Але, мабуть, не всі з присутніх в "Україні" тоді знали, що "Вогнем і мечем" був третім фільмом талановитого режисера за відомою трилогією Нобелівського лауреата Генріка Сенкевича. Ще менше, напевно, знали, що два інші романи з трилогії - "Потоп" та "Пан Володийовський" вже були екранізовані Гофманом, хоча саме "Вогнем і мечем" відкриває Сенкевичеву трилогію.
Цікаво й те, що другий і третій роман трилогії Гофман знімав ще в часи комуністичної Польщі. А для екранізації першого роману довелося, мабуть, чекати становлення нової Польщі і виникнення незалежної України. Саме тоді лише стало можливим донести по суті просту фабулу: засвоюймо уроки минулого - впаде Україна, впаде і Польща!
Власне цим і керувалися еліти двох країн майже два десятиліття. Польща була адвокатом України в Європі, всіляко підтримуючи суверенітет України і територіальну цілісність, і, реалізуючи концепцію паризької "Культури" Єжи Гєдройця та Збігнева Бжезинського (без незалежної України, не може бути незалежної Польщі).
Над нею з українських інтелектуалів активно попрацював професор Богдан Осадчук. Так було за Леха Валенси, за Александра Квасневського, за Леха Качинського. Але трагічна загибель останнього, а потім поразка Ярослава Качинського на президентських виборах застали зненацька значну частину українських еліт, які стежать за стосунками між двома країнами та ситуацією в регіоні.
Чи не відвернеться Варшава від Києва? Чи на зачепить "перезавантаження" польсько-російських відносин українські інтереси? Раніше про-українськість Польщі ніби сприймалася як даність, а нині це може в когось викликати і сумнів. Тобто, в польському суспільстві триває дискусія щодо того, як знайти розумний баланс в східній політиці, щоб і Україна була й найближчих друзях, і щоб з Росією перегорнути сторінки непорозумінь, конфліктів та відторгнення.
Від схем до прагматизму
В багатьох оглядачів завжди було відчуття, що в польсько-українських стосунках завжди - видимо чи невидимо - присутній третій. Тому за ці два десятиліття було висунуто багато концепцій "вісі стримування". Або від Балтії до Чорного моря (Лех Валенса) чи від Балтії і аж до Каспія (Лех Качинський).
Проте прем'єр Дональд Туск від самого початку намагався зробити східну політику Варшави більш збалансованою і "перезавантажити" стосунки з Росією. Тут було кілька чинників, які посприяли цьому: найбільший - смоленська авіакатастрофа навесні цього року.
В Польщі не очікували такої хвилі людських симпатій росіян до трагедії польського народу. Поляки були дуже розчулені цим - особливо показом фільму "Катинь" режисера Анджея Вайди на російському телебаченні в дні вшанування пам'яті розстріляних польських офіцерів. Як на когось, то перезавантаження дійшло може й задалеко.
Недавно брюссельські чиновники були трохи заскочені, як їм видавалося, "сепаратними" домовленостями Польщі з російським Газпромом щодо монополізації доступу до польської газової труби. Є й ідея імпорту газу з газопроводу "Північний потік" (проти якого так виступала Польща раніше), і згідно нових ідей російський газ може прийти до Польщі... з заходу, з Німеччини, куди його доставить "Північний потік".
Польща була навіть готова врахувати занепокоєння Росії і лунали заяви про можливий арешт Ахмеда Закаєва, якщо він приїде на конгрес чеченської діаспори до Польщі. Оголошено про планований візит російського президента до Польщі до кінця цього року.
В Польщі деякі кола навіть забили на сполох - варто згадати коментар в одній з польських газет із заголовком "Досягаючи замирення на наших колінах." Суть його - а чи не здає Варшава національні інтереси в процесі нормалізації стосунків з Росією? Так що дискусія всередині Польщі триває.
Але теза про здачу національних інтересів лунає від опозиції і в Україні в часи президентства Віктора Януковича. Сама перемога "синіх" в Україні, яка майже збіглася в часі з чутливим для поляків указом попереднього українського президента по Степану Бандері ніби змусила поляків задуматися: ми ж так гаряче підтримували Україну, ми всім серцем були за "помаранчеву революцію", ми ж наразились через це на економічні санкції і заборону на імпорт польських м'ясо-молочних продуктів чи фруктів чи енергетичний тиск; ми ж були адвокатами України в Європі і, часом, псували собі репутацію в поважних європейських столицях тим, що, мовляв, ми і антиросійські, і галасливі, і зациклені на Україні. А нині, виходить, Україна семимильними кроками зближується з Росією без озирання на Польщу! А Янукович навіть недавно скасував поїздку до Польщі.
"Перезавантаження" трикутника
Але ці нові прагматичні вітри в регіоні, в принципі, символізують, що це можливо і нормально - бути стратегічними партнерами і справжніми друзями, і водночас зняти клімат напруги, нормалізувати стосунки Польщі з Росією і України з Росією. Але не за рахунок україно-польських взаємин, бо вже навіть провідний польський часопис (в якому є частка акцій уряду!) "Жеч Посполіта" опублікував статтю під заголовком "Не відвертаймося від Києва".
Тут українці, напевне, більше надій все ж покладають на нового польського президента Броніслава Коморовського (з його родинними зв'язками в нинішній Україні і далеким родоводом до одного з гетьманів в історичній Україні).
Під час недавнього турне провідними столицями Євросоюзу президент Коморовський гаряче говорив про членство України в ЄС. Водночас Польща - слідом за самим Києвом! - зменшує оберти в просуванні України в НАТО.
Зробити це порадив полякам і відомий історик та політолог Ричард Пайпс, заявивши, що "якби Україна хотіла би стати членом НАТО, то це могло б завершитись вторгненням Росії до України"...
Теза може й спірна, але на загал в темі "адвокатства" і просування, то, як сказав колись один з чільних поляків, ну, не може ж Польща часом виглядати більш "проукраїнською" аніж сама Україна.
Взагалі, якщо так розібратися, то в такій міцній історичній, географічній та геополітичній зв'язці як трикутник Україна-Польща-Росія неможливо щось "перезавантажити", вирвавши з контексту когось третього. Стосунки Києва та Москви є життєво-важливим для Варшави.
Але ж і стосунки Варшави й Москви мають неабияке значення для Києва. Так само й Москва далеко не байдужа до польсько-українські взаємини. І тут навіть питання не стільки в вазі окремо України й Польщі, а в тому, що разом вони і мають вплив на країни трьох морів, сумарне населення яких, ну, трошки не дотягує до населення самої Росії. Тому якщо вже й перезавантажуватись, то трикутником!
Ростислав Хотин, редактор Української Служби Бі-Бі-Сі, Лондон
| Джерела: http://www.pravda.com.ua/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Немає коментарів:
Дописати коментар