Вони вже майже тиждень не можуть потрапити на робочі місця, оскільки співробітники СБУ блокують вхід до робочих приміщень закладу.
Це сталося після того, як спецслужби затримали директора музею Руслана Забілого - історика, який займається вивченням українського визвольного руху. Як розповідає наша кореспондентка у Львові Ярина Капітан, тут не вірять у заяви СБУ про те, що її дії спрямовані лише на захист державної таємниці.
Про часи радянської пропаганди, доступ до архівів, а також – про інцидент із затриманням керівника Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонського» Руслана Забілого Українська Служба Бі-Бі-Сі розмовляла з Валерієм Солдатенком, доктором історичних наук, директором Інституту національної пам’яті, спочатку попросивши його прокоментувати цю справу.
СБУ затримало власного працівника - Директора музею Руслана Забілого
Валерій Солдатенко: Я не міг би цю справу прокоментувати тому, що цей музей не знаходиться ще у віданні інституту, хоча було у минулому році відповідне рішення про те, щоб він перейшов. Але потім, на початку цього року було призупинено це рішення, і ніяк ця права не просувалася. Треба було створити комісію для того, щоб вона вирішила, як переходити, на яких засадах і т.д. Тому ми поки що ніякого відношення до цього не мали.
Бі-Бі-Сі: Я не випадково запитав вас про справу Руслана Забілого, бо Інститут національної пам’яті також, за специфікою своєї діяльності, має справу із історичними архівними документами, чимало з яких і досі залишаються мабуть засекреченими. Чи не турбує вас, що такі суперечки довкола того, які документи насправді є розсекреченими, які є засекреченими? Ця ж ситуація може повторитися в тому числі й з вашим інститутом?
Валерій Солдатенко: Ну, абстрактно, теоретично, звичайно, може. Якщо нам знадобляться якісь документи для поглиблення вивчення якогось питання, а нам будуть говорити, що ці документи ще знаходяться на режимі секретного зберігання, то дійсно ми не зможемо добитися до правди, якщо такі обмеження будуть. Поки що я не знаю, щоб такі обмеження були.
Бі-Бі-Сі: Для вас як для історика наскільки важливо визначити дійсно якійсь перелік документів, який обов’язково треба розсекретити, незалежно від терміну давності? Хоча зараз йдеться про документи 30-х, 40-х, 50-х років минулого століття, і з здавалося би, для розуміння і формування національної пам’яті ці документи дуже важливі. Може, їх просто треба скопом розсекретити?
Валерій Солдатенко: Може, і так, може, ви і праві. І ми начебто йшли до цього, починаючи з часу перебудови. Тоді багато що було розсекречено. Потім, в перші роки нашої незалежності і встановлення нових порядків у Російській Федерації – там багато було зроблено для того, щоб розсекретити все це. Але зараз, наскільки я спілкуюсь з своїми колегами із Росії, там теж трошки почали притримувати документи, не дають їх для вільного доступу. А я добре знаю, що в центральних архівах московських сховищ є і наші документи, які торкаються України. І навряд чи, якщо там будуть якісь такі підходи, які ускладнюють нам доступ до них, можна буде добитися легко до цих документів.
Бі-Бі-Сі: Нещодавно я спілкувався з колишнім вже керівником Служби безпеки України Валентином Наливайченком, і він розповідав, з якими складнощами вдавалося дістати з Росії, з центральних архівів, документи особливо щодо періоду 30-40-х років минулого століття, пов’язаних з дуже складними і трагічними сторінками історії України. Зокрема, з проблемою Голодомору. Для вас як для історика наскільки важливо для розуміння і усвідомлення і формування національної пам’яті, щоби доступ був до усіх документів?
Валерій Солдатенко: Ви ставите переді мною питання і знаєте на нього відповідь, що це дійсно надзвичайно важливо. Я тільки от не знаю, що пан Наливайченко звідти вибив, що він знайшов, як він каже. От я таких документів обнародуваних поки що не знаю. Що вони там розсекретили, що вони дали у вільний доступ. А що така проблема взагалі існує, я просто знаю від колег, скажімо, російських, з перших рук. Це торкається і кремлівського архіву, військового архіву чи архіву Другої світової війни чи Великої Вітчизняної війни у Подольську, що там більш жорсткішим роблять режим доступу, ніж це було, скажімо, 10 років тому чи на початку 90-х років.
Бі-Бі-Сі: Затримання директора музею-меморіалу жертв окупаційних режимів дало підстави багатьом опонентам теперішньої влади говорити про те, як переслідуються історики, які займались пошуками правди чи розсекреченнями документів, що стосуються національно-визвольних рухів, що стосуються знову ж таки Голодомору та інших трагічних сторінок історії України. І звинувачують теперішню владу у тому, що вона намагається знову переглянути історію, якось підверстати історію під свої сьогоднішні політичні інтереси, ви відчуваєте такі процеси?
Валерій Солдатенко: Я поки що такого не відчуваю тому, що і в цьому інституті люди займаються історією національно-визвольних рухів. Я знаю таких людей і в Інституті політичних і національних досліджень, і в Інституті історії України НАН України. Я не знаю жодного історика, який би переслідувався або який би, скажімо, чи в оці останні кілька днів, чи раніше зазнав якихось утисків чи ще якихось обмежень. Нічого подібного я не знаю. У даному випадку якраз слово «історик» досить таке зручне для цього, щоб той, хто знаходиться на певній державній службі, і якщо в них там щось трапилося, в їхніх стосунках, то прикрити це тим, що це переслідують істориків. Може, так, а може, я не правий, бо інформації просто нема.
Слідкувати за новими дописами
| Джерела: http://www.bbc.co.uk/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Немає коментарів:
Дописати коментар