Україна: ідеологія порятунку

Через прихід до влади нового президента, який є прихильником російської орієнтації (а таким самим проросійським є й нинішній український уряд), Російська Федерація активно реалізовує план бліцкригу - максимально вижимає з України користь, задовольняє власні геополітичні амбіції та економічні інтереси.

А США і Євросоюз із закритими очима спостерігають за цим.

Україна - не Росія. Україна - як Росія?

Екстремальна, форсмажорна процедура пролонгації угод про перебування Чорноморського флоту в Криму, газотранспортна суперечлива проблематика - все це є принциповим і показовим.

Об'єктивно кажучи, чимало економічних новацій чинної владної команди є позитивними (або ж планувалися як позитивні). Адже попередня влада розцінювала співпрацю з Росією як щось недоречне апріорі.

Але теперішній різкий розворот - коли ми інтегруємося, втягуємося, вливаємося у російську політико-економічну чи навіть оборонно-безпекову інфраструктур - є небезпечним.

Тим більше, що наш північно-східний сусід не поспішає відкривати свої ринки цукру, молока, м'яса, зернових, які були "гостинно" закриті для українського експортера ще 2006 року.

Фактично спостерігається блискавичне поглинення Росією базових економічних інституцій незалежної України, і це не може не турбувати суспільство.

Сьогодні, мабуть, зарано говорити про реальні втрати й здобутки, але що стосується перспективи, то можна констатувати певні упущення.

Чи не найяскравішою ілюстрацією цього є чинні газові контракти. Якщо ми взяли на себе зобов'язання купувати перманентно великі обсяги газу, потрібно було прив'язати його ціну до європейської, і закріпити обов'язкові обсяги прокачки транзитного газу, щоб Україна як країна-транзитер отримувала стабільні прибутки.

Якщо ми фіксуємо формулу обчислення ціни газу для України, то маємо визначити формулу прогресивного обчислення ціни транзиту. Тільки тоді це буде гармонійний і партнерський підхід до справи.

Вочевидь, не варто було змішувати питання перебування флоту в Криму і ціну на газ. Чорноморський флот - це питання стратегічної безпеки Росії, але, водночас, це й аспект стратегічної безпеки України.

Взаємопов'язаність двох стратегічних концепцій - досить різнопланових, до речі, - потрібно було заздалегідь збалансувати між собою.

Те ж саме стосується питань делімітації і демаркації кордонів, систем безпеки: потрібно ув'язувати те, що ув'язується, а не обчислювати тривалість "паркування" ЧФ на Кримському півострові в газодоларах, а ціну газу для України - в десятиліттях.

Зрештою, очевидно, що газотранспортна система нашої держави навряд чи довго слугуватиме ефективним "паркоматом" російського флоту.

Кожний великий гравець змушений бути великим егоїстом - це зрозуміло, адже він є заручником своїх власних інтересів й амбіцій, тож він готовий - а мова йде про США, Європу, Росію, Китай - максимально враховувати і дискутувати з рівними гравцями, або жертвувати другорядними гравцями заради балансу між лідерами.

"Недалекоглядно вважати ту чи іншу країну незмінним союзником чи одвічним ворогом Англії. У нас немає незмінних союзників, у нас немає одвічних ворогів. Лише наші інтереси незмінні й одвічні, і слугувати їм - наш обов'язок", - ці слова сказав ще навесні 1848 року Джон Темпль, більш відомий як лорд Пальмерстон, і його позиція стала квінтесенцією не тільки британської, але й світової геополітики.

Не варто шукати корені проблеми лише в політиці США, Росії чи Європи, для яких Україна, як це не прикро, була завжди лише об'єктом у їхніх відносинах, предметом неприхованого торгу.

Не так давно авторитетніша "The Times" оприлюднила розмови колишнього британського прем'єра Маргарет Тетчер та лідера СРСР Михайла Горбачова, з яких стало зрозуміло, що Тетчер вмовляла першого-останнього радянського президента не погоджуватися на об'єднання Німеччини.

Трохи згодом оприлюднюють розмови Горбачова з іншими лідерами західних країн, зокрема Джорджем Бушем-старшим та Гельмутом Колем. В них йдеться про те, що Україну не можна відпускати з СРСР.

І мало кого цікавили власні прагнення українського народу - західні державні очільники піклувалися про безпеку своїх держав.

За великим рахунком, Україна тепер не входить до жодного політико-економічного союзу (СНД є надто аморфним).

Реально можемо претендувати на два: зона вільної торгівлі, тобто ринок Європи, куди нас не пускають і не поспішають запрошувати, бо Євросоюз, як достатньо егоїстичне об'єднання, буде захищати свої власні інтереси.

Так само ЄЕП, який поки що ми не дуже відчуваємо ані єдиним, ані відкритим - у всякому разі, по аграрній продукції.

Особливо "дружньо" виглядають запроваджені днями заборони на ввезення до Росії продукції провідних українських м'ясопереробних підприємств: складається враження, що найочевиднішим свідченням російсько-американського "потепління" стало відновлення поставок мороженої курятини (відомої під саркастичною назвою "ножки Буша"), що має витіснити українську тушковану свинину.

Але, якщо Росія готова стати надійним економічним партнером, то для нас відкриваються величезні ринки - варто згадати, що Росія є членом ШОС, входить до низки впливових економічних союзів.
Та знову ж таки - на яких умовах буде побудоване таке партнерство? Якщо на умовах схожих з поглинанням української ГТС - це модель абсолютно невигідна Україні.

Очевидно, що вигідніше керувати власним легковиком, аніж товктися в чужому автобусі, який везе тебе невідомим маршрутом.

Якщо це Росія діятиме за алгоритмом латентної рейдерської атаки на українську металургію - згадайте скуповування акцій ЗАТ "Ілліч-Сталь" (Маріупольський меткомбінат) підконтрольними російським олігархам офшорними "одноденками", то спостерігаємо дещо інший механізм, але він також є неприйнятним.

Це нагадує не рівноправне партнерство, а дотепне гасло, яке один російський підприємець виписав триметровими літерами на стіні складського ангару: "Комунізм - це мистецтво чуже зробити спільним, а спільне зробити своїм".

З іншого боку, якщо це буде рівна, партнерська модель - зовсім інша справа. Щоправда, зараз важко говорити, наскільки Росія готова до рівноправного партнерства з Україною, але необхідність його є очевидною навіть для зовнішніх спостерігачів.

Вже згадуваний Бжезінський восени минулого року зазначив: "Україна може створити сприятливі умови для зближення Росії із Заходом. Вона певною мірою може допомогти сформувати майбутнє Росії, підвищити її безпеку та роль на світовій арені.

В іншому випадку, Росія, затиснута між півтора мільярдами китайців та 550-мільйонним населенням Європи, яке значно багатше за росіян, залишиться напівпустим простором, на якому скорочується населення".

Ідеологія порятунку - український прагматизм

"Вірити чи не вірити?" - це не формат для державників, адже емоції в політиці чи економіці протипоказані. Там панує суворий прагматичний розрахунок.

У геополітиці, на глобальній економічній і політичній арені виграє сильніший, перемагає розумніший.

Слабких тут не люблять, ними жертвують - екстраполюючи шаховий гамбіт на політичну карту світу. Тому ми повинні бути сильними, використовуючи ресурс Росії, Європи, Азії, Америки та й інших напрямків.

Дарма, але протягом останніх п'яти років на світовому і європейському політичному та економічному ринках Україна склала про себе не найкраще враження. Мова йде про ті політичні процеси, про ту колотнечу, яка постійно відбувалася в країні.

Європа зацікавлена в спокої і стабільності України - однієї з найбільших за територією і населенням держав. Вони хочуть бачити в Україні не постійні революції, а постійну, стабільну, прогнозовану владу - як запоруку нормальних інвестиційних процесів.

Тому, коли ми говоримо про роль України у зв'язку зі зміщенням глобальних акцентів, варто зважати не лише на зовнішні чинники - багато в чому винна й сама українська еліта, яка до цього часу не спромоглася довести, що вона здатна зробити свою державу самостійним, сильним гравцем.

Визначаючи перспективне місце України на глобальній арені, варто пригадати, що за базовими покажчиками - територія, корисні копалини, кількість населення, його освітній рівень - ми цілком можемо претендувати на місце у двадцятці.

Але якщо зважити на структуру економіки, катастрофічно старіючі основні фонди, відсутність інноваційного розвитку і нераціональну структуру ВВП, спрогнозувати, що станеться через 2-3 роки, коли вітчизняна металургійна продукція втратить попит, вкрай важко.

Все залежить від нас. Від самої держави, від здатності еліт до політичного компромісу, від змоги об'єднати зусилля для якогось економічного прориву, політичного прориву.

Одна з профілюючих, системоутворюючих проблем України полягає в тому, що в нас немає чіткої кадрової політики. У владу дуже часто потрапляють випадкові люди.

Нині влада повторює помилки весни 2005 року, коли відбулися тотальні зачистки - без огляду на професійний рівень людей. А радикальне "всіх звільнити!" нічим не краще за шариковське "взяти все і розділити!".

Якщо український президент шляхом економічних та політичних поступок Росії забезпечить стабільність поставок у Європу газу, і при цьому ігноруватиме демократичні цінності (зокрема свободу слова, захист прав людини тощо), чи Захід закриє на це очі і робитиме вигляд, що нічого не відбувається?

Відповідь відома: Захід чинитиме так, як це буде вигідно йому в конкретний момент, тобто відповідно до своїх інтересів.

Усе це мало б наштовхнути українську еліту на серйозні роздуми, бо сьогодні історія певною мірою повторюється. Україна, замість стати об'єктом принаймні східноєвропейської політики, вкотре стала заручником відносин Росії та США, Росії та ЄС.

Країна, яка залежить від рятувальних зусиль інших держав, зазвичай, не врятовується. Майбутнє вашої країни - в руках українців. ...Не дивіться на Москву, не дивіться на Вашингтон, просто робіть усе, щоб бути європейською державою" - заявляв Збігнєв Бжезінський ще п'ять років тому, у 2005-му.

Недієздатна, квазі - "failed state", Україна нікому не потрібна - ані світові, ані власним громадянам. Ми маємо не скаржитися на конфліктність еліт, на вади постколоніальної ментальності, на утиски сусідів та інші негаразди.

На світові ринки виходять із пропозиціями купівлі-продажу, а не з ритуальним плачем. Там демонструють гроші чи товар, а не язви та сльози.

В іншому випадку ми виглядаємо жалюгідно, недоречно й незграбно - як жебраки на ярмарку. Нам варто не вишукувати проблеми й біди, а опрацьовувати шляхи їхнього розв'язання та попередження.
Принципово важливими для нас є передові інноваційні технології, які здатні створити базис довгострокового технологічного проектування, а значить, і фінансового, і соціального, і політичного розвитку.

Інноваційна революція стала нагальною необхідністю для України.

Ми цілком здатні стати потужними гравцями на аграрному ринку - варто лише поглиблювати рівень переробки продукції. Необхідно виходити на ринки Росії, на ринки Європи, Азії, Африки та Америки, тоді вже можна буде говорити про рівноправне партнерство.

Маємо потужний транзитний потенціал, який необхідно правильно використовувати , зокрема мова йде про можливості залізничного транспорту.

Через активний автотранзит час модернізувати магістральну мережу, відродити адекватні авіаперевезення, майже з нуля створити логістичну інфраструктуру.

Третій напрямок - енергозбереження і альтернативна енергетика, які дозволять нам зменшити залежність від імпорту енергоносіїв і знизити собівартість української продукції. Звичайно, цей перелік не є вичерпним...

"Все на світі робиться з надією", - підмітив Мартін Лютер. Ми маємо всі підстави сподіватися, що одного дня розпочнемо з сусідами і друзями реальну і ділову розмову, запросивши всіх до відвертості і співпраці - як того вимагає логіка спільних обріїв.

Але без нашої участі, без злагоди наших еліт, без прагматичного патріотизму наших лідерів Україна, як світова держава, як потужний гравець, як середовище для достойного життя - не відбудеться.

Все залежить не тільки від НИХ, але й від НАС. Від кожного з нас, від нашої сили й нашої мудрості, від нашої гордості і честі.

Якщо вони в нас є.

Олександр Домбровський, кандидат економічних наук,екс-губернатор Вінницької області

У Раді роблять косметичний ремонт на 35 мільйонів

Під час парламентських канікул у стінах Верховної Ради проводиться косметичний ремонт, який обійдеться у 35 мільйонів гривень.

Про це пише "Газета по-київськи" з посиланням на працівників парламенту.

За їхніми словами, у кулуарах вже зняли килими: частину віддали в хімчистку, частину замінять на нові. Паркет, який затерся, також піддався оновленню.

Водночас сесійну залу вирішили не чіпати, за винятком дрібних робіт - "щось підфарбувати, підклеїти, підремонтувати апаратуру".

На площі перед будівлею парламенту зараз вирівнюють тротуарну плитку.

"Частково килимові покриття після димових шашок дійсно необхідно міняти. Випалені місця є поряд з моїм кріслом, в центральному проході", - сказав депутат від НУНС Юрій Кармазін.

Голова підкомітету з питань діяльності парламенту Василь Кравчук зазначив, що у Верховній Раді зараз проводиться лише дрібний ремонт.

Левова частка коштів, за його словами, кинута на погашення заборгованості з капітального будівництва за попередні роки, яке проводилося з розмахом. Це стосується не тільки корпусу під куполом, а й будівель парламентських комітетів.

Для порівняння, якщо на ремонт парламентських приміщень у цьому році було закладено понад 35 млн грн, то, приміром, на реконструкцію Андріївської церкви виділили всього 10 млн.грн., Лаври - 15,5 млн.грн, пише "Газета...".

Через Кирила одеситів обшукували і не давали ходити по центру

Одеські правоохоронці перекрили вулиці міста у зв'язку з приїздом Патріарха Московського і Всієї Русі Кирила не тільки для руху автотранспорту, але й для пішоходів.

Співробітники міліції розставили пости по всьому периметру Соборної площі, де Патріарх у середу проводив освячення Одеського Кафедрального Спасо-Преображенського собору.

З деяких вулиць, зокрема Преображенської і Дерибасівської, не можна було потрапити на площу через встановлені огородження, пише одеський сайт "Репортер".

Правоохоронці пропонували потрапити на Соборну площу з боку Тираспольської.

"Через це я запізнився на роботу: не міг ні доїхати на машині, ні навіть пройти пішки. Щоб потрапити до місця роботи мені довелося навернути кілька кіл, перш ніж знайти вихід", - заявив очевидець.

Крім того, міліція перевіряла сумки і обшукувала всіх людей, які хотіли пройти через площу.

"Вони змушували всіх відкривати і показувати свої сумки, навіть якщо люди проходили повз, а не направлялися в собор", - сказала одна з перехожих.

Кучму назвали найбільшим другом кримських татар

Голова Меджлісу, народний депутат від НУ-НС Мустафа Джемільов заявив, що з усіх президентів України найбільше уваги до проблем кримських татар було з боку Леоніда Кучми.

В інтерв'ю Главкому він зазначив, що серйозно проблеми кримських татар не вирішувалися при жодному Президентові, "але більш-менш адекватна увага до нас була з боку Леоніда Кучми".

"Ми на президентських виборах не підтримували Кучму, а тому він деякий час на нас дувся, не помічав. Але пізніше зрозумів значимість і важливість проблеми, створив Раду представників кримсько-татарського народу при Президентові. По суті, він ввів у правове поле Меджліс кримсько-татарського народу ", - заявив Джемілєв.

Крім того, за його словами, Кучма регулярно проводив зустрічі й давав доручення щодо вирішення тих чи інших питань. "Інша справа, що ці доручення на 90% в Криму саботувалися. Але, тим не менше, людина вживала якихось заходів", - сказав Джемілєв.

Він звернув увагу на те, що якщо при Кучмі зустрічі Президента з Меджлісом відбувалияс три-чотири рази на рік, то Віктор Ющенко за всю свою каденцію зустрівся з кримськими татарами тільки двічі. "Новий Президент також не балує нас увагою", - сказав Джемілєв.

Більше того, Джемілєв заявив, що Янукович пропонував йому перейти в коаліцію, а в обмін обіцяв швидше вирішувати проблеми кримських татар. "У нас з Президентом на цю тему була відверта розмова. Янукович говорив, що якщо я перейду в коаліцію, то проблеми кримських татар будуть вирішуватися швидше", - заявив Джемілєв.

"Я йому відповів, що був не проти, щоб фракція НУ-НС вступила в коаліцію. Я навіть підписував листа, який дає повноваження голові фракції Миколі Мартиненку вести про це переговори. Але зібрали всього 25 підписів. Якщо така ініціатива буде в майбутньому, я готовий ще раз підписатися ", - зазначив він.

Але однією з головних умов такого входження була відсутність там комуністів. "Тому Янукович сказав, що переформатування коаліції неможливе, в неї вступити можна тільки індивідуально, у вигляді" тушки ". Я відповів, що" тушкою "не стану. Я сам проти цього, проти цього і Меджліс кримсько-татарського народу", - розповів Джемілєв.

Він зазначив, що "вирішувати проблеми цілого народу Президенту потрібно незалежно від того, хто за кого голосував". "Влада повинна вживати всіх заходів для вирішення проблеми, і тоді народ, або частина народу, візьмуть позиції нової влади. Але таких кроків ми не бачимо", - сказав глава Меджлісу.

Як повідомлялося, 21 червня близько 100 кримчан виставили пікет біля будівлі Адміністрації Президента, після чого їм було зачитано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, яким заборонялося проведення безстрокової акції біля будівлі адміністрації.

Пізніше прес-служба Президента України розповсюдила повідомлення, в якому зазначалося, що уповноважені представники Януковича вислухали вимоги пікетників і пообіцяли їх уважно розглянути.

Джерело в керівництві Криму розповіло про цілі приїзду Лужкова

Мер Москви Юрій Лужков 24-25 липня відвідає Автономну республіку Крим, де проведе зустрічі з місцевою владою та візьме участь у святкуванні Дня Військово-морського флоту РФ.

Про це сьогодні, 21 липня, повідомило джерело в керівництві автономії. За його словами, в ході візиту планується підписати програму співпраці між урядом Москви і Радою міністрів Криму, а також програму співробітництва між урядом Москви і Севастопольською міською державною адміністрацією на 2011-2013 роки.

Джерело також поінформувало, що Лужков прибуде в аеропорт Сімферополь у суботу, 24 липня. Він зустрінеться у Верховній раді АР Крим з кримським спікером Володимиром Константиновим, потім відвідає уряд Криму, де проведе зустріч з головою Ради міністрів автономії Василем Джарти. Після цього планується підписання програми співпраці між урядом Москви і Радою міністрів Криму на 2011-2013 роки.

Після обіду Лужков вирушить до Севастополя, де планується його зустріч з головою Севастопольської міської державної адміністрації Валерієм Саратовим. Сторони мають намір підписати програму співпраці між урядом Москви і Севастопольською міською державною адміністрацією на 2011-2013 роки.

У Севастополі Лужков також відвідає штаб Чорноморського флоту Росії, де проведе зустріч з командувачем ЧФ РФ.

Після цього мер Москви на катері перепливе через Севастопольську бухту, і здійснить екскурсію на Михайлівську батарею.

На наступний день, 25 липня, Юрій Лужков візьме участь в урочистостях з нагоди Дня Військово-морського флоту РФ, які відбуватимуться в Севастопольській бухті з 9:00 до 11:40.

У цей день Лужков відвідає Будинок Москви в Севастополі, побуває на відкритті святкового концерту на площі Нахімова, а також відвідає Володимирський собор у Херсонесі.

Потім у мера Москви запланована екскурсія по меморіальному комплексу 35 берегова батарея.

За інформацією джерела, в другій половині дня Лужков вилетить до Москви.

Нагадаємо, раніше про приїзд до Криму Юрія Лужкова повідомив голова Севастопольської міської державної адміністрації Валерій Саратов. Крім того, сьогодні стало відомо про приїзд до Криму 25 липня прем'єр-міністра РФ Володимира Путіна.

19 липня, на прес-конференції в Москві Юрій Лужков заявив, що не змінив своєї думки про статус Севастополя. "Я свої заяви по Севастополю зробив осмислено і обґрунтовано - ніяких змін моєї позиції щодо статусу Севастополя немає і не буде", - сказав мер Москви.

У відповідь у Міністерстві закордонних справ України заявили, що заяви мера Москви Юрія Лужкова щодо статусу Севастополя йдуть врозріз з добросусідськими відносинами Києва і Москви.

***

Як повідомлялося, 11 травня 2008 року в Севастополі Лужков заявив, що це місто як військово-морська база СРСР і Росії ніколи не передавалося Україні і повинне бути повернене Росії.

У відповідь Служба безпеки України заборонила в'їзд Лужкову в країну, а Віктор Ющенко, що займав у той час пост Президента України, засудив заяви мера Москви.

У 2010 році, з приходом до влади Партії регіонів і Віктора Януковича, прізвище московського мера було викреслено з українських "чорних списків". 10 липня Лужков побував у Криму на святкуванні ювілею Президента України Віктора Януковича.

Грузія проголосила 25 лютого Днем радянської окупації

Парламент Грузії сьогодні ухвалив рішення оголосити 25 лютого Днем радянській окупації. Як повідомляє РосБізнесКонсалтинг, з ініціативою відзначати День радянської окупації раніше виступив уряд Грузії.

Тепер в Грузії щорічно 25 лютого будуть приспущені державні прапори, оголошена хвилина мовчання у всіх держустановах, а також проходитимуть заходи в пам`ять жертв радянської окупації.

25 лютого 1921 р. у Тбілісі ввійшли частини Червоної Армії.

Раніше повідомлялося, що з нового навчального року в грузинських школах на додачу до звичайних підручників історії з`явиться посібник "200 років російської окупації": 1801 року було виголошено царський маніфест про приєднання царства Картлі-Кахеті до Російської імперії.

Білорусь виклала компромат на Путіна – інформаційна війна в розпалі

Інформаційна війна Росії та Білорусі набирає обертів. Після скандальних фільмів «Хрещений батько» про злочини Олександра Лукашенка, які зявилисяна російських каналах, білоруська преса опублікувала компромат на Володимира Путіна.

Напередодні газета «Республіка», яка є офіційним органом ради міністрів Білорусії, опублікувала частину доповіді Бориса Нємцова «Путін. Підсумки. 10 років». Доповідь супроводжувалася гострими коментарями журналістки Тетяни Владимирової.

За словами журналіста видання, всі політичні теми, у тому числі на тему білорусько-російських взаємин, потрапляють з адміністрації Лукашенка. Доповідь Нємцова головному редактору «Республіки» нібито передали особисто від помічника Олександра Лукашенка, начальника головного ідеологічного управління адміністрації президента Білорусії Всеволода Янчевського.

Як відзначають білоруські експерти, Лукашенко, розпорядившись опублікувати компромат, завдав удару і по білоруському прем’єру Сергію Сидорському, якого, за чутками, Москва хотіла б бачити новим білоруським президентом. Адже з публікації виходить, що саме Рада міністрів, органом якого є «Республіка», критикує Путіна.

Сам Нємцов був украй здивований, що написану ним доповідь використовували в «істеричній війні компроматів двох авторитарних лідерів, що зарвалися». У громадській раді при адміністрації Лукашенка визнали, що інформаційна війна між Москвою і Мінськом йде, проте замовлення компромату на Путіна з боку Лукашенка не підтвердили.

Як відзначають експерти, головним своїм ворогом Лукашенко вважає саме Путіна, тому опублікований компромат спрямований саме проти нього. Як заявив колишній депутат палати представників, прихильник Лукашенко Сергій Костян, білоруська влада давно знала, що інформаційну атаку на Лукашенка ініціював особисто Путін, передає ТСН.

Напередодні, прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що прем’єр не буде реагувати на публікацію в білоруській пресі витягів з доповіді Нємцова. Пєсков проте відзначив, що якість доповіді «залишає бажати кращого», і його «ангажованість не викликає сумнівів».

Інформаційна війна між Москвою і Мінськом почалася на початку червня, її приводом стали розбіжності з приводу входження Білорусі до Митного союзу і черговий виток «газової війни». 4 липня телеканал НТВ показав документальний фільм «Хрещений батька», в якому Лукашенко фактично звинуватили у фізичному усуненні своїх політичних опонентів і встановлення диктатури в країні. Відповіддю Білорусії стало інтерв’ю президента Грузії Михайла Саакашвілі, що з’явилося 15 липня на білоруському ТБ. Більша частина інтерв’ю була присвячена критиці російської зовнішньої політики.

У минулу п’ятницю телеканал НТВ показав фільм «Хрещений батько-2», в якому доповнив і розповсюдив висунуті проти Лукашенка звинувачення. Білоруський лідер цього разу прокоментував сюжет і заявив про свою впевненість у тому, що замовили компромат на нього російські колеги.

Як стало відомо напередодні, Білорусь 22 липня завдасть новий удар у відповідь по Росії в ході інформаційної війни, показавши телеінтерв’ю з президентом Латвії Валдісом Затлерсом.

Візити Кирила на три чверті політичні, а лише на чверть – пастирські, – УПЦ (КП)

Перед візитом Патріарха Кирила в Україну знову зазвучала дискусія щодо того, яку мету він переслідує – пастирську чи політичну. «З досвіду минулих візитів ми можемо бачити, що вони на три чверті були політичні, а лише на чверть – пастирські» – відзначив голова Інформаційного управління Київської Патріархії єпископ Васильківський Євстратій.

«За минулий рік у публічній позиції Московського Патріарха мало що змінилося, а тому підстав вважати, що нинішній візит стане лише пастирським – немає».

Як зазначив єпископ, після виборів до влади в Україні прийшли політики, прихильні до Російської Церкви, тому Патріарх Кирил, очевидно, спробує зробити все можливе, щоби посилити свій вплив на них. «Бо він звик, що в Росії все залежить від влади, а тому для вирішення всіх проблем потрібно домовлятися саме з нею. Проте, Україна – не Росія, і українська влада не може не враховувати багатоконфесійність держави», – відзначив владика.

Речник Київської Патріархії також звернув увагу на пропаговану Патріархом Кирилом концепцію «руського світу». «Ця концепція, так, як її викладає Патріарх Кирил – модернізований варіант теорії про те, що Москва є третім Римом. Тобто це імперська концепція. Вона покликана дати відповідь, як будувати оновлену Російську імперію в умовах глобалізованого світу ХХІ століття.

Але ж це – політика! При чому політика ворожа щодо основ української державності, нашої незалежності. Русь дійсно хрестилася у Києві – але за тисячу років відбулося дуже багато змін. Український і російський народи – братні, але різні. Тому концепція «руського міра» така само політична утопія, як і панславістська концепція ХІХ ст.»

Щодо звинувачень у політичній зацікавленості критиків візиту, то єпископ Євстратій сказав для Церква.info: «Про політичні пріоритети приїздів патріарха Кирила в Україну говоримо не тільки ми. Такі самі оцінки давали візитам й світські експерти, при чому як в Україні, так і в Росії. Такі ж оцінки дають у переважній більшості й журналісти. Тому переконаний, що ці оцінки є більш-менш об’єктивними.

Що ж стосується критиків нашої позиції, які говорять, що Київський патріархат «створений політиками», тому й нібито бачить у всьому політику, то слід зазначити, що ці критики єрархічно залежні від Московського патріарха. Тобто вони є прямо або опосередковано його підлеглими. Тому за своїми посадами вони зобов’язані захищати позиції патріарха Кирила – щоб їх не звинуватили у нелояльності. Дехто робить це щиро, дехто – лише в силу обов’язку, маючи інші думки з цього приводу. Але перед журналістами, публічно, вони цього ніколи не визнають».

«Хотілося б помилитися у своїх оцінках, і щоби візит патріарха Кирила був дійсно пастирським. Але вже сама підготовка, план заходів, різна інформація про зустрічі з політиками, тощо, підтверджують, що політична складова візиту буде ще більша, аніж у минулий раз. І не обов’язково, щоб вона була публічною – важлива частина візиту, зустрічей, домовленостей залишиться поза увагою ЗМІ та широкої аудиторії. Проте немає нічого таємного, що не стало би явним, і нічого закритого, що не відкрилося б. Патріарх приїде і поїде, а Україна житиме своїм життям – з повагою до інших, але самостійно» – підсумував єпископ Євстратій.