зафолловити у Твіттеріпідписатися на RSS

Cтатті про українську політику і не тільки

18.08.10

Про Голодомор, Маркса з Енгельсом і Валерія Солдатенка

Теперішній директор Інституту національної пам'яті професор Валерій Солдатенко - переконаний комуніст. Попри все те, що відбулося у світі за останні чверть століття.

Професор Валерій Солдатенко не любить уживати термін "Голодомор", а якщо він і використовує його, то пише з малої літери, що хоч-не-хоч, а наочно засвідчує його особисте ставлення до цієї історичної трагедії.

Професор Валерій Солдатенко заявляє: "Досі немає науково підтверджених даних (хай для мене, якого не якого, історика) про те, що винищення українців, чи українського селянства, було справжньою метою радянської влади в 1932-1933 роках. Тема, як і остаточне визначення терміну для її означення, для мене не закрита".

А відтак він закликає всіх охочих до спільної праці задля осягнення складних історичних проблем.
Та чи матиме така спільна праця якийсь сенс? Ні. І ось чому.

Відкриваємо "Маніфест Комуністичної партії" Карла Маркса і Фрідріха Енгельса - програмний документ світового комуністичного року і бачимо: серед невідкладних заходів під час здобуття комуністами влади тут стоїть "експропріація земельної власності й обернення земельної ренти на покриття державних витрат".

Саме це й здійснила та партія, членом якої Валерій Солдатенко був з 1969 року, членський квиток якої він зберігає досі, про що гордо сповіщає читачів. Саме це і є суть колективізації, коли в селян остаточно забрали землю, а разом із землею - і всі доходи, крім трудоднів, а яким вони були - добре відомо.

Мета ж усіх цих акцій названа Енгельсом у "Принципах комунізму", які стали основою для створення "Маніфесту": "концентрувати в руках держави весь капітал, усе сільське господарство, усю промисловість, весь транспорт і весь обмін".

Така концентрація і є тоталітаризм у його довершеному вигляді.

Тому й ҐУЛАҐ, і Голодомор - це прямий наслідок втілення в життя ідей "Маніфесту", так само, як Голокост - наслідок втілення ідей, що містяться в "Майн Кампф".

І національна політика марксистів-ленінців - теж не імпровізація.

Її основи були закладені тими самими Марксом та Енгельсом, коли вони вели мову про "контрреволюційні нації", яким "належить у ближчому майбутньому загинути в бурі світової революції". Серед цих приречених загинути згадані й русини.

Деякі сучасні публіцисти твердять, що Енгельс, мовляв, вів мову тільки про галичан. Однак йому були чудово відомі документи Всеслов'янського собору 1848 року в Празі, про народ українців-русинів, розділений між двома імперіями.

Тож геноцид українців, приреченість "загинути в бурі світової революції" - було намічено задовго до народження Леніна й Сталіна.

Хоча, за Марксом й Енгельсом, така загибель не тотожна фізичній смерті всього етносу. Йдеться про підкорення й асиміляцію більшої чи меншої частини цього народу тими, хто має історичне майбутнє.

Ну, а з тими, хто не хоче підкорятися логіці історії, розмова в комуністів буде короткою.
Імовірно, утім, що наприкінці життя Маркс та Енгельс змінили свою позицію щодо одержавлення всього й уся - у рукописах Маркса є чимало про соціалізм і кооперацію.

Але ж програмними документами комуністів залишилися "Маніфест" і супутні тексти. Вони засвідчують тоталітарний характер комуністичного ладу та застосування ним насильства в різних формах - аж до тієї, яка в 1944 році названа геноцидом.

Іншими словами, або комуніст засуджує всі ці людиноненависницькі ідеї - а відтак перестає бути комуністом, - і тоді з ним можна мати справу. Або він їх досі високо цінить чи обходить мовчанкою - і тоді він безнадійний.

* * *

Тепер щодо того, чи справді важко визначити, чи був Голодомор геноцидом, і, чи існують компартійні документи щодо нищення українців.

"...Голод в Україні 1932-1933 років має всі необхідні ознаки злочину проти людяності відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 року і злочину геноциду згідно з Конвенцією "Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього" 1948 року. Встановлені об'єкт, суб'єкт, подія й склад злочину геноциду, його мотив та прямий умисел", - робить висновок, провівши дослідження великого числа міжнародно-правових та компартійних документів правозахисник Євген Захаров.

Те, що ВР кваліфікувала Голодомор як геноцид, для нього є беззаперечно вірним актом.
А стосовно документів...

Хіба замало закритої постанови ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР "Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі й у Західній області" від 14 грудня 1932 року, де, крім вилучення хлібу в селян та встановлення спеціального режиму в УРСР та на Кубані, ідеться про фактичне скасування політики українізації й констатується: "Замість правильного більшовицького проведення національної політики в ряді районів України, українізація проводилася механічно, без урахування конкретних особливостей кожного району, без старанного підбору більшовицьких українських кадрів, що полегшило буржуазно-націоналістичним елементам, петлюрівцям і ін. створення свого легального прикриття, своїх контрреволюційних осередків і організацій".

Кожен, більш-менш привчений учитуватися в більшовицьку ново мову, розуміє: партія визнала - усе справді українське є за визначенням антибільшовицьке.

А ще постанова вимагала чистки партійних та радянських органів. Адже ці органи невірно провели українізацію, а тепер недостатньо ревно "патрали" селянина.

Тож Голодомор включав не тільки нищення селянства, а й згортання українізації разом із "зачисткою" тих "петлюрівських елементів", про яких ішлося в згаданій постанові, тобто інтелігенції.

А ще - і репресії проти номенклатурників із недостатньою більшовицькою свідомістю, і заміну їх кадрами з-за меж УРСР.

А щоб не було сумнівів, що партія діяла відповідно до настанов "Маніфесту", тобто до своєї ідеології, вчитаймося в слова другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, виголошені в тому ж 1933 році: "Між селянами й нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості.

Голод довів їм, хто тут хазяїн. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система буде існувати завжди. Ми виграли війну!"

Чи міг піти вірний сталінський пес Хатаєвич проти лінії ЦК, підсумовуючи наслідки Голодомору? Риторичне запитання.

Утім, існує й думка, що Голодомор був тільки однією зі складових геноциду українців, а останній був "класичним зразком геноциду". Належала ця думка автору самого поняття "геноцид", юристові, чиї розробки визначили зміст Нюрнберзького процесу та Конвенції ООН "Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього", - Рафаелеві Лемкіну.

В Інтернеті є текст його виступу англійською мовою під назвою Soviet Genocide in Ukraine з коментарями професора Романа Сербина (Канада). Українською цей текст наявний на сайті Радіо "Свобода".

За Лемкіним, більшовицька політика масового нищення була цілком свідомо спрямована проти українців як нації, як певної суспільної цілісності з її унікальними культурними й ментальними рисами, а не лише проти селянства.

У геноциді українців Лемкін вбачав чотири складові:

1. Нищення української інтелігенції - мозку чи розуму нації;
2. Ліквідація УАПЦ - душі України;
3. Голодомор українського селянства - зберігача української культури, мови, традиції тощо;
4. заселення України іноетнічними елементами для радикальної зміни складу населення.

Сукупно ці чотири складові або ж чотири напрями фізичного й культурного нищення українців й українства мали на меті, за Лемкіним, "систематичне нищення української нації, її поступове поглинання новою радянською нацією".

При цьому, наголошував правник, не йшлося про фізичне винищення всіх українців, як це нацисти проголосили щодо євреїв. Але в разі успіху більшовицької програми геноциду "Україна загинула б так само, як би було вбито кожного українця, бо вона втратила б ту частину народу, яка зберігала й розвивала її культуру, її вірування, її спільні ідеї, які керували нею й дали їй душу, що, коротко кажучи, зробило її нацією, радше ніж масою людей".

Адже в силу історичних обставин українська нація була, та, мабуть, і залишилася надто вразлива, "її релігійне, інтелектуальне, політичне керівництво, її вибрані і вирішальні частини є доволі малі. І тому їх легко ліквідувати".

Для того щоб українці перестали бути собою, влившись у нову спільноту, "бо радянська національна єдність твориться не об'єднанням ідей і культур, а цілковитим знищенням усіх культур, усіх ідей, за винятком одної - радянської".

Як видається, автор концепції геноциду та сучасний правозахисник не надто суперечать один одному. Просто сьогодні в поняття "Голодомор" вже традиційно вкладається більший обсяг змісту, ніж на початку 1950-х. У той же час розуміння геноциду українців Лемкіним видається продуктивнішим для подальших наукових студій по всіх зазначених ним напрямах.

А тепер - цікаві запитання.

Чому Євген Захаров, котрий не потрапляє під оголошену Тягнибоком "Програму захисту українців", кваліфікує Голодомор як геноцид, а Валерій Солдатенко, котрий під положення цієї програми потрапляє, - ні?

Чому польському єврею Рафаелеві Лемкіну півстоліття з гаком тому вистачало доказів для твердження про нищення українців як "класичний зразок геноциду", а нашому сучаснику щирому українцю Валерію Солдатенку - аж ніяк не вистачає?

Чи не тому, що Солдатенко й сьогодні сповідує ту ідеологію, яка орієнтує своїх адептів на ліквідацію, шляхом асиміляції та фізичного знищення "контрреволюційних націй"?

Отож варто й надалі досліджувати українську історію - але однозначно без Солдатенків й іже з ними.

Сергій Грабовський
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/