Студентським протестам 20 років
Цими днями виповнилося 20 років від початку голодування студентів у Києві – протесті молоді проти останнього комуністичного уряду радянської України, який отримав назву “студентської революції на граніті”.
Мітингувальники поставили наметове містечко на тодішній площі Жовтневої революції (майдані Незалежності), перекрили рух транспорту, оточили Верховну Раду, захопили корпуси Університету ім. Шевченка. Їх підтримали страйками всі вищі навчальні заклади Києва.
Головними вимогами студентів були: націоналізація майна Компартії України та ВЛКСМ, перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі, недопущення підписання нового Союзного договору, проходження військової служби юнаками-українцями на території України, відставка голови Ради Міністрів УРСР.
Це була одна із найпотужніших акцій часів боротьби за незалежність України.
На вимогу голодуючих Верховна Рада УРСР 2 жовтня прийняла постанову, в якій гарантувала виконання їх вимог.
Головними ініціаторами та активістами протесту були члени “Української студентської спілки” в Києві та “Студентського братства” у Львові.
Олесь Доній, депутат Верховної Ради, лідер голодування на граніті, який тоді очолював УСС, був гостем п’ятничної програми Бі-Бі-Сі, в якій розповів про події 1990 року.
Олесь Доній: Звичайно, Україна зараз має не той вигляд, за який ми боролися. Ми налаштовували себе на довготривалу боротьбу і розглядали себе не як окремішну частину, а як складову загальноукраїнського опору в боротьбі за незалежність України. Ми готувалися до відрахувань з вузів, до того, що доведеться відсидіти в КПЗ (значна частина львівських і київських активістів відсиділи 5-15 діб у той час), мене свого часу запроторили до Лук’янівської тюрми. Але ми до всього були готові, бо у нас була свята віра, що ми боремось за незалежність.
З іншого боку, ми сподівались, що зміни до демократії будуть швидшими, але протягом 18 років це не справдилось - через те, що революція була не довершеною, не лише студентська, а взагалі українська революція.
Ми тоді не змінили, як в Центральній Європі, повністю владу – комуністичну номенклатуру. Чехія, Угорщина, Латвія, Литва – там дійсно була здійснена революція, і завдяки цьому вони влилися у спільну європейську сім’ю. В України студентські ватажки пропонували аналогічний шлях, і першою вимогою були перевибори Верховної Ради на багатопартійній основі.
На жаль, саме цю вимогу не усвідомлювали наші старші товариші: Народна рада, Народний рух. Вони приходили до нас і казали, що приберіть, мовляв, ось цю одну вимогу, бо нас же там ціла чверть чи третина, і ми маємо змогу виступати з трибуни. Вони не усвідомлювали того, що усвідомлювали ми - потрібно не просто виступати з трибуни, а мати 50% плюс 1 голос, мати більшість у ВР.
Зі свого боку ми зробили все, щоб усунути номенклатуру, але цього не було здійснено. Таким чином комуністи перефарбувалися, змінили на лацканах червоні прапорці на синьо-жовті, усвідомили вагу грошей і бізнесу, призначили бути бізнесменами вихідців з компартії, комсомолу, потім до них ще долучився криміналітет… І ось це варево стало новітньою економічною, а потім політичною “елітою” України. І вони до сих пір, майже 20 років, правлять країною, а ті, хто боровся за незалежність, залишись ідейними борцями, романтиками.
Це добре, що ми не змінились, але в держапараті залишилась абсолютно цинічна, часто неукраїнська за своїм світоглядом машина, яка керується не державницькими інтересами, а лише інтересом набиття власних кишень. Отже, з одного боку, ми боролись за державність, а з іншого держава не має того вигляду, якого б нам хотілося.
Бі-Бі-Сі: Слухач з Кривого Рогу запитує: “Мені здається, зараз не ті студенти, які раніше були, навіть років 20 тому. Ну от мої враження про Кривий Ріг – такі матюкливі, нечесні, ласі до грошей, такі сьогодні на барикади не підуть. Як ви вважаєте, що треба робити, щоб люди стали чеснішими, поряднішими і сміливішими?”.
Олесь Доній: Я не схильний нарікати на молодь, тому що і в наші часи не всі відразу приходили до швидкого усвідомлення. Згадайте дисидентські часи 60-80-х років - це спочатку були одинаки, які не боялися іти проти системи, потім десятки, у наші часі це вже були сотні, тисячі. Так, можливо, зараз гроші правлять бал, і є період апатії, зневіри. Але нещодавно ми влаштовували громадські акції, наприклад, проти тиску на телевізійні канали, на підтримку художників у Лаврі, яких намагається вигнати Московський патріархат. Так от до нас долучалися різноманітні молодіжні громадські організації. І це студенти, які не бояться виходити, хоча, безперечно тиск іде зараз і в університетах. На жаль, у значної частини людей ген страху досить сильний. Але завжди, як би ідеологічно чи фізично не винищували, як би не відбувалась полонізація, русифікація, постійно, з кожним поколінням народжувались грона людей, які боролись за українську ідею.
Бі-Бі-Сі: Анжеліка Рудницька також брала участь у студентських протестах 20 років тому.
Анжеліка Рудницька: Насправді ми тоді були юні, романтичні, дуже хотіли щось змінити, ми були дітьми, і як всі діти – були максималістами. Ми примусили дорослих звернути увагу на те, що вони живуть неправильно. Можливо, не всього добилися, чого хотіли, але тим не менш, рівно через 9 місяців Україна стала незалежною, тобто народили таку цю незалежність. Ми збиралися на площі Жовтневої революції, там щодня були служби божі, де ми молилися за себе і за Україну, і це теж було страшенним викликом для суспільства. Коли ми збиралися вже через рік, через два після протестів – кожен знав навіть камінь на Жовтневій площі, до якого був прикріплений намет.
Тоді ми були велетенським енергетичним магнітом для людей, бо тоді історію всі вчили зовсім іншу, ми розповідали людям іншу історію України, начитавшись самвидавів, наспілкувавшись один з одним.
І дуже багато дорослих людей приходили, і казали, яке щастя, що діти мудріші за нас. Тому, я думаю, що нове покоління, хоча й трохи інертне, але все одно, вони теж розумні, мудрі, я оптимістично дивлюсь на це все. А ще я пам’ятаю букет волошок з Волині і чоловіка, який цілував мені руки і казав “ви зробили те, чого ми не зробили”. У нас навіть було одруження, було вінчання на Майдані, багато хто заховувався, мабуть. Ми спілкувались, їздили один до одного в гості, і це були люди з різних регіонів України - зі Львова, з Луганська, і не було ніякої різниці. Звичайно, прикро, що ми до кінця таки не дотиснули, і повністю даним нам шансом не скористались, але я вірю, що в України ще таки буде шанс, створити максимально комфортні умови для українців в Україні.
Бі-Бі-Сі: Пане Доній, прошу вас прокоментувати останні події – політреформу, рішення Конституційного суду України і дії влади.
Олесь Доній: Це проблема, що країною правлять ті люди, які не боролись за незалежність України. Нагадую, що з нинішнього політичного бомонду, ані з боку влади: Янукович, Литвин, Симоненко, ані з опозиціонерів: Ющенко, Тимошенко – ніхто з них свого часу не боровся на незалежність. Вони приходили до влади, коли влада вже стала бізнесом і грошима, у них просто інша уява про нашу державу.
А у регіоналів на чолі з Януковичем взагалі інша ментальність: вони не розуміють, що таке демократія і розподіл влади, вони розуміють владу лише в її абсолютистському вимірі. Тобто це не європейська, не модернова влада – вони мислять категоріями середньовіччя: є лише цар, і будь-яке слово повинно бути виконано холопами. Саме для того вони і прийняли таке рішення. Коли я кажу “вони” – то маю на увазі, що зараз судова влада в Україні абсолютно не самостійна. І я думаю, що вони на цьому не зупиняться. Залишаються зараз якісь ілюзорні можливості щодо окремої діяльності Верховної Ради, органів місцевого самоврядування, але це їх не буде влаштовувати.
Я думаю, що вони захочуть внести додаткові зміни до Конституції - знову урізати права і повноваження. Вони зараз будуть думати, яким чином це зробити: чи дотягнути на свій бік додаткову кількість депутатів, чи через референдум. Якщо патріотична опозиція буде надто сваритися між собою і не зможе протистояти цим виборам до органів місцевого самоврядування, то це може спонукати регіоналів винести такі питання як нова Конституція на референдум і спробувати там перемогти. Але мета буде – одноосібна влада, фактично абсолютистська монархія.
Бі-Бі-Сі: “Під час голодування була така знакова подія, коли ви під тиском так званих демократів зняли вимогу про розпуск парламенту. І це стало поганим знаком, бо потім теж саме не вдалося зробити і в 1991 році, в 2005 році Фактично, ці парламенти довели до того, що Україна зараз на порозі втрати незалежності. Як ви вважаєте те, що ви тоді поступилися, - це дійсно була своєрідна міна, яка привела до такого жахливого становища?” – запитує слухач Бі-Бі-Сі.
Олесь Доній: Щодо конкретних вимог, то я виписував особисто ці вимоги. По-перше, це перевибори Верховної ради на багатопартійній основі, по-друге, це націоналізація майна Компартії України і ВЛКСМ, по-третє, відмова від підписання Союзного договору – фактично, незалежність України. Львівське “Студентське братство” приїхало ще з двома додатковими вимогами: щоб юнаки України служили лише в межах України, і відставка прем’єр-міністра Масола. І ми, до речі, не сперечалися, чиї вимоги важливіші, ми просто пішли на компроміс і об’єдналися.
Саме завдяки тому, що УСС і Львівське братство та інші організації об’єдналися, нам вдалося досягти перемоги. Щодо виборів – це було саме важливе питання, яке не розуміли, на жаль, старші товариші. З цього приводу був призначений референдум, але знову ж таки, ті, хто був в опозиції - Народному русі, виступили привселюдно в пресі проти цієї вимоги. Є навіть конкретні прізвища.
Немає фактів, що вони були в КДБ, але те, що люстрації не було проведено (а просто КДБ було перейменовано на СБУ) - безперечний удар по демократії. І те, що від агентури кадебешної потрібно очищатися, - це безумовний факт. Тому що вона продовжує діяти, діяти в опозиційних партіях, натравлювати лідерів один на одного, і послаблювати наш політикум.
З приводу люстрації, то сподіваюсь, що коли в Україні буде вже нормальна українська влада, то потрібно бути очищатися не лише від агентури, але і від тих політичних сил, які проголосували за антидержавне рішення . Я маю на увазі “Партію регіонів”, Компартію, Блок Литвина.
Бі-Бі-Сі: Часто в українських ЗМІ лунають заклики, що потрібно очиститися, вигнати зрадників… Чи вам не здається, що можливо знайти компроміс (ви щойно говорили про нього), можливо, деякі з цих політичних сил виявляться не такими вже зрадниками, а просто мають іншу точку зору на розвиток України?
Олесь Доній: Я вважаю, що протягом 18 років Україна – це дитя компромісу, і ми пожинаємо ці наслідки. Руху опору не вистачило тоді, щоб самостійно вибороти незалежність, і вона була виборена завдяки компромісу між нашим рухом опору і проукраїнської частини в тодішній Компартії України. І от таке дитя компромісу народилося. В той час як Литва, Латвія, Чехія, Польща, Угорщина очистилися в жорсткій чи м’якій формі. Вони провели люстрацію.
Люстрація – це ж не лише заборона на державні посади, в Польщі, Литві була м’яка люстрація, коли агентура, якщо вона збирається бути депутатами, повинна зазначати свою співпрацю зі спецслужбами. І тоді вже саме населення , самі виборці мали право вирішувати, хочуть вони бачити цю людину чи ні.
| Джерела: http://www.bbc.co.uk/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Немає коментарів:
Дописати коментар