Я до 18 років жила на півдні Одеської області по вулиці 28 червня. І весь радянський період свого дитинства знала, що ця дата позначає день приходу радянських військ до Бессарабії і «звільнення» цього краю в 1940 році від боярської Румунії. Правда, до цієї дати в тому ж радянському дитинстві додавалися що не зовсім зрозумілі подробиці, що суперечили радянській версії. Моя бабуся гагаузка розповідала, що якраз через рік після «звільнення» всю її багаточисельну рідню заштовхали у вагони і відправили до Казахстану. Що червоні «визволителі» відібрали все: землю, худобу, навіть дитячий одяг. Потім виявилось, що обидва мої прадідусі забрали від сім`ї і відправили далі, за дві тисячі кілометрів від Свердловська на лісоповал. Їх фактично вбили в якомусь страшному містечку Івдель. Я знайшла його на карті.
– Чому їх убили? – цікавилася я.
– Діль лязим сорма, - по-гагаузьки відповідала бабуся. («Не питай», в перекладі).
Вона завжди переходила на гагаузьку, коли ми говорили про репресії, знаючи, що я так швидше від неї відстану.
Після перебудови все стало зрозуміліше. В одного діда по маминій лінії було 80 гектарів землі. Другий очолював осередок ліберальної партії Румунії в своєму повіті. А всіх, у кого була земля, у кого вдома пікся хліб, хто обробляв виноградник і, маючи свого шовкопряда, ткав ковдри й тканини на одяг, вантажили у вагони і відправляли до Казахстану. Що бувало далі з репресованими, ви знаєте... У кожної сім`ї Бессарабії є своя історія, свій наскельний живопис...
Розповідаючи про жахи заслання, бабуся завжди додавала таку деталь:
– Але ми були разом, наші чоловіки (за винятком прадідусів, яких згноїли на лісоповалі, оскільки вони були фактичними власниками відібраних земель) були з нами. І болгари і гагаузи залишалися своїми родинами. А ось у Молдавії забрали всіх чоловіків і кудись вивезли. Молдавські жінки плакали й голосили, а військові їх «заспокоювали» тим, що ми забираємо чоловіків, але вони їдуть приготувати вам місце. Куди поділи чоловіків Молдавії, ніхто не знав. І чому забирали чоловіків саме Молдавії, ми теж не розуміли, говорила бабуся.
Пізніше я дізналася, що в 1918 році жителі Бессарабії в повітах вирішували на референдумі, куди їм приєднуватися - до Цара Роминяске (Румунія) чи Російської імперії. Тоді вони вибрали Румунію, і Румунія увійшла туди на прохання молдавського уряду і з відома населення. Зараз я думаю, що можливо, радянська влада, пам`ятаючи про це, в 1940 році просто вирішила знищити чоловічих представників ніби «титульної нації», знаючи, що під боком є така держава, як Румунія.
Це почерк радянської влади: справжніх господарів замордувати в засланні, а небезпечні національні елементи знищити.
Пам`ятаю, як перед вступом на журналістику, підробляючи в місцевій газеті, я чула гіркі вислови керівників колгоспів: з ким тут піднімати господарство, всіх вартих мужиків ця влада згноїла.
Зараз у нашому регіоні дуже мирно живуть молдавани, гагаузи, болгари і нащадки радянських «визволителів». Навіщо згадувати старе... Так, ці жителі Бессарабії часто беруть собі паспорти подвійного громадянства, які люб`язно надає Румунія. Не будемо це міцно аналізувати. У цьому другому громадянстві насправді немає нічого особистого. Якщо рідна держава не здатна забезпечити якихось базових прав і свобод, то людина просто, думаючи про зручність життя, бере цей документ у сусідній державі для того, щоб було зручно переміщатися Європою і працевлаштуватися там, як у випадку з Румунією. Вважаю, вони також легко вийшли би з нього, як і зайшли.
А що стосується Молдови. Ця маленька і горда країна, спростувавши всі продуковані радами анекдоти про молдаванів, показала, що їй плювати, на те, що радянська влада по суті ще не повністю залишила цю країну і продовжує підгодовувати сепаратистський режим у Придністров`ї.
Визнати 28 червня Днем радянської окупації - це все одно, що визнати Голодомор геноцидом. Це показати, що влада пам`ятає про сльози молдаван, у яких забирали їх чоловіків, і яких більше ніхто ніколи не побачив. Це показати, що вона шанує свою історію і пам`ятає своїх померлих. Це по-людськи. Все ж таки, за всіх недомовок, непогані в нас сусіди на Півдні?
Маша Міщенко
статті про українську політику і не тільки
