Нещодавно на одній із вечірок у мене водночас приємно й прикро здивували туземні канадійці - своєю обізнаністю в справах України.
Виявляється: навіть пересічному освіченому канадійцю з-поза Атлантики очевидно, що відбувається чергова спроба ре-окупації України Росією за допомогою кремлівських маніпуляцій і експлуатації своєї п'ятої колони, токсичної суміші так званого "русско-язичного насєлєнія".
Хоча ставлення канадійців до нашої двомовності є здебільшого байдужим, постать чинного президента України не обминає їхньої, здавалося б, розсіяної ай-фонами уваги.
Коли канадійці запитують мене, чи то правда, що новий український президент був кримінально засуджений у минулому, я намагаюсь якось зам'яти цю тему. Не тому що "поважаю". А тому що мені страшенно соромно. І за себе, і за українську націю, і за тепер тимчасово чужу прокремлівську владу.
Ющенка тут сприймають як героя. Я їм не перечу, бо для мене він особистість неоднозначна. Я сам сварив його публічно в недавньому минулому. Але що з ним сталося наприкінці його каденції, сам Бог відає.
У ретроспекції, не можна заперечувати позитивів його правління в першій половині. А за те, що не виконав те, що обіцяв, люди вже покарали його. І політично, і морально, перетворивши його на ізгоя.
Я не адвокат Ющенку. Але хотів би запитати цих "жорстоких суддів", глянувши кожному у вічі: а ви все виконуєте, що обіцяєте у своєму житті?
І ще.
Чи Майдан не був черговим сплеском національної ейфорії, притаманної будь-якій революції, від якубинців до українців? Чи були тогочасні національні вимоги й сподівання - здійсненними? Чи будуть вони здійсненними на наступних виборах?
Важко зрозуміти поборювання Юлі Ющенком, не знаючи бодай половину того що він знав. Але так виглядає зараз, що навряд чи Тимошенко була б гіршою від анти-героя Януковича.
У будь-якому випадку, важко сперечатися з наступною тезою: не будь у свій час на Україні сталінського режиму Кагановича, котрий оркестрував Голодомор, не було б сьогодні такого унікального на цілий світ феномена, як чужорідного лихо-президента Януковича, у минулому урки, чиє коріння вилося собі десь під Вітебськом, але, за примхами долі та історичної іронії, раптом вигулькнуло тут на Слободі Донецького Басейну.
Чудасія?!..
Запекле заперечення Януковичем Голодомору, нещодавні випади Валерія Солдатенка, його "смотрящого" за національною пам'яттю, у купі з черговими марними спробами "злиття" національних інтересів північному сусідові, доводять що Янукович і "іже с нім" продовжують традицію поборювання Києва суздальськими і московськими князями.
Ре-окупанти і їхні холуї не можуть сприймати інформацію про Голодомор. Бо ця інформація підриває їхній статус північних і євроазійських зайд у самісінькому корені. Ре-окупанти спираються на гасла утопічного й облудного за суттю "слов'янського братерства", базованого виключно на московсько-суздальських умовах.
Тамбовський вовк цим братам товаріщ! Хто сумнівається, нехай перечитає історію України будь-якого автора, від 11 століття по сьогодення.
Я за братство в контексті добросусідства. Але - через колючий паркан і контрольну смугу з вишками й цілодобовими патрулями.
Українцям трохи забракло єдності й здорового глузду на останніх президентських виборах. Але відчуття самодостатності й "києво-центризму" залишається потужним після Майдану, що відчувається навіть у Львові.
На превеликий жаль, у нас ще забагато "елітних" яничар, кар'єристів і пофігістів із минулих правлячих режимів, які підтримають будь-яку владу задля власного зиску. Або залишаться байдужими до всього поза межами їхньої оселі. Теми глобальних зсувів геополітичних, морально-етичних чи етноцентричних парадигм - не є популярними на їхніх коктейль-вечірках. А шкода...
Ре-окупанти, на чолі зі своїм авторитетом, який спочатку тренувався "на котіках", далі на перехожих, пізніше з геометричною прогресією зірвав на деякий час прем'єрську, а тепер і президентську шапки, - намагаються приєднати Україну до "чувашо-татаро-суздальської матриці".
Панове, друзі, браття й сестри - нам з ними не по дорозі.
Московська імперія закінчиться з кінцем Газпрому, а Захід до нас прийде сам. Ми все ж-таки належимо до Європи, а не до Євразії.
План дій простий. На наступних виборах головну шапку в шапкохвата забрати, по руках надавати, і достойну державу будувати...
А що таке держава, хтось може запитати? Навіщо вона потрібна, якщо за чиїмись популярними визначеннями вона являється суто репресивним органом?
Альтернативних тлумачень багато. Новітні тенденції тлумачення ролі "держави" на Заході здебільшого асоціюється з менеджментом. Під час моїх нещодавніх відвідин України, я був надзвичайно приємно здивований, коли один із моїх добрих знайомих, пан Лазоркін, надав мені його власне дуже влучне визначення "держави". Воно вкарбувалось в мою пам'ять.
Згідно його визначення, і мого трактування його визначення, якщо я вірно його зрозумів, "держава" - це є інститут і інструмент визначення, висвітлення і втілення національних інтересів."
Ось і гідна мета. Тепер якщо буде воля до цієї мети, знайдеться й шлях для її досягнення.
Гуртуймося й шануймося!...
Ігор Особік
статті про українську політику і не тільки
16.08.10
Політолог назвав перші збої всередині влади
Головною подією середини літа стала «велика спека».
Як передає кореспондент УНІАН, таку думку висловив директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна Володимир ФЕСЕНКО сьогодні на прес-конференції у Києві.
«Клімат все більше впливає на соціальне і, як наслідок, політичне життя. Ми не готові до кліматичних змін», - сказав В.ФЕСЕНКО.
Водночас він підкреслив, що керівництво країни має готуватися до проблем, пов’язаних із глобальним потеплінням.
Також серед основних внутрішньополітичних подій цього літа, на думку В.ФЕСЕНКА, стало гучне святкування 60-річчя Президента Віктора ЯНУКОВИЧА, яке продемонструвало, хто з політиків найбільш наближений до глави держави.
Крім того, серед інших внутрішньополітичних подій літа експерт виділив ухвалення законів «Про судоустрій та статус суддів», «Про вибори місцевих депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, та сільських, селищних, міських голів», «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики».
Неоднозначно експерт оцінив рішення уряду підвищити ціни на газ для населення на 50% та візит в Україну патріарха Московського та всієї Русі КИРИЛА.
Серед скандалів в середині літа В.ФЕСЕНКО назвав кадрові зміни в уряді, які багато експертів прогнозували лише восени цього року.
Серед тенденцій у внутрішній політиці В.ФЕСЕНКО назвав перші збої всередині влади. Зокрема, це обговорення проекту Податкового кодексу та відмова партнерів Партії регіонів по коаліції голосувати за норму закону про конституційний референдум.
Коментуючи тенденції у зовнішній політиці, В.ФЕСЕНКО зауважив, що влада зберігає динамічний баланс зовнішньополітичних інтересів між Росією та Заходом.
Як передає кореспондент УНІАН, таку думку висловив директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна Володимир ФЕСЕНКО сьогодні на прес-конференції у Києві.
«Клімат все більше впливає на соціальне і, як наслідок, політичне життя. Ми не готові до кліматичних змін», - сказав В.ФЕСЕНКО.
Водночас він підкреслив, що керівництво країни має готуватися до проблем, пов’язаних із глобальним потеплінням.
Також серед основних внутрішньополітичних подій цього літа, на думку В.ФЕСЕНКА, стало гучне святкування 60-річчя Президента Віктора ЯНУКОВИЧА, яке продемонструвало, хто з політиків найбільш наближений до глави держави.
Крім того, серед інших внутрішньополітичних подій літа експерт виділив ухвалення законів «Про судоустрій та статус суддів», «Про вибори місцевих депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, та сільських, селищних, міських голів», «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики».
Неоднозначно експерт оцінив рішення уряду підвищити ціни на газ для населення на 50% та візит в Україну патріарха Московського та всієї Русі КИРИЛА.
Серед скандалів в середині літа В.ФЕСЕНКО назвав кадрові зміни в уряді, які багато експертів прогнозували лише восени цього року.
Серед тенденцій у внутрішній політиці В.ФЕСЕНКО назвав перші збої всередині влади. Зокрема, це обговорення проекту Податкового кодексу та відмова партнерів Партії регіонів по коаліції голосувати за норму закону про конституційний референдум.
Коментуючи тенденції у зовнішній політиці, В.ФЕСЕНКО зауважив, що влада зберігає динамічний баланс зовнішньополітичних інтересів між Росією та Заходом.
Герман закликає не спекулювати ім’ям Валенси
Заступник глави Адміністрації Президента України Ганна ГЕРМАН закликає не спекулювати ім’ям легендарного колишнього Президента Польщі Леха ВАЛЕНСИ.
Як йдеться в переданому УНІАН коментарі Г.ГЕРМАН, «14 серпня в засобах масової інформації, зокрема, на сайті ТВі, з’явилася інформація про листа, який Лех ВАЛЕНСА написав Президенту України Віктору ЯНУКОВИЧУ. Президент України виявив зацікавлення змістом листа. Але самого послання ніде не виявилося”.
Як розповіла Г.ГЕРМАН, “ми телефонували в Посольство України в Польщі, в Посольство Польщі в Україні. Але там нічого не знали про листа Л.ВАЛЕНСИ”.
Нарешті, відзначила заступник глави АП, “16 серпня на наше прохання Надзвичайний і Повноважний посол Польщі в Україні Яцек КЛЮЧКОВСЬКИЙ зателефонував у фонд Леха ВАЛЕНСИ і там йому сказали, що лише сьогодні, себто 16 серпня, о 16 год. такий лист був переданий Посольству України в Варшаві”.
“Виникає питання – якщо 14 серпня лист Л.ВАЛЕНСИ ще нікому не надходив, ніхто його не читав, чому інформація про зміст цього листа з’явилася на сайті ТВі? Що це – організована наспіх акція?
Яка її мета? І чи сам легендарний лідер «Солідарності» достеменно знайомий з суттю справи?”, - запитує Г.ГЕРМАН.
Як повідомляв УНІАН, 13 серпня прес-служба телеканалу ТВі повідомила, що нобелівський лауреат миру, колишній президент Польщі Лех ВАЛЕНСА адресував Президенту України Вікторові ЯНУКОВИЧУ листа, в якому висловив своє занепокоєння «погіршенням ситуації зі свободою слова в Україні».
Як повідомила прес-служба ТВі, лист Л.ВАЛЕНСИ Президенту України було передано через Посольство України у Варшаві.
За словами голови Інституту Леха Валенси Пьотра ГУЛЧИНСЬКОГО, Нобелівський лауреат миру і відомий борець за громадянські права у листі, зокрема, висловлює «стурбованість повідомленнями, що надходять з України, про те що два телеканали – «5 канал» і ТВі – позбавляють ліцензій».
Як йдеться в переданому УНІАН коментарі Г.ГЕРМАН, «14 серпня в засобах масової інформації, зокрема, на сайті ТВі, з’явилася інформація про листа, який Лех ВАЛЕНСА написав Президенту України Віктору ЯНУКОВИЧУ. Президент України виявив зацікавлення змістом листа. Але самого послання ніде не виявилося”.
Як розповіла Г.ГЕРМАН, “ми телефонували в Посольство України в Польщі, в Посольство Польщі в Україні. Але там нічого не знали про листа Л.ВАЛЕНСИ”.
Нарешті, відзначила заступник глави АП, “16 серпня на наше прохання Надзвичайний і Повноважний посол Польщі в Україні Яцек КЛЮЧКОВСЬКИЙ зателефонував у фонд Леха ВАЛЕНСИ і там йому сказали, що лише сьогодні, себто 16 серпня, о 16 год. такий лист був переданий Посольству України в Варшаві”.
“Виникає питання – якщо 14 серпня лист Л.ВАЛЕНСИ ще нікому не надходив, ніхто його не читав, чому інформація про зміст цього листа з’явилася на сайті ТВі? Що це – організована наспіх акція?
Яка її мета? І чи сам легендарний лідер «Солідарності» достеменно знайомий з суттю справи?”, - запитує Г.ГЕРМАН.
Як повідомляв УНІАН, 13 серпня прес-служба телеканалу ТВі повідомила, що нобелівський лауреат миру, колишній президент Польщі Лех ВАЛЕНСА адресував Президенту України Вікторові ЯНУКОВИЧУ листа, в якому висловив своє занепокоєння «погіршенням ситуації зі свободою слова в Україні».
Як повідомила прес-служба ТВі, лист Л.ВАЛЕНСИ Президенту України було передано через Посольство України у Варшаві.
За словами голови Інституту Леха Валенси Пьотра ГУЛЧИНСЬКОГО, Нобелівський лауреат миру і відомий борець за громадянські права у листі, зокрема, висловлює «стурбованість повідомленнями, що надходять з України, про те що два телеканали – «5 канал» і ТВі – позбавляють ліцензій».
24 серпня «Хлопчика, який пісяє» одягнуть в український козацький костюм
У рамках святкування Дня Незалежності України у столиці Євросоюзу – Брюсселі буде презентовано Центр культури та історії Київської Русі «Парк Київська Русь».
Як повідомили УНІАН у прес-службі «Парку Київська Русь», 24 серпня найсильніша людина планети – українець Василь ВІРАСТЮК вдягне символ Брюсселя скульптуру Manneken Pis («Хлопчик, який пісяє») в український козацький костюм. Ця акція проводиться за ініціативи Європейської асоціації українців за підтримки проекту «Парк Київська Русь» з метою привабити туристів до України.
Автор проекту «Парк Київська Русь» Володимир ЯНЧЕНКО у коментарі УНІАН наголосив на необхідності формувати позитивний імідж України у світі.
«Світ має знати Україну, як культурну державу із багатими традиціями. Більше позитиву! В нашому минулому ми маємо брати натхнення. Ми - сильна, багата, цікава, красива країна – давайте формувати такий імідж!», - сказав він.
За словами В.ЯНЧЕНКА, організатори свята робитимуть акцент на туристичному потенціалі України та спільно з «Парком Київська Русь» запросять європейців відвідати нашу державу, ознайомлять з українською історією, культурою та потенціалом.
Нагадаємо, що почесна традиція вдягання Manneken Pis існує вже понад три століття, однак Україна долучилась до неї лише 2007 року завдяки Європейській асоціації українців. Тоді символу Брюсселя подарували український національний костюм, який є точною реконструкцією чоловічого вбрання ХVІІ-ХVІІІ століть козацької доби.
Традиція одягання «Крихітки Жюльєна», як його називають бельгійці, була започаткована 1698 року курфюрстом Баварії Максиміліаном ІІ Еммануїлом. Костюми для пам’ятника дарували король Франції Людовік ХV, президенти і прем’єр-міністри різних держав, поважні представники різних народів.
Сьогодні Manneken Pis має більш як 800 різноманітних костюмів. Вони зберігаються в Королівському музеї Брюсселя, де український костюм козака займає своє місце під номером 791.
Як повідомили УНІАН у прес-службі «Парку Київська Русь», 24 серпня найсильніша людина планети – українець Василь ВІРАСТЮК вдягне символ Брюсселя скульптуру Manneken Pis («Хлопчик, який пісяє») в український козацький костюм. Ця акція проводиться за ініціативи Європейської асоціації українців за підтримки проекту «Парк Київська Русь» з метою привабити туристів до України.
Автор проекту «Парк Київська Русь» Володимир ЯНЧЕНКО у коментарі УНІАН наголосив на необхідності формувати позитивний імідж України у світі.
«Світ має знати Україну, як культурну державу із багатими традиціями. Більше позитиву! В нашому минулому ми маємо брати натхнення. Ми - сильна, багата, цікава, красива країна – давайте формувати такий імідж!», - сказав він.
За словами В.ЯНЧЕНКА, організатори свята робитимуть акцент на туристичному потенціалі України та спільно з «Парком Київська Русь» запросять європейців відвідати нашу державу, ознайомлять з українською історією, культурою та потенціалом.
Нагадаємо, що почесна традиція вдягання Manneken Pis існує вже понад три століття, однак Україна долучилась до неї лише 2007 року завдяки Європейській асоціації українців. Тоді символу Брюсселя подарували український національний костюм, який є точною реконструкцією чоловічого вбрання ХVІІ-ХVІІІ століть козацької доби.
Традиція одягання «Крихітки Жюльєна», як його називають бельгійці, була започаткована 1698 року курфюрстом Баварії Максиміліаном ІІ Еммануїлом. Костюми для пам’ятника дарували король Франції Людовік ХV, президенти і прем’єр-міністри різних держав, поважні представники різних народів.
Сьогодні Manneken Pis має більш як 800 різноманітних костюмів. Вони зберігаються в Королівському музеї Брюсселя, де український костюм козака займає своє місце під номером 791.
Daily Mail: Фірташ кинув тінь на баронесу (ФОТО)
Daily Mail вміщує статтю про скандал в британському уряді, який розгорівся через те, що баронеса Пoлін Невіл-Джонс – колишній міністр безпеки у тіньовому уряді консерваторів - не пройшла перевірку розвідки Мі-5 і була обурена, що їй відмовили у посаді Радника з національної безпеки прем’єр-міністра Девіда Камерона.
Дейлі Мейл: баронесі відмовили у посаді Радника з національної безпеки прем’єр-міністра Девіда Камерона
Посаду отримав Сер Пітер Рікетс, який відтепер буде курувати діяльність британської розвідки від імені керівника уряду. Натомість, баронеса отримала меншу посаду у Міністерстві внутрішніх справ, де куруватиме лише питання боротьби з тероризмом усередині країни.
Дейлі Мейл: Олігарх буцімто має зв’язки з "хрещеним батьком мафії"
Daily Mail пише, що розлючена колишня дипломатка була настільки обурена, що погрожувала піти у відставку ще до призначення.
Високe посадове джерело з середовища розвідки повідомило Daily Mail, що призначення баронеси радником Девіда Камерона було заблоковане після доповіді Мі-5, яка виявила зв’язок Пoлін Невіл-Джонс iз двома суперечливими “російськими” олігархами.
Мова йде про російського олігарха Міхаїла Чернова, який народжений в Узбекистані і має ізраїльський паспорт, та українського олігарха Дмитра Фірташа.
Daily Mail: зв’язки з "хрещеним батьком".
Два роки тому баронеса Невіл-Джонс отримала пожертву у 20 тисяч фунтів від британського бізнесмена Роберта Шелтера-Джонса, який є розпорядником капіталів РосУкрЕнерго у Британії.
Пан Шелтер Джонс, який є виконавчим директором холдингової компанії Group DF (з багатомільярдними капіталами групи Дмитра Фірташа), також подарував 80 тисяч фунтів Консервативній партії через свою приватну компанію Scythian Ltd.
Баронеса Невіл Джонс заперечує, що знайома з олігархами
Доброчинні внески були офіційно зареєстровані, і баронеса твердила, що отримала 20 тисяч від своєї партії і не знає особисто ні олігархів, ні самого благодійника – пана Шелтера Джонса.
Пан Шелтер-Джонс заявив, що дарував гроші від свого імені, а не від імені Дмитра Фірташа.
Часопис зазначає, що Дмитро Фірташ керує компанією РосУкрЕнерго, яку Міністерство юстиції США підозрювало у зв’язках з Семеном Могілевичем – народженим в Україні мільярдером, який буцімто контролює РосУкрЕнерго і є у десятці найбільш розшукованих американським ФБР злочинців світу.
Європейські та американська розвідки вважають Семена Могілевича “хрещеним батьком” російської мафії, який контролює її діяльність за кордоном, але переховується у Москві.
Британський уряд відмовився коментувати призначення баронеси на посаду.
Дейлі Мейл: баронесі відмовили у посаді Радника з національної безпеки прем’єр-міністра Девіда Камерона
Посаду отримав Сер Пітер Рікетс, який відтепер буде курувати діяльність британської розвідки від імені керівника уряду. Натомість, баронеса отримала меншу посаду у Міністерстві внутрішніх справ, де куруватиме лише питання боротьби з тероризмом усередині країни.
Дейлі Мейл: Олігарх буцімто має зв’язки з "хрещеним батьком мафії"
Daily Mail пише, що розлючена колишня дипломатка була настільки обурена, що погрожувала піти у відставку ще до призначення.
Високe посадове джерело з середовища розвідки повідомило Daily Mail, що призначення баронеси радником Девіда Камерона було заблоковане після доповіді Мі-5, яка виявила зв’язок Пoлін Невіл-Джонс iз двома суперечливими “російськими” олігархами.
Мова йде про російського олігарха Міхаїла Чернова, який народжений в Узбекистані і має ізраїльський паспорт, та українського олігарха Дмитра Фірташа.
Daily Mail: зв’язки з "хрещеним батьком".
Два роки тому баронеса Невіл-Джонс отримала пожертву у 20 тисяч фунтів від британського бізнесмена Роберта Шелтера-Джонса, який є розпорядником капіталів РосУкрЕнерго у Британії.
Пан Шелтер Джонс, який є виконавчим директором холдингової компанії Group DF (з багатомільярдними капіталами групи Дмитра Фірташа), також подарував 80 тисяч фунтів Консервативній партії через свою приватну компанію Scythian Ltd.
Баронеса Невіл Джонс заперечує, що знайома з олігархами
Доброчинні внески були офіційно зареєстровані, і баронеса твердила, що отримала 20 тисяч від своєї партії і не знає особисто ні олігархів, ні самого благодійника – пана Шелтера Джонса.
Пан Шелтер-Джонс заявив, що дарував гроші від свого імені, а не від імені Дмитра Фірташа.
Часопис зазначає, що Дмитро Фірташ керує компанією РосУкрЕнерго, яку Міністерство юстиції США підозрювало у зв’язках з Семеном Могілевичем – народженим в Україні мільярдером, який буцімто контролює РосУкрЕнерго і є у десятці найбільш розшукованих американським ФБР злочинців світу.
Європейські та американська розвідки вважають Семена Могілевича “хрещеним батьком” російської мафії, який контролює її діяльність за кордоном, але переховується у Москві.
Британський уряд відмовився коментувати призначення баронеси на посаду.
Лабіринти Януковича
Гаряче, спекотне літо 2010 року здається зупинило політичну динаміку в Україні. Ключові владні фігури перебували у довготривалій відпустці, опозиція опинилися в кадровому та концептуальному нокаутах, засоби масової інформації залишилися без новин, суспільство затамувало дихання.
Втім на тлі публічного політичного штилю, примарного спокою у сформованій вертикалі актуальною, трендовою топ-темою серед політично-небайдужого авангарду суспільства стало питання: яка мета у архітекторів вертикалі влади?
Який політичний, економічний курс проводитиме влада?
Навколо якого інституту або персони відбуватиметься елітна та електоральна консолідація?
Лабіринт вертикалі
Достатньо легко президент Янукович відформатував більшість в парламенті, повернув адміністративні важелі управління, наповнив адміністративно-бюрократичну систему лояльними кадрами.
Але для влади залишається проблемою, яким чином вишколити під чітку вертикаль ЗМІ, що вже працюють як самодостатні бізнес-корпорації, як розмовляти з громадянським суспільством, яке в жодному разі не готове змиритися з наступом на засади української ідентичності, як будувати діалог з експертним та інтелектуальним середовищем, яке знаходиться на боці суспільства, а не еліт.
На ці питання президентські конструктори поки що не мають відповіді.
Щоб оцінити, чи можлива дієздатна вертикаль в Україні, потрібно відповісти на питання за яких умов можлива вертикаль, яка група може бути опорою ефективної вертикалі?
Вертикаль має сенс, коли вона доходить до суспільства, перетворює соціальні зв'язки на патерналістські зразки. До того ж вертикаль може бути ефективною тільки тоді, коли сформувався опорний клас, який підтримує та утримує систему, бере на себе функції суб'єкта політичного режиму. Окрім цього опорний клас - це економічний клас, що стає опорою президентської влади.
Наприклад, таким класом в Росії стали силовики, що було пов'язано з певними загрозами національній безпеці та державним курсом політичного класу на збереження цілісності країни. В Білорусі з її індустріально-промисловою однорідністю таким класом виступає промислово-менеджерська еліта.
В Україні так склалося, що прошарок силовиків не став впливовим, оскільки після набуття незалежності не було серйозних викликів національній безпеці, та взагалі Україна, відмовившись від ядерної зброї, розвивається як пацифістська країна.
На відміну від Білорусі в Україні промисловий, індустріальний капітал сконцентрований на Сході, банківсько-фінансовий - в Києві, а в Центрі та Заході переважає економіка середнього бізнесу.
Україна настільки розпилена та розпорошена країна, що знайти спільний знаменник достатньо складно. Мабуть кожен український президент намагався це зробити, зважаючи на наявні можливості та ресурси.
Однак проблема Януковича полягає в тому, що українське суспільство, хоча й має запит на "сильну руку", все ж таки налаштоване на демократичний розвиток і в цілому не сприймає наміри правлячого класу обмежити демократію, конкурентні вибори, свободу слова.
Крім цього, на відміну від Білорусі з її структурованим промисловим потенціалом та Росії - з її енергетичним, вуглеводним ресурсом, Україна не має достатнього економічного джерела соціального благополуччя.
Саме загальнонаціональний розвиток промисловості Білорусі та наднаціональний характер російського "Газпрому" економічно та соціально цементують відповідно білоруську та російську націю. А в Україні ідея "Донбас годує всіх" тільки посилює розкол між Сходом та Заходом.
Іншими словами, для того, щоб "закрутити гайки", владі не вистачає ані відповідної громадської підтримки, ані ідеологічного ресурсу, ані значних фінансово-економічних ресурсів для підтримки високих соціальних стандартів.
А дешевого авторитаризму, як кажуть в народі, не буває.
Більш того, сучасна структура економічних можливостей відрізняється від початку 2000-х років, коли була сприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура, а видатки бюджету йшли на соціальні виплати.
З середині 2000-х активно розвивалося споживче кредитування, ринок банківських послуг, формувався середній клас. Сучасні економічні умови, коли бюджет пустий, а дефіцит великий роблять Україну більш залежною від зовнішніх кредиторів.
Останній кредит МВФ, який отримав уряд, примушує владу проводити ультраліберальну економічну політику. А саме ліберальні реформи викликають в суспільстві найбільшу недовіру, оскільки носять шоковий характер. Звідси можливості для розширення авторитарної влади Януковича стають ще більш обмеженими.
Лабіринт легітимності
Президент Янукович оголосив, що влада налаштована на проведення економічних реформ.
На який клас або гегемон може спиратися Янукович як архітектор реформ? Поки що роль квазі-гегемона доводиться виконувати його виборцю, який за своїми соціально-економічними інтересами не є однорідним.
Парадокс полягає в тому, що його електоральна база мобілізована по гуманітарним питанням, але в соціально-економічному розрізі не має однорідних інтересів. З одного боку, багаті, власники, олігархи, а з іншого - бідні, наймані працівники, бюджетники.
Економічна політика уряду не може одночасно задовольнити і перших, і других. Якщо олігархи отримали 30% знижку на газ, то бюджетники навпаки - 50% підвищення ціни на газ.
Тому, як тільки влада почне проводити так звані "непопулярні реформи", тобто реформи, головний тягар яких буде покладений на пересічного виборця, великий рейтинг очікування Януковича досить швидко стане рейтингом розчарування.
Відсутність консолідованої соціально-економічної опори політичного режиму штовхають зодчих президента на пошук додаткових адміністративних, інституціональних, плебісцитарних підпірок.
Янукович робить ставку на розбудову "вертикалі влади", підмінюючи стратегічне управління державою технічною керованістю адміністративно-бюрократичної системи.
Звідси - намагання упорядкувати, звести до єдиного джерела управління всі інститути - уряд, парламент, губернаторів, мерів, органи місцевого самоврядування, поступово вмонтовуючи їх в систему виконавчої влади.
Для Януковича держава ототожнюється з владою. Але президент - не глава виконавчої влади, а глава держави. Президент таким чином сам до кінця не розуміє, для чого йому потрібна владна вертикаль і яку роль він має виконувати.
Слабка легітимність президента примушує його шукати "законні" технології посилення власної легітимності. Таким є бажання провести конституційний референдум, який фактично буде означати референдум довіри до Януковича.
Отримавши на референдумі, в тому числі, завдяки адміністративному ресурсу, 60-70% підтримки, можна буде забути про результати другого туру президентських виборів, та й про вибори як вибір взагалі. Янукович отримає мандат і легітимність пострадянського типу.
Янукович також намагається компенсувати дефіцит легітимності за рахунок перебудови політичного, культурно-історичного та ментального ландшафту української державності, спираючись на електоральні настрої Півдня та Сходу.
В цьому відношенні стає зрозумілою ставка Януковича на розширення православної ідентичності (президентська підтримка візитів Патріарха Кирила), що має сприяти перетворенню української національної ідентичності на православну наднаціональну.
Але це ніщо інше як прив'язання України до великоросійської ментальної географії.
***
Фактично цим спекотним літом визначиться політична повістка на 2010-2012 роки.
Парадокс ситуації полягає в тому, що проводити реформи без політичного курсу неможливо. А саме політичного, державного курсу влада не здатна сформулювати.
Яка місія, номінація у президента Януковича? У першого президента Кравчука була номінація президент становлення України, наступний за ним президент Кучма був президентом економічного відновлення, створення економічних засад держави. Президент Ющенко був архітектором націобудівництва.
У Януковича власного проекту немає. І це багато в чому не його особиста проблема, це проблема країни, яка й досі не визначилася з власною ідентичністю: або українці обирають ментальний європейський простір, або пострадянський, російський, православний;
з політичною моделлю: або потрібно навчитися конструювати і працювати в коаліціях, або "сильною рукою" будувати вертикаль влади,
з економічною моделлю: або ліберальна економіка середніх власників, або монополізований капіталізм олігархів з державним патерналізмом.
Більш того, для кожного з цих курсів потрібно мати вагому суспільну підтримку, що на фоні тотального суспільного розчарування в елітах виглядає достатньо проблематичним.
Якщо за ці роки буде відформотована вертикаль, вибори перетворяться на референдум довіри до влади, буде обрано шлях напівавторитарного президентства, то Україна стане на шлях пострадянських президентур.
Це означає, що Україна може увійти та стати частиною нового великоросійського геополітичного простору.
Якщо будуть збережені демократичні вибори, створені політичні інститути, то Україна піде східноєвропейським шляхом, що означатиме інституціонально сильного президента, що спирається на партійно-коаліційну елітну платформу, де президент та прем'єр ділять владу між собою.
Іншими словами, саме модель президентської влади, місія президентства стане визначальною для моделі української державності на найближчі 10 років.
Вадим Карасьов, Директор Інституту глобальних стратегій
Втім на тлі публічного політичного штилю, примарного спокою у сформованій вертикалі актуальною, трендовою топ-темою серед політично-небайдужого авангарду суспільства стало питання: яка мета у архітекторів вертикалі влади?
Який політичний, економічний курс проводитиме влада?
Навколо якого інституту або персони відбуватиметься елітна та електоральна консолідація?
Лабіринт вертикалі
Достатньо легко президент Янукович відформатував більшість в парламенті, повернув адміністративні важелі управління, наповнив адміністративно-бюрократичну систему лояльними кадрами.
Але для влади залишається проблемою, яким чином вишколити під чітку вертикаль ЗМІ, що вже працюють як самодостатні бізнес-корпорації, як розмовляти з громадянським суспільством, яке в жодному разі не готове змиритися з наступом на засади української ідентичності, як будувати діалог з експертним та інтелектуальним середовищем, яке знаходиться на боці суспільства, а не еліт.
На ці питання президентські конструктори поки що не мають відповіді.
Щоб оцінити, чи можлива дієздатна вертикаль в Україні, потрібно відповісти на питання за яких умов можлива вертикаль, яка група може бути опорою ефективної вертикалі?
Вертикаль має сенс, коли вона доходить до суспільства, перетворює соціальні зв'язки на патерналістські зразки. До того ж вертикаль може бути ефективною тільки тоді, коли сформувався опорний клас, який підтримує та утримує систему, бере на себе функції суб'єкта політичного режиму. Окрім цього опорний клас - це економічний клас, що стає опорою президентської влади.
Наприклад, таким класом в Росії стали силовики, що було пов'язано з певними загрозами національній безпеці та державним курсом політичного класу на збереження цілісності країни. В Білорусі з її індустріально-промисловою однорідністю таким класом виступає промислово-менеджерська еліта.
В Україні так склалося, що прошарок силовиків не став впливовим, оскільки після набуття незалежності не було серйозних викликів національній безпеці, та взагалі Україна, відмовившись від ядерної зброї, розвивається як пацифістська країна.
На відміну від Білорусі в Україні промисловий, індустріальний капітал сконцентрований на Сході, банківсько-фінансовий - в Києві, а в Центрі та Заході переважає економіка середнього бізнесу.
Україна настільки розпилена та розпорошена країна, що знайти спільний знаменник достатньо складно. Мабуть кожен український президент намагався це зробити, зважаючи на наявні можливості та ресурси.
Однак проблема Януковича полягає в тому, що українське суспільство, хоча й має запит на "сильну руку", все ж таки налаштоване на демократичний розвиток і в цілому не сприймає наміри правлячого класу обмежити демократію, конкурентні вибори, свободу слова.
Крім цього, на відміну від Білорусі з її структурованим промисловим потенціалом та Росії - з її енергетичним, вуглеводним ресурсом, Україна не має достатнього економічного джерела соціального благополуччя.
Саме загальнонаціональний розвиток промисловості Білорусі та наднаціональний характер російського "Газпрому" економічно та соціально цементують відповідно білоруську та російську націю. А в Україні ідея "Донбас годує всіх" тільки посилює розкол між Сходом та Заходом.
Іншими словами, для того, щоб "закрутити гайки", владі не вистачає ані відповідної громадської підтримки, ані ідеологічного ресурсу, ані значних фінансово-економічних ресурсів для підтримки високих соціальних стандартів.
А дешевого авторитаризму, як кажуть в народі, не буває.
Більш того, сучасна структура економічних можливостей відрізняється від початку 2000-х років, коли була сприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура, а видатки бюджету йшли на соціальні виплати.
З середині 2000-х активно розвивалося споживче кредитування, ринок банківських послуг, формувався середній клас. Сучасні економічні умови, коли бюджет пустий, а дефіцит великий роблять Україну більш залежною від зовнішніх кредиторів.
Останній кредит МВФ, який отримав уряд, примушує владу проводити ультраліберальну економічну політику. А саме ліберальні реформи викликають в суспільстві найбільшу недовіру, оскільки носять шоковий характер. Звідси можливості для розширення авторитарної влади Януковича стають ще більш обмеженими.
Лабіринт легітимності
Президент Янукович оголосив, що влада налаштована на проведення економічних реформ.
На який клас або гегемон може спиратися Янукович як архітектор реформ? Поки що роль квазі-гегемона доводиться виконувати його виборцю, який за своїми соціально-економічними інтересами не є однорідним.
Парадокс полягає в тому, що його електоральна база мобілізована по гуманітарним питанням, але в соціально-економічному розрізі не має однорідних інтересів. З одного боку, багаті, власники, олігархи, а з іншого - бідні, наймані працівники, бюджетники.
Економічна політика уряду не може одночасно задовольнити і перших, і других. Якщо олігархи отримали 30% знижку на газ, то бюджетники навпаки - 50% підвищення ціни на газ.
Тому, як тільки влада почне проводити так звані "непопулярні реформи", тобто реформи, головний тягар яких буде покладений на пересічного виборця, великий рейтинг очікування Януковича досить швидко стане рейтингом розчарування.
Відсутність консолідованої соціально-економічної опори політичного режиму штовхають зодчих президента на пошук додаткових адміністративних, інституціональних, плебісцитарних підпірок.
Янукович робить ставку на розбудову "вертикалі влади", підмінюючи стратегічне управління державою технічною керованістю адміністративно-бюрократичної системи.
Звідси - намагання упорядкувати, звести до єдиного джерела управління всі інститути - уряд, парламент, губернаторів, мерів, органи місцевого самоврядування, поступово вмонтовуючи їх в систему виконавчої влади.
Для Януковича держава ототожнюється з владою. Але президент - не глава виконавчої влади, а глава держави. Президент таким чином сам до кінця не розуміє, для чого йому потрібна владна вертикаль і яку роль він має виконувати.
Слабка легітимність президента примушує його шукати "законні" технології посилення власної легітимності. Таким є бажання провести конституційний референдум, який фактично буде означати референдум довіри до Януковича.
Отримавши на референдумі, в тому числі, завдяки адміністративному ресурсу, 60-70% підтримки, можна буде забути про результати другого туру президентських виборів, та й про вибори як вибір взагалі. Янукович отримає мандат і легітимність пострадянського типу.
Янукович також намагається компенсувати дефіцит легітимності за рахунок перебудови політичного, культурно-історичного та ментального ландшафту української державності, спираючись на електоральні настрої Півдня та Сходу.
В цьому відношенні стає зрозумілою ставка Януковича на розширення православної ідентичності (президентська підтримка візитів Патріарха Кирила), що має сприяти перетворенню української національної ідентичності на православну наднаціональну.
Але це ніщо інше як прив'язання України до великоросійської ментальної географії.
***
Фактично цим спекотним літом визначиться політична повістка на 2010-2012 роки.
Парадокс ситуації полягає в тому, що проводити реформи без політичного курсу неможливо. А саме політичного, державного курсу влада не здатна сформулювати.
Яка місія, номінація у президента Януковича? У першого президента Кравчука була номінація президент становлення України, наступний за ним президент Кучма був президентом економічного відновлення, створення економічних засад держави. Президент Ющенко був архітектором націобудівництва.
У Януковича власного проекту немає. І це багато в чому не його особиста проблема, це проблема країни, яка й досі не визначилася з власною ідентичністю: або українці обирають ментальний європейський простір, або пострадянський, російський, православний;
з політичною моделлю: або потрібно навчитися конструювати і працювати в коаліціях, або "сильною рукою" будувати вертикаль влади,
з економічною моделлю: або ліберальна економіка середніх власників, або монополізований капіталізм олігархів з державним патерналізмом.
Більш того, для кожного з цих курсів потрібно мати вагому суспільну підтримку, що на фоні тотального суспільного розчарування в елітах виглядає достатньо проблематичним.
Якщо за ці роки буде відформотована вертикаль, вибори перетворяться на референдум довіри до влади, буде обрано шлях напівавторитарного президентства, то Україна стане на шлях пострадянських президентур.
Це означає, що Україна може увійти та стати частиною нового великоросійського геополітичного простору.
Якщо будуть збережені демократичні вибори, створені політичні інститути, то Україна піде східноєвропейським шляхом, що означатиме інституціонально сильного президента, що спирається на партійно-коаліційну елітну платформу, де президент та прем'єр ділять владу між собою.
Іншими словами, саме модель президентської влади, місія президентства стане визначальною для моделі української державності на найближчі 10 років.
Вадим Карасьов, Директор Інституту глобальних стратегій
І назвуть єдину футбольну команду України і Росії, приміром, «збірна святої русі»
Останнім часом з різних джерел ллється інформація про необхідність об’єднання українського та російського футбольних чемпіонатів. Мовляв, це значно підвищить рівень українського футболу.
Схвальну оцінку цій ідеї вже дали власники найпотужніших українських футбольних грандів – київського “Динамо” та донецького “Шахтаря”. На сайті УНІАН, приміром, нещодавно було розміщено висловлювання генерального директора ФК “Шахтар” пана Палкіна. Він з розпачем повідомив, що прямо зараз, на жаль, об’єднати чемпіонати неможливо через певні причини. Натомість він по-стаханівськи видав нагора іншу пропозицію – працювати над формулою розиграшу єдиного Кубка, втілення якої буде значним поступом на шляху до остаточного об’єднання чемпіонатів. Для пана Палкіна розиграш Кубка України є “не таким вже рейтинговим”. Як футбольний вболівальник зі стажем та український патріот рішуче заперечую необхідність будь-якого злиття українського футболу з російським і на це є кілька вагомих причин.
Український клубний футбол є повністю самодостатній та апріорі сильніший, відтак не потребує злиття з чимось гіршим. Українська земля продовжує народжувати більше футбольних талантів, аніж російська. Про це свідчить кількість українців, які грають за російські футбольні клуби. Маю спогади ще з років спочилого у бозі “совка”, коли усього союзного футбольного воза тягли в першу чергу українські команди – “Динамо”, “Шахтар”, “Дніпро”, “Металіст” та ”Чорноморець”. У той час у Росії як такого футболу не було взагалі, він був лише у Москві та Ленінграді. У Москві ж і керували процесом. Та й на сьогодні, коли футбольні координати в Україні і в Росії повністю зміщено в бік приватної власності, говорити про те, що російський клубний футбол став якісно кращий немає жодних підстав. Навпаки, український футбол є кращий, що й доводять сутички “Динамо” зі “Спартаком”, “Динамо” з “Рубіном” та “Шахтаря” з “ЦСКА” в єврокубках, де наші команди неодмінно виходили переможцями. Можливо саме цей беззаперечний факт неабияк дратує російських футбольних функціонерів, яким до шмиги покерувати й українським футболом, як і в союзні роки. Саме для цього вони й “народили” на світ божий ідею про злиття чемпіонатів, накинувши на неї каптур благих намірів, таких як загальне підвищення рівня об’єднаного чемпіонату, збільшення відвідуваності стадіонів тощо. Проте, на шальках терезів, що намагаються схилитись у бік Росії в цьому питанні, є купа грошей. Російська футбольна індустрія безперечно має потужніші фінансові вливання, джерела яких ведуть у невичерпні нафтогазові родовища нашого північно-східного сусіда.
З клубним футболом, здається, в цілому розібрались. Але на цьому питання не вичерпано. Росія не заспокоїться лише фактом поглинання українського футбольного чемпіонату. Переконаний, що остаточна мета – злиття збірних України та Росії у єдину команду, з назвою, приміром “збірна святої русі” та з двоголово-трикольоровою символікою на футболках. Усе це не вигадка, а реалії найближчого майбутнього, які повністю вкладаються в контекст повзучого відновлення імперії на 1/6 території землі. Футбольна індустрія України, інфраструктура якої почасти розбудовувалась і за наш з вами кошт (платників податків), як і за “совка” повинна буде впрягтись у єдиного імперського воза, лаври від здобутків якого, звісно, пожинатиме Москва. Таким чином Росія не просто хоче позбавитись сильнішого конкурента на світовій арені шляхом тривіального поглинання, піджививши власну міць за наш рахунок, а й тут переслідує чітку геополітичну мету. В мене постає питання іншого штибу, не футбольного. А чи погодимось ми, українці, на те, щоб в нас відібрали можливість вболівати за нашу національну, жовто-блакитну збірну? Оскільки сьогодні футбол є грою мільйонів, то позбавити націю її національної збірної означатиме відібрати одну з питомих ознак її самоідентифікації. Уявляєте, щоб, наприклад, італійців позбавили їх “скуадри адзурри”?
Чи розуміють такі прості речі у ФК “Шахтар” та ФК “Динамо”, розробляючи усілякі там формули об’єднання, чи їх свідомість остаточно затьмарена молохом різнокольорових купюр? Питання риторичне. З точки зору їх клубної бухгалтерії вони діють вірно. Проте, це єдиний плюс, який принесе з собою об’єднання чемпіонатів – подальше накопичення баришів власників українських грандів. Плюс чисто меркантильний та дуже сумнівний. А 2/3 складу теперішньої української прем’єр-ліги повинні будуть йти геть у першу лігу, тобто на задвірки, бо для них, незаможних, місця у так званій об’єднаній еліті не буде. То про який розвиток українського футболу йдеться, пане Палкін? Український футбол - це не лише “Шахтар” та “Динамо”. Такі команди, як “Ворскла”, “Оболонь”, “Кривбас” та інші також мріють про єврокубки, а їх вболівальники не гірші за динамівських чи донецьких! Отже, абсурдна ідея щодо так званого об’єднання чемпіонатів України та Росії має бути відкинута як невигідна та шкідлива. Ніколи рівень українського футболу не підвищиться шляхом позірного злягання з футболом російським. Разом з тим, пане Палкін, бажаю Вам наснаги та успіхів у подальшій розбудові ФК “Шахтар”, але лише у контексті усього українського національного футболу. Будьте патріотом України!
Володимир Манько
Схвальну оцінку цій ідеї вже дали власники найпотужніших українських футбольних грандів – київського “Динамо” та донецького “Шахтаря”. На сайті УНІАН, приміром, нещодавно було розміщено висловлювання генерального директора ФК “Шахтар” пана Палкіна. Він з розпачем повідомив, що прямо зараз, на жаль, об’єднати чемпіонати неможливо через певні причини. Натомість він по-стаханівськи видав нагора іншу пропозицію – працювати над формулою розиграшу єдиного Кубка, втілення якої буде значним поступом на шляху до остаточного об’єднання чемпіонатів. Для пана Палкіна розиграш Кубка України є “не таким вже рейтинговим”. Як футбольний вболівальник зі стажем та український патріот рішуче заперечую необхідність будь-якого злиття українського футболу з російським і на це є кілька вагомих причин.
Український клубний футбол є повністю самодостатній та апріорі сильніший, відтак не потребує злиття з чимось гіршим. Українська земля продовжує народжувати більше футбольних талантів, аніж російська. Про це свідчить кількість українців, які грають за російські футбольні клуби. Маю спогади ще з років спочилого у бозі “совка”, коли усього союзного футбольного воза тягли в першу чергу українські команди – “Динамо”, “Шахтар”, “Дніпро”, “Металіст” та ”Чорноморець”. У той час у Росії як такого футболу не було взагалі, він був лише у Москві та Ленінграді. У Москві ж і керували процесом. Та й на сьогодні, коли футбольні координати в Україні і в Росії повністю зміщено в бік приватної власності, говорити про те, що російський клубний футбол став якісно кращий немає жодних підстав. Навпаки, український футбол є кращий, що й доводять сутички “Динамо” зі “Спартаком”, “Динамо” з “Рубіном” та “Шахтаря” з “ЦСКА” в єврокубках, де наші команди неодмінно виходили переможцями. Можливо саме цей беззаперечний факт неабияк дратує російських футбольних функціонерів, яким до шмиги покерувати й українським футболом, як і в союзні роки. Саме для цього вони й “народили” на світ божий ідею про злиття чемпіонатів, накинувши на неї каптур благих намірів, таких як загальне підвищення рівня об’єднаного чемпіонату, збільшення відвідуваності стадіонів тощо. Проте, на шальках терезів, що намагаються схилитись у бік Росії в цьому питанні, є купа грошей. Російська футбольна індустрія безперечно має потужніші фінансові вливання, джерела яких ведуть у невичерпні нафтогазові родовища нашого північно-східного сусіда.
З клубним футболом, здається, в цілому розібрались. Але на цьому питання не вичерпано. Росія не заспокоїться лише фактом поглинання українського футбольного чемпіонату. Переконаний, що остаточна мета – злиття збірних України та Росії у єдину команду, з назвою, приміром “збірна святої русі” та з двоголово-трикольоровою символікою на футболках. Усе це не вигадка, а реалії найближчого майбутнього, які повністю вкладаються в контекст повзучого відновлення імперії на 1/6 території землі. Футбольна індустрія України, інфраструктура якої почасти розбудовувалась і за наш з вами кошт (платників податків), як і за “совка” повинна буде впрягтись у єдиного імперського воза, лаври від здобутків якого, звісно, пожинатиме Москва. Таким чином Росія не просто хоче позбавитись сильнішого конкурента на світовій арені шляхом тривіального поглинання, піджививши власну міць за наш рахунок, а й тут переслідує чітку геополітичну мету. В мене постає питання іншого штибу, не футбольного. А чи погодимось ми, українці, на те, щоб в нас відібрали можливість вболівати за нашу національну, жовто-блакитну збірну? Оскільки сьогодні футбол є грою мільйонів, то позбавити націю її національної збірної означатиме відібрати одну з питомих ознак її самоідентифікації. Уявляєте, щоб, наприклад, італійців позбавили їх “скуадри адзурри”?
Чи розуміють такі прості речі у ФК “Шахтар” та ФК “Динамо”, розробляючи усілякі там формули об’єднання, чи їх свідомість остаточно затьмарена молохом різнокольорових купюр? Питання риторичне. З точки зору їх клубної бухгалтерії вони діють вірно. Проте, це єдиний плюс, який принесе з собою об’єднання чемпіонатів – подальше накопичення баришів власників українських грандів. Плюс чисто меркантильний та дуже сумнівний. А 2/3 складу теперішньої української прем’єр-ліги повинні будуть йти геть у першу лігу, тобто на задвірки, бо для них, незаможних, місця у так званій об’єднаній еліті не буде. То про який розвиток українського футболу йдеться, пане Палкін? Український футбол - це не лише “Шахтар” та “Динамо”. Такі команди, як “Ворскла”, “Оболонь”, “Кривбас” та інші також мріють про єврокубки, а їх вболівальники не гірші за динамівських чи донецьких! Отже, абсурдна ідея щодо так званого об’єднання чемпіонатів України та Росії має бути відкинута як невигідна та шкідлива. Ніколи рівень українського футболу не підвищиться шляхом позірного злягання з футболом російським. Разом з тим, пане Палкін, бажаю Вам наснаги та успіхів у подальшій розбудові ФК “Шахтар”, але лише у контексті усього українського національного футболу. Будьте патріотом України!
Володимир Манько
Міліція приховує вбивство журналіста?
Депутат від НУНС Володимир Ар'єв вважає, що МВС може приховувати інформацію про вбивство головного редактора харківської газети Василя Климентьєва.
Про це він заявив під час телемарафону на каналі ТВі.
"Головний редактор газети "Новий стиль" зник 11 серпня. Перший варіант - коли порушується справа по факту зникнення, застосовується менше оперативних заходів, ніж коли порушується справа по факту вбивства", - зазначив він.
Ар'єв повідомив, що газета дуже сильно критикувала саме правоохоронні органи.
"Напевне в силових структурах щось знають і тому порушили справу по такій статті (вбивство), але мені це достеменно не відомо", - сказав він.
Про це він заявив під час телемарафону на каналі ТВі.
"Головний редактор газети "Новий стиль" зник 11 серпня. Перший варіант - коли порушується справа по факту зникнення, застосовується менше оперативних заходів, ніж коли порушується справа по факту вбивства", - зазначив він.
Ар'єв повідомив, що газета дуже сильно критикувала саме правоохоронні органи.
"Напевне в силових структурах щось знають і тому порушили справу по такій статті (вбивство), але мені це достеменно не відомо", - сказав він.
Підписатися на:
Дописи (Atom)