Попит на газ почне різко падати… РФ прагне змінитися, але не міняючи політику… Кроки Януковича й Азарова можуть викликати неспокій… Є сумніви щодо конституційності договору про ЧФ…
Керівник групи депутатів Європейського парламенту у справах відносин ЄС з Україною Павел Коваль відповів на запитання УНІАН.
Пане депутате, після загибелі такої кількості представників польської еліти як, на вашу думку, зміниться Польща?
Сьогодні справді кажуть, ніби щось зміниться… Проте не думаю, що будуть значні зміни в загальному політичну житті країни.
Звісно, будуть люди, котрі казатимуть, що взагалі нічого не змінилося, але я знаю: щось зміниться всередині кожної людини.
Так само було й після смерті Папи Римського Івана Павла ІІ. Дехто казав, давайте вже припинимо про нього говорити. Але це неправильний підхід, бо люди-легенди бувають дуже рідко і осмислювати їхнє життя, вчинки, філософію варто довго. Тому ті люди, які загинули, надовго залишаться всередині нас.
У день похорону президента Качинського російський лідер Медвєдєв фактично відкритим текстом назвав Сталіна вбивцею і звинуватив його в Катинській трагедії. Чи є це реальним кроком до зближення Росії з Польщею?
Гадаю, після Смоленської трагедії багато змінилося, але те, що каже російське керівництво, – лише декларації, жести. Звісно, вони важливі. Я дуже вдячний російській стороні за такі жести, але насправді ми лише очікуємо на реальні кроки. Тому вважаю, що сьогодні дуже спокійно треба коментувати те, що відбувається в російсько-польських відносинах, бо в реальному плані нічого не змінилося. Ні в історичній політиці, ні економічній.
Так, були хороші, душевні жести. Ми вдячні росіянам і навіть президенту й прем’єр-міністру Росії, але це все!
Про переламний рубіж у наших відносинах говорити передчасно.
Тобто поляки не вірять у щирість російського керівництва?
Не знаю, вірять чи ні. Справа не у вірі, справа в практиці. Була чесна реакція. Це добре, але навіть від щирих реакцій політика автоматично не міняється.
Яких саме кроків Польща чекає від Росії?
Насамперед – щодо Катині. Треба відкрити слідство, щоб були опубліковані архіви, щоб реабілітувати загиблих польських офіцерів.
Я б дуже хотів наголосити на присутності української делегації на похоронах. Чудово, що тут були і Віктор Ющенко з Катериною, і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко. Треба підкреслити, що в нашій біді з нами були приятелі з України у повному складі.
Але ж Віктор Янукович не був другом Леха Качинського, як ви його називаєте…
Віктор Янукович є президентом великої, європейської держави й має великий шанс модернізувати Україну, наблизити її до Європейського Союзу. Водночас Україна для Польщі є важливим економічним та політичним партнером, тому обидві країни мають бути зацікавлені в якнайкращих відносинах.
Під час похорону бачила, що до Вавеля ви йшли з Юлею Тимошенко й про щось активно розмовляли. Про що саме?
Ми говорили про те, що дуже шкода, що Качинський не може побачити цих людей на вулиці хоча б на кілька секунд. Що часом така доля політика, коли його численні виборці віддають йому шану лише після смерті.
Юлія Володимирівна не жалілася вам, що її права як опозиціонерки утискаються в Україні з боку влади?
Ні, про це ми не говорили. Лише обмінювалися думками про жалобну процесію.
Уже чимало часу минуло від моменту трагедії. Чи є в поляків якась конкретна версія, що трапилося під Смоленськом?
Ні, ми ще не маємо результатів розслідування.
Знаєте, одна справа говорити про якесь об’єднання Росії та Польщі. Це все лише слова, а інша справа – разом з росіянами довести до кінця розслідування.
Мені доводилося чути багато думок з приводу того, що об’єктивного розслідування може й не бути, бо росіяни, звісно, не захочуть постати винуватцями трагедії, а нове керівництво Польщі не захоче нових конфліктів з Росією…
Гадаю, спершу ми все-таки повинні дочекатися результатів розслідування, які б вони не були.
В Україні часто чую, що Європа не хоче ставати на бік України чи Грузії тільки тому, щоб не сваритися з Росією, мовляв, безперебійне постачання газу їй важливіше.
Це правда. Зараз, можливо, не найкращий момент для таких аналізів, але справді виходить так, що вплив Росії на Європу посилюється.
Звісно, Росія ніколи не приховувала свого бажання повернути сфери впливу. Як кажуть самі росіяни, традиційні сфери впливу. І ми сьогодні спостерігаємо саме такий процес. І, гадаю, не варто втікати від серйозних дискусій про це.
З цієї точки зору, чим сильнішою буде Польща в ЄС, тим буде краще для української політики.
Так, Європа через газ і через низку інших причин не хоче сваритися з Росією. Багато політиків у Європі вважають набагато важливішим якісь глобальні проблеми в Азії, Африці та інших місцях світу.
Як би ви охарактеризували політичне сьогодення – з Обамою, Саркозі, Меркель, з одного боку, Медвєдєвим – Путіним, з другого? Що ці лідери хочуть вибудувати у світі? Яку сторінку історії хочуть написати?
Як на мене, це ще не реальна політика. Обама, прийшовши на свою посаду, змінив багато позицій щодо Росії та Центральної Європи. Але згодом, гадаю, він знову змінить свої позиції. Тобто всі сьогоднішні дії варто розглядати як перехідну епоху між реальними відносинами з Росією і чимось новим.
Росія хоче будувати свою систему безпеки у світі, хоче відігравати таку роль, як колись Радянський Союз. І бути в цьому єдиним партнером США. Вони навіть нещодавно підписали договір… Достатньо подивитися на обличчя російських політиків, наскільки добре вони почуваються в цій ролі. Але США, Франція, Німеччина знають, що без Росії на Близькому Сході їм не обійтися, тому теж змушені грати з Росією певну роль. І заплющувати очі на багато проблем у відносинах з Росією.
А якщо через пару років до російського керівництва дійде, що йому лише підігрують, що насправді Росія не така впливова, то чим це обернеться?
Слід розуміти, що в самій Росії теж великі проблеми, у тому числі демографічні, екологічні… У найближчі роки вона буде змушена дати на них відповідь.
Коли я слухаю Медвєдєва чи Путіна, у мене виникають чіткі асоціації з початком гласності, перестройки. Коли Горбачов дізнався, що він не може утримати в цілісності Радянський Союз, то почав якісь реформи. Ні, Горбачов розпочав реформи не тому, що хотів їх, а тому, що мав інформацію: Росія може не втримати епохи, яка насувалася.
Медвєдєв і Путін чітко усвідомлюють, що їхня модель сьогоднішньої Росії проіснує ще якихось п’ять-шість років. Усе! Незабаром попит на їхній газ почне різко падати, бо багато їхніх потенційних клієнтів-країн уже втілюють проекти щодо нових, альтернативних енергоресурсів. Тобто держава Росія, яка живе лише завдяки виручці з нафти й газу, не витримає зобов’язань перед своїми громадянами. Саме тому Росія прагне змінитися.
Але вони хочуть це зробити так, аби якомога менше змінити щось у політичній структурі Росії. Тому це буде лише ще одна невдала спроба в історії Росії покращити відносини з Заходом, змінити структуру бюджету, модернізувати продукцію, зробити більш цивілізованим суспільство. Але ще раз кажу, російське керівництво при цьому всьому хоче залишити свою ідеологію, тому результат буде такий, який буде...
Я б хотів, аби політика Польщі не змінилася, але смерть Леха Качинського для України справді велика втрата. Подивіться, хто приїхав на похорон, - лише найближчі наші друзі: з Грузії, Прибалтики, Чехії, України. Це дуже варто підкреслити. І похорони показали, на кого ми можемо розраховувати.
Сподіваюся, «Громадська платформа» (політична сила, яку представляють нинішній прем’єр-міністра і глава парламенту Польщі) не змінить стовідсотково політику Качинського.
Чи не здаються вам дивними методи, якими українська влада йде на зближення з Росією?
Україна веде суверенну закордонну політику, і справа Києва визначати її напрямки. Водночас останні кроки Януковича та прем’єра Азарова можуть викликати неспокій як у мешканців України, так і в міжнародних організацій. Аби щось сказати більше, треба зачекати на розвиток ситуації.
Як ви прокоментуєте угоду між Росією і Україною про продовження перебування Чорноморського Флоту РФ на 25 років в обмін на дешевший газ?
Є сумніви щодо конституційнооті цього договору, оскільки Основний Закон України не передбачає можливості дислокації на території України військ іншх країн. Погано було б, якби Київ фактично відмовився від політичної влади на своїй власній території в обмін на дешевший газ. Схожий досвід інших держав свідчить, що потім складно вирватися з тенет зростаючої економічної залежності від Росії.
статті про українську політику і не тільки
