Москва шантажує Константинополь розколом… Російську церкву не визнавали 140 років… Якщо РПЦ каже, що вона є матір’ю для української церкви, то як може бути, що дочка старша від матері?..
Речник Української православної церкви Київського патріархату єпископ Євстратій (Зоря) відповів на запитання УНІАН.
МОСКВА ШАНТАЖУЄ КОНСТАНТИНОПОЛЬ РОЗКОЛОМ
Владико, російські ЗМІ повідомляють, що під час нещодавнього візиту в Москву Вселенський патріарх Варфоломій закликав «розкольників Української православної церкви Київського патріархату покаятися й повернутися в лоно канонічної церкви». Два роки тому він був в Україні. Такого від нього й приблизно не було чути. Що могло змінитися за ці два роки?
Позиція Вселенського патріарха щодо української церковної ситуації в своїй основі не змінюється вже протягом багатьох років. З одного боку, Патріарх має спілкування з Московським патріархатом, тобто визнає Російську православну церкву. І, відповідно, сприймає ті структури, які Московський патріархат має тут в Україні.
З другого боку, фундаментальне положення, якого намагається дотриматися Патріарх і вся Константинопольська патріархія, – це те, що Україна є канонічною територією Константинопольського патріархату. І що приєднання Київської митрополії до Московського патріархату в 1686 році було незаконним, було звершене не за приписами канонічних правил і що Константинопольський патріархат є матір’ю-церквою для Української церкви.
От виходячи з цих двох речей, які нібито взаємовиключні, і будуються власне відносини: з одного боку, Константинополь вважає, що Українська церква – це його церква, а з другого – що це церква Московського патріархату. Одне Патріарх визнає де-юре, а інше йому доводиться визнавати де-факто.
Власне через це деякі заяви Патріарха звучали двозначно. Бо йому доводиться не відступати від своєї позиції і рахуватися з думками Московського патріархату, якщо він хоче мати з ним добрі відносини.
Два роки тому Патріарх доволі активно почав діяти в тому напрямку, аби приєднати до Константинопольського патріархату українські церкви, які відійшли від влади МП. Ми всі були свідками цього, і цей процес був доволі публічний. І якраз тоді Московська патріархія зробила все можливе й неможливе, задіяла всі зв’язки з російською владою, ЗМІ, аби не допустити приєднання Київського патріархату та Українського автокефальної православної церкви до Константинопольського патріархату.
Згадаймо, саме представники Московського патріархату голосно заявляли: якщо Константинопольський патріарх прийме до себе тих, кого вони вважають «розкольниками», то це буде «великий розкол у православ’ї. Москва і Константинополь розірвуть відносини» й так далі. Тому коли Патріарх перебував тут у Києві, відбувалися активні переговори між МП та Константинопольським патріархатом.
Наслідком цих переговорів були домовленості, що в обмін на те, що Константинополь знижує рівень своєї активності в українському питанні, Москва погоджується на відновлення роботи структур, що покликані забезпечити проведення Всеправославного собору.
Під час візиту в Росію Варфоломій неодноразово казав про те, що його важливою метою, бажанням, яке він прагне реалізувати ледь не від початку свого перебування на патріаршому престолі, є скликання Всеправославного собору.
Від кінця VІІІ століття, від 787 року, такі собори не збиралися. Тобто після останнього Вселенського собору загальноправославних соборів не було.
У РОСІї СПОТВОРИЛИ СЛОВА ВАРФОЛОМІЯ, БО ВОНИ НЕ ВПИСУЮТЬСЯ В МОСКОВСЬКУ ПРОПАГАНДУ
Що цей собор вирішуватиме?
У середині шістдесятих років минулого століття Католицька церква провела свій собор, який отримав назву Другого ватиканського. Відповідно, у православному середовищі виникла думка, що потрібно скликати Православний собор, аби дати відповіді на ті питання, які ставить сьогодення перед Православ’ям. І з кінця шістдесятих років збиралося кілька Всеправославних нарад, які визначили перелік тем для обговорення на майбутньому соборі. Але у зв’язку з тим, що з деяких питань учасники цих нарад висловлювали абсолютно протилежні думки, Всеправославний собор досі залишається лише проектом.
Одним з найголовніших питань собору, яке обговорюється, і про це Патріарх Варфоломій казав під час візиту в Росію, є автокефалія Української церкви й спосіб її проголошення. Бо це питання практичне… Є Українська церква, яка хоче, бажає бути визнаною як автокефальна церква. Але механізму, як має відбуватися це визнання, у Православній церкві не існує. Канонів, які б це визначали, немає. І, скажімо, позиція Константинопольського патріарха та інших церков грецької традиції – Еладської церкви, Єрусалимського, Олександрійського патріархатів, Кіпрської церкви – полягає в тому, що автокефалію надає Константинопольський патріарх як перший серед патріархів.
Позиція Московського патріархату й церков, які її підтримують, полягає в тому, що автокефалію надає та церква, від якої відділяється нова автокефальна церква. Й узгодити ці позиції якраз і намагаються.
Завдяки тому, що Варфоломій пішов на поступки Москві в питанні України, Москва пішла на поступки Константинополю в питанні проведення Всеправославного собору. Щонайменше підготовки до нього. Тому в жовтні 2008 року, буквально за три місяці після візиту Варфоломія в Київ, у Константинопольській патріархії відбулася зустріч глав православних церков, у якій взяли участь покійний патріарх Алексій і ще тоді митрополит Кирил. На цій зустрічі домовилися активізувати підготовку до Всеправославного собору. Відтоді відбулися дві Всеправославних зустрічі, на рівні підготовчого комітету обговорювалися ті питання, що залишаються суперечливими, - відсутність згоди заважає вивести підготовку Всеправославного собору на фінішну пряму.
Ми бачимо, що компроміси в українському питанні допомагають Москві й Константинополю вирішувати проблеми своїх відносини.
З точки зору дипломатії це зрозуміло. З точки зору церковності й пастирства – не зовсім. Якщо говорити простою мовою, за український рахунок інші центри вирішують свої питання.
Ми радіємо, що між провідними православними церквами, Константинопольською і Московською, припиняється ворожнеча. Бо між церквами не повинно бути суперечок. Але порозуміння тільки тоді може бути твердим, коли воно засноване на правді.
Щодо слів Патріарха… подані слова Варфоломія в російських ЗМІ – це приклад інформаційної маніпуляції. По-перше, маніпулятивно було поставлено питання. Ведучий казав: «Ось зараз багато хто повертається в лоно матері-церкви, а деякі сумніваються, що б ви могли їм сказати?» Скільки це – «багато»? Насправді – близько десятка в рік. Хіба це багато? До нас теж переходять з Московського патріархату. По-друге, ми не чули оригіналу відповіді Патріарха. Константинополь матір’ю-церквою вважає себе, а не Московський патріархат. Тому коли Патріарх Варфоломій каже про повернення до матері-церкви, то має на увазі Константинополь. Усе інше – чистої води маніпуляції.
Далі… Слова Патріарха вирвані з контексту. Чути лише слова перекладача, грецької промови Варфоломія взагалі не чути. Чітко видно сліди монтажу. У деяких місцях взагалі розриви у фразах.
Очевидно, що Патріарх щось казав, але це «щось» було вирізано. Можливо, якраз те, що він казав, для нас дуже важливе, і, можливо, воно не дуже сподобалося московській пропаганді, тому це вирізали.
Патріарх, як я здогадуюся, хотів сказати, що Константинопольський патріархат є матір’ю-церквою і те, що робить Варфоломій, робить з любов’ю до канонічного порядку і блага Церкви, що від Константинополя ми послали святих Кирила і Мефодія просвітити слов’ян і завжди робили добро Російській і Українській церкві. І зараз хочемо лише того самого.
У КИЄВІ ВАРФОЛОМІЙ КАЗАВ ПРО НЕСПРАВЕДЛИВУ АНЕКСІЮ ПЕТРОМ І КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ
Яка тоді суть собору, якщо вони все одно не зможуть вирішити українське питання?
Ось у цьому й сіль... Щоб скликати собор, перед цим треба узгодити всі питання. Бо це не Верховна Рада, де в процесі самого засідання виробляються рішення, ідуть дискусії. Якщо на соборі будуть неузгоджені рішення, його сенс втрачається.
Активізація контактів між Москвою і Константинополем зумовлена тим, що, з одного боку, Варфоломій хоче ввійти в історію як Патріарх, за якого відбувся собор. З другого боку, і московський патріарх Кирил хоче ввійти в історію, як особа, яка цьому сприяла.
Але для того, щоб вирішити ці проблеми між Москвою і Константинополем, треба комусь чимось жертвувати. Коли Патріарх Варфоломій висловлювався в Москві, він певною мірою підтримував думку Москви. Так, він казав про схизму. Схизма в перекладі з грецької – «розкол». Каже, що в Україні є схизма і хоче, щоб вона була подолана. Але не треба забувати, що Патріарх був у Москві в гостях. А в гостях говорять зазвичай приємне для господарів. У Києві він теж говорив приємне для українців – про несправедливу анексію Петром І Київської митрополії.
З нашою церквою і УАПЦ Константинополь офіційних контактів не підтримує так, як він це робить з МП, але це не означає, що ми не спілкуємося. І наші делегації були не раз у Константинополі і звідти не раз делегації перебували в нас, зустрічалися з Патріархом Філаретом.
З тих пропозицій, які ми отримали від Константинопольського патріархату, випливає, що він би був не проти, аби частина Української православної церква, яка не підлягає МП, підпорядкувалася Варфоломію. На його умовах. І можливо, колись згодом він би надав автокефалію цій церкві. Але це занадто туманна перспектива для нашої церкви, щоб на неї погоджуватися.
У 2008 році, коли дуже активно обговорювалося це питання, ми були готові до того, щоб увійти до складу Константинопольського патріархату, але маючи чіткі і ясні перспективи. Бо наша мета – не те, щоб котрийсь із патріархів нас визнав. Наша мета – щоб наша церква була визнана як автокефальна.
Наша церква сповідує православну віру, виконує всі канони. Єдине, чого їй не вистачає, – офіційного визнання.
Зрештою, це не є лише нашою проблемою, а й проблемою всього православ’я, бо Українська церква, якщо її не ділити на конфесії, – одна з найбільших. Більшою від неї є лише Російська церква. Тому, звісно, наша церква не є такою могутньою, за нашими плечами не стоїть політична сила, як за Російською. Тому з нами й не рахуються так, як з Московським патріархатом.
Але ж до нас ніхто не висуває звинувачень, що ми не віруємо православно. Нам ніхто не може закинути, що ми єретики, що спотворили православну віру і не так вчимо людей. Ніхто!
Єдине звинувачення – це те, що ми не хочемо підкорятися волі московського патріарха. Виникає запитання: чому ми повинні підкорятися його волі?! Ми його шануємо, вважаємо його главою Російської церкви. Але чому ми хочемо жити з ними в мирі й добросусідстві, а нам у відповідь кажуть: «Вас взагалі не може бути»?
Пояснення одне – з Москви дивляться на Україну як на вибрик історії, як на якесь тимчасове явище, яке незабаром зникне. Що Україна – це частина «руского міра».
Звісно, сильна незалежна Українська держава заважає розвивати російський імперський проект. Чому? Якраз у силу того, що український і російський народи дуже близькі, тому росіяни свідомо й підсвідомо порівнюють те, як розвивається ситуація в Україні з тим, як вона розвивається в Росії.
Якщо росіяни бачитимуть, що демократичний шлях розвитку, який обрала Україна, а не авторитарний, який обрала Росія, кращий, і все, що відбувається в Україні, є кращим, то це серйозно загрожуватиме сьогоднішній системі влади Росії.
НАЙБІЛЬШЕ В МОСКОВСЬКІЙ ЦЕРКВІ БОЯТЬСЯ, ЩО ЛЮДИ ПІДУТЬ ВІД МОСКВИ
Відверто кажучи, мене як просту прихожанку церкви дивує чиєсь там визнання церкви. Як на мене, головне визнання – визнання людей. Якщо люди йдуть і моляться, то про ще може бути мова? Хіба це по-Божому?
Якби ваші думки дійшли до деяких ієрархів, це було б просто чудово. Ви, не маючи богословської освіти, говорите правильні речі.
Ще одним показником, що на нашому боці правда – є те, що ми не обмежуємо своїх віруючих, ми не закликаємо ходити в ту чи іншу церкву. Наприклад, ми не кажемо: «Не ходіть у храми МП, бо там погані священики, погана церква». Чи що «ви йдете в пекло, чи служите сатані» - як кажуть там про нас. Ми, незважаючи на всю пропаганду проти нас, не боїмося, що люди від нас підуть. А от у МП бояться, що люди підуть від Москви, якщо їх постійно не залякувати. То ж – на чиєму боці правда?
Взагалі МП поширює думку, що Київський патріархат – це щось таке маргінальне, маленьке. Було дійшло до такого абсурду, що казали начебто Київський патріархат виник завдяки Віктору Ющенку, коли той став президентом і що зникне разом з президентством Ющенка. До речі, те саме говорили й при Кравчуку.
Хочу наголосити – Київський патріархат є і буде тому, що так хоче віруючий православний український народ. Ми спираємося на його підтримку. І найголовніше, ми віримо, що на нашому боці правда Божа, бо без Його допомоги ми не змогли б вистояти в умовах того тиску, у якому зростала наша церква.
Чи не може такого бути, що Варфоломія, скажемо так, зацікавили чимось?..
Патріарх Варфоломій – це не та особа, яку можна купити грошима. Він має джерела фінансування – і досить значні джерела. Це грецька діаспора в Америці й узагалі діаспора по всьому світі. Тому пропонувати йому, приміром, банально гроші немає сенсу.
Константинопольський патріарх вважається першим серед усіх глав православних церков. І він вважає, що це покладає на нього особливу роль, місію щодо всього Православ’я. Також Патріарх вважає себе спадкоємцем історії Візантії, а це тисяча років славної, величної історії. Тому Варфоломій вважає свою церкву такою, що перебуває на висоті. І принижувати свої позиції в обмін на гроші… До такого Патріарх не опуститься.
Інше питання – дипломатії. Росія може запропонувати такі рішення, які здаватимуться дуже привабливими й вигідними Константинопольському патріархату. Проведення Всеправославного собору – одне з таких рішень.
РОСІЙСЬКУ ЦЕРКВУ НЕ ВИЗНАВАЛИ 140 РОКІВ
Тоді наскільки відклалося створення Української помісної церкви?
В Україні є Помісна церква. Ми – Київський патріархат – це і є Помісна церква, повноцінна, лише без зовнішнього визнання. Але такий шлях проходили майже всі новітні православні церкви. Навіть та сама Російська 140 років була не визнаною. Грецька – 33 роки, Болгарська – 75. Грузинську, Румунську теж не визнавали.
А ось коли буде єдина Українська церква, знає один Господь Бог, тому що це Його церква.
Є Українська незалежна держава, є український народ, є понад тисячолітня історія Православної церкви в Україні, є велика маса віруючих, тисячі храмів, є сотні монастирів, є духовні школи, що готують майбутніх пастирів. Усе є і активно розвивається. Динаміка утворення наших парафій дуже добра . Цього року ми відзначатимемо 15 років перебування Святішого Філарета на патріаршому престолі. У 1995 році, коли він став Патріархом, то Київський патріархат мав менш як дві тисячі парафій. Зараз ми їх маємо понад 4,5 тисячі. Це ще один показник нашого розвитку.
Усе це є свідченням того, що Українська церква не може не бути помісною, самостійною. Рано чи пізно це відбудеться, тому що до цього приведе Господь. Гадаю, це станеться доволі швидко й несподівано.
Як нова українська влада ставиться до Київського патріархату?
Поки ніяк, тобто ні погано, ні добре. Але ми всі бачимо, що Віктор Янукович поки відвідує храми лише Московського патріархату. Це свідчить про те, що він є прихильником цієї конфесії. Це його право як громадянина. Головне, щоб на рівні державної влади було однакове ставлення до всіх конфесій – як визначено законом. Президент таку позицію задекларував на засіданні Громадської гуманітарної ради. Сподіваємося, що її дотримуватимуться.
ЯКЩО РПЦ КАЖЕ, ЩО ВОНА Є МАТІР’Ю ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ, ТО ЯК МОЖЕ БУТИ, ЩО ДОЧКА СТАРША ВІД МАТЕРІ?
Днями президент Росії Медведєв підписав закон, за яким День хрещення Київської Русі буде державним святом Росії…
Просто День хрещення Русі… У законі Медвєдєва слово «Київської» не згадується.
Це ще один елемент спроби реалізації концепції «руского міра», про яку постійно говорить патріарх Кирил. А в цій концепції місце Києва – місце «южной столиці руского православ’я». Ніби Київ – це Росія, усе єдине і, як казав один кіногерой, «це мені, і це теж мені, це знову мені і весь час мені».
Зрештою, якщо відділити київський період, виникає питання – а де ж коріння Росії? У Московському князівстві в XIV столітті? Це занадто мало. Тому наполегливо говорять, що князь «Владімір» – це їхній князь, хоча в усіх літописах він записаний як Володимир, а не Владімір. І, якщо їх послухати, то і Ярослав Мудрий – це їхній князь, а Україна виникла десь у часи Польщі, або що ми – якась австро-угорська вигадка.
Дуже добре, що в Росії святкуватимуть такий день. Можливо, дехто й замислиться, де власне було хрещення і хто кому є матір’ю. Якщо Російська церква каже, що вона є матір’ю для Української церкви, то як так може бути, що дочка старша від матері? Бо про Москву вперше згадується в 1147 році, а хрещення було в 998. А що тоді відбувалося протягом більш як 150 років?
Розмовляла Оксана Климончук
статті про українську політику і не тільки
