Новий уряд дуже тішиться своїми успіхами. Досягнення стрімко обростають міфами, хоча причин для запаморочення від успіхів за великим рахунком ніяких
Перший тиждень червня буде дуже пафосним. У глави держави Віктора Януковича майже не залишиться вільного часу - він піде на виступи, масштабні засідання та святкування. Четвертий президент України готується відзначити 100 днів перебування на Банковій. Спічрайтери і служба протоколу вже з ніг збилися: засідання Радбезу із зовнішньополітичних орієнтирів, запис звернення до народу, масштабне засідання Комітету з економічних реформ, прийняття програми реформ, виступ у палаці "Україна", велика прес-конференція для вітчизняних і закордлнних ЗМІ ...
Саме до своїх ста днів Янукович обіцяв сформувати вертикаль влади і розпочати впровадження програми реформ. І якщо питання консолідації влади він успішно вирішив (принаймні, на час - до прояви чергових суперечностей серед соратників з партії і топ-чиновників), то реалізація реформ уже не виглядає неминучою. Віктор Янукович навіть обмовився: Ось у цьому році проведемо місцеві вибори і підведемо базу для реформ, а з 2011-го і приступимо до них, радикально і рішуче.
Однак влада собою пишається. Економіка зростає, бюджетний дефіцит не такий величезний, як у минулому році, відносно стабільні ціни та міцний обмінний курс, прийнято бюджет, покращилися політичні відносини з Росією, подешевшав газ.
Але подивимося на ці досягнення уважніше. Вони стрімко обростають міфами, хоча причин для запаморочення від успіхів, за великим рахунком, ніяких.
Міф перший: початок бурхливого підйому. Прем'єр Микола Азаров заявив про те, що економічне зростання в квітні досягло 8,5%. Проте вже в травні ситуація у світовій економіці інша. У середині квітня ціни на нафту, метали, іншу сировинну та напівфабрикатну продукцію досягли пікових значень. Відтоді котирування впали на десятки відсотків, а попит дуже слабкий (хто не вірить, подивіться хоча б на фондові індекси). Вітчизняні металурги говорять, що замовлень на червень на гарячекатані рулони на близькосхідному ринку взагалі немає. Криза в Греції призвела до загострення не тільки в усій єврозоні, що не могло не позначитися на настроях інвесторів.
Травнева і червнева статистика в нашій експортно орієнтованій економіці буде гіршою, ніж квітнева.
Міф другий: - бездефіцитність НАК "Нафтогаз України". Уряд ще до квітневих домовленостей двох президентів у Харкові обіцяв, що якщо імпортний газ у нинішньому році буде обходитися за 220-230 доларів за тисячу кубометрів, то це дозволить збалансувати бюджет НАК. Тим не менше в меморандумі з МВФ все ж обговорюється помірний дефіцит цієї держкомпанії в 1% ВВП. Але ж принципово нічого не змінилося - тарифи попередні, колишня і ціна на газ (в обмін на пролонгацію термінів базування флоту скасовано лише подорожчання енергоносіїв), а в минулому році "Нафтогаз" приніс публічним фінансам дірку майже в 4% ВВП.
Міф третій: кредит МВФ від нас нікуди не подінеться. За найскромнішими оцінками аналітиків, дефіцит публічних фінансів України в 2010 році становитиме 7% ВВП, а це еквівалентно пошуку фінансування майже на 10 млрд доларів. Внутрішні облігації і приватизація навряд чи забезпечать цю суму, тому доведеться вдаватися до міжнародних запозичень. А з огляду на загострення світової фінансової ситуації і відсутність "доброго слова від МВФ", розмістити єврооблігації буде дуже складно. Ще у квітні представники міжнародних банків, що готували синдикат на випуск бондів українського уряду, розповідали, що всерйоз бачать можливості розміститися в доларах на 10 років під 7% річних. Причому зайняти можна було під два мільярди. Сьогодні це може бути і 10% річних, і навряд чи вдасться нашкребти мільярд. І не факт, що це будуть євробонди, а не просто дорогі і короткі приватні позики. Міжнародний валютний фонд, в раді директорів якого сидять греки, іспанці, німці, французи й представники інших націй, змушених різати соціалку, і буде обов'язково вимагати того ж і від України.
Частина членів українського уряду не вважає це проблемою - мовляв, можна буде звернутися безпосередньо до урядів окремих країн. У першу чергу мова йде про Росію, лідери якої вже неодноразово висловлювалися про готовність допомогти країнам СНД, а також закликали МВФ направити кошти від збільшення російської квоти в цій організації саме політичним партнерам Москви. Така позика, якщо вона відбудеться, буде обтяжена політичними обставинами, перш за все питаннями власності на інфраструктурні об'єкти.
Але головне не в цьому. Нам не потрібні кредити, які йдуть на проїдання. Уряд Тимошенко правдами і неправдами отримав три транші в рамках колишньої програми stand-by. Всі гроші пішли на латання бюджетних дірок і підтримку стабільності національної грошової одиниці. Наявність цих коштів відсунула необхідне рихтування перекосів в соціальній системі країни і анітрохи не допомогла розвитку інфраструктури. В результаті догралися до того, що вже третину платежів Пенсійний фонд виплачує за рахунок бюджету, а через кілька років байдикування цей показник досягне 50%.
Рішуча відмова Міжнародного валютного фонду фінансувати Україну може мати позитивну дію. Тому що це, з одного боку, змусить країну жити за коштами, а з іншого - негайно зруйнує міфи про наш сприятливий соціально-економічний стан на тлі Греції, Іспанії, Таїланду.
Серед кроків, до яких необхідно вдатися негайно, - підвищення пенсійного віку для жінок, збільшення оподаткування імпорту, предметів розкоші, а також корекція комунальних тарифів і цін на газ. А ще потрібен діалог з МВФ. Тут мова не про гроші, а про слова підтримки. В іншому випадку, ситуація за лічені тижні може змінитися: надходження короткочасного капіталу зміниться відтоком, відновиться девальвація нацвалюти, замруть інвестиції ... А покривати ці нові дефіцити буде нічим.