Парламент Грузії сьогодні ухвалив рішення оголосити 25 лютого Днем радянській окупації. Як повідомляє РосБізнесКонсалтинг, з ініціативою відзначати День радянської окупації раніше виступив уряд Грузії.
Тепер в Грузії щорічно 25 лютого будуть приспущені державні прапори, оголошена хвилина мовчання у всіх держустановах, а також проходитимуть заходи в пам`ять жертв радянської окупації.
25 лютого 1921 р. у Тбілісі ввійшли частини Червоної Армії.
Раніше повідомлялося, що з нового навчального року в грузинських школах на додачу до звичайних підручників історії з`явиться посібник "200 років російської окупації": 1801 року було виголошено царський маніфест про приєднання царства Картлі-Кахеті до Російської імперії.
Показ дописів із міткою День радянської окупації. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою День радянської окупації. Показати всі дописи
21.07.10
Грузія проголосила 25 лютого Днем радянської окупації
Переглянути інші матеріали за мітками до посту:
Грузія,
День радянської окупації,
радянська окупація
02.07.10
Чому я пишаюся Молдовою, яка оголосила 28 червня днем радянської окупації
Я до 18 років жила на півдні Одеської області по вулиці 28 червня. І весь радянський період свого дитинства знала, що ця дата позначає день приходу радянських військ до Бессарабії і «звільнення» цього краю в 1940 році від боярської Румунії. Правда, до цієї дати в тому ж радянському дитинстві додавалися що не зовсім зрозумілі подробиці, що суперечили радянській версії. Моя бабуся гагаузка розповідала, що якраз через рік після «звільнення» всю її багаточисельну рідню заштовхали у вагони і відправили до Казахстану. Що червоні «визволителі» відібрали все: землю, худобу, навіть дитячий одяг. Потім виявилось, що обидва мої прадідусі забрали від сім`ї і відправили далі, за дві тисячі кілометрів від Свердловська на лісоповал. Їх фактично вбили в якомусь страшному містечку Івдель. Я знайшла його на карті.
– Чому їх убили? – цікавилася я.
– Діль лязим сорма, - по-гагаузьки відповідала бабуся. («Не питай», в перекладі).
Вона завжди переходила на гагаузьку, коли ми говорили про репресії, знаючи, що я так швидше від неї відстану.
Після перебудови все стало зрозуміліше. В одного діда по маминій лінії було 80 гектарів землі. Другий очолював осередок ліберальної партії Румунії в своєму повіті. А всіх, у кого була земля, у кого вдома пікся хліб, хто обробляв виноградник і, маючи свого шовкопряда, ткав ковдри й тканини на одяг, вантажили у вагони і відправляли до Казахстану. Що бувало далі з репресованими, ви знаєте... У кожної сім`ї Бессарабії є своя історія, свій наскельний живопис...
Розповідаючи про жахи заслання, бабуся завжди додавала таку деталь:
– Але ми були разом, наші чоловіки (за винятком прадідусів, яких згноїли на лісоповалі, оскільки вони були фактичними власниками відібраних земель) були з нами. І болгари і гагаузи залишалися своїми родинами. А ось у Молдавії забрали всіх чоловіків і кудись вивезли. Молдавські жінки плакали й голосили, а військові їх «заспокоювали» тим, що ми забираємо чоловіків, але вони їдуть приготувати вам місце. Куди поділи чоловіків Молдавії, ніхто не знав. І чому забирали чоловіків саме Молдавії, ми теж не розуміли, говорила бабуся.
Пізніше я дізналася, що в 1918 році жителі Бессарабії в повітах вирішували на референдумі, куди їм приєднуватися - до Цара Роминяске (Румунія) чи Російської імперії. Тоді вони вибрали Румунію, і Румунія увійшла туди на прохання молдавського уряду і з відома населення. Зараз я думаю, що можливо, радянська влада, пам`ятаючи про це, в 1940 році просто вирішила знищити чоловічих представників ніби «титульної нації», знаючи, що під боком є така держава, як Румунія.
Це почерк радянської влади: справжніх господарів замордувати в засланні, а небезпечні національні елементи знищити.
Пам`ятаю, як перед вступом на журналістику, підробляючи в місцевій газеті, я чула гіркі вислови керівників колгоспів: з ким тут піднімати господарство, всіх вартих мужиків ця влада згноїла.
Зараз у нашому регіоні дуже мирно живуть молдавани, гагаузи, болгари і нащадки радянських «визволителів». Навіщо згадувати старе... Так, ці жителі Бессарабії часто беруть собі паспорти подвійного громадянства, які люб`язно надає Румунія. Не будемо це міцно аналізувати. У цьому другому громадянстві насправді немає нічого особистого. Якщо рідна держава не здатна забезпечити якихось базових прав і свобод, то людина просто, думаючи про зручність життя, бере цей документ у сусідній державі для того, щоб було зручно переміщатися Європою і працевлаштуватися там, як у випадку з Румунією. Вважаю, вони також легко вийшли би з нього, як і зайшли.
А що стосується Молдови. Ця маленька і горда країна, спростувавши всі продуковані радами анекдоти про молдаванів, показала, що їй плювати, на те, що радянська влада по суті ще не повністю залишила цю країну і продовжує підгодовувати сепаратистський режим у Придністров`ї.
Визнати 28 червня Днем радянської окупації - це все одно, що визнати Голодомор геноцидом. Це показати, що влада пам`ятає про сльози молдаван, у яких забирали їх чоловіків, і яких більше ніхто ніколи не побачив. Це показати, що вона шанує свою історію і пам`ятає своїх померлих. Це по-людськи. Все ж таки, за всіх недомовок, непогані в нас сусіди на Півдні?
Маша Міщенко
– Чому їх убили? – цікавилася я.
– Діль лязим сорма, - по-гагаузьки відповідала бабуся. («Не питай», в перекладі).
Вона завжди переходила на гагаузьку, коли ми говорили про репресії, знаючи, що я так швидше від неї відстану.
Після перебудови все стало зрозуміліше. В одного діда по маминій лінії було 80 гектарів землі. Другий очолював осередок ліберальної партії Румунії в своєму повіті. А всіх, у кого була земля, у кого вдома пікся хліб, хто обробляв виноградник і, маючи свого шовкопряда, ткав ковдри й тканини на одяг, вантажили у вагони і відправляли до Казахстану. Що бувало далі з репресованими, ви знаєте... У кожної сім`ї Бессарабії є своя історія, свій наскельний живопис...
Розповідаючи про жахи заслання, бабуся завжди додавала таку деталь:
– Але ми були разом, наші чоловіки (за винятком прадідусів, яких згноїли на лісоповалі, оскільки вони були фактичними власниками відібраних земель) були з нами. І болгари і гагаузи залишалися своїми родинами. А ось у Молдавії забрали всіх чоловіків і кудись вивезли. Молдавські жінки плакали й голосили, а військові їх «заспокоювали» тим, що ми забираємо чоловіків, але вони їдуть приготувати вам місце. Куди поділи чоловіків Молдавії, ніхто не знав. І чому забирали чоловіків саме Молдавії, ми теж не розуміли, говорила бабуся.
Пізніше я дізналася, що в 1918 році жителі Бессарабії в повітах вирішували на референдумі, куди їм приєднуватися - до Цара Роминяске (Румунія) чи Російської імперії. Тоді вони вибрали Румунію, і Румунія увійшла туди на прохання молдавського уряду і з відома населення. Зараз я думаю, що можливо, радянська влада, пам`ятаючи про це, в 1940 році просто вирішила знищити чоловічих представників ніби «титульної нації», знаючи, що під боком є така держава, як Румунія.
Це почерк радянської влади: справжніх господарів замордувати в засланні, а небезпечні національні елементи знищити.
Пам`ятаю, як перед вступом на журналістику, підробляючи в місцевій газеті, я чула гіркі вислови керівників колгоспів: з ким тут піднімати господарство, всіх вартих мужиків ця влада згноїла.
Зараз у нашому регіоні дуже мирно живуть молдавани, гагаузи, болгари і нащадки радянських «визволителів». Навіщо згадувати старе... Так, ці жителі Бессарабії часто беруть собі паспорти подвійного громадянства, які люб`язно надає Румунія. Не будемо це міцно аналізувати. У цьому другому громадянстві насправді немає нічого особистого. Якщо рідна держава не здатна забезпечити якихось базових прав і свобод, то людина просто, думаючи про зручність життя, бере цей документ у сусідній державі для того, щоб було зручно переміщатися Європою і працевлаштуватися там, як у випадку з Румунією. Вважаю, вони також легко вийшли би з нього, як і зайшли.
А що стосується Молдови. Ця маленька і горда країна, спростувавши всі продуковані радами анекдоти про молдаванів, показала, що їй плювати, на те, що радянська влада по суті ще не повністю залишила цю країну і продовжує підгодовувати сепаратистський режим у Придністров`ї.
Визнати 28 червня Днем радянської окупації - це все одно, що визнати Голодомор геноцидом. Це показати, що влада пам`ятає про сльози молдаван, у яких забирали їх чоловіків, і яких більше ніхто ніколи не побачив. Це показати, що вона шанує свою історію і пам`ятає своїх померлих. Це по-людськи. Все ж таки, за всіх недомовок, непогані в нас сусіди на Півдні?
Маша Міщенко
Переглянути інші матеріали за мітками до посту:
День радянської окупації
25.06.10
28 червня стане у Молдові "Днем радянської окупації"
28 червня у Молдові оголошується днем радянської окупації. Про це заявив у четвер журналістам виконувач обов'язків Президента Молдови, спікер парламенту країни Міхай Гімпу.
За інформацією Бі-бі-сі, також, за його словами, перед будівлею уряду в центрі Кишинева поставлять пам'ятник "тоталітарного комуністичного режиму".
Крім того, М.Гімпу вимагає від Росії як від правонаступника Радянського Союзу "беззастережно і у терміновому порядку" вивести війська і озброєння з території Молдови.
У цей час російські військові-миротворці перебувають у невизнаній Придністровській Молдавській Республіці у складі міжнародного контингенту.
За інформацією Бі-бі-сі, також, за його словами, перед будівлею уряду в центрі Кишинева поставлять пам'ятник "тоталітарного комуністичного режиму".
Крім того, М.Гімпу вимагає від Росії як від правонаступника Радянського Союзу "беззастережно і у терміновому порядку" вивести війська і озброєння з території Молдови.
У цей час російські військові-миротворці перебувають у невизнаній Придністровській Молдавській Республіці у складі міжнародного контингенту.
Переглянути інші матеріали за мітками до посту:
День радянської окупації,
Молдова
Підписатися на:
Дописи (Atom)

