Життя, як відомо, складається із низки проблем. Більшість людей на світі, і українці в тому числі, погано розуміють, що життя загалом складне. Вони переконані, що їхні труднощі є особливими, що ця напасть несправедливо впала саме на їхні голови.
Протистояти проблемам, вирішувати їх - важкий і неприємний процес. Це тому, що проблеми викликають у нас цілий спектр почуттів та емоцій: сум, гіркоту, тугу, почуття провини, розчарування, біль, злість, неспокій, відчай тощо. Ці почуття породжують не тільки душевний, а й справжній фізичний біль.
Давно відомо, що сенсом життя людини є зіткнення з проблемами та успішне їх вирішення. Проблеми - це грань, яка відділяє успіх від невдачі. Насправді саме проблеми сприяють нашому духовному та розумовому розвитку.
Бенджамін Франклін так виразився: "Боляче - значить повчально". Тому мудра людина привчає себе не тільки не боятись проблем, але, навпаки, вітати їх. Проте більшість з нас боїться болі, що супроводжують проблеми і прагне уникнути їх.
Ми ігноруємо їх, забуваємо, робимо вигляд, що їх немає. Ми намагаємось позбутись проблем замість того, щоб вистраждати їх до кінця.
Звичка уникати проблем та емоційних страждань, які їх супроводжують, лежить в основі всіх психічних захворювань людини. Більшість людей мають цю звичку і тому всім нам не вистачає душевного здоров'я.
Карл Густав Юнг про це влучно сказав: "Кожний невроз - це заміщення законного страждання". Тому дуже важливим є заклик культивувати в собі і в дітях засоби, що зміцнюють розумове та душевне здоров'я. Тобто, я закликаю виховувати в собі потребу зустрічати проблеми віч-на-віч і сміливо переживати біль, що їх супроводжує.
Чи існують способи конструктивного розв'язання життєвих проблем? Їх є декілька. Пропоную детальніше розглянути один з них.
Відповідальність. Вирішити свої проблеми зможемо тільки тоді, коли усвідомимо свою власну відповідальність за них: "це мої проблеми, і саме я маю їх розв'язувати".
Проте, більшість людей, прагнучи уникнути страждань через свої проблеми, говорить собі: "цю проблему мені нав'язали інші люди, зовнішні обставини, над якими я не владний; тому її потрібно вирішувати іншим".
Психологи поділяють людей на дві групи щодо порушень в їхньому розумінні власної відповідальності. До першої групи належать люди, яких називають "невротиками", другу групу називають "характеропатами".
Невротик бере на себе занадто багато відповідальності, в конфліктній ситуації він автоматично звинувачує себе. А характеропат - занадто мало, звинувачуючи у всьому весь світ.
В мові невротика переважають вислови "я повинен був", "я міг би", тобто він вважає себе незначущою людиною, яка завжди помиляється. Характеропати висловлюються так: "я не можу", "мені довелось", тобто вони вважаю себе істотою, яка немає вибору і цілком залежить від зовнішніх обставин.
Неврози і характеропатії, хоча б частково, притаманні майже всім. Однією з найважливіших проблем сучасної людини є вміння розрізнити за що в житті ми несемо відповідальність, а за що - ні.
Щоб зберегти відчуття цілісності життя, ми повинні безперервно визначати і перевизначати об'єкти нашої відповідальності в мінливому потоці подій та обставин. Саме цей процес визначення і перевизначення є дуже складним процесом, якщо до нього ставитись добросовісно.
Сумлінне виконання цього вимагає від нас вольових зусиль і здатності до постійного самоаналізу. Така здатність не вроджена. До слова, всі діти - загалом характеропати, тому що інстинктивно схильні заперечувати відповідальність за свої багаточисельні конфлікти.
Побившись, двоє дітей обов'язково звинуватять один одного: "він першим почав". Але разом з тим, всі діти - невротики, бо інстинктивно, ще не розуміючи цього, беруть на себе відповідальність за ті обмеження, які доводиться терпіти.
Наприклад, дитина, яку не люблять батьки, вважає себе не вартою любові, їй навіть не приходить думка, що її батьки мають дефект у здатності любити.
Батьки можуть допомогти дітям на шляху формування. Інколи необхідне втручання, коли посилюється схильність дітей уникати відповідальності, інколи діти потребують підтримки і підтвердження в тому, що вони не винні. Це вимагає від батьків любові і готовності взяти на себе відповідальність за розвиток своїх дітей.
Невротики можуть бути прекрасними батьками, якщо їх неврози відносно помірковані, тобто вони не завантажили себе непотрібними видами відповідальності.
Характеропати, навпаки, виявляються дуже поганими батьками, які не усвідомлюють того, що їх ставлення до дітей є руйнівним і жорстоким. Своїм униканням відповідальності за проблеми характеропати служать зразком безвідповідальності своїм дітям: "Ви винні за мій невдалий шлюб, за моє душевне нездоров'я, за моє нещасливе життя".
Діти часто приймають цю вину на себе, не розуміючи, що це неправда і стають невротиками.
Характеропати не ефективні не тільки в ролі батьків, а й у подружніх, дружніх і ділових стосунках. Заперечуючи свою відповідальність, характеропат почувається достатньо комфортно, але він перестає вирішувати життєво важливі проблеми, зупиняється у розвитку і перетворюється на мертвий вантаж для суспільства.
Уникаючи відповідальності за власну поведінку, люди таким чином передають цю відповідальність в руки іншим людям, владі, суспільству. Але забувають при цьому, що одночасно віддають комусь свою силу.
На думку мислителя ХХ століття Еріха Фрома, причиною існування тоталітарних та авторитарних суспільств є "втеча від свободи".
Намагаючись уникнути відповідальності за своє власне життя, мільйони наших співвітчизників щоденно втікають від свободи. Вони звинувачують у своїх негараздах владу, забуваючи, що самі вручили в її руки свою долю.
Кажуть, що "ми вийшли із совдепії, але вона не вийшла з нас". Українці загалом живуть з відчуттям безпорадності, страху і внутрішнім переконанням, що нічого не змінити.
Корінною причиною цього почуття безсилля у більшості наших громадян є бажання уникнути тягаря свободи, а значить - і нездатність (часткова або повна) бути відповідальним за свої проблеми і своє життя. Вони відчувають свою безпорадність бо віддали свою владу і свою силу.
Якщо ми, українці, бажаємо вилікуватись від дитячих комплексів безпорадності, то маємо зрозуміти, що життя дорослої людини - це цілковита відповідальність за власний вибір і рішення.
Якщо ми навчимось цього, то станемо вільною нацією, тобто щасливою та успішною. В протилежному випадку, завжди почуватимемося жертвами.
Ольга Калита, практичний психолог
статті про українську політику і не тільки
