Дотепер в Україні сутність взаємозв'язку націоналізму і політичної боротьби не розглядалася. Як виняток, наводяться факти з історії націоналізму, що стали ганьбою Російської імперії та СРСР.
Як і будь-яке інше явище, воно вимагає свого осмислення. З цих міркувань залучимо в якості експерта одного з найбільших філософів 20-го сторіччя, уродженця і патріота України, а згодом полум'яного борця за державність Ізраїлю Володимира Жаботинського (1880-1940 роки).
Нація і націоналізм
"Відповідно до наших поглядів, збереження індивідуального характеру нації ─ є необхідна умова прогресу. Якщо навіть одна-єдина національна цілісність зникне у світі ─ ця втрата сама по собі гідна печалі усього людства і не варто шкодувати нічого заради запобігання такого нещастя...
"Націоналісти" ─ це ті, хто прагне зберегти свою національну сутність повік і за будь-яку ціну". ("Лист про автономізм", 1904 рік).
"Звичайно, я анітрошки не сумніваюся в тому, що майбутнє приведе до найтіснішого зближення між різноманітними країнами і народами. Точно так само я анітрошки не сумніваюся в тому, що коли-небудь ─ і навіть, можливо, у найближчому майбутньому ─ люди прийдуть до взаємної угоди визнати якусь із мов людства міжнародною мовою. Міжнародною, але аж ніяк не всесвітньою.
Це буде мова, призначена для спілкування між народами, але не більш того. Внутрішнє життя кожного народу буде виражати себе, як і раніш, за допомогою національної мови, яка буде продовжувати розвиватися і збагачуватися за своїми законами ─ у міру того, як буде духовно розвиватися самий народ. Це закон національної психіки.
Але мало того, що збереження неповторних національних особливостей представляється, із чисто позитивної точки зору, цілком необхідним, ─ воно вкрай бажано. Ми називаємо щасливу і багату ту країну, в якій ростуть і пальми, і кедри, і вишні, і дуби, в якій є і гори, і ліси, і озера; і, навпроти, ми називаємо бідну і злиденну природу тих країн, рослинність яких одноманітна....
Ніколи жодна людина не бачила в монотонності ідеалу вроди.... І повною мірою все це відноситься до людства... Якби різниці між націями не були йому притаманні, то... їх варто було б придумати для того, щоб людський дух міг виявитися у всьому багатстві барв і відтінків" (Критика сіонізму", 1905 рік).
"Збереження національної сутності можливо тільки за умови збереження чистоти нації, а для цього нам необхідна власна територія, на якій ми будемо національною більшістю. А якщо Ви...... запитаєте мене з жахом: "Виходить, Ви виступаєте за національну ізоляцію за будь-яку ціну?" ─ я відповім, що не варто жахатися від слів, і в тому числі від слова "ізоляція".
Поет, науковець, філософ ─ кожний, хто працює творчо, висловлюючи свою особистість, ─ має потребу в ізоляції, в самоті на час своєї роботи, коли він повинен замикатися в чотирьох стінах і не бачити жодної людини.
Адже цілком неможливо писати вірші або розробляти філософську систему при гомоні сторонніх розмов. Жодний утвір не появиться на світ, якщо його творець не ізолюється від світу.... Така ізоляція ─ просто громадянський обов'язок! Але і нація теж повинна творити; національна духовна творчість ─ це кінцева мета існування кожного народу, якщо не заради творчості, ─ то заради чого йому існувати?
І для здійснення цього призначення.... народ потребує ізоляції... І якщо народ ще живий, він створить... нові цінності: він не потаїть їх тільки для себе самого, але подасть на загальнолюдський стіл для загальної користі" ("Лист про автономізм", 1904 рік).
"Я вірю в прогрес людства і.... у те, що через сто років кожна держава буде багатонаціональною, або федеральною, або щось у тому ж роді. І водночас ніщо не зашкодить кожній державі з якоюсь певною національною більшістю залишатися дійсно національною державою цієї національної більшості; і ніякі рівноправності однієї, двох або трьох національних меншостей (навіть якщо вони будуть берегти як святиню свій національний характер) не спроможуться зашкодити тому, щоб кожна держава... продовжувала залишатися національною державою своєї національної більшості". ("Про марнослів'я", "Хайнт", 1.09.1930 року).
Політична боротьба
"Керенський був адвокатом. Чудова і корисна професія, поки вона знаходить застосування між чотирьох стін залу суду. Там вдосталь простору для специфічної психології, властивої кожному адвокату: для безмежної віри в силу слів, у владу доводу, у царину формальної логіки. Адвокат прагне довести, і якщо він навів незаперечні докази на користь своєї правоти, виходить, переміг.
Але коли ця психологія виноситься з залу суду і привноситься у політику, особливо в критичні часи, ─ тоді ховають державу. Тому що політична машина управляється не за законами формальної логіки. Доводи не діють на натовп....
Керенський не зрозумів цієї різниці. Він піднявся до вершин влади під час великих бур і потрясінь. Він стояв на березі бурхливого моря і намагався умовляти бурхливі хвилі, наводячи їм блискучі і незаперечні докази. Він роз'яснював хвилям, що спокій і порядок ─ це добре, а бунт і хвилювання ─ це дуже погано. Він довів, що в культурному суспільстві варто розв'язувати всі питання переговорами, а не кулаками. І сам був прикладом ─ він поступав у точності так, як це жадав від інших. Порушників спокою він закликав до порядку не силою мускулів, але силою доводів....
Не збережеш порядку по системі Керенського". ("Система Керенського", "Ха-Арец", 25.03.1920 року).
"І треба тут нагадати про помилку, якою завжди грішили ми, і яка заподіяла нам шкоди більше, ніж самі бідування, що обрушилися на нас з усіх боків. Зміст тієї помилки в трьох словах: протестували ─ не вийшло ─ здалися. Треба протестувати і боротися. Можливо і не переможеш. Але здаватися не можна. Тому що перемога уряду ─ не прецедент. Силові заходи взагалі не створюють прецеденту. А от підпорядкування, капітуляція перед насильством створюють і моральний, і юридичний прецедент, особливо якщо вони супроводжувалися не тільки пасивним непротивленням, але і якимись діями". ("Що хочуть, те і роблять", "Доар ха-йом", 17.03.1920 року).
"Довгий час у нас у моді була політична стриманість... В останні десять років сіоністські діячі начебто змовилися бути "політиками", тобто з властивою політикам поміркованістю тупцювати на місці. Але мені здається, що, нарешті, ця мода починає проходити. Що прибічники політики зрівноваженої, стриманої, затишної, солідної, витонченої, поступової, дозрілої, корисливої.... починають розуміти, що такого роду політика ─ не помічник у критичній ситуації, а момент смертельної небезпеки". ("Героїчна поміркованість", "Морген-журнал", 1934 рік).
"...форми політичної боротьби, що вступають у пряме протиріччя з декретами адміністрації, стануть необхідними у свій час. Зрозуміло, вони не повинні будуть переступати узвичаєних законів моралі, особливо в тому, що стосується недоторканності людського життя (крім випадків самооборони). Ці дії будуть, повторюю, необхідні. І гідні похвали ті, хто потерпав до тієї пори і ті, хто почав боротьбу. Більш того, сама наша організація, що засновує свою діяльність на принципі абсолютної легальності, повинна, коли це необхідно, рішуче виступати на підтримку активних дій. Будь-яка організація, що шанує себе, повинна вітати тих людей у своїх рядах, що вступили в рішучу боротьбу за праве діло, проти неправого закону". ("Лист керівництву Бейтару", "Хазіт ха-ам", 29.07.1932 року).
"Це зовсім не "принизливо", коли слабкий виходить на вулиці протестувати проти дужого, а той, дужий, демонструючи свої дуті біцепси, проганяє з вулиці слабкого. Навпаки, це почесно, коли слабкий, не будучи в силах більш терпіти, виражає свій протест усіма доступними засобами і не боїться одержати кийком по голові і догодити до тюрми. Це всякому зрозуміло і в Європі, і в Америці...
Засвойте разом і назавжди: нинішньому поколінню бракує часу читати прокламації. І навіть масові збори ─ затишні і "вшановані" ─ на нього цілком не діють. А от дзенькіт розбитого скла воно почує і вже тим більше вразиться демонстрацією, що супроводжується зіткненням з поліцією.
Не думайте, що мені це подобається. Я не менше вашого ненавиджу звук скла, що розбивається, не менше вашого не полюбляю бачити розбитих голів, будь то голови демонстрантів чи поліцейських. Якби я створював нинішній світ, я б створив його цілком іншим. Але не я і не ви формуєте погляди і звички цього світу, визначаєте, на що він звертає свою увагу, а на що не звертає.
Світ такий, який він є. Є засоби змусити його дивитися, є засоби відвернути його увагу. І якщо ваша мета ─ залучити його увагу, то дійте потрібними для цього засобами і не звертайте увагу на марні розмови про "некорисність". ("Про святість поліції", "Хазіт ха-ам", 8.01.1934 року).
Післямова
У 19-20 століттях націоналізм виступав як могутня об'єднуюча сила в боротьбі за національне визволення. Українським націоналістам варто ознайомитися з поглядами Жаботинського.
Це стало б позитивною платформою розвитку політичного процесу в Україні.
Марк Олівенський
Слідкувати за новими дописами
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Немає коментарів:
Дописати коментар