Пікіруючий бульдозер Партії регіонів, так і не зустрівши за півроку жодного серйозного опору, пристав до виконання головного завдання: підготовки фундаменту для консолідації всіх повноважень влади в одних руках.
Пробна куля - місцеві вибори, призначені на 31 жовтня 2010 року.
Прапором просування місцевих виборів регіонали обрали популярну в суспільстві ідею повернення до мажоритарної системи. Мовляв, на зміну колективній безвідповідальності має прийти персональна відповідальність кожного депутата.
За цією обгорткою приховані намагання реанімувати технології часів Кучми, які дозволять регіоналам взяти під контроль всі обласні та міські ради в країні, по суті, включивши їх у єдину владну вертикаль.
Новий закон не церемониться з політичними опонентами і відверто проводить лінію інтересів партії влади. Кожна друга норма дискримінує інших (не синьо-білих) учасників виборчого процесу.
На цьому тлі обов'язкова партійність кандидатів у мери та депутати районного та обласного рівня не виглядають найбільшою загрозою. Іронія лише в тому, що в багатьох містах взяти участь у виборчих перегонах зможуть не всі охочі: навряд чи в глухому райцентрі Хмельницької чи Луганської області зареєстровано більше 5-7 офіційних партійних осередків.
Куди більше питань до принципів формування виборчих комісій. У якій спосіб ЦВК зможе у кількаденний спосіб затвердити сотні тисяч членів дільничних комісій? Або - що робити із блоком НУНС, який, напевно, захоче принести одразу кілька подань на членів комісій?
Зрештою, навіть цей "незручний" закон досі не оприлюднений і не підписаний президентом. За 3 місяці до дня голосування у учасників процесу немає ніякої ясності - за якими правилами відбудеться гра.
Навряд чи всі недоліки нового закону можна вважати помилками. Скоріше, це опорні точки, які Партія регіонів планує використати для організації системного тиску задля досягнення прийнятного результату на місцевих виборах.
За цією пробною кулею регіонали готують кілька набагато серйозніших кроків. Першим, найімовірніше, стане скасування Конституційної реформи, як засобу посилення президентських повноважень.
Слідом може відбутися і переформатування парламенту шляхом призначення позачергових виборів.
Причому, якщо експеримент із місцевими вийде вдалим, то система формування Верховної Ради повернеться до зразка 2002 року, коли половина депутатів були мажоритарниками, а конфігурація парламентської більшості не мала нічого спільного з результатами волевиявлення.
У підсумку, вже 2012 року Україна може отримати бутафорську демократію, коли ззовні всі права та свободи громадян будуть формально збережені, а де-факто, панування Партії регіонів може набути фантасмагорійних ознак.
Ну, приміром, членство в цій почесній організації стане обов'язковим для чиновників будь-якого рівня. В школах утворять осередки всеукраїнських організацій "фєвралят" та "донеччан".
На виборах громадяни обиратимуть з-поміж одного кандидата чи партії, маючи цілком законне право голосувати "проти". День народження Януковича оголосять загальнонаціональним святом, тощо.
Ознаки перетворення бурхливих фантазій у буденність вже є. Від першого півріччя суцільних успіхів очільники Партії регіонів починають втрачати відчуття реальності. Михайло Чечетов цілком серйозно рапортує про тотальну підтримку його партії елітою українського бізнесу.
Завдяки цьому прибічники Партії регіонів консолідували у своїх руках весь медіа-ресурс та 80% активів країни. Наступним кроком можна розповідати про "єдино правильну ідеологію, яку підтримує все населення країни".
Внутрішня ейфорія Партії регіонів переходить усі розумні рамки. Прем'єр Азаров відкрито закликав очистити українську журналістику від "бруду та замовних матеріалів".
Судячи з випадків із журналістами "Нового каналу" та СТБ, стабільного тиску на "5 канал" та ТВІ, очищення журналістики почалося вже сьогодні. В ідеальній уяві своєї бутафорної демократії регіонали будуть мати мас-медіа в якості безвідмовної зброї масового знищення, на зразок центральних російських каналів або північнокорейских інформаційних агенцій.
А "непрофесіоналам", які не відповідатимуть новим стандартам журналістики, доведеться реалізовувати себе у нових-старих професіях: від двірника до сантехника.
Зупинити процес регіоналізації України просто немає кому. Страшний сон Віктора Януковича, Юлія Тимошенко, виявилася не таким вже і страшним. Сьогодні її тривожать більш приземлені речі.
Наприклад, що робити із масовою втечею партійців, в тому числі, - і впливових?
Або - яким чином вести на місцеву кампанію партію "Батьківщина", яка, з точки зору бренду, далеко не БЮТ? Чи як уберегтися від флангових атак з боку колишніх соратників?
У схожій ситуації перебуває Литвин, який не зможе розраховувати на впізнаваний іменний бренд.
Спікер парламенту до пори-до часу опирався цьому рішенню, але легкий "примус до голосування" у вигляді новин із життя генерала Пукача різко змінив його точку зору.
Яценюк та Гриценко просто не є суб'єктами виборчого процесу. Причому Яценюку, як лідеру "улюбленої опозиції", не допомогло навіть чесне слово лідерів Партії регіонів, за яким "фронтмен" особисто їздив за місто. Тепер Арсеній Петрович замість участі у реальній політиці візьметься за улюблену справу - ходіння по ефірах.
Не в захопленні від мажоритарної перспективи ВО "Свобода" та Компартія. Особливо остання, адже малочисельне представництво комуністів у місцевих радах після жовтня 2010 буде розбавлене мажоритарниками: на ті самі 3% рейтингу припадає вдвічі менше місць.
Неготовність до викликів з боку сильних гравців значно підбадьорила політичну гальорку. Вже кілька партій, серед яких "За Україну!", "Єдиний Центр" та УСДП оголосили про плани взяти участь у місцевих виборах.
Не біда, що ця участь, за умов відсутності реальних партійців та зареєстрованих осередків, зведеться до ритуальних танців навколо інформаційного простору. Проте є шанс проявити себе і потренуватися перед майбутньою парламентською кампанією. Чи відпрацювати технологічний проект в інтересах серйозних гравців.
Необхідність досі незалежним мерам шукати політичного притулку розбурхала апетити численних продавців "паперових" партій. Новин про їхній продаж поки не надходили, хоча пропозицій "на ринку" багато.
Зрештою, мери розуміють, що у подальшій роботі їм потрібно буде спиратися на місцеві ради, які сформують лише сильні партії. І це ще один розрахунок регіоналів, які формулою "одна партія - один кандидат" упередили всі можливі братовбивчі війни на Сході та Півдні України.
У потенційної опозиції два вибори. Найімовірніше, чуда не станеться і міжусобні перепалки між багаточисельними претендентами на почесне звання опозиції продовжаться.
Тоді ніщо не завадить Партії регіонів реалізувати свої плани та перетворити опозицію на маргінес російського зразка, а політичний процес - на імітацію політичної конкуренції.
Досить малоймовірно, але все ж реально, що опозиційні сили зможуть знайти формат для діалогу і розроблять спільну стратегію протидії експансії регіоналів.
Це стане можливим, якщо прийде усвідомлення, що сьогодні не час думати про перспективи окремих партій, особисті амбіції, чи тимчасові виграші - країна ризикує втратити скупий досвід демократії і повернутися у Радянський Союз.
Back in USSR!
Василь Самохвалов, Ярослав Ведмідь
статті про українську політику і не тільки
