Останнім часом з різних джерел ллється інформація про необхідність об’єднання українського та російського футбольних чемпіонатів. Мовляв, це значно підвищить рівень українського футболу.
Схвальну оцінку цій ідеї вже дали власники найпотужніших українських футбольних грандів – київського “Динамо” та донецького “Шахтаря”. На сайті УНІАН, приміром, нещодавно було розміщено висловлювання генерального директора ФК “Шахтар” пана Палкіна. Він з розпачем повідомив, що прямо зараз, на жаль, об’єднати чемпіонати неможливо через певні причини. Натомість він по-стаханівськи видав нагора іншу пропозицію – працювати над формулою розиграшу єдиного Кубка, втілення якої буде значним поступом на шляху до остаточного об’єднання чемпіонатів. Для пана Палкіна розиграш Кубка України є “не таким вже рейтинговим”. Як футбольний вболівальник зі стажем та український патріот рішуче заперечую необхідність будь-якого злиття українського футболу з російським і на це є кілька вагомих причин.
Український клубний футбол є повністю самодостатній та апріорі сильніший, відтак не потребує злиття з чимось гіршим. Українська земля продовжує народжувати більше футбольних талантів, аніж російська. Про це свідчить кількість українців, які грають за російські футбольні клуби. Маю спогади ще з років спочилого у бозі “совка”, коли усього союзного футбольного воза тягли в першу чергу українські команди – “Динамо”, “Шахтар”, “Дніпро”, “Металіст” та ”Чорноморець”. У той час у Росії як такого футболу не було взагалі, він був лише у Москві та Ленінграді. У Москві ж і керували процесом. Та й на сьогодні, коли футбольні координати в Україні і в Росії повністю зміщено в бік приватної власності, говорити про те, що російський клубний футбол став якісно кращий немає жодних підстав. Навпаки, український футбол є кращий, що й доводять сутички “Динамо” зі “Спартаком”, “Динамо” з “Рубіном” та “Шахтаря” з “ЦСКА” в єврокубках, де наші команди неодмінно виходили переможцями. Можливо саме цей беззаперечний факт неабияк дратує російських футбольних функціонерів, яким до шмиги покерувати й українським футболом, як і в союзні роки. Саме для цього вони й “народили” на світ божий ідею про злиття чемпіонатів, накинувши на неї каптур благих намірів, таких як загальне підвищення рівня об’єднаного чемпіонату, збільшення відвідуваності стадіонів тощо. Проте, на шальках терезів, що намагаються схилитись у бік Росії в цьому питанні, є купа грошей. Російська футбольна індустрія безперечно має потужніші фінансові вливання, джерела яких ведуть у невичерпні нафтогазові родовища нашого північно-східного сусіда.
З клубним футболом, здається, в цілому розібрались. Але на цьому питання не вичерпано. Росія не заспокоїться лише фактом поглинання українського футбольного чемпіонату. Переконаний, що остаточна мета – злиття збірних України та Росії у єдину команду, з назвою, приміром “збірна святої русі” та з двоголово-трикольоровою символікою на футболках. Усе це не вигадка, а реалії найближчого майбутнього, які повністю вкладаються в контекст повзучого відновлення імперії на 1/6 території землі. Футбольна індустрія України, інфраструктура якої почасти розбудовувалась і за наш з вами кошт (платників податків), як і за “совка” повинна буде впрягтись у єдиного імперського воза, лаври від здобутків якого, звісно, пожинатиме Москва. Таким чином Росія не просто хоче позбавитись сильнішого конкурента на світовій арені шляхом тривіального поглинання, піджививши власну міць за наш рахунок, а й тут переслідує чітку геополітичну мету. В мене постає питання іншого штибу, не футбольного. А чи погодимось ми, українці, на те, щоб в нас відібрали можливість вболівати за нашу національну, жовто-блакитну збірну? Оскільки сьогодні футбол є грою мільйонів, то позбавити націю її національної збірної означатиме відібрати одну з питомих ознак її самоідентифікації. Уявляєте, щоб, наприклад, італійців позбавили їх “скуадри адзурри”?
Чи розуміють такі прості речі у ФК “Шахтар” та ФК “Динамо”, розробляючи усілякі там формули об’єднання, чи їх свідомість остаточно затьмарена молохом різнокольорових купюр? Питання риторичне. З точки зору їх клубної бухгалтерії вони діють вірно. Проте, це єдиний плюс, який принесе з собою об’єднання чемпіонатів – подальше накопичення баришів власників українських грандів. Плюс чисто меркантильний та дуже сумнівний. А 2/3 складу теперішньої української прем’єр-ліги повинні будуть йти геть у першу лігу, тобто на задвірки, бо для них, незаможних, місця у так званій об’єднаній еліті не буде. То про який розвиток українського футболу йдеться, пане Палкін? Український футбол - це не лише “Шахтар” та “Динамо”. Такі команди, як “Ворскла”, “Оболонь”, “Кривбас” та інші також мріють про єврокубки, а їх вболівальники не гірші за динамівських чи донецьких! Отже, абсурдна ідея щодо так званого об’єднання чемпіонатів України та Росії має бути відкинута як невигідна та шкідлива. Ніколи рівень українського футболу не підвищиться шляхом позірного злягання з футболом російським. Разом з тим, пане Палкін, бажаю Вам наснаги та успіхів у подальшій розбудові ФК “Шахтар”, але лише у контексті усього українського національного футболу. Будьте патріотом України!
Володимир Манько
статті про українську політику і не тільки
