Ідеї української нації на Західну Україну принесли східняки

Бути націоналістом вимагає від тебе Батьківщина, коли вона в скруті. А Україна сьогодні, як ніколи, у скруті.

Юрій Іллєнко

Українська влада, при чому як і теперішня, так і минула, у питанні національно-визвольної боротьби українців у ХХ столітті, гостро спекулює тільки на темі УПА.

Одні це проголошували позитивом, інші негативом. Але і Ющенко, і Янукович де-факто мовчать про боротьбу на Великій Україні.

Причини для цього різні, але наслідок – один.

Народився я в бандерівському краї – Прикарпатті. Моїми найвизначнішими українськими героями з дитинства є, безперечно, Шухевич та Бандера. Оскільки за фахом я не історик, то про боротьбу на Великій Україні я знав мало. Власне, тільки загальновідому боротьбу армії УНР із білогвардійцями та більшовиками.

Рік тому я прочитав роман Василя Шкляра "Чорний Ворон".

Для мене це стало справжнім відкриттям. При чому в мене відкрились очі на те, звідки й чому появилась ОУН та УПА.

Так, саме брати Чучупаки, отаман Чорний Ворон – і є тими постатями, які надихнули на героїчну боротьбу наступне покоління українців. Саме ці постаті, які в умовах тотальної окупації московськими більшовиками створили в центрі України, на Черкащині, так звану "Холодноярську Республіку", куди окупанти декілька років боялись ступити ногою.

Саме на мемуарах Горліс-Горського "Холодний Яр" виховувалось ціле покоління ОУН. А прямим зв'язком між повстанцями 20-х років на Великій Україні та 40-х років на Західній – стали ветерани Армії УНР. Той же Євген Коновалець очолював Курінь Січових Стрільців, який був одним із найбоєздатніших частин Армії УНР. А згодом створив ОУН.

Нещодавно українці святкували день Соборності. Але практично ніхто з політиків не згадав про те, у чому саме проявилась ця соборність.

На моє глибоке переконання, не в тільки в тому, що ЗУНР об'єдналась з УНР. Насамперед – у продовженні боротьби, яку започаткували вояки армії УНР, холодноярські герої та інші повстанці на Великій Україні, і яку продовжили повстанці ОУН-УПА на Західній Україні.

Сьогоднішня окупаційна адміністрація на чолі з Януковичем та вчорашні помаранчеві зрадники про це мовчать.

Бо їм вигідно поділити Україну на "совково-малоросійську" Велику Україну та "нацюкову" Галичину, тим самим поділити нас на дві різні України.

Тому й вручення Ющенком звання Героя України Бандері та Шухевичу є надто непослідовним. Адже так само потрібно було розказати людям про тих, хто став взірцем для наслідування для ОУН.

Розказати про холодноярських героїв.

До прочитання цієї книги я, як і багато моїх друзів та знайомих, і гадки не мали, що на Великій Україні у свій час проходила така потужна збройна боротьба з усіма окупантами. У шкільній програмі я точно не пригадую згадки про ці події.

Тільки прославлення героїв Холодноярської республіки та інших повстанців на Великій Україні, разом із популяризацією Бандери та Шухевича, покаже українцям і на Сході, і на Заході, що ми є єдиною нацією, і що в ХХ столітті ми всі боролися за свою волю та незалежність.

Мені, галичанину, абсолютно зрозуміло, що мешканцям Центральної та Східної України треба перш за все показувати героїв, які походять із місцевих міст та сіл – бійців легендарної Армії УНР, відчайдушних отаманів повстанських загонів, героїв Коліївщини та козацької доби.

І тоді всі ці герої та борці логічно стають в один ряд із повстанцями Бандери та Шухевича.

Свого часу Галичина була значно відсталішою в національному розвитку, ніж Велика Україна.

Ідеї української нації на Захід принесли саме східняки – Шевченко, кирило-мефодіївці.

Український націоналізм теж прийшов зі сходу – Міхновський, Донцов, Сціборський, армія УНР, холодноярці та інші повстанці.

І зараз Галичина має "віддавати борги". Тобто поширювати націоналізм на схід. Так, як колись це робили східняки в Галичині.

Саме тому ідеї націоналізму швидкими темпами поширює ВО "Свобода" на Східній Україні. А про успішність цих процесів свідчать останні дочасні вибори до Харківської обласної ради кандидата мажоритарника від ВО "Свобода", який набрав 10% голосів!

Цьогорічну Шевченківську премію в галузі літератури здобув Василь Шкляр, за роман "Чорний Ворон".

І в мене постало запитання: хіба представники влади не читали роман?

Чи вони прочитали назву, та й подумали: а який ще може бути ворон, як не чорний?..

Олександр Аронець, активіст ВО "Свобода"

---

реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://article-blogger.blogspot.com/

Книга "Окупанти без маски"

Видання «Окупанти без маски» становить великий інтерес для істориків, що вивчають національно-визвольних рух першої половини ХХ століття. Про це під час презентації видання 18 лютого заявив старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, кандидат історичних наук Юрій Зайцев.

У книзі, укладеній інформаційно-аналітичною групою Народного руху України, опублікована « Записка об использовании специальных агентурно-боевых групп по ликвидации подполья ОУН и его вооруженных банд в Западніх областях Украинской ССР».

Ю.Зайцев заявив, що публікація надзвичайно вагома, бо науковцям доводиться здобувати таку інформацію по краплинах, бо її знищували, щоб народ ніколи не довідався про це. Він зацитував з «Окупантів без маски» мовою оригіналу: «Специальные агентурно-боевые группы успешно действуют тогда, когда они подбираются из местных жителей или бывших участников подполья ОУН, отлично знающих местные особенности и обычаи, условия жизни, язык, правила общения и поведения среди оуновского подполья и его вооруженных банд, знающих практику и методы работы СБ, а также не расшифрованных своими связями как с органами МГБ, так и советскими органами вообще».

Історик вважає, що ідея запровадження таких методів боротьби з оунівським підпіллям належить міністра внутрішніх справ, наркому Рясному. «20 вересня 1944 року він написав доповідну записку секретарю ЦК КПУ Коротченку, і запропонував сформувати нові загони на базі повстанської дивізії Ковпака, якою командував генерал-майор Вершигора. Це було сприйнято. Весь особовий склад дивізії був влитий в загони НКВД, і в такі спеціальні групи.

Зрозуміло, що туди долучалися люди, які схибили, яких піймало НКВД. У зв’язку з тим, що ці люди блискуче знали і умови перебування, і мову, і стосунки, перебували в тих же криївках, в яких були раніше, до зради, од того, як здалися, надзвичайно ускладнювалася боротьба із ними».

Ю.Зайцев додав: «Ця позиція дістала схвалення Хрущова. Він 15 травня 1945 року як перший секретар ЦК Компартії України заявив, що вважає правильним створення спецгруп з колишніх бандитів».

Старший науковий співробітник Інституті українознавства ім. І.Крип'якевича зазначив:

«Презентована книга розповідає, перш за все, про ті спецгрупи, які займалися ліквідацією активістів повстанського руху, і керівництва повстанських рухом, і майже не дає відомостей про те, що ці групи витворяли з місцевим населенням. Маю на увазі звичайні бандитські формування, які видаючи себе за членів Української повстанської армії, грабували, вбивали, палили оселі, кидали людей в криниці, розбивали дітям голови об одвірки. Все це потім приписувалося УПА».

Ю.Зайцев додав: «Маю відомості про групу з 35 осіб, керівник – Орел, це був Борис Коряков. Така група була створена начальником відділу боротьби з бандитизмом у Рівненській області, майором Гавриловим. Діяла з травня 1944 до квітня 1945 року. За цей час, за звітом НКВД, вона знищила 526 повстанців, і затримала 140 осіб».

Історик повідомив про масштаби роботи спецгруп: «На 20 червня 1945 року у Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Рівненській, Станіславській, Тернопільській і Чернівецькій областях діяло 157 спецгруп, в яких налічувалося 1808 осіб. Це – величезна сила. Їх злодійства приписувалися УПА».

На думку Ю.Зайцева, історики мають значно глибше дослідити це питання, і доносити його до громадськості, бо «люди, зокрема на Сході країни майже не знають про це».

---

реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://zaxid.net/ http://article-blogger.blogspot.com/

Чому окупанти України боялися мови її народу?

На протязі ось уже чотирьох століть різні загарбники поневолювали Україну. При цьому всі вони свідомо, цілеспрямовано докладалися до знищення української мови, як передумови ліквідації української нації. Різними засобами вони витруювали в українцях національну історичну пам'ять, національну самоідентичність, аби в кінці поглинути українську націю.

Поневолювачі добре розуміли, що без батьківської мови український народ не зможе об'єднатися й дати їм відсіч.

На деякий час їм вдавалося піддати утискам та обмежити вживання української мови. Однак на протязі десятиліть українська мова, зусиллями та мужністю українських патріотів, знову й знову відроджувалась й міцніла. І тому окупанти змушені були час від часу застосовувати репресії проти її захисників.

Нищення української мови розпочалося вже в перші роки загарбання України Московським царством.

Московський патріархат в 1680-му році заборонив усе українське письменство. У тому ж році на підкореній українській території були знищені церковні книги, надруковані українською мовою, а українцям було заборонено молитися своєю рідною мовою.

Петро Перший в 1709 і 1720 роках видавав укази про заборону української мови.

В 1740 році російська імператриця Анна Іванівна запровадила російську мову в діловодстві на території України.

Російська імператриця Катерина Друга, за походженням німкеня, у роки свого правління, видала наказ не допускати викладання в школах українською мовою. В 1862 році в Україну надійшов наказ із Петербургу про закриття недільних шкіл.

Міністр внутрішніх справ Росії Валуєв в 1863 році видав указ, у якому було сказано:
"никакого малороссийского языка не было, нет и быть не может".

Таємний (Енський) указ царя Олександра Другого, виданий 1873-го року, заборонив ввозити з-за кордону українські книги та українські вистави.

Рік 1888-й знаменитий указом " Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами".

Сенат Російської імперії в 1908-му році видав указ про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.

І, нарешті, в останні роки існування "в'язниці поневолених народів" було заборонено друкувати пресу українською мовою.

Російські можновладці жорстоко карали тих, хто не виконував їхні накази щодо заборони української мови.

Більшовики, виконуючи наказ свого вожака Леніна, який сидів у Кремлі, загарбання України розпочали зі знищення носіїв української мови. На чолі з Муравйовим, у лютому 1918 року вони ввірвалися до Києва й розстріляли 5 тисяч осіб, які були в національному одязі та розмовляли українською мовою.

Закріпивши свою окупаційну владу в Україні, більшовики розпочали здійснювати політику лінгвоциду проти українського народу і його мови. На початку 20-х років ХХ століття комуно-соціалісти проголосили курс на так звану "українізацію". Цією політикою, з одного боку, вони намагалися заручитися підтримкою широких верств українського населення, а з іншого - виявити найбільших прибічників української мови. Щоб потім їх знищити.

І свій лютий задум вони виконали. В 30 ті роки був знищений цвіт української нації. Комуно-соціалістичні кати лишили життя Леся Курбаса, Миколу Куліша, Валерія Підмогильного, Марка Вороного, Михайла Косоріса та багато інших. Сотні патріотів України поневірялися й гинули в сталінських таборах.

У роки сталінського терору, одночасно з фізичним знищенням носіїв і захисників української мови, проводилось витіснення української мови з усіх галузей суспільно-громадського життя з метою в перспективі перейти до російської одномовності. У наступні часи існування Радянського Союзу впроваджувалась програма прискореної русифікації.

У ці роки, поряд із репресіями проти національної інтелігенції, проголошувалися такі "теорії", як "добровільна відмова від рідної мови", "українська мова не перспективна", "злиття української мови із близько-спорідненою великою російською мовою", "російська мова як засіб міжнаціонального спілкування".

Українська мова була витіснена з освіти й науки.

В 1941-му році українську землю захопив новий окупант - націонал-соціалістична гітлерівська Німеччина.

І цей окупант не залишив без уваги освіту, і, зрозуміло, мову поневоленого народу. З Берліну окупаційній владі надійшов наказ: "Вживання усної та письмової мови не треба обмежувати. Нічого не слід чинити проти найнижнього шкільництва".

На практиці ця вказівка виконувалась наступним чином. На окупованій українській землі дозволялося відкривати лише початкові школи. Наступні класи й університети відкривати не дозволялося. Гітлер наказав не допускати українців до середньої й вищої освіти, щоб не було конкуренції німецькій інтелігенції. А тих, хто міг конкурувати - фізично знищувати.

Карателі розстріляли сотні українських інтелігентів. Назвемо лише окремих. У роки німецької окупації загинули українські патріоти Олена Теліга, Іван Рогач ,Петро Олійник, Костянтин Гупало та інші. Сотні вчених, лікарів, учителів, представників художньої інтелігенції загинуло від голодної смерті, нестерпних умов життя.

Така політика нацистів нічим не відрізнялася від указу російського Сенату 1908 року, який проголосив, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії, та від більшовицьких настанов щодо небезпеки для їхнього режиму української мови, як буржуазної.

І от сьогодні знову Україна окупована ватагою проросійської п'ятої колони, яких веде вожак Янукович.

Приходу до влади спільників Януковича сприяли наслідки багаторічної русифікації та геноциду української нації. На значній території України маємо засмічену мову, засмічену національну свідомість і душу, зміни в ментальності нації.

Ця чергова трагедія української нації стала можливою, тому що багаторічне поневолення сприяло появі на українській землі нащадків Валуєва, проімперські налаштованих "інтернаціоналістів" та значного прошарку "нових хохлів - малоросів".

Захопивши владу, братки Януковича накидаються на українську мову, бо бояться її.

Вони добре розуміють ,що українська мова загрожує їхньому бандитському існуванню. І тому вони розробили проект закону про мови, за допомогою якого, якщо він буде прийнятий тушками Верховної Зради, надіються витіснити українську мову з України.

Авторам цього закону не прийшлось потіти над ним. За них уже добре попрацювали попередні загарбники. Їм залишилося тільки переписати основні положення колишніх царських указів, більшовицьких та нацистських наказів - щодо української мови.

Та українці, як і в попередні роки, об'єднуються. Не дамо новітнім окупантам на поталу свою рідну мову, про яку Тарас Шевченко сказав, що вона "Господа слово"!

Можна зробити декілька висновків.

Незалежно від історичного періоду окупації України, національного походження загарбників, їхнього віросповідання та ідеологічних основ світогляду - вони однаково виконували пригноблення української нації, придушення її мови.

Окупанти забороняли українську мову та фізично й духовно знищували національну інтелігенцію - хранителів цієї мови. Так діяв уряд царської Росії.

Ще більш жорстоко розправлялися з українцями російські комуно-соціалісти (більшовики) та гітлерівські націонал-соціалісти (нацисти). Окупанти намагалися не просто знищити українську інтелігенцію, а прагнули позбавити людей гідності, відчуття національної належності й почуття національної гордості.

Колоніальна політика фізичного знищення та ідеологічного терору зводилась до того, аби знищити духовні скарби, позбавити український народ можливості користуватися її здобутками.

А сьогодні новітні окупанти України на чолі з Януковичем роблять спробу використати досвід попередніх окупантів, щоб відібрати в українців їхню рідну мову.

Та вони мають знати, що їхні спроби - це бажання жаби досягти розмірів бика.

Микола Твердохліб

---

---

Підписатися на нові дописи

Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/