3 листопада 2010 року, Вищий адмінсуд прийняв рішення скасувати постанову Донецького окружного адмінсуду від 11 лютого 2009 року й рішення Донецького апеляційного адмінсуду від 12 травня 2009 року й направив справу в суд першої інстанції на новий розгляд.
При цьому Оленцевич звернув увагу, що тепер судом першої інстанції в його справі виступає не Донецький окружний адміністративний суд, а Вищий адміністративний суд, оскільки, відповідно до нового законодавства, з 13 травня 2010 року всі позови щодо указів Президента розглядає тільки Вищий адмінсуд.
Інтерв'ю з адвокатом Бандери - російським юристом Романом Орєховим - читайте тут
"Тепер рішення Вищого адмінсуду є "остаточними і беззастережними", тобто не можуть бути оскарженими", - сказав Оленцевич.
Він додав, що за його позовом 7 грудня 2010 року Вищий адмінсуд України відкрив провадження вже як суд першої інстанції, а 20 грудня призначив дату судового засідання - 10 година 12 січня 2011 року.
Зі слів Оленцевича, суд також залучив до розгляду позову як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, сина Романа Шухевича - Юрія-Богдана Шухевича.
Нагадаємо, Донецький окружний апеляційний адмінсуд 21 квітня визнав незаконним і ухвалив скасувати указ Віктора Ющенко в 2007 році про присвоєння Шухевичу звання Героя України.
Лідер ПСПУ Наталія Вітренко поставила ультиматум президентові Віктору Януковичу: або забирає в Бандери Героя, або з 14 жовтня стаї головним "фашизатором" України.
«Над України досі тяжіє ганьба ющенківських указів про присвоєння звання Герой України кривавим терористам, серійним вбивцям, утриманцем і прислужникам фашистської Німеччини Роману Шухевичу (Указ N 965/2007 від 12.10.2007 р.) і Степану Бандері (Указ N 46/2010 від 20.01.2010 р.), а також "Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті" (N 75/2010 від 28.01.2010 р.), яким борцями за незалежність України оголошені бандформування ОУН-УПА та інші прислужники фашистських окупантів, вчинили масові злочини проти мирного населення, - зазначено у зверненні-ультиматумі, повідомляє офіційний сайт ПСПУ.
«Яскравий тому приклад - прийняття Європейським парламентом Резолюції від 25 лютого 2010 року "Про ситуацію в Україні", пунктом 20-м якої Європарламентом висловлено глибоке співчуття "про рішення екс-президента України Віктора Ющенка посмертно нагородити Степана Бандеру, лідера Організації українських націоналістів (ОУН) , яка співпрацювала з нацистською Німеччиною, званням "Національний Герой України". Європарламент "висловлює в зв'язку з цим надію, що нове українське керівництво перегляне це рішення і збереже свою прихильність європейським цінностям», - йдеться у тексті.
«Парламент Європи чітко і недвозначно назвав фашистськими пособниками не тільки Бандеру, а всю Організацію українських націоналістів (ОУН) з вбивцею і терористом на чолі!», - зазначено цу зверненні.
«Ви, як президент України, обіцяли скасувати укази, героїзують фашистських пособників, до Дня 65-річчя Великої Перемоги. Цього не сталося.
Іншими словами, ви, президент України, погодилися бути в одній компанії з Бандерою і Шухевичем для відстоювання фашистських указів свого попередника!
Наші партії, депутати від наших партій в місцевих радах неодноразово зверталися до вас із вимогою скасувати ющенківські укази. Ця вимога висловлювали мільйони наших співвітчизників, вся антифашистська України. Але ви, Віктор Федорович, не виконали волю народу. Ви навіть не спробували змити ганьбу з нашої країни.
Тому ми пред'являємо вам УЛЬТИМАТУМ.
До 14 жовтня 2010 року Ви відкидаєте ганебні Україні Укази колишнього президента Ющенка:
N 965/2007 від 12 жовтня 2007 року "Про присвоєння Роману Шухевичу звання Герой України",
N 46/2010 від 20 січня 2010 року "Про присвоєння Степану Бандері звання Герой України",
N 75/2010 від 28 січня 2010 року "Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті".
У разі невиконання нашого ультиматуму 14 жовтня в столиці України місті-герої Києві ми будемо ініціювати масову акцію протесту проти фашизації Україні. І скажемо, що фашизації сприяєте ви!
З націонал-фашистом Ющенко і його клікою ми билися на смерть. Ми пред'являли жорсткі політичні вимоги його відставки. Бо світла пам'ять про наших батьків і дідів, які врятували світ від коричневої чуми, священна.
Ми не дозволимо осквернити її маршами неонацистів по Хрещатику або президентськими указами, героїзують фашистів.
Тому, якщо наші вимоги не будуть задоволені, ми будемо змушені пред'явити політичні вимоги вже до вас», - йдеться в ультиматумі ПСПУ.
Отже, маємо інформаційний привід - моє призначення керівником Інституту національної пам'яті. Привід, очікувано, достатній для того, щоб провідні ЗМІ винесли цю новину на свої шпальти та екрани.
На превеликий жаль, мушу констатувати, що, окрім спалаху інтересу до діяльності очоленого мною Інституту, зіштовхнувся з непередбаченою увагою як до моєї персони - я не політик, і нажаль, чи, швидше, на щастя, не маю достатнього досвіду спілкування зі ЗМІ, а, відтак, недостатньо усвідомлював "принципів" їх роботи.
Отже, зіштовхнувшись із навалою критики моїх висловлювань, як правило, волею чи комерційно-політичною неволею висмикнутих із контексту, вважаю, що маю право на нередаговану лаконічну репліку.
1. Я, Валерій Солдатенко, вважаю голод 1932-1933 років в Україні злочином тодішньої влади. І в усіх інтерв'ю називав визнаних мною, як істориком, винуватців, в тому числі - Сталіна, Кагановича, Косіора, Чубаря та інших.
Однак, я, знову ж таки, як історик, не можу погодитися із тезою про те, що голод був самоціллю влади, читайте - Кремля.
На мою думку, голод був наслідком цілої низки об'єктивних і суб'єктивних чинників, які, зрештою, аж ніяк не знімають відповідальності з тодішнього керівництва СРСР. Те керівництво, безумовно, є винним у смерті мільйонів українців. Але!
Досі немає науково підтверджених даних (хай для мене, якого не якого, історика) про те, що винищення українців, чи українського селянства, було справжньою метою радянської влади у 1932-1933 роках.
Тема, як і остаточне визначення терміну для її означення, для мене не закрита. Але маю пропозицію - відкиньмо політику, зосередьмося на фактах, принаймні тих, які визнаються істориками, і не тільки на "посткомуністичному" просторі, при трактуванні історичних процесів. Тоді й дійдемо до спільно знаменника.
2. Іще про Голод. "Давайте поплачемо..." (щодо 1932-1933 років). Фраза, яка, безумовно, викликала шквал негативних емоцій. Розумію. Сам би обурився, якби почув це з уст іншого діяча як виокремлену тезу.
Але прошу звернути увагу на вирваність цієї фрази із контексту моєї відповіді на питання журналіста (не вдаватимуся в полеміку щодо права "менших" видань цитувати на свій розсуд "більші" видання, які мають своїх кореспондентів). Отже, фраза вирвана із контексту, в якому я засуджував політичний підхід до творення, якщо хочете, національної пам'яті.
Національна пам'ять - виношене поколіннями самоусвідомлення себе на цьому світі. І складатися лише із негативних спогадів не може! Вибачте за передбачувано негативно сприйнятий приклад, але хто з молодих українців і українок при поясненні, скажімо, іноземцю ким ми є (а й Європа, і Америка з Азією досі плутають нас із "більшим" слов'янським етносом), починає з розповіді про найтрагічніші сторінки нашої історії? Швидше, ми почуємо про предків-козаків, борців за волю ХУШ-ХІХ століть, учасників революційних подій і війн XX століття. Про нашу, і нічию іншу, культуру в усіх її, неймовірно високих, проявах! Хіба це не є національною пам'яттю?
3. Останнє про Голод. В очоленому мною Інституті зараз лише двоє (!) співробітників науково займаються цією проблематикою.
І одним із своїх найперших завдань я вбачаю не згортання цієї теми досліджень, а, навпаки, посилення її новими співробітниками. З однією принциповою умовою: займаймося дослідженням історії "від фактів до висновків", а не підганянням "зручних" даних під запрограмовані політичною кон'юнктурою тези.
4. Для "полемічної розрядки". Не відрікаюся від своєї негативної думки про присвоєння звань Шухевичу і Бандері. Це - мої переконання, які, на відміну від моїх інших висловлювань, досить чітко були донесені через ЗМІ. Додам лише, що моя незгода як науковця із присвоєнням цих звань не є закликом до відкликання цих звань, через суди, наприклад, політиками - хай "розгрібають" ті, хто це вирішував.
І останнє. Я свідомий того, що мої погляди - не істина в останній інстанції. Пройдуть роки, нові покоління істориків, очевидно, оперуватимуть ширшою базою документів.
Але зараз ми живемо в 2010 році. Тож давайте, історики і широка громадськість, оперувати наявними на сьогодні фактами, і шукати не роз'єднуючі нас тези, а такі, які об'єднують. Тоді й матимемо національну пам'ять.
Адже, будьмо свідомими, ніякий інститут її не нав'яже, як і не заборонить. Лише зможе, за правильного підходу, допомогти нашій спільній пам'яті теж стати "історичним чинником" - у підручниках, книжках, виставках, меморіалах...
Хочу цей правильний підхід, з наукової перш за все точки зору, знайти. Допомогу вітатиму.
З повагою до всіх, хто переймається діяльністю Інституту національної пам'яті і змістом його діяльності.P.S. З Інтернетом я на "Ви". Іншими словами, читач коментарів, але не учасник полеміки чи сварки. Тому вибачте, відповідати на репліки не буду. Пишіть, що маєте на душі. Не відповідатиму. До суду теж не позиватимуся.
Валерій Солдатенко, українець, доктор історичних наук (з 1981 року), професор (з 1986 року), член-кореспондент НАНУ (з 2006 року), член Компартії з 1969, квиток досі маю оригінальний, не здавав згідно лівих переконань, а не через бажання мати ситуативну "комуністичну" квоту в разі, коли КПУ входить черговий раз у провладну коаліцію.
Присвоєння звань Героя України Роману Шухевичу та Степану Бандері було "великою помилкою".
Про це заявив глава Інституту національної пам'яті Валерій Солдатенко в інтерв'ю газеті "Комерсант-Україна".
"Я вважаю, що це була велика помилка - цього не варто було робити, тому що людина, яка носила військове звання держави-агресора, який воював не лише проти Радянського Союзу, але й проти половини Європи, не може бути героєм України", - сказав він .
"Шухевич носив звання офіцера вермахту. Присвоєння ж йому найвищого звання Героя - це з розряду вседозволеності, мовляв, ось ми що хочемо, те й робимо. Але ніяких наукових підстав присуджувати звання не було", - заявив Солдатенко.
За його словами, "в наукових, академічних колах це рішення вважали необґрунтованим".
"Цим рішенням переслідувалися політичні цілі, але аж ніяк не наукові. Присвоєння звання Героя Бандері та Шухевичу далеко не кращим чином характеризує українську політику і політиків", - вважає Солдатенко.
Як відомо, Солдатенко був призначений керівником Інституту національної пам'яті в липні.
Він народився в Донецькій області. З 1976 до 1984 працював старшим науковим співробітником Інституту історії партії при ЦК Компартії України - філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС.
У 1984-1988 очолював кафедру історичного досвіду КПРС Київської вищої партійної школи. З 1988 до 1991 - завідувач відділом історико-політичних досліджень Інституту політичних досліджень ЦК Компартії України.
З 1992 був завідувачем відділом етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. Кураса НАН України.
