Координатор Громадської ініціативи «Оновлення країни» у Запорізькій області Дмитро Харьков оскаржив у суді спорудження пам’ятника Сталіну у м. Запоріжжя. Позов до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя було направлено 22 липня, повідомляє сайт «Оновлення країни».
«Вважаю, що встановлення зазначеного пам’ятника у м. Запоріжжя, де я народився та постійно проживаю, є незаконним та таким, що принижує мою честь та гідність, а також завдає тяжких моральних страждань», - йдеться, зокрема, у позовній заяві.
У документі також наголошується, що «вина Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича в організації геноциду частини української національної групи в 1932-1933 рр. є преюдиціальним фактом».
Позивач також наводить факти злочинів сталінського режиму проти його власної родини. Він вимагає демонтажу пам’ятника Сталіну і підкреслює незаконність його встановлення.
За словами Дмитра Харькова, цей пам’ятник – наруга над українським народом і його необхідно терміново демонтувати. «Встановлювати пам’ятник людині, яка знищила мільйони українців, неприпустимо. Тому Громадська ініціатива «Оновлення країни» вимагає демонтажу монумента, адже своїм прикладом ми показуємо, що в Запоріжжі живуть не одні комуністи», - коментує свої дії координатор в Запоріжжі Дмитро Харьков.
Як відомо, раніше лідер «Оновлення країни» Валентин Наливайченко неодноразово висловлювався за демонтаж пам’ятника Сталіну, а також підкреслював необхідність розслідування та передачі до суду усіх злочинів проти людини, які відбулися на нашій території протягом 1917-1991 років.
Текст позовної заяви
Жовтневому районному суду м. Запоріжжя
69095, м. Запоріжжя, вул. Дзержинського, 6
ПОЗИВАЧ: Харьков Дмитро Вікторович
69098, м. Запоріжжя, вул. Бочарова, 10а , кв. 44.
ВІДПОВІДАЧ: Запорізький обласний комітет Комуністичної партії України
69001, м. Запоріжжя, вул. 12 Квітня, 17
69095, м. Запоріжжя, вул. Комунарівcька.
ТРЕТЯ ОСОБА: Виконавчий комітет Запорізької міської ради
69105, м. Запорiжжя, пр. Ленiна, 206.
ПОЗОВНА ЗАЯВА
про захист честі та гідності
5 травня 2010 р. Запорізьким обласним комітетом Комуністичної партії України (далі - Відповідач) було встановлено пам’ятник колишньому керівникові більшовицького режиму СРСР та УСРР Сталіну (Джугашвілі) Йосипу Віссаріоновичу (далі – Пам’ятник) у м. Запоріжжя по вул. Комунарівській, біля будівлі Запорізького ОК КПУ. Наскільки мені відомо, жодних звернень до місцевої влади щодо дозволу на встановлення цього Пам’ятнику не надходило, а отже жодних офіційних дозволів на його спорудження Відповідачем не отримувалось.
Вважаю, що встановлення зазначеного Пам’ятника у м. Запоріжжя, де я народився та постійно проживаю, є незаконним та таким, що принижує мою честь та гідність, а також завдає тяжких моральних страждань з наступних причин:
1. 13 січня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва виніс Постанову, щодо Закриття кримінальної справи, порушеної за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках відносно Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича, Молотова (Скрябіна) Вячеслава Михайловича, Кагановича Лазаря Мойсейовича, Постишева Павла Петровича, Косіора Станіслава Вікентійовича, Чубаря Власа Яковича і Хатаєвича Менделя Марковича, в зв`язку з їх смертю, в якій чітко зазначив, що за висновком органу досудового слідства - Головного слідчого управління Служби безпеки України – зазначені особи з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ними Голодомором 1932-1933 років, умисно організували геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб, тобто безпосередньо вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України.
Тобто, винність Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича в організації геноциду частини української національної групи в 1932-1933 рр. є преюдиціальним фактом.
2. У 1933 р. в селі Велика Андрусівка, що зараз знаходиться на території Великоандрусівської сільської ради, Світловодського району Кіровоградської області, під час Голодомору 1932-1933 рр. від голоду помер мій прадід Андрейченко Трифон Іванович. Його смерть поставила сім’ю в скрутне становище, діти померлого залишились без піклування та виховання батька, що завдало тяжких душевних страждань та невідшкодовного сімейного горя навіть його нащадкам, окрім цього майже вся сім’я опинилась на межі виживання, втративши годувальника. Глибокий біль через трагічну втрату рідної людини зумовив категорично негативне відношення до більшовицького режиму СРСР та його безпосереднього керівника Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича у моїй сім’ї.
Також за час більшовицького режиму СРСР та УСРР при різних обставинах, але так чи інакше пов’язаних з безжалісними негуманними діями керівництва країною, яку очолював Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович, померли моя прабабка Григоренко Марія, яку у 1930-х рр. було зіслано до Сибіру, прадід Губенко Ілля, який загинув у 1943 р. під вогнем загороджувальних загонів збройних сил СРСР, прадід Харьков Григорій Семенович, що загинув при нез’ясованих обставинах у 1946 р. після арешту його працівниками НКВС.
Ці факти можуть бути доведені в судовому засіданні в тому числі шляхом опитування свідків, які є близькими родичами загиблих, або є особами, що добре обізнані з обставинами смерті моїх родичів та можуть надати об’єктивну інформацію, а саме: Рац Світлана Дмитрівна, що мешкає у Дніпропетровській області, Верхньодніпровському районі, м. Верхньодніпровську, вул. Яцьковського, 57, кв. 44; Губенко Лідія Іванівна, що мешкає у м. Запоріжжі, вул. Автобусна, 1, кв. 3; Харьков Віктор Дмитрович, що мешкає у м. Запоріжжі, вул. Бочарова, 10а, кв. 44.
3. Як видно з вище зазначеного, практично всі мої родичі, що жили під час антидемократичного більшовицького режиму СРСР та УСРР, встановленого Сталіним (Джугашвілі) Йосипом Віссаріоновичем, загинули внаслідок дій, що грубо суперечать Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною асамблеєю ООН, та іншим міжнародним пактам про права людини. У зв’язку з цим будь-яка згадка про часи більшовицького режиму викликає в мене глибоку журбу, відчуття образи та приниженості за страждання моїх родичів.
Як було встановлено досудовим слідством у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках у тому числі відносно Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича одним з мотивів скоєного злочину булло придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави. Згідно ж ст.1 Конституції України – Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава., а згідно ст. 3 КУ честь і гідність людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Таким чином, вважаю, що з підстав викладених у Позовній заяві діяльність Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича була направлена проти проявів становлення України, як незалежної держави, що виразилось у створенні життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ним Голодомором 1932-1933 років, внаслідок чого загинув мій прадід Андрейченко Трифон Іванович та інші родичі, що призвело до приниження моєї честі та гідності, як громадянина України та нащадка загиблих.
Отже Відповідач, встановлюючи Пам’ятник без жодних офіційних дозволів з боку органів місцевого врядування, які є органами територіальної громади, до якої я належу, грубо порушив норми ст. 68 Конституції України, відповідно до яких кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно ч. 4. Постанови Пленуму Верховного суду України №1 від 27.02.2009. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» чинне законодавство не містить визначення понять гідності та честі, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
У ч. 7 зазначеної Постанови говориться, що оскільки характер спірних правовідносин щодо захисту гідності та честі фізичної особи є цивільно-правовим (незалежно від суб`єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб`єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства. А у ч. 3 Постанови чітко зазначено, що вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі належить позивачеві.
Ст. 270 Цивільного Кодексу України одним з видів особистих немайнових прав визначає право на повагу до гідності та честі, а ст. 275 говорить, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.
Ст. 15 ЦК України встановлює право на захист цивільних прав та інтересів, а ст. 16 зазначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Ч. 2 ст. 16 ЦК України визначає способи захисту цивільних прав та інтересів, а також те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
На підставі викладеного й у відповідності із ст.ст. 1,3,68 КУ, ст.ст. 15, 16, 270, 275 ЦК України, керуючись ЦПК України
ПРОШУ
1. Зобов’язати Відповідача демонтувати пам’ятник колишньому керівникові більшовицького режиму СРСР та УСРР Сталіну (Джугашвілі) Йосипу Віссаріоновичу, що встановлений за адресою м. Запоріжжя, вул. Комунарівська з підстав наведених у позовній заяві, як такий що принижує мою честь та гідність, а також завдає тяжких моральних страждань.
2. Стягнути з Відповідача на мою користь судові витрати.
3. Під час попереднього судового засідання вирішити питання про виклик до суду свідків:
1) Рац Світлана Дмитрівна, що мешкає у Дніпропетровській області, Верхньодніпровському районі, м. Верхньодніпровську, вул. Яцковського, 57, кв. 44.
2) Губенко Лідія Іванівна, що мешкає у м. Запоріжжі, вул. Автобусна, 1, кв. 3.
3) Харьков Віктор Дмитрович, що мешкає у м. Запоріжжі, вул. Бочарова, 10а, кв. 44.
Додатки:
1. Квитанція про сплату держмита.
2. Квитанція про сплату витрат на інф.-техн. забезп. розгляду справ.
3. Копія паспорта Харькова Д.В. – 1 аркуш – 3 прим.
21.07.10. Харьков Д.В.
статті про українську політику і не тільки
