"Не питай, що Америка зробила для тебе. Подумай, що ти зробив для Америки!", - так характеризував зміст американського патріотизму Джон Кеннеді.
В Україні, на жаль, усе навпаки.
Ми ж сьогодні все частіше й усе більше хочемо, щоб наша держава щось дала нам: підвищені пенсії й зарплати, соціальне забезпечення, якісну освіту, безкоштовну медицину. Ми хочемо цього від політиків на виборах, від чиновників у канцеляріях і адміністраціях, від бізнесменів і олігархів. Проте самі ми не збираємося щось робити, і самостійно щось змінювати у своїй країні.
Так суспільство живе вже 19 років, постійно питаючи: що Україна зробила для нас?
Хоча відповідь проста. Це МИ повинні зробити Україну такою, якою ми хочемо її бачити.
Минув один рік після повноліття України, і 19 років після проголошення державної Незалежності.
Саме час озирнутися й поглянути, що нам подобається, а що ні у своїй країні. І найголовніше, що потрібно зробити, аби змінити всі недоліки, і закріпити досягнення молодої дев'ятнадцятилітньої держави.
Перш за все нам потрібно змінити суспільну свідомість. Час зрозуміти, що таке патріотизм. І бути справжніми, а не трибунно-майданними патріотами.
Українське суспільство 19 років виховувалося на патерналізмі. Внаслідок цього більшість наших співвітчизників глибоко переконана, що хтось щось має їм дати.
За цією логікою відбувається більшість виборів. Звідси "ростуть ноги" невиконаних передвиборчих обіцянок і розчарувань. Звідси росте уявлення про політику як постійну оману, і про патріотизм як розмахування прапором або декларування "страшенної любові" до батьківщини.
Патерналістська свідомість має бути змінена на свідомість участі, свідомість діяльних громадян, які починають із себе, якщо прагнуть щось змінити в країні.
Адже патріотизм починається не з носіння вишиванки напоказ, а з того, щоб викинути обгортку в урну, з того, щоб не вигулювати собаку на дитячому майданчику, з автомобіля, що припарковано в дозволеному місці, а не на тротуарі.
Продовжується патріотизм свідомим об'єднанням людей для захисту своїх прав у житлові кооперативи, у громадські організації, свідомою участю в суспільно-політичному житті. А не відстороненим спостеріганням за політичними ток-шоу.
Так виробляється свідомість громадян, які дійсно прагнуть зробити свою країну краще, можуть вимагати цього від держави. І, по суті, можуть самі будувати державу такою, яку вони хочуть.
Так поступово формується громадянське суспільство, яке починає висувати вимоги до політичної системи й державного устрою.
Таке суспільство має бути зацікавлене в максимально розвиненому парламентаризмі.
Адже саме парламент виконує функцію стримування й противаги виконавчій владі. Питання тут не тільки в ухваленні законів. Впливовий парламент грає ключову роль при формуванні бюджету та визначенні соціально-економічної політики. Тому, за умов розвиненого парламентаризму, політика держави, як правило, є більш соціально-орієнтованою й спрямованою на розв'язання проблем суспільства.
Реальний парламентаризм також є запобіжником від олігархізації політичної системи. Адже олігархія в більшості випадків утворюється навколо президентського інституту - за умови, що він впливає на виконавчу владу, - і ним підтримується.
Проте формування такого ефективного парламентаризму залежить від якості й структурованості партійної системи країни. І тут також не можна обійтися без розвиненої громадянської свідомості.
Банально, але факт: у парламент потрапляють ті партії, за які голосують виборці.
Отже, структурована політична система передбачає, що виборці голосуватимуть за політичні сили та кандидатів, які вже зарекомендували себе стійкою позицією та послідовністю в реалізації програмних положень. Це, до речі, покладе край нескінченному створенню "одноденних" партій, які виникають під рейтинги лідерів, і створюються лише для участі у виборах та отримання депутатських мандатів.
Далі суспільство з розвиненою громадянською свідомістю вимагатиме збільшення ролі та розширення повноважень місцевого самоврядування.
Адже очевидно, що більшість проблем, з якими люди стикаються щодня - робота комунальних служб, транспорт тощо - мають вирішуватися на місцях, тому що це швидше й дієвіше. Проте для вирішення проблем місцеві органи влади повинні мати, по-перше, повноваження, а по-друге, ресурси.
Тому розвиток суспільної свідомості й політичної системи має закономірно призвести до передачі багатьох повноважень державних адміністрацій до виконавчих органів місцевих рад.
Найголовніше ж - надання місцевим радам можливості самостійно розробляти місцеві бюджети, без участі й тиску центральної влади, а також збільшення частки податків, які б залишалися на місцях. Такий підхід дозволить значно поліпшити і роботу комунальних служб, і якість комунальних послуг, і стан доріг.
Зрештою, розвиток непатерналістьської суспільної свідомості призведе до покращення умов ведення малого й середнього бізнесу, а отже, до формування середнього класу й загального зростання рівня життя населення.
Суспільство свідомих громадян меншою мірою покладатиметься на державу й більшою - на власні сили.
У результаті зростатиме приватна ініціатива, і збільшуватиметься кількість людей, які намагатимуться розпочати власну справу - приватних підприємців. Ці люди, у свою чергу, вимагатимуть від держави максимальної дерегуляції, тобто явочного, а не дозвільного порядку при реєстрації підприємства, спрощення й лібералізації податкової системи.
Розвиток малого й середнього бізнесу, відповідно, призведе до зростання загальної купівельної спроможності громадян. А це створить умови для збільшення обсягів внутрішнього ринку, і, закономірно, до збільшення виробництва.
Логічно, що збільшення виробництва потягне за собою зростання надходжень бюджету.
Таким чином, виросте добробут решти громадян, які живуть за рахунок бюджетних дотацій, або працюють у державних установах або на державних підприємствах.
Перерахованого не можна досягти лише за рахунок реформ.
По-перше, суспільство не можливо змінити "згори".
По-друге, політико-олігархічна верхівка ніколи не буде зацікавлена в таких змінах, і не робитиме їх без ініціативи знизу.
Олігархічна держава сприяє розвитку лише олігархічного капіталу, і не орієнтується на розв'язання проблем решти суспільства - пенсіонерів, найманих працівників чи дрібних бізнесменів.
Тому без нашої ініціативи, без кардинальних змін суспільної свідомості жодних змін на краще не відбудеться.
Втішає те, що за 19 років Незалежності патерналістська свідомість потрохи руйнується в головах наших громадян. Проте це відбувається дуже повільно.
Тому прагнучи розвитку нашої молодої країни, давайте починати із себе.
Не питайте, що Україна зробила для вас. Подумайте, що ви зробили для України!
Олексій Краснопьоров, політолог
Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/
статті про українську політику і не тільки
