Усі одеські чиновники тільки про це останні дні й говорять. Цього разу прем’єр-міністр Микола Азаров, перебуваючи з візитом у Одесі змінив маршрут, раптом розгорнув свій кортеж та, замість їхати в Одеський порт, поїхав в Одеський оперний театр. Там, за твердженнями звільненого генерального директора ту художнього керівника Сергія Проскурні, сиділа ретельно підібрана трупа, десь третина складу театру, яка, сплакнувши на грудях прем’єра, переконувала його, що Проскурня, який ось-ось через суд має поновитися на посаді генерального директора – художнього керівника театру, не повинен поновитися. Бо він, казали керівники нинішнього театру, “не достатньо кваліфікований”. Артисти дуже переконували прем’єра, що чи не знаний в Україні театральний діяч та режисер не відповідає рівню їхньої одеської опери та їхнього одеського балету.
Одеську оперу трясе багато років. Деколи відгомін скандалів доходять до столиці. Це коли, наприклад, запрошеного до опери німецького режисера Крістіана фон Гетса не пускають на генеральну репетицію в театр та виселяють з квартири.
Тоді справу вдалося владнати. Прем’єра вистави відбулася, керівник Анатолій Дуда мав серцевий напад, піаніст світового рівня Олексій Ботвінов, який здійснював художнє керівництво, відійшов від справ. Але це було після того, як незаконно звільнили Сергія Проскурню. Що було раніше і що призвело до перманентних криз та скандалів у Одеському оперному, пан Проскурня розповів в УНІАН на своїй прес-конференції.
Ми поставили йому кілька запитань та попросили одеситів прокоментувати ситуацію – тих, хто працював і працює в театрі.
СЛЮСАРІВ ТА САНТЕХНІКІВ У ТЕАТРІ БІЛЬШЕ, НІЖ МУЗИКАНТІВ
Власне, з Проскурні й розпочався новий період Одеського оперного театру.
Цей театр жеврів, вічно ремонтувався, і якихось особливих культурних подій не продукував. Рано чи пізно в когось із міністрів культури до нього мали дійти руки. У 2007 році після капітального ремонту Одеська опера отримала статус Національного, а пізніше міністр культури Василь Вовкун доручив Проскурні створити план розвитку театру. “Концепцію розвитку Одеського академічного театру опери та балету” Проскурня сформував, колегія Міністерства культури її прийняла. Близько року Проскурня проводив для Одеського театру паперово-бюрократичну роботу, яка вимагає зв’язків, знань, приведення театру до відповідності статусу національного, збирання пакету документів, які б дали змогу перейти з підпорядкування обласній радій до підпорядкування Мінкультури. Робив марудну роботу, без якої не буває високих зарплат та належного фінансування. І ось коли все було зроблено, Проскурню призначили в.о. гендиректора, й у квітні 2009 року він приїхав у Одесу. За неповних три місяці роботи в театрі він провів міжнародний фестиваль диригентів, випустив прем’єру опери «Кармен», організував низку благодійних концертів. Якщо вбити в пошуковик ім’я Проскурні, то вийде не один десяток захоплених відгуків з одеської преси.
Потім виник трудовий конфлікт, у який втрутилася тодішній прем’єр Юлія Тимошенко та безпідставне звільнення.
Про причину свого звільнення Проскурня розповів на прес-конференції.
"Входячи у справи в театрі, я виявив цікаві речі. Наприклад, що в штатному розписі 28 прибиральниць. Але крім того, дирекція наймає за 26 тисяч гривень щомісяця клінінгову компанію, яку ніхто в очі не бачив. У штаті надзвичайно багато слюсарів, сантехніків, електриків. Водночас у штатному розписі тільки 47 ставок музикантів, артистів оркестру. Київська Національна опера має більш як 190 музикантів у оркестрі. По суті, Київський оперний має три повноцінних оркестрових склади, котрі дають театрові змогу і паралельно гастролі проводити, і працювати над новим репертуаром. До речі, я працював відкрито, проводив планерки, спілкувався з людьми. І чимдалі я працював, тим більше пересвідчувався в особливостях тіньового менеджменту. Довелося збирати свідчення керівників підрозділів про те, що в театрі є “мертві душі”. Чи міг я підписувати накази про преміювання неіснуючих працівників?!"
ОПЕРОЮ КЕРУЄ БУДІВЕЛЬНИЦЯ БЕЗ ВИЩОЇ ОСВІТИ?
«Понад 30 років у театрі працює Світлана Іванівна Холденко, – розповів режисер. – Вона починала з посади вахтера, трудилася адміністратором, потім довго працювала головним адміністратором. І нарешті, отримала посаду заступника директора з загальної роботи. Саме про неї роками ходять легенди про «нєпотопляємость», про високих покровителів, про нечувані статки, здобуті шляхом експлуатації театру у власних цілях. Я не хотів би коментувати чутки, але за внутрішньою посадовою інструкцією вона фактично курує всі фінансові потоки театру, усі підрозділи, які займаються постачанням. Вона керує розробленням планів матеріально-технічного забезпечення закладу, відповідає за вдосконалення комерційної діяльності. І нарешті, вона керувала тендерним комітетом у театрі. Я як директор запитав її, а де план тендерних закупівель? Де заявки учасників? Чому ми платимо величезні кошти за послуги без проходження відповідних процедур? Чому ціни перевищують ринкові? Чому тендерні процедури роками не проводилися? Як тільки я почав розгрібати, зустрічатися з обласним керівництвом, з пожежним керівництвом, міліцією, Службою безпеки, то прийшла Світлана Іванівна й сказала: “Я предупреждаю, не лезьте не в свои дела”.
Потім з’ясував, що в театр заводять туристів, які платять екскурсоводам готівкою. І коли вистава погано продана, то людей просто садять на вільні місця. Але в театрі офіційно немає такої форми обслуговування. Це схема, у яку включена адміністрація театру. При цьому наповнюваність залу за результатами року – 37%.
А отось приклад щодо статистики глядачів. Знаю багатьох директорів театрів, які таку статистику отримують або наступного ранку після вистави, або навіть відразу після її початку. Мені ж Світлана Іванівна Холденко каже, ви таку статистику одержуватимете на початку кожного місяця про минулий місяць. Відповідаю, мене це не влаштовує, бо треба оперативно вживати заходи, це інша модель менеджменту. Коли на початку червня принесли звіт, я побачив, що на виставу 3 травня, на яку був аншлаг (себто півтори тисячі квитків мали бути продані), офіційно продано менш як тисячу.
Мені відомо, що з 15 по 17 вересня в Одеські опері побувала перевірка Міністерства культури, за результатами якої очевидно складено акт. Очевидно, також ідеться про те, що у 2007 році в театр закуповувалися музичні інструменти. А сьогодні оркестранти просить у прем’єра ще 5 мільйонів на нові інструменти. І ця історія також має пряме відношення до Світлани Холденко».
Проскурня на прес-конференції оприлюднив витяг з листа слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області: «За наявними матеріалами кримінальної справи на Холденко Світлану Іванівну, яка обіймає посаду заступника директора Одеського академічного театру опери та балету по загальній діяльності з 2003 року і не має вищої освіти... У відділ кадрів надана довідка про незакінчену вищу освіту (відрахована з 5-го курсу Одеського будівельного інституту), однак вилученими з особистої справи копіями наказів по вказаному інституту Холденко С.І. відрахована з 3-го курсу за академічну неуспішність і не має іншої вищої освіти».
НА ЧОМУ ЗЛАМАЛИ ЗУБИ ДВА ПРЕМ’ЄРИ?
Про цей період Оперного театру, період після Проскурні, ми попросили розповісти Олексія Ботвінова – піаніста, зірку світового рівня. З серпня 2009 по травень 2010 років Ботвінов на громадських засадах виконував функції художнього керівника театру:
«Я очолював Одеський театр після Сергія Проскурні. І в мене були свої концепції та напрацювання.
Звичайно, Сергій людина дуже розумна та цікава, я з ним у жодному разі не конфліктую, але в мене була інша концепція розвитку театру. Вважаю, що дещо нам удалося зробити. Ми поставили “Турандот”, до нас на прем’єру приїхали найкращі оперні журналісти з Європи. Вони написали великі матеріали в музичних виданнях. Це був прорив. Але це виявилося нікому не потрібним, керівництво відсунуло нас. Але зараз театр – це болото. Це законсервована затхла структура, яка гальмує будь-які ініціативи та розвиток. Утім, обираючи між Проскурнею та нинішнім керівництвом, я, звичайно, вибрав би Проскурню. Бо він сучасна людина, і в нього є якесь бачення».
ЯКЩО В ТЕАТРІ ХТОСЬ КРАВ, ТО НА НИХ УСІХ ОДЯГНУТЬ НАРУЧНИКИ
Після того, як від роботи був усунутий Ботвінов, театр очолив Микола Криворучко.
Виконувач обов’язків директора Одеського національного театру опери та балету теж поділився своїм баченням ситуації в театрі:
«Я вам так хочу сказати. Я порядна людина, у мене батько був генерал, я ніколи не крав. Живу в Одесі в однокімнатній квартирі. Машини та ощадкнижки не маю. А сам я сорок чотири роки працював у кінематографі. Я, крім того що режисер, ще такий господар, що зі мною дуже любили працювати інші режисери. І те, що я був завідувачем гаража, не каже про мене погано, бо в нас і президент колись починав по цій лінії. Мене президенту Кучмі двічі подавали на заслуженого працівника культури, але там щось не склалося. Мене як призначили виконуючим обов’язки, то актори просто повеселішали. Я їм і воду в театр привіз, щоб вони не пили з крана, і дзеркало велике зробив, і шафки нові. Не знаю, що було до мене в театрі. Але зараз у мене і УБОЗ сидить, і СБУ, і прокуратура, і всі перевіряють.
Якщо щось знайдуть, то на всіх надягнуть наручники. Якщо і Холденко винувата, то й на неї надягнуть наручники. Я сам ніколи не крав, і на моїх підприємствах красти не будуть. Я не знаю, може, Проскурня добрий режисер. Але він нам зробив збитків на мільйон гривень. Він на три тижні зупинив вистави, бо бачте, робив постановку, проводив репетиції.
Зі мною порядок почався, бо я заборонив в театр у в’єтнамках та майці заходити. Про тіньову економіку, яка була до мене не знаю. Я лише рік, як приїхав із Києва. Але я навів порядок. Бо я колись такий самий порядок навів на кіностудії Довженка. Одне слово, мені боятися нічого».
Анатолій Пастухов, голова первинної організації Профспілки працівників культури в театрі:
«Проскурня каже неправду. Він буде відповідати. Нам закупили у 2007 році музичні інструменти, але не всі. А ми просили цього разу в прем’єра гроші на ремонт та докупити інструменти. Ми не виселяли з квартири німецького режисера, просто там закінчився термін оренди, його переселяли в інше місце. А Толіка Дуду ми не прийняли, бо він тільки хотів працевлаштувати свого сина, Льошу Ботвінова. Він гарний піаніст. Але він не головний режисер. Одним словом, хто такий Проскурня, не знаю. Зробив тут парад диригентів незрозумілої орієнтації, над котрими всі сміялися».
Андрій Мусорін, завідувач кафедри хореографії Одеського училища культури, колишній соліст балету, заслужений артист України:
«Коли прийшов Проскурня, була створена програма реформування театру, була стратегія, репертуарна політика. Цього не було в театрі останніх років з двадцять. У Проскурні був дещо інший менталітет, у нього був столичний розмах, і він хотів зробити з Одеської опери театр столичного рівня, конкурентного в просторі оперних театрів. Я пішов з театру, бо не погодився з політикою, яку вів наступник Проскурні. Зараз немає фінансових вкладень, нема цікавих постановок, немає цікавих запрошень. Є «одеські зірки», яких ніхто не запрошує. Одеська опера стає містечковим театром.
***
Ситуація в Одеській опері ганебна не лише для Одеси, а й для всієї України. Як вона розв’яжеться, спрогнозувати поки що складно. Принаймні хотілося б, аби будь яке рішення, яке приймуть уряд чи Міністерство культури, вони чітко пояснили громадськості.
Маша Міщенко
| Джерела: http://unian.net/ http://article-blogger.blogspot.com/ |
Немає коментарів:
Дописати коментар