«Господа, мы считаем необходимым вести нашу дискуссию на русском языке», – зверхньо промовляють пани з московського представництва «провідної світової консалтингової компанії»... Жодна їхня пропозиція в Росії не пройшла...
У жовтні 1994 року Леонід Кучма звернувся до ВР з доповіддю «Шляхом радикальних економічних реформ», яка шокувала і вселила надію. Принаймні стало зрозуміло: самої гордості від того, що ми виплавляли найбільше чавуну в Радянському Союзі на душу населення, замало, і потрібно щось робити, аби Україна вижила. Інша річ, що три чверті корисних тез тієї доповіді так і залишилися на папері. В Україні так і не знайшлося свого Бальцеровича, який би наважився реалізувати заплановане.
Шістнадцять років по тому інший керманич укаже з постаменту на сцені палацу «Україна» той шлях, яким він велітиме торувати державі з однойменною назвою. Однак у залі, як не дивись, знову не буде українського Бальцеровича (у Кучми хоч був Пинзеник).
Програму Януковича аналізуватимемо тоді, коли він її виголосить. Ті чернетки, що циркулюють в експертному середовищі, не заслуговують на серйозне обговорення з трьох причин.
По-перше, корпоративна етика не дозволяє розголошувати те, що тебе просили не розголошувати.
По-друге, існує висока ймовірність того, що Янукович виголосить дещо інше, ніж те, що йому напишуть. Кажуть же, що Олімпіада-2022 в Букове лі (“на Буковині”) була чистої води львівським експромтом.
По-третє, те, що доводилося бачити, навіває настільки сумні думки, що хочеться вірити – публічно зі сцени Янукович скаже щось більш концептуальне. Підготовлені пропозиції начебто й правильні, але занадто вже стерильні й, головне, розтягнуті в часі на роки. Принаймні складається враження, що до 2011 року, до місцевих виборів, чогось суттєвого очікувати не доводиться.
Тож зараз мова не про програму, а про тих, хто її готував. Готував передусім Комітет економічних реформ, високоповажні люди, дехто з них навіть зарекомендував себе ліберальним економістом. Президент не приховував, що до роботи над проектом реформ були причетні й «найкращі іноземні фахівці, які представляють відомі світові консалтингові компанії і мають позитивний досвід роботи в багатьох країнах» (цитата з інтерв’ю Януковича телеканалам від 23 травня).
Що ж, залучення найкращих мізків провідних консалтингових компаній якщо не до аудиту попереднього уряду (вони, подейкують, усі як навідріз відмовилися, із зрозумілих причин), то для розробки плану реформ можна лише вітати.
Традиційно комуністи, з-під пера яких вийшла не одна постанова Верховної Ради, проводили знак рівності між порадами міжнародних фахівців та втручанням у внутрішні справи України. Сьогодні комуністи, члени коаліції, як води в рот набрали, незважаючи на те, що президент публічно визнав залучення іноземців до розробки плану порятунку України.
Напевне, тому, що цього разу, на відміну від попередніх дорадчих ініціатив, ідеться про «правильних» експертів.
І цього разу нюху комуністів потрібно віддати належне. Автору довелося спостерігати «представників провідних світових консалтингових компаній» у їх безпосередній діяльності у справі надання порад на тему «Як Україні жити далі». Комуністи не помилилися – це справді «їхні» експерти.
Уявімо зал для нарад пересічного українського міністерства, у якому чиновники разом із запрошеними іноземними експертами обговорюють одну з глав Червневого звернення до народу президента України. Не так важливо, якій темі присвячено цей «мозковий штурм» – пенсійній реформі (якій, швидше за все, не бувати), адміністративно-територіальній (пахне федералізацією України) чи податковій (чи не лусне ДПА від усе нових і нових повноважень?).
Зараз ми просто спостерігаємо за іноземними експертами, поки українські чиновники висловлюють свої ідеї. Шепотять перекладачі, а хтось за роки перебування в Україні вже розуміє мову країни – реципієнта їхньої допомоги. Лише пани з московського представництва «провідної світової консалтингової компанії» не розуміють і вважають за зайве вникати в мову країни, до якої їх покликав Комітет економічних реформ. Зо три хвилини погойдавшись у своїх кріслах, вони без зайвих сентиментів і вочевидь на правах господарів переривають дискусію на незрозумілому їм «нарєчії»:
– Господа, мы считаем нужным обратить ваше внимание на необходимость вести нашу дискуссию на русском языке. Рассчитываем на ваше понимание ситуации!
Сказано все в безапеляційному тоні ямського указу, наказово і зверхньо. І нашому чиновництву зайвий раз не потрібно нагадувати зраджувати рідну мову – на догоду іноземцям з московського офісу вони наввипередки переходять на єдино правильну «мову реформ». Лише один із присутніх українських молодих технократів обурюється, і в його промові українською мовою чується навіть виклик гостям. Однак він давно вже не працює в уряді.
Годі й казати, що і всі роздані матеріали, і яскраві презентації теж підготовані російською. Там усе правильно і напрочуд ліберально.
Єдина вада – у країні, з якої їх сюди делегували, країні басманного правосуддя і встановлення атракціонів на площах, де має відбутися Марш незгодних, країні правильних телеканалів і парламентського єдиномислія, жодна з цих рекомендацій так і не стала нормою економічного життя.
Станіслав Голубенко
статті про українську політику і не тільки
