Політичні перемоги "Свободи" та стрімке зростання популярності ідей соціального націоналізму викликають у панівної псевдоеліти істеричний страх. Логічно – адже вони знають, яких людей та яких ідей їм варто боятися.
Очевидно, їм дуже хочеться, щоби національний рух був культурницьким та беззубим, зверненим лише в минуле, лібералізованим, абсолютно не революційним, повністю ігнорував соціальне питання. Щоб це був не націоналізм, а чергова "націонал-демократія".
статті про українську політику і не тільки
Показ дописів із міткою націоналізм. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою націоналізм. Показати всі дописи
21.02.11
Ідеї української нації на Західну Україну принесли східняки
Бути націоналістом вимагає від тебе Батьківщина, коли вона в скруті. А Україна сьогодні, як ніколи, у скруті.
Юрій Іллєнко
Українська влада, при чому як і теперішня, так і минула, у питанні національно-визвольної боротьби українців у ХХ столітті, гостро спекулює тільки на темі УПА.
Одні це проголошували позитивом, інші негативом. Але і Ющенко, і Янукович де-факто мовчать про боротьбу на Великій Україні.
Причини для цього різні, але наслідок – один.
Народився я в бандерівському краї – Прикарпатті. Моїми найвизначнішими українськими героями з дитинства є, безперечно, Шухевич та Бандера. Оскільки за фахом я не історик, то про боротьбу на Великій Україні я знав мало. Власне, тільки загальновідому боротьбу армії УНР із білогвардійцями та більшовиками.
Рік тому я прочитав роман Василя Шкляра "Чорний Ворон".
Для мене це стало справжнім відкриттям. При чому в мене відкрились очі на те, звідки й чому появилась ОУН та УПА.
Так, саме брати Чучупаки, отаман Чорний Ворон – і є тими постатями, які надихнули на героїчну боротьбу наступне покоління українців. Саме ці постаті, які в умовах тотальної окупації московськими більшовиками створили в центрі України, на Черкащині, так звану "Холодноярську Республіку", куди окупанти декілька років боялись ступити ногою.
Саме на мемуарах Горліс-Горського "Холодний Яр" виховувалось ціле покоління ОУН. А прямим зв'язком між повстанцями 20-х років на Великій Україні та 40-х років на Західній – стали ветерани Армії УНР. Той же Євген Коновалець очолював Курінь Січових Стрільців, який був одним із найбоєздатніших частин Армії УНР. А згодом створив ОУН.
Нещодавно українці святкували день Соборності. Але практично ніхто з політиків не згадав про те, у чому саме проявилась ця соборність.
На моє глибоке переконання, не в тільки в тому, що ЗУНР об'єдналась з УНР. Насамперед – у продовженні боротьби, яку започаткували вояки армії УНР, холодноярські герої та інші повстанці на Великій Україні, і яку продовжили повстанці ОУН-УПА на Західній Україні.
Сьогоднішня окупаційна адміністрація на чолі з Януковичем та вчорашні помаранчеві зрадники про це мовчать.
Бо їм вигідно поділити Україну на "совково-малоросійську" Велику Україну та "нацюкову" Галичину, тим самим поділити нас на дві різні України.
Тому й вручення Ющенком звання Героя України Бандері та Шухевичу є надто непослідовним. Адже так само потрібно було розказати людям про тих, хто став взірцем для наслідування для ОУН.
Розказати про холодноярських героїв.
До прочитання цієї книги я, як і багато моїх друзів та знайомих, і гадки не мали, що на Великій Україні у свій час проходила така потужна збройна боротьба з усіма окупантами. У шкільній програмі я точно не пригадую згадки про ці події.
Тільки прославлення героїв Холодноярської республіки та інших повстанців на Великій Україні, разом із популяризацією Бандери та Шухевича, покаже українцям і на Сході, і на Заході, що ми є єдиною нацією, і що в ХХ столітті ми всі боролися за свою волю та незалежність.
Мені, галичанину, абсолютно зрозуміло, що мешканцям Центральної та Східної України треба перш за все показувати героїв, які походять із місцевих міст та сіл – бійців легендарної Армії УНР, відчайдушних отаманів повстанських загонів, героїв Коліївщини та козацької доби.
І тоді всі ці герої та борці логічно стають в один ряд із повстанцями Бандери та Шухевича.
Свого часу Галичина була значно відсталішою в національному розвитку, ніж Велика Україна.
Ідеї української нації на Захід принесли саме східняки – Шевченко, кирило-мефодіївці.
Український націоналізм теж прийшов зі сходу – Міхновський, Донцов, Сціборський, армія УНР, холодноярці та інші повстанці.
І зараз Галичина має "віддавати борги". Тобто поширювати націоналізм на схід. Так, як колись це робили східняки в Галичині.
Саме тому ідеї націоналізму швидкими темпами поширює ВО "Свобода" на Східній Україні. А про успішність цих процесів свідчать останні дочасні вибори до Харківської обласної ради кандидата мажоритарника від ВО "Свобода", який набрав 10% голосів!
Цьогорічну Шевченківську премію в галузі літератури здобув Василь Шкляр, за роман "Чорний Ворон".
І в мене постало запитання: хіба представники влади не читали роман?
Чи вони прочитали назву, та й подумали: а який ще може бути ворон, як не чорний?..
Олександр Аронець, активіст ВО "Свобода"
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://article-blogger.blogspot.com/ |
07.11.10
Тягнибок: Ми не екстремісти, а українські націоналісти
У разі підтвердження попередніх результатів виборів "Свобода" може мати більшість на Тернопільщині, Львівщині та Івано-Франківщині.
Як вдалося цій відносно новій партії здобути голоси виборців у Галичині, яких називають консервативними і чому за "Свободу" голосувало чимало людей в інших регіонах?
Лідер ВО "Свобода" Олег Тягнибок в інтерв’ю Українській службі Бі-Бі-Сі заперечив заяви тих, хто вважає успіх "Свободи" тимчасовим, а велику кількість голосів, особливо у західних областях - радше протестним голосуванням проти політики уряду, та беззубої опозиції.
Олег Тягнибок: Коли півтора роки тому відбувалися вибори до Тернопільської обласної ради, і “Свобода” показала результат 34,69%, ті самі аналітики говорили абсолютно ті самі речі: що це є тимчасовий успіх, що це, мовляв, успіх не “Свободи”, а результат інших подій, які відбувалися.
Але я переконаний, що практично повторивши той самий результат, але не тільки в Тернополі, а й у Львові та Івано-Франківську, отримавши вперше фракції у радах на Волині, Рівненщині, Вінниччині, Житомирщині, Хмельниччині, Чернівеччинні, у Київській області, ледь не отримавши фракції в обласних радах на Полтавщині і Харківщині, “Свобода” підтвердила, що вибір громадян був абсолютно свідомий. Звісно, зараз багато хто намагається пояснювати нашу перемогу чи то Табачником, чи то сваркою між БЮТ і "Нашою Україною". Але насправді українці підтримали українців, я переконаний, що їх вибір є виваженим.
Бі-Бі-Сі: Багато хто називає вашу партію радикальною або екстремістською, і до певної міри порівнюють із подібними націоналістичними рухами у європейських країнах. Наприклад, з Національним фронтом Ле Пена у Франції, з Британською національною партією. Ви дійсно відчуваєте ідейну спорідненість з цими партіями і чи вважаєте вашу партію екстремістською?
Олег Тягнибок: Ми не є екстремістами, ми є українськими націоналістами. А те, що “Свобода” має контакти з європейськими націоналістами, - це правда, ми входимо в Альянс національних рухів Європи, який був нещодавно створений - окрім Національного фронту Франції туди входять націоналістичні партії з Італії, Угорщини, Швеції, Іспанії, Великої Британії та інших країн. Ми відчуваємо зараз ренесанс націоналізму в Європі.
Приклад - лідер австрійської партії “Свобода”, змагаючись за посаду міського голови Відня, кілька тижнів тому, отримав 27% голосів - в абсолютно успішній Австрії. Це сприймається нормально в Європі, нещодавно також був успіх шведських націоналістів, які вперше пройшли у парламент цієї держави, не говорячи вже про успіх кількамісячної давнини угорських націоналістів.
Так що немає нічого дивного у перемозі “Свободи” в західних областях України, оскільки це ще одне підтвердження того, що українці є європейською нацією, отже ті тенденції, які сьогодні відчуваються в Європі, так само є в Україні. Основне, що нас об’єднує з європейськими націоналістами – це бажання захищати національну ідентичність у своїх країнах, а також боротьба проти нелегальної міграції.
Бі-Бі-Сі: Чи виступає “Свобода” за приєднання України до Європейського Cоюзу?
Олег Тягнибок: “Свобода” вважає, що українці є європейською нацією, і ми повинні шукати максимально шляхи зближення з Європою. Але як і представники вище перерахованих європейських націоналістичних політичних сил (які, до речі, представлені у Європарламенті), ми вважаємо, що потрібно будувати Європу вільних націй.
Європу ми бачимо як такий собі квітник, в якому кожна квіточка має свій колір та запах, свою красу, але при цьому всі квітки знаходяться в одному квітнику. Мусить бути якась структура, яка об’єднає всі європейські країни, але ми виступаємо категорично проти надструктур, брюссельського чиновництва – налаштованого сьогодні проросійськи, яке погрузло у корупції та конфліктах і не дає можливості відстоювати національну ідентичність кожної країни.
Бі-Бі-Сі: Навіть якщо відкинути бюрократичну сторону Європейського Союзу, чи усвідомлюєте ви, що деякі ваші програмні гасла, наприклад, заборона абортів (окрім визначених медичною потребою випадків), преференції за етнічною ознакою чи ворожість до імігрантів, вони суперечать ліберальним європейським принципам?
Олег Тягнибок: Абсолютно ні, ми є європейська партія, ми хочемо, щоб Україна розвивалася по європейському шляху. Але сьогодні Європа нам так само не пропонує одних тільки позитивів, і весь цей негатив, який нині спостерігається в Європі, ми не дуже б хотіли приймати в Україну, а позитив - однозначно так.
реклама: | єдиний гаманець | кредитка | міні кредитка | карта юніора | програма Бонус+ | робота | інтернет | соціальна карта | карта gold | море можливостей | нерухомість | авто-конфіскат | пенсійна карта | автоброкер | термінові грошові перекази | PrivatAssistance | страхування |
| Джерела: http://www.bbc.co.uk/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
14.09.10
Націоналізм і політична боротьба
З погіршенням соціально-економічного стану народу загострюється політична боротьба, у тому числі у формі проявів націоналізму і спроб влади довести масам його руйнівний вплив на українське суспільство та економіку. Декоративні зміни в економіці та політиці влаштовують владу, тісно переплетену з інтересами олігархічного капіталу.
Дотепер в Україні сутність взаємозв'язку націоналізму і політичної боротьби не розглядалася. Як виняток, наводяться факти з історії націоналізму, що стали ганьбою Російської імперії та СРСР.
Як і будь-яке інше явище, воно вимагає свого осмислення. З цих міркувань залучимо в якості експерта одного з найбільших філософів 20-го сторіччя, уродженця і патріота України, а згодом полум'яного борця за державність Ізраїлю Володимира Жаботинського (1880-1940 роки).
Нація і націоналізм
"Відповідно до наших поглядів, збереження індивідуального характеру нації ─ є необхідна умова прогресу. Якщо навіть одна-єдина національна цілісність зникне у світі ─ ця втрата сама по собі гідна печалі усього людства і не варто шкодувати нічого заради запобігання такого нещастя...
"Націоналісти" ─ це ті, хто прагне зберегти свою національну сутність повік і за будь-яку ціну". ("Лист про автономізм", 1904 рік).
"Звичайно, я анітрошки не сумніваюся в тому, що майбутнє приведе до найтіснішого зближення між різноманітними країнами і народами. Точно так само я анітрошки не сумніваюся в тому, що коли-небудь ─ і навіть, можливо, у найближчому майбутньому ─ люди прийдуть до взаємної угоди визнати якусь із мов людства міжнародною мовою. Міжнародною, але аж ніяк не всесвітньою.
Це буде мова, призначена для спілкування між народами, але не більш того. Внутрішнє життя кожного народу буде виражати себе, як і раніш, за допомогою національної мови, яка буде продовжувати розвиватися і збагачуватися за своїми законами ─ у міру того, як буде духовно розвиватися самий народ. Це закон національної психіки.
Але мало того, що збереження неповторних національних особливостей представляється, із чисто позитивної точки зору, цілком необхідним, ─ воно вкрай бажано. Ми називаємо щасливу і багату ту країну, в якій ростуть і пальми, і кедри, і вишні, і дуби, в якій є і гори, і ліси, і озера; і, навпроти, ми називаємо бідну і злиденну природу тих країн, рослинність яких одноманітна....
Ніколи жодна людина не бачила в монотонності ідеалу вроди.... І повною мірою все це відноситься до людства... Якби різниці між націями не були йому притаманні, то... їх варто було б придумати для того, щоб людський дух міг виявитися у всьому багатстві барв і відтінків" (Критика сіонізму", 1905 рік).
"Збереження національної сутності можливо тільки за умови збереження чистоти нації, а для цього нам необхідна власна територія, на якій ми будемо національною більшістю. А якщо Ви...... запитаєте мене з жахом: "Виходить, Ви виступаєте за національну ізоляцію за будь-яку ціну?" ─ я відповім, що не варто жахатися від слів, і в тому числі від слова "ізоляція".
Поет, науковець, філософ ─ кожний, хто працює творчо, висловлюючи свою особистість, ─ має потребу в ізоляції, в самоті на час своєї роботи, коли він повинен замикатися в чотирьох стінах і не бачити жодної людини.
Адже цілком неможливо писати вірші або розробляти філософську систему при гомоні сторонніх розмов. Жодний утвір не появиться на світ, якщо його творець не ізолюється від світу.... Така ізоляція ─ просто громадянський обов'язок! Але і нація теж повинна творити; національна духовна творчість ─ це кінцева мета існування кожного народу, якщо не заради творчості, ─ то заради чого йому існувати?
І для здійснення цього призначення.... народ потребує ізоляції... І якщо народ ще живий, він створить... нові цінності: він не потаїть їх тільки для себе самого, але подасть на загальнолюдський стіл для загальної користі" ("Лист про автономізм", 1904 рік).
"Я вірю в прогрес людства і.... у те, що через сто років кожна держава буде багатонаціональною, або федеральною, або щось у тому ж роді. І водночас ніщо не зашкодить кожній державі з якоюсь певною національною більшістю залишатися дійсно національною державою цієї національної більшості; і ніякі рівноправності однієї, двох або трьох національних меншостей (навіть якщо вони будуть берегти як святиню свій національний характер) не спроможуться зашкодити тому, щоб кожна держава... продовжувала залишатися національною державою своєї національної більшості". ("Про марнослів'я", "Хайнт", 1.09.1930 року).
Політична боротьба
"Керенський був адвокатом. Чудова і корисна професія, поки вона знаходить застосування між чотирьох стін залу суду. Там вдосталь простору для специфічної психології, властивої кожному адвокату: для безмежної віри в силу слів, у владу доводу, у царину формальної логіки. Адвокат прагне довести, і якщо він навів незаперечні докази на користь своєї правоти, виходить, переміг.
Але коли ця психологія виноситься з залу суду і привноситься у політику, особливо в критичні часи, ─ тоді ховають державу. Тому що політична машина управляється не за законами формальної логіки. Доводи не діють на натовп....
Керенський не зрозумів цієї різниці. Він піднявся до вершин влади під час великих бур і потрясінь. Він стояв на березі бурхливого моря і намагався умовляти бурхливі хвилі, наводячи їм блискучі і незаперечні докази. Він роз'яснював хвилям, що спокій і порядок ─ це добре, а бунт і хвилювання ─ це дуже погано. Він довів, що в культурному суспільстві варто розв'язувати всі питання переговорами, а не кулаками. І сам був прикладом ─ він поступав у точності так, як це жадав від інших. Порушників спокою він закликав до порядку не силою мускулів, але силою доводів....
Не збережеш порядку по системі Керенського". ("Система Керенського", "Ха-Арец", 25.03.1920 року).
"І треба тут нагадати про помилку, якою завжди грішили ми, і яка заподіяла нам шкоди більше, ніж самі бідування, що обрушилися на нас з усіх боків. Зміст тієї помилки в трьох словах: протестували ─ не вийшло ─ здалися. Треба протестувати і боротися. Можливо і не переможеш. Але здаватися не можна. Тому що перемога уряду ─ не прецедент. Силові заходи взагалі не створюють прецеденту. А от підпорядкування, капітуляція перед насильством створюють і моральний, і юридичний прецедент, особливо якщо вони супроводжувалися не тільки пасивним непротивленням, але і якимись діями". ("Що хочуть, те і роблять", "Доар ха-йом", 17.03.1920 року).
"Довгий час у нас у моді була політична стриманість... В останні десять років сіоністські діячі начебто змовилися бути "політиками", тобто з властивою політикам поміркованістю тупцювати на місці. Але мені здається, що, нарешті, ця мода починає проходити. Що прибічники політики зрівноваженої, стриманої, затишної, солідної, витонченої, поступової, дозрілої, корисливої.... починають розуміти, що такого роду політика ─ не помічник у критичній ситуації, а момент смертельної небезпеки". ("Героїчна поміркованість", "Морген-журнал", 1934 рік).
"...форми політичної боротьби, що вступають у пряме протиріччя з декретами адміністрації, стануть необхідними у свій час. Зрозуміло, вони не повинні будуть переступати узвичаєних законів моралі, особливо в тому, що стосується недоторканності людського життя (крім випадків самооборони). Ці дії будуть, повторюю, необхідні. І гідні похвали ті, хто потерпав до тієї пори і ті, хто почав боротьбу. Більш того, сама наша організація, що засновує свою діяльність на принципі абсолютної легальності, повинна, коли це необхідно, рішуче виступати на підтримку активних дій. Будь-яка організація, що шанує себе, повинна вітати тих людей у своїх рядах, що вступили в рішучу боротьбу за праве діло, проти неправого закону". ("Лист керівництву Бейтару", "Хазіт ха-ам", 29.07.1932 року).
"Це зовсім не "принизливо", коли слабкий виходить на вулиці протестувати проти дужого, а той, дужий, демонструючи свої дуті біцепси, проганяє з вулиці слабкого. Навпаки, це почесно, коли слабкий, не будучи в силах більш терпіти, виражає свій протест усіма доступними засобами і не боїться одержати кийком по голові і догодити до тюрми. Це всякому зрозуміло і в Європі, і в Америці...
Засвойте разом і назавжди: нинішньому поколінню бракує часу читати прокламації. І навіть масові збори ─ затишні і "вшановані" ─ на нього цілком не діють. А от дзенькіт розбитого скла воно почує і вже тим більше вразиться демонстрацією, що супроводжується зіткненням з поліцією.
Не думайте, що мені це подобається. Я не менше вашого ненавиджу звук скла, що розбивається, не менше вашого не полюбляю бачити розбитих голів, будь то голови демонстрантів чи поліцейських. Якби я створював нинішній світ, я б створив його цілком іншим. Але не я і не ви формуєте погляди і звички цього світу, визначаєте, на що він звертає свою увагу, а на що не звертає.
Світ такий, який він є. Є засоби змусити його дивитися, є засоби відвернути його увагу. І якщо ваша мета ─ залучити його увагу, то дійте потрібними для цього засобами і не звертайте увагу на марні розмови про "некорисність". ("Про святість поліції", "Хазіт ха-ам", 8.01.1934 року).
Післямова
У 19-20 століттях націоналізм виступав як могутня об'єднуюча сила в боротьбі за національне визволення. Українським націоналістам варто ознайомитися з поглядами Жаботинського.
Це стало б позитивною платформою розвитку політичного процесу в Україні.
Марк Олівенський
Дотепер в Україні сутність взаємозв'язку націоналізму і політичної боротьби не розглядалася. Як виняток, наводяться факти з історії націоналізму, що стали ганьбою Російської імперії та СРСР.
Як і будь-яке інше явище, воно вимагає свого осмислення. З цих міркувань залучимо в якості експерта одного з найбільших філософів 20-го сторіччя, уродженця і патріота України, а згодом полум'яного борця за державність Ізраїлю Володимира Жаботинського (1880-1940 роки).
Нація і націоналізм
"Відповідно до наших поглядів, збереження індивідуального характеру нації ─ є необхідна умова прогресу. Якщо навіть одна-єдина національна цілісність зникне у світі ─ ця втрата сама по собі гідна печалі усього людства і не варто шкодувати нічого заради запобігання такого нещастя...
"Націоналісти" ─ це ті, хто прагне зберегти свою національну сутність повік і за будь-яку ціну". ("Лист про автономізм", 1904 рік).
"Звичайно, я анітрошки не сумніваюся в тому, що майбутнє приведе до найтіснішого зближення між різноманітними країнами і народами. Точно так само я анітрошки не сумніваюся в тому, що коли-небудь ─ і навіть, можливо, у найближчому майбутньому ─ люди прийдуть до взаємної угоди визнати якусь із мов людства міжнародною мовою. Міжнародною, але аж ніяк не всесвітньою.
Це буде мова, призначена для спілкування між народами, але не більш того. Внутрішнє життя кожного народу буде виражати себе, як і раніш, за допомогою національної мови, яка буде продовжувати розвиватися і збагачуватися за своїми законами ─ у міру того, як буде духовно розвиватися самий народ. Це закон національної психіки.
Але мало того, що збереження неповторних національних особливостей представляється, із чисто позитивної точки зору, цілком необхідним, ─ воно вкрай бажано. Ми називаємо щасливу і багату ту країну, в якій ростуть і пальми, і кедри, і вишні, і дуби, в якій є і гори, і ліси, і озера; і, навпроти, ми називаємо бідну і злиденну природу тих країн, рослинність яких одноманітна....
Ніколи жодна людина не бачила в монотонності ідеалу вроди.... І повною мірою все це відноситься до людства... Якби різниці між націями не були йому притаманні, то... їх варто було б придумати для того, щоб людський дух міг виявитися у всьому багатстві барв і відтінків" (Критика сіонізму", 1905 рік).
"Збереження національної сутності можливо тільки за умови збереження чистоти нації, а для цього нам необхідна власна територія, на якій ми будемо національною більшістю. А якщо Ви...... запитаєте мене з жахом: "Виходить, Ви виступаєте за національну ізоляцію за будь-яку ціну?" ─ я відповім, що не варто жахатися від слів, і в тому числі від слова "ізоляція".
Поет, науковець, філософ ─ кожний, хто працює творчо, висловлюючи свою особистість, ─ має потребу в ізоляції, в самоті на час своєї роботи, коли він повинен замикатися в чотирьох стінах і не бачити жодної людини.
Адже цілком неможливо писати вірші або розробляти філософську систему при гомоні сторонніх розмов. Жодний утвір не появиться на світ, якщо його творець не ізолюється від світу.... Така ізоляція ─ просто громадянський обов'язок! Але і нація теж повинна творити; національна духовна творчість ─ це кінцева мета існування кожного народу, якщо не заради творчості, ─ то заради чого йому існувати?
І для здійснення цього призначення.... народ потребує ізоляції... І якщо народ ще живий, він створить... нові цінності: він не потаїть їх тільки для себе самого, але подасть на загальнолюдський стіл для загальної користі" ("Лист про автономізм", 1904 рік).
"Я вірю в прогрес людства і.... у те, що через сто років кожна держава буде багатонаціональною, або федеральною, або щось у тому ж роді. І водночас ніщо не зашкодить кожній державі з якоюсь певною національною більшістю залишатися дійсно національною державою цієї національної більшості; і ніякі рівноправності однієї, двох або трьох національних меншостей (навіть якщо вони будуть берегти як святиню свій національний характер) не спроможуться зашкодити тому, щоб кожна держава... продовжувала залишатися національною державою своєї національної більшості". ("Про марнослів'я", "Хайнт", 1.09.1930 року).
Політична боротьба
"Керенський був адвокатом. Чудова і корисна професія, поки вона знаходить застосування між чотирьох стін залу суду. Там вдосталь простору для специфічної психології, властивої кожному адвокату: для безмежної віри в силу слів, у владу доводу, у царину формальної логіки. Адвокат прагне довести, і якщо він навів незаперечні докази на користь своєї правоти, виходить, переміг.
Але коли ця психологія виноситься з залу суду і привноситься у політику, особливо в критичні часи, ─ тоді ховають державу. Тому що політична машина управляється не за законами формальної логіки. Доводи не діють на натовп....
Керенський не зрозумів цієї різниці. Він піднявся до вершин влади під час великих бур і потрясінь. Він стояв на березі бурхливого моря і намагався умовляти бурхливі хвилі, наводячи їм блискучі і незаперечні докази. Він роз'яснював хвилям, що спокій і порядок ─ це добре, а бунт і хвилювання ─ це дуже погано. Він довів, що в культурному суспільстві варто розв'язувати всі питання переговорами, а не кулаками. І сам був прикладом ─ він поступав у точності так, як це жадав від інших. Порушників спокою він закликав до порядку не силою мускулів, але силою доводів....
Не збережеш порядку по системі Керенського". ("Система Керенського", "Ха-Арец", 25.03.1920 року).
"І треба тут нагадати про помилку, якою завжди грішили ми, і яка заподіяла нам шкоди більше, ніж самі бідування, що обрушилися на нас з усіх боків. Зміст тієї помилки в трьох словах: протестували ─ не вийшло ─ здалися. Треба протестувати і боротися. Можливо і не переможеш. Але здаватися не можна. Тому що перемога уряду ─ не прецедент. Силові заходи взагалі не створюють прецеденту. А от підпорядкування, капітуляція перед насильством створюють і моральний, і юридичний прецедент, особливо якщо вони супроводжувалися не тільки пасивним непротивленням, але і якимись діями". ("Що хочуть, те і роблять", "Доар ха-йом", 17.03.1920 року).
"Довгий час у нас у моді була політична стриманість... В останні десять років сіоністські діячі начебто змовилися бути "політиками", тобто з властивою політикам поміркованістю тупцювати на місці. Але мені здається, що, нарешті, ця мода починає проходити. Що прибічники політики зрівноваженої, стриманої, затишної, солідної, витонченої, поступової, дозрілої, корисливої.... починають розуміти, що такого роду політика ─ не помічник у критичній ситуації, а момент смертельної небезпеки". ("Героїчна поміркованість", "Морген-журнал", 1934 рік).
"...форми політичної боротьби, що вступають у пряме протиріччя з декретами адміністрації, стануть необхідними у свій час. Зрозуміло, вони не повинні будуть переступати узвичаєних законів моралі, особливо в тому, що стосується недоторканності людського життя (крім випадків самооборони). Ці дії будуть, повторюю, необхідні. І гідні похвали ті, хто потерпав до тієї пори і ті, хто почав боротьбу. Більш того, сама наша організація, що засновує свою діяльність на принципі абсолютної легальності, повинна, коли це необхідно, рішуче виступати на підтримку активних дій. Будь-яка організація, що шанує себе, повинна вітати тих людей у своїх рядах, що вступили в рішучу боротьбу за праве діло, проти неправого закону". ("Лист керівництву Бейтару", "Хазіт ха-ам", 29.07.1932 року).
"Це зовсім не "принизливо", коли слабкий виходить на вулиці протестувати проти дужого, а той, дужий, демонструючи свої дуті біцепси, проганяє з вулиці слабкого. Навпаки, це почесно, коли слабкий, не будучи в силах більш терпіти, виражає свій протест усіма доступними засобами і не боїться одержати кийком по голові і догодити до тюрми. Це всякому зрозуміло і в Європі, і в Америці...
Засвойте разом і назавжди: нинішньому поколінню бракує часу читати прокламації. І навіть масові збори ─ затишні і "вшановані" ─ на нього цілком не діють. А от дзенькіт розбитого скла воно почує і вже тим більше вразиться демонстрацією, що супроводжується зіткненням з поліцією.
Не думайте, що мені це подобається. Я не менше вашого ненавиджу звук скла, що розбивається, не менше вашого не полюбляю бачити розбитих голів, будь то голови демонстрантів чи поліцейських. Якби я створював нинішній світ, я б створив його цілком іншим. Але не я і не ви формуєте погляди і звички цього світу, визначаєте, на що він звертає свою увагу, а на що не звертає.
Світ такий, який він є. Є засоби змусити його дивитися, є засоби відвернути його увагу. І якщо ваша мета ─ залучити його увагу, то дійте потрібними для цього засобами і не звертайте увагу на марні розмови про "некорисність". ("Про святість поліції", "Хазіт ха-ам", 8.01.1934 року).
Післямова
У 19-20 століттях націоналізм виступав як могутня об'єднуюча сила в боротьбі за національне визволення. Українським націоналістам варто ознайомитися з поглядами Жаботинського.
Це стало б позитивною платформою розвитку політичного процесу в Україні.
Марк Олівенський
Слідкувати за новими дописами
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Підписатися на:
Дописи (Atom)